1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська НЕЙТРАЛЬНІСТЬ ГРОШЕЙ — принцип, згідно з яким зміна маси грошей в довготривалому періоді не впливає на ринок, зайнятість, процентні ставки, а призводить лише до зростання цін. Визнання "нейтральності грошей" та екзогенності кількісного фактора створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. "кружляла" в колі своїх класичних постулатів: * причинності, згідно з яким зміна цін визначається зміною кількості грошей; * пропорційності, відповідно до якого ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу; * однорідності, за яким у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним. Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них - на економіку взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатний механізм впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.^ 2. Банківська система: суть та структураБанківська система - законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупності ФП, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув'язані в самостійну ек стр-ру^ Принципи побудови банк с-ми: Багаторівневість; Субординованість (ЦБ здійсн емісію грошей, розробляють ГКП, співпрацюють тільки з держ органами влади та КБ, в той час я КБ здійснюють надання послуг ін. суб’єктам); Регульованість (держава має пильно слідкувати за функціонуванням банк с-ми, оскільки б.я. розлади її діяльності відображу на ек розв кр.); Ек сам-ть КБ та конкуренція.^ Банківська система спроможна виконувати три такі функції: * трансформаційну; * створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну); * забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).Структура: Найвищої ланкою банківської системи є Центральний банк – це банк, який має виключне право на емісію банкнот, розробляє та реалізує ГКП, співпрацює з органами держ. влади, КБ та міжнародними фін-кр. установами. Йому підпорядковуються КБ - фін-кред. установи, які діють на підставі ліцензії ЦБ та можуть здійснювати у сукупності операції по залученню та розміщенню коштів та здійснення касово-розрахункових операцій. КБ поділяються на універсальні та спеціалізовані. Універсальні- здійснюють переважну більшість операцій. Спеціалізовані- орієнтовані на виконання окремих операцій і поділяються на: -Іпотечні- надають кредити під заставу нерухомого майна; -ощадні- це банки які формують свої пасиви за рахунок внесків фіз. осіб; Іінвестиційні- здійснюють вкладення в ЦП та інш об’єкти інвестування; -Клірингові- здійснюють взаємозалік вимог екон агентів.^ 3 Валютні блоки та валютні зони. (не все)Після краху золотодевізного стандарту утворилися:Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, через прикріплення до їхньої валюти валют країн — учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а формувалися стихійно на основі створених відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких країн, що розвиваються від могутніх капіталістичних держав — колишніх метрополій.Створення валютних блоків пов'язано з дією різних факторів, які історично сформувалися і служили певним "цементуючим матеріалом" для його складових частин, головні серед яких:• торговельні фактори (країна, що очолює блок, виступає головним торговельним партнером інших країн, які його утворюють);• фінансові фактори (більшість країн — членів блоку мають довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість членів блоку);• економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріально розвинуті та відносно найменше постраждали за роки всесвітньої кризи і Великої депресії);• політичні фактори (вони складалися історично і традиційно міцно зв'язували країни — члени валютного блоку). Стерлінговий валютний блок виник 1931 р. після відміни золотого стандарту у Великій Британії. До його складу ввійшли країни Британської імперії, крім домініонів Канади і Ньюфаундленду, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов'язані з Великою Британією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія» Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія де-факто, а потім Греція та Іран). Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. після відміни золотого стандарту в США. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канада. У червні 1933 р. