План
Вступ
1. Основні види бібліографії
1.1Процеси бібліографічної діяльності
1.2Поняття бібліографічної інформації
1.3Анотація: структура, методика анотування
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговуваннячитачів (РБО)
2.1 Довідково-бібліографічне обслуговування читачів
2.2 Види, форми й методи інформаційно-бібліографічногообслуговування
2.3 Організація інформаційно-бібліографічногообслуговування
3.Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-
бібліографічнихзнань
4.Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної доавтоматизованої технології
Висновки
Додатки
Використаналітература
Вступ
Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі.Цицерон
Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів довідокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільноїпрактики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобтобула нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явищеісторико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадженнякнигодрукування (XV–XVI ст.) вона стає фактором загального піднесеннянаціональних культур. У XVIII–XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією таінтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографіїна види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця,зароджується наука про бібліографію.
Революція в світі книг, що прийшлася на XX ст., надалабібліографічній роботі риси масовості.
Підвищення ролі й значення бібліографічної інформації всоціалістичному суспільстві, особливо в сучасних умовах науково-технічноїреволюції, послужило стимулом для загальнодержавної перебудови бібліографічноїслужби в нашій країні. Відбулося переосмислення самого терміну «бібліографія».Нині бібліографія розглядається як діяльність (організаційно-управлінська,виробнича, науково-методична та науково-дослідна) по забезпеченнюфункціонування (дії) бібліографічної інформації в суспільстві.
Основними напрямами бібліографічної діяльності є:
1) створення бібліографічної (вторинно-документальної)інформації всіх видів і форм,
2) доведення БІ до споживачів,
3) науково-теоретичне осмислення бібліографії яксуспільного явища.
Бібліографія, таким чином, є закономірним, органічнимсполученням науки і практики.
Бібліографія як специфічна форма діяльності виникла увідповідь на потребу суспільства в інтенсивному використанні знань,сконцентрованих у книгах.
Винахід книгодрукування в середині XV ст. відкрив книзіширокий шлях до людей всіх країн і континентів. Водночас він поклав початокприскореному зростанню друкованої продукції. Якщо в XVIII ст. в усьому світібуло видано 1,6 млн. назв книг, в XIX — 6,1 млн., то XX ст., за попереднімипідрахунками, має принести людству не менше 50 млн. назв книг. Лише в нашійкраїні щороку виходить понад 80 тис. книг і брошур, більше 1300 журналів іблизько 8 тис. газет.
Інтенсивність книгодрукування вступила в наш час упротиріччя з фізичними можливостями людини в сприйманні й переробці інформації.Саме тому соціальне важливим е питання про те, як виявляти потрібні публікаціїі що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Цяпроблема розв'язується за допомогою бібліографічної інформації.
1. Основні види бібліографії
Вид бібліографії – це насампередвид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певногороду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер,особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації всуспільстві.
До введення в дію державного стандарту на бібліографічнутермінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічнихпосібників. Цього не слід робити хоча б тому,.що посібники виступають як одиніз результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого,яким є бібліографія. На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» (дод.1) цепринципове положення підкреслено тим, що зображення видів бібліографіїрозташовано в зоні бібліографічної діяльності, в той час як бібліографічніпосібники – в зоні бібліографічних реалій (предметів).
Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою міроювідповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими єдержавна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційнабібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніхзакономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчитьпро їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.
Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільнепризначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять передбібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є«реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»;видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек ікниготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаромвийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій тапрофесійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті,самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятийокремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує йрозкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. Усукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саметі інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашогорозвитку у найважливіших сферах людської діяльності.
Державна бібліографія становить найважливішу ланку системибібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що самена рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первиннабібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системідержавних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні жпокажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та дляналагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге,державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуальногопотенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже влітописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки,техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державнабібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобівдержавного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.
Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча вУкраїні система обов'язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, щона основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов'язковомупорядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам,бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників зтиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складаютькомплекти обов'язкового примірника.
Різні бібліотеки одержують різні типи обов'язковогопримірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).
Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційнійбібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальніідейно-виховні, педагогічні функції, пов'язані з формуванням нової людини.
На відміну від державної бібліографії, рекомендаційнабібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінюєїх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційнабібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст ізначення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшоюмірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційнабібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їхвікові, психологічні та інші риси й особливості.
Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також утому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає йоговмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів ікритеріїв критики і естетики.
Поняття про загальну та спеціальну бібліографію
Терміни «загальна» і «спеціальна» бібліографія ще не маютьточного визначення. Тому їх немає в державному стандарті на бібліографічнутермінологію.
«Загальна» і «спеціальна» бібліографія – поняття, яківживаються в теорії бібліографії для первісного, найбільш широкого розмежуваннябібліографічної інформації за її суспільними функціями. (Це розмежуванняприводить далі – на рівні бібліографічної діяльності – до утворення конкретнихвидів і різновидностей бібліографії і бібліографічних посібників). Вважається,що в «загальній» бібліографії з найбільшою повнотою і чіткістю реалізуютьсякомунікативна та пошукова функції, в «спеціальній» – оціночна.
Поняття «загальна» і «спеціальна» бібліографія відбиваютьне стільки конкретні бібліографічні явища, скільки науково-теоретичніабстракції, необхідні для розкриття логіки і суті переходу бібліографічноїінформації з однієї форми в іншу. Тому основне місце їх за схемою «Класифікаціябібліографічних явищ» в зоні науково-теоретичних абстракцій. В систематизаціїбібліографічної продукції ці поняття використовуються для утворення термінів«загальні» й «спеціальні» бібліографічні посібники (див. дод. 2 «Систематизаціябібліографічних посібників») по аналогії з іншими термінами, що стосуютьсявидів бібліографії: державна бібліографія – державний посібник, рекомендаційнабібліографія – рекомендаційний посібник і т. д.
Різноманітність потреб суспільства в бібліографічнійінформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостямиїї функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні рядибібліографії:
1) поточна – ретроспективна – перспективна,
2) універсальна – галузева.
Поточною називається бібліографія,призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдженнябібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографіязабезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду,сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвиткусоціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування провадиться наоснові регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточногокалендарного року.
Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії еповнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю переглядута розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги,оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часуміні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).
Ретроспективною називаєтьсябібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації протвори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за виняткомлітератури поточного року). В її функції входить:
1) своєрідне підведення підсумків розвитку літератури зтієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період,
2) забезпечення ретроспективного пошуку в документальнихмасивах в процесі бібліографічного обслуговування.
Ретроспективні покажчики складаються, як правило., зрозрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер іналежать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжноїбібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфнорозкривається зв'язок, бібліографії з наукою.
Перспективною прийнято називатибібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установикраїни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час.Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їхпрямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів донайважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншоїтематики.
Термін «універсальна бібліографія» (відлат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічнихпосібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такимиформальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку,мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарнийхарактер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певнийісторичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічногоматеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшогоза галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записирозташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державноїбібліографії. Галузевою називається бібліографія, призначенням якої єобслуговування окремих галузей знань і практичної діяльності.
На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ятьдодаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна,універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначеноосновні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна,рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовимичастинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їхвзаємозв'язок і взаємопереходи в процесі функціонування.
В класифікації кожен вид бібліографії розглядається якокремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і«другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципомрозташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана насхемі в формі першого кола як основний структурний елемент видовоїкласифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різномузаштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія вконкретних своїх проявах — в покажчиках літератури (див. третю частину схеми) –може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічнимирамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташуваннябібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного видубібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональнимпринципом.
Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальнимпринципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробитипоточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна,науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії станутьуже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.
Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним,наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожноговиду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Цезумовлено трьома обставинами:
1) відмінностями в характері самого функціонуваннябібліографічної інформації в суспільстві;
2) різноманітністю суспільних потреб в бібліографічнійінформації;
3) неоднорідністю документального масиву, з яким має справубібліографія.
Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупностіутворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повнезадоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб радянськогосуспільства.
Бібліографічні комплекси
Бібліографічними комплексами прийнятоназивати особливі угрупування бібліографічних явищ, які функціонують нібиавтономно, паралельно з головною бібліографічною системою і об'єднують різнівиди бібліографії на основі ознак, притаманних тільки цим угрупуванням. До нихналежать краєзнавча бібліографія і бібліографія бібліографії. (На схемі цікомплекси зображені у вигляді умовних серповидних сегментів і винесені за межіголовної бібліографічної системи).
Краєзнавча бібліографія – це науково-практична діяльність зметою підготовки і розповсюдження бібліографічної інформації, пов'язаної зазмістом з певною місцевістю в країні. Бібліографія бібліографії – це діяльністьз метою орієнтації суспільства в бібліографічній продукції.
Бібліографічні комплекси призначаються для забезпечення специфічнихінформаційних потреб суспільства, з яких немає достатньо сконцентрованоїінформації у виданнях державної бібліографії. Наприклад, відомості прокраєзнавчу літературу можна знайти в кожному випуску «Літопису книг». Алевиявити саме, те, що треба конкретному читачеві-краєзнавцю, за літописом дуже важко,оскільки відомості про краєзнавчі видання розпорошені у всіх розділах літописуі нічим не позначені. Тому цю роботу бере на себе краєзнавча бібліографія. Воназдійснює «зріз» всієї друкованої продукції в краєзнавчому аспекті, відбирає йсистематизує краєзнавчий матеріал за читацьким і цільовим призначенням. При цьомусама краєзнавча бібліографія втілюється в конкретні форми видавничо — книготорговельної, науково-допоміжної та рекомендаційної бібліографії.Внаслідок цього читач одержує краєзнавчу і видавничо-книготорговельні,науково-допоміжні та рекомендаційні посібники, які водночас можуть бутипоточними, ретроспективними, перспективними, універсальними, галузевими і т.ін.
Аналогічну роботу виконує в своїй сфері бібліографія бібліографії– організує інформацію про бібліографічні посібники.
Суб'єкти і об'єкти бібліографії
Бібліографія як галузь науково-практичної діяльності утворюєцілісну складно розвинуту систему, якій притаманні своєрідна внутрішняструктура, власні закономірності розвитку і функціонування. Ця системаспецифічно об'єднує різні компоненти (складові частини), взаємодія якихзумовлює виконання бібліографією її суспільних функцій.
В ролі компонентів будь-якої цілісної системи «можутьвиступати найрізноманітніші предмети і явища, відношення, процеси», а в складнорозвинутих системах, пов'язаних з суспільною діяльністю, – і люди. Отже, компонентамибібліографії є:
1) суб'єкти (люди, що забезпечують підготовку тарозповсюдження бібліографічної інформації),
2)об'єкти (твори друку та споживачі інформації),
3)бібліографічні процеси, результати бібліографічноїдіяльності, 4)організаційні форми та засоби бібліографічної інформації.
Кожна система, як стверджують науковці, завжди єкомпонентом іншої, більш високого рівня системи, і сама, в свою чергу, утворенаіз підсистем (компонентів) нижчого рівня. Стосовно до бібліографії це положеннявиглядає так: бібліографія в цілому е частиною багато аспектної системидокументальних комунікацій, до якої, крім бібліографії, входить система засобівмасової інформації, система НТІ тощо. Водночас сама бібліографія складається ізпідсистем (компонентів) нижчого рівня, якими є державна,видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Всвою чергу, кожна підсистема може ділитися на компоненти (підсистеми) щенижчого порядку, – і так послідовно доти, поки цей поділ не дійде межі – дорозкладу останніх, найнижчих, ланок системного утворення на елементи.Властивістю ж системних елементів є те, що вони не діляться далі без втратиосновної якості, яка визначає сутність, природу даної системи.
Головним компонентом бібліографії як системного утворення єлюди:
▪ бібліографи-професіонали, які займаютьсяпідготовкою, розповсюдженням та організацією використання бібліографічноїінформації,
▪ бібліографознавці, які ведуть науково-досліднуроботу в галузі бібліографії,
▪ фахівці, що займаються бібліографією в зв'язку ізсвоєю науково-творчою, літературною та пропагандистською діяльністю. Якправило, найкрупніші вчені були й видатними бібліографами, сприяли розвиткубібліографічної справи.
Бібліограф є головним суб'єктом бібліографічної діяльностінасамперед тому, що саме через нього найбільшою мірою проявляється соціальнасутність бібліографії. В кінцевому підсумку якість і ефективністьбібліографічної діяльності забезпечується бібліографом, який перетворює своїзнання, погляди, ідеї, емоції, пристрасті в конкретний продукт професійноїдіяльності – бібліографічну інформацію.
Під об'єктом розуміють те, на що спрямована діяльність людини(суб'єкта) .
Завданням бібліографії, яквідомо, є усунення протиріч, які виникають в системі «книга – читач» («документ– споживач інформації») внаслідок невідповідностей між обсягом знань,сконцентрованих (і водночас розпорошених) в книгах, і можливостями їх виявленнята використання окремим читачем. Отже, об'єктом бібліографії є компоненти цієїсистеми – твори друку і читачі, зв'язок між якими в сфері бібліографічногообслуговування здійснюється опосередковано – через бібліографічні посібники.Твори друку (документи) сприймаються бібліографом як безпосередні об'єкти йогопрофесійної діяльності, читачі ж – як потенціальні (можливі) споживачібібліографічної інформації. При цьому, однак, враховуються реальні інтересиконкретних категорій і груп читачів, і в широкому плані – інтереси даногосуспільства.
Нині бібліографія оперує не тільки текстовими документами увигляді книг, журналів, газет тощо, а й графічними (образотворчими виданнями,кресленнями, схемами, картами) та аудіовізуальними (звукозаписами,фотографіями, кіноплівками, діапозитивами тощо). Суть бібліографічних операційз документами полягає в їх бібліографічній обробці: описанні, класифікації,розкритті змісту. Нерідко в бібліографічних посібниках документ розглядаєтьсяаналітичне, тобто кожна частина документа (розділ, параграф, сторінка книги,стаття із збірника, журналу, газети) характеризується як самостійне джерелоінформації й описується як окремий документ.
1.1 Процеси бібліографічної діяльності (загальнахарактеристика)
Бібліографічна діяльність бібліотек зводиться в кінцевомупідсумку до двох основних процесів, які на практиці часто переплітаються йпоєднуються між собою. Перший називається бібліографуванням творів друку, абопідготовкою бібліографічної інформації для розповсюдження та використання,другий – бібліографічним обслуговуванням, або доведенням БІ до споживачів.
Бібліографування творів друку
Як процес бібліографування носить дискретний (перервний,роздільний) характер і складається із послідовних, закінчених дій, які в рядівипадків можуть набувати самостійного значення і тому сприймаються як окремівиди роботи. Такими відносно автономними процесами є:
а) бібліографічний пошук,
б) бібліографічний відбір,
в) складання бібліографічних описів,
г) анотування,
д) реферування,
е) бібліографічна систематизація,
є) бібліографічна предметизація,
ж) бібліографічне групування,
з) бібліографічне редагування.
Кожен вид роботи має свої особливості і спрямований нараціональне досягнення певного результату.
Бібліографічним пошукомназивається послідовне, логічно обґрунтоване виявлення творів друку (докладніше– вторинно-документальних відомостей про них) за заздалегідь визначеною групоюпошукових ознак (чи за однією ознакою) шляхом суцільного або вибірковогоперегляду літературних та бібліографічних джерел.
В ролі пошукових ознак виступають ті елементибібліографічного запису, які повністю чи найбільшою мірою відповідаютьхарактеру читацького запиту на бібліографічну інформацію. Сам же процес пошукускладається, як правило, з багатьох однотипних операцій, спрямованих навиявлення відповідностей між читацьким запитом на бібліографічну інформацію ізмістом або темою реальних творів друку на підставі їхніх бібліографічнихописів.
Розрізняють два основних види бібліографічного пошуку:
1) виявлення бібліографічної інформації про конкретні творидруку з певного питання,
2) уточнення (перевірка помилкових) або пошук відсутніхбібліографічних даних про якийсь конкретний твір. Типовим і найбільш поширениме перший вид.
Бібліографічний пошук ґрунтується на професійному знаннізмісту і специфіки видань різних типів, передусім довідкових та інформаційно-бібліографічних.Глибина і якість його забезпечується рівнем загальноосвітньої та професійноїпідготовки бібліотекаря-бібліографа.
Суть цього виду роботи полягає у виділенні із загального масивубільш-менш однорідного бібліографічного матеріалу, виявленого шляхомбібліографічного пошуку, творів друку, які найбільшою мірою відповідаютьконкретним цілям бібліографічної інформації.
Розрізняють два етапи відбору – первісний, або попередній,і остаточний. Перший здійснюється на основі перегляду записів у бібліографічнихджерелах і практично невіддільний від бібліографічного пошуку (обидва процесивідбуваються паралельно), другий – за принципом de visu (з лат. означає:наочно, бачене власними очима), тобто шляхом безпосереднього ознайомлення зтворами друку.
З бібліографічним відбором пов'язані такі поняття, якпринципи і критерії добору, тобто ті основні, відправні вимоги щодо змісту,форми, ідейного, наукового та естетичного рівня творів друку, за якимипровадиться відбір. Якісний добір літератури ґрунтується на загальноприйнятих врадянській бібліографії принципах партійності, науковості, народності. Виключноважливе значення має така вимога, як відповідність літератури актуальнимпроблемам комуністичного будівництва.
Під складанням бібліографічних описів розуміютьписьмово-документальне оформлення у строго визначеній послідовності основних,заздалегідь обумовлених відомостей про твори друку, виявлених шляхом вивченнятитульних текстів, випускних даних у книжкових виданнях (або шляхом переглядузмісту періодичних видань і збірників, якщо описуються статті чи частинидрукованих творів).
Процеси складання анотацій та рефератів називаютьсявідповідно анотуванням і реферуванням.
Бібліографічна систематизація –це бібліографічна співвіднесення змісту твору друку із відповідними розділамиякої-небудь схеми класифікації для визначення класифікаційного індексу або йогословесного еквівалента.
Бібліографічна предметизація –це формулювання предметної рубрики на основі визначення предмета (основногозмісту) твору.
Як елементи бібліографічного запису класифікаційний індекста предметна рубрика характеризують кожен по-своєму той чи інший твір друку.Тому разом з бібліографічним описом, анотацією та рефератом вони розглядаютьсяяк види і засоби бібліографічної характеристики. Відмінність характеристики, щомістить бібліографічний опис, від характеристики, зафіксованої індексом чирубрикою, не в суті, а в формі.
Особлива роль у підготовці бібліографічної інформаціїналежить бібліографу групуванню. Суть цього процесу полягає у об'єднаннібібліографічних записів у однотипні групи за заздалегідь визначеними ознаками.
Кожен твір друку має чимало ознак, які дозволяють, будучизафіксованими в бібліографічних описах, по-різному упорядковуватибібліографічний матеріал, отже й по-різному орієнтувати в ньому читача. Так,покажчик художньої літератури з персональним групуванням розкриває творчістьокремих письменників, їхній особистий внесок у скарбницю загальнонародноїкультури, тоді як такий же покажчик, з тим же складом літератури, алезгрупованої за тематичним принципом, розкриває особливості й повнотуідейно-естетичного освоєння життя художньою літературою в цілому.
У зв'язку з тим, що бібліографічна інформація переслідуєрізні цілі й адресується різним читачам, застосовуються різні види групування:систематичне, тематичне, персональне, хронологічне, топографічне,формально-видове. В українській бібліографії найбільшого поширення дісталосистематичне й тематичне групування, тобто групування за змістом творів друку.
Перевага систематичного групування полягає у тому, що вонобагатогранне й з належною повнотою розкриває зміст бібліографічного матеріалу.При такому групуванні твори друку об'єднуються в розділи й підрозділи (рубрики,підрубрики), в яких легко орієнтуватися завдяки їх логічній супідрядності. Сампринцип систематичного групування передбачає розкриття внутрішньої структуригалузі знання (виробництва, наукової дисципліни), котрій присвячено покажчик.
Тематичне групування має багато спільного із систематичним.Воно передбачає об'єднання в бібліографічному посібнику різних творів (нерідкоз різних галузей знань) на основі їх ідейно-тематичної єдності. В посібниках зтаким групуванням послідовність розділів допомагає читачеві виявити внутрішнюлогіку теми та шляхи її вивчення.
Персональне групування – цеоб'єднання у вигляді самостійних розділів («персональних гнізд»)бібліографічного посібника творів, що належать одному автору, або літературипро певну особу (або одночасно як творів даного автора, так і літератури пронього). Таке групування найчастіше зустрічається в бібліографічних словниках
Хронологічне групування передбачає об'єднання творів друкуза датами їх написання або публікації. В ряді випадків воно буває необхідним іне замінимим, наприклад, коли треба показати, як формувався світогляд ірозвивалася творчість письменника.
Групування творів друку за місцем їх видання і – в другомувипадку – за алфавітом назв географічних об'єктів, про які йде мова в данихтворах, називається топографічним. Воно вживається, наприклад, тоді, коли требапоказати роль окремих культурних центрів чи видавництв у розвитку літературиабо видавничої справи країни, або коли треба сконцентрувати літературу проокремі населені пункти, адміністративно-територіальні райони тощо. Такбудується, зокрема, топографічна частина краєзнавчого каталогу.
До формально-видового групування належить об'єднаннябібліографічних записів за жанрами літературних творів і за типами та видамивидань. Групування за жанрами літератури зустрічається рідко –головним чином уперсональних посібниках, присвячених діячам літератури й мистецтва, та всписках художньої літератури, якщо треба показати жанрове розкриття певної теми(наприклад, розділи «Проза», «Поезія», «Драматургія» в покажчику «ВеликаВітчизняна війна в художній літературі»). Групування за видами та типами виданьвживається здебільшого у покажчиках видавничо-книготорговельної бібліографії.
Бібліографічне редагування –вид роботи, який передбачає приведення бібліографічних записів абобібліографічних посібників в цілому у відповідність з вимогаминормативно-технічної та методичної документації про бібліографічні видання, атакож уніфікацію бібліографічних записів відповідно до специфіки того чи іншогобібліографічного видання. Це не механічний, а творчий процес, один із способівпідвищення інформативності та дієвості бібліографічної інформації. Редагуваннявимагає ерудиції, широкого кругозору й високої бібліографічної культури. Вонопровадиться найдосвідченішими фахівцями. Цим процесом, як правило, завершуєтьсяпідготовка бібліографічної інформації, призначеної для розповсюдження.
Бібліографічні процеси по-різному застосовуються на різнихділянках інформаційної та бібліотечної роботи. Так, реферування вживаєтьсяголовним чином інформаційними центрами, органами НТІ та центральними науковимибібліотеками при підготовці спеціальних реферативних видань; у практиці масовихбібліотек реферування зустрічається рідко. Бібліографічна систематизація іпредметизація застосовуються переважно в роботі з каталогами і при бібліотечнійобробці друкованої продукції.
Бібліографічне обслуговування
Другий основний процес бібліографічної діяльності –бібліографічне обслуговування, або доведення бібліографічної інформації доспоживачів, за формою і змістом – процес ширшого порядку. Практично вінсполучається як з бібліографуванням, так і з пропагандою книги і безпосередньовиходить на читача.
Розрізняють три форми обслуговування:
1)рекомендаційно-бібліографічне (РБО),
2)довідково-бібліографічне (ДБО),
3) інформаційно-бібліографічне (ІБО).
Суть рекомендаційно-бібліографічного обслуговування полягаєу використані обслуговування ні засобів і методів рекомендаційної бібліографіїв керівництві читанням. Керівництво ж читанням – «це активна форма орієнтаціїчитачів у книжкових багатствах, спосіб розкриття змісту бібліотечних фондів,пропаганда книги в органічному зв'язку з потребами особи і запитамиполітичного, господарського й культурного життя суспільства».
З усіх видів бібліографічного обслуговування РБО найбільшоюмірою залежить від стану пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань. Тому напрактиці РБО безпосередньо об'єднується з формуванням у читачів бібліографічноїкультури.
З другого боку, ефективне керівництво читанням вимагаєпостійного вивчення літератури і бібліографічних посібників самимибібліотекарями.
