Зміст
Вступ
1. Життєвий татворчий шлях Льюїса Керролла
2. Особливості творчого доробкуЛьюїса Керролла
3. «Аліса в країні чудес»як один з найвизначніших творів Льюїса Керролла в світовій дитячій літературі.
Висновок.
Список використаної літератури
Вступ
Чудовий світ Льюїса Керролла майже стоп'ятдесят років зачаровує і дорослих, і дітей. Книги про Алісу читають у всьомусвіті. І тим більше дивний їх творець, серйозний математик і педантз одного боку і фантазер, кращий друг дітей — з іншого.
Книги Керролла — це казка, переплетена зреальністю, це світ вигадки і гротеску. ПодорожАліси — це шлях, по якому вільно ковзає фантазія людини, вільної від тягот«дорослого» життя, тому персонажі, що зустрічаються на шляху, і пригоди,пережиті Алісою, так близькі дітям. Створений в секундномупориві всесвіт Аліси потряс весь світ. Напевно, жоденхудожній твір на світі не має стільки читачів, наслідувачів і ненависників, яктвори Льюїса Керролла. Відправляючи Алісу вниз по кролячій норі, автор навіть неприпускав, куди приведе маленьку героїню його фантазія, і вже тим більше незнав, як відгукнеться його казка в серцях мільйонів людей.
1. Життєвий та творчий шлях Льюїса Керролла
Чарльз Лютвідж Доджсон (Charles Lutwidge Dodgson), більшевідомий під псевдонімом Льюїс Керролл, народився в селі Дерсбері, в графствіЧешир. Був старшим сином, але третьою дитиною у великій родині,в якій після нього народилося ще 8 братів і сестер. Коли Чарльзубуло 11 років, сім'я переїхала в село Крофт, неподалік від Річмонда (графствоЙоркшир). Хлопчик спочатку навчався вдома, потім, у віці 12 років,пішов до школи в Річмонді. і потім перейшов і закінчив школу в Регбі. Через два рокипісля закінчення школи, в 1851 році, Чарльз їде в Оксфорд і вступає до коледжу,в якому, свого часу, навчався його батько. Він не пробувв Оксфорді й двох днів, як з будинку прийшли сумні звістки про смерть йогоматері.
У навчанні він не завжди працював досить добре, але був дужеобдарований і досягнення давалися йому легко. Перемігши в конкурсі на стипендіюБоултера в 1851 і удостоївшись відмінності першого класу з математики і другогоза класичним мовам і античним літератур у 1852, юнак був допущений до науковоїроботи. У жовтні 1854 року Чарльз отримує ступінь бакалавра, в 1857 — ступіньмагістра. Врешті-решт,його математичний талант дозволяє йому зайняти посаду лектора в Крайст Черч,який він залишить тільки в 1881 році. У 1882 році він візьме на себеобов'язки куратора Клубу викладачів у цьому ж коледжі.
Діти цікавили Доджсона з юних років; ще хлопчиком вінпридумував ігри, складав оповідання і вірші і малював малюнки для молодшихбратів і сестер. Надзвичайносильна прихильність Доджсон до дітей (причому дівчинки майже витіснилихлопчиків з кола його друзів) спантеличувала ще його сучасників, новітні жкритики і біографи не перестають множити число психологічних розслідуваньособистості письменника.
