Юридична відповідальність у підприємництві.
ПЛАН
Вступ… 3
1. Юридична відповідальність як особливий вид правовідносин… 4
2. Види юридичної відповідальності… 8
3. Регламентація юридичної відповідальності у підприємництві… 14
Висновок… 19
Список використаної літератури… 20
Вступ
Норми права інормативні акти, у яких вони зафіксовані, не принесуть бажаного результату,якщо не будуть діяти. Одним з головних засобів перетворення норм права в життяє правовідносини. Правовідносини дозволяють перевести абстрактні юридичні нормив площину індивідуалізованих зв'язків, тобто в площину суб'єктивних юридичнихправ і обов'язків для даних суб'єктів.
Правовідносини — цевідношення між людьми, урегульоване нормами права.
Ставши правовим, суспільнівідносини здобувають ряд властивостей.
По-перше, конкретизуютьсясуб'єкти, оскільки правовідносини виникають між визначеними особами.
По-друге, визначається нетільки склад суб'єктів, але і їхнє взаємне поводження по відношенню один до одного,їхні права й обов'язки.
По-третє, виникнувши наоснові права (закону чи прецеденту, норми чи звичайного права), суспільнівідносини здобувають правове фарбування, що виражається в тім, що тепер ужевоно забезпечується можливістю застосування державного примуса.
Саме одному з аспектівдержавного примуса, особливому виду суспільних відносин, а саме юридичнійвідповідальності у підприємництві, присвячена дана курсова робота.
/>1.Юридична відповідальність як особливий вид правовідносин
Юридичнавідповідальність — одна з форм соціальної відповідальності. Сутністьсоціальної відповідальності складається в обов'язку індивіда виконувати вимоги,пропоновані до нього суспільством, державою, людьми. Крім юридичної всуспільстві діють і інші форми соціальної відповідальності: моральна,політична, організаційна, суспільна, партійна й інша. Організаційна і політичнавідповідальності знають такі форми як звіт, відставка, моральна — осудсуспільною думкою, партійна — виключення з партії і т.п. У сукупності всі цівиди і призначаються для забезпечення упорядкованості, стабільності суспільнихвідносин у різних сферах життєдіяльності суспільства.
Відношення індивідадо суспільних інтересів, що випливає з правильного розуміння і виконання їмсвоїх обов'язків, визначених соціальними нормами, представляє суб'єктивнусторону соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність як сукупністьнормативних вимог, пропонованих до індивіда, є об'єктивна сторона соціальноївідповідальності. Цим вимогам відповідають позитивні і негативні санкції.Людина відповідає за свої дії, уже зроблені (ретроспективна відповідальність)чи за дії, що відбуваються, або їм має бути вчинитися (перспективнавідповідальність).
Під перспективною(позитивної) соціальною відповідальністю, розуміють правильне, активно-свідомевиконання людиною своїх соціальних обов'язків, обумовлених необхідністюдотримання суспільних інтересів. Тобто індивід повинний вибрати активну,творчу лінію поводження, яка б у максимальному ступені відповідала потребам іінтересам розвитку суспільства. Соціальна відповідальність у її позитивномузмісті може бути порушена свідомим-вольовим актом антисоціального поводження індивіда,результатом якого є настання ретроспективної відповідальності.
Ретроспективнавідповідальність — це відповідальність за минуле поводження, що порушує вимогисоціальних норм і волоче за собою суспільний осуд і несприятливі наслідки дляпорушника.
У залежності відсфери соціальної діяльності соціальну відповідальність, як уже було відзначеновище, розділяють на відповідальність політична, юридична, моральну,відповідальність перед громадськими організаціями.
Юридичнавідповідальність традиційно розроблялася в правовій науці як відповідальністьретроспективна, тобто вона прямо зв'язується з протиправним поводженням.Стосовно суб'єктів права юридична відповідальність здобуваєдержавно-примусовий характер. Це відбувається через те, що держава, закріплюючинорми права, визначає юридичну відповідальність незалежно від волі і бажанняправопорушників. Державний примус у житті виявляється через різні форми, часомне зв'язані з юридичною відповідальністю. Таким чином, юридичнувідповідальність відрізняє не просто державний примус, а лише державний примусдо виконання норм права. Останнє виражається в різних видах діяльностіправоохоронних органів. По-перше, у контролі за юридично значимим поводженнямсуб'єктів права. По-друге, у діяльності компетентних органів по розслідуванню іустановленню фактів правопорушень. По-третє, у застосуванні до правопорушниківпередбачених законом санкцій.
