МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Львівський інститут
Кафедра психології
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
«Формування комунікативних вмінь менеджера»
Львів – 2008
Зміст
Вступ
1. Теоретичні засади проблеми комунікативної компетенції менеджера
1.1 Психологічні особливості особистості менеджера
1.2 Комунікативні вміння в структурі особистості менеджера
2. Емпіричне дослідження комунікативних вмінь менеджера
2.1 Характеристика основних методів експериментального дослідження
2.2 Програма та інструментарій емпіричного дослідженнякомунікативних вмінь менеджера
2.3 Соціально-психологічний тренінг формування
комунікативних вмінь менеджера
2.4 Обробка, аналіз та інтерпретація результатів емпіричногодослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність темидослідження. В останні роки, наше суспільство переживає важкі часи переходу відоднієї системи життя до іншої. В зв'язку з цим, радикальним чином змінюються якполітика, економіка, так й психологія людини. Звісно, що суспільні зміниторкнулися й управлінської діяльності. Традиційна модель управління націлювалаувагу менеджера майже виключно на економічні цілі. Нова сучасна модель, щовідображає зростаючу інтеграцію економічних та соціальних процесів, ставитьперед менеджером також і соціальні завдання – забезпечення зайнятостігуманізацію умов праці, розширення участі в управлінні.
Стара системамислення оперувала принципами необмеженого зростання, що розумілося тільки вкількісних термінах – максимальні прибутки. Нова система мислення оперуєпоняттям рівноваги, що відповідає такому стану суспільства, при якомузадоволення потреб сьогодення не повинно зменшувати шанси майбутніх поколінь нагідне життя. Менеджер, який діє в рамках нової концепції мислення, буде вивчативплив всіляких дій з точки зору їх послідовності для стану рівноваги.
Однією з умовпраці сучасного управлінця є постійна взаємодія з іншими людьми. І самеспілкування виступає основним інструментом роботи менеджера. Майстерність впрофесії менеджера тісно пов’язана з вмінням мистецького володіння засобами татехніками спілкування. Тому серед інших загальних умінь менеджера великийінтерес становлять комунікативні вміння.
Комунікативнівміння менеджера формуються на основі товариськості, яка закріплюється вповедінці та стає передумовою розвитку таких якостей особистості, якспрямованість на спілкування, інтерес до людей, рефлексія, емпатія. Всі ці якостінеобхідні для роботи в сфері професій «людина-людина». Управлінці з високимрівнем сформованості комунікативних вмінь відчувають потребу в управлінськійдіяльності та активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються в складнихситуаціях, розкуті в новому колективі, ініціативні, у важких справах або важкихситуаціях приймають самостійні рішення, відстоюють свою думку і працюють надтим, щоб вона була прийнята колегами, самі шукають справи, які б задовольнилиїх потребу в комунікативній та організаторській діяльності.
Певний інтересстановлять вміння говорити і слухати. Тому головним компонентом менеджерськоїроботи є розвиток комунікативних вмінь управлінця.
З іншої сторони комунікацію розглядають як одну з основних базовихскладових діяльності людей, яка активно взаємодіє з менеджерською діяльністю.Сутність комунікацій становлять взаємозв’язки між працівниками, співпраця менеджераі клієнта.
Як свідчить життєва практика та наукові дослідження, не коженменеджер спроможний ефективно налагодити і підтримувати взаємовідносини зоточуючими його людьми, та не кожна людина може бути успішним менеджером. Деякимлюдям дуже важко спілкуватися взагалі, а особливо з великою кількістю людей. Іце пов’язано з рисами характеру, типом темпераменту, а також з психотипом (заметодом соціоніки) кожної людини.
Розвиток комунікативних вмінь менеджера є актуальною проблемоюпсихології, вирішення якої має важливе значення як для кожної людини, так і длясуспільства в цілому. Тому даній проблемі присвячена дипломна робота на тему: «Формуваннякомунікативних вмінь менеджера».
Мета дослідження: формування комунікативних вмінь менеджера.
Об’єктом дослідження дипломної роботи є комунікативні вмінняменеджера.
Предмет дослідження: комунікативна толерантність, емпатійність таздібність до самоуправління менеджера.
Гіпотеза дослідження: розвиток комунікативної толерантності,емпатійності та здібності до самоуправління в спілкуванні сприяє формуваннюкомунікативних вмінь менеджера.
Завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз психологічних дослідженькомунікативних вмінь менеджера.
2. Підібрати методики та провести емпіричне дослідженнякомунікативних вмінь менеджера.
3. Розробити соціально-психологічний тренінг, спрямований на розвитокта формування комунікативних вмінь менеджера.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботівикористовувались наступні методи: теоретичний (аналіз проблеми); методиемпіричного дослідження (тестування: методика діагностики комунікативноїтолерантності В.В. Бойко, методика діагностики полікомунікативної емпатії,методика визначення здібності до самоуправління у спілкуванні); формуючийексперимент (тренінг як метод формування умінь та навичок), а також методиматематичної обробки емпіричних даних та їх аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, щопоглиблено розуміння комунікативних вмінь менеджера; показано, що розвитоккомунікативної толерантності, емпатійності та здібності до самоуправління вспілкуванні сприяє формуванню комунікативних навичок менеджера.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що подальший розвитокотримали теорія управління персоналом, теоретичні засади розвиткукомунікативних вмінь менеджерів; показано спосіб формування навичоккомунікативної компетенції управлінського персоналу.
Практичне значення отриманих результатів. Висновки таотримані результати дипломної роботи можуть бути використані:
- при розробці методичних рекомендацій з питань формуваннякомунікативних вмінь менеджера;
- у тренінгах, спрямованих на підвищення професійної компетенціїменеджерів шляхом розвитку та формування комунікативних вмінь;
- окремими індивідами для розвитку власної комунікативноїкомпетенції у сфері управлінської діяльності.
Теоретико – методологічну основу роботи становлятьсоціально-психологічні праці, присвячені дослідженню спілкування як одного ізнайважливіших факторів формування особистості (Ананьєв В.Г., Бодалєв А.А.,Виготський Л.С., Ломов Б.Ф.); спілкування як взаємодії факторівформування особистісних якостей менеджера (Обозов Н.Н., Щьокін Г.В., Гуленко В.,Максвел Дж., Трейсі Бр., Трамп, Шефер Б., Ананьєв В.Г., БодалєвА.А., Коганець І., Виготський Л.С., Ломов Б.Ф. та ін.); спілкуванняяк взаємодії стосунків між суб'єктами, які мають діалогічний характер (АндрєєваГ.М., Соковнін В.С., Платонов К.К.); психологія роботи з людьми (Обозов Н.Н.,Щьокін Г.В.), системно-діяльнісна парадигма спілкування (Ананьєв Б.Г.,Коган Б.Г., Кон І.С., Леонтьєв О.О., Платонов К.К.); визначенняпсихологічних типів (Юнг К.Г.), формування та створення продуктивних тапрацездатних команд за психосоціоністичним типуванням (Аугюстінавічуте А., Гуленко В.,Каганець І.).
Структура та обсяг роботи. Дипломна роботаскладається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літературита трьох додатків.
В процесі проведення емпіричного дослідження було проведеноексперимент з групою 36 менеджерів Львівської філії брокерської компаній «Стиль– Життя» віком 25–45 років: 30 жінок, 6 чоловіків.
Констатуючий експеримент полягав у проведенні тестування занаступними психодіагностичними методиками:
1. Методика діагностики комунікативної толерантності Бойко В.В(Додаток А).
2. Методика діагностики полікомунікативної емпатії (Додаток Б).
3. Методика вивчення здібностей до самоуправління в спілкуванні(Додаток В).
Формуючий експеримент полягав у розробці соціально-психологічноготренінгу формування толерантності, емпатійності у спілкуванні та здібності досамоуправління у спілкуванні.
Методика діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойкодала можливість визначити високий, середній або низький рівень толерантностіменеджерів. А це, відповідно, визначило рівень поведінкових ознак, які єсвідченням низького / високого рівня гнучкості та мобільності психікименеджера.
Для діагностики рівня емпатії у спілкуванні використали методику діагностикирівня полікомунікативної емпатії, в який входить 6 діагностичних шкал емпатії,які виявили ставлення до знайомих та незнайомих людей. На основі отриманихбальних оцінок було продіагностовано дуже високий, високий, середній, низькийабо дуже низький рівень емпатії у спілкуванні менеджерів.
Дослідження здібності менеджерів до самоуправління в спілкуванніпроводилося за методикою, призначеною для виявлення мобільності, адаптивності врізних ситуаціях при спілкуванні з різними типами людей.
Ця методика дала намуявлення про рівень взаємовідносин менеджерів в їх роботі з людьми, тасхильність бути лояльними до інших. Отримані результати діагностування маливисокі показники, це свідчило про те, що менеджер досягає мети в своїйпрофесійній діяльності, оскільки вміння підлаштовуватись до поведінки партнера,готовність до діалогу, здібність змінювати стиль спілкування в залежності відситуацій – це і є метою досягнення самоуправління в спілкуванні. А це вміннядля менеджерської роботи є дуже важливим при підготовці до управлінської роботита адміністрування на будь-якому підприємстві.
1. Теоретичні засади проблеми комунікативної компетенції менеджера
1.1 Психологічні особливості особистості менеджера
Головний зміст вибору професійного шляху людей визначає долю майжекожної людини.
Ставлення до трудової діяльності, яке виникає в період підготовкидо неї, в процесі навчання та самої праці, розглядається як одна знайважливіших соціальних та психологічних характеристик особистості. Потребулюдини в певній діяльності в психології називають схильністю. Коли роботазахоплює людину, подобається їй, тоді вона говорить про неї. Зовнішнімипроявами цієї схильності є: довготривалий та стійкий намір людини займатисяпевною діяльністю; успішне виконання визначених завдань чи обов’язків;виявлення стійкої зацікавленості до тієї чи іншої сфери знань, бажання постійнонакопичувати інформацію про нові досягнення в цій галузі [12, с. 19–21].
Ознакою схильності до тієї чи іншої професійної діяльності єінтереси. У них виявляється пізнавальна потреба, спрямованість на об’єкт, щопов’язана з позитивним ставленням до трудової діяльності. Тому своєчасневиявлення інтересів сприяє ранньому професійному становленню. Виготський Л.С.наголошує, що своєчасне виявлення інтересів створює умови для формуванняорганізаторських здібностей, діловитості, підприємливості та інших кориснихособистісних рис, пов’язаних із взаєминами людей, зокрема вмінняминалагоджувати ділові контакти, домовлятися про спільні справи, розподіляти міжсобою обов’язки. Все це можна віднести до комунікативних вмінь менеджера.
Якщо ці якості не були завчасно сформовані, то в «дорослому житті»їх треба набувати, враховуючи потреби управлінської діяльності. Це особливостосується менеджерів. На основі групової та колективної тренінгової практики,саморозвивальних аудіо-, відео – програм, читання й аналізу літератури,позитивного мислення, а також аутотренінгових вправ, менеджер повинен навчитисяне тільки слухати, але й чути опонента.
В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає наукраїнські підприємства. Підприємці зацікавленні у використанні його основнихпрофесійних надбань. Тому менеджер повинен володіти теоретичними засадамиуправлінської діяльності (законами, закономірностями, принципами, категоріями,механізмами, моделями тощо). Крім того, на практиці менеджер має управлятиорганізаціями, підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами;займатися проектуванням систем менеджменту (формуванням взаємопов’язаних івзаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив).
Американський економіст Мінцбег виділив десять управлінських ролей(видів діяльності) менеджерів, які об’єднав у три групи.
Перша група – міжособистісні ролі: головний керівник, лідер,ланка, яка пов’язує менеджера з зовнішніми організаціями та особами.
Друга група – інформаційні ролі: приймач інформації (внутрішньоїта зовнішньої), розповсюджувач інформації, представник організації (у разівиникнення зовнішніх контактів організації).
Третя група – ролі, пов’язані з прийняттям рішень: підприємець,який веде пошук можливостей удосконалення організації; ліквідатор порушень удіяльності організації; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори,які веде організація [40, С. 23].
Щьокін Г.В., вважає, що менеджер у своїй професійній діяльностіповинен володіти такими якостями:
По-перше, професійно-діловими: високий професіоналізм, здатністьгенерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нестивідповідальність за них, прагнення до професійного зростання, підприємливість;авторитетність; здатність до інновацій та розумного ризику, уміння здійснюватиантикризове управління тощо.
По-друге, адміністативно-організаційними якостями: оперативність,уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль, уміння залежно відситуації змінювати стиль управлінської діяльності, уміння розробляти достроковіпрограми й організовувати їх реалізацію, здатність стимулювати ініціативу,дотримуватися послідовності у своїх діях; уміння доводити справу до кінця,інтернальність (усвідомлення, що від нього залежить успіх справи), внутрішнійконтроль, уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих,усвідомлення меж своєї влади, здатність делегувати повноваження, умінняорганізувати час тощо.
По-третє, соціально-психологічними якостями: психологічнакомпетентність, управлінська культура ділового спілкування, прагнення долідерства та влади, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свійпсихічний стан, колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертованість(спрямованість зусиль, енергії на зовнішній світ), уміння керувати конфліктами,чітко висловлювати свої думки та публічно виступати, інтелектуальність,здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створюватипсихологічний комфорт, емоційна стійкість та стресостійкість, почуття гумору,уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
По-четверте, моральними якостями: патріотизм; національнасвідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуттяобов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повагадо гідності людей тощо.
В управлінській діяльності комунікативні навички та вміннявідіграють важливу роль. Адже саме від того, наскільки менеджеру вдастьсяналагодити взаємодію з підлеглими та колегами, переконати у необхідностівиконання прийнятих управлінських рішень, залежить ефективність діяльностіорганізації загалом чи її окремих структурних одиниць [66, с. 70–95].
Працювати з людьми не просто. В роботі з людьми, як відзначаєКлимов Е.А., необхідним є своєрідний талант – вміння відсторонюватись відособистого плану спілкування та «налаштуватися» на діловий стиль. Ця професіямає дві особливості: перша – основний зміст праці зводиться до взаємодії міжлюдьми; друга – професія потребує подвійної підготовки: навчитися встановлюватита підтримувати контакти з людьми, розуміти людину, виявляти її особистісніриси; отримати спеціальну підготовку та здобути певні навички.
У сучасній психології виділяють такі основні етапи формуванняспеціальних здібностей: нахил – потяг – схильність – здібність.
Спеціальні здібності, від яких в принциповій мірі залежитьзасвоєння професії типу «людина-людина» високих рівнів складності, розподіляютьсяна дві групи: перша група – це люди, які мають конструктивні здібності –якості, вони забезпечують успіх в перетворенні цілого світу, в покращеннісуспільства та особистості; другий тип – інтерсоціальні здібності – тобтоякості, які гарантують успішну взаємодію між людьми, розуміння один одного та ефективнийвзаємовплив, встановлення контактів, організацію спільних справ.
Серед інтерсоціальних здібностей виділяють організаторськітакомунікативні, а серед конструктивних – оперативно-виконавчі (якості,які забезпечують енергійні, точні та швидкі дії з практичною реалізацієюзадумів) та гностичні (пізнавальні).
Обидві групи здібностей взаємопереплітаються та їх ділення єдоволі умовним, показниками ж рівня їх розвитку є: успішність результатівдіяльності; оригінальність виконання різноманітних видів роботи; ступіньпереборення несприятливих умов діяльності та труднощів; швидкісність оволодінняновими знаннями та навичками.
Брайан Трейсі, американський практик, пропонує звернути увагу наточку зору про те, що менеджери – це завжди лідери у своїй діяльності. Томувони повинні володіти такими якостями: силою характеру; вмінням нестивідповідальність за свої вчинки в різних напрямках; виконувати обіцянки абовзяті на себе обов’язки; встигати закінчувати роботу згідно з вказанимитермінами; мати вплив на інших людей, тобто бути авторитетом та зразком длянаслідування [59, с. 27–43].
Менеджер завжди повинен бути лідером. А кожен лідер має двіхарактеристики: перша – він сам прямує до своєї мети; друга – він здатенпереконати інших рухатись за ним. Менеджер володіє позитивною позицією. Це –одна з найцінніших позицій, яку тільки може мати людина. Також менеджер маєвдосконалювати навички розуміння та роботи з людьми. Менеджер відрізняється відінших людей тим, що має покликання, внутрішнє прагнення допомагати людям. Цялюдина – впевнена в собі. Люди ніколи не підуть за людиною, в якої немаєпочуття впевненості в собі. Людей притягують сильні натури, які оточеніособливим ореолом.
Таким чином менеджер повинен володіти наступними якостями, рисамита навичками: самодисципліна, відвертість, емпатія, енергійність, гнучкість,захопленість, цілеспрямованість, толерантність, коректність, вихованість,уміння швидко та правильно приймати важливі рішення.
Самодисципліна як одна з рис менеджера характеризується: по-перше,тим, що менеджер має бути відповідальним за свої реакції та вміння стримуватиемоції; по-друге має володіти вміннями планування. Ефективними навичкамиспілкування є здібність менеджера вселяти впевненість в своїх людей таефективно спілкуватись з ними (відверта турбота про людину, з якою вінспілкується; здатність зосередити увагу на співрозмовникові; здібністьспілкування з різними людьми; зоровий контакт з співрозмовником; «тепла»посмішка, незадоволеність досягнутим). Досвідчені фахівці ніколи не бувають задоволенимирівнем досягнень, який вже мають.
