МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки імаркетингу
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни“Фінанси, грошовий обіг та кредит: Інвестування”
на тему“Інвестиційна діяльність промислового підприємства й оцінка економічної ефективностіінвестиційного проекту”
Виконавець:
студентка групи
Консультант: проф. В.П. Лисяков
Донецьк – 2009
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТЕКОНОМІКИ
Кафедра економіки і маркетингу
Спеціальність «Економіка підприємства»
ЗАВДАННЯ
на курсову роботу здисципліни «Фінанси, грошовий обіг та кредит: Інвестування» студенту групиЕГП-06
Тема роботи:«Інвестиційна діяльність промислового підприємства й оцінка економічноїефективності інвестиційного проекту.»
Строк здачі студентомзакінченої роботи 30.05.09.
Вихідні дані до роботинаведені в додатку А.
Змістрозрахунково-пояснювальної записки.
Теоретичний розділ:
Розрахунковий розділ:
Дата видачі завдання15.02.09.
Робота закінчена
Студент
Керівник роботиЛисяков Володимир Пилипович
РЕФЕРАТ
Курсова робота 25 стор., 2 рис.,10 джерел, 1 додаток
Ціль виконання курсової роботи – отриматинавички необхідні для оцінки економічної ефективності інвестиційного проекту, закріпититеоретичні знання, отримані після вивчення курсу «Фінанси, грошовий обіг такредит: Інвестування», ознайомитись з науково-методичними джерелами інвестиційноїдіяльності, навчитися робити висновки щодо доцільності прийняття інвестиційногопроекту.
Методи дослідження: аналізлітературних джерел, методи оцінки ефективності інвестицій ЮНІДО.
У курсовій роботірозглянуто особливості інвестиційного процесу, вказані головні схеми управлінняінвестиційним проектом, а також з’ясовано, що джерелами фінансування інвестиційна підприємстві є: власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, сумиотриманих страхових виплат на відшкодування збитків внаслідок природнихкатаклізмів тощо); асигнування державного та місцевого бюджетів, що надаютьсяна зворотній основі (державне фінансування); залучені кошти у вигляді кредитів,наданих державою на зворотній основі, кредитів вітчизняних та зарубіжних банківта інших інституційних; іноземні інвестиції у формі як прямих, так іпортфельних. Розглядаючи поняття інвестицій як економічної категорії, джерелаїх формування, класифікацію, слід розглянути ще кілька понять, пов'язаних з цимпоняттям, які зустрічаються в літературі.
На умовному прикладі розрахуватипоказники фінансово-економічної ефективності інвестиційного проекту.
КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ, СУБ’ЄКТИ ІОБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ДЖЕРЕЛА ІНВЕСТИЦІЙ, ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС, ПОКАЗНИКИЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ, ТОЧКИ БЕЗЗБИТКОВОСТІ.
ЗМІСТ
1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1.1 Інвестиційний процес і управління інвестиційною діяльністю.
1.2 Джерела фінансування інвестицій на підприємстві.
2 РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
2.1 Розрахунок зворотних грошових потоків.
2.2 Розрахунок показників фінансово-економічної ефективності проекту.
2.3 Визначення показників беззбитковості проекту.
ВИСНОВОК
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ДОДАТОК А
ВСТУП
Трансформування економіки України в ринкову вимагаєглибокого дослідження інвестиційних проблем розвитку як на макро-, так і намікрорівні. Помилки у виборі напрямів інвестування, у спрямуванні коштів умалоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвели до припиненняінвестиційних процесів і, як наслідок, — до поглиблення інвестиційної кризи вУкраїні загалом, в більшості її регіонів, на підприємствах.
Необхідність виходуз важкої інвестиційної кризи вимагає розробки нової методології і теоріїуправління інвестиційним процесом, яка в теперішній час, по суті, втрачена.Негативна тенденція щорічного зменшення обсягів інвестицій і низької їх віддачізумовлює обґрунтовану критику економічного механізму, що функціонує вінвестиційній сфері.
Більшість зусиль,спрямованих на покращення інвестиційного клімату, будуть марними, поки непідвищиться довіра інвесторів до держави. А цьому, однозначно, не сприяєполітична нестабільність та мінлива законодавча база в Україні.
Ситуація, якасклалася в інвестиційній сфері, призводить до руйнування і масового вибуттявиробничих фондів, втрати потенціалу майбутнього економічного росту і оновленнявиробництва, економічної незалежності держави. Все це зумовлює гострунеобхідність формування і ефективного використання інвестиційних ресурсів вУкраїні загалом, в її регіонах, у кожному елементі підприємницької структури намікрорівні.
Пошук ефективнихджерел і ресурсів фінансування інвестицій є однією з найбільших проблем, якавиникає в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Формування інвестиційних ресурсів потрібно розглядати якодне з найважливіших завдань не тільки інвестиційної, але і фінансовоїстратегії підприємства (фірми). Вироблення такої стратегії повинно забезпечитинеобхідними джерелами і коштами як реалізацію інвестиційних проектів, так інормальне функціонування і фінансову стійкість виробничої діяльності наперспективу.
Інвестиційну привабливість України визначають насампередполітичними, соціальними факторами, недостатньою фінансовою стабільністювітчизняної економіки. До суттєвих чинників, що не сприяють залученнюіноземного капіталу, належать відсутність ринкової інфраструктури, недостатняекономічна ефективність інвестиційних проектів. На даний час механізмдержавного захисту капіталу інвесторів потребує чітких регламентованих рішеньдовготривалого характеру, коли законодавчі акти будуть відображати чіткоокреслені умови вкладання, як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів, насампередз метою формування сприятливого середовища для економічного розвиткупріоритетних галузей, модернізації виробництва, впровадження передовихтехнологій.
