Тема: Весільні обряди в Україні.
Мета: ознайомити учнів з особливостямивесільних обрядів в різних регіонах України; навчити учнів української весільноїобрядовості; порівняти традиційні обряди колишнього та сучасного українськоговесілля; розглянути зразки весільного вбрання молодих на різних землях України;розвивати пізнавальний інтерес учнів; розвивати прагнення учнів до вивченняукраїнських народних традицій; виховувати почуття поваги до народних традиційта обрядів, любові до українських святинь; розвивати мовлення учнів; формуватицікавість до системних знань.
Наочне приладдя: комплект кольорових зразків „Весільнівбрання молодих на різних землях України”, збірник «Українські народні весільніпісні».
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Хідуроку:
I.Організаційний момент.
Привітаннявчителя, коротка бесіда з учнями.
II. Засвоєннязнань народного календаря
Сьогодні 16лютого — ПіслясвятоСтрітення Господнього.
За церковним календарем 15 лютого – Стрітення Господа нашого ІсусаХриста. Відзначають його в пам'ять про те, якСвята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й деньпісля його народження.
У народному побутіСтрітення або Стрічення здавна сприймається як зустріч зими з весною. Казали,що в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка відсвого хотіння тільки потіє. Селяни спостерігали у цей день багато хліборобськихприкмет: ясна і тиха погода в цей день віщує добрий врожай на полях та роїннябджіл; вітер — погана ознака; відлига — чекай пізньої весни. Казали ще й таке:«Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!» Або ж: «Якнап'ється півень води, то набереться господар біди».У цей день ворожили,виставляючи тарілку з зерном на ніч у двір. Якщо ранком є роса — врожай, немароси — погана ознака.
У церквах України у цейдень святять воду і свічки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому щоїх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу відгрому.
Коли приходили з церкви вдень Стрітення, запалювали «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодилапосіви і щоб мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме святоназивалося колись, крім Стрітення, ще й Громиця.
Освячену у цей день уцеркві воду використовували проти «пристріту», хвороби, що спричинена «поганим»оком. Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.
III. Мотиваціянавчальної діяльності.
Утворенню сім'їукраїнці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формуваласявесільна обрядовість – справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці,співи, музику.
У характерівесільної обрядовості відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми тасвітоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини(весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої),подолання перешкод на шляху до молодої (перейма)– це свідчення давніх формшлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарункамиміж сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя – своєрідний відгомінзвичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
Пережиткомматріархату є й пріоритетна роль матері у весільних дійствах. Саме вонавирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджаламолодих до вінчання, вбирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад.
IV.Повідомлення теми і мети уроку.
Отож, темасьогоднішнього уроку звучить наступним чином: „Весільні обряди в Україні”.Основною ж метою цього урокує ознайомлення з особливостями весільнихобрядів в різних регіонах України, порівняння традиційної обрядовостітодішнього та сучасного українського весілля, а також розгляд зразків весільноговбрання молодих на різних територіях України.
V. Сприйняттята осмислення нового матеріалу.
Отже, у цілому ж українське весілля поділяєтьсяна три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергукожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включаласватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваюі дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посадумолодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви,рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими,прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.
«Сценарій»традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер – більшою мірою в сільській місцевостіта у значно трансформованому вигляді в умовах міста.
Дошлюбне спілкування. Весіллю передували дошлюбні обряди,важливим компонентом яких була ритуалістика молодіжного спілкування.
Українці кажуть: Яксклався у людини шлюб, так піде і все її життя. Ця народна мудрість виходить зтого величезного значення, яке надавали шлюбу й сім'ї, особливо у минулому,коли одружувалися на все життя і тільки з однією людиною. Тож момент виборусудженого був дуже відповідальним. У виборі шлюбного партнера перепліталисярізні інтереси.
