Реферат по предмету "Экология"


Екологічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС

--PAGE_BREAK--Наслідки аварії на ЧАЕС протягом третього десятиріччя залишаються однією з найбільш актуальних екологічних та медико-санітарних проблем. Як відомо, іонізуюче випромінювання (ІВ) не сприймається органами чуття людини. Клінічні прояви радіаційного ураження є завершальним етапом у складному ланцюзі процесів, що починається із взаємодії енергії ІВ з клітинами, тканинами і середовищами організму. Доведено, що мембрани клітин і ДНК є основними мішенями для ІВ. У процесі аварії і у після-аварійний період змінився характер променевого впливу: на ранніх фазах переважало зовнішнє і внутрішнє опромінення за рахунок радіоактивного йоду, на пізніх — за рахунок довгоживучих радіонуклідів Cs137 та Sr90.

Не зважаючи на численні наукові дослідження, державні та урядові програми по мінімізації медико-соціальних наслідків аварії, проблема збереження здоров'я потерпілого контингенту і у теперішній час залишається актуальною. Однією з таких проблем, які мають медичне і соціальне значення, є вивчення закономірностей змін стану здоров'я потерпілих у динаміці за після-аварійний період, прогнозування ймовірних віддалених наслідків катастрофи.

У структурі захворювань, які призвели до інвалідності та смертності, на перше місце вийшли хвороби системи кровообігу, на друге — нервової системи, на трете — органів травлення.

Розподіл потерпілих за чотирма групами первинного обліку здійснюється згідно наказу МОЗ СРСР №640-ДСП від 07.05.1987 р.

“О дополнительных мерах и организации работы по завершению составления Всесоюзного распределительного регистра на лиц, подвергшихся радиации в связи с аварией на ЧАЭС”. Групи первинного обліку формуються таким чином: I група — особи, які брали участь у роботах по ліквідації аварії або її наслідків у контрольній зоні; II група — особи, які підлягають виведенню (евакуації), або самостійно покинули зони аварії; III група — особи, які проживають у зонах спостереження, встановлених у директивному порядку, або проживали там після аварії, перебували там на диспансерному спостереженні, а потім переїхали в іншу місцевість; IV група — діти, які народились від осіб, віднесених до І-ІІІ груп спостереження.

На початок 2007 року на обліку в медичних закладах системи охорони здоров'я перебувало 2 млн. 381 тис. 297 постраждалих осіб, серед яких 408 248 дітей.

Показники охоплення щорічними медичними оглядами є стабільними протягом останніх чотирьох років і становлять серед учасників ліквідації 97,3-97,8%, серед дорослого населення — 95,2% і серед постраждалих дітей — 99,2%.

У зв'язку зі збільшенням віку осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед ліквідаторів за чотири останні роки зменшилась на 2% і становить лише 4,37%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,96% визнаних здоровими).

Ті, хто переніс ГПХ і залишився живим, страждають від хронічних захворювань внутрішніх органів і систем (від 5-7 до 10-12 діагнозів одночасно), що виникли внаслідок поєднаної дії різних негативних чинників чорнобильської аварії, насамперед радіаційного.

Показники захворюваності дорослого постраждалого населення залишалися стабільними протягом попередніх трьох років, а по окремих хворобах, таких як серцево-судинної, нервової, кістково-м'язової систем та сполучної тканини, навіть дещо знизились. Минулого року спостерігалося незначне підвищення загальної первинної захворюваності по деяких хворобах (нервової та сечостатевої, кістково-м'язової систем та сполучної тканини). Стабільно високими залишаються показники захворюваності за класом «Травми та отруєння». Окрема увага приділяється вивченню поширеності та захворюваності на рак щитоподібної залози. Аварія на ЧАЕС визнана світовою медичною спільнотою однією з незаперечних причин його поширення.

За період 1986-2005 роки в Україні з приводу раку щитоподібної залози прооперовано 3901 особу, яким на момент аварії було від 0 до 18 років.

Статистика свідчить, що більш як 70% (2801 особа) прооперованих з приводу раку щитоподібної залози становлять хворі, яким на момент аварії було від 0 до 14 років.

Рівень захворюваності на рак щитоподібної залози в Україні серед зазначеної популяції населення, за попередніми даними, залишається на рівні показників попередніх 6 років.

