Наступність і перспективність у вивченні частин мови в початкових класах (дослідження)

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічнийуніверситет
імені Володимира Гнатюка
 
Кафедра рідної мови та методики її викладання

КУРСОВА РОБОТА
Наступність і перспективність у вивченнічастин мови в початкових класах (дослідження)
 
Підготувала:
студентка 32 групи
факультету підготовки вчителів початкових класів
Венцель Наталія Юріївна
Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Гузар Олена Володимирівна
Тернопіль-2009

Зміст
Вступ
1.Методика реалізації принципу наступності у процесі опрацювання частин мови впочатковій школі
2. Організація і змістекспериментального дослідження
3. Ефективність експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
 

Вступ
Загальна середня освітамає забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичногорозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані – закластибазис для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість,вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного,прискореного розвитку України.
Початкова школа,зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальшестановлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичнийрозвиток. Пріоритетним у початкових класах є виховні, загальнонавчальні ірозвивальні функції [15, 12].
У молодших школярів «формуєтьсярозгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодінняорганізаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оціннимиуміннями й навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному таприродному оточенні, співпраці у різних видах діяльності» [3, 31]. Освітнімирезультатами цього етапу школи є «повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальніуміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках ізалежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам'ять, здатність дотворчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва,здоров'я, уміння виконувати творчі завдання» [33, 9].
Курс української мови— важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки «мова є нетільки окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом опануваннявсіх інших шкільних дисциплін» [34, 11]. Основна мета цього курсу — забезпечити«розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння,говоріння); навчити дітей читати і писати, працювати з дитячою книжкою,будувати зв'язні писемні висловлювання; сформувати певне коло знань про мову імовні уміння; забезпечити мотивацію вивчення рідної мови» [35, 43].
У процесі початковогонавчання української мови «поглиблюються уявлення школярів про навколишнійсвіт, розвивається їхнє образне і логічне мислення; здійснюється патріотичне,морально-етичне, естетичне виховання учнів» [60, 11]. Навчання української мовимає бути спрямоване на розвиток у дітей, окрім загальномовленнєвих, і загально-навчальнихумінь: організаційних, загальнопізнавальних, контрольно-оцінних [64]. Також важливоформувати у молодших школярів почуття відповідальності за виконуване завдання,готовність самостійно працювати з новим, доступним за складністю навчальнимматеріалом, мати власну думку з приводу обговорюваних питань, обґрунтовуватиїї.
У початковій школі діти ознайомлюютьсяз усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах маєна меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник,прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник(без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови) [15]. Такожформується усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії івідповідає на певне питання [43]. Відбувається й засвоєння орфографічнихправил, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників,особових закінчень дієслів тощо [19], відбувається розвиток усного і писемногомовлення учнів шляхом збагачення словника новими іменниками, прикметниками чидієсловами [11], уточнення змісту окремихслів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок [48].
Система роботи щодо вивчення частин мови на основікомунікативно-діяльністного і функціонального підходів знайшла своє висвітленняв працях О.М.Біляєва, М.С.Вашуленка, Н.І.Гац, І.П.Ґудзик, В.Я.Мельни-чайка, О.І.Мельничайко, М.М.Наумчук, К.М.Плиско,Л.Б.Попової, Т.Ф.По- тоцької, Л.В.Скуратівського, О.Н.Хорошковської,Г.Т.Шелехової та ін.
Важливу роль у розв’язанні проблеми застосуваннякомунікативно-функціонального підходу до засвоєння частин мови відіграли дослідженняв галузі психології і психолінгвістики, зокрема теорія мовленнєвої діяль-ності(Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьєв) і теорія поетапного формування розумовихдій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна та ін.).
Протепедагогічні й методичні дослідження свідчать, що проблемі вивчення частин мовиу початкових класах приділяється недостатньо уваги. Така актуальністьданої проблеми, з одного боку, та недостатнє її вивчення, з іншого, й зумовиловибір теми дослідження.
Об’єкт дослідження – процес вивчення частин мови у початкових класах.
Предмет дослідження – методичне забезпечення даного процесу.
Мета роботи– дослідження особливостей реалізації принципу наступності в процесі вивченнячастин мови в початкових класах.
Завданнямидослідження є:
1.        Опрацювання стану дослідження проблеми влінгвістичній літературі.
2.        З’ясування лінгвістичних основ талінгвістично-дидактичних принципів вивчення частин мови в початковій школі.
3.        Окреслення методики реалізації принципу наступностіі перспективності під час опрацювання частин мови в початковій школі.
4.        Організація і зміст експериментального дослідження,виявлення його ефективності.
Гіпотеза дослідження: якщо методично забезпечити реалізацію принципу наступності в процесівивчення частин мови, то ефективність засвоєння даних граматичних категорійбуде більш ефективною.
Методи дослідження:
– теоретичні: аналіз таузагальнення наукової інформації з пробле-ми дослідження; аналіз, синтез,узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних; моделювання проблемививчення частин мови згідно принципу наступності на уроках української мови впроцесі виконання вправ;
– практичні: спостереженняза навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, викладачами, студентами;робота на уроках україн-ської мови, виконання вправ на вироблення вмінь інавичок в учнів; проведення цікавих завдань-ігор на виявлення індивідуальностікожного учня з області знань про частини мови.
Теоретичне значення курсовоїроботи полягає у визначенні особливостей реалізації принципу наступності під часопрацювання частин мови у початкових класах; у впливі цього процесу на учнів:їх мовленнєвий розвиток, духовно-естетичне піднесення.
Практичне значення дослідженнявизначається виявленням ролі іменників в лексичному та естетичному збагаченнідітей під час виконання цікавих вправ і завдань, що сприятиме поглибленнювивчення частин мови та вмілому використанні одержаних знань, умінь і навичок увласному мовленні в сучасних умовах.
Структура даного дослідженнявизначена метою та завданнями, складається зі вступу, двох розділів, висновків,списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає 102 сторінки.

