Міністерство освіти і науки України
Криворізький технічний університет
Кафедра інженерної педагогіки та мовноїпідготовки
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з курсу
Теорія і методика виховної роботи
для студентів спеціальності 6.010104
Професійне навчання. Комп’ютернітехнології в управлінні та навчанні
Розробила
ст. викл. Сулима Т.С.
Кривий Ріг 2009
Лекція №1
Тема: Предмет та зміст курсу «Теоріята методика виховної роботи». Плануванняроботи в ПТНЗ
План
Система виховного процесу.
Предмет і завдання курсу « Теорія та методика виховної роботи».
Характеристика учасників виховного процесу в ПТНЗ:
а) особливості контингенту учнів ПТНЗ;
б) інженерно-педагогічний колективпрофтехучилища та його специфіка.
Особливості виховної роботи в ПТНЗ. Методика планування.
Система виховного процесу
Всякий процес являє собою сукупністьзакономірних і послідовних дій, якіспрямовані на досягнення певногорезультату.
Сутність виховного процесу полягає втому, що зовнішнє (об’єктивне) стаєвнутрішнім (суб’єктивним) перетворюючисьв свідомість, почуття, норми поведінкиособистості.
Для того, щоб виховний процес досягавцієї мети необхідно, щоб він здійснювавсяяк цілеспрямований поетапний процес, що становить цілісну систему.
Основними учасниками виховного процесує суб’єкт – майстер виробничого навчання(або класний керівник), той хто здійснюєпроцес виховання, об’єкт – учень.
Виховний процес здійснюється в певнихумовах. Таких умов виділяють три: природні(біологічні), соціальні (оточуючесередовище), духовні.
Зміст виховання реалізується у формахвиховання. Для того, щоб реалізуватизміст через форми та методи потрібніелементи організації.
Процесуальна сторона виховного процесуявляє собою виховну роботу, де виховнаробота – це процес, який здійснюєтьсяз урахуванням об’єктивних і суб’єктивнихчинників.
Система виховного процесу
0100090000032a0200000200a20100000000a201000026060f003a03574d46430100000000000100996c0000000001000000180300000000000018030000010000006c0000000000000000000000350000006f00000000000000000000003b3200005e33000020454d4600000100180300001200000002000000000000000000000000000000bf1200002a1a0000cb0000001b010000000000000000000000000000f818030078510400160000000c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000dc0b0000230c0000250000000c0000000e000080250000000c0000000e000080120000000c00000001000000520000007001000001000000a4ffffff00000000000000000000000090010000000000cc04400022430061006c006900620072006900000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000001100c8961100100000002c9a1100ac971100fd5160322c9a1100249711001000000094981100109a1100945160322c9a110024971100200000009f712e31249711002c9a110020000000fffffffffc02d6001a722e31ffffffffffff0180ffff01803fff0180ffffffff00000f0000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001cc00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f00000000000000430061006c006900620072000000000000000000ec9711008a272e3130fe0f324c9b1100589711009c2d273106000000010000009497110094971100087a253106000000bc971100fc02d6006476000800000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000180000000c0000000000000254000000540000000000000000000000350000006f000000010000008d5c87405d3487400000000057000000010000004c000000040000000000000000000000de0b0000220c00005000000020000e003600000046000000280000001c0000004744494302000000ffffffffffffffffdc0b0000230c0000000000004600000014000000080000004744494303000000250000000c0000000e000080250000000c0000000e0000800e000000140000000000000010000000140000000400000003010800050000000b0200000000050000000c02ce01c401040000002e0118001c000000fb020200010000000000bc02000000cc0102022253797374656d0000000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f2ff0000000000009001000000cc0440002243616c6962726900000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010100040000002d010100040000002d010100050000000902000000020d000000320a0d0000000100040000000000c301cd0120640800040000002d010000040000002d010000030000000000
У зв’язку з отриманням Українинезалежності відбуваються зміни і восвіті.
Перша особливість виховного процесуна сучасному етапі – це гуманізаціяі демократизація, які передбачаютьпріоритет особистості учня внавчально-виховному процесі.
Пріоритет – сама особистість учня.
Друга – здійснення особистісно-орієнтованоговиховання – передбачає формуванняпозитивної адекватної «Я-концепції»особистості, основою якої є самоповага(любов до себе, відчуття кожним учнемвласної гідності).
Третя особливість – підхід до вихованняяк соціально-особистісного феномену.Основним чинником процесу виховання єсоціальний фактор, але не можна нехтуватибіологічним фактором.
Четверта – посилення уваги донаціонального і громадянського виховання.Треба поєднувати загальнолюдськіцінності з національними особливостями.
Предмет і завдання курсу «Теорія і методика виховної роботи»
Процес виховання здійснюється у всьомупроцесі навчання.
Основним засобом виховання є самаособистість вихователя.
Методика – сукупність форм, засобів, умов, пов’язаних у певну систему логікоюдосягнення виховного результату.
Методика виховної роботи (ТіМВР)передбачає вибір і реалізацію найбільшраціональних форм і методів виховноїроботи.
Наш курс ТіМВР передбачає 54 години: 17годин – лекції, 17 годин – практичнізаняття, 20 годин – самостійна робота.
Мета курсу – формування у студентіввмінь самостійного творчого і дієвоговирішення виховних завдань.
Предмет курсу – зміст, форми і методивиховної роботи в ПТНЗ.
Завдання курсу – оволодіння уміннями:
визначати конкретні завдання виховного впливу на учнів;
визначати рівень вихованості учнів і рівень розвитку колективу;
організації та проведення виховної роботи в різноманітних формах;
формувати учнівський колектив;
координувати виховні впливи педагогів, сім’ї, громадськості;
регулювати і коректувати міжособистісні стосунки в колективі;
планувати виховну роботу.
Характеристика учасників виховного процесу ПТНЗ
Особливості контингенту учнів ПТНЗ:
Професійний принцип комплектування навчальних груп (на відміну від територіально-вікового принципу комплектування класів середньої загальноосвітньої школи).
Наслідок: через те, що місце навчанняучнів та місце проживання частознаходяться один від одного далеко(територіально не пов’язані), частоважко налагодити контакти з сім’єюучня. В результаті цього мають місце: обмаль інформації про умови становленняособистості учня, методи виховання, щозастосовувались, відірваність від сім¢їпід час проживання в гуртожитку;
Мотиви вступу на навчання в даний ПТНЗ, як правило, не пов’язані з отриманням професії, за якою здійснюється навчання (вступають до профтехучилища тому, що: найближче від місця проживання ПТУ; тут вже навчаються друзі, подруги; після закінчення даного ПТУ за отриманою в ньому професією можна влаштуватися на підприємство, де працюють батьки, які домовляться про хороше робоче місце тощо).--PAGE_BREAK--
Наслідок: відсутність інтересу допрофесії, бажання оволодіти саме цієюпрофесією через не повя’заність з неюподальших життєвих планів. Як результат– за три роки навчання може виникнутине тільки стійка байдужість до навчання, але і до праці взагалі.
На навчання в ПТУ часто вступають учні, інтереси яких в школі не проявились чи не були виявлені їх вчителями («сірі мишки»).
Наслідок: соціалізація даної частиниконтингенту учнів ускладнена. Вона незмогла закінчитися в школі і ускладнюєтьсяв ПТУ, оскільки відсутність стійкихінтересів робить неможливим плинністьпроцесу входження до суспільствасоціально-значимими шляхами. Дана групаучнів, при умові відсутності у нихінтересів і успіхів у навчанні, несе всобі потенційну загрозу асоціальноїповедінки, оскільки таку поведінку вонинерідко розглядають як єдино можливийспосіб соціалізації.
Нерідко серед учнівського колективу профтехучилища зустрічаються учні, з якими в школі працювали малокваліфіковані вчителі.
Наслідок: ці учні не можуть, чи не хочуть, продовжувати навчання в школі, у багатьохз них сформоване стійке негативнеставлення як до навчання, так і допедагогів.
Частина контингенту учнів ПТУ складають учні з відхиленнями в поведінці, яких можна охарактеризувати як «педагогічний брак».
Наслідок: якщо в шкільному класі такихучнів 3-5 чоловік, то в силу специфікитієї чи іншої професії чи місцярозташування ПТУ з них може бутисформована вся навчальна група.
В навчальній групі ПТУ зібрані учні з різних шкіл, з якими працювали вчителі, що представляють різноманітні наукові школи виховання, що відображалось в методах виховання, які вони застосовували.
Наслідок: неодноманітне ставлення учнівдо членів педагогічного колективу (ідорослим взагалі), до дисципліни, доодногрупників, до самого себе тощо.
Одностатевий став навчальних груп в силу специфіки тієї чи іншої професії.
Наслідок: відсутність такого об’єктивнонеобхідного для підлітків і юнаків видуспілкування, як спілкування з одноліткамипротилежної статі.
Все це спостерігається на фоні загальнихпрорахунків освіти:
відсутність уваги до конкретної людини і знань про неї;
вербальний (словесний) підхід до навчання та виховання і методи, пов’язані з ним;
заборонно-обмежувальний стиль виховання;
відсутність уваги педагогів до розвитку в учнів загальнолюдських рис особистості (гідності, достоїнства, порядності, доброти, милосердя тощо);
відсутність диференційованого підходу до виховання юнаків та дівчат;
фрагментарність, відсутність цілісного підходу до виховання, тобто відсутність організованої життєдіяльності учнів у стінах навчального закладу (виділялись окремі сторони виховання – естетичне, трудове, моральне та ін.).
Інженерно-педагогічний колективпрофтехучилища та його специфіка
Інженерно-педагогічний колектив (ІПК)профтехучилища – це дві великих категоріїінженерно-педагогічних працівників:
Майстри виробничого навчання (в/н) – займаються практичним (виробничим) навчанням учнів.
Викладачі, які здійснюють теоретичне навчання і поділяються на:
а) викладачів спеціальних дисциплін;
б) викладачів загально технічнихдисциплін;
в) викладачів загальноосвітніх дисциплін.
До особливостей ІПК можна віднести:
Наявність в ІПК працівників, які не мають базової психолого-педагогічної підготовки поряд з працівниками, що мають базову педагогічну освіту (випускники педагогічних і інженерно-педагогічних вузів, педагогічних факультетів державних університетів, індустріально-педагогічних технікумів та коледжів).
Наслідок: взаємне непорозуміння впитаннях кінцевої мети виховання, виборуметодів і засобів виховання. Якщовипускники педагогічних вузів намагаютьсяпрацювати на науковій основі, то їхколеги, що не мають педагогічної освіти, працюють виходячи з позиційщоденно-побутового світогляду.
Різний рівень психолого-педагогічної підготовки інженерно-педагогічних працівників (одно-двомісячні курси підвищення кваліфікації; індустріально-педагогічний технікум, коледж; інженерно-педагогічний факультет, вуз).
Наслідок: різний ступінь використаннянаукових знань і підходів до освіти івиховання учнів ПТНЗ.
Відмінності не тільки в освітньому, але і в загальнокультурному рівні інженерно-педагогічних працівників, які зумовлені наявністю в інженерно-педагогічних кадрах особистостей, що представляють по своєму попередньому життєвому досвіду різні класи і прошарки суспільства: від виробничих робітників і працівників сфери обслуговування до технічної та творчої інтелігенції.
Наслідок: відмінності в розуміннісоціальних, професійних та індивідуальнихжиттєвих цінностей.
Мимовільне зниження культури педагогічного спілкування (можливість професійних деформацій), з причини довготривалої роботи з контингентом учнів ПТУ, більшу частину якої (порівняно з загальноосвітньою школою) складають учні з відхиленнями в поведінці.
Наслідок: не всі колеги по роботі можутьслужити особистим прикладом для учнів.
Відсутність єдиного керівництва навчальною групою ПТУ: 1-2 майстра виробничого навчання + класний керівник.
Наслідок: неузгодженість дій, яка заважаєпрактичній реалізації принципу єдностіпедагогічних вимог.
4. Особливості виховної роботи в ПТНЗ.Методика планування
Учні ПТУ, порівняно з школярами, більш довгий час знаходяться під цілеспрямованим педагогічним впливом, здійснювати який в ПТУ дозволяє наявність 2-3 інженерів-педагогів, що керують однією навчальною групою;
Відмінність в характері навчальної праці, яка в ПТУ є навчально-виробничою, причому її виробничий характер зростає від курсу до курсу;
Виховна робота в ПТУ часто пов’язана з перевихованням або з усуненням вже існуючих суттєвих деформацій в поведінці учнів;
Необхідність врахування виховного впливу того трудового колективу, в якому учні проходять виробниче навчання та виробничу практику;
Необхідність комплексного врахування всіх особливостей контингенту учнів ПТУ та інженерно-педагогічного колективу;
Необхідність прищеплення (крім загально соціальних) правил та норм поведінки в професійному середовищі.
Методика планування
В ПТНЗ існує система планування училищноїроботи, яка включає загально училищнийплан виховної роботи; виховний планорганізатора виховної роботи; виховнийплан класного керівника; виховний планучнівських організацій; плани гуртків, спортивних секцій, бібліотеки.
Ефективність планування забезпечуєтьсярядом вимог:
врахування досягнень педагогічної науки і передового педагогічного досвіду;
скоординованості виховних впливів;
чіткості і конкретності;
усунення однобокості (переважно вплив на свідомість);
врахування можливостей учнів;
залучення учнів до складання планів.
Основним планом в ПТНЗ є план роботикласного керівника.
Лекція № 2
Тема: Загальні закономірності розвиткуособистості
План:
Процес розвитку особистості. Спадковість і розвиток
Вплив середовища на розвиток особистості
Розвиток і цілеспрямований виховний вплив. Діяльність як фактор розвитку
Самостійна робота:
Опрацювати: Вікові та індивідуальніособливості розвитку особистості
(форма звіту — конспект)
Література:
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальнихзакладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2003. — 576 с.
Выготский Л.С. Педагогическая психология. — М.: 1991.
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник — М.: Вища школа, 1995. — 237 с.
Кузьмінський А.І., Омеляненко В. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання,2004. — 445 с. продолжение
--PAGE_BREAK--
Петровський А.В. Возрастная и педагогическая психология. — М.:1979. — С.41-50.
Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб.заведений: В 2 кн. М: ВЛАДОС, 2003. Кн.1: Общие основы. Процесе обучения. — 576 с.
Ягупов В.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів — К.: Либідь, 2003. — 560 с.
Процес розвитку особистості. Спадковість і розвиток
Розвиток людини — дуже складний, довгийта суперечливий процес. Зміни в нашомуорганізмі відбуваються на протязівсього життя, але особливо інтенсивнозмінюються фізичні дані та духовнийсвіт людини в дитячому та юнацькомувіці. Розвиток не зводиться до простогонакопичення кількісних змін тапрямолінійному поступальному руху віднижчого до вищого. Характерна особливістьцього процесу – діалектичний перехідкількісних змін в якісні перетворенняфізичних, психічних і духовниххарактеристик особистості.
Розвиток людини постійні кількісніта якісні зміни в людині в процесі їїпсихічного, фізичного і соціальногостановища.
Розвиток людини — процес становленняособистості, вдосконалення її фізичнихта духовних сил під впливом зовнішніхі внутрішніх, керованих і некерованихчинників, серед яких найважливішими єцілеспрямоване виховання та навчання.
Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і відбуваєтьсяна основі взаємодії людини з середовищем.
Анатомо-фізіологічна: фізичний розвитокорганізму (вага, зріст, м'язова сила), розміри його окремих органів;
У психічному розвитку кількісні змінивиявляються у збільшенні з вікомкількості навичок, асоціацій, розширенніуявлень, знань про навколишній світ, пасивного і активного словника, обсягууваги, сприйняття, пам'яті, швидкостіреакцій тощо.
Якісних змін зазнають як окремі психічніпроцеси, так і психіка загалом. Виявляютьсявони у процесах запам'ятовування івідтворення, мислення, мовлення, емоції, потреби тощо. На основі засвоюванихзнань і суспільного досвіду виникаютьта розвиваються нові якості особистостісамостійна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальніпочуття, ускладнюються і вдосконалюютьсяпсихічні процеси, розвиваються здібності.
Близький до розвитку людини інший процес- формування особистості, в якому основнимє соціальний чинник.
Формування особистості процессоціального розвитку молодої людини, становлення її як суб'єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.
Відбувається цей процес завдяки засвоєннюгуманітарних дисциплін, виховномувпливу сім'ї, школи, суспільства, взаємодіїз мистецькими явищами, здатності людинипристосовуватися до зовнішньогооточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійногодорослого життя.
На процес розвитку особистості впливаєспадковість.
Спадковість здатність організмувідтворювати потомство, передаватисвої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічноїподібності.
За спадковістю передаються: тип нервовоїсистеми, конструкція тіла, зовнішніознаки (колір волосся, очей, шкіри) талюдські задатки (здатність розмовляти, ходити у вертикальному положенні, займатись певними видами діяльностіта ін.).
Ззовні спадковість виявляється вуспадкуванні рис батьків або попередніхпоколінь — темпераменту, задатків, рисобличчя, постаті, навіть рухів. На думкупсихологів, вродженими в людини є неготові здібності, а тільки потенційніможливості для їх розвитку — задатки.
Задатки — 1) природні особливостілюдини, які є передумовою для розвиткуіндивіда; 2) вроджені особливості нервовоїсистеми і організму (генофон).
Вони впливають на швидкість виникненняумовних рефлексів, вироблення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особливостейособистості. Якщо немає сприятливихсуспільних умов, чи людина не займаєтьсявідповідною діяльністю, вони взагаліможуть не виявлятися.
Таким чином, важливо якомога ранішевиявляти задатки до різних видівдіяльності і створювати відповідніумови для їх розвитку.
2. Вплив середовища на розвитокособистості
Крім спадковості на формування особистостівпливає і середовище, -все, що оточуєдитину протягом усього життя: природнічинники (клімат, природні умови таресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршеннячи поліпшення стану середовища значноюмірою впливає на розвиток людини, їїдуховну та моральну сферу.
Середовище поділяють на :
а) мегасередовище, яке для людини маєінформаційно-світогляднийхарактер іототожнюється з поняттям космос, планета; уявлення про своє місто, навколишнюмісцевість, рідний край, засоби масовоїінформації, приналежність до певноїсубкультури;
б) макросередовище, що ототожнюється зпоняттями етнос, суспільство, країна, держава;
в) мікросередовище, що є безпосереднімоточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, державні організації.
Людина стає особистістю тільки в процесісоціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми.
Великий вплив на розвиток людини, особливо в дитячому віці, має домашнєсередовище. В сім'ї звичайно відбуваютьсяперші роки життя людини, які є вирішальнимидля становлення, розвитку і формуванняїї як особистості. Але теперішня сім'япереживає не кращі часи: зростає кількістьрозлучень, неповних сімей, збільшиласькількість соціально-знедолених дітей.Криза сім'ї, на думку спеціалістів, сталапричиною багатьох негативних суспільнихявищ, і перш за все першопричиною зростузлочинності серед неповнолітніх.
Отже, людина досягає більш високогорівня розвитку там, де близьке і далекеоточення надає їй найбільш сприятливихумов.
3. Розвиток і цілеспрямований виховнийвплив. Діяльність як фактор розвитку
Вплив спадковості і середовища корегуєтьсявихованням. На думку науковців, виховання- головна сила, що здібна дати суспільствуповноцінну особистість. Ефективністьвиховного процесу заключається вцілеспрямованості, систематичності ікваліфікованому керівництві. Але існуєі інша думка педагогів — вихованнямможна досягнути багато, але повністюзмінити людину не можна.
Одним із завдань цілеспрямованого ісистематичного виховного впливувихователя є вияв нахилів і задатків, розвиток у відповідності з індивідуальнимиособливостями людини, її здібностямита можливостями. Слід пам'ятати, щовпливаючи на розвиток людини, вихованнязалежить від розвитку, тобто постійноопирається на досягнутий рівень розвитку.
Виховання сприяє:
розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини;
розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку психічному розвитку людини;
інтелектуальному, творчому розвиткуособистості;
розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навилків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе;
розвитку потреб людини;
розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об'єктом, а й суб'єктом виховного процесу.
Вплив на розвиток особистості крімспадковості, оточуючого середовища івиховного впливу, доповнюється ще однимважливим фактором — діяльністю особистості.
Ще з глибини століть дійшли до насприказки: «Скажіть мені, що і як робитьдитина, і я скажу вам, якою вона виросте»,«Человек сам кузнец свого счастья», «Неодин бездельник еще ничего не достиг».Таким чином, очевидний прямий зв'язокміж результатами розвитку і інтенсивністюдіяльності. Це ще одна загальназакономірність розвитку, яку можнасформулювати так: чим більше працюєлюдина у визначеній області, тим вищийрівень її розвитку в цій області.
Головні види діяльності людини ігрова(у дошкільному віці), навчальна (ушкільному віці), трудова (у дорослих).Відповідно до цього виділяють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню, технічнута особливий вид діяльності — спілкування.
У діяльності навчальній, трудовій, побутовій виявляються і розвиваютьсяприродні можливості людини, вона набуваєнових фізичних і духовних якостей, знаньта умінь, формується її свідомість.Важливою умовою ефективного розвиткуособистості у діяльності є її активність, яка виявляється у рухах (сприяютьфізичному загартуванню), пізнаннінавколишньої дійсності (сприяєінтелектуальному розвитку), спілкуванні(дає змогу набути морального досвідуповедінки, визначити своє місце вколективі, вміти підкорятися і керуватиіншими), впливі на оточення й на самусебе (самовиховання).
Активність в навчанні дозволяє людинішвидше і більш успішно засвоюватисоціальний досвід, розвиває комунікативніздібності, формує ставлення до оточуючоїдійсності. Пізнавальна активністьзабезпечує інтелектуальний розвитокдитини. Для неї характерна не тількипотреба вирішувати пізнавальні завдання, але і необхідність застосовуватиотриманні знання на практиці. Трудоваактивність стимулює швидке та успішнеформування духовного і морального світуособистості, визначає готовністьтрудитися.
Якщо відобразити фактори, щовпливають на розвиток особистості увигляді сходинок, то найвищою і останньоюбуде самовиховання. Воно передбачає ісаморозвиток, і самовдосконалення, ісамоосвіту.
/>0100090000032a0200000200a20100000000a201000026060f003a03574d46430100000000000100996c0000000001000000180300000000000018030000010000006c0000000000000000000000350000006f00000000000000000000003b3200005e33000020454d4600000100180300001200000002000000000000000000000000000000bf1200002a1a0000cb0000001b010000000000000000000000000000f818030078510400160000000c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000dc0b0000230c0000250000000c0000000e000080250000000c0000000e000080120000000c00000001000000520000007001000001000000a4ffffff00000000000000000000000090010000000000cc04400022430061006c006900620072006900000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000001100c8961100100000002c9a1100ac971100fd5160322c9a1100249711001000000094981100109a1100945160322c9a110024971100200000009f712e31249711002c9a110020000000fffffffffc02d6001a722e31ffffffffffff0180ffff01803fff0180ffffffff00000f0000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001cc00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f00000000000000430061006c006900620072000000000000000000ec9711008a272e3130fe0f324c9b1100589711009c2d273106000000010000009497110094971100087a253106000000bc971100fc02d6006476000800000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000180000000c0000000000000254000000540000000000000000000000350000006f000000010000008d5c87405d3487400000000057000000010000004c000000040000000000000000000000de0b0000220c00005000000020000e003600000046000000280000001c0000004744494302000000ffffffffffffffffdc0b0000230c0000000000004600000014000000080000004744494303000000250000000c0000000e000080250000000c0000000e0000800e000000140000000000000010000000140000000400000003010800050000000b0200000000050000000c02ce01c401040000002e0118001c000000fb020200010000000000bc02000000cc0102022253797374656d0000000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f2ff0000000000009001000000cc0440002243616c6962726900000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010100040000002d010100040000002d010100050000000902000000020d000000320a0d0000000100040000000000c301cd0120640800040000002d010000040000002d010000030000000000 продолжение
--PAGE_BREAK--
Рис. 1. Фактори, що впливають на розвитокособистості
Лекція № 3,4
Тема: Теорія виховання. Сутністьпроцесу виховання, його закономірностіта принципи
План:
Сутність і зміст процесу виховання. Мета виховання, понятійний апарат теорії виховання.
Завдання складових всебічного розвитку особистості.
Закономірності і принципи виховного процесу.
Виховання учнів в урочній та позаурочній діяльності.
Самостійна робота:
Опрацювати:
Сучасні моделі виховання (форма звіту — конспект)
Технологія ефективності виховної діяльності (форма звіту — конспект)
Література:
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2003. — 576 с.
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник — М.: Вища школа, 1995. — 237 с.
Концепція національного виховання//Рідна школа. — 1995. — №6. — С. 18-26
Кузьмінський А.І., Омеляненко В. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання, 2004. — 445 с.
Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. — М: ВЛАДОС, 2003. — Кн.1: Общие основи. Процесе обучения. — 576 с.
Ягупов В.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів — К.: Либідь, 2003. — 560 с.
1. Сутністьі зміст процесу виховання. Мета виховання, понятійний апарат теорії виховання
Природа не творить людини як цілісноїособистості, вона лише закладає основиі створює передумови для її формування.Людина — багаторівнева система, особливостіякої виявляються у діалектичній взаємодіїбіологічних і соціальних факторів.Вступаючи в життя через соціальну ітрудову діяльність, вона вливається усвіт соціального досвіду, який єбагатовіковим надбанням людства і стаєосновною школою становлення її якособистості. Процес діалектичноївзаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає науково обґрунтованої системивиховних впливів.
Виховання — цілеспрямований процес формуваннявсебічно-розвиненої, соціально-активної, творчої особистості.
Суспільство як соціальне об'єднаннялюдей може функціонувати і розвиватисялише за цілеспрямованої, систематичноїта організованої роботи з вихованнякожної особистості. Зупинення цьогопроцесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла бпіднятися до рівня особистості. Томувиховання з погляду суспільного розвиткує провідною сферою діяльності як окремоїлюдини, так і людської спільноти. Завдякийому людство забезпечує свою безсмертністьу соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного вікуздійснюється у процесі навчання івиховної роботи у школі та за її межами.Воно є цілісними процесом у якомупоєднані сукупність виховних цілей тасамокерований процес педагогічноївзаємодії вчителя і учня, що передбачаєорганізацію і функціонування системивиховної діяльності та самовихованняучнів.
Цей процес є двостороннім (обов'язковавзаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретноїмети), багатогранним за завданнями ізмістом, складним щодо формування ірозкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами іприйомами, неперервним (у вихованніканікул бути не може), тривалим у часі(людина виховується все життя).
Мета виховання — сформувати гармонійно розвинену, духовнобагату, фізично досконалу й суспільно-активнуособистість з науковим світоглядом, звисоким моральним потенціалом, що бажаєі вміє працювати.
Об'єкт виховання — індивід або група людей, на розум, емоціїі волю яких здійснюється цілеспрямованийвиховний вплив.
Суб'єкт виховання — індивід або група людей, які здійснюютьцілеспрямований виховний вплив на особуабо колектив з метою формування в нихпевних якостей.
Зміст виховання включаєзагальні його сторони і характеристики, залучення до основних видів людськоїдіяльності в умовах гуманних відносин, а також індивідуальну програмусамовиховання й розвитку.
Кінцевою метою виховання особистостіє її підготовка до виконання комплексуролей, необхідних для суспільного життя.Це ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.Підготовка до ролі громадянина передбачаєформування людини з яскраво вираженоюактивною громадянською позицією, зпочуттям обов'язку і відповідальностіперед суспільством. Роль трудівникапередбачає вміння і бажання активнотрудитися, створювати нові матеріальніта духовні цінності. Виконання ролігромадського діяча означає активнуучасть особистості в громадськомужитті. В стінах навчального закладуособистість необхідно готувати і доролі сім'янина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен ученьяк товариш має володіти вмінням розумітиіншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися і т.д.
Вже декілька разів було відмічено, щовиховання передбачає формуваннявсебічно-розвиненої особистості. А якаж це особистість?
2. Завданняскладових всебічного розвитку особистості
Основними напрямками всебічного розвиткуособистості є:
громадянське виховання;
розумове виховання;
моральне виховання;
екологічне виховання;
статеве виховання;
правове виховання;
трудове виховання;
естетичне виховання;
фізичне виховання.
Громадянське виховання
Громадянське виховання— формуваннягромадянськості як інтегрованої якостіособистості, що дає людині можливістьвідчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною тазахищеною.
Покликане воно виховувати у молодоїлюдини високі моральні ідеали, почуттялюбові до своєї Батьківщини, потреби услужінні їй. Відомо, що основні рисигромадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національнихцінностей, у взаємодії особистості ізсуспільством, яке на кожному етапіпредставляють сім'я, школа, різноманітніколективи.
Орієнтоване на формування свідомогогромадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистіснимиякостями і рисами характеру, світоглядомі способом мислення, почуттями, вчинкамита поведінкою, спрямованими насаморозвиток.
В Україні воно зумовлене завданнямдержавотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості.
Одним із критеріїв і результатівгромадянського виховання є громадянськістьособистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуттявласної гідності, внутрішньої свободиі водночас вболівання за суспільніідеали, за пріоритети держави, благосвого народу і його дружні взаємини усвітовому співтоваристві.
Громадянськість —духовно-моральна цінність, світогляднаі психологічна характеристика особистості, що визначає її обов'язок і відповідальністьперед співвітчизниками, Батьківщиною.
Важливе місце в громадянськомувихованні належить громадянськійосвіті — навчанню, спрямованому на формування знань проправа та обов'язки людини. Вона пов'язаназ формуванням соціально-політичноїкомпетентності, передбачає політичну, правову й економічну освіченість.
Виховання громадянина має бути спрямованимна розвиток патріотизму, національноїсамосвідомості, культури міжетнічнихвідносин, планетарної свідомості, правосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінкиособистості.
Патріотизм. Постаєяк глибоке громадянське почуття, змістомякого є любов до свого народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності доісторії, традицій, культури свого народу, вболівання за його майбутнє. Важливоюрисою патріотизму є турбота про благонароду. В Україні на сучасному етапівін передбачає: сприяння становленнюй утвердженню Української держави якправової, демократичної країни.
