Порівняльний аналіз ринкових та неринкових систем

на тему:

“Порівняльний аналіз ринкових та неринкових систем”

ПЛАН

Розділ 1. Ринкова економічна система

Розділ 2. Командно-адміністративна економічна система.

Висновок.

Список використаної літератури.

В сучасній економічній науці поняття “економічна система” означає сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих в ньому майнових відносин і організаційних форм. Системи відрізняються підходом і засобами рішення основних економічних питань: Що? Як? Для кого? Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти численні закономірності господарського життя суспільства.

В рамках кожної системи можливо існування регіональних моделей, відмінності між якими зумовлюються рівнем розвитку продуктивних сил в країні, національними традиціями і звичаями, культурним і історичним минулим, ресурсозабезпеченістю і географічним положенням.

Основними елементами економічної системи є соціально економічні відносини, організаційні форми господарської діяльності, господарський механізм і конкретні економічні зв'язки між суб'єктами економіки. В останні півтора-два сторіччя розвитку людського суспільства в світі діяли різноманітні економічні системи. Серед них чітко виділяються дві ринкові системи - ринок вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - командно-адміністративна і традиційна.

Ми зупинимось на перших трьох і розглянемо переваги і недоліки кожної з них.

РОЗДІЛ 1. РИНКОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Коли ми говоримо про ринкову економічну систему, то ми завжди повинні мати на увазі, що існує різниця між ринковою економікою вільної конкуренції, що вже не представлена в світі, і сучасною ринковою економікою, що є найбільш розповсюдженою сьогодні.

Деякі учені називають таку економіку змішаною, тобто бачать у ній продукт конвергенції командної системи і системи вільної конкуренції. Однак наявність величезного числа рис, запозичених у конкурентної економіки, дозволяє віднести цю систему до ринкових. Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) склалася в XVIIIст. І припинила своє існування до початку XX в. Умовами її формування стали три історичних явища:

1) суспільний розподіл праці, що по мірі свого розвитку вимагає

розвитку обміну і вдосконалення його форм;

2) економічна відокремленість виробників. Вона виникає з розмежуванням інтересів окремих виробників, їхнім прагненням досягнути передусім власної мети, на базі приватної власності; пізніше вона стала опиратися і на колективну власність, але також обмежену колом власних інтересів;

3) самостійність виробників і робітничої сили, свобода підприємницької діяльності.

Головна визначна риса вільної ринкової економіки: держава не грає ані найменшої ролі в розподілі ресурсів. Всі, абсолютно всі рішення з приводу розподілу ресурсів приймаються домашніми господарствами і підприємствами на ринку, вільних від будь-якого державного втручання. При цьому ані окремі люди, ані організації не визначаються спеціально рішенням питань Що? Як? І для кого? Складна структура зв'язків між суб'єктами економіки здійснюється без примусу або централізованого керівництва.

Визначні риси економіки вільної конкуренції:

Приватна власність на інвестиційні ресурси, наявність безлічі самостійних продавців і покупців кожного товару, і як вже була сказана, винятково ринкове регулювання макроекономічної діяльності.

На перший погляд може здатися, що економіка, в якій кожний переслідує свої власні інтереси, повинна бути хаотичною і неефективної. Ці погляди були спростовані великим шотландським ученим, однім з засновників школи класичної політекономії Адамом Смитом в його праці «Багатство народов». В Смита ми можемо зустріти в цьому зв'язку термін 'невидима рука'. Що він означає?

Смит говорить, що в економіці вільного ринку окремі індивіди, керуючись власними інтересами, спрямовуються невидимою рукою, діючою з метою реалізації інтересів суспільства в цілому.

Вже один той факт, що конкурентна система ринку і цін існує досі, нехай і з 'додатком' державного регулювання, є, на наш погляд, головною гордістю будь-якої ринкової системи. Таку вільну систему ніхто не винайшов, і тим не менше вона функціонує, вирішуючи саму складну з проблем людства, що охоплює тисячі змінних і відношень, і моделі якої дають лише саме віддалене уявлення про загальний її характер. Як же ринкова економіка відповідає на класичну тріаду питань?

Що? Вирішується платоспроможним попитом, голосуванням грошами; покупець сам вирішує, що йому варто купувати, виробник же повинен орієнтуватися на попит.