Зв'язок зростання захворюваності на рак щитоподібної залози з чорнобильською катастрофою підтверджує також географічний розподіл випадків цієї патології у дітей України. Більш як 60% осіб, які захворіли на рак у дитячому віці, на час аварії мешкали в найбільш забруднених північних регіонах країни, — Житомирській, Київській, Чернігівській областях. Первинна захворюваність на рак щитоподібної залози у цих областях після аварії в 10 разів перевищує цей показник на решті території України. На підтвердження зв'язку між аварією на ЧАЕС та зростанням захворюваності на рак щитоподібної залози свідчить також і наявність залежності рівня цієї патології від дози опромінення залози: у більшості хворих, прооперованих з приводу цього захворювання, доза була більшою за 100 сГр.

Наведені дані переконливо свідчать про необхідність проведення довгострокового скринінгового обстеження осіб, які на момент аварії були в дитячому та підлітковому віці та проживали на територіях, забруднених радіоактивним йодом. Тим більше, що за науковим прогнозом післядія «чорнобильського» йоду триватиме ще приблизно 10-15 років. Такий скринінг вівся впродовж 2005-2006 років.

За останні 5 років спостерігається незначне підвищення показника захворюваності дітей з 1382,6 до 1449,7 на 1 тис. дитячого населення. Підвищення відбулося насамперед за рахунок хвороб органів дихання, які завжди посідають перше місце у структурі захворюваності, незначного зростання кількості хвороб шкіри та підшкірної клітковини, вроджених вад розвитку. В останні три роки стабілізувалися показники захворюваності постраждалих дітей за такими класами, як хвороби органів травлення, нервової, ендокринної систем, крові та кровотворних органів, хоча за 24 років у цілому відзначається їх зростання у 2-2,5 рази.

За післяаварійні роки інвалідність, пов'язану з наслідками чорнобильської катастрофи, отримали понад 120 тис. осіб. На обліку в лікувальних закладах перебуває 82 924 інваліди дорослого віку та 1836 дітей до 14 років включно й інваліди з дитинства.

Показники смертності дорослого постраждалого населення, як і показники захворюваності, дещо підвищилися порівняно з минулим роком і становлять 19,4 на 1 тис. постраждалого населення (у 2004 році — 19,33). Структура смертності залишається незмінною і не відрізняється від такої у непостраждалого населення.

Смертність дитячого населення також залишається практично на одних і тих само показниках — 0,62-0,68 на 1 тис. відповідного контингенту. Минулого року відбулося зниження показника дитячої смертності до 0,54.

У структурі дитячої смертності перше місце постійно утримують травми та отруєння, які минулого року забрали життя 89 дітей із 222 померлих, вроджені вади розвитку та злоякісні новоутворення.

Дані по захворюваності потерпілих за 1999-2007 роки наведені у таблиці 2.1.


Таблиця 2.1. Показники захворюваності потерплих у динамиці за основними класами хвороб (випадки на 1000 осіб).



З таблиці видно, що темп приросту показників 2007 року по відношенню до 1999 року загалом склав 38,1%, при цьому найбільший темп приросту захворюваності спостерігався по хворобам кістково-м'язової системи та сполучної тканини (92,1%) і хворобам органів травлення (57,5%).

Станом на 1 січня 2008 року в Україні проживало 2 млн. 526 тис. 216 громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі:

-           учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — 297 тис. 850 осіб;

-           потерпілих від аварії на ЧАЕС — 1 млн. 636 тис. 319 осіб;