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотримуватись золотого стандарту. Це Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Валютні зони у порівнянні з валютними блоками є більш високою формою регіональних валютних об'єднань, які утворилися на базі валютних блоків. Головні ознаки валютної зони такі;• підтримання всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно до валюти країни-гегемона;• зміна курсів валют — учасниць зони відносно до інших валют лише при згоді на це країни-гегемона;• збереження в банках домінуючої країни переважної частини національних валютних резервів країн — членів валютної зони;• вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;• вільне переміщення засобів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень щодо третіх країн;• концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, що очолює валютну зону.Країни, що очолюють валютні зони, як правило, використовують їх у своїх інтересах, одержуючи вільний доступ на ринки збуту і до джерел сировини країн, що входять у зону. Зовнішня торгівля цих країн також підкорена інтересам країни-гегемона, що призводить до нееквівалентного обміну в їхніх торговельних взаємовідносинах. Наявність валютної зони полегшує експорт капіталу з країни, яка його очолює, в інші країни-зони, а золоті і валютні резерви, які сконцентровані в банках країни — лідера зони, також використовуються в інтересах останньої.Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон:• британського фунта стерлінгів;• долара США;• французького франка;• португальського ескудо;• іспанської песети;• голландського гульдена.Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова та зона євро.^ 4. Векселі: оформлення та особливості обігуВексель — це безумовне письмове зобов'язання однієї юр особи перед ін (простий вексель) або наказ однієї особи іншій (переказний вексель) виплатити в установлений термін вказану суму грошей власнику векселя, який пред'явив його до оплати. Вексель може виступати і як платіжний документ, який передається однією особою іншій із зобов'язанням або наказом їй оплатити певну суму грошей пред'явнику цього документа. Розрахунки із застосуванням векселів являють собою складну систему, яка формує вексельний обіг, що може охоплювати різні сфери. За метою та характером угод, які укладаються учасниками підприємницької діяльності, виділяються комерційні, або торговельні, фінансові та фіктивні векселі. Перші з'являються в обігу на основі угоди купівлі-продажу товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це основа вексельного обігу, бо вони обмежені терміном та сумами проданих у кредит товарів. Тобто вексель виступає як кредитний документ та платіжний засіб. Він може бути власним або чужим, але індосамованим, тобто мати передавальний напис. Учасники вексельного обігу: трасант – особа, яка виписує вексель; трасат – особа, яка має заплатити за векселем; ремітент - одержувач коштів. При відмові від оплати, платник повинен повідомити про це всіх учасників обігу векселя, бо всі солідарне або одноосібне несуть відповідальність. Якщо відсутній термін оплати, то вексель, розглядається як належний до оплати за вимогою. Для підвищення надійності векселя передбачено ряд процедур, що дозволяють розширити коло відповідальних осіб. Перша - це акцепт векселя, що є підтвердженням платника на оплату шляхом напису "Акцептований" і підписом на лицьовому боці або тільки підписом. Акцептантом виступає особа, яка підтверджує згоду на оплату. Друга процедура - це аваль векселя, або гарантія за векселем третьої особи. Аваліст - відповідна юридична чи фізична особа, яка дає таку гарантію. З векселем здійснюється ряд операцій. Облік (дисконт) векселів - це операція з видачі пред'явнику векселя суми до настання терміну платежу з утриманням відповідних процентів. Є ще комісійні операції з векселями, коли прагнуть одержати борг через банк, за місцем видачі векселя за комісійну винагороду. Завершує обіг векселя його оплата. Пред'явник векселя подає його до оплати за день-два до встановленого терміну платежу або платнику, або третій особі - доміціанту, якому доручено оплатити вексель. Інкасування векселя - це виконання банком доручення власника векселя щодо стягування платежу з боржника. Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком власнику на його вимогу. Для широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних взаємовідносин, висока довіра суб'єктів, високий рівень вексельного права. ^ 5. Визначення кредитоспроможності фізичної особи. Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.Кредитоспроможність позичальників визначається шляхом застосування методики кредит-скорингу, сутність якої полягає в нарахуванні балів позичальнику за фінансовими та нефінансовими (загальна інформація про позичальника) показниками. Для оцінки кредитоспроможності позичальників поділяють на чотири основні групи відповідно до особливостей розраховуваних показників: домогосподарства (фіз. особи), не фінансові установи, фінансові установи, держава. Під час оцінювання кредитоспроможності фізичних осіб релевантними показниками є: нефінансові – вік, сімейний стан, строк проживання у даній місцевості, освіта, характер зайнятості, стаж роботи, кредитна історія;фінансові – місячні доходи та витрати, відношення середньомісячного доходу до зобов’язань перед кредитними установами, наявність поточних та депозитних рахунків у банках, наявність власності.^ 6. Визначення кредитоспроможності юридичної особи.Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність позичальників визначається шляхом застосування методики кредит-скорингу, сутність якої полягає в нарахуванні балів позичальнику за фінансовими та нефінансовими (загальна інформація про позичальника) показниками. Для оцінки кредитоспроможності позичальників поділяють на чотири основні групи відповідно до особливостей розраховуваних показників: домогосподарства (фіз. особи), не фінансові установи, фінансові установи, держава.Кредитоспроможність не фінансових установ базується на таких показниках:нефінансові – термін діяльності підприємства, склад засновників, стан розвитку галузі, ринкова позиція клієнта, ефективність управління, кредитна історія;фінансові – ліквідність; коефіцієнт незалежності; коефіцієнт маневреності власних коштів; рентабельність; показники оборотності дебіторської, кредиторської заборгованостей; наявність рахунків; наявність власників.Кредитоспроможність фінансових інститутів визначається аналогічно до кредитоспроможності нефінансових установ з тією відмінністю, що беруться до уваги деякі специфічні фінансові показники.Кредитоспроможність держави визначається за такими параметрами: політичні ризики, структура доходів населення та структурна організація економіки, перспективи економічного зростання, ступінь гнучкості податково-бюджетної системи, тягар державного боргу, стабільність цін, гнучкість платіжного балансу, зовнішній борг і ліквідність.^ 7. Вимірювання грошової маси: склад та співвідношення грошових агрегатів. Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.Грошова маса має певний кількісний вираз, надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:o за ступенем "готовності" окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;o за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);o за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;o за територіальним розміщенням (ВВП/ВНП).Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не е грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії - п'ять, у Німеччині - три.У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ.Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.Іноді ще виділяють агрегат L = М3 + боргові забов’язання (векселі). Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень. Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ.^ 9 Грошова одиниця Англії,купюрність,становлення та розвитокФунт стерлінгів використовувався на Британських островах за-довго до виникнення там централізованої держави (IX—X ст.). На-зва цієї грошової одиниці відображає її початковий ваговий вміст: з одного фунта срібла карбували 240 пенсів, які називали ще "стерлінгами".Із середини XIV ст. в обігу з'явилися золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм.Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. Маса грошей в обігу в 1913—1918 рр. збільшилася з 35 млн до 399 млн ф. ст.; у 1920 р. вона досягла 555 млн ф. ст. У зв'язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику "дорогих" грошей. Грошова реформа у 1925— 1928 рр. мала на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень 1925 р., коли Великобританія встановила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом за рахунок запровадження золотозливкового стандарту. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало "дешевих" грошей. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емі-сію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму.Світова економічна криза у 1929—1933 рр. послабила позиції Великобританії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Сучасна інфляція — результат суперечностей суспільного відтво-рення і структурних диспропорцій в англійській економіці.Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витра-ти, які фінансуються за рахунок позик. У березні 1986 р. тільки за-боргованість уряду досягла 167,5 млрд ф. ст., або 47 % внутрішньо-го національного продукту (ВНП) держави. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80-90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у дея-ких інших промислове розвинених країнах. Це ми бачимо з показ-ників коефіцієнта монетизації у 1990—1995 рр. (табл. 26).У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. Загальна сума готівки у 1999 р. підтримується на рівні 24 млрд ф. ст. У зв'язку з надходженням в обіг фальшивих грошей номіналом 20 ф. ст. Банк Англії ухвалив рішення про емісію банкнот цього номіналу на суму 10 млрд ф. ст. і повну поступову заміну купюр старого зразка до 2003 р. Нова купюра має спеціальний захист, що дасть можли-вість з більшою впевненістю встановити справжність купюри та убез-печитися від підробки. У 1998 р. в обіг запроваджено банкноти но-вого зразка на суму 349 млн ф. ст.^ 10 Грошова одиниця і розвиток грошової системи Франції.Із 1803 р. Франція переходить до системи біметалізму й офіційною грошовою одиницею стає франк. За законом 1803 р. золото і срібло підлягали вільному карбуванню, а монети з обох металів мали необмежену силу законного платіжного засобу.У 1873 р. Франція скасовує вільне карбування срібла й офіційно переходить до золотомонетного стандарту, який проіснував до Першої світової війни. 1914 p., відповідно до прийнятого закону, обмін банкнот Банку Франції на золото було скасовано.Про масштаби інфляції у Франції в період 1913—1918 pp. свідчать такі дані: кількість банкнот в обігу зросла майже у шість разів, сума внесків на поточні рахунки в головній комерційних банках — майже вдвічі, а індекс оптових цін підвищився майже в три з половиною рази. Інфляція у Франції тривала до 1926 року. Таку тривалу інфляцію спричинили великі витрати щодо відновлення зруйнованих під час війни територій, бюджетний дефіцит, зростання внутрішньої і зовнішньої заборгованості, субсидії вітчизняним компаніям. Процес стабілізації франка почався тільки з 1926 р. Унаслідок проведення дефляційної політики грошова маса в обігу впродовж 1926—1927 pp. скоротилася, а в 1928 р. була проведена грошова реформа. В результаті девальвації золотий вміст франка був зменшений майже в п'ять разів. Девальвація франка узаконила конфіскацію практично всіх грошових заощаджень. Підсумком грошової реформи 1928 р. у Франції стало введення золотозливкового стандарту, який проіснував до 1936 р.Золотий запас Банку Франції в період 1928—1932 pp. збільшився майже втричі. Це дало змогу Франції у 1933 р. очолити валютну зону франка, до якої увійшов ряд західноєвропейських країн.У 1936 р. припиняється обмін франків на золото і відбувається девальвація франка на 25%. Незважаючи на це, французький експорт не збільшився, що було обумовлено "валютними війнами" Великої Британії та СІЛА. Тому для підтримки курсу франка в жовтні 1936 р. створюється Стабілізаційний валютний фонд. Після цього Франція проводить цілий ряд девальвацій, унаслідок чого франк до початку Другої світової війни втрачає близько 90% свого довоєнного золотого вмісту. З 1939 р. банкнотний обіг постійно збільшується. В період Другої світової війни інфляція у Франції посилилася через спад виробництва, товарообігу та окупацію. Упродовж 1945—1958 pp. Франція проводить вісім прихованих девальвацій. Одна з них — 1958 р. — відіграла визначальну роль у посиленні експорту французьких товарів на світовий ринок.У 1963 р. французький уряд проголосив план стабілізації, який передбачав блокування роздрібних цін і заробітної плати, обмеження банківських кредитів, підвищення дисконтної ставки Банку Франції, а також заходи зі скорочення бюджетного дефіциту шляхом значного збільшення податків.