Міністерство оборони України
Військовийінститут телекомунікацій та інформатизації
НТУУ «КПІ»
Кафедра № 43
(військово-гуманітарних дисциплін)
Реферат
здисципліни «Психологія»
Тема:«Бесіда –найбільш поширений метод вивчення властивостей особистості»
Виконав:
Студент навчальної групи 1602
А.О. Поляруш
Перевірив:
Начальник кафедри № 43
О.О. ПучковКиїв – 2010
Зміст
Вступ
1. Основні види, типи та функції бесіди
2. Структура бесіди
3. Вербальне та невербальне спілкуванняв процесі бесіди
Висновки
Вступ
Актуальність теми. Найпоширенішою формою спілкування єбесіда. Дані психологічних досліджень свідчать, що успішне проведення бесідисприяє підвищенню продуктивності праці (2—12%). Дев'ять із десяти опитанихменеджерів великих корпорацій США заявили, що найскладнішим у своїй роботі вонивважають встановлення контакту з новою людиною, особливо першу зустріч з нею,першу бесіду.
Як відомо, бесіда є також одним з найпродуктивніших методів в психологіїособи, що дають можливість вглядітися у внутрішній світ людини, багато в чомузрозуміти його складний, часто суперечливий зміст.
Особливе місце бесіди в арсеналі методів дослідження особи пов'язанетакож з тим, що, хоча даний метод не вимагає залучення складної додатковоїапаратури і устаткування він в той же час, як жоден інший, пред'являє високівимоги до експериментатора-психолога, його майстерності, професійної зрілості.
Метою роботи єдослідження бесіди як найбільш поширеного методу вивчення властивостейособистості.
Завданнями роботи є:
1. Дослідити основнівиди, типи та функції бесіди
2. Ознайомитись зструктурою бесіди
3. Визначити поняття вербальногота невербального спілкування в процесі бесіди
Об'єктом даної роботиє методи вивчення властивостей особистості;
Предметом даної роботиє бесіда – найбільш поширений метод вивчення властивостей особистості.
1. Основні видита функції бесіди
Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттямитощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпеченняспівробітництва та впливу одне на одного.
Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмін інформацією;формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вжерозпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людськоїдумки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсьситуації, та ін.
Кожна бесіда — це новий акт. Тому не існує загальних рецептів, які бзабезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процестворчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й усобі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організаціїіндивідуальної бесіди. Існують загальні положення, принципи, застосування якихсприяє досягненню успіху бесіди.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти метуспілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні,глибинно-особистісні та ділові.
Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певногомовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаївбудь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під часвиконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити врізних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримуватиритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культуриспілкування.
Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони,як правило, характерні у спілкуванні між близькими людьми — рідними, коханими,дітьми, друзями та ін. Основна особливість таких бесід полягає в тому, що самев них найповніше проявляються й реалізуються наші гуманістичні комунікативніустановки та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людинасподівається на те, що її не лише зрозуміють, а головне, сприймуть такою, якоювона є, захистять і нададуть допомогу.
Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди, їх предметом, якправило, є конкретне діло. Серед ділових бесід розрізняють інформаційні: у«конкурентній ситуації»; «під тиском співрозмовника»; зметою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості розрізняютьбесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін. Тут основна увагаприділяється особливостям саме ділових бесід і їх різновидам. Майже всі справи,трудові акції, будь-яка спільна праця людей починаються, здійснюються ізавершуються за допомогою різних за формою, змістом і функціями ділових бесід.
Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні тагрупові. Ми розглянемо характеристики індивідуальної бесіди, а також різновидигрупової.
Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими однедля одного і прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивідуальна бесідастає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановленнюміж ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на одинповодиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутностіінших вона використовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливішою,зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшисьіз людиною, можна визначити її позицію і знайти пояснення її діям. Людина,знаючи і пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнерові поспілкуванню залишатися самим собою. Вона не маніпулюватиме іншим, а вестимевласну партію і даватиме змогу це робити іншому, тобто «партитуруспілкування» співрозмовники розроблюють спільно. Це визначатиме характербесіди та її результат.
Розрізняють такі стани індивідуальної бесіди: початок, передаванняінформації, аргументування, спростування доказів спів бесідника та прийняттярішення.
