Внесок Вундтав нову психологію
Будучиосновоположником нової психологічної науки, Вільгельм Вундт є однієї знайвизначніших фігур у цій області. Приступаючи до вивчення історії психології,не одне покоління студентів познайомилося із традиційною версією науковогопідходу Вундта. І тільки через сто років після того, як Вундт заснувавпсихологію, відкрилися нові дані, а старі факти «зазвучали» інакше, що змусилопсихологів визнати, що загальноприйняте уявлення про систему Вундта булопомилковим. І адже ця доля осягла саме Вундта, що завжди боявся бути«незрозумілим, або зрозумілим неправильно».
В 70-ті й 80-тіроки нашого сторіччя ця тема була підхоплена в багатьох публікаціях, у яких говорилосяпро те, що пануючий погляд на психологію Вундта невірно інтерпретує йогопозицію, приписуючи йому переконання, які в корені розходилися з його ідеями.
Як подібненепорозуміння могло трапитися відносно фігури такого масштабу? Вундт написавбезліч книг і статей, у яких ясно виклав свій погляд на психологію. Звернувшисьдо них, кожної міг усвідомити його позицію — кожної, хто читає по-німецькому йволодіє достатнім запасом часу, щоб простудіювати феноменальна кількість йогоробіт.
Повно, навіщо такускладнювати? Більшість психологів думають зайвим читати Вундта в оригіналі,оскільки основні його ідеї й результати наукових вишукувань викладеніпо-англійському його учнем Е. Б. Титченером — англійським психологом, що майжевсе життя проробив у Корнелському університеті в Нью-Йорку. Титченер заявлявпро себе як про відданого послідовника Вундта й справжньому перекладачі йогопраць. І так трапилося, що метод Титченера, що він назвав структуралізмом, бувприйнятий за відображення системи його вчителі, Вундта. Уважалося, що вивченняметоду Титченера автоматично означає звертання до Вундту.
Пізнішедослідники, що вивчали добутки Вундта, засумнівалися в правочинності такоїпостановки питання. Титченер не зовсім точно представив позицію Вундта. Зовсімочевидно, що він перевів тільки ті витримки з його робіт, які служатьпідтвердженням його власних побудов. Зважаючи на все, він міг трохи видозмінитиідеї Вундта для того, щоб вони погодилися з його власними, що зробило б їхбільше вагомими, оскільки ці ідеї підтримані самим засновником психології.
Неточна й неповнаверсія системи Вундта була сприйнята декількома поколіннями не тільки в силутого положення, що Титченер зайняв в американській психології, але також тому,що учень останнього Дж. Боринг один час був провідним істориком психології. Затвердженням Боринга, Титченер був продовжувачем традицій лейпцігської школиВундта. І хоча тому ж Борингу належать слова про те, що робота Титченера«відрізнялася від школи Вундта», багато психологів, які вивчали історію свогопредмета по підручнику Боринга «Історія експериментальної психології» 1929 і1950 року видання, ототожнювали системи Титченера й Вундта.
Отже, погляд напсихологію Вундта, що довгий час пропонувався американським студентам, виявивсяскоріше міфом, а не фактом, легендою, а не істиною. Починаючи з формальноговиникнення психології. майже сто років викладачі історії психології помилялисясамі й уводили в оману інших. Це ставиться й до підручників по психології(включаючи й попередні видання книги, що ви тримаєте в руках). Це ще одинприклад того, як перекручені історичні дані можуть вплинути на наше розумінняподій минулого
Вільгельм Вундт(1832-1920)
Нагадавши деякіфакти з біографії Вундта, ми потім розглянемо його визначення психології і йоговплив на наступний розвиток наукових методів.
Сторінки життя
Вільгельм Вундтпровів дитячі роки в Німеччині, жив у маленьких городках навколо Маннгейма. Удитинстві він почував себе самотнім, мріяв стати знаменитим письменником.Шкільні оцінки маленького Вільгельма залишали бажати кращого. У родині до ньогоставилися як до єдиного ребенку, тому що його старший брат учився вдалечині відбудинку, у школі-інтернаті. Батько Вундта був пастором, і, хоча їхня родинавважалася дружної, дитячі спогади Вундта про батька були не самими приємними.Він згадував, як один раз батько дав йому ляпас за те, що хлопчик не помітивсвого вчителя.
Починаючи іздругого класу, утворення Вундта було доручено помічникові батька, до якогоВільгельм прив'язався всією душею. Коли молодого священика перевели в іншийприхід, хлопчик був так розстроєний майбутнім розставанням, що батькам довелосядозволити йому виїхати зі своїм учителем, у будинку якого Вундт і жив, покийому не здійснилося 13 років.
