Дисертація: вимоги до написання та захист

ПЕРЕДМОВА
Восьмирічнийдосвід роботи Вищої атестаційної комісії України свідчить, що у переважноїбільшості здобувачів наукового ступеня виникають певні труднощі в оформленнідисертації та автореферату, підготовці документів атестаційної справи. Починаючиз 2004 року основні нормативні документи ВАК України друкуються в “БюлетеніВищої атестаційної комісії України”, але це видання не завжди доходить доспеціалізованих учених рад та й не всі секретарі цих рад мають достатній досвідроботи в галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів і можутьнадати кваліфіковану допомогу. До керівництва, у відділи ВАК України постійнозвертаються здобувачі з різних питань підготовки та захисту дисертацій. Саметому визріла необхідність узагальнити найактуальніші проблеми, що виникаютьнарізних етапах процесу атестації, донести відповіді на них до широкого кола дослідників-початківціві працівників розгалуженої мережі спеціалізованих учених рад.
У посібнику розглянутовесь процес підготовки кандидатської дисертації, наведено правила оформленнядисертації, автореферату дисертації, висвітлено порядок проведення публічногозахисту дисертації, наведено вимоги та поради щодо оформлення деяких документіватестаційної справи.
Матеріал посібникаповністю відповідає вимогам “Порядку присудження наукових ступенів і присвоєннявчених звань”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28червня 2004 р. № 644 із змінами і доповненнями, затвердженими постановоюКабінету Міністрів України від 22 липня 2006 р. №1336, “Положення проспеціалізовану вчену раду”, затвердженого наказом ВАК від 14 липня 2004 р. №448, та переліків і форм документів, які застосовуються при атестації науковихі науково-педагогічних кадрів, запроваджених наказом ВАК від 21 березня 2004 р.№ 121. Враховано також усі подальші зміни в нормативних документах і роз'ясненняВАК станом на 1 липня 2006 року. При підготовці посібника використано державністандарти України й інструкції, котрі визначають порядок виконання дослідження,правила оформлення його результатів, а також нормативно-довідкові матеріали звимогами до наукових праць, які подаються до друку.
Цей посібник є спробоюкомплексного висвітлення сучасних вимог до підготовки та захисту дисертаційнихробіт. Сподіваємося, що він буде корисним аспірантам і здобувачам науковихступенів, які працюють над дисертацією поза аспірантурою. Він може стати упригоді також їхнім науковим керівникам і взагалі всім тим, хто хоче підвищитикультуру своєї наукової праці.
Відгуки та побажання просимонадсилати за адресою: 252008, Київ-1, Хрещатик, 34, оф.402, редакція “БюлегеняВищої атестаційної комісії України”.

ВСТУП
Згідно з п.11 “Порядкуприсудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань” (далі -“Порядку”)[І], дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковоюпрацею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису абоопублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдногозахисту науково обгрунтовані теоретичні або експериментальні результати,наукові положення, характерна єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувачав науку.
Теми дисертаційпов'язують, як правило, з напрямами основних науково-дослідних робіт науковихустанов і організацій, затверджують ученими (науково-технічними) радами длякожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового керівника.Зазначимо, що “Порядок” не передбачає можливості призначення двох керівниківабо керівника і консультанта кандидатської дисертації.
Докторська дисертаціяповинна містити раніше не захищені наукові положення та тримані автором новінауково обгрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупностірозв'язують важливу наукову або науково — прикладну проблему (п.12 “Порядку”).
Кандидатська дисертація повиннамістити результати проведених автором досліджень та отриманих нових науково обгрунтованихрезультатів, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що маєістотне значення для певної галузі науки (п.13 “Порядку”).
Дисертація готується авторомособисто. Нові наукові результати і положення. вміщені в ній, мають витриматисвоєрідний іспит під час публічного захисту. Як наукова праця вона повинна мативнутрішню єдність і свідчити про власний внесок її автора в науку. Новірішення, запропоновані здобувачем, необхідно добре аргументувати і критичнооцінити порівняно з уже відомими. У дисертаціях, які мають прикладне значення,наводяться відомості щодо практичного застосування отриманих автором науковихрезультатів, а в дисертаціях теоретичного спрямування — рекомендації щодовикористання наукових висновків.
Таким чином, дисертація — це, по-перше, кваліфікаційна праця, а по-друге, праця, що містить новевирішення важливої наукової проблеми або конкретного наукового завдання(кандидатська дисертація). У чому ж різниця між цією працею й іншими формамитворчої діяльності, зокрема, інженерними розробленнями та монографіями.Спробуємо висвітлити це питання наприклад! наукових досліджень у галузяхтехнічних і природничих наук [ 2 ].
Метою будь-якої науковоїпраці так само і дисертації, є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій,закономірностей або ж уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених.Кожна дисертація містить теоретичну частину, де нові факти складаються всистему, і для них виявляються певні принципи, які їх об'єднують. Таким чином,“діяльність вченого часто полягає в тому, щоб якісь факти, котрі здаються намзвичними та банальними, побачити під новим кутом зору і в результаті цьогопобачити те, що від інших залишалося прихованим” [З]. Наївно думати, що роботанад дисертацією є безперервним і приємним процесом відкриття нового. Насправді- це вперта, тривала, часом одноманітна робота, пов'язана з розчаруваннями,невиправданими надіями і сподіваннями.
Водночас найскладнішіінженерні розроблення повинні задовольняти технічні вимоги, які базуються навже відомих і перевірених закономірностях. При цьому в переважній більшостівипадків інженерне розроблення може вважатися успішно виконаним, якщо параметриствореного приладу або системи відповідають завданню.
Таким чином, дисертаціямістить в собі науковий результат, тобто невідомі раніше знання, а інженернерозроблення — технічне рішення, отримане на основі або в межах встановленихраніше знань чи закономірностей. У цьому їх принципова різниця.
З'ясуємо відмінністьдисертації від монографії. Дисертація — це опис наукових результатів, здобутихособисто автором. Монографія — опис результатів, отриманих у досліджуваномупитанні як здобувачем. так і іншими авторами. При цьому монографія може міститияк нові наукові результати, так і відомі технічні рішення.
Дисертація, як правило,готується українською мовою. Оформлення дисертації здійснюється згідно звимогами до звітів про науково-дослідні роботи (НДР), встановленими Державнимстандартом України ДСТУ 3008 — 95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки.Структура і правила оформлення”.
І в тому випадку, колидисертація на здобуття наукового ступеня подається у вигляді рукопису, і тоді,коли захист відбувається за монографією, її основні положення мають бутиопубліковані у наукових журналах та інших періодичних фахових виданнях.
Наукову інформацію вдисертації необхідно викладати у найповнішому вигляді, обов'язково розкриваючихід та результати дослідження, з детальним описом методики дослідження. Повнотанаукової інформації повинна відбиватися в деталізованому фактичному матеріалі зобгрунтуваннями, гіпотезами, широкими історичними екскурсами і паралелями.
Основу змісту дисертаціїмає складати принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ ізакономірностей, атакож узагальнення вже відомих даних з інших наукових позиційабо аспектів. З огляду на це матеріал може містити дискусійні питання,пов'язані з переглядом існуючих поглядів та уявлень. Зміст дисертації повиненвідповідати вимогам оригінальності, унікальності і неповторності наведенихположень.
Характерними ознакамиформи викладення змісту дисертації є високий ступінь абстрагування, активнезастосування математичного апарату і засобів логічного мислення, атакожаргументованість суджень і точність наведених даних. Орієнтуючись на читачів,професійна підготовка яких найвища, здобувач мусить включити до тексту весьнаявний знаковий апарат (формули, графіки, діаграми, схеми, таблиці, латинськіта грецькі позначення і т.ін.), тобто все те, що складає “мову науки”,зрозумілу лише спеціалістам. У мовно-стилістичному оформленні матеріалу слідвраховувати особливості наукового стилю мови, головною рисою якого єоб'єктивність, яка випливає із специфіки наукового пізнання. Необхідно стисло,логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових досліджень,уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.
Назва дисертації має бутиякомога коротшою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної науковоїпроблеми (задачі), вказувати на мету дисертаційного дослідження і йогозавершеність. Часом для більшої конкретизації до назви можна долучити невеликий(4-6 слів) підзаголовок.
Такими є основнітипологічні характеристики дисертації як особливого виду наукової праці.Розглянемо тепер, як її треба готувати до публічного захисту, аби повною міроюзадовольнити всі вимоги до кваліфікаційної праці на здобуття наукового ступеня.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНАМЕТОДИКА НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ
Отримання науковихрезультатів, оформлених у вигляді специфічного продукту під назвою“дисертація”, має свої принципи, методи, техніку і технологію. Метацього посібника — не навчити наукової творчості, а сприяти оптимальнійорганізації діяльності молодих вчених, які ставлять перед собою завданнязахисту дисертації через ознайомлення з принципами побудови дисертації,принципами й методами встановлення новизни, достовірності і практичноїзначущості наукових результатів.
Для дослідника-початківцяважливо не тільки добре знати основні положення, характерні для дисертації яккваліфікаційної роботи, але й мати хоча б загальне уявлення про методологіюнаукової творчості. Їм передовсім не вистачає досвіду в організації своєїроботи, у використанні методів наукового пізнання і застосуванні логічнихзаконів і правил.
Авторитет вченоговизначається насамперед результатами його праці, ерудицією та кваліфікацією.
Під ерудицією розуміютьшироке і глибоке знання не тільки тієї галузі науки, в якій працює вчений, а йсуміжних. Найбільш достовірні та міцні знання здобуваються із першоджерел.Вчений піддає їх критичному аналізу, творчій переробці, систематичновикористовує у своїй діяльності.
Кваліфікація вченого — цепоєднання ерудиції та його творчих навичок у проведенні теоретичної йекспериментальної роботи.
Відсутність ерудиціїздебільшого призводить до кустарщини і фабрикації різних схем на недостатньоперевірених і не проаналізованих глибоко матеріалах, до повторення у гіршомуваріанті раніше зробленого іншими. Вчений, маючи широку ерудицію та творчінавички, спроможний критично осмислювати наукову інформацію, оцінювати їїпереваги і вади, “нестандартно” мислити, знаходити власні вирішення, висовуватинові наукові ідеї, вміти працювати з науковими приладами, комп'ютерноютехнікою, проводити самостійно експеримент, накопичувати й аналізуватинеобхідні факти, узагальнювати їх, систематизувати, теоретично пояснювати,оформлювати у вигляді наукових звітів, статей, доповідей, монографій, патентів,володіти навичками наукової організації творчої праці.1.1 Наукове вивчення як основна форма наукової роботи
Будь-яке науковедослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праціздійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі загальні методологічні підходи до йогопроведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі [4].
Сучасненауково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, яківивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення,розгляду його у виникненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.
Відомо, що нові науковірезультати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії.Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості.Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуваєнемов би другого життя, але в іншому, більш досконалому вигляді.
Вивчати в науковому сенсі- це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, щоїх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці мало встановитиякийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасноїнауки, з'ясувати його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.
Накопичення науковихфактів у процесі дослідження — завжди творчий процес, в основі якого лежитьзадум ученого, його ідея. У філософському визначенні ідея являє собоюпродукт людської думки, форму відображення дійсності. Ідея відрізняється відінших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відображенооб'єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання іпрактичного перетворення дійсності.
Ідеї народжуються ізпрактики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежатьреальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразузнаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення. Тоді на допомогу приходитьспроможність дослідника пропонувати новий, зовсім незвичний аспект розглядузавдання, яке довго не могли вирішити за звичайних підходів до справи.
Нова ідея — не простозміна уявлення про об'єкт дослідження шляхом строгого обгрунтування — цеякісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень.Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляєтьсянезвичний, неочікуваний результат, який надто розходиться з загальноприйнятимиположеннями науки — парадигмами. При цьому отримання нових знань відбуваєтьсяза такою схемою: парадигма — парадокс — нова парадигма. Можна стверджувати, щорозвиток науки — це зміна відмінних парадигм, методів, стеореотипів мислення.Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна зних відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який неможна логічно вивести із відомих теорій. Особливу роль тут відіграютьінтуїтивні механізми наукового пошуку, які не грунтуються на формальній логіці.
Розвиток ідеї до стадіївирішення завдання звичайно здійснюється як плановий процес науковогодослідження. Хоча в науці й відомі випадкові відкриття, проте тільки планове,добре обладнане сучасними засобами науко ве дослідження дає змогу розкрити іглибоко пізнати об'єктивні закономірності в природі. Згодом іде процеспродовження цільової та загальноідейної обробки первинного задуму, уточнення,зміни, доповнення і розвитку накресленої схеми дослідження з використаннямрізних методів пізнання [5, 6, 7].
Метод - це сукупність прийомів чи операційпрактичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішеннюконкретної задачі. Фактично різниця між методом та теорією має функціональнийхарактер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, методвиступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.
У кожному науковомудослідженні можна виділити два рівні: 1) емпіричний, на якому відбуваєтьсяпроцес накопичення фактів; 2) теоретичний — досягнення синтезу знань (у формінаукової теорії).
Згідно з цими рівнями,загальні методи пізнання можна поділити на три групи [5], грані між якимивизначені приблизно:
*          методиемпіричного дослідження;
*          методи,використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях;
*          методитеоретичного дослідження.
*          Методиемпіричного дослідження.
Спостереження - це систематичне цілеспрямованевивчення об'єкта. Аби бути плідним, спостереження мусить відповідати такимвимогам:
a)   задуманості заздалегідь(спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання);
b)   планомірності (виконується за планом,складеним відповідно до завдання спостереження);
c)   цілеспрямованості (спостерігаютьсялише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
d)   активності (спостерігач активно шукаєпотрібні об'єкти, риси явища);
e)   систематичності (спостереженняведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження як методпізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричнихтверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктівреальності — вихідних об'єктів наукового дослідження.
Порівняння - це процес встановлення подібностіабо відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального,притаманного двом або кільком об'єктам.
Метод порівняння досягнерезультату, якщо виконуються такі вимоги:
a)   можуть порівнюватися лише такі явища,між якими можлива деяка об'єктивна спільність:
b)   порівняння має здійснюватися за найбільшважливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явищаможуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння збудь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримуютьякісні результати (більше — менше, вище — нижче). Порівняння ж об'єктів зеталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівнянняназивають вимірюванням.
Задопомогою порівнянняінформація щодо об'єкта здобувається двома шляхами:
c)   безпосередній результат порівняння(первинна інформація);
d)   результат обробки первинних даних(вторинна або похідна інформація).
Вимірювання - це визначення числового значенняпевної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявністьтаких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів,методу вимірювання.
Вимірювання розвинулося зоперації порівняння, проте воно — більш потужний і універсальний пізнавальнийзасіб.
Для точних наукхарактерним є органічний зв'язок спостережень та експериментів із знаходженнямчислових значень характеристик досліджуваних об'єктів. За образнимвисловлюванням Д.І.Менделеєва, “наука починається відтоді, як починаютьвимірювати”.
Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, заяким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створеннюштучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявленнявідповідної властивості.
Перевагиекспериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:
e)   у процесі експерименту можна вивчатиявище “у чистому вигляді”, звільнившися від побічних факторів, які затінюютьосновний процес;
f)    в експериментальних умовах можнадослідити властивості об'єктів;
g)   повторюваність експерименту: можнапроводити досліди стільки разів, скільки це необхідно.
Експеримент проводять утаких випадках:
*          при спробівиявлення раніше невідомих властивостей об'єкта;
*          при перевірціправильності теоретичних побудов;
*          придемонструванні явища.
У науковому дослідженніексперимент і теорія найтісніше взаємопов'язані. Всіляке ігноруванняексперименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортанняекспериментальних досліджень являє собою один із найважливіших шляхів розвиткусучасної науки.
Методи, щозастосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень.
Абстрагування - це відхід у думці від несуттєвихвластивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котріцікавлять дослідника.
Процес абстрагування маєдва ступені. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення фактунезалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна незважати, від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньовід фактора 5, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). Другий ступінь:реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що одиноб'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як “модель” першого.
Абстрагування можезастосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшлиабстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракційвсе більш зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити упізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьомускладному.
Існують такі основні видиабстракції:
ототожнення — утворенняпоняття через об'єднання предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності вособливий клас (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів);
ізолювання — виділеннявластивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, та позначення їхпевними “іменами”, що надає абстракціям статусу самостійних предметів(наприклад, “надійність”, “технологічність”).
Різниця між цими двомаабстракціями полягає у тому, що в першому випадку ізолюється комплексвластивостей об'єкта, а у другому — єдина його властивість;
конструктивізації — відхилення від невизначеності меж реальних об'єктів (безперервний рухзупиняється і т.ін.);
актуальної нескінченності- відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утвореннянескінченної множини, від неможливості задати його повним переліком всіхелементів. Така множина розглядається як наявна;
потенціальноїздійсненності — відхилення від реальних меж людських можливостей, обумовленихобмеженістю життя у часі та просторі (нескінченність розглядається якпотенціальне здійснена).
Результат абстрагуваннячасто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складнішихза своєю структурою методів експерименту — аналізу і моделювання.
Аналіз і синтез. Аналіз — метод пізнання, який даєзмогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементиоб'єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускаєз'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтезвзаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Аналіз і синтез бувають:
a)   прямим, або емпіричним(використовується для виділення окремих частин об'єкта, виявлення йоговластивостей, найпростіших вимірювань і т.ін.);
b)   зворотним, абоелементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовнопричинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. Прицьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвим, а другорядніігноруються);
c)   структурно-генетичним (вимагаєвиокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив навсі інші сторони об'єкта).
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть таку розумовуконструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставізнання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методупізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретнихявищ.
Під індукцією розуміютьперехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частинупредметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція- взаємопротилежні методи пізнання.
Існує кілька варіантівустановлення наслідкового зв'язку методами наукової індукції:
a)   метод єдиної подібності. Якщо два чибільше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всіінші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, якерозглядається;
b)   метод єдиної розбіжності. Якщовипадок, у якому досліджуване явище наступає, і випадок, в якому воно ненаступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме цяобставина, наявна в одному випадку і відсутня у іншому, є причиною явища, котредосліджується;
c)   об'єднаний метод подібності ірозбіжності — комбінація двох перших методів;
d)   метод супутніх змін. Коли виникненняабо зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вониперебувають у причинному зв'язку один з іншим;
e)   метод решт. Якщо складне явищевикликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, івідомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явищавикликається обставинами, що залишилися.
Моделювання - метод, який грунтується навикористанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделямирозуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформаціїстосовно нього. Моделі — це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва,а розбіжність — несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні таідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі -дереві, металі,склі і т.ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення,рисунок, схема, комп'ютерна програма і т.ін.
Метод моделювання маєтаку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в)дослідження моделі; г) перенесення знань з моделі на оригінал.
Методи теоретичнихдосліджень.
Ідеалізація - це конструювання подумки об'єктів,які не існують у дійсності або практично не здійсненні (наприклад, абсолютнотверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина).
Мета ідеалізації:позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити ( удумці) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями.
При цьому метадосягається завдяки:
a)   багатоступінчастому абстрагуванню(наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття “площина”);
b)   переходу подумки до кінцевого випадкуу розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло);
c)   простому абстрагуванню (рідина, що нестискується). Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.
Формалізація - метод вивчення різноманітнихоб'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогоюштучних мов, наприклад мовою математики. Переваги формалізації:
a)   вона забезпечує узагальненістьпідходу до вирішення проблем;
b)   символіка надає стислості та чіткостіфіксації значень;
c)   однозначність символіки (немаєбагатозначності звичайної мови);
d)   дає змогу формувати знакові моделіоб'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, заякого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться зних відповідно до певних логічних правил.
Гіпотеза таприпущення. Установленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграєгіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходувід фактів до законів.
Розвиток гіпотезивідбувається за трьома стадіями:
a)   накопичення фактичного матеріалу івисловлювання на його основі припущень;
b)   формування гіпотези, тобто виведеннянаслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятноїтеорії;
c)   перевірка отриманих результатів напрактиці і на її основі уточнення гіпотези. Якщо при перевірці наслідоквідповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.
Гіпотези (як і ідеї)носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація ранішенакопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів — у цьомусутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза можеузгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше недає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навітьдостовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, алене варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гіпотези.Гіпотеза висувається з надією нате, що вона, коли не цілком, то хоча бчастково, стане достовірним знанням.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення,формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метоювиявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.Даний метод дослідження використовується головним чином у суспільних науках. Уприкладних — він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку і формуваннятих чи тих галузей науки і техніки.
Системний підхід полягає у комплексному дослідженнівеликих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого ізузгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу,треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку та взаємодії з іншими елементами,виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому,встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим їїфункціонування.
Ускладненнязадач та об'єктів дослідження викликає необхідність розподілення (декомпозиції)системи на системи нижчого рівня (підсистеми), які досліджуються автономно,причому з обов'язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожноїпідсистеми із загальною ціллю системи. Таким чином, декомпозиція напередвизначає створення ієрархії системи. Застосування декомпозиції обумовлене нетільки неможливістю охопити неосяжне, але й різнорідністю елементів складноїсистеми і, як наслідок, необхідністю залучення фахівців різного профілю.
По суті, декомпозиція — це операція аналізу системи. Природно, що дослідження менш складних системнижчого рівня простіше та зручніше. Проте наступне узгодження функціонуванняпідсистем (операція синтезу) являє собою суттєво складніше завдання, ніждослідження окремих підсистем. Тут основні труднощі пов'язані з емерджентністюсистеми.
Теорія - система знань, яка описує і пояснюєсукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі законидо єдиного об'єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах,отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються,вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основівведених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.
До нової теоріївисуваються такі вимоги:
a)   адекватність наукової теоріїописуваному об'єкту, що дає змогу у визначених межах замінюватиекспериментальні дослідження теоретичними;
b)   повнота опису певної галузі дійсності;
c)   необхідність пояснення взаємозв'язківміж різними компонентами в межах самої теорії. Наявність зв'язків між різнимиположеннями теорії забезпечить перехід від одних тверджень до інших;
d)   відсутність внутрішньоїнесуперечливості теорії та відповідність її дослідним даним.
Теорія має бутиевристичною, конструктивною і простою.
Евристичність теоріївіддзеркалює її можливості передбачення та пояснювання. Математичний апараттеорії повинен не тільки забезпечувати точні кількісні передбачення, але й допомагативідкривати нові явища. Конструктивність теорії полягає у можливості простої,здійснюваної за певними правилами, перевірки основних її положень, принципів ізаконів. Простота теорії досягається введенням узагальнених законів скороченнята стиснення інформації за допомогою спеціальних символів.
Вирішальною основоюнаукового пізнання є практика. Роль практики полягає у створенніматеріально-технічних засобів наукового дослідження. При цьомуматеріально-технічні засоби не залишаються незмінними, а безперервноудосконалюються в процесі розвитку матеріального виробництва, промисловості,техніки.
Наукове пізнанняпокликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішенняпрактичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементовінаукового передбачення. Проте практика — це не тільки вихідний пункт і метапізнання, а й вирішальне підґрунтя цього складного процесу.
Таким чином, виростаючи зпрактики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великогозначення для неї самої. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існуваннята розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу наці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.1.2 Загальна схема наукового дослідження
Весь хід науковогодослідження можна приблизно зобразити у вигляді такої логічної схеми [4]:
1) Обгрунтуванняактуальності обраної теми.
2) Постановка мети іконкретних завдань дослідження.
3) Визначення об'єкта іпредмета дослідження.
4) Вибір методів(методики) проведення дослідження.
5) Опис процесудослідження.
6) Обговореннярезультатів дослідження.
7) Формулювання висновківі оцінка одержаних результатів.
Обгрунтуванняактуальності обраної теми - початковий етап будь-якого дослідження. Стосовно дисертації поняття«актуальність» має одну особливість. Дисертація, як уже зазначалося,є кваліфікаційною працею, і те, як її автор уміє обрати тему і наскількиправильно він цю тему розуміє й оцінює з точки зору своєчасності та соціальноїзначущості, характеризує його наукову зрілість і професійну підготовленість.
Що ж таке актуальність,або «кому це потрібно?». Чи інакше — «Якій галузі виробництваабо знань і для чого необхідні запропоновані наукові результати?».
Висвітлення актуальностіне повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне — сутність проблеми, з чого й випливе актуальність теми. Проблема завжди виникаєтоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове ще не набулорозвинутої форми. Таким чином, проблема в науці — це суперечлива ситуація,котра вимагає свого вирішення. Така ситуація найчастіше виникає в результатівідкриття нових фактів, які явно не вкладаються у рамки колишніх теоретичнихуявлень, тобто коли жодна з теорій не може пояснити щойно виявлені факти.
Правильна постановка таясне формулювання нових проблем часом має не менше значення, ніж їх вирішення.По суті, саме вибір проблеми, якщо не цілком, то дуже великою мірою визначає якстратегію дослідження взагалі, так і напрямок наукового пошуку зокрема. Невипадково вважається, що сформулювати наукову проблему — означає показативміння відокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо і щопоки невідомо науці з предмету дослідження.
Від доведенняактуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження,а також вказати конкретні завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієїмети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити..., описати...,встановити..., вияснити..., вивести формулу… і т.ін.).
Формулювання цих завданьнеобхідно робити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення складатимезміст розділів дисертаційної роботи. Це важливо також і тому, що назви такихрозділів з'являються саме з формулювання завдань дослідження.
Надалі формулюються об'єкті предмет дослідження. Об'єкт — це процес або явище, що породжуютьпроблемну ситуацію і обрані для вивчення. Предмет — це те, що міститься в межахоб'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесуспіввідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та йогочастина, котра є предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основнаувага дисертанта, саме предмет дослідження визначає тему дисертаційної роботи,яка виноситься на титульний аркуш як заголовок.
Дуже важливим етапомнаукової праці є вибір методів дослідження - інструменту отриманняфактичного матеріалу і необхідної умови досягнення поставленої в роботі
Опис процесудослідження -основна частина дисертації, де висвітлюються методика і техніка дослідження звикористанням логічних законів і правил.