Найбільших труднощів країна зазнала наприкінці 60-х — на початку 70-х pp., у період загострення світової валютно-фінансової кризи, яка спричинила зниження темпів зростання, дефіцит платіжного балансу, відплив капіталів, скорочення золотовалютних резервів, знецінення франка.У 1971 — 1974 pp. створено подвійний валютний ринок (тобто Франція проводить політику подвійного курсу — занижений і ринковий):щодо поточних операцій зовнішньої торгішіі курс франка підтримувався на заниженому рівні, що стимулювало експорт Франції;щодо фінансових операцій курс вільно коливався залежно від попиту та пропозиції.У 1973—1983 pp. країна переходить до вільного режиму курсу валют. Із 1983 р. вводяться валютні обмеження, які скасовуються 1992 р. при вступі до Європейського Союзу.Франція тривалий час очолювала зону франка. Це валютне угруповання сформувалося ще до здобуття французькими колоніями незалежності. В зону цієї грошової одиниці, крім Франції, ввійшли її колоніальні території — Алжир, Марокко, Туніс, Того, Камерун та ін., а також департаменти Франції (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон). Усередині цієї зони провідну роль відігравав французький франк, всі інші країни тримати свої резерви у цій валюті, а курси власних грошових одиниць стосовно французького франка фіксували на визначеному рівні, що не ми бути змінений без згоди Франції. Управління валютними резервами країн зони надавало Франції значні переваги. Зі здобуттям незалежності й самостійності колишні французькі колонії стали створювати самостійні грошово-кредитні системи. Зона франка втратила своє значення на початку 70-х pp. у зв"язку зі змінами у світовій ваіютній системі і прийняттям у 1976 р. Ямайської угоди, що перевело міжнародні розрахункові відносини на національні кредитні гроші провідних західних країн.^ 11. Грошова одиниця ІндіїНаціональна грошова одиниця Індії - індійська рупія. 1 рупія = 100 пайсам. Система готівкового грошового обігу Індії характеризується великою кількістю банкнот, що знаходяться в обороті. Існують наступні номінали: 1 рупія (вісім різновидів), 2 рупії (дев'ять різновидів), 5 рупій (сім різновидів), 10 рупій (дев'ять різновидів), 20 рупій (два різновиди), 50 рупій (три різновиди), 100 рупій (дев'ять різновидів), 500 рупій (три різновиди, включаючи випущену). Разом 50 різних банкнот. Більшість старих банкнот, особливо низьких номіналів, захищені дуже слабо. Але банкноти, прикрашені портретами Махатми Ганді, належать до останніх випусків і мають більш високий ступінь захисту. В обігу знаходяться монети вартістю 1, 5,10, 20, 25, 50 пайсів і 1, 2, 5, 20 рупій. Найлегше в Індії обміняти долари США і фунти стерлінгів. Кредитні картки MasterCard, American Express, Diners Club і Visa обслуговуються у великих містах. Туристичні чеки (краще в доларах США і фунтах стерлінгів) приймаються скрізь і їх можна обміняти в банках. Найбільше поширені туристичні чеки Thomas Cook і American Express. При обміні чеків бажано мати при собі чеки в кількох валютах, оскільки відділення деяких банків іноді можуть не приймати чеки в тих чи інших грошових одиницях. Великі суми краще обмінювати нечасто і тільки у великих банках великих міст (у дрібних банках операція з обміну грошей займає багато часу). Обмінні квитанції треба зберігати. У деяких готелях можуть попросити їх показати, коли ви будете оплачувати послуги готелю в індійських рупіях. Якщо залишатися в Індії більше чотирьох місяців, потрібно збирати ці квитанції для проведення розрахунків прибуткового податку. Необхідно звертати увагу на зовнішній вигляд індійських банкнот. Рупії, особливо дрібні купюри, часто можуть бути в дуже поганому стані, тому в деяких місцях їх можуть просто не прийняти. Можна обміняти старі купюри на нові в більшості банків або використати їх як чайові.^ 12. Грошова одиниця Китаю.До початку XX сторічча основною грошовою одиницею в Китаї був срібний Лян (таель англ. tael), рівний 10 мао і 100 феням. Для крупніших платежів існували також срібні злитки-ямби (yuanbao) вагою до 50 лян. У сільській місцевості ходіння мали стародавні мідні монети — цяні, або кеши. Широке розповсюдження мали банкноти і монети різних іноземних держав.