РЕФЕРАТ
з інженерної психології
тема: “МЕТОДИ І ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ЕРГОНОМІКИ”
МЕТОДИ І ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ЕРГОНОМІКИ
Ідуть у минуледискусії про предмет, задачі і границі ергономіки. На перший план вийшлипроблеми професійної діяльності ергономістів і насамперед питання методології іметодів ергономічного дослідження і проектування, що залишаються найбільшскладними в ергономіці.
Протягом тривалогочасу існувало лише кілька книг по методах ергономіки [1, 2, 3]. У 1990 р. уВеликобританії випущена фундаментальна праця «Оцінка людської роботи.Методологія практичної ергономіки» [4]. Розвиток ергономіки й ускладненняїї задач обумовлюють поява нових і усе більш витончених методичних прийомів,технічних засобів дослідження і проектування. Методична культура і професійнамайстерність — найважливіші умови коректного й ефективного використанняарсеналу методів і технічних засобів ергономіки.Загальна характеристика ергономічнихдосліджень
Ергономічне вивчення йоптимізація діяльності людини з технікою мають свою специфіку. По-перше,спрямованість ергономіки на проектування діяльності і її засобів вимагаєзастосування не тільки експериментальних, але й апріорних проектувальнихметодів, а також прийомів, за допомогою яких удається формалізувати те, щораніше задавалося лише описово. По-друге, оперування узагальненимипоказниками активності, напруженості і комфортності діяльності обумовлює процедуриодержання інтегральних критеріїв на основі комплексу приватних показників. По-третє,ергономічне дослідження, проектування або оцінка, як правило, припускаютьодночасне застосування різних методів, що відбивають взаємозв'язки міжкомпонентами й основними властивостями системи «людина-машина».Перераховані особливості визначають стратегію вибору методів для рішенняконкретних ергономічних задач.
Методи дослідження в ергономіціумовно можуть бути розділені на три групи: аналітичні, або описові, експериментальніі розрахункові. У більшості досліджень вони тісно переплетені між собою ізастосовуються одночасно, доповнюючи і збагачуючи один одного.
Практично кожна ергономічнапроблема виникає в результаті переформулювання реальних задач, що аналізуютьсяергономістами з погляду виявлення специфіки діяльності людини або групи людей зтехнікою у виробничому або іншому середовищі. Ергономіст повинен умітикваліфіковано аналізувати виробничу сферу діяльності — продуктивність праці,професійний досвід, умови праці, брак, плинність кадрів, помилкові дії,травматизм і т.п.
Ергономічнедослідження починається з аналізу діяльності людини і функціонування системи«людина — машина». Його ціль — визначення місця і ролі людини всистемі; опис функціональної структури його діяльності, властивих їй психічнихі психофізіологічних функцій; виявлення людських факторів у техніку, щовпливають на ефективність і надійність системи в цілому і її частин.
Цілі аналізу залежатьвід конкретної задачі. Якщо потрібно проводити експериментальні дослідження, тоаналіз потрібний головним чином для вибору адекватної моделі діяльності абоокремих дій, а також для визначення задач експерименту. Якщо потрібнаекспертиза системи «людина — машина», то метою аналізу буде виявленнятих компонентів системи, по яких повинна вироблятися ергономічна оцінка. Прирозробці критеріїв і методів професійного добору аналіз буде спрямований навизначення властивостей особистості, що істотно впливають на якість виконаннядіяльності.
Удосконаленнятехнічних засобів або системи з метою найбільш повного обліку можливостей іособливостей працюючої людини припускає, по-перше, точне знання причиннезадоволеності існуючими видами техніки з погляду ергономіки, по-друге, яснепредставлення про те, у якому напрямку потрібно їх модифікувати. Відповіді наці питання можна одержати, якщо в ході попереднього аналізу діяльності розкритінедоліки в організації взаємодії людини і техніки і визначені вимоги, що данийвид діяльності пред'являє до психофізіологічних властивостей людини і технічнихзасобів, які її реалізують. В ідеальному випадку результатом аналітичного етапуповинне бути рішення ергономічних проблем удосконалення існуючого абопроектування нового технічного засобу, системи. На аналітичному етапіергономічного дослідження виявляються корисними багато сучасних методівпроектного аналізу.
Експериментальнедослідження дозволяє виявити такі особливості організації взаємодії людини зтехнічними засобами, що не виявляються безпосередньо в процесі аналізу.Важливим методичним прийомом є ускладнення діяльності (постановка додатковихзадач, моделювання аварійної ситуації й ін.), що дозволяє виявити перевагуодного серед декількох проектних рішень у порівняльних дослідженнях. Виконаннядодаткової задачі одночасно з основною діяльністю, що підлягає оцінці,використовується для реєстрації резервного часу. Воно являє собою надлишковийчас (понад мінімально необхідний), який може розподіляти працююча людина длязапобігання відхилення регульованого параметра за припустимі межі. У свою чергу,величина резервного часу, що міняється в залежності від рівня мобілізаціїможливостей людини, служить одним з показників, на підставі якогопередвіщається, при якому ступені ускладнення діяльності надійність роботилюдини різко знизиться.
