А.О.Барвінський Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.МакаренкаПедагогічна освіта і Болонський процес В статті аналізується ряд проблем, пов’язаних з модернізацією вищої педагогічної освіти в рамках Болонського процесу. Автор приходить до висновку, що ті заходи, які були зроблені вищою школою України в останні роки з метою входження до Болонської системи, поки що носять зовнішній, формальний характер. На черзі стоять завдання більш глибоких перетворень, зокрема перегляду змістовної сторони освітнього процесу, головними напрямками чого має стати стандартизація навчання та наближення його до життєвої і професійної практики майбутніх спеціалістів.^ Ключові слова: формальна освіта, реальна освіта, енциклопедизм знань, евристика, творчість. В ХХІ столітті перед освітою повстали нові, не бачені раніше завдання, зумовлені наступними загальноцивілізаційними тенденціями: 1. Тенденцією до глобалізації суспільного розвитку, яка характеризується такими рисами: - зближенням націй, народів і держав; - залежністю розвитку кожної країни від її здатності спілкуватися зі світом; - небаченим раніше загостренням конкуренції між державами. 2. Переходом людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, заснованих не на матеріальній а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва. 3. Необхідністю формування у людини здатності до ефективного функціонування в умовах небаченого раніше ускладнення відносин в глобалізованому, інформаційному світі. Ці, та інші вимоги, відносно освіти зумовлюють необхідність перегляду звичних норм освітньої діяльності. Особливу актуальність дана проблема набуває в справі підготовки майбутніх вчителів, адже саме від цієї категорії висококваліфікованих спеціалістів буде залежати успіх в реалізації нових освітніх програм. Твердження про те, що саме вчитель у всі часи перетворень, які відбувались в шкільній освіті є вирішальною силою, здатною змінити ситуацію на краще є настільки очевидним, що на перший погляд не вимагає розгорнутого обґрунтування. Але починаючи з середини 1990-х років до традиційних питань педагогічної діяльності (підвищення її якості, залучення осіб чоловічої статі) додалися нові, які з кожним роком набувають все більшої гостроти. Мова тут іде про забезпечення шкіл вчителями, націленими на сприйняття нового, володіючими методами і прийомами проведення дослідницької, інноваційної роботи. Суспільство сьогодні перебуває у стані вирішення проблеми відтворення повноцінного людського потенціалу. Тому воно мусить покладатись на талановитих, розумних, морально досконалих педагогів, здатних творчо змінювати освітній простір. Слід зауважити, що питання реформування вищої освіти, і зокрема педагогічної, та формування творчої особистості майбутнього спеціаліста, в останні роки стали предметом досліджень багатьох авторів. Розглядаються такі проблеми, як співвідношення природничого та соціально-гуманітарного знання в розвитку творчих нахилів студентів [6, 37]., зміна у змісті освітніх дисциплін і розробка нової дидактичної стратегії вищої школи [4, 119 - 122]. Ряд дослідників підіймають питання про розвиток у студентів нахилів до наукової творчості [1, 49 – 53; 10,86 - 90]. Особливий інтерес з точки зору поставленої нами проблеми викликають праці, присвячені інтеграції вітчизняної вищої школи у Болонський процес. Їхні автори аналізують такі сторони цього явища як стан і проблеми участі України в Болонському процесі [11,23 - 35], напрямки реформування вищої школи [3,28-35]. Деякі дослідники концентрують увагу на питаннях методики викладання в умовах інтеграції вищої школи України в Болонську систему [7, 36 - 43], та необхідності створення державного стандарту вищої освіти [8,66 – 105, 9,80 - 117 ]. Не обминають у своїх працях автори і такі проблеми як модернізація системи підготовки фахівців певного напрямку. Наприклад, Н.І.Яковець сферою своїх досліджень вибрав питання, пов’язані з модернізацією педагогічної освіти відповідно до вимог Болонського процесу [12,32-37]. Як бачимо, питання інтеграції вітчизняної вищої освіти в Болонську систему привернули до себе увагу багатьох дослідників. Та все ж є ще багато аспектів даної проблеми які чекають свого вивчення. Серед них чинне місце займає питання кого вчити і чому вчити? Професія вчителя подібно до професії вченого передбачає значну частку творчої праці. Зумовлене це тим, що по-перше вчитель досить часто опиняється в неповторних ситуаціях, коли виникає необхідність у застосуванні нових прийомів і методів вирішення проблем, що виникають. По - друге, для вчителя більш характерною є творча діяльність чим репродуктивна робота тому, що його головною функцією є передача знань, об’єм яких зростає в геометричній прогресії. Отже педагог мусить весь час поповнювати