Контрольна робота
здисципліни: «Екологічне право»
ЗМІСТ
1.Теоретичні питання
1.1 Правове регулювання мисливства тарибальства
1.2 Міжнародне співробітництво угалузі охорони довкілля
1.3 Майнова відповідальність заекологічні правопорушення
1.4 Економіко-правовий механізмстимулювання раціонального використання і охорони довкілля: поняття, структура,джерела регулювання
2. Питання для роздумів
3. Практичні завдання
Список літератури
1.Теоретичні питання
1.1 Правове регулювання мисливства та рибальства
Згідност. 17 Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 №2894-ІІІ «Спеціальне використання об’єктів тваринного світу» доспеціального використання об’єктів тваринного світу належать усі видивикористання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадківбезоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об’єктахзагального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням,збиранням тощо) із природного середовища.
Спеціальневикористання об’єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибногогосподарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам,установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддямита рибогосподарськими водними об’єктами.
Згідност. 21 Закону України «Про тваринний світ» від13.12.2001 №2894-ІІІ мисливством вважається вид спеціального використаннятваринного світу шляхом добування диких звірів та птахів, що перебувають устані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливськихугідь і які можуть бути об’єктами полювання. Для організації та веденнямисливського господарства надаються у користування спеціально визначені дляцього мисливські угіддя. Користувачами мисливських угідь можуть бути спеціалізованімисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в якихстворені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства знаданням в їх користування мисливських угідь.
Організаціяі ведення мисливського господарства, полювання та надання у користуваннямисливських угідь здійснюються у порядку, встановленому Законом України “Промисливське господарство та полювання” від 22.02.2000. №1478-ІІІ, який визначаєправові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичнихосіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні праваусім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державноївлади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, використаннята відтворення тваринного світу.
Правоверегулювання мисливства здійснюється нормативними актами Державного КомітетуЛісового Господарства України:
- Наказ вiд18.06.2008 N 138 «Про проведення полювання на пернату дичину в мисливськийсезон 2008/2009 року»;
- Наказ №129 від 02.04.2007 «Про затвердження Положення про порядок поводження іззброєю, видачі ліцензій на добування мисливських тварин та проведенняполювань»;
- Наказ №27 від 01.03.2002 «Про затвердження Положення про громадських мисливськихінспекторів»;
- Наказ №26 від 28.02.2002 «Про затвердження граничних рівнів цін на мисливські трофеї,добуті іноземними громадянами, та граничних рівнів тарифів на послуги, що їмнадаються»;
- Наказ №493 вiд 09.11.2005 р. «Про встановлення вартості ліцензі на добування мисливськихтварин»;
- Наказ №492 вiд 24.11.2005 р. «Про затвердження розміру збору за видачу посвідченнямисливця і контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правилполювання»;
- Наказ №153 від 27.12.2000 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі ліцензій надобування мисливських тварин та порядок здійснення полювання на цих тварин»;
- Наказ №97 від 31.08.2000 «Про використання коштів, отриманих від реалізаціїкористувачам мисливських угідь ліцензій на добування мисливських тварин, а такожза видачу посвідчень мисливця і щорічних контрольних карток обліку добутої дичинита порушень правил полювання».
Згідност. 25 Закону України «Про тваринний світ» рибальством вважається добуванняриби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавстваможе здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.
Правиларибальства, об’єкти рибальства, порядок надання у користуваннярибогосподарських водних об’єктів, а також вимоги щодо ведення рибногогосподарства визначаються у порядку, встановленому Законом України «Протваринний світ» та іншими нормативно-правовими актами.
Зпоявою нової самостійної держави України “рибне” законодавство майже повністюобновилося. Прийнято новий Закон України “Про тваринний світ”, запроваджено навсій території України ведення державного кадастру тваринного світу (ПостановаКабінету Міністрів України від15.11.1994р. № 772), встановлено Тимчасовийпорядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства (ПостановаКабінету Міністрів України від 28.09.1996р. № 1192), введено новий Порядоксправляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живихресурсів та Тимчасові нормативи плати за спеціальне використання рибних таінших водних живих ресурсів (Постанова Кабінету Міністрів України від 5.09.1996р. № 1073), затверджено такси для обчислення розміру відшкодування шкоди,заподіяної внаслідок незаконного добування(збирання) або знищення цінних видівриб та інших об’єктів водного промислу (Постанова Кабінету Міністрів Українивід 28.01.1994р. № 41), наказом Мінекобезпеки України та Мінрибгоспу Українивід 6.06.1995 р. №53/69 затверджена Інструкція про порядок установлення тарозподілу лімітів використання живих об’єктів рибного господарствазагальнодержавного значення і видачу дозволів на їх спеціальне використання, анаказом Мінрибгоспу України від 30.10.1995р. № 186 — Інструкція про порядокконтролю за вилученням, обліком, зберіганням, здачею, звітністю, реалізацієюриби та інших водних живих ресурсів та інші.
ПостановаКабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року N 1126 “Про затвердженняПорядку здійснення любительського і спортивного рибальства”, Наказ ДержавногоКомітету рибного господарства України від 15.02.1999 №19 «Про затвердженняПравил любительського і спортивного рибальства та Інструкції про порядокобчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живихресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства», правилалюбительського і спортивного рибальства розроблені відповідно до Закону України“Про тваринний світ” та Порядку здійснення любительського і спортивногорибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня1998 р. N 1126, і регламентують норми лову (добування), заборонені місця,терміни заборони лову (добування) водних живих ресурсів, мінімальний розмір рибта інших водних живих ресурсів, умови проведення спортивних змагань зрибальства і підводного полювання, район дії, дозволені та заборонені знаряддяі способи лову та інше.
1.2 Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля
Уміжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша державапосідає одне з вагомих місць. Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною18 міжнародних угод з питань екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях,а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов’язання з охоронинавколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активноспівпрацює у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічнихпрограм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фондУкраїни» від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України «Пробіосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників вУкраїні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО«Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників.
Згідно статті 71 «Участь України у міжнародномуспівробітництві у галузі охорони навколишнього природного середовища» ЗаконуУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.07.91 №1264-XII Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охоронинавколишнього природного середовища на державному і громадському рівняхвідповідно до законодавства України та міжнародного права.
Якщоміжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, щомістяться в законодавстві України про охорону навколишнього природногосередовища, то застосовуються правила міжнародного договору.
Україназдійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва угалузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами, а такожв рамках природоохоронної діяльності ООН та організацій, що входять в їїсистему, інших урядових і неурядових міжнародних організацій.
Міжнароднеспівробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідаєодне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю,Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми провзаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані зАвстрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладенаурядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки ізахисту від радіації – з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічнорозвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків ібіорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управлінняводними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильськоїкатастрофи – з Данією, Нідерландами, США.
Міжнароднеспівробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною зМАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСIS, а також на двостороннійоснові – з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.
Українапідписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питаньзміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату зНідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.
Українає суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколіву галузі охорони довкілля. Україна (в особі Міністерства охорони навколишньогоприродного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунськоїконвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічнерізноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону івикористання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу проскорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі металидо Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.
Українає членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана ізвирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО,ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської ЕкономічноїКомісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.
З1995 року Україна, є членом Ради Європи – однієї з найвпливовіших організацій,в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливемісце. Входження України до європейських політичних і економічних структур єодним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі.Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачаєгармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема,підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадженняекологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізаціюсистеми аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.
Важливоюподією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища наєвропейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишньогосередовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охоронинавколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28–30 квітня 1993 р.). Такіконференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії(Болгарія), у 1998 році – в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювалаконференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнароднийавторитет України в галузі охорони довкілля.
Міжнароднеспівробітництво України в екологічній сфері визначається Основними напрямамидержавної екологічної політики, а також міжнародними та міждержавнимидоговорами та угодами.
Розв'язаннясучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активногоміжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насампередтакими обставинами:
- глобальнимхарактером екологічних проблем;
- транскордоннимхарактером забруднення навколишнього середовища;
- міжнароднимизобов'язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища;
- необхідністюміжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземнихінвестицій.
ВиконанняУкраїною зобов'язань, що випливають із зазначених багатосторонніх угод,потребує приведення внутрішнього законодавства у відповідність з нормамиміжнародного права й урахування існуючої міжнародної практики під часрозроблення нових законодавчих актів.
Порядз виконанням зобов'язань України, що випливають із багатосторонніх договорів угалузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, вперспективі має важливе значення подальше розширення міжнародногоспівробітництва за такими напрямами:
- співробітництвоз міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природногосередовища (ЮНЕП – програма ООН щодо навколишнього середовища, ЄЕК ООН –Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН – Програма розвитку ООН; МАГАТЕ –Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН; ФАО – Організація зпродовольства й сільського господарства; Центр ООН по населених пунктах;Комісія сталого розвитку; Глобальний екологічний фонд та ін.);
- участь урегіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай, Карпати, Донбас таін.);
- участь уміжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (проблемивідходів, перенесення забруднень повітряними і водними потоками та ін.).