Оскільки успіх в індивідуальній бесіді значною мірою залежить відконтакту, що встановлюється між співрозмовниками, можна назвати такі її етапи:підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях,обговорення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ наетапи чіткіше визначає спрямованість у пошуку способів і засобів спілкування,правил проведення бесіди.
Отже, бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією,почуттями тощо. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмінінформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль ікоординація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконаннявиробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничихпідрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочихідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем,що виникли в якійсь ситуації, та ін.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти метуспілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні,глибинно-особистісні та ділові. Залежно від кількості учасників бесідиподіляються на індивідуальні та групові.
2. Структурабесіди
Не дивлячись на очевидне різноманіття типів бесіди, всі вони мають рядпостійних структурних блоків, послідовний рух по яких забезпечує бесіді повнуцілісність.
Ввідна частина бесіди грає дуже важливу роль в композиції. Саме тутнеобхідно зацікавити співбесідника, привернути його до співпраці, т, е. «набудуватийого на спільну роботу.
Принциповою є та обставина, хто ініціював проведення бесіди. Якщо вонавідбувається за ініціативою психолога, то її ввідна частина повинна зацікавитиспівбесідника темою майбутньої розмови, збудити бажання брати участь в нім,зробити зрозумілою значущість його особистої участі в бесіді. Найчастіше цедосягається за допомогою апеляції до минулого досвіду співбесідника, виявом доброзичливоїцікавості до його поглядів, оцінок, думок.
Випробовуваному повідомляється також про зразкову тривалість бесіди, їїанонімність, і, якщо це представляється можливим, то про її цілі і подальшевикористання результатів.
Якщо ініціатором майбутньої бесіди є не сам психолог, а йогоспівбесідник, що звертається до нього з приводу своїх проблем, то ввідначастина бесіди повинна виразно продемонструвати головним чином наступне: щопсихолог тактовно і дбайливо відноситься до позицій співбесідника, він нічогоне засуджує, але і не виправдовує, приймаючи його таким, який він є.
У ввідній частині бесіди відбувається перша перевірка її стилізації. Адженабір використовуваних психологом виразів і оборотів, звернення доспівбесідника залежать від віку останнього, підлоги, соціального положення,життєвого середовища, рівня знань. Іншими словами, словарний склад, стиль,концептуальна форма висловів повинні викликати і підтримувати у співбесідникапозитивну реакцію і бажання давати повну і дійсну інформацію.
Тривалість і зміст ввідної частини бесіди принципово залежать від тієїобставини, чи буде вона єдиною з даним співбесідником або у неї можливийрозвиток; які цілі дослідження і так далі
На початковій стадії бесіди особливу роль для встановлення і підтримкиконтакту грає невербальна поведінка психолога, що свідчить про розуміння іпідтримку співбесідника.
Неможливо дати готовий алгоритм ввідної частини бесіди, репертуар фраз івисловів. Важлива наявність виразного уявлення про її цілі і завдання в данійбесіді, Їх послідовна реалізація, встановлення міцного контакту ізспівбесідником дозволяють переходити до наступного, другого етапу.
Його характеризує наявність загальних відкритих питань по темі бесіди,зухвалих якомога більше вільних висловів співбесідника, виклад ним своїх думокі переживань. Така тактика дозволяє психологові накопичити певну фактичнуподієву інформацію.
Успішне виконання цього завдання дозволяє перейти до етапу докладногопрямого обговорення основної теми бесіди (Ця логіка розвитку бесіди реалізуєтьсяі усередині розвитку кожної приватної смислової теми: слід від загальнихвідкритих питань переходити до більш специфічним, конкретним). Таким чином,третім етапом бесіди стає докладне дослідження змісту обговорюваних проблем.
Це кульмінація бесіди, один з найскладніших її етапів, оскільки тут всезалежить тільки від психолога, від його уміння ставити питання, слухативідповіді, спостерігати за поведінкою співбесідника. Зміст етапу подібногодослідження повністю визначається конкретними цілями і завданнями даної бесіди.
