ЗМІСТ
ВСТУП
1. СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯ У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ
2.ФОРМИ І МЕТОДИ ЛОБІЮВАННЯ
3. ЛОБІЗМ – НЕУЗАКОНЕНА УКРАЇНСЬКАРЕАЛІЯ
4. ФОРМИ І СПЕЦИФІКА ЛОБІСТСЬКОЇДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
5. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
6. ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Групи інтересів та групитиску існують упродовж всієї історії людство, з тих пір коли почали складатисьсистеми влади. Специфічність конкретної групи інтересів проявляються в тому,що, по-перше, саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від інших суб’єктівгосподарської діяльності, по-друге, що ці інтереси можуть виходити за межінорм, правил, навіть закону, по-третє, що вони повинні мати можливість представитисвої прагнення державним структурам. Специфічність інтересу є одним із базовихознак групи. Інша характеристика – можливість реалізувати свій інтерес.
У багатьох країнах світудіяльність лобістів легалізовано і вони відіграють значну роль у формуванніполітики. Зокрема, професор В. Согрін у своїй „Политической истории США”(Москва, 2001) зазначає, що роль груп інтересів в американській політиціпротягом останньої третини двадцятого століття зросла. На відміну віделекторату, який реалізує свої політичні права лише під час виборів, групиінтересів беруть участь в політичному процесі безперервно. Без їх участі неприймається жоден законодавчий акт, вони перманентно впливають на всі гілкидержавної влади. З огляду на свою реальну політичну вагу і вплив на політичнувладу, вони можуть стояти в одному ряді з двопартійною системою і державою.
Тим не менше не можнаоднозначно стверджувати, що лобіювання отримало належне врегулювання в усіхкраїнах. Умовно, усі іноземні держави можна поділити на чотири групи: дляперших характерне існування законодавчого регулювання лобізму (наприклад, США,Канада, Японія); у країнах другої групи є закони, що регулюють певні аспектилобізму (наприклад, Кодекс етики лобістів у Франції чи Положення “Прореєстрацію союзів та їх представників у Бундестазі” у Німеччині); до третьоїгрупи відносимо країни у яких немає відповідного правового регулювання, алетривають активні дискусії чи обговорюються проекти законодавчих актів(наприклад, активно обговорюється ця проблема у Італії, Швеції, Польщі,Казахстані, Росії та ряді інших державах); до четвертої групи – ті, у яких цяпроблема не привертає належної уваги суспільства та політиків (Україна).
Незважаючи на відноснуновизну для політичного лексикону терміну «лобізм», це явище існувало і врадянській політичній системі. У цей час сформувалися традиції лобіювання, якібули прийняті, практично без змін, новою українською політичною системою. Середних – широке використання особистих зв’язків і незаконних методів, відсутністьреальної конкуренції інтересів, абсолютна непрозорість механізму лобіювання.Донедавна саме поняття лобізму в нашому суспільстві носило негативний відтінок,а назвати людину лобістом було рівносильно докору в закулісних методах впливу.На Заході існування професійних і громадських лобістських організацій –коректні методи впливу на законодавчу і виконавчу владу, і ставлення до них усуспільства і населення цілком лояльне.
1.СУТНІСТЬ ЛОБІЗМУ ТА ЙОГО ІСНУВАННЯУ ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ
Депутати, особливовибрані, як в Англії, за мажоритарними округами, за визначенням, представляютьінтереси своїх виборців разом з інтересами підприємств, різних товариствпевного округу. Однак не всі здатні постійно нагадувати депутатам про своїінтереси, деякі навіть не підозрюють про те, що в них є інтереси і їх можнаперед кимось обстоювати. Для цього й існують лобісти, робота яких полягає втому, щоб збирати різноманітні інтереси й за невелику винагороду повідомлятипро них депутатам.
Друга особливість —лобіст переконує не якихось там «своїх» депутатів, а всіх депутатів парламенту,тому що рішення приймає більшість. Тобто головна робота лобіста полягає в тому,щоб переконати законодавців: від політичного рішення на користь тієї чи іншоїгрупи нічого страшного не станеться.