Пошук шляхів підвищення ефективності прийняттяінвестиційних рішень потребує вдосконалення як організаційно-технічних, так іаналітично-методичних підходів до оцінки інвестиційної привабливостіпідприємств. Вважаємо, що впровадження методик рангування, інтегральної оцінки,оцінки та аналізу ефективності за грошовими потоками дозволить більшкваліфіковано обґрунтовувати доцільність інвестиційних рішень, а застосуваннясистеми комплексних фінансово-економічних показників, що можутьвикористовуватися для оцінки привабливості інвестиційних проектів буде сприятипідвищенню ефективності інвестиційної діяльності.
1 ТЕОРЕТИЧНАЧАСТИНА
1.1 Інвестиційний процес і управління інвестиційноюдіяльністю
З часу реформування економікипоняття інвестиції ввійшло в економічну літературу в країнах Східної Європи,включаючи країни СНД, що можна пояснити реформуванням економіки цих держав.Раніше поняття інвестицій трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються уформі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства(виробничі фонди), тобто інвестиції ототожнювались з поняттям «капітальнівкладення».
Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгостроковевкладання капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальніпрограми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, такі за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва,одержання прибутку.
Промислові та інші підприємства постійно зіштовхуються з необхідністюінвестицій, тобто вкладанням внутрішніх і зовнішніх коштів у різноманітніпрограми і окремі заходи з метою організації нових, підтримки і розвитку діючихвиробництв (виробничих потужностей), технічної підготовки виробництва, отриманняприбутку та інших кінцевих результатів. Це можуть бути грошові кошти, цільовібанківські вклади, паї, акції, інші цінні папери, технології, машини іобладнання, ліцензії, будь-яке майно або майнові права, інтелектуальніцінності, кредити.
Сам термін "інвестиції" походить від латинського слова «invest», що в прямому розумінні означає «вкладати». Вширокому розумінні інвестиції являють собою вкладання капіталу з метою йогозбільшення в майбутньому. При цьому приріст капіталу має бути достатнім для того,щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів наспоживання в поточному періоді, одержати винагороду за ризик поповнити втративід інфляції в майбутньому періоді/>.
Таким чином, інвестиції — це те,що відкладається на завтра з метою більш ефективного споживання в майбутньому.Одну їх частину становлять споживчі блага, які не використовуються в поточномуперіоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу — ресурси, якінаправляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошовікошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно,авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції — це всі види активів(коштів), які вкладаються в господарську діяльність з метою одержання доходу, аз точки зору економіки, інвестиції — це витрати на створення, розширення ітехнічне переозброєння основного і неосновного капіталу/>.
Законом України інвестиції трактуються як всі види майнових іінтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншихвидів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (доход) або досягаєтьсясоціальний ефект />. Такими цінностями законвизначає:
— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
— рухоме та нерухоме майно;
— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та іншіінтелектуальні цінності;
— сукупність технічних,технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації,навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого видувиробництва, але не запатентованих;
— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами,обладнанням, а також інші майнові права;
— інші цінності.
Об'єктами інвестування можутьбути підприємства, які будуються, реконструюються або розширюються, іншіосновні фонди, які орієнтовані на вирішення певного завдання. Вонивідрізняються за обсягом виробництва (масштабами проектів, виробництвапродукції, робіт і послуг), спрямованістю (виробничі і соціальні), за характеромі змістом етапів здійснення проектів, за формами власності (державні абоприватні), за характером і ступенем участі держави (кредити, пакети акцій,податкові пільги, гарантії), окупністю коштів, ефективністю кінцевихрезультатів та іншими ознаками.
Інвестиції класифікуються за різними ознаками і можуть поділятися наматеріально-речові, якщо вони здійснюються у вигляді виробничого обладнання,грошові, якщо вони спрямовані на створення матеріально-речових цінностей,інтелектуальні, якщо вони надаються у вигляді нових технологій. Такий поділ євідносно умовним, бо і матеріально-речові і інтелектуальні інвестиції можутьбути виражені у грошовій формі.
Розглянемо класифікацію інвестицій за окремими ознаками, яка проводитьсяз метою обліку, аналізу і планування.
1. За об'єктами вкладання коштів виділяють реальні та фінансовіінвестиції.
Реальні (капіталоутворюючі) інвестиції — це вкладання в галузі економіки та види економічноїдіяльності, що забезпечують приріст виробничих та невиробничих фінансовихактивів, тобто вкладання в основний капітал, запаси матеріальних обіговихкоштів, матеріально-речові цінності чи придбання земельних ділянок, об'єктівприродокористування тощо. Це можуть бути нематеріальні активи, пов'язані знауково-технічним прогресом і які характеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові інвестиції — цевкладання коштів в різноманітні фінансові активи, серед яких найбільшу часткузаймає вкладання в цінні папери, акції, облігації.
Співвідношення між реальними тафінансовими інвестиціями залежить від типу і рівня розвитку економіки та йогоінституцій. У провідних країнах з ринковою економікою переважають самефінансові інвестиції, оскільки основним джерелом залучення коштів дляреалізації інвестиційних проектів є випуск цінних паперів та реалізація їх нафондовому ринку. З позиції залучення коштів ці два види інвестицій справдірізні, але вони є потоком грошових коштів, спрямованих на створенняматеріально-технічної бази, включаючи НДДКР. Реальний приплив коштів у форміфінансових інвестицій відбувається лише при продажу цінних паперів напервинному ринку, а фінансові операції на вторинному ринку лише змінюютьвласника цінних паперів, при цьому реального припливу коштів у підприємство, щоемітувало ці папери, не відбувається. Тому фінансовими слід називати лише тіінвестиції, які утворюються на первинному ринку цінних паперів. Фінансовіоперації на вторинному ринку можуть лише посередньо збільшити інвестиції в томувипадку, якщо динаміка акцій компанії має позитивну тенденцію, що забезпечуєбезпроблемну їх реалізацію при додатковій емісії.
