Політичні партії та об'єднання сучасної України

Міністерство освіти і науки України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Новітня історія України»
Донецьк 2010

Зміст
1. Політичні партії та об’єднання сучасної України (90-іроки ХХ століття — початок ХХІ століття)
2. Ситуація в соціальній сфері в сучасній Україні
3. Зовнішня політика України на сучасному етапі
4. Внутрішня і зовнішня політика президентів Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича
5. Розвиток культури України на початку ХХІ століття
6. Порівняльний аналіз міжнародного становища УкраїнськоїРСР і незалежної України
7. УтворенняЗахідноукраїнської Народної республіки
8. Історичний портрет Волошина А.І.
9. Економіка України напочатку ХХ століття
10. Економічний розвиток України
11. Українські політичні партії на початку ХХ століття
12. Україна в умовах революції 1905-1907 рр.
13. Аграрні реформи царизму вУкраїні
14. Україна в роки Першої світової війни
Список використаної літератури
1. Політичні партії та об’єднання сучасноїУкраїни (90-і роки ХХ століття — початок ХХІ століття)Назва політичних партій (об’єднань) Рік утворення Керівник Інтереси яких верств населення виражає Основні програмні положення Комуністична партія України 1993 Симоненко П. М. Робітники, селянство
 - усунення від влади антинародного, антинаціонального режиму і повернення влади трудовому народові в особі Рад депутатів трудящих та інших повноважних органів;
повернення народу і взяття під контроль держави майна, привласненого всупереч суспільним інтересам;
припинення падіння виробництва і відновлення основних соціально-економічних прав трудящих;
організації контролю трудових колективів через створені на підприємствах ради робітників за виробництвом і розподілом національного багатства Народний рух України 1993 Тарасюк Б.І. Робітники, селянство, середній клас
 - суть змін в економічній політиці повинна полягати в переході від обмежувальних заходів до стимулювальних, наслідком чого повинне стати пожвавлення виробництва і на цій основі підвищення життєвого рівня населення;
стимулювання об’єднання приватного підприємництва, структурних галузевих перетворень, концентрації капіталів через акціонерні товариства, вільний продаж акцій, захист прав акціонерів, підпорядкування держави як акціонера рішенням корпорації;
забезпечення права на працю і створення умов зайнятості населення, реформа системи оплати праці, пенсійна реформа, реформа системи надання соціальних послуг Соціалістична партія України 1991
Мороз О. О.
Цушко В.П. — з 2010 р. Робітники, селянство, середній клас
 - подолання відчуження людини від держави, виробництва, суспільства, людини від людини, поділу України на Схід і Захід, а українців — за етнічним походженням, мовою та політичними переконаннями;
соціально орієнтована економіка, різноманітність форм власності, ефективне державне регулювання ринкового господарства;
сильна державна влада під постійним контролем народу;
динамічне суспільство, що розвивається, засноване на політичній стабільності, національній єдності, відкритості, змагальності ідей у політиці Партія зелених України 1990 Кондратюк Т.В. Всі верстви населення
 - орієнтація на споживання не може дати людині щастя та досягнення мети життя;
необхідність еволюційного ненасильницького розвитку суспільства;
пріоритет екології над економікою, політикою та ідеологією, прав особистості над правами держави Селянська партія України 1992 Холоднюк З.В. Аграрії-господарники, робітники АПК
 - соціально-економічний розвиток України можливий на основі різних форм господарювання за збереження життєздатності важливих галузей промисловості та сільського господарства шляхом поетапного входження в ринкову економіку та міжнародні економічні зв'язки з метою побудови суспільства соціальної справедливості;
розвиток усіх форм економічної діяльності, що сприяють зростанню матеріального добробуту народу;
розглядає приватизацію як необхідний механізм ефективної економічної діяльності на сучасному етапі в тих галузях народного господарства, що вичерпали свої потенційні можливості в умовах спотвореного соціалістичного способу виробництва Народно-демократична партія 1996 Супрун Л.П. Робітники, селянство, середній клас
 - реалізація права працездатних громадян на отримання роботи та справедливу оплату, що забезпечить добробут кожної сім'ї, а також права непрацездатних на підтримку і захист з боку суспільства;
орієнтація на підтримку ефективного власника, формування міцного середнього класу як основи соціально-економічної стабільності держави, незворотності ринкових реформ;
за перерозподіл функцій і відповідальності у вирішенні соціальних проблем між державою, працівником і підприємцями, підвищення ролі регіонів у здійсненні соціальної політики;
в основу соціально-трудових відносин повинні бути закладені засади соціального партнерства як засобу досягнення консенсусу, пошуку взаємоприйнятних рішень між власниками, державою, найманими працівниками Партія регіонів 1997 Азаров М. Я. Всі верстви населення
 - підсилення ролі місцевого самоврядування, розвиток в регіонах України демократії та ініціативи відповідає загальносвітовим тенденціям. Саме в областях, містах, районах, селищах і селах зосереджується людський капітал, створюється національне багатство, стверджується сьогодення і визначається майбутнє країни;
побудова міцної демократичної держави, здатної ефективно відповідати на сучасні глобальні виклики, можлива лише за умов повноцінного представництва регіонів у вищих органах влади та ефективного розподілу повноважень між центральною владою і органами місцевого самоврядування;
фундаментом Партії регіонів, її кадровим ядром, соціальною опорою є люди праці всіх сфер суспільного життя, чиїми зусиллями твориться новітня українська історія, зміцнюється держава та суспільство;
політичний центризм — основа стратегії Партії регіонів. Прогресивна соціалістична партія України 1996 Вітренко Н. М. Робітники, селянство
 - теоретичною основою програми ПСПУ є марксизм;
головною умовою зміни курсу реформ партія визнає розрив відносин з Міжнародним валютним фондом і визнань стратегічними партнерами Росії та Білорусії;
необхідним напрямком економічних перетворень є зміна податкової, банківської, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики з метою створення нових робочих місць, захисту внутрішнього ринку, забезпечення стабільного зростання виробництва;
безумовними вимогами є відновлення контролю й обліку, планування, управління економікою, інвентаризація усіх приватизованих об’єктів при використанні процедури націоналізації для захисту інтересів, неприпустимість перетворення землі на товар;
необхідними напрямками у соціальній політиці є реформа системи заробітної плати, пенсії і соціальних виплат на основі їхньої відповідальності прожитковому мінімуму і повернення трудових заощаджень населенню. забезпечення безкоштовними послугами охорони здоров’я та освіти, доступність житлово-комунальних послуг Наша Україна 2005 Ющенко В.А. Робітники, селянство, середній клас
 - зміцнення та захист незалежності, державного суверенітету та єдності України;
утвердження в житті держави і суспільства цінностей людської гідності, свободи, справедливості, забезпечення демократії і верховенства права;
формування нових демократичних інститутів, які консолідують активність мільйонів українців для реалізації їхніх прагнень та інтересів Всеукраїнське об'єднання Батьківщина 1999 Тимошенко Ю.В. Робітники, селянство, середній клас
 - відродження духовності та інтелекту нації повинні стати головним аргументом України в боротьбі за її місце в Об'єднаній Європі та світі;
головним мірилом ефективності державної влади на найближчий п'ятирічний період повинно стати подолання бідності народу, підвищення його життєвого рівня, особливо малозабезпечених громадян, багатодітних сімей, пенсіонерів i інвалідів до рівня сусідніх країн Європи;
подолання суперечностей між інтересами суспільства i приватного капіталу у володінні засобами виробництва, забезпечення справедливого, раціонального розподілу i перерозподілу національного багатства та розумне співвідношення між споживанням i накопиченням;
в основу економічної модернізації України «Батьківщина» покладає стратегію випереджаючого інноваційно-інтелектуального розвитку
 2. Ситуація в соціальній сфері в сучаснійУкраїніНегативні тенденції в соціальній сфері Як вони проявились Основні заходи, які використовує уряд для їх ліквідації Заниження ролі соціальної сфери на противагу економіці та політиці Відмова від патерналістської моделі (через обмежені фінансові можливості держави) і відсутність чітких орієнтацій у значенні вибору оптимальної моделі (через зміщення соціальних проблем на останнє місце після політичних і економічних), соціальна політика поки орієнтована лише на зниження соціальної напруженості Створення робочих груп з питань мінімізації негативного впливу на соціально-економічну ситуацію Старіння нації, значне скорочення працездатного населення, скорочення рівня життя На даний час в Україні 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, людей похилого віку при загальній чисельності населення — 46,6 млн. Прийняття низки законів: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо погашення заборгованості перед Пенсійним фондом України та посилення відповідальності за порушення законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення інвалідів автомобілями» Низький рівень життя більшості населення, безробіття Робітник не може на заробітну плату забезпечити себе і свою сім'ю, а значить, змушений звертатися за допомогою в органи соціального забезпечення. Так, сьогодні державну допомогу одержують 4,6 млн. українських сімей, тобто кожна четверта. Наявність освіти і високої кваліфікації є причиною бідності вчених, лікарів, викладачів
Затвердження змін до методики обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги. Відтепер при визначенні права на отримання державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до сукупного доходу сім’ї враховується грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово-комунальні послуги.