Завершуюча фаза — це закінчення бесіди. Перехід до неї можливий післяуспішного і достатньо повного проведення попереднього етапу дослідження. Якправило, тут в тій або іншій формі робляться спроби ослабити напругу, щовиникає в ході бесіди, і виражається вдячність за співпрацю. Якщо бесідаприпускає своє подальше продовження, то її завершення повинне зберегтиготовність співбесідника до подальшої спільної роботи.
Звичайно, описані етапи бесіди не мають жорстких меж. Переходи між ними єпоступовими і плавними. Проте „перескакування“ через окремі фазибесіди може привести до різкого зниження достовірності отримуваних даних,порушити процес спілкування, діалогу співбесідників.
3. Вербальне та невербальнеспілкування в процесі бесіди
Вербальне спілкування в процесі бесіди в загальному сенсі припускаєуміння правильно звертатися до свого співбесідника, ставити питання і слухатийого відповіді.
Одним з основних прийомів звернення, що дозволяють співбесідникові яснішевиразити свої думки, відчуття, проблеми, а психологові зрозуміти його, є такзваний „Ви-подход“ — вивчення людини, щоб краще зрозуміти його.Запитаємо себе: що б нас цікавило в цьому випадку? Як би ми реагували на місцінашого співбесідника? Це вже перші кроки у напрямі „Ви-подхода“15, Всловесному плані він реалізується в переході від висловів в першій особі доформулювань, безпосередньо звернених до співбесідника. Наприклад, замість „Яб хотів...“ — „Ви хочете.“; „Мені представляється.“»— «Ваша проблема, схоже, полягає в тому.», або: «Ймовірно, Вамцікаво говорити о.». То ж відноситься до констатації і передачі фактів.Наприклад, замість: «Хоч Вам і не відомо», — «Як Ви знаєте.»;«Ймовірно, Ви не чули.» — «Ви, напевно, вже про це чули.».Будь-яка людина більш охоче говорить про власні проблеми і бажання, і жоденспівбесідник не є виключенням з цього правила.
Заохотити співбесідника до вислову своїх думок можна за допомогою «мінімізаціївідповідей», т. е- свідомим використанням в своїй промові нейтральних,малозначних по суті фраз, що дозволяють змістовно продовжити бесіду. Таківідповіді — не просто репліки, які робляться тоді, коли відповісти нічого; вонидопомагають виразити схвалення, розуміння, інтерес, запрошення, висловитисявільно і невимушено" Дослідження показали, що проста нейтральна репліка,або ствердний нахил голови підбадьорюють співбесідника і викликають у ньогобажання продовжити спілкування. Важливо тільки, щоб відповіді виникали природноі були б завжди дійсно нейтральними.
Найбільш споживаними мінімальними відповідями є наступні:
«Так?»;«Продовжуйте, продовжуйте, це цікаво»; «Розумію»; «Чиможна детальніше.».
Ці репліки нейтральні, їх іноді називають такими, що «відкривають»,т. е, такими, які сприяють розвитку бесіди, особливо в самому її начале* Вонизнімають напруженість що говорить, що виникає з боязні бути таким, що незрозумів, дістати відмову, оскільки мовчання що слухає може неправильнотлумачити як незацікавленість або незгода.
З іншого боку, деякі короткі репліки, навпаки, можуть стати перешкодою вспілкуванні, оскільки можуть зрозуміти як примушення до нього. Це висловинаступного типу: «Це чому ж?»; «Приведіть мені хоч би на тепричини»; «Чом би і ні?»; «Ну, не може бути, щоб так вжепогано...». Вони швидше приведуть до припинення розмови, чим до його продовження.
Принципове значення в проведенні бесіди мають питання. З їх допомогоюможна:
— вести процеси передачі інформації співбесідником в певному напрямі,відповідному програмі бесіди;
— узяти ініціативу в бесіді;
— активізувати співбесідника, щоб від монологічного мовлення перейти додіалогу;
— дати можливість співбесідникові проявити себе, довести свої знання,продемонструвати свої думки, оцінки, погляди і позиції.
Відомо, що між питанням і відповіддю існує достатньо строга смислова іформальна координація. Питання будується залежно від потенційної відповіді.Існує декілька класифікацій типів питань, використовуваних в бесіді.