2. За характером участі в процесі інвестування виділяють прямі і непряміінвестиції. Тобто фінансові інвестиції, які реалізуються у вигляді ціннихпаперів, котрі надають право власності (право володіння акціями), в залежностівід обсягу, який концентрується в одного власника, можна розділити на прямі іпортфельні інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміютьбезпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладаннякоштів. Прямі інвестиції відповідають такому обсягу цінних паперів, який даєправо їх власникові суттєво впливати на розробку та прийняття управлінськихрішень в напрямку розвитку компанії і навіть на повний контроль над нею. Прямеінвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, які мають точнуінформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Портфельні інвестиції хоча й надають право власності, але їх обсягнезначний у сукупності всіх цінних паперів, емітованих підприємством, а томувони не можуть впливати на ухвалення рішень щодо управління ними. В більшостівипадків власники портфельних інвестицій не ставлять собі за мету управлінняпідприємством (компанією), їх більше цікавить розмір дивідендів, які вониодержують за свої акції. Портфельними ці інвестиції називають тому, що їхвласники не обмежуються купівлею акцій одного підприємства, а мають у своємуволодінні частку акцій інших підприємств, що пояснюється прагненням одержуватистабільний прибуток за вкладеним капіталом і зведенням до мінімуму ризику щодойого втрати. Така сукупність акцій різних компаній у володінні одного інвестораназивається портфелем.
Тому під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередкованеіншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всіінвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктівінвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони купують цінніпапери, які випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками(це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційнихкомпаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують за своїмвибором у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінніними, а одержані доходи розподіляють між своїми клієнтами/>.
Для України досить важливими єпрямі інвестиції, бо в цьому випадку інвесторами виступають значнітранснаціональні корпорації, визнані лідери в світовому розвитку. Не слідочікувати змін на краще від розвитку портфельного інвестування. Хоча портфельніінвестиції і надають необхідні фінансові ресурси, з позицій виробника втехнологічному плані не відбувається змін на краще. Портфельні інвестори завждипрагнуть вкладати кошти в підприємства зі стабільним прибутком та гарантованимиперспективами у майбутньому, тоді як прямі інвестори можуть вкладати кошти впідприємства, які при докорінній реконструкції та модернізації в майбутньомудаватимуть значні прибутки.
Доповнюють реальні та фінансові інвестиції інноваційні та інтелектуальніінвестиції.
Інноваційні інвестиції — цевкладання коштів у нематеріальні активи, що забезпечують розвитокнауково-технічного прогресу та впровадження інновацій з метою створення новихабо збереження чи розширення існуючих ринків збуту. В промислово розвинутихкраїнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістомнаближені до реальних інвестицій. Разом з тим в окремі періоди доводитьсяздійснювати інвестиції в підтримку технічно відсталих, малопродуктивнихгалузей виробництв.
Інтелектуальні інвестиції — це вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичокгромадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об'єктівінтелектуальної власності, якими є авторські права, винаходи, патенти,промислові зразки, інша інтелектуальна продукція. В більшості випадків за своїмзмістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиції одночасно єінноваціями.
Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели довтрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюєтьсяпадінням загального рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора всектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження наукового потенціалу тарозробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економікиУкраїни є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталістьбільшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносинспричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунутинеможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталийрозвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційнихпроектів.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгостроковіінвестиції.
Короткострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше року (це можуть бутикороткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощаднихсертифікатів).
Довгострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період, який триває більше року. Такий поділ прийнятийв практиці обліку, але, як показує досвід, він вимагає деталізації. В досвідідіяльності значних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуютьтак: 1) до 2 років; 2) від 2 до 3 років, 3) від 3 до 5 років; 4) більше 5років.
4. За формами власності інвестиції ділять на приватні, державні,власність іноземних інвесторів, спільні інвестиції />.
За розподілом інвестицій за формами власності можна оцінити характерекономічної формації, рівень розвитку економічних відносин в країні та ступіньдержавного втручання в суспільний розвиток. Форма власності впливає наефективність інвестування, оскільки процедура розробки інвестиційних проектівта контроль за їх виконанням відрізняються для інвесторів з різною формоювласності.
Приватні інвестиції — цевкладання коштів, яке здійснюється громадянами, а також підприємстваминедержавних форм власності.
Під державними інвестиціями розуміютьвкладання коштів, яке здійснюється центральними і місцевими органами влади іуправління за рахунок коштів і бюджетів, позабюджетних фондів, а такождержавними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів.Джерела державних інвестицій поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішнімджерелом державних інвестицій є кошти державного та місцевих бюджетів. Значнимвнутрішнім джерелом цього виду інвестицій є продаж облігацій державної позики,кредити Національного банку тощо. В Україні одним із засобів подоланняінфляційних проявів є скорочення видатків бюджету через значну йогодефіцитність. В зв'язку з тим, що соціальні видатки не можна скорочувати, тоосновною статтею скорочення видаткової частини бюджету стало скороченнявидатків на народне господарство та державні капітальні вкладення. Кошти,одержані від продажу державних цінних паперів, не мали інвестиційноїспрямованості, а використовувались для покриття дефіциту бюджету, а їхширокомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційних банків, які ібез того мали низьку кредитоспроможність. Надмірне застосування цього механізмумобілізації коштів стало одним із вагомих чинників фінансової кризи, якаспалахнула в Росії і не обійшла Україну в серпні-вересні 1998 р.
Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнароднихорганізацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державнихцінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення,які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.
