ЕстетичнікатегоріїПравослав’я
План
Вступ
1.Святість
2. Свята Трійця
3. Божественнакраса
4. Слава Божа
5. Чудо
6. Благодать
7. Любов
8. Світло
Література
Спочаткурозглянемозначення слова«естетика».Воно походитьвід грецькогоaisthetikos — стосовнийдо почуттєвогосприйняття.Однокорінніслова: — почувати, сприймати, чути, бачити, розуміти; — відчуття, відчування, пізнання, уНовому Завіті- розуміння, проникливість;- почуття, у НовомуЗавіті — здатністьрозрізнення, розпізнавання, зміст, розум.
Варто звернутиувагу, що передбачаєтьсяне тільки й нестільки прямей безпосереднєсприйняттячого-небудьорганами почуттів, але ще й розуміннязмісту, з'ясуванняконтексту, розрізнення, порівнянняіз чимсь іншим, деяким зразком, еталоном, ідеалом.Це не простесприйняття, але ще й оціннесудження,інтелектуальнадія, духовнезусилля. У мовіНового Завітуакцент робитьсясаме на другомуаспекті.
Можна припустити, що естетикаповинна бутипов'язана зрозуміннямцінностей(аксіологією)і осмисленнямприроди людини(антропологією), з фундаментальнимипроблемамилюдського буття(онтологією, метафізикоюй богослов'ям).Якщо естетикамає справу зкатегоріямикраси й прекрасного, то вона повиннавиходити нарівень філософськогоосмисленняв самому широкомуконтексті зобліком усьогодуховного йрелігійногодосвіду. Можнаговорити проонтологіїпрекрасного, про метафізикукраси й богослов'ямистецтва.Естетика знаходитьонтологічнийвимір.
З іншого боку, можна говоритипро особливуроль мистецтвай естетичногопочатку вправослав'ї.Мова йде нетільки проособливу красуправославнихікон і храмів, але й про постійнуувагу до проблематикиестетики, філософськомуй богословськомуосмисленнікраси. Естетичніпроблеми ізчасів Візантіївиступали якпроблемигносеологічні, а гносеологіярозумілосянасампередяк пізнанняпершопричини.У свою чергупізнання якакт гносеологічний, перебуваючив сфері реальногодосвіду, є йактом онтологічним.Краса з'являєтьсяяк онтологічнакатегорія, тісно пов'язаназ іншими богословськимипоняттями йподаннями, такими як буття, благо, істина, ейдос, логос, божественніенергії, світлой т.д.
Більше того, категорія красий символікасвітла виявляєтьсянеобхідноїдля розумінняй осмисленнянайглибшихтаємниць божественноїсутності йбожественногоутвору. Можливаестетикаперетворення, естетика святості.При такомупідході естетичне, онтологічний, антропологічнийі богословськийзміст категорійзбігаються.Виникаютьособливіестетико-онтологічні, онтоестетичнікатегорії: святість, світло, Слава Божа, божественнаблагодать, чудой любов. Джерелой підставакраси перебуваєу Бога, у божественномубутті, у богоявленній у божественнихпроявах.
1. Святість
Розглянемояк єдністьонтологічних, антропологічнихй естетичнихпочав проявляєтьсяв понятті святості.Слова «святий»,«святість»є практичноу всіх мовах.Грецьке «святий»- відділенийдля Бога, присвяченийБогові, священний; святий, праведний, безгрішний, непорочний, чистий, благочестивий, шанований якбожество; άγιωςύνη- святість, присвята2. Інше словоίερόςозначає — святий, споконвікупо природісвященним, присвяченимбогам, що належитьбогам, святиня, жертва, жертвопринесення.
У латинськіймові слово«сакральне»походить відіндоєвропейськогокореня sak, щовиражає найбільшінтенсивнуприсутністьнадприродноїсили у своїйповній формі.Латинськеsanctus — святий, священний, освячений, особливий, піднесений, глибоко шанований, непорушний, непорушний, недоторканний, секретний, урочистий, святковий, бездоганний, непорочний, чистий, доброчесний, благочестивий.3. Мається наувазі щосьвідібране абопідготовленедля богів істало священниму силу якої-небудьритуальноїдії, наділенесвятістю, щоприлучиласядо святостій саме ставшисвятинею внаслідокцього.