З дитячих друзів Доджсона найбільше прославилися ті, з кимвін потоваришував раніше всіх, — діти Лідделла, декана його коледжу: Гаррі,Лоріна, Еліс (Аліса), Едіт, Рода і Вайолет. Улюбленицею була Еліс, скоро сталагероїнею імпровізацій, якими Доджсон розважав своїх юних друзів на річковихпрогулянках або у себе вдома, перед фотокамерою. Саму незвичайну історію він розповівЛорін, Еліс і Едіт Лідделл і каноніка Дакуорт 4 липня 1862 поблизу Годстоу, уверхів'ях Темзи. Елісвпросила Доджсона записати цю розповідь на папері, чим він і займався протягомкількох наступних місяців. Потім, за порадою Генрі Кінгзлі і Дж. Макдоналда,він переписав книгу для більш широкого кола читачів, додавши ще кілька історій,розказаних перш дітям Лідделла, і в липні 1865 випустив у світ Пригоди Аліси вКраїні чудес (Alice's Adventures in Wonderland). Продовження, також з ранніхоповідань і пізніших історій, повіданий юним Лідделл в Чарлтон-Кінгз, поблизуЧелтнема, у квітні 1863, вийшло на Різдво 1871 (вказано 1872) під назвою Задзеркалляі Що там побачила Аліса (Through the Looking-Glass and What Alice Found There). Обидві книги проілюстрував Д. Тенньел(1820-1914), що слідував точним вказівок Доджсона.
У Доджсон добре виходили гумористичні вірші, а деякі вірші зкниг про Алісу він надрукував у «Комік-таймс» (додатку до газети «Таймс») в1855 і в журналі «Трейн» у 1856. Він опублікував ще багато віршованихзбірок у цих та інших періодичних виданнях, таких, як «Коледж Раймз» і «Панч»,анонімно або під псевдонімом Льюіс Керролл. Цим псевдонімом були підписані обидвікниги про Алісу та збірники віршів Фантасмагорія (Phantasmagoria, 1869), Вірші? Сенс? (Rhyme? And Reason?, 1883) і Три заходисонця (Three Sunsets, 1898). Ставвідомим також віршований епос в жанрі нонсенсу Полювання на Снарка (The Huntingof the Snark, 1876). РоманСільвія та Бруно (Sylvie and Bruno, 1889) та його другий том Висновок Сільвіїта Бруно (Sylvie and Bruno Concluded, 1893) відрізняються складністю композиціїі шляхом змішування елементів реалістичної розповіді і чарівної казки.
З юності писав вірші і короткі історії, відсилаючи їх у різніжурнали. Між1854 і 1856 роками його роботи з'являються в національних виданнях «TheComic Times» і «The Train». Саме в 1856 році з'являєтьсяпсевдонім «Льюїс Керролл», складений з справжнього імені автора: Льюїс- це англійська форма від Людовікус, яка, у свою чергу, є, латинської формоювід імені Лютвідж, а Керролл — це англійська версія від латинського Каролус, то є Чарльз.
У 1856 році знайомиться з родиною декана Генрі Лідделла, втому числі, з трьома його доньками — Лорін, Едіт і Алісою. Саме для них, 4 липня 1862, під часпрогулянки по річці, Чарльз склав казку, яку потім записав, а потім іопублікував, назвавши «Аліса в країні чудес». У 1872 році побачило світ продовженняцієї чудової казки — «Аліса в Задзеркаллі», трохи більше сумнаісторія, але не менш чудова.
1856 рік початку занять Доджсона фотографією. За час захоплення цим видом мистецтва(він перестав знімати в 1880 році за нез'ясованих причин) він створив близько3000 знімків, з яких вціліло менше 1000.
В останні роки життя, незважаючи на збільшення популярності,його життя майже не змінилася. Вінвикладав у коледжі до 1881 року і жив у своєму будинку при коледжі до самоїсмерті. Останняйого книга «Сільві і Бруно» була опублікована в 1889 році (першачастина, друга частина була опублікована в 1893 році), але, на жаль, маланевеликий успіх.
Помер Чарльз Лютвідж Доджсон в будинку своєї сестри вГілфорді, від запалення легенів, не доживши двох тижнів до 66 років. Похований на Гілфордському кладовищі.
2. Особливостітворчого доробку Льюїса Керролла
Життя Чарлза Лютвіджа Доджсон і життя місіс Р. Г. Харгрівз(уродженої Аліси Лідделл) стали предметом не лише численних досліджень, але івідображено у п'єсах, фільмах, телевізійних виставах і навіть… в балетах (Cohen M.N. Op. cit. — Р. VIII.). Укладач однотомникаобраних листів Льюїса Керролла М. М. Коен вважає в 1989 р. в одній лишеВеликобританії 73 різних видання казок про пригоди Аліси, а також їх версій. Сюди входять сценарії, текстип'єс, пародії, магнітофонні записи і відеокасети, посібники з вивченняанглійської мови, дитячі книжки-розмальовки і т.д. тощо, і, нарешті, — розкішне видання «de luxe» вартістю більше 140 фунтів стерлінгів.