Наступна важлива якість менеджера – емпатія – це здатністьототожнювати себе з іншою людиною, концентруватись на тому, що в даний моментговорить клієнт, володіти вмінням щиро та відверто цікавитись іншими людьми. Зтакою якістю людина може швидко «вжитися» в інтереси клієнта та випромінювати«тепло».
Енергійність – це якість, яка лежить в основі ентузіазму, аентузіазм – основа досягнення успіху. Відомо, що позитивна та оптимістичнажиттєва позиція, відрізняє успішних менеджерів від невдах. Їхні жести, очі,голос – все випромінює радість. Вони не байдужі до навколишнього світу.
Людина, яка вміє брати на себе відповідальність, тримає своїемоції під контролем, стежить за інтересами своїх клієнтів.
Гнучкість – ще одна важлива якість менеджера. Гнучка, мобільналюдина відкрита до всього нового, завжди готова спробувати щось інше. Томуменеджер – готовий до змін, щоб покращити свої результати та рухатись далі. Це –потенційний кандидат, який готовий вчитися новому для поліпшення роботи зклієнтами.
Дуже важлива якість менеджера – компетентність. У багатьохвипадках, власне, компетентний працівник визначає позитивний хід справи.
Неможливо недооцінювати таку якість, як адаптивність, тобтоздатність пристосовуватись до різних ситуацій. З практики відомо, що людина,яка не мала в житті ніколи випробувань і зараз має сите та задоволене життя, невміє протистояти труднощам, які в роботі менеджера дуже часто можуть виникати.Отож людина, яка переживала потрясіння, удари долі, яка вміє після падіннявставати, дуже цінується на такій посаді. Отже, життєвий досвід дуже важливийпри підборі кадрів.
Менеджер повинен мати високі прагнення, бути цілеспрямованим. Вінповинен дуже хотіти отримати свою роботу, бути в захваті від можливості працюватита мати потребу в виконанні доручень. Працелюбними є ті люди, які готові робитибільше, ніж потрібно. Найкращі менеджери є виключно амбіційні, прагнуть доуспіху та свою роботу вважають трампліном для майбутніх досягнень.
Для менеджера важливим є зовнішній вигляд. Дуже важливимикомпонентами його образу є костюм, фігура, зачіска, посмішка, голос, характер.Ці компоненти створюють перше враження про управлінця і сприяють налагодженнюстосунків з іншими людьми. Спеціалісти вважають, що позитивне перше враження на95% складається від костюму, оскільки одяг покриває 95% тіла людини. Якщоменеджер може скласти про себе позитивне перше враження за 30 секунд під часпершої зустрічі, тоді його сприйматимуть, як професіонала.
Толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко таправильно приймати важливі рішення, навички моментально адаптуватись до різнихумов під час виконання важливого завдання – все це в сукупності формує приємневраження про менеджера [23, с. 60–86].
Отже, всі ці якості менеджера дають можливістьоцінити потенціал працівника та загальну комунікативну компетентність.
Для оцінки людського потенціалу, здатностірізноманітно і якісно використовувати методи управління комунікаційнимипроцесами, необхідно проводити тестування працівників компанії. Тестискладаються фахівцями таким чином, щоб, підрахувавши бали, можна було визначитихарактер перешкод, які заважають працівнику здійснювати обмін інформацією, аотже, і приймати рішення. Тести, опитування, анкети й особисті бесідикерівництва з працівниками можуть бути спрямовані на вирішення багатьохкомунікаційних проблем, але мета їх застосування має зводитись до головного – аналізуфактичної системи комунікацій компанії і створення системи заходів щодоусунення відхилень від бажаних характеристик.
Комунікація – це обмін інформацією,на основі якої менеджер отримує інформацію, необхідну для прийняття рішень, ідоводить прийняте рішення до працівників організації. Неефективні комунікації –одна з головних причин виникнення проблем в організації. Згідно зістатистичними даними, 50–90% свого часу менеджер витрачає на комунікації. Їхможна поділити на такі групи: пізнавальні – головна мета: передача змісту абоінформації (наприклад, менеджер читає лекцію); експресивні – спілкування міжлюдьми для передачі почуттів, оцінок, поглядів; переконувальні – вплив наінших, заклик до змін у ставленні до будь-чого, прохання зробити щось(наприклад, усна реклама); несловесні– вплив з допомогою міміки, очей,рота, поз, жестів.
З точки зору соціоністичного підходу, стосовнокомунікацій, сучасний менеджмент все більше перетворюється на точну науку. Зацією теорією існує шістнадцять психотипів, які поділяються на чотири квадри зсвоїми цінностями, та взаємодіють між собою та створюють певний комунікативнийпростір. Великий внесок у формування та визначення класифікації психотипівналежить видатному швейцарському психологу, психіатру і філософу Карлу ГуставуЮнгу (1875–1961).
На основі досвіду багаторічної психотерапевтичноїпрактики він дійшов висновку, що поведінка людини має невипадковий характер.Вона передбачувана, отже, підлягає класифікації. Основи цієї класифікації вінблискуче виклав у своїй роботі «Психологічні типи» (1921).
Американські психологи Ізабелль Брігс-Майєрс разом зі своєюматір’ю Катрін Брігс на основі теорії Юнга створили тест-опитувальник длявизначення 16‑ти різних типів поведінки – «Індикатор типів Майєрс-Брігс».Тест став настільки популярним, що викликав у всьому світі жвавий інтерес допсихології особистості й, зокрема, теорії психологічних типів Юнга.
Взаємодія соціоністичних типів відбувається в певному середовищі,яке називається комунікативним простором. Цей простір неоднорідний, томуінформаційний обмін одних і тих самих типів в різних місцях буде мати різнуінтенсивність [19, с. 91–141].
А тепер застосуємо апарат соціоаналізу, щоб описати проявсоціотипу на всіх чотирьох рівнях простору комунікації.
Цікаво відзначити, що спроби упорядкувати комунікаційний простірзастосовувались раніше в старовину. За філософською системою китайської «Книгизмін» світ розподілявся на три потенційні прошарки: небо-людина-земля [28, с. 34–43].
За класифікацією Гуленко В., щоб розбити соціон на чотиритемпераменти, достатньо двох юнгівських шкал. Одна шкала відома як«екстраверсія – інтроверсія». В якості другої – «раціональність –ірраціональність, тому що вона характеризує гнучкість нервової системи типу.Шкали «раціональність – ірраціональність» та «екстраверт – інтроверт» утворюютьв результаті перетинання чотири групи соціоністичних темпераментів [19, с. 163–165].
Під стилем комунікабельності в соціоаналізі розумієтьсякомплексний показник комунікативної активності типу.
Розподіл соціотипів на логіків та етиків, перетинаючись зрозподілом на екстравертів та інтровертів, утворює чотири групи комунікабельності.
Перший рівень взаємодії в комунікативному просторі – фізичний,оскільки характерний для тісного, матеріально-опосередкованого зіткненняфізичних інформаційних систем (носіїв).
На цьому рівні задовольняються природні потреби людини в їжі,житлі, продовженні людського роду, виробництві та споживанні матеріальнихпродуктів.
Другий рівень взаємодії в комунікативному просторі –психологічний, оскільки на перше місце виходить обмін суто потаємною,особистісною, душевною інформацією.
Психологічний рівень передбачає довірливіші взаємини, оскільки нацьому рівні людина задовольняє свої інтимно-емоційні потреби – в любові,дружбі, сім’ї, співчутті.
Третій рівень взаємодії в комунікативному просторі – соціальний,оскільки взаємодія регулюється нормами суспільства, традиціями та ритуалами,законодавством, державними інструментами.
Цей рівень комунікації підпорядковує індивіда інтересам соціуму,тому носить найбільш формальний характер. Об’єкт соціальної комунікаціївиступає не як унікальна особистість, а як представник того чи іншого прошаркуабо професійної групи. На цьому рівні людина задовольняє свої потреби вкар’єрі, навчанні, праці та повазі.
Четвертий рівень взаємодії в комунікативному просторі –інтелектуальний, або інформаційний. Здійснювати глибоку комунікацію беззіткнення можливо лише, якщо перенести весь інформаційний досвід усерединусебе, в свій мозок. При цьому інтенсивно працюють пам’ять та уява людини.Тільки на цьому рівні можна звертатись до глибин своєї підсвідомості тадосягати знань, які були накопичені поколіннями людей, які жили до нас.
На інформаційному рівні людина задовольняє свої потреби вактуалізації, розкритті своїх талантів та здібностей, творчості, пізнанні тасамоствердженні.
Суттєвим є те, що описані рівні не розтягнуті в лінію, а створюютьколо, тобто поєднані відношеннями суміжності та протилежності. Протилежними єфізичний рівень та інтелектуальний. Це означає, що вони перебувають один доодного в співвідношенні протилежної пропорційності: чим більше людина живефізичним життям, тим менше вона розвивається інтелектуально, і навпаки.
Також виключають один одного соціальний та психологічний рівні.Неможливо одночасно піклуватись про окрему людину (індивідуальний підхід) тацілу групи людей (масовий підхід). Макросоціум заохочує людину приноситиособисте на вівтар суспільного, а мікросоціум, наприклад, її сім’я потребуєпротилежного: щоб близька людина більше часу проводила вдома. При цьомупропорція 50/50% означає комунікативну кризу: стан, який коливається, яктерези, та є надмірно хворобливим, адже він дуже перешкоджає вибору.
Комунікативні рівні є циклічними, але зручніше та технологічнішепредставити їх у вигляді вертикальної ієрархії на площині.
Отже, дослідження психологічних особливостей особистості менеджерапроводяться із застосуванням різних психологічних концепцій та передбачаєволодіння менеджером набором особистісних рис, професійних вмінь та навичок.
1.2 Комунікативні вміння в структурі особистості менеджера
Комунікація – це обмін інформацією,на основі якої менеджер отримує інформацію, необхідну для прийняття рішень, ідоводить прийняте рішення до працівників організації. Неефективні комунікації –одна з головних причин виникнення проблем в організації. Згідно з статистичнимиданими, 50–90% свого часу менеджер витрачає на комунікації. Їх можна поділитина такі групи: пізнавальні – головна мета: передача змісту або інформації(наприклад, менеджер читає лекцію); експресивні – спілкування між людьми дляпередачі почуттів, оцінок, поглядів; переконувальні – вплив на інших, заклик дозмін у ставленні до будь-чого, прохання зробити щось (наприклад, усна реклама);несловесні– вплив з допомогою міміки, очей, рота, поз, жестів.
Одним з найважливіших факторів формування особистості єспілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванніособистості, отримали свій подальший розвиток у працях вітчизняних психологів:Ананьєва В.Г., Бодалєва А.А., Виготського Л.С., Леонтьева А.Н., Ломова Б.Ф.,Лурії А.Р., М’ясищева В.Н., Петровського А.В. та інших [3, 7, 12, 41, 56,56, 51].
Проблема слова, мови, виступу, мистецтва впливу комунікатора наслухачів давня, і налічує більше двадцяти століть історії. Багато важливихпитань цієї проблеми були в найзагальнішому вигляді поставлені й розглянуті щеЦицероном [17].
Дослідники по-різному, з різних точок зору інтерпретують процесспілкування, створюючи його різноманітні моделі, застосовуючи різні підходи дляйого вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, діяльнісні та інші [8;21; 25; 41].
З позиції діяльнісного підходу дослідники Леонтьев А.Н.,Андрєєва Г.М. вважають, що спілкування – це складний багатоплановий процесвстановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами вспільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиноїстратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини [2, с. 84–141].
По-перше, спілкування – це особливий тип діяльності (комунікативнадіяльність). По-друге – це умова здійснення будь-якої діяльності, в по-третє,результат діяльності, що спеціально задається [2, с. 84–109].
Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі врізних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Виготський Л.С.,Рубінштейн С.Л.); як один із різновидів людської діяльності (Ананьєв Б.Г., Коган М.С.,Кон І.С., Леонтьєв О.О.); як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку(Урун О.Д., Рєзников Л.О.) та інші; як взаємодія, стосунки між суб'єктами,які мають діалогічний характер (Андрєєва Г.М., Соковнін В.С., Платонов К.К.).
У «Психологічному словнику» спілкування визначається як «взаємодіядвох або більшої кількості людей, яка відбувається впродовж обміну інформацієюпізнавального чи афективно-оцінного характеру» [51].
Петровський А.В. пропонував таке визначення: «Спілкування –це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжуєтьсяпотребами спільної діяльності» [48, С. 10].
Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайнопосилився.
Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніхдесятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження вцій царині ведуть свою історію від Бехтерєва В.М. (він розробив емпіричніметоди дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи наособистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування), М'ясищева В.Н.,Ананьєва Б.Г., Андрєєвої Г.М., Бодальова О.О., Петровської А.П., Яценко Т.С.та інших психологів, які досліджують проблеми спілкування сьогодні.
Подальший розвиток спілкування можна уявити якпоступове накопичування людиною культури спілкування на основі рефлексії,зворотного зв'язку і саморегуляції. Психологічно високорозвинена людинавідрізняється від менш розвиненої не лише вираженою потребою в спілкуванні зрізноманітними людьми, але також багатим змістом, множинністю цілей і широкимвибором засобів спілкування [53, с. 48].
Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім'ї та школі,виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають йогомеханізмів, законів.
Першоосновою аналізу розвитку комунікативних вмінь може бутиструктура спілкування, яка впроваджена Андрєєвою Г.М. Вона виділяє вспілкуванні три головні складові: комунікативну (обмін інформацією);інтерактивну (взаємодія); перцептивну (розуміння людини людиною) [2, с. 84–141].
Ці складові, як правило, не існують у чистому, ізольованомувигляді. Реальне спілкування включає всі складові одночасно, які переплітаютьсяміж собою. Крім цього, спілкування буває творчим і репродуктивним, глибоким іповерховим, маніпулятивним і суб'єктивним [48, С. 16]. Як зазначає Петровська Л.А.,розвинене спілкування має тісно пов'язані грані: спілкування насуб'єкт-об'єктній основі й на суб'єкт-суб'єктній основі [48, С. 24].
На думку Петровської Л.А., «розвиток компетентності спілкування знеминучістю передбачає двозначний процес: з одного боку, це – набуття якихосьзнань, умінь та досвіду, а з другого боку, це – корекція, зміна тих формспілкування, які склалися» [48, С. 56]. Далі вона робить висновок про те,що «розвиток компетентності в спілкуванні передбачає використання всього наборузасобів, орієнтованих як на розвиток суб'єкт-суб'єктних продуктивнихособистісних сторін спілкування, так і його суб'єкт-об'єктних репродуктивних,операціональних складових (компонентів).
Комунікативна компетентність – ситуативна адаптивність і вільневолодіння вербальними та невербальними засобам соціальної поведінки.
Отже, комунікативна компетентність особистостімістить інтегральні компоненти: пізнавальний, емоційний та поведінковий.
Діалогічне спілкування як рівноправна суб'єкт-суб'єктнавзаємодія має за мету взаємне пізнання, самопізнання партнерів по спілкуванню.Воно можливе лише у випадку дотримання низки правил взаємовідносин:
1. Зосередження уваги на власному актуальномустані та психічному стані співрозмовника (дотримання загальновизнаного принципу«тут і зараз»).
2. Безоцінкове спілкування з партнером, апріорнаустановка на довіру до його намірів.
3. Сприймання партнера як рівного, який має правона власну думку і рішення.
4. Включення проблем і невирішених питань у змістспілкування.
5. Персоніфікація спілкування, тобто веденнярозмови від власного імені (без посилання на думку авторитетів), представленнясвоїх справжніх почуттів і бажань [49, с. 21–29].
Компетентне гуманне спілкування дозволяє досягтибільш глибинного взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умови длявзаємного особистісного зростання [48, С. 36].
Олпорт Г. стверджує, що для того, щоб добрерозбиратися в людях, необхідно розвивати наступні характеристики [64, с. 236–248].
1. Досвід. Для того, щоб добре розбиратися влюдях, насамперед необхідна зрілість. Треба враховувати не тільки вік людини, ай багатий досвід взаємодії з людьми.
2. Схожість. Намагання зробити висновок про людейза своєю природою, щоб зрозуміти їх.
3. Інтелект. Експериментально доведено, що існуєпевний зв'язок між високим інтелектом і здатністю робити висновок про іншихлюдей.
4. Глибоке розуміння себе. Сліпота і помилковістьу розумінні власної природи буде автоматично перенесена на наші судження проінших.
5. Складність. Як правило, люди не можуть глибокорозуміти тих, хто є складнішим і тоншим, ніж вони самі.
6. Відсторонення. Експерименти свідчать, що люди,які добре розбираються в інших, є менш комунікабельними (наша точка зору –протилежна, хоча, можливо, саморефлексія на фоні замкнутості призводить дотакого позитивного результату).
7. Естетичні нахили. Часто з меншоюкомунікабельністю пов'язані естетичні нахили. Ця властивість найвища… За умовивисокого розвитку, естетичний», «глибокого розуміння себе», «схожості», «складності».
8. Соціальний інтелект. Він пов'язаний зіздатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей. Водночассоціальний інтелект стосується більше поведінки, ніж оперування поняттями.