Тобто, якщо хтось із членів сім’ї має пільги на житлово-комунальні послуги відповідно до чинного законодавства як громадянин, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, то при призначенні вищезазначених допомог з урахуванням доходів до сукупного доходу сім’ї враховується частина плати за житлово-комунальні послуги, яка погашається з державного або місцевого бюджетів.
Крім цього, в даній методиці передбачено, що винагорода жінкам з почесним званням України «Мати-героїня» до сукупного доходу сім’ї не включається.
Ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зайнятості членів особистих селянських господарств»
 3. Зовнішня політика України на сучасномуетапі
 ПІБ президента Основні напрямки зовнішньої політики Основні завдання Основні заходи щодо їх організації Л. Кравчук
 - мета української зовнішньої політики — членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах;
активна участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння;
вироблення нових взаємовідносин з колишніми союзними республіками
 - співпраця з Європейським Союзом;
процес зниження рівня військових потенціалів повинен стати всеосяжним, тобто охоплювати всі види зброї, всі регіони, всі країни світу;
активний розвиток відносин із такими групами держав: прикордонні держави, західні держави — члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азійсько-Тихоокеанського регіону Африки, Латинської Америки
 - підписання 16 червня 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною (УПС);
Україна виявила бажання стати безпосереднім учасником переговорного процесу про роззброєння. На особливу увагу, безумовно, заслуговує проблема ліквідації ядерної зброї. Взявши на себе 1990 р. зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів (не приймати, не виготовляти і не набувати ядерної зброї), Україна висловила намір приєднатися до Договору про її нерозповсюдження як неядерна держава;
у 1992 р. було затверджено Положення «Про дипломатичне представництво за кордоном»
відкриття у 1992 р.18 посольств, насамперед, у п'яти державах «Великої сімки», в Польщі та Росії як стратегічно важливих для України державах. Розширювалася мережа консульських установ. У 1993 р. було відкрито 15 закордонних представництв. Наприкінці 1995 р. у системі МЗС України налічувалося вже 46 закордонних дипломатичних установ Л. Кучма
 - повноправне членство в Європейському Союзі;
співпраця у межах Співдружності незалежних держав
 - розвиток торгово-економічних зв'язків з ЄС до набуття чинності УПС між Україною та ЄС;
створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;
підвищення ролі нашої держави у підтриманні безпеки і стабільності не тільки в Європі, але й на всій планеті
 - 7 лютого 1995 року Президентом затверджено Указ «Про заходи щодо вдосконалення співробітництва України з Європейським Союзом»;
30 листопада 1995 року Л. Кучма своїм Указом Тимчасову Угоду про торгівлю та питання пов'язані з торгівлею між Україною і ЄС, підписану в Брюсселі 1 червня 1995 року;
затвердженя 20 грудня 1996 року в Брюсселі «Плану дій ЄС щодо України» та прийняття Меморандуму про порозуміння між Україною і ЄС були важливими кроками двосторонньої співпраці;
16 жовтня 1998 року у Відні відбувся другий саміт Україна — ЄС, що став ключовою подією двосторонніх відносин. Президент України та керівництво ЄС досягли домовленості щодо вивчення ЄС можливості початку консультацій про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;
проведення спільних самітів з ЄС;
обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000-2001 рр. В. Ющенко  - інтеграція України в НАТО і ЄС
 - надійне міжнародне гарантування національної безпеки України. Пошук усіх можливих форматів, включно з тими можливостями, які містилися у Будапештському меморандумі 1994 року;
у відносинах зі Сполученими Штатами Америки активно наповнювати практичним змістом стратегічне партнерство, відновлення конструктивного партнерства з Російською Федерацією;
захист інтересів українських громадян за кордоном  - на початку 2006 року Україна стане парламентською-президентською республікою, що типово для більшості країн центральної Європи та балтійських країн В. Янукович
 - відновлення стосунків з Росією;
відмова від інтеграції до НАТО;
євроінтеграція — не пріоритетний напрямок  - відновлення технологічних зв’язків та співпраця на світових ринках для максимальних прибутків обох сторін. Потрібно модернізувати ГТС та порти. Це спільні проекти із суднобудування та з авіабудування — йдеться про проект АН-70. До того ж Україна, Росія та Казахстан мають змогу формувати спільні зернове та олійне торговельні об’єднання
 - прийняття Верховною Радою Закону про проведення міжнародних військових навчань на території України;
ратифікація угоди про демаркацію українсько-російського кордону;
підписання «харківських домовленостей» про дешевший газ в обмін на перебування російського флоту в Україні;
повернення до президентської системи правління
 4. Внутрішня і зовнішня політика президентівЛ. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. ЯнуковичаПІБ президента Напрямки внутрішньої політики Основні напрямки зовнішньої політики Л. Кравчук  - демократичний шлях розвитку;
 - мета української зовнішньої політики — членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах;
активна участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння;
вироблення нових взаємовідносин з колишніми союзними республіками Л. Кучма
 - ухвалення Конституції;
ринкові перетворення
 - повноправне членство в Європейському Союзі;
співпраця у межах Співдружності незалежних держав В. Ющенко
 - активна боротьба з корупцією;
націотворення та еволюційні заходи щодо утвердження української мови;
економічні реформи  - інтеграція України в НАТО і ЄС В. Янукович
 - запровадження Європейську хартії регіональних мов;
політика зворотна політиці В. Ющенка;
затвердження закону у сфері будівництва державності;
розвиток місцевого самоврядування і стимулювання розвитку регіонів;
формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній, гуманітарній, екологічній сфері і сфері техногенної безпеки
 - відновлення стосунків з Росією;
відмова від інтеграції до НАТО;
євроінтеграція — не пріоритетний напрямок
 5. Розвиток культури України на початкуХХІ століттяОсновні напрямки культури Тенденції розвитку Позитивні Негативні Освіта і наука
 - завершено формування нормативно-правової бази освіти;
прийнято ряд законів, які регламентують діяльність системи освіти і науки в цілому, її окремих підгалузей, структурних підрозділів тощо;
активізувався процес застосування інформаційних технологій;
створено повний комплект національних підручників;
зміцнення позицій українських університетів на національному, європейському і світовому ринку праці та ринку освітніх послуг;
трансформація освітніх стандартів, розвиток університетських програм навчання відповідно до вимог Болонського процесу;
Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар».