Державний примусдо виконання норм права характеризується також тим, що сама ця діяльністьстрого регламентована законом, має свої правові рамки.
Юридичнавідповідальність виявляється в процесі здійснення державного примуса, алевиникає тільки після установлення факту правопорушення, особливо наявності вньому складу правопорушення. Таким чином, склад правопорушення є фактична підставаюридичної відповідальності, а норма права — правова підстава, без її юридичнавідповідальність не існує.
Виразно,правопорушення і юридична відповідальність не разрывны, тому що правопорушеннязавжди і відразу породжує юридичну відповідальність. Реальний зміст і міруюридичної відповідальності за здійснення правопорушником протиправногосуспільно небезпечного діяння виражається в застосуванні до нього санкції.
Головним управовому положенні правопорушника є обов'язок відповісти за вчинене, виникаючавнаслідок здійснення їм правопорушення, що полягає в несприятливих наслідкахособистого чи майнового характеру, обумовлених санкцією правової норми. Причомузаконом передбачений не тільки обов'язок відповідати за вчинене, але іволодіння обсягом прав.
Повернемося досанкції, вона являє собою: несприятливі наслідки правопорушення, зазначені увідповідній нормі права, що застосовуються до правопорушника компетентнимиорганами. Застосування санкції в правовій державі одночасно зв'язано ізсуспільним осудом правопорушника, що заподіює шкоду суспільним чи особистимінтересам. Хоча не всі санкції носять каральний характер (обмежують права іпокладають обов'язку на правопорушника), але усі вони мають на увазізастосування державного примуса через виконання обов'язку під примусом імістять у собі несприятливі для нього наслідку, що і є юридичноювідповідальністю. Юридична відповідальність тісно зв'язана із санкцією правовоїнорми і реалізується через застосування цієї норми компетентним державниморганом. Таким чином, юридична відповідальність являє собою обов'язок, щопримусово виконується, що виникла в зв'язку з правопорушенням і реалізується вконкретному правоотношении.
Деякі вченірозглядають юридичну відповідальність як правоотношение між державою і громадянином,при якому держава в особі своїх органів має право покарати правопорушника, авін зобов'язаний перетерпіти це покарання. По цих поглядах, у правопорушникавиникає як би обов'язок перетерпіти визначені позбавлення, установленідержавно-владним шляхом за правопорушення. Але це все-таки занадто формальне йідеалізоване розуміння юридичної відповідальності, тому що не всякийправопорушник, особливо злочинець, приймає на себе обов'язок«перетерпіти» покарання, навпроти, він усіляко прагне його уникнути.
Підсумовуючивищесказане, можна визначити, що юридична відповідальність — це встановленізаконом заходу впливу на правопорушника, що містять несприятливі для ньогонаслідку, застосовувані державними органами в порядку, також установленомудержавою.
Юридичнавідповідальність, будучи однієї з форм соціальної відповідальності, у той жечас по цілому спектрі ознак відрізняється від всіх інших видів.
Насамперед, воназавжди оцінює минуле: це відповідальність за дію (бездіяльність), що вже маломісце, відбулося, тобто юридична відповідальність — відповідальністьретроспективна. Цим юридична відповідальність відрізняється від організаційної,політичний і інших видів відповідальності, звернених у майбутнє (наприклад, упостанові якої-небудь громадської організації визначається, що «товаришІм'ярек відповідає за проведення заходу». Тут у наявності абоорганізаційна, або політична відповідальність і мова йде про відповідальністьтовариша Ім'ярек у майбутньому, якщо цей захід буде зірване".
Далі, юридичнавідповідальність установлюється за порушення правових вимог, а не за їхнєвиконання. На жаль, дуже часто можна зустріти штампи, коли«прописують» у законопроектах відповідальність за дотримання правовихположень: за достовірну інформацію ( а треба за недостовірну), за виконаннядоговірних зобов'язань (а треба за порушення і т.п.).