Беручиучасть у міжнародному співробітництві, Україна отримує допомогу в галузіохорони навколишнього природного середовища від міжнародного співтовариства.Слід зазначити, що кількість фінансових ресурсів, що виділяються в Україні наохорону навколишнього середовища, відрізняє її від багатьох розвинутих держав інавіть від деяких країн Центральної та Східної Європи. Це пов'язано з пізнімусвідомленням необхідності та вигідності інвестицій в охорону навколишньогосередовища. Однак, саме це дає змогу Україні розраховувати на міжнароднеспівробітництво і можливість отримання фінансової допомоги.
Інтересможе становити доступ до ринку з метою залучення екологічно чистих технологійта обладнання для захисту навколишнього природного середовища України.Інтеграція незалежної України у світове співтовариство уможливила безпосередньоміжнародну економічну, технічну та експертну допомогу.
Головнимиїї напрямами є:
- гранти(безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН,Програми охорони навколишнього природного середовища. Перші гранти булоспрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю та Східні Карпати), атакож регіонально важливий проект – захист Чорного моря від забруднення;
- допомогаЄвропейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД (TACIS). Хочапроблеми охорони навколишнього природного середовища не належать допріоритетних програм TACIS;
- міжнароднадопомога окремих розвинутих країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії,Великобританії) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставідвосторонніх угод. Міжнародна допомога насамперед повинна використовуватисязгідно з внутрішніми регіональними пріоритетами для розв'язання проблем Дніпрата інших річок України, проблем якості питної води, проблемДонецько-придніпровського регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів,ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо.
Отже,як бачимо, екологічне право тісно пов’язане з міжнародним правом, оскількипроблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національноїперетворилась на глобальну. Про що свідчать усі згадані вище угоди прийнятіміжнародними екологічними форумами, наявність великої кількості спеціалізованихміжнародних організацій, і ще на практиці реалізують наукові, правові та іншіпрограми подолання цього є також оголошення 6 червня – Всесвітнім днем охоронинавколишнього середовища.
Українаяк член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод іразом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодоврятування нашої планети від екологічного лиха.
1.3 Майнова відповідальність за екологічні правопорушення
Відповідно до КонституціїУкраїни кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та навідшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) і зобов'язаний не заподіюватишкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).
/>Злочинита інші правопорушення проти довкілля посягають на суспільні відносини у сферіохорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони,використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпеченняекологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської таіншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереженнягенетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальнихтериторій, а також природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурноюспадщиною[1].
Матеріальна(майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення(делікти) – це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконанняфізичними і юридичними особами обов'язку щодо компенсації шкоди, заподіяноївласникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічногозаконодавства або екологічних та інших прав громадян.
Підстави майновоївідповідальності – це наявність реальної шкоди.
Умови, за якихнастає майнова відповідальність:
— протиправність;
— причиннийзв'язок між заподіяною шкодою і протиправною дією;
— наявність виниосіб, які завдають шкоди;
— підвищенийекологічний ризик і небезпечна діяльність.
Види майновоївідповідальності залежно від об'єкта правопорушення за:
— земельніправопорушення;
— надрові(гірничі) правопорушення;
— водніправопорушення;
— лісопорушення;
— фауністичніправопорушення;
— порушеннязаконодавства про атмосферне повітря;
— порушеннязаконодавства про охорону навколишнього природного середовища;
— порушеннязаконодавства про природно-заповідний фонд;
— порушення вимогі нормативів екологічної безпеки;
— порушеннязаконодавства про санітарно-епідемічне благополуччя населення;
— порушення вимоградіаційної ядерної безпеки;
— порушенняекологічних прав громадян.
Способи (методи)обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, які передбачаютьсяекологічним законодавством:
— нормативний –визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишньогосередовища на підставі затверджених нормативів;
— таксовий –застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушенняправил природокористування;
— розрахунковий –обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарствупорушенням правил на підставі методик та інших розрахунків.
Одним ізнормативно-правових актів, на підставі якого здійснюється визначення збитків уекологічній сфері, є «Порядок визначення плати і стягнення платежів зазабруднення навколишнього природного середовища», затверджений постановоюКабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на територіїУкраїни правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин унавколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового,сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягненнявідповідних платежів з підприємств, установ і організацій.
Плата зазабруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:
— викиди ватмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джереламизабруднення;
— скидизабруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морськіводи, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадятьсяпідприємствами через систему комунальної каналізації;
— розміщеннявідходів у навколишньому природному середовищі.
Платежі за викидий скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природномусередовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчоїналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодуваннязбитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.
Розміризазначених платежів встановлюються урядом Автономної Республіки Крим,обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями напідставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів танормативів плати за них.
