Загальноосвітняшкола № 7
іванфранко і музика
Виконала: учениця 10 класу
Кулініч Т. В.
Перевірила: вчитель
української мови та літератури
Носова О.В.
Полтава- 2010
Зміст
Вступ
Пісня в житті Івана Франка
Музичне обдарування Івана Франка
Українознавчий аспект дослідженняІваном Франком українських народних пісень
Твори Івана Франка покладені на музику
Висновок
Використана література
ВСТУП
Пісня і праця –великі дві силі!
Їм я до сконубажаю служить…
Іван Франко
Івана Франкапородив його час. На зламі ХІХ-ХХ століть він був покликаний Творцем розпізнати,проаналізувати, вивчити його і навчити інших, стати Каменярем, Вічнимреволюціонером, Титаном праці. Маючи потужний інтелект, він обійняв ціле кололюдських інтересів, став критиком і дослідником, літератором та істориком,мовознавцем і мистецтвознавцем, філософом, етнографом та фольклористом.
Виростав ународному середовищі у Нагуєвичах на Галичині, в атмосфері мистецтва і народноїестетики, віками їй притаманній, кожною клітинкою відчував свою землю, бо якможна співати на землі, якої ми не чуємо своїм серцем і не віримо в неї? Так ів псалмі «На ріках Вавилонських» написано: «Како воспоєм на землі чуждей?» Тожі звертається поет до неї словами, які надруковані на 20-гривневій грошовійкупюрі незалежної України:
Земле моя,всеплодющая мати!
Сили, що в твоїйживе глибині,
Краплю, щоб в боюсміліше стояти,
Дай і мені!
Українське слово,музика, танець, обряд, звичай зіграли велику роль у формуванні теоретичнихпоглядів Івана Франка. Знання народної мудрості дає йому можливість відчутиукраїнський поетичний фольклор у всій його повноті, – так починається духовнийрозвиток письменника, вченого і громадського діяча з яскраво вираженоюіндивідуальністю, яка, за словами Петра та Тараса Кононенків, «доростає довідчуття органічної єдності з вселюдством, бо митець мислить глобально наґрунті неповторно-оригінальної української «філософії серця».
1. Пісня в житті Івана Франка
Іван Франко і пісня — невіддільні. Народна пісня сприяла синунагуєвицького коваля Якова Франка піднятися до вершин української поезії.Творчість Івана Франка, органічно перевита народнопісенними прожилками,збагатила культуру етапними поезіями «Вічний революціонер» і «Каменярі»,соціально насиченою збіркою «З вершин і низин», емоційно та художньонеперевершеною лірикою «Зів’ялого листя», мудрим «Моїм Ізмарагдом»,філософськими поемами та багатьма-багатьма поетичними перлинами.
Протягом усього життя Івана Франка супроводила пісня: то вінслухав і співав, записував і досліджував народні пісні, глибше пізнаючи черезних народне життя, горе, радощі, відкриваючи в них відгомони народної історії іпсихології, етики і естетики, то творив власні поезії, називаючи їх, як іШевченко, піснями та думами, несучи в них своєму народові «огонь в одежіслова», «правдиву іскру Прометея». Багато з цих його поезій покладено намузику, на їх основі створено чимало композицій різних жанрів від романсу довеликих симфонічних і вокальних творів.
Іван Франко був переповнений піснями народними і власними,жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у житті я приніс.
Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого тяжкого життя
Як справжній син трудового народу, Іван Франко розглядавнародні та свої власні пісні поряд, в одному ряду, бо походили вони з спільногоджерела, яким було багатогранне і складне народне життя:
І дарма, що пливе
В них добро і зло, —
В пісні те лиш живе,
Що життя дало
Народнопісенна атмосфера огортала Франка від ранньогодитинства. Вона то затягалась хмарами сумної лірики, що виливалась сльозамижіночої недолі, то вабила непізнаною далечінню історичного минулого, кликала вголубі висоти ніжних почуттів, то вигравала яскравим промінням влучнихколомийок. Ця атмосфера розбудила й виплекала захоплення Франка поезією. Піснюта коломийку, цей барвистий і запашний цвіт із широких луків народноїтворчості, буйними китицями несли малому Ясеві його мати, нагуєвицькі хлопці тадівчата. А коли згодом став мандрувати по рідній карпатській землі то якгімназист чи студент, то як переслідуваний поет-революціонер чи пропагандистпередових ідей і народний кандидат, або ж як кореспондент чи завзятий рибалка,нарешті як «літник» на відпочинку в Криворівні чи іншому гірському селі, завждизустрічався з піснями, всюди квітувало перед ним коломийкове різнобарв’я.
Народна пісня з уст матері дала найперші поетичні враженняІвану Франкові; невпинно, аж до смерті письменника, перебувала пісня в колійого активних зацікавлень. Вона ж принесла на свіжу могилу поета вінок великоговизнання — премію Російської Академії наук за його книгу «Студії надукраїнськими народними піснями».
Історія спілкування поета з піснею — це частина йогобіографії, це своєрідне віддзеркалення оточення письменника. Франкова матиМарія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з щедро обдарованою поетичноюнатурою, першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула внеї перші зерна поезії, що з часом буйно розрослися в могутній талант. Самавона любила співати, знала багато пісень і в дівочому віці радо переймала їхвід односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося бувати в їхтоваристві. Так вона, дожидаючи млива у млині, навчилася пісні «Ой служив я уРиму». Пізніше ця пісня привернула пильну увагу І. Франка-дослідника.
З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожнимроком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше. Коли йому минав десятийрік, він почав уже записувати материні поетичні скарби, а також розпитував«свідущих людей» з рідного села Нагуєвичів, і так склався цілий зошит,позначений 1868 р. Він зберігається й досі в архіві письменника у відділірукописів ІЛ під № 816.
«Від мами, — писав пізніше І. Франко, — я позаписував івивчив напам’ять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл». Материніпісні багато заважили в розвитку майбутнього поета і громадського діяча. Вонивражали його серце виспіваною з сумом людською недолею, навчили сприйматилюдські переживання і турботи, обурюватись несправедливістю і неправдою.Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усеясніше й глибше із зрілістю свого революційного світогляду. В поезії «Пісня іпраця» І. Франко подав винятково яскравий малюнок свого дитинства в оточенніматері і в атмосфері народної пісні:
«Мамо, голубко! — було налягаю. —
Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!»
«Ні, синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки»....
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття
Дуже багато дав отой ласкавий материнський спів І. Франкові,а через нього й українській поезії та науці. Материні пісні стали улюбленимипіснями поета. Недаремно ж любов свою до пісень поет назвав єдиним віном,винесеним з батьківської оселі.
З народними пісенними скарбами знайомило допитливого І.Франка все його селянське і ремісниче трудове оточення. Вже в гімназії він зрозумінням справи ставився до цих скарбів. «Збирати та записувати всякіматеріали з уст народу, — писав він про цей ранній період своєїфольклористичної діяльності, — казки, пісні, приповідки, образові речення,порівняння, прокляття, заклинання, мудрування та поодинокі слова я розпочав іщев гімназії, і то не лише буваючи літом дома на вакаціях, у Нагуєвичах та іншихсусідніх селах (Ясениці-Сільній, Унятичах), але також у Дрогобичі. Живучи настанціях у різних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки зтакими, що заховали в пам’яті багато старої руської міщанської традиції (назвутільки кравця Івана Гутовича та теслю Деревака, тоді, в початку 70-х років, ужезвиш 70-літнього діда); від них і многих інших я списував немало етнографічногоматеріалу, та іноді при помочі товаришів вишукував також інших оповідачів попередмістях, платив їм скромний почастунок і заставляв їх цілими ночами співатита оповідати всяку всячину» Одним із співаків, записи від якого збереглися йдосі, був дрогобицький столяр Іван Романський.
