НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНКУКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙБАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра: обліку іфінансів
Курсова робота
з дисципліни:Фінанси підприємств
на тему:«ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОГО ОБСЯГУ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ІНВЕСТИЦІЙПІДПРИЄМСТВ»
Харків-2008
Вступ
У системі відтворення, безвідносно до йогосуспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення ізбільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпівекономічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як системувиробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином,стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальнуоснову його розвитку.
Кожна країна намагається збільшити загальний обсягпродукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети можналише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарськогожиття країни.
Становлення національної економіки Українине заперечує ряду дуже важливих загальних закономірностей в інвестиційнійдіяльності, разом з тим, воно породжує загальні сутнісні риси, обумовленізміною економічних пріоритетів, формуванням національного ринку, прагненням доінтеграції економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається якрезультат взаємодії цих факторів.
Сформована в даний час в Україні кризова ситуаціяфактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро – так і макрорівні. Цепроявилося в абсолютному скороченні обсягу капітальних вкладень і деформаціїджерел їхнього формування, різкому зниженні реального виробничогонагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу,припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед, повинна бутизорієнтована на корінні структурного перетворення.
Світова практика і здоровий глузд показують, щоістотне підвищення народного добробуту досягається не на шляхах зниження норминагромадження, а, навпаки, при її досить високому рівні і високих темпах ростунаціонального доходу. Але для підтримки норми виробничого нагромадження надосить високому рівні потрібні відповідні умови, а саме: високий чи постійнозростаючий рівень ефективності виробництва. Тому головною особливістю сучасноїінвестиційної стратегії повинне стати підвищення ефективності національноїекономіки, яка б дозволила розширити границі нагромадження, призупинила бзниження, а потім і стабілізувала норму виробничого нагромадження. Частка фондунагромадження в національному доході завжди повинна встановлюватися на такомурівні, щоб економіка могла його ефективно освоїти і який дозволяв би такожреалізовувати найвищий на даний момент, рівень досягнень науково-технічноїреволюції. Формування більш прогресивного типу інвестицій обумовлює необхідністьудосконалювання структури капітальних вкладень в основне виробництво, виробничуі соціальну інфраструктури за допомогою ретельного визначення необхідного обсягу та джерел фінансуваннявиробничих інвестицій.
1. Теоретичні основиінвестицій
1.1 Класифікація інвестицій
Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньомуприблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузейекономіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні
витрати).
Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) упідприємницьку діяльність для одержання прибутку.
1. За об’єктами вкладання коштів розрізняють реальні та фінансовіінвестиції.
Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сферидіяльності й галузі господарства з метою відтворення реальних матеріальних інематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничимиінвестиціями або капітальними вкладеннями.
Фінансовіінвестиції – це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, щовипускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метоюотримання прибутку у вигляді дивідендів або відсотків.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі танепрямі інвестиції.
Прямі інвестиції – це вкладення коштів у певні об'єкти інвестуваннябезпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційнихкомпаній та фондів).
Непрямі інвестиції – це вкладення індивідуальними інвесторами коштів воб'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разіфінансові посередники шляхом випуску та розміщення своїх цінних паперівоб'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують дляздійснення масштабних інвестицій. Отриманий від них дохід посередникирозподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених нимикоштів.
3. За терміном інвестування розрізняють коротко – та довгостроковіінвестиції.
4. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняютьприватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.
Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюютьсягромадянами та підприємствами недержавної форми власності.
Державними називаються інвестиції, які здійснюються державоюв особі уряду та державних підприємств.
Іноземними інвестиціями називаються всі види цінностей, щовкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестування на території України.
Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами і такомпаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, якіпридбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами такомпаніями.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішніінвестиції.
Внутрішні інвестиції – це вкладення інвесторами капіталу всерединікраїни, зовнішні – за її межами.
1.2 Характеристика капітальних вкладень підприємства
Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвитокйого матеріально-технічної бази, впровадження нових технологій виробництва,зростання потужностей, є капітальні вкладення або виробничі інвестиції.
Під капітальнимивкладеннями розуміють сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на простеі розширене і відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктурипідприємства.
Доскладу капіталовкладень включають витрати на будівництво, реконструкцію,розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств,а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об’єктівосновних засобів виробничого і невиробничого призначення.
Великарізноманітність потребує їх правильної класифікації. З метою планування, облікуі контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальнаструктура, технологічна структура, галузева належність, спосіб ведення робіт,джерела фінансування, форми власності.
Відтворювальнаструктура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витратпідприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічнепереозброєння і підтримання потужностей діючих підприємств.
Донового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об’єктів основного,допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а такожфіліалів та окремих виробництв, що здійснюються з метою створення нової виробничоїпотужності і які після введення в експлуатацію знаходитимуться на самостійномубалансі.
Розширеннядіючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, атакож будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів таоб’єктів основних фондів на території діючих підприємств та прилеглих до нихмайданчиках. Розширенням є також будівництво філій та виробництв, які післявведення в експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі.
Підреконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів та об’єктівосновних фондів, пов’язану з удосконаленням виробництва і підвищенням йоготехніко-економічного рівня на основі досягнень науки та техніки.
Технічнепереозброєння діючих підприємств – це комплекс заходів з підвищеннятехніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основівпровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва,модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим,продуктивнішим.
Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає проведенняробіт з відновлення основних фондів, що вибувають у процесі виробничоїдіяльності.
За технологічною структурою капіталовкладення поділяються на витрати,пов'язані з будівельними і монтажними роботами, придбанням усіх видівустаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами тапослугами.
До будівельних належать роботи зі спорудження, перебудови,розширення і відновлення існуючих будівель та споруд або їх окремих частин іпов'язані з ними роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'янихта інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, атакож спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та іншіроботи, які відносять до будівництва будівель і споруд.
Монтажними є роботи, пов'язані зі складанням тавстановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншогоустаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення нафундамент.
До витрат на обладнання, інструмент, інвентар належать: вартістьтехнологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та всіх інших видівустаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо);транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом виробництва(борошновозів, панелевозів, електрокарів тощо); обладнання для лабораторій,майстерень, дослідницьких установок тощо; вартість виробничого інструменту таінвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається докошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств та об'єктів, щобудуються.
Устаткування поділяють на таке, що потребує і не потребує монтажу.
Доскладу устаткування, що потребує монтажу, належить устаткування, яке може бутивведене у дію лише після складання його частин і прикріплення до фундаменту чиінших конструкцій будівель і споруд (конвеєрні лінії тощо).
До устаткування, що не потребує монтажу, відносять верстати тамашини, які не потребують витрат на установку та прикріплення до фундаменту абоінших конструкцій будівель і споруд (автомобілі, тепловози, інші транспортнізасоби, верстати, що стоять вільно, обчислювальна техніка тощо).
До складу інших капітальних робіт і витрат включаютьпроектно-пошукові роботи, які проводяться за рахунок капітальних вкладень, атакож витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати,пов'язані з формуванням штату робітників, інші роботи і витрати, передбачені вкошторисі будівництва.
За призначенням капітальні вкладення поділяються на такі, щоспрямовані для виробничого і невиробничого використання.
