ВВП 2

Міністерство освіти та науки України

Національний Університет “Львівська політехніка”

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра теоретичної

та прикладної економіки

з дисципліни

«Макроекономіка»

на тему:

Вимірювання обсягу ВВП. Динаміка ВВП в Україні

Виконав:

ст. гр. МЕ-16

Шпак О.І.

Прийняв:

ас. каф.ТПЕ

Ілличок Б.І.

Львів-2005

ЗМІСТ

Вступ

1.2. Валовий внутрішній продукт 5

Розділ 2. Методи обчислення ВВП 7

2.1. Виробничий метод 7

2.2. Метод кінцевого використання 9

2.3. Розподільчий метод 13

Розділ 3.Похідні показники, що розраховуються на основі ВВП 16

Розділ 4. Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт 20

Список використаної літератури 26

Додатки 27

Валовий внутрішній продукт України зріс на 6,5 відсотка 32

Вступ

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси - виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави - це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Розділ1. Основні характеристики ВВ та ВВП

1.1Сутність поняття «валовий випуск»

Система національних рахунків передба­чає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 p.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає [5, С. 113]:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро­мадження;

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призна­чені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 p.) з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

ВВ = РП + З1 – З2

де РП — вартість реалізованої продукції;

З1 — вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за ціна­ми на момент спрямування її у запаси;

З2 — вартість продукції, що була використана із запа­сів, за цінами на момент її використання [8, С. 276].

Відповідно до такого підходу щодо визначення ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випад­ковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 p.) передбачає урахування основних положень кон­цепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються сек­торами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розра­хунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП + А + (П - С),

де MB — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП — оплата праці працівників;

А — споживання основного капіталу (амортиза­ція);

(П - С) — чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В1 – В2

де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залу­чених ресурсів;

В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фі­нансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В - ТСР,

де СП — страхові премії, що надійшли до страхових ком­паній;

СВ — страхові відшкодування, що сплачені страхови­ми компаніями;

В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інстру­менти;

TCP — приріст технічних страхових резервів.

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резиден­тами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчис­ленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної про­дукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг [12, С. 54].

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насін­ня, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодя­гу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одини­цями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх вели­чина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (під­приємств, домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину[2, С. 215].

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВ не тільки проміжну продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору є також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживан­ня основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того. амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР.

Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності — чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витра­тами) і розподільчий метод (за доходами).

Рис. 1. Структура ВВП за витратами

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули [4, С. 52]:

ВВП = Σ(ВВ - MB) + (ПП - С),

де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

MB — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії;

(ПП - С) — чисті продуктові податки.

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.

Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприєм­ствами-резидентами. До них відносять такі податки як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.

Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; суб­сидії на експорт і імпорт та ін.

Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і мате­ріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг

Розглянемо це на прикладі випікання хліба в Україні (табл. 1).

Додана вартість, що у нашому прикладі дорівнює 80 коп., є вар­тістю кінцевого продукту. Це різниця між виручкою від продажу і вартістю проміжних матеріалів (195 - 115 = 80).

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, являє собою ринкову вартість вироблених товарів і послуг, тоб­то ВВП.

Таблиця 1

Додана вартість при випіканні хліба (коп. за хлібину)

У таблиці 2 наведені дані про ВВП України, обчислений виробничим методом [13]

Таблиця 2

Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом (млн грн.)

Згідно з методом кінцевого використання (за витра­тами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів су­купних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу[10, С. 122]:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).

Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натураль­ній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домаш­німи господарствами для особистого кінцевого спожи­вання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резиден­тами даної країни за кордоном під час відряджень, тури­стичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних заку­пок нерезидентів на території даної країни.

Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарст­ва. До них відносяться витрати на заробітну плату дер­жавних працівників і службовців, а також витрати, пов'я­зані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспіль­ного) споживання у приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на транс­фертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це дер­жавні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задово­льняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні за­купки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т) [12, С. 73]:

ДВ = ДЗ + Т.

При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і послуг.

Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:

ВІ = ЧІ + А,

де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відно­влення зношеного капіталу.

Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромад­ження, яке включає чисте придбання (придбання за відра­хуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.

До складу валового нагромадження включають нагро­мадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу — це вкла­дання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це активи, як результат попереднього виробництва, які про­тягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг. Це будівлі та спо­руди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на геологопошукові роботи, створення та придбання програмно­го забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт [11, С. 97].

Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на поліпшення невироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироб­лених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів включається до нагромад­ження основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного вироб­ництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення.

Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відно­сяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що на­даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігран­тів та ін.

Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність мате­ріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазна­чалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг[7, С. 63].

У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за методом витрат.