Маючи унікальну пам’ять, І. Франко багато пісенних текстів імелодій перейняв від своїх товаришів-гімназистів, виконуючи разом з ними різнірозважальні пісні (наприклад, «Бандурку») та колядуючи в рідному селі. Про одинз таких випадків згадував співучень І. Франка: «В IV класі, в надвечір’ябогоявлення, мав Франко якусь оказійну фіру і взяв мене з собою доНагуєвичів… У Франка перебував я дві доби, а одну цілу ніч мусили ми обидвана бажання старшого церковного братства ходити з ними на коляду, бо ж, головно,ми обидва співали, а старі братчики лише гуділи, тут і там нас по хатахгостили, і ми з того всього, як з їди, так і через спів, були добре похрипли».У гімназичні роки учні збиралися дебатувати з літературних питань і співати. І.Франко, будучи в п’ятому класі, співав у квартеті під керівництвом К.Бандрівського. В 1873 р. він запросив учнівський хор до свого села, де вониспівали і в церкві, і по дорозі з Нагуєвичів до Дрогобича.
Вже в дитячі і шкільні роки народна пісня була активнимдуховним набутком майбутнього поета. Багато із записаних у цей час пісеньнавіки запали в його пам’ять. А ті, що забулися, але цікавили потім своїмзмістом чи соціальним звучанням, І. Франко старанно розшукував. Такихматеріалів зібралося в архіві письменника (якщо врахувати ще його виписки ізстародавніх співаників) не на один том. Серед людей, що постачали поетапісенними записами, були і його товариші по Дрогобицькій гімназії. Так, І.Франко став сам неабияким носієм народної поезії.
До гімназичних часів належить ще один, більший, зошит пісеннихзаписів І. Франка, що складався з двох частин, позначених 1871 і 1872 рр., алевін був загублений.
Про свої зацікавлення народною піснею цього часу сам Франкотак писав у відомому автобіографічному листі 1890 р.: «Ще в нижчій гімназії япочав збирати пісні народні, спершу від моєї матері, а після і в Дрогобичірозпитував людей (ремісників, селян і т. д.), так що швидко мав мілко списанідва товсті зшитки, вміщаючи 800 номерів, правда, в значній часті коломийок.Менший зошит я послав у «Просвіту» і опісля случайно віднайшов його в третіхруках, а більший таки в Дрогобичі у мене пропав».
Цей більший зошит несподівано виринув аж через 80 років, у1954 р., коли він потрапив до відділу рукописів Державної бібліотеки СРСР ім.В. І. Леніна в Москві. Справді, зошит 1868 р. закінчується № 282, а цейпочинається з № 281 і закінчується № 750, далі йде «конець». У зошиту містятьсядруга і третя частини фольклорних записів Івана Франка з сіл Нагуєвичів,Ясениці-Сільної та з м. Дрогобича, про що сказано на початку рукопису. Вінвідкривається заголовком: «Збірник пісень народних: частина друга. Зібрав ІванФранко. 1871 р.». Ця частина складається з п’яти підрозділів, що мають назви:«І. Пісні любовні; II. Пісні полюбовні й дівоцькі; III. Пісні парубоцькі йвояцькі; IV. Пісні сміховинні; V. Пісні обрядові». В перших чотирьох розділахтвори подаються двома рубриками: коломийки і думки (під терміном «думка» тоді вГаличині розуміли «велику» пісню). Як додатки до дівочих пісень подано 11колискових, а до парубоцьких 5 шумок. До п’ятого розділу ввійшли 8 колядок і 44ладанки (весільні пісні). Так само систематизував І. Франко свої записи і втретій частині збірки, яка містить коломийки та пісні («думки») з № 566 по№750. Ця частина рукопису має заголовок: «Збірник пісень народних Івана Франка.1872 р… Часть третя». Матеріал тут класифікований так: «І. Пісні любовні (1.Коломийки. 2. Думки); II. Пісні полюбовні й дівоцькі (1. Коломийки. 2. Думкидівоцькі. 3. Пісні підскоцькі); III. Пісні парубоцькі й вояцькі (1. Коломийки.2. Пісні весільні, корчемні і інші. 3. Шумки. 4. Думки вандрівницькі). IV.Пісні жартовливі і сміховинні. Додаток — пісні розличної грясті».
Нема потреби говорити про недосконалість цього розподілупісенних текстів. Важливо інше: 15-річний юнак вже прагнув до певноїсистематизації народної пісенності, розумів її жанрову і змістовубагатогранність.
Обидва зошити є яскравим документальним свідченням любові І.Франка до народної пісні ще в роки дитинства і юності. Символічним завершеннямцього періоду є перший друкований твір поета 1874 р., який має назву «Народнапісня». Вона виступає тут в образі животворного, ніколи не всихаючого й нестихаючого джерела (криниці), що живить і кріпить тисячі людей:
Криниця та з чудовими струями —
То люду мого дух, що хоч у сум повитий,
Співа до серця серцем і словами.
В майбутньому поет присвятить ще не один вірш народній пісні.
Після закінчення гімназії І. Франко прагне пізнати все більшенових людей, неабияких співаків і знавців народної пісні, чарівна сила якоїтамує болісний настрій, єднає, бадьорить людей. І він активно продовжуєзаписувати її.
Перебуваючи в с. Лолині, де засвітилося його перше кохання доОльги Рошкевич, І. Франко і сам, і разом з М. Павликом записує пісні відталановитої співачки Фенни Лучкійової, водночас залучивши до цього й ОльгуРошкевич. Результатом такої праці була упорядкована І. Франком збірка «Весільніобряди та пісні українського народу в с. Лолині Стрийського повіту».
У перші роки студентського життя у Львові І. Франко глибшевникає в суспільне значення пісні, вбачаючи в ній силу, здатну підносити духмас і єднати їх до громового протесту проти неправди.
В поезії 1876 р. «Наймит», уособлюючи свій народ в образінаймита на чужій ниві, поет так говорить про його пісню:
Сумує німо він, з тужливим співом оре
Те поле, оре не собі,
А спів той наче брат, що гонить з серця горе,
Змагатись не дає журбі.
А спів той то роса, що в спеці підкріпляє
Напівзів’ялий цвіт;
А спів той грім страшний, що ще лиш глухо грає,
Ще здалека гримить.
Щирою супутницею, порадницею стала для поета народна пісня вп’ятиріччя тяжких випробувань (1877-1882 р.р.), коли йому довелось двічі сидітив мурах в’язниці, спершу львівської, потім коломийської, коли його розлучили знайдорожчою людиною, Ольгою, коли безробітний у Львові, він змушений був майжедва роки жити у вітчима в с. Нагуєвичах (мати померла ще в 1872 р.) і займатисяселянською роботою.
Під час третього ув’язнення в 1889 р. поет це висловив уприсвяченому народній пісні сонеті:
В тих днях, коли, неначе риба в сіти,
Мій вольний дух в тісних тих стінах б’ється,
Смертельний холод в душу аж крадеться,
І нікому потішити, огріти.
Одним одна лишилася мені ти,
Мужицька пісне, в котрій люд весь плаче,
І моєму серцю легшає неначе
З народним болем в один такт боліти.
О ви, кристалізованії стони,
Ви сльози, перетоплені в алмази,
Зітхання, влиті у тужливі тони!
Не покидайте ви мене в тій хвили!
Кріпіть, щоб ті безумства, муки, врази
Мойого духа вглиб не помутили!
В 1877-1882 рр. Іван Франко виявив особливу пристрасть дозаписування народних пісень, до чого збуджував його не тільки душевний стан, ай самі життєві обставини. «Моє ув’язнення в р. 1877 і дев’ятимісячний побут ульвівській в’язниці, — писав про це І. Франко, — пізніше (з початку 1880 р.),ув’язнення в Коломиї і мандрівка «шупасом» (етапом) із Коломиї до Дрогобича, атакож численні екскурсії в різні сторони краю, чинені тоді й пізніше, зводилимене докупи з великою силою різних людей, від яких я мав нагоду записуватирізнорідний етнографічний матеріал».
У львівській в’язниці І. Франко в 1877 р. записав чималопісень від Михайла Теслюка з с. Батятичів, Кароля Францишкевича з с. Рогатината Михайла Янковського з Жовківської округи. Пісню «Ой краче, краче чорнийворон по долі» він записав із співу двох незнайомих арештанток. У тюремнихобставинах пісня-плач про долю і волю глибоко імпонувала і співакам, іслухачам, і записувачеві.
