Зовнішня торгівля України та її місце в системі світових господарських звязків

--PAGE_BREAK--Розділ 1 Зовнішня торгівля як система економічних відносин

1.1           Сутність та форми зовнішньої торгівлі


Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка полягає у оплачуваному вивезенні (експорті) та ввезенні (імпорті) товарів та послуг [2, с. 23].

За специфікою предмета торгівлі звичайно розрізняють наступні форми міжнародної торгівлі:

1.                Торгівля сировинними товарами, до яких відноситься: мінеральна сировина, продукти збагачення і переробки, сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження і продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари.

2.                Торгівля промисловими товарами, у тому числі:

2.1.          Товарами широкого вжитку: одяг, взуття, миючі засоби, меблі, побутова техніка, товари для особистої гігієни, парфуми і косметика, аксесуари, ювелірні прикраси, хутряні вироби, автомобілі.

2.2.          Машинно-технічною продукцією, у тому числі:

·                   Готовою продукцією (постачання машин та устаткування в готовому до експлуатації вигляді);

·                   Продукцією в розібраному вигляді;

·                   Комплектним устаткуванням. Під комплектними об’єктами розуміють промислові чи інші підприємства в цілому, окремі цехи, установки, агрегати, що утворюють готовий технологічний комплекс чи його самостійну частину.

3.                Торгівля послугами. Наприклад, транспортні послуги, туризм, оренда, комп’ютерні, фінансові, інженерні послуги, послуги зв’язку тощо [9, с. 43].

За способом та організацією взаємовідносин між партнерами розрізняють:

1.                Зустрічну торгівлю. Сутність зустрічної торгівлі полягає в тому, що експортно-імпортні операції доповнюють прийняттям партнерами зустрічних зобов'язань щодо постачання (закупівлі) погоджених товарів і послуг. Міжнародна зустрічна торгівля є якісно новою формою організації комерційних операцій, розвиток якої відрізняється швидкими темпами. Вона сприяє встановленню ефективного, довгострокового, взаємовигідного співробітництва учасників безпосередньо в сфері виробництва. У міжнародному товарообігу її частка складає близько 50%.

Видами міжнародної зустрічної торгівлі є:

·                   бартерні операції;

·                   зустрічні закупівлі;

·                   викуп техніки, що була у вживанні;

·                   операції з давальницькою сировиною;

·                   прості компенсаційні операції;

·                   складні компенсаційні угоди.

Бартерна (товарообмінну) угода — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором чи зі змішаною формою оплати, яким оплата експортних (імпортних) поставок частково передбачена в натуральній формі між контрагентами, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, який не оподатковується рухом засобів у готівковій чи безготівковій формах.

Зустрічні закупівлі. Ця форма зустрічної торгівлі дозволяє партнерам гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної чи часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансованості взаємопоставок.

Викуп техніки, що була у вживанні, при збуті більш нових моделей і модифікацій. За цією формою торгівлі експортер одержує можливість продати більш сучасну і дорогу продукцію, а імпортер — можливість звільнитися від морально застарілої техніки, а також продати її за залишковою вартістю, тобто врахувати її у вартості нової придбаної техніки. Вартість викупленої техніки зараховується в платіж за нову і складає в залежності від її стану, моделі, року виготовлення й інших умов приблизно 10-20% вартості нової.

Операції з давальницькою сировиною. Давальницька операція — це постачання однією країною сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей для їх наступної переробки, складання в країні торгівельного партнера і зворотне постачання готових виробів у країну першого експорту.

Прості компенсаційні угоди. За цієї форми зустрічної торгівлі експортер поставляє виробниче устаткування на умовах комерційного кредиту, а імпортер після його встановлення і пуску в експлуатацію, компенсує його вартість і вартість кредиту постачанням продукції, виготовленої на цьому устаткуванні, поставленому, з розстрочкою платежу.

Прості компенсаційні угоди, як правило, укладають на суми, що не перевищують 20 млн. дол. і на термін не більше 3 років. При цьому ціни на компенсуючу продукцію встановлюються тверді і фіксуються щорічно.