Перша з них заснована на широті майбутньої відповіді. У ній виділяютьсятри основні групи питань:
А. Закритиє питання — це питання, на які очікується відповідь «та чині». Вони звернені до всього об'єму сенсу, що міститься в них.
Приклади: «Чи любите Ви бродити осіннім вечором під теплим інеголосним дощем?»; «Це все, що Ви хотіли сказати?»; «Цеважко?»;
«Вважализа краще б Ви це зробити самі?». Закриті питання ведуть до створеннянапруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують «простір дляманевру» у співбесідника, легко можуть порушити хід думок того, щоговорить.
Вони перемикають фокус спілкування з того, що говорить на того, щослухає, нерідко примушують того, що говорить займати захисну позицію. Отже,використання такого типу питань здійснюється не випадково, а тільки із строгопевною метою — розширити або звузити первинне повідомлення що говорить,націлити безпосередньо на ухвалення рішення.
Б. Откритиє питання — це питання, на які не можна відповісти «та чині», вони вимагають якогось пояснення. Це так звані питання «хто»,«що», «як», «скільки», «чому».Наприклад: «Яке Ваша думка з даного питання?»; «Чому Ви вважаєтетакий погляд недостатнім?»; «Що Ви збираєтеся робити влітку?».
Питання такого типу дозволяють спілкуванню перейти в різновиддіалогу-монологу з упором на монолог співбесідника, тобто на вищий ступіньбесіди, Завдяки їх використанню співбесідник знаходиться в активнішому стані,він має можливість без підготовки, на свій розсуд, будувати зміст відповідей.Відкриті питання можуть бути і переломними по своїй функції, т, е, для переходувід однієї, вже повністю розкритої смислової теми, до іншої.
В. Виясняющие питання — є зверненням до того, що говорить за уточненням.Вони вимушують співбесідника роздумувати, ретельно обдумувати і коментувати те,що вже було сказане. Наприклад: «Чи в цьому полягає проблема, як Ви їїрозумієте?»; «Що Ви маєте на увазі?».
Проте на шляху поглибленого з'ясування змісту відповіді співбесідниказручнішим представляється не формулювання питань, а прийом перефразовування,коли що говорить передають його ж повідомлення, але словами того, що слухає.Мета перефразовування — власне формулювання повідомлення що говорить дляперевірки його точності". Перефразовування можна почати наступнимисловами: «Як я зрозумів Вас»; «Як я розумію, Ви говорите.»;"Іншими словами, Ви вважаєте"; «На вашу думку».". Приперефразовуванні вибираються тільки головні, істотні моменти повідомлення,інакше відповідь замість уточнення розуміння може стати причиною плутанини. Щослухає важливо уміти виразити чужу думку своїми словами.
Існує і інша класифікація питань залежно від сенсу співвідношуваних зними відповідей:
А. «Да—нет» питання, тобто закриті.
Б. Альтернатівниє питання. Питання містить в собі самому той можливийвибір, який належить зробити співбесідникові. Відповідь на нього охоплюватимелише частину (велику або меншу) сенсу, що міститься в питанні.
В. Ізбірательниє питання. Питання ставить деякий круг «предметів»,не називаючи їх конкретно, з яких можна зробити вибір.
Цей вибір міститься відповідає на виборче питання. Наприклад: «На щовін хворий?» — «Грипом».
Г. Іскомі питання, що не підказують відповіді. Наприклад: «Що вінсказав?»; «Що Ви збираєтеся робити влітку?»- На питання такоготипу можуть послідувати будь-які відповіді, які явним чином не пов'язані з тимисмисловими орієнтирами, які містяться в питанні. Координація між питанням ііксовою відповіддю підтверджується тим фактом, що питання при іксовій відповідіне може будуватися так само, як будується при «да — ні» відповідях,альтернативних і виборчих відповідях.
Дана класифікація не є абсолютною і жорсткою.
Запропоновані чотири типи питань треба розглядати як основні орієнтири,до яких можуть більшою мірою тяжіти конкретні відповіді.
