ЗМІСТ
ВСТУП
1. СПІЛКУВАННЯІ СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
2. ДІАЛОГ ЗДОРОСЛИМИ
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Спілкування і спільна діяльність — це та основа, на якій будується всежиття дітей. Культивування спілкування в групах дитячого саду і на уроках вшколі є однією з найважливіших цілей і в той же час основним засобом вихованняі навчання.
При організації і теоретичному осмисленні спілкування з дітьми виникаєзакономірне питання — як відрізнити спілкування від того, що спілкуванням не є?Дві дитини мирно грають «поруч». Питання — вони спілкуються чи ні? Іншийприклад — група дітей грає в лікарню. Одне дитя — «доктор», він всіх«пацієнтів» вислуховує, у всіх дивиться горло за допомогою шпателя, а потімвсім робить уколи. Зовні все це дуже схоже на спілкування, а як насправді?
1. СПІЛКУВАННЯ І СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У тлумачному словнику російської мови спілкування зв'язується із словами«спільністю», «община». Цей сенс даного поняття може служити і головнимкритерієм справжнього спілкування людини з іншими людьми. Якщо є загальнийконтекст, загальне поле, це означає, що людина спілкується. Часто на заняттях вдитячому саду або на уроках в школі можна спостерігати таку картину — дитя напитання вчителя або вихователя дає «потрібну» відповідь, а в реальному життіповодиться не так, як потрібно. Пояснити це можливо, якщо передбачити, що удитяти і в дорослого різні контексти, якщо у них немає спільності, а значить, іспілкування. Відповідь дитяти є наслідком не його особового розвитку, арезультатом роботи його пам'яті.
Необхідною умовою, що свідчить про наявність справжнього спілкування, єздібність до ідентифікації, до уміння ототожнитися з партнером по спілкуванню,до можливості встати на іншу точку зору. Педагоги знайомі з тим фактом, що дитяможе слухати і не чути, може дивитися і не бачити. В той же час дорослі такожне уміють слухати і чути дітей і тому не розуміють їх. Іншими словами, вспілкуванні завжди є діалог.
Всі ці умови і критерії спілкування виявляються на всіх вікових рівняхрозвитку дитяти. В той же час в кожному віці спілкування має свою специфіку.Спілкування маленьких дітей завжди засноване на їх особистих, конкретнихстосунках, симпатії один до одного і дорослим. Ці стосунки дуже вибіркові. Укожного дитяти буває один або декілька однолітків, що віддаються перевага, таксамо як і коханих дорослих. В дитячої дружби є своя динаміка — початок взаємноїприязні (покладене в загальній грі, пов'язане з колишнім знайомством по двору ітак далі), її зміцнення, неминучі сварки, примирення, можливе охолоджування привиникненні нової дружби. Все це реальні факти дитячого життя. Враховуючи їх,дорослий може впливати на розвиток дитяти. При цьому і він сам вступає вособистих, дуже значимі для обох сторін стосунки. Стосунки вихователя і дитяти,вчителя і учня можуть розвиватися по-різному, залежно від конкретних умов іпроблем. Незмінним залишається лише відчуття симпатії і пошани з боку дорослогопо відношенню до кожного з дітей.
Життя дітей складається з безлічі справ, загальних або для всіх дітейвідразу, або для невеликих дитячих об'єднань. У повсякденних справах, іграх, восвоєнні нового діти відчувають себе упевнено і комфортно разом із звичноюкомпанією, дитяті дуже потрібно поглянути, як виходить те або інша справа уйого приятеля, яка не виходить у нього самого, як допомогти сусідові, щосьпоказати один одному і так далі
Коли діти навчаться змістовно взаємодіяти з двома-трьома друзями,дорослий може запропонувати їм об'єднатися для деяких справ по-іншому,відповідно до задуму. Це допомагає дітям знайти нові емоційні і діловіконтакти, служить підтримці атмосфери симпатії і пошани один до одного. Крімтого, деякі діти, звиклі в своїй компанії грати одну і ту ж роль, наприклад,лідера або виконавця, потребують зміни ролей і зміни партнерських взаємин.