Під довідково-бібліографічним обслуговуванням розуміютьдва види роботи:
1) виконання довідок, що містять фактографічний матеріал ібібліографічну інформацію (або щось одне: лише фактографічний матеріал або лишеБІ), у відповідь на разові запити читачів (або установ та організацій);
2) проведення консультацій, пов'язаних з пошукомбібліографічної інформації.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування – сфера діяльностіпередусім спеціальних інформаційних центрів, створених у нашій країні в 50-70-хроках. В умовах масових бібліотек ІБО – це доведення бібліографічної інформаціїдо її споживачів відповідно з їх постійно діючими запитами – як тими, що вжесформувалися й надійшли до бібліотеки, так і тими, що можуть ще сформуватися.Масові бібліотеки розглядаються як ідеологічні та інформаційні заклади, якіпрацюють на науково-технічний прогрес у загальнодержавній системі НТІ. Разом зіншими бібліотеками країни вони ведуть активну інформаційно-бібліографічнуроботу, яка сполучає бібліотечно-бібліографічну пропаганду книги з методаминаукової інформації.
Бібліографічна продукція
Термін «бібліографічна продукція» увійшов у науковий обігнедавно. Під ним розуміється сукупність бібліографічних посібників. Раніше, дозапровадження стандарту на бібліографічну термінологію, сукупність посібниківназивали просто бібліографією.
Бібліографічна продукція є кінцевим результатом діяльності,пов'язаної з підготовкою бібліографічної інформації для її практичноговикористання в науці, виробництві та культурі.
За формою розрізняють такі групи бібліографічноїпродукції:
1) посібники у вигляді окремих бібліографічних видань;
2) посібники у вигляді публікацій на сторінках книг,журналів та газет;
3) посібники у вигляді каталогів та картотек (картковіформи);
4) посібники у вигляді механізованих та автоматизованихІПС.
Окремо видані бібліографічні посібники – це покажчики,списки та огляди літератури (в тому числі у вигляді листівок, плакатів,книжкових закладок), бібліографічна періодика типу реферативних журналів, видання,що продовжуються (наприклад, «Календар знаменних і пам'ятних дат»).
Другу групу – бібліографічні матеріали на сторінкахперіодичних і неперіодичних видань – становлять списки літератури, щопублікуються у книгах, журналах та газетах під рубриками: «Нові книги»,«Книжкова полиця» тощо, при книжкові та при статейні списки джерелознавчогохарактеру, посилання (підрядкові, поза текстові, внутрітекстові) налітературно-документальні джерела в книгах і журналах. Ці посібники, пов'язаніз тематикою тих видань, на сторінках яких вони вміщуються, є найоперативнішимиджерелами масової бібліографічної інформації.
Систематизація бібліографічних посібників
Посібники прийнято ділити на типи і види: на типи – за їхзагальним функціональним призначенням, на види – за змістом і формою (див. дод.2).
Типи і види утворюють класи і групи. Підставою длявиділення того чи іншого класу є одна яка-небудь загальна (суттєва абоформальна) ознака, притаманна всім наявним посібникам. Поділ же класів на групиздійснюється на основі конкретизації загальних класифікаційних ознак згідно зцільовим і читацьким призначенням конкретних посібників та з характером іметодами бібліографування творів друку, включених до посібника.
Типи посібників. В основіподілу на типи лежать суттєві ознаки, які характеризують посібник з різнихточок зору, проте характеризують як щось неподільне, як тип видання, який маєсвоє специфічне цільове та читацьке призначення і який принципово відрізняєтьсявід інших видань характером інформації та особливою структурно-композиційноюбудовою.
Так, за цільовим призначенням посібники бувають чотирьохтипів (кожен тип є одночасно групою, яка разом з іншими групами створює клас —класифікаційний ряд): державні, видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні ірекомендаційні, що відповідає основному поділу бібліографії за суспільнимпризначенням (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ»); за читацькоюадресою – двох типів: загальні і спеціальні, що відповідає первісному,найширшому розмежуванню бібліографічної інформації за суспільними функціями; захарактером бібліографічної інформації – трьох типів:
1) поточні,
2) ретроспективні,
3) перспективні, що відповідає видовій класифікаціїбібліографії за додатковими ознаками; за внутрішньою будовою (структурою) –також трьох типів:
1) покажчик,
2) бібліографічний список,
3) бібліографічний огляд.
Більшість цих термінів розкрито в державному стандарті набібліографічну термінологію. Державними називаються посібники, які відображаютьна основі всеосяжної державної реєстрації твори друку, що вийшли на територіїкраїни; видавничо-книготорговельними – посібники, які інформують населеннякраїни про вихід і зміст нової, актуальної літератури; науково-допоміжними –посібники, які включають твори друку на допомогу науковій та професійно-виробничійдіяльності; рекомендаційними – посібники, які включають твори друку на допомогуосвіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.
Для бібліографії істотне значення має визначення типів забудовою посібника. Звичайно в посібниках розрізняють дві основні частини –бібліографічний текст і допоміжний довідковий апарат. Бібліографічний текст –це сукупність усіх бібліографічних записів у посібнику. У великих покажчикахбібліографічні записи, як правило, об'єднуються в однотипні групи – рубрики й підрубрики,а ті, в свою чергу, – у розділи й підрозділи. Отже, в багатьох випадкахбібліографічний текст має свою автономну, яскраво виявлену і чітко оформленувнутрішню структуру.
Допоміжний довідковий апарат утворюють книговидавничіанотації, передмови, поради читачеві або бібліотекареві, супровіднілітературно-текстові матеріали (історичні й біографічні довідки, хроніка життята діяльності особи, якій присвячено покажчик, попередні уваги до окремихрозділів, підрядкові примітки тощо), допоміжні покажчики, або «ключі» (іменні,предметні, географічні, хронологічні та ін.). Залежно від того, в якомуспіввідношенні знаходяться в посібнику бібліографічний текст та допоміжнийдовідковий апарат, як вони сполучаються між собою, наскільки складна чи,навпаки, проста будова посібника, відрізняють покажчик, список і оглядлітератури.
Бібліографічний покажчик – цепосібник із складною структурою бібліографічного тексту і нерідко розгалуженимдовідковим апаратом. У покажчиках, як правило, подаються відомості про доситьзначну кількість літератури (звичайно більше 50 назв), яка потребує саме тому,що її багато, додаткового розкриття свого змісту і складу за допомогоювідповідних «ключів». Покажчик неодмінно має передмову, детальний зміст тощо.
Бібліографічним списком називається посібник з простоюбудовою бібліографічного тексту, без допоміжного апарата, з невеликою кількістюбібліографічних записів (до 50). Якщо в посібнику менше 20 записів, йогоназивають коротким бібліографічним списком.
Бібліографічний огляд – посібник,побудований у формі послідовної, внутрішньо організованої розповіді про творидруку. В таких посібниках літературно-оповідальний текст переважає над сутобібліографічним, описи творів подаються в літературному тексті, а допоміжнийапарат зведено до мінімуму самих необхідних покажчиків (найчастіше цеалфавітний покажчик творів, включених до огляду).
Особливе місце в систематизації бібліографічних посібниківналежить іменним, географічним, предметним та іншим покажчикам до книжковихвидань і таким же допоміжним покажчикам до бібліографічних посібників. Ціпокажчики не є самостійними посібниками, а розглядаються як довідковий апаратабо як частина довідкового апарата літературного або бібліографічного видання.Покажчики до книжкових видань розкривають зміст літературно-документальноготексту, покажчики ж у бібліографічних посібниках – зміст бібліографічноготексту. За цими покажчиками можна наводити певні довідки. Наприклад, за іменним– виявити відомості й матеріали про осіб, що згадуються в книзі чи бібліографічномупосібнику; за географічним – фактографічний і бібліографічний матеріал проокрему місцевість та населені пункти; за предметним – літературний ібібліографічний матеріал з конкретних, нерідко дуже вузьких, питань з певноїгалузі знань.
Види посібників. В основівидової систематизації бібліографічних посібників лежать додаткові ознаки йвластивості, притаманні тим чи іншим посібникам. Кожна ознака об'єднує кількавидів посібників, які у сукупності охоплюють всю систему бібліографічних виданьі публікацій, всі існуючі бібліографічні посібники.
Оскільки кожен посібник наділений різними ознаками, видовігрупи можуть перехрещуватися між собою, тобто один і той же посібник моженалежати за різними ознаками до різних видів. Наприклад, універсальний за змістом«Літопис книг» є одночасно реєстраційним за повнотою охоплення творів друку,сигнальним – за способом бібліографічної характеристики, республіканським – засферою розповсюдження, систематичним – за способом групування бібліографічногоматеріалу, первинним – за походженням бібліографічної інформації і т. д.
Основні види посібників показано в таблиці, їх, звичайно,могло б бути й більше, оскільки бібліографічні посібники наділені безліччюрізних ознак і за кожною ознакою можна утворити ту чи іншу видову групу.Робиться це, однак, лише тоді, коли в цьому є практична необхідність.
Систематизація бібліографічних посібників і видовакласифікація бібліографії (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ») –явища не одного й того ж порядку, хоча між ними є багато спільного.Класифікація бібліографії – це розмежування видів діяльності, спрямованої назабезпечення суспільства бібліографічною інформацією; систематизація жпосібників – це розмежування конкретних бібліографічних творів за їхіндивідуальними змістовими й формальними ознаками. Тому й поняття «видбібліографії» і «вид бібліографічного посібника» неоднозначні.
Жанри посібників. Слідвідрізняти жанр посібника від виду. Різниця між ними полягає у тому, що зажанровою ознакою, на відміну від видової, не можна розділити на групи всюсукупність бібліографічних посібників. Існує багато посібників, у яких немаєжанрових особливостей.
Виділяються такі бібліографічні жанри:
1) репертуарні покажчики,
2) бібліографічні монографії,
3) бібліографічні путівники,
4) типові каталоги,
5) тематичні плани видавництв,
6)рекламні буклети,
7) бібліографічні словники,
8) календарі знаменних і пам'ятних дат,
9) семінари,
10) кола й плани читання,
11) бесіди про книги,
12) бібліографічні пам'ятки,
13) методико-бібліографічні збірники.
Репертуарними покажчикаминазиваються посібники, в яких обліковується певний вид друкованої продукції завесь період її існування в тій чи іншій країні. Першим виданням такогохарактеру був «Опыт российской библиографии» В.С. Сопикова (1765—1818). У п'ятитомах цього покажчика зареєстровано всі книги й журнали, що вийшли в Росії відпочатку книгодрукування до 1813 року,— понад 13 тис. назв.
До бібліографічних монографійналежать великі за обсягом покажчики науково-допоміжного призначення, в яких тачи інша тема розкривається на основі глибокого вивчення і всебічноїбібліографічної обробки значного масиву літературно-документальних джерел.Бібліографічна монографія по-своєму підсумовує наукове вивчення тієї чи іншоїпроблеми й розкриває перспективи (можливості) її дальшої розробки.
Бібліографічні путівники – цепосібники довідкового характеру, в яких відомості про літературу з певноїгалузі знань або теми супроводжуються методичними порадами і рекомендаціямищодо використання.
Типовими каталогами називаютьсясистематичні рекомендаційні покажчики літератури на допомогу комплектуваннюбібліотек певного типу, наприклад «Каталог районной библиотеки», який у свійчас служив взірцем при організації систематичних каталогів у масовихбібліотеках.
Видавничо-книготорговельна бібліографія знає такібібліографічні жанри: тематичні плани видавництв, в яких подаютьсябібліографічні відомості про всі видання, що вийдуть у зазначеному календарномуроці, й рекламні буклети (аркушеві видання у вигляді нерозрізаного зошита). Востанніх, на відміну від тематичних планів, подаються відомості лише проокремі, найзначніші видання, які уже вийшли або вийдуть в тому чи іншомувидавництві. Здебільшого це тематичні добірки літератури, яка потребує активноїпропаганди, та проспекти передплатних видань.
Бібліографічними словниками називаються посібники,присвячені діячам науки і культури, а також громадським діячам, в якихбіографічні відомості про тих чи інших осіб доповнюються списками їх творів талітератури про них. Весь літературно-бібліографічний матеріал про кожну особузбирається в окремій, так званій персональній, рубриці, а самі рубрики(«персональні гнізда») розташовуються в алфавіті прізвищ осіб.
Календарі знаменних і пам'ятних дат – це видання журнального типу, в яких подаються за тематичнимирозділами літературно-бібліографічні матеріали до найважливіших подій вісторичному минулому і в сучасному суспільно-політичному й культурному життікраїни та зарубіжних країн.
Семінарії – посібники, щознаходяться на стику науково-допоміжної і рекомендаційної бібліографій іпризначені для навчальних та наукових цілей. Можуть бути присвячені певнійособі або окремій науковій проблемі, наприклад посібники О.І. Гончара «ГригорійКвітка-Основ'яненко» (К., 1993). Складаються здебільшого з двох частин, впершій з яких вміщується огляд найважливіших першоджерел з теми семінарію тадовідкові матеріали про життя й діяльність особи, якій призначено семінарії, вдругій – теми для самостійних наукових розвідок із списками основноїлітератури.
Кола читання –рекомендаційно-бібліографічні посібники широкого цільового й читацькогопризначення, зміст яких присвячено певному циклу взаємопов’язаних чи близькихміж собою тем.
Плани читання – невеликірекомендаційно-бібліографічні посібники, адресовані бібліотекарям і конкретнимгрупам читачів з метою надання допомоги у керівництві читанням та прищепленнячитачам навичок систематичного читання.
Бесіди про книги –рекомендаційно-бібліографічні посібники оглядового характеру, призначеніголовним чином для використання в усній пропаганді книги.
Бібліографічні пам’ятки, або книжкові закладки: короткі, але достатньо аргументовані бібліографічні рекомендації, щочитати далі з теми чи іншої книги.
Методико-бібліографічні збірники – видання на допомогу масовій роботі бібліотек.
1.2 Поняття бібліографічної інформації
Бібліографічна інформація (БІ)— це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити залітературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції,оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретніпублікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомостіпро твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або збібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостямиє: прізвище автора; назва твору; рік і місце видання (або джерело Публікації);назва видавництва; обсяг твору (в сторінках); додаткові дані, що уточнюютьосновні відомості про видання (жанр літературного твору, прізвище редактора,назва установи або організації, яка підготувала видання, тощо).
Бібліографічну інформацію називають щевторинно-документальною інформацією, або інформацією другого ступеня. Цеозначає, по-перше, що БІ оперує не конкретними. Знаннями, які містяться вджерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лишевідомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактногопоняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксованою на папері (або наякомусь іншому матеріалі) у вигляд рукописного або друкованого тексту, – тобтонабути вигляду документа.
Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові йприкладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; воналише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадковобібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись тлумачили як«ключ до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання – в цьому сутьбібліографічної інформації.
Людство навчилося користуватися бібліографічною інформацієюще задовго до того, коли були осмислені її природа, значення та місце в життісуспільства. Про це свідчать літературні пам'ятки, що дійшли із сивої давнини івідповідають сучасним уявленням про конкретні форми бібліографічної інформації,зокрема переліки книг, зроблені на глиняних плитках (найдавніша, датована 2000роком до н. е., знайдена при розкопках в Ніппурі – столиці Шумеру), уривки з«Таблиць» вченого і поета Стародавньої Греції Каллімаха (III ст. до н. е.),вітчизняний список «істинних» і «фальшивих» книг в «Збірнику Святослава» (1076р.) та ін.
Той, хто складав ці списки та переліки книг, займався, якщовжити сучасну термінологію, бібліографуванням – підготовкою бібліографічноїінформації для її практичного використання. Отже, вже тоді формуваласябібліографічна діяльність, до якої в кінцевому підсумку зводиться поняття«бібліографія»– в його сучасному розумінні.
Термін рідко вживався навіть в творах античнихписьменників, а із загибеллю античної цивілізації на багато століть зникзовсім.
Вдруге він народився у Західній Європі, у XVII ст., і вжеозначав «книго описання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжковихзібрань.
Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічноїгалузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все розвитоккниготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготорговіпочали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночасзначного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін«бібліографія» перейшов на всі бібліографічні праці, взяті як окремо, так І всукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками»,«тезаурусами» і т. ін.).
Ще пізніше, починаючи з XVIII ст., коли посталанеобхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін«бібліографія» набув ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою прокнигу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики.
Вчені сформулювали нове визначення терміну: бібліографія якнауково-практична діяльність з підготовки і доведення бібліографічноїінформації до споживачів. Це зробило всі інші тлумачення терміну, що існувалидосі, застарілими. Проте поряд з новим поняттям, зафіксованим у державномустандарті у науково-популярній та публіцистичній літературі ще нерідковживається поняття бібліографії в розумінні покажчик або список літератури.
Форми існування бібліографічної інформації
Бібліографічна інформація може бути явною, доступноюкожному читачеві, і завуальованою, «схованою» від читача. Останнє означає, що якийсьчас (в принципі нічим не обмежений) вона існує в потенції, в «тайниках»документального масиву, в формі окремих, неорганізованих відомостей про творидруку (документи). Завдання бібліографа полягає в тому, щоб зробити цюінформацію явною. Для цього він виявляє всі передбачені нормами бібліографічноїінформації відомості про твори друку й документально фіксує їх у чітковизначеній логічній послідовності.
Отже, бібліографічна інформація є результатомцілеспрямованої бібліографічної діяльності її виникає в процесі взаємодіїсуб'єкта і об'єкта цієї діяльності (людини і джерел первинної інформації). Цяобставина має принципове значення для розуміння питання, чому бібліографічнаінформація в конкретних своїх формах стає ідейною, соціальне активною. Такою їїроблять люди, які займаються бібліографічною діяльністю, і значною мірою творидруку, в яких відбиваються характер і напруга класової боротьби.
Сучасна бібліографічна інформація має справу по лише зкнигами, журналами, газетами та іншими пилами друкованої продукції, а й зтакими документами, як звукозаписи на платівках і магнітних стрічках,фотографії, кіноплівки, діапозитиви, карти, креслення тощо. За обсягом вонаможе складатися із відомостей про десятки й сотні документів і можеобмежовуватися відомостями про один який-небудь документ (або лише про якусьчастину документа).
Елементарною одиницею бібліографічної інформації е такзване бібліографічне повідомлення, яке слід розуміти як упорядковану сукупністьосновних відомостей про той чи інший твір друку, необхідних і достатніх дляйого ідентифікації та пошуку.
Бібліографічне повідомлення виступає як зовнішня формаіснування БІ і може бути двох видів – усним і письмовим. Бібліографічнеповідомлення, зафіксоване в письмово-документальній формі, називається бібліографічнимзаписом.
Поняття «бібліографічне повідомлення» і «бібліографічнийзапис» відбивають різні фази реального існування бібліографічної інформації.Бібліографічний запис – це структурно цілісний першоелемент всякогоінформаційного посібника; він наділений необхідною змістовно-інформаційноюзакінченістю (тобто подає з достатньою повнотою відомості про відповідний твірдруку). Завдяки своїй цілісності й інформаційній закінченості бібліографічнийзапис може існувати як самостійне джерело інформації (наприклад, каталожнакартка, бібліографічне посилання в книзі) і може включатися до бібліографічногопосібника як його елементарна одиниця.
Елементи бібліографічного опису
Бібліографічний опис складається з елементів, кожен з якиххарактеризує твір друку. Елементи утворюють заголовок і текст бібліографічногоопису.
За державним стандартом 7.0—77 бібліографічний записскладається з бібліографічного опису, анотації, класифікаційних індексів,предметних рубрик, шифру зберігання та ряду інших даних.
Бібліографічний опис — це набіросновних відомостей про твір друку, за якими його можна ідентифікувати, а такожскласти уявлення про його зміст, читацьке й цільове призначення, обсяг,довідковий апарат тощо. Елементи бібліографічного опису строго уніфіковані,завдяки чому бібліографічна інформація може бути закладена в пам'ять ЕОМ(електронно-обчислювальної машини). Бібліографічний опис не тільки сприяєпошуку та ідентифікації того чи іншого твору – він ще певним чином характеризуєйого. Тому бібліографічний опис в цілому кваліфікується також як засіббібліографічної характеристики.
Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічногозапису. Всі інші елементи – анотація, індекс, рубрика тощо – включаються дозапису за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одногобібліографічного опису. В цьому випадку понятійний зміст термінів«бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.
У бібліографічному описі використовують такі умовнірозділові знаки:
.- крапка і тире
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
/ коса риска
// дві косі риски
( ) круглі дужки
[ ] квадратні дужки
+ плюс
= знак рівності
Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знакомкрапка і тире (.-), який допускається заміняти знаком крапка (.).
Складаючи бібліографічний опис, використовують різніскорочення, які регламентовані відповідними стандартами.
Бібліографічна практика знає ще один, головний, спосіб існування(і водночас – розповсюдження) бібліографічної інформації – бібліографічнийпосібник.
Згідно стандарту на бібліографічну термінологію,«бібліографічний посібник» – це упорядкована сукупність бібліографічнихзаписів». Кількість записів у посібнику в принципі не має обмежень і в кожномуконкретному випадку зумовлюється реальною потребою в тій чи іншій бібліографічнійінформації. Кожний запис в посібнику має відповідне місце, зумовлене змістом іформою посібника, і вступає у взаємодію з іншими. Завдяки цьому підвищуєтьсяінформативність кожного окремо взятого запису і посібника в цілому. Отже,упорядкованість записів означає не тільки їх формальну спільність, а йспільність ідейно-тематичну, змістову, означає добір творів друку увідповідності із замислом посібника, його читацьким та цільовим призначенням.
Бібліографічна інформація виступає як бібліографічної посередницяміж читачем і творами друку (а в ширшому плані – між споживачами інформації ідокументами). В якійсь мірі вона усуває протиріччя, що виникають в системі«книга – читач» (або «документ – споживач інформації») в процесі суспільногофункціонування творів друку.
Бібліографічна інформація – явище двостороннього зв'язку.Одним боком вона повернена до читача: орієнтує його в океані первинноїінформації; другим – до джерел первинної інформації: впорядковує відомості протвори друку. Як в першому, так і в другому випадках бібліографічна інформаціяспрямована на задоволення документально-інформаційних потреб суспільства. Вцьому її соціальна природа й соціальне призначення.
Розрізняють три основні суспільні функції бібліографічноїінформації:Комунікативна функція БІ (від лат. communicatio –повідомлення) пов'язана з доведенням до читачів загальних відомостей проіснування тих чи інших творів, а також про зміст творів, уже відомих читачеві.
Пошукова функція полягає у вирішенні завдань, зумовленихбібліографічним пошуком тих чи інших документів. Ця функція може бутиреалізованою, наприклад, за допомогою алфавітного каталогу. Двом функціям –пошуковій і комунікативній – властивий формальний підхід до бібліографічногоматеріалу (джерел первинної інформації).
Оціночна функція БІ пов'язана збезпосереднім практичним використанням творів друку й орієнтується назадоволення запитів конкретних груп читачів. Вона носить ціннісний характер іреалізується всією сукупністю бібліографічних засобів: прямими оцінками творівдруку, характером подачі бібліографічного матеріалу, його організацією тощо.
Бібліографічний опис має бути точним, чітким, повним іводночас лаконічним, доступним для швидкого огляду. Тому особливого значеннянадається уніфікації бібліографічного описання, тобто приведенню описів доєдиної форми. Уніфікація описання створює можливості для впровадження вбібліотечно-бібліографічні процеси електронно-обчислювальної техніки.
Вимоги щодо уніфікації описання фіксуються у спеціальнихінструкціях і стандартах.
Бібліографічне описання здійснюється за принципом de visu,як правило, мовою тексту видання, що описується. Лише в окремих випадках,зумовлених особливостями бібліографічних посібників (наприклад, у виданняхкнижкових палат), допускається описання іншомовних видань російською мовою абомовою тієї республіки, на території якої знаходиться установа, що займаєтьсябібліографуванням. У практиці масових бібліотек, які не займаються публікацієюбібліографічних матеріалів, допускається запозичення готових описів із авторитетнихбібліографічних джерел без перевірки de visu.
Основним джерелом відомостей для бібліографічного описанняє самі твори друку – їхні титульні сторінки, обкладинки, випускні дані тощо.Відомості, взяті не з титульних сторінок, беруться в квадратні дужки – [ ].Елементи опису подаються у загальноприйнятій для всіх описів логічнійпослідовності, яку не можна порушувати; кожен елемент наводиться з присвоєнимйому розділовим знаком, який проставляється перед елементом (див. «Аналітичнусхему»).
Опис книги, наведений у «Аналітичній схемі», убібліографічному посібнику матиме такий вигляд:
Бойко О.П., Кубрак С.Я. Книга і культура =The book andculture: Від папірусного сувою до мікрофіші: Нариси з історії писемності ікниги / Центр, наук; Передмова Л.М. Хмари; За ред. В.Д. Костенка; Худож. Ф.А.Масловатий. – 2-ге вид., доп. Р.І. Михайловим,— Львів: Вища школа, Вид-во приЛьвів, ун-ті, 1993.—388 с., іл.; 24 см + дод. (15 с.; 24 см).— (Книга на службімиру і прогресу; Вип. 9).— Бібліогр.: с. 377—383. Покажч. імен: с. 384—386.—ІСБН В опр.: 15 грн. 8000 пр.