У основі ще однієї класифікації питань в бесіді лежить абсолютно іншаякісна ознака, а саме, функціональна роль даного питання в цілісній програмібесіди. У ній виділяються наступні типи питань:
А. Подспудниє питання — це ті змінні, в яких ми хочемо охарактеризувати испытуемого- Це, по суті справи, питання, якізадає собі сам провідний бесіду. Зміст «прихованого», «генерального»питання породжує ціле віяло конкретних питань, відповіді на яких дозволяють нампроникнути в ті проблеми, які в ході бесіди явно не формулюються
В. Прямі питання — це засіб реалізації прихованого питання. Прямі питанняможуть бути сформульовані в особистій формі: «Чи знаєте Ви.»; «ЩоВи думаєте о...?»; «Яке Ваша думка по приводу.?». Вони такожможуть бути сформульовані в безособовій або напівбезособовій формі: «Деякі люди вважають, що.»; «Аяк на ваш погляд?».
В. Фільтруючі питання — виконують функцію контрольних. Позитивна абонегативна відповідь, отримана на них, повинна бути повторений на пов'язаних зними по сенсу питання. Якщо у випробовуваного немає знання про предметобговорення, то не може бути своїх думок і оцінок.
Основою ще однієї класифікації питань є характер зв'язку їх здосліджуваним, обговорюваним предметом. В цьому випадку виділяють: Прямі —безпосередньо стосуються досліджуваного предмету, наприклад: «Чи боязньВам звертатися до незнайомої людини?».
Непрямі — більш опосередковано стосуються досліджуваного предмету,залишаючи випробовуваному достатньо широкий вибір відповіді, наприклад: «ЯкВи поступаєте, коли Вам буває боязнь звернутися до незнайомої людини?».
Проектні — стосуються тієї області, в яку включений досліджуванийпредмет: «Чи всі бояться звертатися до незнайомих людей?». До нихможна додати допоміжне питання: «Ну, а як Ви?».
Незалежно від конкретного виду питань і їх класифікації існує рядзагальних правил щодо неприйнятних в бесіді типів висловів.
Слід уникати навідних питань, які самій своїм формулюванням підказуютьвідповідь: «Ви, звичайно, любите читати книги?»; питань, першачастина яких містить будь-яку оцінну позицію або точку зору експериментатора: «Язнаю, що такі упевнені в собі люди, як Ви, легко спілкуються. Чи не так?»;питань, що носять довільний, неперевірений, альтернативний характер: «Вамлегко знайомитися з іншими людьми або Вам це важко зробити?»(випробовуваний може дотримуватися третьої точки зору, яка зовсім не задана цимпитанням і тому може залишитися невисловленою); і, нарешті, питань, дуже широкосформульованих щодо предмету обговорення: «Як Ви відноситеся до інших людей?»
Якщо питання експериментатора починають зачіпати область, до якоївипробовуваний відноситься хворобливо, то можна пом'якшити цю суб'єктивнухворобливість загальними фразами, що зменшують несприятливе враження: «Всіміноді доводиться переживати неприємності, розчарування»; «Батьки незавжди правильно розуміють своїх дітей» і тому подібне Іноді такі фразиполегшують випробовуваному повідомлення (пряме або непряме) про важливі длянього події, ситуації, оцінки.
Слідує, проте, як ми вже говорили, не зловживати коментарями івисловлювати їх якомога рідше, обережніше і завжди продумано.
Ефективність процесу бесіди багато в чому залежить від уміння слухатиспівбесідника. Слухати і сприймати означає, іншими словами, уміння невідволікатися, підтримувати постійну увагу, стійкий візуальний контакт.Оскільки швидкість мислення приблизно в чотири рази більше швидкості мови, слідвикористовувати час на аналіз і виводи з безпосередньо почутого.
Таким чином, проведення бесіди вимагає успішної реалізації психологомпрофесійного уміння слухати, спостерігати, говорити.
Невербальне спілкування включає такі форми самовираження, які неспираються на слова і інші мовні символи. Його цінність полягає, зокрема, втому, що воно спонтанне і виявляється несвідомо.
Невербальне спілкування містить достатньо елементів, які дозволяютьпереконатися в достовірності того, що сказане словами.
Розуміння невербальної мови в основному отримується при навчанні. І, хочалюди в цьому плані дуже відрізняються один від одного, встановлено, що чуйністьв невербальному спілкуванні підвищується з віком і досвідом.
