Сутністьі зміст педагогічної етики
У нашчас зростає значення педагогічної етики в школах різних напрямів і різнихрівнів підготовленості. Це пов’язано з прагненням постійно вдосконалюватипедагогічні норми щодо відносин, які змінюються в школі.
Потреба вдосконалення процесу формуванняпедагогічної етики обумовлено перш за все демократизацією суспільних відносині, як наслідок, зростання ролі свободи вибору. В свою чергу розширення свободивибору пов’язано, по-перше, із збільшенням числа об’єктів вибору (в усіх сферахі на всіх рівнях життя); по-друге, з розширенням діапазону можливих варіантівповедінки, норм і цінностей; по-третє, із залученням в процес морального виборувсе більш широких мас людей (і навіть дітей); по-четверте, з відсутністюготових шаблонів і стереотипів вибору моральної поведінки в багатьох ситуаціях.
Крахсистеми етичних цінностей попереднього покоління, відсутність етичнихорієнтирів у більшості молоді, що вчиться, невміння скоювати вибір етичноїповедінки роблять проблему що вивчається надзвичайно актуальною.
Метою статті являєтьсявизначення сутностіі зміст педагогічної етики.
Проблемоюформування педагогічної етики займалися протягом багатьох століть, займалисьфілософи, психологи, педагоги. Великий внесок в наукову розробку проблемипедагогічної етики внесли давньогрецькі філософи: Демокрит, Платон, Аристотель.Їх етичні ідеї розроблялися вітчизняними педагогами: Г.С. Сковородою, Т.Г. Шевченком,Н.І. Пироговим, К.Д. Ушинським, А.В. Духновичем, Б.Г. Грінченком, П.А. Грабовськимта іншими українськими просвітителями і педагогами. В XX столітті педагогічнаетика отримала подальший розвиток в працях А.С. Макаренка, В.А. Сухомлинського,В.Ф. Шаталова, С.І. Подмазина, І.Д. Беха, А.М. Растригіной. Дослідникирізних періодів дослідження розвитку педагогічної етики приходять до загальноговисновку – вчитель високої кваліфікації – гуманіст за своєюособистісно-професіональною суттю.
НаприкінціXX століття, колибагато фахівців у галузі етики почали говорити про кризу етики, про втрату неюпрестижу й ролі в суспільстві, стало зрозуміло, що в сучасних умовах в розвиткуетики виявляються дві основні тенденції. Перша – неспроможні абомалопродуктивні в сьогоднішній ситуації постмодерну претензії етики набеззастережне моралізаторство, і на подальші теоретико-аналітичні зусилля, щоприводять нерідко до схоластики. Друга тенденція – рятівна, на нашу думку, дляетики й, безумовно, продуктивна для суспільства – це звернення її до проблемприкладного характеру, реальне перетворення її в те, про що говорив щеАристотель – у «практичну філософію».
Етика педагога – феномен, на нашу думку, абсолютно особливий. Тавсе ж її сутність і зміст, як і будь-якої професійної етики, найбільш повно йпослідовно розкривається за допомогою аналізу її структури, у якій виділяють чотириосновні блоки:
1) етика ставлень педагога до праці, до предмета своєїдіяльності;
2) етика стосунків «по вертикалі» – у системі «педагог –учень», яка розглядає основні принципи, норми цих стосунків і вимоги, щовисуваються до особи й поведінки педагога.
3) етика стосунків «по горизонталі» – у системі «педагог –педагог», у якій розглядаються ті стосунки, що регламентовані не стількизагальними нормами, скільки специфікою діяльності й психології педагога.
4) етика адміністративно-ділових стосунківпедагога й керівних структур, яка приписує обом сторонам певні «правила гри»,спрямовані на оптимізацію управління системою освіти.
Пропонованийпідхід не претендує на роль «істини в останній інстанції», але він дозволяєпоставити й розглянути найважливіші проблеми педагогічної культури, такі, якетичні й психологічні аспекти професійної діяльності педагога. Для цього, першза все, необхідно виявити специфіку цієї діяльності.