До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладеннякапіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва будуть функціонувати усфері матеріального та нематеріального виробництва: у промисловості, сільськомугосподарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.
До капіталовкладень невиробничого призначення відносять вкладеннякапіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорониздоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.
За галузевою належністю капітальні вкладення поділяють на такі, щоздійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництвіта інших галузях господарства країни.
За способом здійснення будівельно-монтажних робіт (БМР)капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарськимспособами.
Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачаєвиконання їх постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажнимиорганізаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і якіздійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.
При господарському способі будівництво здійснюється самимпідприємством-забудовником. При цьому роботи на об'єкті будівництва ведутьсявласними силами та засобами підприємства нарівні з основною виробничоюдіяльністю.
При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робітвизначається кошторисна вартість будівництва, яка обчислюється згідно зівстановленими цінами, тарифами і розцінками на БМР і є ціною на спорудженняоб'єкта.
За формою власності розрізняють державні та приватні капітальнівкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштіві призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузейгосподарства і підприємств.
Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштівпідприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики,кредити). Метою здійснення приватних капіталовкладень є зміцненняпідприємствами своєї позиції на ринку.
1.3 Організаційні аспекти залучення інвестицій у виробничепідприємство
Економічні трансформації територіально-виробничих комплексівУкраїни супроводжуються специфічними процесами реорганізації тареструктуризації виробничих підприємств недержавної форми власності, якістановлять важливий сектор регіональної економіки. При цьому простежуєтьсявідмирання застарілих виробництв продукції (надання послуг) та пошук нових формзадоволення соціального замовлення на рівні регіону. Це обумовлює необхідністьактивізації виробничої діяльності шляхом залучення інвестиційних ресурсів. Масштабністьзавдань соціально-економічного розвитку, що висуваються, та галузева специфікаокремого підприємства в сукупності утворюють складну проблему наукового обґрунтуванняіндивідуальних форм, методів та прийомів залучення інвестицій у розвиток новихвиробничих потужностей.
Відомо, що інвестиції становлять матеріально-фінансову основувідновлення та нагромадження основного капіталу підприємства, визначаючи йоговиробничі показники і конкурентоспроможність продукції (послуг). Відповідноаналіз організаційної структури процесу інвестування починається з вивченняпонятійного апарата, виділення основних елементів і учасників процесуінвестування, визначення критеріїв оцінки, формування індивідуальної множини(переліку, сукупності) вимог, понять, критеріїв або показників тощо. У сучаснійнауковій літературі пропонуються різні підходи до формування таких множин,наприклад, шляхом балансування системи регіональних відносин, гіпотезаінвестиційної мети, розв'язання задач державного регулюваннясоціально-економічними процесами.
Наявний категоріальний апарат дозволяє виділити основні етапиорганізації процесу інвестиційної діяльності. Так, наприклад, закон «Проінвестиційну діяльність» під такою діяльністю розуміє «…сукупність практичнихдій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій».
Тобто мається на увазі, що мають бути визначені дії, які:
– відповідають визначеним властивостям (у тому числіфінансово-економічним);
– набувають різних форм, комбінацій, сполучень тощо;
– спроможні виконуватися протягом визначеного інтервалу часута зусиллями визначеного кола осіб – учасників інвестиційної діяльності.Орієнтовно можна також визначити коло осіб, які можуть брати участь ворганізації інвестиційної діяльності. До них належать:
– юридичні особи колективної власності;
– органи влади і управління, у тому числі регіонального;
– громадяни, недержавні підприємства та господарськіасоціації;
– іноземні особи – інвестори.
Для визначення потреби в залученні додаткових інвестиційнихресурсів у господарську діяльність суб'єкт господарювання повинен сформуватичітке уявлення стосовно висунутих соціальних вимог з боку територіальноїгромади (органа місцевого самоврядування) та власних можливостей задовольнитиці вимоги. Оскільки кожний господарський суб'єкт входить у структурувизначеного територіально-виробничого комплексу країни (нерідко якмістоутворюючий), при виході його на ринок товарів (послуг) із пропозицієюзадовольнити визначену соціальну потребу виникає завдання узгодженнярізноманітних відносин суб'єкта з територіальною громадою, що становлять основуорганізаційної структури інвестиційної діяльності.
Організаційну структуру підготовчого етапу можна такожкласифікувати за функціональними ознаками. Підготовчому етапу залученняінвестиції в розвиток господарської діяльності притаманні такі функції:
– інформаційна – збір, обробка, збереження інформаційнихданих щодо кожної дії;
– аналітична – вивчення, обробка інформації, виробленнярішень;
– правовстановлююча – ухвалення управлінського рішення здоведенням його змісту до зацікавлених осіб;
– регулююча (узгоджуюча) – формулювання додаткових вимог,понять, термінів з метою узгодження інтересів якомога більшої кількостіучасників інвестиційної діяльності;
– контрольна – підбиття підсумків кожної дії, оформленнярезультатів, проведення перевірок окремих елементів;
– облікова – врахування організаційно-фінансових результатіввнаслідок виконання управлінських дій підготовчого етапу.
Такимчином, організація інвестиційного процесу являє собою доситьскладну багатоетапну науково-дослідну задачу. Одночасно це відповідальна йекономічно небезпечна справа, індивідуальність формування соціальногозамовлення й узгодження з виробничими потужностями підприємства – господарськогосуб'єкта – формує специфічний характер відносин учасників інвестиційноїдіяльності. Обережність сучасних підходів до інвестиційних дій виявляєтьсянасамперед у незадовільних показниках відновлення основного капіталу в галузяхвиробничої сфери в Україні. Крім уже відомих
політичнихта ідеологічних заходів, ефективними здаються більш широке впровадженнянаукових методів аналізу інвестиційного процесу на регіональному рівні,розробка методів оптимальної його організації з мінімізацією сукупних витрат,що формулюється як складова завдання сталого регіонального розвитку.Перспективним також видається вивчення напрацьованого досвіду активізаціїінвестиційної діяльності за критерієм оптимізації фінансових витрат навиробничих підприємствах і в регіонах.
2.Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничихінвестицій
2.1 Загальні підходи до планування капітальних вкладень
В умовах ринкової економіки підприємства самостійно вирішують яквиробничі, так і фінансові питання. Оскільки фінансові ресурси підприємствдосить обмежені, то увага приділяється пошуку шляхів їх ефективноговикористання та інвестуванню коштів в активи або проекти, що можуть принестивисокі доходи з безпечним рівнем ризику.
Зарубіжні вчені-економісти на підставі дослідження практики господарюваннясформулювали такі принципи інвестування.
1. Принцип граничної ефективності розкриває взаємозв'язокміж процесом вкладення капіталу та відповідним показником ефективності(прибутковістю) цих послідовних порцій інвестованого капіталу.
2. Принцип «замазки». Його суть полягає в тому, що інвестування подібнедо роботи із замазкою: свобода прийняття рішень змінюється все більшоюзалежністю в ході їх реалізації. Зрозуміло, що підприємство може звільнитисьвід реалізації рішень, зробивши деінвестування (вилучення вкладеного капіталу).