Система дошлюбного спілкування передбачала певні норми залицяння тасватання, які майже до кінця XIX ст. грунтувалися на патріархальних засадах.Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах – у межах вулиці, навіть свого«кутка». На рубежі XIX—XX ст. цей принцип був порушений і молодьнерідко шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці тадівчата зустрічалися на вулицях, ігрищах, толоках, вечірніх сходах, ярмарках.
Найпоширенішимиформами дошлюбного спілкування були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася,співала, танцювала, водила хороводи. Хлопці та дівчата спілкувалися на людях,тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинціз хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті назабавах були присутні батьки або старші родичі. Це, втім, не заважало молодіцілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Колись уся громадазневажала дівчину, яка давала волю нестримному коханню. Траплялося, такихдівчат били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районахУкраїни майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину заперелюбство.
Однак подібні випадкитраплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді грунтувалася надбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, наромантизації почуттів.
Сватання – перша зустріч представниківмолодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україніпосередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляютьсятакож назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости просили, якправило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіхсватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старостибрали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.
Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадоквідмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши у хату з хлібом у руках іпривітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапилині слід куниці (олениці) – красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар,тощо. Після традиційних вітай і промов старостів кликали дівчину й прилюднозапитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою івирішальною.
На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібіхустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. У випадку відмовиста ростам підносили гарбуз або макогін (на Західній Україні). При позитивнійвідповіді нареченої обговорювали попередньо питання про придане.
Увесьпередвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи – місяць. Після сватання відбувалися оглядини(обзорини) і заручини.
Оглядини (умовини, розглядини,обзорини, печеглядини) – знайомство з господарством молодого, яке здійснювалосяневдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника,для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядаєтьсяі серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав свогогосподарства, то він не мав і права на створення родини.
Батьки парубка намагалисяякомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи йоготак, щоб У. завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів:позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент.
Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки)– заключний етап сватання, обрядовезакріплення згоди на шлюб. Водночас це перший передвесільний обряд, що набувавзаконної чинності.
На заручини до молодої приходили разом ізмолодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили напосад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини,зверху – руку хлопця і перев'язував їхрушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіхприсутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах цей ритуалздійснювала мати дівчини: вона обсипала молодих пшеницею та білою вовною іподавала їм мед, котрий символізував єдність молодих та їхніх родичів.
Після усіхцеремоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали прававідмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову жвідшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.
На ознаку того, щодівчина й хлопець засватані, вони отримували певні атрибути: наречений – барвінкову квітку, наречена – червону стрічку у косах або квітку(на Буковині – траву). В західних районах більшпоширеними були вінки, їх плели у так звані барвінкові дні. На Гуцульщині вінокзмащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу,навіть спала у ньому. Існувало повір'я: якщо вінок пропаде – не буде щастя у подружньому житті.
Барвінкові обряди розпочинали власне весілля. Вонисимволізували освячення шлюбу громадою і включали цілий ряд обрядових дій:збирання барвінку, материнське благословіння на плетення вінків, їхвиготовлення та одягання.
Урізних районах України барвінкові обрядимали свої особливості. Найбільш поширеними вони були в Карпатах та наНаддністрянщині. Там по барвінок йшли молодіжною громадою з музикою, на Бойківщині– молода з дружками та малим хлопцем,на Закарпатті – дружки молодого і молодої. НаСередній Наддніпрянщині та у східних районах по барвінок йшла тільки молодь,яка виготовляла барвінковий вінок лише як прикрасу до короваю. Ось зразок одної зобрядових пісень, які співали дівчата та хлопці:
Дівчата, дівчата, та не рвіть барвінок,
Бо гризуться хлопці, що багато дівок,
— Не гризіться, хлопці, якось воно буде,
Заберуть чужії, жодна з нас не буде,
Зачали дівчата барвінок сплітати,
Прийшли хлопці з Дубівців, стали дівчат брати.
Ми ся розійдемо, як по полю вівці.
Як по полю вівці ходять чередою
Ми ся розійдемо одна за другою.
Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших передшлюбних дійств – дівич-вечір,вінкоплетини, молодечий вечір.
Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися здівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крімприготування вінків і весільного деревця, на цьому вечорі ще здійснювалисятакі обряди: посад, перепій молодих, розплетення коси нареченій, вбирання вінка,обмін подарунками молодими та ін. В деяких етнографічних районах України цього вечорапекли коровай і виконували пов'язані з цим обряди.
Бганнякороваю – один із найпоширеніших весільнихобрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українціпекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень,полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядовуфункцію.
Головним весільним хлібомбув коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його уп'ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля таВолинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі зобох боків, символізуючи поріднення сімей.
Бгали коровай спеціальнозапрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весьпроцес бганнякороваю обставлявсяритуальними та магічними діями. Співали різні обрядові пісні, щоб вдався коровай:
Вдайся нам, короваю,
Кращий ще від Дунаю.
А ще вищий від плота,
А ще кращий від злота.
Вважалося доброю ознакою,коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деякихрайонах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. Прицьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.
Запросини передбачали збір дружини (весільногопоїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. У супроводі бояр тадружок матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на запросини. Молода у національному вбранні,прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки,промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час – на весілля до нас. Цей звичай не бувповсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, уКарпатах – спеціальні посередники (звачі), наПоділлі молоді ходили на запросини разом. Як правило, запрошували близьких і далеких родичів, сусідів тазнайомих, а у невеликих селах – усіхмешканців. Не годилося запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, щовідбилося в іронічному прислів'ї: Просили по дорозі, щоб не були на порозі.
Вирядження молодого – початок кульмінаційного весільного обряду – посаду молодих, який мавсанкціонувати шлюб. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутийвовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Опісля молодий усупроводі весільного почту їхав по наречену. Схема цієї поїздки досить-такискладна. Власне, їх дві: найдавніша (з дому нареченого в дім нареченої і зновдо хати молодого) та більш пізня (з дому нареченого в дім нареченої, потім доцеркви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, зновдо хати молодої і повернення до батькового дому з молодою).
Основну обрядову ісанкціонуючу функцію виконувала мати молодої: вона зустрічала почет,благословляла заручених на вінчання, а потім зустрічала їх після нього. Зустрічвідбувалася біля порогу оселі нареченої. Молоді тричі вклонялися батькам, а тіпідносили їм хліб-сіль. Нерідко мати зустрічала молодих у вивернутому кожусі:щоб зять був багатий.
Складна церемоніявесільного походу передбачала і декілька викупів за наречену. Першийвлаштовували у вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускаютьдівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої(ворітна) – за право вступу молодого на територіюіншого роду, потім у сінях – замісце біля нареченої. Останній викуп, весільнийпропій, відбувався наприкінці весілля.
Посад – обрядові дії, що санкціонувалиостаточне скріплення шлюбу та поріднення родів. Вони включали обряд викупумісця біля нареченої, обмін дарами між родинами молодого і молодої, розподілкороваю та обдарування молодих. Посадздавна був юридичною санкцією шлюбу та й залишився таким після введенняцерковного вінчання.
Вінчання – форма церковного шлюбу, яка запроваджуваласяСинодом протягом XVII – XVIII ст. Наперших етапах цього процесу вінчання погано сприймалося населенням України, оскільки суперечило народнимвесільним обрядам. Повінчані молоді нерідко жили нарізно, аж поки не справлятьтрадиційне весілля. Лише поступово освячення шлюбу в церкві набрало юридичноїсили і стало невід'ємним компонентом весілля. Перед тим як йти до церкви,молоді просили у батьків благословіння. Ця церемонія проводилася із хлібом-сіллю.
На Гуцульщині обряд вінчання зветься прощею: молодий і молодатричі обходять довкола столу і просять батьків пробачити за все, чим завинилиперед ними. Йдучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключабо цілушку хліба. Виходячи з церкви, молоді з'їдали хліб, щоб жилося не вбого.
Покривання – найдраматичніший весільний обряд, щосимволізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посадумолодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хлібаі спільного його з'їдання молодими символізували створення нової сім'ї.