Педагогічнамораль – це система етичних вимог, що висуваються до вчителя в йогоставленні до самого себе, до своєї професії, до суспільства, до дітей та іншихучасників навчально-виховного процесу. Вона є одним з регуляторів поведінкивчителя в педагогічній праці. Система вимог педагогічної моралі є виявомпрофесійного обов’язку вчителя, його етичних обов’язків перед суспільством,педагогічним колективом і перед своїм покликанням. Загальна норма педагогічноїморалі є широкою й змістовною вимогою, охоплює найтиповіші ситуації й становитьнайширшу вимогу вчителя до педагогічної праці, учнів та їхніх батьків, колег,що дає загальний напрям його поведінці. Окрема етично-педагогічна норма узагальнюєбільш вузьке коло стосунків і фактів поведінки вчителя й розкриває частинузмісту й обсягу вимоги, що міститься в тій або іншій загальній формі.
Категоріїпедагогічної етики. Педагогічна етика розглядає сутність основних категорійпедагогічної моралі й моральних цінностей. Моральні цінності – це системауявлень про добро і зло, справедливість і честь, які є своєрідною оцінкоюхарактеру життєвих явищ, етичних достоїнств і вчинків людей тощо. Допедагогічної діяльності застосовують усі основні моральні поняття, проте окреміпоняття відображають такі риси педагогічних переконань, діяльності й стосунків,які виділяють педагогічну етику у відносно самостійний розділ етики.
Серед цих категорій – професійний педагогічний обов’язок,педагогічна справедливість, педагогічна честь і педагогічний авторитет.
Педагогічна справедливість взагалі характеризуєвідповідність між достоїнствами людей та їхнім суспільним визнанням, правами йобов’язками; педагогічна справедливість має специфічні риси, будучи своєрідниммірилом об’єктивності вчителя, рівня його етичної вихованості (доброти,принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках вчинків учнів, їхньогоставлення до навчання, суспільно корисної діяльності та ін. Справедливість – цеетична якість учителя й оцінка його впливу на учнях, що відповідає їхнімреальним заслугам перед колективом. Специфіка педагогічної справедливостіполягає в тому, що оцінка дії й відповідна реакція на неї знаходяться впедагога й учнів на різних рівнях етичної зрілості, визначення міриоб’єктивності більшою мірою залежить від педагога.
Професійний педагогічний обов’язок – одна з найважливішихкатегорій педагогічної етики. У цьому понятті сконцентровано уявлення просукупність вимог і моральних розпоряджень, що висуває суспільство до особивчителя, до виконання професійних обов’язків: здійснювати певні трудовіфункції, правильно будувати взаємостосунки з учнями, їхніми батьками, а такожколегами по роботі. Основою професійного педагогічного обов’язку є об’єктивні йактуальні потреби суспільства в навчанні й вихованні підростаючих поколінь. Упрофесійному обов’язку педагога запрограмована необхідність творчого ставленнядо своєї праці, особлива вимогливість до себе, прагнення до поповненняпрофесійних знань і підвищення педагогічної майстерності, необхідністьповажного й вимогливого ставлення до учнів і їхніх батьків, уміння вирішуватискладні колізії й конфлікти шкільного життя.
Професійна честь у педагогіці – це поняття, що виражаєне лише усвідомлення вчителем своєї значущості, але й суспільне визнання,суспільну пошану його моральних заслуг і якостей. Високо розвинуте усвідомленняіндивідуальної честі й особистої гідності в професії педагога виділяєтьсявиразно. Якщо вчитель у своїй поведінці й міжособистісних стосунках порушуєвимоги, що висуває суспільство до ідеалу педагога, то відповідно він демонструєзневагу до професійної честі й гідності. Честь учителя – суспільна оцінка йогореальних професійних переваг, що виявляються в процесі виконання нимпрофесійного обов’язку.
Педагогічний авторитет учителя – це його моральнийстатус у колективі учнів і колег, це своєрідна форма дисципліни, за допомогоюякої авторитетний учитель регулює поведінку вихованців, впливає на їхніпереконання. Педагогічний авторитет залежить від попередньої морально-етичноїта психолого-педагогічної підготовки вчителя. Рівень його визначається глибиноюзнань, ерудицією, майстерністю, ставленням до роботи і т. ін.