3. Принцип поєднання матеріальних та грошових оцінок ефективностіінвестицій. Існує три варіанти підходу до оцінки ефективності інвестицій:
1) вартісна оцінка – передбачає здійснення порівняння витрат,спричинених прийняттям інвестиційних рішень і доходів, отриманих внаслідок їхреалізації. В умовах високих темпів інфляції використання цього методу вкрайобмежене;
2) поєднання грошових та технічних критеріїв. Цей підхід єнадійнішим, оскільки дає змогу оцінити вартісну вигоду і вигоду, вираженутехнічними параметрами, що отримана від реалізації проекту;
3) суто технічний підхід оцінки ефективності. Він не враховуєринкової (у вартісному вираженні) оцінки діяльності підприємства і томузастосовується дуже рідко.
4. Принцип адаптаційних витрат. Існування та необхідністьврахування таких витрат, пов'язані зі здійсненням адаптації (пристосування)організації до нового інвестиційного середовища. Адаптаційні витративизначаються величиною обсягу ' реалізації продукції (надання послуг), які втрачаютьсяв результаті реорганізації виробництва, перепідготовки кадрів, переналагодженняустаткування тощо. Оскільки майже завжди існує розрив між прийняттям рішення ійого практичною реалізацією, то цей час використовується для адаптації,оскільки миттєво пристосуватися до змін неможливо. Крім того, будь-якаадаптація несе з собою чимало витрат: виникає потреба у новій інформації, новихтехнологіях, потрібні кошти для перепідготовки кадрів, компенсації робітникамта службовцям, що втратили внаслідок відповідних скорочень місце роботи, таінші витрати.
5. Принцип мультиплікатора спирається на існуючий міжгалузевийзв'язок. Знаючи дію мультиплікатора, можна заздалегідь визначити час таекономічну силу конкретної події і використати цю інформацію для себе: припинитинеперспективне інвестування та завчасно перейти до нового проекту, випереджаючикон'юнктуру. Це може бути у такій формі, як, наприклад, перепродаж ціннихпаперів, перепрофілювання виробництва тощо. Ефект мультиплікатора стаєслабкішим з віддаленням від галузі-генератора конкретного економічного впливу.
У процесі планування інвестицій підприємству необхідно враховуватинайважливіші фактори: загальноекономічні, галузеві й такі, що виникаютьбезпосередньо на рівні підприємства, дія яких може вплинути на очікуванийрезультат від прийнятого інвестиційного рішення.
2.2 Визначення необхідного обсягу виробничих інвестицій
Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій залежать відможливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняєтьсяповністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певноїпродукції на відповідному підприємстві; 2) попит на продукцію підприємствапостійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенніобсягу виробництва за допомогою введення в дію додаткових виробничихпотужностей; 3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану дляпродажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміновоорганізувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.
За першим варіантоммає здійснюватись лише простевідтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Уцьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої сумиамортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням зпотребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучаснимидосконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу(грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новомуустаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому маютьбути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальнийдохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.
Другий варіантпередбачає здійснення розширеноговідтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідкомцього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужностіпідприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію аборозширення за попередньо розробленим проектом.
Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємствазумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічногопереозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) маютьпередувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівнявиробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічнаоснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідністьзастосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якістьпродукції; рівень організації виробництва. Програма (план) складається звичайноза розділами: 1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничоїпотужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації(автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економіяенергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень); 2)заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційногорозвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизаціявиробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організаціївиробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничоїпотужності та інших економічних показників; 3) потреба в устаткуванні(вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузлидля модернізації діючого устаткування).
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантомекономічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи:перший – попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомихкапітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий – прямихрозрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції аборозширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такійпослідовності (дані умовні)
Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужностіпідприємства N, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання врозрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45 000 од.):
Nср= 45 000: 0,9 = 50 000 од.
Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якоїбракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, />Nср/>за відомої реальноїпотужності підприємства, що становить 46 000 од.:
/>Nср/>= 50 000 – 46 000 = 4 000од.
/>/>• Розраховуютьабсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства />Nабс,використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного їїприросту в абсолютний, який дорівнює 0,5 (за середніми даними тривалогоперіоду):
/>Nабс = 4 000:0,5 = 8 000 од.
• На підставі питомих капітальних витрат на одиницюприросту виробничої потужності (150 тис. грош. од.) визначають загальну сумунеобхідних капітальних вкладень /> нарозрахунковий період:
/>/>= 150 000 х 8 000= 1 200 000 000 грош. од.
Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсягкапітальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) треба уточнити задопомогою застосування другого методу– прямих обчислень за данимикошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом)технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючого підприємства.
Третій можливий варіантекономічної ситуації на ринку йпідприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, апотребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цимваріантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють,головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додаткововраховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнямиі проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічнимихарактеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. За таких умовпідприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікаціївиробництва, яка може зумовити мобілізацію зазначених інвестиційних ресурсів.
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладеньвикористовують кілька методів.
Перший метод визначення необхідного обсягу капітальнихвкладень базується на здійсненні попередніх приблизних розрахунків у такійпослідовності:
· обчислення необхідної середньорічної величини виробничої потужностіпідприємства:
/> (2.1)
де/> – необхідна(розрахункова) середньорічна величина виробничої потужності підприємства,кількість продукції (у натуральних вимірниках);
/> – виявлений ринковий попит на продукціюпідприємства (у натуральних вимірниках);
/> – коефіцієнт використання потужностейпідприємства;
· визначення різниці між необхідними та існуючими обсягамивиробничих потужностей:
/> (2.2)
де/> – фактичнийсередньорічний обсяг виробничих
потужностей (у натуральних вимірниках); розрахунок абсолютноївеличини необхідного додаткового введення в дію виробничих потужностей/> Для цього середньорічнувиробничу потужність за допомогою коефіцієнта/>переводятьв абсолютну:
/> (2.3)
· визначення загальної суми необхідних вкладень капіталу:
/> (2.4)
де/> – капітальнівитрати на одиницю приросту виробничої потужності, грн.;
/> – абсолютна величина необхідногододаткового введення в дію виробничих потужностей у натуральних вимірниках.
Другий метод визначення потреби у капітальних вкладенняхпередбачає здійснення прямих розрахунків за даними кошторису технічногопереозброєння (реконструкції або розширення) підприємства.
На ринку має місце різке скорочення попиту на продукціюпідприємства через втрату її конкурентоспроможності. У такому разіпідприємству треба здійснити не просто розширене відтворення основних фондів, адокорінно перебудувати свою техніко-технологічну базу виробництва. Такаперебудова може бути досягнута при модернізації існуючого виробництва абоорганізації виробництва нової продукції.
Необхідний обсяг капітальних вкладень обчислюють в основному зарозглянутою вище схемою при другому варіанті ринкової ситуації. Однак при цьомутреба додатково враховувати значні капітальні витрати, пов'язані з проведенняммаркетингових досліджень і проектуванням нових виробів, які мають задовольнятивимоги покупців.
Нарівні з правильним визначенням необхідних обсягівкапіталовкладень на певний розрахунковий період дуже важливим є визначенняоптимальної структури джерел їх фінансування, що здійснюється на другому етапі плануванняінвестицій.