На відміну від каталогізаційного опису, опис убібліографічних покажчиках не має абзаців (опріч початкового і абзацу дляспецифікації), а також інтервалів між зонами і елементами, – всі елементи описуподаються у вигляді суцільного тексту. Переважна більшість елементів описупишеться з великої букви. Допускається скорочення слів згідно з правилами,визначеними у спеціальних стандартах (за винятком слів, що становлять заголовокопису).
Є ще кілька правил, що стосуються описання книг:
1) основна назва твору в описі повинна відповідати назві,що стоїть на титульній сторінці;
2) при наявності на титулі двох і більше назв окремихтворів, включених до видання, і при відсутності загальної назви для книги уописі повторюються назви всіх творів у тій же послідовності, що й на титульнійсторінці;
3) порядкові номери видань зазначаються арабськими цифрами,наприклад, «2-е вид.»;
4) назви місць видань пишуться повністю, у називномувідмінку.
При наявності на титулі книги двох місць видання у описізазначаються обидва; при відсутності таких відомостей взагалі – проставляютьсяслова: «Б. м.» (Без місця). Назви видавництв, як правило, пишуться у скороченійформі. Якщо видавництво не зазначено, проставляються слова: «Б. в.» (Безвидавництва). Відсутність року видання позначається словами: «Б. р.» (Безроку). Слова «Б. м.», «Б. в.», «Б. р.» не беруться в тексті опису ні в лапки,ні в квадратні дужки. Назви видавництв не перекладаються.
Якщо в книзі є аркуші ілюстраційного матеріалу, що неввійшли до загальної пагінації, їх зазначають в зоні кількісної характеристикислідом за відомостями про пагінацію і ілюстрації.
У заголовку опису ім'я автора пишеться з інверсією, тобтоспочатку проставляється прізвище, потім ініціали. В усіх інших випадках іменаавтора, редактора, художника та інших осіб пишуться у загальноприйнятій длякнижкових титулів послідовності: спочатку ініціали, потім прізвище. У тихвипадках, коли у заголовку опису замість ініціалів подається повне ім'я автора,ім'я відокремлюється від прізвища комою, що показує на вжиту тут інверсію.
Непорушним правилом професійного оформлення бібліографічнихзаписів є додержання рекомендацій державного стандарту. Не можна нехтувати нетільки жодним елементом опису, а й жодним розділовим знаком.
У масових бібліотеках книги описуються найчастіше підпрізвищами індивідуальних авторів, під колективним автором і під назвою твору.
Правила передбачають різні варіанти оформлення описів підпрізвищами авторів. Так, твори, що належать одному або двом авторам, описуютьсятільки під прізвищами цих авторів. Твори трьох авторів можуть описуватися підпрізвищами всіх трьох авторів або під прізвищем одного автора, зазначеного увиданні першим, з додатком слів «та ін.». Твори чотирьох і більше авторівописуються під назвою, а прізвища авторів розміщуються у зоні відомостей проавторство – відразу за навкісною рискою, але не більше трьох. Після третьогопрізвища проставляються слова «та ін.».
Описи видань під колективним автором використовуютьсяздебільшого у каталогах та картотеках; у бібліографічних виданнях вонизустрічаються рідко (виняток становлять «літописи» книжкових палат). Узаголовку таких описів наводиться офіційна назва колективу (установи абоорганізації) в називному відмінку, нерідко із зазначенням країни. Книги кількохколективних авторів описуються під назвою одного колективу, зазначеного натитульній сторінці першим. Всі останні елементи тексту опису розташовуються заправилами описання під індивідуальним автором.
Свої особливості має описання багатотомного видання. Довсього видання застосовується зведений опис, що складається із загальноїчастини і специфікації. Якщо описується не все видання, а окремий том, який маєконкретну назву, застосовується спосіб описання під індивідуальним автором;відомості про видання в цілому в таких випадках виконують роль серії й берутьсяв дужки. Наприклад:
Паустовский К. Повесть о жизни: [Время больших ожиданий;Бросок на юг; Книга скитаний].– М.: Худож. лит., 1990.— 574 с,— (Собр. соч.;Т. 5).
Вживається також варіант скороченого опису багатотомноговидання, в якому нема специфікації, а саме видання характеризується в цілому,без розкриття особливостей кожного тому. В зоні кількісної характеристики вцьому описі зазначаються лише номери першого й останнього томів.
Об'єктом аналітичного описання є твори надруковані взбірниках або серіальних виданнях. Аналітичний опис складається з двох частин:
1) відомостей про твір, що описується,
2) відомостей про видання.
В якому твір, що описується, надруковано. Ці частинивідокремлюються крапкою і тире (.–), при цьому друга частина починаєтьсясловами: «В кн.». Наприклад:
Стельмах М. Наша любов і святиня.– В кн.: Шевченко, Тарас.Кобзар. К., 1989, с. 3—8.
В аналітичних описах розбивка тексту опису на зони задопомогою крапки і тире не вживається. Крім того, опускається назвавидавництва; в зоні кількісної характеристики зазначаються не кількістьсторінок, у виданні, а сторінки, на яких надруковано твір, що описується. Приописанні публікацій, що входять до авторських Зібрань творів, прізвище автора вдругій частині опису не повторюється; опускаються також слова «В кн.:», а назвивидань пишуться скорочено. Наприклад:
Мирний, Панас. Лихо давне й сьогочасне. – Твори: В 3-х т.К., 1986, т. 1, с. 356—405.
Астафьев В. Пастух и пастушка: Современная пастораль.–Собр. соч.: В 4-х т. М., 1979, т. 1, с. 299—438.
Винятком з цього правила є описання публікації в зібранняхтворів, що належить іншому авторові (вступна стаття, післямова тощо).Наприклад:
Колесник П.Й. Великий художник-реаліст.– В кн.: Мирний,Панас. Твори: В 3-х т. К., 1976, т. 1, с. 5—24.
Описання творів (статей), опублікованих у журналах тагазетах, здійснюється за такою схемою: в першій частині опису зазначаютьсяпрізвище автора і назва статті (або тільки назва статті, якщо немає автора), вдругій – назва журналу або газети. Після назви журналу, яка може бути записанаскорочено, проставляються рік видання і номер журналу та сторінки, на якихопублікована стаття, а після назви газети – рік видання, число і місяць. Якщо вгазеті більше шести сторінок, зазначаються також сторінки. Наприклад:
Беспалова 9. К. Библиография как деятельность. – Сов.библиогр., 1990, № 6, с. 10—18.
Описання частин твору, яке є різновидністю аналітичногоописання, включає:
1) скорочений опис твору в цілому,
2) опис частини твору, який подається з нового рядка.
Якщо треба описати сторінку тексту, яка не має назви, тоназва формулюється бібліографом відповідно до змісту сторінки, що описується, йпроставляється в другій частині після зазначення-скороченого слова «Сторінка» іпагінації. Наприклад:
Мавричева К.Г. Н.А. Рубакин — М.: Книга, 1992. С. 95:Літературознавець В.Я. Кирпотін про М. О. Рубакіна.
За таким же способом описуються рецензії і реферати: їхописи приєднуються до скорочених описів творів, про які йдеться в рецензії аборефераті (після відповідної примітки: «Рец.:» або «Реф.»).
У тому випадку, коли рецензія описується як самостійнийтвір (за способом описання статей із журналів і газет), її опис доповнюєтьсяосновними відомостями про твір, на який вона складена. Ці відомості, взяті вквадратні дужки, подаються слідом за назвою рецензії (або за прізвищемрецензента, якщо рецензія не має назви) з відповідною поміткою: «Рец. на кн.:»,«Рец. на повість:», «Рец. на ст.:». Наприклад:
Мороз Л. Життя — горіння. [Рец. на кн.: Плачинда С.Олександр Довженко. К., 1980] —Дніпро, 1991, № 10, с. 143—147.
В тих випадках, коли елементи опису недостатньо розкриваютьзміст та особливості того чи іншого видання, опис супроводжується анотацією аборефератом, які подаються після бібліографічного опису з абзацу.
Об’єктом бібліографічного описує книга, брошура, однотомне чи багатотомне видання, а також окремий том (випуск)багатотомного чи серіального видання, нормативно-технічний і технічний документ(стандарт, технічні умови, техніко-економічні нормативи і норми, патентнідокументи, промислові каталоги, прейскуранти на матеріали, обладнання тавироби), депонована наукова робота, неопублікований документ ( звіт про НДР,неопублікований переклад, дисертація тощо).
Об’єктом бібліографічного описуможе бути і складова частина документу – стаття, для ідентифікації та пошукуякої потрібні відомості про документ, в якому вона наведена.
Загальний вигляд бібліографічного опису статті:
Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є цястаття.– Місце видання: Видавництво, рік видання. – Сторінки, на якихнадрукована стаття.
Подання інформації про автора, назву статті, про книгу, вякій є ця стаття, вихідні дані видання наводять згідно з п.2.7.1-2.7.6.
Скорочення слова Сторінка подається українською мовою якС., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32;P.12-32; S.12-32).
Примітки:
1. Бібліографічні посилання і списки стереотипних іперекладних видань допустимо наводити у тому вигляді, як вони є в оригіналі.
2. Назви періодичних видань ( журналів, вісників,бюлетенів, збірників, серійних видань) наводять у вигляді загальноприйнятихскорочень чи абревіатури, які є достатніми для ідентифікації видань.
Бiблioгpaфiчний oпиc джepeл, oпyблiкoвaниx y вcecвiтнiйкoмп'ютepнiй мepeжi Internet (Woгld Wide Web).
Пocилaння на eлeктpoннi джepeлa – явище нове й ocтaтoчнoнeвнopмoвaне. Пpaктикyють такі cтилi цитувань: MLA, APA та ISO. ISO – цеcтaндapт ISO 690-2, прийнятий Miжнapoднoю opгaнiзaцiєю cтaндapтизaцiї, пpoтe щене aдaптoвaний до нaцioнaльниx нopм не aнглoмoвниx країн. Biн пepeдбaчaє oпиcджepeлa вiдпoвiднo до вимог ГОСТу 7.1-84, пicля якого в [ ] зaзнaчaють, пicляcлoвa Цuт. aбo Cited дaтy вiдвiдaння cтоpiнки в Internet. Пicля цього зазначають:Дocтyпний з: aбo Available from: i в URL aдpecy cтоpiнки.
Приклади оформлення бібліографічного опису у перелікупосилань ( у звітах про ндр), у списку використаних джерел (у дисертації), усписку опублікованих робіт ( в авторефераті):
Монографія (один, два або три автори)
Василенко М.В. Теорія коливань: Навч. посібник. – К.: Вищашкола, 1992.- 430 с.
Буров Є. Комп’ютерні мережі / За ред. В.Пасічника. – Львів:БаК, 1999.- 468 с.
Опанасів В.В., Василевський О.Н. Розрахунки електричних кілна програмованих калькуляторах.– К.: Техніка, 1997.- 85 с.
Меликов А.З., Пономаренко Л.А., Рюмшин П.А. Математическиемодели многопотоковых систем обслуживания. – К.: Техніка, 1991.- 265 с.
або
Меликов А.З. и др. Математические модели многопотоковыхсистем обслуживания.–К.: Техніка, 1991.-265 с.
Монографія ( чотири, п’ять і більше авторів)
Гелле К. та ін. Історія Норвегії / Кнут Гелле, СтолеДюрвік, Ральф Даніельсен та ін./ Пер.з норв.Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.–Львів:Літопис, 2001.- 351с.
Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет /С.А.Давимука, А.Ф.Колодій, Ю.А.Кужелюк, В.М.Подгорнов, Н.Й. Черниш –Львів,2001.-351с.
Багатотомне видання
Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Книга 1.– Львів:Ін-т народознавства НАН України, 1997.- 424 с.
Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / НАНУкраїни.-К.: УРЕ ім.М.П. Бажана,1990.
Збірка наукових праць
Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр.– К.: Либідь,1993.- 99 с.
Задорожний Б. Проблеми загального та германськогомовознавства: Зб.праць / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2000.- 250 с.
Словники
Библиотечное дело: Терминол.словарь / Сост. И.М. Суслова,Л.Н. Уланова.-2-е изд. – М.: Книга, 1986.- 224 с.
Довідники
Плиса В.Й.Страхування: Довідник.– Львів: Видавничий центрЛНУ ім. Івана Франка, 2001.- 197 с.
Перекладні видання
Гроссе Э., Вайсмангель Х. Химия для любознательних / Пер.снем.-М.: Химия, 1980.- 392 с.
Складові частини (статті) з:
книги
Дюрвік С. 1536-1814 // Історія Норвегії / Пер. з норв.Н. Іваничук,І. Сабор, М. Красавіна.– Львів: Літопис, 2001.- С. 91-167.
Черниш Н. Стан духовної культури та життєві орієнтаціїнаселення // Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет.– Львів, 2001.-С.3 24-351.
збірника
Хоронжий А. Соціальний контроль в умовах ринкових відносин //Трансформаціяекономічної системи в Україні: Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка.- Львів: Інтереко,2000.- С. 382-384
журналу
Коржанський М.Й. Про принципи кримінального права України// Право України.- 1995.- №11.- С. 69.
Табак Ф.Український фольклор у творах Карла Францоза //Народна творчість та етнографія.– 1969.- №1.- С. 24-29.
Бобак Я., Черник Я. Генетичні нестабільності ліній LozengeDrosophila melanogaster // Вісн. Льв. ун-ту. Сер. біол. Вип. 26.- 2000.-C.39-46.
іноземного журналу
Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix // Oncolgy.–1993.- Vol.7, №2.-P. 89-96.
енциклопедії
Костюченко В.А. Дитяча література // УЛЕ.- Т.2.- К.: УРЕ ім.М.П. Бажана,1990.
тези доповідей
Пономаренко Л.А., Жучкова И.В. Оптимальное назначениеприоритетов при организации доступа в локальных сетях АСУТП // ТрудыМеждунар.конф.”Локальные вычислительные сети” (ЛОКСЕТЬ 88).- Т1.-Рига: ИЭВТ АНЛатвии, 1995.- С. 507-515.
Камишин В.В. та ін. Система оцінки науково-технічнихпрограм та напрямків за допомогою експертного опитування методом “ДЕЛЬФІ” //VIIIМеждунар. науч.-практ. конфер.”Система научно-технической информации: проблемыразвития и функционирования”/ Тез. док. и сообщ., 30-31 мая 2001 г.- К.: УкрИНТЭИ,2001.- С. 71-76.
Депоновані наукові праці
Тріщ Б.М. Оптимізація температурних полів і напружень уквадратній пластині з отвором / ЛНУ ім. Івана Франка.– Львів, 2000.-14 c.- Деп.в ДНТБ України 11.12.2001, №239 — Ук01.
Дисертації
Луус Р.А. Дослідження обладнання з пневмо-вакуумнимприводом для захоплення, переміщення і фіксації при обробці пористихбудівельних виробів: Дис. канд. техн. наук: 05.05.04.- К.,1992.- 212с.
Автореферати дисертації
Куницький Р.Й. Соціальний захист населення в умовахпереходу до ринкової економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01.-Львів,1995.-37 с.
Звіт про НДР
Проведення досліджень і випробувань теплотехнічнихвластивостей камер типу КХС: Звіт про НДР (заключний) / Київський політехнічнийінститут (КПІ).- №ДР0096U001456; Інв. № З 1154799.- К., 1999.- 90 с.
Стандарти
ДСТУ 3008-95 Документація. Звіти у сфері науки і техніки:Структура і правила оформлення.– К.: Держстандарт України.-1995.- 37 с.
Авторські свідоцтва
Линейный импульсный модулятор: А.С. 1626362.Украина, МКИНОЗК7/02/ В.Г. Петров.- №4 653428.21; заявлено 23.03.92; опубліковано. –№13.- 4с. ил.
Патенти
Пат.4601572 США, МКИ G 03 B 27/74.Microfilming system withzone controlled adaptive lighting: Пат.4601572 США, МКИ G 03 В 27/24/ D.S.Wise(США); McGraw-Hill Inc.-№ 721205; Заяв. 09.04.85; Опубл. 22.06.86; НКИ 355/68.-3 с.
Каталоги
Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен-современность / АНСССР, Зоол.ин-т / Под ред.И.М. Громова, Г.И. Барановой.– Л.: Наука. Ленингр. от-ние,1981.-456 с.
Відомості з Інтернету (рекомендовано)
Гpaбинcький I.M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Планипpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. – Львiв, 2000.- [Цит. 2001, 5ciчня].– Дocтyпний з: .
Львівський yнiвepcитeт. – Львів, 2000.– [Цит. 2001, 5ciчня].–Дocтyпний з: .
Li S., Crane N. Electronic Souгces: MLA Style ofCitation.-199б.-[Cited 2000, 12 June].- Available from:
Timoshenko V.P. New Soviet Economic Plan: Its AgriculturalAspect // The Journal of Political Economy.- 1953.- Vol.61, Issue6.-P.489-508.- [Cited 2000, 8 Dec.].- Available from:.
International Standard ISO 690-2: Information andDocumentation:
Bibliografic References: Part 2. Electronic Documents orParts Thereof: Additional Examples.- 1999.- [Cited 2001, 5 Jan.].-Availablefrom:
Реферат (від лат. referre –доповідати, повідомляти) – стислий виклад змісту твору друку з наведеннямосновних даних і висновків.
В деяких інформаційно-бібліографічних виданнях і накаталожних картках бібліографічний опис супроводжується класифікаційнимиіндексами, певними довідками (див. дод. 3). Класифікаційний індекс – цеумовне буквено-цифрове позначення розділу схеми класифікації, до якого зазмістом належить даний твір друку. Предметна рубрика –- словеснепозначення предмета (питання), що розглядається в книзі чи статті.
1.3 Анотація: структура, методика анотування
Анотація (від лат. annotatio –зауваження, помітка) — це коротка, стисла характеристика письмового твору.
Анотуванням називається процесвиявлення її організації (компоновки) у структурно цілісний текст відомостей, які,доповнюючи бібліографічний опис, храктеризують зміст, ідейно-політичнуспрямованість, призначення, походження, оформлення та інші особливості творівдруку. Завдяки анотаціям підвищується інформативність бібліографічних записів ібібліографічного посібника в цілому.
Анотації бувають двох типів – довідкові та рекомендаційні. Воснові цього поділу лежить суттєва ознака – функціональне призначення анотацій (див.дод. 3).
За способом розкриття змісту твору, то анотується(формальна ознака), анотації поділяються на загальні аспектні; за обсягомлітературно-документального матеріалу, що анотується (також формальна ознака),– на аналітичні, індивідуальні й групові (зведені).
Довідковою називається анотація,яка уточнює й поширює інформацію, що міститься в бібліографічному описі, зметою кращої орієнтації читача в тематиці, змісті, призначенні твору друку.Довідкові анотації полегшують вибір творів, але не виконують безпосередніхзавдань. Залежно від характеру бібліографічного посібника, для якого призначенаанотація, й особливостей твору, що анотується, довідкова анотація може бутикороткою, утвореною з кількох слів або фраз, і розгорнутою, оціночною за своїмхарактером. Інколи довідкова анотація містить простий перелік творів аборозділів, що становлять той чи інший збірник або ту чи іншу монографію.
Різновидом довідкової анотації є так звана пояснювальнаанотація, яка доповнює бібліографічний опис відсутніми в ньому відомостями,необхідними для орієнтації в тематиці і змісті твору друку. Вона включаєтьсябезпосередньо в текст бібліографічного опису і, будучи взята в квадратні дужки,займає в ньому місце другої назви твору. Найчастіше такі анотації зустрічаютьсяу виданнях державної бібліографії.
Приходько Л. Мости дружби: [Про співробітництво між укр.театрами і театрами інших країн]. – Укр. театр, 1998, № 5, с. 4—6.
Задорнов Н. Первое открытие: Роман [о рус. землепроходцахXVIII в. Василии Пояркове и Тимофее Хабарове].— М.: Воениздат, 1984.—420 с.,ил.
Рекомендаційною називаєтьсяанотація, яка цілеспрямовано характеризує тематичні, змістові й формальнівартості твору друку відповідно до його цільового й читацького призначення.Така анотація пропагує твір, виходячи із завдань суспільства і інтересівчитачів, визначає місце конкретного твору в систематичному читанні.Рекомендаційна анотація нерідко насичена ілюстративно-пізнавальним матеріалом,взятим із першоджерела.
Степанов А. Порт-Артур / Вступ, статья А. Полосиной. – М.:Худож. лит., І 971. Кн. 1. 655 с. Кн. 2. 638 с.
Загальною називається анотація,яка всебічно характеризує твір, створює досить повне й чітке уявлення про йогоавтора, тему, зміст, призначення тощо. Найчастіше такі анотації вживаються вуніверсальних й тематичних рекомендаційних посібниках, у виданняхвидавничо-книготорговельної бібліографії, у друкованих анотованих картках.
Висоцький С. О. Про що розповіли давні стіни.— К.: Наук,думка, 1998— 143 с.
Аспектна анотація, навпаки,характеризує твір друку лише в певному розрізі, зумовленому характером і темоюбібліографічного посібника.
Шекспир В. Король Иоанн, – Полн. собр. соч. В 8-ми т. М 1958Т. З, с. 311—408.
Аналітичною прийнято називатианотацію, що характеризує або розкриває зміст частини твору (розділу,параграфу, сторінки), яка, на відміну від статті із збірника, не може бутивідокремлена й описана як самостійний твір.
Тичина, Павло. Із щоденникових записів.— К.: Просвіта,1991.
Індивідуальною називаєтьсяанотація, присвячена лише одному окремому моно виданню чи одній окремійпублікації в збірнику, журналі, газеті; груповою, або зведеною, – анотація, щохарактеризує кілька творів друку, близьких між собою в тематичному,хронологічному, типологічному чи якомусь іншому відношеннях, не дивлячись нате, належать вони одному й тому ж авторові чи кільком різним авторам,опубліковані окремо чи в збірниках.
Марков С.Н. Земной круг: Книга о землепроходцах имореходах.– М.: Современник, 1986.—623 с., ил.
Марков С.Н. Вечные следы.– М.: Мол. гвардия, 1993.— 496 с.,ил.— (Бригантина).
Марков С.Н. Летопись / Предисловие акад. А.П. Окладникова;Послесл. Й. Иноземцева.– М.: Мол. гвардия, 1988.—288 с., ил.— (Бригантина).
Оскільки кожна анотація наділена всіма видоутворюючимиознаками, за якими систематизуються анотації в цілому, то одна й та ж анотаціяможе бути одночасно довідковою і загальною, довідковою і аналітичною, аспектноюі груповою і т. ін. Отже, кожне окремо взяте термінологічне визначення тієї чиіншої анотації (довідкова, рекомендаційна, аналітична тощо) відбиває абопідкреслює лише один бік, одну властивість певної анотації, на якійакцентується увага. Якщо ж треба дати всебічну характеристику тієї чи іншоїанотації, то перераховуються всі її видові особливості, тобто анотаціяхарактеризується за всіма трьома розділами класифікаційної схеми.
Анотація складається із внутрішньо цілісних частинанотаційного тексту, або елементів, якими є:
а) відомості про автора,
б) характеристика ідейно-політичної спрямованості твору,
в) характеристика центральної теми (основного змісту)твору,
г) відомості про тип видання і його структуру,
д) характеристика форми викладу матеріалу,
е) відомості про призначення твору,
є) характеристика художньо-поліграфічного йредакційно-видавничого оформлення книги,
ж) методичні вказівки (поради) щодо вивчення тавикористання твору.
Кожен елемент анотації, характеризуючи певним чином твірдруку, конкретизує читацьке уявлення про його зміст, вартості й призначення.Так, відомості про автора нерідко включають дати життя і діяльності автора,характеризують його як вченого, громадського й культурного діяча, інколимістять характеристику епохи, за якої жив автор. Наприклад:
Повість «Fata morgana» — одне із найвидатніших явищ українськоїлітератури, її автор – Михайло Михайлович Коцюбинський (1864—1913) – з великоюхудожньою силою показав...
Уїльям Фолкнер (1897—1962) належить до того поколінняамериканських письменників, яке увійшло в літературу після першої світовоївійни, їх прозвали тоді «загубленим поколінням»...
Характеристика ідейно-політичної спрямованості творунерідко поєднується з характеристикою основного змісту (центральної теми)твору. Разом вони пояснюють назву твору, розкривають його проблематику,наукову, практичну й естетичну цінність. Досягається це різними способами:акцентуванням уваги читача на актуальності й новизні теми, на значущостітеоретичного внеску в науку, на багатстві фактичного матеріалу, посиланням навідгуки преси, провідних спеціалістів тощо. Наприклад:
Роман Ю. Яновського «Вершники» — один із найсвоєріднішихтворів української літератури про громадянську війну, книга високої романтичноїнапруги. Написана кришталево чистою, поетичною мовою, в формі новел, вонапередала пафос боротьби за революцію...