 - чіткі тенденції старіння вчителів у загальній середній та позашкільній освіті;
відток педагогічних працівників із шкіл, особливо це стосується сільського вчителя;
залишковий принцип фінансування Література
 - повернено донедавна забуті й заборонені імена;
поява нової генерації літераторів;
державна підтримку видавничої справи, зокрема з питань пільгового оподаткування
 - висока політизація суспільства;
мовна політика держави Живопис
 - вільний розвиток всіх стилів і жанрів українського образотворчого мистецтва;
широка популяризація живопису шляхом улаштування всеукраїнських, обласних, групових та персональних виставок
 - обмежене фінансування;
значне скорочення кількості придбаних творів Музика
 - молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо;
відродження пісенної творчості, розвиток сучасної української пісні  - обмежене фінансування Кіно, театральне мистецтво  - кіно і театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі
 - виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося;
із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно» Архітектура і скульптура
 - реконструкція звільняє архітектурні здобутки від «плям соціалізму»;
споруджено десятки нових пам'ятників, зокрема, Тарасу Шевченку в Луцьку, Львові, Чернігові, Червонограді, Золотоноші; Б. Хмельницькому в Черкасах, Суботові, Кіровограді; художникам і композиторам Д. Бортнянському та М. Березовському, І. Падалці, С. Прокоф'єву; поету А. Малишку; княгині Ользі в Києві та Луцьку, князю Ярославу Мудрому в Києві. У столиці також відкрито пам'ятники жертвам репресій 1930-х-1940-х рр., жертвам голодомору 1930-х рр., художникам — жертвам репресій. Знаменною подією в житті України стало відкриття 1 грудня 1998 р. в Києві пам'ятника М.С. Грушевському. В 2001 р. в Києві було споруджено Монумент Незалежності;
відбудови визначних пам'яток історії та культури українського народу. Зокрема, в Києві відбудовано Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври  - обмежене фінансування
 6. Порівняльний аналіз міжнародного становищаУкраїнської РСР і незалежної України
Значна роль у зовнішній політиці Радянського Союзуналежала Українській PCP. За роки другої світової війни зросли міжнародний авторитеті вплив України, яка взяла найактивнішу участь у збройній боротьбі проти гітлерівськоїагресії. Перемога у війні створила Радянському Союзові умови для врегулювання територіальнихпроблем і кордонів на основі добровільної згоди і укладення відповідної угоди міжРадянським Союзом та Польщею. Цим було остаточно розв'язано проблеми кордонів міжУкраїнською PCP та Польською Республікою.
Міжнародний авторитет Української PCP виявивсяі в тому, що вона як один із фундаторів Організації Об'єднаних Націй (ООН) підписалай ратифікувала Статут цієї міжнародної організації. Дипломатична діяльність урядуУкраїни на міжнародній арені виявлялася і в зростаючому обміні з нею делегаціямидержавних, політичних і громадських діячів багатьох країн світу.
Участь громадськості республіки у розвитку зв'язківіз зарубіжними країнами в повоєнні роки була надзвичайно утруднена «холодноювійною», що її розпочав Сталін і його тоталітарний режим проти демократичнихкраїн Заходу. Провідним напрямом розвитку відносин Радянського Союзу з зарубіжнимидержавами ставали економічні зв'язки, передусім з країнами Ради Економічної Взаємодопомоги(РЕВ). У таких зв'язках переважала зовнішня торгівля. І тут вагоме місце належалоУкраїні, яка постачала країнам-членам РЕВ вугілля, чавун, продукцію машинобудування,цінну сировину та інші товари. В свою чергу, республіка отримувала з цих країн промисловеобладнання, предмети широкого вжитку.
Повоєнний період відкрив нову сторінку міжнароднихкультурних і наукових зв'язків УРСР із зарубіжними країнами. Розвиток цих зв'язківмав суперечливий характер. У роки сталінщини, коли в міжнародних відносинах ширококультивувалися шпигуноманія та відчуженість між народами, зв'язки у галузі культуриі науки всіляко обмежувалися. І все ж такі контакти остаточно не припинялися.
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991року Україна стала повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Цей факт зумовивряд наукових розробок у сфері міжнародних відносин. Адже, для здійснення ефективноїзовнішньої політики держави необхідні і стабільний курс, і нормативно-правова базаданих відносин. Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувалаглобальні трансформації не лише в Європі. Досягнення суверенного статусу Українськоюдержавою, за визначенням американського політолога 3. Бжезінського, є однією з найвідчутнішихгеополітичних подій XX ст. Ставши незалежною, Україна, за оцінкою вченого, створиламожливість для самої Росії — як держави і нації — стати, нарешті, демократичноюта європейською. Був час, коли на Заході дехто вважав за потрібне робити вибір міжУкраїною та Росією. Але згодом усі, а надто в Західній Європі та США, зрозуміли,що добрі відносини і з однією, і з іншою країною лише сприятимуть стабільності вЄвропі. Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні засади, мирний характерперетворень у суспільстві підвищують рівень безпеки на континенті та сприяють становленнюдієвіших відносин України з європейською сім'єю народів. Відбуваються одночаснірізновекторні, досить суттєві й далекосяжні за наслідками події.
До глобальних трансформацій слід віднести не лишепояву у світовому співтоваристві нових політичних одиниць, у тому числі України,а й руйнацію довготривалого російського домінування на контрольованому нею просторі.Аналітики західного світу практично одностайні у визначенні ролі України як«детонатора» у зруйнуванні такої сили, якою був СРСР.
Після стрімкого крахусоціалізму східноєвропейські країни докорінно змінили систему зовнішньополітичнихпріоритетів. Якщо до середини 1990 р. це коло країн виявляло та стриманість у розвиткувідносин із Заходом, то надалі вони «повернулися обличчям» до ЄС, НАТО.7. УтворенняЗахідноукраїнської Народної республіки
Зовнішня і внутрішняполітика уряду Західноукраїнської Народної Республіки
Західноукраїнськіземлі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії.Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився.Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 19 жовтня1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізнішедістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиківсуперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави,до складу якої планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання, що були в складі австро-угорськоїармії, взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини.
Керівниками новоївлади були Євген Петрушевич та Кость Левицький діячі поміркованого, ліберально-демократичногоспрямування, які прагнули Демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві.Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи.Національні меншини дістали широкі права, їхнім представникам у майбутньому парламентібуло обіцяно 30% депутатських місць.
Йдучи назустріч загальнонародномупрагненню возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівникиЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави.22 січня 1919 р. у Києвіна площі біля Софійського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дісталаназву Західна область УНР (ЗО УНР) і одержала повну автономію.
Зовнішня політикаЗУНР, як і внутрішня, була надзвичайно складна. З перших днів свого існування Республікаопинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилисяневдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію СхідноїГаличини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицьких уряд спочатку переїхавдо Тернополя, а потім — до Станіслава і нарешті змушений був податися в напрямідо р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті президент Петрушевичдав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії.Це сталося 16 липня 1919 р.
Таким чином, через9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі,далеко гіршій за австрійську. Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливійзовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війниз Польщею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною. 21 листопада,після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенеслидо Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного військаЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримуваланаступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антантапогоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і спорядженням,перекидаючи в Західну Україну найбоєздатніші польські війська. В 1919 р. УГА булапроведена блискуча наступальна операція, що ввійшла до історії як Чортківська офензива.25тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступати 100-тисячну польську армію.Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися зчастинами армії УНР.
ЗУНР увійшла до історіїяк героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичнийрозвиток.
8. Історичний портрет Волошина А.І.
Отець Августин Волошин,мій вуйко, залишився в моїй пам'яті людиною сильного характеру, надзвичайно жертовною,працьовитою, строгою до себе, ласкавою і терплячою до інших. Побожний і ревний священикпожертвував усе, що мав, навіть і своє життя за благо церкви і рідного народу.
Августин Волошин у спогадах племінниці Емілії Дутки.