2.3 Визначення джерел фінансування виробничих інвестицій
Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок яквласних, так і залучених коштів (дивись дод. А)
До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать:внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; коштистворених на підприємстві фінансових резервів та фондів; кошти, отримані відреалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу придбаних раніше нафінансовому ринку цінних паперів; доходи, отримані від здавання майна в оренду,тощо.
До залучених джерел фінансування капітальних вкладень підприємстваналежать: кошти, отримані ним від розміщення на фінансовому ринку власнихцінних паперів (акції, облігації), довгострокові кредити банків; інвестиціїзарубіжних партнерів у створення спільних підприємств. З огляду на можливістьризику втрати підприємством фінансової самостійності необхідно, щоб структураджерел фінансування інвестиційної діяльності забезпечувала фінансовунезалежність підприємства.
Користування зовнішніми джерелами довгострокового фінансуванняпотребує певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємствапов'язані з витратами на їх випуск та оплату послуг фінансових посередників заїх розміщення на фінансовому ринку. В подальшому – виплату за ними дивідендівакціонерам та відсотків власникам облігацій.
Залучення позик пов'язане з необхідністю повернення основних сумборгу та з виплатою відсотків за користування кредитом.
Для державних підприємств джерелами фінансування капітальнихвкладень можуть бути також кошти державного та місцевого бюджетів, державнихпозабюджетних фондів, благодійних фондів.
Формування структури джерел фінансування капітальних вкладеньзалежить від дії багатьох факторів, таких як: чинна система оподаткуванняпідприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їхнястабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитнаполітика Національного банку країни тощо.
Вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальнихвкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємствумінімізувати ризик втрати своєї платіжної спроможності й уникнути банкрутства.
2.4Оцінка ефективності капітальних вкладень підприємства
Методи оцінки ефективності капітальних вкладень, щовикористовувались за умов планової економіки, не можуть застосовуватись вумовах ринкових відносин, оскільки мають низку недоліків, серед якихнайсуттєвішими є такі: 1) ці методи не враховують впливу фактора часу навартість грошей у різні часові періоди; 2) вони не враховують існуючі вринковій системі господарювання підприємницький ризик та інфляцію; 3)проведення оцінки окупності інвестицій передбачало врахування тільки величиниотриманого прибутку від здійснених капітальних вкладень і зовсім не приділяласьувага потоку амортизаційних відрахувань, що значно змінювало результатирозрахунків; 4) розрахунки ефективності капіталовкладень базувались намінімальних приведених витратах, а не на розмірі отриманого прибутку.
В умовах ринкової економіки такі підходи є неприйнятними. З появоювеликої кількості недержавних та змішаних підприємств, розвитком фондового такредитного ринків більшість підприємств самостійно формують свої фінансовіресурси і приділяють увагу, передусім, зростанню прибутку, як важливого джерелазабезпечення життєздатності та підвищення конкурентоспроможності на ринку. Самеприбуток, а не витрати, є інтегрованим (узагальнюючим) показником, якийвраховує не тільки скорочення поточних витрат підприємства, а й його діловуактивність, ефективність функціонування.
Економічне обґрунтування доцільності капітальних вкладеньздійснюється на основі дослідження відповідних інвестиційних проектів.
Сучасна практика оцінки ефективності реальних інвестицій використовуєпевні базові принципи та методичні підходи.
До основних базових принципів оцінки ефективності капіталовкладеньналежать такі:
1. Оцінка ефективності проектів інвестування капіталу маєздійснюватись на основі зіставлення обсягу інвестованих коштів, з одного боку,та сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншого.
2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витратнеобхідно враховувати як основні, так і супутні витрати капіталу.
Це пояснюється тим, що під час інвестування досить частопідприємство, крім основних затрат, передбачених проектом, несе і супутнівитрати, які були спричинені реалізацією цього проекту. Тому необхідним є такожі їх врахування в процесі оцінки ефективності здійснення капіталовкладень.
3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основіпоказника грошового потоку від інвестицій.
Під грошовим потоком від інвестицій розуміють грошові кошти, щовключають отримані внаслідок здійснення інвестицій чистий прибуток та сумуамортизаційних відрахувань:
/> (2.5)
де ГП – грошовий потік, грн.;
П – річний прибуток, отриманий в результаті реалізації інвестицій,грн.;
АВ – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.
4. Приведення до теперішньої вартості майбутніх грошовихпотоків від інвестицій.
Оскільки грошові кошти під впливом фактора часу знецінюються,вартість нинішніх грошей (тобто їхня купівельна спроможність) вища за вартістьгрошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошейвраховують шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтуванняпередбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідаєпевній дисконтній ставці, що враховує ризик та непевність, пов'язані з факторомчасу. В умовах очікування сталого річного темпу інфляції застосовують постійнурічну ставку дисконту, і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошовихпотоків обчислюють за формулою:
/> (2.6)
де ТВ – теперішня вартість майбутніх грошових потоків відінвестиційного проекту, грн.;
/> – грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізаціїпроекту, грн.;
/> – річна ставка інфляції (у виглядідесяткового дробу);
/> – кількість років;
/> – коефіцієнт коригування майбутніх сумгрошових
потоків.
Необхідність приведення також і сум інвестованого у майбутньомукапіталу до теперішньої вартості пояснюється тим, що у більшості випадківінвестування здійснюється не одно-моментно, а протягом певного періоду (кількохроків). Тому всі наступні після першого року інвестовані суми треба такожприводити до їхньої теперішньої вартості за допомогою відповідних дисконтнихставок. Це необхідно для можливості порівняння величин вкладень капіталу згрошовими потоками, які інвестор отримає у майбутньому.
5. Диференційований вибір дисконтної ставки.
Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різнихпроектів добираються диференційовано, з урахуванням таких факторів, якочікуваний темп інфляції, премії за ризик та ймовірність низького рівняплатоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо.
Виходячи з наведених принципів, обчислюють основні визначальніхарактеристики інвестиційних проектів. До таких характеристик належать:теперішня вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішня ставкадохідності.
Чиста теперішня вартість характеризує загальну абсолютну величинуефекту від реалізації інвестицій. Вона обчислюється як різниця між теперішньоювартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатаціїоб'єкта інвестування, та сумою початкових інвестицій:
ЧТВ = ТВ-ПІ, (2.7)
де ЧТВ – чиста теперішня вартість проекту, грн.; ТВ – теперішнявартість грошового потоку, грн.; ПІ – початкові інвестиції, грн.
Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, то проектмає бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення абодорівнює нулю – проект слід відхилити, оскільки його реалізація завдастьзбитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.
Інша характеристика інвестиційного проекту – індекс прибутковості –у цілому є дуже близькою до показника чистої теперішньої вартості. Індексприбутковості порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків зпочатковими інвестиціями:
/> (2.8)
Проект, який має індекс прибутковості, більший за одиницю,схвалюється як прибутковий, а менший від одиниці – відхиляється.
Показник період окупності інвестицій дає змогу визначити кількістьроків, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупностівизначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величинидисконтованих грошових потоків:
/> (2.9)
де/> – періодокупності, роки; П І – початкові інвестиції, грн.;
/> – середньорічна величина дисконтованихгрошових потоків, грн.
Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків можнавизначити так:
/> (2.10)
де ТВ – теперішня вартість проекту, грн.;
Т – кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом якихочікується надходження грошових потоків.
Внутрішня ставка доходу характеризує рівень прибутковостіздійснених інвестицій. Внутрішня ставка доходу дорівнює дисконтній ставці, заякої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це може бути записано так:
/> (2.11)
де /> – грошові потокиза t-й рік, гри.;
d – дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу) (у виглядідесяткового дробу); t – період, роки; П І – початкові інвестиції, грн.
Для схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставкудоходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяльності підприємства, якувизначають, виходячи з вартості залучення капіталу та ступеня ризику проекту.Якщо значення внутрішньої ставки доходу буде вищим за необхідну ставку, топроект схвалюють як прибутковий.
3. Ефективність залучення інвестицій в україну:інноваційно-інвестиційні системи
Центр економічних досліджень Японії опублікував прогноз розвиткусвітової економіки на період до 2010 року. За його даними, суттєво збільшитьсяобсяг прямих інвестицій у світову економіку (з $184 млрд. до $15 трлн.), однаквнаслідок глобалізації і тенденції до об'єднання капіталу кількість світовихінвесторів буде обмеженою.
Незважаючи на те, що для більшості вітчизняних підприємствосновним джерелом інвестицій є їх власні кошти, Україна може взяти участь узмаганнях за залучення світового інвестиційного капіталу.
За умов глобалізації та розвитку відкритої економіки світовийкапітал втрачає національні ознаки і цілком може мати українське походження.Завданням на сьогодні є зацікавити будь-який капіталі у подальшому розвиткусаме в Україні. Тому оцінка методів заохочення і розробка інструментів утіленнястратегічних задумів є пріоритетним напрямом розвитку економічної теорії тапрактики.
З 2004 року очікується щорічний приріст прямих іноземнихінвестицій в Україну на рівні $1,3–1,5 млрд., забезпечення зростанняінвестиційної складової імпорту, збереження високих темпів приросту обсягівекспорту товарів та послуг на рівні 10–12%.
Відомо, що, незважаючи на ефективність прямих іноземних інвестиційу промисловість України (промислові підприємства з іноземними інвестиціямипрацюють ефективніше, ніж у цілому підприємства галузі), іноземний капітал незацікавлений у розвиткові підприємств із високою наукоємністю і не бажаєнадавати Україні справді сучасні високі технології.
Нині, коли наша держава формує власну інноваційну політику,постають питання формування інноваційної та інвестиційної привабливостівітчизняної економіки і створення умов, які змусять працювати іноземний капіталв інтересах України.
В Україні є кваліфікована, освічена робоча сила, спроможнавиконувати складні наукоємні роботи. Водночас виробничі ресурси зношені на 50%.Але курс держави на впровадження інноваційної політики стимулює розвитокінноваційних систем і технологій. Наявні природні ресурси вимагають оцінки ірозробки нових інноваційних програм їх використання.
Таким чином, основними факторами економічного зростання Україниповинні бути визнані робоча сила і використання наявних природних і техногеннихресурсів.
Аналітичні дослідження підтверджують переважання інвестицій вУкраїну відповідно до форми власності підприємств – об'єктів інвестування,доходять висновку про домінування в Україні такої форми залучення іноземногокапіталу, як спільні підприємства. Але жодного дослідження не проведено з метоюсистематизації стратегічних засад визначення іноземним інвестором привабливостіоб'єкта інвестування.
Метою нашої роботи є визначення послідовності кроків інвесторівпри прийнятті рішень і на основі цього формування переліку заходів, спрямованихна поєднання інтересів України і світового капіталу.
У роботі використано такі методи попередньої обробки даних, яквизначення початкової ситуації, вибір основних вхідних факторів, оцінка ісистематизація вихідних параметрів. Застосування методів статистичного аналізудозволило провести групування даних і оцінити їх кореляцію.
У 2003–2004 роках іноземні інвестори активізували свою діяльність:приріст іноземного капіталу у 2003 році становив $1,2 млрд., або 21,7% відпочатку року.
У першому кварталі 2004 року прямі іноземні інвестиції в Українісягнули $282,3 млн. Сумарний їх обсяг на 1 квітня 2004 року становив $6946,5млн., або $146 на одного мешканця.
Аналіз інвестиційних потоків України, за даними Держкомстату(таблиці 3.1 і 3.2), дозволяє зробити висновки про перерозподіл коштів,інвестованих в Україну, на користь третіх держав.
Таблиця 3.1. Прямі інвестиції зарубіжних країн в економіку Україниза перше півріччя 2004 рокуДержава Обсяг інвестицій, тис. $ на OLOJ.04 на 01.07.04 США 1074174,66 1085859,37 Кіпр 886054,00 1077032,72 Великобританія 698680,12 741251,84 Німеччина 441404,27 535626,47 Нідерланди 459206,21 508678,08 Росія 385922,87 410583,77 Віргінські острови (Великобританія) 367396,20 363120,69 Швейцарія 318548,90 342526,23
Таблиця 3.2. Прямі інвестиції з України за перше півріччя 2004року Обсяг інвестицій, тис. $ на 01.01.04 На 0 1.07.04 Росія 87392,48 88573,45 Панама 18949,00 18949,00 В'єтнам 15824,41 15875,69 Іспанія 13834,85 13834,85 США 5400,49 5700,49 Гонконг 5400.00 5400,00 Швейцарія 4241,45 4221,00 Грузія 2242,22 2187,70 Кіпр 1889,99 1889,99 Греція 1569,80 1569,80 Естонія 1100,00 1100,00
Так, інвестований США $1 млрд. повернувся інвесторам у виглядіготової продукції на суму $5,5 млн. А основним ринком українських інвестиційстали Росія, Панама та ін.
Така політика свідчить про пошук об'єктами інвестування власнихринків збуту, тобто про намагання забезпечити власні інтереси.
Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала зпартнерами зі 181 країною світу. Найбільші обсяги експортних поставокздійснювалися: до Російської Федерації–16,5%, Німеччини – 9,6%, Туреччини – 5,4%,Італії та Китаю – по 4,6%, США – 3,6%, Литви – 3,2%, Польщі – 2,9%. Середрегіонів України найбільші обсяги експорту товарів припали на Донецьку обл.,Київ, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Полтавську та Одеську області, анайбільше імпортувалося товарів у Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку,Одеську, Київську та Харківську області.