Дуже важливий етап ходунаукового дослідження — обговорення його результатів на засіданняхпрофілюючих кафедр, наукових семінарів, учених і науково-технічних рад зпопередньою оцінкою теоретичної та практичної цінності дисертації, що є першимколективним відзивом.
Заключним етапом ходунаукового дослідження є висновки, котрі містять те нове і суттєве, щоскладає наукові і практичні результати проведеної дисертаційної праці.
Як випливає ізвикладеного, поняття “дисертація” невід'ємне від поняття “науковий результат”.Науковий результат — це знання, відповідне вимогам новизни, достовірності іпрактичної цінності. Ці вимоги надалі викладатимуться докладно. Науковийрезультат, як правило, — творчий продукт одного розділу дисертації. Сутністьнаукового результату формулюється у висновках до розділу. Формулювання сутностіповинне бути коротким, зрозумілим, конкретним, без загальних слів і термінів,які потребують додаткового пояснення. Найкращою формою наукового результату єзакон або закономірність. Наведемо приклади наукових результатів [2]:
— для однорідногоелектричного ланцюга сила струму дорівнює напрузі, поділеній на опір, тобто / =и/К (закон Ома);
— сума окремих струміврозгалуженого електричного ланцюга дорівнює повному струму у цьому ланцюзі,тобто / = /1 + /2, + /3 +… (першийзакон Кірхгофа);
— обсяг інформації,необхідний для управління виробничою системою, квадратове залежить від сумиодиниць обладнання та кількості обслуговуючого персоналу цієї системи, тобто W = с (т + п)2 (постулатВ.М.Глушкова);
— половина товарів, якіобертаються нині на ринку України, десять років тому покупцям була невідома;
— 20 % людей випивають 80% всього пива (принцип 20/80);
— продуктивність працібудь-якого працівника залежить від її мотивації. Проаналізуємо наведенітвердження, виписані у порядку зменшення їх “якості”. Перші два (закони Ома таКірхгофа) відповідають усім вимогам до наукового результату: колись вони булиновим знанням, їхня актуальність була незаперечною, вони багаторазово перевіреніекспериментами, мають загальний характер, теоретичну та практичну цінність.Третє твердження, взяте з відомої монографії В.М.Глушкова “Вступ докібернетики”, за формою має вигляд наукового результату, проте, як стверджуютьавтори [2], не відповідає вимозі достовірності, бо виведене інтуїтивно, безбагаторазової перевірки. Четверте твердження (щодо товарів) є науковимрезультатом, отриманим експериментальне (шляхом статистичної обробки даних).П'яте твердження (принцип 20/80) здається скоріше жартом, ніж науковимрезультатом, з огляду на його формулювання. Насправді, цей принцип не разпідтверджувався у різноманітних експериментах і має практичне значення. Йогобільш точне формулювання: у будь-якій організації в середньому 20 % факторівобумовлюють 80 % ефекту. Наприклад, у будь-якій організації приблизно 20 % людейвиконують 80 % всієї роботи; 80 % браку припадає на 20 % деталей; у житті 80 %всіх неприємностей викликаються приблизно 20 % факторів і т. ін. Останнєтвердження не може претендувати на науковий результат: у ньому йдеться прозагальновідому тенденцію, немає конкретності, а тому й практичної цінності,термін “мотивація” сам потребує роз'яснення.
Наукові результати можнаподілити на два види: теоретико-методологічні (для теоретичних досліджень), у томучислі: концепція, гіпотеза, класифікація, закон, метод; та інструментальні (дляприкладних та емпіричних досліджень), зокрема: спосіб, технологія, методика,алгоритм, речовина.
1.3 Організація творчої діяльності
Багато хто вважає, щотворчий процес є можливим тільки у періоди якогось “натхнення”. Це глибокапомилка: звісно добре, коли дослідження настільки захоплюють, що з'являєтьсятворчий порив, але для досягнення кінцевої мети важливий не так порив, яккопітка і добре організована праця. Оманою є те, що великі люди творять легко,без особливих витрат часу і сил. Це можна підтвердити словами великих діячівнауки і мистецтва.
Альберт Ейнштейн (проКеплера): «Він жив у епоху, коли ще не було певності, що існує якасьзагальна закономірність для всіх явищ природи. І якою глибокою була його віра втаку закономірність, коли, працюючи в самотині, ніким не підтримуваний і немаючи нікого, хто б його розумів, він протягом багатьох десятків років черпав уній силу для важкого і копіткого емпіричного дослідження руху планет іматематичних законів цього руху!»
П.І.Чайковський:“Натхнення народжується тільки з праці і під час праці”… “Навіть людина зкарбом генія нічого не дасть не тільки великого, але й середнього, якщо не будепекельно працювати”.
Біографії вченихсвідчать, що вони всі були великими трудівниками, а їхні досягнення єрезультатом колосальної праці, величезного терпіння та посидючості, неймовірноївпертості та наполегливості.
Зазначимо деякі принципинаукової праці.
1. Постійно думати пропредмет дослідження. Так, І. Ньютон на запитання про те, як йому вдалосявідкрити закони небесної механіки, відповів: “Дуже просто, я весь час думав проних”. Біографи Д.1. Менделєєва пишуть, що Дмитро Іванович “побачив” своютаблицю уві сні. На цій підставі деякі скептики стверджували, що періодичнасистема елементів могла наснитися і будь-кому іншому Але якщо врахувати, щоД.І. Менделєєв близько 20 років безперервно думав про систематизацію елементів(а по суті це — багатокритеріальна задача упорядкування [2], і він шукав їїрозв'язок комбінаторним шляхом), то достовірність такого твердження скептиківблизька до нуля.
Із першого принципувипливають два практичні висновки, корисні для молодих учених. По-перше, неможна займатися науковою працею тільки на роботі, обмежуючи себе годинамиобов'язкової присутності. Досвід свідчить, що такий полегшений режимунеможливлює виконання дисертації у строк і з потрібною якістю. Думати пропредмет свого дослідження необхідно постійно.
По-друге, слід позбутисянекритичного сприймання чужих думок та ідей. Хоча вивчення літератури за темоюдисертації і є важливим, набагато більше значення має власна творчість. Вартонасамперед шукати власні шляхи вирішення проблеми, свій напрямок науковогопошуку, тоді вивчення літератури буде корисним, бо дасть змогу уникнутипомилкових шляхів. Не працювати без плану. За весь період роботи наддисертацією може існувати декілька планів. Контролювати хід роботи, обмежуватиглибину розробки. За результатами контролю треба коригувати як загальний план, такі окремі його частини.
У будь-якому дослідженнітреба обмежувати себе як за шириною охоплення теми, так і за глибиною їїрозробки: з цього випливає, що необхідно сформулювати не тільки завдання даногоетапу дослідження, а й обмеження у вирішенні загального завдання. Обмеженняособливо важливі на етапі написання дисертації за готовим чорновим матеріалом.
Деякі поради щодо технікироботи на основі публікацій [2] і власного досвіду здобувача.
1. При виконанні великоїроботи необхідно звільнитися від дрібних сторонніх справ.
2. Не можна робити двісправи одночасно: це не означає, що не варто чергувати складну і просту,особливо механічну роботу.
3. Треба знайтиіндивідуальні засоби “втягування” в роботу. Як правило, у всіх науковцівнайбільші труднощі викликає початок роботи, перші хвилини і години діяльності.Універсальних засобів “втягування” немає, вони для кожного свої. На наш погляд,добре було б розпочинати роботу з перечитування раніше написаного матеріалу тайого коригування: звичайно після 30-40 хвилин такої праці з'являється бажанняйти далі. Також індивідуально має бути обраний час роботи з граничною творчоюпродуктивністю.
4. Особливу увагу слідзвернути на допустиму тривалість праці та необхідний час відпочинку Це слідчітко визначити, бо кожна праця вимагає дотримання режиму, інакше вона стаємалопродуктивною і може призвести до втрати віри у свої сили.
Ефективність науковихрозробок суттєво залежить від оволодіння спеціалістами методами математичногомоделювання і засобами обчислювальної техніки.
Розглянемо три типовіситуації, коли доцільно звертатися до ЕОМ.
У першому випадкудослідник, який розробив метод і алгоритм (розрахунку, вибору і т.ін.), хочедовести результат до програмного продукту. У цьому випадку ЕОМ використовуєтьсялише як знаряддя, за допомогою якого буде працювати програма.
У другому — автордисертації завершує дослідження не тільки алгоритмами і програмами розрахунку(оптимізації) параметрів пристроїв або технологічних процесів, а й фрагментомсистеми автоматизованого проектування якихось елементів з оптимальнимизначеннями параметрів. Цей результат є вагомішим, ніж попередній.
У третьому випадку ЕОМвикористовується для математичного моделювання процесів у досліджуванихсистемах. Відомо, що за правильної побудови математичної моделі, вона спроможнанадати значно більше інформації щодо характеристик системи, ніж натурнийексперимент. Цифрове моделювання у процесі створення або дослідження вузлів,машин, приладів і систем може застосовуватися не тільки для визначення основнихпараметрів проектованого пристрою, а й для порівняльного аналізу різнихваріантів структур пристрою, виявлення їхніх потенційних можливостей, виборудопусків на окремі параметри тощо. З такою ж метою може використовуватися ЕОМдля вивчення моделей теплопередачі, технологічних процесів, моделей міцностіабо надійності і т.ін. Безмежною є сфера застосування математичних методів таЕОМ при проведенні досліджень у галузі суспільних наук.1.4 Робота над статтями та доповідями
Для майбутньоговченого важливо оволодіти технікою написання статей і підготовки доповідей наконференціях не тільки з точки зору задоволення вимог щодо кількості та рівняпублікацій, а й з позицій сприйняття їх слухачами та читачами. Це зобов'язує допевної логіки побудови доповіді чи статті, високої вимогливості до їх форми,стилю і мови.
Опублікувати статтю — цеозначає зробити даний матеріал надбанням фахівців для використання в їхнійроботі. Отже, треба писати просто і зрозуміло.
Слід уникати якпередчасних публікацій, так і зволікання з публікаціями. У Фарадея був девіз: to work, to finish, to publish, тобто працюй, закінчуй, оприлюднюй, бо це надаєпріоритет в авторстві і практично необмежену аудиторію.
Висвітлимо методикунаписання статті за результатами якогось часткового дослідження. Передусімтреба розробити план. Для статті обсягом сім-вісім машинописних сторінок планмає виглядати так:
1) вступ — постановкапроблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими практичними завданнями(5-10 рядків);
2) останні дослідження іпублікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальноїпроблеми, котрим присвячується дана стаття (звичайно ця частина статі складаєблизько 1/3 сторінки); її можна назвати “вихідні передумови”;
3) формулювання цілейстатті (постановка завдання); цей розділ вельми важливий, бо з нього читачвизначає корисність для себе даної статті; мета статті випливає з постановкизагальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття маєна меті ліквідувати якісь “білі плями” у загальній проблемі (обсяг цієї частинистатті 5-10 рядків);
4) виклад власнематеріалу дослідження (5-6 сторінок машинописного тексту через 2 інтервали).Невеликий обсяг вимагає виділення головного у матеріалах дослідження; інодіможна обмежитися тільки формулюванням мети досліджень, коротким згадуванням прометод вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статтінемає суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;
5) у закінченнінаводяться висновки з даного дослідження і коротко подаються перспективиподальших розвідок у цьому напрямку.
Деякі журнали для авторівпублікують навіть вимоги до структури статей.
Методика підготовкидоповіді на науковій конференції є дещо іншою. План доповіді — аналогічнийплану статті. Проте, специфіка усного мовлення викликає суттєві зміни у формі ізмісті. При написанні доповіді треба врахувати, що значна частина матеріалувикладена на плакатах (слайдах). На плакатах звичайно подають: математичніпостановки, метод вирішення, алгоритм”, структуру системи, схему експерименту,виявлені залежності у табличній або графічній формі і т.ін. Тому в доповідівикладають коментарі (але не повторення!) до ілюстративного матеріалу. Це даєзмогу на 20-30% скоротити її.
Слід також мати на увазі,що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінкахмашинописного тексту (через два інтервали), тому обсяг доповіді звичайно єменшим від обсягу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на попереднівиступи за темою його доповіді. Полемічний характер доповіді викликає інтересслухачів і підвищує їхню активність.

Розділ 2 ТЕХНОЛОГІЯРОБОТИ НАД ДИСЕРТАЦІЄЮ2.1 Вибір теми
Вибір теми,вочевидь, є найбільш відповідальним етапом у діяльності аспіранта чи здобувача,бо він часом визначає майбутню діяльність людини на все життя і вирішальнимчином обумовлює результат дисертаційного дослідження. Практика показує, що правильно обратитему — це значить наполовину забезпечити успішне її виконання.
Розрізняють три різновидитем: теми як результат розвитку проблем, над якими працює даний науковийколектив; ініціативні теми; замовлені теми.
Найкраще обирати темипершої групи.
Ініціативні теми можутьвиникати при двох взаємовиключних ситуаціях: як у результаті доброї науковоїпідготовки здобувача, так і недостатніх його кваліфікації і науковомукругозорі. Науковий керівник мусить розібратися в ситуації, по змозі підтриматиініціативу здобувача, але ця підтримка має грунтуватися на реальній оцінціситуації і не може ставити під загрозу успішне виконання роботи.
Замовлені теми, якправило, пов'язані з основними планами науково-дослідних робіт у галузі абооб'єднанні. За актуальністю і економічною значущістю замовлені теми мають низкупереваг перед іншими, тому насамперед їх потрібно аналізувати з позиційреальності виконання і можливості створення теоретичної бази.
При обранні темиосновними критеріями повинні бути актуальність, новизна і перспективність;наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в даній установі; зв'язокїї з конкретними господарськими планами і довгостроковими програмами;можливість отримання від впровадження результатів дослідження технічного,економічного і соціального ефекту.
Дисертації, як відомо,пишуться з різних причин. Одні здобувачі виходять з чисто практичних міркувань:необхідно отримати науковий ступінь, і працюють над дисертацією тільки дляцього. Вони обирають будь-яку тему, аби “захиститися”. Інші розглядаютьдисертацію як можливість реалізувати задуману ідею, яку виколисували, доки вонане “достигла”. Саме у таких людей найбільші шанси обрати вдалу тему, над якоювони працюватимуть цілеспрямовано та із задоволенням від отриманих результатів.
Якщо молодий вчений не взмозі самостійно обрати тему дисертації, він може звернутися до будь-якоїнаукової установи держави. Суттєву допомогу тут надає ознайомлення заналітичними оглядами і статтями у спеціальній періодиці, а також бесіди іконсультації зі спеціалістами-практиками, в яких можна з'ясувати досі маловивчені в теоретичному плані важливі питання з різних сфер людської діяльності.
Обравши тему, здобувачмає усвідомити сутність пропонованої ідеї, її новизну й актуальність,теоретичну важливість і практичну значущість. Це значно полегшує оцінку іостаточне закріплення обраної теми.
Говорячи про новизну ідеї(а отже, і теми), не треба забувати відоме положення, що не все нове єобов'язково прогресивним, так само як і старе — консервативним. Наукова новизнасамої дисертації — це ознака, наявність якої дає авторові підстави використовуватипоняття “вперше” при характеристиці отриманих ним результатів і проведеннядослідження в цілому. Поняття “вперше” означає в науці факт відсутностіподібних результатів до їх публікації. Вперше може проводитися дослідження наоригінальні теми, раніше не досліджувані в тій чи іншій галузі науковогознання.
Для багатьох галузейнауки наукова новизна виявляється у наявності вперше сформульованих і змістовнообгрунтованих теоретичних положень, методичних рекомендацій, які впроваджені впрактику і суттєво впливають на досягнення нових соціально-економічнихрезультатів. Новими можуть бути тільки ті положення дисертаційного дослідження,котрі сприяють подальшому розвитку науки або окремих її напрямків. Новизнаісторичних досліджень полягає у введенні до наукового обігу досі невикористовуваних джерел, з'ясуванні генезису розвитку тієї чи іншої галузізнань, у розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку науки і техніки.
Часом здобувачівисловлюють побоювання, чи не робить хтось іще дисертацію на таку ж тему. Ціпобоювання є марними, хоча природно, що актуальною темою можуть займатися вдекількох установах одночасно. Досвід підказує, що не можуть двоє людей, непов'язаних один з одним, однаково вирішити якусь проблему Обов'язково принципвирішення проблеми, зміст теоретичної частини, методика експерименту будутьрізними.
Питання новизни є одним знайбільш суперечливих і складних як при захисті дисертації, так і опублікуванністатті. Одні експерти (члени спеціалізованої вченої ради, члени редколегії)вважають отриманий результат новим, інші — давно відомим. Тут вони спираютьсяна свій особистий досвід, який при зростаючій кількості робіт, розширеннітематики досліджень і одночасному зменшенні доступних джерел інформації стаєвсе менш надійним. Тому кожен здобувач повинен вміти визначити новизну свого науковогорезультату. Найтиповіші помилки, яких припускаються у цьому, такі: новизнапідміняється актуальністю теми, її практичною і теоретичною значущістю;
a)   у працях стверджується, що данепитання не розглядалося в конкретних умовах, його важливість для практики;
b)   висновки до розділів мають характерконстатації і є самоочевидними твердження, з якими дійсно не можна сперечатися;
c)   немає зв'язку між отриманими раніше іновими результатами, тобто наступності. За місцем отриманих знань у рядувідомих наукових даних можна виділити три рівні новизни [8]:
d)   перетворення відомих даних, докоріннаїх зміна;
e)   розширення, доповнення відомих даних;
f)    уточнення, конкретизація відомихданих, поширення відомих результатів на новий клас об'єктів, систем.
Рівень перетворенняхарактеризується принципово новими в даній галузі знаннями, які не простодоповнюють відомі положення, а являють собою щось самостійне. Самоперевіркуцього рівня можна здійснити, поставивши собі питання: “А що, ніхто ніколи цюзадачу не вирішував?” На цьому рівні суттєво важливо розрізняти два варіантиновизни: дискусійно-гіпотетичну і загальновизнану. У першому випадку новірезультати ще не досить доказові, не мають достатніх всебічних конкретизацій інерідко натрапляють на протидію, оскільки самі факти не піддаютьсяноваторському науковому поясненню. Тому залишається сумнів щодо справедливостітаких наукових ідей. Так було, наприклад, з геліоцентричною гіпотезою Дж.Бруноі М.Коперніка; можливо, що така сама ситуація спостерігається з телепатією таекстрасенсами. На етапі загальновизнаної новизни такий сумнів зникає(наприклад, він зник стосовно праць К.Е.Ціолковського, А.Ейнштейна).
На рівні доповнення новинрезультат розширює відомі теоретичні або практичні положення, додає до них новіелементи, доповнює знання в даній галузі без зміни їх сутності. Наведемоприклад. Спеціалісти з АСУ на досвіді знають (старе знання), що безпомилковістьвихідної інформації технологічного процесу обробки інформації залежить відкласу А задач, що вирішуються (облікові, планові, статистичні, інші);етапу В технологічного процесу (прийом і контроль вхідних документів,перенесення даних на машинний носій, машинна обробка, контроль і випусквихіднихдокументів); носія С інформації (вхідний документ, дискета, жорсткий диск);виду О помилок, пов'язаних зі станом первинних документів; виду Епомилок при перенесенні даних на машинний носій і т.ін. Проте важливістькожного фактора не була з'ясованою. Невідомими були також і рівнідостовірності, характерні для кожної градації фактора. У результаті проведенихдосліджень [9] встановлено (нове знання), що за ступенем впливу набезпомилковість перераховані фактори вишиковуються у такому порядку: А. Е.С, D, В. Типовими рівнями достовірності є: дляоблікових задач (0,19-1,0)-10-4 помилок / знак, для планових — (9,0-11,5) •10-4 помилок / знак, для статистичних — (6,0 — 8,6) •10-4помилок / знак і т.д. Таким чином, відбулося розширення відомого практичногоположення, додано нові елементи до знань щодо надійності АСУ.
Інший, жартівливийприклад. Народна мудрість проголошує: “Кожен бутерброд падає маслом донизу”. Це- відомий факт. Туркменська приказка додає: “Якщо не пощастить, то собака і наверблюді вкусить”. Узагальнюючи ці та їм подібні твердження, закон Мерфістверджує: “Якщо якась неприємність може трапитися — вона трапляється”. Такимчином, відбулося розширення колишнього знання: від поодинокого випадку збутербродом перейшли до будь-яких ситуацій та систем.
На рівні конкретизаціїновий результат уточнює відоме, конкретизує окремі положення, що стосуютьсяпоодиноких випадків. На цьому рівні відомий метод, спосіб можуть бутирозвиненими і поширеними на новий клас об'єктів, систем, явищ.
Таким чином, практичнобудь-яка актуальна науково-дослідна тема може забезпечити виконання дисертації,все залежить від глибини і широти її розроблення, а отже, від самого здобувача.У минулому однією з прикмет актуальності теми була належність її до планунауково-дослідних робіт організації, де працює дисертант, або до державногоплану науково-дослідних робіт. Нині ця ознака втратила свою інформативність.Оцінюючи актуальність обраної теми не можна ставити її в залежність відполітичної ситуації в країні або світі. Справжня наука не терпить кон'юнктурнихпідходів. Політизація тут у недалекому минулому призводила часом до звуженняспектру напрямів наукового пошуку, вилученню з нього напрямів, які некористувалися з якихось міркувань підтримкою правлячої партії, що було причиноюнеоб'єктивності наукових розроблень.
Даючи оцінку практичнійзначущості обраної теми, слід знати, що ця значущість залежить від характеруконкретного наукового дослідження.
Якщо дисертація маєметодологічний характер, то її практична значущість може полягати у публікаціїосновних результатів дослідження на сторінках монографій, підручників, науковихстатей; у наявності авторських свідоцтв, актів про впровадження результатівдослідження на практиці; в апробації результатів дослідження нанауково-практичних конференціях і симпозіумах; використанні наукових розробленьв навчальному процесі закладів освіти; участі в розробці державних ірегіональних програм розвитку тієї чи іншої галузі народного господарства;використанні результатів дослідження для підготовки нових нормативних іметодичних документів.
Практична значущістьдисертації методичного характеру може виявити себе у наявності науковообгрунтованих і апробованих результатами експериментів методів і засобівудосконалення економічного, технічного або соціального розвитку країни. Сюди жвідносять дослідження з наукового обгрунтування нових і розвитку діючих систем,методів і засобів того чи іншого виду діяльності.
Форми впровадженнянаукових результатів методичного характеру можуть бути вельми різними. Основніз них такі: пропозиції щодо вдосконалення систем соціально-економічного,технічного, політичного, юридичного і т.ін. регулювання; рекомендації стосовноудосконалення економічного механізму, управління соціальними процесами і т.ін.;нормативні і методичні документи, затверджені або рекомендовані длявикористання міністерствами, державними комітетами, відомствами, об'єднаннямиабо іншими зацікавленими організаціями.
Коли передбачається, щомайбутнє дослідження забезпечуватиме наукове обгрунтування шляхів оптимізаціїтрудових і матеріальних ресурсів або виробничих процесів, тобто носить виключноприкладний характер, то його практична значущість може виявлятися у такихформах: наукового обгрунтування напрямків, способів удосконалення умов іефективності праці, основних виробничих і невиробничих фондів, матеріальних,паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів соціальної й економічноїдіяльності об'єднань, відомств, організацій; економічного обгрунтування заходівщодо використання науково-технічних досягнень у різних галузях науки іпрактики; обгрунтування пропозицій з використання досягнень наукових розробленьу практичній діяльності підприємств і організацій; вирішення окремих проблемнихпитань у розробленні науково-дослідних тем, держбюджетних і договірних науковихробіт; використання результатів дослідження в реальних розробках проектнихінститутів, проектно-конструкторських та інших організацій.2.2 Складання плану дисертації
Від самого початку роботиздобувачеві необхідно мати план дисертації, хоча б попередній, такий, що будебагато разів коригуватися. Робочий план дисертації допомагає авторові скластийого науковий керівник. До обов'язків наукового керівника належить також роботазі складання календарного графіка роботи здобувача. Крім того, науковийкерівник рекомендує необхідну літературу, довідкові, архівні і статистичніматеріали та інші джерела за темою; проводить систематичні, передбаченірозкладом бесіди і консультації; оцінює зміст виконаної дисертації якчастинами, так і в цілому; дає згоду на подання дисертації на захист. Такимчином, керівник надає наукову і методичну допомогу, систематично контролюєвиконання роботи, вносить необхідні корективи, дає рекомендації щододоцільності прийняття того чи іншого рішення, а також робить висновок проготовність роботи.
Досвід вказує на те, щоза весь період роботи над дисертацією можуть бути складені плани кількох видів.Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму наукового дослідження.Можливо, що підґрунтям такого задуму буде лише гіпотеза, тобто припущення,викладене як на основі інтуїції (передчуття), так і на попередньо розробленійверсії (тобто на повідомленні чогось з метою попереднього пояснення). Навітьтака постановка справи дасть змогу систематизувати й упорядкувати всю наступнуроботу.
Попередній робочий плантільки в основних рисах дає характеристику предмета дослідження, надалі такийплан може і повинен уточнюватися, проте основне завдання, котре стоїть передроботою в цілому, повинне змінюватися якомога менше.
Робочий план має довільнуформу. Як правило, це план-рубрикатор, що складається з переліку розташованих уколонку рубрик, об'єднаних внутрішньою логікою дослідження даної теми. Такийплан використовується на перших стадіях роботи, даючи змогу ескізно представитидосліджувану проблему в різних варіантах.
На пізніших стадіяхроботи складають план-проспект, тобто реферативне викладення розміщених улогічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь зібранийфактичний матеріал. Доцільність складання плану-проспекту визначається тим, щошляхом систематичного включення все нових і нових даних його можна довести дозаключної структурно-фактологічної схеми дисертації.
Здобувачеві необхідноусвідомити черговість і логічну послідовність запланованих робіт. Приорганізаційній черговості завдання виконуються залежно від наявних можливостей,порядок їх виконання може змінитися за тієї умови, щоб за певний період вонивсі були виконані.
Логічна послідовністьдиктує розкриття сутності завдання. Поки не вивчений перший розділ, не можнапереходити до другого. Важливо навчитися знаходити в будь-якій роботі головне,вирішальне, те, на чому треба зосередити в даний час всю увагу. Це дасть змогузнайти оптимальні розв'язки поставлених завдань.
