ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1.ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 6 1.1.Сутність управління активами і пасивами комерційного банку та його особливості 6 1.2.Класифікація активів і пасивів комерційного банку 15 1.3.Стратегія управління активами і пасивами комерційного банку 27 ^ РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ УПРАЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 36 2.1. Характеристика та загальний аналіз діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» 36 2.2.Аналіз активів, пасивів та забов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк»…. 39 2.3.Аналіз ефективності управління активами і пасивами ЗАТ КБ «Приватбанк» 47 ^ РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 57 ВИСНОКИ 74 ^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 79 ДОДАТКИ 82 ВСТУПБанківська система України знаходиться в складному становищі: існують проблеми з ліквідністю, залученням ресурсів, погашенням кредитів. Після чотирьох років упевненого і досить стабільного зростання банківській системі доводиться звикати до жорстких умов існування. На сьогоднішній день у тринадцяти банках України введена тимчасова адміністрація, три банки знаходяться у стані ліквідації. Однією з найважливіших причин, що привели до таких наслідків на мою думку є неякісне та неефективне управління активами і пасивами комерційного банку. Активи банку – це розміщення та використання капіталу комерційного банку з метою отримання прибутку і досягнення ліквідності банку. У пасивах банку відображаються джерела формування капіталу банку. Під управлінням активами і пасивами банку підтримання їх якісного стану через який досягається зростання прибутку, оптимізація ризиків від операцій банку, його ліквідність, це перш за все відповідність за сумами та строками активних і пасивних операцій банку. Головним завданням управління активами і пасивами у банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати високий, стійкий і наростаючий прибуток, не виходячи за межі ліквідності. Він зважується шляхом досягнення оптимального співвідношення спреду (показника, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банку) і ризику ліквідності. Оскільки така діяльність є управлінням, вона відноситься скоріше до різновиду мистецтва, ніж до науки. А це означає, що в управлінні активами і пасивами відсутні готові рецепти успіху. Досліджували теоретичні засади управління активами і пасивами такі учені-економісти: Л.О. Примостка, О.А. Кириченко, Я.М. Миркни, А.М. Мороз, М.І. Савлук, К.М. Данильченко, Т.О. Раєвська, Л.А.Мещеряков, Л.В.Лисяк, О. Деревська та ін. У своїх працях вони вивчали суть поняття «активів», «пасивів» та «управління активами і пасивами», визначали класифікацію, структуру активів і пасивів, а також стратегії, інструменти, методи управління активами і пасивами комерційних банків. Мета дослідження дипломної роботи – проаналізувати, як здійснюється управління активами і пасивами комерційного банку в Україні, показати ефективність використання методів управління активами і пасивами, дати пропозиції щодо вдосконалення управління активами і пасивами комерційного банку. Об’єктом дослідження дипломної роботи є сукупність теоретичних, методичних і практичних проблем з управління активами і пасивами. Предметом дослідження дипломної роботи є управління активами і пасивами Акціонерного комерційно банку ЗАТ КБ «Приватбанк». Для реалізації мети в дипломній роботі вирішується ряд завдань:Визначити сутність управління активами та пасивами комерційного банку та його особливості: дослідження українських та зарубіжних вчених; процес, завдання, принципи управління активами і пасивами.Класифікувати активи і пасиви комерційного банку: структура та класифікація активів та пасивів.Дослідити стратегію управління активами і пасивами.Обґрунтувати вибір методологічних засад проведення дослідження.Провести дослідження управління активами і пасивами на прикладі ЗАТ КБ «Приватбанк» .Проаналізувати стан та тенденції управління активами та пасивами взагалі по банківській системі України.Визначити можливості удосконалення управління активами і пасивами комерційних банків, зокрема ЗАТ КБ «Приватбанк». Теоретичною та методологічною базою дипломної роботи є досягнення зарубіжного та вітчизняного досвіду в управління активами і пасивами комерційного банку. Вихідною інформаційною базою стали фахові літературні джерела, наукові статті, законодавча база, баланс та звіт про фінансові результати ЗАТ КБ «Приватбанк». У роботі застосовано науковий апарат сучасної економічної науки: систему економічних законів, наукових принципів, які сформульовані економічною наукою. Серед них: методи аналізу, горизонтальний та вертикальний аналіз операцій банку, логічний та історичний метод, статистичний методи, графічний і табличний методи, порівняльний і системний аналіз. Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці пропозицій щодо удосконалення управління активами і пасивами в ЗАТ КБ «Приватбанк» та інших банків України. А саме методам управління активами і пасивами, що є ключовим значенням для управління ризиком ліквідності і є інтегрованим підходом до управління балансом та позабалансом. Також досліджуються актуальні проблеми банківської системи, які впливають на управління активами і пасивами та вносяться пропозиції, щодо їх вдосконалення. РОЗДІЛ 1^ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ1.1. Сутність управління активами і пасивами комерційного банку та його особливостіВ процесі управління комерційним банком головною метою є доходність та мінімізація ризиків. Для досягнення цієї мети потрібно якісно та ефективно управляти фінансами комерційного банку. Управління активами і пасивами спрямоване на досягнення необхідних пропорцій між групами активів і пасивів. Обережні банківські управлінці не будуть спрямовувати короткострокові депозитні вклади на довгострокові іпотечні кредити, оскільки такі кредити повернуться набагато пізніше, ніж настануть терміни повернення короткострокових депозитів. І хоча зміни у законодавстві стосовно іпотеки і дають змогу використовувати предмет застави у вигляді іпотечних цінних паперів, що мають ознаки ліквідності, дисбаланс, незбіг між термінами залучення та розміщення коштів — це явна загроза банківській ліквідності [1, с. 123]. Існує три управлінські підходи, кожен з яких пройшов еволюцію: 1) управління активами; 2) управління пасивами; 3) управління активами і пасивами (збалансований або інтегрований). В дипломній роботі досліджуємо саме третій підхід управлінням фінансовими потоками – це управління активами і пасивами (УАП). Управління активами та пасивами — одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі. 3 розвитком банківської системи це питання стало актуальним і для вітчизняних банків. Якщо раніше вони мали змогу достатньо заробляти, керуючись лише здоровим глуздом та інтуїцією керівництва, без огляду на те, чи відповідають їхні методи і практика роботи теоретичним засадам банківського менеджменту, то нині зростає інтерес до інструментарію, напрацьованого з урахуванням світового досвіду [3, с.234]. Перевагою збалансованого підходу є максимізація прибутку за умови досягнення прийнятного рівня ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Особливість його полягає у поєднанні всіх методів автономного управління банківськими портфелями в один скоординований процес. В вітчизняній банківській практиці всі три підходи до управління фінансовими потоками існують паралельно. Деякі банки керуються підходом до управління все ще через активи, раніше у більшості банківських установ переважали автономні методи управління (тобто другий підхід — через пасиви), але все більше стає банків, де використовуються сучасні прогресивні методи управління. Управління фінансовою діяльністю комерційних банків на сьогоднішній день (в кризовій ситуації банківської системи України) залишається актуальною науковою та практичною проблемою. Саме не збалансоване управління активами пасивами банку підірвало банківську систему України. Українська економіка стала залежною від припливу іноземного капіталу, хоча Національний банк України (НБУ) приймає заходи, направлені на обмеження зовнішніх запозичень. Внутрішній ринок боргових інструментів розвивається швидко, але залишається неліквідним. Зростання внесків, які залучалися, помітно зростали, але продовжували відставати від зростання кредитування, тому банки все активніше залучали ресурси із-за кордону. На сьогоднішній час для утримання ліквідності потрібні кошти, але в банках їх не має можливості де взяти. У зв’язку з кризовою ситуацією в країні та підірваною довірою до банків населення не надає своїх коштів до банківських установ; банки перестали довіряти один одному, тобто ринок міжбанківських кредитів теж не функціонує. А також залучити додаткові ресурси на міжнародному фінансовому ринку у зв’язку з світовою фінансовою кризою є неможливим. Отже, банкам залишається сподіватися на допомогу (рефінансування) НБУ. Ці погляди поділяють і російські економісти підкреслюють, що «під УАП автори розуміють скоординований процес управління вимогами та зобов’язаннями кредитної установи, тобто всім балансом, а не окремими його частинами» [22, с. 15]. Далі вона наголошує, що УАП потребує комплексного підходу і спрямовується на розв’язання триєдиної задачі — підтримання ліквідності, підвищення прибутковості та мінімізацію банківських ризиків, а проте, до переліку методів УАП включає лише управління дисбалансами (гепом). Нагадаємо, що геп — це метод управління відсотковим ризиком, а тому за такого трактування всі інші банківські ризики, зокрема валютний, ринковий, ліквідності, залишаються поза межами УАП. Те саме стосується і категорії прибутковості, адже метод гепу забезпечує аналіз лише відсоткового прибутку (чистої відсоткової маржі), тоді як доходи банку формуються також за рахунок інших джерел, зокрема проведення валютних операцій, різниць між цінами купівлі і продажу цінних паперів тощо. Отже, таке обмежене розуміння УАП значно звужує можливості комплексного аналізу фінансової діяльності банку. Управляти активами й пасивами банку — значить заздалегідь оцінювати ймовірність того, що банк може зазнати збитків за своїми операціями чи виявиться неспроможним виконати власні зобов'язання. Виважене управління дає змогу оцінити, який дохід банк має отримати від активних операцій, враховуючи існуючі процентні ставки за залученими коштами. Для таких розрахунків використовуються аналіз спреду та розривів у термінах погашення активів і пасивів. Відтак керівництво банку досягає бажаного результату, тобто збільшуються прибутки, зростає капітал банку [21, с. 26]. Економіст О. Деревська вважає, що управління активами і пасивами банку має ключове значення для керування ризиком ліквідності і є інтегрованим підходом до управління балансом та поза балансом, що розглядається як єдине ціле. Тобто всі банківські активи, зобов’язання та капітал слід розглядати комплексно як єдиний портфель. Управління активами й пасивами банку дає змогу управляти ризиком процентної ставки та ризиком ліквідності шляхом координування рішень щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів [6, с. 44]. У навчальному посібнику «Фінансовий менеджмент в банку» за редакцією Примостки Л.