Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені ІванаФранка
Педагогічний коледж
КУРСОВА РОБОТА
"ВНЕСОК К.Д. УШИНСЬКОГО У РОЗВИТОКПЕДАГОГІКИ"
Студентки ШКВ-23
відділення «Початковенавчання»
Мончко ІриниМихайлівни
Керівник роботи
викладачпедагогіки
ЛозинськаСвітлана Вікторівна
Львів 2006
Зміст
Вступ
Розділ 1. Життя і педагогічна діяльність ушинського
1.1 К.Д. Ушинський про виховання і навчання
1.2 Ідея національного виховання в працях Ушинського
1.3 К.Д. Ушинський про народність виховання
1.4 Проблема мети і засобів морального виховання упедагогічній спадщині К.Д. Ушинського
1.5 Внесок К.Д. Ушинського в розробку методології та теоріївиховного процесу
Розділ 2. Ідея гармонійногорозвитку людини
2.1 Ушинський про гармонію розвитку людини
2.2 Вимоги до вчителя
2.3 Проблема професійної підготовки вчителя в педагогічнійспадщині К.Д. Ушинського
2.4 Внесок К.Д. Ушинського врозвиток дидактики
Висновок
Список літератури
Вступ
Висока оцінка К. Ушинськимпедагогічного значення рідного слова прогресивною педагогічною громадськістюУкраїни сприймається як мужній захист української мови від асиміляційнихпосягань шовіністично налаштованих московських русифікаторів та гнівнеосудження перевертнів, ренегатів та яничар з числа українців, які цураютьсяукраїнської мови, зневажають звичаї і традиції свого народу.
Видатнийукраїнський педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національнушколу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українськихдітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою.
У висновках статті«Рідне слово» сформульовані основні вимоги педагогічно обґрунтованоїсистеми вивчення іноземних мов у співвідношенні з рідною мовою.
«Вивченняіноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того,коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природудитини… тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше маютьвивчати з ними водночас рідну...» [1] — радив К. Ушинський.
Мета дослідженнявнеску Ушинського у розвиток педагогіки є прагнення показати, яким повинен бутивчитель і вихователь, як виховувати дітей і школярів.
Об’єктом дослідженняє його педагогічна спадщина та ідеї Костянтина Дмитровича Ушинського. Предметомдослідження є погляди К.Д. Ушинського про навчання і виховання шестиліток.
Завдання:
Його педагогічнадіяльність;
Його внесок урозвиток дидактики;
Ідеї К.Д. Ушинськогопро виховання;
Проблеми упедагогічній спадщині про моральне виховання;
Вимоги КостянтинаДмитровича до вчителя.
Розділ 1. Життя і педагогічнадіяльність ушинського1.1 К.Д. Ушинський про виховання інавчання
К.Д. Ушинськийнародився 2 березня 1824 р. у м. Гмулі. Гімназію закінчив у м. Новгород-Сіверському.На формування особистості майбутнього вченого великий вплив мала словесність,до якої його долучав тодішній директор І.Ф. Тимковський (майбутній професор іректор Харківського університету).
У 1840 р. вінвступає до Московського університету на юридичний факультет. У 1844 р.,21-річним юнаком, Ушинський блискуче закінчує університет і отримує запрошенняпосісти місце професора у Демидівському ліцеї м. Ярославля. Проте перед тим, якприступити до виконання своїх професорських обов’язків, К. Ушинський ще двароки провів в московському університеті, готуючись до магістерського екзамену. У1846-1849 рр. К. Ушинський працює в Ярославському ліцеї професором камеральнихнаук.
У 1854 р. Ушинськийдістає посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинськомусирітському інституті, де працював до січня 1859 р. Тут широко проявилися йогоорганізаторські і педагогічні здібності.
У 1857-1858 рр. в«Журнале для воспитания» К. Ушинський опублікував статті «Прокористь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Пронародність у суспільному вихованні», «Шкільна реформа в ПівнічнійАмериці» та ін.
Ушинський уже буввідомий як визначний педагог-реформатор і тому його запрошують на посадуінспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас він працювавредактором «Журнала Министерства народного просвещения», в якому в1860-1862 рр. опублікував статті: «Праця в її психічному й виховномузначенні», «Недільні школи», «Питання про народні школи»,«Рідне слово», «Проект учительської семінарії».
У 1862 р. Ушинськийзмушений був залишити роботу в Смольному інституті, бо ті зміни, які він вніс унавчально-виховний процес, були до ускладнення його стосунків з керівництвом. Побоюючисьгромадського суду за погане ставлення до Ушинського, Міністерство освітивідрядило його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти.
У 1861 р. та 1864р. він написав і видав чудові підручники для початкового навчання дітей в елементарнихшколах та сім’ях «Дитячий світ» (1861), «Рідне слово» (1864),а також хрестоматію і методичні посібники до них.