Враховуючимісцеві умови. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська таСевастопольська міські державні адміністрації можуть звільняти підприємства,організації та установи від платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин, щопроводяться в межах граничне допустимих викидів і скидів.
Граничнедопустимі викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидаєтьсяабо скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забрудненняза одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективирозвитку підприємства не перевищує встановлених норм екологічної безпекилюдини.
Тимчасовопогоджені викиди або скиди -– це кількість забруднюючих речовин, що викидаєтьсяабо скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забрудненняза одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягненняграничне допустимих викидів або скидів.
Міністерствоекології та природних ресурсів України встановлює загальні на територіїАвтономної Республіки Крим, областей або окремих регіонів, а також містреспубліканського підпорядкування ліміти:
— викидівзабруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;
— скидівзабруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, а такожповерхневі води загальнодержавного значення.
Ліміти викидівзабруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення,скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води,поверхневі води загальнодержавного значення, а також розміщення відходів, якіпризводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення,встановлюються для підприємств органами Мінекоресурсів України у формі видачідозволів на викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.
Ліміти скидівзабруднюючих речовин у поверхневі води місцевого значення і розміщеннявідходів, які призводять до забруднення природних ресурсів, крім віднесених доресурсів загальнодержавного значення, встановлюються для підприємств заподанням органів Мінекоресурсів України в порядку, що визначається ВерховноюРадою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст республіканськогопідпорядкування) радами.
Ліміти викидів іскидів забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюються на один рік ідоводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.
Нормативом платиза викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межахустановлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючоїречовини або клас забруднюючих речовин.
За викиди й скидизабруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів встановлюютьсябазові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічніособливості.
Зазначенінормативи і коефіцієнти розробляються й затверджуються Мінекоресурсів Україниза погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів України.
Платежіпідприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів умежах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а запонадлімітні – провадяться за рахунок доходу, що залишається в розпорядженніпідприємства.
Обмеженнярозмірів платежів за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходівустановлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерстваекономіки, Міністерства фінансів і Мінекоресурсів України.
За рішенням радбазового рівня збиткові та низькорентабельні підприємства можуть повністю абочастково звільнятися від плати за забруднення навколишнього природногосередовища.
Розміщені натериторії України спільні та інші підприємства, що використовують іноземніінвестиції і реалізують усю свою продукцію або її частину за валюту, вносятьплату за лімітні та понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин ірозміщення відходів у іноземній валюті пропорційно до обсягу реалізації їхньоїпродукції за валюту.
Платежі зазабруднення навколишнього природного середовища провадяться підприємствами увигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміруплатежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу.
Остаточнийрозрахунок за платежами за звітний рік провадиться відповідно до фактичноїкількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщених відходів у10-денний строк після подання підприємствами річного звіту про кількістьвикидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів за формамистатистичної звітності, а для підприємств, що не складають таких звітів, – задовідками підприємств, що подаються органам Мінекоресурсів України обласногорівня. Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також урядуАвтономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міськимдержавним адміністраціям, про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючихречовин і розміщення відходів.
Контроль задостовірністю звітних даних щодо обсягів викидів і скидів забруднюючих речовинта розміщення відходів здійснюють органи Мінекоресурсів України і Державногокомітету статистики України. Якщо виявлено, що обсяги викидів і скидів ірозміщення відходів перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно довстановлених нормативів у п'ятикратному розмірі цих платежів. Уразінесвоєчасного перерахування коштів за забруднення навколишнього природногосередовища стягується пеня в розмірі 0,1% суми платежів за кожний простроченийдень.
Якщо підприємствоне сплатило платежі, при остаточному розрахунку за рік після строку,зазначеного в п. 14 Порядку визначення плати і стягнення платежів зазабруднення навколишнього природного середовища, платежі стягуються вбезакцептному порядку.
Платежі зазабруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованиху містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:
— 70% – допозабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад базовогорівня на окремі рахунки;
— 20% – допозабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища АвтономноїРеспубліки Крим і обласних рад на окремі рахунки;
— 10% – нарахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природногосередовища Мінекоресурсів України.
Підприємства,розташовані у містах республіканського підпорядкування, платежі за забрудненнянавколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:
— 90% – допозабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад;
— 10% – нарахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природногосередовища Мінекоресурсів України.
Контроль завикористанням платежів за забруднення навколишнього природного середовищаздійснюють органи Мінекоресурсів України.
1.4 Економіко-правовий механізм стимулювання раціональноговикористання і охорони довкілля: поняття, структура, джерела регулювання
Відносиниу сфері охорони навколишнього природного середовища у більшості країн світу єпредметом державного регулювання.