Такий методичний підхідпризводить до необхідності врахування стратегії і тактики науковогодослідження. Це означає, що дослідник визначає загальну генеральну мету в своїйроботі, формулює центральне завдання, виявляє всі доступні резерви длявиконання задуму та ідеї, обирає необхідні методи і прийоми дій, знаходитьнайзручніший час для виконання кожної операції.
У творчому дослідженніплан завжди має динамічний, рухливий характер і не може, не повинен сковуватирозвиток ідеї та задуму дослідника, зберігаючи певний чіткий і визначенийнауковий напрямок у роботі.
Зазначимо, що переважнабільшість наукових працівників має кілька планів, розрахованих на різні строки,наприклад, на рік, місяць, день. Кожен знаходить для себе способи фіксаціївиконання окремих пунктів плану з тим, щоб нереалізовані пункти можна булоперенести до наступного. Складаючи будь-який із планів треба враховуватиреальні можливості виконавця, бажане не повинне підміняти дійсність.
З урахуванням специфікитворчого процесу до плану дослідження вносять все, що можна заздалегідьпередбачити. Звісно, в науці можливі і випадкові відкриття, але не можна будуватинаукове дослідження, орієнтуючись на випадковості. Наукове дослідження не можепровадитися без плану. Тільки планове дослідження дає змогу надійно крок закроком глибоко пізнавати нові об'єктивні закономірності навколишньої дійсності.
За кожним науковимрезультатом можна простежити повний цикл дослідження, тобто сукупність етапів,що починається в точці “повного незнання” і закінчується впровадженням“добутого” знання. При плануванні етапів досліджень доцільно одночаснопродумати підготовку до друку необхідних публікацій. Можна виділити такі етапипроцесу отримання наукового результату із зазначенням характеру можливоїпублікації:
1.   Огляд стану проблеми, виділення задачдослідження. Післявиконання цього етапу можна підготувати і опублікувати оглядову статтю. Якщообсяг огляду є великим, доцільно її депонувати в УкрНТЕЇ або іншому державномуоргані науково-технічної інформації з обов'язковим анотуванням матеріалу в науковомуфаховому журналі.
2.   Постановка задачі дослідження, вибірметоду її вирішення.Після виконання цього етапу можна подати до фахового журналу статтю, де розкритиактуальність задачі, її фізичну й математичну постановку, визначитиматематичний клас задачі і обгрунтувати запропонований метод вирішення.
3.   Розробка та інтерпретація методу іалгоритму вирішення задачі, приклад вирішення задачі. Успішно подолавши цей етап, здобувачможе опублікувати статтю з описанням нового методу й алгоритму вирішення задачіабо викладом відомого методу в термінах вирішеної задачі, а також аналізом практичногоприкладу її вирішення.
4.   Розробка програмного забезпечення. Якщо розроблене програмнезабезпечення має необхідні якості, притаманні програмному продукту, доцільнооприлюднити опис відповідного пакету прикладних програм або автоматизованої системиу фаховому виданні, підготувати комплект програмної документації, провестимаркетингові дослідження (у межах своїх можливостей) для тиражування розробки.
5.   Експеримент. Після його успішного проведенняпублікують статтю з висвітленням опису і обговоренням результатів експерименту.
6.   Впровадження. За його результатами готуєтьсяоглядова стаття з усього циклу досліджень.
Крім того, результатикожного з етапів дослідження можуть бути проголошені на конференціях ісемінарах з публікацією тез доповідей або більш повних матеріалів, що єсвідченням апробації результатів та пріоритету розробки.
Таким чином, за кожноюзадачею дослідження (результатом, що виноситься на захист) може бутипідготовлено 5-6 публікацій, 1-2 депонованих рукописи, 4-5 тез і матеріалівдоповідей конференцій. Гадаємо, що публікації на етапах 2, 3, 6 єобов'язковими. Може виникнути питання: навіщо так багато публікацій? Адже при3-4 результатах, звичайних для кандидатської дисертації, згідно з нашою схемоювиходить близько 20 статей і стільки ж доповідей на конференціях. Звичайно, цясхема є ідеальною моделлю процесу дослідження і вимагати її дотримання відздобувача важко, але вона може бути критерієм якості його роботи: тільки тодіетап дослідження виконаний глибоко, якісно, коли за його результатами можнапідготувати статтю до авторитетного фахового видання.
Враховуючи те, щодисертація до захисту приймається тільки після виходу друком відповіднихпублікацій, готувати їх треба не в останній момент, а заздалегідь, у міруготовності наукових результатів, отриманих при вирішенні задач дисертаційногодослідження. Підготовка статей і доповідей на конференціях — обов'язковаскладова плану роботи над дисертацією.2.3 Вивчення літературних джерел. Методи добору фактичних матеріаліві складання огляду літератури
Ознайомлення зопублікованими за темою дисертації науковими працями починається відразу післярозробки ідеї, тобто задуму наукового дослідження, який, як уже зазначалосяраніше, знаходить своє відображення в темі і робочому плані дисертації.
Така постановка справидає змогу цілеспрямованіше шукати літературні джерела за обраною темою і кращеопрацювати матеріал, опублікований у працях інших учених, бо витоки основнихпитань проблеми майже завжди закладені в більш ранніх дослідженнях.
Літературний афоризмстверджує: “Вивчати явище без книг — це почати плавання у незвіданому морі безкарти, вивчати ж книги без практичної роботи — це значить зовсім не вийти вморе”. Звичайно, виконуючи дисертацію доводиться прочитати близько 1000 книг істатей, з яких приблизно 100-150 увійдуть до бібліографії дисертації, тобтобудуть детально вивчені. Тому необхідно навчитися двох видів читання:“швидкого” і “повільного”.
“Швидке” читання (читання“по діагоналі”) повинно відповісти на питання, чи варто дану статтю чи книгууважно вивчати.
Після того, як проглянутовсю наявну на даний момент літературу, можна приступити до “повільного”читання, до глибшого її вивчення, переходячи від простого матеріалу доскладнішого. Треба починати з книг, згодом — статті, спочатку вивчативітчизняні джерела, а потім — іноземну літературу.
При читанні відібраноїлітератури треба робити помітки, бажано на одному боці аркуша стандартногоформату; це дає змогу надалі компонувати матеріал у будь-якому порядку або, яккажуть, користуватися методом “клею і ножиць”. Читаючи джерела, ліпше записатибільше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися,повторний пошук — зайва втрата часу.
Дуже велике значення маєобробка записів у міру їх накопичення. Тут треба виявити максимальнуорганізованість, яка межує з педантизмом. За систему зберігання записів можнавзяти початковий план досліджень, а потім — план дисертації. Корисно длякожного її розділу завести окрему папку, куди складати всі виписки стосовноцього розділу в послідовності, що відповідає викладенню матеріалу.
Потім увесь матеріалтреба систематизувати, тобто розмістити відповідно до плану, виключити зайве(дублі, матеріали, що перетинаються, і т.ін.). Подальша обробка матеріалуповинна дати відповідь на питання щодо повноти зібраної інформації, чи доситьїї для роботи.
Як знайти потрібнулітературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки: замовлення вспеціалізованій інформаційній установі (інформаційному підрозділі установи) абосамостійний пошук. Треба зазначити, що незважаючи на високу кваліфікаціюпрацівників інформаційних служб, вони ніколи не доберуть літературу так, яктреба дослідникові, хоч і збережуть йому багато цінного часу. Науковийпрацівник у пошуку літератури повинен спочатку з'ясувати перелік періодичних видань,від яких можна сподіватися необхідної інформації. Добре складений перелікнавіть при побіжному знайомстві із заголовками джерел допомагає усвідомитиобсяг потрібної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст якихпов'язаний з темою дисертаційного дослідження. До них належать матеріали,надруковані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані документи(звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації,депоновані рукописи, матеріали зарубіжних фірм), офіційні матеріали. Якщо такийперелік виявиться дуже великим, слід обмежити параметри бібліографічногопошуку: мова, країна, рік видання і т.ін. Коли з даного питання існуєбібліографічний довідник, треба його використати, одночасно перевіривши йогоповноту. Починати пошук варто з нової літератури, а потім поступово“розмотувати клубок”, користуючись посиланнями на інші джерела.
Стан вивченості темидоцільно аналізувати з інформаційних видань, метою випуску яких є оперативнаінформація як про самі публікації, так і найсуттєвіші моменти їх змісту. Нинівипуском інформаційних видань займаються Український інститут науково-технічноїта економічної інформації (УкрНТЕЇ), Книжкова палата України, центральнінаукові бібліотеки, Інститут реєстрації інформації НАН України (електроннагазета “Все всім”, реферативний журнал “Джерело”), служби науково-технічноїінформації міністерств та відомств, деяких наукових установ.
Найбільш важливі книги тастатті необхідно обов'язково прочитати в оригіналі. Вивчивши літературнеджерело, відразу зробіть його повний бібліографічний опис. Ніколи непокладайтеся на свою пам 'ять, занотуйте на картках необхідне та зауваження докожного джерела.
Вивчаючи літературу ненамагайтеся тільки запозичити матеріал. Паралельно обдумайте знайденуінформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над темою, тоді власнідумки, які виникли в ході знайомства із чужими працями, стануть основою дляотримання нового знання. Звичайно використовується не вся інформація, що міститьсяу певному джерелі, а тільки та, яка має безпосереднє відношення до темидисертації і тому найбільш цінна і корисна. Таким чином, критерієм оцінюваннявивченого є можливість його практичного використання в дисертації.
Вивчаючи літературніджерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легкокористуватися. Працюючи над якимось частковим питанням або розділом, требапостійно бачити його зв'язок з проблемою в цілому, а розроблюючи широкупроблему — вміти розділяти її на частини, кожну з яких продумувати в деталях.Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вонивикористовуються повністю. Тому необхідні ретельний відбір і оцінювання їх.Відбір наукових фактів — не проста справа, це не механічний, а творчий процес,який потребує цілеспрямованої праці.
Треба добирати небудь-які, а тільки наукові факти. Поняття “науковий факт” є значноширшим і багатограннішим ніж поняття “факт”, що застосовується у повсякденномужитті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як складові елементиоснови наукового знання, віддзеркалення об'єктивних властивостей речей іпроцесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ,будуються теорії і виводяться закони.
Наукові фактихарактеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність ідостовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомийдо цього часу предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття,але нове знання про те, чого ми досі не знали.
Точність наукового фактувизначається об'єктивними методами і характеризує сукупність найсуттєвішихприкмет предметів, явищ, подій, їхніх кількісних та якісних визначень.
При доборі фактівнеобхідно бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їхважко пояснити або знайти їм практичне застосування. Справді, сутність нового внауці не завжди чітко видно самому досліднику. Нові наукові факти, часом доситьзначні, саме через те, що їх значення недостатньо розкрите, можуть надовгозалишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці.
Достовірність науковогофакту базується на його безумовному реальному існуванні, яке підтверджуєтьсяпри побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає ідостовірності наукового факту. Достовірність наукових фактів значною міроюзалежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення іхарактеру їхньої інформації. Очевидно, що офіційне видання, опубліковане відімені державних або громадських організацій, установ і відомств, міститьматеріали, точність яких викликає найменше сумнівів.
Монографія — науковевидання, яке містить повне і всебічне дослідження якоїсь проблеми або теми;науковий збірник матеріалів авторитетної наукової конференції; науковий збірникдослідницьких матеріалів установ, навчальних закладів або наукових товариств знайважливіших наукових і науково-технічних проблем — всі ці видання маютьпринципове наукове значення і практичну цінність. У своїй основі вони безумовноналежать до числадостовірних джерел. Практично абсолютну достовірність маютьописи винаходів.
Серед джерел інформаціїчільне місце займають наукові статті. З позицій достовірності їх слідрозглядати окремо за видами і залежно від того, до яких наук вони належать:природничо-технічних або гуманітарних.
Теоретична стаття вгалузі технічних або інших точних наук звичайно відзначається точністю доведеньіз застосуванням сучасних математичних методів, моделювання із залученням данихекспериментальних досліджень. У такій статті відомості досить обгрунтовані.Результати розрахунків та експериментів, їх оціночні дані, методики, умовирозв'язання задачі, а також інша інформація — все це здебільшого маєдостовірний характер.
Теоретичні статті вгалузі гуманітарних наук значно більше, ніж стаття технічна, насиченіроздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність її зміступеребуває в залежності від достовірності вихідної інформації, використаноїавторами. Проте тут важливого значення набуває позиція автора, його світогляд,з огляду на які стаття поруч із об'єктивними науковими даними може міститинеправильні трактування, помилкові положення, різного роду неточності. Томуслід розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинністьтверджень її автора і дати їм відповідну оцінку.
У галузі техніки,математики, природничих наук часто доводиться мати справу зі статтями, в якихобґрунтовуються і викладаються результати закінчених досліджень. Разом ізвідомостями стосовно ходу досліджень, такі статті наводять дані про апробаціюотриманих результатів, їхню фактичну або можливу реалізацію, економічну чивиробничу ефективність і т.ін. Подібні відомості свідчать про оригінальністьстатті, її теоретичну і практичну значущість.
Самостійне значення маєінформаційна стаття в будь-якій науковій галузі. Така стаття звичайнооперативна і актуальна, вона містить стислий, конкретний виклад певних фактів,повідомлення про якусь подію, явище. У технічних науках інформаційною можнавважати статтю, в якій наводяться відомості щодо виробу, технологічного процесуі т. ін. Подібно статтям, різний ступінь достовірності мають також доповіді,оголошені на наукових конференціях, симпозіумах. Одні з них можуть міститиобгрунтовані, доведені, апробовані відомості, інші — питання постановочногохарактеру, пропозиції і т.ін.
Про достовірністьвихідної інформації свідчить не тільки характер першоджерела, а й науковий,професійний авторитет його автора, належність автора до тієї чи іншої науковоїшколи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетнішіджерела, точно зазначати, звідки взяті матеріали. До фактів з літературнихджерел треба підходити критично. Не можна забувати, що життя постійно йдевперед, розвиваються наука, техніка й культура. Те, що вважалося абсолютноточним вчора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним.
Особливою формоюфактичного матеріалу є цитати. Органічно вплетені у текст дисертації,вони складають невід'ємну його частину. Цитати використовуються для того, щоббез перекручень передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядівпри зіставленні різних точок зору і т.ін. Вони слугують необхідною опороюавторові дисертації у процесі аналізу і синтезу інформації. Відштовхуючись відїх змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивноїхарактеристики явища, яке вивчається. Цитати можуть використовуватися і дляпідкріплення окремих тверджень самого здобувача.
У всіх випадках кількістьвикористаних цитат повинна бути оптимальною, тобто визначатися потребамирозроблення теми дисертації. Від її автора вимагається встановити, чи доцільнимє застосування цитат у конкретному контексті, чи нема в них перекручень сенсуаналізованих джерел. Причини перекручень можуть бути різними. В одних випадкахіз першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають основної сутіпоглядів його автора. В інших — цитати обмежуються словами, які містять лишечастину думки, наприклад, ту, що більше відповідає інтересам автора дисертації.Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається уданому контексті. Можливі й інші неточності при цитуванні.
Найчастіше цитати та іншізапозичені матеріали застосовують при написанні огляду літератури — одного зважливих етапів підготовки дисертації. Основними завданнями огляду літературиє:
1) ознайомлення зматеріалами за темою дисертації, їх класифікація, відбір найцікавішихдосліджень, основних фундаментальних праць, найсуттєвіших результатів; прицьому треба вивчати літературу не тільки з “вузької” теми дисертації, а й заблизькими до неї темами;
2) виявлення напрямівдосліджень, які викликають найбільший інтерес, ще недостатньо досліджені імогли б стати темою дисертації;
3) формулювання напрямківдисертаційної роботи, характеристика методу і основних розділів теоретичної таекспериментальної частин дисертації; і на завершення огляду — перша редакціяорієнтовного плану дисертаційної роботи;
4) отримання вихідногоматеріалу для написання частини дисертації, складання анотованого покажчикастатей і книг за темою дисертації і підготовка на цій основі до складаннякандидатського іспиту зі спеціальної дисципліни.
Можна рекомендувати такийтиповий план огляду літератури в тексті дисертації:
1) загальнахарактеристика галузі досліджень, значення останньої в науці і промисловості,актуальність завдань, які стоять перед даною галуззю;
2) класифікація основнихнапрямків досліджень у даній галузі; визначення напрямків, практичновикористовуваних, і таких, які перебувають у стадії розробки, відображеннярізних точок зору на вирішення проблеми;
3) детальний викладрезультатів досліджень за кожним розділом класифікації; для теоретичногодослідження — опис використаної методики, застосованого математичного апарату;для експериментальної роботи — найважливіші схеми, їх дослідження і основнірезультати; критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями і зауваженнями;
4) у кінці кожногорозділу — висновки; підсумки досліджень і перелік основних невирішених проблем;
5) на завершення огляду — формулювання основних напрямків досліджень, їх актуальність і кінцева мета; орієнтовнийплан дисертації із зазначенням запропонованої методики теоретичних таекспериментальних робіт.
Існує два критеріїсамоперевірки правильності написання огляду:
·   огляд пишеться не за авторами, а зазавданнями досліджень;
·   огляд тоді написаний правильно, колийого можна публікувати як самостійну статтю.2.4 Самоперевірка відповідності матеріалів дисертаціївстановленим вимогам
Самоперевірка роботи на“дисертабельність” має такі послідовні етапи:
*          аналізнайменування дисертації;
*          виявлення івизначення об'єкта, предмета і мети дослідження;
*          аналіз кожногонаукового результату на новизну, достовірність, практичну значущість,пріоритет;
*          аналіз кожноговисновку до розділів на конструктивність та новизну;
*          аналізматематичних моделей на коректність;
*          оцінювання якостіпрограмного забезпечення та виконаних розрахунків;
*          аналізвідповідності публікацій та апробацій вимогам ВАК;
*          аналізправильності оформлення актів упровадження;
*          перевіркакоректності посилань.
Аналіз найменування дисертації слід проводити за двома аспектами:
*          на відповідністьрезультатам, поданим на захист;
*          на відповідністьпаспорту спеціальності.
Назва дисертації повиннамістити об'єкт і предмет дослідження, укрупнене ім'я задачі, що вирішується,деколи і галузь використання. Серед найбільш розповсюджених помилок приформулюванні назви дисертації можна вказати на такі.
Назви дисертаційних темнерідко перенасичені штучно ускладненою термінологією, носять наукоподібнийхарактер, сформульовані стилістично недбало, а часом — недостатньо грамотно.Ось деякі з них, подані до захисту останнім часом:
·   Вегетативна адаптаціясерцево-судинної системи у дітей з гострими респіраторними віруснимиінфекціями, які мешкаютьу великому промисловому регіоні" (Виділення курсивом моє.- Л.П.: виходить, що у великому промисловому регіонімешкають не діти, а… вірусні інфекції.);
·   Моделювання і алгоритмізаціяінтелектуальної системи, що стимулюєпродуктове мислення"(Виділення курсивом моє. — Л.П.: важко збагнути, що автор мав на увазі підназваним терміном); «Система автоматичного керування технологічнимпроцесомпайки складених п'єзокерамічних перетворювачів»(Виділення курсивом моє.- Л.П.: українською мовою «пайка» — це не«паяння», що безперечно мав на увазі автор, а «частка чого-небудьспільного, яка дістається комусь при розподілі, тобто порція»). А ось ізразок чистісінької граматичної абракадабри, яку неможливо навіть коментувати:"Клинико-морфологичні сопоставлення у диагностиці та лікуванніхірургічних захворювань щитовидної залозі". Занадто часто назвидисертацій починаються зі слів “Вивчення процесу...“, “Дослідження деякихшляхів… “, “Матеріали до вивчення… “, “Деякі питання… “. “До питання… “і т.ін. У них не віддзеркалюються достатньою мірою суть розглянутої проблеми,завершеність роботи, немає ясного визначення її мети і результатів.
Слід уникати занадтодовгих назв. Часом доцільно сформулювати назву двома реченнями: у першомуподати сутність роботи, а у другому — об'єкт використання результатівдосліджень.
Для кожної спеціальностііснує так званий паспорт спеціальності, який затверджується постановою президіїВАК України і повинен надаватися кожному здобувачеві відповідноюспеціалізованою вченою радою. Найновіший перелік спеціальностей науковихпрацівників затверджено наказом ВАК України від 10.06.2006 року № 288(опублікований у “Бюлетені Вищої атестаційної комісії України”, 2006, №4).
Кожна спеціальність маєшифр. У паспорті спеціальності зазначаються: формула спеціальності, напрямкидосліджень і галузі наук, за якими присуджується науковий ступінь. Аналізполягає в тому, щоб назва дисертації обов'язково відповідала за змістом одномуз напрямків досліджень.
Об'єкт дослідження - це та частина матеріального світу,яка привернула увагу дослідника, наприклад, бетон, промислові ТЕЦ, апарати зкиплячим шаром, вібраційні установки для сушіння і охолодження, деталі і вузли,що відновлюються і т.ін. Стосовно об'єкту дослідження здобувачеві необхідноусвідомити: об'єкт дослідження — новий (Н) чи традиційний (Т). Наприклад,діяльність космонавта, СНІД — це нові об'єкти дослідження, а вібраційніпристрої — традиційні об'єкти дослідження.
Предмет дослідження - це розглянутий в дисертації бікоб'єкта дослідження, та його досліджувані якість і галузь використання,наприклад, стійкість бетону, економічність та екологічність ТЕЦ, режими роботиапаратів. Щодо предмета дослідження, то тут також треба вирішити те самепитання: предмет дослідження є новим чи традиційним. Можливі такі комбінаціїновизни предмета (П) і об'єкта (О) дослідження: а) НП-НО; б) НП-ТО; в) ТП-НО;г) ТП-ТО. Приклади цих ситуацій:
а) нетрадиційні методилікування та профілактики СНІД;
б) техногенні наслідкиексплуатації ТЕЦ;
в) ергономічний аналіздіяльності космонавтів;
г) стійкість бетону впромислових спорудах.
Для дисертацій випадокТП-ТО є практично неприпустимим: або предмет, або об'єкт дослідженняобов'язково має бути новим. Об'єкт дослідження, зазначений у дисертації,повинен мати модель (моделі) у тексті і на плакатах.
Мета дослідження - це запланований результат. Результатмає бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільне корисногопродукту з ліпшими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення.
Поставленої мети досягтитреба обов'язково. І неодмінно перевірити, чи визначене чітко досягнення мети увисновках.
Аналіз науковихрезультатів. Коженнауковий результат здобувачеві необхідно оцінити так, ніби він сам є опонентомсвоєї дисертації. У якій формі виконувати такий аналіз? Ставши ненадовго напозицію опонента, за кожним результатом відзначити:
·   коротку суть наукового результату;
·   новизну результату;
·   достовірність результату;
·   практичну значущість;
·   джерело, в якому опублікованийрезультат, і обгрунтування пріоритету.
При обгрунтуванні новизниобов'язковим є порівняння з близькими результатами інших дослідників. Описуючипрактичну значущість, треба вказати форму і масштаби впровадження науковогорезультату. У визначенні пріоритету простежується спадкоємність публікацій зцього питання за роками.
Аналіз висновків дорозділів. Усірозділи завершуються короткими висновками. Найрозповсюдженіша помилка, якоїприпускаються здобувачі — реферативний характер висновків: перераховується, щозроблено у розділі. Наприклад, зустрічаються такі звороти: “Проведено оглядлітератури, виділені задачі дослідження”.
Аналіз математичнихмоделей. Однійзадачі дослідження присвячено звичайно окремий розділ. Кожна задача повинна матизмістовну (фізичну) і математичну постановки. Математичні постановки задачдослідження щодо вибору найкращих параметрів, режимів, способів, технологій,матеріалів, конструкцій, схем і т.ін. мають бути оптимізаційними. Тут требавизначити:
·   керовані змінні;
·   цільові функції (цільову функцію);
·   обмеження на змінні;
·   множину пошуку рішень (границі припустимихрішень).
Для кожної математичноїмоделі треба встановити:
·   Математичний клас задачі;
·   обгрунтування запропонованого методувирішення;
·   сутність запропонованого алгоритму;
·   збіжність обчислювальної процедури;
·   обчислювальну складність алгоритму;
·   відмінність від інших алгоритміввирішення цієї задачі.
Оцінювання якостіпрограмного забезпечення та виконаних розрахунків. У наш час однією з прикметзавершеності наукового результату є наявність комп'ютерної програми, котрареалізує нові алгоритми. Проте лише та програма вважається достовірною ікорисною, яка набуває вигляду програмного продукту. Критерієм товарної цінностіпрограми є можливість її багаторазового використання як автором, так і іншимикористувачами. З цією метою її виконують відповідно до встановлених вимог ісупроводжують повним комплектом необхідної програмної документації. Якщорезультатами дисертації є проектні рішення, то найкращим програмним виходомдисертації є фрагмент САПР або цілісна САПР цих проектних рішень. У цьому випадкурозробляють не тільки програми розрахунку параметрів і вибору варіантів рішень,але й відповідну базу даних.
Виконані розрахунки знаявною можливістю перевірки їх результатів повинні повністю задовольнятиобмеження на вхідні і вихідні дані.
Аналіз відповідностіпублікацій і апробацій вимогам ВАК слід проводити в таких аспектах:
·   чи всі результати, винесені назахист, опубліковані або захищені авторськими свідоцтвами (патентами); зручноюформою самоперевірки є зазначення у коротких висновках до розділів номерівпублікацій згідно з переліком використаних праць;
·   чи підтверджується роком видання(датою надходження статті, датою проведення конференції) пріоритет науковогоположення;
·   чи входять до переліку фаховихвидань, затвердженого ВАК України, ті видання, в яких опубліковано результатидисертації;
·   чи відповідають назви цих видань таназви з'їздів, конференцій, симпозіумів, семінарів темі дисертації або сутіконкретного наукового результату;
·   чи відповідає назва кафедри, профільвідділу, де доповідалася дисертація, її темі.