У дитячому саду, в школі, в сім'ї разом із спілкуванням і спільнимивидами діяльності повинна мати місце і індивідуальна діяльність дитяти. Для їїорганізації поважно створити необхідні умови. У дитяти має бути свій куточок,своє місце, свій час і простір, де він може дати волю уяві. Для такої діяльностіпотрібно багато дрібного ігрового матеріалу, будівельні набори і конструктори, настольно-печатные ігри, автодидактичнііграшки, матеріали для майстерності. Розвиток індивідуальної діяльності дитятиє обов'язковою умовою появи нових, вищих форм спілкування, співпраці івзаємодії.
В процесі спілкування дорослі і діти можуть займати по відношенню один доодного різні позиції. Це можуть бути позиції «зверху», «знизу», «поруч»,«збоку» і так далі Звичайне уявлення про взаємні позиції дорослого і дитятизводиться до того, що дитя має бути слухняне дорослому, повинен у ньоговчитися, тобто знаходитися в позиції «знизу».
В той же час останніми роками всі звикли до того, що, коли мова заходитьпро педагогічний процес, то найправильнішою, бажанішою і обґрунтованою длядорослого по відношенню до дитяти є позиція демократичної співпраці, позиція«на рівних».
В той же час кожному педагогові і батьку зрозуміло, що без позиції«зверху», тобто без прямого керівництва, прямого навчання і оберігання дитятивід всяких небезпек, від всяких нещасних випадків не можна побудувати життєворозумний виховно-освітній процес. Діти і самі дуже часто звертаються додорослого як до сильнішої, знаючої, умілої і авторитетної людини. В той же часдіти обтяжуються надмірною опікою, невідступним керівництвом і повчаннями, якідорослий підносить їм з цієї позиції «зверху». Як же бути з настільки звичайноюв освітніх установах і в сім'ї позицією дорослого «зверху»? Як до неївідноситися? Як нею користуватися?
З іншого боку, не зовсім ясно, як реалізувати в умовах дитячої групи абоучбового класу позицію «поруч». Легко сказати — «бути разом з дітьми, поряд зними». Багато педагогів, які пробували перейти в своїй роботі до нових форм іметодів, стикалися з тим, що, як тільки вони покидають звичну позицію (стоячи вдошки перед сидячими дітьми, зібравши по можливості на собі і на своїх діях всяїх увага), ґрунт спливає у них з-під ніг. Діти, відчувши свободу, починаютьактивно досліджувати її кордони, і єдиним порятунком як для дорослого, так ідля дитяти виявляється втеча назад, в звичних для педагога і дітей, радощі, щоне приносять ним, проте безпечні межі позиції «дорослий зверху — діти знизу».
Що ж таке позиція «дорослий поряд з дитям»? Коли вона насправді буває,звідки береться, як поєднується з іншими позиціями спілкування? Чи правда, щовона найголовніша і найкорисніша для розвитку дитяти і побудови його стосунківз дорослими? А як це буває в дитячому спілкуванні, без дорослих, які тамбувають позиції? А в спілкуванні дорослих між собою, без дітей?
Якщо ми поставимо собі питання, коли дорослий абсолютно реально відчуваєсебе не «поруч», а що злиться з дитям, що живе з ним єдиним життям, товідповідь буде дуже простою і очевидною. Це буває з будь-якою мамою, поки їїдитя ще зовсім маленьке — від народження до двох-трьох років. По відношенню дотакого маляти немає нужди ставати в які-небудь позиції вже хоч би тому, що самемаля ще абсолютно нездібне встати в додаткову позицію. Що товчу керуватиоднорічним дитям, повчати його, пояснювати йому які-небудь істини з позиції«зверху», коли потрібно просто бути разом з ним, ставши його частиною ізробивши його своєю частиною при одночасному збереженні самобутності кожного?