Характеристика ідейно-політичної спрямованості передбачаєтакож непримиримість до будь-яких проявів буржуазної ідеології, фіксацію ванотації суттєвих недоліків, якщо такі є в творі, що анотується, зазначеннярецензій.
Відомості про тип видання («наукова праця», «навчальний посібник»,«збірник документів», «мемуари», «науково-популярний нарис», «довідник» тощо)дають уявлення про читацьке призначення видання; відомості про структурудопомагають зрозуміти зміст і проблематику книги, особливо, коли в анотаціїперераховуються основні розділи книги. Не випадково в довідкових анотаціях цимелементом нерідко обмежується характеристика змісту. Характеристика формивикладу, нерідко дуже стисла, обмежена кількома словами (чи навіть однимпобіжним, але виправданим словом – «популярно», «поетично», «цікаво» і т. ін.),орієнтує бібліотекаря і читача відносно доступності твору, отже, уточнює йогочитацьку адресу. В анотаціях на художні твори визначається також жанр:історичний роман, науково-фантастична повість, поема тощо.
Відомості про цільове та читацьке призначення творукоригують вибір творів читачем, підказують можливості їх використання в певнійсфері діяльності: виробничій, навчальній, науковій тощо. Однак у посібниках,укладених за певною програмою, призначення кожного конкретного твору не завждирозкривається, оскільки їх добір здійснено відповідно до призначення посібникав цілому. Конкретні відомості такого змісту найчастіше зустрічаються уанотованих друкованих картках та посібниках видавничо-книготорговельноїбібліографії.
У анотаціях відзначаються також такі риси книжкових видань,як оригінальність оформлення, наявність ілюстрацій, супровідних матеріалів(креслень, карт, та ін.), допоміжного довідкового апарату тощо. Ці відомостістановлять окремий елемент анотації – характеристику художньо-поліграфічного йредакційно-видавничого оформлення.
У принципі кожна анотація може вміщувати всі названіелементи. Однак на практиці цього не буває або буває дуже рідко. Кількіснийсклад елементів конкретної анотації залежить від багатьох чинників, серед якихнайважливіше значення мають:
а) читацька адреса анотації,
б) повнота і якість бібліографічного опису,
в) бібліографічний контекст посібника,
г) зміст і характер твору, що анотується,
д) тип самої анотації.
Як показують наведені приклади, довідкові анотації, впорівнянні з рекомендаційними, більш формалізовані й складаються здебільшого здвох-трьох основних елементів – відомостей про автора, про тип і структурувидання, про тему та зміст твору.
Методика анотування
При всій різноманітності анотацій існують загальні положенняі вимоги щодо методики їх складання. По-перше, як один із засобів реалізації вбібліографії принципу партійності, анотація завжди має бути чіткою і ясною заідеологічною спрямованістю. По-друге, спираючись на об'єктивну оцінку творудруку, анотатор не переказує його зміст, а характеризує твір, розкриваючи йпідкреслюючи його основні, найважливіші сторони. По-третє, зміст, характер істиль анотації узгоджуються з тематикою і характером твору, що анотується, атакож з тематикою і характером бібліографічного посібника, для якогоскладається анотація. (Наприклад, більш значні твори характеризуютьсядетальніше, повніше; книги анотуються ширше, ніж журнальні та газетні статті;по-різному анотуються твори суспільно-політичної, технічної,сільськогосподарської, художньої літератури, масово-політичні, наукові,науково-популярні, виробничі, довідкові видання, література для посібниківрізного цільового й читацького призначення). По-четверте, при всій складності йшироті завдань, які постають перед анотатором в кожному окремому випадку,анотації мають бути максимально лаконічними й простими за формою, ясними йконкретними за змістом.
Анотування здійснюється поетапно, у відповідності з тимизавданнями, що ставляться перед конкретним бібліографічним посібником, дляякого анотуються твори.
Перший етап – вивчення творудруку і аналіз його змісту. Шляхом вдумливого знайомства з виданням анотаторз'ясовує для себе саме ті запитання, на які має відповісти анотація. Своїмзмістом ці запитання відповідають суті й призначенню основних елементів, з якихскладається анотація: хто автор твору і чим він цікавий; що про нього відомо?До якої галузі належить цей твір, яка його тема, проблематика, основна ідея?Яке суспільно-політичне значення цього твору; його ідеологічна спрямованість?До якого типу видань (публікацій) належить твір, яке його призначення? Що єхарактерного в цьому виданні з точки зору його друкарського йредакційно-видавничого оформлення? Яку громадську оцінку одержав твір, в чомуйого наукова новизна, ідейно-виховне значення, науково-практична цінність? Яккраще скористатися цим твором читачеві, бібліотекареві?
Саме вивчення твору передбачає наступні заходи:
1) суцільне або вибіркове читання тексту твору,
2) знайомство з рецензіями та критичними відгуками на твір,
3) пошук необхідних, але відсутніх в творі відомостей задопомогою енциклопедій, бібліографічних словників та довідкових видань,
4) перевірку окремих фактів, спостережень і висновківавтора за відповідними першоджерелами.
В процесі вивчення складач добирає так званий робочийлітературний і фактичний матеріал, необхідний для написання анотації.
Відомо, що кожен твір вимагає індивідуального підходу.Метод і глибина вивчення залежать від типу видання, від обізнаності анотатора зтемою твору, відповідною галуззю знань, від його, анотатора, професійногодосвіду, від типу анотації та інших факторів. Підхід кожен раз визначаєтьсясамим анотатором на підставі власного досвіду і своїх знань об'єкта та методикианотування. Зауважено, що ґрунтовнішої підготовки й більшого часу вимагаєнаписання рекомендаційної анотації. Тому тут читання всього тексту твору єобов'язковим. Довідкові ж анотації досвідчені бібліографи складають на основіперегляду видання, вибіркового читання окремих частин тексту, та знайомства здовідковим апаратом видання.
Другий етап – остаточний відбірробочого матеріалу й компоновка тексту анотації. На цьому етапі анотаторсинтезує (об'єднує) розрізнені матеріали, що характеризують твір друку, уструктурно цілісний й логічно завершений анотаційний текст. Шляхом порівнянняінформаційно-змістової значимості кожного факту відбираються ті із них, якінайкраще, найповніше і найяскравіше розкривають (характеризують) вартостітвору, його особливості. При цьому додержуються наступних правил:
1) ті відомості, які є в бібліографічному опису, не повиннібез крайньої потреби повторюватися в анотації;
2) із кількох однаково важливих оцінок вибирається та, яканалежить авторитетнішій особі (або установі, організації);
3) добір фактографічного матеріалу мусить строговідповідати читацькому призначенню анотації;
4) ілюстративно-пізнавальний матеріал повинен бути нетільки цікавим, а й безумовно новим.
Компоновка анотаційного тексту – складний творчий процес.Він вимагає від бібліографа не лише практичного досвіду, а й літературногохисту, вміння працювати над словом. Дуже рідко вдається досягти належногопрофесійного рівня уже в першому варіанті анотації саме тому, щостандартизована форма й обмежена площа анотації (приблизно 600—800 друкарськихзнаків) «не вміщує» весь робочий матеріал, а також тому, що належні, єдиноможливі й потрібні слова-характеристики не лежать на поверхні, а ховаються внадрах того змісту, який треба викласти в анотації.
Спочатку пишеться чорновий варіант анотації, де в логічнійпослідовності фіксуються всі відомості про твір друку. Виклад повинен бутиділовим і конкретним, запис – без довільних скорочень, стилістичноїнедбайливості, нібито дозволених у чорновику. В рекомендаційних анотаціяхдопустима певна «белетризація» тексту – використання образних засобів, цитат,переказу окремих епізодів тощо. Якщо анотування провадиться длябібліографічного покажчика, написання анотацій треба робити в тій жепослідовності, в якій розташовані бібліографічні записи в посібнику: це дозволитьшляхом варіювання тексту уникнути одноманітності тих анотацій, які в покажчикустоятимуть поряд. Уже під час написання чорнового варіанту необхідноорієнтуватися на читача, якому адресується бібліографічний посібник. Ванотаціях, призначених для масового читача, бажано пояснювати нові терміни йвизначення; в анотаціях для спеціалістів, навпаки, – використовувати ключовіпоняття, якими оперують автори твору. Це дозволить при одному й тому ж обсязіанотації вмістити в ній більше корисної інформації. Слід пам'ятати: спеціалістаздебільшого цікавить реальний «багаж» твору (про що йдеться в творі; які новіфакти, ідеї можна почерпнути з нього; чим цей твір відрізняється від інших,аналогічних за змістом; який у ньому е довідковий апарат тощо); читача ж масово-політичної,науково-популярної й художньої літератури перш за все цікавлять актуальністьтеми, ступінь і характер її розробки, документально-фактографічна й життєваоснова твору, характер викладу матеріалу, жанр.
Третій етап – літературнаобробка й редагування анотації. Суть цієї роботи заключається у підготовціанотації до розповсюдження і використання читачами; Для цього чорновий варіантанотації треба довести до «норми» — усунути виявлені в ньому змістові йстилістичні недоліки, перевірити вірогідність імен, дат, цитат і назв,вимогливо оцінити значення і необхідність кожної фрази і кожного слова.
Літературно-редакційна правка анотації провадиться невідразу після написання чорнового варіанту, а через деякий час, коли текстанотації стане для складача ніби сторонньо-чужим. Це дозволить об'єктивно,самокритично оцінити анотацію. Особлива увага звертається на трактовкусоціально-політичних проблем, на правильність вживання наукових термінів, начіткість і точність формулювань. В тексті анотації не повинно бути загальнихмісць, позбавлених конкретного інформаційного навантаження. Необхідно уникатискладної побудови речень, об'єднання в одній фразі кількох думок.
Бібліографічні посібники, призначені для публікації,редагуються, як правило, спеціальним науковим редактором, В його обов'язкивходить остаточна перевірка всього науково-понятійного й фактографічногоматеріалу, що становить зміст бібліографічних записів.
Анотування творів друку –науково-творча робота, в якій високого професіоналізму можна досягти лишенаполегливою працею, постійним збагаченням власного досвіду, вдумливим аналізомбібліографічних зразків.
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читача(РБО)
Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачівздійснюється на основі широкого використання посібників рекомендаційноїбібліографії. Для забезпечення ефективності РБО потрібні певні умови.
Перша умова – максимальнерозкриття книжкового фонду, призначеного для відкритого доступу. Кожнатематична полиця оформляється на основі конкретного рекомендаційного посібника,а відкритий фонд в цілому – відповідно до вимог і принципів рекомендаційноїбібліографії. На абонементі, в читальному залі і всюди, де провадиться робота зчитачами, не повинно бути нічого випадкового, не узгодженого з вимогами РБО іне виправданого методикою рекомендаційної бібліографії.
Друга умова – створення наабонементі і в читальних залах довідково-бібліографічного фонду. Відповідно дочитацького контингенту бібліотеки на абонементі зосереджуються головним чиномрекомендаційні посібники, в читальному залі (залах) – довідники й виданнярекомендаційної та науково-допоміжної бібліографії. У сукупності посібники,сконцентровані у відділі обслуговування, становлять своєріднуінформаційно-пошукову систему (ІПС), структурно пов'язану з ДБА бібліотеки.
Довідково-бібліографічний фонд розташовується так, щоб нимзручно було користуватися читачам і бібліотекареві. Найактуальніші посібникизнаходяться безпосередньо біля стола видачі літератури.
Третя умова – створення наабонементі допоміжного апарата із спеціальних картотек: систематичної картотекирекомендаційних посібників, картотеки спостережень і картотеки читання.
Четверта умова – постійне,планомірне вивчення бібліотекарями:
а) літератури, що надходить на абонемент,
б) фонду бібліотеки в цілому,
в) ДБА,
г) нових бібліографічних посібників,
д) читачів, яких обслуговує бібліотека.
П'ята – систематичне підвищеннябібліографічної майстерності й грамотності бібліотечних працівників, оволодінняметодикою бібліографічного пошуку та рекомендаційного бібліографування.
Шоста – належний контрольроботи, систематичне вивчення і аналіз рекомендаційно-бібліографічногообслуговування читачів.
Розрізняють два типи РБО: опосередковане і безпосереднє,або пряме. Перший тип об'єднує всі види бібліографічного обслуговування її ДБА,другий — всі види використання бібліографічних методів і бібліографічнихпосібників в роботі з читачами. Такий поділ доцільний для планування й аналізуРБО; на практиці ж бібліографічна робота з фондом і читачами провадиться ворганічній єдності.
До опосередкованих форм РБО належать:
а) доукомплектування фонду бібліотеки літературою згіднопосібників, що використовуються бібліотекою,
б) розкриття відкритого фонду відповідно до вимог іпринципів рекомендаційної бібліографії,
в) організація книжкових виставок і тематичних полиць наоснові рекомендаційних посібників,
г) створення у відділі обслуговування фонду рекомендаційнихі довідкових видань, структурно пов'язаного з ДБА бібліотеки,
д) відбиття рекомендаційних посібників у ДБА,
е) удосконалення частин і розділів ДБА відповідно ізсистематизацією бібліографічного матеріалу в рекомендаційних посібниках,
є) наочне розкриття структури і змісту каталогів ікартотек,
ж) відображення в бібліографічних посібниках наявної вбібліотеці літератури.
Безпосередні форми РБО – це всебічне використаннярекомендаційних посібників в індивідуальній роботі з читачами (укладанняіндивідуальних планів читання, проведення бесід про книги, рекомендаціялітератури й бібліографічних посібників при обміні прочитаних книг), у груповійі масовій роботі (складання рекомендаційних списків літератури, проведенняоглядів літератури і бесід біля книжкових виставок, вибір тем читацькихконференцій й формулювання питань для обговорення, підготовка й проведеннягромадських переглядів літератури, днів спеціаліста тощо).
З точки зору ефективності РБО найважливішою формою роботи єіндивідуальна робота з читачем. У взаєминах з читачем керівництво читаннямвиступає як «педагогічний процес, в ході якого бібліотекар цілеспрямованоформує зміст, послідовність і культуру читання». Приводом для бесіди з читачемможе й повинен стати будь-який інтерес читача до книги, письменника, науки,мистецтва й культури, до суспільно-політичного життя, будь-яка реакція читачана прочитану чи рекомендовану книгу, на пораду бібліотекаря ознайомитися з тимчи іншим виданням або бібліографічним посібником, будь-яка спроба читачаскористатися довідково-бібліографічним апаратом, матеріалами виставок і т. ін.Бібліотекар повинен активно шукати шлях до читача і бути готовим до бесіди зним.
Характерною рисою рекомендаційно-бібліографічногообслуговування є сполучення РБО з пропагандою бібліотечно-бібліографічнихзнань. Стан і рівень РБО знаходиться в прямій залежності від стану і рівня цієїпропаганди. Бібліографічний пошук – одна з най бібліографічний важливішихчастин рекомендаційно-бібліографічного обслуговування.
Особливість і відмінність пошуку в РБО полягає в тому, що,по-перше, він ґрунтується на посібниках рекомендаційної бібліографії; по-друге,бібліографічний пошук у РБО – це не тільки добір літератури, а й активний впливна формування інтересів читача. По-третє, бібліографічний пошук відбувається вскладних, постійно мінливих умовах роботи абонементу.
Ефективність бібліографічного пошуку залежить від повнотивикористання бібліотечно-бібліографічних засобів як системи. Бібліотекареві, яквідомо, доводиться щоразу міняти засоби пошуку відповідно до характеручитацьких запитів, а відсутність конкретних творів, рекомендованих упосібниках, компенсувати рівнозначною літературою інших авторів. Тому требаЗнати, як і в яких випадках один засіб бібліографічного пошуку можна замінитиіншим, тобто знати ті взаємозв'язки, які існують між окремими частинами ДБА,видами і групами бібліографічних посібників.
Систему засобів бібліографічного пошуку становлять:систематична картотека рекомендаційної бібліографії, каталоги і різного родукартотеки, фонд довідкових і бібліографічних видань, підручний книжковий фонд,виставки літератури.
В індивідуальній роботі розрізняють два аспекти РБО:
1) обслуговування при конкретних запитах читачів;
2) обслуговування при невизначених запитах.
Конкретні запити – це вимоги налітературу, потрібну читачеві у самоосвітніх і наукових цілях, для виконаннявиробничих, навчальних та інших завдань. Читач може назвати книги, якщо знає,які конкретно твори й видання йому потрібні, і може сформулювати тему якорієнтир для добору книг. Такі запити, навіть нечітко окреслені, порівнянолегко задовольнити за допомогою каталогів, картотек і друкованихбібліографічних посібників.
Невизначені запити – цездебільшого напівсвідоме бажання читача розібратися у своїх літературнихінтересах, долучитися до систематичного, ефективного читання. Задоволення такихзапитів вимагає від бібліотекаря значно більше зусиль, знань і педагогічногохисту, ніж відповіді на конкретні запити. Однак невизначені запити сприятливішіз точки зору керівництва читанням: вони містять великі можливості дляформування читацьких інтересів. При таких запитах рекомендаційні посібникивиступають безпосередньо як один із засобів керівництва читанням і нерідкостають темою для першої бесіди з читачем.
При невизначених запитах неправильно обмежовуватисянайпростішим – видачею популярних творів художньої літератури. Необхідно обов'язкововиявити справжні інтереси читача, повівши з ним розмову на широкі теми.Робиться це, як правило, за допомогою рекомендаційних посібників, книжковихвиставок та спеціальних добірок книг на столі у бібліотекаря.
Існує кілька правил, яких треба дотримуватися в процесіРБО:
1) кожна зустріч з читачами має бути ретельно і заздалегідьпідготовленою, продуманою і якоюсь мірою спланованою. Для цього бібліотекарперечитує записи в робочому щоденнику, поновлює свої знання змістубібліографічних посібників, добирає літературу, переглядає читацькі формуляри,де можуть бути вкладиші із замітками щодо керівництва читанням того чи іншогочитача;
2) при використанні рекомендаційних посібників враховуютьсяхарактер і мета читацьких запитів, освіта, професія (характер трудовоїдіяльності), вік читача. Не слід нав'язувати читачеві своїх смаків, методичнихі практичних рішень, а йти від його запитів, спрямовуючи й поширюючи йогоінтереси самим добором літератури і бібліографічних посібників;
3) провадиться повсякденна пропаганда бібліографічнихзнань, систематично пропонуються читачам рекомендаційні посібники при обмінікниг, ведуться спостереження за характером і результативністю використанняпосібників читачами;
4) не повинен залишатися бібліографічне не забезпеченим жоденчитацький запит. Якщо бібліотекар не готовий дати бібліографічну відповідь зпевного питання, його обов'язок повернутися до цього питання при наступнійзустрічі з читачем, відповідно підготувавшись до неї;
5) слід уникати зайвої опіки читача; читач має сампрацювати з бібліографічними посібниками, керуючись, зрозуміло, поясненнями йпорадами бібліотекаря.
Основу керівництва читанням становлять тематичні запити.Тому всі інші запити – невизначені, епізодичні тощо – бібліотекар намагаєтьсязробити в процесі РБО тематичними.
Постійні взаємини бібліотекаря з читачем роблять зайвоюспеціальну розмову при прийомі тематичного запиту. Коли ж такий запит надходитьвід читача, якого бібліотекар недостатньо знає, необхідно з'ясувати все, щопов'язано з цим запитом: його конкретний зміст, характер, цільове призначення,рівень підготовки читача тощо. Одночасно намічається коло бібліографічнихджерел і порядок їх перегляду. Пошук потрібної літератури провадиться вприсутності читача і за його участю. При цьому бібліотекар детально розкриваєчитачеві методику пошуку, характеризує бібліографічні джерела й рекомендовану вних літературу.
Пошук починається з виявлення одно темного чи близького дотеми запиту рекомендаційного посібника за картотекою «Бібліографія рекомендаційноїбібліографії». При необхідності перегляд основного посібника коригуєтьсяпереглядом відповідних рубрик систематичного каталогу, картотеки журнальних ігазетних статей та інших засобів бібліографічного пошуку. Перевага такоїпослідовності в тому, що рекомендаційний посібник допомагає бібліотекаревірозібратися в змісті теми, якщо остання йому маловідома. Відомості про те, доякої галузі знань належить тема, дають енциклопедії, довідники та словники
Тематичні запити бувають двоякого роду: одні – пов'язані зсамоосвітнім читанням і, отже, з керівництвом читанням, інші – з виконаннямвиробничих, навчальних та інших завдань, з науковою та пропагандистськоюдіяльністю. В останньому випадку одноразовий добір літератури має бути повнішимі ширшим, ніж при самоосвітньому читанні. Цей добір здійснюється здебільшого наоснові каталогів і науково-допоміжних бібліографічних посібників. Такі запитипроходять за розділом довідково-бібліографічного обслуговування й обліковуютьсяяк тематичні довідки.
Значне місце в довідково-бібліографічному фонді масовихбібліотек належить бібліографічній періодиці. Бібліотеки оформляють спеціальністенди для вирізок бібліографічних заміток, рецензій, читацьких відгуків таінших друкованих матеріалів, доповнюють ними картотеки і книжкові виставки,дають відповідні посилання на полицях відкритого доступу тощо.
Бібліографічний матеріал із періодичних видань широковикористовується також в усній пропаганді книги при проведенні оглядів нових надходжень,в бесідах з читачами при обміні книг. Особлива увага звертається на матеріали,що стосуються виховання культури читання.
Вивчення ефективності РБО
Вся робота з рекомендаційно-бібліографічного обслуговуваннячитачів контролюється, вивчається й аналізується. РБО без вивчення і аналізувтрачає свій зміст і своє значення.
Засобами вивчення ефективності РБО є:
1) картотека спостережень за використанням бібліографічнихпосібників (скорочено – картотека спостережень),
2) картотека спостережень за читацькими групами (скорочено– картотека читання),
3) дні суцільного обліку запитів.
Картотека спостережень є зібранням відомостей пробібліографічні посібники, що використовуються в бібліотеці й підлягаютьпрофесійному вивченню. Відомості про кожний посібник фіксуються на окремомукаталожному роздільнику. Крім повного бібліографічного опису, тут зазначаютьсятакі однотипні дані: читацьке і цільове призначення посібника; методичніособливості посібника; кількість примірників цього посібника в бібліотеці;кількість назв літератури, що рекомендується посібником; кількість назврекомендованої літератури в" фонді бібліотеки. Статистичні дані потрібнідля того, щоб виявити залежність використання посібника від йогоекземплярності, обсягу рекомендованої літератури та укомплектованості фондубібліотеки відповідними виданнями.
На роздільнику чи на окремих картках відразу зароздільником фіксуються також рекомендації працівників бібліотеки щодопропаганди і використання посібника.
Роздільники розташовуються в алфавітній послідовності назвпосібників. За ними збираються картки з номерами формулярів тих читачів, якіхоч раз скористалися посібником: брали його додому чи переглянули в бібліотеці.На картці фіксуються дати звернення читача до цього посібника, мотивизвернення, а після повернення посібника – результати знайомства з ним: читачзапросив літературу, рекомендовану в посібнику; читач дав позитивну абонегативну оцінку (варто зазначити, чому); читач зацікавився іншими посібникамиі т. ін. Такі дані потрібні для того, щоб встановити, які саме читачі (закатегоріями та групами) найчастіше користуються бібліографічними виданнями; якіфактори (тема, тип посібника, особливості розкриття змісту, інформаційнанасиченість, зовнішнє оформлення тощо) впливають на вибір читачем посібника, щоне задовольняє читача в покажчиках літератури; наскільки об'єктивні ті чи іншіоцінки і від чого залежить ця об'єктивність (читач вперше зіткнувся збібліографією, давно користується послугами бібліографії, добре знає темупосібника і т. ін.); в яких цілях використовуються ті чи інші посібники тощо.
Одночасно з фіксацією в картотеці номера читацькогоформуляра на самому формулярі проставляється умовна позначка, яка показує, щочитач зареєстрований в картотеці спостережень, користується бібліографічнимипосібниками і з ним треба вести в цьому напрямку відповідну роботу.
На контрольних картках з номерами читацьких формулярівпроставляються також назви посібників: це полегшує аналіз даних картотеки приперегрупуванні карток.