Про зв'язокюридичної відповідальності з державою вже згадувалося. Але тут важливопідкреслити, що тільки держава встановлює міри цієї відповідальності і тількиоргани держави їхній здійснюють у порядку, що також установлюється державою. Іміри ці завжди мають несприятливі наслідки для правопорушника: майнові,фізичні, політичні й інші. Важливо відзначити, що ці наслідки лягаютьдодатковим тягарем на його плечі. Якщо, приміром, що взяли гроші в боргпримушують їх чи віддати самовільно заняли житлову площу виселяють, то тут неможна вести мову про юридичну відповідальність. Якщо ж правопорушник понесеяку-небудь утрату, обтяження, а не тільки примусово виконає свій обов'язок, щовін за якимись причинами добровільно не виконував, то в наявності буде юридичнавідповідальність. Наприклад, правопорушник повертає не тільки викрадену річ,але і сплачує штраф за зроблене їм дрібне розкрадання.
Серед ознакюридичної відповідальності можна також виділити:
· обов'язкованаявність правопорушення як підстава для настання юридичної відповідальності;
· офіційнийхарактер державного осуду (осудження) поводження правопорушника;
· заподіянняправопорушнику страждання: морального, фізичного, майнового (матеріального);
· використаннямеханізмів державного примуса./>2. Види юридичноївідповідальності
У теоретичному плані позаходах впливу розрізняють і види юридичної відповідальності.
Насамперед це кримінальнавідповідальність, що настає за злочини і містить такі міри, як позбавленняволі, штраф і інші міри, у тому числі страту.
У відношенні останньої внауковій сфері й у практиці ряду країн йдуть наукові суперечки — зберегти її чиусунути з арсеналу карного покарання. Аргументи проти її збереження полягаютьу тім, що вона в цілому ніяк не впливає на стан злочинності. Крім того, судовупомилку, а вони, на жаль, дійсно мають місце, — виправити вже неможливо,наслідку помилки стають непоправними. Нарешті, посилаються ще і на таобставина, відоме ще в стародавності, що ефективність покарання полягає не вйого жорстокості, а його невідворотності.
Усунення страти в Україніобумовлюється і фактом входження України в Раду Європи, де ця вимога є однією зумов співробітництва.
Словом, страта — це такийвид кримінальної відповідальності, що за всіх часів викликав і ще будевикликати суперечки, зіткнення думок. Так він і у вітчизняній історії не буводнозначним, часом уводився, часом скасовувався, потім знову зберігав своюжахаючу силу.
Варто підкреслити, що карнепокарання може призначити тільки суд. У призначенні такого покаранняреалізується не тільки каральна функція карного покарання, але, як згадувалося,відбудовна. Вона має попереджувальний характер - загальпревентивний і приватнопревентивний.Іншими словами, покарання конкретного злочинця має двох адресатів — самогоправопорушника і суспільство, якому подається сигнал про неблагополуччя,нестійкість у конкретному випадку і про можливі несприятливі наслідки длясуспільства. Іноді можна зустріти сподівання на розширення і жорсткістькримінальної відповідальності як на панацею від усіх зол, як на головнийінструмент наведення в суспільстві порядку. Пропонується, наприклад, притягатидо карній відповідальності облич, що не виконують договірні зобов'язання.Зрозуміло, такі спроби вже мали місце в історії. Подібна криміналізаціявідповідальності в майновій сфері — це, загалом, пройдений етап у правовомурозвитку людства. Однак це зовсім не виключає у визначених випадках(шахрайство, зловживання довірою і т.п.) і застосування кримінально-правовихмір.
Адміністративна юридичнавідповідальність настає за адміністративну провину — протиправна, винна дія, щозазіхає на державний чи суспільний порядок, власність, права і волі громадян,установлений порядок керування.
Ця відповідальність настаєнезалежно від службового становища і підпорядкованості суб'єкта права. Вонанакладається спеціальними органами, зокрема інспекціями. Міри адміністративноївідповідальності містять у собі попередження, штраф, виправні роботи,адміністративний арешт, конфіскацію предмета, що був знаряддям правопорушення,тимчасове позбавлення спеціальних прав ( наприклад, на водіння автомобіля).