В коломийській тюрмі в 1880 р. на прохання І. Франка багатопісень проспівали йому Кароль і Францішек Батовські з с. Ценева Коломийськоїокруги, Яцко Сидорук з с. Чортівців Обертинського повіту, Іван Васильківський зс. Уторопів Коломийської округи та ін. Записуючи тексти, І. Франко переймавмелодії і дуже довго їх пам’ятав. Тоді ж він записав багато коломийок відзгаданих осіб і від в’язнів з сіл Тулукова, Матіївців та з Коломиї. Все це булиздебільшого селяни та міщани, трудові люди, що любили пісню, шукали разом з неюправду, протестували проти несправедливості і за це потрапляли за грати.Очевидно, то були люди доброго серця й прямого характеру, бо тільки такіглибоко розуміють, люблять і знають народну пісню. Свій класовий, соціальнийпротест проти несправедливості вони часто висловлювали словами пісні.
Під час короткого перебування на Покутті в 1880 р., щозакінчилось арештом і ув’язненням в коломийській тюрмі, І. Франко спинявся вБерезові Нижнім в родині Геників. І тут поет не поминув фольклорних надбаньнароду. «У вільний час, — згадував Степан Геник, — ходив на ниву, сідав колоробітників і просив, аби співали, а він записував. Раз жінка, колишучи дитину,співала. Як побачила, що Франко сховався в сінях і записував, не хотіла більшеспівати, аж він увійшов до хати і ледве допросив її, аби доспівала пісню докінця».
Винятково плідними для І. Франка, записувача фольклору, були1881 і 1882 рр., коли, опинившись поза університетом, грубо відштовхнутийгалицькою реакційною інтелігенцією в особі так званих народовців та москвофіліввід культурних установ і видавництв, він залишився без жодних засобів до життя.
І. Франко поїхав жити на батьківську землю в Нагуєвичі.Працював тут у господарстві, на полі, живучи в тяжкій скруті. В листах до І.Белея він постійно просить «розкрутити якого гульдена» для нього, щоб купитилампу для праці, жаліється, що нема чобіт, що «довги стоять і гавкають» тощо.
І. Франко переживав тяжкий період, коли його було не допущенодо викладання в університеті, підлими махінаціями забалотовано на виборах допарламенту, викинуто з польської газети і цьковано українськими націоналістамита польськими шовіністами. Світлим променем у цій похмурій атмосфері (і напочатку 80-х і в кінці 90-х р. XIX ст.) було для поета спілкування з трудовимнародом, з його колективною мудрістю і поезією. Недаремно ж у 1895 р. І. Франкотак написав про це:
Як у хвилі сумніву і муки
Вчитель мудрий не найдесь тобі,
То приймай потіху і науки
З простих уст, загублених в юрбі.
Живучи в Нагуєвичах в 1881 та 1882 рр., поет пильно вслухавсяв слово та пісню з «простих уст». Як свідчать його численні записи пісень,приповідок, казок та інших жанрів, с. Нагуєвичі дало йому незрівнянно багатшийматеріал, ніж інші місцевості. Це пояснюється не тільки органічним зв’язкомпоета з рідним селом, а й талановитістю нагуєвичан, їх співучістю, щедроюфольклорною атмосферою, що панувала в цьому мальовничому підгірському селі.
В Нагуєвичах І. Франко записує завжди: під час роботи в полі,під час гагілкових забав на Великдень, на вулиці всюди і від усіх, починаючи збрата Захара Франка та сестри Юлії Гаврилик і кінчаючи малими сільськимипастушками. Михайло Добжанський, один з близьких сусідів Франків та Гавриликів(це прізвище Франкового вітчима), згадував про поета в ці роки: «Живучи вНагуєвичах, часто ходив на весілля і записував пісні. Записував не тільки віддорослих, але й від дітей». «Підкрадався не раз до робітників або женців,нотував їх розмови, співанки», — згадував інший односельчанин М. Хом’як.
Не випадково записні книжки часів перебування Франка вНагуєвичах найбагатші на фольклорні матеріали. В цей час І. Франко починаєактивно вводити свої записи народних пісень у наукову сферу. Якщо в попередніроки окремі пісні або уривки з них він зрідка використовує в своїхпубліцистичних статтях («Критичні письма о галицькій інтелігенції», 1878 р.) чив художніх творах, то тепер значну увагу приділяє науково-пізнавальному розглядовіпісень. В журналі «Світ» (1881-1882 р.р.) Франко відкриває рубрику «Знадоби довивчення мови і етнографії українського народу», де обговорює нові коломийкипро робітниче життя в Бориславі («Дещо про Борислав»), пісенні новотвори пропоширення картоплі в Галичині («Дещо про картоплю») тощо.
Частину своїх записів, пісні про громадські справи, Франконадсилає в 1882 р. М. Драгоманову для використання. Тоді ж пише широкурозвідку, переважно на основі зібраних ним пісень про жіночу долю «Жіночаневоля в руських піснях народних» (1883 р.). Поодинокі свої записи друкує вжурналах «Зоря», «Киевская старина», «Житє і слово».
Слід особливо наголосити на тому, що І. Франко був не лишезаписувачем і дослідником народного пісенного багатства, він був його багатимволодарем, носієм. До І. Франка як виконавця і носія народних пісень першимзвернувся М. Павлик, потім М. Лисенко під час приїзду поета до Києва в 1885 р.
І. Франко в статті 1904 р. «Лисенкове свято в Австрії» міжіншим згадував, що тоді для Лисенка він співав деякі жалібні галицькі пісні ітой впізнав у них ті тони голосінь, які він чув ще 1873 р., проїжджаючи під часхолери через Галичину до Відня.
В першу зустріч з І. Франком М. Лисенко записав від нього рядмелодій, тексти до яких І. Франко згодом надіслав композиторові окремим листомвід 13 грудня 1885 р. Частина цих записів з’явилася в IV зошиті «Збірникаукраїнських пісень» М. Лисенка (1886 р.).
Багато сучасників І. Франка, підкреслюючи любов поета донародної творчості, відзначають його глибоко емоційне виконання пісень, хочприлюдно він звичайно співав рідко.
1895 р., наприклад, поет проводив свій літній відпочинок в с.Циганах (тепер с. Рудка) на Тернопільщині. Ось який епізод з цього часуоповідала Дарія Глібовицька: «Любив слухати моєї гри. А коли вперше відіграланародні, мною зібрані коломийки, приступив, поцілував мене в руку і промовив:«Першу жінку в житті цілую в руку, а знаєте за що? Ви потрапили так гарно,вірно схопити, відтворити душу мого дорогого народу». Я тою честю дуже збентежилася».
В останні роки XIX і на початку XX ст. поет зробив небагатозаписів, але, як свідчать сучасники, не переставав цікавитися пісенністю краю.Тепер він головним чином займається організаційною роботою в цій справі,залучивши значні сили до записування народної творчості. Численні записувачінадсилали матеріал І. Франкові та очолюваній ним Етнографічній комісіїНаукового товариства ім. Шевченка. Архів письменника містить велику кількістьтаких записів.
Музикально обдарований поет був глибоко переконаний, що піснябез мелодії, як птах без крил. В 1901 р. під час відпочинку в карпатському с.Буркуті в товаристві Лесі Українки і К. Квітки він проспівав багато мелодій.Окремі з них, особливо жартівливі пісні «Ой на горі лен поламався», «На водічовен вихитується», «Сабадашко моя», «Ой на горі біла глина», перейняла тодівід І. Франка Леся Українка. Квітчині записи мелодій з голосу І. Франка ввійшлив книгу «Українські народні мелодії, зібрав Климентій Квітка» (1922 р. ).Мелодію пісні «Чому, сину, не п’єш, чому не гуляєш» записав тоді ж від І.Франка М. Харжевський .
У 1912 р. І. Франко звертається до музикознавця Ф. Колесси іспіває пісні для запису. «Франко співав приємним баритоновим голосом, — пише Ф.Колесса, співав зовсім просто й природно, так, як співають наші селяни, безафектації, без концертних манер, проте його спів чомусь глибоко зворушував».
В 1900-1915 рр. І. Франко вивчав найдавніші українські пісні,хронологію їх ритмічних різновидів, варіанти, історичну підоснову змісту і т.д. В його архіві збереглося дуже багато виписок з рукописних співаниківXVII-XVIII ст., з друкованих джерел тощо. В ці роки вчений створює своюнайбільшу фольклористичну працю «Студії над українськими народними піснями».Саме для цієї книги він і готував мелодії в записах Ф. Колесси, хоч, на жаль,із тридцяти в «Студіях...» вміщено всього вісім, а решта десь загубилась.