Складні компенсаційні угоди. Це довгострокові (на 5-10 років) компенсаційні операції великомасштабного характеру (100 млн. дол. і більше). Особливістю таких угод є те, що експортер не зацікавлений сам використовувати компенсуючу продукцію у таких великих обсягах і найчастіше відмовляється від неї на користь третьої сторони, яка в міру реалізації продукції компенсує експортерові вартість устаткування і кредит.

Таким чином, складна компенсаційна угода носить тристоронній характер [9, с. 49].

2. Електронна торгівля. Важливою рисою сучасної міжнародної торгівлі є розвиток електронної торгівлі.

Термін «Електронна торгівля» охоплює дистриб'юцію, маркетинг, продаж чи доставку товарів або послуг електронними засобами. Швидкі темпи зростання електронної торгівлі спостерігаються завдяки використанню Інтернету для комерційних цілей.

Комерційна операція поділяється на три етапи:

·                   реклама та пошук;

·                   замовлення та оплата;

·                   постачання.

Кожен з цих етапів може здійснюватись через Інтернет і тому розглядається в контексті електронної торгівлі.

До продуктів, які постачаються електронним способом, відносяться:

·                   комп’ютерне програмне забезпечення;

·                   фінансові та страхові послуги;

·                   аудіо-відео товари;

·                   туристичні послуги;

·                   інформаційні послуги;

·                   телекомунікаційні послуги;

·                   послуги інформаційних технологій та ін. [19, с. 61].

Отже, зовнішня торгівля являє собою обмін товарами та послугами з іншими країнам для окремо взятого національного господарства. З моменту виникнення зовнішньої торгівлі відбувався постійний розвиток та вдосконалення її форм, пошук найзручніших способів організації взаємовідносин між торговельними партнерами.


    продолжение
--PAGE_BREAK--1.2           Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю


Меркантилізм.Першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Меркантилісти асоціювали багатство з запасами дорогоцінних металів. Країна, на їхню думку, тим багатша, чим більшою кількістю шляхетних металів вона володіє. Держава, на думку меркантилістів, повинна:

·                   стимулювати експорт і вивозити більше товарів, ніж завозити;:

·                   обмежувати імпорт товарів;

·                   заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;

·                   заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається усередині країни;

·                   стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;

·                   заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії.

Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту.

Концепція меркантилізму була першою спробою створити теорію міжнародної торгівлі, що прямо погоджувала торгівельні відносини з внутрішньо економічними розвитком країни, її економічним зростанням.

Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що меркантилісти не змогли зрозуміти що збагачення однієї нації може відбутися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, що міжнародна економіка розвивається, а тому розвиток країни можливий не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування [11, с. 38].

Теорія абсолютних переваг А. Сміта.Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом при обґрунтуванні ним «теорії порівняльних переваг». А. Сміт доводив, що «обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу». Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного певного товару, а інша — другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

Теорія абсолютних переваг показує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Однак ця теорія не розглядає ситуацію, коли б яка-небудь країна мала абсолютну перевагу по всіх товарах або не мала б її по жодному товару [9, с. 65].

Теорія відносних переваг Д. Рікардо. Д. Рікардо в дослідженні «Початок політичної економії й оподаткування» (1817 р.) виводять класичну теорію з безвиході. Він показує, у яких межах можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни — спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами — у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів — тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів — у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає у тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародний рух капіталу, не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою [9, с. 67].

Теорія Хекшера — Оліна.Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію «вирівнювання цін на чинники виробництва», суть якої полягає в тому, що національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва — працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Найбільш ефективною зовнішня торгівля стає між країнами, які мають різну забезпеченість чинниками виробництва. Але теорія Хекшера-Оліна не враховувала, що чинники виробництва можуть мати різну структуру, а один і той же чинник виробництва в різних країнах може по-різному використовуватись [8, с. 104].

Парадокс Леонтьева.Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева. Парадокс Леонтьева полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера — Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера — Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.

В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу «парадокса Леонтьева». Парадокс був вирішений, коли Леонтьєв дослідив структуру американської економіки і з’ясував, що США експортують товари новітніх технологій з високими затратами висококваліфікованої робочої сили, а імпортують сировину, яка містить високі затрати капіталу [8, с. 109].