ВУкраїні охорона навколишнього природного середовища, раціональне використанняприродних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини єобов’язковою умовою сталого економічного та соціального розвитку.
Державномурегулюванню підлягають стан навколишнього природного середовища, тобтосукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси,як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час невикористовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосфернеповітря, ліси та інші природні комплекси).
Сутьдержавного регулювання охорони навколишнього природного середовища визначаєтьсяекологічною політикою держави, яка спрямовується на збереження безпечного дляіснування живої і неживої природи довкілля, на захист життя та здоров’янаселення від негативного впливу забруднення навколишнього природногосередовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, наохорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.
Воснову формування екологічної політики України було покладено базовий принцип,згідно з яким екологічна безпека держави стала важливим елементом і складовоюнаціональної безпеки. Положення, що розвивають цей принцип, було закріпленоКонституцією України, низкою інших законів та підзаконних нормативно-правовихактів.
Однимз основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначенійсфері, є Закон України «Про охорону навколишнього природногосередовища» (1991 р.). Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодозахисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм,стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі:регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтриманняекологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної таіншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живоїприроди, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій таприродних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.
Згідно статті 48 «Стимулювання в системі охоронинавколишнього природного середовища» Закону України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» в Україні здійснюється стимулювання раціонального використанняприродних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом:
а)надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян вразі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсівта охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідхідні іресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженніочисного обладнання і устаткування для утилізації та знешкодження відходів, атакож приладів контролю за станом навколишнього природного середовища таджерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів,спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;
б)надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок дляреалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природнихресурсів та охорони навколишнього природного середовища;
в)встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохороннихфондів;
г)звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природногосередовища;
д)передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища надоговірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходидля гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшенняшкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишньогоприродного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій тавиробництв; (Пункт “д” статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом N186/98-ВР від 05.03.98)
е)надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.
Іншиминормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Воднийкодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України пронадра (1994р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Протваринний світ» (2001р.), «Про використання ядерної енергії тарадіаційну безпеку» (1995р.), «Про екологічну експертизу» (1995р.), «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), „Пропитну воду та питне водопостачання" (2002 р.), «Про утилізаціюрадіоактивних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) тощо.
ВерховноюРадою України ратифіковано велику кількість міжнародних договорів у сферіохорони навколишнього природного середовища. Ці договори стосуються глобальнихпитань захисту довкілля, питань захисту і збереження біологічного, генетичногорізноманіття та природних екосистем.
Екологічнерегулювання — це система активних законодавчих, адміністративних, економічнихзаходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня дляпримушування забруднювачів навколишнього природного середовища обмежити викидишкідливих речовин у природне середовище, а також для матеріального стимулюваннясумлінних природокористувачів.
Длязапобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишньогоприродного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсівв Україні застосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза,екологічний моніторинг, екологічне страхування та екологічний аудит.
Одниміз інструментів державного регулювання відносин у сфері охорони навколишньогосередовища є стандартизація й нормування. Державні стандарти у сфері охоронинавколишнього природного середовища є обов’язковими до виконання.
Найважливішимзасобом державного регулювання відносин у сфері охорони навколишньогоприродного середовища та розв’язання екологічних проблем є програмно-цільовепланування, розроблення та реалізація екологічних Державних цільових програм. Державнерегулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовищавідіграє важливу роль у розв’язанні багатьох екологічних проблем, а саме,збереження біологічного різноманіття, вичерпання або надмірне використання невідновлюваних природних ресурсів, порушення унікальних екосистем.
Адміністративніінструменти регулювання охорони навколишнього природного середовища запобігаютьвиникненню екологічних катастроф, забрудненню повітря, води та ґрунту внаслідокдіяльності сільськогоспо-дарських та промислових підприємств, сприяють захистубіологічних видів та заповідних територій, а також регулюють використання невідновлюваних ресурсів.
Застосуванняекономічних інструментів регулювання відносин у сфері охорони навколишньогоприродного середовища потрібно для стимулювання раціонального використанняприродних ресурсів, а також для зменшення обсягу викидів та відходів іпідвищення конкурентоспроможності екологічно безпечних продуктів.
2. Питання дляроздумів
Яктрансформувалося право власності на природні об'єкти за період незалежностіУкраїни? Які зміни в правовий режим власності на природні ресурси внесено взв'язку з прийняттям Земельного (2001 р.) та Цивільного (2003 р.) кодексівУкраїни?
Відповідь:
Зроки незалежної України право власності на природні об'єкти неодноразовотрансформувалось. За останні роки прийнята низка важливих нормативних актів,які регулюють право власності на природні об'єкти в Україні, серед нихЗемельний, Господарський, Цивільний Кодекси.