Аналіз правильностіоформлення актів впровадження. Необхідно перевірити підписи на актах впровадження. Акт впровадження,підписаний не тими особами, може бути підданий сумніву. Документ вважаєтьсядійсним, якщо його підписали головний бухгалтер та (або) начальник плановоговідділу, затвердили директор, головний інженер або заступник директора зекономічних питань. Досвід підказує, що від початку впровадження необхіднотримати цих осіб у курсі справ про його хід. Багато атестаційних справбуквально “нашпиговані” довідками про вельми сумнівний економічний ефект, провикористання рекомендацій дисертанта у тих чи інших установах без роз'яснення,а чим же вони зрештою були корисними. Дуже важливою є також повна тотожністьсуті впроваджених результатів і результатів дисертаційних досліджень.
Перевірка коректностіпосилань. У процесітривалої роботи над дисертацією здобувач проглядає, читає, вивчає багатолітературних джерел. З них він часто виписує формули, графіки, таблиці, окреміфакти, фрази, думки, концепції. Ці виписки часом слугують відправною точкою увикладенні власних результатів, аргументом в обгрунтуванні наукової позиції іт.ін. Тому необхідно перевірити, чи всюди стоять посилання на першоджерела, чиможе сторонній читач відокремити особисті результати здобувача від запозичених.
Наукова робота давно вжемає не індивідуальний, а колективний характер. З огляду на це треба продуматизаздалегідь внесок кожного учасника у проведене дослідження, зокрема авторадисертації. Слід перевірити, чи відповідає особистий внесок дисертанта вопублікованих працях, написаних у співавторстві, результатам, винесеним назахист. Недбалість у цих питаннях розглядається спеціалізованою вченою радою таВАК як наукова непорядність.
У дисертації здобувачзобов'язаний робити посилання на автора і джерело, звідки він запозичуєматеріал або окремі результати. Використовуючи в дисертації ідеї або розробки,що належать співавторам, спільно з якими були написані наукові праці, здобувачмусить зазначити це в дисертації. У випадку використання без посилання наавтора і джерело запозиченого матеріалу (цитат, таблиць, формул, графіків іт.ін.) дисертація знімається з розгляду без права на її повторний захист.

Розділ 3.ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ РУКОПИСУДИСЕРТАЦІЇ3.1 Композиція дисертації
Оскількидисертація є кваліфікаційною працею, її оцінюють не тільки за теоретичноюнауковою цінністю, актуальністю теми і прикладною значущістю отриманихрезультатів, а й за рівнем загальнометодичної підготовки, що передусім знаходитьвідображення в її композиції.
Зрозуміло, що немає і неможе бути жодного стандарту композиції дисертаційної праці. Кожен її авторвільний обирати такий порядок подання наукових матеріалів, який на його погляднайліпше, найпереконливіше розкриє його творчий задум, а їх розміщеннявідповідатиме внутрішньому логічному зв'язку етапів дослідження. Традиційносклалася певна композиція дисертаційної праці з такими основними елементами:
1)  зміст,
2)  перелік умовних позначень (принеобхідності),
3)  вступ,
4)  розділи основної частини,
5)  загальні висновки,
6)  бібліографічний список,
7)  додатки (при необхідності),
8)  допоміжні покажчики.
Зміст подають на початку дисертації.
Перелік умовишпозначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подають у дисертації окремим спискомперед вступом.
У вступі до дисертаціїзвичайно обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і зміст поставленихзавдань, формулюють об'єкт і предмет дослідження, зазначають обраний метод (абометоди) дослідження, теоретичну цінність і прикладну значущість отриманихрезультатів, окреслюють положення, винесені на захист.
Таким чином, вступ — дужевідповідальна частина дисертації, оскільки він містить усі необхіднікваліфікаційні характеристики дисертаційного дослідження.
Актуальність — обов'язковавимога до будь-якої дисертації. Тому цілком зрозуміло, що вступ до неїпочинають з обгрунтування актуальності обраної теми. Вміння обрати тему,правильно її зрозуміти й оцінити з точки зору своєчасності й соціальноїзначущості характеризує наукову зрілість і професійну підготовку авторадисертації. Для висвітлення актуальності достатньо 1-2 сторінок, де висвітлюютьголовне — сутність проблемної ситуації. Чітко й однозначно визначити науковупроблему і, таким чином, сформулювати її суть буде неважко, якщо дисертантувдасться показати, де пролягла межа між знанням і незнанням з предметудослідження.
Проблему частоототожнюють з питанням (тобто з положенням, яке також треба вирішити).Вважається, що проблема — це те ж питання, тільки важливіше і складніше. Це такі не так, оскільки специфічною рисою проблеми є те, що для її вирішеннянеобхідно вийти за рамки старого, вже досягнутого знання. Стосовно ж питаннявзагалі, то для відповіді на нього цілком вистачить старого знання, тобто длянауки питання не є проблемою.
Для з'ясування станурозробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якогоможна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково,або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Якщо такий висновокне випливає логічно з огляду, то дисертанту немає сенсу розробляти обрану тему.
Огляд літератури за темоюдемонструє ґрунтовне ознайомлення дисертанта зі спеціальною літературою, йоговміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве,оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками, визначати головне у сучасномустані вивчення теми. Матеріали такого огляду треба систематизувати в певномулогічному зв'язку і послідовності. Тому перелік праць та їх критичний розглядне обов'язково подавати у хронологічному порядку. Якщо до обраної теми е дужебагато інформаційних джерел, то оглядові літератури може бути присвячений окремийрозділ (звичайно перший) основної частини дисертації. При цьому слід пам'ятати,що оскільки кандидатська дисертація розкриває відносно вузьку тему, то оглядпраць попередників роблять тільки з питань обраної теми, а не за проблемою вцілому. В огляді називають і критично оцінюють публікації, що мають пряме ібезпосереднє відношення до теми дисертації. Зайвим є виклад всього, що сталовідомим дисертанту з прочитаного, і того, що має побічний стосунок до йогопраці.
Буває, здобувач, незнайшовши у доступній йому літературі необхідних відомостей, безпідставнобереться стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваногоявища, проте згодом це легко спростовується. Ясно, що такі відповідальні заявиможна робити тільки після ретельного і всебічного вивчення літературних джерелі консультацій з науковим керівником.
Від формулювання науковоїпроблеми і доведення, що та частина проблеми, яка є темою даної дисертаційноїпраці, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічноперейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретнихзавдань, які будуть вирішуватися відповідно до визначеної мети. Це звичайнороблять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити...,вивести залежність… і т.ін.). Формулювати завдання необхідно якомогаретельніше, оскільки описання їхнього вирішення становить зміст розділів дисертаційноїпраці. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів народжуються саме зформулювання завдань дисертаційного дослідження.
Обов'язковим елементомвступу є визначення об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт — це процесабо явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет — міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії науковогопроцесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяєтьсята його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основнаувага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційноїпраці, яка позначається на титульному аркуші як її назва.
Методи дослідження, як інструмент добування фактичногоматеріалу, — також обов'язкові елементи вступу до дисертації і необхідна умовадосягнення поставленої мети.
У вступі описуються йінші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять посилання, на якомусаме фактичному матеріалі виконана дана праця. Тут дається характеристика основнихджерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних,бібліографічних), і вказуються методологічні засади проведеного дослідження.
На завершення вступудоцільно подати структуру дисертаційної праці, тобто навести перелік їїструктурних елементів і обгрунтувати послідовність їх розміщення.
У розділах основноїчастини дисертації детально розглядаються методика і техніка дослідження іузагальнюються результати. Всі несуттєві для вирішення наукового завданняматеріали виносяться в додатки.
Зміст розділів основноїчастини повинен точно відповідати темі дисертації та повністю її розкривати. Уцих розділах дисертант стисло, логічно й аргументовано викладає матеріал згідноз вимогами до наукових праць, які подаються до друку.
Важко давати якісь загальнірекомендації щодо написання теоретичної та експериментальної частиндисертаційної праці. Це пов'язано не тільки з різноманітністю тем, але й зрізницею в характері і значенні цих частин досліджень для дисертацій різнихвидів. Тому обмежимося викладенням деяких порад, дійсних для будь-якоїдисертації з технічних наук.
Часто виникаєнеобхідність освоєння спеціального математичного апарату, як правило такого, щоне входить до програми технічного вищого закладу освіти. Очевидно, що немаєнеобхідності викладати в дисертації у повному обсязі суть даного математичногоапарату. Проте, звертаючись до нього, треба щоразу посилатися назагальнодоступну літературу, в якій викладено його основи. Це дасть змогуопонентові перевірити правильність використання даного математичного апарату.
У результаті виконаннятеоретичної частини дисертації формулюються завдання експериментальнихдосліджень. Кінцевою метою є зіставлення даних теоретичних та експериментальнихдосліджень. Крім того, після завершення теоретичної частини визначаютьнеобхідний обсяг експериментів і очікуваний характер результатів.
Підсумкові данірозрахунків доцільно оформлювати у вигляді таблиць і графіків. Найважливіші зних слід винести як плакат на захист дисертації.
Не варто включати дотеоретичної частини дисертації тривіальні проміжні обчислення. Навіть увикладенні основних результатів дослідження треба бути гранично економним,уникати повторів і пояснень очевидних положень.
Експериментальні частинивсіх дисертацій — чисто специфічні за характером, обсягом і методикоювиконання. Тому тут також наводять лише кілька загальних рекомендацій, кориснихдля здобувачів.
До початку експериментучітко формулюється завдання і обґрунтовується методика. При виборі методикивизначають обсяг кожного експерименту, обґрунтовують вимоги до вимірювальної тадопоміжної апаратури і усвідомлюють, які параметри змінюються в ходіекспериментів, & яких межах і з яким кроком повинні проводитися ці виміри.
Результати експериментівтакож оформлюють у таблиці та графіки. Зіставлення результатів розрахунків таекспериментів виносять в окремий підрозділ, бо вони є завершальними для обохчастин дисертації. Тільки після такого зіставлення експериментальна частинадисертації буде повноцінною. Матеріали про впровадження результатів дослідженьтакож обов'язково виділяють в окремий підрозділ.
У текстіекспериментальної частини праці необхідно відзначити ступінь участі всіх осіб,які допомагали проводити експерименти.
Для підтвердження своїхтеоретичних результатів здобувачі можуть використовувати дані з “чужих”експериментів. Це тільки доводитиме актуальність роботи й об'єктивністьекспериментальних даних. Проте на кожне згадування про результати чужої працітреба отримати дозвіл зацікавленої організації, вказати автора і джерелоінформації.
Самі по собіекспериментальні дослідження, як правило, не можуть бути єдиною метою праці.Посилання на актуальність досліджень, суттєві практичні результати не замінюютьдоведення достовірності, теоретичне обгрунтування результатів експериментів.Навіть коли рекомендації, запропоновані дисертантом, виявляються корисними, тоемпіризм — це ще не наука. Тому особливу увагу треба звернути на те, щоб привиконанні теоретичної частини були сформульовані вимоги до проведенняекспериментів.
Кожен розділ дисертації закінчуютькороткими висновками обсягом до 1 сторінки.
Висновки до розділівтеоретичної частини повинні містити:
·   коротку суть результату з цифрами іфактами;
·   формулювання новизни результату;
·   обгрунтування достовірностірезультату;
·   пояснення практичної цінностірезультату.
·   Висновки до розділівекспериментальної частини складають:
·   коротку суть експерименту (мета,умови і т.ін.);
·   коротку суть отриманого результату зцифрами та фактами;
·   характеристику новизни отриманогорезультату;
·   аналіз відповідності даних,передбачених теорією, з даними експерименту;
·   практичну цінність отриманогорезультату.
У кінці висновківрекомендується написати: “Основні наукові результати розділу опубліковані впрацях [… ]”.
Загальні висновки дисертації виконують рользакінчення, обумовленого логікою проведення дослідження у формі синтезунакопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез — послідовне,логічно струнке викладення отриманих підсумкових результатів та їхспіввідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими ісформульованими у вступі. Тут міститься так зване “вивідне” знання, яке є новимстосовно до вихідного знання. Саме воно виноситься на обговорення і оцінкунаукової громадськості при публічному захисті дисертації.
Це вивідне знання неможна підмінювати механічним складанням докупи висновків у кінці розділів, аджеце те нове, суттєве, що складає кінцеві результати дослідження, сформульовані увигляді певної кількості пронумерованих абзаців, їхня послідовність визначаєтьсялогікою побудови дисертаційного дослідження. При цьому визначається не тількийого наукова новизна і теоретична значущість, які випливають з кінцевих результатів,а й практична цінність.
Проте до оцінкипрактичної цінності наукових результатів недоцільно повною мірою застосовуватикритерії, котрі використовуються в організації і плануванні виробничих завдань.Насправді, ефективність виконання наукового завдання, так само як івиробничого, вимірюється витратами матеріальних і людських ресурсів, часу навиконання і отриманим прибутком від впровадження наукових результатів упрактику. Оцінка наукових результатів є складнішою і не завжди вкладається узагальноприйняті економічні критерії. При оцінюванні загальних іфундаментальних досліджень досить важко, а подекуди неможливо передбачити тойпрактичний ефект, якого можна досягти завдяки практичній реалізації нових знаньпро світ, розумінню нових закономірностей явищ. Це може з'ясуватися черезякийсь невизначений час.
Інший характер має оцінканаукових праць прикладного значення, бо в самому плані дослідження вжевизначено конкретні завдання.
Прикінцева частинапередбачає також узагальнену підсумкову оцінку виконаної роботи. Тут важливозвернути увагу на її головний сенс, отримані важливі сторонні науковірезультати, нові наукові завдання, які постають у зв'язку з проведеннямдисертаційного дослідження. Заключна частина, складена за таким планом,доповнює характеристику теоретичного рівня дисертації, а також демонструєрівень професійної зрілості і наукової кваліфікації її автора.
У висновках можна внестиі практичні пропозиції, які повинні обов'язково випливати з кола робіт,проведених особисто дисертантом і впроваджених на виробництві. Це підвищуєцінність теоретичних матеріалів.
Отже, прикінцева частинадисертації — не простий перелік отриманих результатів проведеного дослідження,а їх остаточний синтез, тобто формулювання нового, запропонованого його авторому вивчення і вирішення проблеми.
Після загальних висновківприйнято вміщувати бібліографічний список використаної літератури - однуіз суттєвих частин дисертації, котра відтворює самостійну творчу роботудисертанта.
Здобувач зобов'язанийпосилатися на джерела, з котрих у дисертації використано матеріали, окремірезультати, ідеї чи висновки для розробки власних проблем, задач, питань. Такіпосилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність цитуванняпевних наукових робіт, повідомляють необхідну інформацію про них, допомагаютьз'ясувати їх зміст, мову тесту, обсяг. Посилатися слід на останні виданнятворів. Більш ранні видання можна зазначати лише в тих випадках, коли в нихнаявний матеріал, не включений до останнього видання.
Список використанихджерел рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їхнаскрізною нумерацією. Не варто включати до бібліографічного списку праці, наякі немає посилання у тексті дисертації і вони фактично не були використані, атакож енциклопедії, довідники, науково-популярні книжки, газети.
Допоміжні або додатковіматеріали, які переобтяжують текст основної частини дисертації, але необхіднідля повноти її сприйняття, доцільно вносити до додатків.
За змістом додатки можутьбути вельми різноманітними. Для них характерні, наприклад, проміжні математичнідоведення, формули і розрахунки, таблиці допоміжних цифрових даних, копіїсправжніх документів, витяги із звітних матеріалів, виробничі плани і програми,протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту,інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ,розроблені в процесі виконання дисертаційної роботи, окремі положення зінструкцій і правил, ілюстрації допоміжного характеру.
Бібліографічний списоквикористаної літератури, допоміжні покажчики всіх видів, довідкові коментарі ізауваження, що є елементами довідкового апарату дисертації, який допомагаєкористуватися її основним текстом, не можна включати як додатки.
Дисертацію часомсупроводжують допоміжні покажчики, які розмішують після додатків, або наїх місці, коли немає останніх. Найрозповсюдженішими є алфавітно-предметніпокажчики, тобто перелік основних понять, що зустрічаються у тексті, іззазначенням сторінок, де вони згадуються.
Алфавітно-предметнийпокажчик істотно полегшує орієнтування в дисертації. Він є немовби путівникомпо ній, вказуючи, де і що можна знайти.3.2 Рубрикація тексту
Рубрикація текстудисертаційної роботи — це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалюєсхему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремілогічно співпідпорядковані частини.
Найпростішою рубрикою є абзац- відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзац, яквідомо, не має визначених меж. Його найчастіше розглядають як композиційнийприйом для об'єднання кількох речень, які викладають нову спільну думку втексті. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеногохарактеру. Логічна цілісність виразу, притаманна абзацу, полегшує сприйняттятексту. Саме поняття єдиної теми, що поєднує абзац зі всім текстом, є тимякісно новим, що несе в собі абзац порівняно з чисто синтаксичною “одиницеювиразу” — реченням. Тому правильне розбиття тексту дисертаційної роботи наабзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.
Абзаци одного підрозділуабо розділу за змістом послідовно пов'язують один з одним. Кількість самостійнихречень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки,яка передається.
Особливу увагу слідприділяти початкові абзацу. Перше речення абзацу ніби передає його тему, несенавантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв'язку зпопереднім текстом.
У кожному абзаці требадотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньоїлогіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.
Такими є загальні правиларозбиття тексту дисертаційної роботи на абзаци. Що стосується поділу на більшічастини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту.Структурні його частини будуються за логічними правилами розподілу поняття.Розглянемо застосування таких правил на прикладі розбиття розділів основноготесту на підрозділи.
Сутність першого правилаполягає в тому, щоби перерахувати всі види поняття, що ділиться. Томуобсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, що ділиться.Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарномусмисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання цього правила можепризвести до структурних помилок подвійного роду. Помилка першого родувиявляється утому, що розділ засвоїм змістом вужчий від загального обсягувідповідних підрозділів, тобто, простіше кажучи, містить у собі зайвіпідрозділи.
Така помилка виявиться,наприклад, при розкритті змісту розділу “Асоціативні організаційні структури”,де крім підрозділів “корпорація”, “господарська асоціація”, “концерн”,“холдінгова компанія”, “консорціум”, “картель” і “трест” будуть як підрозділивказані також “виробничі кооперативи” та “малі підприємства”. Сутність логічноїпомилки в тому, що тут наявні зайві для даного випадку члени поділу, оскількикооперативи і малі підприємства належать не до великомасштабного (представникамиякого є асоціативні організаційні структури), а до маломасштабного бізнесу.
Інша помилка виникаєтоді, коли кількість підрозділів, що складають розділ, є за сутністюнедостатньою. Наприклад, у розділі “Послуги, що надаються банками” з чотирмапідрозділами: 1) вклади “до запитання”, 2) виграшні вклади, 3) довгостроковівклади і 4) строкові вклади, правило співрозмірності поділу також порушене, бо,як мінімум, два необхідних підрозділи — короткотермінові вклади і цільовівклади -виявилися пропущеними.
Протягом усього процесуділення обраний нами критерій поділу повинен залишатися одним і тим самимі не підмінюватися іншим. Так, якщо до розділу “Види автомобільної техніки”ввести три підрозділи: 1) легкові автомобілі, 2) вантажні автомобілі і 3)автомобілі-всюдиходи, то це буде неправильно. Справа у тому, що автомобільнатехніка розглядається тут замість однієї відразу задвома ознаками: видамивантажу, який перевозиться, та прохідністю. Отже, по-перше, розподіл виявитьсянеповним, а, по-друге, члени розподілу частково збігаються один з іншим, босеред автомобілів-всюдиходів є як легкові, так і вантажні автомобілі.
За змістом члениділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою якчастина і ціле. Так, не можна з точки зору логіки визнати правильним поділрозділу “Хворі, що особливо потребують спеціального догляду” на підрозділи: 1)діти, 2) жінки і 3) матері-годівниці. Сутність логічної помилки тут у тому, щожінки і іатері-годівниці помилково названі як самостійні члени ділення,оскільки матері-одівниці — це ті самі жінки.
Цілення повинно бутинеперервним, бо впроцесі ділення треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи черезних. Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву “стрибокпри діленні”. Так, якщо розділ “Види речень” поділити на три підрозділи: 1)прості речення, 2) складнопідрядні речення і 3) складносурядні речення, то цеявна логічна помилка змішування на одному рівні понять різного ступенярубрикації. Правильним буде розбити розділ на два підрозділи: 1) прості реченняі 2) складні речення, які поділяються на складнопідрядні і складносурядні.
Заголовки розділів іпідрозділів дисертації повинні точно відбивати зміст укладеного в них тексту. Вони не можуть скорочувати аборозширювати обсяг вкладеної смислової інформації.
Не рекомендується дозаголовків включати слова на позначення загальних понять, узькоспеціальних абомісцевих термінів, скорочені слова й абревіатури, хімічні й математичніформули.
Кожен заголовок унауковому тексті має бути по можливості коротким. Але й надмірна йоголапідарність небажана. Чим коротший заголовок, тим він ширший за своїм змістом.Особливо небезпечні заголовки з одного слова. Такий заголовок не дає змогивизначити тему розміщеного під ним тексту.
Трапляється й іншакрайність, коли автор дисертації хоче граничне точно передати заголовку змістрозділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво складнює йогосмислове прийняття.3.3 Прийоми викладення наукових матеріалів
Кожний дослідникнамагається донести до читача свої думки у найбільш ясному зрозумілому вигляді.Один вважає, що для цього досить лише коротко описати хід дослідження ідетально викласти кінцеві результати. Інший ніби вводить читача до своєїтворчої лабораторії, не поспішаючи веде його від етапу до етапу, детально іпослідовно розкриваючи методи своєї роботи, її успіхи і невдачі, весь хідпроцесу дослідження. Так перед читачем проходить весь важкий шлях пошукувченого від творчого задуму до заключного етапу роботи — підведення підсумків,формулювання висновків і пропозицій.
Перший варіант викладучасто використовується авторами наукових монографій, розрахованих на порівняновузьке коло фахівців. Для будь-якої дисертації більш прийнятним є другийваріант викладення, який дає змогу краще виявити спроможність добувача досамостійної науково-дослідної роботи. Це сприяє повнішому виявленню глибинийого наукової ерудиції в даній галузі науки і спеціальних знань з питаньдисертації, тобто відповідності її автора офіційним вимогам до здобувачівнаукових ступенів.
В арсеналі авторівдисертаційних робіт є кілька методичних прийомів викладу наукових матеріалів.Найчастіше використовуються такі прийоми: 1) послідовний, 2) цілісний (з подальшоюобробкою кожного розділу), 3) вибірковий (розділи пишуться окремо у будь-якійпослідовності).
Послідовний виклад матеріалу дисертації потребуєбільших витрат часу, бо автор не може переходити до наступного розділу, незакінчивши роботу над попереднім. А для обробки одного розділу необхідно часомперевірити кілька варіантів, аби знайти кращий з них. Водночас матеріал, якиймайже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху.
Цілісний прийом. Тут знадобиться майже вдвічі меншечасу на підготовку кінцевого варіанта рукопису, бо спершу пишеться чернетка всьоготвору, ніби грубими мазками, потім відбувається його обробка в частинах ідеталях.
Вибірковий викладматеріалів такожчасто застосовується здобувачами. У міру готовності фактичних даних авторобробляє матеріали у будь-якому зручному для нього порядку, подібно до того якхудожник пише картину не обов'язково з верхньої або нижньої частини.Тому обратиможна саме той прийом викладення, який видається найбільш прийнятним для перетвореннятак званого чорнового рукопису на проміжний або остаточний.
На цьому етапі роботи надрукописом із уже накопиченого текстового матеріалу окрім основних розділівдоцільно виділити такі композиційні елементи дисертації: а) вступ, б) висновкиі пропозиції, в) бібліографічний перелік використаних літературних джерел, г)додатки, д) покажчики.
Перед тим, як переходитидо остаточної обробки чорнового рукопису, корисно обговорити основні положенняйого змісту зі науковим керівником.
Робота над остаточнимваріантам рукопису.Коли макет чорнового рукопису готовий, всі необхідні матеріали зібрано,зроблено необхідні узагальнення, є схвалення наукового керівника, починаєтьсядетальне шліфування тексту рукопису. Перевіряються і критично оцінюються коженвисновок, формула, таблиця, кожне речення, кожне слово.
Здобувач ще разперевіряє, наскільки назва його роботи та назви розділів і підрозділіввідповідають їх змісту, уточнює композицію дисертаційного твору, розміщенняматеріалів та їхню рубрикацію. Доцільно також іще раз перевірити переконливістьаргументів на захист своїх наукових положень. Тут треба подивитися на власнийтвір немовби “чужими очима”, критично і вимогливо.3.4 Мова і стиль дисертаційної праці
Оскількидисертація є насамперед кваліфікаційною працею, її мові і стилю слід приділитидуже серйозну увагу. Аджесаме мовно-стилістична культура дисертації найкраще виявляє загальну культуруїї автора.
Мова і стильдисертаційної роботи як частина писемної наукової мови склалися під впливом такзваного академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної ізапозичених точок зору з метою обгрунтування наукової істини. Вже встановилисяпевні традиції у спілкуванні вчених між собою як в усній, так і в писемніймові. Проте не слід думати, що існує збірка “писаних” правил наукової мови.Можна говорити лише про деякі усталені особливості.
Найхарактернішою ознакоюписемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Цезнаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий викладскладається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлениху результаті дослідження фактів дійсності.
Для наукового текстухарактерними є смислова завершеність, цілісність і зв'язність. Найважливішимзасобом вираження логічних зв'язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичнізасоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку,насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т.ін.), заперечення (проте,тимчасом, але, у той час як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення(таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крімтого, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до...,звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., розглянувши..., перейдемодо..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути...), результат,висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане даєзмогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати...)
Засобами логічногозв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той,такий, названий, вказаний і т.ін.).
Не завжди ці та подібніїм слова прикрашають наукову працю, але вони є своєрідними дороговказами, якіпопереджають про повороти думки автора, інформують про особливості йоготворчого шляху. Читач дисертації відразу розуміє, що слова “дійсно” або“насправді” вказують, що наступний текст повинен бути доведенням, “з іншогобоку”, “навпаки”, “але” готують читача до сприйняття протиставлення, “бо”-пояснення. Саме вони завжди використовуються в дисертаціях з хімії таматематики для відображення логічних зв'язків, які іншим способом відтворитипрактично неможливо.