Майже вся історіяЗакарпаття перших чотирьох десятиліть XX ст. пов’язана з іменем Августина Волошина.Ця світла постать активно присутня і в подальшому історичному процесі краю. Її значеннями належно оцінили тільки з кінця 80-х рр., коли почала відроджуватися незалежнаУкраїнська Держава. Карпатська Україна була потоплена в крові угорсько-фашистськимиокупантами, здискредитована комуністично-більшовицькою пропагандою, на довгі десятиліттяпіддана паплюженню й забуттю. Більшість її лідерів потрапила в жорна карально-репресивноїсистеми радянської імперії зла. Загинув у московській тюрмі й Авґустин Волошин.Десятиліття відділяють нас від тих незабутніх тривожних і кривавих подій. Повертаючисьдо них в умовах незалежної України, ми ставимо питання: ким був А. Волошин для Закарпаття,яка його роль у національно-культурному відродженні закарпатців? Які сили й ідеїзмусили його включитися в політичне життя, віддати свій могутній талант організатора,педагога і культурно-освітнього діяча державотворчій справі, стати на прю з такиминерівними для себе силами, як угорський фашизм і радянський тоталітаризм.
Рід Волошина — давній.Він бере свій початок від лібертинів. Свого часу поміж селянами виділялася такаверства. Вона була опосередкованою ланкою між кметами, з одного боку, і шляхтою- з іншого. Отець Іван Волошин, тобто дід о. Августина Волошина, був вихідцем злібертинів села Великі Лучки, де він служив священиком у 20-30-х рр. XIX століття.Тут, під синіми верхами, що пружно розляглися над Келечином, Обляською та Голятином,18 березня 1874 року народився Августин Волошин. Подружжя Емілії Замбор-Волошиноїта Івана Волошина, мало, окрім єдиного сина, ще трьох дочок — Ольгу, Олену та Елеонору.Рідне село о. А.Волошин завжди згадував зворушливими рядками, присвятив йому оповідкупід назвою «Над Келечином». Воно описане в иншому творі О.А.Волошина,видрукованому 1923 року в Ужгороді під назвою «Моя родина»: «Я уродивсяв селі Келечин. Келечин — моя родина. Це село находиться близ під Бескидом у вишнімкраю Марамороша. Село оперезують високі гори з густими лісами. Через село тече невеликаріка, повз котру проходить дорога. В селі є около сто хат. Хати построєні із смерековихдерев і покриті по большій часті соломою. Но суть і побивані хижі. В середині селаєсть красна мурована церков, а недалеко од неї фара, де биває духовний отець, моясолодка мати, там я родився, там одержав першу науку. За то я все мило і благодарнозгадую сєсє святое для мене місце, цілоє родноє село, всіх жителів його».
Як мати, так і батькоо. Августина Волошина були вихідцями із греко-католицьких родин. Вони відзначалисядоброю освітою, інтелігентністю, високою національною свідомістю. У колі сім’ї розмовлялиукраїнською, яка у верховинських районах, осібно у селах і містечках Волівщини,дзвінко звучала в устах горян. Сюди менше долинали удари мадяризації, що особливопосилилася від 60-х років XIX ст.
Отець Іван Волошинз дитинства привив синові любов до рідної мови українського народу, а «солодкамати» прищепила Августинові засади християнської моралі, палкого гуманногоспівчуття до бідних і знедолених. Ці ідеї червоною ниткою згодом пронизуватимутьусі педагогічні праці о. А.Волошина. З дитячих літ він, за свідченням Василя Гренджі-Донського,«по-мадярськи мало знав, так, що коли прийшов до Ужгородської гімназії, з мадярськоюмовою мав труднощі». Справа дійшла до того, що під час вступного іспиту догімназії учень «не хотів відповідати мадярською й тому його прийняли лише доприготованої кляси». Згодом, обдарований верховинець досконало оволодів мовоюПетефі, а також, окрім угорської, ще й іншими іноземними мовами. Як підкреслює знавецьі дослідник історії Закарпаття Григорій Дем’ян, О.А.Волошин блискуче знав грецьку,латинську, німецьку, чеську, словацьку, сербську, російську, староболгарську мови.У 1883-1892 рр. він навчається в ужгородській гімназії. Уся наука в Ужгородській- як загалом в усіх мадярськіх гімназіях, мала одну головну ціль: виховати добрихмадярів. До осягнення сеї ціли служили всі предмети, а в першій лінії історія, землеписі само собою розумієтся — історія мадярської літератури. Незабаром Волошин одружуєтьсяз Іриною Петрик, дочкою професора Ужгородської гімназії, 22 березня 1897 р. висвятивсяі став працювати капеланом ужгородської Цегольнянської Преображенської церкви. Цьогож року, з 1 листопада, А. Волошин розпочав педагогічну роботу в Ужгородській учительськійсемінарії. У 1899-1900 рр. у Будапештні при високій педагогічній школі він приватнесклав додаткові іспити і одержав диплом викладача фізики й математики горожанськихшкіл, що дало йому право викладати і в учительській семінарії. У 1900-1917 рр. вінбув звичайним професором семінарії, а з 1917 і до 1938 р. — її директором. Протягомдовгих років педагогічної праці в семінарії А. Волошин викладав найрізноманітнішіпредмети — фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку,психологію, методику, педагогічну психологію та ін., з усіх цих предметів написавшкільні підручники і став провідним ученим-педагогом краю. Він виховав сотні учнів,які ширили освіту на Закарпатті, проводили велику культурну, просвітницьку і громадсько-політичнуроботу серед народу.
На початку XX ст.А. Волошин кілька разів побував у Львові, познайомився з галицьким культурним іосвітнім життям, галицькою пресою, літературою, шкільними підручниками. Зв’язкиз Галичиною він підтримував і далі, особливо з галицькою «Просвітою».
Як греко-католицькийсвященик А. Волошин відстоював інтереси греко-католицької церкви, боронив традиційнийобряд, відіграв провідну роль в акції збереження церковнослов’янської мови в богослужінніі кирилиці в друкуванні книжок. Оборона кирилиці від угорського шовіністичного наступу- одна з великих заслуг А. Волошина перед своїм народом. Він не побоявся на всіхрівнях виступити проти тих священиків, єпископів і представників влади з Будапешта,які намагалися запровадити на Закарпатті богослужіння угорською мовою і руські книжкидрукувати латинським алфавітом. Спільними зусиллями патріотів Закарпаття ця антиукраїнськаакція не була переведена у життя. За заслуги перед своїм народом і ревну багатолітнюпрацю на користь Церкви папа римський Пій XII призначив А. Волошина своїм таємнимкамерарієм (папський прелат, монсиньйор, шамбелян).
Окремої уваги заслуговуєжурналістська діяльність А. Волошина. Він був журналістом-професіоналом, віддававцій роботі велику частину свого плідного творчого життя. З 1903 року він стає редакторомпопулярної і єдиної руської газети «Наука», у якій друкує численні матеріалипро життя свого народу, морально-повчальні статті, поширює знання з різних галузей.«Наука» відіграла велику роль у культурному і громадському житті краю,навчала селян культури землеробства, популяризувала відкриття читалень, кооперативів,антиалкогольних товариств, підтримала «Верховинську акцію» Е. Еґана, бороласяпроти лихварського засилля, звертала увагу на безземелля селянства і його вимушенуеміграцію. У своїй журналістській роботі А. Волошин орієнтувався на галицькі періодичнівидання, знайомив закарпатців із загальноукраїнською культурою та літературою. Зрозуміло,у його власних кореспонденціях, замальовках, статтях, популярних науково-практичнихпорадах переважав морально-повчальний аспект, він виступав просвітителем свого народу,вчив його добру і праці, прищеплював йому високі релігійні і громадянські принципижиття.
Активна громадсько-політичнадіяльність А. Волошина припадає на 20 — 30-ті рр. Він не був політиком-професіоналом,але обставини життя Закарпаття цього періоду складалися так, що змушений був займатисягромадськими і політичними справами, відіграючи у їхньому перебігу провідну роль.