Національна самосвідомість.Передбачає усвідомленнясебе часткою національної (етнічної)спільноти, носієм національних (етнічних)цінностей.
Ґрунтується на національній ідентифікації(ототожнення), вбирає в себе віру вдуховні сили своєї нації, її майбутнє, почуття відповідальності перед своєюнацією; вміння осмислювати моральні такультурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку.
Культура міжетнічних відносин.В їх основі — реалізаціявзаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального й духовногожиття на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.
Базується на економічних, політичних, правових, духовних засадах, деформаціяяких призводить до міжетнічних конфліктів.Виявляється в повазі інтересів, прав, самобутності народів, підготовціособистості до свідомого життя увільному, демократичному суспільстві, у готовності до компромісу з етнічними, релігійними групами заради соціальногомиру в державі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Планетарна свідомість. Цепередусім усвідомлення єдності йунікальності життя на Землі, почуттяповаги до всіх народів, їхніх прав,інтересів і цінностей.
Вона ґрунтується на розумінні світу якєдності й різноманітності, системидержав, які повинні мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, назасадах моральних ідеалів, гуманізаціїміжнародних відносин, визнанні пріоритетомправа людини, націй і народів.
Правосвідомість. Ґрунтуєтьсяна усвідомленні прав, свобод, обов'язків, ставленні до закону, інститутів державноївлади. Її основою є усвідомлення, щоголовне завдання цивілізованої держави— захист соціальних інтересів, прав ісвобод громадян. Держава має гарантуватикожному можливість працювати і творитиза своєю власному ставленнідо держави, її інститутів, здатностібратиучастьу прийнятті рішень, які мають впливатина владу.
Дбайливе ставлення до природи.Виявляється в особистійпричетності й відповідальності зазбереження і примноження природнихбагатств, виробленні вміння співіснуватиз природою, в нетерпимості до її губителів, усвідомленні необхідності вирішенняекологічних проблем.
Моральність особистості.Передбачає такі гуманістичніриси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов досвоїх батьків, роду. Ці якості визначаютькультуру особистості. Норми мораліполегшують сприймання правових норм, які допомагають глибше усвідомлюватиморальні істини. Моральна свідомістьдає змогу усвідомити межу моральноїповедінки, за якою починаються аморальній протиправні вчинки. Високоморальнасвідомість стимулює соціально цінніснуповедінку, застерігає від правопорушень.
Формування культури поведінкиособистості. Культураповедінки виражає моральні вимогисуспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, засвоєнняположень, що спрямовують, регулюють іконтролюють вчинки та дії людини.
Розвиток мотивації до праці.Передбачає усвідомленняжиттєвої потреби у трудовій активності, виявленні ініціативи, підприємництва, розуміння економічних законів і проблемсуспільства та шляхів їх вирішення, готовності до соціальної творчості, конкурентоспроможності й самореалізаціїособистості в ринкових відносинах.
Полікультурне виховання.Охоплює вивченнярізноманітних культур, виховання повагидо представників усіх культур, незважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливузагальнолюдського, національногокомпонентів культури в широкому значенні.
Ефективність громадянського вихованнязалежить від спрямованості виховногопроцесу, форм і методів його організації.Провідна роль належить дисциплінамсоціально-гуманітарного циклу: історії, географії, філософії, суспільствознавству, літературі, активним методам навчання, спрямованим на самостійний пошук, формування критичного мислення,ініціативи й творчості.
Застосування форм і методів громадянськоговиховання покликане формувати вособистості когнітивні, нормативні таповедінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукативласні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь угромадському житті, набувати вмінь танавичок адаптації, захищати своїінтереси, поважати інтереси і праваінших, самореалізовуватися тощо.
Розумове виховання
Розумове виховання— діяльністьпедагога, спрямована на розвитокінтелектуальних сил і мислення учнівз метою прищеплення культури розумовоїпраці.
Розумове виховання відбувається упроцесі засвоєння знань і не зводитьсядо нагромадження певного їх обсягу.Процес здобуття знань і якісне їхпоглиблення є чинником розумовоговиховання лише тоді, коли знання стаютьособистими переконаннями, духовнимбагатством людини.
У процесі навчання та вихованняреалізується головна мета розумовогоформування особистості учня — розумовийрозвиток.
Розумовий розвиток —процес розвиткуінтелектуальних сил, пізнавальнихздібностей мислення учнів.
Під час розумового виховання відбуваєтьсянакопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків ізалежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.
Основним завданням розумовоговиховання є розвиток мислення взагаліта різних його видів. Воно також передбачаєоволодіння основними розумовимиопераціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливимзавданням розумового виховання єформування в учнів культури розумовоїпраці, до якої належать навчальнівміння. їх поділяють назагальні, яківикористовуються під час вивченнябудь-яких навчальних предметів (вміннячитати, слухати, усно висловлювати своїдумки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні— необхідні для оволодіннязнаннями в певній галузі (вміння читатиноти, технічні креслення, карти, слухатимузичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо).
Культура розумової праціозначає вміння раціональновикористовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місціі т. ін. Вона передбачає і вироблення вучнів особливих якостей, необхіднихдля засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам'яті тавикористання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спостереженняі нотатки; контролювати себе, застосовуватизнання в інших умовах.
Формуванню інтелектуальних уміньсприяють певні типи завдань:
дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції і т. ін.);
порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, складних явищ;
спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх складання;
аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид.
Особливе значення для розумовоговиховання має формування науковогосвітогляду учнів.
Науковий світогляд — цілісна системапонять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини додійсності й самої себе.
Його основу становлять погляди іпереконання, сформовані на основі знаньпро природу, суспільство, які є внутрішньоюпозицією особистості. Світоглядскладається з таких підсистем:
загальних знань (основи формування поглядів і переконань);
світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.);
сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;
можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).
Науковому світогляду властиві: правильнебачення минулого і сучасного (науковоїкартини світу), здатність передбачатирозвиток подій і явищ суспільства таприроди, гуманістичний характер.Формування його відбувається у процесівивчення навчальних дисциплін завдякитеоретичній спрямованості навчально-виховногопроцесу, міжпредметним зв'язкам. Важливимпри цьому є забезпечення діалектичногомислення учнів, збагачення світогляднихзнань, формування поглядів і переконань, залучення до різноманітних видівдіяльності.
Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядіві переконань, які визначають ставленнялюдини до навколишнього світу і до себе, тому кожен шкільний навчальний предметє складовим елементом єдиного цілого.Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможеуспішно формувати світогляд учнів, якщовін не тільки добре знатиме свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснюючи в процесі навчання міжпредметнізв'язки. Це сприятиме розкриттю науковоїкартини світу, його єдності, чого неможе зробити жоден навчальний предметсам по собі.
Перетворення знань у світоглядні поглядиі переконання тісно пов'язане з формуваннямв учнів системного ставлення до дійсностіта до себе. Тому виховна робота повиннапередбачати створення умов, в яких ученьмав би змогу виявити своє ставлення доподій, явищ, що сприятиме формуваннюєдності слова і діла, світогляду іповедінки, активної життєвої позиції.
Моральне виховання
Моральне виховання — виховнадіяльність навчального закладу, сім'їз формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається всім'ї, продовжуючись у процесі соціалізаціїособистості. Його основу складаютьзагальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторамивзаємовідносин у суспільстві. Середтаких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільноїлюдини з високорозвиненим почуттямвласної гідності, поваги до гідностііншої людини. Моральне вихованняпередбачає формування в дітей почуттялюбові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
Моральне виховання характеризуютьпоняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки тадіяльності, які регулюють гуманністосунки між людьми.
Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими єморальна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципиморалі, моральні ідеали та почуттястановлять систему моралі, яка складаєоснову, життєву позицію особистості.
Моральний ідеал — образ, що втілює всобі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірецьморальної досконалості, який спонукаєособистість до саморозвитку і на якийзорієнтований виховний процес.
Моральна норма — вимога, яка визначаєобов'язки людини щодо навколишньогосвіту, конкретні зразки, які орієнтуютьповедінку особистості, дають змогуоцінювати й контролювати її.
Возведена в систему сукупність моральнихнорм утворює моральний кодекс.
Якщо мораль є суб'єктивним уявленнямлюдини про добро та зло, то практичнаїї діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосомсовісті») постає як моральність.
Моральність — втілення у практичнійдіяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів тапринципів.
Моральні переконання — стійкі, свідоміморальні уявлення людини (норми, принципи,ідеали), відповідно до яких вона вважаєза потрібне діяти так і не інакше. продолжение
--PAGE_BREAK--
Моральні почуття — стійкі переживанняу свідомості людини, які є основою їївольових реакцій в різних ситуаціях,її суб'єктивне ставлення до себе, іншихлюдей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом.
Моральні якості — типові риси поведінкиособистості.
Основу морального вихованнястановить етика (відгрец. еthikа— звичка, звичай) — філософська наукапро мораль, її природу, структуру та особливості походження йрозвитку моральних норм івзаємовідносин між людьми.Вона досліджує моральні категорії, вяких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупністьетичних проблем охоплюють питання проте, як має чинити людина (нормативнаетика), а також теоретичні питання пропоходження і сутність моралі.
Характерною особливістюморального становлення особистості єврахування її менталітету(ментальності) специфічногосвітосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, яківиробляються під впливом багатовіковихкультурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.
Дисциплінованість, організованість —суттєві ознаки моральної вихованостіта культури людини. Основою дисципліниє поєднання методів переконання з метоюформування свідомості і розумноївимогливості. Це суттєва передумовадля опанування вміннями і звичкамиморальної поведінки.
Основні якості моральності формуютьсяв ранньому дитинстві на основі такзваного «соціального успадкування».Вирішальною у цьому є роль батьків: їхповедінка, цілеспрямований вплив наособистість дитини. Особливо важливозадіяти в моральному вихованні можливостіусіх соціальних інституцій:
сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);
діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);
діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);
соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати абонедооцінювати жодного із засобів. Тількиоптимальне їх поєднання з урахуванняміндивідуальних особливостей учнівзабезпечить очікуваний результат.Головне — забезпечити цілеспрямованість,єдність й узгодженість дій усіх соціальнихінституцій, які мають вплив на особистість.Свідома дисципліна виявляється всуворому, неухильному виконаннісуспільних принципів і норм поведінки,ґрунтується на почутті обов'язку тавідповідальності.
Обов'язок —усвідомлення особистістюгромадських і моральних вимог.
Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вміннямоцінювати свою поведінку з точки зорукористі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільниминормами, законами.
У вихованні свідомої дисципліни, почуттяобов'язку і відповідальності важливоює спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правилповедінки в навчальному закладі, їхправ та обов'язків, формування в нихпотреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомоїдіяльності, а головне — постійнийтактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.
Вимогливість і суворість учителя маютьбути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через бракжиттєвого досвіду або з інших причин.Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати учням знаходити оптимальнірішення у складних життєвих ситуаціях.
Екологічне виховання
Екологічна криза, що виникла черезнепродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення додовкілля. Цій меті покликана служитисистема екологічного виховання, яка єокремим напрямом педагогічної теоріїта практики.
Екологічне виховання— систематичнапедагогічна діяльність, спрямована нарозвиток у людини культури, взаємодіїз природою.
Завдання екологічного виховання полягаєв нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованнілюбові до природи, бажання берегти іпримножувати її, у формуванні вмінь інавичок діяльності в природі. Змістйого полягає в усвідомленні того, щосвіт природи є середовищем існуваннялюдини, тому вона має бути зацікавленав збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливебез уміння осмислювати екологічніявища, робити висновки щодо стануприроди, виробляти способи розумноївзаємодії з нею. Ці уміння учні набуваютьна уроках та в позаурочній діяльності.Водночас естетична краса природи сприяєформуванню почуттів обов'язку івідповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.
Метою екологічного виховання є формуванняв особистості екологічної свідомостіі мислення. Передумова для цього —екологічні знання, наслідок — екологічнийсвітогляд. Екологічну свідомість якморальну категорію потрібно виховуватиу дітей з раннього дитинства.
На основі екологічногомислення і свідомості формуєтьсяекологічна культура якапередбачає глибокі знання про навколишнєсередовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальнеставлення до природи, вміння вирішуватиекологічні проблеми, безпосереднюучасть у природоохоронній діяльності.
Система екологічного виховання передбачаєврахування основних її аспектів:
національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
збереження фізичного і духовного здоров'я людини;
об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;
зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
Статеве виховання
Статеве виховання —процес засвоєнняпідростаючим поколінням знань провзаємини статей, формування культуриповедінки і потреб керуватися у стосункахз особами протилежної статі нормамиморалі.
Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків ідівчат, норм поведінки, відповідальностіза свої вчинки, культури дружби, кохання,інтимних почуттів.
Статеве виховання слід гармонійнопов'язувати із загальним психологічнимрозвитком дитини з раннього віку. Однакбільшість батьків, вихователів абоігнорують цей аспект виховання, абонавмисне намагаються уникати розмовна інтимні теми з дітьми.
Особливо інтенсивно виховну роботупотрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопціві дівчат, який може позначитись на їхподальшому ставленні до Протилежноїстаті. Акселерація прискорилапсихосоціальний розвиток, а раннєформування статевої зрілості означаєі раннє пробудження сексуальнихінтересів, еротичних переживань.Підліткова сексуальність має своїособливості: інтенсивність статевогопотягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характерекспериментування, відрізняєтьсяігноруванням небезпеки; невідповідністьнеобмеженої еротичної фантазії таобмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуттялюбові.
Великий вплив на статеву поведінкупідлітків здійснюють соціокультурнічинники. Переорієнтація в останні рокигромадської думки щодо норм сексуальноїповедінки свідчить про лібералізаціюстатевої моралі, певною мірою моральнулегалізацію невпорядкованих статевихзв'язків, проституції (звичайними ідоступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевоїкультури, сексуальної грамотності цепризводить до духовної деградаціїмолоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількостіабортів, що загрожує здоров'ю, а інодіжиттю людини.
Запобігти цьому може формування науковихзнань про біологічні та соціальніпроблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особливостями їхконституції та анатомо-фізіологічногорозвитку, питаннями продовження роду; формування моральності та почуттядружби, поваги у стосунках між чоловікомі жінкою, ідеалу кохання, моральних«гальм», які сприяли б попередженнюстатевої розпусти; вихованнявідповідальності за створення сім'ї, продовження роду.
У процесі статевого виховання педагогиповинні цілеспрямовано впливати навиховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формуванняправильних взаємовідносин між статями.Суттєве значення має формування такихпочуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевихстосунках, усвідомлення того, що вонибез справжнього почуття позбавляютьлюдину можливості відчути високе іпрекрасне, зіштовхують зі шляхунормального розвитку.
Маючи за мету підготовку учнівськоїмолоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собідруга (супутника) життя, налагоджувативзаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнєгосподарство, розподіляти між собоюобов'язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо. Статеве вихованняпередбачає вивчення етики і психологіїсімейного життя, використання різноманітнихформ і методів позакласної роботи. Йогослід розпочинати якомога раніше, колив дітей пробуджується інтерес до цихпитань. З надто делікатних тем доцільнопроводити розмови, бесіди (статевагігієна, профілактика венеричнихзахворювань, запобігання вагітності).Важливо налагодити в групі здоровістосунки між дівчатами і хлопцями.