Вирішальне значення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічнийклімат в країні, в яку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату вкраїні залежить структура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягамикредитів, наданих міжнародними організаціями, урядами закордонних країн, зодного боку, та обсягами іноземних інвестицій — з другого. Основними чинниками,які формують економічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідностідо класифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту />, є:
■ стабільність економічного законодавства та поточні економічніситуації;
■ зовнішньоекономічна політика країни-одержувача;
■ політична ситуація в країні;
■ коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо. ВУкраїні ці умови досить нестабільні, а це визначає її низьку інвестиційнупривабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурсив світі при їх обмеженості є досить проблематичними умовами дляширокомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.
Під спільними інвестиціями розуміютьвкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни і іноземних держав.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і закордоном.
Інвестиції всередині країни(внутрішнє інвестування) — це вкладання коштів в об'єкти інвестування, якірозташовані в територіальних межах даної країни.
Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладаннякоштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонівданої країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітнихфінансових інструментів інших країн — акцій іноземних компаній, облігацій іншихдержав тощо)
Перехід країн до ринкової економіки викликав значний інтерес до методівуправління в умовах ринку. Одним із найефективніших сучасних напрямків у ційсфері є Управління проектами.
Управління проектами (англ. —Project Management) — мистецтвокерівництва та координації людських та матеріальних ресурсів протягом всього життєвогоциклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та технікиуправління для досягнення певних результатів з складу та обсягу робіт,вартості, якості та задоволення вимог учасників проекту [7].
Основними завданнями управлінняпроектами є:
Ø визначити основні ціліпроекту та їх обґрунтувати;
Ø виявити структуру проекту;
Ø визначити необхідні обсягита джерела фінансування;
Ø підбір виконавців(учасників) проекту, зокрема, через тендери чи конкурси;
Ø підготовити та заключитиконтракти;
Ø визначити строки виконанняпроекту, скласти графік його реалізації, визначити обсяги необхідних ресурсів;
Ø визначити кошторис табюджет проекту;
Ø спланувати та врахуватиусі ризики;
Ø забезпечити контроль завиконанням проекту.
Основою управління с інвестиційнийпроект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи(наприклад, підприємства), пов'язана з витратою часу та коштів. Дослідженняпроцесу та регулювання змін, що здійснюються у проекті за розробленими ранішеправилами в межах бюджету та часових обмежень визначає зміст цієї категорії.
Основними напрямками управління інвестиційним проектом є:
— управління розробкою проектної документації (інвестиційнепроектування);
— організація фінансування інвестиційного проекту;
— управління реалізацією інвестиційних проектів (матеріально-технічнапідготовка проектів, організація торгів, тендерів та укладання контрактів);
— організація контролю (моніторингу) за реалізацією інвестиційногопроекту.
На практиці існує три схеми управління інвестиційними проектами:
«Основна» система. Керівник(менеджер) проекту — представник (агент) замовника, фінансової відповідальностіза рішення, що приймаються, не несе. Ним може бути будь-яка фірма — учасникпроекту. В цьому випадку менеджер проекту відповідає за координацію тауправління ходом розробки та реалізації проекту, а у контрактних відносинах зіншими учасниками проекту він не перебуває. Переваги — об'єктивність менеджеру,а недоліки — ризик за долю проекту лежить на замовнику.
Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту приймає відповідальність за проект у межахфіксованої (кошторисної) ціни. Менеджер забезпечує управління та координаціюпроцесів проекту за угодами між ним і учасниками проекту в межах фіксованоїціни. Ним може бути підрядна або консалтингова фірма (іноді інжинірингова).Консалтингова фірма керує проектом, координує поставки та роботи з інжинірингу.Ризик несе підрядник.
Система «під ключ». Керівник(менеджер) проекту — проектно-будівельна фірма, із якою замовник заключаєконтракт «під ключ» за обумовленою вартістю проекту [8].
У сучасному вигляді Управлінняпроектами розвивається з 60-х років XX століття і початково було пов'язано з матричнимиорганізаційними структурами та сітьовими графіками. В подальшому у процесісвого розвитку воно включило у свою сферу велику кількість інших аспектів та методівуправління, таких як вартість, ризик, якість, робота з учасниками проекту тазацікавленими сторонами, організація проектних колективів, прийняття рішень,інформатика вирішення конфліктів тощо. Сьогодні «Управління проектами» ссамостійним напрямком у інвестиційній сфері зі своєю методологією понятійнимапаратом та методами.
Засновником теорії Управління проектами вважають німецького економістаРоланда В. Гутча. Його заслуга в тому, що він довів міжнародну значимістьУправління проектами, яка привела до ідеї формування INTERNETy. Розвивати порозуміння поза мовних такультурних бар'єрів, покращувати особливості Управління проектами таінтегрувати їх у єдину концепцію — це основне завдання, яке він ставив передсобою. Під його керівництвом у Відні в 1967 р. на Першому світовому конгресі зуправління проектами 400 учасниками було створено INTERNET, а у 1979 р. у Гармині (західна Німеччина) наШостому світовому конгресі з управління проектами було визначено, що основоюподальшого розвитку Управління проектами є не сітьові методи, а методи, якізабезпечують найефективнішу реалізацію певних в інвестиційних проектахрезультатів за складом та обсягом робіт, вартості, якості та задоволеннюучасників інвестиційного проекту .
Сьогодні Управління проектами — це управління змінами, наука та мистецтвоуспішного втілення проектів від зародження ідеї до завершення в організаціїнового підприємства, реконструкції чи технічного озброєння, чи у реформуванніекономіки. Міжнародна асоціація Управління проектами INTERNET— це найбільша міжнародна організація у сфері Управління проектами, якаоб'єднує понад 20 національних співтовариств Європи, а також інших країн.Членом Міжнародної асоціації Управління проектами є й Українська асоціаціяУправління проектами (УкрНЕТ), яка ефективно працює в Україні з 1991 р.