При організаціїергономічних досліджень необхідно враховувати, що на результати випробуванихвпливають присутність експериментатора, його установки і чекання. Не меншістотно, що випробуваний здатен експериментувати над експериментатором.Проблема «екологічної валідності» лабораторних досліджень (можливістьпроектування лабораторних результатів на ситуації «реального життя»),спочатку поставлена в області соціально-психологічних досліджень, продовжуєзалишатися предметом пильної уваги й в ергономіці.
Труднощі прямого перенесенняданих, отриманих у лабораторних умовах, на реальні ситуації зв'язані з тим, щов першому випадку випробувані діють під впливом специфічних мотивів, щоутрачають свою силу, як тільки випробуваний залишає лабораторію. Не можнавипустити з уваги, що схожа по своїй операційній структурі діяльність в умовахлабораторій і в ситуаціях «реального життя» може визначатися різнимимотивами. Оскільки характер мотивації є визначальним у регуляції діяльності,перенос результатів лабораторних досліджень без обліку специфіки мотиваціїприводить до непередбачених результатів.
Обмеження, щонакладають лабораторні умови, змушують до проведення експериментів у виробничихумовах. Однак і ці експерименти не вільні від недоліків. Частина з них зв'язаназ дією соціально-психологічних факторів. Оскільки логіка дослідження вимагаєпорівняння виконання завдання в умовах дії незалежної перемінної (гіпотетичноїпричини очікуваного ефекту) і при її відсутності, у дослідженнях беруть участь,як правило, експериментальна і контрольна групи випробуваних. Оскільки увиробничих умовах ізоляція однієї групи людей від іншої утруднена, контрольнагрупа може вступати в змагання з експериментальною, що маскує впливдосліджуваного фактора. Діяльність контрольної групи може погіршитися й у зв'язкуз тим, що її члени будуть почувати себе защемленими через відсутність тихнововведень (як правило, привабливих), що змінюють умови праціекспериментальної групи. Знання про існування таких факторів допомагає уникнутипоспішних висновків.Класифікація ергономічних методів
Першу групуметодів умовно називають організаційними. Доних відносяться методологічні засоби ергономіки, що забезпечують системний ідіяльнісний підходи до дослідження і проектування. Вони виступають якінструмент інтеграції методів різних наук і сфер практичної діяльності, настику яких виникають і вирішуються якісно нові проблеми вивчення і проектуваннясистем «людина— машина». Характерною рисою таких досліджень іпроектування є не синтез результатів, отриманих на основі незалежнихдосліджень, а організація такого дослідження і проектування, у ході якихвикористовуються у визначеному сполученні принципи і методи різних дисциплін.
Системний підхід сампо собі як такий не дає рішення проблем ергономіки безпосередньо, він служитьспорідненістю правильної їхньої постановки, відіграє конструктивну роль упобудові і розвитку предмета дослідження. Ефективним інструментом здійсненнятакої функції є системне моделювання, «де предмет моделюваннярозглядається як система і сам модельний пізнавальний процес розчленовується насистему моделей, кожна з яких відображає дисциплінарний зріз моделюючоїсистеми, а усі разом дають її багатодисциплінарне представлення» [6,з,465].
Пояснювальна схема,заснована на понятті діяльності, утворить як би змістовне ядро предметаергономіки, дозволяє побачити реалії, що емпірично були відомі і раніш, алесьогодні виступили як об'єкт спеціального вивчення і проектування. Поняттядіяльності задає такий погляд на систему «людин — машина», при якому «виокремлюєтьсяте і тільки те, що поєднується у визначене ціле як світ діяльності, їїпродуктів, умов і форм організації» [7, с.295].
Другу групуметодів складають емпіричні способи одержаннянаукових даних. До цієї групи відносяться спостереження і самоспостереження;експериментальні процедури (лабораторний, виробничий, «формуючий»експерименти), діагностичні методики (різного роду тести, анкети, соціометрія,інтерв'ю і бесіди); аналіз процесів і продуктів діяльності; моделювання(предметне, математичне і т. д).
Третю групуметодів складають різні способи кількісної іякісної обробки даних.
Нарешті, у четверту групуметодів входять різні способи інтерпретації отриманих даних у контекстіцілісного опису функціонування систем «людина — машина».
Найбільш велика другагрупа методів, усередині якої в залежності від цілей і характеру дослідженьвиділяється цілий ряд конкретних методичних процедур.
Сутністьопераційно-структурногоопису трудової діяльності, часто називаногоалгоритмічним аналізом, складається в розкладанні трудової діяльності на якіснорізні складові (одиниці діяльності — дії, операції), у визначенні їхньогологічного зв'язку між собою, порядку проходження друг за другом і обчисленніряду показників, що мають визначений психофізіологічний зміст [8].