1. Методика реалізації принципу наступностіу процесі опрацювання частин мови в початковій школі
У молодшому шкільномувіці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це неодразу, оскільки одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків(наприклад, поняття про корінь, суфікс чи префікс). Інші (іменник, прикметник,дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі.Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовнимматеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів,як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотнихдля даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні.
Граматичні поняттяможна засвоїти, спираючись тільки на логічну роботу мислення. Для того щобграматичне поняття було свідомо засвоєне, учнів необхідно навчити прийомів розумовоїдіяльності, за допомогою яких досягається виявлення, вичленування і об'єднанняістотних ознак об'єктів, що вивчаються [15, 14].
Як і будь-який процеспізнання, засвоєння граматичних понять відбувається у процесі виникнення івирішення своєрідних суперечностей, що є рушійною силою засвоєння. Так, упочаткових класах учні вивчають морфемну будову слова, частини мови, речення. Узв'язку з цим засвоюють поняття «іменник», «прикметник», «займенник»,«дієслово», «приймен-ник», «підмет», «присудок» тощо.
Щоб оволодіти цимипоняттями, учням потрібно здійснити складну розумову роботу: вичленувати(абстрагувати) істотні ознаки, об'єднати (узагальнити) їх в одну групу,засвоїти (осмислити) спеціальну термінологію [35, 108]. Засвоюючи, наприклад,поняття «іменник», «прикметник», «дієслово», учень мусить усвідомити, щоозначають і які граматичні форми мають слова, що належать до цих частин мови.
Процес формуванняграматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етапформування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метоювиділення істотних ознак поняття.
Виконанням такихрозумових операцій, як аналіз і синтез, на цьому етапі учні абстрагуються відлексичного значення слів і виділяють граматичні ознаки, типові для даногомовного явища. Зокрема, для формування поняття «частини мови» слід розвивати удітей уміння абстрагуватися від конкретного лексичного значення слів іоб'єднувати їх за спільними граматичними ознаками, тобто здатністю відповідатина однакові питання (що? або що робить? що? або який?)[17, 43]. З цією метою учитель ще в період навчання грамоти знайомить дітей зтим, що слово може називати предмет, ознаку чи дію і відповідати на певнепитання: хто? що? який? яка? яке? що робить? Ці показники і виступаютьна даному етапі як істотні ознаки поняття «частини мови».
Другий етап формуванняграматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язківміж ними та у введенні терміна. Після того, як учні навчилися, наприклад,ставити питання до окремих частин мови і визначати групи слів як такі, що єузагальненими назвами предметів чи дій, тобто виділяти істотні ознаки кожноїчастини мови, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово».
Однак слід мати наувазі, що оволодіння поняттям на цьому етапі полягає не тільки в заучуванніслова-терміна. Знаючи, що іменники називають предмети, такі учні ніяк не можутьзрозуміти, чому слова типу ходіння, боротьба, будівництво відносяться доіменників, а не до дієслів, чому слова типу хоробрість, синява — неприкметники, а іменники. Термін учні запам'ятали, а поняття у них не склалося[60, 11].
Безумовно, засвоєннятерміна полегшує оперування граматичним поняттям. Своєчасне ознайомлення учнівз терміном веде до швидкого виділення, уточнення і міцного засвоєння поняття,але вводити термін потрібно тільки після того, як учні усвідомлять йогозначення на конкретному матеріалі.
Третій етап формуванняграматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними.Наприклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «частини мови»: щобвизначити, до якої частини мови належить слово, потрібно знати не тільки йоголексичне значення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учнізасвоюють і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників таприкметників, час дієслів; опановують інші істотні ознаки частин мови —здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами, адієслів — за особами і числами, наявність родових форм у цих частин мови.
Четвертий етапформування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдякивиконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань [32,40-41].
Про ступінь засвоєнняпонять учителі часто судять з відповідей дітей, у тому числі і з того, як дітизапам'ятали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відбиваютьсправжній стан речей. Відомі непоодинокі випадки, коли діти знають визначенняпонять, але не вміють скористатися своїми знаннями на практиці. Тому більшнадійним І переконливим прийомом перевірки знань учнів є виконання нимисамостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певноюознакою тощо.
За послідовністю формування граматичних понять можна простежити, зокрема, під час опрацювання теми «Прикметник» (2 клас) [38, 67-68].Робота над формуванням поняття «прикметник» починається з аналізу мовногоматеріалу і виділення істотних ознак поняття. Для цього учням можна датизавдання розглянути м'яч і сказати, який він за розміром (великий, маленький),за матеріалом (гумовий, шкіряний чи пластмасовий), за кольором (синій,червоний), за формою (круглий). Так на уроці створюється мовленнєва ситуація,яка спонукає учнів до оперування словами — назвами ознак предмета. Учнізаписують словосполучення: м'яч великий, гумовий, червоний, круглий.
· Які слова ви вжили, щоб показати, який ви бачитем'яч? Підкресліть їх.
· Для чого ви використовували ці слова? Що ви ниминазивали? (Ознаки предмета — м'яча).
· Поставте до них питання і скажіть, чим ці словасхожі? (Усі вони називають ознаку і відповідають на питання який?).
· Такі слова в граматиці називаються прикметниками.Отже, скажіть, які слова називаються прикметниками. Перевірте своє визначенняза правилом, вмішеним у вашому підручнику.
На закріпленняодержаних знань про прикметник учні виконують різні вправи (в тому числі і зпідручника).
У наведеному фрагментіуроку знайшли відображення всі етапи формування граматичного поняття«прикметник»: 1-й етап — аналіз мовного матеріалу і виділення ознак поняття;2-й етап — узагальнення істотних ознак у слові-терміні; 3-й етап — узагальненняознак (формулювання правила); 4-й етап — виконання вправ на закріплення, якіпередбачають включення одержаних знань у мовленнєву практику.
Однак на цьому етапіучні одержали тільки початкові відомості про прикметник. У процесі подальшоговивчення цієї частини мови вони засвоюють й інші ознаки прикметника (зміну зачислами, родами і відмінками у поєднанні з іменниками). Одночасно формуєтьсяуміння правильно вживати в усному і писемному мовленні багатозначніприкметники, добирати синонімічні та антонімічні ознаки предметів.
Під час формуванняграматичних понять слід учити школярів абстрагуватися від лексичного значенняконкретних слів, узагальнювати (синтезувати) те спільне (граматичне), щовластиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміннязастосовувати набуті граматичні знання безпосередньо з метою спілкування [28,21].
Знайомство з частинами мови починаєтьсяз вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формуванняграматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правописувідмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новимиіменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові [63, 44]. Цізавдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Лексичні і граматичніознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагаєпоступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань проіменник як частину мови. Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бутицілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомленняучнів Із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а такожпоступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживанняіменників у мовленні і правильного їх написання.
Діти вивчають іменникпротягом 4-х років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питанняхто? що?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічнівправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін«іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів»,продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів«однина — множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категоріїІменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться термінидля позначення понять, які раніше розглядалися практично [35].
Якщо в 2 класі длярозрізнення числа діти користувалися прийомом «один — багато», то в 3 класіформується граматичне поняття однини/ множини. Учні вперше знайомляться з такоюграматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники зародами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласникище не знають відмілі в іменників, однак практично вчаться ставити питання дослів-назв предметів (кого? чого? кому? чому? і под.), будувати речення ісловосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються доусвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу[78, 67-68].
Формування у молодшихшколярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів [21].Перший — підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовкаучнів, до усвідомлення поняття- «іменник» передбачає навчання розрізнятипредмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловоюознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий етап формування поняття «Іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з смисловим значенням(відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріплення їх утерміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеняузагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.
Третій етап полягає упоглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа,підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальніназви.
Четвертий етаппередбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінковіформи для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.
Методика вивчення прикметникадиктується його лінгвістичними особливостями. На відміну від іменника ідієслова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичнихознак. її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаютьсятільки в єдності з такими ж категоріями іменника.
Завдання вивчення прикметника в 1—4 класах полягають у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана зіменником, у виробленні навичок правопису родових і відмінкових закінченьприкметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемномумовленні. Учні повинні засвоїти, що прикметник:
а) називає ознакупредмета;
б) залежить відіменника;
в) відповідає назапитання який? яка? яке?;
г) робить мовленнябільш точним, емоційним і багатим [61, 57].
Вивчення прикметниказдійснюється поступово. Система роботи над вивченням теми «Прикметник» — цецілеспрямований процес, який передбачає певну послідовність в ознайомленні зграматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення завдань,спрямоване на формування навичок уживання прикметників у мовленні.
Прикметник вивчаєтьсяпротягом усіх чотирьох років навчання. У 1 класі в період навчання грамоти дітипрактично знайомляться із словами, що є ознаками предметів (без уживаннятерміна «прикметник»). У 2 класі вводиться термін і дається визначенняприкметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, матеріалом,смаком, розміром, за формою, змінювати прикметники разом з іменниками зазразком «один — багато» (без уживання термінів «однина — множина») [21, 34].
У 3 класі розглядається зв'язок іменників з прикметниками, вводяться терміни «однина-множина», формується поняття змінювання прикметників зародами в однині, усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині.Нарешті, в 4 класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками, практично(без уживання терміна) знайомляться з прикмет-никами твердої і м'якої груп.
Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття пронього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лишеособові займенники.
Формуванняграматичного поняття про займенник починається в 4-му і продовжується в старшихкласах. Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення дітей із загальнимпоняттям про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичноюроллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей уміньоперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також наудосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.
Вивчаючи займенник,учні мають засвоїти, що:
1)        займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
2)        займенники не називають тих, про кого або про що йде мова,а тільки вказують на них;
3)        визначити за займенником назву певної особи чи предмета неможна, якщо раніше вона не була відома;
4)        займенники змінюються за відмінками і числами, азайменники 3-ї особи ще й за родами;
5)        займенники дають можливість усунути одноманітність тексту,викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів [78, 71].
Ознайомлення учнів іззайменником має важливе значення і для оволодіння наступним граматичнимматеріалом, зокрема змінюванням дієслів за особами і числами.
З числівникомяк частиною мови учні знайомляться в четвертому класі. Вони дістають загальнеуявлення про числівник, з'ясовують мету його вживання у мовленні, практичнозасвоюють відмінювання та правопис деяких числівників. Шкільний підручникпередбачає ознайомлення учнів з кількісними і порядковими числівниками (безуживання термінів, орієнтуючись тільки на запитання).
Завдання вчителяполягає в тому, щоб за невеликий проміжок часу (4 уроки):
1)        досягти практичного усвідомлення школярами числівника яксамостійної частини мови;
2)        навчити розпізнавати числівники серед інших відомих учнямчастин мови;
3)        домогтися, щоб учні вільно користувалися числівниками всвоєму мовленні, правильно вимовляючи, змінюючи і записуючи найчастіш уживані зних;
4)        практично познайомити учнів із деякими збірнимичислівниками (без уживання терміна) [35, 132-133].
Вирішення цих завданьпевною мірою полегшується тим, що учні часто користуються числівниками у своємумовленні, особливо на уроках математики, а отже, знають значну кількістьпростих, складних і складених числівників.
Однак учитель повиненпоказати дітям, що числівник, як і інші частини мови, має певні ознаки: називаєкількість предметів або їх порядок при лічбі. Слова типу перший, другий іподібні в початкових класах розглядаються як числівники, а не прикметники,відповідають на питання: скільки? котрий? який по порядку?, виступають уролі самостійних членів речення (Перший день у школі був особливо радісним)або входять складовою частиною до них (Два хлопчики підбігли до ялинки).Крім того, важливо навчити дітей розрізняти числівники і однокореневі з нимиіменники (п'ять — п'ятірка) та вживати синонімічні числівники (два — двоє) [19,11].
Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови,її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді ірозподілене за класами.
У 1 класі відбуваєтьсялише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, яківідповідають на питання що робить? абощо роблять?, і визначаютьможливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, якіозначають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить?що роблять? щороби в? що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цихпитань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієсловай формами однини/множини [77, 152].
Крім цього, другокласникивчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюютьформи дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — багато»,спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складаютьречення з різними формами дієслів за поставленими питаннями.
Основним завданнямвивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови»,ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минуломучасі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної формидієслова.
Робота над дієсловом у4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд ізпоглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніхетапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами(в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів,вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часовихформах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються врізних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюютьправопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін [51,137].
Під час вивчення теми«Дієслово» слід:
1)        сформувати в учнів початкове уявлення про дієсловояк частину мови;
2)        розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усномуі писемному мовленні;
3)        виробити навички правопису особових закінченьнайбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін [62, 53].
Усі ці завданнярозв'язуються одночасно.
Молодші школярізнайомляться з прислівником як частиною мови тільки в 4 класі. Вонидістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчатьсярозпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими іпротилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживанихприслівників.
Завдання вчителя підчас формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб:
1)  досягтипрактичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;
2)  навчитирозпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;
3)  сформувативміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;
4)  домогтися, щобучні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників,передбачених програмою [35, 163].
Як самостійна частинамови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний періоднавчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під часчитання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час увчителя з'являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників(«маленьких слів») з іншими словами.
У 3 і 4 класах учнізнову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх ізпрефіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написанняприйменників і злитого — префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників,діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки.
Головне завданнявчителя під час опрацювання прийменника – це:
·         формування уміння виділяти прийменники з мовногопотоку;
·         показ ролі прийменників у реченні;
·         формування навичок роздільного написанняприйменників із наступними словами [77, 156].
Уміння виділятиприйменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти,коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входятьприйменники.
Тут можна використатиприйоми підраховування кількості слів у реченні, постановки допоміжного словаміж прийменником і словом (у мами — у моєї мами) і т. ін.
На цьому етапіознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2класі цьому завданню підпорядковується вся робота над засвоєнням прийменника.Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що:
·          слова у, до, з, на, над та інші називаютьсяприйменниками;
·          прийменники служать для зв'язку слів у реченні [60,12].
Крім того,удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів.
У 3 класі робота надвивченням прийменників спрямовується на розвиток в учнів уміння розрізнятиприйменники і префікси.
Учні повинніусвідомити, що:
1)        прийменники служать для зв'язку слів у реченні, а префікси— для утворення слів;
2)        прийменники пишуться окремо із словами, а префікси — разом(вони є частиною слова);
3)        між прийменником і наступним словом можна поставитидопоміжне слово, а між префіксом і коренем — ні [30, 9].
Отже, принципнаступності в опрацюванні частин мови у початкових класах виражається в етапахїх опрацювання, тобто формування граматичних понять. Зокрема, спочаткувідбувається аналіз мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття.Далі – узагальнення істотних ознак, встановлення зв'язків між ними та введеннятерміна. Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні сутіознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап полягає в конкретизаціївивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичногозастосування одержаних знань.
 