Sacer, sacra, sacrum — святому, священному, присвяченому, призначеномубожеству, святиня, жертва, священнодійство, жертвопринесення, богослужіння, свято, таємниця, таїнство. 4. Тутмається наувазі щосьприналежнимбогам, священнепо самій своїйприроді й суті, заборонне длялюдини, недоторканно.Можна припустити, що в певномузмісті якістьсвятості, щоможе бути втрачено, протиставляєтьсяякості святостіяк невід'ємному, даному по природі.
В іншихіндоєвропейськихмовах (авестийскомі готському)священне такожрозумієтьсяу двох змістах: по-перше, якщось здорове, тобто тілесной духовнонеушкоджене, ціле, що виниклона основівнутрішньогорозвитку організму, що росте, прибуваєу своїй силій, нарешті, досягаєстану святостісаме по собі.По-друге, священнеяк щось таке, що людина виявляє, виявляє впротиставленнічомусь іншому, як щось відособлене, відділене відмиру людини.5. Протиставленняз одного боку, що володіютьцією якістюпо самій своїйприроді, посутності, отже- від богів, і, з іншого боку, наділене цієюякістю в силудії людини, поритуалу, якнаслідок відділеннясвященноговід профаного.
У українськіймові поняття«святий» (церковносл.святий) — ставитьсядо щирого Богаабо до людини, відзначенійБожою благодаттю.«Святий — обраний; відділенийна священневживання, освячений; присвячений; все зроблений, праведний (проБога); догідникБожий. Це словов наших предківозначало сильний, міцний; потімсвітлий, сяючий, незаплямований, чистий, поважний».
Можна зробитивисновок, щосвяте — це щось, що має особливийморальний, ритуальнийй онтологічнийстатус. Це якасьріч або людина, місце або час, виділені, відділенівід усьогоіншого, вихіднеза рамки звичайного, конфронтуючіповсякденномуй повсякденному.Святе — це щосьособливому, очищеному йосвяченому, піднесеному, приготовленомуБогові, призначеней присвяченеЙому, прийнятеБогом, а, отже, причетнебожественномубуттю, що одержалобожественнівластивостіі якості, щостала небезпечнимі недоторканним.
Хтосьабо щось є святимне саме по собі, а стає такимтільки завдякипричетностідо божественногобуття, будучипринесениму жертву й освяченимпонад. Можнавиділити особливуздатністьсвятого, священного- передаватичастина своїхвластивостейтому, що приходитьіз ним у зіткнення.Святість дається, дарується, річабо людинанаділяєтьсясвятістю. Дарувати, передати святість, наділити неюможе тільките, вірніше — Той, хто сам єджерелом святості,її носієм івласникомповною міроюй зробленоюформою.
Святістьу повному змістіцього словаможе бути тількитам, де є абсолютнебуття, безумовней безвідноснеіснування, вічність інескінченність, цілісністьі повнота, творчасила й могутність, досконалістьі краса, істинай благо. Святотільки те, щоє Першопричиною, тобто причиноюсамого себе, Першоосновою, тобто умовоюй гарантоміснуваннявсього іншогомиру, його змістомі метою. Святемає особливийонтологічнийстатус, винятковемісце й значенняв бутті, вищийзміст й абсолютнуцінність й єграничноюметою. Святістьпо своїй сутісамокоштовнай самодостатня, вічна й незмінна.
Тому поняттясвятості ставитьсявинятково доБога й у своїйсутності визначаєтьсяНим. Святість- це невід'ємнаособливість, внутрішнявластивість, відмітна якістьБога. Святість- це те, що відрізняєБога від усьогоіншого, відЙого утвору.Тільки Богсвятий у повномузмісті цьогослова. По-перше, ця перша й головнаЙого відмінністьвід створеногомиру. По-друге, Бог святий Сампо Собі, безумовно, безвідносно, невід'ємно, абсолютно, тобто по Своїйприроді, посутності. Богє єдине джерелосвятості, умовай причина святості, підстава йгарантія святості, виконання йповнота святості.