Розвинені комунікативні вміння здебільшоговизначають можливість менеджера у встановленні та підтриманні контактів успілкуванні, прогнозуванні поведінки і діяльності людей. Тут важливу рольвідіграє правильне розуміння особистісних властивостей і актуальних станівпартнерів та відносин між людьми.
Уміння спілкуватися передбачає певний рівеньпсихологічної культури, яка включає: уміння розуміти інших людей, адекватновідповідати на їхню поведінку та вибирати такі форми звертання, яківідповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні [48, с. 57–66].
Комунікативна культура особистості як і комунікативнакомпетентність, не виникає на порожньому місці, вона формується.
Джерелами формування комунікативної психологічної культури є,насамперед, власний стихійний досвід спілкування, збагачений теоретичнимизнаннями, а також формування здатності до співпереживання та вміння непринижувати гідність інших людей.
Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь.
Комунікативні уміння виробляються на основі певних комунікативнихздібностей, основним компонентом яких вважають товариськість. Це складнаякість, яка включає в себе комунікабельність (здатність відчувати задоволеннявід процесу спілкування), соціальну спорідненість (бажання знаходитись середінших людей) та альтруїстичні тенденції.
Комунікативні здібності – це вміння і навики спілкування з людьми,від яких залежить його успішність [65, С. 76]. Люди різного віку, освіти,культури, різного рівня психологічного розвитку, що мають різний життєвий іпрофесійний досвід, відрізняються один від одного за комунікативнимиздібностями. Освічені й культурні люди володіють більш вираженимикомунікативними здібностями, ніж неосвічені та малокультурні. Багатствожиттєвого досвіду людини, як правило, позитивно корелюється з розвиненістю внеї комунікативних здібностей [65, С. 78].
За структурою комунікативні вміння включають:опис поведінки свого партнера, комунікацію почуттів, активне слухання,конфронтацію [53, с. 89–134].
Опис поведінки – вміння розказати про поведінкуіншого без аналізу мотивів і без конструктивної критики, а тим паче, без образсамого суб’єкта. Уміння висловлюватися в описовому ключі, а не в формі опіки – першийкрок до уміння правильно будувати між особистісні стосунки.
Комунікація почуттів– уміння ясносказати про свої почуття. Зовнішній вигляд і жести не завжди чітко і правильновідображають почуття партнера. Щільно стислі губи можуть бути і вираженнямгніву, і проявом страху, і проявом сильної напруги.
Співрозмовники повинні навчитися передавати сутьсвоїх почуттів таким чином, щоб їх правильно розуміли інші. Найліпше навчитисяпередавати свої почуття адекватними словами, не звертаючись до незрозумілих іскладних метафор. Можна сказати: «Мені соромно»; «Я радий»; «Я почуваюсьніяково»; «Я тебе люблю», а не йти обхідними шляхами, щоб партнер зрозумів те,що ти відчуваєш. Інколи люди плутають думки і почуття. Наприклад, твердження: «Явідчуваю, що Таня дуже самотня» в дійсності є судженням, в якому слова «Явідчуваю» правильніше замінити на «Я вважаю».
Наступним важливим компонентом у структурікомунікації є вміння слухати. Співрозмовники, які випадково зібрались, рідковміють слухати один одного. Говорити завжди простіше, ніж слухати. Існуєпоняття «активне слухання», що включає в себе відповідальність за те, що людиначує. З «активним слуханням» пов'язане інше поняття – «емпатійне слухання», якеоб'єднує спроможність слухати й уміння передавати почуті емоції іншого.«Емпатійне слухання» означає уміння не просто слухати, а правильно зрозумітизначення, зміст, а найголовніше – емоційний контекст повідомлення, істинніпочуття опонента по спілкуванню.
Конфронтація– одна з активнихформ комунікації, при якій дію однієї людини спрямовано на те, щоб змусити іншулюдину усвідомити, проаналізувати або змінити свої міжособистісні стосунки.
Уміла конфронтація вимагає чуйності допсихологічного стану опонента й упевненості в своїх контраргументах. Вона будебільш продуктивною, якщо її ініціатор дотримується таких умов діалогу:встановлює позитивні взаємини та емпатійне порозуміння з опонентом; висловлюєконфронтацію в формі пропозицій або запитання, а не в формі категоричноївимоги; говорить про особливості поведінки партнера, а не про його особистість;наводить контраргументи, що містять конструктивні й позитивні засади; вступає вконфронтацію прямо, чесно, не викривляючи факти, наміри і почуття опонента.Відповідно, опонент може отримати користь з конфронтації тільки в тому випадку,якщо він відкритий для зворотного зв'язку і розглядає суперечку, як можливістьпізнати себе.
Леві В. у своїй книзі «Мистецтво бути собою»змальовує портрет «генія комунікабельності», основними рисами якого є високийінтерес до інших людей, відсутність тривожності, адекватний зворотний зв'язок,пластичність поведінки, артистизм, деяка агресивність, яка створює підтекст сили,оптимізм, відсутність упередженості, уміння передбачати поведінку інших людей,яке розвивається в результаті спостережливості, симпатії до людей, бачення вних хорошого і прийняття їх такими, якими вони є насправді [35, с. 11–14].
Звичайно, якщо від природи людина некомунікабельна, то вона нестане в цій сфері «генієм», але розвинути уміння спілкуватися якоюсь мірою можекожен.
Уміння спілкуватися часто називають «чарівністю», «принадністю»,«привабливістю», маючи на увазі якості, завдяки яким людина завойовує симпатіюі повагу співрозмовників.
Привабливість – поняття складне. Воно означає і чарівністьмолодості, й ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво вираженужіночність чи мужність, і високу інтелігентність, й ораторське мистецтво тощо.
Психологи позначають цю якість терміном фасцинація. Серед засобівфасцинації виділяють: особливий погляд (він має бути прямим, променистим,твердим, але водночас теплим); особливий голос (багатий за тембром, гнучкий замодуляціями); особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму: тозбудливий, то заспокійливий, але не одноманітний); особливі інтелектуальніякості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовленнясловесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку зпартнером у спілкуванні.
Володіючи цими засобами, можна справляти привабливе враження успілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності чи досконалоїприродної дикції.
Процес спілкування можна оцінювати за кількома критеріями,насамперед за ефективністю спілкування та мірою задоволення потреби у виявісвоїх почуттів.
Мірою ефективності спілкування є збіг того, що один з партнерівхотів передати іншому, з тим, що зрозумів інший. Правильно зрозуміти іншулюдину – це відчути, що вона «мала на увазі», розшифрувати, що вона «хотіласказати». Подібне взаєморозуміння залежить від обох партнерів у спілкуванні.
У повсякденному житті міра взаєморозуміння не дуже висока. Люди нелише помилково трактують почуті висловлювання, а й часто приписують співрозмовникамнаміри, яких вони не мали.
Причини непорозумінь найрізноманітніші, часто ми не говоримо того,про що думаємо насправді й чого насправді хочемо. Нерідко люди формулюють своїдумки таким чином, аби мати можливість від них відмовитися. Ще однією формоюнеадекватної передачі думок і почуттів є неузгодженість чи суперечливийхарактер повідомлень.
Для успішного спілкування мають значення, на думку психологів, трифактори: надійність комунікатора; зрозумілість його повідомлень; врахуваннязворотних зв'язків щодо того, наскільки правильно його зрозуміли [47, с. 121–130].
Надійність партнера зі спілкування підвищується такими його діями:відкритим демонструванням своїх намірів; проявом теплого і доброзичливогоставлення; демонструванням своєї компетентності в обговорюваному питанні;умінням переконливо викладати думку, брати на себе відповідальність за неї, щодосягається формулюванням фраз від першої особи.
Багато неписаних, але жорстких правил повсякденного життя змушуютьнас утримуватися від використання зворотного зв'язку і не показуватипартнерові, як ми сприйняли його слова і які наслідки вони спричинили.
Міжособистісне спілкування зі зворотним зв'язком, адекватневираження своїх почуттів допомагає підвищити ефективність спілкування.
Вираження почуттів у спілкуванні може бути як опосередкованим, такі безпосереднім.
Опосередкованими засобами виявлення почуттів є риторичнізапитання, накази й заборони, сварки і прокляття, догани і претензії, іронія ісарказм, похвала й осуд, приписування іншим уявних якостей.
Найпоширенішим засобом впливу на інших є позитивні та негативніоцінки на їх адресу. І хоча більшість оцінних суджень насправдівикористовуються з метою вияву почуттів, у них немає чіткої вказівки на почуттятого, хто говорить. Часто використовуючи ці форми емоційної експресії, миперестаємо, зрештою, чітко розуміти, що відчуваємо насправді, позаяк у своїхоцінках концентруємося переважно на особливостях людей, які викликають у нас ціпочуття.
Безпосередні форми прояву почуттів дають нам змогу відверто висловлюватисяпро наші переживання, зрозуміти, що відчувають люди, спілкуючись. Прикладамитаких форм є називання власних почуттів, вживання порівнянь, описування свогофізичного стану, визначення можливих дій, яких стосуються ці почуття [9, с. 37–52].
Уміння спілкуватися з людьми можна вважати радше мистецтвом, аніжтехнологією. Це означає, що кожен може й повинен знайти свій стиль спілкування,який би відповідав і його особистості, й особливостям людей, які його оточують.
Метою розвитку навичок спілкування має бути не вдосконаленняздатності маніпулювати іншими, а розвиток здатності створювати самому чиспільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприялипсихологічному зростанню людини, розкриттю її конструктивних можливостей.
Таким чином, за результатами теоретичного аналізу визначено, щоформуванню комунікативних вмінь менеджера може сприяти розвиток толерантності,комунікативної емпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні.
2. Емпіричне дослідження комунікативних вмінь менеджера
2.1 Характеристика основних методів експериментального дослідження
В експериментальному дослідженні застосовувались наступні методипсихологічного дослідження: спостереження, експеримент, тестування, кількіснийта якісний аналіз досліджуваних явищ, соціально-психологічний тренінг.
Спостереження якметод об'єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічнійпрактиці, соціологічних дослідженнях.
Об'єктомспостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах,коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани,переживання, прагнення. За особливостями мовлення, виразними рухами – жестами,мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо – можна виявитий простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції тавольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вмілеспостереження за поведінкою дає можливість з високою вірогідністю робитивисновки про їхні внутрішні, духовні особливості.
Спостереженняможе бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене йпочуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата абомагнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, щоспостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.
Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти відпобутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, апроникає в сутність явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки й цимрозкриває їх психологічну природу.
Одноразовогоспостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистостінедостатньо для того, щоб робити висновки про її психічний склад, розум,почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості.
Для того щобуникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи іншихморально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітномуматеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити,скажімо, про здібності особистості, силу її пам’яті чи мислення.
Щоб спостереженнянабрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам: бутицілеспрямованим, а не випадковим; здійснюватися планомірно й систематично; бутизабезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшоюкількістю фактів); точно фіксувати результати спостереження.
Науковеспостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема,він повинен мати такі якості:
- бути об'єктивним при фіксації, словесному описі та класифікаціїспостережень;
- володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічніякості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому тависновках:
- не бути тенденційно упередженим в організації спостереження таочікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;
- не піддаватися першим враженням про піддослідного;
- не бути поблажливим щодо піддослідного;
- не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати йогоповедінку з власної позиції.
Об'єктивність маєхарактеризувати весь процес дослідження й бути визначальним чинником длявисновків.
Спостереженняпотребує чіткості й точності фіксації даних. Для цього використовують певнібланки.
Спостереженнявикористовується при застосуванні всіх інших методів вивчення психічнихпроцесів та властивостей особистості.
Найефективнішим інайпліднішим з наукового погляду є експериментальне дослідження, колидосліджуване явище вивчається в різних умовах та обставинах. За таким методомможна глибоко і з високою точністю вивчати досліджувану психологічнузакономірність.
Експеримент єодним з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, щодослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно йзакономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, якідіяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини,що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадженнядодаткових відомостей для обґрунтування одержаних результатів.
Розрізняютьексперименти лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальнихпсихологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, другий – узвичайних для піддослідного умовах діяльності (під час роботи).
Природнийексперимент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб клієнтне знав, що його досліджують, і розв'язував свої завдання спокійно, у звичномудля нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями іставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.
Різновидомприродного експерименту є перетворювальний (навчальний та виховний).
Отже,експериментальний підхід у вивченні особистості можна забезпечити такимиметодами, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетне дослідження, якщо предметдослідження вивчатиметься різними способами і в різних умовах, як того потребуєексперимент.
Як додатковийметод у психологічному дослідженні ми використали тести.
Тест – це проба,іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічнихпроцесів і властивостей людини.
Психологічнітести становлять собою певну систему завдань, надійність яких випробовується напевних вікових, професійних, соціальних групах і оцінюється та стандартизуєтьсяза допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.)аналізу.
Розрізняють тестидля вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистостій тести успішності.
За їх допомогоюможна з'ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєннязнань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизованіметоди дають можливість порівнювати рівні розвитку та успішності піддослідних звимогами шкільних програм і професіограм різних спеціальностей.
З метою уникненняпомилок при використанні тестів як методу психологічного дослідження їх змістповинен відповідати досліджуваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам'яті,уяві тощо) і не потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту таінструкція його виконання мають бути максимально чіткими та зрозумілими.
Результатитестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумовихможливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостейна момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та вихованняособистості.
У психологіїшироко застосовують, метод опитування, коли потрібно з'ясувати рівень розумінняпіддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у навчанні тапрактичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або колипотрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності таповедінки особистості.
За допомогоюкількісного та якісного аналізів так само можна вивчати особистість.
Кількісний, абоваріаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильногорозв'язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Дляпорівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різнимкількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшоговідсотковими показниками. При кількісному аналізі результатів дослідженнянайчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншогопсихічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щобзробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюютькоефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що менше відхиленняпоказників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воноє для дослідженої психологічної особливості особистості,
Якісний аналізвиконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. Вякісному аналізі з'ясовують причини високих чи низьких показників, залежністьїх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя танавчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін.
Кількісний таякісний аналізи даних дослідження дають підстави для одержанняпсихолого-педагогічної характеристики особистості та висновків про виховнізаходи.
Напрям практичної психології, змістом якого є підвищеннякомунікативної компетентності людини й оволодіння навичками та прийомамиміжособистісного спілкування, отримав у літературі різні назви:соціально-психологічний тренінг (СПТ), лабораторний тренінг, груповапсихотерапія, активне соціально-психологічне навчання, тренінг сензитивностітощо. Він дає змогу розв'язувати цілу низку питань, поставлених суспільноюпрактикою: підготовка керівників, учителів шкіл та викладачів вищих навчальнихзакладів, спортивних тренерів, лікарів, практичних психологів – усіх, чиядіяльність реалізується у спілкуванні.
Розрізняють два класи форм СПТ: перші – орієнтовані на розвитокспеціальних умінь (наприклад, уміння вести дискусію, розв'язувати конфлікти),другі – на поглиблення досвіду аналізу ситуації спілкування, підвищенняадекватності аналізу себе, партнера зі спілкування.
Методами СПТ є лекції, семінари, бесіди зсоціально-психологічних проблем, а також активні методи типу дискусій, рольовихігор тощо. Активні групові методи можна умовно об'єднати в три основні блоки:дискусійні засоби; ігрові засоби; сенситивний тренінг (тренуванняміжособистісної чутливості й сприймання себе як психофізичної цілісності) [22].
Соціально-психологічний тренінг (СПТ) – найефективнішийметод для покращення комунікативних вмінь, і для набуття навичокміжособистісного спілкування. Ефективність СПТ визначається тим, що йогоучасникам надається можливість безпосередньо в самому процесі спілкуванняоцінити свою індивідуальність, навички спілкування і відкоригувати їх.
Однією з переваг СПТ є форма проведення в ньомузанять – висока ефективність використання часу для саморозкриття, самоаналізу йсаморозвитку особистості. Різноманітні методичні прийоми тренінгу (рольовіігри, дискусії, психогімнастичні вправи тощо) виступають як сучасні технологіїпроцесу підготовки менеджерів.
В дипломі подано складену нами на основірезультатів досліджень експериментальну програму тренінгу, що увібралаадаптовані зарубіжні й вітчизняні технології групової роботи, частина якихпройшла неодноразову апробацію в різних групах.
Успіх проведення СПТ залежить від багатьохчинників (складу групи, підготовки керівника, умов проведення, статі,прихованих цілей тощо), тому сценарій програми тренінгу не повинен бутижорстким. Тренінг творчий процес керівника й групи. Запропонована програма СПТрозвитку комунікативних вмінь є своєрідним «меню», з якого керівник обирає всете, що є необхідним для нього в конкретних умовах роботи з відповідною групою.
СПТ є творчим процесом, то будь-який заздалегідьзаготовлений сценарій не може врахувати всіх можливих ситуацій (прогнозованих іне прогнозованих). Для творчості керівника СПТ потрібна база, складовою якоїможе стати, за певних умов, запропонована програма СПТ.
Феномен тренінгу, особливосоціально-психологічного, насамперед у тому, що безпосередні учасники одержуютьтаку підготовку, яка відповідає вимогам сучасного життя. Останні (проблеми,конфлікти, підвищення рівня менеджерів) розв'язуються за допомогою тренінгіврізних напрямків і шкіл.