2. Організація і зміст експериментального дослідження
Вищевикладені теоретичні положення реалізації принципунаступності і перспективності стали в основі експериментального дослідження. Наступністьполягала в послідовності та систематичності розміщення матеріалу, в опорі навивчене і досягнутий учнями рівень мовленнєвого розвитку, і передбачалараціональне використання набутих раніше знань і навичок при вивченні новогомовного матеріалу і підготовку до свідомого сприймання наступних тем. Практичнонаступність реалізувалася через опору на вже відомий учням матеріал. Такийпідхід передбачав взаємодію старих і нових знань, а, отже, сприяв утвореннюсистеми міцних і глибоких знань, умінь і навичок.
Вивчення мовних явищ відбувалося за принципом відпростого до складного, від неповного знання до більш повного. Це сприяло тому,що система раніше засвоєних знань і вмінь, на яку спираються учні, ускладнюваласячерез уведення нових структурних одиниць. Отже, наступність характеризуваласяосмисленням пройденого на новому, вищому рівні, підкріпленням уже наявних знаньновими, розкриттям нових зв’язків, завдяки чому рівень знань, умінь і навичокучнів постійно зростав.
Реалізація принципу наступності у процесіекспериментального дослідження була тісно пов’язана з перспективністю навчання.Тому, опрацьовуючи мовні явища, вчитель не тільки спирався на вже відоме учням,а й встановлював зв’язок матеріалу, що вивчається на даному етапі, з наступним.Перспективне вивчення мови дозволяло розглядати виучуваний матеріал ширше,створювало базу для міцного засвоєння тем і розділів з рідної мови.
Дослідження особливостей реалізації принципу наступності впроцесі вивчення частин мови в початкових класах малотеоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому(теоретичному) етапі (2007–2008 навчальний рік) була визначена галузь іпроблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даногопитання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза ізавдання дослідження. Експериментальний етап дослідження (2008–2009 навчальнийрік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботиіз реалізації принципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах.
Впровадження розробленої нами системи вправ і завдань здійснювалося на формуючому та перевірялосьна теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була зверненана аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення курсової роботи із’ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальнимдослідженням були охоплені учні 4-х класів: 21 учень експериментального і 19учнів контрольного класів Р.Пастільської ЗОШ І-ІІ ступенів Великоберезнянськогорайону Закарпатської області.
Під час визначення йформуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичнихвідомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріалнаступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язкуз засвоєнням знань за програмою 1-4 класів з української мови. Тому реалізаціяпринципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах пов'язуваласяз усією системою навчання дітей у школі.
Реалізація принципунаступності в процесі вивчення частин мови в початкових класах відбувалася упроцесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником,дієсловом, прикметником, займенником, числівником, прислівником, прийменником.
Одним із головних завдань початкового навчанняукраїнської мови під час вивчення іменника є розвиток умінь розрізнятипредмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконаннярізноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально.
Виконуючи їх, учні спостерігають заграматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означаютьназви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин(хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, поповнюютьсловниковий запас і свідомо встановлюють відповідні зв'язки:
— між предметом і словом, що йогоназиває;
— між словом і питанням, на якевідповідає.
Оперуючи терміном «іменник», дітиознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється зачислами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходятьдо усвідомлення граматичних ознак іменника. Осмислюючи різницю між власними ізагальними назвами, навчаючись розрізняти іменники чолові-чого, жіночого ісереднього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками іроль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання проіменник як частину мови.
Ми враховували, що до кінця 4 класу вмолодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правописвідмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичнимиознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретич-них знаньдля свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінюванняпостійно поглиблюються знання про рід, число та відмінок іменника.
Визначаючи відмінок іменника,спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:
— встановлювати зв'язок слів у реченні;
— знаходити слово, з яким пов'язанийіменник у реченні за змістом;
— ставити питання від слова до слова.
На базі цього формується умінняспіввідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словамиу словосполученні, з питанням відповідного відмінка.
Так учні цілеспрямовано готуються до свідомогосприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язкузнань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.
Поняття «іменник» поступовонаповнюється новими ознаками. У кінці 4 класу визначення іменника можна дати утакому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, абощо?;має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється завідмінками; постає підметом або другорядним членом речення. Звичайно, немаєпотреби давати таке громіздке визначення в теоретичному плані. Протеускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання упевній системі всіх ознак іменника як частини мови.
Поняття «число» засвоюється дітьми нареальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декількапредметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці,адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька— ляльки, яблуко — яблука).
Під час вивчення числа іменників дітиповинні зрозуміти:
У процесіроботи над числом іменників учитель формував уміння:
1)  розрізняти іменники в однині і множині за значеннямта закінченням;
2)  утворювати форму множини від найбільш уживаних формоднини і навпаки;
3)  правильно вживати числові форми іменників умовленні.
Робота над вивченням числа іменниківпроходила у такій послідов-ності. Спочатку вчитель організовував спостереженняза словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів.Пропонує, наприклад, такі слова: парта — парти, хлопець — хлопці, лінія —лінії, море — моря. Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметівназивають іменники першої колонки, а скільки — другої. Внаслідок узагальненнядіти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет,він уживається в однині, а коли більше предметів — у множині. Оскільки учні привизначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато),слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини —закінчення (книга — книги, ліс — ліси).
Граматичне поняття роду іменниківформувалося на основі використання пояснювально-ілюстративного методу.Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель показував дітям, що:
·    іменники бувають трьохродів: чоловічого, жіночого ї середнього;
·    щоб визначити рід іменників, слід поставити їх уформі однини;
·        рід деяких іменниківслід запам'ятати (собака — ч. р.).
Важливо під час формування поняття роду показати учням, щовизначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цієюметою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому,наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учніпереконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він,вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує іншийваріант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повиннідійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Вивчаючи відмінювання іменників, слідрозкрити учням суть категорії відмінка — здатність виражати за допомогоюзакінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.
Внаслідок вивчення відмінюванняіменників учні мають усвідомити:
·  змінаіменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
·  крімвідмінкових закінчень, для зв'язку слів використовуються прийменники;
·  називнийі давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий — безприйменників;
·  рештавідмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.
Особливістю засвоєння відмінків є те,що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чомуроботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як дітинавчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковомуетапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків,знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень условах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення вмовленні.
Починати вивчення відмінюванняіменників доцільно в процесі аналізу записаного на дошці тексту, в якому слово хлібуживається в усіх відмінках. Учитель керуєспостереженням учнів у ході такої бесіди:
Хліб — усьому голова,— так віддавна внароді казали,
Тож і не дивно, що люди без хлібавмирали.
Хлібові шану, як рідним батькам,віддавали,
Пісню про хліб на весіллі й обжинкахспівали,
З хлібом і сіллю гостей дорогихзустрічали,
В хлібові силу й могутність народувбачали.
— Прочитайте текст. Скажіть, яке словоповторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)
— На яке питання це слово відповідає?(Що?)
— Що сказано про хліб у другомуреченні? (Без хліба вмирали.)
— На яке питання відповідає це слово?(Без чого?)
— Випишіть форми слова хліб зпершого й другого речення і скажіть, чимвони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)
— Чому не можна, щоб у другому реченніслово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Небуде зв'язку між словами.)
Аналогічно проводиться робота знаступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним будепитання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку зіншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання доіменника.)
Зміна запитання, як правило, приводитьдо зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірностівідбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень ізбезсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, амовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми«Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і формислова-відповіді.
На наступному етапі вивченнявідмінювання іменників, актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями,вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменникаслід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки. Подальше вивченнясистеми відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, якіпередбачають визначення відмінків іменників у поданому тексті, постановкуіменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками.
У процесі вивчення прикметниками враховували, що підготовка до усвідомлення поняття«прикметник» починається ще з періоду навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значеннямприкметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід булопоказати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, щоодин і той же предмет може, мати кілька ознак — ознаку кольору, смаку, розміру,призначення: яблуко — велике, достигле, кругле, червоне, солодке.
Одночасно з вирішеннямцього завдання вчитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань:олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Роботу надрозмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає, можна здійснити,наприклад, так: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогосьпредмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і просить сказати, якийпредмет вони бачать за розміром, кольором і матеріалом. Звичайно, діти неможуть виконати прохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далівідбувається бесіда:
·   Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Небачимо їх.)
·   А що ви тепер можете сказати про нього? (Учительдемонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому вчителькористується питаннями, наприклад: за кольором кулька яка? і под.)
·   А якщо я скажу, що на малюнку зображена синякулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)
·   Що вам це підказало? (Слово «синя».)
·   Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щобназвати колір.)
·   З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)
·   Отже, яка вона? (Гумова.)
У такий спосіб учнівизначають і інші можливості ознаки предмета й переконуються, що ознака,властива предмету, закріплюється у слові.
Також ми враховували, що учні повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двомареченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю вних прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учніроблять висновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживаннямприкметників.
Важливо показати дітямзалежність прикметника від іменника. Це можна зробити під час виконання такого,наприклад, завдання:
·         Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:
Їхали степом (яким?)…. Були в степу (яком у?)…. Бачили степ (який?)...
·    Що відбувається з прикметником при зміні іменника,з яким прикметник пов'язаний?
Подальша робота надзасвоєнням загального значення прикметника здійснювалася шляхом збагаченнясловника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживаннятермінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, доборупотрібних синонімів і вибору з ряду синонімів точного слова.
Вивчаючи рідприкметників, учні засвоювали, що:
·   прикметники в однині змінюються за родами;
·      рід прикметниказалежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний;
·   прикметники чоловічого роду відповідають на питанняякий? і мають закінчення -ий (-ій);
·   прикметники жіночого роду відповідають на питання яка?і мають закінчення -а(-я);
·   прикметники середнього роду відповідають на питанняяке? і мають закінчення -е(-е);
·   у множині прикметники за родами не змінюються.
Вивчаючи іменник, дітиусвідомлювали, що він за родами не змінюється, має сталий рід.
Під час вивченняприкметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметникзмінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом зяким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організуватиспостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тимже прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад,демонстрація малюнків, на яких зображені червона стрічка, червоне яблуко. Учніповинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників івідповідно прикметників, виділити закінчення в них.
Отже, визначаючи рід прикметників,учні засвоюють такий порядок дій:
1) знаходжу іменник, зяким зв'язаний прикметник;
2) визначаю рід цьогоіменника;
3) за родом іменникавстановлюю рід прикметника.
Для того щоб показати,що у множині прикметники за родами не змінюються,можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у такихсловосполученнях: червон… стрічки, червон… яблука. Учням неважкопомітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами незмінюється.
Вивчаючи числоприкметників, діти повинні усвідомити, що прикметники, як і іменники, мають двачисла – однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що йіменники, з якими прикметники пов'язані.
Також учні вчатьсяпрактично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — багато».Така підготовча робота створює ґрунт для розуміння того, що число прикметникане самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити запринципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака жприписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів(прикметник у множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників,учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (наодному з них зображена одна червона троянда, на другому — кілька троянд такогож кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнківсловосполучення, до складу яких входять іменник і прикметник — назва кольору.Вчитель веде бесіду:
·   Скільки троянд зображено на першому малюнку?(Одна.) А на другому? (Кілька, багато.)
·   Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.)
Так діти приходять довисновку, що однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, аоднина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника,від якого прикметник залежить.
Знайомлячись ізвідмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметникавизначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці відмінковихзакінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінченьприкметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити затим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ятати відмінкові питанняприкметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника і зв'язаного з нимприкметника різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника,відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке вінвідповідає (який? — зелений, якого? зеленого).
Виконання різнихтренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їхвідмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичноюроботою над розвитком усного і писемного мовлення молодших школярів.
Отже, вся системароботи з граматичними категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнямиособливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінькористуватися прикметниками в різних мовленнєвих ситуаціях.
Починається формуванняпоняття про займенник із ознайомленням учнів з однією з основнихлексичних ознак цієї частини мови; вказує на предмет, не називаючи його.Здійснити це можна так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такомутексті: «Вона була тиха і несмілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок.Вона ніколи нікому не заважала».
Керуючись пізнавальноюдіяльністю школярів, учитель вдається до евристичної бесіди:
·   Чому ви не можете точно сказати,, про кого йдетьсяв тексті?
·   Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона»словом «дівчинка». Що тепер вийшло?
·   А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки випро це дізналися?
·   Отже, замість якого слова вжите слово «вона»?
·   Далі з'ясовується, на які питання відповідаютьслова «дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» ічому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч івідповідає на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належитьдо іменників, Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками.