Відносноутворення в родині Вундта існували міцні традиції: його предки прославили своєім'я досягненнями практично у всіх галузях науки. Але, проте, для домашніх булоочевидно, що самий молодший Вундт цю чудову лінію не продовжить. Дні вінпроводив не за підручниками, а в мріяннях, і, як результат, провалив іспити заперший клас. У гімназії він відставав від однокласників, над ним посміювалисявчителі.
Поступово Вундтнавчився контролювати свою схильність до фантазування й навіть ставкористуватися популярністю в школі, що, щоправда, так ніколи й не зміг полюбити.Але він розвив свої інтелектуальні інтереси й здатності й до 19 років,закінчивши школу, був уже готовий до надходження в університет.
Вундт вирішивстати лікарем, що давало йому можливість заробляти на життя й одночаснозайматися наукою. Медицині він навчався в університеті в Тюбингене, а потім уГейдельберзі. Він вивчав анатомію, фізіологію, фізику, медицину й хімію. Однакчерез деякий час Вундт дійшов висновку, що практична медицина — не йогопокликання, і повністю присвятив себе вивченню фізіології.
Провчившисьусього семестр у Берлінському університеті, де в той час працював великийфізіолог Іоганнес Мюллер, Вундт вертається в Гейдельберг. Тут в 1855 році вінодержує докторський ступінь, і з 1857 по 1864 роки читає лекції й працюєлаборантом у Германа фон Гельмгольца. Але зрештою Вундту знудило бути лектором,і він відмовився від цієї роботи. У тім же 1864 року він одержав посадуад'юнкт-професора й залишився в Гейдельберзі ще на 10 років.
У ході занятьфізіологією Вундт замислюється про психологію як самостійній експериментальнійнауці. Свої ідеї він представив у книзі «До теорії почуттєвого сприйняття», щочастинами публікувалася з 1858 по 1862 рік. У цьому творі Вундт описуєексперименти, які він ставив у домашньої, досить погано обладнаної, лабораторії,і викладає своє бачення методів нової психології. Тут же він уперше вводитьпоняття експериментальна психологія. Поряд з «Елементами психофізики» (1860 р.)Фехнера, про цю книгу Вундта часто говорять, що вона знаменує собою формальнийпочаток нової науки.
Робота Вундта«Лекції про душ людини й тварин» ставиться до 1863 року. Про важливість цієїпраці говорить його перевидання (виправлене) майже через 30 років після першоїпублікації й вихід численних репринтных видань аж до кончини Вундта в 1920 році.У цьому творі серед інших Вундт торкається проблеми виміру часу реакції йрозглядає питання психофізики, які протягом багатьох років займали розумиекспериментальних психологів.
Починаючи з 1867року, Вундт читає в Гейдельбергському університеті перший і єдиний у світі натой час курс лекцій по фізіологічній психології. Ці лекції «вилилися» в одну ізсамих значних його книг «Основи фізіологічної психології», що була опублікованау двох частинах в 1873 і 1874 роках. За редакцією самого Вундта робота перевидавалася6 разів протягом 37 років, останній раз — в 1911 році. Цей визнаний шедеврВундта заклав фундамент психології як самостійної експериментальної науки ізвласним колом проблем і методами дослідження.
Довгі роки«Основи фізіологічної психології» служили для психологів-експериментаторівенциклопедією й свідченням прогресу нової психологічної науки. У передмові доцієї книги Вундт так сформулював свою мету: «виділити нову область пізнання».Термін «фізіологічна психологія» може бути неправильно зрозумілий. У Німеччинів часи Вундта слово «фізіологічний» використовувався як синонім слова«експериментальний». Таким чином, Вундт писав не про ту фізіологічнупсихологію, яку ми знаємо зараз, а про психологію експериментальної.
Роки в Лейпцизі
В 1875 році Вундтстає професором філософії в Лейпцігському університеті; із цього моментупочинається самий тривалий і важливий період його разючої наукової кар'єри. Уцьому університеті він проробив 45 років. Уже на початку своєї діяльності вінстворює в Лейпцизі лабораторію, а в 1881 році засновує журнал «Філософськінавчання», офіційний друкований орган своєї лабораторії й нової науки. Вундтмав намір назвати нове видання «Психологічні навчання», але передумав, оскількив той час уже існував журнал з такою назвою (хоча в ньому зачіпалися ненаукові, а окультні й спіритуалістичні питання). Все-таки в 1906 році Вундтперейменував свій журнал в «Психологічні навчання». Перед психологієювідкривалася широка дорога.