О. [30] під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику. Сутність УАП полягає в скоординованому управлінні фінансами банку, в процесі якого через узгодження управлінських рішень та досягнення певних пропорцій між активними і пасивними операціями досягається кілька цілей, таких як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль за ліквідністю, управління спредом [21]. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов’язані і значною мірою впливають один на одного. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризиковості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком. Трактування сутності та змісту управління активами і пасивами банку, тільки як методів чи окремих прийомів суттєво і безпідставно звужує сферу застосування інтегрованого підходу до управління банківськими фінансами. Спираючись на теоретичні засади та методологічні принципи системного аналізу, на нашу думку, найдоцільніше розглядати управління активами і пасивами як узагальнюючу методологічну концепцію, згідно з якою формується якісне та ефективне управління сучасним банком. Отже, управління активами і пасивами — це розуміння нерозривної єдності активів, зобов’язань і капіталу банку та пріоритетної ролі сукупного портфеля (балансу) в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику [22, с.17]. Такий інтегрований підхід охоплює практично всі сфери фінансового управління банком: стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз та контроль, управління прибутком та ризиками, формування аналітичного інструментарію. Можемо стверджувати, що саме методологія інтегрованого управління активами і пасивами дає реальні можливості для розв’язання проблеми оптимізації співвідношення між прибутковістю і ризиком. У всьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні, нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається рівнем управління. Процес управління активами і пасивами – це формування стратегії та проведення заходів, які приводять структуру активів і пасивів банку у відповідність із стратегічними цілями банку, це інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети – підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику. Упровадження інтегрованого підходу до управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при Раді директорів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або ALKO). До складу Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації покладених на нього функцій. Основні функції КУАП: 1) визначення рівня та меж допустимого ризику; 2) визначення потреб у ліквідних коштах; 3) оцінювання величини та достатності капіталу; 4) прогнозування й аналіз коливань відсоткових ставок; 5) прийняття рішень про хеджування ризиків; 6) оцінювання змін у доходах і витратах; 7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного портфелів; 8) калькулювання цін на банківські послуги; 9) додаткові питання з управління активами та пасивами. Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство, або департамент активних і пасивних операцій, є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує управлінські рішення КУАП. Із впровадженням нових форм організації банківської діяльності в банках виокремлюються такі структурні угрупування, як центри відповідальності, прибутку (профіт-центри) та витрат. Між казначейством та профіт-центрами здійснюються операції з умовного використання ресурсів їх купівлею та продажем за трансфертною ціною. Трансфертна ціна показує внутрішню вартість ресурсів у системі банку з урахуванням ринкових індикаторів (ставка МБК, облікова ставка НБУ, ставка розміщення ОВДП). Система трансфертного ціноутворення дозволяє оптимізувати політику банку щодо управління активами та пасивами і разом з тим виявити високорентабельні чи навпаки, збиткові банківські продукти. Впровадження системи трансфертних цін стимулює ефективну діяльність підрозділів банку. Отже, казначейство є інформаційним центром банку, адже специфіка функціональних особливостей дозволяє одержувати щоденно значний обсяг інформації зі структурних підрозділів банку, агрегувати її та передавати на інші ієрархічні рівні, зокрема й керівництву банку [20, c.104]. Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації. Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинен орієнтуватись на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від об’єму і структури активів і пасивів, об’єму прибутків і витрат, ефективності діяльності банку. Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай, пов’язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів. Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку. Надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом всього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній об’єм власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку. Завдання щодо досягнення надійності комерційного банку передбачають врахування всіх факторів, що забезпечують дотримання вказаних критеріїв. Поряд з економічними завданнями, що стоять перед управлінням банком, важливе значення має місце даного банку в розв’язанні загальногосподарських завдань. Банк об’єктивно необхідний для розвитку економіки і являється важливою його складовою. Тільки при активній участі в економічних процесах банк може розвиватись зовнішньо і внутрішньо. Мається на увазі стимулювання росту виробництва і обігу створеного продукту, сприяння підтриманню стабільності грошової одиниці. Нарешті, завдання при управлінні активами і пасивами повинні орієнтуватись на задоволення інтересів членів колективу, що реалізують економічні установки в діяльності банку. Серед таких завдань присутні направленість на задоволення матеріальних запитів, розвиток особистої кар’єри, задоволення індивідуальних потреб. Співвідношення вказаних завдань специфічне для кожного банку. Але важливо, щоб всі вони органічно поєднувались одне з одним. Управління активами й пасивами та його результати повинні відповідати певним вимогам. Ці вимоги накладають відбиток на саме управління і повинні обов’язково виконуватись на кожному етапі. Визначимо найважливіші принципи управління активами й пасивами. 1. Управління активами і пасивами має базуватись на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству. 2. Управління має носити науковий характер, тобто основуватись на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень. 3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностей в діяльності банку. 4. Однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний досліджуваний об’єкт розглядається як складна динамічна система, яка включає ряд елементів певним чином пов’язаних між собою і зовнішнім оточенням. Вивчення кожного об’єкта повинно здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів. 5. Управління активами і пасивами має бути об’єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги витікає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності і достовірності розрахунків. 6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі. 7. Управління активами і пасивами має проводитися за планом, систематично, а не час від часу. З цієї вимоги витікає необхідність планування управлінської роботи в банку, розподіл обов’язків з її виконання між виконавцями і контроль за її виконанням. 8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям, з метою забезпечення безперервності відповідного процесу. 9. Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко проводити оцінювання ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх в життя. 10. Моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку. 11. Один з принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку. 12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багатократний ефект [33]. Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об’єктивність, точність, достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні. Узагальнюючи розглянуті теорії та їх значення підведемо підсумок, що формування методологічних засад аналізу банківської діяльності має спиратися на логіку системного аналізу, принципи портфельної оптимізації та інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку. Реалізація концептуальних положень системного аналізу в банківській сфері дає змогу створити оптимальний банківський процесор. 1.2. Класифікація активів і пасивів комерційного банкуПасиви комерційних банків — це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залучені і позичені [33]. Всі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за економічним змістом, за місцем мобілізації, за можливістю прогнозування величини ресурсу, за джерелом утворення, за можливістю використання [34, с. 26]. І. За економічним змістом: 1) власні кошти, які складаються зі статутного фонду, резервного та інших фондів, що створюються в процесі діяльності банку, нерозподілений прибуток банку; 2) кошти банків-кореспондентів; 3) кошти клієнтів на рахунках банків; 4) грошові заощадження населення, що формуються в результаті зменшення поточного особистого споживання населення; 5) міжбанківські кредити, включаючи кредити від НБУ; 6) цінні папери випущені; 7) інші ресурси. ІІ. За місцем мобілізації: 1) ті, що мобілізуються самим комерційним банком; 2) придбані в інших банках. ІІІ. За можливістю прогнозування величини ресурсу: 1) ті, що піддаються безпосередньому прогнозуванню; 2) ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню. IV. За джерелом утворення: 1) власні; 2) залучені (кошти, які банк залучає на вклади і депозити); 3) запозичені (кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або міжбанківських кредитів). V. За можливістю використання: 1) постійні; 2) тимчасові. Власний капітал банку – це величина, яка визначається шляхом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяльності банку входять в капітал банку, якщо вони відповідають таким принципам: стабільність; субординація стосовно прав кредиторів; відсутність фіксованих нарахувань доходів. Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності та погашення можливих збитків, які перебувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпорядженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку. Власний капітал банку складається із статутного фонду, спеціальних фондів банку, загальних резервів, результату минулих років, результату поточного року і результату переоцінки основних засобів і нематеріальних активів. Статутний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності – додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал. Капітал банку поділяється на: а) основний капітал (капітал І рівня); б) додатковий капітал (капітал ІІ рівня) [3, с.83]. Основний капітал банку включає такі елементи: а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав); резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує затвердження; в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року. Додатковий капітал може включати: а) резерви під стандартну заборгованість інших банків; б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; в) результат переоцінки основних засобів, що враховується до регулятивного капіталу банку за результатами звітного фінансового року в розмірі, який визначено за результатами оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності та підтверджено аудитором (аудиторською фірмою), за умови проведення оцінки майна із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості, та з використанням порівняльного методу; г) прибуток поточного року, що зменшений на суму нарахованих доходів, строк отримання яких відповідно до умов угоди не визначений або передбачений більше ніж через 3 місяці (крім операцій з цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком). У цьому разі сума не отриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку; д) субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал). У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином [2, с.5]: 1) депозити; 2) не депозитні залучені (запозичені) кошти. Вклад (депозит) – це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Операції, пов’язані із залученням коштів для вкладів, називаються вкладними (депозитними). Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. Сучасна банківська практика характеризується значним різноманіттям вкладів (депозитів), які поділяються: а) залежно від категорії вкладників – на вклади (депозити) фізичних та вклади (депозити) юридичних осіб; б) за ознакою резидентності – вклади (депозити) резидентів та вклади (депозити) нерезидентів; в) за способом оформлення вкладу (депозиту) – шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки або ощадного (депозитного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту; г) залежно від виду валюти, у якій залучаються грошові кошти на вклади (депозити) – вклади (депозити) у національній валюті, вклади (депозити) в іноземній валюті, вклади (депозити) у банківських металах; д) залежно від строку та порядку повернення грошових коштів – вклади (депозити) на вимогу, строкові вклади (депозити), накопичувальні вклади (депозити) та умовні вклади (депозити); є) залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів – вклади (депозити) з простими процентами та вклади (депозити) із складними процентами; ж) за характером сплати процентів – авансом, щомісяця, щокварталу, після закінчення року, після закінчення строку дії договору; з) за характером дострокового повернення грошових коштів або банківських металів – вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про повернення грошових коштів або банківських металів, вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення. Вклади (депозити) на вимогу – це грошові кошти або банківські метали, що розміщені на вкладних (депозитних) рахунках у банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника в готівковій (лише для фізичних осіб) чи безготівковій формі Строкові вклади (депозити) – це грошові кошти або банківські метали, розміщені у банку на визначений договором строк, які можуть бути повернені вкладнику після закінчення обумовленого строку або на першу вимогу вкладника, якщо таке передбачено договором банківського вкладу (депозиту). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Накопичувальні (ощадні) вклади (депозити) – це вклади, що призначені для нагромадження грошових заощаджень і можуть бути поповнені вкладником за рахунок додаткових внесків. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти. Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскіль Залежно від групи, до якої належить той чи інший банк, структура його активів може відрізнятися від відповідного показника інших банків, але не більше ніж на кілька відсотків. Тобто, проаналізувавши дані вітчизняних комерційних банків щодо напрямів їх активів, можна дійти такого висновку: структура активів є оптимальною для нашої сьогоднішньої банківської системи [23, с. 522]. Таблиця 1.3 Структура банківських зобов’язань ^ Види банківських активів Відсоток Кошти НБУ 0,5 Коррахунки інших банків 2-4 Міжбанківські кредити та депозити 15-20 Кошти суб'єктів господарювання 26-33 Кошти фізичних осіб 31-39 Кошти небанківських установ 1-5 Кошти бюджету та позабюджетних фондів 1-3 Кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових ор