Розширюючи уявленняшколярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживаннямїх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, третя особи». Аналізуючиприклади, діти встанов-люють, що займенники я, ти, він, вона, воно співвідносятьсяз одниною іменників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться змножиною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічогороду, вона — жіночого, воно — середнього, інші особові займенникироду не мають.
Знання про займенникиучні закріплюють на спеціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника.Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-їособи однини — ще й рід. Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, требаобов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови.З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторюванііменники відповідними займенниками.
Наступна робота поформуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнівіз зміною особових займенників за відмінками, тобто з відмінюванням. Внаслідоквивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:
·   займенники змінюються за відмінками;
·   зміна займенників за відмінками служить для зв'язкуїх з іншими словами;
·   називний і давальний відмінки ніколи не вживаютьсяз прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;
·   решта відмінків можуть уживатися і з прийменниками,і без них.
Засвоюючи відмінюваннязайменників за відмінками, учні повинні навчитисяспіввідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярімають усвідомити, що форми мене, мені,мною читебе,тобі, тобою — це ті самі займенники я, ти, але змінені завідмінками. Показати це можна, використавши таблицю відмінювання займенників.Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні йдійдуть потрібного висновку.
Подальше формуваннянавичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередженняуваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метоювчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників3-ї особи в однині і множині. Ніяких пояснень того, чому у формах родового,знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням даватине слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'являється у займенникутоді, коли він уживається з прийменником (у нього, але його), в орудному жвідмінку наявність н є постійною ознакою.
Труднощі в учніввикликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіхтрьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчитидітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: небачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе,його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимутьсяі для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників1-ї і 2-ї осіб.
У процесі подальшогоопрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядоквизначення відмінка займенника:
1) знаходжу в реченніслово, з яким зв'язаний займенник;
2) від цього слова дозайменника ставлю питання;
3) за питаннямвизначаю відмінок займенника.
Вивчення особовихзайменників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Підчас вивчення дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплятьодержані знання про особові займенники.
Формуванняграматичного поняття «числівник» починається з виявлення в цій частинімови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількістьпредметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонуєпорівняти два речення і сказати, чим вони відрізняються: Півники горохмолотили іДва півники горох молотили. Учням неважко помітити, що ціречення відрізняються словом два. Учитель вдається до евристичної бесіди:
· Чи можете ви сказати, скільки півників виконувалидію в першому реченні? А в другому?
· Отже, з якого метою вжите слово два? (Щобпоказати, скільки було дійових осіб.)
· Назвіть відомі вам частини мови в першому реченні.А в другому?
(Виникає ускладнення:що робити із словом два? До якої частини мови його віднести?)
· На яке питання відповідає слово два? (Скільки?)
· Що називає? (Кількість предметів.)
· Отже, що ви дізналися про слово два? (Щовоно називає кількість предметів і відповідає на питання скільки?)
· Давайте подивимось, чи є ще в нашій мові слова зтакими ж ознаками. Для цього прочитайте віршик І. Неходи:
Це – матрьошка.
Зимно їй.
Десять вдяганок наній:
П'ять спідниць, і п'ятьхусток,
І смушевийкожушок...
· Хто правильно зумів порахувати, скільки вдяганокбуло на матрьошці? (Одинадцять.)
· Слова два, п'ять, десять, одинадцять належатьдо тієї частини мови, яка зветься числівником, — повідомляє вчитель і пропонуєучням самостійно зробити висновок, які ж слова слід називати числівниками.
Під час вивченнячислівника важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можутькористуватися і синонімічними (збірними) числівниками. З цією метою дітямпропонується для спостереження два речення: Три хлопчики з нашого класупоїхали на екскурсію і Троє хлопчиків з нашого класу поїхали наекскурсію. Учні мають переконатися, що слова три ітроє належатьдо числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те жпитання. Класовод може звернути увагу на те, що числівник три вимагаєвживання при собі форми називного відмінка іменника, а троє — родового.
У ході подальшоїроботи над засвоєнням граматичного поняття «числівник» в учнів маютьрозширитися знання про цю частину мови. Слід сказати, що числівники можутьвідповідати і на питання котрий? або який по порядку? Для цьогослід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крімінших, порядкові числівники. Наприклад:
Вийшли з лісуведмежата,
Заходились житожати:
Запряглося в жаткутроє,
До в'язання стало двоє,
Шосте між дубкамикосить,
Сьоме воду всімпідносить. (В. Ладижець)
Визначаючи вжиті вцьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднестислова шосте ісьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення,однак не відповідають на питання скільки? До них треба поставити питанняяке? Вчитель повинен запропонувати й інше питання котре?, яке будеорієнтиром у визначенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикметників.
Щоб попередитиможливість формального розрізнення числівників з іншими частинами мови (число —значить, числівник), слід провести роботу по розпізнаванню числівників іоднокореневих з ними іменників. З цією метою можна запропонувати учнямвизначити однокореневі слова у поданих реченнях, сказати, до яких частин мовивони належать: Бабуся подарувала Оленці трійко курчаток і«Виправитиб трійку в школі»,— подумала Надійка.
Закріплення знань прочислівник передбачає виконання ряду вправ: виписування з тексту числівників;утворення словосполучень, до складу яких входять числівники; утворення відкількісних числівників порядкових; читання математичних виразів, записанихцифрами, тощо.
Формуючи в учнівпочаткових класів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям,що дієслова – це слова, що називають дію; дієслова відповідають на питання щоробить? що зробить? Для того щоб учні наочно уявили, що дієслова називаютьдію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, підчас фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці іпросить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово»повідомляє учитель.
Наявність значноїкількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьмипитань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учніусвідомлюють необхідність постановки до слів – назв дій питань що робить? щороблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, топізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорійчасу і виду.
Звичайно, учніпочаткових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальнихособливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіютьвидовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієсловорозширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловамистановлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисноорганізувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений —зеленіти) або іменників (вечеря — вечеряти).
Під час вивченнядієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смисловогозначення дієслів, їх точним уживанням. З цією метою слід організуватиспостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів ідієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносномузначенні.
У процесі засвоєннячисла дієслів учні усвідомлюють, що дієслово змінюється за числами; дієсловамають два числа — однину і множину; при зміні дієслова за числами змінюєтьсяйого закінчення, а смисл залишається той же самий; у реченні дієслово-присудокстоїть у тому ж числі, в якому й підмет-іменник (займенник).
Підготовча робота досприйняття учнями поняття «число дієслів» починається ще в період навчанняграмоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робить?, а віншому — що роблять? Можна провести спостереженняза кількістю виконавців дій. Наприклад, учитель демонструє малюнки, наодному з яких зображена одна танцюристка, на другому — кілька, і пропонуєскласти за цими малюнками речення.
Учні порівнюютьдієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень:дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, товоно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців,то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питанням,на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням.Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).
У подальшій роботі надвивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконанняяких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складанняречень). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності відпитання: що робили? — співали, що робив? — співав.
Формуючи поняття родудієслів, учитель досягає розуміння учнями того, що форми роду мають тількидієслова минулого часу однини; рід дієслівзалежить від роду іменників (займенників). Підвести школярів до висновкупро наявність родових форм у дієсловах минулого часу вчитель може,організувавши порівняння двох груп речень:
Клен цвів. Кленцвіте.
Калина цвіла.Вишневе дерево цвіло.
Калина цвіте.Вишневе дерево цвіте.
Внаслідок порівнянняформ ужитих у реченнях дієслів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння жречень типу Дерева цвіли іКлени цвіли переконає учнів, що уформах множини дієслова роду не мають.
Опрацьовуючи часові формидієслів, учні засвоюють, що часових форм дієслів дієслова змінюються за часами;дієслова мають три часи: теперішній, минулий і майбутній; дієслова теперішньогочасу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять. Вонивідповідають на питання що робить? що роблять?; дієслова минулого часуназивають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять. Вони відповідаютьна питання: що робив? що робили? (що зробив? що зробили?); дієсловамайбутнього часу називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали.Вони відповідають на питання що зробить? що зроблять? (що буде робити? щобудуть робити?).
Підготовча робота довивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити додієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив?що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головниморієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часовоїформи.
Різницю у значеннічасових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такоїроботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці.Класу пропонується таблиця:
Теперішній час
Минулий час
Майбутній час Що робить? Що робив? Що буде робити?
Учитель запитує вдітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (Пише.) Дієслово пишеучні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (Писав.) Щобуде робити наступний викликаний учень? (Буде писати.) Діти відносять дієслова писав,буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття«теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова.
Наступна робота надформуванням граматичного поняття «час дієслова» спрямовується на закріпленняодержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад,таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення реченьдієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньомутаборі… Минулого року діти відпочивали в літньому таборі… Наступного рокудіти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні читексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь, Настала осінь).
Свідоме засвоєнняучнями часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінченьдієслів.
Внаслідок ознайомленняз особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що дієслова теперішнього ймайбутнього часу змінюються за особами і числами; дієслова мають 1-шу, 2-гу і3-тю особу однини і множини; існує два типи дієвідмін — І і II; до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють), що визначає написання букв е,є в особових закінченнях; до II дієвідміниналежать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать (-ять), що визначає написання букв и, ї в особовихзакінченнях.
Формування поняття продієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як змінудієслів за особами і числами, навчились розрізняти особу дієслів за займенникомі закінченням, навчилися змінювати дієслова за особами і числами.
З поняттям і терміном«особа» учні ознайомились, коли вивчали займенник. Вони знають, що займенникибувають 1, 2, 3 особи, що вони змінюються за числами. Ці знання учнів маютьстати опорними під час опанування зміни дієслів за особами. Вчитель, наприклад,пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я іду, прийду; тийдеш, прийдеш; він, вона, воно іде, прийде; ми ідемо, прийдемо; ви ідете,прийдете; вони ідуть, прийдуть). Учням неважко помітити, що залежно від особизайменника дієслово змінює своє закінчення в однині і в множині.
Пізніше вчительпропонує для визначення особи дієслова, вжиті без займенників (іду, ідеш...,прийду, прийдеш...). Особу діти будуть визначати за закінченням дієслова (-у,-еш, -е, -емо, -ете, -уть).
Після того як учніоволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвестидо розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни.Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього ймайбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення іповідомляє, що дієслова поділяються залежно від особових закінчень на двідієвідміни. Свідоме засвоєння учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечитьоволодіння правописом особових закінчень дієслів.
Вивчення неозначеноїформи дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу,числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному зяких дієслова стоять в особовій формі, а в другому — в неозначеній:
Я обгорну книгу впапір. Треба обгорнути книгу в папір.
Я ніколи не беру їїнемитими руками. Не можна брати її немитими руками.
Не читаю книгу під часїжі. Не варто читати книгу під час їжі.
Не пишу і не малюю наїї сторінках. Не слід писати і малювати на її сторінках.
Визначаючи основніграматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієсловадругого тексту не змінюються за часами і особами. Вивчення теми «Дієслово» даєвеликі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного іписемного мовлення учнів.
Формуванняграматичного поняття «прислівник» починається з виявлення в цій частинімови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність ізв'язок з дієсловами.
З цією метою вчительорганізовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенькийі тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає(В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т.Шевченко). Учні виписуютьсловосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.
Якщо приналежністьслова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначенняслова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникаєпитання: Якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюєтьсяпроблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:
·   У чому схожість і відмінність слів тихесенький ітихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який?— тихесенький, як? — тихесенько.)
·   З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вамисловосполу-ченнях? (Вечір, віє.)
·   Які ознаки показують ці слова? '(Ознаку предмета ідії.)
·   Що станеться із словом тихесенький, коли змінитислово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Словотихесенький змінюється, а тихесенько — ні.)
Отже, роблять учнівисновок, існують слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учительвводить термін на позначення слів такого типу — прислівник. У ході подальшоїроботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділенняприслівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівникивідповідають і на питання де? куди? коли?, пояснюють дієслова, у реченніє другорядними членами.
Закріплення одержанихвідомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різнихтренувальних вправ, таких як:
·   виписування з тексту дієслів з прислівниками (наякі питання відповідають виписані прислівники?);
·   утворення від іменників однокореневих прикметників,а потім прислівників (усію складіть з ними речення чи словосполучення);
·   замініть однокореневими прислівниками слова, поданів дужках (веселий, радісний) і под.
Виконаннярізноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а йзакріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.
У процесі вивченняприйменника важливо організувати роботу так, щоб учнісамостійно побачили роль цієї частини мови як одного із засобів організаціїслів у реченні. Для цього можна використати деформований текст, у якому невистачає прийменників: долині, калина, зацвіла, червона; дітей, Україна,піклується, наша) або порівняння двох текстів, в одному з яких на місціприйменників стоять крапки.
Необхідність виконанняпрактичного завдання (побудувати речення або заповнити пропуски тими словами,що є в другому тексті) приведе учнів до висновку про важливу роль слів типу у,до, з, над та інших при конструюванні речень. Термін «прийменник»учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови.
У зв'язку з тим, щоінші службові частини мови в початкових класах не вивчаються і в дітей можуть виникатитруднощі під час розрізнення прийменників і часток чи сполучників, потрібнозакріпити прийменники в зоровій пам'яті школярів. З цією метою можнавикористати динамічну таблицю, у прорізах якої поступово відкриваються нові длядітей прийменники. Наявність такої таблиці в класі полегшить учнямзапам'ятовування цих слів.
Учитель можеорганізувати спостереження дітей за реченнями чи словосполученнями, у якихпрефікс і прийменник однакові за графічним накресленням (доїхав до Києва, побігпо полю, написав на дошці і под.).
Отже, вивченняприйменників у початкових класах передбачає не тільки формування правописнихумінь, а й усвідомлення учнями ролі прийменників при складанні словосполучень іречень.