Правове виховання
Правове виховання — виховнадіяльність сім'ї, навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована наформування правової свідомості таправомірної поведінки учнів.
Потреба широкого правового вихованнямолоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі правав соціальному, політичному й економічномурозвитку суспільства.
Правове виховання покликане забезпечитиформування у молоді високої правовоїкультури, яка передбачає глибокі правовізнання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людськогоспівжиття, готовність дотримуватися ісумлінно виконувати їх. Висока правовакультура громадян є однією з базовихзасад утвердження громадянськогосуспільства і правової держави, реалізаціїдемократичних свобод. Ще римськийполітичний діяч Марк Тулій Ціцерон(106—43 рр. до н.е.) стверджував: «Требабути рабом закону, аби залишитисявільним».
Правове виховання має свої завдання: продолжение
--PAGE_BREAK--
— надання учням знань про закони держави, підвищення їх юридичної обізнаності,інформування з актуальних питань права;
— виховання поваги до держави і права;
— вироблення умінь і навичок правовоїповедінки;
— виховання нетерпимого ставлення доправопорушень і злочинності, спонуканнядо посильної участі в боротьбі знегативними явищами в житті;
— подолання в правовій свідомостіхибних уявлень, негативних навичок ізвичок поведінки.
У процесі правового виховання учнівзнайомлять з окремими положеннямидержавного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейногоправа. Важливими також є знання основнихположень Конвенції про права дитини.
Правове виховання в школі здійснюютьу навчально-виховному процесі (під часуроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній тапозашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохороннихорганів, перегляд та обговореннякінофільмів, організація клубів назразок «Підліток і закон»).
Критеріями ефективності правовоговиховання є глибина та міцність правовихзнань, повага до права визнання йоговерховенства, переконаність та впевненістьу значущості й справедливості нормправа, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави інорм співжиття.
Трудове виховання
Праця є джерелом і важливою передумовоюфізичного та соціально-психічногорозвитку особистості. «Праця, як ми їїрозуміємо, є така вільна і погоджена зхристиянською моральністю діяльністьлюдини, на яку вона наважується збезумовної необхідності її для досягненнятієї чи іншої істинно людської мети вжитті, — писав видатний російськийпедагог Костянтин Ушинський (1823 1871), —Саме виховання, якщо воно бажає щастялюдині, повинно виховувати її не длящастя, а готувати до праці життя».
Трудове виховання —виховання свідомого ставлення до працічерез формування звички та навиківактивної трудової діяльності.
Завдання трудового виховання зумовленіпотребами існування, самоутвердженняі взаємодії людини в суспільстві таприродному середовищі. Воно покликанезабезпечити:
психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);
підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань; загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії). Трудове виховання ґрунтується на принципах: — єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);
виявлення і розвитку індивідуальності в праці; високої моральності пращ, її суспільно корисної спрямованості;
залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;
постійності, безперервності, посильності праці;
наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;
творчого характеру праці;
єдності праці та багатогранності життя.
У трудовому навчанні учні одержуютьзагальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї праці), загальновиробничу(освоєння науково-технічного потенціалуосновних галузей виробництва, основекономіки та організації праці, природий навколишнього середовища), загальнотехнічну(оволодіння знаннями з урахуваннямспецифіки галузі, в яку входить обранийпрофіль трудової підготовки) й спеціальнупідготовку (передбачає формуванняпочаткових умінь і навичок праці зобраної спеціальності).
Вступаючи до професійного навчальногозакладу для опанування певною професією, в свідомості учня повинні бути сформованіосновні поняття трудового виховання, а саме «трудова свідомість», «досвідтрудової діяльності», «активна трудовапозиція».
Трудова свідомість особистостімістить уявлення проставлення до праці, участі у суспільнокорисній праці, усвідомлення необхідностітрудового самовдосконалення, системузнань, трудових умінь і навичок, з'ясуванняролі праці у виборі майбутньої професії.
Досвід трудової діяльностіозначає систему загальнихумінь і навичок, необхідних у повсякденномужитті, праці, об'єктивного оцінюваннярезультатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільнокорисної праці, узагальнення набутогодосвіду.
Активна трудова позиціязумовлюється системоютрудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідномунавчальному закладі.
Формування готовності до праці поділяютьна етапи — своєрідні ступені трудовогостановлення особистості.
Дошкільний період. На цьому етапівідбувається залучення дітей до побутовоїпраці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення зпрацею дорослих, формування переконаньщодо необхідності праці, бережливогоставлення до її результатів.
Початкова школа. Головне для неї —вироблення елементарних прийомів, уміньі навичок ручної обробки різнихматеріалів, вирощування сільськогосподарськихкультур» ремонту навчально-наочногоприладдя, виготовлення іграшок, різнихпредметів для школи. Учнів знайомлятьз деякими професіями.
Основна школа. Навчанняі виховання у ній зосереджується наоволодінні знаннями і практичнимивміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Формування уявленьпро головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладнихвиробів. Починаючи з 8-го класу, учніпрацюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничихкомбінатах, навчальних цехах.
Старша школа. Вонаставить за мету оволодіння уміннями інавичками з наймасовіших професій, якіздобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону,/наявноїнавчально-технічної та виробничої бази.На цьому етапі важливо знайомити учнівз основами економічної теорії, підприємницької діяльності, законодавстваз питань підприємництва, фінансово-кредитнихоперацій, психолого-педагогічнимизасадами управління.
На всіх етапах трудового вихованняучнів необхідно формувати потребу впраці, творче ставлення до неї, залучатидо реальних виробничих відносин іформувати розвинуте, зорієнтоване наособливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні(інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховуватикультуру особистості в усіх її проявах.
Вибір професії — один з головних у життілюдини. Це, по суті, вибір життєвогошляху, вибір долі. Від нього багатозалежить, наскільки людина зможереалізувати себе в різних сферахжиттєдіяльності, якими будуть її власнінабутки та віддача від неї суспільству.Тому вибір професії — точка, в якійсхрещуються інтереси особистості тасуспільства.
Зважаючи на це, профорієнтаційнаробота в школі має враховувати, з одногобоку, схильності людини, з іншого —тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, якіпотребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати своюсправу, до конкурентної боротьби заробоче місце, до розвитку своєїкваліфікації, а за потреби і доперекваліфікації.
Свідомий вибір професії передбачаєякомога ширшу обізнаність учня пропрофесії, їх особливості, здатністьспівставити свої можливості з професійнимивимогами, врахувати потреби суспільствав кадрах певних спеціальностей.
Профорієнтаційна робота в школі єтривалим, з кожним роком все складнішимпроцесом, що передбачає такі головніаспекти (етапи):
Професійне інформування —психолого-педагогічна система формуванняобізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а такожпрофорієнтаційної позиції, зорієнтованостіособистості на вільне та свідоме своєпрофесійне самовизначення.
Професійна діагностика —система психологічного вивченняособистості з метою виявлення їїпрофесійно значущих властивостей іякостей.
Професійна консультація —надання особистості на основі вивченняїї професійно значущих властивостей іякостей, допомоги щодо найоптимальнішихдля неї напрямів професійногосамовизначення.
Професійний відбір —допомога учневі у виборі конкретноїпрофесії на основі його загальних іспеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовкиі працевлаштування.
Професійна адаптація —допомога молодій людині всебічно пізнатимайбутнє, його професійне середовище.Актуальна вона на стадії освоєнняпрофесії.
Профорієнтаційна робота потребуєтворчого підходу, врахування індивідуальнихособливостей, потреб учнів, які свійпрофесійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ таорганізацій, зацікавлених у новихпрацівниках.
Естетичне виховання
Гармонійний, всебічний розвитокособистості неможливий без її естетичноївихованості.
Естетичне виховання— педагогічнадіяльність, спрямована на формуванняздатності сприймати і перетворюватидійсність за законами краси.
«Краса, — могутній засіб вихованнячутливості душі, — писав видатнийукраїнський педагог Василь Сухомлинський(1918—1970). — Це вершина, з якої ти можешпобачити те, чого без розуміння і почуттяпрекрасного, без захоплення і натхненняніколи не побачиш. Краса — це яскравесвітло, що осяває світ. При цьому світлітобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєшвідданим і непримиренним. Краса вчитьрозпізнавати зло і боротися з ним. Я бназвав красу гімнастикою душі, вонавиправляє наш дух, нашу совість, нашіпочуття і переконання. Краса — цедзеркало, в якому ти бачиш сам себе ізавдяки йому так чи інакше ставишся самдо себе». Метою естетичного вихованняє високий рівень естетичної культуриособистості, її здатність до естетичногоосвоєння дійсності.
Естетична культура —сформованість у людиниестетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприйманняявищ дійсності, творів мистецтва, потребавносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. ЇЇрівень виявляється як у розвитку всіхкомпонентів естетичної свідомості(почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку уміньі навичок активної перетворюючоїдіяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. продолжение
--PAGE_BREAK--
Естетична свідомість — форма суспільноїсвідомості, яка є художньо-емоційнимосвоєнням дійсності через естетичнісприйняття, почуття, судження, смаки,ідеали і виражається в естетичнихпоглядах та мистецькій творчості.
Структуру естетичної свідомостіскладають:
Естетичні сприйняття. Виявляються успостережливості, вмінні помітитинайсуттєвіше, що відображає зовнішнюі внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.
Естетичні почуття. Почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекраснев оточуючій дійсності, творах мистецтва.
Естетичні судження. Передають ставленняособистості до певного об'єкта, явища.У педагогічній практиці недопустименав'язування учням вчителем своїхміркувань. Навпаки, він повинен допомагатиїм виявляти самостійність при з'ясуванніестетичної вартості предметів.
Естетичні смаки. Постають якемоційно-оціночне ставлення людини допрекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивнийхарактер. Стандартних смаків не існує, вони пов'язані з індивідуальним баченнямі сприйняттям.
Естетичний ідеал. Це своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінюєявища, предмети дійсності. Відображаєуявлення про красу, її критерії.
Найважливішим завданням естетичноговиховання є формування і розвитокестетичного сприйняття, яке складаєоснову естетичного почуття.
Зміст естетичного виховання конкретизуєтьсяу програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів(хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно-і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативнихзанять з етики, естетики, різних видівхудожньої творчості, історії мистецтватощо.
Джерелами естетичного виховання єхудожня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішнійвигляд учителів та учнів, взаємини міжучнями і вчителями та ін.
В естетичному вихованні учнів величезнезначення має особистість педагога. Йогоповедінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все це має бути взірцем дляучнів. Показники естетичної вихованостіучнів — це і їх зовнішній вигляд, манераповодитися, розмовляти, вигляд їхніхпідручників, зошитів тощо.
Фізичне виховання
Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'ялюдини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, руховихнавичок і вмінь.
Його завданням є створення оптимальнихумов для забезпечення оптимальногофізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знаньпро особливості організму, фізіологічніпроцесів ньому, набуття санітарно-гігієнічнихумінь та навичок догляду за власнимтілом, підтримання і розвиток йогопотенціальних можливостей.
Загалом реалізація комплексу виховнихзавдань зводиться до використання такихголовних чинників:
вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);
позакласна та позашкільна виховна робота)(під6и-рають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);
залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);
залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.
Закономірності і принципи виховного процесу
Закономірності процесу виховання.
Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєвізв'язки у ньому, реалізація яких сприяєзабезпеченню ефективності розвиткуособистості школяра.
Перша закономірність полягаєв органічному зв'язку виховання ізсуспільними потребами і умовамивиховання. Значні зміни в житті народуведуть за собою і зміни в його виховнійсистемі. У зв'язку з розбудовою незалежноїдержави України настала потребаформування в підростаючого поколінняукраїнської національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, історії, культури.
Друга закономірність виявляється втому, що людина виховується під впливомрізноманітних факторів. Не дармаговорять, що виховує все: і люди,
і речі, і явища. Серед цих факторівнасамперед і найбільше виховують люди.І в першу чергу — батьки і педагоги. Ценакладає на них особливу відповідальність.
Третя закономірність полягаєв тому, що найбільш успішно проходитьпроцес виховання в природньому длянього національному руслі врахуваннямнаціонального менталітету вихованця.З огляду на це дитину» має оточуватирідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.
Четверта закономірність виявляєтьсяв тому, що результати виховання єзалежними від виховного впливу навнутрішній світ дитини, її духовнусферу, зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, цінніснихорієнтацій, емоційну сферу. Виховнийпроцес має постійно трансформуватизовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
П'ята закономірність полягаєу визначальній ролі діяльності спілкуванняу вихованні. Діяльність виступає якголовний фактор єдності свідомості іповедінки, коли учнем здійснюєтьсяпевна система виді діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). Затаких умов можливий всебічний розвитокособистості.
Закономірні зв'язки проявляються увихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язківі взаємоперетворень. Під час організаціїбудь-якої виховної ситуації їх необхідновраховувати.
Усвідомлення закономірних зв'язківдозволяє педагогу не просто механічно, а свідомо відпрацювати задану схемудій, щоб прийти до поставленої мети.
Принципи виховання
Принципи виховання — це керівніположення, які відображають загальнізакономірності процесу виховання івизначають вимоги до змісту, організаціїі методів виховного процесу.
Основними принципами виховання є:
Цілеспрямованість (підпорядкованістьвсієї виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями івихованцями, нетерпимість стихійностіу вихованні, наявність перспективи, проектування рівня вихованостіособистості відповідно до запланованоїмети).
Зв'язок з життям (використання у виховнійроботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів ізсуспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі вгромадсько-корисній роботі).
Єдність свідомості і поведінки (правильнеспіввідношення методів формуваннясвідомості і суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомостіта поведінці учнів, виробленнянесприйнятливості до будь-яких негативнихвпливів, готовності вести проти нихборотьбу).
Виховання в праці (праця — єдине джерелозадоволення матеріальних і духовнихпотреб людей, праця як фактор всебічногорозвитку особистості, сумлінне ставленнядо праці — важлива риса людини, терпимістьдо порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т.д.).
Комплексний підхід (єдністьмети, завдань і змісту виховання; єдністьформ, методів і прийомів виховання;єдність виховних впливів навчальногозакладу, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальнихособливостей учнів у вихованні; єдністьвиховання та самовиховання; постійневивчення рівня вихованості учня івнесення корективів у виховну роботу).
Виховання особистості в колективі(колектив — могутній засіб виховання, певні риси особистості формуютьсятільки в колективі, значення згуртованостіколективу і його громадської думки длявиховання учнів дуже важливе, залученістьучнів до роботі у самоврядуванні сприяєрозвитку самостійності, ініціативи іт.д.).
Поєднання педагогічногокерівництва з ініціативою і самодіяльністюучнів (педагогічне керівництвозумовлюється відсутністю життєвогодосвіду учнів; виховання творчоїособистості можливе, якщо створюютьсяумови для прояву їх самостійності ітворчості, схвалюються прояви ініціативиі самодіяльності).
Повага до особистості вихованця зрозумною вимогливістю до нього (єдністьвимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою учнів, гуманнеставлення до учнів, повага до їхньоїдумки і т.д.).
Індивідуальний підхід (індивідуальнівідмінності у учнів, знання психікикожного учня і врахування їх особливостейу виховній роботі).