Власне, в цьому й полягаєекономічна шкода лобізму — з його допомогою групи інтересів отримують абсолютноневиправдані переваги, замінюючи конкуренцію політичним процесом. Водночасскладно відокремити власне лобізм від звичайної (і передбаченої посадою) роботидепутата. Адже феномен лобізму грунтується на тому, що депутат є водночас іпредставником (тобто має обстоювати інтереси тих, кого представляє), ізаконодавцем (тобто повинен ухвалювати закони, дія яких стосується всіх безвинятку). Знайти баланс у цій дилемі вдається не завжди. Очевидно, це одна зістатей витрат у прейскуранті під назвою «ціна демократії». Зрештою, пропозиціїлобістів проходять усі необхідні процедури, їх відкрито й публічно обговорюють(іноді впродовж кількох років), а потім ставлять на голосування. Кому неподобається — той не голосує. Демократична процедура не порушується від того,що законопроект потрапив у парламент від лобістської контори.
Тепер звернімо увагу натакий простий факт — про уряд не йдеться. Це й не дивно. У демократичнихкраїнах (у яких тільки й може існувати явище лобізму) уряд виконує лише туроботу, яку йому доручив на виборах народ. Якщо до уряду прийде лобіст іпереконає його робити не те, що він обіцяв, а те, чого хочеться лобісту,принципи демократії буде порушено. Виконавча влада обирається для реалізаціїсвоєї програми (і саме такі повноваження дає їй виборець), законодавча — длязаконотворчості загалом. Тому лобізм у законодавчій владі природний, а увиконавчій називається корупцією. У Сполучених Штатах ці дві гілки владиіснують абсолютно роздільно, і тому тут узаконено лобістські контори. А ось уЄвропі, де виконавчу владу формує парламент, до лобізму ставлятьсяпрохолодніше, оскільки уряд де-факто — частина парламенту, тому й лобізм відкорупції тут відокремити складніше. Щоправда, і в таких країнах існуєлобістська діяльність, але вона не має здебільшого, на відміну від Америки,професійного характеру. Так — помітингували, вибили щось і розійшлися...
Отже, в результаті маємовизначення: лобізм — це спосіб комунікації груп інтересів із законодавцями,властивий переважно Сполученим Штатам Америки.
Утім, напевне можнасказати одне — будь-який лобіст, хоч у якій країні він мешкає, перебуває позаорганами влади. Лобіста-депутата чи лобіста-міністра не може бути завизначенням. Зрозуміло, що й депутат, і міністр обстоюють чиїсь інтереси чи тоза переконанням, чи то тому, що так треба. Проте в будь-якому разі ці інтересичітко окреслені. Чужих інтересів нам не треба. Натомість лобісту все одно,інтереси якої групи обстоювати. І якщо чесно, зовсім не зрозуміло, яка користьвиборцю від депутата-лобіста, який сьогодні проштовхує одне, а завтра — інше.
Під маркою лобізму у насфігурує все, що завгодно, лише не його класична, перевірена демократією модель.На заході лобізм є важливим елементом демократії, узгодження інтересів,інструментом зворотного зв’язку між державою і групами інтересів соціуму.Суб’єктами лобізму в США є всі корпорації, спілки підприємців, професійніасоціації, громадські організації. Вони обов’язково мають підрозділи, якінараховують кілька десятків і навіть сотень співробітників, спеціалізуються напросуванні інтересів. Групи інтересів активно користуються послугами найманихлобістів, юридичних і пропагандистських фірм.
Вирішальне значення уполітичному житті США мають в основному дві політичні партії: Республіканська іДемократична, утворені ще в ХІХ ст. Республіканці виступають у внутрішнійполітиці за скорочення фінансових соціальних програм (асигнування на освіту,охорону здоров'’, житло, допомога безробітнім), а у зовнішній політицівимагають значного скорочення фінансової допомоги іншим країнам. Демократизаймають протилежні позиції. Обидві партії не мають постійних програм – вониприймають лише передвиборчі маніфести, та й те головним чином у рік виборівпрезидента, не мають постійного членства (членами партії вважаються всі, хтоголосував на виборах за кандидатів даної партії). Заявку на лідерство в партіїробить перед виборами той чи інший відомий політик, як правило сенатор чи губернаторштату.