Таблиця 2

Структура ВВП України за категоріями використан­ня (в %)

Як свідчать наведені дані, у 2002 p. кінцеве споживання складало 76,5 %, валове нагромадження — 20,2 %, а чистий експорт склав - 4,5 % ВВП, розрахованого за ме­тодом витрат[13].

Рис. 2. Структура ВВП за доходами

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом вико­ристовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),

Де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП — валовий корпоративний прибуток; він роз­поділяється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіден­ди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробницт­ва, включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

НП — неприбуткові податки, що включають по­датки на продукти та інші податки на ви­робництво і імпорт;

С — субсидії на продукти та інші субсидії, по­в'язані з виробництвом і імпортом;

(НП - С) — чисті неприбуткові податки.

Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і відрахування на соціаль­не страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з за­конодавством за невідроблений час (щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до відра­хування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування на соціаль­не страхування здійснюються роботодавцями, аби забез­печити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги [3, С. 168].

Неприбуткові податки —це обов'язкові платежі, що їх стягує держава з виробничих одиниць у зв’язку з вироб­ництвом і імпортом товарів та послуг або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують підприєм­ства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво пов'язані з викори­станням факторів виробництва (землі, основного капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.

Субсидії — це поточні платежі, які держава надає під­приємствам у зв'язку з виробництвом, продажем та імпор­том товарів і послуг або використанням факторів вироб­ництва для здійснення відповідної економічної і соціаль­ної політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт включають субсидії, які підприєм­ства отримують вад держави у зв'язку із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних видів сиро­вини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання відходів виробництва.

Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і чистих непри­буткових податків.

Змішаний доход — це доход, що отримують домашні господарства, індивідуальні підприємці від функціону­вання некорпорованих підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні госпо­дарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види вільної професійної діяль­ності. Змішаний доход створюється факторами вироб­ництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву змішаного доходу.

Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу (амортизації) [12, С. 73].

Для економіки в цілому валовий корпоративний при­буток і змішаний доход розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та чистими непри­бутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу. Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна було б обчислити на основі бух­галтерської звітності. Але це є дуже трудомісткою і склад­ною справою. Тому в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.

У таблиці 3 наведені дані про структуру ВВП України, розрахованого за категоріями доходу [13].

Таблиця 3

Структура ВВП України за категоріями доходу* (в %)

Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однако­вий результат.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):

ЧВП = ВВП -А.

Валовий національний доход (ВНД) — це сума внутріш­ніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн. Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт (ВНП) — вартість кінцевих то­варів і послуг, вироблених вітчизняними (резидентами) чинни­ками виробництва за певний період.

Покажемо на прикладі, яка різниця між ВВП і ВНП. Так, доход громадянина України, який працює у Німеччині, є частиною ВНП України. Однак цей доход не є частиною ВВП, оскільки він заробля­ється у Німеччині. З іншого боку, прибутки, які одержала німецька компанія від виробництва продукції в Україні, є частиною ВНП і німецької держави.

На практиці дані про обсяги ВВП і ВНП використовуються як показники кількості виробленої продукції та добробуту населення країни.

ВВП і ВНП є головними індикаторами економічного розвитку країни.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПД,

При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом (через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки на вироб­ництво і імпорт е первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До первинних доходів відносяться і доходи від власності[5, С. 119]

Зовнішні первинні доходи включають оплату праці на­йманих працівників і доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів), землі, немате­ріальних (нефінансових) активів отримують (або переда­ють) за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди за участь в акціо­нерному капіталі; чисту ренту за користування землею; плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход іноземних компаній та ін.

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів пере­розподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів пере­даватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНДн):

ВНДн = ВНД + ЧПТз,

де ЧПТз — чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кор­дону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і пере­дані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне стра­хування; допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов'язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і пені та ін [9, С. 316].

Якщо від ВНД і ВНДн відрахувати споживання основ­ного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий націо­нальний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНДн).

Наступний показник —особистий доход (ОД). Особис­тий доход складається із первинних доходів домашніх гос­подарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти— СТв та чисті зовнішні соціальні трансферти — ЧСТз).

ОД = (ЗП - ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ. + ЧСТз

де ВСФ — відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

Р — рента як доход від передачі прав на викори­стання власності (землі, надр тощо);

ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових акти­вів (позички, облігації, термінові внески то­що); він обчислюється як різниця між отрима­ними і сплаченими відсотками;

Д — дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу.

Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):

БД = ОД - ОП,

Де ОП —особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх госпо­дарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також виграти на споживання органів державного управління і некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

Приклади:

1. У 1997 році номінальний обсяг ВВП становив 486,2 млрд. грн., а індекс цін дорівнював 121,7, тобто був на 21,7% вищим порівняно з базовим 1995 роком.