СПТ спрямований на розвиток особистості,формування комунікативних умінь та навичок, засвоєння міжособистісноївзаємодії. Результати тренінгу не можна зводити лише до розвитку когнітивногокомпоненту (навчання), завдяки йому в кожного учасника формується адекватнерозуміння самого себе і корекція самооцінки, відбувається вивченняіндивідуалізованих прийомів міжособистісної взаємодії для підвищення їїефективності.
На думку психологів, головний принцип тренінгу – кожнийзасвоює нове тільки шляхом власних активних зусиль.
Принцип активностіґрунтується на визначенійзакономірності про засвоєння людиною 10% інформації, що сприймається на слух, 50%інформації, сприйнятої зором, і 40% інформації, яку отримують під чассамостійної діяльності. Йдеться про реальне включення в інтенсивну груповувзаємодію кожного члена групи. Використання цього принципу дозволяє здійснюватирозвиток компетентності в спілкуванні в СПТ не шляхом безпосереднього впливупсихолога на учасників, а створенням умов для самовдосконалення засобіворганізації комунікативного розвитку умінь менеджера [23, с. 59–71].
Принцип комплектування груп.Прикомплектуванні групи потрібно брати до уваги два принципи: принципдобровільності; принцип інформованої участі (учасник заздалегідь маєправознати все, що з ним може відбуватися, а також про ті процеси, які будутьвідбуватися в групах, тому з учасниками проводиться попередня бесіда про те, щотаке тренінг, які його цілі, які результати можуть бути одержані).
Не рекомендується включати до тренінгової групиосіб, які мають виражені фізичні дефекти і порушення психічного здоров'я, атакож тих, хто відчуває свою непридатність до роботи в групі.
Взаємовідношення учасників групи.У групу нерекомендується включати близьких родичів; осіб, які знаходяться у службовійзалежності один від одного, а також тих, хто має стійку неприязнь один доодного. Найбільш оптимальний варіант – участь у тренінгу незнайомих міжсобою людей.
Обладнання приміщення й розміщення учасниківгрупи.Тренінги проводяться в ізольованому приміщенні. Стільці (краще крісла)треба поставити колом. Таке розміщення учасників (оптимальний варіант дляспілкування) дозволяє всім добре чути й бачити один одного, що дає можливістькожному сприймати широкий спектр невербальних проявів співучасників взаємодії.
Власний досвід підтверджує те, що у групі знепарним числом учасників керівнику в парних заняттях доводиться братибезпосередню участь, замінюючи відсутнього учасника тренінгу.
Цілком природнім є принцип обмеження обговоренняподій лише в рамках тренінгу «тут і тепер» і персоніфікація висловлювань.
Для учасників тренінгових груп нерідкохарактерною є тенденція до відхилення від основної теми, схильність дозагальних розмов, міркувань, далеких від змісту тренінгу. Цей принцип орієнтуєучасників тренінгу на те, щоб предметом їх аналізу постійно були процеси, яківідбуваються в групіу конкретний момент.
Принцип акцентуваннясприяє глибокій рефлексіїучасників, вчить учасників зосереджувати увагу на собі, своїх думках, почуттях,розвиває навички самоаналізу.
Принцип персоніфікації висловлювань.Його суть полягаєв тому, що учасники тренінгу повинні бути зосереджені на процесах самопізнання,на самоаналізі й рефлексії. Використання вказаного принципу допомагаєрозв'язати одне із завдань тренінгу – навчитися брати відповідальність на себеі приймати себе таким, яким він є.
Успіх СПТ також залежить від реалізації принципу«щирості й відкритості».Найголовніше тут – не обманювати, бути щирим,відвертим, конгруентним. Щирість і відкритість сприяє одержанню й наданню іншимчесного зворотного зв'язку, тобто тієї інформації, яка є важливою для кожногоучасника і запускає механізми розвитку самосвідомості та механізми взаємодії угрупі.
Принцип акцентуації мовлення почуттів.Відповідно доцього принципу емоційна сторона спілкування повинна бути добре і повновираженою учасниками тренінгу; їм рекомендується акцентувати увагу на станах іпроявах (своїх власних і партнерів) і при відтворенні зворотного зв'язку, якщоможливо, використовувати мову, яка відображає цей стан.
Важливим принципом СПТ є уникненнябезпосередніхоцінок людини, замінюючи їх описом власних емоційних станів, оскількивірогідність неприйняття негативного зворотного зв'язку зростає тоді, колиостання має суто оціночний характер.
Принцип довірливого спілкування– один із фундаментальнихелементів тренінгу. Розвиток довірливого клімату – складний процес.Найпростіший перший крок до практичного створення клімату довіри: ведучийпропонує прийняти єдину форму звертання на «ти», яка психологічно зрівнює усіхчленів групи і вносить у стосунки деякий елемент інтимності й довірливості міжчленами групи та керівником. Кожний реалізує той рівень відкритості, до якоговін готовий, залежно від своїх особливостей і загального рівня довірливості вгрупі.
Конфіденційність всього, щовідбувається в групі,– важливий принцип СПТ, який є необхідною умовою створення атмосферипсихологічної безпеки й саморозкриття. Все, що відбувається під час занять, невиноситься за межі групи. Учасники не бояться, що зміст їхнього спілкуванняможе стати загальновідомим [70, с. 14–35].
Крім названих вище принципів, Марасанов Г.І.при веденні тренінгів керується такими правилами [36, с. 172–173]:
1. Вчасно розпочинати і закінчувати заняття.
2. Не відмовлятися від права сказати «ні», атакож від права самому вирішити, як поводитися, як діяти у тій чи іншійситуації.
3. Мати право на підтримку, допомогу з бокугрупи.
4. Слухати того, хто говорить, намагатися неперебивати.
5. Мати право висловити свою думку з будь-якогопитання.
6. Повідомляти про свої труднощі, які заважаютьроботі групи (необхідність пропустити заняття, піти або прийти раніше чипізніше призначеного часу). Причому, кожний учасник має право робити це раніше.В цьому випадку питання про подальшу його участь у роботі буде вирішуватигрупа.
Усі принципи спілкування детально роз'яснюютьсякерівником СПТ, після чого розглядаються пропозиції учасників тренінгу прозміни і доповнення до запропонованих правил. Остаточно узгоджені та прийнятіпринципи с базисом для групової роботи. Принципи групової роботи створюютьтакий психологічний клімат, який різко відрізняється від того, який є втрадиційних групах. Учасники в процесі занять поступово починають оцінювати йслідкувати за дотриманням принципів СПТ.
На сьогодні у практиці ведення СПТ накопиченобагато різних конкретних вправ, прийомів, процедур, технік, рольових ігор тощо,які успішно використовуються у груповій роботі.
Багато фахівців мають спільні погляди на формигрупової роботи, незважаючи на їх різноманітність. Не посилаючись на джерелаінформації, Петровська Л.А., Ковальов Г.А., Яценко Т.С., Петрушин С.В.та Вачков І.В. серед усіх методичних прийомів СПТ виділяють такі базові методи,як групова дискусія і ситуативно-рольові ігри. До допоміжних відносятьпсихогімнастику та проективний малюнок [70, с. 45–52].
Розбіжність у класифікації методів, яківикористовуються в різноманітних тренінгах, не є серйозною перешкодою для їхвикористання в психологічній практиці, тому що вони дають позитивний результат.соціально-психологічний тренінг нині містить широкий спектр методичних форм: відеотренінг,рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, «невербальні методики» [48,с. 102–111].
Коротко проаналізуємо методи СПТ.
Груповою дискусією (від лат. discussion – дослідження,розгляд, аналіз) називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування йзіставлення різних.точок зору, визначення істинної думки, знаходженняправильного вирішення проблеми. Дискусія вважається ефективним засобомпереконання, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.
Групова дискусія в психологічному тренінгу – цеспільне обговорення будь-якого суперечливого питання, яке дозволяє змінитидумку, позиції й установки учасників групи в процесі безпосередньогоспілкування» [11, с. 13–14, 42, с. 27–31].
Така форма спілкування дозволяє співставитипротилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції,що зменшує опір сприйманню нової інформації, а також використанню груповоїрефлексії через аналіз індивідуальних переживань, які підсилюють згуртованістьгрупи й одночасно полегшують саморозкриття учасників.
Для активізації учасників у груповій дискусіїможна використовувати процедури такого типу, як висловлювання по колу або методестафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а длявисловлювання дається певний проміжок часу (наприклад, 10–15 сек.).
Ігрові методи включають ситуаційно-рольові,дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри [11, с. 18–22].Ігрові методи є найбільш поширеними в груповій роботі. Вони себе добрезарекомендували як у різних формах групової роботи, так і на етапах груповоїдинаміки. Так, починаючи з першої стадії групової роботи, ігри корисні якспосіб подолання скутості, напруження, для розігрівання учасників СПТ. Градозволяє учасникам тренінгу подолати бар'єри, відчуженість, «зняти маски»,відкритися, імпровізувати, творчо виражати своє «Я» тощо. Згідно з концепцією Берна Е.,учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе врізних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики йсамодіагностики, оскільки в невимушеній формі дозволяють м'яко, легко виявититруднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.
Наукою доведено, що в процесі ігрової діяльностілюдина набагато швидше засвоює й опановує різні види поведінки, вчинки, умінняй навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є універсальним методом длядітей і дорослих, вона виступає сильним психокорекційним, психотерапевтичнимінструментом, за допомогою якого розв'язуються різноманітні людські проблеми.Сьогодні ігри починають набувати статусу засобів формування культуривзаємовідносин і рефлексії.
Важлива перевага ігор у тому, що вони єсамостійним явищем культури і не потребують вироблення штучної мотивації,вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв'язатидавню етичну проблему класичного експерименту: «А що ми даємо піддослідному?» Другоюперевагою ігор є те, що вони мають давню традицію регламентації і творчогоперетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному іфункціонально-рольовому планах [26].
Рольова гра також використовується для формуванняпевних навичок у сфері комунікації.
Поведінковий матеріал у рольовій ситуації єосновним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта.
Ємельянов Ю.М. вважає, що театр єпершоюлабораторією експериментальної соціальної психології, звідки бере свій початокрольова теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини іпідходи до вивчення її самосвідомості, а також методи психотерапевтичноїдраматизації й інсценізації, і магопсихотерапії, варіанти активних груповихметодів [22].
Найяскравіше зв'язок театру і психології вираженов методиці Я. Морено «психодрама».
Психодрама – метод групової роботи, в якійучасники виконують ролі, які моделюють життєві ситуації, що мають особистіснийсенс для учасників. Мета психодрами – усунення неадекватних емоційнихреакцій, відпрацювання умінь соціальної перцепції, поглиблене самопізнання.Техніки психодрами: «діалог», «монолог», «виконання ролі», «дублювання», «реплікав бік», «обмін ролями», «порожнього стільця», дзеркала» та інші. Я. Мореноназиває такі різновиди рольових ігор: імпровізаційна гра (вводиться за бажаннямчленів групи і розгортається сама по собі, відповідно до дійсних абофантастичних уявлень гравців); рольова гра як виконання соціально-педагогічнихфункцій (навчання адекватної рольової поведінки, попередження рольовоїригідності й інтеграції ролей); ситуаційна гра (оволодіння уміннями долатиускладнені соціальні ситуації) [31, с. 29–34].
Психогімнастика – метод роботи в групі, під часякого учасники виявляють себе і спілкуються без слів. Психогімнастика міститьпідготовчу, пантомімічну та підсумкову частини.
У підготовчій частині виділяють три функції:гімнастична (вправи для всіх частин тіла), релаксаційну (зменшення страху іпсихологічної дистанції), виразну (готує виразні елементи, наприклад, розумінняемоцій без слів). У цій частині поєднуються рух, спілкування й уява.
Петрушин С.В. поділяє психогімнастичнівправи за складністю їх виконання учасниками на три групи [61, с. 47–48]:перша – розважальні вправи, які застосовуються без попередньої розминки; вонине мають особливого смислового навантаження й використовуються для емоційноїрозрядки й зняття зайвого напруження; другий – вправи для розминки, яківикористовуються з метою створення ігрової атмосфери, налаштовують учасників наекспериментування з власною поведінкою, знімають шаблони повсякденногоспілкування і зміни рухово-просторових стереотипів; третій – вправи длярозвитку невербального мовлення (тактильного, візуального, мімічного тапантомімічного), які сприяють розвитку культури спілкування і підсилюютькомунікативну виразність учасників.
Аналіз конкретних ситуацій.Цей методвиконує багато різних функцій, служить інструментом дослідження і вивченняпевної проблеми, оцінки та вибору рішень. Значущість його полягає, насамперед,у поєднанні простоти в організації заняття з ефективністю результатів. Вінстимулює звернення до досвіду інших, прагнення до набуття теоретичних знань дляодержання відповіді на питання, які обговорюються [22; 33, с. 52–54].Використовують ситуації двох видів: «тут і зараз» – що і чому відбулося в групіз окремими учасниками; «там і тоді» – випадок із професійної практики абоособистого життя, що має значення для учасника або групи.
Способи аналізу конкретних ситуацій можуть бутитакими:
Перший – групу розподіляють на 2–3 підгрупи ікожна з них розв'язує завдання самостійно, після цього відбувається зіставленіпозицій підгруп;
Другий – задану ситуацію кожен розв'язуєсамостійно (можна описувати, її вдома), що дозволяє чіткіше сформулюватитруднощі,позначити своє місце в ситуації (наприклад, домашні,завданням може бути описати 2–3 ситуації, в яких ви не досягли успіху).
Прикладом груп, які працюють за цим методом, єВалінтовські групи. В них збираються фахівці для обговорення своїх професійнихпроблем. Один з учасників розповідає про свої труднощі, решта – спочаткуставлять йому питання для уточнення ситуації, а потім кожний висловлює своюдумку а приводу того, що було сказано. Далі підбиваються підсумки,визначається, що нового для себе взяв учасник, який прийшов зі своєю проблемою,та решта членів групи, які брали участь в обговоренні.
Близьким до методу аналізу конкретних ситуацій є кейс-метод.Завдяки йому можна розвивати в менеджерів здатність до самоаналізу тасамостійного вирішення проблеми, формувати навички компетентного спілкування,стимулювати творче мислення, а також уміння готувати письмові звіти, зарезультатами роботи з кейсами. Перед тим, як застосовувати кейс-метод,керівникові потрібно ознайомити учасників групи з методикою роботи з ним.
У науково-методичних колах прийнята певнапослідовність роботи з кейсами. По-перше, ознайомлення з інформацією, якаподається в описі кейса; по-друге – це читання літератури для поповнення знань,у яких є потреба; по-третє – обговорення в малій групі з метою першої перевіркивиробленого учасниками групи алгоритму розв'язання кейса. На рівні роботи вмалих групах перевіряється здатність роботи в команді, ставлення із повагою дочужої думки; четверте – обговорення кейса у великій групі, воно повиннопідвести до повного розуміння певного кейса. По-п’яте – це рефлексія і критичнасамооцінка виконаної роботи.
Фахівці виділяють 10 ознак якісних кейсів:
- уміле подання інформації(структура, інтрига);
- націленість на прийняттяконструктивних рішень у критичній ситуації;
- включення конкретнихпорівнянь, паралелей, які підтверджують ефективність рішення;
- можливість перейти доузагальнюючих висновків;
- увага до актуальнихподій, з погляду суспільних інтересів;
- врахування людськогочинника, персоніфікованості;
- можливість оцінитиефективність прийнятих рішень;
- оптимальний обсяг (8–10сторінок);
- включення конкретизуючихситуацій, графіків, статистичних даних, відеоматеріалів тощо [70, с. 29–32].
Результати і ефекти, які отримують при використанніметода кейсів:
- всі учасники охопленігруповим процесом; тренеру легко працювати з групою, він економить свої сили;
- групова гра закейс-методом постійно дає високі результати роботи: емоційний підйом, інтерес,активність, навчання дією;
- аналіз результатівнескладний, оскільки всі параметри, які аналізуються, чітко визначені.Висновки, конкретні та наочні, зрозумілі учасникам, примушують їх задуматися інадовго запам'ятати цей досвід.
Крім тренінгових методів, зазначених вище, І.В. Вачковописує ще й такі [11, с. 165–187]:
1) Методи, спрямовані на розвиток соціальноїперцепції. За допомогою спеціально розроблених вправ учасники одержуютьвербальну й невербальну інформацію про те, як їх сприймають інші люди,наскільки с точним їхнє власне самоприйняття. Вони оволодівають навичкамиглибокої рефлексії та інтерпретації об'єкта сприймання.
2) Метод тілесно-орієнтованої психотерапії.Основними методами цієї групи виступають такі: метод Фельденкрайса, методАлександера, структурна інтерпретація (рольфінг), первинна терапія, якіісторично пов'язані з терапевтичними методами Вільгельма Райха (1949), а такожсхідними методами (хатха-йога, тайчі, айкідо).
3) Медитативні техніки, на думку. Вачкова І.В,також варто віднести до тренінгових методів, оскільки досвід показуєдоцільність і ефективність їхнього використання в процесі групової роботі.Найчастіше ці техніки використовуються для того, щоб навчити учасників групфізичному й чуттєвому розслабленню (релаксації), умінню позбавлятися зайвогопсихічного напруження, стресових станів, унаслідок чого розвиваються навички автосугестіїта закріплюються способи саморегуляції. Найефективніша з технік медитаціївважається трансцендентальна техніка Махаріші Т.М.