Картотека читання розкриває другий бік РБО – реакціючитачів на заходи бібліотеки з пропаганди книги і бібліографічних знань. Длятаких спостережень формується однорідна група читачів (наприклад, молодь,інтелігенція), до якої входять читачі різної активності: ті, які користуютьсябібліографічними посібниками й мають навички систематичного читання, й ті, щоне цікавляться бібліографією. При цьому в кількісному відношенні група має бутидостатньо репрезентативною, тобто з належною повнотою представляти реальнийсклад (співвідношення) тієї категорії читачів, що вивчається в цей момент.
На роздільниках картотеки читання фіксуються основнівідомості про читача, включаючи дані про його фах, навчання, характервиробничої та громадської роботи, а на картках за роздільниками – спостереженняй висновки бібліотекаря про зміст, обсяг, характер та активність читання. Сюдиж заносяться матеріали бесід з читачами про книги, відгуки читачів на проведенібібліотекою бібліографічні заходи, відомості, що стосуються використаннячитачами джерел бібліографічної інформації.
Дані обох картотек щоквартально і в кінці звітного рокуузагальнюються і зіставляються за окремо розробленою програмою, яка дозволяєз'ясувати залежність змісту читання від різних об'єктивних і суб'єктивнихфакторів і з достатньою повнотою виявити й оцінити ефективність РБО. Крім того,певне число читачів, достатнє для переконливості висновків, письмово та усноопитується. Питання для анкет і інтерв'ю формулюються однаково.
При аналізі РБО користуються також загальноприйнятими вбібліотечній справі показниками роботи – такими, як читаність і оборотністьбібліографічних посібників, ступінь доведення бібліографічних видань дочитачів. Проте на основі цих показників ще не можна впевнено говорити провисокий чи низький рівень РБО. Критеріями ефективності РБО є зміст, характер іякість читання, формування у читачів бібліографічної культури.
Вивчати ефективність РБО допомагає також систематичнакартотека рекомендаційних посібників, на картках якої (на їх зворотному боці)обліковується використання кожного посібника. В чотирьох графах фіксуються таківідомості: дата, номер читацького формуляра; професія читача, який взявпокажчик чи скористався ним в бібліотеці (робітник, студент, пропагандист і т.ін.); мета використання (виробниче завдання, особистий інтерес і т. ін.). Длязабезпечення ефективності РБО працівники масових бібліотек складають планироботи з окремими посібниками, виготовляють бланки «Хочу прочитати книги» дляоформлення читачами своїх замовлень на літературу під час знайомства з тим чиіншим рекомендаційним посібником. На бланку проставляються: номер читацькогоквитка, прізвище читача, назва посібника, на основі якого відібрана літературадля замовлення, бібліографічні описи вибраних книг. Бланк-замовлення вклеюєтьсяв читацький формуляр.
Одним із важливих розділів організаційно-методичної роботимасових бібліотек є вивчення можливостей оптимального використаннябібліографічних посібників у керівництві читанням в умовах конкретноїбібліотеки. В цьому відношенні випробуваним способом стали дні суцільногообліку читацьких запитів. Один або два рази на місяць, у визначені дні, вбібліотеці проводиться реєстрація всіх без винятку запитів, з якими читачізвернулися до бібліотекарів. Це дозволяє встановити, що цікавить читачіввзагалі, як розподіляються інтереси між окремими категоріями й групами читачів,які тематичні та інші запити не забезпечені (і якою мірою)довідково-бібліографічними виданнями, а відтак і вжити заходів щодо покращенняРБО. Зокрема, детальніше й точніше диференціювати читацькі групи, визначитиекземплярність необхідних посібників, внести корективи в планибібліотечно-бібліографічної пропаганди, покращити ДБА абонементу й читальногозалу, відмовитися від малоефективних форм роботи і проаналізувати ті, щоприносять успіх.
Для обліку використовується така форма: номер читацькогоформуляра чи квитка; від кого надійшов запит; характер запиту; мета запиту;джерело довідки; причина відмови.
Кожна з цих граф, за винятком першої, може бутидиференційована залежно від того, які дані треба зібрати. Наприклад, в графі«Від кого надійшов запит» можна виділити рубрики: «молодь», «інтелігенція»,«інші»; в графі «Характер запиту» – «конкретний», «тематичний», «невизначений»;в графі «Мета запиту» – «особистий інтерес», «виробниче завдання»; в графі«Джерело довідки» – «книжковий фонд», «рекомендаційний посібник», «каталоги,картотеки»; в графі «Причини відмови» – «нема книги в фонді», «тема не відбитав каталогах і картотеках». Дані суцільного обліку узагальнюються шляхомрозробки комбінованих таблиць.
Для проведення суцільного обліку запитів необхіднаметодична підготовка бібліотекарів, яка, поряд із-засвоєнням техніки обліку,передбачає вивчення бібліографічних посібників та ДБА, аналіз першихрезультатів цієї роботи, обмін досвідом.
2.1 Довідково-бібліографічне обслуговування читачів
Довідково-бібліографічне обслуговування провадиться врежимі «запит-відповідь».
Запит на: бібліографічну або фактографічну інформаціюнадходить до бібліотеки в усній або письмовій формі. Усною або письмовою можебути також відповідь на запит.
Відповіді бувають трьох видів: відповідь-довідка,від-повідь-консультація, відповідь-відмова. Зрозуміло, бібліотеки борються зате, щоб відмовлень у довідково-бібліографічній роботі було якомога менше, а той зовсім не було. Цей «показник» свідчить здебільшого про певні недоліки ворганізації ДБО, і одним із обов'язків інформаційно-бібліографічних відділівцентральних масових бібліотек є якраз вивчення характеру і причинбібліографічних відмовлень.
Довідки бувають бібліографічні, фактографічні,методико-консультативні. Суть бібліографічної довідки полягає в доборілітератури з питання, що надійшло від читача в формі тематичного запиту, атакож у знаходженні за допомогою ДБА окремих бібліотечно-бібліографічнихвідомостей про твори друку. Відповідно з цим відрізняють три видибібліографічних довідок: тематичні, адресно-бібліографічні, довідки науточнення або відновлення елементів бібліографічного опису.
Тематична довідка – церезультат бібліографічного добору літератури, що відповідає суті й темі запитучитача. Адресно-бібліографічна довідка пов'язана з встановленням наявності чимісцезнаходження (або наявності і місцезнаходження) певних творів друку вфондах цієї бібліотеки або інших бібліотек регіону. Суть довідки на уточненняабо відновлення відсутніх елементів бібліографічного запису розкривається їїназвою.
В основі всіх бібліографічних довідок лежить пошукбібліографічної інформації, зафіксованої в каталогах, картотеках та покажчикахлітератури.
Фактографічна довідка – цестисла літературно-текстова або усно-словесна інформація, що стосується явищ іфактів реальної (сучасної або історичної) дійсності, конкретних даних з різнихгалузей знань і практичної діяльності, термінології тощо. Назва її походить відслова «фактографія», що означає описання фактів без будь-якого аналізу,узагальнення і тлумачення. Фактографічна довідка пов'язана з розшукомвідомостей по суті фактографічного запиту читача в друкованих літературнихджерелах, насамперед в довідниках і словниках.
Методико-консультативними довідками називаються усні поради й консультації з бібліографічних питань (втому числі – з питань пошуку фактографічного матеріалу) у відповідь наконкретні запити читачів в процесі бібліотечно-бібліографічного обслуговування.Консультації, що провадяться без запитів, в плановому порядку, є одна із формпропаганди бібліотечно-бібліографічних знань.
Кожний тип довідок вимагає додержання певної методики іпослідовності при їх виконанні. Так, робота над бібліографічними довідкамипочинається з прийняття запиту, тобто бесіди з читачем, в ході якоїформулюється пошукове замовлення. Бібліограф уточнює тему і характер запиту,його походження, цільове призначення довідки, характер і обсяг інформації,потрібної читачеві, дізнається, до яких джерел читач уже звертався тощо.Особливо уважно вивчається тематичний запит, виконання якого вимагає нерідкотривалих і складних пошуків. Пошукове замовлення доцільно оформляти вспеціальних бланках (див. форму 1).
Форма 1
Бланк запиту на виконання тематичної довідки
Запит №… Дата надходження ………… Термін виконання
Номер читацького квитка (або назва установи, її адреса,телефон)
Зміст запиту
Мета запиту
Характер літератури
Види видань
Мова публікацій
Хронологічні рамки добору
Повнота добору
Бібліографічні джерела, до яких читач уже звертався
Література, уже відома читачеві
Бібліотеки, до яких читач уже звертався
Відповідь бібліографа
1. Складено список (назва списку, його характеристика)
Кількість творів друку (цифра)
Використано джерела:
а) каталоги, картотеки (назви)
б) бібліографічні покажчики (назви)
в) періодичні видання (назви)
г) інші джерела (назви)
Список направляється в фонд виконаних довідок (так, ні)
2. Література з теми запиту не знайдена (причина)
3. Запит переадресовано (куди)
Дата виконання
Бібліограф-виконавець (підпис)
Зав. відділом (або редактор) (підпис)
Одночасно з'ясовується й другий бік питання: якабібліографічна обізнаність читача? Можливо, читач не стільки потребуєбезпосередньої допомоги, скільки консультації-підказу. Іншими словами,бібліограф не лише уточнює тему, а й визначає форму реалізації читацькогозапиту. Якщо треба, читач переключається в режим довідково-бібліографічногосамообслуговування. Завдяки цьому створюються можливості для реального впливубібліотеки на формування бібліографічної культури читачів, підвищується якістьбібліографічного обслуговування в цілому.
Наступний етап – визначення кола довідково-бібліографічнихджерел, що підлягають обстеженню. Добір джерел диктується типом і характеромпошукового замовлення. Так, бібліографічні довідки виконуються переважно задопомогою каталогів, картотек і покажчиків літератури, фактографічні – задопомогою довідкових видань. Для виконання довідок на уточнення або відновленнявідсутніх елементів бібліографічного опису звертаються до алфавітного каталогу;відомості про місцезнаходження творів друку дають зведені і звичайні алфавітні,систематичні та краєзнавчі каталоги і картотеки.
При визначенні кола джерел намічається також оптимальнийшлях пошуку інформації – такий, що забезпечує оперативність виконання довідки іповноту обстеження джерел.
Третій етап – здійснення самого пошуку. Він провадиться узаздалегідь визначеній послідовності й опирається, з одного боку, на вимогипошукового замовлення і, з другого – на дані бібліографічних записів. Збігзамовлення з даними записів розглядається як підстава для фіксації виявленогоматеріалу, який потім може стати відповіддю на запит. Бібліограф не повинензадовольнятися першим вдалим підходом, особливо, коли тема довідки допускаєпевні варіанти відповіді; його обов'язок перевірити результати пошуку ще раз,звернувшись до інших, додаткових, джерел.
Останній етап – оформлення й видача довідки. Письмовідовідки, з теми яких можуть бути повторні запити, друкуються в двохпримірниках, один з яких залишається в бібліотечному фонді виконаних довідок.
Велике значення має сама організація ДБО. Як ужезазначалося, в центральній бібліотеці створюється спеціальний довідковий пункт– місце, де знаходиться стіл чергового бібліографа-консультанта. Останнійприймає запити від читачів (по телефону чи безпосередньо, в письмовій або вусній формі) і організує їх виконання, залучаючи до цієї роботи бібліотечнихпрацівників різних відділів. Більшість довідок виконується негайно, вприсутності читача. Лише для довідок, що вимагають тривалого пошуку, назначаютьсядовші строки – 2-3 дні. При цьому в першу чергу виконуються запитипартійно-радянських органів, а також ті, що мають безпосереднє відношення довиробничої діяльності колективів.
Особливості виконання довідок різних типів
Методика виконання тематичної довідки має багато спільногоз підготовкою рекомендаційного списку. Як і список, довідка виконується запевною робочою програмою.
Для тематичної довідки «робоча програма» складається наоснові бесіди з читачем. Тому прийняття тематичного запиту з належноюпунктуальністю не формальний акт, а принципова передумова якісного виконаннядовідки.
Приступаючи до бібліографічного пошуку, бібліотекарпередусім з'ясовує за каталогом довідково-бібліографічних видань, чи немає ужеготових бібліографічних матеріалів з теми запиту. При відсутності їх, а такожколи наявні посібники не містять потрібної інформації, довідка виконується занаявними в бібліотеці бібліографічними джерелами. Якщо ж пошуки ні до чого непривели, довідка пересилається до іншої бібліотеки, вищої за інстанцією.
У першу чергу переглядаються систематичні покажчики. Придоборі літератури бібліотекар зіставляє тему, читацьке й цільове призначеннявиявлених книг і статей з пошуковим замовленням, звертає увагу на ідейну;наукову та практичну цінність літератури. В цьому йому допомагають попереднєвивчення теми, а також знайомство з рецензіями, оглядовими статтями з теми,консультації фахівців. З кількох видань (публікацій), рівнозначних за змістом,цільовим та читацьким призначенням, відбираються найновіші, багатотиражні й ті,що вийшли в центральних видавництвах.
До письмових тематичних довідок включаються такожбібліографічні посібники з теми.
На відібрані матеріали пишуться бібліографічні картки, якігрупуються в певній послідовності. Для великого зібрання бібліографічногоматеріалу (карток) вживається логічне групування (за основними питаннями теми)або систематичне, якщо відібрані матеріали належать до однієї й тієї ж галузізнань. В останньому випадку за основу групування береться систематизація матеріалув тематично споріднених бібліографічних посібниках, навчальних програмах,монографіях.
Література з історичної тематики розташовується здебільшогов хронології тих подій, яким вона присвячена; твори письменників та вчених – вхронології їх публікацій.
Нерідко вживається також розташування за ступенемзначимості матеріалу (для невеликих довідок), за мовною ознакою, за жанрамилітературних творів, за типами видань. Алфавітне розташування допускається яквиняток для невеликих довідок з наукових, виробничих та інших проблем,недостатньо розкритих у літературі. Твори основоположників марксизму-ленінізму,керівні матеріали партії та уряду завжди виносяться на перший план ірозташовуються в хронологічній послідовності.
На заключному етапі довідка оформляється у виглядібібліографічного списку. Структурно список відтворює всі особливостідовідки-картотеки. До списку та його окремих розділів (якщо літературасистематизована) даються заголовки. У підзаголовку зазначається характер списку(короткий, рекомендаційний чи просто – «література, що є в бібліотеці»),принципи добору (за які роки включена література, з якою повнотою, на якихмовах), кому адресується список (наприклад, лектору-міжнароднику, бригадиру-овочеводу, слухачеві народного університету). Поряд з бібліографічними описамипроставляються шифр видання і сигли тієї бібліотеки, яка має цей твір; у кінцісписку наводяться відомості про бібліографічні джерела, використані складачемдовідки, зазначається дата виконання і прізвище складача.
За методикою виконання адресно-бібліографічні довідкинайпростіші. Переглядаючи картки алфавітного каталогу, можна встановитинаявність і місцезнаходження тих чи інших видань у фондах ЦБС, виписати шифрвидання і сигли бібліотеки. Тому ці довідки виконуються, як правило, самимичитачами. Коли ж читач зустрічається з труднощами, на допомогу приходитьбібліотекар. Передусім він уточнює дані про книгу: прізвище та ініціали автора,назву, місце і рік видання, тип видання. Якщо в цих даних допущена помилка і їїне вдається відразу виправити (або якщо видання, потрібне читачеві, не відбитов каталогах), виконується довідка на уточнення бібліографічних даних.
Початком роботи над довідкою цього Виконання довідок виду єрозмова з читачем (прийняття запиту). Бібліограф цікавиться передусімбібліографічного тими «відправними» даними (пошуковими ознаками), які відомічитачеві і якими можна користуватися для контрольного бібліографічного пошуку.Такими даними можуть бути практично всі елементи бібліографічного опису (завинятком відомостей із зони кількісної характеристики), а також додатковівідомості про автора (роки життя, фах, галузь діяльності), назви його творів,зміст і особливості видання (назва видавництва, серія, мова, читацьке й цільовепризначення тощо).
Кожна деталь опиту, проведеного бібліографом, уточнює(звужує) коло джерел, що підлягають обстеженню, і визначає шляхибібліографічного пошуку. Так, знаючи серію видання, можна відшукати самевидання і всі дані про нього за допомогою «Указателя серийннх изданий» до«Книжной летописи». За назвою твору, яка підказує галузь знання, до якоївідноситься твір, можна відшукати автора твору, звернувшись для цього досистематичного каталогу або галузевих бібліографічних посібників. Твір пропевну особу можна відшукати за картотекою «Персонали» та за бібліографічнимисловниками. Рік видання і назва видавництва вимагають перегляду тематичнихпланів видавництв.
З усіх даних, що сповістив читач, бібліограф вибираєнайхарактерніші, ймовірні і почергово перевіряє їх, звертаючись до відповіднихчастин ДБА, до окремих довідкових та інформаційно-бібліографічних видань, аінколи безпосередньо до книжкового фонду. При цьому спочатку обстежуютьсяджерела, які прямо відповідають на питання. В ході обстеження бібліограф нетільки відкидає неправильні дані, неправильні варіанти пошуку, а й виявляєнові, додаткові дані, за якими можна провести контрольну перевірку, продовжуючипошук у іншому напрямку.
Виконана довідка на уточнення становить повний опис творудруку із зазначенням джерела, в якому знайдена відповідь. Якщо відповідь невдалося знайти, зазначаються переглянуті джерела. В такому вигляді довідкапередається читачеві.
Базою для фактографічного пошуку є найновіші довідковівидання – енциклопедії, словники, путівники, статистичні збірники, хроніки подій,допоміжні покажчики у науково-оглядових працях та монографіях тощо. Для виборуконкретного джерела пошуку велике значення має формулювання читацького запиту.Тому виконання фактографічної довідки також починається уточненням цьогозапиту.
Слід відрізняти факти як реальні, не видумані явища, події,процеси, що стали надбанням історії, науки і практики і зафіксовані вдокументах та літературі, від звичайних цифрових даних, що характеризують різністорони життя суспільства (рівень культури, розвиток науки й народногогосподарства тощо). Перші доцільно шукати передусім у енциклопедичних виданнях,у хроніках, підручниках, науково оглядних працях, тематичних збірникахдокументів, другі – в статистичних довідниках, журнально-газетних статистичнихпублікаціях (бібліотека зберігає їх в спеціальній папці), фактографічнихкартотеках. Для з'ясування окремих термінів, виразів і слів використовуютьсятермінологічні, фразеологічні, тлумачні та інші словники.
Фактографічні довідки нерідко доповнюються тематичними зметою глибшого вивчення того чи іншого питання. Видаючи фактографічну довідку,бібліограф сповіщає читачеві про джерело, звідки взята потрібна йомуінформація.
Різновидністю фактографічної довідки є пошук першоджерелацитати, окремих висловлювань, крилатих слів з метою перевірки їх правильності,встановлення авторства, назви твору, з якого вони взяті, та інше.
Методико-консультативні довідки носять такий жеіндивідуальний характер, як і всі інші довідки. Тому в бесіді з читачем зсамого початку важливо встановити обсяг і характер консультації. Виконанняскладних, багатотемних методичних довідок доручається досвідченим бібліографам;прості ж запити читачів, що виникають в процесі бібліотечно-бібліографічногообслуговування, практично виконуються кожним бібліотекарем, компетентним в сутіпитання.
Нерідко читач сам звертається за порадою або роз'ясненнямпевного питання, пов'язаного з використанням бібліографічних посібників, і втакому випадку зміст методи-ко-консультативної довідки визначається запитомчитача, а сама довідка набуває цілком самостійного характеру. Однак ще частішеметодико-консультативні довідки виступають як супутниці бібліографічних тафактографічних, якщо останні виконуються в присутності читача та за йогоучастю. Тут зміст консультації визначається змістом і характером основноїдовідки. Консультація проходить у формі співбесіди з читачем, наглядного показуметодики бібліографічного пошуку тощо. Доцільно поінформувати читача, в якихлітературних джерелах можна почерпнути відповідні знання з бібліографії.
Облік і аналіз довідково-бібліографічної роботи
Довідково-бібліографічна робота обліковується вспеціальному журналі шляхом реєстрації кожної довідки, виконаної в бібліотеці.Систематичний аналіз даних цього журналу дає змогу своєчасно вжити заходи щодоудосконалення ДБО, виявити й ліквідувати вузькі місця в організації ДБА, кращеспланувати роботу. Наприклад, зіставлення і вивчення даних графи «Від когонадійшов запит» розкриває склад читачів, установ і організацій, що зверталисяза довідками, а також інтенсивність довідково-бібліографічних контактів міжбібліотекою і окремими групами читачів. Порівняльна характеристика, проведенана підставі цих даних, може підказати, з якими читачами (установами,організаціями) слід провести додаткову роботу з пропагандидовідково-бібліографічних можливостей бібліотеки.
Аналіз графи «Зміст і мета запиту» допомагає виявитиактуальні теми, незабезпечені бібліографічними матеріалами, отже, з цих тембібліотека може запланувати складання бібліографічних списків чи картотек.Графа «Джерело виконання» показує, як використовуються і наскількивиправдовують себе окремі ланки ДБА; графа «Причина відмови» – яка ефективністьДБА в цілому і що треба зробити для його вдосконалення. Вивчаючи довідки зточки зору їх змістового наповнення, особливостей розкриття теми, доборулітератури, можна міркувати про рівень підготовки бібліографа, його знання ДБАі бібліотечного фонду.
Інформаційно-бібліографічний відділ центральної бібліотекиорганізує регулярне вивчення даних довідково-бібліографічної роботи всієї ЦБС,використовуючи для цього разом з «Журналом обліку бібліографічних довідок»матеріали фонду виконаних довідок за звітний період, контрольних перевірокроботи філіалів тощо. Застосовується статистичний (кількісний) і описовий (якісний)аналіз роботи, а також аналіз з точки зору координації цієї роботи всерединіЦБС і з бібліотеками інших відомств. Аналіз провадиться на методичних нарадахінформаційно-бібліографічного відділу ЦБ та на регіональних семінарах інауково-практичних конференціях бібліотечних працівників.
2.2 Види, форми й методи інформаційно-бібліографічногообслуговування
Інформаційно-бібліографічна робота масових бібліотек носитьрізноплановий характер і звернена до різних сфер діяльності людини, їїефективність і якість визначаються такими факторами, як систематичність,оперативність, цілеспрямованість, конкретність, повнота інформації, адресованоїчитачам.
Розрізняють три типи бібліографічної інформації – масову, групову, індивідуальну. Кожен тип реалізується у формі наочної,усної та письмової інформації. В бібліотечних умовах масова і груповаінформації «запрограмовані» на випередження можливих запитів читачів,індивідуальна – на задоволення вже зареєстрованих, діючих запитів.
Характерні особливості масової БІ – звернення до широкихкіл читачів, різноманітність тематики, широке охоплення літератури.Впроваджуючи в практику цей тип інформації, бібліотека ставить своїм завданнямзнайомити населення з найновішими публікаціями з актуальних питань суспільногожиття, науки і культури, всебічно розкривати фонди книг, періодики,бібліографічних та інформаційних матеріалів.
В ЦБС запроваджена обов'язкова інформація про новінадходження літератури. Кожна бібліотека регіону має картотеку новинок. Крімтого, інформаційно-бібліографічний відділ ЦБ разом з відділом обробки ікомплектування випускає щомісячний бюлетень про надходження до фондів ЦБС. Вінрозсилається всім підрозділам ЦБС, а також підприємствам, організаціям тавеликим бібліотекам інших відомств. Деякі бібліотеки публікують списки новихнадходжень у районних газетах.
Письмова інформація про надходження доповнюється наочною.На абонементі і в читальних залах оформляються виставки новинок, літератураяких постійно оновлюється; на стелажах відкритого доступу надходження виділяютьсяза допомогою закладок «Нова книга»… Водночас широко рекламуються «Книжноеобозрение», «Друг читача», «Нові видання УРСР» та інші виданнявидавничо-книготорговельної бібліографії.
Ефективними засобами масової БІ є громадські переглядилітератури та дні інформації. Ці заходи носять плановий характер, провадяться узаздалегідь визначені строки, нерідко пов'язуються з проведенням конференцій,нарад та семінарів, працівників господарств, новаторів і передовиківвиробництва.
Головна вартість громадських переглядів — у всебічномурозкритті фонду, у можливості безпосередньо і воднораз познайомити багатьохчитачів з великою кількістю видань з різних галузей знань і за досить значнийхронологічний період.
Розрізняють універсальні виставки-перегляди, коли демонструютьсявсі (чи майже всі) надходження за певний період (в масових бібліотеках — замісяць, за квартал); тематичні, або галузеві, яким властивийпроблемно-тематичний добір літератури за останні роки; перегляди за видамивидань (патенти, нотно-музична література, образотворча продукція тощо).Центральні бібліотеки практикують цикли виставок-переглядів для почерговоїдемонстрації в бібліотеках-філіалах, на підприємствах та в установах.