У методичний арсенал ергономіки входятьбагато психофізіологічних методик: вимір часу реакції (простоїсенсомоторної реакції, реакції вибору, реакції на об'єкт, що рухається, іт.д.); психофізичні методики (визначення порогів і динаміки чутливості в різнихмодальностях); психометричні методи дослідження перцептивних, мнемічних,когнітивних процесів і особистісних характеристик.
В ергономіці широкепоширення одержали методи електрофізіології, яка вивчає електричні явища ворганізмі людини при різних видах її діяльності. Вони дозволяють оцінюватитимчасові параметри багатьох процесів, їхню виразність, топографію, механізмиїхньої регуляції і т.д. До них відносяться:
1)електроенцефалографія (ЕЕГ) — запис електричної активності мозку з поверхніголови. ЕЕГ дає можливість якісного і кількісного аналізу функціонального станувласної активності мозку і його реакцій при дії подразників;
2) електроміографія(ЕМГ) — запис електричної активності м'язів (чуттєвий показник включення врухову активність або статичну роботу визначених м'язових груп), що відіграєважливу роль при оцінці стану м'язового тонусу і незамінна при дослідженні позиі робочих рухів;
3) реєстраціяшкірно-гальванічної реакції (ШГР) — зміна різниці потенціалів шкіри (показникелектропровідності шкіри) — досить чуттєвий показник емоційного стану людини;
4) електрокардіографія (ЕКГ) — запис електричної активності серця —індикатор стану серцево-судинної системи, що дозволяє виявити, наприклад,характер залежності частоти серцевих скорочень від величини фізичного навантаженняпри робототі;
5) електроокулографія(ЕОГ) — запис електричної активності зовнішніх м'язів очного яблука, щовикористовується в ергономіці як об'єктивний показник переміщення поглядулюдини при розгляданні якого-небудь об'єкта.
Реєстраціябіоелектричних процесів в організмі людини дозволяє визначати і кількіснохарактеризувати малодоступні для безпосереднього спостереження функціональнізрушення в організмі людини, що відбуваються під впливом найрізноманітнішихзмін навколишнього середовища і взаємодії з технікою. Часто застосовуютьреєстрацію не одного, а декількох електрофізіологічних індикаторів, кожний зяких несе інформацію про той або інший аспект діяльності. Комплексну реєстраціюпсихофізіологічних функцій називають ще поліефекторним методом. Включаєергономіка у свій методичний арсенал і біотелеметрію — дистанційнедослідження функцій і вимір показників життєдіяльності людини, що здійснюєтьсяв реальній обстановці протягом тривалого часу.
Функціональний станлюдини оцінюється за допомогою фізіологічних і психологічних методів [9, 10]. Востанню групу входять методи оцінки ефективності виконання різнихпсихометричних тестів і аналіз суб'єктивних ознак конкретних видівфункціональних станів. Змістовний психофізіологічний аналіз конкретнихвидів трудової діяльності є необхідною умовою створення комплексних системтестів, придатних для оцінки динаміки функціональних станів у процесі реальноговиробництва. Для інтегральної оцінки функціонального стану використовується поліефекторнийметод реєстрації психофізіологічних параметрів.
Фіксаціякількісного і якісного зниження працездатності, а також порушення координаціїпроцесів, зв'язаних з виконанням робіт, дозволяєспостерігати за розвитком стомлення без відриву людини від трудового процесу,причому часто виявляється зниження працездатності ще до зміни кількісних іякісних показників роботи. З одного боку, спостерігаються порушення робочогостереотипу, наприклад зміна тривалості робочих фаз рухів і особливо більшзначна варіабельність часу їхнього виконання. З іншого боку, відзначаєтьсязниження ефективності фізіологічних витрат на одиницю роботи. Вонопростежується за даними газообміну, температури тіла, частоти пульсу й ін.; востанньому випадку ефективне використання безперервної радіопульсометрії в процесівиконання роботи. Усе це різноманіття прояву зниженої працездатності можепо-різному комбінуватися між собою, що вимагає вдумливого підбора адекватнихтестів [11].
Перспективністьзастосування в діагностичних цілях суб'єктивних оцінок стомлення відзначаласяще А.А.Ухтомським. Він писав, що так називані суб'єктивні оцінки настільки жоб'єктивні, як і так називані об'єктивні, і дадуть на практиці критеріїстомлення і стомлюваності більш делікатні і точні, чим існуючі лабораторніметоди. Порозумівається це різноманіттям проявів симптомів стомлення увнутрішнім житті індивіда, серед яких виділяються дві категорії: суб'єктивніоцінні реакції, що характеризують відношення індивіда до власного стану, іоб'єктивно контрольовані ознаки стомлення (фізіологічний дискомфорт і порушенняпсихічної діяльності), що можуть усвідомлюватися людиною. Існування якіснерізних груп симптомів дає підставу для розвитку різних напрямків у методахсуб'єктивної діагностики — питальників і суб'єктивного шкалювання.