У світі є два головних англомовнихсуспільства, які присвятили свою діяльність вивченню життя і творчості ЛьюїсаКерролла. У вересні 1989 р. Британське Товариство Льюїса Керроллавідзначило міжнародною конференцією двадцятиріччя свого існування. Галузь цьогосуспільства-Північно-Американське Суспільство Льюїса Керролла (США і Канада), — маючи на увазі сторіччя з дня смерті письменника, зробив видання шеститомникдотепер не публікувалися або не перевидавалися його статей, памфлетів, есе ірізних заміток.
Керроллознавці підрахували, що повісті про пригоди Аліси вКраїні Чудес і в Задзеркаллі завоювали більше читачів, ніж будь-яка інша відомавсьому світу літературна казка. Вжеза життя Керролла його повісті можна було знайти в будь-якій дитячій кімнаті вВікторіанської Англії — книги ці зазвичай розміщувалися на полиці поруч зБіблією.
Дослідники творчості Керролла спочатку вважали особистістьписьменника «психологічний загадкою», оскільки до його архівівпрактично доступу не було, а щоденники та листи довгий час не публікувалися, тавони й не всі збереглися. Першимбіографом Керролла став його племінник Стюарт Доджсон Коллінгвуд (1870-1937). Незабаром після смерті письменникавін випустив життєпис свого знаменитого дядечка — «Життя і листи ЛьюїсаКерролла» (Collingwood SD Thelife and letters of Lewis Carroll. — L., 1898. — XX, 448 p.).Коллінгвуд відзначав,що за життя Керролла його цитували в щоденній пресі (одночасно перебріхуючи)майже стільки ж, скільки цитували і перебріхували слова Шекспіра. Однак, на відміну від шекспірівськихтворів, по казках Керролла в Вікторіанської Англії дітей навчали читати.
За кількістю сказаних про нього мудрованих слів Керроллпоступається знову-таки хіба що тільки Шекспіру. Сам Керролл також, розповідаючи просебе, списав гори паперу, але двотомне видання його щоденників вийшло в Лондонітільки в1953 р. (Carroll L. Thedairies — L., 1953. — Vol. 1-2. — XXVI. 604 p.), а двотомне видання листівЛьюїса Керролла з'явилося лише в 1979 р. (Carroll L. The letters of Lewis Carroll / Ed. by Cohen M.N. — L., 1979. Vol. 1-2. -614 P.)
З написаних Керроллом листів збереглося всього 1305. Він вів реєстраційний журнал своєїлистування, причому почав його 1 січня 1861 і закінчив 1 січня 1892 Цейреєстраційний журнал не зберігся, але тим не менше відомо, що за вказаний часписьменник відправив 98921 лист. Окремо існував також реєстраційнийжурнал, який вівся для кореспонденції, одержуваної ним в якості куратора«Клубу професорів» оксфордського коледжу Крайст-Черч — преподобногоЧарлза Лютвіджа Доджсон. Цейжурнал, як і попередній, втрачений, але дослідники вважають, що гіпотетичнацифра листів, відправлених за останні 37 років життя письменника, становить103721 листа. Числож листів, написаних за перші двадцять з гаком років його життя, природно,невідомо, але дослідники люблять наводити найраніше з збережених листів юногоЧарлза Лютвіджа, адресований його няні (причому рукою хлопчика водив хтось іздорослих) (Див ЗахідногоПоділ ля Дж. Указ. соч. — С. 34-35.). Словом, керролловеди незмінноповторюють, що загальна цифра написаних Керроллом листів досить значна.