Найбільше дискусійвикликає політична діяльність А. Волошина, хоч треба одразу застерегти, що чистоюполітикою він займався мало: у 1918 — 1921 рр. взяв участь у об’єднанні НароднихРад і був членом «Директорії». Як посол до Празького парламенту А. Волошинвідстоював інтереси Закарпаття, провів там кілька помітних акцій. У 1926 р. віндомігся введення на Закарпатті кооперативних законів, які захистили девальвованіпісля приєднання краю до Чехословацької республіки вклади закарпатських кооперативнихспілок у будапештських банках. У 1928 р.А. Волошин як посол домігся поширення наЗакарпаття закону про конгруу — державну допомогу священикам.
У 30-х рр. А. Волошинсвоєю невсипущою працею на користь політичного, економічного, культурно-національногоі релігійного розвитку Закарпаття піднявся до рівня провідника свого народу; йогоавторитет перевищував авторитет губернатора, до його слів прислухалися представникивсіх орієнтацій. Він був ініціатором створення, душею, а почасти і керівником численнихспілок, товариств, фабрик.
Мав А. Волошин іворогів, насамперед серед комуністів і мадяронів, угорських фашистів. Комуністинегативно ставилися до нього як до священика, проповідника християнської етики іморалі, що відстоював класовий мир, всенародну злагоду, національну українську свідомість,боровся проти примітивного атеїзму. Йому докоряли за невеличкий власний маєток(виноградник у с. Севлюшка Земплинської жупи), прибуток з якого повністю йшов наутримання заснованого ним в Ужгороді будинку для сиріт. Мадяри ненавиділи його заукраїнство, українську національну орієнтацію, не могли пробачити йому, що він,провчившись шістнадцять років у мадярських школах, не став угорським патріотом,відстоював руську мову й кирилицю і у 1919 р. відіграв не останню роль у виходіЗакарпаття зі складу Угорщини та приєднанні його до Чехословаччини. Антиугорськаорієнтація А. Волошина найбільше проявилася у 1938 — 1939 рр., коли він рішуче виступивпроти угорських претензій на Закарпаття, і очолювана ним Карпатська Україна вчинилазбройний опір угорсько-фашистській окупації краю у березні 1939 р. Угорсько-фашистськапропаганда робила все для того, щоб дискредитувати А. Волошина, принизити його якполітика і громадянина, використавши для цього не лише засоби масової інформації,а й карні елементи, озброєні банди голодранців (rongyosgárda), які жорстокорозправлялися з карпатськими січовиками і безборонними карпатськими українцями,прихильниками Карпатоукраїнської держави. А. Волошин не пішов на ані найменші поступкиугорському фашизму, до кінця виконав патріотичний обов’язок перед своїм народом.
Розв’язання питанняпро автономію Закарпаття і створення незалежної Карпатоукраїнської держави булоприскорене міжнародними подіями. Після Мюнхенської конференції 29 — 30 вересня 1938р., у якій взяли участь керівники чотирьох великих європейських держав — Німеччини,Англії, Франції та Італії, — Чехословацька республіка перестала існувати, перетворившисьу федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських українців, 8 жовтня 1938р. Перша Русько-Українська Центральна Народна Рада, очолювана А. Волошином, і ЦентральнаяРусская Народная Рада на чолі з Й. Камінським порозумілися між собою й вирішили«домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала й одержитьСловаччина.» Волею долі А. Волошин посів найвищу державну посаду на Закарпаттій розпочав працю на утвердження й зміцнення невеликої молодої незалежної держави.У своїй державотворчій діяльності він намагався насамперед відбити агресію фашистськоїУгорщини, яка претендувала на територію Закарпаття. Угорська фашистська пропагандапочала шалений наступ на молоду державу, і, користуючись правом сильного, Угорщинадомоглася захоплення низинної території Закарпаття.
Почався короткотривалийперіод розбудови карпатоукраїнської державності, яка зводилася переважно до обороникраю від угорської і польської агресії і з’ясування непорозумінь з чеською адміністрацієюта військовою владою. На території Карпатської України було створено молодіжну організаціюнаціональної самооборони «Карпатська Січ», яка боронила край від угорськихта польських терористів, стояла на сторожі національної безпеки молодої держави.У будівництво Карпатської України включилися також представники всього українськогонароду, вихідці з Галичини і Східної України. Почала надходити допомога від американськихі канадських українців.
Перше засідання СоймуКарпатської України відбулося 15 березня 1939 р. Сойм проголосив Карпатську Українунезалежною державою, республікою з президентом на чолі; державною мовою КарпатськоїУкраїни визнано українську мову; затверджено також синьо-жовтий прапор, герб тризубі державний гімн «Ще не вмерла Україна». Сойм одноголосно обрав А. Волошинапрезидентом Карпатської України.
День 15 березня 1939р. був першим і останнім для існування незалежної республіки Карпатська Україна.Засідання Сойму проходило вже під гуркіт зброї угорсько-фашистської армії, яка розпочалавоєнну окупацію Карпатської України. А. Волошин і всенародно обраний Сойм розумілисвоє трагічне становище, але вони свідомо пішли на засідання й вибори президента,щоб перед усім світом заявити про свої державні змагання, не підкоритися угорсько-фашистськійокупації. Той кількаденний опір, який вчинили карпатські січовики озброєній танкамий артилерією в стократ переважаючій угорській армії, можна вважати початком Другоїсвітової війни. Це — перший збройний опір, який зустрів на своєму шляху німецько-угорськийфашизм. Керівництво Карпатської України у своїй політичній діяльності орієнтувалосяна Німеччину, яка обіцяла захистити новостворену маленьку державу. Але Угорщині,зацікавленій у спільному угорсько-польському кордоні, вдалося переконати Німеччинузмінити свої погляди і віддати їй Закарпаття як плату за вступ до антикомінтернівськогопакту.
Не можна докорятині А. Волошину, ні його уряду за те, що сталося в березні 1939 р. Карпатська Україназаймала не останнє місце в міжнародних відносинах, опинилася у сфері інтересів багатьохкраїн — Німеччини, Радянського Союзу, Польщі, Угорщини, Чехословаччини. її долювирішували на Мюнхенській конференції і Віденському арбітражі Німеччина, Англія,Італія і Франція. Здавалося, що Німеччина була найприхильнішою до цього краю, послаладо Хуста свого консула і обіцяла вберегти від угорської агресії. Тому нині цілкомзрозуміла політична орієнтація Карпатської України на Німеччину. Це зовсім не означаєспівробітництво з Німеччиною чи участь у підготовці Німеччини до Другої світовоївійни. Німеччина підступно зрадила Карпатську Україну, віддавши її на поталу своємунадійному союзникові.
Радянський Союз потрактувавнімецьку присутність в Карпатській Україні як створення плацдарму для нападу наРадянський Союз і міфічну підготовку приєднання Радянської України до КарпатськоїУкраїни. Сталін на XVIII з’їзді ВКП (б) негативно висловився про Карпатську Україну,приписавши їй фантастичні плани приєднання до Карпатської України Радянської України.Польща не сприйняла Карпатської України, бо це перешкодило їй досягти спільногопольсько-угорського кордону. Чехословаччина так само неприязно поставилася до незалежноїКарпатської України, бо з її рук вислизав ласий шматок — сировинний придаток республіки.Невиразне ставлення щодо Карпатської України займала Румунія. Вона не підтримувалаугорської окупації Закарпаття та водночас не наважилася виступити проти прийнятихсильнішими державами рішень. Отже, Карпатська Україна була ізольована в оточеннімайже ворожих держав. Не маючи армії, вона не могла дати відповідної збройної відсічінападникам. Коли від неї відвернулася Німеччина, то стало очевидним, що її дні полічені.Волошин діяв спокійно, розсудливо, не йшов на провокації. У нього не було жодноговиходу. Сили зла перемогли Карпатську Україну і кинули її в чорну ніч понад п’ятирічноїугорсько-фашистської окупації. А. Волошин разом із своїм урядом залишили Хуст і16 березня перейшли румунський кордон. А. Волошин жив постійно до дня свого арешту20 травня 1945 р. у Празі, пов’язавши свою долю з Українським Вільним Університетом.
