Соціальні уявлення
Соціальні уявленняяк об'єкт емпіричного дослідження і як вихідне поняття теоретичних конструкційрізного рівня узагальнень уже розглядалися в росіянці й українській літературі.Таким чином, треба думати, що в основному ця область досліджень або відомафахівцям, або при бажанні доступна незважаючи на мізерні тиражі деякихфундаментальних робіт. (Так, монографія А. Донцова й Т. Ємельяновій (1987) вийшлатиражем усього 500 екз.). Тому в даній роботі цей напрямок буде розглянуто зпогляду того, наскільки воно просуває вперед, розвиває й збагачуєсоціально-психологічне знання в цілому, представлене в новій парадигмі.
У дослідженняхсоціальних уявлень найбільше яскраво втілилися всі риси, що відзначалися вище,західноєвропейської соціальної психології, характерні для неї, починаючи з 70-хроків. До них ставляться: повернення до власної інтелектуальної спадщини; орієнтаціябільше на соціологію, соціальну філософію, ніж на психологію; прагнення вийтиза рамки меж індивідуальних відносин, системний аналіз, спроба включити в сферууваги не тільки «стерильний кістяк» соціального пізнання (наприклад,когнітивні схеми), але й процес їхньої соціокультурної детермінації.
Як ми вжевідзначали, ідейним джерелом концепції є соціологічна теорія Дюркгейма. Протягомряду десятиліть вона не залучала уваги соціальних психологів у Західній Європідоти, поки не стала очевидної обмеженість і неповнота американської парадигми. Звертаннядо ідей Дюркгейма було не тільки своєчасним, але й, як виявилося, досить удалим.Зупинимося коротко на найбільш значимі для соціальної психології положеннях,які в схематичному викладі можуть бути зведені до наступних тез.
Соціологія, надумку Дюркгейма, повинна вивчати суспільство як систему зв'язків індивідів. Усерединіцієї системи головним об'єктом є соціальні факти — продукти соціальноївзаємодії й одночасно його регулятори, що примушують індивіда до певногоповодження й незалежні від індивідуального довільного вибору (у марксистськійтермінології — які мають об'єктивний характер). До соціальних фактів ставлятьсянорми, стандарти поводження, оцінки. Центральне місце серед них займаютьколективні уявлення, або інакше, соціальні факти, суть колективні уявлення. Самесуспільство, єдиний живий організм — це структура, утворена соціальними фактамидвох рівнів: умовно обумовлених метафорично як «морфологічний» і«фізіологічний». До морфологічного рівня ставляться факти, щохарактеризують географічні, економічні, демографічні й т.п. аспекти суспільногоорганізму. До фактів фізіологічного рівня ставляться факти, що утворять йогонематеріальний, духовний аспект, колективне свідомість. Воно, у свою чергу,існує у двох формах: а) інститут, у вигляді юридичних, моральних норм,релігійних догматів, знакових систем (мови, наприклад) і б) не інститут (неменш обов'язкової, примусової), у вигляді динаміки суспільної думки,суспільного настрою й т.п.
Предмет соціології- це соціальні факти «фізіологічного» рівня, тобто колективнасвідомість. Надзвичайно важливо підкреслити при цьому наступне принциповеположення, сформульоване Дюркгеймом: "… якщо називати духовністювідмітна властивість репрезентативного життя індивіда, то можна сказати просоціальне життя, що вона визначається гіпердуховністю". Роль цієї ідеї втеорії Дюркгейма підтверджує й один з його послідовників — С. Бугле, визначаючиїї як "… спробу обґрунтувати й новими засобам довести справедливістьтенденцій натхнення (суспільства)". До цього треба додати два факти, щопопереджають можливі обвинувачення в прагненні перетворити Дюркгейма (привсьому його прагненні відповідати позитивістським принципам) в «психологизатора»соціального процесу. Перший факт полягає в тому, що для зрілого Дюркгеймаосередком соціального життя й найбільш повним вираженням її механіки буларелігія. На думку С. Московичи, всі попередні роботи Дюркгейма виглядають упорівнянні із цією великою книгою як гами майбутнього піаніста або ескізихудожника. Факт другої: у своєму глибокому аналізі теорії Дюркгейма С. Московичипереконливо показав що Дюркгейму, так само як і іншим видатним мислителям,фактично ніколи не вдавалося «пояснити соціальне соціальним», неприбігаючи до психології, і що щирі секрети громадського життя треба дійсношукати на «не фізіологічному» (у термінах Дюркгейма) рівні, змістомякого є міфи, вірування, страсті й переживання. Відповідаючи на запитання проте, у якому ступені сама школа соціальних уявлень змогла розвити цю лініюміркувань Дюркгейма, можна затверджувати, що вона в цілому незначно просунуласяна шляху — від моделі «людини символу» (homo simbolicus) до моделі«людини віруючої» homo credens. Для вирішального кроку в цьомунапрямку необхідно перейти від аналізу форми соціальних уявлень, їхньоїфеноменології до змісту тієї самої гіпердуховності (по Дюркгейму), щодетермінує їхня суть.