У середині 1867 р.Ушинський повертається на Батьківщину. Тяжка хвороба легенів обірвала пліднудіяльність великого вченого, педагога.
Помер К.Д. Ушинськийу 1870 р. в Одесі.
К.Д. Ушинський провиховання і навчання
Видатнийвітчизняний педагог К.Д. Ушинський накреслив основні напрямки розвиткусамобутньої дошкільної педагогіки. Він обґрунтував необхідність тісноговзаємозв’язку педагогіки з такими антропологічними науками, як психологія,анатомія і фізіологія, філософія, історія і логіка. З цих наук, підкреслюваввін, педагогіка черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення цілейвиховання, бо в них закладаються, зіставляються обґрунтовуються факти й тіспіввідношення фактів, з яких виявляються властивості предмета виховання, тобтолюдини.
За концепцією К. Ушинського,народність — основа розвитку системи виховання: «У кожного народу свояособлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом уіншого виховних систем є неможливим». Костянтин Дмитрович розглядавнародність як прагнення кожного народу зберегти національні риси, національніособливості життя, зумовлені «характером та історією народною», розкритий закріпити їх поряд із загальнолюдськими цінностями в національній системівиховання.
Він вважав, щодосвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх, алесаме в тому розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам.На його думку, громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питаннястануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного. Системагромадського виховання, що вийшла не з громадського переконання, як би хитровона не була обдумана, виявиться безсилою і не буде впливати ні на особистийхарактер людини, ні на характер суспільства. Вона буде готувати техніків, аленіколи не виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, і якщо вониз’являтимуться, то незалежно від виховання.
За Ушинським,пробудження громадської думки у справі виховання є єдиною міцною основою всякихполіпшень у цій галузі: «де немає громадської думки про виховання, та немаі громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів».
На основі ідейнародності К.Д. Ушинський піддав критиці практику фребелівських і першихросійських дитячих садків, висунув основні вимоги щодо організації й змістугромадського дошкільного виховання. У своїх педагогічних творах К.Д. Ушинськийвелику увагу приділяв формуванню характеру дитини в перші роки її життя,організації її початкового навчання, вихованню дітей у процесі праці. Особливемісце належить К.Д. Ушинському в розробці теорії гри й методики розвитку мовидітей.
Думки видатноговітчизняного педагога К.Д. Ушинського про підготовку вчителів викладено вбагатьох статтях, програмах, працях: «Проект учительської семінарії»,«Педагогічна подорож по Швейцарії», у статтях «Про користьпедагогічної літератури», «Три елементи школи», «Думкаколезького радника К.Д. Ушинського про проект реорганізації Гатчинськогоінституту», в передмові до книги «Людина як предмет виховання».
К.Д. Ушинськийкритикує «Проект учительського інституту Росії», в якому відзначаєряд істотних недоліків як щодо базової школи, так і стосовно організаціїкерівництва та навчальної роботи в учительському інституті. У Росії «неманародних шкіл і народних учителів» — як докір кидає педагог-демократурядовим колам, які мали нести відповідальність за освіту. «Найістотнішимнедоліком у справі російської народної освіти є нестача добрих наставників,спеціально підготовлених до виконання своїх обов’язків».
Видатний педагогзакликав розрізняти підготовленість учителя до навчання дітей у початковій ісередній школі, причому для початкової її ланки першочергового значення віннадавав покликанню, інтересу до педагогічної професії. Ні в якому разі не слідприймати до учительських семінарій випадкових людей. Тільки молодь ізвираженими педагогічними нахилами має становити основний контингент такихнавчальних закладів.
Великий педагогрозглядав школу як «організм суспільного виховання», але головну,вирішальну роль справедливо відводив учителю-вихователю. К.Д. Ушинський розуміввиховання як закономірний соціально-психологічний процес, в якому певну рольвідіграють одвічні соціальні потяги людини — потреба у спілкуванні й здатністьвзаємного «магнетизування», морально-вольового впливу один на одного.«Причини такого морального магнетизування, — зазначає К.Д. Ушинський, — приховані глибоко в природі людини». Але якщо це положення правильне щодоспілкування дорослих, то воно ще більшою мірою стосується педагогічногопроцесу, в якому дві його сторони — учитель та учень — дуже різняться за рівнемсвого соціального досвіду.
Захищаючи ідеювирішального впливу особистості вихователя на вихованця, К.Д. Ушинськийводночас боровся проти теорії вільного виховання, згідно з якою спілкуваннявихователя й вихованців зводилось до стихійних, випадкових контактів. Вихованнявін розглядав як цілеспрямовану, свідому діяльність, що вимагає спеціальноїпідготовки й наявності у вихователя певних особистісних і професійних якостей. Донайголовніших компонентів виховання К.Д. Ушинський відносив розумовий,моральний і фізичний розвиток особистості і розглядав їх у нерозривній єдності.Відповідно до цього він визначає риси особистості вихователя.