Поняттясвятостіспіввідноситьсяз поняттяминадприродного, трансцендентного, таємничого, таємного. Можнаговорити проестетику апофатичногобогослов'я. Єякась особливакраса в непізнаваностій незбагненностібожественноїсутності. Таємничістьі потаємністьвнутрішньогобожественногожиття обертаютьсяможливістюприлученнядо божественнихтаємниць черезцерковні таїнства, сховане й таємневідкриваєтьсяв утворі йодкровенні, неможливо інезбутнє здійснюєтьсяу феноменічуда. Але вбуквальномузначенні красапроявляєтьсятам і тоді, колиБог Сам відкриває, виявляє Себе, показує абоповідомляєСвої священнітаємниці людям, насампередсвятим. ЧерезОдкровенняй богоявленнями знаємо проте, що Бог є СвятаТрійця.
2. Свята Трійця
Святість- це споконвічнавластивістьвнутрішньогожиття СвятоїТрійці. Всічлени Трійціє Особами, особистостями, суб'єктами. Їмвластиві особистіснесамостійна, невичерпнаповнота й внутрішнєбагатство. Вонизвернені другдо друга. Цязверненість, спілкуваннятрьох іпостасей, повнота взаємногоприйняття йвідкритості.Кожне з осібТрійці спрямованедо інших, здійснюєсебе в них. Вониабсолютнопрозорі й проникнийдруг для друга.Особи Трійціз'єднуютьсяміж собою. Алез'єднуються, не зливаючись, один з однимперебуваючий проникаючидруг у другабез усякогозмішання йзлиття (ІоаннДамаскин).
Вони віддаютьсебе один одномуй приймаютьу себе іншого.Відбуваєтьсяповна самовіддача, безперестаннавіддача буття, абсолютнийдарунок і зробленажертва. Такаповнота взаємопроникнення- це не змішання, не злиття, азробленевзаємопроникнення, що сполучаєзі зробленимзбереженнямвласної ідентичності.Повне самозреченнястає способомзберегти йзатвердитисебе в буттіза допомогоюлюбові. Такимчином, таємницявнутрішньогожиття божественноїТрійці виражаєтьсяв логіку троїчності, в естетиціСвятій Трійці, проявляєтьсяяк внутрішнядуховна красай інтелектуальнадосконалість.Краса святості- це краса божественноїОсобистості, краса любовій самопожертви.
Саме властивістьсвятості з'єднуєв собі внутрішній зовнішнівиміри божественногожиття, внутрішні, невидимі якостіБожества, прихованіглибини, таємнітаємниці і йогозовнішні, видимі, явні прояви,ієрофанії йтеофанії, божественніенергії й дії.Святість Богапроявляєтьсяу світі якбожественнавлада, могутністьі велич, недосяжнедля людини, ітому грізней жахаюче. СвятістьБога з'являєтьсяяк істина йправда, праведністьі справедливість, суд і милість.Святість Богає в мир як світлой краса, святене може не бутигарним і прекрасним.Святість Богавиявляєтьсяу світі як благо, благодать, тобто благодатна, благословляючасила, що даєжиття. СвятістьБога відкриваєтьсялюдям як доброй любов. У святомунемає ніякоїтьми, зла й гріха.
3. Божественнакраса
СвятістьБога виражаєтьсяв божественнійкрасі. Божественнакраса — джереловсього гарного, прекрасногоу світі й людині.Бог повідомляє, дарує всьомусвою власнукрасу. Споконвічнобожественнийутвір — благей гарне. «І побачивБог, що це добре».Божественнакраса — це творчапричина, змісті ціль усьогогарного, зразок,ідеал і межавсього прекрасного.Знаходженнясвятості, благодатіДуха Святого, перетворення- це шлях сходженнялюдини добожественноїкраси.
Божественнакраса показуєЦарство Божей призиває донього все суще.Божественнакраса тягне, притягає досебе. Вона викликаєпочуття духовноїрадості йзадоволення, насолоди йблаженства.І всі, хто неможе залишитисябайдужим, спрямовуютьсядо божественноїкраси, при цьомуосвячуючисьі перетворюючи.З людиноювідбуваютьсяреальні онтологічнізміни, міняєтьсяйого внутрішнійстан і положенняв бутті, йогоонтологічнийстатус. Дляцього повиннібути причини, що перевершуютьйого буття, укорінені вбутті абсолютномуй зробленому, тобто у понадбитії.
Краса — це нетільки естетична, але й онтологічнакатегорія, томущо вона пов'язаназ божественноюкрасою, з Богомяк джереломі підставоюбудь-якої краси.У красі природиабо людини, особливо вморальній ідуховній красі, проявляється,є присутнім, виявляється, як би просвічуєкраса божественна.Гармонія, досконалістьі краса божественногоутвору вкоріненів божественнійприроді, їхніпідстави схованів таємницібожественноїсутності.