Наступність (молодші школярі — підлітки— юнаки, переведення із класу в клас чив іншу школу, вступ до професійногонавчального закладу, зміна класнихкерівників, поєднання виховання науроці і в позаурочній виховній роботі).
Єдність педагогічних вимогнавчального закладу, сім’їі громадськості (взаємна інформаціяміж учасниками виховного процесу прорезультати виховних впливів).
Концепція національноговиховання розглядаєтакі принципи виховання:
Народність — єдність загальнолюдськогоі національного. Національна спрямованістьвиховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення докультури, спадщини, народних традиційі звичаїв, національно-етнічноїобрядовості усіх народів, що населяютьУкраїну.
Природовідповідність — врахуваннябагатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостейдітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національнихта регіональних особливостей.
Культуровідповідність — органічнийзв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народниммистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.
Гуманізація — створення умов дляформування кращих якостей і здібностейдитини, джерел її життєвих сил; гуманізаціявзаємин між вихователями та вихованцями, постановка виховання в центрнавчально-виховного процесу, повага доособистості, розуміння її запитів,інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливо, милосердної.
Демократизація — усунення авторитарногостилю виховання.
Сприйняття особистості вихованця яквищої соціальної цінності, визначенняйого права на свободу, на розвитокздібностей і виявлення індивідуальності.Формування глибокого усвідомленнявзаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадськоювідповідальністю. продолжение
--PAGE_BREAK--
Етнізація — наповнення вихованнянаціональним змістом, спрямованим наформування самосвідомості громадянина.Принцип етнізації однаково стосуєтьсявсіх народів України. Створення можливостівсім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуттяетнічної причетності до свого народу.Відтворення в дітях менталітету свогонароду, увічнення в підростаючихпоколіннях специфічного, що є в кожнійнації, виховання дітей як типових носіївнаціональної культури, продовжувачівсправи батьків.
Виховання учнів в урочній та позаурочній діяльності
Виховання учнів в навчальних закладахздійснюється як в урочній так і впозаурочній діяльності.
Безпосередньо виховання в урочнійдіяльності — поєднання освітньої івиховної роботи під час навчальногопроцесу, створення ситуацій на уроках, вирішення б яких сприяло різнобічномувихованню учнів. Частіше всього такіситуації виникають мимоволі і вчителюне доводиться їх створювати штучно.
Позаурочною називається різноманітнаосвітня і виховна робота, спрямованана задоволення інтересів і запитівдітей, й організовується з учнями післяуроків педагогічним колективомнавчального закладу.
Завдання позаурочної роботи:
1) закріплення, збагачення і поглибленнязнань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;
2) розширення загальноосвітньогокругозору учнів, формування у нихнаукового світогляду, вироблення уміньі навичок самоосвіти;
3) формування інтересів до різних галузейнауки, техніки, мистецтва спорту.Виявлення і розвиток індивідуальнихтворчих здібностей і нахилів;
4) організація дозвілля учнів, культурноговідпочинку та розумних розваг;
5) поширення виховного впливу на учніву різних напрямках
виховання.
Принципи організації позаурочноїроботи: добровільна участь учнів в ній, суспільна спрямованість, ініціативата самодіяльність учнів, розвитоквинахідливості, технічної, художньоїтворчості, взаємодія різних форм і видіввиховної роботи.
Лекці №5
Тема: Форми і методи виховної роботи.Робота класного керівника
План:
1. Визначення поняття «форма виховання».Систематизація форм виховної роботи.
2. Визначення поняття «метод виховання».Класифікація методів виховання.
3. Вибір форм та методів виховної роботивідповідно до мети виховання.
4. Нетрадиційні прийоми педагогічноговпливу на учнів (організація співпраціі співтворчості в позаурочній діяльностіз вихованцями).
5. Методи контролю та самоконтролювихованості учнів.
6. Завдання класного керівника.
Самостійна робота
Опрацювати:
Концепція національного виховання
Проблеми розвитку учнівського самоврядування
Дитячі та юнацькі організації України
/Форма звіту: конспект/
Література:
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. – М.: ВЛАДОС, 2003. – Кн..1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.
Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 528 с.
Ягупов В.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Либідь, 2003. – 560 с.
Концепція формування світогляду громадян України: Проект.//Освіта. – 1996. — №63-64. – С.8-9
1. Визначення поняття «форма виховання».Систематизація форм виховної роботи.
Форма (філос.)- це спосіб існуванняматерії.
Форма виховання – спосіб організаціївиховного процесу, який має певніхарактеристики (зовнішній прояв).
Форми організації процесу виховання:
Виховні години (години спілкування)
Ранки, свята
Конкурси (художньої самодіяльності, виробів учнів, тематичні, олімпіади, малюнків, шкільних газет, «Міс училища», гумористичні, КВК, «На кращого запрофесією», на кращий виріб)
виставки малюнків, виробів (тематично-вишивки), конструювання одягу, квітів, екібан...
вечори: відпочинку, родинні, літературні, музичні, гумору, зустрічі, спортивні, предметні, тематичні, пам’яті, випускні вечори.
Зустрічі (з випускниками, з письменниками, з ветеранами, з художниками, спортсменами, лікарями, міліцією, з юристами).
Шефські роботи (акція «Допомога пенсіонерам, дитячим будинкам).
Диспут на будь-які теми (екологія, «Моя професія», ідеали людини, «Що найголовніше: духовне чи матеріальне?»; релігійні, «Чи потрібна молода сім’я сьогодні?», «Чи потрібен сучасному юнаку лицарський характер?», «Чи має думати дівчина про свою гідність?», «Ринок праці і ринок товарів, сучасна мораль в умовах ринку праці»)
Робота гуртків (танцювальні, музичні, предметні, художньо-естетичні, прикладні (випалювання, вишивання, в’язання, розпис, карбування))
Дні та тижні (дні. 8 березня, Св.Валентина, училища, самоуправління, конституцій, день здоров’я, студента, вчителя, знань, квітів, птахів, матері; тижні: шефської допомоги, боротьби з курінням, олімпіади)
Клуби (любителів тварин, авіомоделістів, спортивні, КВК, клуб інтернаціональної дружби, партія «зелених», клуб любителів шахів, туристичні клуби, клуби поетів)
Огляди (самодіяльності, медичні (соматичні-«сома»-тіло), спортивні, огляд військової пісні тощо)
2. Визначення поняття «метод виховання».Класифікація методів виховання
Група
Методи формування свідомості особистості
Переконання (вплив на свідомість, почуття й волю особистості). Основніметоди: бесіда, лекція, диспут, зустрічі, конференції тощо.
Методи позитивного прикладу.
2. Група
Методи організації діяльності іформування досвіду суспільної поведінки.
Педагогічна вимога:
Пряма: характеризується такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки.
Опосередкована: спираєтьсяна сформованістьу вихованців мети, цілей, переконань і проявляється у вигляді прохання, поради, натяку та ін.
Суспільна думка колективу
Привчання /вправи/- організація планомірного та регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми громадської поведінки. Основні форми: режим самовиховання, доручення.
Створення виховних ситуацій /спеціально створених педагогічних умов/. Це можуть бути подорож, похід, екскурсія, вечір, дискотека і т.п.
3. Група
Методи стимулювання діяльності таповедінки
Методи заохочення / спосіб вираження оцінки поведінки або рис учня з боку педагога або в особистій формі/. Проявляється як особиста похвала у присутності товаришів, подяка вчителя, нагородження похвальними грамотами, медалями та ін.
Методи засудження (виражаються у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, які протирічать нормам і правилам поведінки). Це може бути: зауваження вчителя, усна догана, догана в наказі по училищу, виклик на педраду, виключення з училища та ін. продолжение
--PAGE_BREAK--
4. Група
Методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки
Вимога — спосіб безпосередньогоспонукання учнів до тих чи інших вчинківабо дій, спрямованих на поліпшенняповедінки: прохання, тактовні вказівкиі розпорядження вчителя.
Контроль — спосіб спостереження задіяльністю й поведінкою учнів з метоюспонукання їх до дотримання встановленихправил, виконання запропонованих вимогабо завдань засобами контролю йспостереження за поведінкою і роботоюучнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетуваннятощо.
3. Вибір форм та методів виховної роботивідповідно до мети виховання
В практичній діяльності вчитель, обираючиметод виховання звичайно керуєтьсяцілями виховання і його змістом. Виходячиз конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи взятисобі на озброєння.
Метод сам по собі не може ні бути хорошим, ні поганим. В основу виховного процесукладуться не самі методи, а їх система.
«Ніякий педагогічний засіб, навітьзагальноприйнятий, яким звичайно в насвважається і переконання, і пояснення,і бесіда, і спільний вплив, не може бутипризнано завжди абсолютно корисним.Найкращий засіб в деяких випадкахобов’язково буде найгіршим» — вважав(А.С.Макаренко)
Вибір методів виховання не є свавільнимактом. Він підчиняється ряду закономірностейі залежностей, серед яких першоряднезначення мають ціль, зміст і принципивиховання, конкретна педагогічна задачаі умова її розв’язку, урахування віковихта індивідуальних особливостей учнів.
Вибір метода виховання включає:
Метод виховання;
Зміст і закономірності виховання;
Виховну задачу і умови її рішення;
Рівень вихованості і мотивацію поведінки
Треба враховувати:
Ведучий тип діяльності;
Вікові особливості;
Індивідуальні і статеві особливості
Умови вибору методів виховання:
Індивідуальні особливості вихователя;
Рівень його професіональної компетентності.
Вибір методів залежить від індивідуальнихособливостей самого вчителя, від глибинийого знань.
4. Нетрадиційні прийоми педагогічноговпливу на учнів (організація співпраціі співтворчості в позаурочній діяльностіз вихованцями)
Співпорядкування — це взаємини, побудовані на строгому дотриманні нормі обов’язків учасників виховногопроцесу. Воно є основною умовою співпраціі співтворчості, проте у зв’язку знерозробленістю правової основи системиосвіти, недостатнім рівнем підготовкипедагогічних кадрів, низькою культуроюі моральним нігілізмом деяких суб’єктіввиховання — нерідко призводить додеформації і гальмування поступальногорозвитку училищних відносин.
В умовах елементарного співпорядкуваннявчителі знають індивідуальні особливостілише небагатьох «сильних» і «слабких»учнів, а також тих, що мають відхиленнявід норм поведінки.
При такому співпорядкуванні переважаємонологічна вербально-інформаційнавзаємодія. В позаурочній діяльностіпедагог здебільшого використовує прямувимогу, роздратоване переконаннязастосовує прийоми, які принижуютьгідність учня, зіставлення поведінки, контрасту, докору, прояв обурення, осуд, попередження з погрозами. Учителі накожному кроці демонструють власнузверхність, через що відповіді учнівзавжди невпевнені, ініціатива їх непідтримується.
За своїм характером і семантикоювідносини на рівні елементарногоспівпорядкування, як правило, напружені, здебільшого наступальні та агресивні.
Співробітництво передбачає готовністьучня до такої взаємодії з учителем: дитина потрапляє у становище вчителя, починає глибше розуміти його поведінкув тій чи іншій ситуації, в думках ставитьсебе на його місце, підтримує йогоавторитет.
Співпраця – це взаємодія, якаспирається на співпорядкування, причомутака взаємодія, за якої учитель і ученьоб’єднані як рівноправні партнериспільним педагогічним діалогомспрямованим на диференційовано-колективніформи взаємодії у вихованні.
Співтворчість – це суб’єкт-суб’єктнавзаємодія, під час якої педагог і учніоб’єднані творчим діалогом-пошукомнерозкритих потенційних можливостейнавчально-виховного процесу з метоюактивного саморозвитку і самовираженняособистості кожної людини, а такожвиявлення найкращих духовних якостей, всього арсеналу педагогічних засобіві творчих здібностей учителя і учня.
Співпраця і співтворчість вимагаютьтаких специфічних рис учителя, яктовариськість, доброзичливість, відкритість, співчуття, співпереживання, співучасть і т.д.
5. Методи контролю та самоконтролювихованості учнів
Управління цілісним педагогічнимпроцесом неможливе без зворотногозв’язку, який несе характеристику йогорезультативності. Виконати цю функціюдопомагають
Щоб оцінювати ефективність виховногопроцесу, необхідно вивчати діяльністьі поведінку вихованців.
Під ефективністю виховання розуміютьступінь відповідності результатів, якідосягаються, поставленим цілям виховання.
Про показники вихованості можна судитипо ступеню їх участі у всіх основнихвидах діяльності, яка відповідає їхвіку: ігровій, навчальній, трудовій, суспільній та інші результативностіцієї участі.
До показників вихованості особистостінеобхідно віднести також і їїінформованість, передусім в моральній, культурній, естетичній та ін. галузях.
До основних методів контролю відносяться:1) педагогічне спостереження за учнями;2) бесіди, направлені на виявлення рівнявихованості; 3) опитування (анкетні, усні); 4) аналіз результатів загальносуспільноїдіяльності.
Педагогічні спостереження характеризуєтьсябезпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поведінки особистості вцілісності і динаміці їх змін. Буває: безпосереднє, опосередковане, відкритеі закрите, неперервне і дискретне, монографічне і вузьке спостереження.
Бесіди з учнями допомагають педагогамвияснити степінь інформованостіособистості в області ідейно-моральнихпроблем, норм і правил поведінки, виявитипричини відхилень від виконання цихнорм, коли вони спостерігаються. Одночасновчитель фіксує думки, висловлюванняучнів, щоб оцінити і якість своговихованого впливу, ставлення дітей одиндо одного, їх симпатії, антипатії тощо.
В навчальних групах використовуютьсяпсихологічні опитувальники, які виявляютьхарактер стосунків між членами колективу.Використання опитувальників непростасправа, при їх складанні потрібнодотримуватися деяких правил, наприкладне ставити питань в прямолінійній формі, зміст відповідей повинен давативідомості.
Для контролю за ходом виховання школярівзастосовують і такий більш складнийметод, як свідоме включення учнів в таківиди діяльності і спілкування, в якихвони можуть найбільш повно проявити тічи інші сторони своєї вихованості.
Завершується контроль за ходом виховноїроботи оцінюванням не тільки результатіввихованості учнів, а й рівня виховноїдіяльності вчителя (майстра виробничогонавчання) і навчального закладу в цілому.
При оцінюванні виховної роботи вчителянеобхідно брати до уваги його вміннякористуватися сучасними методами, формами і засобами виховання, диференційовано підходити до учнів,ґрунтовно характеризуючи їх поведінкуі старання, роль вчителя в трудовомувихованні і профорієнтації, характервзаємодії вчителя і учнів.
Завдання класного керівника
На ранніх етапах розвитку колективукласний керівник висуває конкретнізавдання виховання і, спираючись научнівський колектив, проводитьрізноманітну виховну роботу з групоюта окремими учнями. При цьому він враховуєвікові особливості учнів, рівень їхніхзнань та етап успішності, дисципліни вгрупі, наявність таких якостей, якпрацьовитість, колективізм, усвідомленнягромадського обов’язку.
Конкретні завдання виховної роботикласних керівників залежать і відвиробничого оточення, в якому знаходитьсянавчальний заклад.
Практична реалізація цих завданьпокликана зрештою сприяти всебічномурозвиткові особистості на основікомплексного підходу до організаціївиховання.
