--PAGE_BREAK--Завдання лектора– не тільки викладання готової інформації із певної навчальної дисципліни, а ще й формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення навчального матеріалу. Серед різновидів лекційної організації роботи виділяють :
— проблемний виклад матеріалу;
— проблемний виклад із наступною роботою студента за планом;
— комбіновану лекція, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів.
Практичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення дисципліни. Вони мають відповідну структуру:
- вступ викладача;
- відповіді на запитання студентів;
- практична частина як планова та висновки.
Лабораторні заняття також спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок.
Семінар– організаційна форма, під час якої викладач організує обговорення попередньо визначених тем, до яких студенти можуть готувати тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого. Курсові та дипломні роботипередбачають реалізацію загальнонаукових можливостей студента, вимір та оцінку його професійної компетенції.
Самостійна робота
— одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.
Незалежно від форми організації, процес навчання розуміється як співпраця викладача та учнів, своєрідний процес педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – процес взаємодій між тими, хто навчається, та тим, хто навчає. Даний вид спілкування – різновид багатопланового процесу розвитку контактів між людьми, в якому психологи виділяють три боки:
-комунікативний –передача та сприйняття інформації;
-інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються;
-перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.
У процесі навчання три боки спілкування тісно пов`язані між собою: інформація – взаємодія – сприйняття. Їх співвідношення залежить від змісту, мети та методів навчання. Суттєвою виявляється та обставина, що в умовах організації педагогічного спілкування про викладача йдеться не лише як про джерело інформації. Сама особистість того, хто навчає, відповідно виконує своєрідну навчальну функцію. До неї належать:
-педагогічний професіоналізм, вміння планувати процес спілкування;
— загальна культура, культура побудови мови;
-виховний потенціал, вміння передати відповідні знання;
-соціальні перцепції, адекватне сприйняття тих, хто навчається;
-вміння передати ініціативу спілкування учням, змінити при необхідності тон, стиль спілкування.
-збалансованість стосунків: з одного боку –доброзичливість, з іншого – вимогливість.
Особливо важливого значення у процесі навчання набуває мова викладача, коли йдеться про роботу на лекції або практичному занятті. Як відомо, психолінгвісти виділяють чотири види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, мовлення та письмо. Одна з головних умов порозуміння між викладачем та його учнями – вірне співвідношення між видами мовлення викладача та учнів безпосередньо у навчальній діяльності. Припустимо, лекційний матеріал підготовлений у вигляді наукового тексту з усіма особливостями даного стилю (поширені синтаксичні конструкції, велика кількість термінів). Сприйняття на слух подібного тексту буде достатньо складним. Такий лекційний матеріал потребує відповідної стилістичної обробки з урахуванням особливостей усного сприйняття.
Література
1.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2001.
2.Леонтьев А.А. Язык. Речь. Речевая деятельность.- М., 1998.
Тема 4.
Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності
1.Умови ефективного розвитку особистості майбутнього фахівця
2.Формування професійної свідомості
Становлення особистості професіонала визначається формуванням складних психічних систем регуляції діяльності та формуванням особливостей поведінки. Кожна професія впливає на розвиток схожих рис особистості, її установок, мотиваційної сфери та відповідної системи цінностей. У своєму розвитку особистість засвоює основні особливості професії, і ці характеристики починають проявлятися в інших сферах життєдіяльності. Це притаманно тим особам, що зацікавлені професійною діяльністю, відчувають задоволення від її освоєння та практичної роботи. Іншими словами, такі фахівці характеризуються високим рівнем ідентифікації зі своєю професією.
Напрямки фахової підготовки такі:
- виявлення зв
`
язку сфери особистості із особливостями структури діяльності (знання, уміння, навички);
- формування розвитку мотивів, інтересів, особливостей емоційно-вольової сфери, професійно важливих якостей фахівця у конкретній професійній діяльності протягом її опанування.
Фактори, що характеризують особливості розвитку особистості професіонала у вищій школі, можна визначити, спираючись на зміст даних напрямків. До таких факторів належать:
- формування індивідуально-притаманних шляхів розв
`
язання професійних задач;
- формування професійних мотивів особистості;
- формування вірного співвідношення змістовних професійних мотивів (інтерес до професії, потреба самореалізації) та адаптивних (престиж професії, розмір заробітку).