-           дітей, віднесених до потерпілих від Чорнобильської катастрофи — 589тис. 455 осіб.
2.2 Дія основних радіоактивних речовин на здоров’я людини
В умовах постійного надходження цезій накопичується в органах і тканинах до певної межі. Спочатку процес протікає інтенсивно, потім поступово загасає, і наступає рівноважний стан, коли, незважаючи на присутність нукліда в навколишньому середовищі, його вміст в організмі залишається постійним. Час досягнення такої стабілізації залежить від виду тварин і їх віку. При цьому, чим старше тварина, тем у менших кількостях радіоцезій накопичується в органах і тканинах. Рівноважний стан у корів наступає приблизно до кінця місяця, в овець і кіз — через 10 днів. У людини радіоактивний цезій накопичується в організмі й у м'язовій тканині, зокрема, у пропорції 94:68, а рівноважний стан установлюється через 431 добу. Виводиться 137Cs в основному через нирки й кишечник. Протягом першого місяця після припинення надходження організм позбувається приблизно від 80% введеної кількості, причому процес виведення супроводжується повторним усмоктуванням значних кількостей цезію в кров у нижніх відділах кишечнику. За даними Міжнародної комісії з радіологічного захисту, біологічний період виведення половини накопиченого 137Cs для людини прийнято вважати рівним 70 добам. Виведення нукліда залежить від багатьох факторів (фізіологічного стану, харчування та ін.): у п'яти випадково опромінених людей біологічний період виведення суттєво різнився й становив 124, 61, 54, 36 і 36 діб. При рівномірному розкладі 137Cs в організмі людини з питомою активністю 1 Бк/кг потужність поглиненої дози, за даними різних авторів, варіює від 2.14 до 3.16 мкГр/рік. Для немовлят при однаковій питомій концентрації нукліда значення дози в 2.3 рази нижче,0, чим у дорослої людини. 137Cs високо токсичний незалежно від шляху надходження його в організм. Біологічна ефективність радіонукліда при зовнішньому й внутрішньому опроміненні в порівнянних поглинених дозах практично однакова. Відносно рівномірний розклад інкорпорованого нукліда в організмі приводить, як і при зовнішньому опроміненні, до рівномірного опромінення органів і тканин. Цьому сприяє також велика проникаюча здатність γ-квантів його дочірнього нукліда 137mBa (Eγ = 0.662 МеВ): довжина пробігу їх у м'яких тканинах людини досягає приблизно 12 см. У дослідах у пацюків гострі, підгострі й хронічні ураження розвивалися при введенні 137Cs у кількості 0.8; 0.65 і 0.37 МБк/г відповідно. При гострих поразках тварини гинули через два-три тижні, коли організм отримував дозу близько 30 Гр. Навпаки, у кількості 0.08-0.13 МБк/г цезій уже не впливав на тривалість життя пацюків. У людини можна чекати розвиток радіаційних уражень при надходженні цезію в ще менших питомих кількостях (у два-три рази в порівнянні із собаками), коли поглинена доза перевищить приблизно 2 Гр. Рівням надходження в 148, 370 і 740 МБк відповідають легка, середня й важка ступені ураження, хоча променева реакція відмічається вже при одиницях МБк. Ці висновки зроблені в результаті клінічних спостережень за людьми, що постраждали в різних ситуаціях. Складна ситуація склалася в регіонах радіоактивного забруднення в результаті вибуху на Чорнобильській АЕС. Після розпаду радіоактивного йоду, який був критичним нуклідом у початковий період, основним джерелом зовнішнього й внутрішнього опромінення населення став радіоактивний цезій. Дози опромінення залежать від щільності забруднення територій і ефективності заходів захисту. В основної частини населення вміст 137Cs в організмі, за даними дозиметричних вимірювань, знаходиться в межах тисяч Бк, що спричиняє опромінення з потужністю дози в межах часток одиниць сГр/рік. Опромінення в таких малих дозах не викликає ні гострих, ні хронічних уражень, однак у віддалений термін можуть проявитися онкогенні й спадкоємні ефекти. При збільшенні дози опромінення до 1 сГр, за оцінками Міжнародної комісії з радіологічного захисту, кількість онкологічних захворювань може скласти 730 випадків на 1 млн. чоловік. Це — незначна величина в порівнянні зі спонтанним рівнем онкологічної захворюваності (смертність від раку досягає 125 тис. на 1 млн. людей) і спадкоємної патології (кожна десята народжена дитина), однак в останні роки число онкозахворювань збільшилося на 2-3%.

Для людини період напіввиведення стронцію-90 — 90-154 доби. Від депонованого в кістковій тканині стронцію-90 страждає, у першу чергу, червоний кістковий мозок — основна кровотворна тканина, яка до того ж дуже радіочутна. Від стронцію-90 накопиченого в тазових костях, опромінюються генеративні тканини. Тому для цього радіонукліда встановлені низькі граничні припустимі концентрації (ГПК) — приблизно в 100 раз нижче, ніж для цезію-1З7. В організм стронцій-90 надходить тільки з їжею, причому в кишечнику всмоктується до 20% від його надходження.

Після аварії на Чорнобильській АЕС уся територія зі значним забрудненням стронцієм-90 опинилася в межах 30-кілометрової зони. Велика кількість стронцію-90 потрапила у водойми, але в річковій воді його концентрація ніде не перевищувала гранично припустимої для питної води (крім р. Прип'ять на початку травня 1986 р. у її нижньому плині).