Завдання:
Формувати основи світогляду;
Виховувати політичну свідомість та розвивати суспільну активність;
Виховувати мораль, свідому дисципліну та культуру поведінки;
Виховувати свідоме ставлення до навчання, розвивати пізнавальну активність та культуру розумової праці;
Виховувати працьовитість, розширювати політехнічний кругозір, підготувати до свідомого вибору професії;
Виховувати громадянську відповідальність;
Виховувати основи естетичної культури і розвивати художні здібності;
Фізично вдосконалювати, зміцнюватиздоров’я дітей. продолжение
--PAGE_BREAK--
Лекція №6
Тема: Методика організаціїдіяльності та формування досвідусуспільної поведінки
План
1. Технологія організації діяльностіучнів.
2. Формування навичок і звичок поведінковоїсфери особистості.
3. Режим життя і діяльності учнів якумова ефективного формування навичокі звичок поведінки.
4. Методика формування культури поведінкиучнів.
Рекомендована література:
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с.
Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студенов пед. интов/ Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова и др.; Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Просвещение, 1989.— 316 с.
Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.– №21. –2001. – С. 11-17
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. — К.: Вища школа, 1992. — 333 с.
1. Технологія організації діяльностіучнів
Поведінковий або дієвий компонентособистості формується в залежностівід того, що робить людина, як, навіщо, заради чого вона здійснює цю діяльність, як вона ставиться до діяльності і долюдей, з якими вона здійснюється.
Учні включені в різноманітні видидіяльності: навчально-пізнавальну, громадську, фізично-оздоровчу, професійнута діяльність за інтересами.
Виховна ефективність діяльності залежитьвід ряду умов:
визначення конкретної мети і завдань діяльності та усвідомлення їх учнями;
мотивація участі учнів в діяльності;
планування діяльності;
наявність зразку для діяльності (що робити і як робити);
організація діяльності учнів з урахуванням їх потреб в активності і самостійності;
контроль за діяльністю учнів;
аналіз і корегування діяльності;
підведення підсумків діяльності;
колективний характер діяльності.
При організації колективної діяльностінеобхідний особливий підхід.
Добре зарекомендувала себе методикаорганізації колективної діяльності, запропонована І.П. Івановим. Яка отрималаназву колективна творча справа (КТС).
У відповідності з КТС діяльність учніврозглядається у вигляді відповіднихетапів, кожен з яких відповідає певномуетапу КТС. Їх 6.
1. Попередня підготовка КТС: вибір справи, визначення мети і завдань, вибір напрямківдіяльності;
2. Збір-старт – вибір ради КТС, колективнепланування і утворення творчих груп(3,5,7 чол.), видача завдань на створенняпроекту проведення колективної творчоїсправи;
3. Підготовка КТС: кожна творча групапропонує свій проект виконання КТС, відбувається обговорення цих проектіві приймаються рішення;
4. Підготовка до проведення КТС заприйнятим проектом;
5. Проведення КТС;
6. Підведення підсумків.
Прикладом КТС можуть слугувати: КТС«Осінній бал», «Світ твоїх захоплень»,«Збережемо місто від екологічноголиха!» тощо.
2. Формування навичок і звичокповедінкової сфери особистості
Поведінка – це діяльність, яка проявляєтьсяу взаємодії з оточуючим середовищем іопосередкована зовнішньою (руховою) тавнутрішньою (психічною) активністю.
Поведінка – це надто складний феномен, а тому її формування необхідно здійснювати, виділяючи в ній окремі елементи.
Найменшою одиницею поведінки є вчинок(певна дія чи стан особистості).
Поведінка – це сукупність вчинків, алевчинок може бути моральним і аморальним, тому за одним зовнішнім проявом поведінкине можна судити про рівень соціально-позитивноїповедінки людини.
Формування позитивної поведінки потребуєформування суспільно-цінної мотивації.
Можливо 3 співвідношення між суспільно-цінноюдіяльністю та особистісно-значимиммотивом.
Суспільно-цінна діяльність = особистісно-значимому мотиву;
Суспільно-цінна діяльність ≠ особистісно-значимому мотиву, але зовнішня дія буде відповідати соціальним нормам за певних умов;
Суспільно-цінна діяльність ≠ особистісно-значимому мотиву (аморальна поведінка).
Для того, щоб сформувати соціально-цінніснуповедінку необхідно формувати моральнізвички поведінки.
Звичка – це друга натура людини – цестійка форма соціально-цінної (нецінної)поведінки, яка стає життєвою потребоюлюдини.
Формування звичок соціально-цінноїповедінки починається з формуваннянавичок – автоматизованих дій.
Формується навичка в результатінеодноразового повторення одних і тихже дій, тому основним методом формуваннянавички є метод навчання – організаціяпланомірного і регулярного виконанняпевних дій з метою перетворення їх назвичні форми поведінки.
Щоб навичка перетворилася у звичку –необхідне тренування в виконаннінавичок.
Сформовані звички надзвичайно стійкі, а тому важко піддаються перевихованню.
Методика ефективного формування звичокпотребує виконання ряду вимог:
опора на наявний життєвий досвід (рівень) учня;
єдність впливу на свідомість, почуття і поведінку;
формування позитивної мотивації;
створення під час формування навичок і звичок позитивної емоційної, зовнішньої атмосфери;
зосередженість на формуванні певної звички (системи подібних звичок та доведення цього процесу формування до її повної сформованості);
єдність, послідовність у вихованні звичок з боку всіх, хто виховує особистість.
3. Режим життя і діяльності учнів якумова ефективного формування навичокі звичок поведінки
Таким чином, важливою умовою формуваннянавичок та звичок є режим.
Режим – це засіб зовнішньої організаціїучнів і учнівського колективу за умовизаповнення її внутрішнім змістом.Основними ознаками правильного режимує:
доцільність режиму: всі норми режиму повинні мати певний сенс для учня;
точність правил і режиму – у правилах життя і розпорядку не повинно бути винятків, послаблень;
врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
загальність – це обов’язковість всіх правил і норм режиму.
Моральні звички людини як стійкі формиповедінки позначаються на її культуріповедінки.
Культура поведінки – це виконаннялюдиною норм, правил співжиття завдякичому не тільки підтримується загальнийпорядок, а й відбувається доцільнесприятливе спілкування між людьми, зберігаються і дотримуються нормальніумови праці, відпочинку, творчоїдіяльності, проявляється турбота, увагалюдини до людини.
Культура поведінки забезпечуєтьсятакими основними моральними звичками:
1) звички до ввічливості — це звички, яківиражають емоційний тон спілкування злюдьми:
— привітно вітатися під час зустрічі;
— привітно прощатися; продолжение
--PAGE_BREAK--
— ввічливо звертатися до людини під часспілкування;
— рахуватися в процесі спілкування зінтересами інших.
2) звички виявлення уваги і передбачливостіу ставленні до людей, готовності прийтина допомогу;
3) звички, пов’язані з гарними манерами:
— триматися природно-невимушено і гідно;
— бути гостинним хазяїном і нерозв’язнимгостем;
— вислуховувати співбесідника, неперебивати його, нав’язуючи свою точкузору;
— шанобливо відповідати на запитання.
4) звички турбуватися про інших;
5) звички до стриманості – уміннягальмувати свої емоційні прояви;
6) звички до точності. Точність –характеристика особистої поведінки, що проявляється в організованостілюдини.
4. Методика формування культуриповедінки учнів
Для формування звичок моральної поведінкимайстер виробничого навчання повиненволодіти системою методів, серед якихособливе місце посідають такі методи: педагогічна вимога, громадська думка, метод прогнозування, метод змагання, метод використання виховуючи ситуацій.
Педагогічна вимога – це методвпливу, за допомогою якого майстервиробничого навчання викликає, стимулює, гальмує ті чи інші дії учня; або виявленняі формування певних моральних якостей.
Вимога має різні форми прояву:
пряма вимога – це вимога до учня, чи колективу, виражена в авторитетній формі (щоб вимога була ефективною необхідно вимовляти її рішучим холодним тоном; речення не повинно включати частки «не»; вимога повинна бути звернена до конкретного учня; кожна пряма вимога повинна враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів щоб бути посильною для виконання; поставивши пряму вимогу, майстер виробничого навчання повинен обов’язково добитися її виконання);
непряма вимога або опосередкована проявляється:
вимога – порада;
вимога – довіра;
вимога – недовіра;
вимога – прохання;
вимога – натяк;
вимога – схвалення;
вимога – осуд;
вимога – погроза.
Непряма вимога відрізняється від прямоїтим, що стимулом до дії учнів стає нестільки сама вимога, стільки спричиненінею психологічні фактори.
Вимога–порада – це звернення досвідомості учня з метою переконанняйого в доцільності, необхідності саметаких дій. Використовувати вимогу-порадудоцільно тоді, коли майстер виробничогонавчання впевнений в повазі учня додумки майстра виробничого навчання, коли впевнений, що учень здатний зрозумітисутність і доцільність цієї порати.
Вимога–довіра – це вимога, якуможна використовувати тоді, коли міжпедагогом і учнем склалися душевнітовариські стосунки. Частіше всього вПТНЗ вимога-довіра виражається в певнихдорученнях, які викладач дає учню.
Значно рідше вживається вимога-недовіра.Ця форма впливу буде ефективною за умовиавторитету педагога в очах учнів.Застосовувати вимогу-недовіру доцільнодо тих учнів,, у яких дещо завищенасамооцінка.
Вимога-прохання. Це один з найбільшчасто вживаних засобів впливу, формавиявлення співробітництва, взаємноїдовіри і поваги. Ця вимога свободи виборудії, а тому вона повинна виголошуватисятак, щоб учню здавалося, що він діє завласним бажанням. Як правило вимога-проханняспрацьовує у всіх випадках і практичнопо відношенню до всіх учнів.
Вимога-натяк – це непомітна іншимформа опосередкованої вимоги, погляд, окрема фраза, окремий жест викладача, який спрямований на конкретного учня.Головне призначення вимоги-натяку датипоштовх до дії, яка в учня вже сформована.Але вимога-натяк спрацює в тому випадку, коли учень чи колектив розуміє сутністьцього натяку.
Вимога-схвалення – це похвала, стимул, який використовується, коли єнеобхідність викликати позитивніпочуття, ще раз їх пережити. Ця вимогавикористовується переважно по відношеннюдо учнів, які старанні, але не завждидосягають необхідних результатів.
Вимога-осуд – це негативна оцінка, що відіграє роль гальма небажанихвчинків учнів. Вона спрямована на те, щоб викликати в учня почуття сорому, розкаяння. Форма вираження непрямоївимоги-осуду повинна здійснюватисьчерез вираження негативних емоцій, якіпереживає викладач від дій учня.
Вимога-погроза – це умовна вимога, надзвичайно сильний засіб, якийспрямований на переоцінку учнем своїхдій, вчинків, але вимога-погроза повиннабути педагогічною, не чинити учневізла, спричиняти душевний біль, пригнічення, почуття страху. Критерієм ефективностівимоги-погрози служить звернення учнядо педагога за допомогою.
Громадська думка– це системазагальних суджень людей, яка виникає впроцесі спільної діяльності і спілкуванняі виражає їх ставлення до різних явищ, подій, навколишньої дійсності. Громадськадумка виступає одночасно як методвиховання і як його результат. Вгромадській думці, як методі вихованняорганічно взаємопов’язані думкаколективу і думка особистості, а томуформування громадської думки –надзвичайно складний процес. Необхідноспочатку формувати правильну, здорову, особисту думку кожного учня як системупоглядів, оцінювальних суджень, уміннявисловлювати власну думку, уміннякритикувати інших і сприймати критику, прислухатися до думки інших і захищативласну думку. Тільки при наявностіправильних особистісних думок можнавикористовувати громадську думкуколективу.
При використанні громадської думкинеобхідно пам’ятати, що вона призначенавиконувати виховну функцію, а не функціюпригнічення, подавлення учня.
Метод прогнозування– це передбаченняперспектив в діяльності учня. В основіцього методу лежить прагнення особистостідо здійснення своєї мрії, мети, проекту.Цей метод забезпечує цілеспрямованістьі доцільність діяльності і вчить учнівпрогнозувати своє життя. Методикавикористання методу прогнозування булачітко розроблена А.С. Макаренко і знайшласвоє відображення в системі перспективнихліній.
Метод створення виховуючи ситуацій
Училищне життя учнів являє собою системурізноманітних ситуацій, в системі якихучню необхідно примати ті чи іншірішення, тому викладачу з метою формуванняу учнів необхідних звичок моральноїповедінки треба створювати відповіднівиховуючи ситуації.
Виховна ситуація – це спеціальноорганізовані умови з метою виявленнячи формування в процесі життєдіяльностіучнів системи відповідних ставлень дотих чи інших явищ та звичок моральноїповедінки.
Виховуючи ситуації бувають:
вербальні – різні вислови, приказки, крилаті вирази, сюжети подій, в яких учень повинен знайти ту чи іншу позицію, а тому і обрати певну форму власної поведінки;
ситуації-вправи
ситуації-оцінки (пропонується оцінити ситуацію);
ситуації-проблеми;
конфліктні ситуації – найкращий метод пізнання особистості учня;
ситуації вільного вибору.
Важливим методом в формуваннісоціально-цінної поведінки виступаєметод змагання, який сприяє проявуініціативи учнів, відповідальності, формує почуття товариськості, колективізмуі значно підвищує продуктивністьдіяльності учнів. При використанніметоду змагання необхідно акцентуватиувагу учнів на тому, що важливий нетільки кінцевий результат, а й сампроцес. Суперництво повинно бутиздоровим.
Крім основних методів існують ще йдодаткові методи виховання: заохоченняі покарання.
Метою цих методів є стимулюванняпозитивної поведінки учнів або гальмуваннянегативних проявів.
Заохочення – це вираження позитивноїоцінки вчинків окремого учня або цілогоучнівського колективу, в якійпідтверджується правильність данихдій. До використання заохочення ставлятьсяпевні педагогічні вимоги:
заохочувати учнів необхідно як на кінцевий результат, так і на процес досягнення цього результату (активність, ініціатива, відповідальність, творче ставлення);
не слід занадто захоплюватися заохоченням4
заохочувати необхідно учнів за їх справи, а не за те, що він хороший учень;
заохочення педагога повинно підтримуватись громадською думкою колективу;
заохочення повинно враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів;
ні в якому разі не треба заохочувати учнів за їх прямі обов’язки.
Основними прийомами заохочення єсхвалення, подяка, нагорода, грошовапремія (за рахунок стипендії), почеснедоручення.
Покарання – це форма ставленнявимог з метою викоренення негативнихдій, вчинків, чи звичок поведінки.
Покарання допомагає учню усвідомитивласні недоліки, щоб потім їх ліквідувати, формує відповідальність за власнуповедінку і розуміння того, що в колективі, в суспільстві є загальноприйняті нормиповедінки, які обов’язково необхідновиконувати.
Чи має право педагог використовуватиметод покарання?
Має за умови, якщо учень допускає серйозніпорушення дисципліни, а використанняметодів формування свідомості і досвідуморальної поведінки не дають позитивнихрезультатів. В такому випадкубезпокаранність призводить до накопиченнянегативного досвіду, що в кінцевомурезультаті буде потребувати перевиховання.