У процесіспілкування з дитиною ніщо не діє так сильно на її душу, як переконаннявихователя. К.Д. Ушинський використовує поняття «переконання» внеадекватних значеннях. По-перше, переконання сприймається як складова частинавиховання як процесу і має суто термінологічне значення., по-друге, — як один заспектів свідомості особистості й, по-третє, — як спосіб впливу, метод. К.Д. Ушинськийпише: «вихователь, поставлений віч-на-віч із вихованцями, в самому собімає всю можливість успіхів виховання. Найголовнішим шляхом людського вихованняє переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням. Усякапрограма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, неперейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не маєніякої сили насправді… Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцемінструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матименіякої сили».
Ось чому відучителя справедливо вимагати, підкреслював К.Д. Ушинський, щоб усе йогоособисте життя було зразком єдності слова і діла, не давало учням приводу длявідхилення від норм моральної поведінки, не руйнувало поваги до нього в батьківі дітей, а навпаки, служило прикладом як для тих, так і для інших, і несуперечило його ж шкільним настановам. «Тільки за цієї умови він може матиморальний вплив на дітей і його шкільна діяльність буде справді виховноюдіяльністю».
Вплив ідей К.Д. Ушинськогона подальший розвиток російської дошкільної педагогіки такий великий, що йогопо праву називають «батьком російської дошкільної педагогіки».
Свій, цілкоморигінальний, підхід виявив К.Д. Ушинський у трактуванні самої педагогіки. Вінвчив «розрізняти педагогіку в широкому розумінні, як суму знань потрібнихабо корисних для педагога, і педагогіку у вузькому розумінні, як теоріюмистецтва, виведеного з цих наук».
Педагогіканалежить до унікальних явищ людського суспільства, інтегруючи в собідостоїнства науки й мистецтва, що виключає ремісництво. Причому педагогіка, якзазначив К. Ушинський, є «першим вищим з мистецтв, бо вона прагнезадовольнити найбільшу з потреб людини й людства — її душі і тіла; а вічнопередуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина».
К. Ушинськийвимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. «Якщопедагогіка хоче виконати людину у всіх відношеннях, — зазначав він уфундаментальній праці „Людина як предмет виховання“, — то вонаповинна перше пізнати її також у всіх відношеннях».
Тому педагогікамає спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагогвідносив такі: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку,філософію, географію, «що вивчає землю як житло людини й людину як жителяземної кулі», статистику, економіку, історію. У цих науках, за йоготвердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношенняфактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.
Із зазначеногокола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надав психології.
Відвідавши рядєвропейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинськийнауково довів необхідність у вихованні й навчанні брати до уваги такожнаціональну належність дитини, враховувати національну особливість їїхарактеру, що «вірніше за інші особливості передається від батьків додітей». Ця спадкова основа національної належності й характеру, за йоготвердженням, «служить найміцнішою основою для всього, що становить згодомповний характер Людини».
Основою педагогічноїсистеми Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народмає право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, йповинен її мати.
З’ясуваннюпедагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць — «Пронародність у громадському вихованні» (1875 р).
"Є лише одназагальна для всіх природжена схильність, — зазначає К. Ушинський, — на яку можерозраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." Під народністювін розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичнимрозвитком, географічним, природними умовами. Це «поля батьківщини, їїмова, її перекази і життя», тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче,що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування ірозвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.
За визначенням К. Ушинського,«народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Черезособливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичноюособистістю… Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливуроль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше непотрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності — тіло без душі,якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах,що зберегли свою самобутність».
Видатнийукраїнський педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життядержави", «найпрекраснішим створінням божим на землі». Це булигеніальні філософсько-педагогічні ідеї великого вченого, який переконливодовів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляції,повинен мати свою державу, де плекати з покоління до покоління власну, властивутільки йому оригінальність, через створену й застосовану ним власну «народну»педагогіку та власну систему національного виховання.
Народнапедагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні К. Ушинськогонайвищу оцінку. Він перший поставив на п’єдестал почестей народну педагогіку. Вінже й перший увів поняття «народна педагогіка» в широкий обіг,обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично йпрактично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової,закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.
К. Ушинськийписав, що «виховання, створене самим народом і побудоване на народнихосновах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих наабстрактних ідеях або запозичених в іншого народу». За його справедливимтвердженням «тільки народне виховання є живим органом в історичномупроцесі народного розвитку».
А тому вихованняне треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує самнарод; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історіюі всі його якості.
Педагогічнаспадщина К. Ушинського — вершина не тільки вітчизняної, а й світовоїпедагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джереломйого творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіянізолотими розсипами народної педагогіки.
Видатний педагогіз великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєїпедагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам’ятокфольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку,назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, виразникомпедагогічного генію народу.