Вираз обличчя — міміка — головний показник відчуттів. Найлегшерозпізнаються позитивні емоції: щастя, любов, здивування; важче — негативні:печаль, гнів, огида. Найбільш інформативні в даному випадку положення брів, «відвертість»або прищуренность око, положення губ. Особливоекспресивні губи людини. Так, щільно стислі губи відображають глибокузадумливість, зігнуті — сумнів або сарказм17. Усмішка, як правило, виражає дружелюбність, потребу всхваленні, В той же час, як елемент міміки і поведінки вона залежить відрегіональних і культурних відмінностей. Оскільки усмішка може відображати різнімотиви, слід бути обережним в її тлумаченні. Наприклад, надмірна усмішливістьчасто виражає потребу в схваленні або пошану по відношенню до начальства;усмішка, що супроводжується підведеними бровами, виражає готовністьпідкорятися, а усмішка з опущеними бровами виражає перевагу. Обличчя експресивновідображає відчуття, той, що тому говорить зазвичай намагається контролювативираз свого обличчя" В неприємній ситуації натягнута усмішка видаєвідчуття неспокою і вибачення.
Візуальний контакт є виключно важливим елементом спілкування. Коли ми дивимосяна того, що говорить, це означає не тільки зацікавленість, але і допомагає намзосередити увагу на тому, що нам говорять, Під час бесіди той, що говорить іслухає то дивляться, то відвертаються один від одного, відчуваючи, що постійнийпогляд може заважати співбесідникові зосередитися. Час від часу очіспівбесідників зустрічаються, але на короткий час. Легко підтримуєтьсявізуальний контакт при обговоренні приємної теми; співбесідники уникають його,обговорюючи заплутані або неприємні питання. Наполегливий або пильний погляд вподібних випадках сприймається як ознака ворожості, створює несприятливевраження про те, що дивиться.
Візуальний контакт допомагає регулювати бесіду. Якщо що говорить тедивиться в очі, то відводить погляд убік, то він ще не закінчив говорити, Післязакінчення свого вислову що говорить, як правило, прямо дивиться в очіспівбесідникові, як би пропонуючи тому вступити в розмову.
Інтонація і тембр голосу. Що уміє слухати розуміє більше, ніж означають слова того,що говорить. Можна оцінити і тон голосу, швидкість мови, відмітити відхилення впобудові фраз (наприклад, аграмматизмы, незавершеність пропозицій), частоту пауз. Ці вокальні вирази разом звідбором слів і виразом обличчя дуже важливі для розуміння повідомлення.Відчуття співбесідника прямо відбиваються в тоні голосу. Легко розпізнаються,наприклад, гнів, печаль, декілька важче нервозність, ревнощі. Сила і висотаголосу теж несуть додаткову інформацію про повідомлення того, що говорить. Так,наприклад, радість, недовір'я, ентузіазм передаються високим голосом, гнів істрах теж виражаються високим голосом, але в ширшому діапазоні тональності>сили і висоти звуків; печаль, горе, втома зазвичай передаються м'яким іприглушеним голосом з пониженням інтонації до кінця кожної фрази. Швидкістьмови зростає, коли той, що говорить схвильований, стурбований або повідомляєпро свої особисті труднощі. Швидко говорить і той, хто прагне переконати свогоспівбесідника. Повільна мова частіше свідчить про пригноблюваний стан, гору,зарозумілість або втому. Допускаючи в мові незначні помилки — повторення слів,невпевнений або неправильний їх вибір, обрив фрази на півслові — люди мимоволівиражають свої відчуття або наміри. Зазвичай мовні недоліки більш виражені приневпевненості співбесідника в собі, в стані хвилювання або при спробахобдурити. Часом звуки — вигуку, зітхання, нервовий кашель, пирхання і томуподібне — можуть означати більше, ніж слова.