Основними ціннісними орієнтаціями педагога, якіз’являються з системи цінностей цієї професії й визначають його поведінку впрофесійній діяльності й ставлення до навколишнього світу, є:
· увага й визнаннягідності людини;
· прийняття її такою, якою вона є;
· визнання різноманітності й неповторності її особи;
· визнання права людини на самовизначення тією мірою, якою цестворює загрозу її особі або тим, хто її оточує, на реалізацію власнихпотенційних можливостей і право на помилку;
· не засуджуване ніким ставлення до людини;
· віра в людську здатність до змін, поліпшення, розвитку;
· реалізацію права особи на підтримку з боку найближчого оточення йсуспільства.
Для становлення педагога як професіоналагуманістичну спрямованість його особи необхідно розвинути до гуманістичноїсистеми світогляду й переконань у необхідності надання допомоги людині, зміниїї ситуації. А цей розвиток можливий лише через розвиток морально-гуманістичнихякостей особи педагога, таких, як альтруїзм, доброта, справедливість,терпимість, порядність, відповідальність, обов’язок, честь, гідність тощо.
Узагальнюючи й систематизуючи особистісні якості, значущі дляпрофесії педагога, їх можна розподілити на чотири групи.
1) морально-гуманістичні якості, обумовлені специфікоюцього виду професійної діяльності: любов до людей, гуманність, доброзичливість,альтруїзм, толерантність, відповідальність, обов’язок, честь і ін.
2) психологічні характеристики, якізабезпечують придатність до цього виду діяльності: високий рівень протіканняпсихічних процесів, стійкий психічний стан, високий рівень емоційних і вольовиххарактеристик.
3) психоаналітичні якості, які створюють основу длявдосконалення педагога як професіонала (самоконтроль, самокритика, самооцінка),а також якості, які відображають стресостійкість, психофізичнатренованість, саморегуляція).
4)психолого-педагогічні якості, якізабезпечують встановлення ефективних взаємостосунків з усіма об’єктами йсуб’єктами діяльності (комунікативність, терпимість, візуальність,красномовність, фактичність).
Перша група якостей – морально-гуманістична – є визначальною.Важливе місце тут займає альтруїзм – здатність робити добро іншій людині,незалежно від її походження, віри, соціального статусу, користі, яку вонаприносить суспільству. Установка альтруїзму висуває до педагога високі вимоги –уміння піднестися над особистими бажаннями та потребами й віддати безумовнийпріоритет потребам дитини.
Друга група якостей – це психологічні характеристики особи,які визначають здібності до цього виду діяльності. Для педагога важливимивимогами до психічних процесів є: сприйняття, пам’ять, міркування, мислення;психічні стани: апатії, стресу, тривожності, депресії, уваги як частиниусвідомлення; емоційність (стриманість) і вольові (наполегливість,послідовність) характеристики.
Психологічна відповідність вимогам професії опиняється уважких, кризових ситуаціях, коли потрібна зібраність і мобілізація всіхвнутрішніх ресурсів для вирішень проблеми, яка виникла. У роботі з людьмипсихологічні вимоги базуються на зібраності й увазі, розумінні іншого, проявітаких вольових якостей, як терпимість, самовладання. Без цих характеристикпсихіки неможлива ефективна робота в цій професії.
Третягрупа пов’язана з психоаналітичними якостями, такими, як самоконтроль,самокритичність, самооцінка власних вчинків, самоаналіз своєї діяльності, атакож стресостійкість,фізична тренованість, самовиклик, уміння переключатися й керувати своїмиемоціями.
До четвертої групи якостей належать: комунікативність(здатність швидко встановлювати контакт); візуальність (зовнішняпривабливість); красномовність (уміння слухати й переконувати).
Такимчином педагогічна етика визначає характер взаємовідносин між вихователем івихованцем, які активно впливають на результативність педагогічного процесу.Морально-гуманістичні якості педагога визначаються основою педагогічної етики.