Далі символічнідії через розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткоюпідкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. У найдавніші часи обряд розплітанняздійснювався в домі молодої приданками та свекрухою, в кінці ж XIX ст. – як в домі молодої, так і вдомі молодого приданками, свекрухою й навіть молодим.
Молоду садовили на діжу,брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом чи медом. НаПоділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна,відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд – відсікання коси. Після церковноговінчання розпочиналися танці, під час яких молодій обтинали косу. Родичі молодогоприв'язували кінець коси до гвіздка, вбитого в стіну. Молодий серед танцюповинен був виявити таку спритність, щоб єдиним ударом топірця повністювідрубати косу. Після цього родичі молодої приймали хлопця до свого роду.
Відрізавши косу, молодупокривали очіпком. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки натретій раз корилася долі. Від цього моменту вона переходила у стан жінки звідповідними нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням:заміжня жінка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок.Виходити поміж люди без нього вважалося непристойним.
Обряд покривання був останнім, що викопувався в домінареченої. Після нього молодий забирав молоду до свого дому, а разом і їїпосаг.
Посаг (придане). Кожна українська дівчина готуваласобі придане, зокрема ту його частину, що становила так звану скриню. Адже посаг складався з двох частин: худоби таскрині. Щодо першої, то її виділявбатько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землі. Але те, що входило до скрині,дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Скриня включала постіль,рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувативесільних гостей.
Комора – цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин: першавключала обряд перевдягання молодої, чипчини, вивід її до гостей, власне.комора, демонстрацію цнотливості (перезву);друга – приєднання невістки до родиничоловіка, розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалосявесілля розподілом короваю та обдаруванням молодих і родини нареченого.Подекуди завершальний весільний обряд мав назву пропій або придана (переважно врайонах з російським населенням).
Колачини (покалачини, хлібини, дякування,розхідний борщ, свашини)–обряд післявесільного циклу, спрямований на зміцнення зв'язку між сватами таполегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Відбувалися колачани, як правило, через місяць післявесілля у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчимиродичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючиїм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном таперемітками.
Протягом першихмісяців шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкуваннямолодих з родичами та свояками: сватини – жіноча вечірка в домі молодої, кудизапрошувалися свахи; гостина – відвідування молодою своїх батьків; пропій –пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.
Сучасне весілля в основному побутує у трьох формах:вечірки, молодіжного ритуалу та модифікованої традиційної обрядовості. Основнарізниця між ними полягає, по суті, у ступені використання традиційної основи.Вечірка, започаткована у важкі повоєнні роки, являє собою застілля з незначнимвикористанням традиційних весільних елементів, в основному атрибутів: рушників,квіток, короваю. Основний акцент у вечірці припадає на церемонію реєстраціїшлюбу, яку намагаються влаштовувати якомога урочистіше, з використаннямтрадиційних обрядів.
VI. Узагальненняі систематизація навчального матеріалу.
Отже, давайтепідсумуємо, що ви відкрили для себе на уроці.
На які три циклиумовно поділяється традиційний український обряд весілля? Які обряди належать до передвесільногоциклу? З яких обрядів складається власне весілля? В чому проявляєтьсяособливість післявесільного циклу? Розкажіть, що ви запам’ятали про кожний звесільних обрядів та чим вони відрізняються від обрядів сучасного весілля.Зразок якого традиційного вбрання вам найбільше сподобався? Чому?
VII. Підведенняпідсумків навчальної діяльності. Оцінювання відповідей учнів.
Швидко сплинувнаш урок. Чого ви навчились на уроці?
Найактивніші учніотримують оцінки за свої відповіді.
VIII.Повідомлення домашнього завдання.
Творче завдання:уявіть, що ви перебуваєте на одному із закарпатських весіль. Обрядовістьсвяткування весілля неабияк відрізняється від весільних обрядів у вашому районі.Про що б ви розповіли і про що б запитали? (У вигляді плану.)