13

Зміст

• Зміст 1
• Вступ 2
• Розділ 1. Організація надання медичної допомоги 3
• Розділ 2. Заклади охорони здоровя 5
• Розділ 3. Організація медичного обслуговування населення 8
• Список використаної літератури 11

Вступ

Система охорони здоровя організована відповідно до Закону України «Про заклади охорони здоровя та медичне обслуговування населення»

Цей Закон визначає правові та організаційні засади закладів охорони здоровя незалежно від їхньої форми власності та відомчої належності, надання медичної допомоги населенню та регулювання відносин між замовниками та надавачами медичних послуг.

Право на отримання медичної допомоги мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженців.

Громадська система охорони здоровя - система організації і надання медичної (лікувально-профілактичної) допомоги громадянам України та особам, що прирівнюються до них у праві на отримання такої допомоги, яка забезпечується публічними джерелами фінансування;

Доступність медичного обслуговування - можливість отримання громадянами необхідної медичної допомоги незалежно від соціального та матеріального стану, місця їх проживання або перебування;

Заклади охорони здоровя - підприємства, установи та організації, завданням яких є задоволення потреб населення в галузі охорони здоровя шляхом надання медико-санітарної допомоги, яка включає широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або медичних послуг, а також виконання інших функцій медичними працівниками;

Розділ 1. Організація надання медичної допомоги

Основними принципами організації надання медичної допомоги в Україні є:
1) безоплатність - безоплатність медичної допомоги забезпечується державними соціальними гарантіями;

2) справедливість та соціальна рівність - надання медичної допомоги особам, що її потребують, в однакових обсягах за однакових захворювань і станів, однакових обставин незалежно від віку, соціального статусу, національності чи релігійних уподобань особи;

3) орієнтація на європейські стандарти здоровя та сучасні медичні технології, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоровя;

4) рівна доступність - надання медичної допомоги пацієнтам на всіх рівнях залежно від стану здоровя в закладах охорони здоровя.

5) вільний вибір лікаря загальної практики/сімейного лікаря - право особи вільно вибирати лікаря загальної практики/сімейного лікаря або в установленому порядку змінювати його;

6) керованість медичної допомоги - організація доступу пацієнтів до спеціалізованої допомоги через направлення лікаря загальної практики/сімейного лікаря за винятком випадків, що потребують надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги;

7) ефективність - першочергове надання, відповідно до обсягу державного соціального фінансування тих видів медичної допомоги, які забезпечують найбільш прийнятне для суспільства співвідношення між використаними ресурсами та досягнутими результатами;

8) співучасть населення у покритті вартості медичних послуг, у тому числі призначених лікарем лікарських засобів та імунологічних препаратів.

Органи, які здійснюють регулювання організації медичного обслуговування населення:

1. Верховна Рада України,

2. Президент України,

3. Кабінет Міністрів України,

4. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоровя,

5. Верховна Рада Автономної Республіки Крим,

6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

7. місцеві державні адміністрації,

8. органи місцевого самоврядування,

9. а також інші органи виконавчої влади в межах їх компетенції.

Напрями державної політики в організації медичного обслуговування населення:
1) Забезпечення збалансованого розвитку закладів охорони здоровя в державному і недержавному секторах;

2) організація надання медичної допомоги на принципах, що забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

3) задоволення потреби громадян України та осіб, що прирівнюються до них у такому праві, в отриманні медичної (лікувально-профілактичної) допомоги в межах державних соціальних гарантій;

4) визначення пріоритету типів та видів медичної допомоги для надання її в межах державних соціальних гарантій;

5) сприяння розвитку ефективної інфраструктури державного і недержавного секторів для забезпечення рівних умов діяльності надавачам медичних послуг;

6) концентрація фінансових ресурсів для забезпечення медичного обслуговування населення на рівнях - Автономна Республіка Крим, область, район, місто, міста Київ та Севастополь;

7) запровадження контрактних державних закупівель медичних послуг, що входять до переліку державних гарантій у рамках первинної, вторинної та третинної допомоги;
8) забезпечення юридичної, економічної та управлінської автономії публічних закладів охорони здоровя;

9) встановлення договірних відносин між розпорядниками бюджетних коштів та виробниками медичних послуг;

10) забезпечення пріоритету розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Розвиток стаціонарозамінних послуг і технологій;
11) диференціація стаціонарних закладів залежно від інтенсивності медичного обслуговування і догляду;

12) забезпечення якості медичної допомоги через систему заходів стандартизації медичної практики, відомчого та позавідомчого контролю, незалежного професійного контролю на засадах самоуправління медичних працівників, комплексу індикаторів і моніторингу результатів.