арсенал своїх знань, творчо підходячи до їх відбору. Тільки за цієї умови він зможе завоювати авторитет як класний спеціаліст не тільки серед учнів, а й серед колег. По-третє, праця вчителя вимагає від нього наявності здібностей та вмінь дослідника. А це завжди творчий пошук, зміна свого «Я», набуття нових, більш досконалих якостей. В цьому зв’язку і постає питання: чому навчати майбутніх педагогів, щоб сформувати такі якості особистості. Мета Болонського процесу полягає у намаганні європейських країн подолати своє відставання у сфері науково-технічного прогресу від США та Японії. А це вимагає значних зусиль в справі впровадження та розвитку нових технологій у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Приєднання України до Болонського процесу означає насамперед гармонізацію та нормативно-правове забезпечення навчального процесу з врахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації. Це ставить на перший план завдання зміни самого змісту освіти. На наш погляд вітчизняна вища школа поки-що далека від вирішення цієї проблеми. Студентам читаються тіж самі курси, що й 20-30 років тому назад. У нас дуже багато аудиторних занять (35-40 годин на тиждень). В лабораторіях університетів устаткування на 70% 50-х років, 70-75% професорів – люди похилого віку. А кроки, які були зроблені в напрямку просування вищої освіти до Болонської системи відносяться до намірів формально підійти до усунення недоліків, прикривши їх розмовами про впровадження кредитно-модульної системи та нового порядку оцінювання знань студентів. Болонський же процес вимагає, насамперед, зміни самого змісту навчальних дисциплін та корекції навчального процесу. Справа в тім, що сучасний, а тим більш, майбутній динамізм знань, інформації та технологій означає, що навчити навіть у найкращому університеті на все життя неможливо. Тому сьогодні виникає потреба у формуванні в студентської молоді розуміння і вміння навчатись протягом всього життя. Звідси й виходить на перший план завдання перегляду навчальних дисциплін. Серед маси теорій з цього питання можна виділити два головних напрямки, які протиставляються один одному. Ці дві крайні точки зору, з яких одну можна було б назвати точкою зору формальної, а іншу реальної освіти, отримали розвиток у педагогічній науці ще в першій половині ХХ століття [2,310-381]. Прибічники розвитку реальної освіти доводять свою правоту так: метою освіти не може бути просте засвоєння знань. Знання забуваються, вони до безкінечності різноманітні, тому, не знаючи як у майбутньому складеться життя студента, неможливо виділити саме те, що йому знадобиться в майбутньому. Крім цього наші уявлення застарівають: те, що сьогодні вважається законом і незаперечним фактом, завтра заперечується новою науковою теорією та новим, більш точним спостереженням. Тому, якщо мета навчання полягає в простій передачі інформації, то вища школа завжди буде відставати від науки, вона буде в змозі надавати знання тільки з учорашніх істин, які будуть застарілими не тільки тоді, коли виникне потреба у їхньому застосуванні, а є такими уже в момент засвоєння. Розум, сформований в результаті накопичення формальних знань, на думку прибічників реальної освіти, опиняється безсилим у сучасному житті, яке вимагає винахідливості, критицизму та ініціативи. Таким чином, формальна освіта далека від того, щоб надавати знаряддя, за допомогою якого можна самостійно здобувати потрібні знання. Вона, по суті, є засобом виховання слухняного розуму, який мислить готовими схемами. Але в інформаційному суспільстві, де знання стають складовою частиною продуктивних сил, спеціаліст має володіти вмінням застосовувати все нові і нові знання. Тому перегляд змісту робочих програм у вищій школі повинен бути направлений на те, щоб починаючи з першого курсу залучати студентів до науки, до засвоєння самих новітніх її досягнень. Розвинутий у такий спосіб розум в майбутньому завжди зможе знайти ту інформацію, яка знадобиться йому у житті, яку не в змозі передбачити ніяке викладання. Людина, що вміє розмірковувати, володіє засобом накопичення знань які завжди будуть у нагоді і які не зможуть застаріти. Сьогодні науковці Європи й України висловлюють різноманітні пропозиції щодо шляхів удосконалення підготовки педагогічних працівників до діяльності в перехідний період. Не лише для України, але й для більшості інших країн, характерною є тенденція покладання на вчителя все більшої кількості завдань і доручень, зокрема, навчатися якомога швидше, формувати в учнів уміння самостійно знаходити інформацію, систематизувати її, вибирати найголовніше, глибоко засвоювати і виявляти спроможність творчо використовувати її у нерутинних умовах. На перший погляд перспективною є пропозиція відмовитись від усіх елементів енциклопедизму й орієнтуватись на евристику і високу творчість ( не на формальну, а на реальну освіту). Зараз світ переживає «інформаційний вибух». Щомісяця підвищуються продуктивні можливості комп’ютерів і межі їх ефективності в наукових дослідженнях, а найбільш поширені технології навчання лишаються практично такими ж, як це було не лише у часи великого дидакта Я.