4. Слава Божа
Досить показовеподання прославу Божоюяк проявібожественноїсутності, якодночасномуявищі надприродноївлади й видимоїкраси. Поняття«слава Божа»явно має йонтологічнийй естетичнийзміст. СлаваБожа з'єднуєвнутрішнє, потаєне, сховане, таємне із зовнішнім, виявленим, відкритим, видимим. Вічне, непізнаваней таємниче — зісправдженим, пізнаним йочевидним.Слава Божа — цевнутрішняякість Бога, пов'язане ізсилою й могутністю, владою й величчю.Бог — є Господь, Творець іВседержитель.«Тому що Твоєє Царство йсила й славау віка» (Мф. 6, 13).
І одночаснослава Божа — цеконкретнездійсненнябожественноїволі у світі, реальне здійсненнябожественногопромислу вісторії, повней зробленевиконаннязадуму Богапро світ і людину.Слава Божа — ценевидиме, щостала видимим, реальність, що перевершуєбудь-які мрії, неможливе длялюдини, якестало можливимдля Бога. СлаваБожа — це видимей відчутневтілення, перетвореннязмісту й краси, прийдешняабсолютнареалізаціяв людині й людствіобраза й подобиБожа. «… великемісто, святийЄрусалим, щосходив з небавід Бога. Вінмає славу Божу»(Откр. 21, 10-11).
5. Чудо
У передчуттіцієї події, упередбаченнітакого чуда, чекаючи цієїзустрічі людинапрославляєДобродії, співаєславослів'я«Слава Тобі, Боже наш, славаТобі». Чудо — це вторгненнявищої реальностів матеріальнийсвіт, перетвореннябуття й саморозкриттясверхбитія, пресходженняобмеженостій відносностілюдськогоіснування, досягненняповноти йдосконалості.Колись чудостане явним, видимим, очевидним.«І небеса прославлятьдивовижнісправи Твої, Господи» (Пс.88, 6).
Чудо — цеонтологічнийфеномен, томущо показуєзміни в реальності, у дійсності, у бутті. Будь-якітрансформації, перетворенняй перетворення- це саме дії йподії, що відбуваютьсяабо відбуваютьсяв бутті, що маютьонтологічнийвимір. Але чудо- це ще й естетичнийфеномен, томущо воно неодміннопов'язане ізкрасою. Чудеснимми називаємощось гарнезовні, прекрасне, а ще щось гарневнутрішньо, щось дивне, дивне, що радуєнас як своїмвидом, так йособливимзмістом, що маєособливу цінність.
Однак чудо- це не тільките, що чекаєнас у майбутньому, чудеса вжетраплялисяв історії людствай дані нам зараз.Чудо — це не тількипредмет вірий сподівань, але це ще й щосьсамоочевиднедля кожноїлюдини, безперечней безсумнівнев ньому самому.Для чуйногосерця й тонкогорозуму чудомє сама людина, його душу. «СлавлюТебе, тому щоя дивно влаштований.Чудові справиТвої, і душумоя цілкомусвідомитьце» (Пс. 138, 14).
Людина нетільки спостерігач, очевидець ісвідок божественнихчудес. До тогож людина сампо собі — чудо.Людина — це чудо, що усвідомлюєсаме себе, тварина, що осягає всобі Творця.Чудом є самаможливістьбачити й мислитице. «І ми бачилиславу Його»(Ин. 1, 14-15). Може бути, у цьому і єпризначеннялюдини — бачитий прославлятичудеса Божі, красу утворуй «сяйво слави»(Евр. 1, 3). Тому йлюдина можей повинен бутипричетний досвятості Бога.
У вищомузмісті святимє тільки Бог, що не має нічогозагальногоз нечистотою, гріхом і злом.Однак можнаговорити й проінший аспектсвятості, просвятість чоловіка.Чоловіканедосконалого, створеного, несучого насобі наслідкугріхопадінняй який грішитьзараз. Але, будучиособистістюй маючи волюволі, людинаможе вибиратиміж добром ізлом, гріхомі покаянням, злочином івиправленням.І хоча людинане може статисвятим по своїйволі й тількиза рахуноквласних зусиль, все-таки неможливепо природі стаєдля нього можливимпо благодаті.Якщо людинаприсвячує себеБогові, бажаєприйняти Йогой прагне служитиЙому. Не будучисвятим по своїйсутності, людинаможе статисвятим за іншимипідставами- по особистомувиборі й своїхдіях. «… за прикладомтого, хто кликаввас Святаго,і самі будьтесвяті у всіхучинках» (1 Пет.1, 15).