Питальникидозволяють виявити якісно різноманітнісимптоми стомлення, що з більшою або меншою легкістю можуть бути усвідомленілюдиною. Кількісна оцінка або визначення ступеня виразності кожної ознаки не єголовною метою подібних досліджень. Стан людини оцінюється загальною кількістюсимптомів і їхньою якісною своєрідністю.
Методикисуб'єктивного шкалюванняпризначені для оцінки ступеня стомлення самою людиною. Випробуваногопросять співвіднести свій стан із рядом ознак, для кожної з яких виділеніполярні оцінки (відсутність/присутність, поганий/гарний). Відстань між крайнімиточками представляється у виді багатоступінчастої шкали. Ступінь виразностікожної ознаки визначається розташуванням точки, обраної випробуваним на ційшкалі. Прикладом методики багатофакторного шкалювання може служити тестдиференційованої самооцінки стомлення САН (названий по перших буквах слів«самопочуття», «активність», «настрій»). Прирозробці цього тесту виходили з того, що характеристика функціонального стануможлива за допомогою трьох категорій ознак: самопочуття, активності і настрою.Випробуваний повинний співвіднести свій стан із рядом ознак, властивих кожній зперерахованих категорій. Ступінь виразності ознаки встановлюється посемибальній шкалі [12, 13].
Методи виміруробочого навантаженнярізноманітні,саме ж визначення робочого навантаження продовжує бути предметом науковихдискусій. Вимір робочого навантаження на практиці необхідний насамперед длявстановлення того, як дії, які повинна виконувати людина, здійсненні і длявиявлення тих з них, що викликають найбільше навантаження.
Один з методів оцінкиробочого навантаження, використовуваний проектантами і минулою апробацією вамериканській компанії «Боінг», заснований на аналізі виконання задачна тимчасовій шкалі («задача — тимчасова шкала»). У найбільш простійформі ця процедура зводиться до наступного: па лівій стороні сторінкирозташовується перелік задач (у їхній робочій послідовності), і стосовно кожноїз них у виді горизонтальних ліній фіксується час їхнього виконання. Опис задачможе розрізнятися по ступені деталізації. Але розподіл на фази, що відповідаєокремим подіям, тривалість їхнього виконання і суміщеність за часом повиннібути зазначені як можна точніше. Це дозволяє відобразити зміну діяльності привикористанні устаткування, створюваного на основі того або іншого проектногорішення.
Обробка даних протимчасові розподіли задач може здійснюватися вручну і на комп'ютері. У тому ііншому випадку, систематично рухаючись зліва направо, складається «профільробочого навантаження». Цей профіль повинний бути проаналізований іуточнений досвідченими операторами. Піки робочого навантаження вказують, на якіфрагменти виконання задачі варто звернути найбільшу увагу [14]. Даний метод неможе бути розповсюджений на весь спектр задач, зв'язаних із процесамиінформаційної підготовки і прийняття рішень [15].
У ергономічнихдослідженнях знаходять застосування методи біомеханіки: прискоренакінозйомка, циклографія, кіно циклографія, відеозапис, тензометрія, електричнареєстрація механічних величин за допомогою датчиків кутових переміщень, опорнихдинамографів і ін. З їхньою допомогою характеризується рухова активність людиниз погляду ефективності трудових рухів, роботи різних ланок опорно-м'язовогоапарата.
Широке застосуванняодержала техніка антропометричних досліджень — вимір тілалюдини і його частин: голови, шиї, грудей, живота, кінцівок за допомогоюспеціальних інструментів. Виміряються довжина і ширина, обхват (окружність) іінші параметри частин тіла.
У проектуваннізнаходить застосування соматографія — техніко-антропологічнийаналіз положення тіла і зміни робочої пози людини, співвідношення розмірівлюдини і машини. Результати цього аналізу звичайно представляються в графічнійформі. Соматографія дозволяє розраховувати зони легкої й оптимальної досяжності,знаходити оптимальні способи організації робочого місця з урахуваннямпропорційних відносин між елементами устаткування і людиною,
Для вивчення умовдіяльності і впливу їх на здоров'я людини використовуються фізичні, хімічні,фізіологічні, токсикологічні й інші методи гігієни праці.
Використовувані вергономіці соціометричні методи дослідження міжособистісних відносин дозволяють:виявити факт переваги або установки, виражений індивідом у відношенні іншихчленів групи у визначених ситуаціях керування і технічного обслуговуванняскладних систем; описати положення індивіда в групі так, як вонопредставляється самому суб'єктові, і зіставити це з реакціями інших членівгрупи; виразити взаємини усередині порівнюваних груп за допомогою формальнихметодів.