Базова стадія розвитку людського спілкування у максимальній міріреалізується в дитячому віці, в той час, коли спілкування є провідноюдіяльністю дитяти і в його руслі відбувається психічний розвиток. Ця формаспілкування, дає, розчіпляючись, різні варіанти взаємних позицій дорослого ідитяти. Це відбувається у міру того, як дитя набуває досвіду спілкування інавчається відділяти себе від навколишнього його світу, у тому числі від іншихлюдей. Яка ж позиція по відношенню до дорослого виникає у дитяти першої — «зверху» або «знизу»? Здавалося б, першою повинна з'являтися позиція «знизу»,але в реальності це не так. Маленьке дитя ясно більш схильне вимагати, ніжпросити. Там, де все відбувається «по-хорошому», без капризів і необґрунтованихвимог. Пізніше, в дошкільному віці, він здатний довільно вставати в позицію щопросить, використовувати різні «чарівні» слова і взагалі за бажання поводитисядемонстративно добре. Вимога ж (на відміну від прохання — акт більшбезпосередній, витікаючий з афектний забарвленого бажання або наміру) властивасаме маленьким дітям, що вперше стверджують своє «я». В той же час вимога — цесимптом осмислення свого відношення до дорослого як джерелу можливогозадоволення бажання.
Зароджуючись в ранньому віці і проходячи різні стадії становлення вдошкільному і молодшому шкільному віках, уміння дитяти приймати в спілкуванніпозиції «зверху» і «знизу» удосконалюється. Динаміка опанування цих позицій вспілкуванні дитяти з іншими дітьми декілька відрізняється від того, щовідбувається в його спілкуванні з близькими дорослими. Якщо при спілкуванні здорослим дитя спершу навчається вимагати і тільки потім просити, то вспілкуванні з однолітками відбувається все навпаки, дитя раніше починаєорієнтуватися на дітей старше за себе. Вони залучають маляти, йому нескінченноцікаво все, що вони роблять, він прагне їм наслідувати, займає в спілкуванні зними позицію що вчиться, підстроюється «знизу». Проте відбувається це на основіуміння бути «зверху», що вже склалося, «над» дорослим, уміння добитися чогось зйого допомогою, підпорядкувавши його дії своїй волі. Осмислене підпорядкуванняможливе лише тоді, коли сталося розуміння, як за допомогою іншого досягтибажаного результату.
Якщо в іграх із старшими дітьми, а потім в діяльності з одноліткамипривабливість результату полягає для трьох-чотирилітнього, та і для більшстаршого дитяти в самому спілкуванні, то в разі контактів з дорослим до цьогочасу самооцінка спілкування вже не забезпечує готовності дитяти підкорятися.
При спілкуванні з дорослим, для того, щоб дитя стало чомусь активновчитися, виконувати які-небудь вимоги, орієнтуватися на керівного загальноюдіяльністю дорослого, потрібно, аби ця діяльність була для дитяти цікава, абийому хотілося в ній брати участь. Необхідний загальний контекст спільноїдіяльності, рівно актуальний для дорослого і для дитяти.
В рамках контексту загальної діяльності захоплені нею дитя і дорослийнеодноразово міняють позиції «знизу» і «зверху». Те ж саме відбувається удитяти, що підросло, при спілкуванні з іншими дітьми. Він починає активнозаймати позицію «зверху» по відношенню до дітей молодше або особово слабкіше засебе, продовжуючи із задоволенням і інтересом орієнтуватися на старших абожвавіших, вміліших і популярніших дітей, на їх справи і ігри, активнонаслідуючи їм і вчившись у них. В результаті до кінця дошкільного віку у дитятискладається здібність до в не ситуативному, довільного спілкування з дорослимиі з іншими дітьми, що реалізовується в різних іграх і заняттях.
А що ж відбувається з позиціями «поруч» і «разом»? Чи набувають вони новіформи або так і залишаються рудиментом позиції, що зберігся з дитинства,?
Необхідно сказати, що позиція поступаючись верховенством іншим формам іпозиціям спілкування, зберігає актуальність не лише в дошкільному, але і вмолодшому шкільному віці, а у деяких дітей і довше. Вона використовуєтьсявчителями при індивідуальній роботі з дітьми, що мають труднощі в навчанні.Наприклад, чарівна дія може надати рука, лежача на плечі або голові неупевненого в собі школяра, що виконує важке завдання в зошиті. Ця рука — знакспільності, єдність з дорослим, захищеності».