4) Музична терапія. Цей метод може зняти втому,напруження в учасників тренінгу.
5) Танцювальні вправи. Вони можуть бутивикористані для того, щоб зняти фізичну втому та згуртувати групу. Ці вправидають змогу швидше встановлювати творчий зв'язок з іншими членами групи, долатибар'єри. Метою танцювальної терапії є спільна робота, гра й досліди в ритмічнихдіях, експериментування з жестами, позами й рухами, невербальне спілкування зпартнером, що служить створенню глибокого групового досвіду.
У кожного керівника тренінгових груп є можливістьвибрати той чи інший метод роботи, за допомогою якого досягається поставленамета. При цьому кожен тренер повинен дотримуватися заповіді – «Не зашкодь!».Шкоди учасникам групи може завдати будь-який психологічний вилив, який здійснюєнекваліфікований фахівець або людина, яка переслідує егоїстичні цілі. Основнівимоги до керівника – диплом спеціаліста-психолога, участь у різноманітнихтренінгах як учасника, а також спеціальна методична підготовка в галузі теоріїй практики ведення тренінгів.
Таким чином, розвиток комунікативних вмінь доцільнорозглядати як систему внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій,виділяючи в останній орієнтовну і виконавчу складову. Діагностика є в першу чергупроцесом самоаналізу, а розвиток – процесом самовдосконалення засобіворганізації комунікативної взаємодії.
2.2 Програма та інструментарій емпіричного дослідженнякомунікативних вмінь менеджера
Метою експериментальної частини нашого емпіричного дослідженнястала розробка формуючих заходів розвитку комунікативних вмінь менеджера.
Тому програма емпіричного дослідження комунікативних вміньменеджера складається з двох частин: констатуючого та формуючого експериментів.
Методика реалізації психологічного експерименту складається зтрьох етапів. Перший етап – констатуючий експеримент першого порядку,спрямований на встановлення існуючих на момент експерименту характеристик тавластивостей досліджуваного явища.
Другий етап – власне формуючий експеримент. Він реалізується задопомогою спеціально побудованої дослідником експериментальної моделірозвиваючих та формуючих впливів на предмет дослідження. Експеримент може поєднуватив собі процедури різного характеру: навчальні, ігрові, тренінгові. Особливоважливим моментом проведення формуючих впливів є аналітична модель «розвиваючогоефекту» експерименту – своєрідний «ідеальний образ» очікувань дослідника щодорезультатів експерименту. Дана модель спеціально конструюється та вибудовуєтьсяпсихологом на підготовчому етапі дослідження. В дослідженні приймає участь всягрупа учасників.
Третій етап – констатуючий експеримент другого порядку. На даномуетапі організується «контрольне» дослідження, в якому беруть участь та самагрупа учасників; метою дослідження є отримання емпіричних показників предметапізнання після проведеної процедури формуючих впливів.
Четвертий етап – обробка та інтерпретація отриманих результатів.Для цього ми використовуємо методи кількісної та якісної обробки інформації,результати яких виступають еталоном порівняння для встановлення формуючогоефекту, досягнутого в роботі. Подальші результати дослідження піддаютьсявідповідному аналізу та будуть використані для підтвердження або спростуваннянашої гіпотези.
У нашому формуючому експерименті приймає участь вся група, та длявстановлення формуючого ефекту аналізуються показники психологічнихвластивостей кожного учасника до проведення формуючого впливу і після нього.Надалі результати дослідження піддаються відповідному аналізу тавикористовуються для встановлення або обґрунтування певних закономірностейрозвитку психологічних властивостей особистості.
Дослідження проводилось впродовж вересня 2008 року. В процесіпроведення емпіричного дослідження було проведено експеримент з групою 36менеджерів Львівської філії брокерської компаній «Стиль – Життя» віком 25–45років: 30 жінок, 6 чоловіків.
Констатуючий експеримент полягав у проведенні тестування занаступними психодіагностичними методиками:
4. Методика діагностики комунікативної толерантності Бойко В.В(Додаток А).
5. Методика діагностики полікомунікативної емпатії (Додаток Б).
6. Методика вивчення здібностей до самоуправління в спілкуванні(Додаток В).
Формуючий експеримент полягав у розробці соціально-психологічноготренінгу формування толерантності, емпатійності у спілкуванні та здібності досамоуправління у спілкуванні.
Методика діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойкодає можливість визначити високий, середній або низький рівень толерантностіменеджерів. А це, відповідно, визначає рівень поведінкових ознак, які єсвідченням низького / високого рівня гнучкості та мобільності психікименеджера.
Для діагностики рівня емпатії у спілкуванні використовуємометодику діагностики рівня полікомунікативної емпатії, в який входить 6діагностичних шкал емпатії, які виявляють ставлення до знайомих та незнайомихлюдей. На основі отриманих бальних оцінок діагностується дуже високий, високий,середній, низький або дуже низький рівень емпатії у спілкуванні менеджерів.
Дослідження здібності менеджерів до самоуправління в спілкуванніпроводилося за методикою, призначеною для виявлення мобільності, адаптивності врізних ситуаціях при спілкуванні з різними типами людей.
Ця методика дає нам уявленняпро рівень взаємовідносин менеджерів в їх роботі з людьми, та схильність бутилояльними до інших. Якщо результат діагностування має високі показники, то цесвідчить про те, що менеджер досягає мети в своїй професійній діяльності, оскількивміння підлаштовуватись до поведінки партнера, готовність до діалогу, здібністьзмінювати стиль спілкування в залежності від ситуацій – це і є мета досягненнясамоуправління в спілкуванні. А це вміння для менеджерської роботи є дужеважливим при підготовці до управлінської роботи та адміністрування набудь-якому підприємстві.
2.3 Соціально-психологічний тренінг формуваннякомунікативних вмінь менеджера
Наступний етап нашого дослідження складається зпроведення формувального експерименту у вигляді соціально-психологічноготренінгу формування комунікативних вмінь менеджера. Тренінгова методикапередбачає формуючі вправи, спрямовані на розвиток толерантності, емпатійностіта здібності до самоуправління у спілкуванні менеджерів.
Програма СПТ була розрахована на 15 годин іпроводилась протягом двох днів. Така тривалість була зумовлена специфікоюрозпорядку запланованого дводенного тренінгу. У формувальному експерименті приймалиучасть 36 менеджерів 25–45 років, з якими проводились тренінгові заняття. Групивключали людей різної статі з різним рівнем комунікативних вмінь,толерантності, емпатійності та різними навичками ведення переговорів.
В програму з формування комунікативних вмінь були включені вправиспрямовані на розвиток толерантності, емпатійності та здібності досамоуправління у спілкуванні.
Програма структурована за принципом відповідності основним методампізнання: аналізу i синтезу інформації з урахуванням групової динаміки.
Соціально-психологічний тренінг включає 3 етапи.
Перший етап – орієнтовний (1–2 години).
Мета етапу: емоційно об’єднати учасників групи. Основний змістутворюють психотехнічні вправи, спрямовані на зняття напруги i об’єднаннягрупи.
2 етап – розвиваючий (3–4 години).
Мета етапу: активізація процесу розвитку та формуваннякомунікативних вмінь, корекція емпатійності, толерантності, формування мотиваціїсамовиховання i саморозвитку, самопізнання. Підвищення особистої значимості,самоповаги.
3 етап – закріплюючий (1–2 години).
Мета етапу: підвищення саморозуміння в цілях закріплення самооцінкиi актуалізації особистісних ресурсів. Вправи закріпляючого характеру.
Основна ідея тренінгу – сформувати комунікативнівміння управлінця.
Відповідаючи зазначеній меті та завданням, змістпрограми СПТ формування комунікативних вмінь менеджера складається з певнихетапів (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Програма соціально-психологічноготренінгу формування комунікативних вмінь менеджераЕтапи Назва блоків. Основні завдання
1. Орієн
товний
Організацій
но-ознайом
лювальний
Ознайомлення учасників зі специфікою тренінгу як методу навчання,
1) з метою і завданнями тренінгу,
2) з методичними прийомами тренінгу;
3) правилами проведення.
4) з теоретичними засадами компетентного спілкування.
Підбір учасників групи і первинна діагностика труднощів спілкування.
Взаємна презентація учасників, знайомство із тренером.
Знайомство з людьми, колом їх інтересів. Ознайомлення і вироблення правил роботи групи. Адаптивний блок.
«Розігрівання», зняття напруження, налагодження контакту, створення психологічного клімату довіри та згуртованості.
Вироблення вмінь та навичок роботи в психологічній групі.
Закріплення психологічної атмосфери і активності. Сприяння подальшому розвитку навичок рефлексії
Створення атмосфери довіри, згуртованості, налаштування на спільну роботу в групі.
Широко використовуються вправи на довіру, інтеграцію в групу, згуртованість. Комунікативний блок.
Формування комунікативних вмінь та навичок, уміння приймати групові рішення. Адаптація до умов групової взаємодії. Відпрацювання нових засобів компетентного спілкування. Поглиблення рефлексії.
Формування комунікативних навиків у спілкуванні буде розглядатись в наступних аспектах:
- комунікація в контексті вміння спілкуватись з керівником, незнайомими людьми. Блок є обмеженим для проведення всього курсу;
- «відкрите» спілкування учасників, самоприйняття і саморозкриття. Аналіз себе в ситуації інших та інших в ситуації спілкування;
- формування ефективних засобів спілкування (активне, пасивне, емпатійне слухання);
- закріплення ефективних прийомів слухання. Відпрацювання умінь давати зворотній зв'язок;
- закріплення навичок рефлексії. Відпрацювання індивідуальних стратегій тактики спілкування. В блоці використовуються методики експрес діагностики, ігрові методики, дискусії, моделювання ситуацій з відігріванням і обговоренням. 2. Розвиваючий Емоційний блок. Робота з емоційною сферою, корекція емпатійності та толерантності: Формування вміння розуміти свої почуття і інших людей та адекватно виражати свої думки. Розширення та поновлення знань людей про почуття та емоції, розвиток вміння безоцінного їх прийняття, вміння керувати емоціями, усвідомлення своїх сильних сторін, аналіз слабких емоційних блоків. Використання ігрових методик, релаксаційних вправ. Індивідуально-особистісний блок: Робота з відношенням людини до себе, усвідомлення важливості прийняття власного «Я» з усіма чеснотами та недоліками, формування адекватної самооцінки, розвиток самоусвідомлення; Як полюбити себе. 3. Закріплюючий Підсумково-програмований інтеграційний блок: Це заключний блок в програмі. Закріплення здобутих знань, вмінь та навичок. Конструювання майбутнього через планування та фантазування, інтеграція з теперішнім. Обмін почуттів тепла та любові. Закріплення комунікативних навичок і умінь. Рефлексія змін, які відбулися в кожного із учасників тренінгу за весь спільний період роботи і осмислення того, що відбулося з групою за цей час. Закріплення установки компетентного спілкування на майбутнє. /> /> /> />
Послідовність етапів та вправи для кожногозаняття не є догмою, якої ми жорстко дотримуватися. В окремих випадках ту чиіншу вправу ми переносили. В основі програми лежить принцип поетапностірозвитку групи й поступовості до більш глибокого розуміння кожним учасникомсамого себе. Кожне завдання логічно витікає з попереднього і є, в змістовномуплані, основою для наступного; одночасно між етапами розвитку групи й завданняминемає чіткої межі.
Окремі етапи, цілі й завдання впродовж тренінгудублюються для того, щоб сформувати і міцніше закріпити ті чи іншікомунікативні навички та уміння, чи детальніше попрацювати з емоційною чиособистісною сферою. Програма тренінгу – своєрідна модель розвитку особистостіменеджера, яку в кожному конкретному випадку можна реалізувати по-своєму,виходячи з конкретних цілей.
Програма тренінгу не повинна стати надцінністю,під яку б підлаштовувалася група. В такому випадку всім учасникам тренінгунав'язується роль пасивних виконавців. Під час тренінгу відбувається не тількивплив з боку тренера, але й взаємний вплив з боку учасників, тобто активнаучасть у тренінгу змінює учасників і тренера.
При виборі тієї чи іншої вправи тренер повиненорієнтуватися на кінцевий результат її проведення: зміну стану групи загалом;зміну стану кожного з учасників групи; отримання матеріалу для того, щобпокращити його зміст; етап розвитку групи: чим вона згуртованіша, вільніша, тимбільше її учасники відчувають себе невимушено, тим ризикованішими можуть бутибанальні вправи; склад групи (стать, вік, уподобання і тощо); час проведеннязанять: на початку дня доцільно проводити вправи, які дозволяють «розігріти» групу,відключити її від різних проблем та клопотів, що не пов'язані з групою,налаштувати на ситуацію «тут і зараз».
У другій половині дня роботи групи доцільнопроводити вправи, які допомагають учасникам тренінгу зняти втому, створитиумови емоційної розрядки. З кожним заняттям тренінгу на початку і наприкінцізавдання окремі вправи повторюються для того, щоб визначати емоційний станучасників і проводити індивідуальну й групову рефлексію.
Формуючі заняття розпочались із знайомства,опрацювання правил в групі, та ознайомленням із метою та методичними прийомамитренінгу. Проводилась також робота спрямована на налагодження контакту,створення атмосфери довіри та згуртованості, налаштування на спільну роботу вгрупі. Техніки, що використовувались у тренінгу були взяті з різних джерел [1,2, 5, 10, 11, 16, 20, 22, 26, 30, 31, 33, 34, 37, 38, 42, 49, 57, 59, 70].
Наведемо приклади вправ, які ми використовували для знайомства та «розігрівання»:
1. Вправа «Взаємна презентація».
Інструкція.Учасники діляться на париі протягом 15 хвилин проводять взаємне інтерв'ю. Після цього кожний представляєсвого співрозмовника (стає у нього за спиною і від його імені говорить все, щовдалося дізнатися під часспілкування). Ця вправа має значнийнавчальний ефект оскільки дає можливість проаналізувати, на що звернув увагуінтерв'юер, чи вдалося йому достовірно подати психологічний портрет свогопартнера. Аналіз питань, які ставили учасники тренінгу один одному, дозволяєзробити висновок про їх уміння вести інтерв'ю.
Під час вправи ми звертали увагу учасниківтренінгу на постановку взаємних запитань, за допомогою яких можна більш глибокой різнобічно подати психологічний портрет один одного. Бажано, щоб під чассамопрезентації було висвітлено такі питання: Чого я чекаю від участі втренінгу? Що я ціную в самому собі? Що я вмію робити найкраще? Що я найбільшеціную в людях? Моя заповітна мрія тощо.
Окрім цих питань в ході виконання вправи частоменеджери давали запитання про особисті симпатії такі як: «хто тобі подобаєтьсяу нашому колективі?» «успіхи якого лідера тобі більш за все цікаві?»
2. Вправа «Побажання».
Інструкція.Давайте розпочнемо цювправу із того, що висловимо один одному побажання на сьогодні. Виконаємо цетак: перший учасник встане, підійде до когось іншого, привітається з ним івисловить йому побажання на сьогодні. Той, до кого підійшов перший учасник, усвою чергу, підійде до наступного і так далі, доти, доки кожний не одержитьпобажання на день.
Під час обговорення виконаної вправи ми інколийшли коротким шляхом, ставлячи запитання: «Як ви себе відчуваєте?», а інколи довшимзапитуючи: «Розкажіть, що ви відчували, коли висловлювали побажання на день?При обговоренні може бути висунута ідея: «Що важливого є в СПТ?», аджедискомфорт у спілкуванні виникає тоді коли звертання до людини не відповідає їїпотребам, інтересам.
Інколи, у процесі виконання вправи ми помічали,що хтось з учасників групи переживає труднощі. В такому випадку післязавершення вправи можна запитати саме про це. Питання може звучати так: «Які увас були труднощі під час виконання завдання?».
Це і подібні питання виконують подвійну функцію:Зодного боку, відповідаючи на них, людина одержує можливістьвідкоригувати негативні емоції, зняти напруження, яке виникло під час виконаннявправи, з іншого боку, відповіді на ці запитання дозволяють усвідомити свій досвіді розширити його за рахунок інших учасників. Усвідомлення свого досвіду в цьомувипадку – це усвідомлення тих бар'єрів, які заважають людям бути більшвідкритими, щирими, краще розуміти й відчувати інших людей, їхні справжніпотреби.
3. Вправа «Дискусія за правилами».
Інструкція.Керівник пропонує певнутему (наприклад, «Історію творять особистості чи народні маси?»). У процесігрупової дискусії необхідно дотримуватися певних правил: говорити треба відпершої особи: «я» замість «ми», «ви» або «люди»; говоріть про членів групи не втретій особі, а звертаючись безпосередньо до них. Наприклад: «В'ячеславе, я нечекав від тебе такої зверхності»; слухайте інших членів групи до кінця і неперебивайте їх; дотримуйтеся принципу «тут і зараз».
Краще сказати: «Я сильно схвильований тим…», ніж:«У таких випадках я відчуваю себе незручно…». Дотримуючись цього правила,учасники не приховуватимуть того, що відбувається в групі безпосередньо зараз;Ризикуйте й намагайтеся відкрито говорити групі про те, які почуття у васвиникають насправді під час обговорення тієї чи іншої теми.