Правовласності в об'єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюютьвідносини власності в тій чи іншій правовій системі, закріплюють володіння,користування і розпорядження власністю, охороняють і захищають власність відпротиправних дій третіх осіб.
Стосовноекологічного права об'єктивне право власності – це система правових нормземельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, природоохоронногозаконодавства, що регламентують правовідносини в сфері реалізації повноважень,породжених власністю на природні ресурси.
Правовласності у суб'єктивному розумінні – це закріплена у відповідних нормахможливість конкретного власника володіти, користуватися, розпоряджатисяналежною йому власністю (предметами, об'єктами, майном) на власний розсуд, алев межах, передбачених законом.
Суб'єктивнеправо власності на природні ресурси – це сукупність повноважень суб'єктівекологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядженняналежними їм природними ресурсами. Суб'єктивне право власності носитьабсолютний характер. Це означає, що саме правомочному суб'єкту належатьвиключні права щодо володіння, користування і розпорядження природнимиресурсами і поведінка всіх інших осіб – не власників – повинна бути відповідною:такою, що не перешкоджає власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право.
Підставоювиникнення суб'єктивного права власності на природні ресурси як і прававласності стосовно іншого майна є юридичний факт – обставина, з якоюзаконодавство пов'язує зміну власника (форми права власності) на землю, надра,рослинний і тваринний світ та інші об'єкти природи.
Відповіднодо Конституції України власність зобов'язує. Власність не повиннавикористовуватись на шкоду людині і суспільству. Виходячи з цього конституційногоположення і враховуючи ту обставину, що використання природних об'єктіввнаслідок їх екологічної значущості завжди зачіпає інтереси суспільства, вінтересах цього суспільства та держави екологічне законодавство обмежуєгромадянські права громадян в першу чергу щодо встановлення їх права власностіна природні об'єкти.
Так,відповідно до законодавства (зокрема ст.9 Закону України «Про власність») неможуть бути у власності окремих громадян об'єкти права виключної власностінароду України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певногорозміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси їїконтинентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, в тому числітваринний світ (за винятком диких тварин та об'єктів тваринного світу,вилучених із стану природної волі, розведених у неволі чи напіввільних умовахабо набутих іншим, дозволеним законодавством шляхом).
Щож до реалізації уже набутого права власності на природні ресурси, топравомочності їх власника обмежені законом в інтересах охорони і збереженняприродних об'єктів і ресурсів, які є основою життєдіяльності людства, азначить, в інтересах всього суспільства. Так, законодавство вимагає тількицільового використання природних об'єктів відповідно до умов їх надання.Власник не повинен завдавати їм шкоди, негативно впливати на їх якісний стан,допускати погіршення екологічної обстановки на природних об'єктах і територіяхв результаті реалізації його права власності. Саме з цією метою законвстановлює, наприклад, обмеження господарської діяльності в прибережнихзахисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах. Там забороняєтьсярозорювання земель, зберігання та застосування пестицидів, влаштовування літніхтаборів для худоби і т.ін. (ст. 89 Водного кодексу України).
Уразі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятникиприроди, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, новіземлевласники відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про природно-заповіднийфонд України» зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження незалежновід їх наміру використовувати набуту у власність землю.
Деякіправа власників більш чітко обмежені екологічними вимогами щодо збереженнягрунтів, рослинного, тваринного світу, водних джерел та інших компонентівнавколишнього середовища. Наприклад, землевласники в межах своїх земельнихділянок мають право видобувати для своїх господарських та побутових потребкорисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двохметрів і прісні підземні води до 20 метрів. Видобування корисних копалинмісцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, якіможуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища,погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерстванавколишнього природного середовища України на місцях. У разі порушенняземлевласниками порядку і умов користування надрами на наданих їм у власністьземельних ділянках вони можуть бути позбавлені права видобування кориснихкопалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод для господарських іпобутових потреб (ст.27 Кодексу України про надра).
Земельнимзаконодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо набуття прававласності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностейвласника, що обумовлено особливостями цього об'єкта права власності та йогозначенням в суспільстві. Ці особливості полягають в тому, що об'єктом праваприватної власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу,а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. Звідси йособливий порядок набуття права власності: придбання земельних ділянок задоговором купівлі-продажу або набуття шляхом прийняття спадщини, потім відведенняземельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на правовласності, зареєстрованого місцевою радою народних депутатів. Тільки післядотримання цих вимог власник може приступити до використання і розпорядженняземельною ділянкою.
Реалізаціяправа власності забезпечується, з одного боку, волевиявленням громадян, зіншого – нормотворчою, управлінською та правозахисною функцією держави якгаранта прав і свобод її громадян.