На основі становлення довільності спілкування з'являється позиціяділового наочного спілкування, яку можна умовно назвати партнерською. За своєюсуттю це позиція «на рівних», хоча психологічний аналіз напевно дозволитьвиділити в ній мікрофази позицій «знизу» і «зверху» і в того, і у іншогопартнера. Таке партнерське спілкування виникає разом з розвиткомколективно-розподілених форм дитячої гри. Одночасно з колективними формами ігрирозвиваються і колективні форми продуктивної діяльності: музичення, побутовоїдитячої праці, перед шкільні колективні форми навчання. Всі ці ситуації — ґрунтдля формування і реалізації партнерського ділового спілкування «на рівних».Основною діагностично значимою ознакою, по якій можна визначити, що дитяволодіє партнерським спілкуванням, є перехід до ігор з правилами.
Слід згадати ще один вигляд позиції в спілкуванні — нарочиту усунутістьдорослого по відношенню до дитяти. На перший погляд така позиція зовсім не маєна увазі спілкування. Але це не зовсім вірно. Так, присутність в класі вчителя,демонстративно зайнятого своєю справою, але готового прийти на допомогу тому,хто цього потребує, дуже значимо для дітей. Цілком можливо, що ніхто з них і непідійде до нього з питаннями, але вони відчуватимуть себе впевненіше, ніж якбивони залишилися одні із завданням. То ж можна сказати про маму або бабусю, якасидить з шиттям біля дитяти, що робить уроки, малює, щось майструє. Вона тут,вона бачить краєм ока, як у нього йдуть справи, і він знає це, орієнтується нанеї і її відношення до того, що відбувається.
Позиція демонстративної усунутості є для дитяти потенційним джереломрозгортання спілкування в будь-яких доступних йому позиціях. Її актуальністьдля дитяти — це результат довгої дороги розвитку спілкування.
Позиції в спілкуванні у дорослої людини включають все ті стадії і етапи,які реалізовувалися у дитяти в його розвитку. Дорослий уміє довільновикористовувати їх в побудові свого спілкування з різними партнерами. Якщо удорослої людини є труднощі в спілкуванні, це означає, що свого часу, вдитинстві, відповідна стадія розвитку спілкування чомусь виявилася не прожитоюїм повноцінно, і цей пропуск продовжує позначатися в його дорослому житті.
2. ДІАЛОГ З ДОРОСЛИМИ
Вже на ранній стадії розвитку чутливість дитяти до зовнішніх дій, характерреакції на них можуть сильно розрізнятися. Реакція маляти залежить від багатьохпричин. Велике значення мають стан його здоров'я, настрій, відношення додорослого, такого, що знаходиться поруч. Ще до того; як дитя навчиться взнаватиматір і батька, він розрізняє, хто його доглядає. Рухи дорослого, голос, запахрізні. Зрозуміти поведінку дитяти можна, лише маючи з ним безперервний контакт.
Початок діалогу. Рухи новонародженого дитяти, його плач, вираз обличчя,напружене тільце показують, що він потребує захисту дорослого. Дитя як би подаєсигнал: Допоможіть! Якщо ви прагнутимете відповідати на такі сигнали, то тимсамим покладете початок найпершого діалогу між вами і вашим малям. Але спочаткуініціатива дії завжди належить лише вам. Адже в період новонародженості вповедінці дитяти виявляються рефлекси виключно безумовні, тобто природжені,такі, що передаються по спадку, як те: смоктання, ковтання. Наприклад, спочаткумаля однаково реагує на наближення будь-якого предмету до рота — смокче ігруди, і свої пальці, і білизну, і пустушку. Проте поступово він починаєрозуміти, що смоктання різних предметів дає неоднакові результати і йогореакції на різні дії також видозмінюються. Смоктання грудей він пов'язує ізздобуттям їжі, а смоктання пальця приносить йому інше задоволення. Таквідбувається формування рефлексів умовних, які складаються в процесі пізнаннянавколишнього світу.
Поступово здібність дитяти до взаємодії з оточенням зростає. Він починаєпосміхатися, грати своїми ручками і ніжками. Як і раніше велике значення маєдля нього акт годування, коли він відкриває для себе, як приємно бути разом зматір'ю (смоктальні рухи починаються у нього в той момент, коли він, будучиголодним, її бачить). Проте діалог змінюється. Оскільки ви постійнозадовольняєте найважливіші потреби маляти, то його крик стає сигналом,призначеним спеціально для вас. Якщо ви відповідаєте на цей крик беззволікання, то тим самим допомагаєте дитяті встановити зв'язок між сигналом ідопомогою дорослого, і у нього починає формуватися відчуття упевненості ідовіри до вас. Але у тому випадку, коли ви своєю поведінкою не даєте дитятіпідтвердження, що йому буде надана допомога, як тільки в цьому виникненеобхідність, довіра вашого дитяти до вас може ослабіти.