Як? Вирішується виробником, що, діючи в своїх власних інтересах, прагне одержати максимальний доход; в умовах конкурентної боротьби це веде до появи певних вигод для покупця.

Для кого? Вирішується в користь споживачів з найбільшими купівельними можливостями.

Ціни в економіці вільної конкуренції переслідують рішення головних питань будь-якої системи: Що? Як? Для кого? Головним процесом тут є співвідношення попиту та пропозицій і встановлення рівноваги ціни товару.

Однак не варто надто “боготворити” ринкову економіку хоча б тому, що вона фактичні ніколи не функціонувала в чистому вигляді. Незважаючи на всю привабливість аргументів Адама Смита, чисто ринкових економік не існує.

Держава втручається в діяльність ринку багатьма засобами і по багатьом причинам. Майже всі держави грають важливу роль в рішенні питання для кого?

Забезпечуючи життя тих, хто ризикує просто померти з голоду, а також в рішенні проблем економічних кризи, таких, як безробіття і інфляція.

Об'єктом додатку державного регулювання економіки є так званий “магічний чотирикутник”: інфляція - безробіття - темпи росту - рівновага платіжного балансу. Засоби держави для регулювання, надзвичайно різноманітні: податкова політика, антимонопольна політика, пряме регулювання цін, створення правовий бази економіки, дотація нерентабельних галузей, науки, що приймаються, оборони, протекціоністська політика (створення умов для конкуренто-спроможності національного капіталу), соціальне забезпечення нижчих шарів суспільної піраміди, екологічна політика.

Потрібно чітко розуміти, що по своїй суті економіка вільної конкуренції, як і командна економіка, являє собою крайній, а отже, і нездійсненний варіант розвитку. Вони існують лише в формі моделей, що допомагають зрозуміти закономірності розвитку систем, що є сумішшю цих крайностей, особливо, сучасного капіталізму.

Головна риса змішаної економіки: і держава, і поодинокий сектор (підприємства і споживачі) грають важливу роль в відповідях на питання Що? Як? І для кого? В ній одержують досить широке розповсюдження планові засоби: на мікроекономічному рівні як плани розвитку окремих фірм на основі маркетингових досліджень, на макро-рівні - як конкретне державне втручання. Плани - результат пристосування суб'єктів економіки до вимоги ринку. Плани різних економічних рівнів впливають на структуру і кількість створюваної продукції, забезпечуючи їх більшу відповідність суспільним потребам. Задача використання ресурсів вирішується в рамках крупних компаній також на основі аналізу перспективності галузей. В те же час новітні галузі науки і техніки є, як правило, малопривабливими для капіталовкладення, бо не несуть миттєвих прибутків, тому їхнє фінансування здійснюється також за рахунок бюджетних асигнування і національних і інтернаціональних програм.

Розподіл створеного ВНП також ведеться за допомогою державного втручання, що спрямований на розвиток медицини, перепідготовку кадрів, соціальний захист. На соціальне забезпечення, програми по боротьбі з бідністю виділяється зараз не менше 30-40% всього бюджетного асигнування країн з розвиненою ринковою економікою.

Таким чином, держава в змішаній економіці діє по багатьом напрямкам, виявляючи істотний вплив на економіку, що різко зростає в періоди кризи (наприклад, 'новий курс' Кейнса при президенті Франкліні Рузвельті). Однак головну роль в відповідях на класичну трійку питань продовжує грати ринковий механізм. Структура його зараз досить складна і є предметом окремого обговорення. Сучасна ринкова економіка виявляється через різні моделірозвитку.

Найбільш відомими з них є:

Американська. Заснована на всілякому заохоченні підприємницької ініціативи, збагачення найбільш активної частини населення, високому рівні продуктивності праці. Задача соціальної рівності не ставиться, однак малозабезпечені групи користуються соціальним захистом (пільги, допомога);

Японська. Характеризується відставанням рівня життя від зростання продуктивності праці, за рахунок чого досягається різке зниження собівартості продукції і підвищення попиту на неї на світовому ринку. Така модель заснована також на високій самосвідомості народу, готовності йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни, своєрідним патріотичним колективізмом (яке багато вважають національною японською рисою);

Шведська. Відрізняється високим рівнем соціальної політики, направленої на скорочення майнової прірви шляхом перерозподілу національного доходу в користь найменш забезпечених класів. Частка державних витрат склала в 1980-хрр. Біля 70% ВВП. Природно, що це можливо тільки в умовах жорсткої фіскальної політики. Функція виробництва в такий моделі лягає на підприємця, а функція забезпечення високого рівня життя - на державу.