Така оцінка невиключає, разом з тим, визнання за школою соціальних уявлень значних успіхів якв області теорії, так і в області емпіричних досліджень. Більше того, уже заразможна говорити про її великий, і далеко ще невичерпаному потенціалі. Нагадаємокоротко основні історичні віхи концепції. 1961 р. — поява докторськоїдисертації С. Московичи «Психоаналіз, його образ і його публіка». 1979р. — Париж, Перший міжнародний симпозіум по соціальних уявленнях. 1982 р. — Ліон,Міжнародний круглий стіл по соціальних уявленнях. 1984 р. — публікація першоїфундаментальної роботи англійською мовою (факт немаловажний для поширення ідейу світі!), книги «Соціальні уявлення», написаної міжнароднимколективом авторів, і перше видання підручника «Соціальна психологія»,побудоване на основі концепції соціальних уявлень. У цей час уже існують нетільки французька, але також швейцарська й англійська школи соціальних уявлень,у концепції чимало послідовників в Італії, Іспанії, Австрії, а бібліографіяробота цієї області обчислюється сотнями найменувань. Деякою мірою можнаговорити й про зародження такої школи в Росії. В 1997 р. вийшла колективнамонографія за редакцією К. Абульхановой і А. Брушлинського «Російськийменталітет: питання психологічної теорії й практики», де концепція С. Московичислужить фактично основою дослідницької програми, кваліфікується як практичні,конструктивна, методи — «надійні й роками відпрацьовані».
Що ж забезпечилоконцепції соціальних уявлень такий безсумнівний успіх? На думку А. Донцова й Т.Ємельяновій (1987) його можна пояснити трьома факторами. Перший — наявність уконцепції альтернативної позитивної платформи, що володіє більше широкимипояснювальними можливостями в порівнянні з вузько когнитивистської орієнтацією.Другий — оригінальність і емпірична обґрунтованість у сполученні із соціальноюзначимістю досліджуваних об'єктів. Третій — висока активність і організаторськіздатності засновника школи.
У теоретичномуплані концепція соціальних уявлень найбільше компактно була представлена Д. Жоделев роботі «Соціальне уявлення: явища, поняття й теорія», побудованоїяк виклад системи основних положень концепції для згаданого вище підручника посоціальній психології. Почнемо з визначення, що вважається найбільш повним.
«Категоріясоціального уявлення позначає специфічну форму пізнання, а саме знанняздорового глузду, зміст, функції й відтворення якого соціально обумовлені. Убільше широкому плані соціальні уявлення — це властивості повсякденногопрактичного мислення, спрямовані на освоєння й осмислення соціального,матеріального й ідеального оточення. Як такі, вони мають особливіхарактеристики області організації змісту, ментальних операцій і логіки. Соціальнадетермінованість змісту й самого процесу уявлення визначені контекстом іумовами їхнього виникнення, каналами циркуляції, нарешті, функціями, які вонивиконують у взаємодії з миром і іншими людьми».
Як прикладисоціальних уявлень Д. Жоделе називає уявлення групи про групове завдання, образміста, уявлення про природу хвороби й т.п. Всі ці й багато інші «репрезентацій»мають наступні загальні характеристики, які поєднують їх в одну категорію. Властиво,вся дослідницька діяльність школи в тім і складається, щоб вивчати цівластивості, будь-то кожне окремо, або у зв'язку з іншими. Д. Жоделе виділяєшість підходів до соціального уявлення.