Кожна виставка-перегляд вимагає ретельної підготовки. Якщовиставка запланована для конкретних установ чи організацій, її тематикапогоджується з цими установами і організаціями. Продумуються систематизаціялітератури та заголовки-написи до кожного розділу; добираютьсяфахівці-консультанти для надання читачам допомоги при виборі книг; доекспонатів вкладаються книжкові формуляри чи звичайні картки для фіксаціїзамовлень; виставка широко пропагується по місцевому радіо, в місцевій пресі,шляхом письмових оголошень, розсилання листів-запрошень тощо. Під час самогопроведення перегляду організується чергування бібліотекарів тафахівців-консультантів, ведеться облік навідувань, запитів читачів тапопулярності окремих видань.
Виставки-перегляди включаються також до програм, за якимипровадяться дні інформації та дні фахівця.
Дні інформації — це комплекснізаходи, які передбачають проведення усних оглядів літератури, пропагандубібліографічних знань, консультативну роботу з використання бібліографічнихпосібників і ДВА бібліотеки, інформацію про заплановані видання (виставкитематичних планів видавництв), пропаганду можливостей МБА івнутрішньо-системного книгообміну, облік навідувань та запитів на літературу ібібліографічні посібники. Такі заходи, як правило, завершуються аналізом їхнаслідків за участю зацікавлених осіб і установ.
Групова БІ провадиться масовими Групова бібліографічнабібліотеками разом з органами НТІ інформація та спеціальними бібліотекамирегіону з питань, що мають особливе значення для окремих груп читачів іколективів. Різниця між масовою і груповою БІ — не в формах і методах, а вспрямованості, у виборі тематики і об'єкта інформації.
Групова БІ — це здебільшогопропаганда виробничої, галузевої літератури, задоволення професійних потребчитачів-спеціалістів. Групова БІ передбачає диференціацію запитів, широке використанняспецвидів літератури, перенесення пропаганди літератури безпосередньо напідприємства та в установи і організації.
Основний засіб групової БІ — підготовка і розповсюдженнятематичних списків літератури для колективних абонентів (груп людей, що працюютьв установах, лабораторіях, школах, лікарнях, театрах, на підприємствах,дослідних станціях тощо), а також для спеціалістів одного
183 фаху, які працюють поодинці або невеличкими групами вокремих господарствах і населених пунктах (наприклад, агрономи, зоотехніки,механізатори, лісоводи, сільські лікарі та ін.). Склад абонентів визначаєтьсябібліотекою і зацікавленими сторонами, виходячи із місця і ролі тих чи іншихгруп людей в суспільному житті і виробництві, із завдань, що стоять передмісцевими партійними та радянськими організаціями, із умов роботи таможливостей бібліотеки.
До списків літератури, призначених для групової БІ,включаються найновіші видання й публікації, які відповідають двом основнимвимогам:
1) задовольняють потреби великого числа людей одного фахучи одного роду занять;
2) дають істотну інформацію з проблем, що маютьбезпосереднє відношення до виконання народногосподарських планів, підвищенняякості і ефективності суспільного виробництва.
Перевага надається літературі, в якій розкриваютьсяорганізація праці, методи управління, передовий досвід, досягнення відповідноїгалузі народного господарства, науки, культури.
Для бібліографічного інформування роз'єднаних груп фахівців(наприклад, агрономів, сільських лікарів) застосовується метод кільцевої пошти.До спеціальної папки добирається тематично споріднений друкований матеріал(брошури, бюлетені, журнали, інформаційні видання, бібліографічні посібники),призначений для певної групи абонентів: Сюди ж вкладаються картки зворотногозв'язку та вклеюються опис матеріалів і список абонентів із зазначенням строківкористування матеріалами кожним абонентом {своєрідний «графік руху» папки). Заграфіком папка переходить від одного абонента до другого і через деякий час(місяць-два) повертається до бібліотеки. Картки зворотного зв'язку з відміткамипро якість інформації: «цінна», «варта уваги», «відома з інших джерел»,«загальна», «застаріла» (кожен абонент заповнює свою картку) дають змогубібліотеці перевіряти ефективність проведеної роботи.
Найбільш ефективною формою БІ вважається індивідуальне інформування,або режим ВРІ – вибіркового розповсюдження інформації. Галузеві бібліотеки, де цяформа зародилася й набула найширшого застосування, внесли в її організаціюпринципове нововведення – картки зворотного зв'язку.
ВРІ націлено передусім на обслуговування працівниківпартійних і радянських органів, керівників семінарів і шкіл системи партійноїосвіти, провідних спеціалістів установ» підприємств, організацій, яким, порядіз загальною інформацією про новинки літератури з різних галузей знань,потрібна вичерпна інформація з окремих питань і проблем, нерідко дужеспецифічних, пов'язаних з новими напрямками наукового пошуку, із запровадженнямнової технології, проведенням дослідів тощо.
Коло абонентів ВРІ, а також тематика, види видань, щопідлягають перегляду, визначаються шляхом консультацій з керівникамипідприємств, установ та організацій і з самими фахівцями. Фахівець заповнюєанкету (опитувальний листок), в якій формулює тему, зазначає характер потрібноїйому літератури, місце роботи, фах, посаду, освіту, знання мов та адресу. Наоснові анкет створюється алфавітно-предметна картотека запитів.
Картотека запитів служить своєрідним орієнтиром при доборілітератури для індивідуальних абонентів під час перегляду нових надходжень,оскільки в ній дається перелік всіх тем, за якими провадиться ВРІ. Кожна темазаноситься під порядковим номером на картку-роздільник, на якій слідом заназвою теми проставляються (за новою нумерацією) прізвища абонентів і основні відомостіпро них. Наприклад:Тема XV. Механізація вирощування та збирання зернових
27. Василенко ІванЯкович — бригадир комплексної бригади колгоспу ім. М.І. Калініна, с. Діброва.
Освіта — середня загальна.
28. Рибченко Марія Миронівна — головний агроном радоспу «Радянський», с. Іваньки.
Освіта — вища спеціальна, володіє англ. мовою.
За такими роздільниками збираються картки з описамилітератури, призначеної для інформування, а на звороті роздільників (або наокремій картці) проставляються дати відправлення інформації та кількістьлітератури, включеної до інформаційного списку, наприклад: «16.VII 83 12 назв».Нумерація тем і абонентів необхідна під час перегляду нових надходжень длясвоєрідного «шифрування» літератури, відібраної для індивідуальної БІ.
При доборі літератури переглядаються всі друкованіматеріали, що надходять до бібліотеки, особливо матеріали конференцій,симпозіумів, збірники праць, галузеві журнали, монографії.
Способи інформування визначаються можливостями бібліотеки,кількістю і складом абонентів та обсягом інформаційного матеріалу. Якщо йдетьсяпро декілька джерел, відомості про які легко передати по телефону, користуютьсятелефоном. Великі ж списки літератури (або добірки бібліографічних карток), дотого ж анотовані, пересилаються поштою.
За домовленістю з бібліотекою читачі, що обслуговуються врежимі ВРІ, можуть приходити у визначені дні для безпосереднього ознайомлення зновими надходженнями. В цьому випадку література не відображається в картотецізапитів, а відкладається разом з бібліографічними картками до шафиіндивідуального інформування, де для кожного абонента є своє відділення.Переглядаючи літературу, читач тут же оцінює якість добору, відбирає потрібнейому для запису в читацький формуляр, решту повертає бібліотекареві.
2.3 Організація інформаційно-бібліографічногообслуговування
Різні типи й форми бібліографічної інформації застосовуютьсяв умовах масових бібліотек у взаємодії, з використанням радіо, телебачення, місцевоїпреси та інших засобів інформування. Бібліотеки проводять огляди літератури йбесіди про книги, близькі за тематикою до популярних телепередач; наспеціальних стендах вивішують актуальні вирізки з газет, повідомлення прорадіо- і телепередачі з відповідною рекомендацією літератури.
Значна частина інформаційно-бібліографічної роботипровадиться за участю органів масової інформації. Це виступи працівниківбібліотек по радіо і телебаченню з оглядами нових надходжень, з бесідами проджерела централізованої БІ та її організацію на місцях, про інформаційні можливостіЦБС; це популяризація в бібліотеках інформаційної служби країни, публікація накраєзнавчі видання, оглядів літератури, приурочених до важливих політичнихкампаній, знаменних і пам'ятних дат. Інформаційно-бібліографічнеобслуговування, таким чином, сполучається з пропагандою бібліотеки ібібліографічних знань. Ініціатива й організаторська роль в цій роботі належитьміським та районним центральним бібліотекам.
В організації інформаційно-бібліографічного обслуговування,там, де воно ще не розпочато, є своя послідовність. Передусім розробляєтьсяплан організаційних заходів, найважливішими розділами якого є:
1) уточнення економічного профілю і особливостей бібліотечногорегіону;
2) вивчення інформаційних потреб споживачів інформації;
3) вивчення існуючих на підприємствах, в установах таорганізаціях каналів інформації;
4) налагодження прямих контактів з підприємствами,установами і організаціями, зацікавленими в бібліографічній інформації;
5) створення ДІФу;
6) вивчення інформаційних можливостей інших бібліотекрегіону;
7) розробка плану координації і кооперації ІБО;
8) створення постійних інформаційних пунктів напідприємствах і в установах і активу інформаторів-референтів.
Уточнення економічного профілю району та вивчення читачів іінформаційних потреб підприємств та установ передує всім іншим заходам,оскільки від характеру цих запитів і потреб залежить зміст і спрямованістьінформаційно-бібліографічного обслуговування, отже, і формування ДІФу –матеріальної бази цієї роботи.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування провадиться задопомогою активу читачів. Підприємства і установи, зацікавлені вбібліографічній інформації, призначають з найдосвідченіших фахівців референтівта інформаторів, в обов'язки яких входить допомога масовій бібліотеці вплануванні ІБО, в комплектуванні та організації ДІФу, в проведенні масовихзаходів (громадських переглядів літератури, днів спеціаліста, днів інформаціїтощо), а також регулярний перегляд літератури, відібраної бібліотекою дляінформування, консультативна робота з добору літератури для певних групчитачів, доведення інформації до споживачів. По суті інформатори і референти,які знають потреби свого підприємства, характер діяльності та запити фахівців,ведуть основну роботу щодо забезпечення групової та індивідуальної бібліографічноїінформації в трудових колективах.
На підприємствах і в установах, в приміщеннях відомчихбібліотек (а при відсутності бібліотек – за домовленістю з керівництвом – вінших приміщеннях) створюються інформаційні пункти, де збираються відповіднідруковані матеріали (ін форм листки, тематичні папки списків літератури),організується чергування інформаторів і читачів-активістів, проводяться увизначений час консультації тощо.
Істотне значення має правильний добір абонентів групової таіндивідуальної інформації. До уваги беруться такі фактори, як економічнийпрофіль району; наявність в зоні обслуговування галузевих бібліотек і службінформації; стан інформаційно-бібліографічної роботи в зоні обслуговування;можливості ЦБС щодо комплектування фондів необхідною літературою (в тому числіінформаційно-бібліографічними виданнями) та тиражування науково-інформаційноїдокументації; забезпеченість ЦБС кадрами бібліографів. Там, де такі умови йможливості обмежені, на перших порах запроваджується система пріоритету, тобтоінформування груп першочергового обслуговування. Такими групами є:
а) організації та установи, що ведуть політико-виховнуроботу серед населення;
б) спеціалісти підприємств і установ, в складі яких немаєні бібліотек, ні органів НТІ;
в) працівники культури і мистецтва.
Оскільки центральні районні бібліотеки виконують функціїнизових служб НТІ в галузі сільського господарства, на них покладаєтьсяінформаційно-бібліографічне обслуговування спеціалістів та працівників масовихсільськогосподарських професій, передусім агрономів, зоотехніків,механізаторів, рільників, тваринників. Для забезпечення цієї роботи масовібібліотеки ведуть картотеку фахівців. В ній фіксуються прізвища фахівців, щопрацюють в межах бібліотечного регіону, із зазначенням посади, освіти,характеру діяльності фахівця та його інформаційних потреб. Крім того, ЦРБскладає картотеку бібліотек-інформаторів регіону, в якій з метою визначенняінформаційних можливостей бібліотек фіксуються відомості про їх фонд, профількомплектування, ДБА та штат працівників.
Основними методами вивчення ефективностіінформаційно-бібліографічного обслуговування є анкетування абонентів ВРІ,проведення конференцій і нарад бібліотечних працівників, опит читачів іінформаторів-референтів, вивчення карток зворотного зв'язку, аналіз читацькоїактивності в масових заходах бібліотеки (в останньому випадку використовуютьсяспеціальні зошити обліку). Центральна бібліотека вивчає також звіти своїхпідрозділів і філіалів, книги обліку виконаних довідок і незадоволенихчитацьких запитів. З метою апробації нових форм інформаційно-бібліографічногообслуговування провадиться також експериментальна робота в кращих бібліотеках.
Вибір методу вивчення, а значить і перевірки ефективностібібліографічного обслуговування залежить від цілей, які переслідує бібліотека.Так, анкетне опитування абонентів ВРІ дозволяє скласти об'єктивне уявлення проорганізаційний бік інформаційно-бібліографічного обслуговування, якість ВРІоперативність, повнота, відповідність, конкретність); намітити заходи щодополіпшення цієї роботи. Аналіз книговидач дозволяє проілюструвати спостереженняі висновки, зроблені на підставі анкетного опитування, статистичними даними;аналіз читацької активності – зробити висновки-про популярність і доцільністьпевних форм БІ, виявити серед них найвдаліші тощо.
Найповніші і найоб'єктивніші дані дає комплексне вивченняефективності, яке провадиться із застосуванням різних форм і методів аналізу іперевірки. Наслідки спостережень, вивчення і аналізу інформаційно-бібліографічногообслуговування обговорюються на методичних радах та засіданнях міжвідомчої радиз питань бібліотечної роботи при районному відділі культури. Відповідно дорішень цих інстанцій інформаційно-бібліографічний відділ ЦБ розробляєрекомендації та організаційні заходи щодо поліпшення цієї роботи.
бібліографічний анотування бібліотечнийобслуговування
3. Формування бібліографічної культури та пропагандабібліотечно-бібліографічних знань
Масове читання в нашій країні стало показником високихдуховних запитів і одним із факторів формування всебічно розвиненої особи. «Двісили найбільш сприяють вихованню культурної людини – мистецтво і наука, –говорив О. М. Горький. – Обидві ці сили сполучені в книзі».
Рівень культури читання, компонентом якої є бібліотечно-бібліографічнаграмотність, впливає на характер читання, його спрямованість та інтенсивність.Без бібліографічної культури не може бути ефективного використання книги. Томупропаганда бібліотечно-бібліографічних знань, будучи одним із важливих розділівдіяльності масових бібліотек, розповсюджується на всіх читачів незалежно відвіку й освіти.
Є, однак, категорії й групи читачів, робота з якими в цьомунапрямку вимагає особливої уваги. Це молодь, що вчиться. Зараз поставленоконкретне завдання: озброїти студентів і учнів основамибібліотечно-бібліографічних знань, підготувати їх до самостійної роботи зкнигою з метою самоосвіти й самовиховання.
Масові бібліотеки здавна виступають у спілці зі школою:проводять бібліотечні уроки, знайомлять читачів з елементами книги, організуютьекскурсії до бібліотеки тощо. Нині ця робота піднята на вищий рівень. По-перше,формування бібліографічної культури включено в систему загальноосвітньоїпідготовки учнів і студентів. По-друге, ця робота здійснюється не ізольовановід інших процесів бібліотечно-бібліографічного обслуговування, зокремакерівництва читанням, а в єдності з ними. По-третє, рекомендації щодоформування бібліографічної культури все частіше знаходять своє обґрунтування внауково-теоретичних дослідженнях, спираються на положення й висновки такихдисциплін, як психологія, педагогіка, бібліографознавство, інформатика та інші.
Бібліографічна орієнтація читачів має бути комплексною затематикою і характером подачі матеріалу, диференційованою – за читацькимпризначенням. Читачам потрібні не розрізнені відомості, а система знань з такихпитань, як загальна культура читання, самостійна робота з книгою, організаціябібліотечно-бібліографічної та інформаційної служби, ДБА бібліотеки, види йтипи бібліографічних посібників, методика бібліографічної роботи, організація йведення особистої бібліотеки.
Склався мінімум бібліотечно-бібліографічних знань, якимтреба оволодіти кожному читачеві:
1) раціональні методи роботи з книгою;
2) вміння стежити за новою літературою;
3) вміння самостійно відшукувати й добирати літературу забібліографічними джерелами;
4) вміння складати й оформляти списки літератури длясамоосвітньої, навчальної, виробничої та наукової роботи;
5) знання основних інформаційно-бібліографічних центрівкраїни та їх видань.
Мінімум бібліографічних знань засвоюється поетапно, шляхомактивних взаємин з бібліотекою та участі в її заходах.
Форми й методи пропаганди бібліографічних знань
Пропаганді бібліографічних знань властиві всі форми йметоди масової, групової та індивідуальної роботи з читачем. Для зручностіаналізу й характеристики ці форми і методи об'єднуються в групи:
1) форми письмової пропаганди;
2) форми наочної пропаганди;
3) форми усної пропаганди.
З другого боку, за своїм характером пропагандабібліографічних знань може бути комплексною і розрізненою.
Особливість комплексної пропаганди полягає в тому, що в нійрізні форми й методи масової, групової та індивідуальної роботи з читачамиоб'єднуються широко взятими бібліотечно-бібліографічними темами, нерідко програмами,розрахованими на проведення серії різноманітних бібліографічних заходів.Комплексний характер, наприклад, мають бібліотечні уроки, екскурсії добібліотеки, бібліографічні семінари-практикуми, бібліографічні конференціїчитачів, дні бібліографії, місячники пропаганди бібліотечно-бібліографічнихзнань.
Комплексна пропаганда вимагає всебічного методичногозабезпечення, кооперування бібліотек, установ і організацій, зацікавлених урозвитку бібліографічної культури. Форми письмової пропаганди – це пам’ятки,плакати, методичні й практичні посібники з бібліографічних питань, щовипускаються обласними та центральними міськими й районними бібліотеками.Частина цих видань звернена безпосередньо до читача, навчальні ж, методичні тапрактичні посібники адресуються переважно організаторамбібліотечно-бібліографічної пропаганди – бібліотечним працівникам.
До форм письмової пропаганди належать також папкижурнальних та газетних статей з бібліотечно-бібліографічних тем (наприклад:«Раціональні методи роботи з книгою», «Бібліографічне оформлення науковихпраць», «Система бібліографічної інформації», «Домашня бібліотека»), альбоми звисловлюваннями діячів науки і культури про книгу, бібліотеку і бібліографію, зцифровим матеріалом, що характеризує розвиток книговидання, бібліотечної йбібліографічної справи, з відповідними ілюстраціями; матеріали в настіннихгазетах і бюлетенях (інформація про новинки бібліографічної літератури,відповіді на запитання читачів у рубриці «Бібліографічна консультація»)
Найбільш розповсюдженими формами наочної пропаганди бібліографічнихвидань, плакати та стенди.
Наявність великої кількості бібліографічних матеріалів даєзмогу урізноманітнювати виставки бібліографічних видань за змістом і читацькимпризначенням. Вони можуть бути загальними, адресованими широкому колу читачів(наприклад, «Бібліографічну культуру – кожному читачеві», «Наша Батьківщина вдовідниках та бібліографічних виданнях»); тематичними, адресованими фахівцям(наприклад, «Бібліографічні посібники – працівникам сільськогосподарськоговиробництва», «Видання Інформцентру з питань культури і мистецтва»). Можутьрозкривати окремі типи бібліографічних видань (наприклад, «Реферативні журнализ техніки»), пропагувати методи бібліографічної роботи («Як вибрати книгу»,«Бібліографія і самостійна робота з книгою» та ін.).
Бібліографічні матеріали демонструються під час громадськихпереглядів літератури, ними доповнюють звичайні виставки книг на стендах і наполицях відкритого доступу.
Ефективною формою пропаганди бібліографічних посібників єкнижкові виставки, складені виключно з літератури, що рекомендується в тому чиіншому посібнику. Така виставка повторює структуру посібника й розташуваннялітератури всередині розділів. За основу беруться, відомо, найзначнішірекомендаційні посібники, зміст яких може зацікавити багатьох і різних читачівбібліотеки, а сама література, що рекомендується, відповідає сучасним завданнямі вимогам.
Різновидністю книжкових виставок з бібліографічної тематикиє добірки бібліографічних матеріалів для спеціальних скриньок, що виставляютьсябіля стола видачі книг.
Більшість виставок з питань бібліографії діють постійно, щопривчає читачів регулярно стежити за новими бібліографічними-надходженнями.Проте зовнішнє оформлення їх час від часу оновлюється. Здійснюється такожперекомпоновка експонатів, розкриваються нові аспекти змісту посібників.
Плакати і стенди знайомлять читачів здебільшого ізструктурою ДБА бібліотеки і ЦБС, з методикою бібліографічного пошуку («Яккористуватися систематичним каталогом та картотекою журнальних і газетнихстатей», «Допоміжний алфавітно-предметний покажчик – ключ до систематичногокаталогу»), пропагують культуру читання, джерела поточної БІ, окремібібліографічні й довідкові видання. Цілям пропаганди бібліографічних знаньслужать також плакати-написи на стелажах і полицях, призначених для відкритогодоступу. Здебільшого це рекомендації окремих посібників, лаконічні поради, яквибрати й читати книгу.
На стелажах для відкритого доступу оформляються такожроздільники з бібліографічними посиланнями до каталогів, картотек І покажчиківлітератури, їх мета – забезпечити комплексну пропаганду літератури знайважливіших тем і розділів книжкового фонду.
Наочна пропаганда лише тодіефективна, коли вона сполучається з живим словом бібліотечного працівника,використовується як ілюстративний матеріал в усіх масових заходах бібліотеки.
Формами усної пропаганди бібліографічних знань є бесіди про окремі бібліографічні посібники, колективні консультації,огляди бібліографічних видань.
Бесіди про посібники –невід'ємна частина рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів.Завдання їх – викликати у читачів інтерес до бібліографії. Тому пропагандапосібників, як правило, сполучається з пропагандою літератури з теми, якійприсвячено посібник.
Колективні консультації застосовуються тоді, колистворюється більш-менш однорідний склад читачів: наприклад, при проведенні днівінформації, днів фахівця, бібліографічних семінарів тощо. На консультаціяхпорушуються такі питання, як методика бібліографічного пошуку, правилабібліографічного описання й оформлення бібліографічних списків, організаціяробочих бібліографічних картотек, особливості роботи з РЖ та іншими виданнямиінформаційно-бібліографічних центрів країни. Консультації провадяться увизначені календарні дні, про що читачів повинні постійно інформуватиспеціальні оголошення.
Особливістю оглядів бібліографічних видань є те, що вониносять не тільки рекомендаційний характер, а й навчально-методичний, особливотоді, коли провадяться для читачів, малопідготовлених у бібліографічномувідношенні.
До огляду включаються переважно найновіші покажчикилітератури, в тому числі й ті, що опубліковані в книгах, журналах та газетах.За змістом добір посібників може бути тематичним і різноаспектним. Длябібліотечних працівників найчастіше провадяться огляди нових бібліографічнихнадходжень, які за своїм змістом, як правило, різноаспектні, тобто торкаютьсярізних тем і по-різному їх розкривають.
Тематичні огляди готуються длячитачів. До них включають не більше 2—3 видань, які не втратили своєїактуальності й практичного значення. Потрібно, щоб від кожного огляду коженчитач мав реальну користь. Тому при підготовці оглядів враховуються не тількигрупові, а й індивідуальні інтереси читачів.
Композиційний огляд будується так. У вступі підкреслюється перш за все значення бібліографії дляпідвищення культури читання й поширення кругозору читачів, наводяться прикладий факти уважного ставлення до бібліографії вчених, громадських діячів,характеризується бібліографічна діяльність установ, що підготували видання,включені до огляду. (При творчому ставленні до огляду сам характер, зміст іособливості тих чи інших видань підказують, в якому напрямку слід вести про нихрозмову.) В основній частині дається вичерпна характеристика кожного видання. Впершу чергу звертається увага на склад літератури в посібнику, на їїхронологічні рамки, принципи розташування, на особливості допоміжного апарату.Видання порівнюється з іншими однотемними посібниками. Кожен посібникпередається читачам для розгляду.
Ще одна форма усної пропаганди бібліографічних знань –лекції на бібліографічні теми. Вони організуються для широкої аудиторії читачівза їх заявками. Записані на магнітну стрічку, лекції можуть повторновикористовуватися в філіалах ЦБ, на заняттях в університетах культури.