3. Ефективністьекспериментального дослідження
Метою педагогічного експерименту було виявленняефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципунаступності при вивченні частин мови у початкових класах.
Практично наступність виражалася в тому, що вивченнясистематичного курсу мови відбувалося на основі знань, засвоєних дітьми впопередніх класах. Наступність спрямовувала увагу вчителя на врахування логікипредмета і його окремих розділів, на своєчасне підвищення вимог до учнів нанаступних етапах навчання. Наступність у навчанні мови реалізувалася черезопору на вже відомий учням матеріал. Такий підхід передбачав взаємодію старих інових знань, а, отже, сприяв утворенню системи міцних і глибоких знань, умінь інавичок.
Вивчення частин мови відбувалося за принципом відпростого до складного, від неповного знання до більш повного. Це сприяло тому,що система раніше засвоєних знань і вмінь, на яку спираються учні,ускладнюється через уведення нових структурних одиниць. Отже, наступністьхарактеризується осмисленням пройденого на новому, вищому рівні, підкріпленнямуже наявних знань новими, розкриттям нових зв’язків, завдяки чому рівень знань,умінь і навичок учнів постійно зростає.
Наступність була тісно пов’язана з перспективністюнавчання. Тому, опрацьовуючи мовні явища, вчитель не тільки спирався на вжевідоме учням, а й встановлював зв’язок матеріалу, що вивчався на даному етапі,з наступним. Перспективне вивчення мови дозволяло розглядати виучуванийматеріал ширше, створювало базу для міцного засвоєння теми.
Якість сформованих знань, умінь і навичок учнівекспериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннямиучнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося іздіагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованихіз допомогою запропонованих вправ, завдань та видів роботи.
У процесі вивчення іменниківми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        відносити до іменників слова забстрактним значенням, які відповідають на питання що?
2)        добирати до поданого іменника 2—3синоніми, антонім;
3)        розкривати значення (2—3) багатозначногоіменника;
4)        вводити багатозначний іменник всловосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);
5)        визначати рід і числоіменників;
6)        змінювати іменники за числамиі відмінками;
7)        визначати початкову форму іменника(називний відмінок однини);
8)        змінювати в процесі словозміниіменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є];
9)        відображати ці звукові явища на письмі (нога —нозі, яблуко — в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч — ночі, ночей);
10)     вживати у процесі виконаннянавчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення-и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини віменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж],[ч], [ш] закінчення -ею (землею, межею, кручею, тишею); -ем (конем, ножем,мечем, споришем), закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія —лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай — гаєм);
11)     перевіряти за словником закінченняв родовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр (вівчарем, слюсарем,школярем, але маляром, столяром);
12)     використовувати в мовленніпаралельні форми іменників чоловічого роду — назв істот у давальному Імісцевому відмінках однини (братові ібрату, батькові ібатьку,Василеві іВасилю);
13)     вживати: подвоєні букви напозначення м'яких приголосних перед закінченням -ю в орудному відмінкуіменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апострофперед закінченням -ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю,Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживати подвоєння віменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю);
14)     користуватися навчальноютаблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ напрактичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників зіменниками в окремих відмінках;
15)     вживати літературні формизакінчень -ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, пополях, на морях, по ночах, на горах).
У процесі вивчення прикметниківми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        відносити до прикметників слова, що означають різніознаки предметів;
2)        добирати до поданого прикметника 2—3 синоніми,антонім;
3)        пояснювати і вживати в мовленніприкметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярнихтекстах;
4)        змінювати прикметники зачислами і в однині за родами;
5)        визначати рід і числоприкметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
6)        користуватися таблицею відмінюванняприкметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ напрактичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;
7)        зіставляти і розрізнювати відмінковізакінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;
8)        визначати в процесі виконаннянавчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основівстановлення зв'язку слів у реченні);
9)        будувати, поширювати прості речення однорідними членамиречення, вираженими прикметниками;
10)     дотримуватися правил вимови і написанняприкметників на -ський, -цький, -зький;
11)     вживати букву ь для позначення м'якостікінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої,давнього, братньою, літньому, у могутньому);
12)     правильно вимовляти і позначати на письмі формиприкметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій,холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевихприголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).
У процесі вивчення числівниківми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        впізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки?який? котрий? котра? котре? котрі?;
2)        правильно вимовляти і пише числівники, передбаченіпрограмою для 1—4 класів; форми родового відмінкачислівників 50—80 (п'ятдесяти, шістдесяти, сімдесяти,вісімдесяти);
3)        ставити питання до кількісних і порядкових (без уживаннятермінів) числівників;
4)        вживати правильні форми (за зразком у підручнику,поданим учителем) на означення часу протягом доби;
5)        будувати словосполучення з числівниками за зразком,підстановочною таблицею.
У процесі вивчення займенниківми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        впізнавати серед слів займенники, які вказують напредмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх;
2)        ставити питання до займенників;
3)        впізнавати на слух і в текстах особові займенники;
4)        пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні;
5)        відмінювати особові займенники за зразком;
6)        користуватися навчальною таблицею для визначення відмінківзайменників у реченні;
7)        дотримуватися правила вживання займенників зприйменниками;
8)        будувати словосполучення і речення з особовимизайменниками;
9)        використовувати займенники для зв'язку речень у тексті, зметою уникнення лексичних повторів.
У процесі вивчення дієслівми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        відносити до дієслів слова, що означають різні дії;
2)        пояснювати лексичні значення дієслів;
3)        добирати дієслова до груп різного лексичними значеннями (руху,праці, спілкування, сприймання, явищ природи тощо);
4)        добирати до поданого дієслова 2—3 синоніми, антонім;
5)        пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх условосполучення, речення, зв'язні висловлювання;
6)        будувати речення з однорідними присудками,вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічнимимоделями;
7)        використовувати дієслова внавчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;
8)        добирати з-поміж поданихдієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації;
9)        уникати одноманітності увикористанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.;
10)     впізнавати на слух та вписьмових текстах неозначену форму дієслова;
11)     добирати неозначену форму додієслів, поданих в інших формах;
12)     використовувати неозначену форму упобудові навчальних текстів-інструкцій, порад;
13)     визначати час дієслова у реченнях,тексті;
14)     змінювати дієслова за особамиі числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею);
15)     вживати ці дієслівні форми вреченнях і зв'язних висловлюваннях;
16)     переконструйовувати навчальнітексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленогозавдання;
17)     визначати дієслова, якіналежать до І і II дієвідміни зопорою на закінчення в 3-ій особі множини;
18)     використовувати навчальнутаблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їхзакінчень у різних особових формах;
19)     змінювати дієслова минулого часу за родами з опороюна навчальну таблицю та за зразком;
20)     ставити дієслова минулого часу в потрібну родовуформу за питанням що робив? (-ла, -до), що зробив? (-ла, -ло);
21)     дотримуватися літературноївимови і правопису дієслів на -ся;
22)     утворювати і пояснювати (зазразком) значення дієслів на -ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язномумовленні.
У процесі вивчення прислівниківми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класівтаких умінь:
1)        розрізняти серед поданих слів прислівники,знати їх основну граматичну ознаку – незмінюваність;
2)        ставити до прислівників питання;
3)        зв'язувати прислівники здієсловами в словосполучення;
4)        вводити прислівники у речення;
5)        поширювати реченнянайуживанішими прислівниками;
6)        добирати до поданогоприслівника синоніми й антонім;
7)        будувати речення з одноріднимиприслівниками;
8)        пояснювати значенняприслівників у тексті;
9)        вибирати з-поміж поданих прислівник,який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Метою педагогічного експерименту було виявленняефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципунаступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованихзнань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася ізвідповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Відповідно до данихтипів умінь ми побудували систему контроль-них завдань, спрямованих навизначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частинмови у початкових класах.
За сформованістю даних умінь визначено три рівні реалізаціїпринципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:
1.Високий – учень правильновживає частини мови в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлюєта практично використовує функції частин мови у мовленні, здійснюєаналітико-синтетичну діяльність під час роботи з частинами мови, самостійно іточно вживає засвоєні слова, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їхвживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.
2.Середній – на відміну відучня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилокпри опрацюванні частин мови у невеликому тексті і виправляє допущені помилкиабо самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не доситьсамостійно використовує різні частини мови у власному мовленні, його знанняпотребують доповнення і уточнення.
3. Низький– учень при використанні засвоєних частин мови у невеликому текстіпомиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, атакож неправильно усвідомлює функції частин мови у мові і мовленні. Знання учняз проблем частин мови потребують активізації та збагачення. Учень не здатнийвиправити помилки навіть з допомогою педагога.
Як показали результати експерименту, відповідні уміння інавички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесіреалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені вучнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результатипредставлені у таблицях 1–6.
 