Пози і жести. Установку і відчуття людини багато в чому можна визначити по йогомоториці, тобто по тому, як він стоїть або сидить, по його жестах і рухах. Позащо говорить, схиляється до того, що сидить, більш сприяє розгортаннюспілкування, оскільки вона свідчить про увагу, В розмові важче з тими, хтовідкидається назад або розвалюється в кріслі. Слід постежити, в якому положенніспівбесідник відчуває себе найзручніше, як він стоїть, сидить, пересуваєстілець або як рухається, коли думає, що на нього дивляться. Значення багатьохжестів рук або рухів ніг до певної міри очевидно. Наприклад, схрещені руки (абоноги) зазвичай указують на скептичну, захисну установку, тоді як не схрещенікінцівки виражають відкритішу установку довіри. Сидять, підперши долонямипідборіддя, зазвичай в задумливості. Стояти, взявшись в боки, — ознаканепокори, або, навпаки, готовності приступити до роботи. Руки, заведені заголову, виражають перевагу. Під час розмови голови співбесідників знаходяться впостійному русі; хоча кивание головою не завжди означає згоду, воно дієводопомагає бесіді, як би заохочуючи співбесідника продовжити мову. Кивки головоюдіють на співбесідника одобряюще, проте швидкий нахил абоповорот голови убік, жестикуляція часто указують на те, що той, що слухає хочевисловитися.
Зазвичай і що говорить, і слухає легко розмовляти з тими, у кого жвавийвираз обличчя і експресивна моторика. Активна жестикуляція часто відображаєпозитивні емоції і сприймається як ознака зацікавленості і дружелюбності.Надмірна жестикуляція, проте, може бути виразом неспокою або невпевненості.
Іншим важливим чинником є міжособовий простір — як близько або далекоспівбесідники знаходяться по відношенню один до одного.
Зазвичай, чим більше співбесідники зацікавлені один в одному, тим ближчевони розташовуються. При цьому соціальна відстань для неформальних соціальних іділових відносин складає від 1,2 до 3,7 м, причому верхня межа більш відповідаєформальним відносинам. На відстань між співбесідниками може вплинути і стіл,якщо під час бесіди він не використовується по своєму прямому призначенню,тобто на нім не пишуть, не малюють і тому подібне Стіл може асоціюватися вподібному випадку з високим положенням і владою, що може відразу ж надатибесіді вигляду ролевого спілкування. З цієї причини зручніше в деяких випадкахпроводити бесіди, сидячи поряд із співбесідником на стільцях, що стоять підкутом один до одного.
Невербальне спілкування дозволяє точніше зрозуміти сказане. У томувипадку, коли невербальні «повідомлення» противоречат сказаним словам, слідує особливоуважно віднестися до цієї обставини. На суперечливі жести і слова співбесідникаслід відповідати підкреслено продумано, залишаючи собі час для оцінки того, щовідбувається і ухвалення рішення. Наприклад, той, що говорить погоджується звами, але проявляє при цьому ознаки сумніву: робить часті паузи, ставитьпитання, його обличчя виражає здивування і тому подібне В даному випадкуможливий вислів такого типу: «Схоже, Ви до цього відноситеся скептично? І з чим це можебути зв'язано?» Подібний вислів виражає увага до того, що говорить іробить співбесідник, не викликаючи у нього неспокою або захисної реакції.
Отже, ефективність бесіди залежить не тільки від уваги до слів щоговорить, але і в не меншому ступені від розуміння невербальних сигналів —жестів і міміки того, що говорить. Аналіз змісту вербального і невербальногоспілкування дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди і, отже, підвищуєрівень достовірності її результатів.
Висновки
По перше, бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками,інформацією, почуттями тощо. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль ікоординація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконаннявиробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничихпідрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочихідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичнихпроблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти метуспілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні,глибинно-особистісні та ділові. Залежно від кількості учасників бесідиподіляються на індивідуальні та групові.
По друге звичайно,описані етапи бесіди не мають жорстких меж. Переходи між ними є поступовими іплавними. Проте «перескакування» через окремі фази бесіди можепривести до різкого зниження достовірності отримуваних даних, порушити процесспілкування, діалогу співбесідників.
По трете ефективність бесіди залежить не тільки від уваги до слів щоговорить, але і в не меншому ступені від розуміння невербальних сигналів —жестів і міміки того, що говорить. Аналіз змісту вербального і невербальногоспілкування дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди і, отже, підвищуєрівень достовірності її результатів.