Важливою складовою підготовки у вищій школі є формування професійної свідомості. Багато дослідників відзначають, що професію не слід плутати із спеціальністю, що закріплюється в кваліфікаційних документах і визначається через предмет діяльності. Професія – поняття значно ширше. Професія є діяльність, що має власну мету, власний продукт, свої норми та засоби, що у своєму результаті детерміновані соціальною функцією і технологією тієї сфери громадського життя, що дана діяльність обслуговує. Тому формування професійної свідомості протягом навчання має спиратися на розуміння професії у широкому значенні.
В умовах вищої школи така стадія професійного самовизначення як професійне навчання, не може ігнорувати особливості особистості і різні прояви індивідуальності студентів. За С.Л.Рубінштейном, проблема самосвідомості є насамперед проблема визначення свого способу життя. У цьому випадку, професійна свідомість – визначення способів професійної діяльності. Дотепер актуальними залишаються висновки Н.Н.Нечаєва про те, що вузівська підготовка повинна бути спрямована на системне формування професійної свідомості.
До структурних компонентів професійної свідомості психологи відносять:
-професійні знання;
-професійні цінності;
-програми професійних дій;
-оперативні моделі як суб`єктів професійної діяльності, так і самого процесу праці як цілісної системи;
-образ «Я» самого суб
`
єкта праці.
Наявність знань сама по собі не визначає успішність професійної діяльності. Набагато важливіше, щоб суб`єкт діяльності вмів самостійно добувати їх і застосовувати на практиці. Знання, уміння і навички розглядаються тільки як найважливіший засіб розвитку особистості фахівця, а не як мета навчального процесу.
На етапі навчання, професійної адаптації формується також індивідуальний стиль діяльності майбутнього фахівця, що базується на його індивідуально-психологічних характеристиках.
Ефективний розвиток особистості та формування професійної свідомості сприяють тому, що включення вчорашнього студента у систему виробничих та соціальних відносин проходить без розчарувань, криз та конфліктів.
Література
1. Тадіян С.В. Проблеми формування професійної свідомості фахівця ДПО в умовах ВНЗ. // Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України. Матеріали Першої міжвузівської науково-практичної конференції 19 грудня 2003року. – Харків – 2003.
Тема 5.
Соціально-культурна інфраструктура університету. Бібліотека вузу
1.Особливості соціально-культурної інфраструктури вузу
2.Бібліотека як складова соціально-культурної інфраструктури вузу
Соціально-культурна інфраструктура університету, як правило, досить розвинена. До неї належать: профспілковий комітет викладачів та співробітників, профспілковий комітет студентів, студентський клуб, спортивний зал або спортивний комплекс, музей вищого навчального закладу, бібліотека, кафе, їдальня.
Профспілкові комітети як викладачів, так і студентів, вирішують соціальні проблеми, надають у разі необхідності відповідну допомогу, стоять на захисті прав тих, хто працює та навчається.
Тим, хто працює, продає свою робочу силу, уміння, професійні здібності, необхідний захист його законних прав. Міжнародна Декларація прав людини в ст.23 проголосила, що «профспілки потрібні людині для захисту її інтересів».
Механізм захисту інтересів людини праці визначається колективним договором, ініціатором укладання якого завжди виступає профспілка і на підставі якого здійснюється регулювання й узгодження соціально-економічних, виробничих і трудових відносин. Питання підвищення заробітної плати і недопущення боргів по ній; посадові оклади, доплати, надбавки, премії, компенсаційні виплати, матеріальна допомога; тривалість, черговість і перенос відпусток, додаткові відпустки, ведення трудових книжок, звільнення з ініціативи роботодавця тощо. Крім того, до компетенції профспілки входить атестація робочих місць і компенсація за несприятливі умови праці; медичні огляди, забезпеченість спецодягом і молоком, засобами індивідуального захисту; праця в умовах, що відповідають охороні праці; попередження порушень і контроль за виконанням законодавства про працю і про охорону праці; контроль за виконанням колективного договору. Усе це прерогатива профспілок, права яких закріплені законодавством.
У сучасних умовах тільки через профспілки можна одержати реальну можливість захистити свої законні права і інтереси.
Законом України «Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності» профспілкам надані широкі права, і, реалізуючи ці права, вони можуть стати могутньою організацією, що забезпечує розвиток демократії в країні і становлення соціальної правової держави.