Величина й швидкість всмоктування, накопичення радіонукліда йоду в органах, швидкість виведення з організму залежать від віку, статі, вмісту стабільного йоду в дієті й інших факторів. У цьому зв'язку за надходження в організм однакової кількості радіоактивного йоду поглинені дози значно розрізняються. Особливо великі дози формуються в щитовидній залозі дітей, що пов'язане з малими розмірами органа, і можуть в 2-10 разів перевищувати дози опромінення залози в дорослих.

Проблема точного визначення наслідків впливу на людину малих доз була і залишається актуальною і не розв'язаною до кінця. На жаль, окрім наукового значення і змісту, вона з самого початку містила небажані додатки, була «забруднена» політичними й ідеологічними аспектами.

Кілька десятиліть з політичних міркувань у Радянському Союзі висвітлення питань біологічної дії іонізуючого випромінювання було неповним і однобоким. Аж до кінця його нічого не повідомлялося про нещастя, аварії і катастрофи, рівні забруднення і ризику для населення. Мотивація була досить «оригінальною», бо мовчання виправдовувалося гострою потребою захистити людей від радіофобії, небезпечної панічної поведінки, неврозів, розладів психіки тощо. Утримання практично всього населення у мороці незнання дуже придалося керівництву СРСР у момент катастрофи на ЧАЕС, коли необхідно було послати сотні тисяч людей під комплексний обстріл всіма можливими видами випромінювання.

Одночасно в пресі та науково-популярній літературі постійно наголошувалося, що навіть одиночна швидка і заряджена частинка може викликати непоправне пошкодження молекул ДНК і народження нащадка з невиліковними клітинними дефектами. У шкільному курсі фізики кілька уроків відводилося на виклад питань ядерної фізики, але не давалося жодних знань з основ дозиметрії, не формувалося правильного уявлення про дію іонізуючого випромінювання на людину. Катастрофічні наслідки чорнобильського лиха призвели до остаточної втрати гармонії взаємин людини і світу, природне середовище перетворилося на джерело небезпеки настільки неприродної, що її ознаки не сприймають органи чуття, а вироблені століттями захисні реакції виявились непридатними для виживання.
2.3 Найрозповсюдженіші хвороби, спричинені аварією
Значний інтерес викликає епідеміологічне вивчення стану здоров’я учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА) на ЧАЕС, які працювали на проммайданчику в 1986–1987 рр., і зазнали найбільшого впливу ІВ. Дані медико-статистичних, епідеміологічних досліджень свідчать, що за минулий після аварії час кількість здорових і практично здорових осіб серед цього молодого і в основному здорового на час участі в ЛНА контингенту зменшилась майже в 9 разів, приблизно на стільки зросла кількість хворих на хронічні непухлинні хвороби. Збільшення рівня захворюваності, поширеності хвороб, інвалідності та смертності даного контингенту спостерігається як за рахунок деяких форм раку, так і внаслідок росту непухлинної соматичної патології. Основний внесок в погіршення стану здоров’я УЛНА вносять непухлинні хронічні хвороби центральної нервової, серцево-судинної систем, органів травлення та ендокринної системи. Серед патології ендокринної системи основну частку (75 %) займають хвороби щитоподібної залози.

Літературні дані свідчать, що зміни функціонального стану ендокринних залоз у віддалені терміни після дії ІВ мають поліфакторний, неспецифічний та системний характер, в цілому охарактеризовані як пострадіаційна ендокринопатія. Стохастичні ефекти опромінення щитоподібної залози в УЛНА проявляються зростанням захворюваності на рак щитоподібної залози, який реалізується раніше передбачених термінів. Основними нестохастичними ефектами дії на щитоподібну залозу зовнішніх і внутрішніх джерел опромінення є радіаційний гострий та хронічний тиреоїдин, а також гіпотиреоз. Питання про вплив радіаційного чинника на функціональний стан гіпофізарно-тиреоїдної системи дотепер є дискусійним. Аналіз даних літератури свідчить, що більшість наукових досліджень непухлинної тиреоїдної патології в УЛНА на ЧАЕС присвячена клінічним аспектам, не розкриває проблему вивчення закономірностей непухлинної захворюваності і оцінки ролі радіаційного фактору в її розвитку, тому епідеміологічні дослідження непухлинної захворюваності щитоподібної залози в УЛНА потребують більшої та спеціальної уваги. Для встановлення зв’язку росту непухлинної захворюваності щитоподібної залози з дією так званих «малих» доз ІВ актуальним залишається проведення аналітичних епідеміологічних досліджень.