У 1990 році номінальний обсяг ВВП становив 273,2 млрд. грн., а індекс цін – 85,7, тобто був на 14,3% нижчим порівняно із базовим 1995 роком.

Реальний обсяг ВВП з урахуванням індексу цін дорівнюватиме:

Для 1997 року – 399,5 млрд, грн. ((486,2 / 121,7)*100, а для 1990 року – 318,8 млрд. грн. ((273,2 / 85,7)*100)

2. У році, що аналізується, номінальний ВВП складав 180 млн грн., реальний ВВП – 144 млн. грн. Враховуючи наведені дані, обчислимо дефлятор ВВП, який складає 125% ((180/144)*100). Звідси приріст номінального ВВП за рахунок цін складе:

DЦ = 125 – 100 =25%, або DЦ = ((180-144 / 144)*100 = 25%.

Примітка:

Показник чистого економічного добробуту (ЧЕД), виведений в 1972 році професорами В.Нордгаузом та Д.Тобіном з Єльського університету.

Даний показник відображає те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного доброботу, так як показник ВВП має значні недоліки:

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води і т.п.), які повязані з його виробництвом, і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищння, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не враховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки, робота тесляра, який займається ремотом власного будинку, безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП не відображається вартісна оцінка дозвілля і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним з мірил економічного добробуту.

Отже, щоб отримати показник чистого економічного добробуту необхідно із офіційного обсягу ВВП:

відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

додати вартісну оцінку неринкових операцій;

додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.

ЧЕД головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим, проте показник ВВП є найкращим макроекономічним показником, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

Пам’ятка:

Розрахунок ВНП за витратами: GNP = C + Ig + G + NE

де GNP – валовий національний продукт, С – споживчі витрати, Ig - валові приватні інвестиції,G - державні витрати,NE - чистий експорт

Чистий експорт: NE = E – Z

де NE – чистий експорт,E – експорт, Z - імпорт

Чистий експорт може бути від’ємною величиною

Обчислення ВНП за доходами: GNP = W + R + i + p + A + Tн

де W - заробітна плата, R – рента, і – процент, р – прибуток, А – амортизація, Тн - непрямі податки

Валовий внутрішній продукт (ВВП): GIP = GNP – NE

де GIP – валовий внутрішній продукт, GNP – валовий національний продукт, NE – чистий експорт

Чистий національний продукт: NNP = GNP – A

де NNP – чистий національний продукт, GNP – валовий національний продукт, A – амортизація

Національний дохід: NJ = NNP – Tн

де NJ - національний доход, NNP – чистий національний продукт, Tн - непрямі податки

NJ= W + R + i + p

де NJ - національний доход, W - заробітна плата, R – рента, i – процент, p – прибуток

Макроекономічні показники — це показ­ники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспіль­ства мають величина і динаміка фізичних обсягів вироб­ництва. Це тому, що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз дина­міки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні [2, С. 295].

Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Номінальний ВВП = piqi,

де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi – ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

динаміка обсягу виробництва;

динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обся­гу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп):

Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОЦ) [12, С. 82].

Індекси цін відображають співвідношення між сукуп­ною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною Ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксова­ного набору споживчих товарів та послуг (споживчого кошика) в поточному і базовому роках.

Згідно з існуючою практикою індекси цін обчислюються у відсотках.

Наприклад, якщо ціна споживчого кошика у 1997 році дорівнювала 5000 грн., а в 1995 році ціна складала 4000 грн., то ІСЦ буде дорівнювати 125% (5000/4000*100%).

Дефлятор ВВП, тобто Іц, більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефля­тор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних уварів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв'язку з цим дефлятор ВВП — це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.

Якщо аналізується 1997 рік, то дефлятор ВВП у 1997 році буде виражений співвідношенням:

Іц1997 р. = (ВВПн (1997 р) / ВВПр (1997 р)*100

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов'язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою — зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визна­чення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП [10, С. 216].

Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригуван­ня є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.

Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) і помноження одержаного результату на 100, тобто:

Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реально­го ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року.

Одержані показники реального ВВП можна безпосе­редньо зіставляти з показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВВП він є більш точним показником резуль­татів функціонування економіки.

Спираючись на дефлятор ВВП, можна також визначи­ти приріст (або зменшення) номінального ВВП за рахунок цін. Це можна обчислити за такими формулами:

— темп зростання (зниження) та темп приросту (зниження) цін у періоді, що аналізується;

ВВПна, ВВПра — номінальний та реальний ВВП у періо­ді, що аналізується.