Розділ 2. Заклади охорони здоровя

Управління у сфері охорони здоровя здійснює Міністерство охорони здоровя України - головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоровя. Основними завданнями МОЗ, поряд з іншими, є:

розроблення обгрунтованих пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоровя;

координація та контроль за виконанням державних програм охорони здоровя, зокрема надання медико-санітарної допомоги;

організація надання державними та комунальними закладами охорони здоровя гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню;

організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях та інші.

МОЗ має право отримувати в установленому законом порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від державних органів статистики- статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і закладів, що належать до сфери його управління.

Міністерству охорони здоровя України підпорядковуються МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоровя обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Управління охорони здоровя - орган виконавчої влади середньої ланки, до компетенції якого віднесено вирішення практично тих самих завдань, за деякими винятками, що й до компетенції МОЗ України, тільки на рівні області.

Систему органів, що надають невідкладну медичну допомогу становить густа мережа обєктів охорони здоровя різного спрямування, видів і потужності. На районному та міському рівні такі функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоровя), які визначені центральними для району, міста.

У громадську систему охорони здоровя входять заклади охорони здоровя:

1) державні і комунальні, що мають статус бюджетних закладів;

2) державні і комунальні небюджетні зі статусом державних або комунальних некомерційних закладів;

3) недержавні, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг та відповідають вимогам, що ставляться до надавачів медичних послуг.

Приватні підприємці - індивідуальні медичні працівники із статусом юридичної особи або без нього, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг.

Заклади охорони здоровя за ступенем інтенсивності медичного обслуговування розподіляються:

1) амбулаторно-поліклінічного медичного обслуговування;

2) шпитального медичного обслуговування:

А) лікарні для переважно інтенсивного короткострокового лікування і догляду за хворими з гострими захворюваннями та гострими розладами;

Б) лікарні довгострокового перебування для лікування хронічних хворих і реабілітації;

В) лікарні сестринського догляду та госпіси;

3) станції та відділення швидкої медичної допомоги.

До закладів охорони здоровя, що надають медичну (лікувально-профілактичну) допомогу, належать:

1. лікарня (обласна, центральна міська, міська, центральна районна, районна, дільнична);

2. дитяча лікарня (республіканська, обласна, міська, районна);
лікарня швидкої допомоги;

3. клініки науково-дослідних інститутів;

4. спеціалізовані лікарні (інфекційна, туберкульозна, психіатрична, наркологічна, офтальмологічна, оториноларингологічна, фізіотерапевтична, відновного лікування тощо);

5. диспансер (протитуберкульозний, шкірно-венерологічний, психоневрологічний, ендокринологічний, онкологічний, кардіологічний, лікарсько-фізкультурний тощо);

6. пологовий будинок;

7. шпиталь для інвалідів війни;

8. медико-санітарна частина (із стаціонаром або без нього);

9. лікарні сестринського догляду та госпіси;

10. поліклініка;

11. дитяча поліклініка;

12. стоматологічна поліклініка;

13. жіноча консультація;

14. діагностичний центр;

15. лікарська амбулаторія (міська, сільська);

16. амбулаторія сімейної медицини;

17. здоровпункт (лікарський, фельдшерський);

18. станція швидкої допомоги;

19. фельдшерсько-акушерський (фельдшерський) пункт;

20. інші заклади, які офіційно визначені як лікувально-профілактичні.

Лікувально-профілактичний заклад може існувати окремо як частина іншої організаційної одиниці або підлегла їй.

Лікувально-профілактичні заклади різних форм власності утворюються, реорганізуються або ліквідуються відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також юридичними та фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікації фахівців. Порядок і умови утворення, реорганізації, ліквідації, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування їх господарської діяльності визначаються чинним законодавством.

Рішення щодо організаційно-правової форми лікувально-профілактичного закладу приймає його засновник (власник).

Лікувально-профілактичний заклад провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Штатну структуру лікувально-профілактичного закладу визначає його власник або створений ним орган управління відповідно до статутних завдань та ліцензійних вимог до закладу.