Також великий вплив наполітику США, особливо економічну, мають підприємницькі союзи, які діють урізноманітних формах (галузеві і національні асоціації, торгівельні палати таін.).
Дуже значною силою в СШАє лоббісти, які діють при Конгресі. Це представники фірм, банків, громадськихоб'єднань, які ставлять собі за мету сприяти чи перешкоджати прийняттю певногозаконодавства в інтересах тих осіб чи організацій, яких вони представляють. ВСША діє закон про лоббізм 1946р., який зобов'язує їх зареєструватися в клерківКонгресу і повідомити, чиї інтереси вони представляють, хто фінансує їхдіяльність і яким є їх особистий гонорар.
У США лобізм є професією,що закріплена на законодавчому рівні. В “Акті про відкрите лобіювання” терміном“лобіст” визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншувинагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістськийконтакт.
Сьогодні у законодавствіСША лобіювання чітко визначено. В останньому законодавчому акті США щодолобістів про свою діяльність поставили у більш жорсткі рамки: регламентованолобізм з боку “груп інтересів” іноземних держав тощо.
При конгресі США дієлобістський офіс України, організований та фінансований представниками нашоїдіаспори, таких же представників утримують й інші національні громади.Надзвичайно впливовими є єврейське, італійське, польське, ірландське лобі.
У Німеччині немає єдиногофедерального закону про лобістську діяльність. Таку діяльність регламентуєнизка правових актів, що зумовлено специфікою політичної системи цієї держави.Німці намагаються не використовувати термін “лобі”, “лобіст”, “лобізм”, які тутмають негативний характер. Частіше вживають вислів “групи інтересів”. Основнимоб‘єктом лобіювання у Німеччині є уряд на чолі з федеральним канцлером:приблизно всіх законопроектів базуються на проектах, що розробляються урядом, атакож адміністраціями різних регіонів.2.ФОРМИ І МЕТОДИ ЛОБІЮВАННЯ
На первинних стадіях розвитку лобізму в Сполучених Штатах, деякі групи намагалися отриматиперевагу в процесі конкуренції, засилаючи своїх емісарів (лобістів) в стануряду. Лобіювання на тих стадіях було більшою мірою функцією прямих особистихвзаємостосунків між лобіиста і офіційними особами, ухвалюючими рішення. Группи,які мали більш компетентних лобістів, мали більше шансів досягти своїх цілей,тоді як групи, що не мали даного інструменту, опинялися в невигідному положенніі мали зацікавленість в тому, щоб обзавестися власними професійними лобістами.Поступово центри державної влади в столиці і в штатах були заповнені натовпамилобістів, шукаючих можливості встановлення особистих прямих контактів зпредставниками влади. Легка можливість для безпосереднього контакту, характернадля тих часів, коли лобістів було мало перестала існувати.
Зіткнувшись з ситуацією, коли канали для прямих контактів стали переобтяжені, лобістиперейшли до непрямихметодів комунікації. Вони стали використовувати повторних посередників, які наїх думку, мали більш надійний і частий доступ до відповідних осіб — родичів абодрузів офіційних діячів. Крім того, вони стали організовувати масові кампаніїпо відправці листів і телеграм з розрахунком створити враження наявностіширокої громадської думки за або проти тієї або іншої політики.Організовувалися масовані кампанії в засобах масової інформації з метоюзмінити(або підтримати) політичні тенденції.
Ця зміна тактики з ухилом на непрямі методи отримала назву «лобіювання на корені»(«lobbingat grassroots»).
Проте непрямі, побічні методи також обмежені всвоїй ефективності.
Компанії «лобіювання на корені», що проводиться сильнимиконкуруючими групами, часто приводили до патової стуації ізбереженню статус кво. Компанії, організовані лобістами, часто легко розпізнаються офіційними особами, на яких такі кампанії націлені.Успішні публічні кампанії вимагають вельми далеких обхідних шляхів і акуратнихметодів і вельми дорогі.