З роками не гасне велика любов поета до пісні народу, а стаєще більш зрілою і виливається в ґрунтовні дослідження народної творчості.Водночас чудові рядки про пісню знаходимо то в оповіданні «Дріада» (1905 р.),то в емоційно хвилюючому VI вірші з циклу «На старі теми» (1906 р.). Франківопис пісні «Плине качур по Дунаю» в «Дріаді» ніби й зроблений для того, щобпідтвердити такі слова С. Людкевича: «Франко любив народну музику, пісню. Любивз властивою йому пристрасністю. Він не був музикантом, але умів глибокопочувати аромат народної музики, виявляючи надзвичайно тонке розуміння мелодії,умів відшукати в ній душу».
Згаданий же вірш — це неперевершене за глибиною, лаконічністюта емоційною силою слово поета і вченого про народну пісню:
Де не лилися ви в нашій бувальщині,
Де, в які дні, в які ночі
Чи в половеччині, чи то в князівській удальщині,
Чи то в козаччині, ляччині, ханщині, панщині
Руськії сльози жіночі!
Скільки сердець розривалось, ридаючи,
Скільки зв’ялили страждання!
А як же мало таких, що міцніли складаючи
Слово до слова, в безсмертних піснях виливаючи
Тисячолітні ридання!
Слухаю, сестри, тих ваших пісень сумовитих,
Слухаю й скорбно міркую:
Скільки сердець тих розбитих, могил тих розритих,
Жалощів скільки неситих, сліз вийшло пролитих
На одну пісню такую?
Як збирач текстів та мелодій народних пісень в ГаличиніФранко теж може похвалитися великим доробком. Він власноручно записав понад 400пісень і близько 1300 коломийок. Як відомо, деякі з них побачили світ у друці,але основна маса досі залишалась в архіві письменника. Зведені ж в книгу записиІ. Франка дають підстави говорити про нього як про збирача широкого діапазону здіалектичним підходом до народної пісенності. Фольклористично-збирацький досвідІ. Франка став основою багатьох його теоретичних міркувань про живийфольклорний процес.
Характерною рисою І. Франка як збирача народної пісні є те,що він записував усі пісенні жанри без винятку, причому ті їх зразки, якізустрічав у живому побутуванні. Це дало йому змогу сприйняти всю ту емоційнуатмосферу, яка створювалась під час співу, відповідно настроювала співаків іслухачів.
І. Франко записав чимало обрядових пісень, веснянок, колядок,весільних. Живі враження від сільських весіль і весільної пісенностівідобразились також в його науковій та художній творчості. Пишучи передмову дозібраних О. Рошкевич весільних пісень і звичаїв, І. Франко відзначає як типовуемоційну їх рису — сумовитість, особливо яскраво виражену жалісною мелодією. Уповісті «Великий шум» письменник відтворює широку картину підгірського весілля,не боячись навіть деякої перевантаженості цієї частини творуетнографічно-фольклорними елементами. П’ятдесятирічний художник не міг устоятиперед сильними юнацькими враженнями від мальовничо-врочистого народного обрядуі весільної поезії.
Основну масу пісенних записів Івана Франка становить народналірика — пісні про кохання та родинне життя. Слухаючи їх в природній атмосферіпобутування (з уст численних співачок) і глибоко відчуваючи життєво-соціальнуоснову їх змісту та емоційного звучання, І. Франко визначав як головнийлейтмотив, як головну тему скаргу жінки на свою тяжку долю. І дослідження проці пісні він назвав «Жіноча неволя в руських піснях народних». Це дослідженнястало своєрідним узагальненням активної збирацької роботи І. Франка з 1864 р.до початку 80-х років XIX ст., його спостережень над життям пісні та їїголовних носіїв.
«Кожний, хто звик пильно придивлятися життю народному іособливо слідити його безмірно цікаві духовні прояви, мусить звернути увагу наті пісні, на ті, сказати по правді, «жіночі невільничі псальми», — писав І.Франко. — Особливо тим цікаві вони, крім своєї основи, що майже всі, завинятком деяких мандрівних, а лиш до нашого життя більше або меншеприноровлених, суть новішого, майже сучасного походження, як се доказує бесіда,чиста, без архаїзмів, часом зовсім локально забарвлена, — як доказують зовсімнові сучасні поняття і обставини, в них зображені».
Інтерес до найновіших пісень, які є художнім відображеннямживотрепетних подій і народних поглядів, — це друга характерна особливість І.Франка — збирача та дослідника народної пісні. Вся його розвідка «Жіночаневоля...» ґрунтується на побутуючому пісенному матеріалі, записаному ним самимта товаришами поета М. Павликом, І. Мохом, Анною Павлик та ін. При цьому І.Франко відбирає з сучасної йому народної пісенності найхудожніші танайяскравіші щодо змісту і форми зразки, саме ті, що «як твори народноїлірики… можуть сміло рівнятися з найдосконалішими того роду творами всіхчасів і народів». До речі, цей провідний критерій художності, властивийФранкові-фольклористові, повністю виявився і в його збирацькій діяльності призаписуванні пісень і обумовив високий художній рівень його записів.
Пильна увага І. Франка до найновіших творів у живомуфольклорному процесі дала цінні наслідки. І. Франко виявився одним із винятковощасливих збирачів новотворів: він першим в Галичині зафіксував і дослідивробітничу тему в народній творчості, особливо в коломийках про бориславськежиття й експлуатацію на нафтопромислах; записав чимало нових коломийок прокартоплю, епічних співанок про окремі трагічні події і вчинки, дрібних пісеньна злободенні теми тощо. Спостерігаючи процес творення нових пісень, І. Франкозробив дуже важливі теоретичні висновки, відкинувши песимістичні думки прозанепад народної творчості. З цього погляду особливо цінними є його рецензія напереклади М. Старицьким сербських народних пісень («Друг», 1877 р.), статті«Дещо про Борислав» («Світ», 1882 р.) та «Як виникають народні пісні?» («Ruch»,1887 р.).
Коли уважно оглянути Франкові пісенні записи, легко помітитисеред них чимало свіжоскладених у прикарпатському краї пісень. Це, зокрема,пісні про Драгарюка, про рекрутчину та жовнірське життя, співанки-хроніки прорізні місцеві трагічні випадки, що гостро вразили народних співаків. Тут слідназвати пісні «Ой бо мала Гребенюшка два синочки рідні», «У сім селі й у Лолиністалася новина», «Ой на панській полонині отава зелена» (про Футюка Семена),«Ой кувала зозулечка то біла, то сива», «В понеділок по п’ятінках надворіпогода» та ін. Що ці пісні схоплені безпосередньо в процесі творення, свідчитьїх місцевий колорит, виражений документальними вказівками на місце подій і їхучасників. Більше того, в останній із перелічених співанок названо навіть їїавторів:
З Шипаровець до Рахівця неблизько ходити,
То не могли сесю пісню так борзо зложити.
Прокіп Заєць з Дмитром братом йа в Чиграх косили
Та вже оба Николочці цю пісню зложили.
Ой коби ми тогди були, що там говорили,
Ми би були сесю пісню ще краще зложили
Це характерний прийом епічних співанок карпатського краю.Великий досвід збирача народних поетичних перлин дав право Франкові твердити,що кожна пісня первісно мала свого автора — народного поета. А оскількиостанній «творить свою пісню з того матеріалу вражінь та ідей, яким живе ціламаса його земляків», і «із скарбів своєї індивідуальної душі він в головнихконтурах не може зачерпнути ані іншого змісту, ані інших форм, крім тих, щостановлять щоденну поживу цілої маси», то й пісня його є «виразом думки,вражінь та стремління цілої маси, і тільки таким чином вона стає здатною досприйняття і засвоєння її масою».