Ушинськомуналежить розробка наукових засад національного виховання. Національним вінвважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певноїконкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутнійприроді дитини, потребам забезпечення її належного тілесного,чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку,засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурнихцінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомогопредставника свого народу.
«Незважаючина схожість педагогічних форм усіх європейських народів, — застерігав Ушинський,- у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особливамета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети». Природним спрямуваннямнімецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції — француза, в Англії — англійця, у Росії — росіянина, а в Україні — українця.
Основи виховання імета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різнів кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення однимнародом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразкоміншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватисьза чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою.Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бутиадекватним національній вдачі дитини.
Кожен конкретнийнарод через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе усвоїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію,традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним йоб’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власнунаціональну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступаєрідна мова, яку К. Ушинський у статті «Рідне слово» (1851 р) назвав«незвичайним педагогом», «великим народним педагогом»,«найбільшим народним наставником», що навчає й виховує дітейнадзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їйспособом.
«Мова народу — кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовногожиття… Мова — найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднуєвіджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике. Історичне живе ціле.Коли зникає народна мова — народу нема більше!» [1] — церядки зі статті К. Ушинського «Рідне слово».
Названа статтяналежить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченоїпроблемам виховного й освітнього значення рідної мови.
До питання ролірідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в нихдуховності й народного світогляду К. Ушинський звертався не раз.1.2 Ідея національного виховання впрацях Ушинського
В основіпедагогічної системи К. Ушинського лежить ідея народності. «Всяка живаісторична народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованнюзалишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела», — писаввін у статті «Про народність в громадському вихованні».
Під народністюУшинський розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними тагеографічними умовами.
Характерною рисоюдля народності, в розумінні Ушинського, є громадськість. Він був переконаний утому, що народна ідея виховання вимагає широкої громадської атмосфери навколосебе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. Ушинськийписав: «Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: вихованнятільки йде по цій дорозі...»
Керуючись ідеєюнародності, К. Ушинський прийшов до висновку, що народна освіта повинназнаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка єнайяскравішим виявом народності.
Навчання дітейрідною мовою, на думку Ушинського, має на меті: розвиток «природженоїдушевної здібності, яку називають даром слова», введення дітей у свідомеволодіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобтограматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог,досягаються не одна за одною, а разом.
Загальна оцінкаролі та значення мови в громадському житті дана Ушинським в його чудовій статті«Рідне слово».
«Мова народу»- найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне".
Він вважав, щоосновними завданнями народної школи у вихованні особистості є вихованняпатріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу,а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не булоні книжок, ні школи.1.3 К.Д. Ушинський про народністьвиховання
К.Д. бувупевнений, що "є лише загальна для всіх природжена схильність, на якузавжди можна розраховувати вихованню: це те, що ми звемо народністю… Вихованнястворене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу,якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях абозапозичених в іншого народу". [2]
К.Д. Ушинськийстверджував думку про те, що кожен народ має свій особливий ідеал людини івимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеалкожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним життям ірозвивається разом із його розвитком.
Ушинський бувпереконаний у тому, що «громадське виховання, яке зміцнює і розвиває влюдині народність, розвиваючи водночас її розум і самосвідомість, могутньосприяє розвиткові народної самосвідомості взагалі; воно вносить світлосвідомості у тайники народного характеру і робить сильний і багатотворний впливна розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів, словом, навсю його історію». [3]
Ідея народностівиховання була спрямована проти впливу на вітчизняну школу освітніх системзахідноєвропейських країн. Чиновники Міністерства народної освіти виступали запідтримку європейської народної освіти. К.Д. виступав проти механічногоперенесення на вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, які склалися вінших державах, в інших історичних умовах.
За Ушинським,критерієм використання наукових досягнень у створенні національної системиосвіти і виховання є народність. Народність як глибока віра у творчі сили своєїкраїни, як вимога передати справу народної освіти народові, побудова системивиховання у відповідності з особливостями різних націй, що населяють країну, іумовами життя. Великий педагог висунув вимогу, щоб справа народної освіти булазвільнена від важкої і гальмуючої розвиток урядової опіки. Засноване нанародності виховання розвиває у дітей почуття патріотизму, національноїгордості, почуття обов’язку перед батьківщиною, привчає завжди ставити загальніінтереси вище особистих. Народність виховання пов’язана з питанням провиховання і освітнє значення рідної мови, яка відбиває все багатство ібагатогранність людського життя.1.4 Проблема мети і засобівморального виховання у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського
Серед різнихсторін виховання педагог-класик головне місце у розвитку особистості відводиввихованню моралі. У статті «Про моральний елемент виховання» вінрозмірковує про його важливість: збагачення розуму пізнанням приносить користь,проте чесною людиною навряд чи стане П.І. Чигинов, навіть якщо буде посвяченийу всі таємниці органічної хімії або політичної економії; головне завданнявиховання становлять явища моралі, і вони значно важливіші, ніж розвиток розумувзагалі, наповнення голів пізнанням. Моральне виховання розвиває в дітейгуманність, чесність, скромність, слухняність, повагу до старших, відчуттявласної гідності. Воно сприяє формуванню почуття обов’язку, волі.