Крім Української асоціації Управління проектами в Україні у сферіУправління проектами активно працюють також такі організації як:
• Асоціація «Укрконсаятинг»;
• ДП «Укрпромзовнішекспертиза»
• ДП «Укрінвестекспертиза»;
• Підприємство «Технології інвестиційний консалтінг» та інші.
Основними напрямками діяльності їхдіяльності в Україні є:
• проектний та фінансовий менеджмент;
• реструктуризація підприємств;
• супроводження проектів;
• підготовка техніко-економічного обґрунтування інвестицій;
• аналіз ринку продукції проектів:
• навчання сучасним методам управління проектами;
• пошук ділових партнерів під конкретні проекти тощо.
Потенційною сферою інтересів Управління проектами в Україні є змінивідносин власності (роздержавлення підприємств та організацій, акціонування,корпоратизація); розвиток інвестиційного ринку — поступовий перехід довідносного балансу пропозиції та платоспроможного попиту зміни організаційнихформ власності; виробничих схем та методів і засобів управління інвестиційноюдіяльністю.
Однак, для подальшого розвитку за застосування в інвестиційній сферіУправління проектами в Україні необхідно:
по-перше, щоб усі доступніметоди та засоби Управління проектами задовольняли реальним вітчизняним умовамта вимогам здійснення проектів;
по-друге, підготовитиспеціалістів з Управління проектами, які здатні забезпечити розвиток тазастосування Управління проектами на практиці;
по-третє, сформувати ринок Управління проектами як усвідомленоїнеобхідності для використання цього інструменту у керуванні змінами.
1.2 Джерелафінансування інвестицій на підприємстві
Характер походження фінансових ресурсів впливає на ефективністьінвестиційних процесів. Це вимагає вивчення особливостей використання окремихджерел фінансування і їхнього впливу на ефективність інвестицій. Аналіз наявнихможливостей фінансування й оцінку їхнього впливу на ефективність інвестиційнихпроцесів доцільно проводити на основі класифікації джерел. Насамперед взалежності від місцезнаходження джерела поділяються на внутрішні (прибуток іамортизаційні відрахування) та зовнішні, що включають усі можливості за межамипідприємства (рис. 1.1). Це облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити,лізинг, бюджетні інвестиційні асигнування, безоплатні і добродійні внески,пожертвування організацій, підприємств і громадян. Ці джерела в залежності відхарактеру власності поділяються на дві групи: власні і позикові.
Характер походження фінансових коштів, умови їхнього залучення,максимальний термін використання впливають па ефективність інвестиційнихпроцесів і обумовлюють специфічні особливості інвестиційного планування. Окрімтого, у підприємств різних організаційних форм, форм власності та розмірівіснують різні можливості їх використання.
Це потребує вивчення особливостейвикористання окремих груп джерел фінансування та їхнього впливу на результатздійснення проектів.
Розглянемо особливості внутрішніхджерел підприємства коштів, отриманих у результаті господарської діяльності(прибуток, амортизаційні відрахування), тобто самофінансування. Воно має рядпереваг: підвищуються сталість, надійність і кредитоспроможність підприємства;виключаються витрати на фінансування. Слід зазначити, що на механізм формуванняі використання власних фінансових ресурсів підприємства значний вилив робитьподаткова політика держави, покликана забезпечити розвиток національноюгосподарства. Крім того, можливості внутрішнього фінансування підприємствможуть бути обмежені низькими результатами виробничо-господарської діяльності.В той же час використання тільки внутрішніх джерел через їхню недостатністьможе знижувати можливості господарювання підприємств. Тому для фінансуванняінвестицій часто використовуються зовнішні джерела, що включають прирівняні довласних кошти і позиковий капітал. Власні зовнішні джерела включають коштивласників підприємств, акціонерів, пайовиків. Зовнішнє фінансування на основівласних коштів переважніше, тому що воно не знижує фінансової сталостіпідприємства і полегшує умови одержання коштів. Другим різновидом зовнішньоюфінансування є використання коштів, наданих кредиторами. Основою його залученняє кредитні відносини, що призводять до додаткових витрат за рахунок оплатипроцентів і, як наслідок, до зниження прибутку.
/>
Рис.1.1. Класифікація джерелфінансування інвестицій.
Фінансове забезпечення інвестиційних процесів спрямовано на пошукоптимального варіанта — максимальної віддачі від вкладення коштів при мінімумівитрат. Вибір найкращого варіанта фінансування в умовах обмежених фінансовихможливостей підприємства буде забезпечено тільки на основі встановленняпризначення фінансування, його спрямованості й інших специфічних аспектів,пов'язаних із використанням/>.
З огляду на різноманіття видів зовнішніх джерел фінансування, на стадіїпланування необхідно здійснювати вибір оптимального варіанта, в основу якогопокладений принцип ранжирування. Традиційно потенційні джерела фінансуванняоцінюються по вартості їхнього залучення, при цьому спрощуються інші аспекти,пов'язані з використанням капіталу. Так, наприклад, значний інтерес привирішенні питання фінансування інвестицій за рахунок позикового капіталу представляютьрозмір застави та наявність об'єкта застави в потенційного інвестора;максимально можливий розмір використання капіталу; можливий термін використанняфінансових ресурсів; додаткова вартість капіталу. Особливу увагу приранжируванні потенційних джерел фінансування треба приділяти реальності їхзалучення, котра може бути оцінена з двох позицій: по-перше, реальної наявностінеобхідної суми коштів і, по-друге, дії законодавчих і нормативних актів, щорегулюють їхнє використання. З огляду на викладене, розглянемо специфікувикористання зовнішніх джерел капіталу для фінансування інвестиційних проектів.