Ці правила можна розповсюдити на інші вправи, дейдеться про з'ясування суперечливих питань. Після кожного виконання вправи увеликому колі проводиться її рефлексія.
Також нами використовувався ритуал початкузаняття та закінчення. На початку заняття учасники розказували про свій настрійі очікування, а на завершення проводилась вправа «Сигнал», або «Усмішка по колу».
4. Вправа «Сигнал».
Учасники стоять в колі, достатньо близько ітримаються за руки. Хтось, легко стискаючи руку, посилає сигнал у виглядіпослідовних швидких або більш довгих стискань. Сигнал передається по колу покине дійде до автора.
5. Вправа «Посмішка по колу».
Цією вправою добре починати або закінчуватизаняття.
Учасники сидять у колі, беруться за руки. Першийучасник повертається до свого сусіда справа або зліва і посміхається йому. Прицьому можна «взяти» посмішку в долоні і обережно передати її іншому.
Використовуючи початок занять, як ритуал, ми малина меті підвищити толерантність, активізуватись, включитись в ситуацію «тут ітепер».
Вправи комунікативного блоку, спрямовані нарозвиток емпатійності.
У роботі менеджера актуальними є не тількипроблеми самопізнання і самовизначення, але й взаємодії з близькими людьми.Люди потребують оволодіти навичками орієнтації у складних життєвих ситуаціях,вміти вибирати оптимальний спосіб поведінки. Для цього необхідно оволодітинавичками конструктивного спілкування.
Вміти будувати правильні взаємовідносини, долатиперепони, мати адекватне уявлення про себе, керувати своїм емоційним станом – запорукажиттєвою успіху.
1. Вправи на вміння слухати.
Вміння слухати є важливою умовою ефективногоспілкування. Слухання – активний процес, під час якого встановлюються невидимізв’язки між людьми і виникає таке відчуття взаєморозуміння, яке робитьпродуктивним будь яке спілкування [35, с. 67–68].
2. Вправа «Чи вміємо ми слухати?»
Учасники стоять у колі. За командою ведучогокожен починає ділитися з групою своїми проблемами, але всі говорять, одночасно.Це продовжується до сигналу ведучого. Після цього учасники діляться своїмивраженнями.
Члени групи рахуються на перший-другий. Першіномери виходять за двері і отримують завдання розказати, як вони сьогодніпровели ранок (тема розповіді може бути іншою). Другі номери отримують завданняне слухати своїх співрозмовників і будь-яким чином показувати своюнезацікавленість тим, про що розповідає співрозмовник, але після того, якведучий подасть сигнал (наприклад, плесни в долоні), вони повинні проявити надмірнузацікавленість розмовою.
Після закінчення вправи перші номери ділятьсясвоїми враженнями та обговорюють вміння, якими необхідно оволодіти, щоб статидобрим співрозмовником.
3. Вправа «Плечима до плечей».
Двоє учасників сідають плечима один до одного і розмовляютьна довільну тему протягом 3–5 хвилин. Після цього вони діляться своїмивраженнями і відповідають на питання:
Чи це нагадувало знайому життєву ситуацію(наприклад, телефонну розмову)? Чим відрізнялося? Чи було легко розмовляти? Чилегко бути відвертим?
Вправи для опрацювання стилів спілкування:
1. Вправа «Обмін».
Ведучий пропонує учасникам пригадати час, коливони були маленькими дітьми і любили обмінюватись різними предметами. Вінпропонує обмінятися предметами, які вони мають при собі. Виграє той, хто будемати найбільшу кількість обмінів.
Після вправи доцільно розпочати роботу зобговорення впливу вибраного стилю поведінки на ефективність спілкування. Якщоучасники будуть поводитись дуже «чемно», ведучий може спровокувати ситуацію:забрати предмет обміну силою або хитрощами, не давши нічого взамін, абонамагатися маніпулювали учасником, апелюючи до його людяності та ін.
При обговоренні розглядаються питання: які стиліви використовували?; як вам відмовляли?; чи легко було відмовляти?; коли було приємнішеспілкуватися?
2. Вправа «Поділися зі мною своїми турботами».
Ця вправа виконується в парі. Решта учасниківспостерігає. Двоє учасників виконують роль приятелів, один з яких прийшов додругого за порадою та підтримкою. Приятель, до якого прийшли за допомогою,уважно слухає, намагається допомогти вирішити проблему. Через деякий час вінстає на стілець та продовжує слухати так само уважно і намагається допомогти,але в позиції на стільці.
При обговоренні ведучий запитує: в якій позиціївам було легше спілкуватися?; що ви відчували, коли опинилися в позиції зверху(знизу)?
Вправи на розвиток вміння взаємодіяти в парі(розвиток полі комунікативної емпатії):
1. Вправа «Спостережливість».
Учасник сідає спиною до групи і детально описуєзовнішність члена групи, якого визначить ведучий: як він одягнений, якийсьогодні в нього настрій, чи відрізняється його сьогоднішня поведінка відзвичайної.
Учасник групи уважно дивиться на свого партнера,а потім відвертається. Той змінює три деталі своєї зовнішності (знімаєгодинник, міняє позу тощо). Перший обертається і повинен відгадати, які змінивідбулися. Завдання повторюється 2–3 рази.
2. Вправа «Сіамські близнюки».
Кожна пара уявляє себе сіамськими близнюками, якізрослися будь-якими частинами тіла. Ведучий говорить, що вони повинні діяти якодне ціле І спробувати рухатись по кімнаті. Після цього треба показати групіепізод з їх спільного життя: як вони одягаються, снідають та ін.
Ця вправа тренує навички єдиної взаємодії.
3. Вправа на розвиток здібностей до самоуправлінняв спілкуванні.
Ведучий просить дві групи обернутися до ньогоспиною та закрити очі. Легко торкаючись, вибирає з кожної групи свого «агента»,якому дає завдання (записку, щоб вся група не бачила) робити все наперекірсумісним діям групи.
Потім ведучій дає завдання двом групам сістиблизько одне до одного та ніби веслами гребти до берега за рахунком: Раз –назад, два – вперед. Той, хто не справляється пересаджується вперед. Робитьсяще одна спроба, ще… Коли виявляється, що в кожній групі є така особа (агент),ведучий дає групам завдання висловитись кожному гравцю про все, що думаєкоманда про того, хто заважає йти до перемоги команді. Після дискусії ведучийпропонує – вигнати з команди того, хто заважає досягти успіху.
Після виконаного завдання за певний час, ведетьсяобговорення в колі двох груп.
Метою цього завдання було навчити командудосягати мети, незважаючи на тих, хто заважає та побачити здібність кожногокеруватися емоціями.
4. Вправа на розвиток полікомунікативноїемпатійності.
Ведучий пропонує кожній групі розділитися нагрупи по четверо-шестеро людей. Вибирається одна особа, яка закриває очі, стаєв середину утвореного кола. Тому, хто стоїть з заплющеними очима пропонуєтьсяспиною падати на утворене коло з гравців. Гравці мають підхопити рукамипадаючого і обережно підштовхуючи передати в наступні руки. Так триває, докиведучій не дасть команду поміняти «падаючого». Повторення 4 хвилини, знов замінюєтьсяпадаючий, поки всі не спробують себе в його ролі.
Після завдання ведучій підводить підсумки,аналізуючи поведінку групи та гравців.
Метою цього завдання було визначити ступіньдовіри в колективі.
5. Вправа «Скажи «ні»
Інструкція.Всі учасники тренінгурозділяються на пари. Потім один із членів кожної пари починає розповідатисвоєму партнерові про ситуації, в яких йому важко сказати «ні». Це можуть бутиситуації, які виникають у роботі або вдома при спілкуванні з іншими людьми.Потім учасники пари міняються ролями. Після завершення вправи керівник проситьвсіх учасників сісти в загальне коло й обговорити виконану вправу. Під часрефлексії вправи керівник повинен звернути увагу учасників на процес їївиконання (як її виконували і які почуття виникали).
На за кличному етапі соціально-психологічного тренінгу мизастосували вправи на підведення підсумків тренінгу.
Незважаючи на те, що наприкінці кожноїтренінгової вправи підбиваються підсумки групової роботи, які дозволяютьстежити за всіма процесами, що відбуваються у групі, обов'язковою процедуроюзавершення багатоденного тренінгу повинно бути підведення підсумків і оцінкаодержаних результатів як усієї групи, так і кожного її члена.
Цей процес має кульмінаційний характер, якщосупроводжується глибокою рефлексією всієї групової роботи, емоційністю (радістюзі сльозами на очах), вдячністю всім учасникам, завдяки яким досягнуті такірезультати та з гіркотою розлучення.
На цьому етапі роботи тренінгу не тількипідбиваються підсумки у цілому, а також намічаються шляхи подальшої роботи надсобою кожним членом групи.
Тут учасники висловлюють своє ставлення дотренінгу, як активного методу розвитку комунікативної компетентності майбутніхпедагогів і не тільки їх.
Запропоновані вправи у блоці підсумків, як і увсіх попередніх блоках дозволяють керівникові тренінгу вибирати з «меню» тувправу, яку він вважає доцільною у конкретній ситуації і на певному етапі СПТ.Як стверджують представники НЛП, чим більше виборів, тим людина вільніша усвоїх діях і вчинках.
1. Вправа «Валіза».
Інструкція.Наша робота підходить дозавершення, ми прощаємося. Але перед тим, як «роз'їхатися», зберемо «валізу».Ми працювали разом, тому і збирати «валізу» для кожного будемо разом.
Оскільки ми займалися проблемами спілкування, тоу «валізу» покладемо те, що кожному з нас допомагає в спілкуванні, і те, щозаважає. «Валізу» будемо збирати у відсутності людини, а коли закінчимо, тозапросимо її і вручимо «валізу». Кожний повинен узяти свою «валізу» і понестиіз собою, не ставлячи жодного запитання групі.
Збираючи «валізу», ми будемо дотримуватися певнихправил: у «валізу» потрібно «покласти» однакову кількість якостей, якідопомагають і які заважають спілкуванню – кожна якість буде покладена у «валізу»тільки за згодою всієї групи; – «покласти» у «валізу» можна тільки туякість, яка піддається корекції.
Рекомендується не вручати зібрану «валізу» утиповому вигляді для того, щоб зробити цю ситуацію більш доброзичливою, яка невикликає образи учасників СПТ.
2. Вправа «Комплімент».
Варіант 1
Інструкція.Давайте візьмемося заруки, подивимося один на одного. Намагайтеся краще відчути один одного. Заразхто-небудь із нас увійде у коло і піде вздовж нього за годинниковою стрілкою,зупиняючись біля кожного учасника, який у цей момент висловить йому комплімент.Після того, як перший учасник пройде чотирьох із нас, другий починає рухатисяслідом за ним тощо.
Вправа проводиться на завершальному етапі роботигрупи. Ефект її настільки великий, що сприяє перенесенню результатів СПТ уповсякденне життя.
Варіант 2
Усі учасники групи утворюють два кола (зовнішнє йвнутрішнє), стоячи обличчям один до одного. Учасники, які стоять обличчям одиндо одного, утворюють пару. Перший член пари робить щирий знак уваги партнеру йстає навпроти, тобто говорить йому що-небудь приємне. Той відповідає: «Так,звичайно, але, крім цього, я ще і…» (називає те, що він в собі цінує і вважає,що заслуговує за це на увагу).
Знаками уваги можуть бути відзначені вчинки,навички, зовнішність та інше. Потім партнери міняються ролями, після чогороблять крок ліворуч і, таким чином, утворюють нові пари. Усе повторюється дотого часу, поки не буде зроблено повне коло».
Послідовність етапів та вправи для кожногозаняття не є догмою, якої ми жорстко дотримуватися. В окремих випадках ми ту чиіншу вправу переносили з одного заняття (сесії) до іншої.
Частину методів, прийомів, вправ та іншого, запозиченогоз різних джерел, було модифіковано, а інші використано без змін. Інколи їхнямодифікація здійснювалася самими учасниками під час виконання і постановкизавдань. Однією з умов успішної роботи тренінгової групи є рефлексія керівникомтого завдання, яке вирішується під час заняття.
Обрана послідовність занять була обумовленавнутрішньою логікою подання завдань, вправ, які мають забезпечити системністьта цілісність в опануванні менеджерами теоретичних знань і практичних навичок йумінь у формуванні комунікативних вмінь через активну участь у різних вправах,групових дискусіях, рольових іграх, психогімнастичних вправах. Різноманітністьвпливів на внутрішній світ учасників тренінгу призводить до передбачуванихвнутрішніх і зовнішніх змін у комунікативній сфері.
2.4 Обробка, аналіз таінтерпретація результатів емпіричного дослідження
Ефективність соціально-психологічного тренінгу вимірювалась нами вдоекспериментальному та післяекспериментальному тестуванні за допомогоюстандартизованих психодіагностичних методик:
1. Методика діагностики комунікативної толерантності Бойко В.В(Додаток А).
2. Методика діагностики полікомунікативної емпатії (Додаток Б).
3. Методика вивчення здібностей до самоуправління в спілкуванні(Додаток В).
Для підтвердження формуючого ефекту нашого тренінгу, який полягаєу підвищенні рівня таких якостей особистості, як толерантність, емпатійність таздібність до самоуправління в спілкуванні ми повторно використовуємо методикидослідження цих якостей у вигляді тестування (констатуючий експеримент другогопорядку).
Порівняннядоекспериментальних та післяекспериментальних результатів діагностики наведеноу таблиці 2.2.
Таблиця2.2. Динаміка особистісних змін тренінгових групМетодика Досліджувані характеристики Дослідження Доекспериментальне, Післяекспериментальне, осіб % осіб % Методика діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойко
Рівні комунікативної толерантності:
- високий 6 17 13 36 - середній 22 61 19 53 - низький 8 22 4 11 Методика діагностики комунікативної емпатії Дуже високий 3 8 5 14 Високий 5 14 8 22 Середній 22 61 20 56 Низький 6 17 3 8 Дуже низький - - - - Методика вивчення здібностей до самоуправління в спілкуванні Здібність змінювати стиль спілкування в залежності від ситуації (високий рівень) 5 14 12 33 Схильність до партнерства (середній рівень) 21 58 18 50 Стабільна модель спілкування (низький рівень) 10 28 6 17 /> /> /> /> /> /> /> />
Заметодикою діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойко ми визначилирівень комунікативної толерантності менеджерів. Методика складається з дев’ятинескладних ситуацій взаємодії з іншими людьми, які необхідно оцінити за 4-бальноюшкалою.
Післяпідрахунку балів здійснюється аналіз за наступною схемою: чим більше балів, тимнижче рівень комунікативної толерантності, аналіз здійснюється також законкретною ознакою: чим більше балів, тим більш нетерпиме відношення до людей укожній конкретній ситуації.
Отже,перед проведенням тренінгу рівні комунікативної толерантності опитуванихзнаходились у межах високого, середнього та низького. Високий рівенькомунікативної толерантності відмічався у 6 (17%) опитуваних, середній – у 22 (61%)опитуваних, а низький – у 8 (22%) (Рис. 2.1).
/>
Рис. 2.1.Рівні комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко до проведенняформуючих заходів
Післяпроведення тренінгу, кількість опитуваних з високим рівнем комунікативноїтолерантності збільшилась на 7 (19%) осіб, з середнім рівнем – зменшилась на 3 (8%)осіб за рахунок збільшення за попереднім показником, а низький – зменшився на 4(11%) осіб, що характеризується позитивно, і склали відповідно 4 (11%), 19 (53%),13 (36%) осіб (Рис. 2.2).
/>
Рис. 2.2. Рівні комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойкопісля проведення формуючих заходів
Підвищеннярівня толерантності – терпимості у відношеннях з оточуючими людьми свідчить проформування навичок твердо відстоювати свої переконання, приймати будь-які ідеї,з розумінням ставитись до людей та їхніх вчинків, критично ставитись до своєїдумки, здатності відмовитися від помилкових поглядів, здатності з повагою ставитисядо думки співрозмовника.
Динамікузмін рівнів комунікативної толерантності наведено на Рис. 2.3.
/>
Рис. 2.3.Динаміка змін рівнів комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко
Заметодикою діагностики полікомунікативної емпатії ми визначили рівнікомунікативної емпатії. Методика складається з 36 тверджень, по кожному з якихдосліджуваний повинен оцінити, в якій мірі він погоджується або не погоджуєтьсяз кожним твердженням, використовуючи вісім варіантів відповідей, які необхіднооцінити за 5‑бальною шкалою. Після підрахунку балів здійснюється аналізза наступною схемою: чим більше балів, тим вищим є рівень емпатійності.
Отже,перед проведенням тренінгу рівні полікомунікативної емпатії опитуванихзнаходились у межах дуже високого, високого, середнього та низького. Дуже високийрівень полікомунікативної емпатії відмічався у 3 (8%) досліджуваних, високий –у 5 (14%) осіб, середній – у 22 (61%) осіб, а низький – у 6 (17%) (Рис. 2.4).
/>
Рис. 2.4.Рівні полікомунікативної емпатії до проведення формуючих заходів
Післяпроведення тренінгу, кількість опитуваних з дуже високим рівнемполікомунікативної емпатії збільшилась на 2 (6%) особи, з високим рівнем – збільшиласьна 3 (8%) осіб, з середнім рівнем – зменшилась на 2 (5%) особи за рахунокзбільшення за попередніми показниками, а низький – зменшився на 3 (9%)осіб, що характеризується позитивно, і склали відповідно 5 (14%), 4 (22%),20 (56%), 3 (8%) осіб (Рис. 2.5).