Розглянемо кількість захворювань на ГПХ, спричинених дією радіаціїза деякі проміжки часу.
2.3.1 Гостра променева хвороба (ГПХ)
У 1986 р. ГПХ діагностували 237 пацієнтам. У 1989 р. верифікували 134. Протягом перших 90 діб у 1986 р. померли 28 осіб, у 1987-2005 – 29. В НЦРМ під моніторингом — 164 ГПХ-пацієнти (88 — неверифікована і 76 – верифікована ГПХ). Причини смерті: раптова серцева смерть (8), онкогематологія і онкологія (11), соматоневрологічна патологія, інфекції (6), травми і нещасні випадки (4). Радіаційні ураження шкіри. У 2000 р. – 2 випадки раку щитоподібної залози (ГПХ-II). Радіаційна катаракта у 24 ГПХ-хворих пропорційно до дози. Судинна патологія очного дна і макулодистрофії. Серцево-судинна патологія найбільш поширена. У 1986-87 – радіаційно-індукований імунодефіцит з формуванням у теперішній час стійких віддалених ефектів. У всіх — органічні психічні розлади, переважно у вигляді едоформного (апатичного) психоорганічного синдрому. Пострадіаційні органічні розлади — у 62% (при дозах > 1 Зв). Нейрофізіологічні і нейровізуалізаційні радіаційні маркери при дозах 1–5 Зв.
2.3.1.1 Гостра променева хвороба у ліквідаторів

Всього ~600,000, в Україні — ~364,000. Середня ефективна доза зовнішнього опромінення УЛНА (учасники ліквідації наслідків аварії) на ЧАЕС 1986–1987 складає 163,7 мЗв, 1988–1989 — 45,8 мЗв. Погіршення здоров’я майже за усіма класами хвороб. Очікуване зростання раків щитоподібної залози. Тенденція до зростання лейкемій серед УЛНА 1986-87 рр., а також солідних пухлин. Зростання інвалідізації. Збільшення неонкологічної захворюваності, у тому числі на психічні розлади. Радіаційні ризики для неракових захворювань (0,25–0,5 Зв і більше): цереброваскулярна патологія, психічні розлади, захворювання нервової системи, ендокринні розлади та ін. Гіпотеза щодо безпорогового розвитку катаракти та інших очних хвороб. Поширеність психічних розладів (36%) майже удвічі вища за українську популяцію (20,5%) переважно за рахунок депресії (25%).

Драматичнозбільшені суїциди (за деякими оцінками – більше, ніж у 20 разів у порівнянні з загальною популяцією). Отримані залежності «доза–ефект» для нейрофізіологічних, нейропсихологічних і нейровізуалізаційних параметрів при дозах > 300 мЗв. Малі й дуже малі дози – синдром хронічної втоми. Радіочутливість головного мозку. Більша радіочутливість неокортексу, ніж підкоркових утворень і стовбуру. Більша радіочутливість домінантної гемісфери. Наявність детермінованих нейропсихіатричних ефектів з порогом 300 мЗв загального опромінення.


2.3.1.2 Гостра променева хвороба у дітей

Безумовне погіршення демографічної ситуації. Але лише в деяких випадках показники дитячої смертності у забруднених районах були вищими за «чисті» райони. Драматичне зростання захворюваності на рак щитоподібної залози тих, хто був опромінений у дитячому віці (0-14 років). Не отримано переконливих даних щодо зростання лейкемій, лімфом, інших форм солідних раків. Отримано чітку тенденцію до затримки фізичного розвитку дітей з радіоактивно забруднених територій. Погіршення соматичного і психічного здоров’я за всіма класами хвороб, зокрема патологія щитоподібної залози, порушення регуляції з боку імунної, ендокринної і нервової систем. Суперечливі дані щодо вроджених вад, генетичних ефектів (у тому числі у нащадків ліквідаторів) і спадкових хвороб, а також погіршення здоров’я нащадків ліквідаторів. Так, є повідомлення щодо зростання у 1987 р. синдрому Дауна (розумова і фізична відсталість внаслідок вродженої трисомії 21-ї хромосоми) у Швеції, Західному Берліні, Шотландії і Білорусі (січень 1987 р.). Дефіцит у раціоні молочних і м’ясних продуктів, фруктів і овочів, тобто дефіцит білка, вітамінів, макро- і мікроелементів. Формування соціально-психологічного комплексу «жертви».
2.3.1.3 Внутрішньоутробне опромінені діти