Перший, при якомув центрі уваги перебуває чисто когнітивна діяльність суб'єкта по побудовіуявлення й досліджуються два виміри: контекстуальне (вплив ситуації) і груповаідентифікація.
Другий займаєтьсяпроцесом утворення змісту, що вкладається суб'єктом у уявлення, і запозичитьсяїм з культури.
Третій вивчаєуявлення як форму дискурсу, елемент комунікації, спілкування.
Четвертий підхідзайнятий впливом практичного досвіду суб'єкта на формування уявлення: йогосоціального стану, впливу інституціональних норм.
П'ятий вивчаєвзаємовплив соціальних уявлень і між групових відносин, динаміку зміни уявленьу між групових відносинах.
Шостий, найбільшблизький до соціології, розглядає соціальне уявлення як продукт пануючоїідеології.
Надзвичайноширокий перелік об'єктів, охоплюваних цими підходами: спілкування на різнихйого рівнях і в різних формах, поширення знань і інновацій, уявлення прохвороби, здоров'я фізичному й психічному, дитинстві, людському тілі, сприйняттій використанні простору й т.д. і т.п. Практично немає об'єкта або явища, яке неможна було б вивчати в рамках цієї концепції.
За багато роківдослідницької практики зложилися й досить устояні погляди на те, яким образом,по вираженню Д. Жоделе з однієї сторони створюється соціальна реальність увигляді соціальних уявлень, а з іншого боку — думка знаходить емпіричну форму. Яксоціальне трансформує знання в уявлення, а уявлення перетворить соціальне. Цимдвом сторонам відповідають два процеси: об'єктивація й анкеровка.
Об'єктивація вцілому — це операція по перекладу абстрактного поняття в конкретну, образнуформу. Прикладом може служити переклад у практичній свідомості науковогопоняття маси, що появились у фізику всього триста років тому, у більше древнєуявлення ваги. Процес об'єктивації проходить три фази або етапу.
На першому — етапівідбору відбираються елементи з якої-небудь загальної конструкції, наприклад,три — чотири положення з теорії. Звичайно це роблять фахівці в даній області,які роз'ясняють, популяризують те або інше теоретичне положення, теорію.
На другому — етапіформування «символічного ядра», ядра уявлення як образа, ці елементискладаються в образну схему, малюнок. Типовий приклад — схема психоаналізу, уякій зв'язані три елементи: свідомість, витиснення й несвідоме.
Інші приклади щебільш відомі: розподіл суспільного процесу на базис і надбудову, установки накогнітивний, афективний і конативний (поведінковий) компоненти й т.д.
На третьому — етапіпожвавлення («натуралізації») схеми її елементи наділяютьсявластивостями живих, природних істот. Про ці елементи починають говорити як проживі сутності: «агресивні комплекси», «несвідоме повстає»,«свідомість виштовхує».
Пройшовши ці трифази, соціальне уявлення стає засобом його реалізації в другому процесі — анкеровке«прив'язці» соціального уявлення до уже наявним в індивіда.
Будучи діалектичновзаємозалежним із процесом об'єктивації, анкеровка виконує три основних функції:когнітивної інтеграції «дивного» (etrange), незнайомого, нового; інтерпретаціїдійсності; регуляції поводження й орієнтації в соціальних відносинах.
Соціальні уявлення- основний елемент групової свідомості, у них виражене відношення певної групидо того або іншого об'єкта. Тому соціальне уявлення виражає не індивідуальнадумка людини, а його думка як члена групи, класу, культури.
Важлива метадослідження соціальних уявлень полягає в тому, щоб зрозуміти не тільки як вонивиникають, але і яка їхня структура.
Остання описуєтьсяяк складається із трьох компонентів: інформації, поля уявлення й установки. Інформаціявизначається як сума, кількість знань про об'єкт, поінформованість про нього; полеуявлення — указує на якісну характеристику уявлення, єдність образного йзначеннєвого аспектів; установка означає загальне відношення до об'єкта,готовність до його оцінки.
У соціальномуподанні відбивається значимість об'єкта для суб'єкта. Тим самим воно є як бирезультатом взаємопроникнення суб'єкта й об'єкта, у якому зливаються воєдинообраз і значення.
Соціальне уявленнявиконує три функції в соціальній взаємодії: пізнання (опису, класифікації йпояснення);
Можна в цьомузв'язку зрозуміти критиків, які почали задавати питання саме по пунктах «новизни»і «внеску» концепції в рішення ключових проблем соціальної психології.