До використання методу покаранняставляться такі педагогічні умови:
Покарання повинно розглядатися не стільки як метод осудження, скільки як засіб пробудження у учня добрих почуттів і стимулювання елементів позитивної діяльності. Реалізація цієї умови можлива при прояві педагогом поваги до учня, якого він карає. продолжение
--PAGE_BREAK--
Покарання повинно бути справедливим і обґрунтованим. Якщо учень сприймає покарання несправедливим, то таке покарання тільки псує стосунки між педагогом та учнем і з’являються негативні наслідки.
Покарання не повинно носити колективний характер, воно повинно бути суто індивідуальним.
Наявність авторитету педагога.
Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Врахування позицій групи учнів по відношенню до засобів покарання, які педагог хоче використати.
Покарання, як правило, служить урокомне тільки для винного, а й для всьогоколективу.
Основними прийомами покарання єзауваження, догана, виклик на засіданняпедагогічної ради закладу, утриманнястипендії, виключення учня зі складуучнів ПТОЗ, відправлення в колонію, дов’язниці.
Фізичне покарання учнів заборонено! Заборонено покарання, які принижуютьлюдську гідність учня!
Покарання – це надзвичайно складнийметод. Його необхідно використовуватив єдності з іншими методами виховання.
Лекція №7
Тема: Діагностика у виховній роботі.Методика формування свідомості учнів
План
Методологічні основи та принципи вивчення учнів та учнівського колективу.
Програма вивчення особистості та колективу.
2.1 Методика і техніка діагностики, оформлення і використання її результатів.
2.2 Критерії ефективності виховноїроботи.
2.3 Діагностика рівня вихованості учняі учнівського колективу.
Література:
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с.
Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студенов пед. интов/ Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова и др.; Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Просвещение, 1989.— 316 с.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. — К.: Вища школа, 1992. — 333 с.
Методологічні основи та принципи вивчення учнів та учнівського колективу
Вивчення учня і учнівського колективунеобхідне для того, щоб:
творчо підійти до вибору найбільш ефективних форм і методів виховання;
враховувати і оцінювати результати виховної роботи;
виявляти і ліквідувати недоліки в організації і методиці виховної роботи;
забезпечувати індивідуальний підхід до кожного вихованця;
ефективно вирішувати поряд з загальними завданнями виховання індивідуальні завдання кожного учня.
Методологічною основою вивчення учнівта учнівського колективу виступаютьположення психолого-педагогічної наукищодо провідної ролі діяльності уформуванні особистості, єдностідіяльності та свідомості, активностіособистості як суб’єкта діяльності, концепція особистісно-орієнтованогоіндивідуально-творчого підходів довиховання учнів.
Основними принципами (керівнимиположеннями, вимогами) до вивчення учняі колективу є:
всебічне вивчення особистості: вивчення інтелектуальної, емоційно-вольової і практично-дієвої (поведінкової) сфер особистості;
систематичність вивчення;
комплексний характер вивчення: вивчення сформованості якостей по всім напрямкам, комплексне використання методів вивчення, вивчення виховання в сім’ї, в школі, в позашкільних закладах.
об’єктивність інтерпретації результатів вивчення;
створення в процесі вивчення емоційно-психологічного комфорту:
діалогізм в процесі вивчення;
відкритість.
Програма вивчення особистості та колективу
Щоб вивчення особистості та колективубуло цілеспрямованим, всебічним іконкретним, треба чітко уявляти, щотреба вивчити – тобто необхідно матипрограму вивчення, яка допоможе намітитиосновні завдання і напрямки вивченняучня і колективу.
Відсутність програми-вивчення буденосити стихійний неорганізованийхарактер і не дасть бажаних результатів.
Попереднє вивчення учнів:
вивчення особових справ учнів;
ознайомлення груповим журналом обліку відвідування учнями навчального закладу;
бесіда з майстром виробничого навчання (викладачами загально-технічних дисциплін, викладачами спец дисциплін, викладачами загальноосвітніх дисциплін), які працюють в даній групі;
знайомство з батьками, вивчення сімейно-побутових умов.
Безпосередні методи вивчення:
Індивідуальна бесіда з учнем. Повинна бути постановка мети, розробка питань, врахування принципу відкритості. Обов’язковою вимогою є не тільки отримати відповідь на питання «що?», але й «чому ти так вважаєш?» тощо. Після чергової бесіди необхідно спів ставляти попередні результати з новими.
Метод аналізу результатів діяльності учнів (твори, малюнки, вірші).
Метод міні-твору.
Метод виховуючи ситуацій. Виховуючи ситуація – це природна або спеціально створена ситуація, яка вимагає від учня певних дій (в тому числі і словесних), через які розкриваються якості учня. При створенні спеціальних ситуацій необхідно продумувати їх спрямованість на формування, закріплення позитивних якостей або призупинення чи ліквідацію негативних якостей. Особливо ефективними є конфліктні ситуації за умови їх раптовості: стресовий стан зменшує самоконтроль, а тому не маскується справжнє внутрішнє «Я».
Метод включеного спостереження (спеціального).
Узагальнення незалежних характеристик.
Анкетування. Вивчаються інтерес, потреби, відношення до людей тощо, інші моральні якості. Анкета може бути відкритою (вільні відповіді на питання) – ви отримуєте велику кількість відповідей, але потім важко її обробляти. В закритих анкетах задаються варіанти відповіді на запитання «так» чи «ні». Напівзакриті: є варіанти відповіді: і «свій варіант». Питання можуть бути прямі і непрямі. Прямі – «Як ти вважаєш?», непрямі – «З ким би ти пішов у похід?».
Тестування. Тест – система психолого-педагогічних завдань, спрямованих на дослідження окремих рис і властивостей.
Метод незакінчених речень. «Умій бути скромним, тому що…..»
Соціометричний.
Соціометрія – це інструмент для вивченнясистеми міжособистих взаємозв’язківміж членами соціальної групи (колективу)в процесі їх безпосереднього спілкування, дозволяє виділити лідерів або “зірок”, відторгнених або ізольованих.
Методика соціометрії припускає вибірпартнера для сумісних акцій (на діловійабо особистісній основі) шляхом відповідіна соціометричний критерій.
Соціометричний критерій – це запитання, котре задається всім членам колективу, що приймають участь в соціометричномуопитуванні з метою виявлення їх взаєминз іншими членами групи. Оцінці посоціометричному критерію підлягаютьтільки ті члени колективу групи, якіприсутні в групі на момент обстеження.Відсутність членів колективу групи всписок для оцінки по соціометричномукритерію не включають.
Для соціометричної оцінки рекомендуєтьсявживати наступні види критеріїв:
офіційний характер – для ідентифікації міжособистісних стосунків на рівні ділових взаємин.
Приклади офіційних критеріїв:
“Кого ти хотів би бачити в ролі старостигрупи протягом навчання у ПТНЗ?”
“Кого б ти хотів вибрати ланковим длякерівництва твоєю роботою під чассуботника?”
Критерії цього виду дадуть можливістьвиявити відповідністьзанятогоокремим учнем офіційного положення,оцінку з боку колективу групи.
Неофіційні критерії служать для індикаціїміжособистісних відносин в колективігрупина неформальному рівні (на основісимпатії, антипатії, дружби-неприязні, звички до товариша по класу та ін.). продолжение
--PAGE_BREAK--
Приклади неофіційних критеріїв:
“З ким би ти хотів постійно дружити?”
“Як би в тебе були зайві квитки наконцерт, кого б ти запросив з собою?”
“Якщо ти хочеш поділитись своїмисекретами, кому б ти із своєї групи їхдовірив?”
Процедура обстеження
Можливі 3 основні способи вибору:
а) кількість виборів обмежується 3-5;
б) дозволяється повна свобода вибору(кожен може записати стільки рішень, скільки побажає);
в) досліджуваний ранжує всіх членівгрупи залежно від запропонованогокритерію.
З точки зору простоти і зручності обробкирезультатів більш доцільний першийспосіб. З точки зору надійності йвірогідності отриманих результатів–третій.Крім того, методом ранжування можназняти побоювання за негативний вибір.Однак, слід враховувати, що дослід зфіксованою кількістю виборів значнолегше піддається математичній обробці: можна уникнути складних розрахунків, що особливо важливо для вчителя, якийпроводить експеримент з практичноюметою.
Приклад інструкції, яку зачитуютьдосліджуваним:
“Ми проводимо дослідження по вивченнювзаємостосунків серед учнів. Обіцяю, що всі відповіді залишаться таємницеюі ніхто, крім мене, їх читати не буде.Вам потрібно за критеріями, зачитанимимною, вибрати товариша–вказати прізвище.Не більше 4-х(3-5) осіб з кожного питання”.
Для проведення соціометричного опитуваннязібрати учнів в клас в спокійнихдоброзичливих обставинах і пояснитипроцедуру опитування. Успіх та вірогідністьсоціометричного опитування визначаєтьсятим, наскільки експериментатор (в даномувипадку студент практикант) створитьпозитивне ставлення учнів до процедуриопитування. Це досягається шляхомпояснення учням тих фактів, наскількиважлива дружба, взаємо підтримка тавзаємодопомога для їх сумісного навчання, сумісного виконання завдань, котрівиникають в конкретних ситуаціях.
Після цього подається конкретнаінструкція учням приблизно такогозмісту: “Ви отримали бланки зі спискомчленів вашого колективу групи. Уважнопрочитайте питання, яке написано надошці, і оцініть кожного свого товаришавказаного в списку з точки зору зміступоставленого перед тобою питання. Протипрізвища товариша, якого ти вибрав, постав знак “+”, проти відкинутого –знак “–“, проти тих, кому віддаєшнульовий вибір, постав знак “0”.
Якщо комусь із учнів незрозумілапроцедура опитування, необхідно їмпояснити окремо. Потім результатисоціометричного опитування зводятьсяв табличну соціометричну форму такоговиду:
Соціометрія групи ПТНЗ №
№
Прізвище, ім.’я учнів, які вибирають
№ учня, якого вибирають
Кількість відданих виборів
1
2
3
п
+
–
Сума
1
2
3
п
Кількість +
Одержаних _
Виборів 0
Сума
Примітка: Плюс – позитивний вибір.
Мінус – негативний вибір.
Нуль – байдужий вибір.
За даними графи “кількість відданихвиборів” можна судити про ставленнякожного члена класного колективу досвоїх товаришів, за даними графи.“кількість одержаних виборів” – проставлення членів колективу до кожногоучня.
Дані, що одержано за допомогоюсоціометричного опитування, а такожзміст та вид використаних соціометричнихкритеріїв дозволяють мати реальнеуявлення про характер і напрямокміжособистісних взаємин в колективігрупи, а також про соціальний статус, який займає кожний учень в соціальнійструктурі класу.
Цей матеріал дасть змогу скластизмістовну характеристику на колективгрупи, виділити головні соціально-психологічніособливості та тенденції в йогофункціонуванні і розвитку.
Кожне коло в соціограмі (див.нижче) маєсвоє значення.
І. Внутрішнє коло — це так звана “зоназірок”, в яку потрапляють лідери, щонабрали максимальну кількість виборів(6 і більше).
ІІ. Друге коло – “зона наближених”, вяку входять індивіди, що набрали виборіву кількості вище середнього показника.
ІІІ. Трете коло – “зона знехтуваних”, в яку входять індивіди, що набралимінімальну кількість виборів.
ІV. Четверте коло – “зонаізольованих, це ті, хто не отримавжодного(+ або –) вибору. продолжение
--PAGE_BREAK--
Якщо особа отримала тільки негативнівибори (відхилення), то її відносять докатегорії “відторгнених”.
Соціограма наочно представляє наявністьмікро груп та взаємини між ними (симпатії, контакти).
Соціометричне коло
/>/>0100090000032a0200000200a20100000000a201000026060f003a03574d46430100000000000100996c0000000001000000180300000000000018030000010000006c0000000000000000000000350000006f00000000000000000000003b3200005e33000020454d4600000100180300001200000002000000000000000000000000000000bf1200002a1a0000cb0000001b010000000000000000000000000000f818030078510400160000000c000000180000000a0000001000000000000000000000000900000010000000dc0b0000230c0000250000000c0000000e000080250000000c0000000e000080120000000c00000001000000520000007001000001000000a4ffffff00000000000000000000000090010000000000cc04400022430061006c006900620072006900000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000001100c8961100100000002c9a1100ac971100fd5160322c9a1100249711001000000094981100109a1100945160322c9a110024971100200000009f712e31249711002c9a110020000000fffffffffc02d6001a722e31ffffffffffff0180ffff01803fff0180ffffffff00000f0000080000000800004300000001000000000000005802000025000000372e9001cc00020f0502020204030204ef0200a07b20004000000000000000009f00000000000000430061006c006900620072000000000000000000ec9711008a272e3130fe0f324c9b1100589711009c2d273106000000010000009497110094971100087a253106000000bc971100fc02d6006476000800000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000250000000c00000001000000180000000c0000000000000254000000540000000000000000000000350000006f000000010000008d5c87405d3487400000000057000000010000004c000000040000000000000000000000de0b0000220c00005000000020000e003600000046000000280000001c0000004744494302000000ffffffffffffffffdc0b0000230c0000000000004600000014000000080000004744494303000000250000000c0000000e000080250000000c0000000e0000800e000000140000000000000010000000140000000400000003010800050000000b0200000000050000000c02ce01c401040000002e0118001c000000fb020200010000000000bc02000000cc0102022253797374656d0000000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010000040000002d01000004000000020101001c000000fb02f2ff0000000000009001000000cc0440002243616c6962726900000000000000000000000000000000000000000000000000040000002d010100040000002d010100040000002d010100050000000902000000020d000000320a0d0000000100040000000000c301cd0120640800040000002d010000040000002d010000030000000000
Односторонній вибір Двосторонній вибір
2.2 Критерії ефективності виховноїроботи
Ефективність визначає досягненнякінцевого результату у співвідношенніз метою.
Критеріями ефективності виховної роботиє:
— наявність системи в виховній роботі;
— єдність всіх напрямків виховання;
— різноманітність форм і методіввиховання;
— рівень сформованості учнівськогоколективу;
— ступінь охоплення учнів різноманітнимивидами діяльності;
— участь учнів у суспільно-кориснійдіяльності;
— відсутність правопорушень серед учнів;
— рівень вихованості учнів.
2.3 Діагностика рівня вихованості учняі учнівського колективу
Під вихованістю розуміється комплекснавластивість особистості, якахарактеризується наявністю і рівнемсформованості суспільно-значимихякостей, що відображають всебічністьрозвитку особистості.
Вихованість визначається перш за всезовнішнім проявом (поведінкою) внутрішньогосвіту особистості, але нерідкі випадки, коли поведінка – це просто демонстрація«вихованості» з певними кориснимицілями. Інколи буває, що вихований впевному відношенні учень (хороший)допускає грубість, як захисну реакцію, тобто зовнішня поведінка не завждиадекватна внутрішньому світу людини, тому при оцінці рівня вихованостінеобхідно вивчати мотиви поведінки.
Мотив – внутрішнє збудження до дії.
Поведінка і мотиви для свого формуванняпотребують певних знань, виходячи зцілісності особистості в якості критеріїв/Критерій – це ознака, за якою здійснюєтьсявизначення оцінки рівня вихованості/вихованості використовуються такіознаки:
інтелектуальний критерій (гностичний, змістовий); знання, вміння, судження, погляди, переконання, усвідомлення значимості знань…
емоційно-вольовий (сформованість почуттів і вольової сфери);
мотиваційний;
поведінковий (дієво-практичний).