Однією зрозповсюджених методик дослідження сумісності членів малих груп є гомеостатичнаметодика, що знайшла застосування в проектуванні груповоїдіяльності операторів. Спеціально сконструйований для цих цілей пристрій,названий гомеостатом (Ф.Д.Горбів, М.А.Новиков, Е.С.Вентцель, И.Е.Цибулевський),складається з трьох і більш пультів (по кількості учасників експерименту). Узадачу кожного з членів групи входить установка стрілки індикатора на своємупульті на позначці «нуль». Кожен учасник експерименту, одержуючиінформацію від власного індикатора і впливаючи на нього, одночасно впливає наіндикатори партнерів по групі. Експериментатор зі свого пульта керування можеваріювати труднощі розв'язуваних задач, що обумовлюються зміною коефіцієнтавзаємозв'язку. Задача вважається виконаної тільки в тому випадку, коли всіучасники експерименту встановлюють стрілки на позначку «нуль».Завдяки записові руху ручок і всіх стрілок на спеціальному приладі можнапростежити не тільки характер дії всієї групи в цілому, але і тактику кожного зїї членів. Реєстрація змін біопотенціалів головного мозку, частоти серцевихскорочень, дихальних рухів, шкірно-гальванічного рефлексу дозволяє судити проемоційний стан учасників експерименту [16].
Методична база,створена в різних науках про працю, а також методична база проектування, щорозуміється в самому широкому змісті слова, включаючи інженерне, являють собоювеликий простір методів.
Технічні засоби,необхідні для ергономічних досліджень, часто являють собою стандартні пристроїі прилади, спеціально не орієнтовані на застосування в даній області. Томупотрібна адаптація цих технічних засобів до умов власне ергономічногоексперименту.
Використаннякомп'ютера приводить до принципової перебудови всієї структури експерименту. У той же час планування експерименту, ступінь перебудови його процедурі апаратурного забезпечення залежать від способу застосування ЕОМ. Для прикладаможна вказати на деякі проблеми, що виникають при включенні машини вексперимент: відчуженість експериментатора від особистої участі в досвідівимагає введення складних і різноманітних процедур регулярної тестовоїперевірки всіх технічних пристроїв; по тій же причині повинні бути зміненіінструкції випробуваним.
Слід, однак, мати наувазі, що ні саме ретельне формулювання задач, ні коректне застосуванняматематичних методів не гарантують негайного успіху і не рятують відрозчарування тих, хто чекає від «машинізації» досліджень занадтобагато чого. І справа тут не в якихось можливих приватних помилках і недолікахдослідника або в недосконалості застосовуваних методів, це може бути наслідкомвибору для аналізу ергономічних проблем таких підходів, що використовуються придослідженні незрівнянно більш простих фізичних систем.
Крім методів вивченнялюдини і її діяльностей по керуванню (використанню) і технічному обслуговуваннюсистеми (виробу), маються ще два блоки ергономічних методів. Перший блок — цезастосування даних при проектуванні, таким чином синтез даних у ергономічнихконцепціях, прототипах і кінцевих результатах проектування. Ці методи служатьдля перекладу даних про людину і її діяльність у критерії й іншу інформацію,корисну для задачі проектування, а також стосуються самого процесупроектування. Другий блок методів — це наступна оцінка процесу і результатів проектування,таким чином проектованої і спроектованої системи і того, наскільки правильно іповно застосована ергономіка при проектуванні. Методи одержання вихідної інформації для описудіяльності
Ергономічнепроектування техніки і технічно складних споживчих виробів припускає виявленняумов, у яких протікає діяльність людини з ними, і аналітичний опис властивих їйпсихічних і психофізіологічних функцій. У кожнім окремому випадку склад цихфункцій і їхній взаємозв'язок у загальній структурі трудового процесу абодіяльності з технічно складними споживчими виробами різні.
У науках про працюсклалися два методи одержання вихідної інформації, необхідної для описутрудової діяльності, або складання професіограми. Це методи описового йінструментального професіографування [17], що у визначеній модифікаціївикористовуються і при вивченні діяльності людини з технічно складнимиспоживчими виробами.
Описове професіографування включає:
— аналізтехнічної документації й інструкцій з використання техніки або технічно складнихспоживчих виробів;
— ергономічневивчення техніки (систем) або технічно складних споживчих виробів, зіставленняйого результатів з нормативними документами по ергономіці;
— спостереженняза ходом робочого процесу або діяльністю зі споживчими виробами. За допомогоюцього методу, доповненого хронометражем — реєстрацією зміни в часіхарактеристик діяльності, а також відеозаписом всіх операцій у порядку їхньогопроходження, можна досить докладно описати діяльність людини;
— опитування —регламентоване, для якого характерні попередня підготовка однакових для всіхопитуваних питань і строго задана їхня послідовність, і нерегламентований, щоприпускає вільну бесіду з опитуваним у відповідності лише з її загальнимпланом, що вимагає визначених навичок і навіть мистецтва;
— самозвітлюдини в процесі діяльності;
— експертнуоцінку;
— кількіснуоцінку ефективності діяльності.