Між іншим, у своєму есе «Вісім або дев'ять мудрих слівпро писання листів», випущеному за життя письменника у вигляді мініатюрноїкнижечки розміром з поштову марку, Керролл радив всім людям вести журналиотриманих відправлених листів і навіть приводив кілька прикладів того, як вінробить це сам.
Все нові й нові тлумачення творчості Керролла і гіпотези щодоприхованого сенсу кожного з його творів продовжують з'являтися до цього дня,через сто років після його смерті, оскільки і дві повісті про Алісу, і видатна поема«Полювання на Снарка», і «дублети, словесна загадка», і«Вірші? Сенс?», і "Історія з вузликами", і«Математичні курйози», та інші твори письменника є «високоїгрою», Або «грою високого інтелекту, і грою аж ніяк не дитячої». Список видань, випущених у світДоджсон-Керроллом з 1845 по 1898 р., складає 286 назв. Посмертно були опубліковані ще кільказнайдених в періодиці творів письменника. До складу цих творів, згіднобібліографічного опису У. Уіверса, входять «дитячі» книги, ранні йпізні журнальні публікації, математичні брошури і праці по математиці, залогікою, ігри та головоломки, памфлети на тему про життя в Оксфорді тазагальнополітичні памфлети, роботи з фотографії та.
3. «Алісав країні чудес» як один з найвизначніших творів Льюїса Керролла в світовійдитячій літературі
Зазначена Льюїсом Керроллом в його щоденникудата «4 липня 1862» – це день, коли Керролл, його приятель священикРоберт Дакуорт і три доньки декана оксфордського коледжу Крайст-Черч ГенріЛідделла Аліса, Лоріна і Едіт піднялися на човні по одному з приток Темзи. Дата ця давно вже стала«загальним місцем» у керроллознавстві, бо з неї починаються чи не всіроботи про казку «Аліса в Країні Чудес». Адже, як зазначивсам письменник: «Там я розповів їм казку». Це і була казка про пригодиАліси під землею, що стала згодом «Пригод Аліси в Країні Чудес».
Коли в 1865 р. літературна казка Чарлза Лютвіджа Доджсон пропригоди дівчинки Аліси вийшла в світ у лондонському видавництві«Макміллан», вона була підписана псевдонімом Льюїс Керролл і тільки з1865 по1889 р. в Англії «Аліса в Країні Чудес» перевидаваласятридцять разів.
Героїня книги, дівчинка на ім'я Аліса,починає свою подорож у Країну Чудес несподівано для себе самої: розімліла відспеки і неробства Аліса раптом помітила кролика, що саме по собі не дивно, алекролик цей виявився не тільки мовцем, але ще й власником кишеньковихгодинників, а до того ж він кудись дуже поспішав. Згоряючи відцікавості, Аліса кинулася за ним в нору і виявилася… у вертикальному тунелі,по якому стрімко (або не дуже? Адже вона встигала помічати, що стоїть наполицях по стінах, і навіть схопила банку з наклейкою «Апельсиновий мармелад»,на жаль порожню)провалилася крізь землю. Але все закінчується на цьому світі, скінчилося й Алісинападіння, причому досить щасливо: вона опинилася у великому залі, Кролик зник,зате Аліса побачила багато дверей, а на столику — маленький золотий ключик,яким їй вдалося відкрити двері в чудовий сад, але пройти туди було неможливо: Алісабула занадто велика. Але їй тут же підвернувся флакончик з написом «Випий мене»;незважаючи на властиву Алісі обережність, вона все ж випила з флакончика істала зменшуватися, та так, що злякалася, як би з нею не сталося того, що буваєз полум'ям свічки, коли свічкузадувають. Добре,що поблизу лежав пиріжок з написом «З'їж мене»; з'ївши його, Аліса вимахає дотаких розмірів, що стала прощатися зі своїми ногами, що залишилися десь далековнизу. Дуже все тут було дивно і непередбачувано. Навіть таблиця множення ідавно вивчені вірші виходили в Аліси неправильно; дівчинка сама себе невпізнавала і навіть вирішила, що це і не вона зовсім, а зовсім інша дівчинка,від засмучення і нескінченних дивацтв вона заплакала. І наплакав ціле озеро, навіть саматам мало не потонула. Алевиявилося, що вона шубовстається у слізному озері не одна, поруч пирхали миша. Ввічлива Алісазавела з нею розмову (мовчати було б ніяково), але, на жаль, заговорила прокішок, адже в Аліси залишилася вдома улюблена кішечка. Однак Миша, ображена Алісиноючерствістю, віддалилася, а знов з'явився Кролик відправив Алісу, як яку-небудьслужницю, до себе додому за віялом і рукавичками, так як він прямував догерцогині. Аліса сперечатися не стала, увійшла в будинок Кролика, але зцікавості випила і там з чергового флакончика якийсь рідини — і виросла дотаких розмірів, що ледь не рознесла будинок. Добре, що її закидаликамінцями, що перетворювалися на пиріжки, вона знову стала крихітному і втеклагеть.