Студентський клуб керує роботою щодо проведення святкових вечорів, зустрічей із творчими колективами та цікавими людьми, концерти. У клубі, як правило, є гуртки художньої самодіяльності, творчі колективи, де студенти можуть повністю розкрити свої здібності та таланти. Із лав самодіяльних колективів часто виходить багато студентів, які після закінчення вищого навчального закладу продовжують займатися артистичною діяльність на професійній сцені.
Студентський клуб є центром виховної роботи, організації дозвілля студентів. Діяльність клубу сприяє всебічному формуванню культурного розвитку молоді, розкриттю талантів у лавах студентства.
Спортивне життя вищих навчальних закладів є частиною їх соціального життя, фізичної культури і головною складовою частиною виховного педагогічного процесу. Фізична культура спрямована на зміцненні здоров`я студентства та співробітників, підвищення їх морально-вольових та інтелектуальних здібностей, сприяє гармонійному формуванню особистості, а також є одним із найважливіших чинників підвищення соціальної, професійної і трудової активності. Спорт є головною частиною фізичної культури, і його соціальна цінність визначається діючим стимулюючим впливом на поширення елементів фізичної культури серед різних шарів вищого навчального закладу. Спортивне життя навчального закладу спрямоване на виховання, самовизначення та самовдосконалення студентства та співробітників, підвищення рівня їх професійної працездатності.
Керується спортивне життя вузу ректором, профспілковими організаціями, кафедрою фізичного виховання та спорту і спортивними клубами вузу. Система спортивного життя розглядається як один із головних видів педагогічно-виховної, позанавчальної та самостійної роботи студентства і співробітників. Структура та складові системи спортивного життя постійно вдосконалюються, мають різнопланові зовнішні зв`язки, у тому числі й міжнародні. Головні складові структури системи спортивного життя:
- організаційна;
- науково-методична;
- кадрова;
- медична;
- матеріально-технічна;
- фінансова.
Завдання системи спортивного життя вузу можна представити таким чином:
- зміцнення духовності, здоров
`
я студентства та співробітників;
- постійна реорганізація фізкультурно-спортивної діяльності із урахуванням постійних змін у сферах громадського життя;
- сприяння духовно-вольовому, фізичному і діловому розвитку студентства і співробітників академії;
- виховання у студентів і співробітників позитивних мотивацій і характеристик поведінки, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя.
Музей або музейний комплекс є невід`ємною частиною життя вищого навчального закладу. Експонати музею, як правило, відбивають історію вузу, знайомлять відвідувачів з тими видатними викладачами, вихователями, науковцями, хто свого часу працював у стінах вузу та зробив свій вагомий внесок в його історію. Головну частину фондів складають матеріали з історії вузу, що розкривають діяльність, традиції, динаміку розвитку, його наукову та культурну спадщину, сьогодення.
Архівні фонди музею активно використовуються в навчальному процесі. Вони викликають інтерес істориків та краєзнавців.
Музей здійснює також освітні програми. Тут проходять зустрічі з відомими мистецтвознавцями, краєзнавцями, різноманітні тематичні і художні виставки, камерні музичні і поетичні вечори, зустрічі з цікавими людьми.
Робота працівників музею має високе призначення – збереження для майбутніх поколінь історичної і культурної спадщини вузу. Розуміння історії, традицій, мистецтва змінює на краще якість життя людини, дає привід для міркувань. Адже це дуже важливо – розуміти світ, в якому живеш.
Бібліотека вищого навчального закладу забезпечує студентів, науково-педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою.
Структура бібліотеки складається із декількох відділів:
— комплектування;
— книгозберігання;
— довідково-бібліографічний;
— сучасних бібліотечних технологій;
— обслуговування читачів.
У бібліотеці, як правило, працюють декілька читальних залів, абонементи навчальної, наукової та художньої літератури, комп`ютерний клас та бібліотечні пункти у гуртожитках.
Бібліотечний фонд багатогалузевий, він містить літературу українською, російською, англійською та іншими мовами. Крім того, обов`язково представлено різного типу довідкову літературу, різні види словників.
Довідково-бібліографічний апарат складається з каталогів та систематичних і тематичних картотек.
Кожного року бібліотека передплачує періодичні видання.
Бібліотека гнучко реагує на потреби навчального процесу, фонди її постійно оновлюються.
Бібліотека – центр виховної роботи. Робота проводиться в тісному контакті з педагогічним колективом, громадськими організаціями вузу. Це усні журнали, тематичні вечори, зустрічі з письменниками, артистами, діячами культури.