Цінуючи розуміннявеликим педагогом законів розвитку природи, основні риси його етичних поглядів,слід мати на увазі, що моральність у К.Д. Ушинського поєднується з релігією. Хочайого погляди на релігію і змінювалися, у моральному вихованні чільне місцезалишалося за підготовкою діяльного, з почуттям громадського обов’язкугромадянина своєї Вітчизни.
Дослідникитворчості К.Д. Ушинського відмічають, що найважливішими засобами моральноговиховання він вважав:
навчання, якевміло поєднує розвиток мовлення, повідомлення знань і моральне виховання учнів;
особистий прикладучителя;
переконування,якому він надавав дуже велике значення;
вміле поводження зучнями;
заходипопередження;
заохочення істягнення. [1]1.5 Внесок К.Д. Ушинського в розробкуметодології та теорії виховного процесу
Період плідноїнауково-педагогічної і практичної педагогічної діяльності Ушинський К.Д. Ушинськогозбігся із бурхливим розвитком світової науки, зокрема педагогіки. Найбільшвідомі педагоги світу вели дискусії про те, що ж таке педагогіка. Чи є вонасамостійною наукою? У чому особливості педагогіки як науки? Які зв’язкипедагогіки з іншими науками?
Для К.Д. Ушинськоговажливим було перш за все довести, що педагогіка не повинна бути виконавицеюміністерських інструкцій і вказівок, служницею чиновницької бюрократії. Вінзаявляв, що педагогіка є «самостійною соціальною галуззю знання… нарівніз іншими науками». Розробляючи проблеми педагогічної науки, він написавпраці «Людина як предмет виховання», «Три елементи школи»,«Питання про народні школи», «Праця в її психічному і виховномузначенні», «Про моральний елемент у вихованні», «Прокористь педагогічної літератури», підручники та методичні вказівки до них.Саме цими працями Костянтин Дмитрович заклав міцний фундамент педагогічноїнауки, чітко визначив її мету і завдання.
Особливу цінність становитьйого головна робота «Людина як предмет виховання», задумана якпідручник з педагогіки. Цей твір став класикою педагогічної думки. Перші дватоми опубліковані ще за життя автора. Вони присвячені фізіологічним іпсихологічним основам навчання і виховання. Третій том, де мала бути викладенасистема педагогіка та педагогічні настанови, що випливають з положень,розвинених у педагогічній антропології, автор не встиг закінчити, але рядматеріалів він опублікував у журналах.
Головнимзавданням, яке ставив педагог, було наукове обґрунтування педагогіки. Тому вінзвертається до записів фізіології, анатомії, логіки, психології, історії таінших наук. Педагогічні факти він вбачає в об’єктивному стані процесу навчанняі виховання. І для того, щоб ці факти стали досвідом, вони повинні бутиосмислені, узагальнені.
Дуже важливою булаборотьба К.Д. Ушинського проти поверхової, рецептурної педагогіки. Віннеодноразово доводив, що головна справа зовсім не у вивченні правил, а вусвідомленні тих наукових основ, з яких ці правила випливають: «Ми неговоримо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте законипсихологічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законамиі тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати». [1] Саметому Костянтин Дмитрович формулює важливе педагогічне кредо: якщо педагогікахоче виховувати людину у всіх відношеннях, вона повинна попередньо пізнати їїтакож у всіх відношеннях.
Розробляючи основивітчизняної педагогічної науки, Костянтин Дмитрович називав педагогіку ще ймистецтвом. Співвідношення науки педагогіки і мистецтва виховання КостянтинДмитровим розглядав у передмові до першого тому «Педагогічні антропології»,статтях «Про користь педагогічної літератури», та «Пронародність у громадському вихованні». Розмежування педагогіки як науки, зодного боку, і педагогіки як мистецтва виховання, з іншого, мало місце в тихвипадках, які не переслідували іншої мети, окрім вивчення сутності предметів іявищ, вивчення закономірних, об’єктивних. Від волі людини не залежних зв’язківміж предметами і явищами
Розділ 2. Ідея гармонійного розвиткулюдини2.1 Ушинський про гармонію розвиткулюдини
У своїхфілософських поглядах К. Ушинський поєднував ідеалістичні та матеріалістичніаспекти. Насамперед тому, що був глибоко віруючою людиною. Добре вивчивши різніфілософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагавсявиробити свій самостійний оригінальний світогляд.
У своїх поглядахна природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Вважаючилюдину частиною живої природи, в роботі «Людина як предмет виховання»Ушинський розпочинає свій вигляд з характеристики організму взагалі, йогозв’язку з середовищем, і переходить далі до особливостей тваринного і людськогоорганізмів.