Одна з найближчихспівробітниць С. Московичи й засновників школи соціальних уявлень — ДенизЖоделе так містить, цитовану вище свою програмну статтю.
«Виділившимеханізми, що діють в (виробництві) соціальної думки, дослідження соціальнихуявлень відкриває потужну альтернативу існуючим моделям соціального пізнання. Алеїї внесок у соціальну психологію цим не обмежується. Завдяки зв'язкам з мовою,миром ідеології, символічного й уявлюваного в соціумі, завдяки ролі, що вониграють у регуляції поводження й соціальної практики, соціальні уявлення є тимиоб'єктами, дослідження яких повертає соціальної психології її історичний,соціальний і культурний вимір. Їхня теорія повинна дозволити об'єднати підходидо цілого ряду проблем, що перебувають на стику психології з іншими соціальниминауками».
Треба сказати, щов міру того, як множилися успіхи концепції, росла й критика на її адресу. Немаючи можливості зупинятися докладно на аргументації, позначимо основнізауваження опонентів. (Більш детально вони викладені в згадані вище роботах)
Кожне з положеньконцепції, будучи взято окремо, далеко не оригінально. Більшість із них маєдосить поважну історію в традиційній когнітивній орієнтації. Досить назватиатрибутивні теорії, теорії когнітивного балансу, різні концепції установки. Навітьцентральна ідея про те, що соціальне уявлення виражає думка й відношення групидо об'єкта, була сформульована досить чітко ще У. Липпманом у його концепціїсоціального стереотипу.
Концепція, такимчином, еклектична. Незважаючи на те, що вона опирається на соціологічнуконцепцію, її творцям не вдається перебороти тенети методологічногоіндивідуалізму, оскільки в остаточному підсумку мова йде про психологічнімеханізми, хоча б і розімкнутих на соціальне середовище. Недостатньо коректнийсам термін, оскільки він має кілька значень. Зв'язку між основними теоретичнимиконструктами пухкі й не завжди ясні. Недостатньо пророблені взаємини міжсоціальним уявленням, сприйняттям і поняттям. Практично ігнорується проблемавідповідності уявлення реальної дійсності й соціальних уявлень, оскількисоціальні уявлення в дусі Дюркгейма ототожнюються фактично з тим, що в нихвиражається й відбивається. У концепції зрівнюються наукове й повсякденнезнання, у той час як процес його одержання в кожному із двох випадків має своїпринципові відмінності. Гіпертрофовано роль минулого досвіду, його вплив насоціальне уявлення, що формується. Перебільшено роль мови, що чреватеперетворенням концепції в одну з різновидів лінгвістичного аналізу. Нарешті,незважаючи на постійно декларуємо значення поняття й характеристикисоціального, воно залишається нерозкрите й невизначеним, так само як і йогоспіввідношення з індивідуальним.
С. Московичи ійого послідовники неодноразово виступали із запереченнями по цих пунктах іможна без перебільшення сказати, що за останні 15 років нагромадилося доситьматеріалу для написання спеціальної роботи на тему «за» і «проти»концепції соціальних уявлень, свого роду «Анти-Московичи» або «Про-Московичи».Часом зауваження критиків взаємно виключають, нейтралізують один одного. Як цечасто буває в дискусіях такого роду, те, що одними критикується як недолік (наприклад,соціологізм), іншими зводиться в ранг переваги. Однак факт залишається фактом: якіб не були недоробки й недоліки концепції, вона відкрила нові можливості длярозвитку соціальної психології. У сонмі висловлюваних зауважень хотілося бвиділити ті, які вказують на перспективи концепції.
У першу чергу цестосується її інтеграції з інший досить впливовою й розглянутою вище концепцієюгрупової ідентифікації Г. Теджфела попри все те, що вони істотно відрізняютьсядруг від друга методологічно. Можливі позитивні наслідки пропонованого синтезупроаналізовані в закордонній і вітчизняній літературі. Головне з нихскладається в сполученні аналізу двох процесів впливу:
1) соціальногоуявлення на групу й групові процеси й 2) зворотні впливи — групи на соціальнеуявлення.