Перед приходом доПраги Радянської армії на початку травня А. Волошин не зважив на умовляння близькихвиїхати на Захід, залишився у Празі, де його і досягло всевидяче око НКВС. З ПрагиА. Волошина вивезли в московську тюрму Лефортово, потім перевели у Бутирську тюрму.В ув’язненні він перебував 52 дні. Після численних допитів, тюремних фізичних іморальних тортур А. Волошин помер 19 липня 1945 р. у Бутирській тюрмі на 72 роціжиття. Його поховання — невідоме. Так трагічно обірвалося життя одного з найвидатнішихукраїнських учених-педагогів і політиків Закарпаття першої половини XX ст. А. Волошина,президента Карпатської України.
Є всі підстави вважатиА. Волошина одним із видатних українських педагогів XX ст. Справа не тільки в тому,що понад сорок п’ять років свого творчого життя він віддав педагогічній і культурно-освітнійроботі. Він був педагогом за покликанням, і його майже півстолітня праця на нивінародної освіти дала напрочуд гарні наслідки. Як довголітній професор, директорУжгородської учительської семінарії і голова «Учительської громади», А.Волошин виховав кілька поколінь закарпатського учительства, яке розбудовувало вЗакарпатті національну освіту, за прикладом свого вчителя виховувало майбутніх свідомихукраїнців, носіїв української національної ідеї за Карпатами.
А. Волошин мав теологічнуосвіту, був священиком. Свої душпастирські обов’язки він виконував до кінця, прищеплюючисвоєму народу високі моральні якості, навчаючи його працелюбності, добру, справедливостій милосердю. Водночас він здобув і другу освіту — педагогічну, мав диплом викладачафізики й математики. Та ця вузька спеціальність не задовольняла його, самотужкивін оволодіває майже всіма гуманітарними предметами, стає визнаним спеціалістомз мови, літератури, педагогіки, психології, логіки, дидактики. В цій багатопрофільностінаукових і педагогічних зацікавлень А. Волошина була закладена ціла програма йогоподвижницької освітньої праці для свого народу. Перебуваючи на посаді директораучительської семінарії з руською (українською) мовою навчання, А. Волошин міг пітиіншим, легшим шляхом — перекласти існуючі стабільні чеські чи угорські підручникий без будь-яких проблем користуватися ними. Оригінальними могли бути хіба що підручникиз рідної мови. Проте він мав іншу програму, вважав, що всі підручники для початковихі середніх шкіл Закарпаття мають бути оригінальними, написаними місцевими авторамиз використанням місцевого матеріалу. Так він реалізував свою програму національноїосвіти, наближав Закарпаття до загальноукраїнського освітнього рівня.
Авторство більшоїчастини шкільних підручників Закарпаття першої половини XX ст. належить А. Волошину.За неповними бібліографічними даними А. Волошин з 1899 до 1944 р. написав і видавпонад 40 підручників, окремі з яких витримали по кілька видань. Букварі, читанки,підручники рідної мови, арифметики, фізики, педагогіки, психології, дидактики, логіки,науки стилізації, педагогічної етики і методології — такий результат науково-педагогічнихінтересів А. Волошина і його комплексного підходу до проблем національного виховання.Сюди ще треба додати його катехитичні проповіді, «Малий катехизис»,«малу» і «середню» Біблію — теж підпорядковані потребам шкільногонавчання і морального виховання.
Для написання своїхпідручників А. Волошин широко використовував існуючу педагогічну та методичну літературурізними мовами — українською, російською, угорською, чеською, німецькою і латинською.Додані до його підручників списки використаної літератури свідчать, що А. Волошинне відставав від європейської педагогічної думки, добре володів не тільки історієюпредмета, а й глибоко висвітлював сучасний його стан. Авторитетами для нього в історіїпедагогіки і педагогічній методології були вчені з світовими іменами — С. Русова,Л. Толстой, В. Успенський, О. Каднер, Я.А. Коменський, Г. Кершенштайнер, В. Райн,Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці та ін. Не минав він і середньовічних отців церкви — Св.Авґустина і Св. Ієроніма. Як високоосвічений і ерудований вчений А. Волошин завждиретельно викладав історію питання, з’ясовував різні погляди й суперечності, ніколине був категоричним у висновках.
Педагогічні поглядиА. Волошина формувалися на основі досягнень передової європейської педагогічноїдумки XIX-XX ст. Його педагогічна концепція максимально наближувала процес навчаннята виховання до життя, поєднувала моральне, духовне і фізичне виховання, обстоювалатрудове виховання. Він визначав п’ять основних чинників виховання: сім’ю, школу,державу, церкву і вихователя. Значну увагу приділив А. Волошин соціальному вихованню,яке так само покликане ширити культуру, нести світло знань і добра в усі куточкилюдського життя («О соціяльном вихованню», 1924).
Найвище А. Волошинставив вивчення у школі рідної мови й літератури. Особливо цінними є його висловлюванняпро українську літературу: «Література є дзеркалом людського життя цілої нації.Навчання літератури являється по правді фактичною етикою, практичною психологієюі практичною соціологією. Письменник своїми шляхетними думками і моральним світоглядомнайкраще виховує свій нарід. Моральні принципи скоріше черпаємо із добрих п’єс,ніж із абстрактних теорій. Більше психологічного знання подає якийсь добрий роман,ніж найліпша психологія».
В майбутній українськійшколі А. Волошин бачив пріоритети національного і релігійно-морального виховання.Ці його погляди заслуговують на пильну увагу й нині, коли система народної освітиі її правовий захист в Україні переживають затяжну кризу.
А. Волошин ніколине сумнівався в існуванні «малоруської» (української) мови. Він добрезнав про заборони української мови російським царизмом, вважав, що вона розвинуласяіз давньоруської мови і відрізняється від великоруської мови.
А. Волошин виступавтакож і як письменник, писав вірші, оповідання, п’єси, давав оцінки літературнимтворам, книжкам, переробляв і пристосовував чужі твори для місцевого читача. А.Волошин був також цікавим белетристом і драматургом. Його численні твори — вірші,оповідання, п’єси, художні оповіді не належать до великої літератури.
Художнім словом А.Волошин популяризував нові форми громадського співжиття селян, на противагу корчміпідносив школу, читальню, кредитні каси, товариства тверезості, закликав любитий шанувати своє, здобуте тяжкою працею. Цим темам присвячена його книжечка оповідань«Люби своє», видана ужгородською «Просвітою» у 1924 р. Як педагогА. Волошин добре знав психологію селянина, бачив її світлі й темні сторони, томувсіляко намагався просвітити його, прищепити йому любов до свого, рідного, навчитишанувати свій рід і свій край. В його оповіданнях багато релігійного моралізаторства,та це пояснюється рівнем селянської свідомості, на яку розраховані ці твори. А.Волошин закликав не до соціальної і класової боротьби, а до морального вдосконаленнялюдей, до збереження своєї віри, мови, звичаїв. Національний момент у його морально-повчальнихоповіданнях майже не простежується, хоч загалом вони стосуються тільки життя русина,переважно верховинця, з його проблемами і бідами.
Своє покликання письменникаА. Волошин підпорядкував просвітянській роботі та релігійно-моралізаторській проповіді.Офіційна посада директора семінарії, рутинність місцевого церковно-релігійного життяне дали можливості йому як письменникові вийти за межі релігійного моралізаторства,піднятися над локальною просвітянською програмою, повністю реалізувати своє небуденнетворче обдарування.