Тому що святовсе, що виходитьвід Бога абослужить Йому.Люди, предметий місця, відділенідля Бога, і вякі (або на яких)перебуває Бог, називаютьсясвятими. У всімцьому проявляєтьсясвятість Божа.Святістьзатверджуєтьсячерез Бога — Святого й ЩоОсвячує. Людина, справа й часстають святі, коли Бог робитьїх своїми, тимсамим освячуючи.Не людина творитьсвятість, вонавиходить відБога; оскількиВін святий, тей нам вартобути святими.Свята людина- відділений, що відсторониласявід зла, що цураєтьсягріха, чистий, обраний Божий.Святими миназиваємо тих, хто став причасникомбожественноїблагодаті йосвячення.«Будьте святі, тому що Я святий»(1 Пет. 1, 16).
І це дарунокБожий череззаступництвоДобродії йРятівниканашого ІсусаХриста. «Святимиж називає тутне зробленихтільки в чесноті, але й всіх тих, які прагнутьдо тієї досконалості, хоча ще й недосягли його.І цим ніщо неперешкоджаєосвячуватисячерез ПричастяСвятих Таємницьі щодо цьогобути святими, подібно томуяк і вся Церква…вони називаютьсясвятими зарадиСвятого, з Якимвони маютьспілкуванняі Який Тіла йКрові причащаються»7. Святість — властивістьБожа, що проявляєтьсявідносно людини.
6. Благодать
Святість- це дія Бога, прояв Йоговластивостей, явище Йогоенергій, того, що називаєтьсяблагодать.Благодать — цетакі особливіякості, здатностій сили, які людинане має сам пособі, але Богйому дає, і людинаможе прийнятий засвоїти. «Івід повнотиЙого всі миприйняли йблагодать»(Ін. 1, 16). Це те, щолюдині не належить, але можливодля нього, стаєдоступним придеяких умовахй обставинах, відкриваєтьсяйому й сходитьна нього.
Благодать- це щось таке, що відповіднодо й людськоїприроди, і, одночасно, радикальновідмінної відїї — божественнійприроді. Благодать- це те, чого людиніне дістає пойого сутності, чого не вистачаєв його сьогоднішньомугріховномустані. І це те, що йому необхіднодля повноцінногожиття й служінняБогові. Благодать- це милість ісила Божа, щопроявляєтьсяу відношеннідо людини йвиражаєтьсяв даруваннійому порятунку.«Благодаттюви врятовані»(Ефес. 2, 5).
Таким чином, святість з'являєтьсяяк властивістьлюдини, але нейого власна, невід'ємнаякість, а отриманепонад, дарованейому Богом.Святість даєтьсялюдині по милостіБожій, по Йогоблагодаті, якдарунки СвятогоДуха. Святі — це люди, наділеніБогом за їхнювіру й добрісправи особливоюякістю святостій здатністютворити чудеса.Святі — учасники, причасникисвятості Бога, общники Йогобожественногоєства, споглядальникибожественноїкраси і їївиразників.Вони втілюютьдуховну красуу своєму духовномудосвіді. Людина- ікона Бога, ів Його святихобраз Божийдосягає повнотий досконалості.
Святістьлюдини є уподібненняБогові, відбиттяй здійсненняв людині божественнихдосконалостей.Тому в деякомузмісті можнаговорити просвятість якпро плоди вірий вірності, якпро результатпраць людинипо виправленнюсвого гріховногожиття, як наслідкупоста й молитви, підсумку добрихсправ й аскетичнихподвигів. Алебез Бога людинане може цьогоробити й безЙого допомогине зміг би досягтигідних результатів.Учинки людинизнаходятьсправжній змісті вищу цінність, якщо вони орієнтованіна святість.