Діалог продовжується. Коли добовий ритм дитяти набуває деякоїрегулярності і ви починаєте розуміти, що у кожному конкретному випадку йомупотрібно, ваше спілкування набуває нових рис. Віднині ви можете підтримуватиритм, що понад усе владнує вашого маляти, і в той же час дістаєте можливістьпланувати свої дії.
Саме на цьому етапі потреба в їжі вже не обов'язково повинназадовольнятися без зволікання. Проте допускати тривалого чекання не можна,оскільки око може підірвати довіру дитяти до вас.
Встановленню тісного контакту з дитям сприяє також безліч ситуацій, вяких ви здійснюєте догляд за ним.
Подальший розвиток діалогу. З часом дитя починає розрізняти знайомі інезнайомі обличчя, голоси людей, реагувати на зміну навколишнього оточення. Уцей період контакт з дорослими стає дуже значним чинником для його розвитку.Сите і відпочиле маля до свого оточення налагоджене позитивно, унаслідок чогопроявляє допитливість, активний інтерес до інших людей і предметів. Проте колидо нього присувається дуже близько незнайоме обличчя, дитя відводить погляд,його тільце напружується, він може заплакати. Але якщо, сидячи в колясці, вінпосміхається і сміється, це може означати, що він чекає, коли до нього виявлятьцікавість близькі люди. Цей період грає велику роль не лише для нього, але ідля вас, батьків. Зараз можна встановити контакт і чекати спілкування один зодним… .
Умови, сприяючі діалогу. У перший рік життя дитяти велика частинадіалогів заснована на тому, що дорослі усувають те, що йому не подобається, ідопомагають робити те, що він хоче. Якщо ви дозволятимете своєму маляті лежати(або сидіти) так, як йому хочеться, і там, де йому хочеться, то тим самимзробите позитивний вплив на його активність і нормальний розвиток.
Після того, як маля навчиться пересуватися рачки, повзати і ходити, вінповинен знаходитися в ліжечку лише тоді, коли втомився і йому необхіднийвідпочинок або сон. Пам'ятаєте, що в цей період дитяті потрібні умови, в якихвін мав би можливість контактувати з оточенням і вільно діяти.
Треба так організувати повсякденний побут дитяти, аби у вашій розмові зним частіше звучало так, чим немає, оскільки у немовлят здатність утримуватисявід якої-небудь забороненої дії надзвичайно мала. Доцільніше не повторюватибагато раз не можна, не вирішую, а відразу ж постаратися перемкнути увагу маляти,відвернути його.
Говорите з дитям спокійним голосом. Він відчуває себе упевненіше, колибачить, що ви спокійні. Це закладено природою: дитя — маленьке дзеркало вашогостану. Якщо ви чимось стривожені, дитя це швидко відмітить і теж затурбується.
ВИСНОВКИ
Однією з важливих умов спілкування дорослих і дітей є позитивне ігровесередовище. Довгий час при спілкуванні з дитям словесний діалог ведете ви. Малясприймає інтонацію вашої мови, її методику задовго до того, як почне говоритисам. А коли він знаходить здатність виголошувати окремі слова, то радості йогонемає межі. Віднині він імітує вас у ваших діях, інтонаціях і словах, йогонеспання починають заповнювати ігрові пісеньки і приказки, а сам він незрідкабуває ініціатором різних ігор і дій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Марцинковская Т.Д. Детская практическая психология – М.:Гардарики, 2006 – 564 с.
2. Реан А.А. Психология и педагогика. – П.: Спб, 2006 – 240 с.
3. Возрастная психология: феноменология развития, детство,отрочество: Учебник для студ. вузов. — 4-е изд., стереотип. — М.: Издательскийцентр «Академия», 1999. — 456 с.
4. Абрамова Г.С. Практическая психология. Учебник для студентоввузов… — М.: Юнити, 2004. – 224 с.