Довго вона поневірялася в трав'янихджунглях, трохи не потрапила на зуб юному цуценяті і нарешті опинилася білявеликого гриба, на шапці якого сиділа Гусениця і важливо курила кальян. Алісапоскаржилася, що вона весь час змінюється в рості і не дізнається сама себе,але Гусениця не знайшла в подібні зміни нічого особливого і поставилася дорозгубленою Алісі без будь-якої симпатії, особливо почувши, що ту, бачте, невлаштовує зростання в три дюйми — гусеницю ж таке зростаннядуже влаштовував! ОбраженаАліса віддалилася, прихопивши з собою шматочок гриба.
Гриб у нагоді, коли Аліса побачила будинок: вона пожувалатрошки гриба, підросла до дев'яти дюймів і наблизилася до будинку, на порозіякого один лакей, схожий на рибу, вручав іншому, схожому на жабу, запрошенняГерцогиня просимо до Королеві на партію в крокет. Аліса довго з'ясовувала в лакея-Жаби,чи можна їй увійти, нічого не зрозуміла з його відповідей (не позбавлених своєїдивної логіки) і вступила в будинок. Вона опинилася в кухні, де було непродихнути від диму і перцю; там кашовара куховарка, а неподалік сиділаГерцогиня з волаючи немовлям на руках; між справою куховарка жбурляла в обохпосудом; за всім цим з посмішкою спостерігав великий кіт. Здивованою Алісі Герцогиня короткопояснила, що кіт усміхається, тому що він Чеширський Кіт, додавши, щовзагалі-то всі коти вміють посміхатися. Після чого Герцогиня стала наспівувативерескливим немовляті начебто знайому колискову, але від цієї пісеньки Алісістало моторошно. Зрештою Герцогиня шпурнула згорток з немовлям Алісу, тавинесла дивно непосидючу крихту з дому і раптом з подивом побачила, що цезовсім не дитина, а порося! Алісамимоволі згадала і інших дітлахів, з яких, можливо, теж вийшли б дуже миленькісвинки.
Тут перед Алісою знову з'явився Чеширський Кіт, і воназапитала його, куди їй іти далі. Кіт, посміхаючись, пояснив, що якщо,як вона каже, їй все одно, куди вона прийде, то йти можна в будь-якомунапрямку. Вінспокійно заявив дівчинці, що в цій країні все ненормальні, і навіть розумнаАліса не зуміла оскаржити його докази. Після чого Кіт зник — весь, крімширокої посмішки, довго висіла в повітрі. Це властивість Котаособливо йому стало в нагоді, коли люта Червона Королева наказала відрубатийому голову: Кіт відразу зник, в повітрі було видно одна лише його голова, алеяк накажете відрубати голову, якщо у неї і тіла-то немає? А Кіт тільки широкоусміхався.