У деяких випадкахсловосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають окреслити переходиавторської думки, а й сприяють удосконаленню рубрикації тексту. Наприклад,слова “перейдемо до розгляду” можуть замінити заголовок рубрики. Вони,відіграючи роль невиділених рубрик, роз'яснюють внутрішню послідовністьвикладу, а тому в науковому тексті дуже потрібні.
На рівні цілого текстудля наукової мови мабуть основною прикметою є цілеспрямованість і прагматизм.Звідси стає зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в дисертаціях невідіграють особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що йогоскладають лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і науковихекспериментів відомості та факти. Це обумовлює і точність їх словесного вияву,і, таким чином, використання спеціальної термінології.
Завдяки спеціальнимтермінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнутівизначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.
Треба добре пам'ятати, щонауковий термін — це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Отжедобирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно. Не можна довільнозмішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна галузь наукимає свою, притаманну тільки їй термінологічну систему.
Не використовується такожзамість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто слова тавирази, поширені у певному науковому середовищі. Професіоналізми — це непозначення наукових понять, а умовні, у вищому ступені диференційованінайменування реалій, які використовуються в середовищі вузьких фахівців ізрозумілі тільки їм. Це їхній своєрідний жаргон. В основі такого жаргону лежитьпобутове уявлення про наукове поняття.
Фразеологія наукової прози також вельмиспецифічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинамивисловлювань (такі, наприклад, стійкі сполучення, як “навести результати”, “якпоказав аналіз”, “на підставі отриманих даних”, “підсумовуючи сказане”, “звідсивипливає, що” і т.ін.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, посуті, термінами (такі, наприклад, “струм високої напруги”, “державне право”,“вільна економічна зона” і т.ін.).
Розглянемо тепер деякіособливості наукової мови, котрі суттєво впливають на мовно-стилістичнеоформлення дисертаційного дослідження. Насамперед слід відзначити наявністьвеликої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівнихіменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.ін.).
У науковій прозі широкопредставлені відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якіснихдають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки понять.
Як відомо, не можнаутворювати форми ступенів порівняння відносних прикметників. Тому вдисертаційному тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу віддаютьаналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищогоступеня часто використовують слова “найбільш”, “найменш”.
Особливістю мови науковоїпрози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки — констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшістьприкметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильним будеприкметник “наступні” замінити займенником “такі”, котрий всюди підкреслюєпослідовність перерахування особливостей і прикмет.
Дієслово і дієслівніформи несуть в тексті дисертаційних праць особливе інформаційне навантаження.Автори дисертаційних праць звичайно пишуть “проблема, яка розглядається”, а не“проблема, яка розглянута”. Ці дієслівні форми служать для окреслення постійноїознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або впроцесі даного дослідження), вони використовуються також при описі ходудослідження, доведення, в описі устрою приладів і машин.
Широко вживаються такождієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони нефіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлювання.
Рідше — дієслова умовногоі майже ніколи — наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова,пасивні конструкції, що обумовлено необхідністю підкреслити об'єкт дії, предметдослідження (наприклад, “У даній статті розглядаються...”, “Передбаченовиділити додаткові кредити...”).
У науковій мові дужепоширені вказівнізайменники “цей”, “той”, “такий”. Вони не тількиконкретизують предмет, але й визначають логічнізв'язки між частинамивисловлювання (наприклад, “Ці дані служать достатньою підставою длявисновку...”). Займенники “щось”, “дещо”, “що-небудь” через неконкретність їхзначення в тексті дисертацій не використовуються.
Зупинимося тепер на синтаксисінаукової мови. Оскільки вона характеризується логічною послідовністю, тутокремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (простіта складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен наступнийвипливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді або міркуваннях.Тому для тексту дисертації, який потребує складної аргументації і виявленняпричинио-наслідкових відносин, властиві складні речення різних видів з чіткимисинтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності“завдяки тому, що”, “між тим як”, “тому що”, “замість того, щоб”, “з огляду нате, що”, “зважаючи на те, що”, “внаслідок того, що”, “після того, що”, “в тойчас як” та ін. Особливо часто використовуються похідні прийменники “протягом”,“відповідно до… ”, “у результаті”, “на відміну від...”, “поряд з...”, “узв'язку з” і.т.ін.
У науковому текстічастіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Цепояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинні,наслідкові, умовні і тому подібні відношення, а також тим, що окремі частини ускладнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядногоречення немов би нанизуються одна на іншу, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланкиякого мають незалежність і легко піддаються перегрупуванню.
Безособові,неозначено-особові речення в тексті дисертаційних робіт вживаються при описіфактів, явищ та процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів,підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.
Писемна наукова мова маєй чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу основна їїстилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів ісловосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки такимсловам той чи той факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді,зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).
Обов'язковою вимогоюоб'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення,автора висловленої думки, чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізуватиза допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (“за повідомленням”,“за відомостями”, “на думку”, “заданими”, “на нашу думку” і т.ін.).
Діловий і конкретнийхарактер опису явищ, які вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключаєемоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові вже досить чіткосформувалися певні стандарти викладення матеріалу. Так, експерименти описуютьсязвичайно за допомогою дієприкметників пасивного стану. Наприклад: “Одержанийокисел магнію із домішкою сірки”, “Було проаналізовано 15 виділених структур”.
Використання подібнихсинтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самійдії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на ньогов такого роду наукових текстах необов'язкова.
Опис дій машин імеханізмів у технічних дисертаціях найчастіше робиться за допомогою пасивнихконструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі. Наприклад:“Флюс до місця зварювання подається автоматично”.
У тих випадках, коливиключається дія автоматики або спеціальної техніки, тобто описуються ручні діїоператора чи іншого працівника біля машини чи приладу, присудок окивається уформі третьої особи множини теперішнього або минулого часу. Наприклад:“Засипання вугілля до топки в цьому випадку виконують вручну”.
У дисертаціях зтехнологічної тематики вказівки щодо обслуговування машин і механізмів абоописи інших дій, які потребують точного чи обов'язкового виконання, (прийнятодавати за допомогою інфінітивних речень, які підкреслюють категоричністьвислову. Наприклад: “Забезпечити чистоту експерименту можна лише в томувипадку, якщо: 1. Попередньо звільнити зразок від механічних домішок; 2.Розігріти його до температури не нижче 550°С; 3. Виключити при цьомупроникнення забрудненого амосферного повітря”.
Стиль писемної науковоїмови — це безособовий монолог. Тому виклад звичайно йедеться від третьої особи,бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не насуб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої і зовсім невикористовуються — другої особи займенників однини. Авторське “я” нібивідступає на другий план.
Нині стало неписанимправилом у дисертації замість “я” використовувати “ми”, з огляду на те, щовираз суб'єкта авторства як формального колективу надає більшого об'єктивізмувикладенню. Справді, вираз авторства через “ми” дає змогу відобразити власнудумку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку. І цецілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, якінтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем.Займенник “ми” та його похідні якомога краще передає й відтінює ці тенденції.
Ставши фактом науковоїмови, займенник “ми” обумовив цілу низку нових похідних словосполучень,наприклад такий: “на нашу думку”. Проте нагромадження в тексті займенника “ми”справляє малоприємне враження. Тому автори дисертаційних праць намагаютьсявикористовувати звороти, що виключають наявність цього займенника. На допомогуприходять конструкції з невизначено-особовими реченнями (“Спочатку проводятьвідбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірамишаблонів...”). Використовується також форма викладу від третьої особи (“Авторвважає… ”). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками(“Розроблений комплексний підхід до вивчення...”), в якому відпадає потреба уфіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті дисертаціїособових займенників.
Якостями, котрівизначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смисловаточність — одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущостіінформації, вміщеної в тексті дисертаційної праці. Недоречно вжите слово можесуттєво викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї читієї фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.
На жаль, авторидисертацій не завжди досягають правильного слововживання: недбало добираючислова, спотворюють висловлену думку, припускаючись лексичних помилок, позбавляютьнаукову мову точності та ясності.
Поганою є звичкапересипати свою мову канцеляризмами, заплутаною книжковою лексикою,переобтяжувати її чужомовними словами. Трапляються випадки, коли звичайніукраїнські слова вживаються неточно, всупереч їхній семантиці і тоді народжуютьсяфрази типу: “Більша половина товарів залишилася нереалізованою”,“Запропонований цією фірмою верстат озброєний спеціальним покажчиком швидкостіобертання різця”. Почасти це пояснюється елементарним незнанням значення слова.
Буває, що точністьпорушується через синонімію термінів. Наприклад, коли здобувач пише то“розрідження”, то “вакуум”; то “водяна турбіна”, то “гідротурбіна”; або водному випадку “томати”, а в іншому — “помідори”. Отже, термінів-синонімів в одномувислові бути не повинно.
У науковій мові дляпозначення нових понять нерідко від чужомовних утворюються нові слова засловотворчими моделями української мови. Тоді з'являються такі незграбнінеологізми, як “шлюзуватися” (від “шлюз”), “штабелювати” (від “штабель”),“кабелювати” або “каблювати” (від “кабель”).
Знижує точністьінформації також проникнення у наукову мову просторічних жаргонних слівцехового вжитку, які використовуються замість відповідних термінів. Часто насторінках технічних дисертацій при характеристиці експлуатаційних переваг новоїтехніки можна прочитати: “виключений порив проводів”, “прогин пластини у межахдопуску”, “зависання щіток швидко усувається”, “скол ізолятора невідбувається”.
Точність наукової мовизабезпечується ще й дотриманням стилістичних норм і зв'язків слів у реченні.Порушення їх породжує неправильне тлумачення висловленої думки. Так, двозначноює конструкція; “Інші речовини з подібними властивостями відсутні” (іншіречовини чи подібні властивості відсутні — зрозуміти важко).
Ще одна необхідна якістьнаукової мови — її ясність. Ясність — це вміння писати доступно і дохідливе.Практика показує, що особливо багато неясностей виникає там, де автори замістьточних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначенимабо занадто узагальненим значенням. Насправді, чи можуть задовольнити читачадисертації, який хоче бачити у кожному рядку її тексту конкретні й точні дані,гакі фрази: “Необхідний рух інструменту і деталі, яка обробляється,забезпечується електродвигуном і окремими механізмами верстата”. “Длязабезпечення нормального ива потрібно, щоби попередньо була проведенавідповідна обробка поверхонь, які зварюються”.
Дуже часто авторидисертацій пишуть “і т. ін. “ не знаючи, як продовжити перелік, або вводять дотексту словосполучення “цілком очевидно”, коли не можуть викласти іншихаргументів. Звороти “відомим чином” або “спеціальним пристроєм” нерідкозасвідчують, що автор у першому випадку не знає яким чином, а у другому — якийсаме пристрій.
Здебільшого порушенняясності викладу викликане намаганням окремих авторів задати своїй праці уявноїнауковості. Звідси і зовсім непотрібна наукоподібність, коли простим усім добревідомим предметам дають ускладнені назви. Так, можна прочитати: “Димова труба — невід'ємна приналежність кожного вогненного осередку”, де під огненнимосередком розуміється звичайна піч.
Причиною неясностівисловлювання може стати неправильне розташування слів у реченні. Наприклад:“Чотири подібних автомати обслуговують кілька тисяч людей”. Тут підмет не відрізняєтьсяза формою від прямого додатка і тому незрозуміле, хто (або що) є суб'єктом дії:люди чи автомати, які їх обслуговують.
Нерідко доступність ідохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текстдисертації читається легко, тобто коли думки автора сприймаються без складнень.Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. Не слід також плутатипростоту із загальнодоступністю наукової мови. Популяризація тут виправданалише в тих випадках, коли наукова праця призначена для масового читача. Головнеу одно-стилістичному оформленні тексту дисертації полягає в тому, щоб її змістза формою свого викладу був доступний для того кола вчених, на яких ця праця розрахована.
Стислість — третянеобхідна й обов'язкова якість наукової мови. Реалізація цієї якості означаєвміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесногоотлоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна сформулювати такимдном: якомога не тільки точніше, але й стисліше донести сутність справи. Томуслова словосполучення, які не несуть жодного смислового навантаження, повиннібути повністю виключені з тексту дисертації.
Багатослів'я або мовнанадмірність найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. Наприклад: “З цієюметою фірма використовує наявні підсобні приміщення” (якщо приміщень немає, той використовувати їх не можна); “Перевіркою було встановлено, що існуючірозцінки у багатьох торгових точках нашого міста були значно завищені”розцінки, які не існують, не можуть бути ні завищеними, ні заниженими);“Розкриття іівдин в опорах із ненавантаженою арматурою допускається до величини 0,2 мм”.
Щоб уникнутибагатослів'я, необхідно перш за все боротися із плеоназмами, коли до текстувповзають непотрібні слова. Вони свідчать не тільки про мовну недбалість їїавтора, а й часто вказують на нечіткість його уявлення про предмет дослідженняабо на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих із чужої мови.Так з'являються сполучення типу: “інтервал перерви”, “внутрішній інтер'єр”,“габаритні розміри” і т.ін.
До мовної надмірностіслід віднести і вживання без потреби чужомовних слів, які дублюють українські ітим самим невиправдано ускладнюють вислів. Навіщо, наприклад, говорити “нічогоекстраординарного”, коли можна сказати “нічого особливого”; замість ординарний- звичайний, індиферентне — байдуже, ігнорувати — не помічати, лімітувати — обмежувати, орієнтовно — приблизно, функціонувати — діяти, диверсифікація-різноманітність, детермінувати — визначати, апробація — перевірка і т.д.
Неправильне абопаралельне використання чужомовної лексики призводить, як правило, до зайвихповторень, наприклад: “промислова індустрія”, “форсувати будівництвоприскореними темпами”.
Інший різновидбагатослів'я — тавтологія, тобто повторення одного й того ж іншими словами.Багато дисертацій переповнено повтореннями однакових або близьких за значеннямслів.
Окрім лексичних формбагатослів'я в дисертаціях трапляються і стилістичні вади, середякихпереважають канцеляризми, що засмічують мову, надаючи їй казенного відтінку.Прикладом можуть бути такі вислови: “Ці товари можуть бути допущені до продажутільки після спеціальної обробки”, “Перехідні кільця у цьому вузлі служать вякості ізоляторів”, “Подача напруги здійснюється тут через посередництводвохполюсного контактора”, “Розвантаження товарів проводять на основівикористання стрічкового конвейєра”.
Особливо частоканцеляризми потрапляють у наукову мову через недоречне використання так званихприслівникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, полінії, за рахунок, в частині). Наприклад: “В частині задоволення потребнаселення”, “У справі підвищення економічності роботи двигуна”.
Буває, що в технічнихдисертаціях виникає необхідність перерахувати у певній послідовностітехнологічні операції, трудові прийоми, несправності машин і механізмів. Утаких випадках звичайно використовують складні безсполучникові речення, впершій частині яких містяться слова із узагальнюючим значенням, а в наступних — такі, що за пунктами конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрикиперерахування будуються однаково, подібно до однорідних членів з узагальнюючимисловами. Між тим порушення однаковості рубрик перерахування — доволі поширенийнедолік мови багатьох дисертацій. Тут варто виявляти особливу пильність.

Розділ 4 ОСНОВНІВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙ
Згідно з “Порядкомприсудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань” дисертації наздобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук необхідно оформлювативідповідно до Державного стандарту. З огляду на високі нинішні вимоги, є сенсдетально розглянути порядок подання окремих видів текстового матеріалу,таблиць, формул та ілюстрацій, а також правила оформлення автореферату.
Оформлення дисертаційногодослідження — це водночас зі створенням його змісту дуже важливий процес,нехтувати яким не можна.
Дисертацію на здобуттянаукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису втвердій палітурці.4.1 Вимоги до змісту дисертації
 
Титульний аркушдисертації містить:
·   найменування наукової організації абовищого навчального закладу, де виконана дисертація;
·   прізвище, ім'я, по батькові автора;
·   індекс УДК;
·   назву дисертації;
·   шифр і найменування спеціальності;
·   науковий ступінь, на який претендуєздобувач;
·   науковий ступінь, вчене звання,прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта;
·   місто і рік.
На титульному аркушідисертації обов'язково зазначається “На правах рукопису” та гриф обмеженнярозповсюдження відомостей (за необхідності).
Зміст подають на початку дисертації знайменуваннями та номерами початкових сторінок усіх розділів, підрозділів іпунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів,загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.
Перелік умовнихпозначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності). Якщо в дисертаціївжито специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи,позначення і таке інше, то Їх перелік може бути поданий у дисертації окремимсписком, який розміщують перед вступом.
Перелік друкують двомаколонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа — їхдетальну розшифровку.
Якщо в дисертаціїспеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюютьсяменше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті припершому згадуванні.
Вступ розкриває сутністьі стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані длярозробки теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження.
Далі у вступі подаютьзагальну характеристику дисертації в рекомендованій нижче послідовності.
Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу тапорівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) чітко, аргументованообґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузінауки чи виробництва, особливо на користь України.
Зв 'язок роботи знауковими програмами, планами, темами. Коротко викладають зв'язок обраного напрямку досліджень зпланами організації, де виконана робота, а гакож з галузевими та (або)державними планами і програмами. Обов'язково зазначають номери державноїреєстрації науково-дослідних робіт, базових для підготовки та поданняцисертаційної роботи, а також роль автора у виконанні цих науково-досліднихробіт.
Мета і завданнядослідження.Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Неслід формулювати мету як “Дослідження...”, “Вивчення...”, тому що ці словавказують на засіб досягнення, а не на неї саму. Мета роботи звичайно тіснопереплітається з назвою дисертації і повинна чітко вказувати, що самевирішується в дисертації.
Методи дослідження. Подають перелік використаних методівдослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх требане відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що самедосліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічностіта прийнятності вибору саме цих методів.
Наукова новизнаодержаних результатів. Коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропонованіздобувачем особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів відвідомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, дісталоподальший розвиток).
Кожне наукове положеннячітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливуувагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положенняповинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних ітаких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному випадку неможна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли простоконстатують, що в дисертації зроблено те й те, а сутності і новизни положенняіз написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотацій єнайбільш розповсюдженою помилкою здобувачів при викладенні загальноїхарактеристики роботи.
До цього пункту не можнавключати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у виглядіспособів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів і т.ін. Слід завждирозмежовувати одержані наукові положення і нові прикладні результати, щовипливають з теоретичного доробку дисертанта.
Усі наукові положення зурахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом)вирішеної в дисертації наукової задачі або наукової проблеми. Насамперед за цездобувачеві присуджується науковий ступінь.
При формулюванні науковоїновизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше формалізовано...”,“розроблено метод..., який відрізняється від..,”, “доведена залежність між...”,“досліджена поведінка… і показано...”, “доопрацьовано (відомий) метод… вчастині… і розповсюджено на новий клас систем...”, “створена концепція, щоузагальнює… і розвиває...”, “досліджено новий ефект...”, “розроблено новусистему… з використанням відомого принципу...”.
Обгрунтованість ідостовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Тут необхідно конкретно довести, щоположення, висновки і рекомендації, виведені в роботі, є обгрунтованими ідостовірними, тобто реально (об'єктивно) існуючими в природі чи в техніці.Тільки вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням дисертанта, уникнутипри цьому помилкових висновків і не дати, в окремих випадках, сприйняти бажанеза дійсне.
Достовірність, тобтодоведена правильність, це доказ того, що названий результат (закон,закономірність, сукупність фактів, можливість і т.ін.) виконується завжди дляназваного класу об'єктів при названих умовах. Достовірність підтверджуєтьсяверифікацією (від лат. уегив — істинний, Гасіо — роблю), тобто повторюваннямрезультату при тих самих умовах під час багатьох перевірок на різних об'єктах.У багатьох випадках виникає необхідність робити перевірку на контрольнихприкладах, тобто за обмежених умов. Методи доведення достовірності можнаоб'єднати у три групи: аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою.
Аналітичні методи єнайбільш “потужними”. Їх сутність — доведення результату (теореми, формули,закону) через математичні перетворення. Ці методи використовуються тоді, колиавтору вдалося побудувати математичну модель досліджуваного явища, наприклад,описати течію рідини, нагрів тіла, зміну міцності, ринковий механізм,соціальний конфлікт і т.ін.
Сутністьекспериментальних методів перевірки достовірності полягає у відтворенні нафізичній, цифровій або аналоговій моделі досліджуваного явища і порівняннітеоретичних та експериментальних результатів. При цьому завжди виникає питанняпохибок, урахування реальних умов і кількості дослідів.
При підтвердженнінаукового результату практикою необхідний збіг виведених з теорії положень зявищами, які спостерігаються у практичних ситуаціях.
Наукове значенняроботи. У цьомупункті загальної характеристики роботи здобувачі наукових ступенів здебільшогороблять одну й ту саму помилку: перераховують отримані ними наукові положення,що захищаються в дисертації. Насправді ж дисертантові, який отримав новінаукові результати, підтвердив їх обгрунтованість і достовірність, потрібновеликим планом показати і оцінити, яке значення мають ці наукові положення зточки зору розвитку (доповнення) наукових знань для вирішення тієї чи іншоїнаукової задачі або наукової проблеми.
Практичне значенняотриманих результатів. У дисертації, котра має теоретичне значення, подають відомості пронаукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їхвикористання, а в дисертації з прикладним значенням — висвітлюють результатипрактичного застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їхвикористання. Це можуть бути нові способи, технології, машини, пристрої,методи, методики, параметри, речовини, тобто те нове, що дає виконанадисертація для практики роботи тієї чи іншої галузі промисловості іззазначенням ступеня готовності до використання або масштабів використання.
Необхідно короткоповідомити про впровадження результатів досліджень, назвавши організації, вяких здійснена реалізація, форми реалізації та реквізити відповіднихдокументів. А також підкреслити корисність того або іншого заходу, для людини,суспільства в цілому і т.ін..
Звичайно впровадженняоформлюється актом, підписаним представниками організацій, які передають івикористовують впроваджувані матеріали. В акті вказують конкретні результатидисертаційної роботи, використані в дослідно-конструкторських або інших роботахорганізації, що впроваджує свої розробки, й отриманий ефект. При оцінюванні НДРта ДКР враховують такі види ефекту:
·   науково-технічний, під яким розуміютьтаке розширення знання про природу, суспільство і мислення, якехарактеризується виявленням нових фактів, зв'язків, закономірностей, законів,розробкою принципово нових способів, пристроїв і речовин;
·   економічний ефект, коли йдеться проекономію всіх виробничих ресурсів (живої праці, матеріалів, капітальнихвкладень), отримувану в господарській діяльності, яка виявляється у підвищенніпродуктивності суспільної праці і зростанні національного прибутку;
·   соціальний ефект, під яким розуміютьполіпшення характеру й умов праці, її охорони, техніки безпеки, її механізаціюта автоматизацію, підвищення життєвого рівня населення, покращання побутовихумов, збільшення кількості та раціональніше використання вільного часу, удосконаленняохорони здоров'я і народної освіти, охорону довкілля.
Особистий внесокздобувача.Перераховуючи опубліковані разом із співавторами наукові праці, здобувачповинен обов'язково зазначити конкретний особистий внесок у ці праці. Длявідображення особистого внеску здобувача у впроваджувані досить великимколективом роботи можна скористатися такою формою: у тій частині актавпровадження, де описується сутність нововведення, вказуються автори розробкикожної частини загального результату. Сам акт вміщують як додаток додисертації.
Апробація результатівдисертації.Зазначається, на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадахвисвітлено результати досліджень, включених до дисертації.
Публікації. Вказують, у скількох монографіях,статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезахконференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати дисертації.
Структура дисертації. Її наводять тоді, коли дисертаціямає багато розділів, з якими доцільно знайомитися у певній послідовності.
Наприкінці загальноїхарактеристики роботи дисертант може відзначити тих осіб і ті організації, якінадали йому вагому допомогу в процесі виконання дослідження. Не слідзахоплюватися подяками великій кількості осіб, особливо, якщо вони маливідношення лише до оформлення дисертації.
Основна частина дисертації складається з розділів,підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки.Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом обраногонапрямку й обгрунтуванням застосованих методів досліджень. Наприкінці кожногорозділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі науковихі практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки віднезначних подробиць.
У розділах основноїчастини подають:
·   огляд літератури за темою і вибірнапрямків досліджень;
·   виклад загальної методики і основнихметодів досліджень;
·   експериментальну частину і методикудосліджень;
·   проведені теоретичні і (або)експериментальні дослідження;
·   аналіз і узагальнення результатівдосліджень.
В огляді літературиздобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою.Стисло, критично висвітивши роботи попередників, здобувач повинен назвати тіпитання, котрі залишилися невирішеними і, отже, визначити своє місце урозв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовнонеобхідності проведення досліджень у даній галузі.
У другому розділі, якправило, обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішеннязадач і їхні порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведеннядисертаційних досліджень. Теоретичні роботи спрямовують на розкриття методіврозрахунків, гіпотез, які розглядають, експериментальні — на принципи дії іхарактеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.
Наступні розділиприсвячують вичерпному і повному викладу результатів власних досліджень автораз висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Здобувачповинен дати оцінку повноти вирішення поставлених задач, достовірностіотриманих результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічнимирезультатами вітчизняних і зарубіжних праць, обгрунтування потреби у додатковихдослідженнях, негативних результатів, які визначають необхідність припиненняподальших досліджень.
Виклад матеріалупідпорядковують одній провідній ідеї. чітко визначеній автором.
У висновках викладають найважливіші наукові тапрактичні результати, отримані в дисертації, з формулюванням розв'язаноїнаукової проблеми (завдання) та значення її для науки і практики. Далі подаютьвисновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутихрезультатів. Перший пункт висновків має дати коротку оцінку стану питання.Потім у висновках розкривають методи вирішення поставленої в дисертаціїнаукової проблеми (завдання), їхній практичний аналіз, порівняння з відомимирозв'язаннями, наголошують на якісних і кількісних показниках здобутихрезультатів, обґрунтовують їхню достовірність.