В результаті труднощів такого роду намітилася тенденція відходу відметодики «лобіювання на корені» — маятник гойднувся у зворотний бік.
Сучасна практика лобіювання у Вашингтоні є сумішшю прямих і непрямихметодів. Прямі методи, такі як особистий виклад точки зору, мають перевагу убільшості лобістів, але на них не завжди можна покладатися: ніколи не можна гарантувати легкий доступ доофіційних осіб в потрібний момент. Лобісти звертаються до непрямих методів,коли прямі перестають бути дієвими.На додаток лобісти приділяють масу уваги тому, щоб їх комунікаційні канализалишалися стабільно відкритими і дієвими. Вони застосовують різноманітнізасоби, щоб здобути розташування державних урядовців, втертися до них вдовір'я, щоб забезпечити швидкий і ефективний канал в необхідний момент.Розваги, частування і хабарництво не так широко застосовуються для цих цілей, як прийнято вважати.Вони нерозглядаються як послуги або блага багатьма офіційними особами. А головне — хабарництво вельминебезпечне для кар'єри як державних діячів, так і для самих лобістів.3. ЛОБІЗМ – НЕУЗАКОНЕНА УКРАЇНСЬКА РЕАЛІЯ.
Перший етап розвиткулобізму в Україні, напевно, можна назвати олігархічним. Він мав ознакинецивілізованого лобіювання, відмінною рисою якого було придбання власності ібізнес-переваг неконкурентними методами – закриті конкурси і тендери, необґрунтована видача державних кредитів, адміністративні рішення, проведені вумовах правового вакууму. Йшов процес приватизації підприємств і майжепаралельно – перерозподіл власності. З розвитком нормального ринку наступаєперіод цивілізованого лобізму, що характеризується конкурентними методами впливу– PR і рекламні кампанії, ініціація експертних оцінок проектів адміністративнихрішень; наявність інститутів лобізму у вигляді організацій і груп фізичнихосіб, що займаються цією діяльністю на професійній основі.
Для того щоб лобізм ставповноцінним інститутом, необхідні дві умови. По-перше, різноманіття інтересів всуспільстві, що виникає внаслідок його соціальної диференціації, розшарування.По-друге, розширений доступ до влади на основі політичного плюралізму,характерний передусім для демократичних режимів. З двома умовами лобізму намоднозначно не пощастило у часи панування адміністративно-командної системиуправління. З одного боку, офіційно визнавалося існування лише двох класів(робітників і селян) і прошарку (інтелігенція). Інакше кажучи, орієнтація булане на соціальну диференціацію, а на соціальну уніфікацію.
Традиційно лобіюванняінтересів бізнесу у нас сформувалося як тіньова система взаємовідносин бізнесуі влади. Цивілізований же лобізм характеризується об’єднанням суб’єктів ринку вгрупи «за інтересами», щоб вирішувати загальні проблеми. В світовій практицііснують конктертні лобістські ресурси, які використовуються для успішноговирішення завдання. Найважливішими серед них є адміністративно-управлінський,фінансовий та інформаційний. Що вони собою являють і що дають на практиці?Адміністративно-управлінський ресурс – наявність зв’язків у владних структурах,що дозволяють донести до державних органів свою точку зору і проштовхуватипотрібні рішення. Фінансовий ресурс – кошти, які компанії, громадськіорганізації і будь-які зацікавлені групи можуть виділити на проведення іреалізацію потрібних рішень. Це ресурси, що необхідні на якісну експертизу,аналіз, пошук, опрацювання рішень, могутнього PR, а також подальші інвестиціївласне в проект. Під інформаційним ресурсом розуміється можливість отриманнянеобхідної для прийняття рішень оперативної і достовірної інформації, володіннятехнологіями поширення відомостей зметою підтримки власних позицій. Практикалобіювання показує, що для досягнення потрібних владних рішень часто доводитьсяпідключати всі згадані ресурси, і виграє та група, у якої вони повнішезалучені. Інформаційний ресурс реалізовується, як правило, під час збору,аналізу інформації, в агітаційних і пропагандистських кампаніях, в тому числі вPR-кампаніях, адміністративний – в апаратних постановах і інших нормативнихактах, в рішеннях законодавчої гілки влади.