Таблиця 1
Сформованість умінь усвідомлювати функції іменника якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1
відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що? 78% 76%
2 добирати до поданого іменника 2—3 синоніми, антонім 81% 82%
3 розкривати значення (2—3) багатозначного іменника 79% 78%
4 вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ) 83% 79%
5 визначати рід і число іменників 87% 76%
6 змінювати іменники за числами і відмінками 86% 81%
7 визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини) 84% 77%
8
змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є], відображати ці звукові явища на письмі 89% 82%
9 вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и, -і; в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею; -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія; закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] 91% 84%
10 перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр 89% 80%
11 використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду — назв істот у давальному і місцевому відмінках однини 86% 74%
12 користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках 93% 84%
13 вживати літературні форми закінчень -ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини 91% 86%
 
Таблиця 2
Сформованість умінь усвідомлювати функції прикметника якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1 відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів 89% 82%
2 добирати до поданого прикметника 2—3 синоніми, антонім 91% 84%
3 пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах 89% 80%
4 змінювати прикметники за числами і в однині за родами 86% 74%
5 визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням 93% 84%
6 користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання вправ на засвоєння відмінкових закінчень прикметників 91% 84%
7 зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи 86% 74%
8 визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні) 93% 84%
9 будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками 89% 82%
10 дотримуватися правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький 91% 84%
11
вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників 89% 80%
12 правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках, дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини 86% 74%
 