Аліса ж тим часом відправилася до навіженого БерезневогоЗайця і потрапила на настільки улюблене і звичне в англійців, але абсолютнонезвичайне чаювання. Заєцьі божевільний Капелюшника були змушені пити чай не раз і не два в день (що булоб природно і розумно), а безупинно — така була їм покарання за те, що вонивбивали Час.Оскільки вони поставилися до неї вельми негостинно, заплутували їїі піднімали на сміх, Аліса пішла і від них і після нових пригод потрапила,нарешті, в королівський парк, де садівники фарбували білі троянди у червонийколір. Ітут з'явилася королівське подружжя, Червоні Король та Королева, оточеніпридворними — бубновим і червоними картками дрібніші. І хоча Король та Королева виявлялинезвичайну суворість до оточуючих, а Королева вимагала рубати голови мало невсім підряд, Аліса не злякалася: адже вони всього лише карти, розсудила вона.
Майже всіх своїх знайомих по Країні Чудес Аліса побачила взалі, де судили Червоного Валета, який, як говорилося в старовинній пісеньці,вкрав пироги, випечені Корольової. До чого ж дивні свідчення давали всуді перелякані свідки! Якнамагалися все записати недотепи-присяжні і як вони всі плутали! І раптом викликали Алісу, яка встиглавирости до своїх звичайних розмірів. Король з Королевоюнамагалися її залякати, але їх спроби розбивалися об її здорову логіку, і назагрозу смертної кари вона спокійно відповіла: «Ви ж всього лише колода карт» — і чарівництво розсіялася. Аліса прокинулася на тій же стороні біля сестри. Навколо був звичний краєвид,чулися звичні звуки. Значить, це був тільки сон!
Висновок
Прийнято вважати, що Льюїс Керролл належить до плеядианглійських письменників-романтиків, що сприймали світ з великою часткоюскептицизму філософського і романтичної іронією, ідею якої висловив впершетеоретик німецького романтизму Фрідріх Шлегель (1772-1829). Світ для англійських романтиків — цехаос, який у своєму русі не має ніякого напрямку, ніякого доступного розуміннюзразка. Твориписьменників, засновували свою творчість на філософському скептицизму і романтичноїіронії, створювалися головним чином методом визначення меж людської мови іаналізу останнього.
Керроллознавці, що дотримуютьсяісторико-соціологічного підходу до творчості письменника, також висловлюютьнайрізноманітніші судження про те, як слід класифікувати повісті про пригодиАліси. ЯнБ. Гордон називає «Алісу в Країні Чудес» «романомвиховання» (Bildungsroman), а «Алісу в Задзеркаллі» розглядає якроман про життя і формуванні художника, «в якому виховання дитини не можнавідрізнити від його існування-в-мистецтві»
У середині XX ст. тексти Керролластали аналізувати не тільки філософи і психологи, а й астрономи, фізики іматематики. Англійський астроном Артур Стенлі Еддінгтон, наприклад,порівняв формальну структуру балади «Джаббервоккі» з «Аліси вЗадзеркаллі» з областю сучасної математики, відомої як «теоріягруп», а вітчизняний біолог і психолог С. Г. Геллерштейн вважав, що у всійКерролова " нісенітниці «криється якась таємниця, розгадка якоїнебайдужа для науки.
На одному з недавніх Всесвітніх філософськихконгресів проводився спеціальний симпозіум, присвячений Керроловим казкам. Філософивважають, що, поряд з Ніцше і Вітгенштейном, Льюїс Керролл був одним зпровісників постмодернізму та постструктуралізму. Як прикладзвичайно приводиться знаменита парадоксальна фраза Аліси про те, що якщо б воналюбила спаржу, довелося б їсти її, а їй це зовсім не подобається.
Список використаної літератури
1. Л. Кэрролл, “Приключение Алисы в Стране Чудес”, — М.;Дет, лит.,1988.
2. Зарубежные писатели. Библиогр. слов. В 2 ч. Ч. 1. А –Л / Под ред.
Н.П. Михальской, – М.; Просвещение: Учеб.лит., 1997.
3. Кэрролл Л. История с узелками. – М.: Мир. 1973г
4. Галинская И.Л. Льюис Кэрролл и загадки его текстов —М.: ИНИОН РАН, 1995