Міри дисциплінарноївідповідальності, що настають за порушення організаційних правили — внутрішнього трудового розпорядку, виконавчої дисципліни, за невиконанняслужбових обов'язків, також є дуже багатогранними. Це зауваження, догана,сувора догана, перевід на нижче оплачувану роботу на термін до 3-х місяців чизсув на іншу посаду на тей же термін, звільнення. Розрізняють три видидисциплінарної відповідальності: відповідно до правил внутрішнього трудовогорозпорядку, у порядку підпорядкованості і відповідно до дисциплінарнихстатутів і положень. Дисциплінарна відповідальність за правилами внутрішньоготрудового розпорядку поширюється на всіх, працюючих по найманню, і накладаєтьсяза порушення трудової дисципліни керівником організації. У порядкупідпорядкованості відповідальність несуть посадових осіб, що мають правоприйому на роботу, а також знаходяться на виборних посадах, і деякі інші. Наних накладаються дисциплінарні стягнення посадовими чи особами органами, відяких залежить призначення даних облич на посаду. Статути і положення продисциплінарну відповідальність висувають підвищені вимоги до дисциплінипрацівників і поряд із загальними мірами дисциплінарної відповідальностімістять спеціальні норми з більш твердими санкціями.
До цих же мір відносяться іпопередження про неповну службову відповідність, зниження в класному чині.
Порушення норм права в сферімайнових і зв'язаних з ними особистих немайнових відносин спричиняє цивільно-правову, деліктну відповідальність.
Міри такої відповідальності:спростування зведень, що ганьблять честь, достоїнство і ділову репутацію,відшкодування збитків, звертання в доход держави, сплата неустойки (штрафу,пені), визнання угоди недійсної, примусове усунення перешкоди в здійсненніцивільних прав, відшкодування упущеної вигоди і т.д.
У сукупності цивільно-правовавідповідальність настає за порушення правових норм, договірних зобов'язань,заподіяння позадоговірної майнової шкоди. Міри цієї відповідальності маютьсамий різний характер, але чітко прив'язані до майнової природи деліктів.
Специфічними мірами юридичноївідповідальності є скасування неправомочних актів державних органів. У ційсфері важлива роль належить в Україні Конституційному Суду, органампрокуратури.
Іноді виділяють і інші видивідповідальності — матеріальну, сімейну, процесуальну, податкову, конституційну.
Матеріальна відповідальність- відшкодування майнової шкоди, нанесеного в результаті неправомірних дій підчас виконання особою своїх службових обов'язків.
Податкова відповідальність — це застосування фінансових санкцій за здійснення податкового правопорушенняуповноваженими на те державними органами до платників податків і обличчям, щосприяють сплаті податку. Перш ніж говорити про податкову відповідальність,варто визначитися з поняттям і видами податкових правопорушень.
Податкові правопорушення — чинені платниками податків чи інших облич порушення податкового законодавства,зв'язані з правильним численням, повним і своєчасним внесенням податків убюджет і позабюджетні фонди. Необхідно відзначити, що якщо податковимзаконодавством не встановлений який-небудь склад правопорушення, те податковіоргани не вправі застосовувати санкції.
Суб'єктами податковоївідповідальності в податковому законодавстві названі: платники податків,збирачі податків, банки й інші кредитні організації. У залежності від суб'єктавідповідальності чинне законодавство встановлює три самостійних види податковоївідповідальності:
1. Відповідальність платниківподатків за порушення порядку числення і сплати податків;
2. Відповідальність збирачівподатків за порушення порядку утримання і перерахування в бюджет прибутковогоподатку з фізичних осіб;
3. Відповідальність банків іінших кредитних організацій за невиконання (несвоєчасне виконання) платіжнихдоручень платників податків.
Суворість мір податковоївідповідальності стала одним із самих серйозних основ для початку компанії пореформуванню податкової системи в цілому. Крім того, податкове законодавство вданий час є єдиною галуззю, у якій твердість системи покарань сполучається звідсутністю яких-небудь гарантій, процедур і спеціальних механізмів накладенняі застосування стягнень, невід'ємно властивій будь-якій іншій системі мірвідповідальності. Зокрема, у податковому законодавстві дотепер до кінця невирішене питання про підстави й умови звільнення від відповідальності платникаподатків при наявності в його діянні складу правопорушення. Так, законодавчіакти по оподатковуванню взагалі не регулюють це питання, що викликає ситуацію,при якій даний пробіл починають заповнювати підзаконні акти й актиправоприменительных органів, що не завжди виправдано й обґрунтовано. Алезрештою буде прийняті довгоочікуваний податковий кодекс і стане ясно чистане податкова відповідальність окремим видом юридичної відповідальності,виливши у фінансову чи відповідальність так і залишиться різновидомадміністративної.
Відмінністьконституційної відповідальності від політичної полягає в тому, що підставоюконституційної відповідальності для вищих посадових осіб є порушення їхніхконституційних обов'язків, тоді як політична відповідальність означає тільките, що посаду обличчя займає, що вищу державну, може позбавитися політичноїпідтримки в силу тієї чи іншої причини.