Аналіз причин інвестиційної активності цих регіонів призвів дозіставлення нормативів їх платіжних витрат зі схемою вільних економічних зон(ВЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) нашої держави. В Україні на1.11.2001 було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на якурозповсюджувався режим ВЕЗ і ХПР, – 6360 тис. га (10,5% території України). Уроботіі задіяно 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та територіїзадекларували розвиток майже всіх напрямів народного господарства України:сільського господарства, мисливства та лісового господарства; рибногогосподарства; добувної промисловості; обробної промисловості; виробництваелектроенергії, газу та води; будівництва; оптової і роздрібної торгівлі;торгівлі транспортними засобами; послуг з ремонту; готелів та ресторанів;транспорту; операцій із нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичнимособам; охорони здоров'я та соціальної допомоги; колективних, громадських таособистих послуг. Але детальний аналіз цих напрямів свідчить про інтерес самедо вичерпних ресурсів: видобування енергетичних матеріалів, неенергетичнихматеріалів, руд кольорових металів, харчової промисловості та переробкисільськогосподарських продуктів, _ текстильної промисловості та пошиття одягу,виробництва шкіри та шкіряного взуття, виробництва деревини та виробів здеревини, целюлозно-паперової промисловості, видавничої справи, виробництвакоксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, хімічного виробництва,виробництва гумових та пластмасових виробів, виробництва мінеральних добрив,металургії та обробки металу, виробництва машин та устаткування, виробництва електричногота електронного устаткування, виробництва транспортного устаткування. У таблиці3.3 наведено рейтингову оцінку ВЕЗ і ТПР України за інвестиційною привабливістю.
Таблиця 3.3. Рейтингова оцінка інвестиційної привабливості ВЕЗ іТПР в УкраїніВЕЗ Рейтингова оцінка ТПР Рейтингова оцінка «Азов» (Маріуполь) 3,3
В Автономній республіці
Крим 5,7 «Донецьк» 4,3 У Волинській області 5,2
Закарпаття» 8,6
Інтерпорт’’Ковель» Волинська обл.) 7,1
Курортополіс «Трускавець» 2,8
(Львівська обл.)
У Донецькій області
У Закарпатській області У Житомирській області
4,8
8,6
10 «Миколаїв» (Миколаївська обл.) 6,7 У Луганській області 8,1 «Порто-франко» (Одеса) 1,4 У Чернігівській області 9,5 Порт «Крим» (АР Крим) 6,2 У Харкові 1,9 «Рені (Одеська обл.) 0,5 У Шостці: (Сумська обл.) 9,5 -Сиваш» (АР Крим) – «Славутич» (Київська обл.) 1 «Дворів» (Львівська обл.) 2.8 /> /> /> />
Отже, Україна є державою поглинання інвестиційного капіталу.
Але територіями залучення інвестиційних коштів є територіїактивного розвитку підприємництва, які не завжди збігаються з територіальнимрозташуванням БЕЗ та ТПР.
Таким чином, основна перевага ВЕЗ – сприятливий інвестиційнийклімат (тобто митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно ззагальним режимом для підприємців у тій чи іншій країні) – є факторомстимулювання, а не обов'язкового покращання інвестиційного клімату території.Можливо, більш суттєвими є фактори галузевих пріоритетів.
Галузями інвестування є сфери торгівлі і громадського харчування.Потім розташувалися промисловість, будівництво, комерційна інфраструктура,наука і наукове обслуговування, транспорт, зв'язок.
Аналіз даних таблиць засвідчив, що найбільшу цікавість дляіноземних портфельних інвестицій становлять такі галузі в Україні:
– підприємства паливно-енергетичного комплексу;
– глиноземні заводи;
– підприємства зв'язку і комунікацій;
– порти та пароплавства;
– підприємства з виробництва цементу;
– підприємства з виробництва мінеральних добрив;
– великі гірничодобувні підприємства;
– підприємства харчової промисловості.
Наднизька цікавість – до транспорту, машинобудування та хімічноїпромисловості. Тобто, дійсно, іноземних інвесторів цікавлять дешеві природніресурси України.
Аналіз ВЕЗ України з точки зору можливостей розвитку галузей, якібазуються на використанні природних ресурсів, дозволив одержати такі дані (таблиця3.4).
Таблиця 3.4. Галузеві пріоритети розвитку вільних економічних зонУкраїниВЕЗ Дата початку/ закінчення терміну дії Розташування Пріоритетні види діяльності Фактичні сфери залучення інвестицій ' «Донецьк» 21.07.98/ 21.07.58 Донецьк, Донецька обл. Машинобудування, приладобудування, електротехнічна промисловість, інноваційні проекти зі створення нових матеріалів і виробничих систем Виробництво побутової техніки, виробництво м'ясопродуктів. 21.07.98/ 21.07.58 Маріуполь, Донецька обл. Експедиційно-складська, транспортно-сервісна, виробнича діяльність Розвиток транспортної і виробничої інфраструктури «Закарпаття» 09 01.99/ 09.01.29 Ужгородський і Мукачівський р-ни. Закарпатська обл. Транспорт, експедиторська діяльність, митні послуги, ~ обслуговування і збереження транзитних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги Переробка вантажів, і надання експедиторських і складських послуг Інтерпорт «Ковель 01.01.00/ 01.01.20 Ковель, Волинська обл. Транспортна, експедиторська діяльність, митні послуги, обслуговування і збереження транспортних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги «Миколаїв» 01.01.00/ 01.01.30 Миколаїв. суднобудівні підприємства Машинобудування, суднобудування, приладобудування, обробка деревини і виготовлення виробів, виробництво промислових газів, переробка пластмаси, будівництво, енергетика, зв'язок «Порто-франко» 01.01.00/ 01.01.25 Одеса, частина Одеського морської о торгового порту Обслуговування транзитних вантажів, збереження, сортування, пакування, доопрацювання, надання транспортно-експедиційних і агентських послуг
Перевезення вантажів, надання складських та експедиторських
Послуг Порт «Крим» 01.01.00/ 01.01.30 Керч, АРК Обслуговування транзитних вантажів, їх збереження, сортування, пакування, доопрацювання, надання транспортно-експедиційних і агентських послуг «Славутич» 30.06.98/ 01.01.20 Славутич, Київська обл. Впровадження новітніх технологій, ринкові методи господарювання, розвиток інфраструктури ВЕЗ «Славутич», використання природних і трудових ресурсів Лазерне приладобудування, легка і харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів.
«Курорто-поліс
Трускавець»
«Яворів'
01.01.00/ 01.01.20
17.02.99/ 01.01.20
-
Трускавець, Львівська обл.
Яворівський р-н. Львівська обл.
Лікувально-оздоровчі комплекси, виробництво мінеральних вод, рекреація, туризм, наукові дослідження у галузі охорони здоров'я
Інноваційна діяльність, видобуток вуглеводнів, харчова промисловість, легка промисловість, деревообробка, паперова промисловість, виробництво машин і обладнання, будівництво, транспорт
Туризм і рекреація
Будівництво
сервісного комплексу, транспортні, експедиційні і митні послуги, хімічна, деревообробна, легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів Рені» 17.05.00/ 17.05.30 Рені, Одеська обл., Ренійський морський торговельний порт Обслуговування транзитних вантажів, зберігання сортування. пакування, доопрацювання, транспортно-експедиторські агентські послуги
За даними податкової адміністрації, на 01.01.2004 фактично діяло 7ВЕЗ і 7 ТПР, затверджено 412 інвестиційних проектів загальною вартістю $1,659млрд.
Таким чином, якщо задекларований напрямок розвитку ВЕЗ або ТПР незбігається з інтересами світового капіталу, ця зона не одержує очікуванихкапіталовкладень і не має очікуваного прибутку, незважаючи на економічнупривабливість.