Інструментальне професіографуваннявключає:
Ø вимір іоцінку показників факторів середовища;
Ø реєстрацію інаступний аналіз помилок. Збір і аналіз даних про помилкові дії людини є однимз важливих шляхів аналізу й оцінки ергономічних характеристик системи«людина-машина» або технічно складних споживчих виробів;
Ø об'єктивнуреєстрацію енергетичних витрат і функціонального стану організму людини;
Ø об'єктивнуреєстрацію і вимір важко відрізняючих (у звичайних умовах) складових діяльностілюдини, таких як напрямок і переключення уваги, оперування органами керування йін. Для цього використовуються різні методи: реєстрація напрямку погляду людиниі показань приладів з наступним накладенням траєкторії погляду на приладовупанель; циклографія, або кінорегістрація рухів рук; вимір сили опору органівкерування; магнітофона реєстрація мовних повідомлень. Подібні методи і засобивикористовуються безпосередньо в процесі діяльності, а регістровані параметриспіввідносяться з хронограмою трудового процесу;
Ø об'єктивнуреєстрацію і вимір показників фізіологічних функціональних систем, щозабезпечують процеси виявлення сигналів, виділення інформативних ознак,інформаційного пошуку, оперування вихідними даними для прийняття рішень, атакож виконавчі (рухової або мовні) дії. До числа таких показників відноситься,наприклад, стан зорової системи, мовного і рухового апаратів. Реєстраціїпідлягають рухи очей спостерігача, голосна і внутрішня розмова, рухи і треморрук, а також електрична активність зорової, мовної і рухової областей кориголовного мозку. Ці показники реєструються за допомогою досить складногоелектрофізіологічного устаткування, результати вимагають трудомісткоїматематичної обробки.
Перераховані методипрофесіографічного дослідження використовуються в залежності від ступеняскладності досліджуваної діяльності і необхідної повноти її опису.
Загальну схему длярозробки професіограм склав з 16 питань Ян Райскуп [18, с.50—51]. У відповідяхна них містяться найважливіші дані для професіограми:
1. Як називаєтьсяробота й у чому вона складається (іншими словами, що робиться: назву роботи,спеціальності, професії, посади, опис істотних характеристик і видовихособливостей праці)?
2. Які ціль і значенняроботи (що виробляється і для якої мети: продукція, послуги; значення роботи:цінність і важливість продукції або послуг, що робляться, для споживачів іпідприємства)?
3. Що є предметомпраці (з чого роблять, над чим, з чим працюють: матеріал, сировина,напівфабрикати; нематеріальні джерела — інформація, письмові дані і документи;обслуговування і надання послуг)?
4. Яким способомвиконується робота (як це робиться: технологічний процес, трудовий процес, операція,робоча задача)?
5. На підставі чогоздійснюється робота (на якій підставі це робиться: виробнича документація,креслення, указівки, докладні технологічні інструкції, плани, розрахунки;опосередкована інформація, інструкції, описи, накази)?
6. Які критерії оцінкирезультатів праці (на підставі чого оцінюються якість і ефективність праці:критерії оцінки, норми, ліміт витрат часу, кваліфікаційні розряди)?
7. Яка кваліфікаціяпотрібно для роботи (що потрібно вміти, знати: необхідне утворення, необхіднийпрактичний досвід, майстерність, спеціалізація)?
8. За допомогою якихзасобів виконується робота (чим працюють: інструмент, машини, допоміжні засоби,апаратура, засоби керування)?
9. У яких умовахвиконується робота (робітниче середовище, її фактори і параметри робочого місця— просторові, гігієнічні, естетичні і т.д.)? 10. Яка організація праці (коли іякими способами виконується робота: організація виробничого процесу, графікроботи і розклад змін, режим праці і відпочинку, баланс робочого часу)?
11. Яка коопераціяпраці (хто, що і з ким робить: розподіл робочих задач і відповідальності,установлена субординація — начальник, підлеглі; система керівництва і керуванняпервинними виробничими колективами; характеристика соціального середовища імікроклімату на виробництві)?
12. Яка інтенсивністьпраці (який обсяг, наскільки швидко або повільно, як часто виконується робота:кількість роботи, її труднощі, швидкість, темп, норми часу, тривалістьнавантаження, варіабельність праці — монотонність, систематичність,рівномірність, циклічність, ритмічність)?
13. З якими видаминебезпеки і відповідальності сполучений виробничий процес (що може случитися нароботі: неполадки, матеріальні втрати, фінансові втрати, штрафи за низькуякість або зривши термінів постачання продукції; несправності, аварії, травми,професійні захворювання, шкода навколишньому середовищу)?
14. Який вплив робитьпраця на працюючих? (чим корисний і чим шкідливий людині: позитивний інегативний вплив матеріальних, організаційних і соціальних факторів наособистість, у тому числі і комплексний їхній вплив)?
15. Яку користьприносить праця працівникові (скільки він заробляє: заробіток, зарплата,премія, натуральні видачі, різні пільги, моральне задоволення від купа,суспільне визнання)?