Співпрацю вузівської науки і бібліотеки підсилюють Дні інформації та Дні кафедр, що проводяться з метою ознайомлення науково-педагогічного складу з новими виданнями, підручниками та посібниками.
Новий етап розвитку бібліотеки – автоматизація бібліотечних процесів на основі комп`ютерної техніки.
На всіх пунктах видачі книг читачі обслуговуються за єдиним читацьким квитком, форма якого встановлена керівництвом бібліотеки та вузу.
Література
1.Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. – За ред. Кременя В.Г. – Тернопіль, 20008.
Тема 6.
Студентське самоврядування як невід
`
ємна складова демократизації вищої освіти
1.Мета та завдання студентського самоврядування
2.Структура студентського самоврядування
Система студентського самоврядування розроблена відповідно до рішень Уряду та засідань Колегії міністерства освіти і науки України.
Виходячи із власної специфіки, вона містить взаємодіючі положення, що регулюють та стимулюють розвиток студентського самоврядування, спрямованого на поліпшення підготовки спеціалістів, а також формування в них професійної та гуманітарної культури.
В сучасних умовах питання студентського самоврядування набувають особливої уваги за таких причин.
По-перше, відбувається активне утвердження демократичних засад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
По-друге, інтеграція України у європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки глибоко зачіпають усі складові освітньої галузі, вимагають її демократизації. Згідно з принципами Болонського процесу, студентство розглядається як партнер у навчальній діяльності.
По-третє, студентство в усі часи виступало своєрідним барометром соціально-економічного та політичного стану суспільства. Молодь є найменш консервативним за своїми ціннісними орієнтаціями соціальним шаром населення, найбільш чутливо реагує на соціальні зміни. Саме молоді притаманне негативне ставлення до порушення демократичних норм, законів, моральних принципів.
Згідно із ст.38 Закону України «Про вищу освіту,» основними завданнями органів студентського самоврядування є:
— забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;
— сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
— сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
— сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об
`
єднань, клубів за інтересами;
— організація співробітництва зі студентами інших навчальних закладів і молодіжними організаціями;
— сприяння працевлаштуванню випускників;
— участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Запровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадських прав студентів, формування в них почуття відповідальності, вміння вирішувати соціальні, економічні та культурно-освітні проблеми. Водночас студентське самоврядування є дієвою формою самовиховання.
У новій редакції Закону України «Про вищу освіту» передбачено норму про обов`язкову участь до 10 представників органів студентського самоврядування у вчених радах і конференціях трудових колективів вищих навчальних закладів. Статус і функції
самоврядування потребують активної участі членів цієї структури на факультетах, в університеті в цілому, у проведенні деканатами та ректоратами таких основних виховних завдань:
- формування кадрів національної інтелігенції;
- оновлення і забезпечення інтелектуального генофонду нації;
- виховання духовної еліти, закладання культурного потенціалу;
- гармонійний розвиток особистості шляхом поглиблення духовних контактів з навколишнім світом, культурою, мистецтвом;
- створення об
`
єктивних та суб
`
єктивних умов для вільного розвитку особистості шляхом залучення її до різноманітних видів творчої діяльності;
- збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, університету;
- становлення чіткої громадської позиції;
- формуваннякультури сімейного життя.
Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська спілка, сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентський деканат, рада тощо.
Перш за все, студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, потім факультету, гуртожитків, вузу. Найвищим органом самоврядування університету, як правило, є збори або конференція. На них затверджується положення про студентське самоврядування та вибирається виконавчий орган — рада, встановлюється її структура і термін повноважень, заслуховується звіт.
Головна структурна одиниця системи самоврядування – академічна група. Вона обирає свою раду, голову і делегує представника до ради самоврядування факультету і на загальноуніверситетські конференції чи збори. Рада факультету формується, як правило, з представників рад самоврядування академічних груп та гуртожитку і обирає представників до ради самоврядування університету, ради факультету.
Студентська рада самоврядування обирає із свого складу голову, заступника, розподіляє обов`язки між членами, котрі очолюють створені комісії. До них залучаються мешканці гуртожитку. Комісії можуть бути такими: житлово-побутова, культурно-масової роботи, санітарна, спортивно-масової роботи та інші.
продолжение
--PAGE_BREAK--