Йдучи за Ч. Дарвіном,він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказуєна зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає противіталізму, хоч і зберігає це поняття «сила розвитку». ВодночасУшинський зважає і на специфічні особливості людського організму,суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в життялюдини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла вісторичному становленні її природи. В своїй статті «Праця в її психічномуі виховному значенні» підходить до оцінки праці з етико-релігійної точкизору.
У теорії пізнанняв психології у нього багато матеріалістичних елементів. у метафізичнихабстрактних елементах психології І. Гербарта, К. Ушинський намагався побудуватипсихологію на основі фізіології. Він докладно розглядає будову і функціїнервової системи, її значення в житті й діяльності організму, пізнаннянавколишнього світу.
Він поділяв думкуІ.М. Сєчєнова про те, що вся діяльність нервової системи є рефлекторною,відтворюючою діяльністю, висуває ідею «засвоєних рефлексів», тобтотаких, що набуваються в процесі індивідуального життя, і справедливо вважає їхфізіологічною основою навичок і звичок, виховання яких є одним з найважливішихзавдань педагога. К.Д. Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку якорган свідомої діяльності людини; зі своєї точки зору про будову і функціїнервової системи він робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичневиховання дітей, раціональну організацію режиму їх праці і відпочинку, пропотребу організму в сні, як засобі відновлення його сил.
Широкевикористання Ушинським даних анатомії і фізіології в ряді розділів праці «Людинаяк предмет виховання» свідчать про його матеріалістичний підхід довисвітлення проблем психології пізнання. Проте, будучи неспроможним зрозумітиперехід від матерії до свідомості і, вважаючи, що останню не можна вивести зжодних законів інертної матерії, Ушинський зупинився на дуалістичномурозв’язанні цієї психофізичної проблеми.
За своїмисуспільно-політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом. Якпросвітитель, він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного тащасливого життя свого народу.
Дидактика К. Ушинськогоглибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основіврахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей,наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичніпринципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.
Вагоме місце вдидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізаціїпізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення імовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організаціїсамостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайноважливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а й дав їй глибокенаукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьомувідношенні неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є йогопідручники для початкового навчання «Дитячий світ» (1861 р), «Ріднеслово» (1864 р), статті «Три елементи школи» (1867 р), «Недільнішколи» (1861 р), «Про початкове викладання російської мови» (1864р).
Виховна система К.Ушинського базується на мудрості народної педагогіки й висунених нимтеоретичних положеннях педагогічної науки. Виховання він визначає як певнийцілеспрямований і систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метоюприщеплення їй якостей здорової, розумової, моральної, релігійної, національносвідомої, творчо ініціативної, культурної, освіченої людини.
Розкриваючипсихолого-педагогічну суть виховного впливу, К.Д. Ушинський писав: «Вихованнябере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й поодинокими особливостями,- її тіло, душу і розум, — і передусім звертається до характеру людини...»[1]
А тому він прагнуву «самій природі людини» знайти «засоби виховної діяльності»,переконливо доводячи, що «засоби ці величезні». Тому кожен учитель,за його словами, «повинен набути всебічних знань про людську природу, завиховання якої береться».
«Поняттявиховної людини — дуже широке поняття», — писав К. Ушинський. Томурозроблена ним виховна система включає всі провідні компоненти підготовкивсебічно розвиненої людини: формування наукового світогляду, розумовевиховання, духовно-моральне, господарсько-трудове, естетичне, фізичне.
Під розумовимвихованням К. Ушинський розумів цілеспрямовану діяльність вихователів, батьківта вчителів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів таприщеплення культури розумової праці. Воно передбачає набуття знань, розвитокпізнавальних і творчих здібностей, прищеплення інтересу і потреби в розумовомузбагаченні впродовж усього життя, самостійному здобуванні знань і застосуванніїх на практиці. За висновком К. Ушинського, свідомість «збагачуєтьсятільки:
примноженнямфактів та переробкою їх.
Чим більшефактичних знань набув розсудок і чим краще він переробив цей сирий матеріал,тим він розвиненіший і сильніший». [2]
Могутнім факторомрозумового виховання молоді виступає вдавання до феноменальної мудрості рідногонароду, до невичерпних джерел фольклору.
Духовно-моральневиховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національноїі власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість,патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і змістдуховно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних інаціональних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і нормхристиянської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитини твердий характер іволю, стійкість, почуття громадського обов’язку. Основа духовно-моральноговиховання — протиставлення: Бога — дияволу, Добра — злу, Світле — темряві,Правди — брехні, Милосердя — жорстокості, Розуму — невігластву, Честі — ганьбі,Працьовитості — неробству, Краси — потворству.