Теорія життєвого циклу продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Верноном у 1966 р. Вона базувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, і говорила про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:

1.                 На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі;

2.                 Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів;

3.                 На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються;

4.                 На стадії спаду рівень продажів і прибутків падає.

Р. Верном припустив, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що призведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми імовірніше за все будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких сильно не залежить від технології чи наукових досліджень [14, с. 92].

Теорія економії на масштабах виробництва не зв'язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.

В міру зростання чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно більш повільного зростання обслуговуючих підрозділів, ніж масштаби самого виробництва, технологічної економії.

Економія на масштабах виробництва — це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.

Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, котрі близькі по наділеності чинниками виробництва до такого ступеня, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає [9, с. 72].

Теорія представницького попиту С. Ліндера (1961 р.) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на наступні принципи:

·                   умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;

·                   умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і необхідною, але не достатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;

·                   зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіонального. Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше «спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього». Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.

Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів, оскільки нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром.

Отже, дослідження питань про причини виникнення міжнародної торгівлі, її вигідність для країн-учасніць та вибір найкращої торговельної політики для забезпечення економічного зростання відбувалось починаючи з виникнення самої економічної думки і дало змогу пояснити різноманітні аспекти зовнішньоторговельних відносин [13, с. 116].


    продолжение
--PAGE_BREAK--1.3           Система показників зовнішньої торгівлі


Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», експорт — продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

Реекспорт — продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт — купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами [15].

Реімпорт– ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись.

Зовнішньоторговельний обіг— сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:
ЗТО = Ек + Ім,(1.1)
де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Ек — обсяг експорту (у вартісних одиницях); Ім. — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Генеральна (загальна) торгівля— прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:
,(1.2)

де ГТ — генеральна (загальна) торгівля; Ек — вартість експорту; Ім. — вартість імпорту; Т — вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Спеціальна торгівля— експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі— оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:
,(1.3)
де Iф.о — індекс фізичного обсягу; P0 — ціна товару в базисному періоді; q1 -кількість товару в періоді, що вивчається; q0 — кількість товару в базисному періоді.

Результуючі показники,до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Сальдо— різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо торговельного балансу:

Ст = Ект — Імт(1.4)
де Ст — сальдо торговельного балансу; Ект — вартість товарного експорту;Імт — вартість товарного імпорту.

Сальдо балансу послуг:
Сп = Екп — Імп(1.5)
де Сп — сальдо балансу послуг; Екп — вартість експорту послуг; Імп — вартість імпорту послуг.

Сальдо балансу поточних операцій:

Спо = Екпо — Імпо(1.6)
де Спо — сальдо балансу поточних операцій; Екпо — надходження по статтях балансу поточних операцій; Імпо — платежі по статтях балансу поточних операцій.

Індекс стану балансу.Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. В цьому випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом (коефіцієнтом) покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):
І і/е =  (1.7)
Ек та Ім — відповідно, вартість експорту та імпорту.

Розрахунковий баланс— це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів.

Платіжний баланс— це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

Індекс «умови торгівлі»— відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:
,(1.8)
де Іу.т. — індекс «умови торгівлі»; РЕк — індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти); РІм — індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

Коефіцієнт імпортної залежності країни— відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Структурні показникирозвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Індекс диверсифікації експорту— це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:
,(1.9)
де Sj— індекс диверсифікації експорту країни; hj — частка товару в загальному експорті країни; hij — частка товару в загальному світовому експорті.

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

;(1.10)
 (1.11)
,(1.12)
де Екд — експорт на душу населення; Імд — імпорт на душу населення; ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення; Ек — вартість національного експорту за рік; Ім — вартість національного імпорту за рік; ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І); Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

Експортна квота.У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:
,(1.13)
де Ке — квота експортна; Ек — річний обсяг експорту країни; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Імпортна квотаяк частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:




,(1.14)
де Кj — квота імпортна; Ім — обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період [2, с. 167].      

Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі:

Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу:
,(1.15)
де Ето — ефективність зовнішньоторговельного обігу; ВІм — економія витрат у результаті імпорту; Век — національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності експорту:
,(1.16)
де ЕЕк — ефективність національного експорту; VЕк — валютна виручка від експорту товарів і послуг; ВЕк — національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності імпорту:




,(1.17)
де ЕІм — ефективність національного імпорту; ВІм — економія витрат у результаті імпорту; VІм — валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.

Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі— це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Показники зіставлення— це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому) [3, с. 82].

Перелічені показники дають змогу кількісно оцінити масштаби зовнішньої та міжнародної торгівлі, її збалансованість, ефективність та місце країни в світовій торгівлі, а також товарний склад і регіональну спрямованість.

На завершення першого розділу можна зробити висновок, що серед форм міжнародних економічних відносин основною і найбільш вагомою ланкою була і залишається міжнародна торгівля, теоретичну базу якої становлять надбання багатьох вчених-економістів, які являються актуальними і сьогодні. Виграш від торгівлі та ефективність її здійснення можна оцінити за допомогою ряду показників міжнародної торгівлі, що дає змогу отримати інформацію про загальний стан міжнародної торгівлі та уявити місце окремої країни в системі світових господарських зв’язків.



    продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 2 Аналіз масштабів і тенденцій розвитку зовнішньої торгівлі України

2.1           Зовнішня торгівля України товарами


За даними статистики зовнішньої торгівлі України, зовнішньоторговельний оборот України за товарами з усіма країнами світу у 2009 році склав 85138,4 млн. дол. США, в тому числі експорт – 39702,9 млн. дол., імпорт – 45435,6 млн. дол.Порівняно з минулим роком зовнішньоторговельний оборот за товарами зменшився на 44,2%, відповідно обсяги експорту зменшились на 40,7%, а імпорту – на 46,9%. Сальдо торговельного балансу за товарами на 2009 рік є від’ємним і складає 5732,7 млн. дол. США [5]. Динаміка збільшення від’ємного сальдо зберігається декілька років поспіль. Порівняно з 2007 роком, коли обсяги експорту складали 46296,1 млн. дол., експорт у 2009 році зменшився на 19,5%. Водночас об’єми імпорту порівняно з 2007 році зменшились на 20,1% [17, с. 109].

У географічній структурі експорту товарів перше місце належить країнам СНД (33,9%), друге – країнам Азії (30,6%), і третє – країнам Європи (25,9%). Найбільша частка імпорту товарів припадає також на країни СНД (43,3%). Імпорт товарів з країн Європи становить 35,7% від загального імпорту, а імпорт з країн Азії – 14,4% від загального імпорту (табл. 2.1).
Таблиця 2.1

Зовнішня торгівля України товарами по регіонах світу за 2009 рік

Деталізована географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 2009 р. наведена в додатку 1.

Основу експорту товарів в Україні у 2009 році, як і в попередні роки, становить метали та вироби з них (32,3%), але їх обсяг зменшився на 53,6% порівняно з попереднім роком. Продукти рослинного походження – друга за обсягом складова українського експорту товарів, становить 12,7% від загального експорту, тобто 90,3% від обсягу попереднього року. Машини та устаткування становлять 12,6% від загального експорту товарів. Обсяг цієї групи товарів зменшився порівняно з попереднім роком на 20,9% (табл.2.2).



--PAGE_BREAK--2.2           Зовнішня торгівля України послугами


Зовнішньоторговельний оборот України за послугами з усіма країнами світу у 2009 році склав 14689,6 млн. дол. США, в тому числі експорт – 9520,8 млн. дол., імпорт – 5168,8 млн. дол. Порівняно з минулим роком зовнішньоторговельний оборот за послугами зменшився на 18,9%, відповідно обсяги експорту зменшились на 18,9%, а імпорту – на 20,1%. Сальдо торговельного балансу за послугами на 2009 рік є додатнім і складає 4352,0 млн. дол. США [5]. Порівняно з 2007 роком, коли обсяги експорту складали 9038,9 млн. дол., експорт у 2009 році збільшився на 6,2%. Водночас об’єми імпорту порівняно з 2007 році збільшились на 3,9% [17, с. 115].