Найпоширенішим позиковим джереломфінансування є використання коштів, наданих кредиторами. Основою залученняцього джерела є не участь власників фінансових ресурсів в інвестиційнихпроцесах, а кредитні відносини, що призводять до додаткових витрат у виглядівиплати процентів, слідством чого є зниження фінансових результатів реалізаціїпроектів. Проте використання кредиту має і позитивні сторони, серед якиходержання можливості розвитку виробництва, збільшення прибутковості власногокапіталу. Варто підкреслити, що в періоди інфляції середньостроковекредитування з фіксованою ставкою процента часто більш привабливо, ніж випускзвичайних акцій. Це пояснюється тим, що розмір дивідендів на акції зростає вміру зростання доходів від інвестування, а розмір процентів, виплачуваних покредитах, у грошовому виразі залишається постійним, але фактично складає всеменший процент від доходу в період інфляції.
Мета кредиту, як правило, визначає його терміни, графік використання таграфік обслуговування боргу. Як правило, термін кредиту обмежується очікуванимтерміном реалізації проекту (або часом, на який позичальник має потребу вкредиті) та очікуваною спроможністю клієнта обслуговувати борг, що відбиваєтьсяв імовірних потоках платежів. По терміну надання капіталу в користуванняпозичальнику розрізняють короткострокові (до одного, двох років),середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'яти років) позиковіджерела, іноді на строк термінового кредиту банк відкриває позичальникукредитну лінію, котра являє собою зобов'язання банку перед позичальникомнадавати йому протягом визначеного періоду кредити в межах узгодженого ліміту.Відкриття кредитної лінії дає ряд переваг для кожної з взаємодіючих сторін.Так, позичальник одержує можливість реально оцінити перспективи реалізаціїпроектів, скоротити накладні витрати та втрати часу, пов'язані з веденнямпереговорів і укладанням окремих кредитних угод; банк одержує постійногоклієнта на визначений період.
Значний інтерес представляєлізингове фінансування інвестиційних проектів. Лізинг являє собоюпідприємницьку діяльність, спрямовану на інвестування власних або залученихфінансових коштів, котра полягає в наданні лізингодавцем у винятковекористування на визначений термін лізингоодержувачеві майна, котре є власністюлізингодавця або придбається ним у власність за дорученням та узгодженням ізлізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачемперіодичних лізингових платежів. При цьому лізингові платежі включають: суму,що відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, якийамортизується за оплачуваний термін; суму, виплачувану лізингодавцю як процентза отриманий кредит для придбання ним майна за договором лізингу; платіж яквинагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно; відшкодування страховихплатежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахованийлізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Рішення про здійснення лізингової угоди засновується в більшій мірі наспроможності лізингоодержувача генерувати достатню суму коштів для виплатилізингових платежів і не потребує додаткового забезпечення, тому що власністьна активи зберігається за лізингодавцем. Позитивними характеристикамивикористання лізингу для фінансування інвестицій є гнучкий графік виплатвідповідно до виробничих циклів і потоків готівки; сприятливий податковийрежим, який полягає у віднесенні лізингових платежів у повному обсязі насобівартість продукції, наслідком чого с зменшення відтоку коштів.
Одним із джерел фінансування довгострокових інвестиційних проектів можнавважати одержання позики під заставу нерухомості (іпотечні позики). У цьомувипадку власник майна одержує позику в заставника й у якості забезпеченняповернення боргу передає останньому право на переважне задоволення своєї вимогиз вартості закладеного майна у випадку відмови від погашення або неповногопогашення заборгованості. Для фінансування інвестиційних проектіввикористовуються такі різні види іпотечних позик: стандартна, при якійпогашення боргу та виплата процентів здійснюються рівними частками; позика зростом платежів, на початковому етапі якої внески збільшуються з постійним темпом,а далі виплачуються незмінними платежами; іпотека з заставним рахунком, щопередбачає відкриття спеціального рахунку, на котрий одержувач фінансовихкоштів вносить деяку суму для підстрахування виплати внесків на першому етапіздійснення проекту; позика зі зниженою ставкою, при якому заставний рахуноквідкриває продавець устаткування, що поставляється/>.
Найбільше поширеними об'єктами застави є житлові будинки, земля, іншівиди нерухомості, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб. Протеслід зазначити, що довгострокові інвестиційні проекти характеризуються високимступенем ризику, у зв'язку з чим використання даного джерела фінансуванняпроектів є практично неможливим.
Прискоренню взаємних платежів іоборотності коштів сприяє факторинг, який представляє собоюфінансово-посередницьку операцію, що складається в поступці постачальникомфінансовому посереднику (фактор-банку або спеціалізованій фактор-компанії)своїх прав вимагати від споживача оплати поставленої їм продукції. Зекономічної точки зору факторинг являє собою покупку боргів фінансовимпосередником із негайною оплатою їх постачальнику. Факторингові операціїздійснюються в двох формах: без регресу (права зворотного викупу) і з регресом(права зворотної вимоги до постачальника повернути сплачену суму); у першомувипадку фінансовий посередник бере на себе ризик неплатежу, що виникає привідмові платника виконати свої зобов'язання.
Значний інтерес при вирішенні питання фінансового забезпеченняінвестицій викликає така форма фінансування господарської діяльності, якфорфейтинг. У випадку використання форфейтингу для фінансування інвестиційноїдіяльності інвестор, що не має в момент укладання контракту необхідної сумифінансових коштів для оплати крупного об'єкта, що купується, виписує продавцюкомплект векселів, загальна вартість яких відповідає вартості продаваного об'єктаз урахуванням процентів за відстрочку платежів (тобто за наданий комерційнийкредит); при цьому терміни платежів по векселях рівномірно розподілені в часі.Отриманий комплект векселів продавець враховує в банку без права обороту насебе й одержує гроші за реалізований товар; при цьому продавець звільняєтьсявід майнової відповідальності у випадку, якщо банк не зуміє стягти звекселедавця необхідну суму коштів. Таким чином, фактично комерційний кредитнадає не сам продавець, а банк, що прийняв комплект векселів.
