--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Закарпаття є складовою частиною України. Але має цілий ряд особливостей, які позначилися як на економічному, так і на політичному та етнічному розвиткові краю. Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в рівні часи називалося «Карпатська Русь», «Угорська Русь», «Підкарпатська Русь», «Карпатська Україна», «Закарпатська Україна», з давніх часів було своєрідним «містком зв'язків» між Північною і Південною, Східною і Західною Європою. Не лише шляхи сполучення перетиналися тут, але й стикалися політичні концепції європейської і особливо східноєвропейської історії.
На сьогодні Закарпаття – наймолодша область України, що розташована на крайньому її заході з територією 12,8 тис. кв. км, населенням в 1,2 млн. чоловік. Адміністративно-територіальний устрій складають 13 районів, 10 міст, 4 з яких – обласного підпорядкування. Всього в області 608 населених пунктів [11, с. 10].
За своїм геополітичним розташуванням, природно-кліматичними особливостями Закарпаття має свою специфіку. Це єдина з областей України, яка.межує з чотирма зарубіжними країнами – Угорщиною, Польщею, Румунією і Словакією. 70 відсотків території її складають гірські та передгірські зони, що зумовлює унікальність природного ландшафту, багатство і розмаїття ресурсного потенціалу краю. Область є багатонаціональною. Основним і корінним населенням є українці (78,4%). Проживають також угорці, росіяни, румуни, словаки, цигани, всього понад 30 національностей [11, с. 14].
Ці особливості визначають і своєрідність соціально-економічного розвитку регіону і колорит його традицій, побут людей, його минуле та сьогодення. В умовах реформування економічних відносин акцент робиться на розвиток пріоритетних галузей господарювання – лісова та деревообробна промисловість, легка і харчова галузі, розвиток прикордонного співробітництва, рекреації й туризму тощо. Основна увага приділяється подальшій структурній перебудові всього народногосподарського комплексу, залученню в економіку вітчизняних та зарубіжних інвестицій, розвитку малого і середнього бізнесу, ефективному використанню природно ресурсного потенціалу. Область є серед лідерів в Україні за часткою вкладених на кожного її жителя інвестицій [Додаток А].
Унікальність Закарпатської області полягає в тому, що на її території проходять кордони України з чотирма державами, зокрема з Польщею на північному заході (довжина кордону складає 33.4 км.), Словаччиною на заході (довжина кордону – 98.5 км), Угорщиною на півдні (довжина кордону – 130 км.) та Румунією на південному сході (довжина кордону – 205.4 км.). Визначаючи чотири виміри характеристики політико-географічного розташування Закарпаття, українські вчені М.І. Долішній, Г.С. Ємець, О.С. Передрій підкреслюють специфіку прикордонного регіону:
- по-перше, це специфіка географічного розташування по відношенню до території всієї України;
- по-друге, це специфіка географічного розташування по відношенню до країн Центральної Європи;
- по-третє, це економіко-географічне розташування по відношенню до загальноєвропейських (включно і України) транспортних комунікацій;
- по-четверте, це соціально-економічне і соціально-демографічне розташування (народонаселення) [11, с. 19].
В недалекому історичному минулому Закарпатська область разом з окремими територіями вищезгаданих держав-сусідів протягом століть входили до складу Австро-Угорщини та пізніше до Угорщини. Тому, політичні умови, географічна близькість, постійні економічні і господарські зв’язки, міграційні процеси, інші фактори не могли не позначитись на формуванні співробітництва між ними. Співпрацю Закарпатської області із відповідними прикордонними регіонами сусідніх центральноєвропейських держав засвідчують підписані міжнародні угоди та інші документи.
У 1993 році за участю прикордонних територій України (4 адміністративні області, в тому числі Закарпатська), Угорщини (5 округів), Польщі (4 регіональні територіальні одиниці), Словаччини (13 районів) та Румунії (5 адміністративних одиниць) створено єврорегіон «Карпатський Євро регіон». Спільними рисами країн-учасниць Карпатського єврорегіону є географічне розташування, спільне історичне минуле, культурно-конфесійна спадщина, сучасний стан цих територій – всі вони є периферійними у власних державах і тому вимушені спиратися один на одного, кліматичні умови, спільні мовні риси, економічний розвиток та інфраструктура, бажання регіональних та місцевих органів влади єврорегіону співпрацювати [19, с. 22]. Геоекономічні вигоди прикордонних територій Карпатського єврорегіону полягають у розташуванні їх на перехресті транс’європейських і євразійських торгівельно-економічних, транспортно-інфраструктурних, виробничо-коопераційних, сировинно-енергетичних та інших потоків.
Особливого значення у даний час набуває створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Через територію області проліг міжнародний транспортний коридор №5 (Критський) за маршрутом Лісабон-Трієст-Любляна-Будапешт-Київ-Волгоград, який сполучає західно- і східноєвропейські автодорожні, залізничні та річкові національні мережі з метою інтерконтинентального забезпечення транзитних вантажних перевезень у напрямку Європа-Азія. Вказаний транспортний коридор, зокрема його допоміжні транспортні мережі на території Закарпатської області, перетинається з відгалуженнями міждержавного транспортного коридору Балтійське море-Чорне море (Гданськ-Одеса) для перевезення пасажирів і вантажів із півночі на південь Європи і навпаки [24, с. 167] [Додаток Б].