Чим більше роківвіддаляє нас від життя цієї дивовижної людини, тим краще усвідомлюємо її значенняв нашій історії, роль у культурно-національних та державних змаганнях закарпатськихрусинів, а згодом — українців.
Офіційна радянськаідеологія та історіографія не могла пробачити А. Волошину його соборницьких поглядіві державотворчої діяльності, всіляко намагалася скомпрометувати його, принизити,показати маріонеткою в руках фашистської Німеччини та української політичної еміграції.
Шлях А. Волошинадо українства і Карпатської України лежав не через Радянську Україну, а був природнимшляхом перетворення етнічної маси в народ, коли національне самоусвідомлення визрілона місці, без дії зовнішніх чинників. Українство на Закарпаття ніхто не приніс набагнетах, не нав’язала його й комуністична партія. Все подвижницьке життя, педагогічна,культурницька діяльність А. Волошина є прикладом того, як закарпатці — інтелігенціяі простий народ — прийшли від етнічної свідомості до української ментальності. Русинистали українцями, відчули потребу своєї державності і вибороли цю державність.9. ЕкономікаУкраїни на початку ХХ століттяРиси індустріального суспільства Приклади їх наявності в економіці України Масове виробництво товарів Завдяки високим темпам розвитку концентрації та машинізації виробництва кількість виробленої продукції, звичайно, збільшувалась, але це переважно стосувалось добувної промисловості. Україна була основним виробником тютюну імперії, але виробництво цигарок здійснювалося в Петербурзі. Велику частину українського цукру відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть у цій галузі зробити Україну залежною від Росії. Таких прикладів було дуже багато. Машинізація і автоматизація виробництва Повсюдне застосування у виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів Висока мобільність і урбанізація Підвищення концентрації виробництва, насамперед у великих містах, приплив робочої сили із сельської місцевості: загальна кількість цукрових заводів з початку 60-их до середини 90-их рр. зменшилась з 247 до 153, а робітників, навпаки, збільшилось з 38 тис. до 78 тисяч. Виробництво цукру на заводах зросло в 14 разів і становило 84% виробництва всієї Російської імперії. Розвиток монополізації
Виникають такі синдикати, як "Продамет", "Продвагон", «Продвугілля» та інші. Підприємці, в основному чужинці, монополізуючи виробництво, встановлювали ціни на готову продукцію, забезпечували високі прибутки шляхом жорстокої експлуатації трудового люду. Приплив іноземного капіталу
В останні десятиріччя XIX ст. та перші ХХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли 17 великих металургійних заводів, 9 з них належали іноземним: англійським, бельгійським та французьким підприємцям. Вони були збудовані на їх кошти: завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (нині Донецьк); Дніпровський завод у селищі Кам'янському (нині Дніпродзержинськ); Гданцівський завод біля Кривого Рогу. Російські промисловці стали власниками заводів: Брянського — біля Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юріївського у Донбасі.
 10. Економічний розвиток УкраїниХарактерні риси Друга половина ХІХ ст. Початок ХХ ст. Урбанізація, посилення значення великих міст в економіці України Залишки кріпосництва і демографічний бум, аграрне перенаселення Міграція українських селян до міст, еміграція за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід. Поява перших законів щодо соціального та пенсійного забезпечення робітників. Зокрема 2 червня 1903 р. було затверджено закон „Правила про винагороди потерпілим внаслідок нещасних випадків робітникам і службовцям, а також членам їх родин, на підприємствах фабрично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості". Проте позитивні наслідки соціальних зрушень відзначалися лише у великих промислових містах. Концентрація виробництва, масове виробництво товарів, машинізація За рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії Формування численних, переважно великих акціонерних товариств, яким належить вся металургійна і гірничо-хімічна промисловість. Але промислове піднесення було перерване економічною кризою 1900-1903 рр. Почалося скорочення виробництва. Припинили плавку чавуну більше половини печей металургійних заводів Донбасу. Формування монополій Початок становлення монополій Найпоширенішою формою монополій стали синдикати. У 1902 р. було створено металургійний синдикат, котрий дістав скорочену назву «Продамет». У 1904 р. було створено синдикат «Продвугілля». Ріст іноземних капіталовкладень На стадії становлення монополій іноземцям належало до 90% акціонерних капіталів Намічається тенденція до перерозподілу контролю над об’єднаннями на користь українсько-російських підприємців у чорній металургії та вугледобувній галузі Розвиток транспортної системи, як шлях до підвищення прибутку Швидке будівництво залізниць Приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні роки через кризу
 11. Українські політичні партії на початкуХХ століттяНазва партії Як передбачала рішення аграрного питання Якою бачила долю України Які використовувала методи боротьби Українська соціал-демократична партія Націоналізація землі і передача її в користування селянам за плату. Важливе місце відводилося просвіті селян та їх організації у спілки Втілення ідей соціалізму, незалежна й соборна Україна
 - селянські страйки;
широка видавнича робота Національно-демократична партія Викуп великих земельних володінь і наділення селян землею Ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики
 - створення власної інституційної бази на повітовому та громадському рівнях, тісне переплетення партійної організації з мережею культурно-просвітніх та економічних товариств;
зосередження у своїх руках основних засобів інформації;
відкриття закордонних пресових бюро і надання українській справі міжнародного звучання Українська соціал-демократична робоча партія Конфіскація усіх земель, включаючи поміщицькі, та передача їх органам місцевого самоврядування (муніципалізація землі) Широка національно-територіальна автономія України  - агітаційно-пропагандистська робота під час виборів та засідань Державної Думи Українська народна партія Передача усієї землі в український земельний фонд шляхом націоналізації Українське самостійництво на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами
 - страйки та збройні повстання;
революційна пропаганда (видання брошур, листовок) Революційна українська партія Два етапи у вирішенні земельного питання — буржуазно-демократичний та соціалістичний. Складовою частиною була концепція політичної організації селянства, що визначала форми його боротьби, серед яких основним вважався страйк. Важлива роль відводилася висвітленню питань власності на землю селян та громади. Широка національно-територіальна автономія Україні, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованої федеративної держави
 - активна революційна пропаганда серед селян;
широка видавнича робота Українська демократично-радикальна партія Розв’язання аграрного питання шляхом відчуження земель, в тому числі й великих приватновласницьких угідь. Визначення шляху передачі землі селянам як муніципалізація. Реформістське вирішення аграрного питання і пристосування сільського господарства до ринкових умов розвитку країни Україна мала здобути в рамках конституції Росії широку автономію
 - для пропаганди ідеї автономії широко використовували трибуни різних з'їздів, пресу, міські думи і земства, громадські організації;
члени партії брали участь у підготовці численних петицій проти переслідування української мови, в депутаціях до органів влади, в обговоренні українського питання в міських думах і земствах;
видання щотижневиків «Рідний край» та газети «Громадська думка» Українська партія соціалістів-революціонерів Націоналізація землі та активний розвиток кооперації та сільськогосподарської освіти як запоруки поліпшення економічного становища селян і, особливо, національне виховання селян Незалежна Україна з республікансько-демократичною формою правління без президента
 - виступаючи за легальні методи боротьби з Гетьманатом, використовувала для цього звернення, меморандуми, входила до міжпартійної організації УНС.;
перебуваючи у підпіллі, застосовувала радикальніші методи: при ЦК створила Бойовий відділ, організовувала революційні комітети та повстанські штаби, визнавала доцільність терору
12. Україна в умовах революції 1905-1907рр. Цілі Результати дій Значення Український рух Ліквідація антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських прав і свобод, скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови в культури, безперешкодного навчання українською мовою в школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літератури, газет і журналів українською мовою.
Пожвавлення діяльності національних партій, які видавали свої газети, журнали. Перекладено і видано у Львові українською мовою марксистські праці і лідерів міжнародної соціал-демократії: А. Бабеля, П. Лафата; пересилались через кордон також праці К. Маркса і Ф. Енгельса.