У дітей, що народились між 26 квітня 1986 р. та 26 лютого 1987 р., виявлено більше захворювань нервової системи і психічних розладів. Опромінені діти мали нижчий загальний IQ через нижчий вербальний IQ та, відповідно, мали підвищену частоту дисгармонійного інтелекту. Коли ця дисгармонія у пренатальне опромінених дітей перевищує 25 балів, вона корелює з дозою опромінення плоду. Нейрофізіологічні маркери радіаційного впливу при пренатальному опроміненні при дозах на щитоподібну залозу in utero >300 мЗв. У матерів обох груп не було розбіжностей у вербальному інтелекті, однак евакуйовані пережили значно більше стресcорних подій та мали більше депресивних розладів, соматоформних розладів, тривоги та безсоння, а також соціальної дисфункції, ніж контрольні матері з Києва. Ризик спонтанних абортів на 1-12 тижні гестації на момент опромінення у дозах > 5 мЗв.
2.3.1.4 Гостра променева хвороба в евакуйованих людей

Тенденція до збільшення захворюваності на солідні пухлини. Збільшення неонкологічної захворюваності за практично усіма класами хвороб, у тому числі на психічні розлади (депресивні розлади, PTSD, соматоформні розлади, тривога, безсоння, соціальна дисфункція). Найбільш високий рівень захворювань в евакуйованих з Прип’яті, особливо у жінок. Простежено вплив опромінення всього тіла і щитоподібної залози.
2.3.1.5 Постраждале населення

Драматичне зростання радіаційно-індукованого раку щитоподібної залози (особливо при 0-18 років на момент аварії). Рак молочної залози теж характеризується певним зростанням. Зростання ренально-клітинних епітеліальних пухлин. Немає переконливих даних щодо зростання радіаційно-індукованих лейкемій, хоча й дані суперечливі. Також не отримано даних щодо радіогенних раків шлунку, кишечнику та легенів. Погіршення здоров’я, зниження народжуваності, збільшення ускладнень вагітності. Тривожні, пов’язані зі стресом, психосоматичні розлади.
2.4 Захисний об’єкт «Укриття»
Основні роботи, які були виконані з метою ліквідації аварії та мінімізації надходження радіонуклідів в навколишнє середовище, полягали в споруджені захисної оболонки над зруйнованим реактором ЧАЕС. Зрозуміло, що роботи з ліквідації наслідків аварії виконувались і на інших об'єктах створеної Чорнобильської зони відчуження, але роботи по споруджені захисної оболонки над зруйнованим реактором були надзвичайно небезпечні та ризиковані. Захисну оболонку, яка отримала назву об'єкт “Укриття”, було створено за надзвичайно короткий проміжок часу – шість місяців. Зважаючи на методи, які були застосовані для спорудження об'єкта “Укриття”, радіаційні умови довкілля та функції, що зараз виконує цей об'єкт – можна з упевненістю стверджувати, що аналогів цьому об'єкту в світі нема.

Будівництво об'єкту “Укриття” було розпочато після того, як в середині травня 1986 року, Державною комісією було прийнято рішення щодо довготривалої консервації четвертого блоку ЧАЕС з ціллю попередження виходу радіонуклідів у довкілля та зменшення впливу проникаючої радіації на проммайданчику ЧАЕС. (Постанова ЦК КПРС та РМ СРСР 634-188 від 29.05.1986. В цій постанові захисна оболонка отримала назву “Укриття реактору №4 Чорнобильської АЕС”).

Враховуючи надзвичайно велику відповідальність, яка покладалась на цю споруду, проектантами було розглянуто вісімнадцять варіантів проекту об'єкту “Укриття”. Остаточний варіант проекту об'єкту “Укриття” було розроблено до 20 серпня 1986 року. Головним проектувальником захисної споруди був Всеросійський проектний та науково-дослідний інститут комплексної енергетичної технології (ВПНДІКЕТ, м.Санкт-Петербург).
    продолжение
--PAGE_BREAK--


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.