Пісенні новотвори приваблювали І. Франка передусім тимимотивами та думками, тими тенденціями, що відображають розширення народногосвітогляду, зміни в етичних чи соціальних поняттях. З цього погляду особливийінтерес становить «Пісня про шандаря». Під впливом І. Франка та М. Павлика цюепічну співанку записала в с. Лолині в кінці 70-х років XIX ст. МихалинаРошкевич, сестра Ольги Рошкевич. «Пісні про шандаря» І. Франко присвятив окремучастину своєї праці «Жіноча неволя...», де саме на прикладі цієї піснісхарактеризував специфіку таких творів. «Пісня про шандаря», судячи по різнимпризнакам, — писав він, — належить до найновіших творів народної фантазії іповстала в Підгір’ю, певно в околиці Делятина, звідки занесена стала в околицюДолини, до Долина. Находячийся у нас варіант, мабуть, єдиний, — досі записаний,- ані у Головацького, ані в жоднім іншім збірнику ми подібного мотиву нестрічали. За її локальним походженням і недавнім початком промовляють такожчисленні провінціалізми, котрі стираються і вигладжуються, коли пісня давніша іпереходить з одної околиці в другу. За тим самим промовляє і те, що пісня таканевироблена, оповідання уриване, переплітане (не раз просто таки для вірша)нічого не значучими реченнями, особливо в початку, — що все, переходячи з устдо уст, згладжується, доповнюється і заокруглюється. Можемо затим майже напевносказати, що пісня про шандаря знаходиться ще, так сказати, in statu nascendi (встані зародження, в момент утворення. — О. Д.), тим цікавіше буде для насрозібрати таку свіжу пісню, прослідити немовби найновішу фазу, на якій у насстало «жіноче питання».
Дослідивши пісню про шандаря з мовно-стилістичного йхудожнього боку та з боку змісту, І. Франко згодом звернувся до цієї пісні ще іяк драматург: він взяв від неї сюжет, образи і соціально-психологічні конфліктидля своєї класичної п’єси «Украдене щастя».
Іван Франко високо цінив «оперативність» народної поезії,здатність її відгукуватись на події життя, що хвилювали широкі кола трудящих чито певної місцевості, чи й цілого краю.
2. Музичне обдарування Івана Франка
Іван Франко мав неабияке музичне обдарування, що зростало наґрунті народної пісенної мелодії. Не випадково він став одним з поборниківнародності в музичному мистецтві України останньої чверті XIX і початку XX ст.Він постійно спрямовував композиторів і дослідників до народних мелодій.
Пишучи про сучасну йому музику, Франко дещо перебільшеноакцентував: «Українська народна пісня зараз є домінуючою рисою українськоїартистичної музики і надає їй ознаки незвичайної святості та оригінальності».Поет дуже високо ставив композиторів П. Ніщинського та М. Лисенка за їх обробкинародних мелодій. «Потужний талант» М. Лисенка приваблював І. Франка передусіммайстерно опрацьованими збірниками народних мелодій. І. Франко захоплювавсяпрацею М. Лисенка, композитора, що «перетворив тих перелітних дітей українськихпіль і степів у справжні художні перли із збереженням всієї їх первісноїсвіжості і запаху. Можна сміло сказати, що саме ці опрацювання народних пісеньздобули йому найбільшу популярність і залишаться найтривкішим пам’ятником йогодіяльності».
В 1894 р. І. Франко стає одним з організаторів систематичногозбирання та видання народних мелодій. В цьому році комітет, до складу якого,крім Франка, входили О. Нижанківський, Ф. Колесса, О. Роздольський, М. Павликта інші, поширив спеціальну відозву про потребу записування пісенних мелодій.Згодом в «Етнографічному збірнику» почали з’являтися публікації мелодій зГаличини. В 1906 р. І. Франко виступив із схвальною рецензією на першу частину«Галицько-руських народних мелодій» (зібраних на фонограф О. Роздольським ірозшифрованих С. Людкевичем), що вийшли в XXI томі згаданого видання.
Народна музика була рідною сферою поета, одним з постійнихйого зацікавлень. Проте музикознавці чомусь обминули творчі спроби І. Франка вцій ділянці. Лише Ф. Колесса помітив їх: 1911 р. він записав від поета складенуним мелодію до XVIII вірша збірки «Зів’яле листя». У творчій манері І. Франкабуло звичним добирати ритмомелодичну канву в процесі складання поезії.
Про такий метод признавався й сам І. Франко в листі до УляниКравченко, надсилаючи їй текст своєї прощальної пісні «Будь здорова, моя мила»:«Жаль, що не можу вам передати й понурої та дикої мелодії цієї пісеньки.Мелодія, як я сказав, мадярська. Не менший жаль, що не знаєте і мелодії до«Похоронів», здається, композиції Шуберта; обидві ті пісні укладав я до мелодіїі відповідно до мелодії співаючи, і тільки в співі вони можуть зробитивраження». Про це, до речі, свідчить В. Щурат у своїх спогадах: «Він ніколи незасідав до писання віршів з пером в руці над папером. Коли наросла гадка, колиназріла до вислову, він мусив мати рух. Ідучи вулицею чи ходячи по кімнаті,висвистував собі наперед різні строфічні мелодії, щоб знайти відповідну форму.Знайшовши, вкладав у неї слова, мугикаючи під ніс так довго, поки не одержавспівної стрічки одної, другої, третьої, четвертої, поки ціла строфа, якговорив, не починала співати. Осягнувши співність строфи, добирав для неї щоразпоправніших римів. Коли і се скінчив, тоді брав клаптик паперу і списувавготове, строфу за строфою, уступ за уступом. За тиждень, за два повертався досписаного і аж тоді виправляв дещо на папері, наскільки раніше виправив упам’яті».
Про зв’язки поезії Івана Франка з народною пісенністю ми малинагоду говорити в книзі «Іван Франко і народна творчість». Тут слідпідкреслити, що до цих джерел він спрямовував і своїх сучасників-письменників,відвертаючи їх від захоплення модним «новаторством» і модернізмом. Простота йвлучність малюнків, заснованих на тонких живих спостереженнях, і лаконічністьта глибока емоційність зображення — це завжди цікавило й вабило І. Франка впіснях та коломийках, і не випадково поет нерідко звертався до цієї художньоїшколи і радив іншим письменникам вчитися в ній. Красномовно розповідає про це усвоїх спогадах відомий сучасник великого Каменяра — Марко Черемшина. Якось подорозі із Відня у вагоні Марка Черемшину попросили заспівати «Гуцулку»: «Спершуя не похочував, але коли і Франко мене підбадьорював, я розпочав в’язанкуколомийок «Параскою»:
Ой пішов я до Параски лиш голі два разки...
А вна мені показує аж три перелазки:
Оцим будеш заходити, а цим виходити,
А цим будеш утікати, як тя муть ловити.
Та «Параска» подобалась була… Франкові, і Франко опісля нераз повторював її собі у хвилях загальної мовчанки...
Опісля звелась між нами переписка, яка у війні затратилася.Франко радив мені закинути писати поезію в прозі та вертатися до «Параски»,себто до мужиків».
Любив Франко співати коломийки і сам, а надто їх слухати.Справжнім майстром виспівувати коломийки був Володимир Гнатюк, з яким Франкоприятелював і разом працював над виданням фольклору в «Етнографічнихзбірниках». Франко любив, коли Гнатюк виспівував цілими в’язанками веселі тавлучні, часом із солоними крупинками дотепу, коломийки. Гнатюк тоді готуваввелике зібрання «Коломийок», три томи якого з’явилось в 1905-1907 рр. Багато ізсвоїх записів поет подав до цього видання, і вони розсипались по численнихсторінках тритомника.
Франко негайно ж відгукнувся на вихід «Коломийок», висловившив рецензії свої міркування про цей жанр. «Слухаючи їх одну за одною, співанібезладно, принагідно селянами, — писав тут Франко, — нам певно і в голову неприходить, що се перед нами перекочуються розрізнені перлини великого намиста,частки великої епопеї сучасного народного життя… Зведені докупи в систему, щогуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашогосучасного народного життя, безмірно багатий деталями і кольорами, де бачимосльози й радощі, працю й спочинки, турботи і забавки, серйозні мислі і жартинашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальнийстан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, йоготрадиції й вірування, його громадські й етичні ідеали. Все це… наповнює насправдивими гордощами, коли в тім поетичнім дзеркалі бачимо здорову, чисту татак рухливу і невтомно творчу душу нашого народу»
В 1914 р., будучи вже хворим, І. Франко ще раз повернувся доцього жанру в статті «До історії коломийкового розміру», де знову високо піднісбагатство змісту й поетичну красу коломийок, вважаючи, що їх складено«щонайменше 10000».