Таблиця 3
Сформованість умінь усвідомлювати функції числівника якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1
впізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки? який? котрий? котра? котре? котрі? 89% 82%
2 правильно вимовляти і пише числівники, передбачені програмою для 1—4 класів; форми родового відмінка числівників 50—80 91% 84%
3 ставити питання до кількісних і порядкових (без уживання термінів) числівників 89% 80%
4 вживати правильні форми (за зразком у підручнику, поданим учителем) на означення часу протягом доби 86% 74%
5 будувати словосполучення з числівниками за зразком, підстановочною таблицею 93% 84%
 
Таблиця 4
Сформованість умінь усвідомлювати функції займенника якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1 впізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх 89% 80%
2 ставити питання до займенників 86% 74%
3 впізнавати на слух і в текстах особові займенники 93% 84%
4 пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні 91% 84%
5 відмінювати особові займенники за зразком 86% 74%
6 користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні 93% 84%
7 дотримуватися правила вживання займенників з прийменниками 89% 82%
8 будувати словосполучення і речення з особовими займенниками 91% 84%
9 використовувати займенники для зв'язку речень у тексті, з метою уникнення лексичних повторів 89% 80%
 

Таблиця 5
Сформованість умінь усвідомлювати функції дієслова якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1 відносити до дієслів слова, що означають різні дії 91% 84%
2 пояснювати лексичні значення дієслів 86% 74%
3 добирати дієслова до груп з різними лексичними значеннями 93% 84%
4 добирати до поданого дієслова 2—3 синоніми, антонім 89% 82%
5 пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2—3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання 91% 84%
6 будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями 89% 80%
7 використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу 86% 74%
8 добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації 86% 74%
9 уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін. 93% 84%
10 впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова 91% 84%
11 добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах 86% 74%
12 використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад 93% 84%
13 визначати час дієслова у реченнях, тексті 89% 82%
14 змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею) 91% 84%
15 вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях 86% 74%
16 переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання 86% 74%
17 визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини 93% 84%
18 використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах 91% 84%
19 змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком 86% 74%
20
ставити дієслова минулого часу в родову форму за питанням що ро-бив? (-ла, -до), що зробив? (-ла, -ло) 93% 84%
21 дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на -ся 89% 82%
22 утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на -ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні 91% 84%
Таблиця 6
Сформованість умінь усвідомлювати функції прислівника якчастини мови в учнів контрольного та експериментального класів
№ п/п
УМІННЯ
Експериментальний клас
Контрольний клас
1 розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку – незмінюваність 79% 78%
2 ставити до прислівників питання 83% 79%
3 зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення 87% 76%
4 вводити прислівники у речення 86% 81%
5 поширювати речення найуживанішими прислівниками 84% 77%
6 добирати до поданого прислівника синоніми й антонім 89% 82%
7 будувати речення з однорідними прислівниками 91% 84%
8 пояснювати значення прислівників у тексті 89% 80%
9 вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту 86% 74%
Таким чином, можна стверджувати: робота, яка проводиласянами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знаньі вмінь молодших школярів у галузі реалізації принципу наступності іперспективності в процесі вивчення частин мови у початкових класах. Учніекспериментального класу значно краще виконали запропоновані контрольні завдання,аніж учні контрольного. Одержані результати сформованості умінь усвідомлюватифункції частин мови в учнів експериментального класу та їх порівняння ізпочатковим етапом експерименту подані на діаграмі.
 
Діаграма 1. Загальний рівеньсформованості умінь усвідомлювати функції частинмови в експериментальному та контрольному класах на початку та у кінціексперименту
/>

Ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашогоприпущення. Із 21 учня експериментального класу 7 школярів продемонструваливисокий рівень аналізованих умінь, 11 – середній і 3 – низький. У контрольномукласі (19 учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній –10 і низький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження(вересень 2008 року), коли проводився перший етап експерименту, показникисформованості читацьких умінь зросли в обох класах (первинний рівень – 12% і 11%), але в експериментальному класі вінвиявився значно вищим (відповідно 89% і 82% – див. діаграму)завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на реалізаціюпринципу наступності при вивченні частин мови у процесі навчання українськоїмови молодшими школярами.
Проведення експериментального дослідження дало змогуоцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань іпростежити динаміку процесу реалізації принципу наступності в процесі вивченнячастин мови порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. Таким чином,цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань,пов’язаних з опрацюванням частин мови, здатне забезпечити реалізацію принципунаступності вивчення української мови в початкових класах.
 