Сьогодні в Україніпродовжують найчастіше використовувати методи прямого лобіювання як такі, щодовели свою ефективність. Зв’язок одного з найприбутковіших видів бізнесу –нафтогазового з розстановкою політичних сил та протекціонізмом певних осіб уКабінеті Міністів створює умови для активної участі груп тиску в оформленнікадрового складу найвищих державних посад, що за умов не легалізованостіінституту лобіювання створює небезпеку для поширення корупції. Як і в будь-якійкраїні перехідного періоду, увага в Україні прикована насамперед до виконавчої,а уже у другу – до законодавчої влади. Цьому сприяє домінування рішень, щоприймаються виконавчою владою; переважання законів «посередньої дії»; високапитома вага правових актів, прямо регулюючих діяльність конкретних підприємств.Це – підмурівок для тіньового лобіювання, коли в законі багато посилань накомпетенцію відомств, лобіст йде до них.
Для України характерна інедавня російська ситуація: наявність безлічі бізнес-асоціацій і громадськихспілок за їх абсолютної формальності. Проте є в українському варіанті лобізмудуже специфічна форма. У нас розвивається абсолютно нехарактерний для іншихпроцес «завоювання» політичних партій національним бізнесом. В цьому можнапобачити хоч і не цілком західну, але єдино можливу форму захисту бізнесу вумовах становлення країни. Звідси, мабуть, і нова українська приказка –«головне не право на власність, а уміння її відстоювати».4. ФОРМИ І СПЕЦИФІКА ЛОБІСТСЬКОЇДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Специфікою українськоїпрактики лобіювання, як стверджують аналітики, є переважання методів лобіюваннячерез Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Це підтверджує кількістьвисунутих та прийнятих законодавчих ініціатив від відповідних органів. Причиноюподібної практики є складність механізмів проходженя законопроектів черезВерховну Раду та ефективність способів «внутрішнього» лобіювання у КабінетіМіністрів.
До форм лобістськоїдіяльності у парламенті варто віднести:
прийняття законів,
затвердженнязагальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального,національно-культурного розвитку, затвердження переліку об’єктів державноївласності, які не підлягають приватизації, проекти законів про внесенняпоправок у Конституцію,
проведення парламентськихслухань, «круглі столи», семінари, конференції, інші заходи, пов’язані ззаконотворчою діяльністю.
Результати опитування, проведенногосвого часу журналом «Компаньон»,показали, що найбільш рентабельним було і залишається в Україні кабінетнелобіювання. Слово «кабінетне» є похідним від скорочення «Кабмін». ПостановаКабінету Міністрів є більш ефективним засобом, ніж закон. Вона вступає в силу змоменту підписання і не проходить трьох читань у Верховній Раді. Вартістьтакого документу для замовника значно нижча. Вона дозволяє уникнути зайвоїпублічності процесу, що за сьогоднішніх умов у певних випадках є дуже важливим.Основним методом лобіювання у Кабінеті Міністрів є «коридорний лобізм», сутьякого полягає насамперед в проштовхуванні потрібного та відмови від прийняттянепотрібного рішення. В апаратній ієрархії офіційні посади і реальна ступіньвпливу на процес прийняття рішень не співвпадають. Саме тому за розташуваннямсил на ключових посадах та ступенем їх впливу на керівництво, включаючи навітьосіб, які не входять до офіційної номенклатури уважно слідкують учасникипроцеса лобіювання.
Основні механізми«коридорного лобіювання» полягають в необхідності знати реальну системуфункціонування апарату, систему прийняття рішень, психологічні особливості тогочи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення. «Внутрішнімилобістами» виступають не лише чиновники різного рівня, але й найвищі посадовіособи. Прямим наслідком такої залежності, великої ролі особистого фактору увзаємостосунках державної бюрократії та груп тиску стало значне поширеннякорупції та прямих способів впливу на прийняття рішень в даній сфері.