А.Коменського, а й у період розквіту аграрних цивілізацій Месопотамії. Природно, що є чимало бажаючих рішуче відкинути «все старе» й запропонувати негайно «інтенсифікувати» навчальний процес. У найбільш поширених формулюваннях ці пропозиції звучать так: надавати студентам слід не конкретні знання, а способи швидкого й ефективного засвоєння знань (вчити умінню навчатися). На наш погляд, це слушна пропозиція, але неймовірно складна для застосування на практиці, для формування у молоді компетентності у сфері праксеології й ергономіки разом з оволодінням критичним мисленням, методами системного аналізу й багатьма іншими інструментами що сприяють посиленню евристичних та продуктивних можливостей людського мозку. Наприклад, методи евристики мають перевагу над усіма іншими лише за умови невисокого рівня фактологічних знань студентів, коли вони дають змогу продукувати припущення, гіпотези, різноманітні нетрадиційні пропозиції. Якщо ж група вивчить основи якоїсь науки й засвоїть її закони, методи й досягнення, то евристична ейфорія поступається більш спокійним і результативним підходам, критичному аналізу й ефективному вирішенню проблем на основі накопичених знань [10, 34]. Сьогодення висуває перед освітою завдання інформатизації навчального процесу. Дане нововведення змінює всі засади доступу студентів до навчального матеріалу, не вимагає великих витрат часу на його засвоєння. Але навчаючи майбутніх вчителів на базі сучасних інформаційних засобів, слід завжди попереджати їх, що ці заняття несуть в собі в основному фактичний матеріал. Накопичивши ж інформацію студенти мають критично осмислити її, проаналізувати, проявивши при цьому відповідальність і цілеспрямованість. Вважається, що входження України до єдиного освітнього простору дасть національній системі вищої освіти змогу досягти основних цілей Болонського процесу: побудувати Європейську зону вищої освіти як передумову розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування, сформувати та зміцнити інтелектуальний, культурний, соціальний та науково-технічний потенціал України як складової Європи, посилити міжнародну конкурентоспроможність національної системи вищої освіти, підвищити її престижність у світі. Передбачається, що досягнення мети Болонського процесу можливе в Україні у межах вирішення таких основних завдань, як зрозумілої для Європи системи дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій, введення двоступеневої системи вищої освіти, використання єдиної системи кредитних одиниць, формування Європейської системи стандартів якості навчання та фахової підготовки із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів та методів оцінювання, усунення перепон на шляху мобільності студентів, викладачів, дослідників та управлінців у галузі вищої освіти. На наш погляд, стандартизація є однією з основних ланок серед необхідних заходів, завдяки яким можна вирішити усі зазначені завдання та досягти цілей Болонського процесу. Без стандартизації змісту освіти та змісту навчання, без стандартизації освітніх технологій та технологій визначення якості навчання та фахової підготовки ідея євроінтеграції освіти може залишитися тільки гаслом на папері. Освітні стандарти в сучасному розумінні на будь-якому з етапів розвитку цивілізації завжди існували й будуть існувати як складова системи освіти. Вони об’єктивно виникають одночасно з виникненням системи, віддзеркалюючи уявлення суспільства про способи регулювання та управління освітою, про її кінцеві цілі. Зрозуміло, що кожна з цих систем має свої стандарти, з властивою тільки їй структурою та виглядом але майже однакового функціонального призначення. Бачення стандартів як складових систем освіти що виконують функції своєрідного еталона освіти та фахової підготовки, укореняється у суспільстві все більше й більше з часів, коли держава взяла на себе функції регулювання освітніх процесів. Стандарти набувають вигляду добре структурованих та формалізованих навчальних планів, програм та текстів. В Україні державний освітній стандарт вищої педагогічної освіти і створені на його основі навчальні плани спеціалізованих вищих навчальних закладів є наслідком історичної еволюції подібних документів а не продуктом наукового дослідження, яке врахувало б суспільні потреби й особливості ринку праці в ХХІ ст. Тому й немає жодних наукових обґрунтувань того, скільки академічних годин треба