Широкапопулярність ім'я Вундта і його лабораторії залучила в Лейпциг величезнакількість бажаючих з ним працювати студентів. У їхньому числі було кількамолодих людей, які пізніше внесли істотний вклад у розвиток психологічноїнауки, серед них американці, що заснували після повернення в Сполучені Штативласні лабораторії. У такий спосіб лейпцігська лабораторія вплинула на розвитоксучасної психології — вона служила зразком для створення новихекспериментальних центрів.
Колишні студентиВундта організували лабораторії також в Італії, Росії і Японії. Найбільше творівВундта було перекладено на російську мову. Захоплюючись Вундтом, російськіпсихологи в 1912 році обладнали в Москві лабораторію — точну копію вундтовської.Ще одна така лабораторія була побудована японськими вченими на базі Токійськогоуніверситету в 1920 році, у рік смерті Вундта, але в 60-е роки ця лабораторіязгоріла під час студентських хвилювань. Студентів, які приїжджали в Лейпциг,насамперед поєднували загальні погляди й мети, і саме ці молоді вчені склалипершу формальну психологічну школу.
Лейпцігськілекції Вундта користувалися великою популярністю. На кожну в аудиторіїзбиралося більше шестисот студентів. Уперше побувавши на одній з лекцій в 1890році, Е.Б. Титченер так описав Вундта в одному зі своїх листів:
Служительрозгорнув двері, і ввійшов Вундт. Природно, у всім чорному, від черевиків докраватки; вузькоплечий, небагато сутулиться; він робить враження високоїлюдини, але навряд чи його ріст перевищує 5 футів 9 дюймів.
Він гуркотівіншого слова не підбереш — по бічному проході й зійшов на кафедру: тук. тук — начебто його підметки були зроблені з дерева. Мені здалося, що в цьому гуркотічеревиків є щось неварте, але крім мене, схоже, цього ніхто не помітив.
Коли він пройшовна кафедру, я зміг гарненько розглянути його. У нього досить густа,сіро-сталевого кольору шевелюра, тільки верхівку прикривають акуратно піднятізбоку пасма...
На піднесеннікоштує довгий стіл, очевидно, для демонстрації експериментів: на ньому — переносна книжкова полиця. Вундт зробив пари манірних рухів — задумливо приклавдо чола вказівний палець, вибрав крейду — а потім став особою до аудиторії,обпершись ліктями на книжкову полицю. Така поза підсилює враження, що це людинависокого зросту. Він почав говорити тихим голосом, немов вибачаючись: але вжепісля перших двох пропозицій у приміщенні утворилася повна тиша, у якій лунавлише впевнений голос лектора, — він прочитав лекцію на одному подиху. У ньоговиявився густий баритон, не дуже виразний, що часом начебто гавкає: але слухатийого було легко, у голосі відчувалася переконливість, іноді навіть палкість,але, скоріше, що напускається для підтримки інтересу слухачів… Ні в якізаписи він не заглядав: Вундт, наскільки я можу судити взагалі не опускаєпогляд, хіба що раз він подивився на полицю, коли перебирав лежачі на нійпаперу...
Руки Вундта ніхвилини не лежали спокійно: лікті були нерухливі, але плечі й кисті увесь часрухалися, немов хвилі… ці рухи заворожували і якимсь таємничим образомілюстрували його мову...
Він закінчивлекцію точно в призначений час і, всі так само небагато сутулячись, гуркотів черевикамидо виходу. І якби не цей дурний гуркіт, я залишився б у повному замилуванні.
У приватномужитті Вундт був спокійною й невибагливою людиною, дні його проходили по строгозаведеному порядку (виявлені в 1970 році щоденники його дружини Софи — ще одинприклад появи раніше невідомих історичних даних — розповіли багато нового проособисте життя Вундта). З ранку Вундт працював над якою-небудь книгою абостаттею, читав студентські роботи, редагував свій журнал. Опівдні він бувприсутній на іспитах в університеті або навідувався в лабораторію. Один зістудентів Вундта згадував, що його візити займали не більше 5-10 хвилин.Імовірно, незважаючи на свою непохитну віру в експериментальні дослідження,«сам він не був створений для роботи в лабораторії».
У другій половинідня Вундт прогулювався, подумки готуючись до майбутньої лекції, що звичайнопочиналася в 4 години пополудні. Вечорами в його родині музицировали, говорилипро політика й — принаймні, у дні його молодості — про права студентськоїмолоді й робітників. Фінансове становище сімейства дозволяло тримати в будинкуслуг і влаштовувати прийоми.