Отже, створення ВЕЗ потребує суттєвих капіталовкладень і подальшихзусиль держави з підтримки і розвитку зон. І тому помилки при визначенністратегічних інтересів капіталу можуть стати фатальними для фінансовоїстабільності держави. Такі зони без строго визначеної централізованої підтримкипрактично не є життєдіяльними.
Ще одним питанням оптимізації інвестиційних потоків є відстеженняформи власності підприємств, які одержують інвестиції. Іноземний капіталприсутній в Україні як у державній, так і у приватній формах, у змішаномувигляді, а також у вигляді капіталу міжнародних організацій. Іноземніінвестиції надходять в Україну як прямі приватні у вигляді портфельнихінвестицій і у вигляді кредитів як позичковий капітал.
Однією з поширених форм залучення іноземних інвестицій є створенняпідприємств з такими інвестиціями.
Саме тепер, після зміни орієнтирів розвитку України, коли стаєреальним залучення прямих іноземних інвестицій, одним із способів їх утриманняє створення спільних підприємств всіх ферм власності (або підприємств ізспільним українським та іноземним капіталом). Однак, як свідчить світовий досвід,домінування спільних підприємств як форми здійснення прямих інвестицій вказуєна низький рівень залучення України як держави до світових інвестиційнихпроцесів, недостатній рівень довіри до економіки України і її промисловості якоб'єкта іноземних капіталовкладень.
Структуру розподілу підприємств України за формою власності поданоу таблиці 3. 5.
Таблиця 3.5. Розподіл підприємств України за формою власностіФорма власності Частка в загальній кількості підприємств, % Державний сектор 12,3 Колективні підприємства 72,0 Приватні підприємства 14,9 Підприємства інших форм власності 0,8
За даними статистики, частка власності міжнародних організацій таюридичних осіб інших держав, які зареєстрували свою власність на територіїУкраїни, становила 0,9% від загальної кількості об’єктів. Єдиного державногореєстру підприємств та організацій України. З них власне спільних підприємств0,7%. Із підприємств колективної форми власності іноземний капітал цікавлятьпереважно акціонерні товариства (а кількість таких новоутворень має негативнудинаміку), частка приватних підприємств незначна, а великих приватнихвиробництв – ще менша. Тому, незважаючи на велику роботу, проведену державою зметою створення і регламентації діяльності на те-ритор» України вільнихекономічних зон, кількісна перевага підприємств із залученням іноземнихінвестицій (або спільних підприємств) не настала.
Зацікавленість інвесторів та інвестування у вигляді прямихіноземних інвестицій у спільні підприємства (таблиця 3.6).
Таблиця 3.6. Структура іноземних інвестицій у СП за галузямиекономікиГалузь економіки
Примі іноземні
інвестиції.% до загалу
Прямі іноземні інвестиції на одиничне
підприємство
% до загалу Доля Підприємств з виготовлення продукції, % Прямі інвестиції України (внутрішні) у% до інвестицій в Україну Доля прямих іноземних інвестицій у суспільних капіталовкладеннях, % Загалом 100 100 28,6 ІЗ 4,0 Промисловість 70.0 24,4 57,4 0,6 6,7 Сільське господарство 1,6 7.9 43,2 - 1,3 Транспорт і зв'язок 4.4 31,5 8,0 20,9 1.5 Будівництво 2,6 5.6 17.7 0J2 42 Торгівля і громадське харчування 14,2 3.1 14,4 0,0006 23,9 Матеріально-технічне забезпечення 0,2 4,6 . 6,6 Виробничі види побутового обслуговування 1,3 50,0 - 6,5 Житлово-комунальне господарство 0,4 S.8 47,5 0,2 0,09 Охорона здоров'я, фізкультура і спорт, соціальне забезпечення 4,9 27.4 9,6 0,2 1,5 Наука і наукове обслуговування 0,4 2,1 30,0 0,2 -
Незважаючи на законодавчу відсутність на сьогодні терміна «спільнепідприємство» у зв'язку із необхідністю більш чіткого розподілу підприємств заформою власності, наведений аналіз статистичних даних яскраво висвітлює сферигалузевих пріоритетів іноземного капіталу в Україні.
Аналіз наведених даних свідчить, що за ступенем привабливостігалузі вітчизняної економіки розташовуються:
1. промисловість;
2. торгівля і громадське харчування;
3. охорона здоров'я.
Дві перші позиції є сферами переважно портфельних інвестицій упромислово розвинуті території України. Територією пріоритетного розвиткуохорони здоров'я в Україні визначено тільки курортополіс «Трускавець» загальноюплощею 774 га (таблиця 3.4).
За даними статистики, для України нині характерна така динамікакапіталовкладень (таблиця 3.7).
Таблиця 3.7. Зіставлення напрямів розвитку держави і сфернововведень в Україні на початку 21-го століттяНапрям
Річний темп Напрям Річний темп зростання.%
Обробна промисловість Операції з нерухомістю
Добувна промисловість
Наземний транспорт Виробництво та розподілення енергії, газу, води
21,7
13.0
13.0
11.0
7.2
Фінансовий сектор Державне управління і податкова системи Міжнародне співробітництво, митна справа Космічна галузь
Промисловість та будівництво
27.4 12.4
8,0
5,9
4,6 Зв'язок 6.6 Транспорт, зв’язок, телекомунікації, інформатика 4,2 Сільське господарство 4.8 Аграрний сектор 1,8
Як бачимо, найбільші темпи розвитку має фінансовий сектор та іншісфери обслуговування функціонування держави. Визначимо спрямування вітчизнянихфінансових потоків.
За даними Національного банку України, кількість банків, які маютьліцензію і розташовані на території України, на 1.04.04 становила 156.Кількість банків за участю іноземного капіталу – 18. Найбільші обсягидовгострокового кредитування припадали на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлютранспортними засобами, послуги з ремонту (31,4%), обробну промисловість (21,8%),сільське господарство, мисливство та лісове господарство (5,5%), операції знерухомістю, здавання під наймання та послуги юридичним особам (4,8%),транспорт (7%).
Тобто напрями фінансових потоків є не корегованими державою і незбігаються з визначеними провідними напрямами розвитку економіки.
Висновок
Здійснений аналіз фактичного і статистичного матеріалів дав змогувизначити недоліки формування інвестиційно-інноваційних систем в Україні(нескорегованість інтересів держави та інвестиційного капіталу, непрофесійністьу декларуванні ВЕЗ і ТПР, невизначеність стратегії розвитку України як державив цілому) та шляхів залучення капіталовкладень.
Сфери зацікавленості іноземного капіталу в Україні не збігаютьсязі сферами інтенсивного розвитку держави. Приділяючи увагу залученню іноземнихінвестицій, держава повинна підтримувати свої стратегічні пріоритети,використовуючи світовий досвід і провідну наукову думку. Якщо не покладати нарозвиток БЕЗ та ТПР надмірних сподівань, а використовувати їх за прямимпризначенням – відпрацювання моделі відкритої економіки, вивчення інтересівсвітового капіталу та інтеграції у світову економіку, – то цей метод залученнякоштів стане одним із важливих економічних факторів керування державою.