Список використаних джерел слід укладати в порядкузгадування їх у тексті за наскрізною нумерацією.
У разі потреби дляповноти сприйняття дисертації дододатків можна включити допоміжнийматеріал:
·   проміжні математичні доведення,формули і розрахунки;
·   таблиці допоміжних цифрових даних;
·   протоколи і акти випробувань,впровадження, розрахунки економічного ефекту;
·   інструкції і методики, описалгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблені в процесі виконаннядисертаційної роботи;
·   ілюстрації допоміжного характеру.4.2 Загальні вимоги до оформлення дисертації
Дисертацію друкуютьмашинописним способом або на комп'ютері з одного боку аркуша білого паперу форматуА4 (210х297 мм) через два міжрядкових інтервали (до тридцяти рядків насторінці). Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також використати папір форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм і подати таблиці та ілюстрації нааркушах формату АЗ.
Усі примірники дисертаціїповинні бути ідентичними. За умови використання здобувачем копіювальної технікиідентичність усіх примірників дисертації засвідчує спеціалізована вчена рада.
Обсяг дисертації наздобуття наукового ступеня доктора наук становить 250-300 сторінок або 11-13авторських аркушів (для гуманітарних наук — 350-400 сторінок або 15-17авторських аркушів). Обсяг дисертації на здобуття наукового ступеня кандидатанаук становить 100-150 сторінок або 4,5 -7 авторських аркушів (для гуманітарнихнаук — 140-180 сторінок або 6,5 — 9 авторських аркушів).
Зазначений вище обсягдисертацій на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук розрахованийна використання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських машинокпри друкуванні через 2 інтервали на папері формату А4 або комп'ютерів звикористанням шрифтів тестового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.
Текст дисертаціїдрукують, залишаючи береги таких розмірів: лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.
Шрифт друку повинен бутичітким з однаковою щільністю тексту, стрічка — чорного кольору середньоїжирності.
Вписувати в текстдисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю,пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повиннабути наближеною до щільності основного тексту.
Друкарські помилки,описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання дисертації, можнавиправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому жмісці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописнимспособом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.
Надруковані на ЕОМпрограмні документи мають відповідати формату А4 (при необхідності розрізують),їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило,в додатках.
Текст основної частинидисертації поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.
Заголовки структурнихчастин дисертації “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”,“ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерамисиметрично до тексту. Заголовки підрозділів — маленькими літерами (крім першоївеликої) з абзацного відступу Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщозаголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовкипунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступув розрядці в підбір до тексту, В кінці таким чином надрукованого заголовкаставиться крапка.
Відстань між заголовком(за винятком заголовка пункту) та текстом повинна порівнювати 3-4 інтервалам.
Кожну структурну частинудисертації починають з нової сторінки.
До загального обсягудисертації, визначеного Порядком, не входять додатки, список використанихджерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінкизазначених елементів дисертації підлягають нумерації на загальних засадах.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів,пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами беззнака №..
Першою сторінкоюдисертації є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінокдисертації, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правомуверхньому куті сторінки без крапки в кінці.
Такі структурні частинидисертації, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, списоквикористаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу нате, що всіаркуші наяких розміщені згадані структурні частини дисертації, нумеруютьзвичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “І.ВСТУП” або “Розділ 6. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”,після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовокрозділу.
Підрозділи нумерують умежах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу іпорядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номерапідрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другогорозділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
Пунктинумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядковихномерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номераповинна стояти крапка, наприклад: “1.3.2.”(другий пункт третього підрозділупершого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не матизаголовка.
Підпунктинумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Ілюстрації(фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати вдисертації безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступнійсторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках дисертації,включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення,розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують увідповідних місцях після згадування в тексті або додатках.
Ілюстраціїпозначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за виняткомілюстрацій, поданих у додатках.
Номерілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, міжякими ставиться крапка.
Наприклад:Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва іпояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в дисертаціїподано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.
Таблицінумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу.У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис“Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділуі порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).
Якщов дисертації одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. Приперенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і номерїї вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинамипишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад:“Продовження табл. 1.2”.
Формулив дисертації (якщо їх більше однієї) нумерують умежах розділу. Номерформули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі,між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого берега аркуша в одномурядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формулатретього розділу).
Приміткидо тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумеруютьпослідовно в межах одної сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, топісля слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:
Примітки:
1....
2....
Якщо є одна примітка, тоїї не нумерують і після слова “Примітка” ставлять крапку.
Після передруку рукописдисертації треба ретельно вичитати. Навіть найдосвідченіші й грамотні друкаркиможуть припуститися помилок (особливо це гтосується правил бібліографічногоопису літературних джерел).
Всі помилки і опискинеобхідно виправити. Кількість виправлень повинна бути мінімальною: на однійсторінці не більше двох виправлень від руки чорним чорнилом.4.3 Подання текстового матеріалу
Текстовий матеріал науковоготвору вельми різноманітний. До нього (окрім розглянутих вище елементів)належать складні числівники, літерні позначення, цитати, посилання,перерахування і т. ін., тобто те, що при оформленні дисертації потребує знанняособливих техніко-орфографічних правил.
У дисертаційних працяхгуманітарного та соціального напрямків використовується, як правило, цифрова тасловесно-цифрова форма запису інформації. Розглянемо спочатку правила запису кількіснихчислівників.
Прості кількіснічислівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться словами. Наприклад,п'яти верстатів (не: 5 верстатів), на трьох зразках (не: на 3 зразках).
Складні кількіснічислівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такічислівники пишуться словами). Числа із скороченим позначенням одиниць вимірупишуться цифрами. Наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочення “л”, “кг” і т.ін.крапка не ставиться.
При перерахуванніоднорідних чисел (величин і відношень) скорочена назва одиниці виміру ставитьсятільки після останньої цифри. Наприклад, 3, 14 та 25 кг.
Кількісні числівникиузгоджуються із іменниками у всіх відмінкових формах, крім називного тазнахідного відмінків. Наприклад, від п'ятдесяти гривень (род. відм.),шістдесяти банкам (дав.відм.) і т.ін. У формах називного та знахідноговідмінків чисельники керують іменниками. Наприклад, є п'ятдесят (наз.відм.)гривень (род.відм.), одержати п'ятдесят (знах.відм.) гривень (род.відм.).
Кількісні числівники призапису їх арабськими цифрами не мають на письмі відмінкових закінчень, якщовони супроводжуються іменниками. Наприклад, на 20 сторінках (не: на 20-тисторінках).
При написанні порядковихчислівників треба дотримуватися таких правил. Прості та складні порядковічислівники пишуться словами. Наприклад, третій, тридцять четвертий, двістішостий. Винятком є випадки, коли написання порядкового номера обумовленотрадицією, наприклад, 4-й Український фронт.
Числівники, що входять доскладних слів, у наукових текстах пишуться цифрами. ( Наприклад, 15-тоннавантажівка, 30-відсотковий розчин. Останніми роками все частіше івикористовуються форми без нарощування відмінкового закінчення, якщо контекстне припускає ніяких подвійних тлумачень, наприклад, у 3% розчині.
Порядкові числівники,позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису післяриски пишуть: а) одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім“о” та “у”) або на приголосний звук; б) дві останні літери, якщо закінчуютьсяна приголосний та голосний “о” чи “у”. Наприклад, третя декада — 3-я декада(не: 3-тя), п'ятнадцятий день — 15-й день (не: 15-ий), тридцятих років — 30-хроків (не: 30-их), десятого класу -10-го класу (не: 10-о або 10-ого), у сьомомурядку — у 7-му рядку (не: 7-у або 7-ому).
При перерахуванні кількохпорядкових числівників відмінкове закінчення ставиться тільки один раз.Наприклад, товари 1 та 2-го сорту.
Після порядковихчислівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, доякого відносяться, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад, у розділі 3,на рис. 2.
Так само без відмінковихзакінчень записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначенняпорядкових номерів століть (віків), кварталів, томів видань. Наприклад, XXстоліття (не: ХХ-е століття).
У дисертаційних працяхчасто зустрічаються скорочення. Це частина слова, або усічене цілеслово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується длязменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації.
Для утворення таких сліввикористовуються три основних способи: 1) залишається тільки перша (початкова)літера слова (рік — р.); 2) залишається частина слова, відкидається закінченнята суфікс (рисунок — рис.); 3) пропускається кілька літер у середині слова,замість яких ставиться дефіс (університет — ун-т). Тут треба мати на увазі, щоскорочене слово повинне закінчуватися на приголосний, окрім “й”.
У науковому текстітрапляються такі види скорочень: 1) літерні абревіатури; 2) складноскороченіслова; 3) умовні графічні скорочення за початковими літерами слів;
4) умовні графічніскорочення за частинами слів та початковими літерами.
Літерні абревіатури складаються з перших (початкових)літер повних найменувань і розподіляються на:
а) такі, що читаються заназвами літер (США, ФРН);
в)такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК — Вищаатестаційна комісія, вуз — вищий учбовий заклад).
Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використовуються запроваджені авторами літерніабревіатури, які скорочено позначають якісь поняття із відповідної галузізнань. При першомузгадуванні ці абревіатури вказуються у круглих дужках після повногонайменування, надалі вживаються у тексті без розшифровки.
Іншим видом скорочень є складноскороченіслова, які складаються із поєднання:
а) усічених та повнихслів (профспілка — професійна спілка); б) тільки усічених слів (колгосп — колективне господарство). У наукових текстах крім загальноприйнятихскладноскорочених слів використовуються також складноскорочені слова,розраховані на вузьке коло спеціалістів.
Ще один вид скорочень — умовніграфічні скорочення за початковими літерами (к.к.д. — коефіцієнт корисноїдії) застосовуються переважно в технічних текстах. Від літерних абревіатур вонивідрізняються тим, що читаються повністю, скорочуються тільки на письмі іпишуться з крапками на місці скорочення.
І нарешті, в текстідисертаційних робіт зустрічаються умовні графічні скорочення за частинами іпочатковими літерами слів. Вони поділяються на: а) загальноприйняті умовніскорочення; б) умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі, зокрема вбібліографії.
Наведемо кільказагальноприйнятих умовних скорочень, що використовуються:
а) після перерахування (іт.ін. — і таке інше, і т.д. — і так далі, і т.п. — і тому подібне); б) припосиланнях (див. — дивись, пор. — порівняй); в) при позначенні цифрами столітьі років (ст. — століття, ст.ст. — століття, р. — рік, рр. — роки). Існуютьтакож такі загальноприйняті скорочення: т. -том, н.ст. — новий стиль, ст.ст. — старий стиль, н.е. — наша ера, м. — місто, обл. — область, гр. — громадянин.с.- сторінки, акад. — академік, доц — доцент; проф. -професор).
Слова “та інші”, “і такеінше” всередині речення не скорочуюгь. Не допускається скорочення слів “так званий”(т.з.), “наприклад” (напр.), “формула” (ф-ла), “рівняння” (р-ня), “діаметр”(діам.).
У наукових текстах іформулах дуже поширені літерні позначення. Такі позначення повиннівідповідати затвердженим стандартам та іншим нормативним документам. В ідеальномувипадку у кожній дисертації повинна бути створена така система, в якій кожнійлітері відповідає одна величина, і навпаки, кожна величина репрезентуєтьсяоднією літерою. Іншими словами, ідеальна система не повинна міститибагатозначних і синонімічних літерних позначень.
Наукові текстивідзначаються великою кількістю перерахувань (переліків), які складаються як іззакінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з маленькихлітер і позначаються арабськими цифрами або маленькими літерами із напівкруглоюдужкою, що закривається. Існують два варіанти оформлення таких фраз.
Перший варіант:перерахування складаються з окремих слів (або невеликих фраз без розділовихзнаків всередині), які пишуть в підбор з іншим текстом і відокремлюють один відодного комою. Наприклад:
Турбіни розділяються натри види: 1) активні, 2) реактивні і 3) комбіновані.
Другий варіант:перерахування складаються із розгорнутих фраз з власними розділовими знаками.Тут частини перерахування найчастіше пишуться з нового рядка і відокремлюютьсяодин від іншого крапкою з комою. Наприклад:
Новий верстатвідрізняється від старого:
а) наявністю щита, який єекраном;
б) великою швидкістюобертання свердла;
в) кращою ізоляцієюелектропроводки, розподільчих щитів і пульта управління. Коли частиниперерахування складаються із закінчених фраз, вони пишуться із абзацнимивідступами, починаються з великих літер і відокремлюються один від іншогокрапкою. Наприклад:
За принципом діїавтомобільні і мотоциклетні двигуни поділяються надві основні групи:
1.   Карбюраторні двигуни. До їх числаналежать двигуни автомашин і двигуни мотоциклів.
2.   Дизельні двигуни. Це насампереддвигуни важких вантажних автомобілів, що працюють на дизельному паливі.
Текст усіх елементівперерахування граматично підпорядковується головній ввідній фразі, котрапередує перерахуванню. Основну ввідну фразу не можна переривати на прийменникахабо сполучниках (на, із, від, те, що, як і т.ін.).4.4 Загальні правила подання ілюстрацій
Практика показує, щочерез незнання здобувачами специфічних видавничих вимог до оформленняілюстративного матеріалу, досить часто переносяться терміни подання вже готовихдисертаційних робіт. Розглянемо загальні правила подання й оформлення окремихвидів ілюстративного матеріалу.
Ілюструють дисертації,виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичнимпланом, який допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних іздругорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій донайважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст-ілюстрації.
Назви ілюстраційрозміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюютьпояснювальними даними (підрисунковий підпис).
Підпис під ілюстрацієюзвичайно має чотири основних елементи:
найменування графічногосюжету, що позначається скороченим словом “Рис. ”;
порядковий номерілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;
тематичний заголовокілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
експлікацію, якабудується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис,супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загальногонайменування сюжету. А лише пояснює його. Приклад:
Схема розміщенняелементів касети:
1 — розмотувач плівки;
2 — сталеві ролики;
3 — привідний валик;
4 — опорні стояки.
Основними видамиілюстративного матеріалу в дисертаціях є: креслення, технічний рисунок, схема,фотографія, діаграма і графік.
Креслення - основний вид ілюстрацій в інженернихдисертаціях. Воно використовується, коли треба максимально точно зобразитиконструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бутивиконане у точній відповідності з правилами креслення і вимогами відповіднихстандартів.
Креслення в дисертації неє робочим кресленням, за яким виготовляється деталь або агрегат. Це насемпереділюстрація, яку порівняно з робочим кресленням суттєво спрощують, позбавляючисьвід усього, що не подрібне для головного – розуміння конструкції об’єкта чихарактеру його дії.
Назви вузлів і деталей натакому кресленні звичайно не пишуть. Якщо за змістом треба вказати окремідеталі, то вони нумеруються на кресленні за годинниковою стрілкою зліва направоарабськими цифрами. Розшифрування цифр (позицій) подають у тексті за ходомвикладення, або у підписі під кресленням.
Розрізи і перерізи накресленнях, а також стрілки, котрі вказують розміщення проекцій, позначаютьлітерами української абетки. При цьому слова “Розріз” і “Переріз” не пишуть.
Фотографія – найбільш переконливий ідостовірний засіб наочної передачі дійсності. Вона застосовується тоді, колинеобхідно з документальною точністю зобразити предмет або явище зі всіма йогоіндивідуальними особливостями. У багатьох галузях науки і техніки фотографія –це не тільки ілюстрація, а й науковий документ (зображення ландшафту, видурослини або тварини, розташування об’єктів спостереження і т.ін.).
За допомогою фотознімківне завжди можна виявити приховані форми окремих машин і механізмів, виокремитидеякі, найбільш характерні й важливі їхні особливості, а також вказати перебігбагатьох технологічних процесів. Цих недоліків позбавлені технічні рисунки,тобто ілюстрації, виконані з використанням художньо-графічних прийомів ізасобів.
Технічні рисунки використовуються в дисертаційнихпрацях, коли треба зобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємозором, але без зайвих деталей і подробиць. Такі рисунки виконуються, якправило, в аксонометричній проекції, що дає змогу найбільш повно, просто ідохідливо зобразити предмет. Незважаючи на простоту, технічний рисунок маєширокі пізнавальні можливості.
Схема – це зображення, котре передаєзазвичай за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідеюякогось пристрою, споруди або процесу і показує взаємозв’язок їх головнихелементів.
На схемах обов'язкововитримують товщину ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритихвід спостереження деталей і товщину ліній їхнього зв'язку.
Діаграма - один із способів графічногозображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають іаналізують масові дані.
Відповідно до формипобудови розрізняють діаграми площинні, лінійні й об'ємні. У дисертаціяхнайбільшого розповсюдження набули лінійні діаграми, а з площинних -стовпчикові(стрічкові) і секторні.
Для побудови лінійнихдіаграм звичайно використовують координатне поле. На осі абсцис у певномумасштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат- показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежноїознаки. Вершини ординат з'єднуються відрізками, в результаті чого отримуютьламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.
На стовпчикових(стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків)однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота)прямокутників пропорційна зображеним ними величинам.
При вертикальномуположенні прямокутників діаграма зветься стовпчиковою, при горизонтальному — стрічковою. Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розмірияких пропорційні величинам частин зображеного об'єкту чи явища.
Результати обробкичислових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображеньвеличин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графікивикористовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративногоматеріалу.
Крім геометричногообразу, графік містить низку допоміжних елементів:
загальний заголовокграфіка;
словесне поясненняумовних знаків і сенсу окремих елементів графічного образу;
осі координат, шкалу ізмасштабами і числові сітки;
числові дані, щодоповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.
Осі координат графікавикреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять.На координатних осях вказують умовні позначення і розмірності відкладенихвеличин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерніпозначення, прийняті у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишаютьтільки у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівніпідписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підрисунковому підпису.
Якщо крива, зображена награфіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки наосях координат можна починати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в межахяких розглядається дана функціональна залежність.
Не варто оформлюватипосилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, щоміститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана ізілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у виглядівиразу у круглих дужках “(рис. 3.1)“ або зворот типу: “… як це видно з рис. 3.1”, або “… як це показано на рис. 3.1”.
Якість ілюстрацій повинназабезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання,мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорногокольору на білому непрозорому папері.
У дисертації слідзастосувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків.
Фотознімки розміромменшим за формат А4 наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.4.5 Подання таблиць
Цифровий матеріал, колийого багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило,оформлюють у таблиці. Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, приякому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремленніодна від іншої вертикальними та горизонтальними лініями.
За змістом таблиціподіляються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатомобробки й аналізу цифрофих показників. Як правило, після таких таблиць робитьсяузагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами:“таблиця дає змогу зробити висновок, що…”, “із таблиці видно, що…” і т. ін.Часто такі таблиці сприяють виявленно і формулюванню певних закономірностей.
До неалітичних таблицьвміщують здебільшого необроблені статистичні дані, необходні лише для поданняінформації або констатації певного стану речей.Прикладпобудови таблиці
Таблиця (номер).Назватаблиці Головка Заголовки граф Підзаголовки граф
Боковик (заголовкирядків) Графи (колонки)
Звичайно таблицяскладається із таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка,боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків тавертикальних граф (основної частини, тобто прографки).
Кожна таблиця повиннамати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву іслово “Таблиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.
За логікою побудовитаблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в нійхарактеризуються), розміщують у боковику, гловці, чи в них обох, а не упрографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якимихарактеризується присудок), — у прографці, а не в головці чи боковику. Кожензаголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка вбоковику – всіх даних цього рядка.
Заголовок кожної графи вголовці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторівтематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначити у тематичномузаголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.
Боковик, як і головка,вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також розміщують у заголовку надним.
У прографці повторюваніелементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичнийзаголовок або в заголовок графи; однородні числові дані розміщують так, щоб їхкласи співпадали; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тількизамість однакових слів, які стоять одне під одним.
Заголовки граф пишуть звеликої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення іззаголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (якпідпорядковані, так і головні) мають бути максимально точними і простими. В нихне повинно бути слів або розмірностей, що повторюються. Висота рядків – неменше 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.Досить обережно слід ставитися також до вертикальної графи “Примітки”. Такаграфа потрібна лише тоді, коли містить дані, що стосуються більшості рядківтаблиці.
Таблицю розміщують післяпершого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати безповороту переплетенного блоку дисертації або з поворотом за годинниковоюстрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. Уцьому випадку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великоюкількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в межахтієї самої сторінки. Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторінки,то впершому випадку для кожної частини таблиці повторюють її головку, в другому– боковик. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разіпронумеровують графи і переносять їхню нумерацію на наступну сторінку.Заголовок таблиці не повторюють.
Якщо текст в графітаблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можназаміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні йогозамінюють словами “Те ж”, а далі лапками. Ставити лапки замість повторюванихцифр, марок, знаків, математичних і хіімічних символів не слід. Коли цифровіабо інші дани в якомусь рядку таблиці не подають, то вньому ставлять прочерк.
Усі наведенні в таблицяхдані мають бути достовірними, однорідними і такими, що можуть зіставитися, воснову їх групування покладають лише суттєві ознаки.
Наводити в дисертаціїтреба лише ті таблиці, які не можливо передати звичайним текстом (результатиекспериментальних спостережень, зіставлення розбіжності, детальні довідковідані і т. ін.).
У дисертаційних працяхдуже часто використовують спрощені таблиці-висновки. Висновок, як правило,містить боковик, крапки та одну чи дві графи (стовпчики). Висновок дають беззаголовка, якщо він є безпосереднім продовженням матеріалу і граматичнопов’язаний із вступною фразою тексту; із заголовком, якщо висновок маєсамостійне значення. Наведемо приклад; коли висновок слід давати без заголовка,оскільки він випливає з тексту, що передує самому висновку:
При прокладаннінизьковольтних ліній електропередач на переходах і на рівній трасі безпереходів застосовувати коефіцієнти до норм:
Витрати праці і заробітнаплата 1,8
Машини і матеріали 2,04.6 Загальні правила подання формул
При використанні формулнеобхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Почнемо ізрозміщення формул у тексті дисертаційної роботи.
Найбільші, а також довгіі громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання,інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіхнумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул,відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною.Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всерединірядків тексту.
Пояснення значеньсимволів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою втій послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу ічислового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок поясненняпочинають зі слова “де” без двокрапки.
Рівняння і формули требавідділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають неменше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, йогопереносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х)і ділення (:).
Нумерація формул такожпотребує знання деяких особливостей її оформлення. Нумерувати слід лише тіформули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати нерекомендується.
Порядкові номерипозначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки безкрапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою,переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщуютьна рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такоїформули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули.Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.
Номер групи формул,розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом),ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формулі звернене в сторону номера.
Необхідно знати і правилапунктуації в тексті з формулами. Загальне правило тут таке: формула входить доречення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед нимирозділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.
Двокрапку перед формулоюставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті передформулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передуєформулі.
Розділовими знаками міжформулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бутикома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Розділові знаки міжформулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздкихматематичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки наставити.4.7 Загальні правила цитування та посилання на використаніджерела
Для підтвердження власнихаргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чиіншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагаєточно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягуможе спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитатипочинається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якійвін поданий в джепелі, із збереженням особливостей авторського написання.
Наукові терміни,запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком-тих, щовикликали загальну полеміку У цих випадках використовується вираз “так званий”;
б) цитування повинно бутиповним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думокавтора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається безперекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставлятьсяу будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо передвипущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитатаобов'язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямомуцитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що даєзначну економію тексту, слід бути граничне точним у викладенні думок автора,коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання наджерело;
д) цитування не повиннобути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці:надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє — знижує наукову цінність викладеного матеріалу;
е) якщо необхідно виявитиставлення автора дисертаційної праці до окремих слів або думок з цитованоготексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
є) якщо автордисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робитьсяспеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставитьсякрапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текстзастереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсивнаш. — М.Х.), (підкреслено мною. — М.Х.), (розрядка моя. — М.Х.),
Коли використовуютьвідомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які маютьвелику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номеристорінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання вдисертації.
Посилання в текстідисертації на джерела роблять згідно з їхнім переліком у квадратних дужках,наприклад, “… у працях [1-7]...”.
Допускається наводитипосилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідатибібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.
Приклад:
Цитата в тексті:“… сьогодні важливо те, що макроекономічну стабільність та можливістьінтеграції у світову економіку зможуть реалізувати ті країни з перехідноюекономікою, які матимуть темпи зростання на рівні не меншому як 5-6 %...” [6] 1).
Відповідний опис упереліку посилань:
6. Геєць В.М.,Буковинський С.А. Перспективи економіки світу, окремих регіонів і країн напорозі третього тисячоліття // Фінанси України.-2004.- № 3.- С.5-17.
Відповідне поданнявиноски:
1)[6] Геець В.М., Буковинський С.А.Перспективи економіки світу, окремих регіонів і країн на порозі третьоготисячоліття // Фінанси України.-2004.- № 3.- С.5-17.
Рекомендуєтьсяв основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання наособисті наукові праці здобувача (принаймні ті, перелік яких наведено вавторефераті).
Посилання наілюстрації та формули дисертації вказують порядковим номером ілюстрації чиформули — останній беруть у дужки, наприклад, “рис. 1.2”, у формулі (2.1)”.
На всі таблиці дисертаціїповинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” пишуть скорочено,наприклад: “… в табл. 1.2”. У повторних посиланнях вживають скорочено слово“дивись”, наприклад: “див.табл. 1.3”.4.8 Оформлення списку використаних джерел
Бібліографічний апарат вдисертації — це ключ до використаних автором джерел. Крім того, він певноюмірою відбиває наукову етику і культуру наукової праці. Саме з нього можназробити висновок про ступінь ознайомлення дисертанта з наявною літературою задосліджуваною проблемою. Бібліографічний апарат дисертації складається збібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічнихпосилань, які оформлюються відповідно до чинних стандартів.
Список використанихджерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описивикористаних джерел і розміщується після висновків. Такий список — одна зсуттєвих частин дисертації, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора ідемонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.
Бібліографічний описскладають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів ібібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів,скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок,вставок пропущених відомостей.
У дисертаціях з технічнихнаук звичайно наводять як додатковий список-перелік авторських свідоцтв іпатентів, на які є посилання в основному тексті.