Культурно-історичнапсихологія
Заснувавшилабораторію й журнал, керуючи безліччю дослідницьких проектів, Вундт звернувсяй до філософії. У період з 1880 по 1891 рік він писав роботи з етики, логіці,філософії. В 1880 і 1887 роках Вундт підготував друге й третє видання «Основфізіологічної психології», продовжував писати статті для свого журналу.
Ще в першій своїйкнизі по культурно-історичній або соціальній психології Вундт звернувся дотеми, на дослідження якої пізніше направив весь свій багатогранний талант.Повернувшись до цього проекту, він створив 10-млосну працю за назвою«Психологія народів» (Volkerpsychologie), що видавався в 1900-1920 роках.
Докультурно-історичної психології Вундт відніс вивчення різних стадій розвиткулюдських психічних процесів, які проявляються в об'єктивних продуктах культури- мові, мистецтві, міфології, соціальних підвалинах, законах, моралі. Величезнезначення цієї праці для психології обумовлено не тільки актуальністю самогопредмета дослідження: поява цієї роботи знаменує собою поділ новоїпсихологічної науки на дві галузі — експериментальну й соціальну,
Вундт думав, щонайпростіші психічні процеси — відчуття й сприйняття — можна й необхідновивчати за допомогою лабораторних досліджень. Але він був упевнений, щоекспериментальний метод не годиться для вивчення психічних процесів вищогопорядку — таких, як навченість і пам'ять, які пов'язані з мовою й іншимиаспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищої розумовоїдіяльності можна застосувати тільки не експериментальні методи дослідження, якіпрактикують в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим єтвердження Вундта про провідну ролі соціальних сил у розвитку пізнавальнихпроцесів. Однак його судження про те, що ці процеси неможливо вивчати задопомогою експерименту, незабаром були спростовані.
Розвиткукультурно-історичної психології Вундт присвятив 10 років, але вона не зробилаістотного впливу на американську психологію. У статтях, опублікованих за 90років в «Американському психологічному журналі», у всіх витримках з добутківВундта на частку «Психології народів» доводиться всього 4 відсотки цитат. Для порівняння:на «Основи фізіологічної психології» робляться посилання в 61 відсотківвипадків.
Вундт продовжувавпрацювати без перерви до самої своєї смерті в 1920 році. Він вів дуже спокійнежиття, і — так вуж розпорядилася доля — умер незабаром після завершення книгисвоїх спогадів. Підраховано, що в період з 1853 по 1920 роки Вундт написавбільше 54 тисяч сторінок — тобто він писав по 2,2 сторінки щодня. Нарешті,збулася його дитяча мрія стати знаменитим письменником.
Дослідженнядосвіду свідомості
Психологія Вундтаґрунтувалася на експериментальних методах природничих наук — в основному, наметодах фізіології. Вундт пристосував ці наукові методи до нової психології йпроводив дослідження точно так само, як це робив будь-який натураліст. Такимчином, «дух часу», Zeitgeist, у фізіології й психології сприяв формуванню якпредмета нової психології, так і методів психологічних наукових досліджень.
Предметомвивчення Вундта, якщо виразити це одним словом, була свідомість. Якщо жговорити про це більш докладно, то слід зазначити, що в системі вченого знайшливідбиття всі теорії емпіризму, що одержали розвиток в XIX столітті. Вундтуважав, що свідомість – явище складне, і для його вивчення найкраще підходитьметод аналізу. Він писав: «Першим кроком у вивченні якого-небудь явища повиннебути повний опис його тридцятимільйонних елементів».
На цьому, однак,подібність між емпірістами й Вундтом закінчується. Вундт був не згодний з ідеєюстатичності елементів свідомості — так званих атомів мозку — які пасивно, урезультаті якогось механічного процесу, з'єднуються один з одним. Він уважав,що свідомість грає набагато більше активну роль в організації власноїструктури. А виходить, вивчення тільки тридцятимільйонних, тільки змістусвідомості або його структури — лише початок у розумінні психологічнихпроцесів.
Оскільки головнаувага Вундт зосередив на здатності мозку до самоорганізації, він назвав своюсистему волюнтаризм (від слова — вольовий акт, бажання). Інакше кажучи,волюнтаризм пояснює те, як сила волі робить мислення високоорганізованим. Вундтробив упор не на самих елементах, а на процесі їхньої активної організації абосинтезу.
Але не слідзабувати: хоча Вундт надавав важливого значення здатності мислячого розуму доактивного синтезу своїх складених елементів, проте, в основі його теорії лежалисаме елементи свідомості. Без цих елементів розуму нема чого було борганізовувати.