/>
Рис. 2.5. Рівні полікомунікативної емпатії після проведенняформуючих заходів
Підвищеннярівня полікомунікативної емпатії свідчить про чуттєвість до потреб і проблемоточуючих людей, великодушність, схильність прощати, з непідробленим інтересомставитись до людей. Емпатійні особистості здатні розуміти інших тапередбачувати їхнє майбутнє. Вони емоційно чуйні, товариські, швидковстановлюють контакти і знаходять спільну мову. Їхнє оточення цінує їх защиросердність.
Емпатійнілюди намагаються не допускати конфліктів і знаходити компромісні рішення, добрепереносять критику на свою адресу. В оцінці подій більше довіряють своїмпочуттям і інтуїції, ніж аналітичним висновкам. Воліють працювати з людьми, ніжпоодинці. Постійно потребують соціального схвалення своїх дій.
Динамікузмін рівнів полікомунікативної емпатії наведено на Рис. 2.6.
/>
Рис. 2.6.Динаміка змін рівнів полікомунікативної емпатії
Заметодикою вивчення здібності до самоуправління в спілкуванні ми визначилимобільність та адаптивність в різних ситуація спілкування. Методика складаєтьсяз 25 тверджень, по кожному з яких досліджуваний повинен оцінити, в якій мірівін погоджується або не погоджується, використовуючи два варіанти відповідей,які необхідно оцінити за 25-бальною схемою.
Післяпідрахунку балів здійснюється аналіз за наступною схемою: чим більше балів, тимвищим є рівень здібності до самоуправління в спілкуванні.
Отже,перед проведенням тренінгу здібності до самоуправління в спілкуванні опитуванихзнаходились у межах високого, середнього та низького. Високий рівень здібностідо самоуправління в спілкуванні відмічався у 5 (14%) досліджуваних, середній –у 21 (58%) осіб, а низький – у 10 (28%) (Рис. 2.7).
/>
Рис. 2.7.Рівні здібності до самоуправління в спілкуванні до проведення формуючих заходів
Післяпроведення тренінгу, кількість опитуваних з високим рівнем здібності досамоуправління в спілкуванні збільшилась на 7 (19%) осіб, з середнім рівнем –зменшилась на 3 (8%) особи за рахунок збільшення за попереднім показником, анизький – зменшився на 4 (11%) особи, що характеризується позитивно, і склаливідповідно 12 (33%), 18 (50%), 6 (17%) осіб (Рис. 2.8).
/>
Рис. 2.8. Рівні здібності до самоуправління в спілкуванніпісля проведення формуючих заходів
Підвищеннярівня здібності до самоуправління в спілкуванні свідчить про зростання потреббути в спілкуванні із самим собою, виявляти в залежності від ситуаціїспрямованість на партнера, схильність до партнерства в спілкуванні, підвищеннямобільності у спілкуванні, розвиток умінь підлаштовуватися до поведінкипартнера, готовність до діалогу, здатність змінювати стиль спілкування взалежності від ситуації.
Динамікузмін рівнів здібності до самоуправління в спілкуванні наведено на Рис. 2.9.
/>
Рис. 2.9.Динаміка змін рівнів здібності до самоуправління в спілкуванні
Порівняння результатів доекспериментального тапісляекспериментального дослідження дає можливість стверджувати, що проведенняформуючих заходів сприяло формуванню комунікативних вмінь менеджера через розвитоккомунікативної толерантності, емпатійності та здібності до самоуправління вспілкуванні.
Таким чином, гіпотеза нашої роботи підтверджена. Використання утренінгу формуючих вправ є виправданим.
Висновки
1. Проведено теоретичний аналіз розвитку комунікативних вміньменеджера. Визначено психологічні особливості особистості менеджера:професійно-ділові, адміністативно-організаційні, соціально-психологічні,моральні. Окреслено професійні здібності менеджера: конструктивні – якості, якізабезпечують успіх в перетворенні цілого світу, в покращенні суспільства таособистості; інтерсоціальні – якості, які гарантують успішну взаємодію міжлюдьми, розуміння один одного та ефективний взаємовплив, встановленняконтактів, організацію спільних справ. Серед інтерсоціальних здібностейвиділено комунікативні, а серед комунікативних – толерантність,полікомунікативна емпатія та здібність до самоуправління у спілкуванні.
2. Визначено, що формування комунікативних вмінь менеджеравідбувається за рахунок розвитку комунікативної толерантності, комунікативноїемпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні.
3. Розроблено експериментальне дослідження формуваннякомунікативних вмінь менеджера, яке полягало в проведенні констатуючого таформуючого експериментів. Отримані результати доекспериментального тестуваннязумовили мету формуючих заходів, які спрямовувались на розвиток у менеджерівтолерантності, емпатійності та здібності до самоуправління у спілкуванні.Констатуючий експеримент підтвердив гіпотезу про те, що розвиток толерантності,емпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні сприяє формуваннюкомунікативних вмінь менеджера.
4. Поглиблено теоретичні засади розвитку комунікативних вміньменеджерів; показано, що розвиток комунікативної толерантності, емпатійності таздібності до самоуправління в спілкуванні сприяє формуванню комунікативноїкомпетенції менеджера.
Перспективи подальшихдосліджень пов’язані з розробкоюметодичних рекомендацій з питаньформування комунікативних вмінь менеджера; тренінгів, спрямованих на підвищенняпрофесійної компетенції управлінців через формування вмінь та навичоктолерантного, емпатійного спілкування та здібності до самоуправління успілкуванні; з розвитком окремими індивідами власної комунікативної компетенціїу сфері управлінської діяльності.
Список використаної літератури
1. АйзенкГ.Дж. Коэфициент интеллекта. – К., 1994
2. Андреева Г.М. Социальнаяпсихология. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 376 с.
3. АндрушківБ.М., Кузьмів О.С. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995.
4. АугустинавичутеА. Соционика: Введение. – М., Изд. АСТ, 1998.
5. АугустинавичутеА. Соционика: Психотипы. Тесты. – М.: Изд. АСТ, 1998.
6. Аудіотренінг Бодо Шефера «Законы победителей».
7. БернЭ. Игры, в которые играют люди… – М. 1988.
8. Бехтемиров А.Ф. Тестысамооцінки личности. – Первоуральск, 1991.
9. БогословскийВ. Общая психология. Москва «Просвещение» 1981.
10. Бурлачук Л.Ф.,Морозов С.М. Словарь – справочник по психодиагностике. – Питер, 2000.
11. БурнардФ. Тренинг межличностного взаимодействия. СПб.: Питер, 2002. – 304 с.
12. Вачков Й.В. Основытехнологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. 2-е изд.,перераб. И доп. – М.: Изд-во «Ось-89», 2000. – 224 с.
13. ВениковА. Теория подобия и моделирования. Москва «Высш. школа», 1976.
14. Винер Н.Я – математик. Москва «Наука», 1967.
15. Вихапский О.С, Наумов А.И. Менеджмент.– М.: Гардарика, 2002.
16. ГірнякО.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум:Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: «Магнолія плюс»,Львів: «Новий світ -2000», 2003. -257 с.
17. Гуленко В.,Молодцов А. Соционика для руководителя. Киев, МАУП 1993.
18. Гуленко В.В. Менеджментслаженой команды. – М.: ООО Астрель, Транзиткнига, 2005.
19. Гуленко В.В.,Молодцов А.В. Соционика для руководителя. – Кн. 2 Основысоциоанализа: Методические рекомендации. – К: МЗУУП, 1993.
20. Гуленко В.В.,Тищенко В.П. Юнг в школі: Соціоніка – міжвікова педагогіка. –Новосибирск, 1997.
21. Денисенков Н.М. Алгоритмидеального разума. // Искусственный интеллект №2, 2001 г.
22. Денисенков Н.М. Дионика.Моделирование экспертных групп выхода из кризисных ситуаций. // Соционика,ментология и психология личности №5 1998, С. 15–19.
23. ДжонМаксвел Команда 101. – Минск: ООО «Попурри», 2007.
24. Захаров В.П.,Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг: Учебное пособие. – Л.:Изд-во ЛГУ, 1989. – 55 с.
25. ІстомінС, Полякова А.Команда от хаоса к единению журнал «Network news@ 2 (30) 2005/
26. КаганецИ. Психологические аспекты в менеджменте. Киев-Тернополь-Мандривець-Port-Royal,1997.
27. Казанцев А.К.,Подяский В.И., Серова Л.С. Практический менеджмент: В деловых играх,хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА‑М,2000.
28. КіровВ., Горевалов С. «Соціоністичний посібник військового журналіста», вид–воЗахідно – консалтингцентр, Львів, 2001.
29. Клюева Н.В.,Свистун М.А. Программы социально-психологического тренинга. – Ярославль:Яросл. НПЦ «Психо-диагностика», 1992. – 66 с.
30. КоганецьІ. Психологічні аспекти в менеджменті. – Тернопіль 1997.
31. Коротаева Е.В. Хочу,могу, умею! Обучение, погруженное в общение. – М.: КСП, Институт психологииРАН, 1997. – 224 с.
32. Крегер О.,Дж. Тьюсон. Типы людей и бизнес. Москва Персей’Вече’АСТ, 1995.
33. КузьмінО.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003.
34. КучеренкоО. Тренинг для подготовки менеджеров-регионалов – М., 2000.
35. ЛевиВ. Искусство быть собой. – М. 1991.
36. Марасанов Г.И. Социально-психологическийтренинг. – М.: Совершенство, 1998. – 208 с.
37. Маркова А.К. Психологияпрофессионализма. – М., 1996
38. Мелибруда Е.Я – Ты – Мы: Психологическая возможность улучшения общения / Пер. с польского. –М.: Прогресс, 1986. -256 с.
39. Менеджмент:практическиезанятия и деловые игры (учебное пособие) / Д.Д. Вачугов. Н.А. Кислякова.– М.: Т.Д. «Злит», 2000.
40. Менеджмент:практические ситуации, деловые игры. Упражнения / Под общей ред. О.А. Страховой.– СПб.: Питер, 2000.
41. Менеждмент:Теоретичні основи і практикум. – К.: «Магнолія плюс», 2003.
42. Молодцов А.В. Соционикадля менеджера. К.: ИСИО, 1993.
43. Немцов В.Д.,Довгаль Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. посібник. – К.: ТОВ«УВПК «ЕксОб», 2002.
44. Новиков В.В.,Забродин Ю.М. «Психология управления». – М., 2001.
45. Обозов Н.Н. Психологияменеджмента. – СПб., 1995.
46. Обозов Н.Н.,Щекин Г.В. «Психология работы с людьми». – К., 2004.
47. Общениеи оптимизация совместной деятельности. Под редакцией Андреевой Г.М. –М.: 1987. – 297 с.
48. Петровская Л.А. Компетентностьв общении. Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. -216 с
49. Петровская Л.А. Теоретическиеи методические проблемы социально-психологического тренинга. – М.: Изд-во МГУ,1982. -168 с.
50. Пошукова Т.Й.,Догшра А.Й. Дьяконов Г.В. Психологические исследования. Практикум пообщей психологии: Учеб. пособие. – М.: Институт практической психологии, 1996.
51. Психология. Словарь / Подобщ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990. – С. 340.
52. Родченко В.В.,Новак В.О. Менеджмент: Навч. посібник: – К.: НАУ.2001.
53. Романець З.О.Психологія. – Львів, 2007.
54. СвенцицькийА. Психология управления организацией. – СПб., 1999.
55. Середа Г.К. Инженернаяпсихология. – К.: «Вища школа», 1976.
56. Смит Г.К. Тренингпрогнозирования поведения: тренинг сенситивности / Пер. с анг. – СПб.: Речь,2001. – 256 с.
57. Солдатова Г.У.и др. Жить в мире с собой и другими. Тренинг толерантности для подростков. – М.:Генезис, 2000. – 112 с.
58. ТарасовВ. Персонал – технология: отбор и підготовка менеджеров. – Л., 1989.
59. Тестии методикиделовых игр для менеджера: Сборник. // А.Б. Боровский, И.А. Грабская.– К.: МЗУУП, 1994.
60. Трейси Б., Франк М. Шеллен Полноеруководство менеджера по продажам. – Минск, 2003.
61. Фетискин Н.П., Козлов В.В.,Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личностии малых групп. – М., Изд-во Института психотерапии. 2002. – 490 с.
62. Фетискин Н.П. Реализацияи оценка профессиональных способностей учителя. – Кострома, 1995.
63. ХмільФ.І. Основименеджменту: Підручник. – К,: Академвидав, 2003.
64. ЦимбалюкІ.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник. – К: ВД «професіонал», 2004.– 304 с.
65. Цукерман Г.А.,Мастеров Б.М. Психология саморазвития – М. Интерпракс, 1995. – 288 с.
66. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учеб.пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998.
67. Щекин Г.В. Визуальнаяпсиходиагностика и ее методы. – К.: МАУП, 1992.
68. Энциклопедияпсихологическихтестов. – М.: Эксмо, 2002.
69. ЮнгК. Психологические типы. Москва. Издательская фирма «Прогресс – Универс», 1995.
70. Яценко Т.С. Методуактивного социально-психологического обучения: Метод, рекомендации длястудентов педагогических институтов. – ч. 2. – К.: РУМК, 1991. – 56 с.
Додатки
Додаток А
Диагностика коммуникативной толерантности (В.В. Бойко)
Инструкция. Вам предоставляетсявозможность совершить экскурс в многообразие человеческих отношений. С этойцелью вам предлагается оценить себя в девяти предложенных несложных ситуацияхвзаимодействия с другими людьми: При ответе важна первая реакция. Помните, чтонет плохих или хороших ответов. Отвечать надо, долго не раздумывая, непропуская вопросы. Свои ответы следует проставлять («V» или «+») в одной изчетырех колонок.
Проверьте себя: насколько вы способны принимать или не приниматьиндивидуальности встречающихся нам людей. Ниже приводятся суждения;воспользуйтесь оценками от 0 до 3 баллов, чтобы выразить, сколь верны они поотношению лично к вам:
0баллов – совсем неверно,
1– верно в некоторойстепени (несильно),
2– верно взначительной степени (значительно),
3– верно в высшейстепени (очень сильно).
Баллы 1 Медлительные люди обычно действуют мне на нервы. 2 Меня раздражают суетливые, непоседливые люди. 3 Шумные детские игры переношу с трудом. 4 Оригинальные, нестандартные, яркие личности обычно действуют на меня отрицательно. 5 Безупречный во всех отношениях человек насторожил бы меня. ВСЕГО:
* Матеріал подано мовою заповнення досліджуваними
Проверьте себя: нет ли у вас тенденции оценивать людей, исходя изсобственного «Я». Меру согласия с суждениями, как и в предыдущем случае,выражайте в баллах от 0 до 3. Баллы 1 Меня обычно выводит из равновесия несообразительный собеседник. 2 Меня раздражают любители поговорить. 3 Я тяготился бы разговором с безразличным для меня попутчиком в поезде, самолете, если бы он проявил инициативу. 4 Я тяготился бы разговорами случайного попутчика, который уступает мне по уровню знаний и культуры. 5 Мне трудно найти общий язык с партнерами иного интеллектуального уровня, чем у меня. ВСЕГО:
Проверьте себя: в какой мере категоричны или неизменны вашиоценки в адрес окружающих. Баллы 1 Современная молодежь вызывает неприятные чувства своим внешним видом (прическа, косметика, наряды). 2 Так называемые «новые русские» обычно производят неприятное впечатление либо бескультурьем, либо рвачеством. 3 Представители некоторых национальностей в моем окружении откровенно несимпатичны мне.