І відсвіт оптимістичної натури народу, і йогоспостережливість, чуйність до людських переживань, іскристий дотеп і тонкакмітливість, майстерна простота і вміння володіти всіма барвами і відтінкаминародної поетичної палітри, — все це приваблювало у піснях та коломийкахФранка-поета. Вводячи в світ людських дум, переживань та ідеалів, народнапісенність водночас підказувала йому теми й образи для художньої творчості. ДляФранка, як людини з багатим духовним світом, народні пісні часто були джереломнатхнення і розради, в них він виливав свої найінтимніші почуття в дні журби ігоря, яких немало судилося натерпітися поетові за свої революційні переконаннята діяльність.
3. Українознавчий аспект дослідження Іваном Франком українськихнародних пісень
Центральне місцесеред фольклористичних праць Франка належать дослідженням про українськінародні пісні. Ще гімназистом Франко почав записувати народні пісні спочаткувід матері Марії, що стало його музичною школою, а пізніше в Дрогобичі відремісників, так що мав мілко списані два товсті зшитки, що вміщують у собі 800номерів: «Правда, в значній частині – коломийок», – згадує він. Пізнішезаписував народні пісні на Дрогобиччині, на Гуцульщині, у Львові, Сокалі,Рогатині, навіть під час перебування у тюрмах Коломиї та Львова. Недаремно йогоперший надрукований у 1874 р. вірш так і називався – «Народна пісня». Про неївін говорить у своїх поезіях «Народні пісні», «Наймит», «Пісня і праця»,називаючи її (пісню) «одним із найцінніших наших національних надбань і одниміз предметів оправданої нашої гордості». В ході ознайомлення з народноюпісенною творчістю (а у його багатотисячній бібліотеці було 750 книжок зфольклору) Франко дивується поетичністю, чудовими образами, порівняннями,правдивими поглядами на життя, особливо у весільних, дитячих, родинних піснях.
Народні пісні таоповідання захоплюють Франка не лише як фольклориста, а й як художника слова. Уйого поезії, як пише мовознавець С.Я. Єрмоленко, «функціонують імакрофольклоризми – твори, цілком побудовані на народнопісенній стилістиці».Це вірші «Зелений явір, зелений явір», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Ой ти,дубочку кучерявий», «Ой жалю мій, жалю» (композитор Г.Г. Верьовка), оновленіфольклорними знаками і символами. Це образи «вогню», як животворної сили, щонесе семантику прадавніх купальських вогнищ, «світла», «грому» тощо. Якталановитий учень, він засвоює багато художніх прийомів та мотивів народнихоповідань, переказів, але свої найкращі фольклористичні дослідження Іван Франкоприсвятив народній пісні. Його думки про народні пісні проявляються у працях:«Жіноча неволя в руських піснях народних», «Як виникають народні пісні», «КозакПлахта», «Студії над українськими народними піснями». Як відзначив відомийвчений, дослідник української літератури М.С. Возняк, третя частина йогонауково-літературного спадку присвячена фольклору.
За своєподвижницьке життя Іван Франко записав понад 400 пісень і 1300 коломийок, авсього близько 4 тис. творів. «Уже це – незрівнянний подвиг, котрий засвідчує:сили і можливості людини є безмежними. Вона, а тим самим і цивілізація такультура, є не стільки на завершенні, скільки на початку шляху в еволюціїсвітобудови…».
В 1901 р.,зустрівшись у Буркуті на Гуцульщині з Л. Українкою та її чоловіком К.Квіткою,видатним дослідником української народної пісні, він наспівав для запису 31пісню, після чого К. Квітка написав статтю під назвою «Иван Франко как исполнительнародных песен», яка довгий час зберігалася у Державному центральному музеїмузичної культури ім. М.І. Глінки в Москві, а Леся Українка вела з ним щирупереписку, радилася з питань по видавництву українських народних пісень. В 1922р. пісні, записані від Івана Франка, були надруковані в знаменитій збірці«Українські народні мелодії». Крім того, він співпрацював з композиторами Ф. Колессою,Д. Січинським, О. Нижанківським, С. Людкевичем. У своїй статті «Франко імузика» Іван Гамкало, народний артист України і диригент Національної опериУкраїни згадує цікаву історію створення сповненої революційної енергетики пісніна слова І. Франка «Не пора». «Думки фахівців – пише автор – сходяться на тому,що мелодію гімну створив сам Іван Франко або дуже вдало підібрав тільки йомузнайому мелодію».
Як видатнийукраїнознавець і прихильник культурно-історичної школи в науці, Іван Франковважав, що історія народу й історія суспільної психології закріплена в різниххудожніх пам’ятках, зокрема у народній пісні, турбувався, щоб мелодії народнихпісень були записані на нотному папері.
Що вражає нас упершу чергу в народних піснях? – розмірковує автор. Відсутністьіндивідуальності. Невідомий народний поет творить свою пісню з «того емоційногота ідейного матеріалу, яким живе вся маса його земляків… і тільки великіісторичні періоди залишають на них свої специфічні риси. …Його пісня є…певнимвиразом думки, вражень та прагнень цілої маси, і тільки таким чином вона стаєздатною до сприйняття і засвоєння її масою».
Джерелом первіснихепічних мотивів Іван Франко вважає «відсутність між почуттям і дією, танадзвичайна жвавість і бурхливість у виявах почуття, яка і тепер ще вражаєкожного європейця у дикунах. …Первісна поезія була, по суті колективним вибухомпочуттів, збірною імпровізацією, яка одночасно була співом, танцем іпантомімою. Рештки цієї первісної поезії збереглися досі в деяких обрядовихпіснях, які виконуються в такт танцю, в супроводі характерних рухів». Такіпісенні мотиви є основою, з якої розвинулася не тільки наступна народна поезія,а й поезія художня: епопея, лірика і драма, а також міфологія. Тільки в ІванаФранка зустрічаємо, що український народ пояснює походження народних пісеньміфологічно. «Авторами народних пісень є морські люди, що співають їх, плаваючипо хвилях; чумаки, що працюють біля моря, добуваючи сіль, підслуховують ціпісні і приносять їх на Україну». Як у коломийці:
Співаночки моїлюбі, де я вас подію?
Збирав я вас влісах, борах, по полю посію.
Процес поетичноїнародної творчості він розглядає як діалектичне поєднання творчих зусиль іздібностей колективу й особи. Вже складена пісня переходить з уст в устанароду, який завершує в ній те, що в художній поезії називається шліфуванням,відбувається інформаційний відбір, який переходить з покоління в покоління,створюються поетично-музичні шедеври людського духу. Як правило, з піснямивідбуваються видозміни через колективну творчість у географічному розвої (вкожному селі одна й та ж пісня співається по-різному), через зв’язки з іншимислов’янськими народами.
У праці «Яквиникають народні пісні?» Іван Франко пише, що «при критиці історичнихдокументів першим і найважливішим питанням є питання автентичності, а отжегенезису, походження даного документа, так і тут поставлено тепер на першомуплані: як виникають і звідки походять народні пісні?.. У цій святій «скрижалі»не якийсь окремий народ, а цілі століття найрізноманітніших впливів і зв’язківзалишили свої відбитки і що це скоріше великий геологічний шар, де уперемішзнаходяться чи то збережені в цілості, чи то до невпізнання зруйновані і творимісцевого життя, і тисячі мандруючих пам’яток, занесених морем, і сушею,вітрами і хвилями, і льодовиками, більше чи менше асимільованих, так щоповністю розмотати цей заплутаний клубок у межах одного краю і народу абсолютнонеможливо без одночасного проведення такої роботи у всіх майже народів нашоїраси і навіть інших рас, з якими історія приводила нас у контакти».