На думку Г. Брейкуел,жодна із цих двох концепцій не може виконати роль загальної теорії соціальноїпсихології. Разом з тим, установлення зв'язків між ними «сприяло бстворенню більше сильної пояснювальної моделі поводження й означало б крокуперед на шляху до справжньої зміни парадигми в соціальній психології. Незважаючина те, що ці теорії належать до різних дослідницьких традицій (соціальногоконструктивізму), думає Брейкуелл, вони мають щонайменше дві крапки збігу, щоможуть послужити підставою для синтезу. Це — загальний об'єкт аналізу — міжгрупова динаміка в єдності її рефлексивного й поведінкового вимірів івзаємозалежність двох діалектично зв'язаних процесів, залучених у ці динаміку: становленнясоціальної ідентичності й формування соціальних уявлень.
Інша пліднаперспектива — побудова системи образних явищ, що функціонують у системісоціальних відносин. Прикладом спроби в цьому напрямку може служити цитованавище робота В. Дуаза.
При оцінціконцепції в рамках даної роботи важливо підкреслити, що причина її живучості йплодотворності пояснюється саме тим, що її вихідним поняттям є „соціальнеуявлення“ — концепт, що вводить у теоретичні схеми соціальної психологіїклас образів, що функціонують на різних рівнях соціальної взаємодії. За своїмзначенням цей методологічний хід зіставимо лише з тим внеском, що у загальну йтрадиційну соціальну психологію був зроблений введенням категорії гештальта. Більшетого, самі перспективи концепції соціальних уявлень будуть залежати від того, уякому ступені її прихильникам удасться зберегти соціально-психологічнуспецифіку категорії „соціальне уявлення“. Це можливо не стільки нашляху все більшого розширення змісту категорії (такий шлях проробили всі відоміспроби пошуку „одного простого пояснення“), скільки на шляхуприміщення її в систему інших, взаємодоповнюючих і взаємозалежних категорійтого ж рівня спільності, здатних лише разом удержати предмет соціальноїпсихології, її.
У концепціїсоціальних уявлень представлені лише ще дві категорії такого ж рівня — »комунікація"(спілкування) і «соціальне». Разом з тим обидві ці категорії, будучинедостатньо пророблені теоретично й досліджені емпірично, наповнюються з однієїсторони таким змістом, що не може підсилити й збагатити категорію «соціальнеуявлення», а з іншого боку — позбавлені тих істотних моментів, які були бпродуктивні саме для соціальної психології. Мова йде в цьому випадку про те, що«соціальне уявлення» втрачає тієї живої тканини, що у соціальнійвзаємодії утворять переживання, емоції, страсті, одержимість. Інший приклад: практичнавідсутність у трактуванні соціального його етичного аспекту. Ми ще повернемосядо тих наслідкам, які спричиняє заповнення цих пробілів. Поки ж, як висновокцієї глави, постараємося коротко відповістити на запитання про реальний внесокдосліджень соціального уявлення в еволюцію соціальної психології.
У цілому цейвнесок досить значний. Незважаючи на те, що далеко не всі заявки, зроблені взахідноєвропейському «маніфесті» «Контекст соціальної психології»,були реалізовані, навіть те, що було зроблено робить враження. У перелікосновних результатів можна включити: доказ плодотворності орієнтації не тількина загальну психологію, але й на соціологію; виявлення можливостей системногопідходу до соціальної взаємодії, вихід за рамки відносин; розширення палітриметодів; свідчення плодотворності для самої соціальної психології дослідженняреальних соціальних проблем; нагромадження так званих «плідних помилок»(демонстрацію безвихідності окремих ходів і гіпотез); нарешті, доказпринципової можливості формування іншої парадигми в порівнянні з пануючої.
Очевидно начерговому етапі соціальної психології має бути досліджувати ще більш складніоб'єкти, доступні тільки для системного й комплексного підходу. Одним з такихоб'єктів є соціальна ситуація.
Література
1. Московичи С. Машина, що творить богів. — К., 2004
2. Московичи.С. Социальное представление: исторический взгляд // Психологическийжурнал. №1-2.1995.
3. Науменко Л.І. Особливості соціальної перцепціїінтеграції й між групової диференціації. — К., 1999
4. Паригін Б.Д. Соціальна психологія як наука. — К.,2003
5. Пеньков Е.М. Социальные нормы — регуляторы поведения личности. М.:Мысль, 1972.