Джерела можна розміщуватиодним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручнийдля користування і рекомендований при написанні дисертацій), в алфавітномупорядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
Відомості про джерела,включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту зобов'язковим наведенням назв праць.4.9 Правила оформлення додатків
Додатки оформлюють якпродовження дисертації на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини(книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації.
Якщо додатки оформлюютьяк продовження дисертації, кожен з них починають з нової сторінки. Їм даютьзаголовки, надруковані угорі малими літерами з першої великої симетричновідносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами зпершої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначаєдодаток.
Додатки слід позначатипослідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї,Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначаєтьсяяк додаток А.
При оформленні додатківокремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою дисертації друкуютьвеликими літерами слово “ДОДАТКИ”.
Текст кожного додатка занеобхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межахкожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) ікрапку, наприклад, А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 -підрозділ 3.1 додаткаВ.
Ілюстрації, таблиці іформули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад:рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) — першаформула додатка А.

Розділ 5.ПІДГОТОВКА І ВИДАННЯ АВТОРЕФЕРАТУ5.1 Загальні вимоги до автореферату
Написання автореферату — заключний етап виконання дисертаційної роботи перед поданням її до захисту.Призначення автореферату — широке ознайомлення наукових працівників з методикоюдослідження, фактичними результатами і основними висновками дисертації.Автореферат друкують державною мовою. Публікація автореферату дає змогуотримати до дня захисту відзиви спеціалістів даної галузі.
Автореферат має коротко,але досить грунтовно розкривати основний зміст дисертації, в ньому не повиннобути надмірних подробиць, а також інформації, якої нема в дисертації.Автореферат — це своєрідна візитна картка дисертації. У ньому викладаютьосновні ідеї і висновки дисертації, внесок автора у проведене дослідження,ступінь новизни і практичну значущість результатів дослідження.
Автореферат — документ,без якого дисертацію не допускають до захисту, в якій би формі вона не буланаписана. У зв'язку з цим автореферат має значення юридичного документа. Невипадково тільки після отримання дозволу на розмноження автореферату здобувачдістає право на захист дисертації, тобто підготовкою автореферату по сутізавершується останній і найбільш відповідальний етап роботи над дисертацією.
Важливість авторефератуяк документа полягає також у тому, що за наведеними в ньому даними оцінюютьрівень дисертації і наукову кваліфікацію її автора, його навички оформленнярезультатів наукової праці. Останнє важливе ще й тому, що автореферат, якправило, не зазнає професійної редакторської обробки, і здобувач науковогоступеня, таким чином, виступає в ролях автора і редактора одночасно.
Основне призначенняавтореферату — інформувати про отримані наукові результати і ввести їх до сферинаукової комунікації. Таким чином, автореферат як засіб повторної фіксаціїрезультатів дисертації виконує інформативну функцію у тому сенсі, що не тількисповіщає читача про факт захисту дисертації, а й досить детально передає їїзміст, завдяки чому звичайно замінює її читання. А це особливо важливо,оскільки захищені дисертації, які зберігаються у бібліотеках, видаються длякористування з певними обмеженнями.
Процес складанняавтореферату являє собою згортання (компресію) наукової інформації (основнийпроцес аналітико-синтетичної переробки матеріалу), спрямоване на те, щобивиявити і вибрати із змісту дисертації найбільш суттєву інформацію і подати їїв новій стислій формі за принципом “мінімум знаків — максимум інформації”. Такапраця вимагає певних знань. Тому технологію складання автореферату розглянемо детальніше.
Аналізуючи змістдисертації, її автор виявляє те, що відповідає цільовому призначеннюавтореферату і підлягає включенню до тексту. У логічній єдності з аналізомпроводиться синтез інформації, її логічне комплектування, узагальнення, пошукмістких і точних засобів і форм її подання, в результаті чого створюється новийдокумент -автореферат, який, незважаючи на істотні відмінності від дисертаціїза обсягом і формою, повинен бути адекватним їй у семантичному відношенні. Іхоча ці процеси, як і будь-яка творча діяльність, важко піддаються нівелюванню,впорядковуванню та уніфікації, можна знайти загальні підходи до складанняавтореферату, вказати єдині принципи його побудови.5.2 Структура автореферату
Структурно авторефератскладається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків,списку опублікованих автором праць за темою дисертації й янажяііій мтаїнгьїпілппгійрькпіп та англійською мовами:
Загальна харатеристикароботи, що подається в авторефераті, має відповідати наведеним у вступі додисертації її кваліфікаційним ознакам. Недоцільно використовувати рубрики, нерекомендовані у вимогах до змісту цих ознак. Заголовки рубрик не треба виділятив окремі рядки, достатньо вирізнити їх жирним шрифтом або курсивом і розміститив підбір із текстом. Крім того, вказують структуру дисертації, наявністьвступу, певної кількості розділів, додатків, повний обсяг дисертації всторінках, а також обсяг, що займають ілюстрації, таблиці, додатки (іззазначенням їх кількості), список використаних літературних джерел (іззазначенням кількості найменувань).
В основному змісті стисловикладається зміст дисертації за розділами. Цей розділ повинен дати повне іпереконливе уявлення про виконану роботу.
Головне тут — стисло ічітко показати стан досліджуваної проблеми, тобто визначити місце (“нішу”)дослідження в загальній проблемі для того, щоб зробити виважений крок вперед унауковому пізнанні. Далі викладається сутність виконаних досліджень зурахуванням послідовності вирішення поставлених задач (наводиться “скелет”дисертації).
Тут головну увагу требаприділити питанням достовірності та обгрунтованості прийнятих вихіднихположень, ступеня доведення достовірності отриманих результатів, висвітленнюсутності отриманих нових наукових положень. Не варто затемнювати основний змістроботи другорядними дрібницями, які заважають сприйняттю “червоної нитки”роботи. Досліднику завжди здається, що все в його роботі є важливим і цінним. Упроцесі написання автореферату дисертантові необхідно піднятися до новогонаукового рівня, тобто зуміти подивитися на свою роботу, так би мовити, звисоти і чітко донести до читача свої наукові і прикладні досягнення.
Якщо вступна частинаавтореферату дає змогу скласти лише загальне враження про дисертацію, тоосновна, яка і є власне реферативною, дає більш повне уявлення про її зміст іпобудову. У цій частині автореферату важливо показати, як були отриманірезультати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використанихметодів, навести дані щодо їх точності і трудомісткості, описати умови іосновні етапи експериментів. Нюанси висвітлення змісту дисертації можутьрозрізнятися залежно від наукової галузі, теми та інших факторів. Проте в всіхвипадках до автореферату доцільно вводити насамперед висновки і кінцевірезультати.
Реферування дисертації восновній частині автореферату — зовсім не технічна праця. Це особливий творчийпроцес, який вимагає певних навичок. Досягти головної мети — в мінімальномуобсязі дати максимум корисної інформації — можна завдяки зменшенню кількості(або повному вилученню) міркувань, порівнянь, обговорень, обгрунтувань, описів,включенню до автореферату тільки кінцевих формул. Проте підхід повинен бутиіншим, коли першорядний інтерес викликає не тільки кінцевий результат, але йспосіб, за допомогою якого він отриманий. Тоді в авторефераті наводять ісистему вирішення задачі, скорочуючи його за рахунок інших матеріалів,наприклад ілюстрацій, з яких до автореферату доцільно відібрати лише найнеобхідніші.
Крім зазначених прийомівскорочення тексту автореферату, дійовими є також лексичні, морфологічні тасинтаксичні способи підвищення його інформативної ємності.
Висновки складає стислаінформація про підсумки виконаної роботи, яка повинна відповідати загальнимвисновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукового завдання абопроблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження науковогоступеня.
Сформульоване науковезавдання або проблема вельми тісно пов'язується з назвою дисертації, метоюроботи і основними науковими положеннями, що захищаються в дисертації. Це нібинаукова “формула”, згусток отриманої наукової новизни. Звичайно формулюванняпочинається так: “У дисертації наведене теоретичне узагальнення і новевирішення наукового завдання (або наукової проблеми), що виявляється в...”.Далі треба вказати, якою саме є наукова проблема або завдання, як вона вирішенаі для чого в кінцевому розумінні (прикладному плані) вона призначена. Варто щераз підкреслити, що часто переплутують формулювання наукового завдання абопроблеми з кінцевими прикладними результатами виконаної роботи. Науковірезультати — це немовби “діагноз” (мовою медиків), а вже потім, знаючи природу,сутність явища або закономірності (залежності), можна обирати чи конструюватиметоди лікування, тобто застосовувати нові або вдосконалені способи,технології, машини, матеріали і т.ін.
Після формулювання вирішеноїнаукової проблеми або завдання у висновках викладають головні наукові іпрактичні результати роботи. Вони тісно пов'язані з науковими і прикладнимиположеннями, викладеними в загальній характеристиці роботи.
Кожен науковий іприкладний висновок роботи треба формулювати чітко і конкретно (однозначно).Формулювання віддзеркалює суть і новизну зробленого. Але тут не можна доходитидо рівня анотації. Наукові висновки подають звичайно ширше, ніж формулюваннянаукових положень, які захищаються.
Прикладні (практичні)висновки повинні містити принцип або основу використання того чи іншого результату.
Оскільки авторефератскладається самим автором після завершення дисертації, коли окремі аспекти, тай уся праця в цілому, можуть набувати іншого забарвлення, ніж у процесі їїнаписання, не виключено, що йому заманеться при складанні автореферату одніположення підсилити, інші затемнити; може й щось додати до написаного вдисертації. При цьому дисертант не може не враховувати, що коло читачівавтореферату значно ширше, ніж коло читачів самої дисертації, і що серед нихбудуть також рецензенти. З цим не можна не рахуватися, оскільки очевидно, щорушійним мотивом для здобувана є намагання з найкращого боку подати результатисвоєї праці. Важливо, щоб це намагання не виходило за межі об'єктивності і неперетворювалось у саморекламу. Суть автореферату полягає у точній відповідностізмістові дисертації, а його зміст — дає повне уявлення про наукову цінність іпрактичну значущість дисертації.
Список опублікованихпраць здобувана за темою дисертації подають відповідно до вимог державногостандарту з обов'язковим наведенням назв праць і прізвищ усіх співавторів.Опубліковані праці, котрі розкривають основні положення дисертації, включаютьдо списку в такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фаховихвиданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані йанотовані у наукових журналах тощо. Тези доповідей подають за умови, що вонислугують встановленню пріоритету або їхній зміст не викладений в інших публікаціях.5.3 Анотації
На останніх сторінкахавтореферату розміщують анотації українською, російською та англійською мовами.На вибір здобувача анотація англійською або російською мовою повинна бутирозгорнутою, обсягом до 2 сторінок машинописного тексту (до п'яти тисячдрукованих знаків) інформацією про зміст і результати дисертаційної роботи, адві інші — обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованихзнаків) -ідентичного змісту інформація про основні ідеї та висновки дисертації.
Анотації складаютьсяза формою, яка має такий зміст:
прізвище та ініціализдобувача;
назва дисертації
вид дисертації (рукопис,монографія) і науковий ступінь;
спеціальність (шифр іназва);
установа, де відбудетьсязахист;
місто, рік;
основні ідеї, результати тависновки дисертації.
Матеріал в анотаціївикладають стисло і точно з використанням синтаксичних конструкцій, притаманнихмові діловихдокументів, уникаючи складних граматичних зворотів. Необхідновживати стандартизовану термінологію, а не маловідомі терміни і символи.
Після кожної анотаціїнаводять ключові слова відповідною мовою. Ключовим словом називається слово абостійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційногопошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів (загальноюкількістю не меншою трьох і не більшою десяти) повинна відбивати позаконтекстом основний зміст наукової праці.
Ключові слова подають уназивному відмінку, друкують в рядок, через кому.5.4 Оформлення автореферату
Примірники автореферату,які здобувач подає до спеціалізованої вченої ради разом з іншими документами тадисертацією, друкують за правилами, встановленими для друкування дисертацій, зурахуванням певних особливостей.
За обсягом автореферат(без обкладинки і анотацій) не може бути меншим ЗО сторінок і перевищувати 32сторінки для докторської і, відповідно, 14 та 16 сторінок -для кандидатськоїдисертації при друкуванні через 1,5 інтервали з розміщенням до 40 рядків насторінці. Тобто приблизно обсяг автореферату становить для кандидатської дисертації1,0 авторський аркуш (40000 знаків), для докторської — 2,0 авторських аркуші.
На лицьовому боціобкладинки автореферату подаються: назва організації, спеціалізована вчена радаякої прийняла дисертацію до захисту; індекс УДК; прізвище, ім'я, по батьковіздобувача; назва дисертації; шифр і найменування спеціальності за перелікомспеціальностей наукових працівників; підзаголовок “Автореферат дисертації наздобуття наукового ступеня доктора (кандидата) (галузь наук)”; місто, рік.(Форма 6).
На зворотному боціобкладинки автореферату вказується організація, в якій виконане дисертаційнедослідження; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я та по батьковінаукового керівника і (або) консультанта, його місце роботи й посада; науковіступені, вчені звання, місця роботи та посади, прізвища, ім'я та по батьковіофіційних опонентів; назва провідної установи; з зазначенням підрозділу(кафедри, відділу), де розглядатиметься дисертація; дата і час проведеннязахисту, шифр спеціалізованої вченої ради, адреса організації, при якій їїстворено; бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією; дата розсиланняавтореферату; підпис вченого секретаря спеціалізованої вченої ради (форма 7).Серед вчених звань наукового керівника і опонентів не рекомендується згадуватиїх членство в громадських (не державних) академіях наук. Автореферат не маєтитульного аркуша.
Номери сторінокпроставляються в центрі верхнього берега сторінки. Нумерація починається зцифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна характеристика роботи.
Структурні частиниавтореферату не нумерують, їх назви друкують великими літерами симетрично дотексту.5.5 Видання автореферату
Автореферат дисертаціївиготовляють друкарським способом і видають у вигляді брошури тиражем 100примірників.
Формат видання 145х210 мм(формат паперу і частка аркуша 60х84/16) з друкуванням тексту з обох боківаркуша.
На авторефератіобов'язково вказують вихідні дані друкарні або іншої установи, де друкувавсяавтореферат, згідно з державним стандартом. Відповідальність за наявністьвихідних даних та за обов'язкове розсилання авторефератів несе спеціалізованавчена рада.5.6 Електронний варіант автореферату
До спеціалізованої вченоїради здобувачем наукового ступеня подається також електронний варіант текстуавтореферату дисертації у двох примірниках (на двох гнучких магнітних дисках(ГМД) — дискетах розміром 3,5 дюйми) у вигляді файлу з ім'ямaref.doc, структура якого повністю відповідає друкованомуваріанту автореферату, включаючи обкладинку.
Вищою атестаційноюкомісією України розроблене програмне забезпечення для формування банку данихпро докторські та кандидатські дисертації. Тому відповідним чином мають бутисформовані електронні варіанти документів атестаційних справ, зокрема ізгаданий файл агеГ.сІос. Його треба готувати так:
Шрифт Times New Roman Суг
Розмір шрифта                  12пунктів
Відстань між рядками       1,5інтервали
Параметри сторінки          форматА4
Розташування                    книжне
Верхній, нижній і лівийберег         20 мм
Правий берег                     10мм
Згадане програмнезабезпечення сприймає файл aref.doc, підготовлений у текстовихредакторах Word 6 for Windows 3.х або Word 7 for Windows 95, але не Word 8 for Windows 97: кодова таблиця останнього не збігається зкодовими таблицями попередніх версій.
Рисунки, інші допоміжніграфічні зображення та матеріали в електронному варіанті автореферату можутьбути виготовлені тільки у вищезгаданих форматах. Якщо це неможливо зробити, аботака інформація не вміщується на дискеті, то їх можна не наводити.

Розділ 6.ПОРЯДОК ЗАХИСТУ ДИСЕРТАЦІЇ
Після оформлення вженаписаної дисертації починається процес підготовки до її захисту, який полягаєв такому: 1) попередній розгляд дисертації за місцем її виконання (так званийпередзахист); 2) складання автореферату дисертації; 3) подання дисертації доспеціалізованої вченої ради, друкування і розсилання автореферату; 4)підготовка здобувача до захисту своєї дисертації; 5) процедура прилюдного їїзахисту.
Кожен етап цього процесумає свою специфіку і визначений відповідними вимогами “Порядку присудженнянаукових ступенів і присвоєння вчених звань” та “Положення про спеціалізованівчені ради”.6.1 Попередній розгляд дисертації і оформлення відзивуустанови, в якій виконана дисертація
Коли дисертація повністюзакінчена і відповідним чином оформлена, вона подається для розгляду назасіданні кафедри вищого закладу освіти, відділу (лабораторії) науковоїустанови, тобто того наукового колективу, де була виконана.
До такого засіданняготується текст дисертації і всі наукові праці, в яких надруковані результатидисертаційного дослідження, а також первинні документи, котрі віддзеркалюютьпроцес експериментальної чи дослідної роботи.
Наукові працівники,аспіранти та здобувані після завершення своєї кандидатської чи докторськоїдисертації, виконаної під час навчання в аспірантурі, докторантурі абопідготовленої самостійно, повинні керуватися в своїх діях вимогами “Порядку” танормативними документами ВАК України. Корисними будуть методичні рекомендаціїщодо попереднього розгляду дисертації, розроблені проректором Донецькогодержавного технічного університету, доктором технічних наук, професоромМ-П.Зборщиком.
Висновок установи, в якій виконанодисертацію, с першою і дуже важливою її експертизою з точки зору відповідностідисертації вимогам “Порядку”. Висновок затверджується ректором (директором) абопроректором (заступником директора) з наукової роботи, які несуть персональнувідповідальність за якість, об'єктивність і строки підготовки висновку. Цейвисновок є практично єдиним документом, в якому відзначаються такі аспекти, яктворчий шлях здобувана в науці, його участь у вирішенні поставлених передколективом наукових і практичних завдань, особистий внесок до публікацій,виконаних у співавторстві, ступінь його наукової зрілості, результативпровадження наукових досягнень у практику та їх значущість для народногогосподарства і т.ін. Крім того, цей висновок повинен дати відповідь з точкизору колективу, де виконувались дисертаційні дослідження, на ті питання, якіпостали в інших офіційних відзивах.
Для одержання висновкущодо дисертації здобувач повинен подати відповідну заяву ректору (директору)установи. До заяви додаються три примірники дисертації та три надрукованихпримірники автореферату дисертації.
Керівник установивизначає порядок розгляду і обговорення дисертаційної роботи на рівні семінаручи розширеного засідання кафедри (відділу), при цьому призначаються рецензентиі встановлюються строки надання висновку.
Після вивчення дисертаціїрецензентами керівник семінару або завідувач кафедри (відділу) готує увстановленому порядку розпорядження по установі. У ньому визначається колонаукових працівників, які обов'язково мусять узяти участь в обговоренні роботи,призначається комісія для складання висновку, вчений секретар засідання,вказуються рецензенти роботи, час і місце проведення засідання і т.ін. Доскладу комісії для складання зазначеного висновку обов'язково входять керівникзасідання, рецензенти роботи і вчений секретар, а при необхідності ще й іншіфахівці. Відповідне розпорядження підписується ректором (директором) установи ідоводиться до відома всіх названих у ньому фахівців під розпис на одному зпримірників розпорядження.
Якщо в установіфункціонує спеціалізована вчена рада для захисту дисертацій зі спеціальності,за якою підготовлена дисертація, то необхідно запросити на засідання семінаруабо кафедри (відділу) членів цієї ради з метою детальнішого ознайомлення їх здисертацією.
Обговорення дисертаційноїроботи проходить у традиційному порядку. Це означає, що дисертант робитьдоповідь з використанням ілюстративних матеріалів (плакати, креслення, слайди,зразки, макети і т.ін.). Тривалість доповіді: для кандидатської дисертації небільше 20-25 хвилин, для докторської- не більше 35-40 хвилин. Роз'ясненняокремих положень, висновків та особливостей роботи здійснюється у формі питаньі відповідей. Кількість питань не регламентується. Рецензенти мають чітко іконкретно викласти учасникам засідання позитивні і негативні риси роботи.Особливо це стосується
`основних науковихположень дисертації, їх достовірності та обгрунтованості. Висновок рецензентащодо роботи повинен бути однозначним (позитивний чи негативний). В обговоренніроботи можуть взяти участь усі присутні на засіданні, в тому числі й особи, якіне були названі в офіційному розпорядженні по установі.
Висновок установи, девиконана дисертація, оформлюється у формі протоколу семінару або розширеногозасідання кафедри (відділу) відповідно до загальноприйнятого порядку. Протоколзберігається у звітній документації факультету або відповідної кафедри(відділу).
Резолютивна частинапротоколу остаточно формулює висновок установи щодо кандидатської абодокторської дисертації здобувача згідно з вимогами “Порядку”. При цьомуобов'язково вказуються прізвище, ім'я, по батькові здобувача, а також тема дисертаційноїроботи.
Далі в протоколівикладається сутність висновку, який повинен містити в собі такі складовічастини, які на підставі конкретних матеріалів характеризують рівень виконаноїдисертаційної роботи:
Актуальність теми(проблеми) та її зв'язок з планами наукових робіт установи. Тут коротко і переконливовикладається актуальність завдання чи проблеми, що вирішується, для тієї чиіншої галузі промисловості, соціальної сфери і т.ін. Наводиться перелік повнихназв виконаних науково-дослідних робіт з номерами їхньої державної реєстрації,в рамках яких підготовлено дисертацію. Слід відзначити рівень участі дисертантау виконаних роботах (виконавець, відповідальний виконавець, керівник і т.ін.).
Якщо виконана науковаробота була складовою частиною якоїсь державної або галузевої науковоїпрограми, то це треба обов'язково зазначити, тобто навести шифр і назвупрограми.
Формулювання науковоїзадачі (проблеми), нове вирішення якої отримано в дисертації.
У кандидатськійдисертації формулюється наукове завдання, в докторській -наукова проблема.Формулювання наукового завдання викристалізовується із сукупності новихнаукових положень, одержаних автором у дисертації і винесених на захист. Требазавжди звертати особливу увагу на те, щоб не підмінювалися отримані в роботінові наукові положення новими прикладними результатами. Необхідно чіткоформулювати, яка наукова проблема (або завдання) вирішена, у чому саме полягаєїї вирішення і для чого використовується це вирішення в прикладному(практичному) плані. Це й буде тією головною формулою дисертації, за якуприсуджується науковий ступінь. Наукові положення, розроблені особистодисертантом, та їхня новизна Кожне отримане нове наукове положенняформулюється конкретно і чітко у вигляді наукового результату, при цьому обов'язковопідкреслюється, в чому саме є новизна порівняно з раніше відомими науковимирезультатами.
Найчастіше трапляєтьсятака помилка при формулюванні наукового положення, коли щось, подане як нове,записується у вигляді анотації, тобто констатується факт, що воно є новим, асутність новизни не розкривається.
Новим науковимположенням, наприклад, може бути розкрита природа явища, закономірність,встановлена особливість, механізм, аналітична або статистична залежність,розроблена модель і т.ін.
Новий науковий результате базою (основою) визначення того, чому треба вирішувати ті або ті прикладніпитання саме так, а не інакше.
Обгрунтованість ідостовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, які захищаються
Тут необхідно показати іпереконати фахівців у тому, що сформульовані наукові положення, висновки ірекомендації достовірні, тобто є відповідними об'єктивній реальності. Простішекажучи, треба довести, що всі отримані результати не помилкові і що дисертантне видає бажане за дійсне. Це означає, наприклад, що треба продемонструватикоректність використання фундаментальних наук у вирішенні прикладних проблем,показати, наскільки правильними та достатніми є дані експериментальнихдосліджень і т.д.
Наукове та практичнезначення роботи
Наукове значення роботивикладають так, щоб показати роль одержаних нових наукових положень у розвиткутого чи іншого наукового напрямку або проблеми (у якісному чи кількісномуплані, за повнотою та глибиною пізнання явищ, механізмів взаємодії і т.ін.)
Практичне значення роботиповинно чітко і конкретно (буквально за пунктами) відповідати на питання, щодає виконана робота для практики (нові способи, технології, речовини, пристрої,машини і т.ін.).
Використаннярезультатів роботи
У висновку наводятьсявідомості талані щодо впровадження в галузі або в інших видах практичноїлюдської діяльності країни наукових і прикладних результатів роботи.Відзначається, у чому і як виявилося це використання, де і коли, що при цьомуотримано в технічному, економічному, соціальному або екологічному плані. Слідзазначити, що на момент захисту дисертації не обов'язково, щоб усі прикладнірезультати підготовленої дисертації були реалізовані на практиці. Достатністьупровадження результатів роботи на момент її захисту визначає спеціалізованавчена рада, котра приймає роботу для попереднього розгляду і вирішує питаннящодо можливості її захисту.
В окремих випадкахспеціалізована вчена рада може прийняти роботу до захисту і без будь-якоїапробації її результатів на практиці. Це стосується тих робіт, які відкриваютьнові перспективні напрямки наукового пізнання і являють собою значний теоретичнийвнесок у їхній розвиток.
Повнота викладенняматеріалів дисертації в публікаціях та особистий внесоку них автора
Згідно з вимогами ВАКУкраїни основні наукові і прикладні результати роботи повинні бутиопублікованими у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджує ВАК. Томунеобхідно з урахуванням вимог чинних стандартів навести перелік такихпублікацій, вказуючи при цьому всіх співавторів опублікованої наукової праці.
Якщо праця опублікованаразом із співавторами, необхідно чітко, коротко і конкретно вказати, що саме вданій роботі належить особисто авторові дисертації, яка захищається. Не можнаподавати особистий внесок автора у вигляді відсотка тексту, який написано нимособисто. Наприклад, неприпустимо писати: “У цій статті 65% результатівотримано автором”.
На завершення перелікупраць роблять висновок щодо повноти відображення основних результатівдисертації в публікаціях.