Висновки
Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовіковуісторію і досі остаточно не розв'язана. В основу розподілу слів налексико-граматичні класи — частини мови – найчастіше покладено морфологічнийпринцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним. Усі частини мовиналежать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існуютьпевні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язкивиявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови віншу. Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексикиі граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику уможливлюєфункціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвоїреалізації. Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації даєможливість виділити чотири частини мови — іменник, дієслово, прикметник іприслівник. Саме ці частини мови виступають як незаперечні.
Взаємопов'язане вивчення компонентівмовної системи — це одна із визначальних умов шкільного навчання. Ниніособливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація внавчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків. Структурупочаткового курсу української мови побудовано за принципом змістового узагальнення.Аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, щоосновну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремихграматичних категорій. Робота над розділом «Морфологія» зводиться довивчення частин мови.
У початковій школі діти ознайомлюютьсяз усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах маєна меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник,прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник;усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідаєна певне питання; засвоєння форм словозміни,передбачених програмою частин мови; засвоєння орфографічних правил,таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особовихзакінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхомзбагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами,уточнення змісту окремих слів, розвиткууміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичноїфункції частини мови.
Методика засвоєннячастин мови ґрунтується на певних загально-дидактичних принципах. Останнівідображають закономірності навчаль-ного процесу, регулюють діяльність учителята учнів, зберігають своє загальне значення в навчанні рідної мови на всіхетапах засвоєння мовно-мовленнєвих знань. Здійснення принципу наступності прививченні частин мови потребує координації зусиль вчителів у вивченніособистості дітей; забезпечення плавності переходу до навчальної діяльності,формування вмінь працювати за взірцем і самостійно, а також організаційних,навчального слухання і різнобічного сприймання об'єктів.
У молодшому шкільномувіці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це неодразу, оскільки деякі граматичні поняття (іменник, прикметник, дієслово)формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичніпоняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом,запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, яксприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотнихдля даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні.Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи.Перший етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу зметою виділення істотних ознак поняття. Другий етап формування граматичнихпонять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними тау введенні терміна. Третій етап формування граматичних понять полягає вуточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап формуванняграматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконаннювправ, які вимагають практичного застосування знань.
Експериментальне дослідженняособливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови в 4-хкласах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. Привизначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичнихвідомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріалнаступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язкуз засвоєнням знань за програмою з української мови. Тому реалізація принципунаступності при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усієюсистемою навчання дітей у школі. Реалізація принципу наступності при вивченнічастин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань упроцесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником, займенником,числівником, прислівником, прийменником.
Метою педагогічного експерименту було виявленняефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципунаступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованихзнань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася ізвідповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявленняефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвихнавичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ,завдань та видів роботи. Відповідно до даних типів умінь ми побудували системуконтрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципунаступності при вивченні частин мови у початкових класах.
Як показали результати експерименту, відповідні уміння інавички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесіреалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнівекспериментального класу, ніж в контрольного. Робота, яка проводилася нами векспериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вміньмолодших школярів у галузі реалізації принципу наступності при вивченні частинмови у початкових класах. Таким чином, цілеспрямоване і систематичневикористання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням частинмови, здатне забез-печити реалізацію принципу наступності і перспективності упроцесі вивчення української мови в початкових класах.

Списоквикористаної літератури
1.        Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе поформированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989.– №11. – С. 65-67.
2.        Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системіформотворення прикметників // Мовознавство. – 1997. – №2-3. – С. 61–67.
3.        Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвиткумолодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
4.        Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.:Учпедиз, 1955. – 83с.
5.        Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови:Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993.
6.        Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початковихкласів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С.95–98.
7.        Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови // Початкова школа. —1997. — № 7. — С. 48-51.
8.        Білецька М.А. Українська мова в 2 класічотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.
9.        Блохина Г.В. Работа с синонимами в начальныхклассах // Начальная школа. – 1997. – №12. – С. 36-41.
10.     Богуш А.М. Методика навчання української мови удошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.
11.     Бондаренко Г. Уроки читання і мови як засіброзумового виховання молодших школярів // Поч. школа – 1999.– № 5 – с. 51-53
12.     Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.:Просвещение, 1981. – 255 с.
13.     Брусило Н. Вивчення прикметника як частини мови:методика уроку української мови у 2 класі // Початкова школа. – 2005. – №3. – C. 9-10.
14.     Варемус К.І. Пізнавальні завдання для учнівпочаткових класів // Поч. школа – 1999.– № 8.– с. 53-56
15.     Вивчення української мови у 2-3 класах: Збірникстаттей / Упор. О.І.Мельничайко. – К.: Рад.школа — 1984. – 104с.
16.     Вихованець І.Р. Теоретична морфологія українськоїмови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.
17.     Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.:Либідь, 1989. – 236 с.
18.     Горбунцова Т.Ю.Цікаві вправи та ігри на урокахукраїнської мови у початкових класах. – К.: Рад. школа, 1996. – 120с.
19.     Городівський В.Н. Дидактичний матеріал з української мови для 3 класу. –К., 1976. – 96 с.
20.     Дубовик С.Г. Прийоми розрізнення відмінків іменника // Початкова школа.– 1996. — №7. – С. 6-10.
21.     Медушевський А.П. Викладання фонетики і морфологіїукраїнської мови у восьмирічній школі: Посібник для викладачів української мовита студентів факультету мови і літератури педагогічних інститутів. – К.:Радянська школа, 1962. —. 135–141, 206–227.
22.     Мельничайко В.Я. Удосконалення змісту і методівнавчання рідної мови. – К.: Рад. школа, 1982. – 216 с.
23.     Методика викладання української мови / За ред. С.І.Дорошенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. – С.160–164, 350–359.
24.     Полковський В. Семантика прикметника: “за” і“проти” // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. Романо-германськафілологія. – Ужгород, 1996. – Вип. 3. – С. 55–61.
25.     Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 432 с.
26.             Сухомлинський В.О.Сто порад учителеві // Вибрані педагогічні твори: В 5-ти т. — К., 1976. — Т.2. — С.419-656.
27.     Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. –С. 365–378.
28.     Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. –С. 365–378.
29.     Сучасна українська мова / За ред О.Д. Пономарьова.– 2-е видання, перероблене. – К.: Либідь, 2001. – С. 134–149.
30.     Тищенко М.К. Викладання частин мови в середнійшколі: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1956. – 231 с.
31.     Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах.Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – Київ: Наукова думка, 1995. – 112 с.
32.     Українська мова з методикою навчання в початковихкласах. – Інтегрований курс: Підручник для педагогічних вузів / За редА.П.Каніщенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. – 232 с.
33.     Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українськалітературна мова: Навчальний посібник. – К.: Література, 2000. – 688 с.
34.     Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. — К.:Либідь, 2003. – 560 с.

Додаток
 
Різнорівневізавдання з теми „Частини мови”
1. Загальнеуявлення про частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прийменник. Зіставленняіменників, прикметників, дієслів за їх значенням, питаннями, роллю в реченні.
І рівень (впр. 3 підр.)
II рівень.
Надпиши над словаминазви частин мови.
Спить-дрімає земляпід глибоким снігом.
Добери спорідненіслова з різних частин мови.
Хто? Що? Який?
Лікувати -
ІІІ рівень.
Спиши текст. Поділийого на речення. Визнач у першому та другому реченнях частини мови.
Наші предкивикористовували кульбабу від багатьох хвороб свіжим соком рослини виводятьплями на шкірі кульбаба поліпшує роботу шлунку з неї люди готують смачнісалати.
2. Логічні вправипа розрізнення слів за родовими видовими ознаками та за смисловими групами у межах кожної частини мови.
І рівень.
Добери по два іменникиі запиши.
Почуття: сум, ...
Назви людей зародом занять: художник, ...
Явища природи: блискавка,...
II рівень (впр. 9).
ІІІ рівень.
Прочитай.
Настала осінь. Дітизібралися на свято врожаю. Тут} виставка квітів, яка всіх вражає яскравістюгвоздик, білизною хризантем, ніжністю троянд. На вишитих рушниках — назви зяблуками, грушами, сливами. Золотяться дині, червоніють нарізані кавуни. А вклітках — вирощені юннатами кролі, ондатри, голуби.
Глядачі ззахопленням оглядали все, до чого доторкнулися руки юних трударів.
Знайди вжиті в текстіслова — назви предметів, Визнач, які предмети вони називають. Згрупуй ці назвиза такими значеннями;
Назви людей і тварин:
Назви речей:
Назви почуттів:
Назви явищ природи:
Назви ознак:
Назви подій:
3. Добірспільнокореневих слів, які належать до різних частин мови, розрізнення їх запитаннями, значенням, роллю в реченні та за зв'язками з іншими словами.
І рівень.
Прочитай слова:
Зайчик, пшениця,калина, воля, ластівка, дах, нора, дупло, білочка, жук, квітка, горобчик,пагінець.
ІІ рівень.
Добери до поданих слівспільнокореневі іменники, що відповідали б на питання хто?, і запиши їхчерез риску.
Комбайн, баян,шахта, ліс, школа.
ПІ рівень (впр. 14).