«Духовнийрозвиток, духовне виховання людини зокрема і народу взагалі, — зазначив К. Ушинський,- здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою,життям, наукою і релігією». [3]
Господарсько-трудовевиховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського виступає як основа всіхнапрямів виховання.
Основне покликаннягосподарсько-трудового виховання полягає в тому, «щоб розвинути в людинізвичку й любов до праці: воно повинно розвинути в людини звичку й любов допраці».
Етичне й естетичневиховання К.Д. Ушинський трактував як цілеспрямований, організований процесформування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичногосмаку, здатності сприймати, творити й цінувати прекрасне, поводитися культурно,ґречно й достойно.
Фізичне виховання,як виклав К. Ушинський у книзі «Дитячий світ» (розділ «Пролюдину») та в третьому томі «Педагогічної антропології» (розділ«Загальні зауваження про фізичне виховання», має на меті зміцненняздоров’я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердженняздорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культуриучнів.
Всі напрямивиховання Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілісність, у гармоніїродинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. «Громадське виховання єдля народу його сімейне виховання».
За висновком К.Д. Ушинського,повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілюєвисококваліфікований вчитель, вихователь.2.2 Вимоги до вчителя
Вимоги до вчителяі його всебічної підготовки сформульовані К. Ушинським чітко та однозначно. Вмінняне тільки вчити, а й виховувати любов до своєї професії й прихильне ставленнядо дітей, відповідальне ставлення до обов’язків педагога, освіченість,ґрунтовне знання педагогіки і психології, статечність, володіння педагогічноюмайстерністю й педагогічним тактом — ось провідні риси справжнього вчителя.
У статті «Триелементи школи» (1857 р) К. Ушинський виділив такі найвпливовіші виховнісили: адміністрацію закладу, вихователів та вчителів. Він переконливо доводить,що коли «вихователь як за освітою, так і за характером своїм відповідаєвисокому покликанню педагога, то заклад у його руках швидко може досягтидовершеності». [1]
Видатний учительукраїнських учителів висловлює своє переконання також у «тому по безособистого впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає вхарактер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначенняособистості, тільки характер може формувати характер» [2]
Звичайно,справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, — це той, хто постійно самвчиться, займається самоосвітою, знайомиться з найновішою педагогічноюлітературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію.
Значення К.Д. Ушинськогов розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцемглибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високийнауковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основнихнапрямках — у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства йпідручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовкиучительських кадрів.2.3 Проблема професійної підготовкивчителя в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського
Знаючи, що навітьдосить здібний педагог може перетворитися на ремісника, якщо його діяльністьігнорує запаси виховання, Костянтин Дмитрович підкреслював необхідність длямистецтва виховання володіння прикладними знаннями про умови ефективностівиховного процесу, про способи педагогічної діяльності, про засобипедагогічного впливу. Взагалі, проблемі підготовки вчителя-професіонала вінприділив велику увагу у своїй науково-практичній діяльності.
Думкипедагога-демократа про підготовку вчителів викладені в таких роботах: «Проектучительської семінарії», «Три елементи школи», «Педагогічнаподорож по Швейцарії», «Думка колезького радника К.Д. Ушинського пропроект реорганізації Гатчинського інституту» та інші. Пропонована системапідготовки вчителя базувалася на усвідомленні високої ролі вчителя в життісуспільства, на великій вазі особистісного фактора у педагогічній діяльності. Йомуналежить думка: виховна сила виливається лише з живого джерела людськоїособистості. Особистий приклад учителя, за його словами, це промінь сонця длямолодої душі. Він прагнув привернути увагу громадської думки до того, якевелике суспільне значення має праця шкільного педагога і яка увага і турботаповинні бути виявлені з боку громадськості до народного вчителя. У статті«Про користь педагогічної літератури» він пише: «Вихователь, щостоїть на рівні з сучасним ходом виховання, почуває себе живим, дільним членомвеликого організму, який бореться з неуцтвом та недоліками людства,посередником між усім, що було благородного й високого в минулій історії людей,і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину іза благо. Він почуває себе живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцемістини й добра, і усвідомлює, що його справа, скромна зовні, — одна знайвизначніших справ історії, що на цій справі ґрунтуються царства і нею живутьцілі покоління». [1]
КостянтинДмитрович стверджував, що вчитель не виконає свого обов’язку, якщо буде лишевикладачем предмету і не буде вихователем. Знання, вважав він, далеко нескладають головного достоїнства викладача навчального закладу. Головне, щобгімназичний викладач умів виховувати учнів своїм предметом.
К.Д. Ушинськийрозробив зміст спеціальної підготовки вчителя, визначив коло наук для вивченнямайбутніми народними вчителями в учительських семінаріях. Він наголошував навсебічній підготовці вчителя, щоб він мав пізнання не лише в законі Божому,граматиці, арифметиці, географії та історії, але й у природничих науках,медицині, сільському господарстві; окрім того, вчитель має вміти добре писати,малювати, креслити, читати ясно і виразно і, якщо можливо, навіть співати. Центральнемісце серед цих наук він відводить рідній мові, бо цей предмет входить в усіінші предмети і вбирає в себе їхні результати.