Законом від 21 листопада 1905 p. було дозволено видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства, відкривати національні театри. Піднесення національної самосвідомості українського народу, послаблення самодержавства Селянський рух Перерозподіл землі Столипінська аграрна реформа у сільському господарстві України Значно збільшилася кількість так званих куркульських, а фактично фермерських господарств. Селяни масово виходили з общини, утворюючи власні відруби, тобто середні або великі господарства. Виступи в армії Радикальне поліпшення свого становища Армія перестала бути надійною опорою самодержавства Розвиток національно-визвольного руху на Україні
 
13. Аграрні реформи царизму в Україні Мета реформи Основний зміст реформи Результати Аграрна реформа 1861 р. Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків
 - було запроваджено загальноросійську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості;
кругова порука;
загальна відповідальність за сплату податків;
способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.
 - соціальна диференціація селян;
збереження поміщицького землеволодіння;
тимчасово зобов'язаний стан;
викупна операція;
зниження купівельної спроможності селян;
обмеження самоврядування і правового статусу селян;
прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу. Реформа П.А. Столипіна
Перерозподіл сільської земельної площі в імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства.
Допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього нову соціальну підпору для режиму
 - скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність;
селянин мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір»;
селяни користувалися з допомоги Селянського поземельного банку, який кредитував їм купівлю землі і допомагав творити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства;
останнім актом Столипінської реформи був закон 29.5 (11.6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4 (17) березня 1906 року);
щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал
 - спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства;
збільшення найдрібніших і великих сільських господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст;
невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
 14. Україна в роки Першої світової війниЯкі плани мали воюючі сторони відносно України Як українські партії ставилися до війни? Як розгорталися воєнні дії в Україні?
 - німецькі юнкери і буржуазія розглядали Україну як плацдарм для просування на схід і як майбутню колонію. Населення України мало стати рабами німецьких панів;
Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування на західноукраїнських землях (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття), а також завоювати Волинь і Поділля;
участь у війні відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Імперіалісти Росії мріяли про Галичину, Буковину, Закарпаття, прагнули підкорити країни Близького Сходу, захопити протоки з Чорного моря в Середземне;
поділена між двома головними противниками, Україна з самого початку війни зазнала великих руйнувань. Майже 4,5 млн. українців воювали у складі російської армії, 250 тисяч — у складі австрійської.
 - Державна Дума, міські думи та земські збори ухвалили резолюції на підтримку російського уряду, висловлювали рішучість вести війну до повної перемоги;
шовіністична хвиля охопила різні політичні партії та різні верстви населення України;
київське духовенство відслужило літургію та організувало багатотисячну маніфестацію на підтримку царського уряду, а також збір коштів на користь жертв війни;
війну підтримали студентство, молодь, інтелігенція; а серед партій — ТУП, частина УСДРП (на чолі з С.Петлюрою) та ін.;
місцеві газети, в тому числі й українська буржуазно-ліберальна «Рада», підтримували уряд у війні. Українська буржуазія, чиновники, буржуазно-ліберальні організації асигнували на війну сотні тисяч карбованців;
лише деякі українські соціал-демократичні організації (зокрема, Катеринославська, за участю В. Винниченка) виступали з гаслами: «Геть війну! Хай живе автономія України!» і проводили антивоєнну пропаганду серед робітників.
У роки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань реакційних сил. Царизм планував, завоювавши Галичину, остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся. У Львові в серпні 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців захищати конституційний лад Австрійської держави. Український січовий союз (створений у 1912 р.) формував військові підрозділи для допомоги австрійській армії.
Коли в серпні-вересні 1914 р. російські війська зайняли частину Західної Галичини і майже всю Буковину, українські селяни і робітники радісно зустрічали російські війська. Відступаючи, австрійські та угорські війська жорстоко розправилися з тими, хто підозрювався у проросійських симпатіях. Сотні українців було страчено, 30 тис. інтерновано і відправлено до концтаборів. У так званій Галицькій битві австрійці втратили сотні тисяч убитими, пораненими, полоненими. Значну частку їх становили українці. Там саме, в Карпатах, 1914 р. бойове хрещення одержав загін Січових стрільців (у складі австро-угорської армії).
Водночас природне прагнення населення Галичини, Буковини до возз'єднання з Наддніпрянською Україною зіштовхнулося з реакційною поведінкою російських властей.
У Галичині та Буковині були створені генерал-губернаторства на чолі з чорносотенним графом Ю. Бобринським, генералом Треповим, відомими своїми антиукраїнськими настроями. Російська окупаційна влада жорстоко придушувала українське громадсько-політичне життя, зокрема, «Просвіту», Наукове товариство ім. Шевченка, бібліотеки, музеї, редакції українських газет і журналів, натомість відкривала польські школи. Тисячі українців виселили на Схід, лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб. Перемога і панівне становище Росії в Галичині тривали недовго, військове відомство не підготувалося до нових битв. Німецькі та австрійські війська повернули втрачені території. -До осені 1915 р. російські війська залишили землі Литви, Польщі, частину Латвії та Білорусії. Східна Галичина, Північна Буковина, частина Волині знов опинились під німецько-австрійською окупацією. Галичанам залишились надії на створення територіально-національної автономії в межах Австро-Угорщини. На це була спрямована діяльність Головної Української Ради, а також Загальної Української Ради, заснованої у Відні під час російської окупації Галичини.
Хід війни поступово охолодив урочистий настрій панівних класів Росії. Війна затягувалась, патріотичне піднесення розвіялося. Все очевиднішою ставала безглуздість війни. В1916 р. наслідком наступу російських військ (відомий брусилівський прорив) стало визволення від австрійських військ Буковини і Південної Галичини.23 жовтня, коли була проголошена самостійність Польщі, Галичина отримала широку автономію без поділу земель на польські й українські. Фактично це означало повну владу поляків над галицькими українцями.
В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. Мали місце повстання в армії. В листопаді 1916 р. в Кременчуці на розподільному пункті спалахнуло повстання. Під впливом агітаційно-пропагандистської роботи соціалістів селяни відмовлялися йти в армію. Отже, армія революціонізувалася і переставала бути опорою царського уряду. Із захисника царизму вона перетворилася на революційну силу.
Посилився революційний рух селянства, часто ним керували солдати та матроси, що повернулися з фронту. Вже на січень 1917 р. склалася революційна ситуація, яка відразу переросла в Лютневу революцію.
 
Список використаної літератури
1. Бойко О.Д. Історія України. — К., 1999
2. Брегеда А.Ю. — Основи політології — К., КНЕУ 2000р.
3. Гавриленко А. — «Що об´єднує лівих і правих»- Вечірній Київ — 3 березня — 1999р.
4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К., 1992
5. Гупан Н.М., Пометун О.І., Фрейман Г.О. Новітня історія України:Підручник для 11-го кл. — К.: А.С.К., 2007
6. Декларація про державний суверенітет, 16 липня 1990 р. // ГолосУкраїни. — 1990.
7. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічногоі соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України доВерховної Ради України, 30 квітня 2002 р. // Уряд. кур’єр. — 2002. — 4 черв. — С.5-12.
8. Конституція України. — К., 1996.
9. Майборода С.О. — «Політичний простір України»- Вітчизна — №1-2 — 1998р.
10. Політична історія України ХХ ст. В 6 т. — К., 2002 — 2003.
11. Українське суспільство: моніторинг — 2000 р. Інформаційно-аналітичніматеріали. / за ред. В.М. Ворони, А.О. Ручки. — К.: Ін-т соціології НАН України,2000. — 390 с.
12. Ющенко В.А. Виступи, заяви, матеріали зустрічей Президента України/ Інтернет сайти: www.уuszchenko.com.ua; www.pravda.ua; www.president.gov.ua.