Спеціалізовані вчені радиможуть приймати до захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидатанаук за наявності не менше 3 публікацій у наукових фахових журналах, а також вінших періодичних наукових фахових виданнях України (їх перелік затверджує ВАКУкраїни) та інших країн, причому в галузях природничих і технічних наук зависновком спеціалізованої вченої ради при прийнятті дисертаціїдо захисту доцієї мінімальної кількості замість однієї статті може бути долучене одне авторськесвідоцтво на винахід або один патент, які безпосередньо стосуються науковихрезультатів дисертації.
Апробація матеріалівдисертації на наукових конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, школахтощо є обов’язковою. Причому необхідно звернути увагу на те, що згідно знаказом голови ВАК України від 10 грудня 2005 року № 650 будь-які друкованіпраці (тези, доповіді, матеріали тощо) конференцій, конгресів, симпозіумів,семінарів, шкіл тощо є свідченням апробації дисертаційної роботи і належать доопублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації.
Обов'язковою вимогою донаукових публікацій здобувачів є наявність в одному випуску (номері) журналу(або іншого друкованого видання) не більше однієї статті здобувача за темоюдисертації.
Оцінка мови та стилюдисертації
Дисертація та авторефератповинні бути написані грамотно, а стиль викладу в них матеріалів досліджень,наукових положень, висновків і рекомендацій — забезпечувати легкість ідоступність їх сприйняття.
Написані неграмотно,неохайно оформлені дисертації прийматися до захисту не можуть.
Відповідність змістудисертації спеціальності, за якою вона подається до захисту
ВАК України затвердивпаспорти кожної спеціальності, в яких досить чітко і однозначно вказановідповідні напрямки досліджень. Неправильне визначення спеціальності, за якоювиконано дисертацію, призводить до цілої низки труднощів у процесі їїекспертизи, починаючи від подання до захисту і закінчуючи розглядом наекспертній раді ВАК України. Це може бути причиною відмови у видачі диплома.
Рекомендація дисертаціїдо захисту
Тут робиться однозначнийвисновок в цілому щодо відповідності або невідповідності роботи, щорозглядається, вимогам “Порядку” і дається рекомендація щодо можливості поданняїї до спеціалізованої вченої ради для попереднього розгляду і захисту. Прицьому наводяться результати відкритого голосування учасників семінару чирозширеного засідання кафедри (відділу) із зазначенням кількості осіб, якіподали голоси “за” або “проти” такої рекомендації.
Необхідно зазначити, щонавіть при негативному висновку установи, де виконана робота, дисертант маєправо подати роботу у встановленому порядку до спеціалізованої вченої ради.
Якщо у висновку установи,де виконана робота, вказується, що дисертант привласнив і використав чужіматеріали досліджень, тобто наявний плагіат, то така дисертація спеціалізованоювченою радою не приймається навіть для попереднього розгляду.
Висновок підписуєкерівник семінару чи завідувач кафедри (відділу) та учений секретар іззазначенням їхніх наукових ступенів і вчених звань і затверджує керівникустанови, підпис якого засвідчується печаткою. Такий висновок має обмеженийтермін дії (один рік), тому він обов'язково датується.
Два примірникизатвердженого висновку отримує здобувач, а третій долучається до відповідноїсправи і зберігається у встановленому порядку.6.2 Подання дисертації до спеціалізованої вченої ради,розсилання її автореферату
Спеціалізована вчена радаприймає дисертацію до попереднього розгляду за наявності документів згідно зпереліком, встановленим ВАК України. До цього переліку обов'язково належать:
*          - заява на ім'яголови спеціалізованої вченої ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду,в якій необхідно зазначити, чи вперше захищається ця дисертація;
*  особовий листок з обліку кадрів зфотокарткою, засвідчений відділом кадрів за основним місцем роботи (2 прим.);
*  засвідчені копії дипломів про вищуосвіту та про наукові ступені (вчені звання) (2 прим.);
*          засвідченепідписами і печаткою посвідчення про складені кандидатські іспити за формою,затвердженою наказом міністра освіти України від 15.10.1992 р. №;
*          висновокустанови, в якій виконувалась дисертація, чи до якої був прикріплений здобувач,із зазначенням, ким і коли була затверджена тема дисертації (2 прим.).
Висновок оформлюється яквитяг з протоколу засідання кафедри (міжкафедрального семінару, лабораторії,відділу), підписується завідувачем кафедри (керівником семінару, лабораторії,відділу), як правило, доктором наук, затверджується керівником установи іскріплюється печаткою. У висновку, крім інших аспектів характеристикидисертації та особистості здобувача, має бути визначений конкретнийперсональний внесок здобувача до всіх наукових праць, опублікованих ізспівавторами. Термін чинності висновку — 1 рік;
— перераховані вавторефераті монографії, брошури, авторські свідоцтва (копії), статті (відбиткиабо копії), тексти депонованих та анотованих у журналах рукописів науковихпраць, тези доповідей (копії) — в 3 примірниках;
— дисертація, оформленазгідно з вимогами, викладеними в “Основних вимогах до оформлення дисертацій таавторефератів дисертацій”, у кількості примірників, необхідних для передачі назберігання до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, бібліотекиустанови, де створено спеціалізовану вчену раду, для відправлення опонентам іпровідній установі (організації).
Другий примірникдисертації подається у незброшурованому вигляді для передачі до Українськогоінституту науково-технічної та економічної інформації.
Всі примірники дисертаціїмають бути підписані автором на титульному аркуші дисертації.
— автореферат дисертаціїоформлений згідно з вимогами, викладеними в розділі 5, у двох примірниках.Перший примірник автореферату повинен мати дві ідентичні обкладинки. Всіпримірники автореферату підписуються автором на обкладинці;
— відзив науковогокерівника (наукового консультанта), засвідчений печаткою установи, в якій вінпрацює;
— електронний варіантавтореферату на дискеті діаметром 3,5 дюйма (2 примірники на двох дискетах);
— чотири поштові картки змарками і вказаними адресами здобувача (2 картки) та спецради (2 картки). Назворотному боці поштових карток у верхньому кутку пишуть прізвище, ім'я, побатькові здобувача, галузь науки та науковий ступінь, на який він претендує.
Позитивне рішення щодоприйому дисертації до захисту приймається за дотримання двох умов:
1) її зміст відповідаєспеціальності, за якою спеціалізованій вченій раді дозволено прийматидисертації до захисту;
2) основні результатидисертаційного дослідження досить повно висвітлено в наукових фахових виданнях.
Відповіді на ці та деякіінші питання стосовно поданоїдисертації має дати комісія спеціалізованої вченоїради у своєму висновку.
Комісія, призначенаспеціалізованою вченою радою у складі не менше 3-х осіб, вивчає дисертаційнуроботу, подану для попереднього розгляду, і складає щодо неї свій висновок,який оголошується на засіданні спеціалізованої вченої ради під час розглядупитання про прийом дисертації до захисту
Висновок комісії повиненбути чітким, конкретним і віддзеркалювати такі аспекти роботи в наведеній нижчепослідовності:
1. Актуальність роботи(теми).
`2. Новизна науковихположень і результатів, отриманих особисто здобувачем і поданих на захист.
3. Обгрунтованість ідостовірність наукових результатів, висновків і рекомендацій.
4. Практичні результатироботи, їх рівень і ступінь використання (впровадження).
5. Повнота викладеннянаукових і прикладних результатів дисертації в опублікованих роботах; особистийвнесок дисертанта в публікаціях; кількість публікацій, їх обсяг і рівеньвидання.
6. Відповідністьдисертації обраній спеціальності та профілю спеціалізованої вченої ради.
7. Відповідністьдисертації вимогам п.12 або п.13 “Порядку”.
8.Рекомендовані офіційні опоненти та провідна установа з дисертації. При цьому слідвраховувати, що опоненти мають бути провідними фахівцями із спеціальності, заякою подано дисертацію, і мати за останні 5 років не менше 3 публікацій упровідних фахових виданнях за профілем спеціальності дисертації, поданої дозахисту. Провідна установа повинна входити до відповідного переліку провіднихустанов, які ВАК України затвердив за кожною зі спеціальностей.
9. Перелік адрес длярозсилання авторефератів (в частині, визначеній спеціалізованою вченою радою).При цьому підкреслюється, що автореферат відповідає змістові дисертації і можеу поданому вигляді бути надрукованим.
Висновок підписуєтьсявсіма членами комісії.
Для кандидатськоїдисертації призначаються два офіційних опоненти, з яких один — обов'язководоктор наук, а другий — доктор або кандидат наук. Для докторської дисертаціїзатверджуються три офіційних опоненти — доктори наук за спеціальністю. Вимогидо вибору офіційних опонентів встановлено нормативними документами ВАК України.Зауважимо, що тільки один з опонентів може бути членом спеціалізованої вченоїради, до якої подано дисертацію, або працювати в установі, при якій утворено цюспеціалізовану вчену раду. Офіційні опоненти мають бути працівниками різнихорганізацій. Не можна призначати офіційними опонентами членів експертних рад ВАКУкраїни.
Офіційні опоненти напідставі вивчення дисертації, автореферату дисертації, друкованих працьздобувача за темою дисертації надсилають спеціалізованій вченій раді письмовівідзиви.
Окрім офіційних опонентівспеціалізована вчена рада призначає провідну установу згідно з переліком,затвердженим ВАК України.
Після того, якспеціалізована вчена рада вирішила прийняти дисертацію до захисту, затвердилаофіційних опонентів і провідну установу, необхідно подати до “Бюлетеня Вищоїатестаційної комісії України” (для докторських дисертацій) або журналу“Науковий світ” (для кандидатських дисертацій) повідомлення встановленогозразка. Лише після виходу в світ згаданих видань дозволяється розмноження тарозсилання автореферату.
Копії письмових відзивівофіційних опонентів та провідної установи видають здобувачеві не пізніше як задесять днів до захисту дисертації.
Надрукований автореферат,в якому вказано дату захисту, розсилають не пізніше ніж за місяць до захистудисертації згідно з переліком установ, затвердженим ВАК України, а такождодатковим списком, визначеним спеціалізованою вченою радою. До нього входятьустанови, в яких діють спеціалізовані вчені ради за профілем дисертації,провідні установи за спеціальністю дисертації, зацікавлені організації,провідні вчені -фахівці. Автореферат розсилається також членам спеціалізованоївченої ради.
Дата розсиланняавтореферату повинна бути підтверджена штампом поштового відділення.
`Один примірникдисертації, прийнятої до захисту, та два примірники автореферату передаються добібліотеки організації, при якій створено спеціалізовану вчену раду, не пізнішеніж за місяць до захисту, і зберігаються там на правах рукопису.
6.3 Підготовка здобувана до захисту дисертації
Приблизно за тиждень додня захисту дисертації треба підготувати все, що знадобиться здобувачеві тогодня, а саме:
текст дисертації,
кілька авторефератів,
основні публікації затемою дисертації,
текст виступу на захистідисертації у вигляді невеликої доповіді (10-12 сторінок машинописного тексту),
письмові відповіді напитання, зауваження і побажання офіційних опонентів та провідної установи,
письмові відповіді назауваження та побажання, що містяться у відзивах на автореферат дисертації:
таблиці, схеми, діаграмита графіки, взяті з тексту дисертації і відповідним чином підготовлені длядемонстрації в залі засідання спеціалізованої вченої ради,
диктофон (магнітофон) длязапису виступів під час прилюдного захисту дисертації,
слайди, відеоматеріали,комп'ютерні диски і т.ін. (за потребою).
Перше і найголовніше, з чогозвичайно починається підготовка здобувача до захисту дисертації, — це йогоробота над виступом за результатами дисертаційного дослідження у формідоповіді, який має розкрити сутність, теоретичне і практичне значеннярезультатів проведеної роботи.
За структурою доповідьможна умовно поділити на три частини, котрі складаються з рубрик, кожна з якихявляє собою самостійний смисловий блок, хоча в цілому вони логічновзаємопов'язані у характеристиці змісту проведеного дослідження.
Перша частина доповіді восновних моментах повторює вступ до дисертації. Її рубрики відповідають тимсмисловим аспектам, за якими висвітлюється актуальність обраної теми, даєтьсяопис наукової проблеми, а також формулювання мети дисертації. Тут же необхідновказати методи, завдяки яким отримано фактичний матеріал дисертації, іповідомити про її склад і загальну структуру.
Після першої вступноїчастини йде друга — найбільша за обсягом, яка у послідовності, встановленійлогікою проведеного дослідження, характеризує кожен розділ дисертаційної праці.Особливу увагу приділяють кінцевим результатам, критичним зіставленням таоцінкам.
Завершується доповідьзаключною частиною, яка будується за висновками до дисертації. Тут доцільноперерахувати загальні висновки з її тексту (не повторюючи частковіузагальнення, зроблені під час висвітлення в доповіді розділів основної частини)і зібрати докупи основні рекомендації.
Коли текст доповіді назахисті дисертації складено, доцільно спочатку підготувати письмові відповідіна питання, зауваження та побажання, висловлені у відзивах на дисертаціюофіційних опонентів та провідної установи, а потім — письмові відповіді на всіпитання та зауваження, що містяться у відзивах на автореферат. Письмова формапідготовки відповідей необхідна для того, щоб під час захисту надмірнехвилювання не зашкодило правильно і спокійно відповісти на питання.
Відповіді повинні бутикороткими, чіткими і добре аргументованими. Якщо можливі посилання на текстдисертації або сторінки п автореферату, то їх треба обов'язково зробити. Ценадає відповідям більшої переконливості і водночас дає змогу
`При підготовці дозахисту бажано ще раз уважно переглянути весь текст дисертації та їїавтореферату, зробити необхідні позначки на її сторінках, вкласти у потрібнихмісцях закладки. Особливу увагу слід приділити аналітичним таблицям, графікам ісхемам, які містять у наочній і концентрованій формі найбільш значущірезультати виконаної здобувачем праці. Частину з них бажано підготувати такимчином, щоб мати змогу демонструвати їх у залі засідання спеціалізованої вченоїради без особливих труднощів, і їх було видно всім присутнім.

6.4 Процедураприлюдного захисту дисертації
Захист дисертації відбувається назасіданні спеціалізованої вченої ради прилюдно. Він повинен мати характернаукової дискусії з докладним аналізом достовірності, обгрунтованості всіхвисновків і рекомендацій наукового та практичного характеру, що містяться вдисертації, і проходити в обстановці високої вимогливості, принциповості,дотримання наукової етики.
Процедура проведенняпублічного захисту дисертації детально регламентована “Порядком присудженнянаукових ступенів та присвоєння вчених звань”, “Положенням про спеціалізованувчену раду” та іншими нормативними документами ВАК України. Висловимо лишекілька порад здобувачам.
Свій виступ здобувач можеподати у формі читання (а краще переказу) тексту доповіді, покликаної показативисокий рівень теоретичної підготовки її автора, його ерудицію і здатністьдохідливе викласти основні наукові результати проведеного дослідження.
Доповідь починається зізвертання: “Шановний пане голово! Шановні члени спеціалізованої вченої ради!Панове!.. “. Далі здобувач коротко викладає сутність наукової проблеми (задачі)і стан питання, обґрунтовує актуальність наукової проблеми, показує її зв'язок зплановими науково-дослідними роботами, викладає мету наукових досліджень.
Формулюються основнінаукові положення, котрі автор виносить на захист. Розкривається постановкавирішеної наукової проблеми (задачі), умови та припущення, за яких виконувалисядослідження. Далі викладається зміст роботи.
Особливу увагу необхідноприділити результатам, отриманим особисто автором (що саме запропоновано,узагальнено, одержано, рекомендовано і т.ін.), обгрунтуванню їхньоїдостовірності, новизни, значущості для теорії та практики.
Привикладенні запропонованих методів вирішення наукової проблеми (задачі) інаявних результатів необхідно зробити акцент на порівнянні їх з уже відомими.
Узаключній частині доповіді викладаються (зачитуються) основні результати тависновки дисертації, їх реалізація, можливі шляхи подальшого використання.
При цьомуздобувач мусить врахувати, що автореферат дисертації отримали всі члениспеціалізованої вченої ради і частина запрошених на захист, а зацікавленіфахівці мали змогу ознайомитися зі змістом дисертації та її авторефератом убібліотеці. З огляду наце — будувати свій виступ, зосередивши увагу в основному на нових теоретичних іприкладних положеннях, розроблених особисто автором дисертації. Звичайно ж, занеобхідності, слід зробити посилання на текст автореферату або самоїдисертації.
Для доведення висунутихположень та обгрунтування запропонованих рекомендацій під час виступувикористовують додаткові графічні матеріали (схеми, таблиці, графіки, діаграмиі т.ін.). Можливим є також використання спеціально підготованих слайдів,комп'ютерної техніки.
На плакатах доцільновідобразити:
повну назву дисертації;
формулювання вирішеної науковоїпроблеми (завдання) згідно із кваліфікаційними ознаками;
мету наукових досліджень;
наукові положення, винесеніна захист;
постановку задачі (умовита припущення, при яких проводилися дослідження), структурно-логічну схемупроведення досліджень;
розв'язаннявинесених на захист наукових положень (1-2 плакати до кожного положення звідображенням особистого внеску здобувача в отримання нових наукових іпрактичних результатів);
обгрунтуваннядостовірності отриманих результатів (порівняння з експериментальними даними,відомими результатами, іншими методами, обчислювальний експеримент тощо);
реалізацію наукових досліджень,висновків, рекомендацій (вказуються документи та реквізити науково-досліднихробіт, в яких використано результати наукових досліджень, шляхи впровадженняотриманих результатів).
Назва теми дисертації,формулювання вирішеної наукової проблеми (завдання), мета дослідження, науковіположення, винесені на захист, розміщуються на першому плакаті.
Ілюстрації, результатидосліджень повинні мати назву; якщо ілюстративні матеріали переносяться наінший плакат, то його назву на цьому плакаті повторюють.
Рекомендований форматплакатів 1,2 х 1,8 м, допускається виготовлення їх на міліметровому папері.Кількість плакатів при захисті кандидатської дисертації — 10… 12,докторської- 16...20.
Оскільки не тільки змістдоповіді, а й характер її прочитання (чи переказу), впевненість у відповідях напоставлені запитання значною мірою визначають оцінку захисту, є необхідністьзосередити увагу на деяких правилах публічного виступу.
Особливо важливим є те,щоб мовлення здобувача було ясним, граматично правильним, впевненим, що робитьйого зрозумілим і переконливим. Не варто готувати доповідь у якійсь спрощенійформі, зважаючи, що до складу спеціалізованої вченої ради входять вчені різнихспеціальностей, іноді вельми далеких від тематики дисертації, яка захищається.Навпаки, здобувач мусить зробити доповідь науковою, добре аргументованою, аотже зрозумілою широкій аудиторії спеціалістів.
Мовлення здобувача маєбути ще й виразним, що залежить від темпу, гучності та інтонації. Якістьвиступу різко знижується, коли говорять квапливо, ковтаючи закінчення слів абодуже тихо і невиразно. Спокійна, некваплива манера викладення завжди імпонуєслухачам.
Неприпустимим є порушеннянорм літературної вимови, зокрема, використання неправильних наголосів условах.
Іще кілька порад, які допоможуть дисертантові добре прочитати текст доповіді:
усі цифри в текстізаписуйте тільки словами, щоб не довелося підраховувати кількість нулів ірозрядів,
підкреслюйте ключовіслова,
залишайте великі берегипри друкуванні, щоби можна було доповнити виступ своїми зауваженнями,
повторюйте іменники,уникаючи займенників, використовуйте прості слова і прості розповідні речення,не переобтяжуйте текст складнопідрядними реченнями.
Слід зважати також навибір одягу, пози під час виступу, а також жестів, міміки, манер, іншихзовнішніх форм поведінки. Елегантність, охайність в одязі (без підкресленноїекстравагантності) сприяє прихильному ставленню до здобувача членівспеціалізованої вченої ради, а також усіх присутніх на захисті.
Відповідати на запитаннячленів ради та присутніх в залі слід тільки за суттю справи. Здобувачеві требавиявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів і тактовність стосовнотих, хто ставить запитання. Перед тим, як відповідати на запитання, необхідно уважнойого вислухати до кінця і при можливості записати. Бажано не вислуховувати всізапитання, а відповідати відразу на кожне зокрема, передбачаючи, що чітка,логічна й аргументована відповідь на попереднє запитання може виключитинаступне.
По завершенні дискусіїздобувачеві надається заключне слово, в якому він висловлює свої висновки щодорезультатів обговорення його дисертації і при необхідності відповідає назапитання, які виникли в ході дискусії. Якою б гостротою та різкістю невідзначалися зауваження, здобувач мусить витримати їх на високому принциповомурівні, виявити витримку і коректність.
Після затвердженняпротоколу лічильної комісії рада приймає висновок щодо дисертації, якийухвалюється відкритим голосуванням простою більшістю присутніх на засіданнічленів ради.
Проект висновкуспеціалізованої вченої ради складає комісія у складі 3-х осіб, яка вивчалароботу на стадії її попереднього розгляду і представляла роботу спеціалізованійраді під час прийому її до захисту.
Висновок спеціалізованоївченої ради повинен бути чітким і конкретним і віддзеркалювати такі питання:
1.  Остаточне (прийняте спеціалізованоювченою радою відкритим голосуванням) формулювання наукової проблеми абозавдання, за вирішення якої здобувач заслуговує присудження наукового ступеня.
2.  Констатація того, що дисертація єзавершеною науково-дослідною роботою, виконаною в рамках певної проблеми абонаукового напрямку. Тут необхідно навести номери державної реєстрації тем, набазі яких була виконана дисертаційна робота.
3.  Актуальність теми і отриманихрезультатів.
4.  Найбільш суттєві наукові результати,отримані особисто здобувачем, і їхня новизна, які повинні формулюватися чітко іконкретно з розкриттям їх головної сутності. Не можна вживати формулювання увигляді анотацій.
5.  Обгрунтованість і достовірністьотриманих наукових результатів.
6.  Наукове значення результатів роботи(значення для теорії).
7.  Практичне значення результатів роботиіз зазначенням, що конкретно вони дали при використанні, тобто рівень створенихнових технологій чи нових видів техніки або технічний рівень створених новихзразків машин, обладнання, апаратів, приладів, засобів автоматизації і т.ін.
8.  Ступінь впровадження (використання)результатів роботи на момент її захисту.
9.  Рекомендації щодо подальшоговикористання (впровадження) отриманих у роботі результатів.
10.Оцінка мови і стилю дисертації.Відповідність дисертації визначеній спеціальності.
11.Відповідність дисертації вимогам“Порядку” (відповідно, п. 12 або п. 13). Після прийняття висновку головаспеціалізованої вченої ради повідомляє про те, що здобувачеві присудженонауковий ступінь, і закриває засідання. Як правило, дисертантові надаєтьсяможливість подякувати своїм науковим керівникам і консультантам, колегам,опонентам, членам спеціалізованої вченої ради та всім присутнім зя увагу дойого наукової праці.6.5 Оформлення документів атестаційної справи, порядокрозгляду атестаційних справу ВАК України
Документиатестаційної справи оформлюються згідно з вимогами, викладеними і у нормативнихдокументах ВАК України, котрі регулярно друкуються у “Бюлетені Вищоїатестаційної комісії України”. Готуючи атестаційну справу, а ще краще, заздалегідь і здобувач маєознайомитися з усіма вимогами до документів атестаційної справи. Не І вартопокладатися на поради колег чи користуватися застарілими зразками такихдокументів. Для зручності здобувачів і працівників органів атестації редакція“Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України” видала збірник офіційнихдокументів [10], які регламентують практично всі стадії атестаційного процесу,висувають вимоги до дисертації та автореферату, встановлюють правила оформленнядокументів атестаційної справи й електронних варіантів облікової карткиздобувача, автореферату і т.ін.
Усі документи готуютьдержавною мовою, без граматичних помилок, підчисток і виправлень. Підписиофіційних осіб засвідчують печатками відповідних установ.
Особливої увагипотребує підготовка електронних варіантів автореферату, облікової карткиздобувача (форма 13) та файлу із зауваженнями, висловленими у відзивах і підчас дискусії на захисті. Програмні засоби, рекомендовані для підготовкиелектронних варіантів документів атестаційної справи, широко розповсюдженісеред фахівців різних галузей наук, розраховані на користувачів, які не маютьспеціальної комп'ютерної підготовки. Треба уважно вивчити всі нормативні матеріали ВАК України зцього питання, проконсультуватися (при потребі) з фахівцями в галузівикористання комп'ютерної техніки і неухильно дотримуватися встановлених вимог.
Матеріали атестаційних справу відповідних підрозділах ВАК України приймаються у встановлені години, якихтреба дотримуватися.
Після подання документівдо ВАК України не варто приходити до атестаційних відділів, телефонувати до нихіз запитаннями стосовно проходження атестаційної справи. Вся необхіднаінформація надходить до спеціалізованої вченої ради, в якій захищаласядисертація.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
1. Порядок присудження наукових ступенів іприсвоєння вчених звань / Бюлетень ВАК України. -2004.- № 3.- с. 3-14.
2. Методнческие указания по работе надкандидатской диссертацией по техническим наукам для соискателей учених степенейи аспирантов всех форм подготовки / Сост. А.Т.Ашеров, А.И.Губинский. — Харьков:УЗПИ, 2007. — 64 с.
3. Знгельгард В. Еще раз о научном поиске — егоэмоции и конфликты // Наука и жизнь — 2005, № 10, с. 89 — 92.
4. Кузин Ф.А. Кандидатская диссертация. Методиканаписания, правила оформления и порядок защиты. Практическое пособие дляаспирантов и соискателей ученой степени. — 2-е изд. — М.: “Ось-89”, 2004. — 208с.
5. Чкялова О.Н. Основи научных исследований. — К.: Вища школа, 2003. -120 с.
6. Снденко В.М., Грушко И.М. Основы научныхисследований. — Харків; Вища школа, 2006.-200с.
7. Белый Й.В., Власов К.П., Клепиков В.Б. Основинаучных исследований и технического творчества. — Харків: Вища школа, 1989. — 200 с.
8. Полонский Б.М. Методы определения новизнырезультатов педагогических исследований // Сов.педагогика. -2005. — № 1. — С.64- 70.
9. Ашеров А.Т., Мовчан В.М. Анализинформативности факторов, определяющих достоверность информации в АСУ//Механизация и автоматизация управлення. -2004. — № 1. -С.12-16.
10. Довідник здобувача наукового ступеня. — К.:Редакція “Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України”, 2006. — 64 с.