Перетворення у життя програми з розбудови міжнародних транспортних коридорів докорінно змінить обличчя транспортної інфраструктури Закарпаття. Це сприятиме успішному входженню економіки України і області в загальноєвропейський транспортно-економічний простір, залученню нових іноземних інвестицій та значному поповненню державного бюджету.
По периметру державного кордону протяжністю 467,3 кмза останні роки облаштовано 16 пунктів пропуску та митних постів, з яких 9 із статусом міжнародних, 6 — міждержавних та 8 пунктів спрощеного переходу. Це, зокрема міжнародні автомобільні: «Ужгород», «Малий Березний», «Тиса», «Лужанка», «Дяково» та «Вилок», міжнародні залізничничні – «Павлово», «Чоп-залізничний», «Саловка», «Дяково». Діє повітряний міжнародний пункт переходу кордону «Ужгород-аеропорт» [19, с. 29].
Отже, можна сказати, що завдяки геополітичного розташуванню Закарпатської області, – яке зумовило специфіку соціально-економічного розвитку регіону, – відкриваються широкі перспективи розвитку транскордонного співробітництва. Саме тому, транскордонне співробітництво визначено пріоритетним напрямом розвитку регіональної політики. Зміна геополітичної ситуації внаслідок розширення ЄС і відповідно трансформація організаційно-економічного механізму регулювання міжнародного, міжрегіонального економічного співробітництва спричинили також і модифікацію міжрегіональних інвестиційно-виробничих зв’язків. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності є вкрай важливим стратегічним напрямом розвитку економіки Закарпатської області. Воно сприяє реалізації переваг географічного розміщення регіону, ефективному використанню наявного потенціалу трудових ресурсів та накопиченню досвіду транскордонного єврорегіонального співробітництва, зміцненню економіки України і області включно.
продолжение
--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПРИКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЙ
Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей.
Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.
Основними інституційними формами транскордонного співробітництва є наступні:
- «Робочі спільноти», які базуються на певних угодах, мають обмежені можливості і рідко включаються в європейські програми розвитку прикордонних територій;
- Установчі договори, що слугують для виконання певних програм;
- Євро регіони [19, с. 11].
Досвід демонструє, що ключовими факторами в розвитку спільних структур для транскордонного співробітництва є наступні:
- Спільні структури можуть бути засновані лише у відповідності до потреб тривалого та різнобічного співробітництва. Вони не повинні бути першим кроком у розвитку співробітництва.
- Спільні структури, які мають повноваження приймати рішення, повинні складатися з рівного представництва партнерів по обидва боки кордону.
- Кожна форма співробітництва, а також часто географічні умови території, впливають на практичне вирішення проблем розвитку регіону [19, с. 14].
Рекомендовані етапи розвитку транскордонного співробітництва:
- вивчення існуючих зв'язків між партнерами;
- визначення стратегії розвитку;
- розробка і забезпечення програм розвитку,
- моніторинг і оцінка.
Єврорегіон – це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності, у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права, для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.
Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами [22, с. 46].
Правові засади розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (995_106) (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (994_036) (ратифіковано Верховною Радою України у 1997 році).
Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), «Про місцеві державні адміністрації» (586-14), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (959-12), Указу Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» (341/2001) та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною (998_012), інших міжнародних договорів України [8, с. 123].
Також можна виділити перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей відносять правові аспекти функціонування єврорегіонів:
- створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;
- правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;
- керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів [10, с. 57].
Другу групу особливостей можна охарактеризувати як політичну. В цьому плані єврорегіони:
- не діють проти інтересів національної держави;
- вони не є наддержавними утвореннями;
- у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.
Третя група особливостей – історичні. У переважній більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Інколи до складу єврорегіонів входять території, які у більш чи менш віддаленому минулому мали так званий «спірний статус», тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.
Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані з національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.
П'ята група особливостей зумовлена тим, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн. Шоста група особливостей полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин. Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у між територіальному розподілі праці, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону виступає визначення спільної стратегії просторового розвитку [16, с. 12]. Отже, єврорегіон є однією з найбільш ефективних форм транскордонної співпраці в Європі, включно Центральної Європи та України. Існуючі інституційні, правові та організаційні моделі побудови єврорегіонів, є вже давно апробованими на решті території європейського континенту, і демонструють, що залучення певної території до діяльності єврорегіону, а також до процесів транскордонного співробітництва взагалі, є шансом для вирішення традиційних проблем соціально-економічного розвитку, налагодження співпраці з партнерами по інший бік кордону, залучення інвестицій та налагодження міжлюдських контактів між різними етнічними групами населення.
Основними напрямами співробітництва єврорегіонів є поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництві та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, науковій та культурній співпраці, охороні навколишнього природного середовища, обміні досвідом між відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, взаємній допомозі в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьбі зі злочинністю і нелегальною міграцією тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--