Німецька. Держава в такий моделі активно впливає на ціни, мито, технічні норми. Особливою підтримкою користується mittelschtand - дрібні і середні підприємства. Всім формам господарства надаються можливості для сталого розвитку.

Підведемо підсумки. Ринкова система економіки є самою гнучкою і ефективної з всіх існуючих, зараз в переважній більшості розвинених країн діє система сучасного капіталізму.

Сформулюємо основні переваги ринку:

1) ринок забезпечує саморегулювання структури виробництва, її пристосування до структури суспільного споживання;

2) ринок забезпечує ефективний розподіл ресурсів між галузями і регіонами;

3) ринок встановлює суспільно необхідні умови виробництва;

4) ринок стимулює виробника до підвищення продуктивності праці і якості продукції, впровадження в виробництво досягнень НТР;

5) ринок гнучко реагує на попит;

6) ринок ефективно виконує функцію ,що санірує;

7) ринок забезпечує свободу економічної діяльності;

8) ринок є передумовою розвитку демократії в країні, забезпечує свободу особи.

Не дивлячись на те, що в порівнянні зі всіма іншими ринкова система виявилася найбільш гнучкою, вона все ж має ряд недоліків, що, в свою чергу, грають значну негативну роль в економічному житті суспільства.

До основних проблем мінової системи економіки відносяться, передусім, проблеми, пов'язані з боротьбою проти монополізму і інфляції, а також проблеми зайнятості і перерозподілу доходів. Для зменшення впливу цих факторів на економіку країни необхідно активне втручання держави.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства представляє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і характеру, що контролює, направлену на стабілізацію і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов ,що змінюються.

Потрібно сказати, що особливо важлива роль державного регулювання економіки в державі, бо країна намагається створити незалежну економіку і здійснити перехід від планового господарства на базі державної власності до ринкового господарства, основаного на приватній власності.

Якщо сформулювати недоліки ринкової системи господарювання, то треба сказати про наступні речі:

1) тенденція до самочинного встановлення рівноваги в економіці, як правило, прокладає собі шлях через постійні порушення цієї рівноваги, що породжує суспільні втрати праці, безробіття і т. д.;

2) ринок - жорстока система в соціальному плані;

3) ринок не забезпечує рішення екологічних проблем, не стимулює розвиток фундаментальної науки, культури. Отже, на підставі усього вищезгаданого, ми можемо прийти до висновку, що сучасна ринкова економіка, володіючи певними недоліками, є все же самою ефективною системою господарювання.

РОЗДІЛ 2. КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА.

Полярною альтернативою чистому капіталізму є командна економіка, вищим втіленням якої є комунізм. Цю систему характеризують суспільна власність практично на всіх матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень шляхом централізованого економічного планування, монополізація і бюрократизація економіки. Всі крупні рішення, що стосуються обсягу ресурсів, що використаються, структури і розподілу продукції,

організації виробництва, приймаються центральним плановим органом.

Підприємства є власністю держави і здійснюють виробництво на основі державних директив. Іншими словами, виробничі плани встановлюються плановим органом для кожного підприємства, причому план контролює кількість ресурсів, що повинна бути виділена кожному підприємству, щоб воно могла виконати свої виробничі завдання. Робітники закріплені за професіями і навіть, можливо, розподіляються згідно плану по географічним регіонам.

Співвідношення в національному продукті засобів виробництва і засобів споживання встановлюється централізовано, таким чином здійснюється і розподіл споживчих товару серед населення.

Засоби виробництва розподіляються між галузями на основі довгострокових пріоритетів, що встановлюються центральним плановим органом. Центральний плановий орган відповідає за рішення, який товар слід виробляти, як його слід виробляти і для кого, тобто самостійно відповідає на класичну трійку питань.