Досліджуючи піснікозацької доби у статті «Народні традиції і пісні з першої половини ХУІІ в.»,митець виділяє «правдиво козацькі пісні, звані думами, що були зложені у самімцентрі козацтва, в Запорізькій Січі… Одноформність дум з їх однаковимишаблонами язиковими і поетичними, з однаковим свобідним розміром, однаковимспособом римування, все вказує, що вони творились не скрізь по Україні…, алебули ділом одної, зразу досить тісно обмеженої організації…» Автор вважає, щонайстаріші думи вилилися в ту форму, в якій їх маємо, не швидше як у першійполовині ХVІІ ст. Серед них думи «Олексій Попович», «Буря на Чорномуморі»,«Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Утеча трьохбратів із Азова», «Козак Голота». До найкращих кобзарських дум він відносивтакож думу по Ганджу Андибера, ряд дум про Богдана Хмельницького, називаючи їхнайкращим цвітом поетичної творчості в усій Слов’янщині.
Розглядаючипроблему кобзарства та лірництва, Іван Франко звертав увагу на роль кобзарів талірників у духовному та моральному житті суспільства, піднесення в людяхпочуття людської гідності, об’єднуючої сили. Для відчуття свого коріння зарадимайбутнього вважав необхідним, першочерговим завданням дбайливо ставитися доцих музикантів. Ця проблема існує і нині.
Великий інтересІван Франко проявив до історичних пісень. У своїх дослідженнях він «глибокопроаналізував кращі пісні ХV-ХVІІ ст. на тлі історичних подій того періоду,враховані всі варіанти кожного досліджуваного твору, подані цікавіспостереження над життям пісень». У своїх надзвичайно цінних дляфольклористичної науки «Студіях над українськими народними піснями» Іван Франковелику увагу присвятив першим записам українських пісень, особливо пісні«Дунаю, Дунаю, чого смутен течеш?» (між 1550-1570 рр. записано у «Граматицічеській Іоанна Благослава, Єпископа Моравських братів»).
У «Студіях» булопоміщено три глибоко професійні статті, дві під назвою «Стефан-воєвода» та«Пісня про Стефана, воєводу волоського». Автор дякує чеському вченому ЯнуБлагославу, «що заховав нам від забуття сю перлину нашої народної творчості,яка відтепер повинна стояти на чолі збірок наших народних, а особливоісторичних пісень». Приміром, у двох статтях про пісню «Іван і Мар’яна», якуможна назвати баладою, Франко розглядає тему зради жінки з турчином у різнихваріантах.
Автор подаєцікаві тексти, порівнюючи з сербськими та болгарськими аналогічними піснями,полемізуючи з сучасниками, вченими-фольклористами про час її з’яви. Яку б піснюне розглядав автор у «Студіях»: чи про турецьких невольниць, чи про татарськінапади, чи про кобзарські думи, які оспівували боротьбу проти ляха, чи пронещасливе кохання, чи про українські жартівливі пісні, – «в основу методикисвого дослідження Франко кладе зведення (своєрідну контамінацію) окремихелементів відомих варіантів пісні із зазначенням їх відмінностей у різнихзаписах і джерелах в один повний текст, називаючи це реконструкцією твору».
Від 1906 до 1915р. І. Франко написав ще 47 розвідок про окремі українські народні пісні,розкриваючи цілому білому світові біль і радощі української душі.
Аналізуючи тексттієї чи іншої пісні в «Студіях над українськими народними піснями», Франкочасто порівнює його з подібними піснями сусідніх слов’янських народів – росіян,сербів та болгар, вказує на прадавні зв’язки між цими народами. («Іван таМар’яна», «Батько продає дочку турчинові», «Брат продає сестру турчинові»,«Теща в полоні зятя» тощо). Очевидно, такий метод детального розгляду кожноїпісні виник у нього під впливом О. Потебні, який особливу увагу присвятиврозвідкам про колядки. Щодо історичних пісень, то «на основі близьких сюжетів ітекстів пісень Франко показує зв’язки між цими народами та спільні історичніумови, які сприяли переходу пісень від одного народу до іншого».
Перебуваючи вНагуєвичах (1882 р.), він написав статтю «Жіноча неволя в руських пісняхнародних». У цій розвідці на пісенному матеріалі вчений розкрив характер новоїукраїнської народної пісенності переважно ХІХ ст., відзначаючи появу великоїкількості жіночих пісень «сумовитих, так жалібно болющих», хоча «віддавніх-давен всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руськогонароду, признавали, що русини обходяться з своїми жінками далеко лагідніше,далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди». Автор розкриває «многотунедолі» особливо для заміжніх жінок, називає їх «жіночими невольничимипсальмами» й у них ми спостерігаємо протест до «більшаючого гніту» у новихобставинах суспільного та родинного життя, що пов’язане з шлюбом із вдівцем абоз нелюбом і захист своєї свободи та гідності:
– Воліла би-м,моя мамко, каменя глодати,
Ніж би-м маланелюбові «соколе» казати;
Воліла би-м, моямамко, гіркий полин їсти,
Ніж би-м мала ізнелюбом обідати сісти
(Лолин,Стрийське).
У піснях прожіночу долю чи недолю Іван Франко бачить і відзначає високу предковічну моральукраїнського народу, і якщо молоді дівчата у поодиноких випадках давали волюнерозважливій любові і губили дівочу честь, – втрачали «віночка рутяного»,тобто повагу і честь, то такі дівчата піддавалися громадській розправі, їхнібатьки були зганьблені навіки. Це була наука моральності.
Багато пісень прожіночу недолю записано автором у різних околицях Галичини. Його серйозна увагадо художніх особливостей народної поезії втілюється у такі рядки: «В пісняхчисто народних ми бачимо, що народ наш любується в яскравім малюванні подробицьпобутових, і можемо хіба… подивляти ту незрівнянну пластику, вірність іпевність в схопленні сих подробиць і в їх доборі».
Особливоприваблював його стиль народної поезії, її пластика вислову, короткий виклад іскупість слів. Залюблений у пісню і слово, і ніби сам співаючи, Іван Франко пише:«Мелодії многих із тих пісень так чудово хороші, що слова становлять лишполовину їх чаруючої сили». Серед багатьох пісень про жіночу долю, записанихІваном Франком зустрічається і пісня «Ой пити би горівочку» про «шандаря»,Николайка та його зрадливу жінку. Ця пісня стала сюжетом до його драми«Украдене щастя».
Будучигаличанином, Франко не міг не любити коломийок, притаманних цьому краю. Відразупісля виходу І і ІІ томів «Коломийок», упорядкованих В. Гнатюком, вінвідгукнувся на них схвальними рецензіями, а в 1914 р. написав спеціальну статтюпро історію коломийкового розміру. «Не знаєш, – писав Франко про коломийки, –чому більше дивуватися: чи багатству поетичних мотивів, чи широті ірізнорідності життєвої обсервації, чи мелодійності, грації та простоті язика.Жарти пересипаються з висловом глибокого чуття, чистий запал мішається зіронією, ніжність з брутальними погрозами й прокляттями – зовсім як у дійсномужитті. Автори й авторки не люблять церемоній і добирають найвлучніших слів, щобпередати свої почуття».
В статті «ІванФранко і Музика» (1956 р.) С.Людкевич згадує слова поета, сказані йому: «Я тутпризнаюсь до гріха, до локального патріотизму хоча і признаю великоукраїнськиммелодіям їх пишну розкішну степову стихію, але зате відчуваю і смакую не меншвелику красу наших галицьких співанок, особливо у виконанні старих бабусь».Безперечно, коломийкове поетичне мистецтво, поєднане з оригінальною мелодією, єперлиною Франкового краю.
Про найстарішіфілософські та світотворчі колядки-молитви Іван Франко у статті «Наші коляди»захоплено пише, що «серед такого-то народу, котрий був немов типовимекспонентом долі цілої руської інтелігенції, цілого руського життя духового,постали між іншими й ті безіменні, торжественні, радісні пісні, котрі черезкілька день роздадуться в кожній руській хаті, попідвіконню найбідніших руськихосель, всюди несучи, хоч на момент, радість, світло і тепло, що пливе зправдивого піднесення духу в сферу ідеальних бажань і змагань», зазначивши, щоті коляди мали вплив на поетичну творчість самого Кобзаря.
Іван Франкопропускає через своє серце події, які відбувалися в мистецькому життітодішнього українського суспільства. Співпрацює з видатним етнографом Ф. Вовком,слухає виступ Остапа Вересая, останнього барда козацької минувшини України,відвідує театральні вистави «Не судилось» М. Старицького, «Запорожець заДунаєм» П. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» М. Старицького та М. Лисенка,«Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого.