Держава,здійснюючи нормативно-регулятивну діяльність, забезпечує охорону прававласності на природні ресурси через законодавче закріплення його внормативно-правових актах. Так, відповідно до ст. 14 Конституції України правовласності на землю гарантується. В Земельному кодексі України закріплено, щоправа власників земельних ділянок охороняються законом. Закон захищає прававласників також і інших природних об'єктів.
Припиненняі обмеження права власності може мати місце лише у випадках, передбаченихзаконом.
3. Практичні завдання
3.1. ФермерВеличко подав до суду позов до адміністрації державного заповідника провідшкодування шкоди, заподіяної його господарству в результаті знищення дикими кабанамиврожаю картоплі на ділянці 43 га. Адміністрація заповідника відмовиласяприйняти позовні вимоги, вказавши, що вона не може нести відповідальність заповедінку диких тварин у стані природної волі.
Проаналізуйтеситуацію, що склалася. Обґрунтуйте позиції кожної із сторін у спорі. Яким маєбути рішення суду? Чи змінилася б ситуація, якби шкода була заподіянатваринами, котрі утримувалися в неволі, наприклад, в зоопарку?
Відповідь
Виходячиіз загальних приписів законодавства України, в тому числі і екологічного права,про правопорушення і юридичну відповідальність можна дійти висновку про те що:
Правоможе впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо — вольовийхарактер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього подібні юридичніфакти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і томуповторюватись у часі.
Важливоююридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально –юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконанняюридичних обов’язків, закріплених у нормативно – правових документах. Сутністюправопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, щоне відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу іншихсуб’єктів.
Отже,правопорушення – це суспільно – шкідливий, протиправний вчинок, здійсненняякого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складуправопорушення слід віднести:
а)суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичнувідповідальність;
б)необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина у формі умислу абонеобережності;
в)об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чиномскоєно правопорушення, якою була діяльність суб’єкта правопорушення;
г)об’єктом правопорушення є суспільні відносини, соціальні цінності.
Вищенами були зазначені чотири елементи складу правопорушення за наявності якихнастає юридична відповідальність. Відсутність хоча б одного елемента робитьнеможливим настання юридичної відповідальності. А так як в чинномузаконодавстві України зазначено, що суб’єктом правопорушення є індивід чиколектив людей (індивідуальний суб’єкт – це фізична особа, що є осудною ідосягла певного віку). Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб безгромадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службовуособу, спеціальний суб’єкт.
Колективнимсуб’єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган,громадська організація тощо, дії яких пов’язані з колективним винесеннямрішень. Можна з впевненістю сказати, що тварини у стані природної волі неявляються суб’єктами правопорушення, а від так юридична відповідальність ненастає в жодному разі.
Унашому випадку фермеру можлива компенсація заподіяної шкоди страховимикомпаніями, якщо була укладена така угода.
Якбишкода була заподіяна тваринами, котрі утримувалися в неволі, товідповідальність і компенсацію заподіяної шкоди несе власник тварин. Згідностатті 16 «Особливості права власності та інших речових прав на тварин» ЗаконуУкраїни «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 8 вересня 2005 року №2865-IV право власності або інші речові права особи, яка утримує тварину,обмежені необхідністю дотримання норм і вимог законодавства. Шкода, заподіянаособі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особитвариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
3.2. ГромадянинКушнір подав до суду позов до місцевого хімкомбінату про відшкодування шкоди,заподіяної його здоров'ю, а також моральної шкоди. Він вказав, що в результатідіяльності хімкомбінату, який систематично здійснює скиди і викиди шкідливихречовин у навколишнє середовище, в нього розвинулася астма. Наявність моральноїшкоди обґрунтовувалася тим, що, через забруднення довкілля, позивач втративможливість задовольняти свої естетичні, культурні та інші потреби, пов'язані зіспілкуванням з природою. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши нанеможливість довести причинний зв'язок між діяльністю комбінату та вказаниминаслідками.
Дайтеправову оцінку ситуації. Чи обґрунтовані вимоги Кушніра? Які докази можуть бутиподані для доведення причинного зв'язку?
Відповідь
Згідностатті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода,заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишньогоприродного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосуваннянорм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забрудненнянавколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Особи,яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків зачас, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природногосередовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного длявикористання за цільовим призначенням.
Особи,що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсуватизаподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкодавиникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Шкода,заподіяна довкіллю у зв’язку з виконанням угоди про розподіл продукції,підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України “Про угодипро розподіл продукції”.
Так,теоретично, громадянин Кушнір має право на відшкодування за втрату здоров’я іза моральну шкоду, але йому треба надати обґрунтовані докази причинногозв’язку.