Юані почали випускатися у вигляді срібних монет в 1835 році. Проте лян продовжував знаходитися в обігу як грошова одиниця. У лянах обчислювалися митні збори (до 1930 року) і податки (до 1933).6 квітня 1933 року був виданий закон про уніфікацію грошової системи, але фактично він не привів до встановлення єдиної валюти. Як і раніше широке розповсюдження мали гроші різних іноземних держав і місцеві гроші — маньчжурські юані (гобі) в Північно-східному Китаї, санги в Тибеті, синьцзянські юані і юані Внутрішньої Монголії відповідно в Синьцзяні і внутренній Монголії, місцеві паперові гроші у ряді інших провінцій. У Центральному і Східному Китаї з 1938 по 1943 рік в обігу знаходилися японські військові ієни.До 1935 року в Китаї фактично діяв срібний стандарт. Курс китайської валюти коливався залежно від світової ціни срібла. З 15 жовтня 1934 року курс юаня відійшов від вартості срібла на світовому ринку у зв'язку з встановленням мита на срібло, що вивозиться з Китаю.У 1935 була проведена грошова реформа, срібні юані були вилучені і замінені паперовими — «фабі». Було оголошено про відмову від срібного стандарту і перехід до валюти на базі золота, але без фіксованого золотого змісту юаня. Надмірна паперово-грошова емісія привела до інфляції юаня. Якщо в 1935 році курс юаня до долара США складав 3,36 юаня за 1 долар, то в серпні 1946 року — 3350 юанів за долар.Грошова одиниця країни - китайський юань (CNY) =10 цзяо=100 финям, також називається женьмінбі (буквально - "народні гроші"). Китайський юань - одна з найбільш стійких валют у Східній Азії й у цілому у світі. Після девальвації юаню на початку 90-х, протягом останніх років утримується курсу близько 8 юанів за долар. Сучасна грошова одиниця була введена в обіг у січні 1994 року. Сьогодні в обігу знаходяться банкноти номіналом у 1, 2, 5, 10, 50 і 100 юанів. Обмежень на ввезення і вивезення валюти для іноземців (крім, зрозуміло, особливо великих сум) не існує. У митну декларацію зведення про ввезену валюту не заносяться. Станом на 26 вересня 2008 року 1 долар США коштував 8.27 китайських юанів. ^ 13 Грошова од. Росії.(не все)Грошова одиниця = рубль - 100 копійок. Грошові знаки в обігу банкноти - 10, 50,100,500,1000 рублівмонети 1, 2, 5 рублів 5, 10 і 50коп.. Офіц. співідн.між рубл і золотом та інш дорогоцін мет не встан. За ЦБ РФ закріпл виключ право здійсн емісію готівковизх грош, організ їх обігу та вилуч з обігу на терит РФ.рада директорів банку Росії (БР) приймає рішення про випуск в обіг нових монет та банкнот і про вилуч старих, затвердж номінали і зразки нових гр знаків. КБ також приймають участь в емісійному проц:випуск безготівк гроші в проц кред-ня, а при погаш позики – вилуч грош з обігу. В Законі “ПроЦБ РФ (БР)” встанолені правові основи функціон гр системи, завдання, функції , повноваження БР в організації гр обігу. В РФ готівк гр обіг значно менший безготівкового.^ 14. Кредитна система Канади. Кредитная система Канады имеет сложную институциональную структуру, на создание которой оказали сильное воздействие кредитные системы США и Великобритании. Эти страны стремились укрепить свои позиции в Канаде путем овладения национальными источниками финансирования. Кредитные институты возникли еще в колониальный период, функции банкиров выполняли торговые компании. В Канаде действовали различные филиалы иностранных кредитных институтов. Впервые коммерческий банк Канады был образован в 1817 г. — «Бэнк оф Монреал». Затем появляется ряд специализированных институтов: страховые компании, трастовые и ипотечные компании и др. Первая мировая война оказала сильное воздействие на усиление коммерческих банков, а после нее более быстро развиваются небанковские институты: компании по финансированию продаж в рассрочку и потребительскому кредиту, страховые и траст-компании. Мировой экономический кризис 30-х гг. отрицательно повлиял на кредитную систему, на коммерческие банки, в частности, и другие кредитные институты. В этот период создается Банк Канады, усиливается государственное вмешательство в кредитную систему, активизируется деятельность специализированных государственных институтов кредитования жилищного строительства и сельского хозяйства. Совершенствование кредитной системы продолжалось в годы Второй мировой войны и после