У географічній структурі експорту послуг перше місце належить, як і в структурі експорту товарів, країнам СНД (40,0% від загального обсягу), друге – країнам Європи (30,5%), і третє – країнам Азії (12,1%). Більше половини (51,1%) обсягу імпорту послуг припадає на країни Європи. Другу позицію за обсягом імпорту послуг (20,1%) займають країни Азії, а імпорт з країн СНД становить 15,1% від загального імпорту (табл. 2.3).
Таблиця 2.3

Зовнішня торгівля України послугами по регіонах світу за 2009 рік



Деталізована географічна структура зовнішньої торгівлі України послугами за 2009 р. наведена в додатку 2.

Основу експорту послуг в Україні у 2009 році становили транспортні послуги (65,7%), але їх обсяг зменшився на 18,1% порівняно з попереднім роком. Різні ділові, професійні та технічні послуги – друга за обсягом складова українського експорту послуг, становлять 12,7% від загального експорту і 78,5% від обсягу попереднього року. Послуги з ремонту становлять 4,5% від загального експорту послуг. Обсяг цієї групи послуг збільшився порівняно з попереднім роком на 7,0% (табл.2.4).





--PAGE_BREAK--Розділ 3 Роль та місце України у світовому господарстві: проблеми та перспективи розвитку3.1           Основні проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України


Розвиток зовнішньої торгівля України відзначився рядом проблем, серед яких, у першу чергу, нераціональна структуру вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки.

Експортний профіль України визначають продукти з низькою часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов’язаний з шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної металургії). Така ситуація робить країну досить чутливою до коливань попиту країн-імпортерів, цін на ринках, тарифних та нетарифних заходів та ін [7].

Подібна експортна спеціалізація України склалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю відповідних природних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництво та експортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво і реалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузей економіки. Об'єм інноваційній продукції, реалізованій на експорт залишається украй низьким.

Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняного експорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.

В структурі імпорту переважають енергоресурси і високотехнологічна продукція. Таким чином, і експортний, і імпортний пакет України залишається украй уразливим, все помітніше відставання в торгівлі високими технологіями. Ринки основних експортних товарів України характеризуються посилюванням суперництва учасників і наростанням цінової конкуренції, що може позначитися на об'ємах валютних надходжень зважаючи на зниження норми прибутку (що вимагає постійного збільшенням фізичних об'ємів експорту). Прямими конкурентами України на цих ринках є країни, що володіють великими перевагами чинників, що явно звужує перспективи і знижує доцільність поліпшення позиції нашої країни [1].

Рівень розвитку продуктивних сил – один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків. Крім того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт сектора [18].

Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні, наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.

Значний експортний та конкурентний потенціал мають також галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивести наше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її продукції [12, с. 322].

Географічна структура зовнішньої торгівлі України не тільки характеризує ступінь розвитку її зовнішньоекономічних відносин з іншими країнами світу, а й показує певну залежність держави від взаємовідносин з тією чи іншою країною. Так, тривалий час спостерігалась тенденція зменшення питомої ваги країн СНД в експорті України і переорієнтація експорту на ринки Європи, хоча в останні роки спостерігається зворотній процес. Така динаміка пояснюється погіршенням умов торгівлі з Росією.

Стрімке скорочення обсягів українського експорту до Росії розпочалось з липня 2001 р. після введення нового порядку стягнення ПДВ з імпортних товарів. Крім того протягом 2001-2002 рр. Україна і Росія вживали ряд антидемпінгових та спеціальних заходів, спрямованих на обмеження доступу товарів на свої ринки. З боку Росії були введені квоти на імпорт сталевих труб, оцинкований прокат, що свідчить про напруження торгівельних стосунків [7].

Нарешті, використовувати вигідного географічного положення України залишається незадовільним. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.

Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки.

За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів. Специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових ринках [4, с. 212].