16. Які умови, вимогий обмеження характерні для роботи (хто може і хто не повинний виконувати неї:адміністративно-правові, політичні, медичні, суспільні й інші детермінанти)?Методи розподілу функцій між людиною і машиною
Для розподілу функційяк і раніше використовують переліки порівняльних переваг людини і машини привиконанні функцій. Ідея полягає в тому, щоб передати людині те, у чому вонаперевершує машину, а машині — те, у чому вона перевершує людину. Задачарозподілу функцій внутрішньо суперечлива, тому що люди і машини не порівнянні.Якщо ж вони порівнянні, то нема чого розподіляти функції між ними, оскількиодну можна замінити іншої. Крім того, будь-які переліки обмежень, що стосуютьсямашин, ризикують застаріти ще до того, як вони будуть опубліковані. Проте фахівцівважають, що недосконалий спосіб розподілу функцій усе-таки краще, ніж повнавідсутність такого.
Для розподілу функційможуть використовуватися якісні і кількісні методи. Для оцінки обраногорозподілу функцій найчастіше використовується моделювання, а також методимакетування й експерименту.
Американськими вченимизапропонований підхід, названий динамічним розподілом функцій.Оскільки перша заповідь ергономіки — «шануй свого споживача», тедосить бажане надання йому можливості самостійно розподіляти функції. Задане жрозроблювачем системи розподіл функцій не може бути змінене без перетвореннявсієї системи. З розвитком техніки системи придбали програмне забезпечення, щодозволяє легко вводити зміни. Це означає, що розподіл функцій більше не є,образно говорячи, «висіченим у камені». Акцент у проектуванніпереноситься з передбачення вимог людини в розподілі функцій на процес оцінкидіяльності і задоволеності людини роботою, а також функціонування системи. Колизанадто зростає робоче навантаження, система автоматично приймає на себе великуїї частину, щоб визволити користувача [19].
Розглядаючи питанняпро те, які методи розподілу функцій корисні і відповідають системі«людина-ЕОМ», П.Т.Кідд [20] звертається до перших робіт у цій областіі, зокрема, до статті А.Чапаніса [21].
А.Чапаніс указує наряд питань, що часто ігноруються при розподілі функцій:
1) загальні порівняннялюдини і машини найчастіше невірні; наприклад, хоча комп'ютер краще виконуєобчислення, це не причина завжди використовувати його в цих цілях;
2) не завжди важливовирішувати, який компонент зробить конкретну роботу краще; цілком достатнімможе бути використання адекватного компонента;
3) загальні порівняннялюдей і машин не вказують шляхів пошуку компромісу.
А.Чапаніс указує такожна ряд інших важливих моментів. По-перше, розподіл функцій у людино-машиннихсистемах частково визначається соціальними й економічними цінностями, що урізних країнах можуть розрізнятися. Тому проектування, ефективне в однійкраїні, може не спрацьовувати в іншій. По-друге, розподіл функцій повиненпостійно переоцінюватися, оскільки технологія безупинно міняється і те, щонеможливо сьогодні, цілком може бути прийнятним у найближчому майбутньому.По-третє, багато утруднень при розподілі функцій обумовлені інженерноюневизначеністю. Інженери часто змінюють проект і іноді діють при цьому методомпроб і помилок.
А.Чапаніс рекомендує,щоб при розподілі функцій спочатку готувалися повні і детальні специфікації. Зацим повинний випливати аналіз усіх функцій системи. Потім можна провестиспробний розподіл функцій, Після цього повинна піти оцінка всього наборуфункцій, розподілених людям, щоб переконатися, що немає їхні перевантаження абонедовантаження.
Аналізуючи цірекомендації, П.Т.Кідд висловлює припущення, що, видимо, є ряд моментів, щороблять саму ідею формального розподілу функцій нереалістичної в ситуаціїпроектування.
По-перше, як видно з досвіду проектування, написати повну і детальнуспецифікацію майже неможливо. Деякі обмеження і цілі важко сформулювати інайчастіше не можна ясно виразити, поки не побудована модель або макет системи.Коли специфікація написана і представлена клієнтові, він, імовірно, її прийме.А коли система буде побудована, він, імовірно, скаже, що це але те, чого вінхотів або очікував. Причина включається в тім, що деякі мети й обмеженняіснують у неявному виді і стають явними тільки тоді., коли ціль не досягнутаабо порушені обмеження. Це одна з причин, чому програмне забезпечення (ПО)часто виявляється неадекватним або невідповідним.
По-друге, проектування не є упорядкованим процесом, що рівномірно йде відспецифікацій до втілення. У ньому дуже багато ітерацій, і він набагатоскладніше, ніж його часто зображують у простих лінійних моделях. По ходупроектування специфікації також часто міняються, коли з'ясовується, що щось непідходить або хтось пропонує кращу ідею. Звичайно, ці зміни підлягаютьформальному контролеві, але все рівно проектна специфікація не буде статичнимдокументом.