нее, появились новые типы специализированных кредитных институтов: лизинговые компании, государственные страховые компании, компании пенсионного обеспечения. Кредитная система Канады включает: центральный эмиссионный банк, коммерческие банки, специализированные учреждения. Центральный эмиссионный банк — Банк Канады — единый. Число коммерческих банков небольшое; на территории провинций действуют кредитные учреждения провинциального уровня. Кроме Банка Канады, в кредитную систему страны входят коммерческие банки и другие кредитно-финансовые институты. Банковские учреждения подразделяются на три вида: * чартерные банки, имеющие множество отделений по всей стране; * трастовые компании, которые могут быть как общенацио¬нальными, так и провинциальными; * кредитные объединения, функционирующие только на уров¬не провинций. отмечается и у кредитных учре¬ждений на уровне провинций. Развитие таких специальных кредитно-финансовых институ¬тов, как страховые компании, кредитные союзы и т.д., не полу¬чило столь широко распространения, как в других странах, но они занимают определенное место на финансовом рынке Канады. В стране действуют около 2500 кредитных союзов, 150 страховых фирм, 200 инвестиционно-брокерских компаний, а также 18 спе¬циализированных компаний по выпуску кредитных карточек. К финансовым учреждениям страны также относятся: » Корпорация фермерского кредита, которая была создана в 1959 г. для предоставления долгосрочных ипотечных кре¬дитов фермерам; » Канадская ипотечная и жилищно-строительная корпора¬ция (Canada Mortgage and Housing Corporation), ранее Цен¬тральная ипотечная и жилищно-строительная корпорация (Central Mortgage and Housing Corporation), была зарегист¬рирована в качестве акционерной компании в 1945 г. и вы¬полняет две функции: страхование ипотечных кредитов, предоставляемых кредиторами, и предоставление прямых ипотечных кредитов;^ 14 (?) Етапи розвитку грошової системи КанадиГрошова система Канади утворилася в історично короткий відрізок часу. Вона сформувалася до 1867 р.До утворення Канади як держави на її території існував грошовий обіг колоніального типу. В обігу в якості грошей використовувалися французькі, іспанські, португальські срібні монети, серед яких було задоволено багато неповноцінних грошових знаків. Крім того, в обігу ходили і паперові сурогати. Монети . надходили з країн-метрополій для виплати платні військовим і місцевої колоніальної адміністрації в обмеженій кількості.В Франції спеціально для Канади з 1670 р. чеканилася срібна монета — соль, але її питома вага у внутрішньому обігу була невеликою, частина торгових операцій виконувалася шляхом прямого товарообміну. Деякі торгові фірми як гроші застосовували свої власні грошові сурогати «бони», щоб продавати індіанцям товари тільки у своїх крамницях.. Специфічні умови розвитку Канади вплинули на введення в в обіг паперових грошей, випуск яких був санкціонований у французьких колоніях у Північній Америці ще в 1685 р. «Гроші на гральних картах» — паперові сурогати проіснували в Канаді до закінчення колоніального панування Франції, їхнє повне знецінення відбулося наприкінці XVIII в.У 1825 р. після переходу Великобританії до золотого монометалізму офіційною грошовою одиницею в Канаді став фунт стерлінгів. Закон про грошовий обіг 1841 р. визнав платіжними засобами поряд з англійськими фунтами стерлінгів американські золоті і срібні долари і французькі срібні монети. З 1870 р. у Канаді національною грошовою одиницею став канадський долар, золотий вміст канадського долара встановлювався на базі англійського фунта стерлінгів і прирівнювався до нього. Фактично канадський долар прирівнювався до долара США, що мав такий же золотий вміст. Перші срібні долари, викарбувані у Великобританії, з'явилися в Канаді в 1858 р. З 1908 р. монети стали чеканитися в Канаді, в основному зі срібла, золоті монети чеканилися з 1908 по 1919 р.З 1849 р. у Канаді емісію паперових грошей проводили влади окремих провінцій. Поступово контроль за грошовим обігом став переходити до федерального уряду, а в 1870 р. право приватних банків на випуск банкнот було обмежено.Припинення розміну банкнот на золото 3 серпня 1914 р. з метою збереження золотого запасу країни. Крах золотого стандарту відбувся під час світової економічної кризи 30-х рр.