Використання форфейтингу дляфінансування інвестиційної діяльності має ряд переваг: прискорює обороткапіталу, знижує ризик неплатежів, зменшує розмір дебіторської заборгованості.Проте слід зазначити, що форфейтинг для інвестора є найбільше дорогою формоюфінансування, оскільки кредит дається через посередника. До того ж укладанняфорфейтингових договорів здійснюється тільки для підприємств, якіхарактеризуються високими фінансовими показниками, що в умовах нестабільноїроботи більшості підприємств не завжди можливо.
Таким чином можназробити висновок, що на рівні підприємства, згідно з законом України “Проінвестиційну діяльність” визначаються такі джерела фінансування інвестицій:
- власні фінансові ресурси інвестора (прибуток,амортизація, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошовінагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
- позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційніпозики, банківські та бюджетні кредити;
- залучені фінансові кошти інвестора (кошти, одержанівід продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
- бюджетні інвестиційні асигнування;
- безплатні та доброчинні внески, пожертвуванняорганізацій, підприємств і громадян.
Джерела фінансування інвестицій в Положенні профінансування і державне кредитування капітального будівництва, що здійснюєтьсяна території України, затвердженому наказом Мінекономіки України, Міністерствафінансів України, Державного комітету у справах містобудування і архітектуриУкраїни від 23.09.1996 р. № 127/201/173. До бюджетних асигнувань належать коштидержавного бюджету і бюджетні позики, включені до інвестиційного розділуДержавної програми економічного і соціального розвитку України, а також кошти змісцевих бюджетів і позабюджетних фондів.
2 РОЗРАХУНКОВАЧАСТИНА
2.1 Розрахунокзворотних грошових потоків
Відповідно умовамвиробничої ситуації приймається, що чистий річний зворотний грошовий потік,тобто щорічне повернення засобів (інвестованих коштів) однаково і його розмірможна визначити по формулі:
Pft= At+ (/>Sv+ />SПТ)* VФ * Jv *(1 – Н/100), (2.1)
/> грн.
де At– річні амортизаційні відрахування по основних фондах, що обумовлені інвестиційнимпроектом, грн.;
Річніамортизаційні відрахування по основних фондах визначаються:
/>, (2.2)
А/>= /> грн.
де J1,J2, J3 – інвестиційні витрати відповідно в 1-й, 2-й, 3-йроки здійснення інвестиційного проекту, грн.;
Т – тривалістьексплуатаційної фази проекту, років.
/> Sv – зниженнясобівартості одиниці продукції при збільшенні річного обсягу виробництва іреалізації продукції, грн./од. Очікувану зміну собівартості одиниці продукціїможна визначити, виходячи з особливостей тих груп витрат, на які впливаютьвиробничі показники, що змінюються при реалізації інвестиційного проектуінвестиційного проекту впливають, користаючись методом індексів.
Змінасобівартості одиниці продукції /> Sv при реалізаціїпроекту відбувається за рахунок зменшення умовно-постійних витрат призбільшенні обсягу виробництва і може бути визначена по формулі:
/>, (2.3)
/> грн./од.
/>
де DSv – змінасобівартості одиниці продукції при зміні обсягу виробництва, грн. /од.;
Jуп — індекс зміниумовно-постійних витрат;
Jуп =(100+DИуп )/100, (2.4)
Jуп =(100+4,2)/100=1,042
де DИуп – зміна умовно-постійнихвитрат при реалізації проекту, %
Jv — індекс зміни обсягувиробництва;
JV=(100+DV)/100, (2.5)
JV=(100+16)/100=1,16
де DV – зміна обсягу виробництвапри реалізації проекту, %;
/> - питома вага умовно-постійнихвитрат у собівартості продукції, частки одиниці;
S ф – собівартістьодиниці продукції до реалізації проекту, грн./од;
/> SПТ — зміна собівартості одиниці продукціївнаслідок зміни продуктивності праці і середнього рівня заробітної плати приреалізації проекту, грн./од. Визначається по формулі
/>, (2.6)
/> грн./од.
де JЗП — індекс зміни середньоїзаробітної плати працюючих;
JЗП=(100+DЗП)/100, (2.7)
JЗП=(100+6)/100=1,06
де DЗП – змінасередньої заробітної плати при реалізації проекту, %
JПТ — індекс змінипродуктивності праці
JПТ=(100+DПТ )/100, (2.8)
JПТ=(100+12)/100=1,12
де DПТ — – зміна продуктивностіпраці при реалізації проекту, %.
VФ –обсяг виробництва продукції до реалізації проекту, одиниць
Н – ставкаподатку на прибуток, %.
Оскількирозрахункові значення чистих річних поворотних грошових потоків в усі рокиоднакові, сучасне значення кумулятивного (сумарного за всі роки експлуатаційноїфази проекту) зворотного грошового потоку можна визначити за допомогоюсучасного стандартного значення ануїтету по формулі
/>, (2.9)
/>= 1,55
де АPt,k – стандартне сучасне (поточне) значення ануїтету 1 грошової одиниці(ануїтет-фактор) за t років при ставці дисконтування k, рівної вартостікредитних ресурсів у частках одиниці.
Оскільки чистізворотні грошові потоки починаються не з 1-го року реалізації проекту, а післязакінчення інвестиційної фази, то сучасне значення кумулятивного зворотногогрошового потоку можна визначити, віднявши з ануїтету за весь життєвий циклпроекту ануїтет за період інвестування, коли зворотні грошові потоки відсутні,по формулі
/>, (2.10)
/>36756829,89 грн.