навчатись, щоб отримати диплом спеціаліста-педагога. На вивчення дисциплін предметної підготовки виділено трохи більше 50% часу, а на психолого-педагогічну підготовку – 20% навчального часу. Ще гірша ситуація з практикою і накопиченням не теоретичних ідей та уявлень а формуванням навичок дій у малопередбачуваних умовах класу – усього від 16 до 20 тижнів за всі п’ять років отримання вищої освіти. Такий стан справ наводить на думку, що при нинішньому співвідношенні навчальних дисциплін дуже важко переконати студента в тому, яку фундаментальну роль відіграють психолого-педагогічні знання в становленні професійної компетентності і педагогічної майстерності. До 1994 року система вищої освіти України діяла переважно на підставі нормативно-методичних документів СРСР та УРСР. У зв’язку з намаганням реформувати національну систему вищої освіти у напрямку її зближення із системами вищої освіти європейських країн законодавством України були введені два рівні, по суті академічної освіти, бакалавр і магістр, зі збереженням рівня фахової освіти спеціаліст. Це потребувало розробки нового нормативно-правового та нормативно-методичного забезпечення функціонування системи вищої освіти. На жаль, це забезпечення не торкнулося проблем формування змісту освіти та навчання. Загальним для освітніх технологій західноєвропейських вищих навчальних закладів є те, що вони, у переважній більшості, сфокусовані на студентах. Наголос у таких технологіях робиться на тому, що і як вони хочуть вивчати. А це формує відповідальне ставлення до навчання. Кредитно-модульна форма організації навчального процесу, що набула широкого поширення у вищих навчальних закладах США і Західної Європи відрізняється тим, що студент самостійно обирає і працює з однією або декількома із запропонованих йому комплексних програм, що містять у собі цільовий план дій, інформаційний блок і методичне супроводження для досягнення поставленої дидактичної мети. Успішність навчання за такою технологією визначається об’єктивними засобами вимірювання (наприклад тестовими технологіями). У разі позитивних результатів педагогічного контролю студентові зараховується заліковий кредит. Отримання студентом визначеної сукупності кредитів (засвоєння модулів) є підставою для присвоєння йому академічної кваліфікації, що дає право на продовження освіти за академічно орієнтованою програмою вищого рівня, чи на здобуття професійної кваліфікації у закладах післядипломної освіти [8,73 ]. Особливостями вітчизняних освітніх технологій було і досі є те, що вони сфокусовані на викладачах. Студенти мають жорстко встановлений навчальний план та розклад з аудиторних занять із визначеним тижневим навантаженням. Для викладачів же запровадження європейської кредитно-трансферної системи ECTS обернулося збільшенням навантаження. Нині воно в середньому по країні складає 900 годин на навчальний рік для доцента і є найвищим у Європі. Ще однією із особливостей нововведень у системі вищої освіти стала навала на ринок праці багатотисячної армади випускників із незрозумілими, вигаданими у вищих навчальних закладах та освяченими міністерством освіти і науки спеціальностями. Навіть у педагогічних університетах почали підготовку економістів, юристів, охоронців. При цьому не спостерігалося адекватного збільшення викладацького складу не тільки з відповідними науковими ступенями, а й з базовою освітою. Підводячи підсумок сказаному зауважимо: в теорії і на практиці сьогодні проводиться пошук шляхів виходу вищої школи на новий якісний рівень. І можна сказати, що генеральною ідеєю в цьому є ідея розвитку студента як особи, озброєної сучасними знаннями, володіючої методикою проведення уроків та позаурочних заходів, зорієнтованої на творчий пошук. Тому студент педагогічного університету має отримати таку підготовку, яка б давала йому можливість викладати предмет на різних рівнях складності. Якщо не всі, то по крайній мірі, одна третя випускників ВНЗ повинна бути готова викладати предмет і на підвищеному рівні. Розвиток творчого починання повинен заохочуватись зі студентської лави. Для цього можна після складання випускних іспитів присвоювати не тільки звання «вчитель середньої школи», але й надавати студентам програми теоретичних і практичних робіт, засвоєння яких дає право на отримання звання «вчитель ІІІ», або «вчитель ІІ категорії». В такому випадку виплачувати молодому педагогу більш високу зарплатню. Ще наприкінці минулого століття розробники освітніх технологій прийшли до висновку, що єдиною діагностичною ознакою досягнення мети освіти та фахової підготовки є система умінь розв’язувати певні завдання діяльності. Аналіз процесу формування конкретних умінь показує, що всі уміння формуються завдяки вивченню певних орієнтованих основ діяльності (методів діяльності) та тренуванню їх використання. Тому зміст освіти є первинним джерелом не тільки знань, але й умінь. Слід пам’ятати, що будь-які принципи, навіть найкращі за відсутності технології утілення їх в життя залишаються тільки гаслами. Експерти зазначають, що для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного простору освіти і підготовки спеціаліста, що відповідав би сучасним вимогам, - недостатньо формального запровадження принципів декларації. Потрібні, перш за все, стандартизація і підвищення якості освіти. У педагогічній вищій школі з огляду на її велику національну специфіку впровадження Болонського процесу не повинно здійснюватись поспішно. Вища педагогічна школа має зберегти свою галузеву специфіку, профільну визначеність. Оскільки в цій галузі вищої освіти важко здійснити міжнародну мобільність студентів через значну національну особливість освітніх програм, слід всіляко розвивати мобільність в межах країни. Ті навчальні заклади, які хочуть налагодити широкий обмін з колегами, повинні попрацювати над тим, щоб подібність змісту навчання була так само високою, як подібність у кількості років навчання і числі дипломів. На закінчення скажемо, не слід чекати, що той чи інший комплекс заходів (перехід на «болонські» стандарти, нові програми, нові технічні засоби) назавжди вирішать всі проблеми педагогічної освіти. Змінність ринку праці, вимог до випускників вищих навчальних закладів та зовнішні чинники впливу завжди будуть причиною того, що вища педагогічна освіта перебуватиме в стані перманентної модернізації, тому слід прагнути не до ідеалу, а до найбільш раціонального використання наявних ресурсів і можливостей.Література: 1. Бар’яхтар В.Г., Горобець Ю.І., Данилевич А.В., Горєв М. Підготовка наукової еліти – приорітет державної освітньої політики.//Педагогіка і психологія. – 2006.-№3.-с.49-53. 2. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: «Школа-Пресс», 1995.-448с. 3. Жижко Т. Реформа університетської освіти в контексті Болонських домовленостей. //Вища освіта України. – 2010.-№2. – с.28-35. 4. Кремінь В. Освіта і наука України: шляхи модернізації. – К.:»Грамота», 2003. -216с. 5. Кремінь В. Модернізація вищої школи України в контексті принципів Болонської декларації. //Вища школа. – 2004. - №5-6. –с.32-39. 6. Новіков Б.Б. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К.:НТУ «КПУ», 1998.-310с. 7. Паршакова О. Проблема організації та контролю самостійної роботи студентів у світлі Болонського освітнього процесу. //Вища освіта України. – 2010. № 2. –с.36-43. 8. Петренко В.Л. Стандарти вищої освіти у контексті Болонського процесу: історія, сучасний стан, перспективи.//Болонський процес в Україна. Проблеми освіти. = Випуск 45/2005.-с.66-105. 9. Петренко В.Л. Державний стандарт вищої освіти в контексті Болонського процесу. //Болонський процес в Україні. Проблеми освіти. – Випуск 46/2005. – с. 80- 117 10. Рыбакова М.В. Интеграция образования и науки как основа элитного естественнонаучного образования. //Социс. -2007. - №4. – с. 86-90. 11. Таланов Ж. Стан і проблеми участі України в Болонському процесі. // Вища освіта України. – 2010. -№2.-с.22-35. 12. Яковець Н.І. Педагогічна освіта, Болонський процес і вектори модернізації системи освіти.//Болонський процес в Україні. Проблеми освіти.-Випуск 45,2005. – с. 32-37.РезюмеПедагогическое образование и Болонский процесс А.Барвинский. В статье анализируется ряд проблем, связанных с модернизацией высшего педагогического образования в рамках Болонского процесса. Автор приходит к выводу, что меры, предпринятые высшей школой Украины в последние годы с целью вхождения в Болонскую систему, пока что носят внешний, формальный характер. На очереди стоят задачи более глубоких преобразований, как то, пересмотр содержательной стороны учебного процесса, главными направлениями чего должны стать стандартизация образования, приближение его к жизненной и профессиональной практике будущих специалистов. Ключевые слова: формальное образование, реальное образование, энциклопедизм знаний, эвристика, творчество.SammaryBarvinskiy Pedagogical Education and Bologna Process The article touches upon the problems that concern High pedagogical education modernization with the Bologna process framework. The author comes to conclusion that in recent years the arrangement undertaken by Ukrainian High school aiming the Bologna system integration is formal and superficial. These steps have to be deeper transformation such as educational process intensional side revision; its main direction must be education standardization, approaching to professional practice and every day needs of future specialists.Key words: superficial education, real education, encyclopedic learning, heuristics, creativity.