Особливості роботи з окремими групами читачів
Пропаганда бібліографічної культури провадитьсядиференційовано, з урахуванням рівня підготовки читачів, їхніх професійних,вікових та інших даних. Від бібліотекаря вимагається не тільки досконале знанняметодики індивідуальної роботи з читачем, а й дієвості кожного методу й кожноїформи бібліографічної пропаганди.
Відповідно до завдань і особливостей диференціація читачівбібліографічної пропаганди можна виділити такі основні групи читачів:
1) учні загальноосвітніх шкіл, середніх навчальнихзакладів, професійно-технічних училищ;
2) студенти і аспіранти вузів;
3) фахівців середньої і вищої кваліфікації;
4) працівники масових професій різних галузей народногогосподарства;
5) керівні працівники партійних і радянських органів,організатори виробництва, діячі науки і культури, наукові працівники.
В межах кожної групи може бути своя диференціація,зумовлена різницею у віці, освіті та професії читачів (див. схему 7).
Схема 2
Диференціація читачів за рівнем бібліографічної підготовкиГрупи Підгрупи І Учні загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних закладів, професійно-технічних училищ
а) Учні 1-4 класів
б) Учні 5-9 класів
в) Учні 10-11 класів, середніх спеціальних закладів, ПТУ ІІ Студенти і аспіранти вищих навчальних закладів
а) Студенти І-ІІІ (І-ІV) курсів
б) Студенти-дипломники, аспіранти ІІІ Фахівці середньої і вищої кваліфікації
а) З професійним стажем до 5 років
б) З професійним стажем понад 5 років ІV Працівники масових професій різних галузей народного господарства
а) З незакінченою середньою освітою
б) З середньою загальною освітою
в) З незакінченою вищою освітою V Керівні працівники, організатори виробництва, діячі культури і науки, наукові працівники
а) З середньою і вищою освітою
б) Ті, що мають винаходи, наукові праці
Водночас розрізняють категорії читачів:
1) читачі, що не мають досвіду самостійної роботи з книгоюі не засвоїли мінімум бібліографічних знань;
2) читачі, які систематично працюють з книгою і мають певнізнання в галузі бібліографії;
3) читачі, що професійно пов'язані з книгою і систематичнокористуються бібліографічними посібниками.
Ці категорії можуть бути в різних співвідношеннях в межахкожної із зазначених груп.
Не тільки кожна група, а й підгрупа вимагаєдиференційованого підходу. Наприклад, у читачів першої групи формуваннябібліотечно-бібліографічної культури може відбуватися деякий час (до 8-гокласу) за однією й тією ж програмою, прийнятою для середньої школи. Далі,однак, йде розмежування: учні 9—10 класів завершують програму середньої школи,учні ж технікумів та ПТУ набувають бібліографічні знання з урахуванням потребсвоєї спеціальності.
Другий приклад: обсяг бібліографічних знань і навичок устудентів-дипломників і аспірантів має бути ширшим, ніж у студентів І—IIIкурсів (друга група читачів). Останні нерідко освоюють бібліографічні знання врамках програми середньої школи. Аспіранти ж і студенти-дипломники повиннізнати бібліографічні видання з фаху, володіти методикою бібліографування.
Пропаганда бібліографічних знань серед читачів різнихкатегорій і груп має істотні особливості. Так, у читачів, які ще тількидолучаються до самостійної роботи з книгою, формування бібліографічної культурипровадиться на основі керівництва читанням. Провідна форма роботи з ними –бесіди про бібліографічні посібники саме з тих питань, які найбільшою міроювідповідають інтересам читачів і тим цілям, заради яких читачі звертаються докниги.
Більш різноманітні форми роботи з читачами, якісистематично працюють з книгою й мають певні знання з бібліографії. Це плановіконсультації з бібліографічних питань, огляди бібліографічних новинок, читацькіконференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, усні журнали типу:«Що треба знати кожному читачеві про бібліотеки і бібліографічні центри нашоїкраїни», «Мистецтво бути читачем» тощо. Заходи такого характеру вимагаютьтривалої, копіткої підготовки, попередньої розробки оригінальних сценаріїв іпрограм, кооперування бібліотек. Тут необхідна кваліфікована допомога обласнихнаукових бібліотек.
Для підготовлених читачів, які з свого боку можуть взятиучасть у розповсюдженні бібліографічних знань (наприклад, для керівників шкіл,завідуючих кабінетами освіти, працівників інформаційних служб, вчителів,викладачів середніх і вищих навчальних закладів), організуються бібліографічнісемінари-практикуми і лекторії.
Основне завдання семінару-практикуму – дати його учасникамприкладні знання бібліографії за певною програмою. Тому заняття тут маютьздебільшого практичний характер. Учасники семінару вивчають конкретніпосібники, до яких їм треба постійно звертатися з метою само-інформації тавиявлення потрібної літератури, освоюють методику бібліографічного пошуку,описують твори друку й складають робочі картотеки. Відомості ж загальногохарактеру, такі як організація бібліографічної справи, типологіябібліографічних посібників, склад ДБА бібліотеки тощо, даються керівникомсемінару в процесі вивчення окремих тем.
Особливе місце в формуванні бібліографічної культуриналежить бібліотекам для дітей. Разом зі школами бібліотеки розробляютьтематичні плани бібліотечних уроків (на 5—12 годин) для кожного класу,починаючи з першого. В сукупності ці плани-програми становлять мінімумбібліотечно-бібліографічних знань, необхідних для самостійної роботи з книгою.Уроки передбачають бесіди, практичні заняття та виконання домашніх завдань, щостосуються таких трьох основних тем:
1) книги і бібліотеки, їх значення в житті людини;
2) шляхи самостійного, цілеспрямованого вибору книг;
3) мистецтво читання й методика роботи з книгою,періодичними виданнями та довідково-бібліографічною літературою.
Для кращого засвоєння матеріалу організуютьсянавчально-методичні консультації, учні залучаються до роботи в гуртках друзівкниги тощо.
Виховання у школярів бібліотечно-бібліографічної культури –невід'ємна складова частина керівництва читанням. Воно провадиться силамиучителів і бібліотекарів, за участю центральних районних та міських бібліотек,центральних бібліотек для дітей, на які покладено методичні й координаційніфункції з цього питання. З переходом учнів з класу в клас коло бібліографічнихзнань поширюється, поглиблюється їх програма.
Популярними формами пропаганди бібліотечно-бібліографічнихзнань серед школярів є екскурси до бібліотеки, бібліографічні вікторини.Екскурсії передбачають знайомство читачів з відділами бібліотеки, книжковимфондом, каталогами і картотеками, масовою роботою, широке використання усних інаглядних форм пропаганди книги й культури читання. Вікторини провадяться зметою перевірки засвоєння учнями бібліотечно-бібліографічних знань, і, поряд зіншими питаннями з цієї тематики, включають завдання з бібліографічного пошуку.
Організаційні заходи
Важливими каналами розповсюдження бібліографічних знань ємісцева преса, радіо, телебачення. Вони використовуються для регулярного усногой письмового інформування населення регіону з питань організаціїбібліографічної служби в місті, районі, для проведення радіо-і телепередач типу«Довідкове бюро книголюба», «Радіо-університет читання» з комплексним,циклічним розкриттям бібліотечно-бібліографічної культури, для публікаційоглядів бібліографічних новинок, рецензій на покажчики літератури, порадкниголюбам тощо. Такі заходи готуються об'єднаними зусиллями бібліотек, шкіл,товариства книголюбів, редакцій місцевих газет та місцевого радіомовлення ітелебачення.
Організаційними заходами з пропаганди бібліографічних знаньє місячники і дні бібліографії. Для них характерна інтенсивна робота з різнимигрупами читачів, широке використання всіх можливих форм і методів пропагандибібліографії на основі заздалегідь складених тематичних іметодико-організаційних програм, вивчення ефективності бібліографічноїдіяльності бібліотеки. Так, в день бібліографії організуються оглядибібліографічних посібників бібліографічні консультації, вікторини, усніжурнали, виставки бібліографічних посібників. При цьому окремі заходи(наприклад, бесіди, огляди, екскурсії по виставках) повторюються протягом днякілька разів, з інтервалом в 2—3 години. В цей день реєструються всі бібліографічнізапити читачів, фіксується їхня участь у бібліографічних заходах, якіпровадяться бібліотекою, обліковується видача книг і посібників, згаданих воглядах. Матеріали цього обліку і спостережень потім аналізуються іузагальнюються. Дні бібліографії провадяться один — два рази на місяць.
В програмах місячників бібліографії, поряд з широкимзастосуванням усних і наочних форм пропаганди, передбачаються такожсемінари-практикуми. Останнім нерідко відводиться головна роль у цій програмі.
В ЦБС пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань провадитьсяза єдиним планом при активній участі всіх відділів ЦБ і бібліотек-філіалів.
У планах відображаються такі програмні пункти:
1) охоплення пропагандою бібліотечно-бібліографічних знаньосновних груп читачів;
2) спрямованість пропаганди бібліографічних знань надопомогу освіті й самоосвіті читачів;
3) запровадження різних форм і засобів пропагандибібліотечно-бібліографічних знань;
4) системність і послідовність в організації пропаганди;
5) чіткість розподілу обов'язків і координація дійбібліотек регіону, органів НТІ, товариства книголюбів і засобів масовоїінформації;
6) використання ситуаційних можливостей для організаціїпропаганди (виробничі наради, курси, семінари, університетів культури і т.ін.);
7) вивчення ефективності виховання культури читання.Елементи формування бібліографічної культури включаються в усі можливі заходиіндивідуальної та масової роботи бібліотеки й передбачаються в них ще на стадіїпланування.
Організаційно-методичне керівництво роботою масовихбібліотек з пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань покладається наінформаційно-бібліографічні відділи ЦМБ і ЦРБ та на методичні відділицентральних бібліотек для дітей.
Облік роботи доцільно вести в спеціальному зошиті, якийскладається з двох частин:
1) облік заходів бібліотеки з пропагандибібліотечно-бібліографічних знань,
2) облік видачі бібліографічних посібників і літературизгідно рекомендаційних посібників.
Форма першої частини може бути такою:
а) дата проведення заходу;
б) назва заходу;
в) формулювання теми заходу;
г) місце проведення;
д) категорія й група читачів;
е) кількість учасників, слухачів;
є) хто проводив;
ж) участь інших бібліотек, установ, організацій;
з) примітки (як пройшов захід, який матеріал використанодля його проведення тощо).
Форма другої частини:
а) назва посібника, довідкового видання;
б) кількість примірників посібника, виданих читачам:додому, для користування в бібліотеці;
в) кількість книг, замовлених читачем згідно рекомендаційпокажчика;
г) номери читацьких формулярів, дата.
Ретельний облік роботи потрібен бібліотеці для контролю іаналізу зробленого, для планування заходів на майбутнє. Облікові форми, наведенівище, дають можливість встановити ефективність тих чи інших бібліотечних заходів.Знаючи, наприклад, які покажчики пропагувалися в бібліографічних оглядах, навиставках, бібліотечних уроках і які покажчики читачі взяли для використання вроботі, можна зробити висновки, наскільки ці огляди, виставки, уроки буливдалими, методично обґрунтованими тощо. Аналіз цих же даних може підказати, дляяких читачів ті чи інші заходи є найрезультативнішими.
Однак для всебічного вивчення ефективності пропагандибібліографічних знань одних статистичних даних мало. Бібліотеки практикуютьперіодичні анкетування і опити читачів, збирають письмові відгуки набібліографічні посібники, організують спостереження за реакцією читачів на тічи інші заходи, піддають одноразовому або, навпаки, тривалому аналізубібліотечні формуляри читачів певних груп і категорій з метою виявлення змін ухарактері й тематиці їх читання, з'ясовують причини негативного ставлення добібліографії окремих читачів тощо. Велику роботу в цьому відношенні бібліотекивиконують в дні бібліографії, під час консультацій та обговореннябібліографічних питань на конференціях читачів.
Будь-яке вивчення ефективності бібліотечно-бібліографічноїроботи ґрунтується на наукових засадах, провадиться диференційовано, зпостановкою точних і конкретних цілей. Ясність цілей зумовлює правильністьметодичних рішень.
4. Технологічні особливості процесів обробки документівпри переході від ручної до автоматизованої технології
Процеси технічної та технологічної революції, якіпереживають сучасні бібліотеки, найбільшою мірою вплинули на сферукаталогізації та обробки літератури. Протягом всієї своєї історії бібліотечнікаталоги пережили не одну зміну форм і засобів організації, але ні одна з нихне здійснила такого впливу на принципи каталогізації, як електронна форма. Аджеактивне впровадження комп’ютеризації в більшості бібліотек почалось зістворення електронного каталогу.
Електронний каталог є найголовнішою базою даних бібліотекиі включає записи на всі види документів: книги, брошури, методичні посібники,періодичні видання, автореферати дисертацій.
В наш час практично не можна назвати сферу людськоїдіяльності, яка не зазнала б залежності від ринку інформації і не мала бпотреби у використанні новітніх інформаційних технологій. Все це в значній мірізмінює уявлення, погляди, поведінку, спосіб життя і мислення сучасної людини іставить до неї нові вимоги, найважливішою серед яких є опанування інформаційноюграмотністю, інформаційною культурою.
Під інформаційною культуроютреба розуміти такий рівень інформаційної підготовки, який дозволяє людині нетільки вільно орієнтуватися в потрібному інформаційному середовищі, а й братиучасть у його формуванні та перетворенні, сприяти інформаційним контактам.
Категоріями інформаційної культури особистості можнавважати її вміння формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошукнеобхідної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів, переробляти істворювати якісно нову інформацію, вести індивідуальні інформаційно-пошуковісистеми, відбирати та оцінювати інформацію, а також – здатність доінформаційного спілкування і комп'ютерну грамотність.
Останнім часом стверджується погляд на бібліотеки як наорганічну частину інформаційного середовища суспільства. До їх величезнихінформаційних ресурсів додаються комп'ютери, програмні засоби, машиночитаніджерела інформації, а можливість підключення до міжнародних комп'ютерних мережзбагачує їх ще й світовими інформаційними ресурсами. Формування інформаційноїкультури читачів, яка включала б не тільки традиційнубібліотечно-бібліографічну культуру, але й вміння оперувати інформацією звикористанням сучасних комп'ютерних засобів, тобто поєднувала б традиційнийбібліографічний інструментарій з комп'ютерними засобами, є однією з головнихфункцій сучасної бібліотеки. Для її реалізації бібліотеки повинні перейти відтрадиційної пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань серед читачів до їхцілеспрямованої інформаційної освіти.
Виховання інформаційної культури особистості взагалі єсуспільною проблемою. Тому при організації цієї роботи обов'язково требавраховувати ступінь розвитку науково-інформаційних табібліотечно-бібліографічних ресурсів міста (району) в цілому, а також кожногоокремого закладу, причетного до цієї справи; брати до уваги розгалуженістьсистеми інформаційної освіти та її спадковість; наполегливо розвиватикоординаційні та коопераційні внутрішньовідомчі і міжвідомчі зв'язки.
Процес формування інформаційної культури є комплексним імає здійснюватися в бібліотеці у п'ятьох взаємозв'язаних напрямах:
1) робота з удосконалення комплектування та розкриттябібліотечних фондів;
2) систематичне вивчення динаміки інформаційних потребчитачів, особливо пов'язаних з ціннісно-орієнтаційною, пізнавальною, виробничоюдіяльністю;
3) створення комфортних умов для задоволення інформаційнихпотреб читачів;
4) удосконалення роботи по підвищенню рівнябібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань;
5) популяризація та реклама інформаційних послуг бібліотекисеред населення.
Таким чином, вся діяльність бібліотеки направлена напідвищення інформаційної освіти суспільства. Проте суто інформаційнаграмотність та її розповсюдження серед користувачів бібліотеки передбачає:ознайомлення читачів з можливостями та інформаційно-документальними ресурсамибібліотеки; виховання довірливого ставлення до неї; бажання стати її постійнимивідвідувачами; формування у читачів знання основних інформаційних джерел танавичок їх використання; формування навичок у сфері бібліотечно-бібліографічнихта інформаційно-комп'ютерних знань; ознайомлення з інформаційними послугамибібліотеки; ознайомлення з провідними книгосховищами світу, архівами, музеями,центрами інформації та документації, банками даних і базами знань, існуючимиінформаційними системами, віртуальними бібліотеками глобальної комп'ютерноїмережі; можливостями використання інформаційних ресурсів за межами бібліотеки;навчання читачів користуванню інформаційно-пошуковою системою (ІПС) втрадиційному та автоматизованому режимах; їх ознайомлення з методамианалітико-синтетичної обробки документів і переробки інформації.
Процес формування інформаційної культури читачів потребуєдиференційованого підходу, підбору методик і програм навчання з урахуваннямпрофесійної спеціалізації читачів, рівня їх інформаційних потреб таінформаційної підготовки, наявними навичками володіння комп'ютерною технікою. Особливемісце в цій роботі з різними категоріями читачів належить державним публічнимбібліотекам. По-перше, ці бібліотеки відвідують читачі, різні за віком, рівнемосвіти, професійною кваліфікацією та ін. По-друге, діапазон інформаційнихпотреб, запитів читачів, що звертаються в бібліотеку, не обмежений. Томуорганізацію заходів по інформаційній освіті в ЦБС доцільно проводити в 3рівнях:
1) традиційне навчання користуванню бібліотекою(бібліотечна орієнтація), що обмежується наданням інформації про фізичнерозміщення фондів і обладнання, про існуючу в бібліотеці системуобслуговування;
2) бібліографічне навчання, що передбачає навчання методампошуку інформації і вивчення бібліографічних джерел;
3) навчання читачів користуванню інформацією на новітніхносіях, електронними базами даних із застосуванням комп'ютерної техніки.
Зміст, форми і методи інформаційної освіти читачавизначаються не тільки рівнем його культури читання або професійними потребами,але й умовами праці в бібліотеці, нерідко ситуативними методами обслуговування:в одних випадках бібліотекар може популярно роз'яснити правила розстановки книгна полицях, принципи користування алфавітно-предметним покажчиком досистематичного каталогу і картотеки статей, в інших – необхідне знайомство звідповідними ДСТами і документацією, що регламентують правила опису видань, а вдеяких – проводити практичні заняття по бібліографічному опису, пошуку книг заокремою тематикою або якогось видання за допомогою ДБА, по користуваннюкомп'ютерною технікою і т.д.
Форми навчання відрізняються способом передачі інформації,широтою охоплення аудиторії: це виставки, огляди, консультації, бібліографічніуроки, екскурсії, дні бібліографії, путівники, методичні поради та ін. Відомо,що перевагу читачі надають найменш заформалізованим заходам, до яких можнавіднести:
1) оглядові екскурсії по бібліотеці і стислі лекції з основінформаційного пошуку для читачів, що тільки-но записались;
2) надання читачам можливості самостійно навчатися звикористанням аудіо і відеокасет;
3) розповсюдження путівників по фондам і каталогам,пам'яток читачам для самостійної орієнтації;
4) розвиток системи наочних засобів оповіщення проструктуру бібліотеки, її довідково-пошуковий апарат;
5) підготовка і видання методичних порад по користуваннюбазами даних і електронним каталогом;
6)організація курсів по навчанню користуванням комп'ютерноютехнікою.
Діалогова форма спілкування є найбільш ефективною формоювзаємодії бібліотекаря і читача. Індивідуальне консультування має бутипревалюючи в роботі з читачами і повинно супроводжувати обслуговування в різнихвідділах бібліотеки.
Позитивні результати має також інформаційна освіта читачівв процесі виконання їх запитів, тому що читач при цьому виявляє особистузацікавленість у сприйманні інформації. Таким чином, довідково-бібліографічнеобслуговування можна використовувати як базову форму інформаційного навчання,під час якого проходить засвоєння читачем основ бібліографічної, інформаційноїграмотності, закріплення навичок самостійного пошуку літератури.
Результативність інформаційної освіти фахівців єефективною, якщо вона проводиться в поєднанні з діючими формами підвищенняпрофесійної кваліфікації кадрів. Цей напрямок в діяльності ЦБС здаєтьсяперспективним і тому його слід активніше впроваджувати в практику.
Пропоную для бібліотек програму школи «Читач бібліотеки».Ця програма розрахована на нових читачів, які не мають навичокбібліотечно-бібліографічної грамотності, і включає такі питання:
1. Публічна бібліотека. Її інформаційний потенціал
1.1 Історія бібліотеки
1.2 Фонди бібліотеки
1.3 Структура бібліотеки. Організація обслуговуваннячитачів. (Платні послуги)
1.4 Сучасні інформаційні технології
1.5 Права і обов'язки читачів
2. Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки. Методикапошуку літератури
2.1 Каталоги і картотеки
2.2 Енциклопедії, словники, довідники
2.3 Бібліографічні посібники
2.4 Бібліографічний опис документа
3. Екскурсія по бібліотеці (для бажаючих)
4. Консультація за запитаннями читачів
Програма курсу «Інформаційна культура читача» (8 годин),розроблена і розрахована на студентів-дипломників, спеціалістів й іншікатегорії читачів, які мають первинні навики роботи в бібліотеці, збібліографічними та інформаційними джерелами. Ця програма передбачає поглиблененавчання за галузевим принципом, вивчення вузьких і вузько профільних тем івисвітлює такі питання:
1. Бібліотеки України та регіону. Їх інформаційнийпотенціал
2. Довідково-бібліографічний апарат за окремою галуззюзнань
2.1 Таблиці класифікації (ББК)
2.2 Розділи систематичного каталогу і систематичноїкартотеки статей
2.3 Енциклопедії, словники, довідники з окремої галузізнань
3. Бібліографія літератури за галуззю
3.1 Предмет бібліографії
3.2 Різноманітні типи і види бібліографічних посібників
3.3 Бібліографічні посібники за галуззю (типи і види)
4. Методика бібліографічного пошуку за темою. Практичнізаняття
В умовах формування інформаційного суспільства бібліотекимають забезпечувати користувачам доступ до електронних каталогів іншихбібліотек, до електронних журналів, до всіх баз даних, які є в бібліотеках таінформаційних центрах. Це дає можливість навіть віддаленій бібліотецізабезпечити користувачам той же обсяг, глибину і якість інформації, як і увеликій бібліотеці, враховуючи при цьому специфіку регіону, потреби і запитиорганізацій, підприємств, установ, фірм, тобто як колективних, так ііндивідуальних споживачів інформації.
У зв'язку з цим одним з напрямків діяльності бібліотекиповинно стати навчання читачів користуванню комп'ютерною технікою, яке можездійснюватися на комерційній основі. Цей напрямок може бути реалізований набазі спеціально обладнаного комп'ютерного класу, де водночас можуть проходитикурс навчання не тільки читачі, але й працівники бібліотеки.
Автоматизація бібліотечних процесів потребує відбібліотекарів вміння працювати з електронними базами даних, володіннякомп'ютерними технологіями, що стає обов'язковою умовою фахової підготовкипрацівників бібліотечно-інформаційної сфери. Тому виникає проблема адекватногопідвищення інформаційної культури бібліотечних фахівців, які сьогодні повиннібути не тільки «лоцманами книжкових морів», але й навігаторами комп'ютернихмереж, чия діяльність формує нове інформаційне середовище.
Проблема розвитку інформаційної культури особистостіневичерпна і має вирішуватись у бібліотеці на сучасному рівні.
Систематичне поповнення та редагування електронногокаталогу – один з найважливіших напрямків роботи відділу наукової обробкилітератури, який був створений 1 січня 2002 року на базі сектору науковоїобробки літератури. Створення ЕК включає в себе процеси складаннябібліографічного запису на нові надходження документів та ретрофонд. Процесстворення ЕК починається в відділі комплектування, коли відомості про документвводяться в базу даних «Замовлення». При одержанні документа запис редагуєтьсяу відділі комплектування і після цього його редагує наш відділ. Редагуваннязапису включає в себе процес індексації, тобто визначення поличного індексу,авторського знаку, каталожного індексу, предметної рубрики. Подальшередагування бібліографічного запису передбачає визначення типу документа,додаткової інформації, а саме: відомостей щодо назви, про відповідальність,інформації про видання, серію. Потрібно сказати, що в нашому відділіредагується весь бібліографічний запис, тобто здійснюється подвійний контроль,який сприяє більш якісному відображенню інформації в електронному каталозі.Результатом завершення роботи над конкретним документом є каталожна картка такнижковий формуляр, які ми друкуємо. Процес друку буде здійснюватись доти, покиіснуватимуть карткові каталоги та видача документів користувачам в традиційномурежимі.