Кожен з цих критеріїв може мати різнийступінь сформованості, що визначаєрівень вихованості.
В педагогіці прийнято використовуватитри рівні:
— високий (достатній);
— середній;
— низький.
Кожному рівню приписується певна бальнаоцінка, що дозволяє якісні показникиперевести в кількісні і таким чиномполегшити аналіз отриманих результатів.
Лекція №8
Тема: Організаціявиховної роботи з учнями«групи ризику»
План
Поняття «групи ризику» та критерій відбору учасників до неї.
Основні виховні завдання в роботі з підлітками «групи ризику».
Індивідуальна виховна робота з підлітками «групи ризику», мета та методика її проведення.
Література:
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с.
Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – №21. –2001.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.
Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І. Теорія і методика виховання: Навч.посіб. – К.: Знання, 2008. – 415 с.
Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г.Ничкало, В.О.Зайчук, Н.М.Розенберг та ін.: За ред. Н.Г.Ничкало. — К.: Вища школа, 1992. — 333 с.
Поняття «групи ризику» та критерій відбору учасників до неї.
Термін «група ризику» у педагогіці тапсихології вводиться для позначенняіндивідів групи підлітків, у яких ознакивідповідні людям, що відносяться докатегорії наркоманів, алкоголіків, тобто хворих, не виявлена, але виховнійроботі з ними слід приділити особливуувагу, щоб не допустити розвиткузахворювання.
Мета роботи з «групою ризику»:
ближня: не допустити виникнення залежності від шкідливих для організму речей в ранньому юнацькому віці;
дальня: створити систему захисту від виникнення такої залежності в більш зрілому віці.
Задача відбору учнів до «групи ризику»- не допустити навіть одноразовоговживання наркотичних речовин.
Саме ставлення педагогічних працівниківдо поняття «група ризику» свідчить прогуманістичний підхід, що проявляєтьсячерез уважне ставлення до учнів.
Основна робота викладача при відборіучнів до «групи ризику» складається звивчення індивідуальних особливостейпідлітків, що проявляють особистунестійкість до розвитку алкоголізму, токсикоманії, наркоманії. Відбірздійснюється по психологічним показникам, тому повинен проводитись педагогомсумісно з психологом в рамках створеноїв ПТНЗ психологічної служби.
Можливість формування шкідливих звичоку підлітків пов’язана з недостатнімрозвитком або порушеннями в моральнійемоційно-вольовій, пізнавальній сфері.
Найбільшому ризику розвитку алкоголізмуі наркоманії підлягають люди з особливимтипом особистості, які:
не мають чіткої структури сформованих внутрішніх мотивацій;
у яких не сформувалося свого власного ставлення до оточуючих;
які з’явилися на світ, не знаючи, що в ньому робити.
Критерії відбору учнів до «групи ризику»
У зв’язку з цим, особливу увагу слідзвернути на підлітків, яких відрізняє:
1) відсутність стійких інтересів тажиттєвих установок;
2) відсутність бажання працювати іотримувати задоволення від трудовоїдіяльності;
3) невміння культурно відпочивати івідсутність потреби у культурномувідпочинку;
4) відсутність інтересу до суспільногожиття і суспільної праці;
5) нестійкість власної думки, схильністьдо чужого впливу, навіювання, підпорядкування; продолжение
--PAGE_BREAK--
6) некритичне ставлення до недоліківвласної особистості, відсутністьпрагнення до самовдосконалення.
До числа важливих факторів ризикуналежать:
— недоліки сімейного виховання: наявністьнегативних прикладів із життя батьків, невизначеність правил поведінки, відсутність позитивних емоцій у сім’ї(відсутність похвали, поваги);
— рання асоціальна поведінка;
— раннє залучення до вживання речовин, що мають властивість одурманення;
— такі риси особистості, як агресивність, нервозність, імпульсивність, негативізм;
— погана успішність;
— недостатнє залучення до суспільнихсправ;
— наявність друзів, що зловживаютьнаркотиками речовинами;
— байдужість сім’ї та навчальної групидо учня.
Основні виховні завдання в роботі з підлітками «групи ризику»
Основними у роботі викладача і майстравиробничого навчання з підлітками«групи ризику» повинні бути установкана формування :
високої самооцінки у кожного учня «групи ризику»;
почуття власної гідності;
збагачення і «просвіта» емоційно-вольової сфери.
Цільовою установкою роботи з «групоюризику» є підвищення особистісноїзрілості підлітків.
Основними виховними завданнями роботиз «групою ризику» є:
— створення у учня інтересу до власноїособистості;
— навчання адекватному баченню себе іоточуючого світу;
— формування інтересу до життя в реальномудіалектичному світі;
— формування намагання вирішуватижиттєві протиріччя, а не їх уникнення;
— створення ставлення до власного рівняздоров’я як до суспільної цінності;
— розвиток потреби у розкритті своїхпотенційних можливостей;
— формування прагнення до самовдосконалення, в тому числі до здібностей в організаціїчасу.
Індивідуальна виховна робота з підлітками «групи ризику», мета та методика її проведення
Вважається, що під найбільший ризикпристрасті до алкоголю та інших дурманнихречовин потрапляють представникинаступних типів акцентуації характеру(проте педагога цікавить поведінковийаспект, а не механізм психіки).
1.Гіпертимний тип:
гарний піднятий настрій;
ініціативні, енергійні;
легко встановлюють контакт з людьми;
не губляться в складних ситуаціях;
є неформальним лідером серед однолітків;
не переносять суворого дисциплінованого режиму.
Спиртні напої вживають у компанії, будучи її «душею».
Вони надають перевагу неглибокимейфорійним стадіям сп’яніння, добрепереносять алкоголь, і, як наслідок, стають на шлях частих і регулярнихвипивань. Можуть проявляти інтерес ідо інших дурманних речовин. В однолітківнерідко користуються авторитетом, томупедагогу дуже важливо знайти підхід інамагатися перевести їх енергії впотрібне русло.
2. Нестійкий тип:
— прибічники легких розваг;
— залюбки піддаються чужому впливу таідуть за тим, хто може запропонуватирозваги;
— відсутня стійка прихильність;
— відсутні ярко виражені інтереси;
— викладачеві потрібно звернути особливуувагу на правильну організацію часу, та постійно їх контролювати. Втручаннядорослих вони сприймають без особливоїагресії.
3. Єпілептоїдний тип: схильні накопичуватинегативні «емоційні заряди», які можутьраптово проявитися у вигляді неочікуванихафектних реакцій. Привід для гніву можебути малим і нікчемним, але завждипов'язаний з хоча б незначним пригніченнямінтересів. Після перших сп’янінь виникаєпотреба «пити до відключення». Віддаютьбільшу перевагу горілці, ніж вину. Асеред цигарок – таким, що мають міцнийтютюн. Менше схильні до вживаннянеалкогольних токсикоман них речовин.
З ними необхідно проводити аналізвчинків, що здійснюються під часалкогольного сп’яніння. Важливопереконати їх в тому, що в стані сп’яніннявони можуть допуститися помилки, яка єкримінальним вчинком. Правдивий прогнознаслідків діє на них як «витверезуючийзасіб».
4. Істероїдний тип: головна риса –надмірний егоцентризм, ненаситнепрагнення постійної уваги до своєїпостаті. Всі останні якості підпорядковуютьсяцією рисою. Вживання алкоголю носитьчастіше всього демонстративний характер, тому сформована алкогольна залежністьу них зустрічається досить рідко.Випивають небагато, надають перевагулегкому сп’янінню, не проти похвалитисявеликою кількістю випитого, здібністюпити і не п’яніти, або вишуканим виборомалкогольних напоїв.
В роботі з ними особливу увагу слідприділяти виробленню адекватних формсамоствердження.
Методика роботи інженера-педагога з«групою ризику» включає наступні етапи:
Після різнобічного вивчення учнів закріпленої групи на основі наведених критеріїв провести відбір.
Для кожного підлітка «групи ризику» скласти перелік факторів ризику.
За участю психолога визначити психотип кожного учня «групи ризику» (наприклад, по адаптованому опитувальнику Х. Шмішека (Смішека).
За даними етапів 2,3 і на основі задач виховної роботи з «групою ризику» розробляти разом з фахівцями (можливо: психологом, наркологом, невропатологом, психіатром), майстром виробничого навчання індивідуальну програму роботи з кожним учнем «групи ризику»:
а) блокування факторів ризику и негативнихякостей;
б) планування розв’язання задач роботиз «групою ризику».
5. Спланувати загально групові заходипо роз’ясненню та профілактики поганихзвичок:
— години спілкування (класні години);
— бесіди з наркологами, працівникамиправоохоронних органів;
— база з профілактики правопорушень;
— загально училищні штаби щодо профілактикиправопорушень;
— роботу в гуртожитку ПТНЗ.
Орієнтовна програма складанняхарактеристики учня
І. Загальні відомості
Вік, особливості фізичногорозвитку, стан здоров'я. Склад сім'ї. Якхарактеризується ставлення до дитинив сім'ї (турботливість, дружба, рівноправність, повна самостійність, гіпертоніка, безконтрольність). Оточуючесоціальне середовище (конфліктне, комфортне, культурне, гармонійне, сприятливе, травмуюче).
ІІ. Навчання
а)ставлення до навчання:
охоче йде на заняття в навчальний заклад, із зацікавленістю ставиться до всіх предметів, прагне навчатись краще;
навчання сприймає як обов'язок, із зацікавленістю ставиться лише до окремих предметів (яких?);
інтересу до навчання, улюблених предметів немає;
навчається неохоче, без зацікавлення.
б)пізнавальна активність:
достатньо висока на всіх заняттях
достатньо висока лише на деяких заняттях;
середня;
низька.
в)навчальний творчий потенціал:
— особливі навчальні здібності (до якихпредметів схильний);
— у яких напрямках діяльності проявляєтворчу активність (техніка, література, спорт, музика тощо).
г)робочі навчальні навички:
— завдання виконує; послідовно, звичайнимизасобами — винахідливо, оригінально; старанний, наполегливий, сумлінний; продолжение
--PAGE_BREAK--
-темп роботи: працює швидко — рівномірно- нерівномірно.
д)як реагує на невдачі у навчанні:
реалістично;
байдуже;
неадекватно:
агресія (вербальна, спрямована на педагога, на завдання);
загальне збудження;
втрачає впевненість (стає невпевненим, звинувачує себе, відступає).
III.Успішністьсоціальних контактів
а)громадська позиція (якемає доручення, як відноситься до нього: відповідально і сумлінно; недостатньовідповідально; невідповідально);
б)взаємодія ізодногрупниками:
товариський, легко спілкується;
недостатньо ініціативний у налагоджуванні взаємодії із одногрупниками, але спілкується легко;
спілкується лише із деякими учнями;
мас бажання перебувати в колективі, але не встановлює товариських відносин;
замкнутий, уникає спілкування;
-проявляє негативізм повідношенню до учнів, часто свариться, конфліктує.
в)якісна своєрідністьсоціальної поведінки: активний- впевнений самовпевнений — рішучий — впертий — хвастовитий — зарозумілий — насмішкуватий — ненаполегливий — нерішучий- соромливий — невпевнений — наполегливий- безпосередній — доброзичливий — товариський — справедливий — скромний.
IV.Культурнийрівень:
чи любить читати?
цікавиться літературою:
відвідує культурні центри (музеї, театри тощо).
V.Емоційнийстан:
переважає добрий настрій, часто посміхається, сміється; — спокійний емоційний стан;
епізодично виявляється поганий настрій;
негативні емоції: тривога, вразливість, запальність, дратівливість;
деякі прояви депресивної поведінки: плач без причини, сварки з одногрупниками;
агресія: злість, гнів у відносинах із учнями, педагогом.
VI.Темперамент
Традиційні типи темпераменту:
сангвінік (сильний, урівноважений, рухливий);
флегматик (сильний, урівноважений, інертний);
холерик(сильний, неврівноважений, рухливий);
меланхолік (слабкий, неврівноважений або урівноважений, рухливий або інертний)
VІІ.Характер
(сукупність стійкихіндивідуальних особливостей особистості, які зумовлюють типові засоби поведінки)
Він виявляється:
1) у відношенні людини дорізних сторін життя:
а) відношення до справи:
працює захоплено, старанно, із добрим настроєм; слідкує за якістю виконаних завдань; вміє долати труднощі;
працює без особливої зацікавленості, нестаранний, темп роботи повільний, не цікавиться якістю справи; виявляє наполегливість лише при закінченні роботи, шли необхідно звітуватися про результати роботи;
працює в'яло, без інтересу і бажання; байдужий до негативної оцінки своєї роботи; намагається скоротити об'єм завдання.
б)відношення до людей
*) наявність громадських спрямувань; увага до товаришів, вміння поважатиїхню думку і турбота про людей, чуйність, доброта, прагнення прийти на допомогуповага до старших;
— грубість, любить сварки, схильнийзнаходити у всіх недоліки, недовірливий, жорсткий, заздрісний, зухвалий, дошкульний;
*) товариськість; любить керувати, вноситизміни у діяльність колектив), виявляєсамостійність у поведінці, здатнийвпливати на інших; пасивний у колективі, піддається впливу; оцінює поведінкуінших людей із точки зору своїх моральнихуявлень; не висловлює свою думку проповедінку однокласників; в оцінціорієнтується на думку інших;
-виявляє дружелюбність; уникає спілкуванняз товаришами;
*) — готовий допомагати товаришам, незважаючи на свої інтереси; надає допомогулише деяким; надає допомогу лише колипросять; ніколи не надає допомоги;
— співчуває або злорадіє невдачамиінших; радіє або заздрить успіхамиінших;
*) у конфлікті не боїться виступати протисильного: підтримує лише сильних; підтримує лише тих, з ким дружить;
— в конфліктах відступає;
*) вислуховує і враховує чужудумку та побажання; до товаришіввідноситься доброзичливо, уважно, тактовно;
— поступається тільки сильним, авторитетним; до одногрупників байдужий;
в) ставленнядо себе
— безкорисливий, великодушний, турбується тільки про себе, користолюбний;
-самолюбивий, прагне бутипершим, скромний, байдужий до думкиінших, уразливий, гонористий; гордий; впевнений у собі; самокритичний; прагнеуникати нового, невідомого; готовийбратися за нове, невідоме.
2) вольові якості
Особливе місце в структурі характеруучня займає воля. Вона знаходиться воснові багатьох рис характеру.
Ступінь розвитку вольових рис: сильний, середній, слабкий
наполегливий
самостійний
організований
відповідальний
дисциплінований
стриманий
VIІІ.Самооцінка учня
Самооцінка — це ставленнялюдини до себе, оцінка своїх здібностей, можливостей, зовнішнього вигляду, якостей особистості.
*Самооцінка учня:
реальна (адекватна): думка учня про себе співпадає із реальною оцінкою. Йому властиві: оптимізм, активність, товариськість, бадьорість, гумор;
самооцінка занижена (неадекватна). Учню властиві пасивність, замкнутість, зневіра до власних сил;
самооцінка завищена. Учню властиві; зарозумілість, безтактність, егоїстичність.