У «Проектіучительської семінарії» К.Д. Ушинський висловив цінні думки не лише щодопитань підготовки вчителів початкової школи, але й для середніх навчальнихзакладів та викладачів педагогіки. Він висунув ідеї, які набагато випередиличас. Вважав за необхідне відкрити при університетах педагогічні факультети,визначив для них наукові дисципліни. Педагогічні факультети, що пропонувалисяним, мусили бути центрами розвитку і поширення педагогічної науки. У проекті К.Д.Ушинський висунув ідею не лише теоретичної, але й практичної підготовкивчителів: «Метод викладання можна вивчити з книги або зі слів викладача,але набути навичок у застосуванні цього методу можна тільки діяльною і тривалоюпрактикою». [2]Великий педагог у зв’язку з цим запропонував при семінаріяхстворити спеціальні зразкові школи як базу для педагогічної практики. Одночаснодо учительських семінарій він рекомендував прикріпити кілька рядових народнихшкіл. К.Д. Ушинським сформульовано завдання педагогічної практики і розробленоїї зміст.
І сьогодні невтратили свого значення міркування мудрого педагога про науку і мистецтвовиховання, про відповідальність професії вчителя, її непересічну роль узабезпеченні соціального прогресу. Ще й дотепер не вся програма підготовкивчителя, задумана К.Д. Ушинським, повністю реалізована.2.4 Внесок К.Д. Ушинського в розвитокдидактики
Видатний педагог К.Д.Ушинський був тісно пов’язаний з Україною не лише своїм походженням (предки ібатьки його жили, в основному, на Україні, та й сам він з 46 років свого життябіля двадцяти провів на українській землі), але й особистими симпатіями до неї,науковими, зокрема етнографічними інтересами. [3] У листівід 9 грудня 1863 року до свого друга Л. Модзалевського Ушинський називає себе«малоросом», а в листі від 4 вересня 1868 року до того ж адресатипише про Україну як про свою Батьківщину: «Ми поки що оселилися уПетербурзі, хоча наступного року думаю переїхати до себе на батьківщину — вКиїв»
К.Д. Ушинськийбагато уваги надавав навчанню дітей рідною мовою. Він звернувся з проханнямдозволити відкрити йому в маєтку дружини — хуторі Богданка (нині Шосткинськийрайон Сумської області) початкову школу з українською мовою навчання. У цьомупроханні йому було відмовлено, бо царський уряд проводив політику насильноїрусифікації народів.
Ушинськийпрекрасно володів українською мовою в аналітичному дослідженні «ПраціУральської експедиції», написаному як рецензія за формою, але доситьвеликому (161 с) за обсягом, Костянтин Дмитрович дає глибокий критичний відгукна чотири великих праці «Записок русского географического общества» зпитань географічної, історичної, етнографічної та лінгвістичної наук. Аналіз,представлений К.Д. Ушинським, свідчить про його глибоку обізнаність в історії ігеографії, етнопедагогіці та психології життя України.
Слід зауважити, щоК.Д. Ушинський добре знав і літературу, і побутову українську мову, розумівсяна діалектах. Ушинський визнав мовленнєвий хист українських жінок, звідси йогорекомендації — вивчати українську мову, прислуховуватись до розмов жительокПолтавщини, що, мабуть, робив і сам дослідник.
Висновок
Вибравши таку темусвоєї дослідницької роботи, я хотіла показати, як багато зробив КостянтинДмитрович Ушинський для педагогіки. Розкрила його педагогічну спадщину, йогоідеї щодо виховання і навчання дітей молодшого шкільного і дошкільного віку.
К.Д. Ушинськийхотів показати, яким повинен бути вчитель і вихователь, він створив системупідготовки народних учителів в учительській семінарії. Вчення його актуальне ізараз.
Ідеї великогопедагога мали великий вплив не лише на розвиток вітчизняної педагогічної думки,але й на світову педагогічну науку.
Список літератури
1. Ушинський про виховання / Історія педагогіки, с.79-92.Мосіященко В.А., Задорожна Л.В., Курак О.І.
2. Історія української школи і педагогіки, с. 206-212/МобарО.О., Стельмахович М.Г., Федеренко Д.Т. /
3. 22 видатних українських педагоги, с.160-176.
4. Рідна мова в педагогічній системі Ушинського. Початковашкола. — 2002, №4, с.75-76, Початкова школа. — 2002, №3. с.74-76.
5. Ідея народності у вихованні / За творами К.Д. Ушинського/ Рідна школа. — 2004, №3, с.66-67.
6. Народна педагогіка. Світовий досвід / КузьмінськийА. — К.: Знання-Прес, 2003. — 134 с.
7. Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зазюка. — К.,1997.