Створення ЕК передбачає певні труднощі. І перш за все тому,що при внесенні кожного документа потрібно розкрити його зміст шляхомформування тематичної рубрики. В зв'язку з цим я би хотіла зупинитись більшдетально на роботі з тематичним каталогом, або з предметним рубрикатором, якйого часто називають, який є складовою частиною ЕК.
Електронний варіант тематичного каталогу відкрив необмеженіможливості для розкриття змісту документів, які є в фонді бібліотеки. Віндопомагає задовольняти найвимогливіші запити читачів. Та велика проблема –створення такого рубрикатора. Єдиного рецепту для створення тематичногокаталогу немає і, напевно, не може бути. Можливі лише загальні рекомендації, акожна бібліотека, враховуючи свою специфіку, створює свій тематичний каталог.
Формулювання і формування тематичних рубрик – дуже складнийпроцес. Принцип, покладений в основу тематичного каталогу, – синтезсистематизації, предметизації і логіки. Наповнення відбувається за допомогоюстворення нових тематичних рубрик, до появи яких спонукає наявність тієї, чиіншої інформації у виданнях. При формуванні стилю рубрик враховуються запитичитачів, які вже були, і програмуються ті, які можуть бути в майбутньому.Рубрикатор охоплює всі галузі знань, з яких у фонді бібліотеки є документи іосновні рубрики. Групування тематичних рубрик, у межах конкретної галузі маєбагатоступеневий рівень – від загального до більш детального. Ступіньдеталізації рубрик з профільних для університету галузей більш розширена, ніждля непрофільних. Рубрики постійно редагуються: змінюються у відповідності дозапитів читачів. Кількість рубрик, які визначаються при внесенні документа,залежить від кількості інформації, що містить документ. Мета – максимальнорозкрити зміст документа, для того, щоб швидко і якісно задовольнити потребинаших читачів.
Мова тематичних рубрик – українська. В деяких випадках –англійська, якщо термін не має офіційного перекладу українською мовою. Деякі рубрикиформуються мовою оригіналу та у загальновживаному перекладі українською іросійською мовами. Часто ми зустрічаємось з випадками, коли терміни мають різніпереклади з іноземної мови, особливо це стосується прізвищ. Хочу звернутиувагу, що при формуванні рубрик, слід використовувати принцип синонімічностіокремих назв. Цим самим розширюємо варіанти пошуку.
Цікава рубрика тематичного каталогу «Персоналії». Тутзібрані документи про відомих діячів науки, освіти, культури. Принципрозташування рубрик в цій базі даних – алфавітний. Довідкова літературазнаходить відображення в тематичному каталозі під рубриками «Енциклопедії»,«Словники». Відкриваючи ці рубрики, ми можемо знайти інформацію про довідковулітературу з різних галузей.
Процес створення тематичного каталогу ніколи не вичерпаєсебе, тому що завжди будуть виникати нові поняття, ускладнюватись запити нашихчитачів. З часом наш тематичний каталог стане більш досконалим.
Наступним напрямком по наповненню ЕК є ретроспективневведення фондів. При виборі методики проведення ретроконверсії слід зупинилисьна методі набору інформації безпосередньо з документів, що відкриває нам такіможливості:
— здійснювати бібліографічний опис документів згідно ГОСТУ,який діє на сьогоднішній день;
— правильно визначати предметні рубрики;
— виявляти помилки в систематизації;
— вказати адресу місце находження кожного примірника.
Основна мета при цьому є усунення помилок присистематизації в попередні роки. Успіх роботи значною мірою залежить відконтролю за обсягом та якістю роботи. Контроль раніше здійснювався щотижня, азараз – щомісяця. Періодично підсумки обговорюються на методнарадах.
Впровадження інформаційних технологій в роботу бібліотекисуттєво змінило процес обробки документів. При переході від ручної до автоматизованоїтехнології деякі процеси обробки документів лишились без змін. Такі, наприклад,як технічна обробка документів, передача їх до відділу книго збереження тавідділів обслуговування, робота з картковими каталогами. Але деякі операціїдоповнились або ускладнились. Такі, наприклад, що пов’язані з лінгвістичнимзабезпеченням документів (формування тематичної рубрики). Ці операції вимагаютьвід працівників додаткових інтелектуальних затрат, що в свою чергу, збільшуєпрацезатрати. Крім того, електронний каталог вимагає постійного редагування,внесення змін, які відбуваються в книжковому фонді, що вимагає такождодаткового робочого часу. Спрощено процес перевірки на дублетність:електронний каталог дає відповідь про наявність документа у фонді бібліотеки. Електроннийваріант алфавітно-предметного покажчика (АПП) допомагає нам під чассистематизації. Комп’ютеризація відділу дала змогу спростити процес друкукаталожних карток, книжкових формулярів.
При переході до автоматизованої технології, кожнийсистематизатор повинен бути універсалом. Тобто: документ потрібно засистематизувати, внести бібліографічні дані в ЕК, розкрити тематику документа,здійснити друк каталожних карток, книжкових формулярів. В зв’язку з цим зростаєроль бібліотекаря. Працівник повинен вміти працювати на комп’ютері, досконалознати систему, по якій індексується документ, вміти грамотно розкрити змісткожного документу. Кожний систематизатор повинен постійно вдосконалювати своюмайстерність, працювати над розширенням свого світогляду.
Застосування новітніх технологій вимагає від нас бути впостійному пошуку, удосконалювати всі свої процеси. Але поки що автоматизованітехнології ще не витіснили традиційні. І тому наявність карткових каталогіввимагає друк карток, розстановку їх та редагування каталогів. Традиційна видачадокументів потребує друку книжкових формулярів. Поєднання цих видів робітзаймає багато часу. А в майбутньому достатня кількість електронної техніки,оптимальна кількість співробітників і постійне вдосконалення їх майстерності, консерваціякарткових каталогів суттєво вплинуть на якість обробки документів і скоротятьпрацезатрати.
Сьогодні особливо актуальною стає проблема переведеннятекстів документів, зокрема і в повному обсязі, в інформаційно-машинну форму.
Для бібліотеки це досить новий напрямок, який ще остаточноне сформований ні організаційно, ні технологічно. Створюючи систему формуванняповнотекстового електронного ресурсу, слід зосередитися на двох моментах:збирання і створення електронних повнотекстових документів, а також їхрозміщення в локальній мережі та організація доступу до них користувачів черезуніфікований інтерфейс.
Організація поповнення фонду електронними документами, якскладової частини документно-інформаційного ресурсу бібліотеки, має певнівідмінності, які стосуються технології оцифровування документів, їхсистематизації та ін. Відзначу, що в останні два роки, враховуючи збільшеннявдвічі асигнувань на комплектування та беручи до уваги необхідність задоволеннянових інформаційних потреб сучасних користувачів за рахунок переваг новогоелектронного інформаційно-комунікаційного середовища, ми постійно розширюємозамовлення та репертуар електронних повнотекстових документів (до 100 назв нарік).
Головним завданням тут є оптимізація документів длярозміщення їх в мережі і забезпечення внутрішнім дружнім інтерфейсом. Особливоце стосується об’ємних документів, наприклад: баз нормативно-законодавчих актівтощо. Оскільки йдеться про внутрішню навігацію між частинами документу танеобхідністю передачі через мережу великих обсягів інформації.
На сучасному етапі значно складнішим, проблематичним івідповідальнішим є створення повнотекстового електронного ресурсу, якневід’ємної частини загального процесу формування загально бібліотечного фондута адаптації його до нових інформаційних умов.
Технологія формування та використання повнотекстовихресурсів передбачає два основних процеси: створення повнотекстових документівта організація механізму пошуку і доступу користувачів до цих документів.
Вибираючи документи для включення до складу електроннихповнотекстових ресурсів ми намагаємося, в основному, використовувати одиничні інизько тиражні документи, малодоступні з інших джерел, видання, які підлягаютьдовгостроковому зберіганню та мають особливу цінність для Запорізького регіону,матеріали, що користуються підвищеним попитом у читачів, але доступ до нихлімітований, через обмежену кількість, матеріали, що перебувають у поганомуфізичному стані.
Процес створення електронних документів значною міроюзалежить від типу, обсягу і якості джерел вихідних документів, які первіснолежать в основі створюваних повнотекстових ресурсів. Документи, якіорганізуються спеціалістами в електронні, об’єднуються за різними ознаками,зокрема такими, як тематична спрямованість, єдине джерело публікації,періодичність надходження тощо.
Термін «документ» визначає носій інформації, що є предметомкаталогізації. Це може бути книга, аудіо касета, платівка, відео стрічка,комп’ютерний файл. На кожний документ, що є в бібліотеці, складається бібліографічнийопис. В останньому зберігаються загальні відомості про документ (назва, автор,видавництво тощо) та специфічні дані, характерні для окремих видів документів(інформація про мову, переклад, назву серії, посилання на електронну копію,місце збереження в базі даних, контейнері локальної мережі, компакт-диску чисервері глобальної мережі).
Формат електронних документів має відповідати вимогамрозширених засобів його перегляду. Це можуть бути файли текстових редакторів,електронних таблиць, малюнків тощо. Для редагування і перегляду такихдокументів на робочих місцях застосовуються відповідні програми, зокрема длятекстових документів використовуються формати PDF, PostScript та HTML.
Про наявність тексту документу користувач може дізнатися збібліографічного опису: якщо кнопка зміст сіра, то електронної копії немає. Приперегляді документів у різних табличних формах у стовпчику „Ел. форма”відображаються значення „Так” чи „Ні”. Для перегляду змісту документу споживачінформації користується пунктом меню „Документ / Переглянути зміст”. При цьомузапускається відповідний засіб перегляду застосування, який відображає документна екрані монітора. Щоб забезпечити доступ до читання, необхідно спочаткупідготувати файл документу і розмістити його в мережі, зокрема, у формібібліографічного опису документу та натиснути кнопку „Ел. копія”.
Для формування повнотекстового електронного ресурсу вкрайважливим є забезпечення його збереження. В IПС „Бібліотека” існує для цьогоп’ять типів місць:
1) база даних – документи зберігають в базі даних як окреміполя бінарного коду;
2) локальна мережа – документи зберігаються на файловомусервері локальної мережі там, де вони розміщені користувачем. Система непереписує файлів, а лише робить відповідне посилання з бібліографічного опису;
3) локальний CD – документ зберігається на компакт — диску,який необхідно поставити в локальний привід даної робочої станції, фактично цеокремий випадок попереднього варіанту, окрім того, що шлях до приводу компактдиску задається в параметрах робочої станції;
4) URL – адреса в мережі Інтернет, за якою знаходитьсядокумент; контейнер – каталог на сервері локальної мережі, який визначається впараметрах системи.
Всі ці типи мають єдину ідею – зберігати інформацію насервері мережі, і відрізняються лише за орієнтацією на тип серверу мережі(сервер бази даних, файловий сервер, сервер Інтернет), а для файлового серверуще, і за способом визначення адреси (локально на фіксованому диску, за місцем,що визначив користувач та за місцем, що визначив адміністратор).
Найбільш зручним з точки зору доступу до інформації та їїзахисту є збереження ресурсу в базі даних. Проте для великих за обсягомдокументів такий спосіб спричиняє суттєве збільшення БД, що не завжди бажано із економічної, і з технічної точки зору. Збереження на файловому серверілокальної мережі потребує відповідного права доступу на рівні мережевоїфайлової системи (для спеціалістів бібліотеки – на запис, користування ізнищення, для користувачів – на перегляд). Збереження на локальному CD орієнтованона таку технологію, коли читачеві видається компакт-диск для роботи злокального приводу. Контейнер дозволяє організувати автоматичну компресію(декомпресію) документів з метою економії місця, а в усьому іншому – схожий надва попередні. URL – відкриває можливість робити посилання з бібліографічногоопису документу на його зміст в мережі Інтернет, що, при наявності стійкогозв’язку, постійній готовності відповідного серверу мережі, є найзручнішим.
Стосовно переведення друкованого документу в електронний:реалізується з допомогою двох сканерів, стандартного програмного забезпеченняFine Reader 6,0 (6-ой Файн Рідер), з розширенням 300 dpi (ді-пі-ай) длятекстових документів. Останнім часом здійснюється робота по оцифровуваннюраритетної колекції карт відомого краєзнавця Віктора Гавриловича Фоменка, праціякого викликають великий інтерес у науковців, викладачів та студентів вузів,сучасних дослідників рідного краю.
Вже зараз треба реальніше і ретельніше, опираючись надосвід інших, визначати сфери застосування, в яких електронні засобивиявляються найбільш ефективними замінниками друкованих видань (це стосується,в першу чергу, науково-технічної інформації, законодавчих актів тощо) тавідповідальніше підходити до розробки критеріїв відбору документів.
В силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин у нас врегіоні, не дивлячись на неодноразові обговорення та узгодження, не набуваєрозвитку об’єднання провідних бібліотек у консорціум, що гальмує, передусім,одержання спільного доступу до пакетів електронних документів та негативнопозначається на формуванні регіонального інформаційного ресурсу власноїгенерації.
Проблематичним залишається відлагодження технічногозабезпечення, надійності збереження інформації, електронної обробки її,оскільки фінансові спроможності бібліотеки не дають змоги через високі ціни натехніку своєчасно оновлювати обладнання та здійснювати його планову заміну.
Хотілося б також зупинитись і на проблемах формуванняфондів електронних документів, які потребують вирішення на державному рівні,зокрема це стосується:
1) забезпечення уніфікованого і простого інтерфейсу;
2) правових питань взаємовідносин бібліотек з власникамиавторських прав, широти доступу і свобод копіювання, комерційне використання іт. ін.;
3) оцифровки і архівування стародруків, рідкіснихдореволюційних видань;
4) підготовки спеціалістів, які б поєднували базовіпрофесійні знання, навички з умінням обходитися з сучасними носіями інформації,базами даних, комп’ютерними технологіями та забезпечення закріплення такихкадрів, в т.ч. і матеріальне;
5) організаційно-методичного та інформаційного забезпеченняпроцесів формування повнотекстових ресурсів з боку національних бібліотек.
Висновок
Бібліографія надає неоціненну допомогу в ознайомленні зіснуючою літературою у відшуканні найбільш потрібних творів. Вона даєможливість не заблудитися у «дрімучих лісах книги», добре орієнтуватися унаявних книжкових багатствах, широко використовувати їх, цілеспрямованопрацювати.
Бібліографія покликана не безсторонньо реєструвати новікниги й твори, а сприяти поширенню тих, які дають правильне спрямуваннячитачеві, будуть корисними в його читанні.
Завданням бібліографічної роботи бібліотекаря є складаннярекомендаційних списків літератури.
Складаючи рекомендаційні списки літератури, вибирають темусписку і детально вивчають її, звертаючи увагу читачів на актуальні за своєютематикою твори літератури.
Глобальний фактор – входження нашої країни в новий етапсоціально-політичного розвитку, безумовно, безпосередньо і принципово впливаєна формування інформаційних ресурсів бібліотек. В державі поступово змінюєтьсятип суспільства, змістовно інші інформаційні ресурси починають користуватисяпопитом і входити до складу необхідних для підтримки і розвитку модернізаційнихтенденцій. Отже саме ці ресурси повинні бути передусім доступні населенню ісаме їх необхідно нарощувати у регіональних бібліотеках у першу чергу.
Цей висновок підтверджують і результати аналізу запитів тавивчення потреб читачів бібліотек: все більше затребуваною стає фактографічна іповнотекстова, а не бібліографічна інформація. Крім того, нині, в наш нелегкийчас, вкрай важливо не лише забезпечити доступ до інформації, але й зберегти (чивідновити) особливо цінні, рідкісні документи, інтегрувати їх в новеінформаційне середовище без жодних втрат. Тому сьогодні особливо актуальноюстає проблема переведення текстів документів, зокрема і в повному обсязі, вінформаційно-машинну форму.
Створюючи систему формування повнотекстового електронногоресурсу, ми зосередили свої зусилля на двох моментах: збирання і створенняелектронних повнотекстових документів, а також їх розміщення в локальній мережіта організація доступу до них користувачів через уніфікований інтерфейс.
Організація поповнення фонду електронними документами, якскладової частини документно-інформаційного ресурсу бібліотеки, має певнівідмінності, які стосуються технології оцифровування документів, їхсистематизації та ін. Беручи до уваги необхідність задоволення новихінформаційних потреб сучасних користувачів за рахунок переваг новогоелектронного інформаційно-комунікаційного середовища, потрібно постійнорозширювати замовлення та репертуар електронних повнотекстових документів (до100 назв на рік).
Головним завданням тут є оптимізація документів длярозміщення їх в мережі і забезпечення внутрішнім дружнім інтерфейсом. Особливоце стосується об’ємних документів, наприклад: баз нормативно-законодавчих актівтощо. Оскільки йдеться про внутрішню навігацію між частинами документу танеобхідністю передачі через мережу великих обсягів інформації.
На сучасному етапі значно складнішим, проблематичним івідповідальнішим є створення повнотекстового електронного ресурсу, якневід’ємної частини загального процесу формування загально бібліотечного фондута адаптації його до нових інформаційних умов.
Технологія формування та використання повнотекстовихресурсів передбачає два основних процеси: створення повнотекстових документівта організація механізму пошуку і доступу користувачів до цих документів.
Вибираючи документи для включення до складу електроннихповнотекстових ресурсів слід використовувати одиничні і низько тиражнідокументи, малодоступні з інших джерел, видання, які підлягають довгостроковомузберіганню та матеріали, що користуються підвищеним попитом у читачів, аледоступ до них лімітований, через обмежену кількість, матеріали, що перебуваютьу поганому фізичному стані.
Процес створення електронних документів значною міроюзалежить від типу, обсягу і якості джерел вихідних документів, які первіснолежать в основі створюваних повнотекстових ресурсів.
Термін „документ” визначає носій інформації, що є предметомкаталогізації. Це може бути книга, аудіо касета, платівка, відеострічка,комп’ютерний файл. На кожний документ, що є в бібліотеці, складаєтьсябібліографічний опис. В останньому зберігаються загальні відомості про документ(назва, автор, видавництво тощо) та специфічні дані, характерні для окремихвидів документів (інформація про мову, переклад, назву серії, посилання наелектронну копію, місце збереження в базі даних, контейнері локальної мережі,компакт-диску чи сервері глобальної мережі).
Формат електронних документів має відповідати вимогамрозширених засобів його перегляду. Це можуть бути файли текстових редакторів,електронних таблиць, малюнків тощо.
Бібліографічна наука не стоїть на місці, а знаходиться вбезперервному русі. Отже, все нове, життєво необхідне для успішноїпрофесійно-виробничої, науково-дослідницької та навчальної діяльності требавміти знайти і взяти з відповідних літературних джерел.
Використана література
1.Данисьев В.И. Общая библиография. – М., 1984.
2.Беспалова Э.К. Библиография как деятельность. – Сов. Библиогр., 1990, №6
3.Диомидова Г.Н. Общий курс библиографии: проблемное обучение. – К., 1991, №6
4.Словник бібліографічних термінів. – К.: Книга, 1993
5.Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу // Відомості Верховної РадиУкраїни.-1995.-14 лютого.-С.121-131.
6.Загорская Е.И. Библиотечные каталоги и каталогизация в меняющемся мире //Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формысотрудничества (8-я Международная Конференция «Крым 2001»/ГПНТБРоссии.–М.,2001.-Т.1.– С.522-524.
7.Каспарова Н.Н. Правила каталогизации: Настоящее и будущее // Научные итехнические библиотеки.– 2000.-№6.-С.71-77.
ЛавреноваО.А. Электронные каталоги: тенденции и практика // Научные и техническиебиблиотеки.-2000.- №2.-С.29-35.
8.Моторина А.Н. Традиционные и автоматизированные способы обработки документов:использование в библиотеке // Инновационная и маркетинговая деятельностьбиблиотек высших учебных заведений: Зональная научно-практическая конференция,11-14 сентября 2000.-НБ Южно-Уральского университета, 2000.-С.96-104.
9.Сукиасян Э.Р. Электронный каталог и читатель //Научные и техническиебиблиотеки.– 2000.- №9.-С.79-85.
10.Автоматизация библиотек области: Анализ деятельности / ДОУНБ им. Н. К.Крупской; Сост. Е. А. Соколова. — Донецк, 1997. — 8 с.
БабічВ. Імідж бібліотеки на межі тисячоліть // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 6. — С.8-9.
11.Белоглазкина И.Г., Лободенко Л.К. Эталон и реальность: [О моделях и реальномсостоянии информ. культуры соврем. библ.-библиогр. персонала]// 12.Библиография. — 1999. — № 4. — С. 42-51. — (Грани информ. культури).
13.Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формысотрудничества: Материалы 3-ей Междунар. конф. «Крым-96». Т. 2. — М.,1996. — 336 с.
14.Викулин А. А. Информационная деятельность общедоступных библиотек //Библиография. — 1995. — № 4. — С. 9-12.
15.Вобленко Ю. Інформаційна культура в працях провідних бібліотекознавців табібліографознавців // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 2. — С.7-8.
16.Вобленко Ю. Система формування інформаційної культури юнацтва в бібліотеці наоснові програмно-цільової методики // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 3. — С.4-6.
17.Геллер И.С., Паршукова Г.В. Вновь об актуальной проблеме: Обучение студентовосновам ББЗ и динамическому чтению // Библиография. — 1994. — № 4. — С. 23-29.
18.Головко С.И. Самим учиться и учить других // Библиография. — 1995. — № 3. — С.24-28.
19.Ершова Т.В., Хохлов Ю.Е. Информационное общество и будущее библиотеки // Науч.техн. б-ки. — 1998. — № 1. — С. 38-40.
20.Ершова Т.В. Усиление роли публичной библиотеки в информационном обществе //Науч. и техн. б-ки. — 1999. — № 1. — С. 71-76.
21.Інформаційна культура інженера // Інженер і час: Метод.-бібліогр. матеріали /ХДНБ ім. В.Г. Короленка; Склад.: К.О. Ткач, О.М. Рибальченко. — Х., 1997. — С.32-52.
22.Калюта В.В., Танерская Г.М. Основы ББЗ — студентам-историкам // Мартынова Е.В.,Сбитнева Г.Н. Информационная культура в свете непрерывного образования //Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті: Міжнар. наук. конф.,Київ, 12-15 жовт. 1993р. — К., 1993. — Ч. 2. — С.159-161.
23.Медведева Е.А. Информационное обучение на Украине // Библиография. — 1997. — №1. — С. 10-19.
24.Медведєва Є. Концептуальна модель інформаційного навчання користувачів // Бібл.вісн. — 1997. — № 2. — С. 4-7.
25.Медведева Е. А. Основы информационной культуры: (Программа курса для вузов) //Социол. исслед. — 1994. — № 11. — С. 59-67.
26.Минкина В., Брежнева В. Формирование информационной культуры личности: рольбиблиографа // Мир библиографии. — 1998. — № 4. — С. 21-23.
27.Сафиуллина З.А. Потребители информации как объектыбиблиотечно-библиографической диагностики // Библиография. — 1997. — № 4. — С.10-14.
28.Семеновкер Б.А. Информационная культура: от папируса до компактных оптическихдисков // Библиография. — 1994. — № 1. — С. 11-14.
29.Соціальні функції бібліотек у сучасних умовах: (Метод. рекомендації) / М-вокультури України, Нац. парламент. б-ка України; Матеріал підгот. І.А. Полякова.- К., 1995. — 15 с.
Додаток 1
/>
/>
Додаток 2
Систематизація бібліографічних посібниківКласифікаційний ряд Основа поділу Групи
Типи посібників 1 Цільове призначення
Державні
Видавничо- книготорговельні
Науково-допоміжні
Рекомендаційні 2 Читацька адреса
Загальні (для широкого кола читачів)
Спеціальні (для окремих груп читачів) 3 Характер БІ
Поточні
Ретроспективні
Перспективні 4 Структура
Покажчики
Списки
Огляди
Види посібників 1 Зміст
Універсальні
Комплексні
Галузеві
Тематичні
Персональні (бібліографічні) 2 Повнота охоплення творів друку
Реєстраційні
Вибіркові 3 Змістова та функціональна специфіка
Регіональні
Покажчики бібліографічних посібників 4 Спосіб бібліографічної характеристики
Сигнальні
Анотовані
Реферативні 5 Місцеве видання і сфера розповсюдження
Місцеві
Загальнодержавні
Міжнародні 6 Спосіб групування матеріалу
Алфавітні
Хронологічні
Систематичні
Комбіновані 7 Походження БІ
Первинні
Зведені
Кумулятивні 8 Мова
Мономовні
Полімовні 9 Форма тиражування
Друкарські
Машинописні
/>Додаток 3
/>