По-третє, проектування — процес багато в чому підсвідомий і творчий. Ідеїприходять людям зненацька, раптом. Тоді вони вивчаються й обговорюються.Починаються якісь експерименти. Ідея модифікується і т.д. Під час цьоготворчого процесу рішення по розподілі функцій приймаються скоріше неявно, чимявно.
По-четверте, інновації в технології частіше починаються в дослідницькій лабораторії.Цей процес може направлятися цікавістю (наприклад, що б можна зробити зтехнологією експертних систем?). Деякі наукові ідеї можуть втілитися впродукті, що потім куплять клієнти і додадуть них до існуючих систем.
По-п'яте, навіть коли на початку є зелена вулиця, апаратні і програмні засобичасто купуються «з полки», у непристосованому виді. Отже, контроль зарозподілом функцій обмежений, оскільки детальне проектування ведеться насправдітретьою стороною.
По-шосте, при розподілі функцій визначається тільки, що будуть робити людина імашина. При цьому нічого не говориться про те, як машина працює. Сучасною мовоюце значить, що розподіл функцій майже не впливає ні на архітектуру комп'ютерів,ні на особливості програмного забезпечення.
По-сьоме, при розподілі функцій нічого не говориться про цілях системи, а від нихчасто в першу чергу залежить, що буде вимагатися від людини. Так, наприклад,щоб автоматизувати планування роботи цеху, можна використовувати інформаційнусистему в режимі генерації і, можливо, у реальному масштабі часу. Або можнавикористовувати таку систему пасивно, щоб допомогти користувачеві зрозумітиособливості планувальних алгоритмів і правил. Якщо як мету проектувальник вибираєінформаційну систему для автоматичного планування, він тим самим накладаєобмеження на дії, очікувані від людей. У методах розподілу функцій цей фактніяк не відбитий, і можна сказати, що вони передбачають вторинні, більшдетальні рішення про розподіл і спираються на основні проектувальні рішення,уже прийняті проектувальником системи задовго до того, як у процесіпроектування встає питання про розподіл функцій.
Нарешті, проектування— скоріше мистецтво, чим наука. У ньому змішалися формальні і неформальніметоди, аналізи, математика, а також елементи суджень і досвіду. Частішепроектувальник знає, що для досягнення заданого результату йому треба зробитите-те і те-те. Його досвід не спонукує проводити детальний аналіз задач, щобстворити задовільну роботу для людей, що будуть використовувати дану систему[20, с.218].
Література
1. Chapanis A. Research techniques in humanengineering. Baltimore (Maryland): The John Hopkins Press, 1959.
2. Meister D. A Catalogue of ergonomic designmethods. Proceeding, International Conference on Occupational Ergonomics,Toronto, Canada, 1984 (May).
3. Meister D. Behavioral analysis and measurementmethods. N.Y.: Wiley, 1985.
4. Evaluation of Human Work. A Practical Ergonomics Methodology/Ed. by J.R.Wilson and E.N.Corlett, University of Nottingham, UK, 1990.
5. Ананьев Б.Г. О проблемах современногочеловекознания. М„ 1977.
6. Новик И., Садовский В. Модели в-науке:исторические и социокупьтурные аспекты (послесловие)// М.Вартофский. Модели.Репрезентация и научное понимание: Пер. с англ. М., 1988.
7. Юдин Э.Г. Системный подход и принципдеятельности. М., 1978.
8. Зороковский Г.М., Медведев В.И., Мунипов В.М. Принципыэргономического описания деятельности оператора// Эргономика: принципы ирекомендации. М., 1971. Вып.2.
9. Леонова А.Б., Медведев В.И. Функциональныесостояния человека в трудовой деятельности. М., 1981.
10. Методы и критерии оценки функциональногокомфорта. М., 1977.
11. Розенблат В.В. Утомление// Руководство пофизиологии труда. М., 1983.
12. Зинченко В.П., Леонова А.Б., Стрелков /O.K. Психометрикаутомления,
13. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональныхсостояний человека. М., 1984.
14. Parks D.L. Current workload methods and emergingchallenges// Mental Workload: Its Theory and Measurement. Moray N. led.) NATOConference Series, N.Y.; Plenum Press, 1979.
15. Mental load and streets in activity — Europeanapproaches/ Ed. by W.Bachmann and J.Udris. Berlin: VEB Deutsher Verlag derWissenschaften, 1982.
16. Горбов Ф.Д., Лебедев В.И. Психоневрологическиеаспекты труда операторов. М., 1975.
17. Зинченко В.П., Мунипов В.М., Смолян ГЛ. Эргономическиеосновы организации труда. М., 1974.
18. Райскуп Я. Психологическая профессиография//Психология труда: Пер. со словам. М., 1979.
19. Кантовиц В., Соркин Р, Распределение функций//Человеческий фактор: Пер. с англ, М.: Мир, 1991. T.IV.
20. Kidd P.T. Interdisciplinary design ofskill-based computer-aided technologies: interfacing in depth// Theinternational journal of human factors in manufacturing, 1992, Vol,2(3).