Реальневтілення святості- святі й святині.Святинею можнавважати всеотримане відБога або присвяченеБогові. Це особливіпредмети, словай книги, зображенняй звучання, місця або моментичасу. Святинісповнені змісту, вищих цінностей, це духовніскарби. Святинізберігаютьу собі таємницюбожественногобуття. Але їхнясвятість сприймаєтьсяяк зриме свідченнябуття Бога.Святині виявляютьбожественнукрасу й даруютьлюдині духовнанасолода йрадість. ВонипоказуютьприсутністьБога в життілюдей і діяЙого промислу.Святині — ценосії божественноїблагодаті.
7. Любов
Проявом інаслідкомсвятості Богає божественналюбов. Бог даруєСвою любовлюдям. Вона єпричиною утворумиру й людини, підставою йумовою людськогобуття й вищоюметою йогоіснування.Любов людськає відбиттябожественноїлюбові й відповідьна неї. «Будемолюбити одинодного, томущо любов відБога, і всякийлюблячий породженийвід Бога й знаєБога» (1 Іоан.4, 7). У святі перебуваєлюбов Божа. Ахто любитьБога, той знаходитьсвятість. «Богє любов, і перебуваєв любові перебуваєв Богу, і Бог уньому» (1 Іоан.4, 16).
Любов — ценайкрасивішепочуття людини.Любов тіснопов'язана ізкрасою. Дійснакраса викликаєпочуття замилуванняй любові. А людинав стані любовіпочуває й сприймаєкрасу навколосебе. Краса увчинках людини, добро й милосердя- це прояв любові.Краса — це втіленняй уособленнялюбові й святості.Любов — таємничепочуття, алевоно вимагаєвідчутноїреалізації, явного здійснення, видимого перетворенняв життя. Вонаміняє всьоголюдини, надихаєна творчість, наповнює йогожиття змістомі красою. Любов- це вічна творчасила. «Любовніколи не перестає»(1 Кор. 13, 8).
8. Світло
Божественнасвятість проявляєСебе у світіяк БожественнеСвітло, як славаБожества, томуможливо зближенняпонять «святе»й «світло».«Святий» услов'янськихмовах означаєчистого, світлого, сяючого, сильного, благого, повнийбуття, блага, Бога. Світло- це видимийпрояв, явищесвятості. Світлоз'являєтьсяяк рівною міроюонтологічна, гносеологічнай естетичнакатегорія. Св.Діонісій Ареопагпише, що світлопоходить відблага. «Божественнакраса, як початокусякої досконалості, повідомляєсвітло свійкожному подостоїнству».
Краса — цещось видиме, дане у світлі, виявлене йвиявлене. Красивоте, що освітлено, тобто відкрито, виявлено, показано, представлено,і освячено, тобто дано, даровано, благословленоБогом. Краса- це щось повнезмісту й цінності.Краса пов'язаназ істиною, щопросвіщаєсловом, благовестіємй одкровенням.Краса пов'язаназ добром і благом.Краса пов'язаназ божественнимбуттям, з повнотоюй досконалістюбожественнихвластивостейй якостей, виявленихза допомогоюбожественнихсил й енергій.«Бог є світло,і немає в Ньомуніякої тьми»(1 Іоан. 1, 5).
Отже, естетикасвятості виявляєособливийдуховний простір, показує такийвимір буття, де краса й святістьз'єднуються, сполучаютьсяй сполучаються.Святість єфундаментальноюпідставою йджерелом краси.Краса виявляє, висвічує святість.Онтологизмкраси полягаєв тім, що вонане просто радуєоко й тішитьдушу, але й щеміняє життялюдини, перетворюєйого існування, вносить у людськебуття щосьособливе, понад.
Краса — об'єктивнареальністьі цінність.Функція краси- організувативнутрішнійстан людинидля прийняттяблагодаті, длядосягненнясвятості. Асвятість — цеджерело зовнішньоїй внутрішньої- духовної — краси, це той зразок, яким любуєтьсялюдина, ідеал, до якого вінпрагне. СвятістьБога — активнадіюча сила, щовпливає на мирі людину йвдосконалюєїх, дарує їмкрасу. А святістьлюдини розкриваєй затверджуєреальністьсвятості Бога, виявляє й втілюєкрасу.
Література
1. Повнийправославнийбогословськийенциклопедичнийсловник. — К., 2002.
2. СвятительМикола Кавасила.ПоясненняБожественноїлітургії. — Київ,2003. С. 87-88.
3. ДіонісійАреопаг, св.Про небеснуієрархію. ГлаваIII. §1.
4. СтепановЮ.С. Константы: Словарь русскойкультуры. – М.,2001.