3.3.Гр. Огієнко з десятирічним сином прийшли до зоопарку, зупинилися біля клітки зриссю. Хлопчику захотілося нагодувати рись і він кинув до клітки шматок м'яса,що валявся поруч. Це помітив працівник зоопарку, який зробив Огієнку зауваженняі провів його з сином до приміщення адміністрації зоопарку. Там представникиадміністрації, пояснивши відвідувачам, що вони грубо порушили правилавідвідування зоопарку, записали прізвище, ім'я та по-батькові гр. Огієнка, йогомісце проживання та запропонували піти з зоопарку.
Наступногодня рись захворіла, а через кілька днів здохла. За висновком ветеринара, смертьбула спричинена внаслідок отруєння.
Адміністраціязоопарку звернулася до міліції з вимогою притягти гр. Огієнка доадміністративної відповідальності за вчинення дій, які потягли загибель рисі.Одночасно адміністрація пред’явила позов проти Огієнка про відшкодування шкоди,заподіяної зоопарку загибеллю рисі звичайної, яка занесена до Червоної книгиУкраїни, в розмірі 2500 грн.
Якувідповідальність повинен нести гр. Огієнко? Чи правильно визначено розмірзаподіяної шкоди?
Відповідь
ГромадянинОгієнко несе адміністративну відповідальність. Згідно ст.89 «Жорстокеповодження з тваринами» Кодексу України про адміністративні правопорушення від7.12.1984 №8079-Х жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчиненняінших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, тягнуть за собоюнакладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
ЗгідноПостанові Кабміну від 1 червня 1993 р. № 399 «Про розміри компенсації задобування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним доЧервоної книги України» розмір заподіяної шкоди за загибель рисі звичайної, якавідноситься до ІІ категорії (вразливі: види, які у найближчому майбутньому можутьбути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться діяфакторів, що впливають на їх стан) дорівнює 2500 грн.
Список літератури
1. ЗаконУкраїни: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.07.91 //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.
2. Цивільнийкодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. — К.: Істина, 2003.
3. Земельнийкодекс України // Урядовий кур'єр – 2001 – 15 листопада. -№211-212.
4. Воднийкодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24.-Ст. 189.
5. КодексУкраїни про надра // ВВР України. — 1994 — № 36. — Ст. 340
6. Лісовийкодекс України // Урядовий кур'єр – 2006 – 18 лютого.
7. ЗаконУкраїни «Про тваринний світ» від 13.12.01 // ВВР України. — 2002. — №14.-Ст.97.
8. ЗаконУкраїни «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року№3447-IV
9. ЗаконУкраїни «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 //ВВРУкраїни. — 2000. — № 18. — Ст. 132.
10. ЗаконУкраїни «Про екологічну експертизу» від 09.02.95 // ВВР України -1995.-№8.-Ст.54.
11. ЗаконУкраїни «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 2002. — № ЗО. — Ст. 201.
12. ЗаконУкраїни «Про охорону атмосферного повітря» в ред. від 21 червня 2001 р. // ВВРУкраїни. — 2001. — № 48. — Ст. 252.
13. Просудову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля:Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10.12.04.
14. Порядок обмеження,тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ,організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охоронунавколишнього природного середовища. Затв. Постановою Верховної Ради Українивід 29 жовтня 1992 року // ВВР України. -1992-№46. -Ст. 637.
15. Про затвердженнятакс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконногодобування (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянамита особами без громадянства цінних видів риб, водних безхребетних і воднихрослин у рибогосподарських водних об'єктах України: Постанова КабінетуМіністрів України від 19 січня 1998 р.
16. Про таксидля обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст таінших населених пунктів: Постанова КМУ від 08.04.1999.
17. Про розмірикомпенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин,занесеним до Червоної книги України: постанова Кабінету
18. Баб'якО.С,БіленчукП.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України. — К., 2000.
19. Екологічнаполітика України // Журнал. — Міжнародний центр перспективних досліджень, № 10,2000 р.
20. Екологічнеправо (повний академічний курс )/За ред. В.і. Андрейцева. — К., 2001.
21. Екологічнеправо України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. В.К.Попова, та А.П. Гетьмана. -X., 2001.
22. МалишкоМ. Основи екологічного права України. — К., 1999.
23. СаксоноваО. Державне регулювання в сфері охорони навколишнього середовища тараціонального використання природних ресурсів // Регіональнаекономіка.-2002-№1.-с.267-271.- Біібліогр.: 5 назв.
24. СтеченкоД. М. Державне регулювання економіки // Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. -176с.: іл. — Біібліогр.: с. 166–169.
25. ЧистовС.М, Никифоров А.Є, Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки // Навч.посіб.- вид. ІІ — К.: КНЕУ 2004.-440 с.