Керівники, лікарі та молодші спеціалісти з медичною освітою працюють у лікувально-профілактичних закладах на засадах строкових трудових договорів.

Ліцензуванню на право здійснення медичної практики підлягають всі лікувально-профілактичні заклади незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання.

Основні принципи фінансування медичного обслуговування в лікувально-профілактичних закладах:

1. Базовим принципом, за яким проводиться фінансування лікувально-профілактичних закладів, є оплата їхньої діяльності залежно від її обсягу і якості.

2. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування (з прийняттям Закону "Про загальнообовязкове державне соціальне медичне страхування"), страховий фонд з його філіями, які представляють інтереси населення щодо медичної допомоги, забезпечують формування вимог відносно обсягів, доступності її, якості і є покупцями медичних послуг на контрактних засадах.

3. Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечуються подушним фінансуванням. Подушне фінансування охоплює коригуючі коефіцієнти, що враховують демографічні, економічні, географічні та інші фактори.

4. Пріоритетом фінансування стаціонарів є метод глобального бюджету, за яким фінансуюча сторона надає фіксований річний бюджет під узгоджений обсяг послуг. Обсяг фінансування, що надається лікарні, не може залежати від кількості ліжок та інших ресурсних показників.

Участь у забезпеченні захисту інтересів пацієнтів під час медичного обслуговування та контролю за діяльністю лікувально-профілактичних закладів беруть Громадські наглядові ради, які створюються органами виконавчої влади відповідного рівня.

Розділ 3. Організація медичного обслуговування населення

Медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах усіх форм власності та господарсько-правового статусу надають:

1) за стандартами (протоколами) медичної допомоги, що відповідають принципам доказової медицини і затверджені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя;

2) на основі єдиного уніфікованого класифікатора медичних послуг, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

3) на основі державних фіксованих (регульованих) цін на медичні послуги, які використовуються під час здійснення державних контрактних закупівель медичних послуг;

4) за щорічно визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя пріоритетними напрямами медичної допомоги;

5) на засадах формування оптимальної територіальної мережі стаціонарних закладів;

6) на засадах упровадження принципів раціональної фармацевтичної політики, основаних на:

7) підходах Всесвітньої організації охорони здоровя щодо утворення та перегляду Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів та виробів медичного призначення;

8) запровадженні державної реєстрації цін на лікарські засоби, що включені до Національного переліку.

Пріоритетні напрями медичної допомоги надаються в межах державних соціальних гарантій і визначаються щорічно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя на підставі:

1) аналізу захворюваності та поширеності хвороб;

2) епідемічних ризиків, зумовлених захворюваннями;

3) інформації про ефективність, у тому числі економічну, існуючих методів профілактики та лікування захворювань.

Визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя пріоритетні напрями медичної допомоги щорічно закладаються у Програму державних соціальних гарантій на поточний рік, яка публікується в засобах масової інформації.

Вартість обсягів медичних послуг, що закуповуються замовниками, не може перевищувати обсягів фінансування, що виділяється на надання медичної допомоги в межах Програми державних соціальних гарантій.

Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечують надання медичної допомоги переважно на засадах загальної лікарської практики/сімейної медицини.

Формування контингенту, закріпленого за лікарем загальної практики/сімейним лікарем, базується на основі вільного вибору лікаря пацієнтом. У сільських сімейних амбулаторіях право вільного вибору лікаря може обмежуватись, якщо медичну допомогу надає тільки один лікар.

Вибір пацієнтом лікаря оформляються документально у вигляді протоколу про взаємостосунки. Лікарі загальної практики/сімейні лікарі на підставі протоколів формують списки прикріплених пацієнтів.

Пацієнтів, які не оформили протоколів про взаємодію, під час формування списків лікарі розподіляють між собою.

Лікар загальної практики/сімейний лікар надає пацієнтам первинну медико-санітарну допомогу, яка передбачає консультацію, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, а також у межах наданих йому повноважень спеціалізовану допомогу.

Лікар загальної практики/сімейний лікар у своїй медичній практиці зобовязаний за наявності компютерної техніки користуватися телемедичними технологіями.

Лікар загальної практики/сімейний лікар організовує та відстежує надання медичної допомоги своїм пацієнтам на вторинному і третинному рівнях.