Таким чином, значний стримуючий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі України справляє комплекс інших ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:

·                   нераціональна товарна та географічна структура експорту та імпорту;

·                   низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;

·                   важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

·                   недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

·                   випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

·                   недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

·                   розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;

·                   збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

·                   низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

·                   норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.


    продолжение
--PAGE_BREAK--3.2           Напрямки удосконалення торгівельних відносин України


Україна належить до переважно невільних країн, згідно з індексом економічної свободи [6].

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва.

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати, в першу чергу, високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутову техніку), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення в агропромисловому комплексі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці [10].

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати важливим напрямком при формуванні експортного сектору України. За умови створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі.

Видобувна і металургійна галузі промисловості формують ще один пріоритетний блок експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.

В комплексі економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі України найбільш ефективним засобом є фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученням коштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій [14, с. 62].

Враховуючи сучасний стан української економіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалу країни, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту є:

·                   надання державою гарантійних зобов’язань щодо кредитних ресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;

·                   надання державних гарантійних зобов’язань і страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів.

В рамках подальшого розвитку і удосконалення механізму фінансової підтримки вітчизняних експортерів доцільно вивчити питання щодо можливості кредитування за участю держави орієнтованих на експорт науково-дослідних та експериментальних робіт, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити та тривалий період в залежності від терміну окупності проектів), а також кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні [18].

Використання вигідного географічного положення значно вплине на конкурентоспроможність української економіки. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід «старих» і «нових» індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість. Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а значить і її конвертованість у валюти інших держав.

Важливе значення має залучення іноземних інвестицій — додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору.

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умови об'єднання новітньої технологи з досить високим загальноосвітнім і фаховим рівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат.

Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі закордонних технологій із зазначенням джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що є визначальними в системі науково-технічного прогресу.

Другий важливий напрямок імпортної політики — охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення.

Третій напрямок містить у собі сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Активізація закордонної підприємницької діяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішня зовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати потрібно зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур, що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т. ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури.

Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин [16].

Отже, на підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка має містити:

·                   створення потужного експортного сектору;

·                   зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

·                   залучення іноземних інвестицій на основі створення спільних підприємств, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

·                   здійснення закордонної підприємницької діяльності;

·                   формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);

·                   гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

·                   поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

·                   кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

На завершення третього розділу, можна сказати, що Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світової економіки. Але цей об’єктивний процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та загостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий шлях ефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і товарообміну, подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурних зрушень, це зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організації зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни, забезпечення їх динамічного зростання і оптимізації в умовах глобалізації.

--PAGE_BREAK--ЗАКЛЮЧЕННЯ


Підсумовуючи наведене вище, можна зробити висновок, що на сучасному етапі міжнародна торгівля є найбільш розвиненою ланкою міжнародних економічних відносин. Сучасні економіки ряду країн в більшій мірі сформувалися за допомогою налагодження і розвитку зовнішньоторговельних відносин. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світової економіки і підтримує торговельні відносини із 213 країнами світу.

Але в останні роки структура зовнішньої торгівлі України розвивалась нерівномірно. Основною тенденцією розвитку зовнішньої торгівлі України за 2009 рік є збереження від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та зменшення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі послугами. Стримуючий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі України становить комплекс ендогенних і екзогенних факторів. За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики.

У сучасних умовах рішення проблеми розвитку й особливо ефективної реалізації можливостей зовнішньоторговельного потенціалу України залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і тісно пов'язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському середовищі. У зв'язку з цим при розробці експортної політики країни необхідно враховувати об'єктивні зміни в геоекономічній і геополітичній ситуації у світі, інтереси окремих країн-партнерів, міжнародні правові норми і правила торгівлі, конкурентні переваги своєї країни тощо.

Таким чином, успіх у реалізації експортного потенціалу може бути досягнутий лише при орієнтації галузевих комплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції, що зможуть знайти свої «ніші» на зовнішніх ринках. Це зумовлює необхідність корінного відновлення основних фондів у стислі терміни, стимулювання розвитку наукомістких технологій, домінуючого випуску товарів із високим ступенем обробки.

--PAGE_BREAK--