Лобістські можливостірізних груп інтересів далеко не однакові. Як відомо, імовірність реалізаціїінтересів тих або інших груп залежить від комплексу можливостей, якими ця групаі члени групи володіють. У число найбільш істотних можливостей входять: близькістьдо особи або організації, що ухвалює рішення; наявність коштів, достатніх длявсього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу, можливість впливу назасоби масової інформації. Оцінюючи всі можливості фахівці зазначають, щолобістський потенціал організацій прямо пропорційний економічному значеннюгалузі або господарської одиниці, яку вони представляють. У шахтарів,машиністів локомотивного депо набагато більше можливостей лобіювати своїінтереси, чим у працівників соціальної сфери, науки. Лобістські можливостігромадської організації часто залежать від особистого авторитету лідерів. Недивно, що соціальні лобісти не становлять більш або менш адекватногопротистоянняпідприємницькому лобі. Вони не володіють великим потенціалом впливуна процес прийняття державних рішень. Українська специфіка в тому, що соціальніінтереси найманих працівників підприємства, групи підприємств, галузі стають наслужбі лобістів корпорацій, комплексів.
Традиційно найбільшсильними в Україні вважаються металургійне, вугільне, аграрне лобі. Не меншмогутні – алкогольне, тютюнове, цукрове, рекламне і зв’язки. Іншими словами, дегроші – там і лобісти, хто платить – той замовляє музику. Експерти не берутьсякоментувати, що стоїть за ініціативою посилення галузевого лобі, однак зазначають,що передумови для переходу від корпоративного до галузевого протекціонізмуіснують. Зокрема, економісти стверджують, що укрупнення корпорацій і зростаннясамосвідомості і бізнесменів, і законодавців вже наближаються до того рівня,коли простіше і дешевше лобіювати проблеми галузі, ніж кожної корпорації ібізнес-структури нарізно. Та все ж для переходу від корпоративного догалузевого лобі чи не головним чинником є стабільна політична влада і їїспадкоємність, чого у нас чекати не доводиться. Коли ж галузеве лобі в Україніще мало розвинене, то регіональне помітно неозброєним оком. Про посилення ролірегіонів в політиці держави говорять всі, маючи при цьому на увазідніпропетровську та донецьку групи впливу.
5.ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
Те, щолобізм існує і став вагомою складовою українських реалій зрозуміло всім.Особливість сьогоднішнього періоду формування лобізму в Україні полягає вінтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях.
Якими жшляхами він буде розвиватися? Аналітики окреслюють декілька можливих варіантіврозвитку лобізму в Україні. Одним з таких шляхів може стати посилення тиску наадміністрацію та законодавчі органи з боку «третього сектору», тобто недержанихнекомерційних структур.Але поки що в Україні «третій сектор» на відміну віддержавного та бізнеса не володіє достатньою силою та каналами впливу. Іншийшлях розвитку – обмеженість ресурсів та політична нестабільність призведе доборотьби груп тиску в тому чи іншому секторі економіки за монопольногопредставництва певної категорії інтересів. В свою чергу, органи державноївлади, враховуючи необхідність подолання державної кризи, будуть надавати такумонополію в обмін на політичну підтримку. Найбільш потужні групи перетворятьсяв партнерів влади. Можливо, сформована структура отримає юридичне, навітьконституційне оформлення. Корпоративна структура не буде виключатирізноманітності інтересів і відповідно груп тиску в «не ключових» сферахекономіки. Така система буде представляти собою певне поєднання корпоративноїта плюралістичної моделей організації лобізму. Цей варіант є найбільшвірогідним через особливість сьогоднішньої політичної ситуації та існуваннятрадиції протекціонізму у стосунках державних органів та певних визначених груптиску.
Сьогоднідіяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчимиактами. Лише сила закону встановить кордон між лобіюванням і діями, щоспрямовані на отримання односторонніх переваг, що вже схоже корупції. В законіповинно бути прописано, хто може займатися лобістською діяльністю, а хто такогоправа не має. Наприклад, державний службовець або депутат такого права мати неповинен. Вірніше лобіювання не може бути для них джерелом заробітку.
Лобізм –свого роду суперник бюрократії. Як і всякий інший соціальний засіб він можеслужити як на благо всього суспільства, так і у вузько партійних, вузькогрупових інтересах. Все залежить від соціально-економічного, політичного ікультурного фону, від ряду обставин, які можуть наділити лобізм або переважноплюсами, або мінусами. Суспільний контроль здатний лише покласти крайзловживанню владою, але не може примусити депутата і, тим більше, чиновникареально проникнутися турботами простих людей, проявляти ініціативу в пошукунових розв’язань народних проблем. Тому впроваджувати реальне народовладдя іпостійно ініціювати розв’язання суспільних проблем здатні лише ті, кого ціпроблеми безпосередньо торкають.6. ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ
У сучасному українськомусуспільстві ніхто не поставить під сумнів існування прихованого лобізму на усіхрівнях влади. Проте питання про те, чи потрібне сьогодні Україні законодавчерегулювання цього явища, все ще викликає протилежні відповіді. Лобіюванняпередбачає існування конфлікту інтересів між різними суспільними групами,створює значні можливості для зловживань та, з чим не можна не погодитись,цього явища не можливо уникнути. Через те природно, що у багатьох країнах світузаконодавці намагаються визначити правові рамки для цього явища. Сьогодні миставимо перед собою питання: чи потрібне Україні законодавче регулюваннялобістської діяльності, а, якщо відповідь ствердна, то яким повинен бути законпро лобіювання?
Щодо конституційних основлобістської діяльності, то хоча вона прямо не передбачена Основним законом, єряд норм з яких випливає відповідне право громадян. Зокрема, КонституцієюУкраїни передбачено наступне: народ є єдиним джерелом влади, народ здійснюєсвою діяльність безпосередньо і через органи державної влади та органимісцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5); гарантується право на свободу думки іслова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ч. 1 ст. 34); коженмає право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформаціюусно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ч. 2 ст. 34); право насвободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійсненняі захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36); громадяни мають право брати участьв управлінні державними справами (ч. 1 ст. 38); усі мають право направлятиіндивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися доорганів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб цих органів (ч. 1 ст. 40); кожен має право на вільний вибірпрофесії (ч. 1 ст. 43). Отже, реалізовуючи свої конституційні права громадянинмає право обрати будь-який вид професійної діяльності, у тому числі лобістськудіяльність. Слід зазначити, що, наприклад, у Німеччині також в Основному законіне має прямої згадки про лобіювання, але ефективно діє положення „Прореєстрацію союзів та їх представників у Бундестазі”, яке регулює діяльністьлобістів в Бундестазі. Конституційною основою для інституту лобіювання є ст. 17Основного закону Німеччини, яка передбачає право кожного самостійно чи спільноіз іншими письмово звертатися з проханнями чи скаргами у відповідні органи та упарламент. Подібна ситуація склалась і в США, де конституційною основою длялобіювання є перша поправка до Конституції, яка передбачає право звертатися доуряду з петиціями про задоволення своїх скарг.
Історія українських спробвизначити законодавчі основи для лобіювання є короткою. У 1992 році групоюзаконодавців на чолі з В. Суміним почалася розробка законопроекту про лобізм,яка не отримала свого логічного завершення. В 1999 році до Верховної РадиУкраїни було подано два законопроекти: “Про лобіювання в Україні”, внесенийн.д. І.Шаровим, та “Про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами(лобістських груп) у Верховній Раді України”, внесений народним депутатомЮ.Сахном. Обидва проекти не були розглянуті парламентом, а отже, відповідно доРегламенту Верховної Ради України, їх зняли з розгляду. На сьогодні упарламенті немає жодного проекту закону, який би торкався цієї проблеми.Щоправда, існує незареєстрований проект закону „Про регулювання лобістськоїдіяльності в органах державної влади” розроблений А. Ткачуком, народнимдепутатом I скликання, директором Інституту громадянського суспільства. Коженіз цих проектів законодавчих рішень має як свої переваги, так і недоліки. Протезначні концептуальні розбіжності між українськими проектами та аналізміжнародного досвіду дозволяють говорити про те, що немає стандартних підходівдо законодавчого регулювання лобістської діяльності.