де B – сучаснезначення кумулятивного (сумарного за всі роки експлуатаційної фази проекту)зворотного грошового потоку, грн.; F – число років інвестування проекту;
T – тривалістьексплуатаційної фази проекту, років.
Тобто згідно зрозрахунками отримали, що щорічне повернення інвестиційних коштів становить19761736,5 грн., а річні амортизаційні відрахування 10450000 грн.Проаналізувавши вихідні дані можна зробити висновок, що при реалізації проектуна 90% вигіднішим є зміна собівартості одиниці продукції за рахунок зменшенняумовно-постійних витрат при збільшенні обсягу виробництва, ніж зміна їївнаслідок зміни продуктивності праці і середнього рівня заробітної платні.
2.2Розрахунок показників фінансово-економічної ефективності проекту
Чиста поточнавартість проекту (NPV) визначається:
/>, (2.11)
/> — 1259136,5 грн.
Індекс рентабельності проекту (PI)визначається:
/>, (2.12)
/>0,97
Внутрішня норма рентабельностіпроекту (IRR) визначається з умови:
/>, (2.13)
Визначення внутрішньої нормирентабельності здійснюється методом підстановки різних значень ставокдисконтування k (у тому числі з огляду на них при обчисленні значенькумулятивного зворотного грошового потоку В).
Для наближеного визначення IRRможна використовувати “метод хорди”, заснований на тім, що реальна криволінійназалежність між NPV і k замінюється прямолінійною залежністю між ними. Дляреалізації цього методу необхідно установити значення k1, при якому NPV1позитивна і значення k2, при якому NPV2 від’ємна.
Так як k2 =0,19 і NPV2= — 1259136,5 грн., то визначимо значення k1, при якому NPV1>0.Припустимо, що k1= 0,12, тоді:
В1= />
NPV1= 47827354,68-(18100000+/>)= 8566640,4 грн.
Наближений розрахунок внутрішньоїнорми рентабельності виконується по формулі:
/>, (2.14)
/>
2.3 Визначення показниківбеззбитковості проекту
Визначаються грошова,бухгалтерська та фінансова точки беззбитковості. Грошоваточка беззбитковості розраховується по формулі:
/>/>, (2.15)
/>од.
де Иуп – величина річнихумовно-постійних витрат, включаючи амортизаційні відрахування, грн./рік. Їхнявеличина визначається:
/>, (2.16)
/>17000*9700*/>= 63816300 грн./рік
Ц – ціна одиниці продукції,грн./од.;
а v – перемінні витрати на одиницюпродукції, грн./од.
/>, (2.17)
/> грн./од.
Бухгалтерська точка беззбитковостіпроекту визначається по формулі:
/>, (2.18)
/>од.
Фінансова точка беззбитковостіпроекту визначається по формулі:
/>, (2,19)
/>од.
де ГАPТ, k –сучасне значення щорічного чистого доходу (еквівалентного ануїтету), щовідшкодовує інвестовані кредитні ресурси
/>, (2.20)
/>15844487,56 грн.
На підставі аналізу показниківфінансово-економічної ефективності і беззбитковості проекту можна зробитивисновок, що реалізація проекту є економічно недоцільною. Це витікає з того, щопоточна вартість має від’ємне значення (NPV — проект приймати не треба.
ВИСНОВОК
Аналіз поглядіввітчизняних і зарубіжних економістів зводиться до того, що інвестиціїрозглядаються як довгострокове вкладання капіталу в різні сфери і галузіекономіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природногосередовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва,соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.
Згідно з закономУкраїни “Про інвестиційну діяльність” визначаються такі джерела фінансуванняінвестицій:
- власні фінансові ресурси інвестора (прибуток,амортизація, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошовінагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
- позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційніпозики, банківські та бюджетні кредити;
- залучені фінансові кошти інвестора (кошти, одержанівід продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
- бюджетні інвестиційні асигнування;
- безплатні та доброчинні внески, пожертвуванняорганізацій, підприємств і громадян.
Розглянувши інвестиційний проект напідставі аналізу показників фінансово-економічної ефективності і беззбитковостіпроекту можна зробити висновок, що реалізація проекту є економічно недоцільною.Це витікає з наступного: поточна вартість має від’ємне значення (NPV.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1.Музиченько А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. посіб.- К.: Кондор,2005.- 406 с.
2.Герасимова С.В. Методичне та кадрове забезпечення управління інвестиційноюдіяльністю акціонерних товариств// Актуальні проблеми економіки. – 2004. — №12.– с. 151-159.
3.Про інвестиційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України.– 1992. – № 10. – Ст. 138; 1998. – №33. – Ст. 226; 1999. – №31. – Ст. 248.
4.Марголин А. М., Бистряков А.Я. Економічна оцінка інвестицій: Підручник. – М.:«ТАНДЕМ», 2001. – 240 с.
5.Організація управлінського обліку в інвестиційній діяльності// Проблеми науки.– 2008. — №4. – с. 2-7.
6.Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні// Фінанси України.– 2004. — №10. – с.82-88.
7.Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їхреалізації. – К.: ВІРА-Р,1999.- 320 с.
8.Чумаченько М. Амортизаційні відрахування – суттєве джерело фінансуванняінвестицій підприємства// Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. -№8.- с.6-8.
9.Конспект лекцій з дисципліни “Фінанси, грошовий обігта кредит: “Інвестування” для студентів спеціальності 7.050107 “Економікапідприємства” спеціалізацій “Економіка гірничої промисловості”, “Маркетингпідприємства” денної і заочної форм навчання / Лисяков В. П. Донецьк, ДонНТУ,2006. – 107 с. (№ К28).
10.Захарін С.В. Регулювання власних джерел фінансування інвестицій діяльностіпідприємств// Актуальні проблеми економіки. – 2008. — №5. — с.161-168.