Використовують ще такі цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).

Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.

Індекс має вигляд:

Ілр = p1q0 / p0q0

де р1,р0 – ціни відповідно в поточному і базисному періодах; q0 – обсяг виробництва в базисному періоді.

Цей індекс дещо завищує темпи зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого “кошика” споживчих товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін:

Ісцр = р1qk / р0qk

Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудований так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказують на те, на скільки відсотків змінилась ціна товарів – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса.

Індекс має вигляд:

Іпр = р1q1 / р0q1 де q1 – обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП = р1q1 / р0q1

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існують три суттєві відмінності:

дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість:

Іфр =  (Ілр * Іпр) =  ((p1q0 / p0q0) * (р1q1 / р0q1)) .

Таблиця

Динаміка ВВП у 1995-2003 pp., у відсотках

У результаті падіння ВВП на душу населення Україна дуже відстає за рівнем доходів, іншими показниками життєвого рівня від країн з ринковою економікою.

Проте це не означає, що наша країна не може наздогнати за цими показниками передові країни світу. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП на душу населення, Японії — 33, Індо­незії — 17, Південній Кореї — 10 років.

Висновки

Один з узагальнюючих статистичних показників розвитку національного господарства, основний показник у системі національних розрахунків. ВВП являє собою сукупну ринкову вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві за певний статистичний період (як правило, за рік). Під кінцевим виробництвом розуміються товари та послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Продаж проміжної продукції не враховується при підрахуванні ВВП. Це позначає, що ВВП можна визначити, підраховуючи та сумуючи додані вартості, створені всіма фірмами в економіці. Додана вартість - це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, з відніманням вартості використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів тощо. Це виробничий метод підрахунку ВВП. Крім того, існують методи розрахунку ВВП по прибутках та по витратах.

Показники для характеристики стану національних економік:

- темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 90-х рр. валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2000 - 2001 рр. він почав зростати - в середньому на 5% за рік);

- рівень безробіття, розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%);

- інфляція - процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін на товари і послуги. В Україні у 1992 - 1993 рр. відбувалась т. зв. гіперінфляція, коли щоденно ціни зростали на 2 - 3%. Останніми роками інфляція в середньому становить 20% за рік;

- дефіцит бюджету - перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2001 році в економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит - перевищення доходів над видатками;

- рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших.

Базилевич в.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. – К., 1997. – 224 с.

Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка. — К., 2001. — 517с.

Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макроекономіка. — К., 1996. — 814с.

Коюда П.М. Макроекономіка. — Х., 2001. — 236с.

Кучерявенко І.А. Макроекономіка.— К., 2003. — 239с

Лебединська Л.Д. Макроекономіка. — Чернігів, 2002. — 128с.

Малиш Н.А. Макроекономіка. — К., 2003. — 182с.

Манків Грегорі Н. Макроекономіка. — К., 2000. — 588с.

Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка / А.К. Покритан (ред.). — О., 1999. — 494с

Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К., 1999. — 334с.

Рабштина В. М. Макроекономіка. — Суми, 1998. — 311с.

Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. – К., 1999. – 288 с.

Україна в цифрах 2002. – К., 2003. – 173 с.

Internet.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Валовий внутрішній продукт України зріс на 6,5 відсотка в січні 2005, в порівнянні з аналогічним місяцем минулого року, тоді як у січні 2004 року ВВП збільшився на 9,0 відсотків. За даними Держкомстату, у номінальному вираженні ВВП за перший місяць склав 24,278 мільярда гривень.

    Незважаючи на зниження темпів зростання в січні поточного року, КМУ вважає, що економіка країни зуміє в найближчі місяці перебороти негативний вплив політичної кризи в період президентських виборів у листопаді-грудні минулого року і збільшення ВВП за результатами 2005 року складе дев’ять відсотків.
    Довідка. У 2004 році були зафіксовані рекордні 12 відсотків зростання ВВП.

Реальний валовий внутрішній продукт у січні–жовтні 2004 року порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 112,7%, у жовтні – 107,6%. Номінальний ВВП за орієнтовною оцінкою за січень–жовтень склав 266448 млн. грн., за жовтень – 32143 млн. гривень. Індекс-дефлятор ВВП у січні–жовтні становив 110,9%. Випуск та валова додана вартість за видами економічної діяльності характеризуються такими індексами:

(відсотків, у порівнянних цінах)

 Зростання ВВП у січні–жовтні п.р. порівняно з відповідним періодом минулого року на 12,7% відбулось в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості в будівництві на 23%, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – на 20,6%, оптовій і роздрібній торгівлі – на 20%, обробній промисловості – на 15,7%.