Згідно Вундту,психологам в основному варто мати справа з безпосереднім досвідом суб'єкта.Опосередкований досвід забезпечує нас інформацією або знаннями, які не єтридцятилітніми безпосереднього переживання. Це звичайна форма використання вженаявного досвіду пізнання миру. Наприклад, ми дивимося на квітку й говоримо:«Він — червоний». Але в цьому твердженні мається на увазі, що в першу чергу нашінтерес звернений до самої квітки, про яке ми вже багато чого знаємо зпопереднього життєвого досвіду, а не до безпосереднього, відверненого збагнення«червоності».
Безпосереднійдосвід візуального сприйняття не залежить від попереднього досвіду того, хто нанього дивиться, — у наведеному прикладі він залежить тільки від безпосередньогосприйняття червоної квітки. Таким чином, безпосередній досвід, по Вундту,очищений від усякого роду інтерпретацій.
Точно так само,коли ми описуємо почуття дискомфорту — допустимо, при зубному болі, — миописуємо свій безпосередній досвід. Якщо ж хтось говорить: «У мене болять зуби»- мова йде вже про опосередкований досвід.
Вундт уважавбільше важливим безпосередній досвід людини — наприклад, досвід сприйняттячервоного кольору або дискомфорту — він говорив, що це форма активноїорганізації розумом своїх тридцятимільйонних елементів. У своїх науковихдослідженнях учені-натуралісти розчленовують матеріальні об'єкти на структурніелементи. Вундт також мав намір розчленувати мислення на елементи або складовічастини. Розробка російським хіміком Дмитром Менделєєвим періодичної таблиціхімічних елементів тільки зміцнила його у своєму намірі. Історики припускають,що Вундт уже почав працювати над розробкою «періодичної таблиці мислення».
Методінтроспекції
Психологія Вундта- наука про досвід свідомості, отже, метод психології повинен включатиспостереження за власною свідомістю. І людина здатна проводити такіспостереження, він може скористатися методом інтроспекції — перевірки станувласного мислення. У Вундта цей метод одержав назву внутрішня перцепція.Поняття інтроспекція — зовсім не відкриття Вундта; його появу зв'язують ізім'ям Сократа. Внесок Вундта полягає в проведенні експериментів і використаннів них строгих наукових методів. Правда, деякі вчені — критики Вундта — уважали,що тривалі експерименти самоспостереження викликають у його учасників серйозніщиросердечні захворювання.
Методінтроспекції був запозичений психологами з фізики, у якій він застосовувавсядля досліджень світла й звуку, а також з фізіології, де він використовувавсядля вивчення органів почуттів. Так, для того, щоб одержати відомості про органипочуттів, дослідник використовував який-небудь подразник, а потім просиввипробуваного описати отримані відчуття — приблизно так, як це робив Фехнер усвоїй науковій праці. Порівнюючи вагу двох вантажів, випробувана тим самиманалізує власні відчуття, реєструючи переживання своєї свідомості. Якщо ж виговорите: «Я голодний», виходить, ви вже внутрішньо проаналізували стан свогоорганізму.
Експерименти поінтроспекції, або внутрішньої перцепції, проводилися Вундтом у лейпцігськійлабораторії з найсуворішим дотриманням установлених їм же правил. От ціправила:
1) спостерігачіповинні вміти правильно визначати момент початку експерименту;
2) спостерігачініколи не повинні знижувати рівень своєї уваги;
3) експериментповинен бути організований так, щоб його можна було провести кілька разів:
4) умовипроведення експерименту повинні бути прийнятними для зміни й контролю за зміноюфакторів роздратування.
Остання умовавиражає суть експериментального методу: варіабельність факторів роздратування йспостереження за виникаючими змінами у відчуттях випробуваного.
Вундт рідкопроводив сеанси так званої якісної інтроспекції, у яких випробувані простоописували свій внутрішній досвід. Інтроспективний аналіз він звичайно зв'язувавз безпосередніми уявленнями випробуваних про величину, інтенсивність і діапазонрізних фізичних подразників. Лише невелика кількість досліджень включало спостереженнясуб'єктивного або якісного характеру — приміром, опису ступеня комфортностісприйняття різних подразників, інтенсивності образів і т.п. У більшій частинідосліджень Вундта проводилися об'єктивні виміри з використанням складноголабораторного устаткування; нерідко оцінювався час реакції. Таким чином, Вундтробив висновки про елементи й процеси свідомості, виходячи тільки з об'єктивнихоцінок.
Література
1. Леонтьев А.Н. Проблеми розвиткупсихіки. — М., 1977.
2. Годфруа Ж. Що таке психологія. — К.,2005.
3. Ярвилекто Т. Мозок і психіка. — К., 2002.
4. Шерток Л. Непізнане в психіцілюдини. — К., 2000.