4
5 Есть тип мужчин (женщин), который я не выношу. Терпеть не могу деловых партнеров с низким профессиональным уровнем. ВСЕГО:
Проверьте себя: в какой степени вы умеете скрывать или сглаживатьнеприятные впечатления при столкновении с некоммуникабельными качествами людей(степень согласия с суждениями оценивайте от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Считаю, что на грубость надо отвечать тем же. 2 Мне трудно скрыть, если человек чем-либо неприятен. 3 Меня раздражают люди, стремящиеся в споре настоять на своем. 4 Мне неприятны самоуверенные люди. 5 Обычно мне трудно удержаться от замечания в адрес озлобленного или нервного человека, который толкается в транспорте. ВСЕГО:
Проверьте себя: есть ли у вас склонность переделывать иперевоспитывать партнера (оценка суждений от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Я имею привычку поучать окружающих. 2 Невоспитанные люди возмущают меня. 3 Я часто ловлю себя на том, что пытаюсь воспитывать кого-либо. 4 Я по привычке постоянно делаю кому-либо замечания. 5 Я люблю командовать близкими. ВСЕГО:
Проверьте себя: в какой степени вы склонны подгонять партнеровпод себя, делать их удобными (оценка суждений от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Меня раздражают старики, когда они в час пик оказываются в городском транспорте или в магазинах. 2 Жить в номере гостиницы с посторонним человеком для меня просто пытка. 3 Когда партнер не соглашается в чем-то с моей правильной позицией, то обычно это раздражает меня. 4 Я проявляю нетерпение, когда мне возражают. 5 Меня раздражает, если партнер делает что-то по своему, не так, как мне того хочется. ВСЕГО:
Проверьте себя: свойственна ли вам такая тенденция поведения(оценка суждений от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Обычно я надеюсь, что моим обидчикам достанется по заслугам. 2 Меня часто упрекают в ворчливости. 3 Я долго помню обиды, причиненные мне теми, кого я ценю или уважаю. 4 Нельзя прощать сослуживцам бестактные шутки. 5 Если деловой партнер непреднамеренно заденет мое самолюбие, то я на него тем не менее обижусь. ВСЕГО:
Проверьте себя: в какой степени вы терпимы к дискомфортнымсостояниям окружающих (оценка суждений от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Я осуждаю людей, которые плачутся в чужую жилетку. 2 Внутренне я не одобряю коллег (приятелей), которые при удобном случае рассказывают о своих болезнях. 3 Я стараюсь уходить от разговора, когда кто-нибудь начинает жаловаться на свою семейную жизнь. 4 Обычно я без особого внимания выслушиваю исповеди друзей (подруг). 5 Иногда мне нравится позлить кого-нибудь из родных и друзей. ВСЕГО:
Проверьте себя: каковы ваши адаптационные способности вовзаимодействии с людьми (оценка суждений от 0 до 3 баллов). Баллы 1 Обычно мне трудно идти на уступки партнерам. 2 Мне трудно ладить с людьми, у которых плохой характер. 3 Обычно я с трудом приспосабливаюсь к новым партнерам по совместной работе. 4 Я избегаю поддерживать отношения с несколько странными людьми. 5 Обычно я из принципа настаиваю на своем, даже если понимаю, что партнер прав. ВСЕГО:
Обработка и интерпретация данных
Итак, вы ознакомились с некоторыми поведенческими признаками,свидетельствующими о низком уровне общей коммуникативной толерантности.Подсчитайте сумму баллов, полученных вами по всем признакам, и сделайте вывод:чем больше балов, тем ниже уровень коммуникативной толерантности. Максимальноечисло баллов, которые можно заработать – 135, свидетельствует об абсолютнойнетерпимости к окружающим, что вряд ли возможно для нормальной личности. Точнотак же невероятно получить ноль баллов – свидетельство терпимости ко всем типампартнеров во всех ситуациях.
Обратите внимание на то, по каким из 9 предложенных вышеповеденческих признаков у вас высокие суммарные оценки (здесь возможен интервалот 0 до 15 баллов). Чем больше баллов по конкретному признаку, тем менее вытерпимы к людям в данном аспекте отношений с ними. Напротив, чем меньше вашиоценки по тому или иному поведенческому признаку, тем выше уровень общейкоммуникативной толерантности по данному аспекту отношений с партнерами.Разумеется, полученные данные позволяют подметить лишь основные тенденции,свойственные вашим взаимодействием с партнерами. В непосредственном, живомобщении личность проявляется ярче и многообразнее.
Додаток Б
Диагностикауровня поликоммуникативной эмпатии
Назначение. Опросник содержит 6диагностических шкал эмпатии, выражающих отношение к родителям, животным,пожилым людям, детям, героям художественных произведений, знакомым и незнакомымлюдям. В опроснике 36 утверждений, по каждому из которых испытуемый долженоценить, в какой мере он с ним согласен или не согласен, используя 8 вариантовответов: «не знаю», «никогда» или «нет», «иногда», «часто», «почти всегда»,«всегда» или «да». Каждому варианту ответа соответствует числовое значение: 0,1, 2, 3, 4, 5.
Инструкция. Предлагаем оценитьнесколько утверждений. Ваши ответы не будут оцениваться как хорошие или плохие,поэтому просим проявить откровенность. Над утверждениями не следует долгораздумывать. Достоверные ответы те, которые первыми пришли в голову. Прочитав вопроснике утверждение, в соответствии с его номером отметьте в ответном листеваше мнение под одной из шести градаций: «не знаю», «никогда» или «нет»,«иногда», «часто», «почти всегда», «всегда» или «да». Ни одно из утвержденийпропускать нельзя. Если в процессе работы у испытуемого возникнут вопросы, тоэкспериментатор должен дать разъяснения так, чтобы испытуемый не оказалсясориентированным на тот или иной ответ.
Опросник
1. Мнебольше нравятся книги о путешествиях, чем книги из серии «Жизнь замечательныхлюдей».
2. Взрослыхдетей раздражает забота родителей.
3. Мненравится размышлять о причинах успехов и неудач других людей.
4. Средивсех музыкальных телепередач предпочитаю «Современные ритмы».
5. Чрезмернуюраздражительность и несправедливые упреки больного надо терпеть, даже если онипродолжаются годами.
6. Больномучеловеку можно помочь даже словом.
7. Постороннимлюдям не следует вмешиваться в конфликт между двумя людьми.
8. Старыелюди, как правило, обижаются без причин.
9. Когдав детстве я слушал грустную историю, на мои глаза сами по себе наворачивалисьслезы.
10. Раздраженноесостояние моих родителей влияет на мое настроение.
11. Яравнодушен к критике в мой адрес.
12. Мнебольше нравится рассматривать портреты, чем картины с пейзажами.
13. Явсегда прощал все родителям, даже если они были не правы.
14. Еслилошадь плохо тянет, ее нужно хлестать.
15. Когдая читаю о драматических событиях в жизни людей, то чувствую, словно этопроисходит со мной.
16. Родителиотносятся к своим детям справедливо.
17. Видяссорящихся подростков или взрослых, я вмешиваюсь.
18. Я необращаю внимания на плохое настроение своих родителей.
19. Яподолгу наблюдаю за поведением животных, откладывая другие дела.
20. Фильмыи книги могут вызвать слезы только у несерьезных людей.
21. Мненравится наблюдать за выражением лиц и поведением незнакомых людей.
22. Вдетстве я приводил домой бездомных кошек и собак.
23. Вселюди необоснованно озлоблены
24. Глядяна постороннего человека, мне хочется угадать, как сложится его жизнь.
25. Вдетстве младшие по возрасту ходили за мной по пятам.
26. Привиде покалеченного животного я стараюсь ему чем-то помочь.
27. Человекустанет легче, если внимательно выслушать его жалобы.
28. Увидевуличное происшествие, я стараюсь не попадать в число свидетелей.
29. Младшимнравится, когда я предлагаю им свою идею, дело или развлечение.
30. Людипреувеличивают способность животных чувствовать настроение своего хозяина.
31. Иззатруднительной конфликтной ситуации человек должен выходить самостоятельно.
32. Еслиребенок плачет, на то есть свои причины.
33. Молодежьдолжна всегда удовлетворять любые просьбы и чудачества стариков.
34. Мнехотелось разобраться, почему некоторые мои одноклассники иногда были задумчивы.
35. Беспризорныхдомашних животных следует отлавливать и уничтожать.
36. Еслимои друзья начинают обсуждать со мной свои личные проблемы, я стараюсь перевестиразговор на другую тему.
Обработка результатов.
Следует начинать сопределения достоверности данных. Для этого необходимо подсчитать, сколькоответов определенного типа дано на указанные номера утверждения опросника:
«не знаю»: 2, 4, 16,18,33;
«всегда или да»: 2, 7, 11,13, 16, 18, 23.
Кроме того, следуетвыявить,
сколько раз ответ типа«всегда» или «да» получен на оба утверждения в следующих парах: 7 и 17, 10 и18, 17 и 31, 22 и 35, 34 и 36;
сколько раз ответ типа«всегда» или «да» получен для одного из утверждений, а ответ типа «никогда» или«нет» для другого в следующих парах: 3 и 36, 1 и 3, 17 и 28.
После этого суммируютсярезультаты отдельных подсчетов. Если общая сумма 5 или более, то результатисследования недостоверен; при сумме, равной 4, результат сомнителен; если жесумма не более 3, результат исследования может быть признан достоверным.
При недостоверных исомнительных результатах целесообразно, если это возможно, выяснить причиныотношения испытуемого к исследованию. Следует иметь в виду, что помимонежелания обследоваться или стремления преднамеренно давать противоречивые,неискренние ответы, недостоверные результаты могут быть обусловлены, например,нарушением некоторых психических функций, их развития, а также социальныминфантилизмом.
При достоверныхрезультатах исследования дальнейшая обработка данных направлена на получениеколичественных показателей эмпатии и ее уровня. Единая метрическая униполярнаяшкала интервалов позволяет, пользуясь ключом-дешифратором, получитьхарактеристику эмпатии на основании данных, которые представляют вседиагностические шкалы и дают характеристику отдельных составляющих эмпатии.
КлючШкала Номер утверждения Номер Проявление эмпатии к: I Родителям 10, 13, 16 II Животным 19, 22, 26 III Пожилым людям 2, 5, 8 IV Детям 25, 29, 32 V Героям художественных произведений 9, 12, 15 VI Незнакомым и малознакомым людям 21, 24, 27
С помощью таблицы наосновании полученных балльных оценок диагностируется уровень эмпатии по каждойиз составляющих и в целом.
Уровень Количество баллов По шкалам В целом Очень высокий 15 82–90 Высокий 13–14 63–81 Средний 5–12 37–62 Низкий 2–4 12–36 Очень низкий 0–1 5–11
Соотнеситерезультат со шкалой развитости эмпатийных тенденций.
Уровневые характеристикиэмпатии:
82 до 90 баллов – это очень высокийуровень эмпатийности. У вас болезненно развито сопереживание. В общении вы, какбарометр, тонко реагируете на настроение собеседника, еще не успевшего сказатьни слова. Вам трудно от того, что окружающие используют вас в качествегромоотвода, обрушивая на вас свое эмоциональное состояние. Вы плохо чувствуетесебя в присутствии «тяжелых» людей. Взрослые и дети охотно доверяют вам свои тайны иидут за советом. Нередко испытываете комплекс вины, опасаясь причинить людямхлопоты; не только словом, но даже взглядом боитесь задеть их. Беспокойство зародных и близких не покидает вас. В то же время вы сами очень ранимы. Можетестрадать при виде покалеченного животного или не находить себе места отслучайного холодного приветствия вашего шефа. Ваша впечатлительность поройдолго не дает заснуть. Будучи в расстроенных чувствах, вы нуждаетесь вэмоциональной поддержке со стороны. При таком отношении к жизни вы близки кневротическим срывам. Позаботьтесь о своем психическом здоровье.
63 до 81 балла – высокаяэмпатийность. Вы чувствительны кнуждам и проблемам окружающих, великодушны, склонны многое им прощать. Снеподдельным интересом относитесь к людям. Вам нравится «читать» их лица и«заглядывать» В их будущее. Вы эмоционально отзывчивы, общительны, быстроустанавливаете контакты и находите общий язык. Должно быть, и дети тянутся квам. Окружающие ценят вас за душевность. Вы стараетесь не допускать конфликты инаходить компромиссные решения. Хорошо переносите критику в свой адрес. В оценкесобытий больше доверяете своим чувствам и интуиции, чем аналитическим выводам.Предпочитаете работать с людьми, нежели в одиночку. Постоянно нуждаетесь всоциальном одобрении своих действий. При всех перечисленных качествах вы невсегда аккуратны в точной и кропотливой работе. Не стоит особого труда вывестивас из равновесия.
37 до 62 баллов – нормальныйуровень эмпатийности, присущий подавляющему большинству людей. Окружающие немогут назвать вас «толстокожим», но в то же время вы не относитесь к числу особочувствительных лиц. В межличностных отношениях более склонны судить о других поих поступкам, чем доверять своим личным впечатлениям. Вам не чуждыэмоциональные проявления, но чаще вы держите их под самоконтролем. В общениивнимательны, стараетесь понять больше, чем сказано словами, но при излишнемизлиянии чувств собеседника теряете терпение. Предпочитаете деликатно невысказывать свою точку зрения, не будучи, уверенным, что она будет принята. Причтении художественных произведений и просмотре фильмов чаще следите задействием, чем за переживаниями героев. Затрудняетесь прогнозировать развитиеотношений между людьми, поэтому их поступки порой оказываются для васнеожиданными. Вы не отличаетесь раскованностью чувств, и это мешает вашемуполноценному восприятию людей.
12–36 баллов – низкий уровень эмпатийности. Вы испытываетезатруднения в установлении контактов с людьми, неуютно чувствуете себя в шумнойкомпании. Эмоциональные проявления в поступках окружающих подчас кажутся вамнепонятными и лишенными смысла. Отдаете предпочтение уединенным занятиямконкретным делом, а не работе с людьми. Вы сторонник точных формулировок ирациональных решений. Вероятно, у вас мало друзей, а тех, кто есть, вы ценитебольше за деловые качества и ясный ум, чем за чуткость и отзывчивость. Людиплатят вам тем же: случаются моменты, когда вы чувствуете свою отчужденность;окружающие не слишком жалуют вас своим вниманием. Но это исправимо, если выраскроете свой панцирь и станете пристальнее всматриваться в поведение своихблизких и принимать их потребности как свои.
11 баллов и менее – очень низкий уровень.Эмпатийные тенденции личности не развиты. Затрудняетесь первым начать разговор,держитесь особняком среди сослуживцев. Особенно трудны для вас контакты сдетьми и лицами, которые намного старше вас. В межличностных отношениях нередкооказываетесь в неуклюжем положении. Во многом не находите взаимопонимания сокружающими. Любите острые ощущения, спортивные состязания предпочитаетеискусству. В деятельности слишком центрированы на себе. Вы можете быть оченьпродуктивны в индивидуальной работе, во взаимодействии же с другими не всегдавыглядите в лучшем свете. С иронией относитесь к сентиментальным проявлениям.Болезненно переносите критику в свой адрес, хотя можете на нее бурно нереагировать. Вам необходима гимнастика чувств.
ДодатокВ
Изучение способности ксамоуправлению в общении
Назначение. Методика предназначенадля определения мобильности, адаптивности в различных ситуациях общения.
Инструкция. Ниже приведенывысказывания, касающиеся различных ситуаций в общении. Все высказыванияразличны, по смыслу не совпадают, поэтому внимательно вчитайтесь в каждое изних, прежде чем отвечать. Если высказывание «верно» или «скорее верно» поотношению к вам, поставьте букву «в» рядом с соответствующим номеромвысказывания. Важно, чтобы вы отвечали искренне и честно.
Опросник
1. Я считаю, что имитировать поведение другихлюдей трудно.
2. В моем поведении чаще всего отражается всето, что я думаю и в чем я убежден на самом деле.
3. На вечеринках, в различных компаниях я непытаюсь делать или говорить то, что приятно другим.
4. Я могу защищать только те идеи, в которыесам верю.
5. Я могу произносить речи экспромтом даже нате темы, по которым не имею почти никакой информации.
6. Я полагаю, что умею проявлять себя так,чтобы произвести впечатление на людей или развлечь их.
7. Если я не уверен, какследует вести себя в определенной ситуации, начинаю ориентироваться наповедение других людей.
8. Возможно, из меняполучился бы неплохой актер.
9. Я редко нуждаюсь всоветах друзей при выборе книг, музыки или фильмов.
10.Другим порой кажется, чтоя переживаю более глубокие эмоции, чем это есть на самом деле.
11. Я смеюсь над комедиейбольше, когда смотрю ее вместе с другими, чем когда смотрю ее один.
12. В группе людей я редкоявляюсь центром внимания.
13. В различных ситуациях сразными людьми я веду себя совершенно по-разному.
14. Мне не очень легкодобиться того, чтобы другие почувствовали ко мне, симпатию.
15. Даже если я не в духе,часто делаю вид, что приятно провожу время.
16.Я не всегда такой насамом деле, каким кажусь.
17.Я не стану специальновысказывать мнение или изменять поведение, когда мне хочется кому-топонравиться или добиться расположения.
18.Я считаюсь человеком,способным развлечь.
19.Чтобы понравиться,наладить отношения с людьми, я стараюсь, прежде всего, делать именно то, что отменя ожидают.
20.Я никогда не проявлялсебя особо успешно, если играл с другими в игры, требующие смекалки илиимпровизированных действий.
21.Я испытываю затруднения,когда пытаюсь менять свое поведение так, чтобы оно соответствовало взглядамразличных людей и ситуациям.
22.Во время вечеринок япредоставляю другим возможность шутить и рассказывать истории.
23.В компаниях я чувствуюсебя несколько неловко и не проявляю себя остаточно хорошо.
24.Если потребуется дляправого дела, я могу любому, глядя прямо в глаза, сказать неправду и при этомсохранять бесстрастное выражение лица.
25.Я могу сделать так, чтобыокружающие были со мной дружелюбны, даже если эти люди мне не нравятся.
Обработка и интерпретациярезультатов
Подсчитываются всеответы, совпадающие со словами «верно» и «неверно».
Ключ:
Верно – 5, 6,7,8,10,11,13,15,16,18,19,24,25. Неверно – 1, 2, 3, 4, 9, 12, 14, 17, 20, 21,22, 23.
Все баллы суммируются.
Менее 8 баллов – стабильнаямодель общения, некоторая ригидность.
8 – 17 баллов – потребностьбыть в общении с самим собой, проявлять в зависимости от ситуациинаправленность на партнера, склонность к партнерству в общении.
17–25 баллов – мобильность в общении,умение подстраиваться к поведению партнера, готовность к диалогу, способностьизменять стиль общения в зависимости от ситуации.