Визначивши шляхом порівняння напрямів розвитку ВЕЗ та ТПР Україникількісні параметри інвестицій у підприємства різних форм власності та галузігосподарства, можна зробити такі висновки:
1. Україна на сьогодні є територією перерозподілуінвестованих коштів на користь третіх держав.
2. Іноземний капітал на території України цікавлять промисловість(як сировинна база), торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я.
3. Ці сфери інвестиційної привабливості не збігаються зісферами пріоритетного інноваційного розвитку України.
4. Території розташування об'єктів інвестицій вимагаютьперспектив збуту продукції.
5. Розташування ВЕЗ та ТПР в Україні не відповідає тенденціям
створених світових шляхів міграції галузевих капіталів.
6. Динаміка формування центрів світового розвитку може абозацікавити іноземний капітал в Україні як одному зі шляхів міграції капіталу,або залишити її осторонь світових інвестиційних процесів.
Оскільки іноземний капітал ставить за мету панування на обранійтериторії і безпосередній вплив на її розвиток, держава – об'єкт інвестуванняперш за всеповинна визначитися у своїх стратегіях розвитку і чіткоозначити межі іноземного впливу на свою діяльність, і лише після цьоговизначати методи залучення інвестицій – шляхом створення ВЕЗ, СП, продажу майначи фінансового або техніко-технологічного кредитування.
З проведеного дослідження випливає, щоінвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеноговідтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіціі формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковимформам господарювання.
З аналізу інвестиційної діяльності, усфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програмповинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, щозадовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетнихнапрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.
Аналіз також показує, що в даний час капітальнівкладення, в основному, зосереджуються в сфері основного виробництва.Відсутність розвитий сфери послуг виробничого характеру негативно позначаєтьсяна ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний часповинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тихгалузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.
Глобальні народногосподарські пропорціїформуються на основі визначеної галузевої структури інвестицій. В даний час, вУкраїні, високий питому вагу займають сировинні галузі, а також виробництвопроміжного продукту. У нинішній період завдання полягає в тім, щоб ізпроміжного продукту робити більше готових засобів праці і предметів споживання.Проведений аналіз показав, що останнім часом велика частина інвестиційнихресурсів концентрується в промисловості. Разом з тим, спостерігається істотнеослаблення інвестиційної діяльності в таких найважливіших галузях народногогосподарства як сільське господарство і будівництво. Логічно, в умовахзростаючої економіки, галузева структура інвестицій повинна змінюватися такимчином, щоб у ній підвищувалася частка тих галузей, де більш високакапіталовіддача. Якщо виходити з цього показника, то можна зробити висновок, щов даний час, пріоритетними напрямками інвестиційної політики держави повиннастати визначена переорієнтація капіталовкладень на користь інвестиційнихгалузей і сільського господарства, але це лише загальний висновок, тому щоусередині кожної галузі є свої підгалузі і різні підприємства з неоднаковоюефективністю виробництва, тому пріоритетний розвиток самих прогресивних з нихможе зробити вирішальний вплив на поліпшення економічної ситуації в галузі вцілому.
Сформовану в даний час в Україні галузевуструктуру інвестицій, не можна вважати оптимальної, тому що вона постійновідтворює далеко не зроблену галузеву структуру економіки в цілому. Дляподолання подібного положення, першорядне значення має розвиток ринковихвідносин, становлення приватного підприємництва, насамперед, у сферахфінансової і виробничої інфраструктур, в області надання послуг виробничого іспоживчого характеру, приватизації підприємств побутового обслуговування істановлення ринкових форм інвестування галузей цих сфер.
З проведеного аналізу випливає, що основниминапрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і внайближчій перспективі, будуть:
- поліпшеннявідтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат натехнічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшенняпитомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
- удосконаленнятехнологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомоїваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
- змінагалузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищенняжиттєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продуктихарчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, щопереробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;
- пріоритетнезабезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічногопрогресу, що сприяють зниженню ресурсоемкости виробництва і підвищенню якостіпродукції;
збільшення обсягів капітальних вкладень набудівництво комфортного житла
- іншихоб'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;
- збалансованістьінвестиційного циклу.
Зміна ситуації у світовому господарстві впливає на політикууправління державою і вимагає адекватного реагування на ці зміни. Важливимфактором успіху України на сьогодні повинно стати вміння кадрового потенціалушвидко адаптуватися до інноваційного середовища з використанням мінімальнихінвестиційних запозичень, а розробка і реалізація інноваційно-інвестиційноїмоделі розвитку України сфокусує її інноваційну політику на інтересах якдержави в цілому, так і громадянського суспільства.
Список використаних джерел
1. Актуальніпроблеми економіки №2 (20), 2005 с. 36–39
2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хлопчин М.І. Економіка підприємств.Навч. посібник. – Львів: «Сполом», 2000. С. 128–138
3. Вахтенко Т. Теоритичні засади регулювання руху капіталів //Економіка України. – 2001 – №8
4. Глухов В.В. Экономика малого предприятия. – М.: Смолинплюс 2000.
5. Загородний А., Сліпушко Т. Словник банківських термінів.– К.: Аконіт, 2000.
6. Закон України від 3.04.03 №672-IV «Про інвестиційнудіяльність» // Додаток до «Вісника НБУ». – 2003. – №5. – C. 3–5.
7. Краснов В. Український ринок капіталів // Вісник НБУ. –2001. – №2. С. 35–37
8. КузнецоваН.П. Экономический рост: история и современность.-М., 2001.с. 144
9. Макаренко І.П. Проблеми становлення інноваційної політики вУкраїні.-К.: УІДНСІР. – 2004.-с. 123
10. Пересада А.Інвестиційний процес в Україні. – К., 1998.
11. Покропівний С.Ф.Економіка підприемства. Підруч. – К. – 2000. С. 178–195.
12. Примак Т.О.Економіка підприємств. – К.: МАУП 1999. С. 83–91
13. Статистичнийщорічник України за 2004 рік. К. Техніка, 2004, с. 273–277.
14. Підлісна О. //Економіст №4 (4), 2005 с. 80–83
15. Поддерьогін А.М.Фінансипідприємств. – К.: КНЕУ, 1999. – с. 288 – 302;
16. Поддерьогін А.М.Фінансипідприємств: Підручник. – К.: КНЕУ. 2000;
17. Покропивний С.Ф.Підприємництво:стратегія, організація, ефективність.с. 352
18. Поліщук О.В. Плануваннярезультативної діяльності підприємства;
19. Петюх В.М. Ринокпраці. – К.: КНЕУ, 2001;
20. Примостка Фінансовийменеджмент. с. 203
21. Рожманов В. //Економіст №2 (2), 2005 с. 48–49
22. Слав`юк Р.А.Фінансипідприємств.: Навчальний посібник. – К. ЦУЛ, 2002 – с. 322 – 336;
23. Швиданенко Г.О.Економіка підпртємства.
24. Шеремет А.Д. Финансыпредприятий. – М.: ИНФРА, 1998 г. – с. 166 – 169;
25. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч.посібник. – К.: КНЕУ. – 1999;
ДодатокА
/>
Рис. 2.1 Склад джерел фінансування капітальних вкладеньна підприємстві