У разі самостійного (без направлення) звертання пацієнта до спеціалістів поліклініки або стаціонару, окрім деяких випадків, визначених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя, він несе економічну відповідальність у вигляді часткового або повного відшкодування вартості отриманих послуг.

Співучасть населення в оплаті вартості виписаних медикаментів з рекомендованого списку основних лікарських препаратів (Національний перелік основних (життєво необхідних) лікарських засобів та виробів медичного призначення) визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціалізовану медичну допомогу надають лікувально-профілактичні заклади вторинного рівня;

високоспеціалізовану (високотехнологічну) медичну допомогу - лікувально-профілактичні заклади третинного рівня.

Державне (комунальне) замовлення на надання спеціалізованої та високотехнологічної медичної допомоги розміщується серед надавачів спеціалізованих медичних послуг за результатами розгляду тендерною комісією пропозицій, наданих надавачами спеціалізованих медичних послуг.

Пропозиції, що подаються надавачем спеціалізованої (високотехнологічної) медичної допомоги на розгляд тендерної комісії, повинні мати перелік видів медичних послуг, які цей надавач пропонує надавати, кількісну оцінку цих послуг та калькуляцію затрат на їх надання.

Тендерні комісії створюються замовниками медичних послуг.

Положення про діяльність тендерних комісій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя.

Особам, які перебувають у станах, що загрожують здоровю та життю, у разі нещасних випадків (травм, отруєнь) і раптових гострих захворювань надається швидка медична допомога за викликом хворого, його родичів чи інших оточуючих.

Швидка медична допомога надається на місці події, під час транспортування хворого до стаціонарного медичного закладу.

Роділлям та породіллям швидка медична допомога надається під час транспортування їх до пологового будинку (відділення стаціонару).

Швидка медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоровя надається безоплатно незалежно від місця проживання як громадянам України, так і іноземцям та особам без громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоровя визначає критерії віднесення станів здоровя до невідкладних, за яких надається швидка медична допомога, і затверджує відповідні протоколи медичної допомоги.

Оплата медичних послуг швидкої медичної допомоги фіксується в договорі між замовником і надавачем таких послуг на основі розрахунків прогнозованої потреби у наданні такої допомоги.

Клініки науково-дослідних інститутів, вищих навчальних медичних закладів I-IV рівня акредитації утворюються як окремі заклади або як структурні підрозділи відповідних закладів охорони здоровя.

Правовий статус самостійних клінік визначається засновником; клінік як структурних підрозділів - правовим статусом закладу охорони здоровя, в складі якого вони перебувають.

Клініки науково-дослідних інститутів, вищих навчальних медичних закладів I-IV рівня акредитації надають переважно високоспеціалізовану, високотехнологічну медичну допомогу.

Порядок направлення чи відбору пацієнтів на консультацію, обстеження та лікування в клініки встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя.

Порядок фінансування медичної допомоги, наданої пацієнтам у клініках, визначається засновником.

У разі надання медичної допомоги в закладах охорони здоровя мешканцям інших регіонів (область, місто, район, село) оплата наданих медичних послуг здійснюється на підставі виставлених рахунків.

Порядок взаєморозрахунків за надані медичні послуги між регіонами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У закладах охорони здоровя незалежно від форми власності проводиться облік наданих медичних послуг за затвердженими в установленому порядку:

1) медичними обліковими та звітними статистичними формами;

2) фінансовими обліковими та звітними формами.

Дані про стан здоровя, діагноз, методи лікування пацієнта, які зафіксовані в обліковій медичній документації або на компютерних файлах, медичні працівники, інші особи закладів охорони здоровя не мають права розголошувати, окрім передбачених законом випадків.

У разі направлення пацієнта в інший заклад охорони здоровя для подальшого надання медичної допомоги з метою забезпечення наступності в обстеженні та лікуванні йому видають направлення та виписку з історії хвороби;

В окремих випадках, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоровя, виписку із історії хвороби передають поштою або іншими засобами передання інформації.

Список використаної літератури

Боднарук М. І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку / Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці: Рута, 2002.

Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

Правознавство: Навч. посіб. / За ред. П. Д. Пилипенка. - Львів: Новий Світ - 2000, 2003.

Право соціального забезпечення в Україні / Б. С. Стичинський, І. В. Зуб та ін. - К.: Юридична книга, 2003.

Закон України «Про заклади охорони здоровя та медичне обслуговування населення»: Верховна Рада України.