ВИСНОВКИ
До лобістів відносять впершу чергу представників профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичніоб’єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять своєю метоюздійснювати вплив на законодавчі акти, які приймаються, діяльність партій,результати виборів. На думку британського експерта Каусона, у західнійлітературі частіше за все вживають два визначення лобізму. Перше: лобізм – цереалізація права кожного громадянина звертатися із зверненнями до уряду. Друге:– це професійна діяльність службовців, або спеціальних консультантів, найнятихкомпаніями, діловими та професіональними асоціаціями для представленняінтересів цих організацій у процесі формування державної політики.
Лобізм в Україні сьогодні– явище поширене. Але практично всі процеси відбуваються в тіні. Тому єнеобхідність легалізації лобізму. Від цього виграють усі. Лобісти зможутьздійснювати діяльність в рамках закону, а держава отримає податки.
Без легімітизаціїнеможливий нормальний розвиток інших процесів, а вона, в свою чергу, неможливабез прямого втручання держави. Таке втручання полягає у створенні нормативноїбази для лобізму і певних органів взаємодії влади з бізнесом (суспільні іекспертні ради, комітети з асоційованими членами від бізнесу та ін.). Все цепередбачає певну складність, так як цю нормативну базу і систему органівнеобхідно створювати практично на пустому місці і в атмосфері нерозуміння збоку як суспільства, так і окремих представників влади, адже з радянських часівця взаємодія сприймається як корупція. Тому найправильніше буде взяти за основуцієї реформи законодавчий досвід країн з розвиненим інститутом лобізму.
В Україні є безліч різнихасоціацій, ліг, спілок та інших громадських об’єднань підприємців. На жаль,багато з них не виконує належну триєдину функцію самоврядування: лобіюванняінтересів в діалозі з органами влади, створення необхідних передумов длявиникнення могутніх міждержавних промислово-фінансових груп, корпорацій,концернів, забезпечення прозорості економічних процесів. Держава і самоврядніорганізації мають забезпечити умови для раціональної організації економічнихпроцесів розвитку ринку. Для цього, як мінімум, потрібні відповідні нормативніакти.
Особливістю українськоголобізму – на відміну, скажімо, європейського чи навіть російського – є те, щоукраїнські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати своїінтереси у вищому законодавчому органі, тому часто густо трапляються випадки,коли український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця.
Фактично, у складіВерховної Ради нинішньої каденції зібрано (за незначним винятком) практичновесь цвіт українського бізнесу. І його, себто бізнес, і справді можназрозуміти: навіщо покладатися на когось, платити комусь, якщо захищати й лобіювативласну справу можна і самому.
І коли спробувати укластирейтинг найбільш впливових парламентських лобістів – досить умовний, як ібільшість рейтингів, — то побачимо, що чільні його позиції утримують саме ті,хто захищає насамперед свій власний (корпоративний, клановий) бізнес.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія,методологія, практика. – К.:,2000.
2. Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч. посіб. — К.:, 1999.
3. Українська політологія: витоки, еволюція. — К.:, 1995.
4. Рудич Ф. Політологія. Курс лекцій: Навч. посіб. — К.:, 2002.
5. Основи политологии / Под ред. А. Боднара. — К.:, 2001.
6. Основы политологии: Курс лекций / В. Бабкин и др. — К.:, 1999.
7. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюкта ін. —К.:, 2002.
8. Основи політології: Курс лекцій / За ред. М. Сазонова.— X.:, 2003.
9. Основы теории политической системы / Т. Манов, М.Марченко, В. Мшвенирадзе й др. — М.:,1999.
10.Согрин В. Политическая история США. – М.:, 2001.