На його творибуло написано близько двохсот композицій, а на окремі твори по декілька. М. Лисенко,видатний український композитор, на тексти Івана Франка написав шість романсів.Його поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на музику поклав композиторА.Кос-Анатольський. Вона входить до репертуару найкращих тенорів світу.
Науковий здобутокмитця про українську народну пісню зафіксований ще й у працях «Українськізаписи Порфирія Мартиновича», «Остап Вересай», «Сербські народні думи» тощо.Народні пісні, як і поезії Тараса Шевченка, він вважав найвищим досягненнямтворчості українського народу, джерелом для пізнання його духовного життя,функції народної пісенності, її виховне та пізнавальне значення, погляди тадумки про певні соціально-економічні та історичні події. Як зазначає збірник«Матеріали для культурної і громадської історії Західної України», він навітьдумав написати історію України на основі пісень і переказів про неї. Шкода, щоцього не вийшло, бо ми б мали правдиве бачення історичного процесу тих часів.
Найважливішимипроблемами вивчення народно-поетичної творчості він вважав «зв’язок пісні зжиттям і його інтересами, зв’язок з історією народу, його національноюсвідомістю та соціальним почуттям …» (том 42, 16). «Для Івана Франка мистецтвоє священнодійством. Бо об’єкт його інтересу – людина, а людина є мікроклітиноюй образом створеного Богом світу». Справді, найважливішим продуктом культури єлюдина, людина духовна, бо в ній проявляється ціла проблема людського світу. Івона (людина) відповідає за його майбутнє, плекаючи національний Дух, такпотрібний нам сьогодні, бо кожна епоха на ступені своєї культурності має дбатипро вартість самої людини, як дбав про неї великий Каменяр.
Своєюсорокалітньою творчістю Іван Франко порушив питання про участь фольклору вміжнаціональній культурній взаємодії, про літературне звертання донароднопоетичного матеріалу та методи дослідження літературно-фольклорнихзв’язків. Весь доробок Франка з печаттю українського Духа, що «рвав до бою». євеликою бібліотекою, якою ми користуємося, щоб пізнати себе і світ. Іван Франкощоденно нам потрібен, бо з його творів ми черпаємо душевну звитягу, естетичнунасолоду і знання. Він жив і горів, як свічка в темряві, у своїх руках тримавсвіт. Для нас він є прикладом мужності, працелюбства, мудрості, благородства ілюбові до свого народу, якому він заповідав свою пісню:
Прийми ж сейспів, хоч тугою повитий,
Та повний віри;хоч гіркий та вільний;
Твоїй будущинізадаток, слізьми злитий,
Твоєму генію мійскромний дар весільний.
(«Пролог доМойсея», 1905 р.).
4. Твори Івана Франка покладені на музику
Назва пісні Слова/музика Безмежнеє поле І. Франко / народна Вічний революціонер І. Франко / М. Лисенко Встань, Орію! І. Франко / В. Лютий Гей Січ іде Красний Мак цвіте (Воскресна) І. Франко / народна Гімн свободи (з вірша «Товаришам з тюрми») І. Франко / В. Лютий Дивувалась зима чом се тають снiги (Воскресна) І. Франко / С. Силенко Зелений явір І. Франко / В. Камінський Знаєш І. Франко / О. Яшин
Знаєш * І. Франко / Місяцю-князю! І. Франко / М. Лисенко Надходить ніч І. Франко / Не боюсь я ні Бога, ні біса І. Франко / Не знаю, що мене до тебе тягне І. Франко / Не минай з погордою І. Франко / Г. Майборода Не надійся нічого І. Франко / Не пора, не пора І. Франко / Д. Січинський Ой ти, дівчино, з горіха зерня І. Франко / А. Кос-Анатольський Ой ти, дубочку кучерявий І. Франко / Пісня моя І. Франко / Д. Січинський Покоїк і кухня, два вікна в партері І. Франко / Раз зійшлися ми случайно І. Франко / Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі І. Франко / Твої Очі І. Франко / Т. Ященко Час рікою пливе Б. Лепкий, Іван Франко / Червона калино І. Франко / Богдан-Юрій Янівський Чи ти знала? І. Франко / І. Балан Я не надіюсь нічого І. Франко / Я понесу тебе в душі на дні І. Франко / І. Балан Як почуєш вночі край свойого вікна І. Франко / Іларіон Лебедєв
Висновок
Не слід, звісно,ідеалізувати Франка, називаючи його, як то робилося в радянські часи,«великим Каменярем», і приписуючи йому виняткову роль«батька» західноукраїнської інтелігенції. Одначе подібної до нього замасштабами діяльності, величиною таланту та популярністю постаті в Галичині ХІХ- початку ХХ століття не було. Після виходу поеми «Мойсей», в якійФранко метафорично, проте достатньо ясно вказав на роль творця — неоціненогопророка в своїй Вітчизні — обожнення Франка галицьким селянством, студентствомта інтелігенцією досягло апогею. Проте серед кіл народовської тамосквофільської інтелігенції, особливо згуртованої навколо газети«Діло» та клерикальної верхівки, Франко був одіозною фігурою відпочатку до кінця. Своєю журналістською та публіцистичною діяльністю Франконажив безліч ворогів, у тому числі серед справді провідної суспільної течіїтого часу — народовців. Водночас літературний геній Франка був високо поцінованийпредставниками усіх соціальних верстов і груп, усіх націй, що населялиГаличину.
Тема інтелігенції, їїпризначення та функції, завдань теоретичних і практичних почала цікавити Франкаще на ранньому етапі його журналістської творчості. Почавши з закладаннятеоретичного базису та створення програмних творів, він поступово перейшов допрактики, бувши протягом тривалого часу фактично взірцем для прогресивноїтворчої інтелігенції. Саме практичною діяльністю, а не теоретичними розробками,Франко приніс найбільшу користь українській культурі, відкривши Галичині Європуі світ і почавши відкривати світові Галичину.
Безперечно,внесок Франка у процес формування галицької інтелігенції, кристалізаціїдуховної еліти, а відтак і консолідації української нації є величезним і,можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з нього поспішилизробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами«Великого Каменяра» та «українського Мойсея» приховувалисясуперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лишевіднедавна літературознавці і критики почали тверезо підходити до оцінкикультурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ потребуєдеміфологізації, переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.
Наш народ гідно шанує пам'ятьІвана Франка. Його іменем названо один з обласних центрів України, Львівськийдержавний університет, с. Нагуєвичі, багато вулиць. У рідному селі великогоКаменяра та у Львові відкрито літературно-меморіальні музеї Івана Франка.
Використана література:
1. Возняк М.С. З життя і творчості ІванаФранка. К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1955.
2. Гамкало І. Франко і музика // ВідТараса Шевченка до Івана Франка. Іван Франко – письменник, мислитель, гуманіст,патріот. Матеріали Всеукраїнської конференції з нагоди 150-річчя від днянародження І. Франка (23 листопада 2006 року).– К., 2007. – С. 36.
3. Дей О.І. Іван Франко і народнатворчість // Іван Франко. Вибрані статті про народну творчість. – К.: Вид -во.Академії наук УРСР. 1955. С. 27.
4. Єрмоленко С.Я. Фольклоризм упоетичній мові Івана Франка. «Іван Франко і світова культура. МатеріалиМіжнародного симпозіуму ЮНЕСКО». Книга 2. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 205.
5. Кононенко П., Кононенко Т. Від ТарасаШевченка до Івана Франка // Іван Франко – письменник, мислитель, гуманіст,патріот. Матеріали Всеукраїнської конференції з нагоди 150-річчя від днянародження І. Франка (23 листопада 2006 року). – К., 2007.– С. 22,.
6. Франко І. Вибрані статті про народнутворчість. К.: Вид-во. Академії наук УРСР, 1955.
7. Франко І. К., Наук. думка, – 1984, –Т. 4. – С. 32.
8. Франко І. Наші коляди. – Львів, 1890.– С. 27.
9. Франко І. Студії над українськиминародними піснями. – Львів, 1913. – С. 1.
10. Франко І. Як виникають народні пісні?– Твори: в 50 т. – К., 1984 – Том 27. –, С.62.
11. Яценко М.Т. Коментарі // ІванФранко.– К.: Наук. думка. – 1984, Т. 42.– С. 495.