Всі його рішення носять директивний характер. Опора винятково на централізоване планування є характерною рисою командної економіки.

На практиці центральне планування можливо завдяки двом фактам:

Проблему не потрібно вирішувати кожний день ще раз. Економіка, здатна виробляти певні товар, вже існує, при цьому праця і капітал вже розподілені певним чином серед підприємств і галузей.

Планові органи можуть починати не з нуля, а з вже положення ,що склалось, і вирішувати в якому напрямку слід змінювати розподіл ресурсів. Може виявитися, що виробництво обладнання повинно бути збільшене. Це означає вилучення праці і деяких машин з виробництва споживчих товару і переміщення їх в виробництво обладнання. Як результат - сукупне поточне споживання повинно бути скорочене. Це може бути зроблене шляхом скорочення того обсягу споживчих товару, що повинен припадати на кожного робітника.

План не повинен створюватися цілком, відразу і назавжди.

Може мати місце так званий ітеративний процес (що повторюється), при реалізації якого центральний плановий орган розсилає плани по підприємствам, а після цього уточнює їх в відповідності з реакцією останніх. Можливо, що директори підприємств вважатимуть план виробництва певного випуску продукції недостатньо забезпеченим засобами виробництва. Плановий орган намагатиметься оцінити обгрунтованість цієї претензії (хоча це залежить від ідеології партії, що стоїть за органом; бути може, за таким директором приїде вночі 'воронок') і, можливо, скоректує план. Корегування можливі навіть після того, як план почав діяти. Наприклад, якщо виробництво обладнання нижче контрольних цифр, то з галузі, що виробляє споживчі товари може бути переміщене більше праці в галузь, що виробляє обладнання (в принципі, якщо план останньої і зірветься, те все рівно друкарський орган партії проголосить грандіозне перевиконання плану).

Тим не менше функціонування економіки, що підкоряється тільки командам в усіх аспектах, неможливе. Занадто багато рішень повинно бути прийнято. На практиці навіть в умовах централізовано-планової економіки повинна мати місце значна децентралізація.

Перед заводами і фермами ставляться виробничі мета, але вибір засобів виробництва - як виробляти - за ними. Цей підхід також має свої проблеми, оскільки встановлення мети - діло вкрай важке.

Вирішити проблему розподілу ресурсів тільки командними засобами дійсно

неможливо. В такому випадку, стверджують економісти соціалістичних країн, для полегшення проблеми розподілу можуть бути введені ціни.

Таким чином, розглянувши схему роботи, командної системи, економіки, ми спробували сформулювати її хороші і погані сторони.

Отже, недоліками такої системи є:

неспроможність забезпечити зростання ефективності господарської діяльності;

дефіцитність економіки, що породжується державним монополізмом;

знищення всіляких економічних стимулів у суб'єктів економіки;

найвищий ступінь ідеологізації економіки;

розростання бюрократичного апарату;

несприйняття до досягнень НТР;

апатія, байдужість і правовий нігілізм серед населення.

Що же стосується переваг, то я зміг знайти тільки одну: така система може себе виправдати тільки в екстремальній ситуації, коли необхідні жорсткі і рішучі, а підчас і єдині міри (війна, національне лихо і т.д.)

Отже, ми розглянули дві практичні протилежні економічні системи.

З одного боку ринкова економіка, де унікальний саморегулюючий механізм, що спрямовується 'невидимою рукою', здатний при невисокому рівні державного втручання забезпечити гідне життя більшості людей, а з другий - командна економіка, де механізм замінений системою директив, 'невидима рука' – рукою партії, а державне регулювання зведене в абсолют.

Який шлях кращий? Це питання, ще нещодавно, та й по цей день, так гостро обговорювалось, зараз здається нам риторичним. З крахом Радянського Союзу завершився цілий етап розвитку економічної науки: командна система розписалась у власній неспроможності, будучи змушеною самій починати своє реформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

К.Макконнелл, С.Брю. "Економікс: принципи, проблеми і політика". - М.:Республіка, 1995.

С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі. "Економікс". - М.:Дело, 1993.

П.Самуэльсон. "Економіка". - М.:Машиностроение, 1994.

А.С.Булатов. "Економіка". - М.:БЕК, 1995.