Міри юридичноївідповідальності не слід змішувати з іншими мірами, що також можуть мати примусовийхарактер і зовні дуже подібні з мірами юридичної відповідальності, але маютьзовсім інше призначення. Це міри медичного характеру, коли обличчя, що зробилозовні протиправну дію, визнається несамовитим і в залежності від характеру іступеня захворювання примусово міститься в медичну установу. Це міриадміністративного характеру — вилучення зброї, заборона на виїзд із карантинноїзони тощо .
Іноді можна зустріти іншийрозподіл юридичної відповідальності на види:
— Штрафна, каральна відповідальністьзастосовується за злочини або адміністративні чи дисциплінарні провини.Виникнення і рух цієї відповідальності протікає тільки в процесуальній формі івизначається актами державних органів і посадових осіб, наділених відповіднимиправомочиями. Цей вид відповідальності включає наступні стадії:
· обвинуваченнявизначеного обличчя в здійсненні конкретного чи злочину провини;
· дослідженняобставин справи про правопорушення;
· ухваленнярішення про чи застосування незастосуванні санкції, вибір у її межах конкретноїміри чи покарання стягнення;
· виконання чи стягнення покарання, призначеного правопорушнику;
· своєріднимнаслідком застосування штрафної, каральної санкції є «стан наказанності»(судимість — у карному праві, наявність стягнення — у трудовому йадміністративному), що тягне деякі правообмеження і більш строгувідповідальність при рецидиві. До штрафної, каральної відповідальностівідносяться карна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність.
Правовостановчавідповідальність полягає у відновленні незаконно порушених прав, у примусовомувиконанні невиконаного обов'язку. Особливість цього виду відповідальності втім, що в ряді випадків правопорушник може сам, без утручання державнихорганів, виконати свої обов'язки, відновити порушені права, припинитипротиправний стан. На цьому засновані додаткові санкції, застосовувані доправопорушника в процесі здійснення цих відносин відповідальності (пені,штрафи, інші міри спонуки). Правовосстановча відповідальність виникає з моментуправопорушення і завершується відновленням (у встановлених законом межах)порушеного правопорядку. Процесуальні норми регулюють реалізацію цього видувідповідальності у випадку суперечки (у суді, арбітражі) чи відмовленняправопорушника відновити порушений правопорядок (виконавче виробництво).
У процесі здійснення відповідальностіможуть застосовуватися передбачені законодавством примусові міри, щозабезпечують виробництво в справі про правопорушення — міри забезпеченнядоказів (обшуки, виїмки й ін.) чи виконання рішення (опис чи майна йоговилучення й ін.), а також запобіжного заходу (відсторонення від роботи,затримка, утримання під вартою й ін.). Ці примусові міри носять допоміжнийхарактер. Їхнє застосування залежить від ваги правопорушення, але не міститьйого підсумкової правової оцінки (їх застосуванням не вичерпується і незважується питання про відповідальність за правопорушення), при застосуваннісанкції вони поглинаються призначеним покаранням, стягненням, примусовимвиконанням.3.Регламентація юридичної відповідальності у підприємництві
Основою, якавизначає регламентацію юридичної відповідальності у підприємництві є системагосподарського законодавства. Вона складається із системи статусних, абокомпетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становищегосподарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Цізакони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так,загальні закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» поширюютьсяна всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційніформи підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правовіумови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальнихзаконів цієї групи належить Закон України від 14 травня 1992 р. «Пробанкрутство», який визначає умови та порядок визнання підприємств (юридичнихосіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.
Крім загальнихзаконів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правовестановище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це ЗаконУкраїни від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», яким визначаютьсяпоняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств,які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна іпідприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р.«Про сільськогосподарську кооперацію» враховує особливості правового становищакооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад — ЗаконУкраїни від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування», в якомурозділ IV «Підприємства з іноземними інвестиціями» врегульовує особливостіправового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічнорегулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничихкооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.
Іншим інститутомгосподарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правовестановище та юридичну відповідальність об'єднань підприємств: асоціацій,корпорацій, концернів, консорціумів тощо.
Загальний порядокстворення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється Законом «Пропідприємства в Україні» (об'єднань кооперативів у сільському господарстві — Законом «Про сільськогосподарську кооперацію»). До цього правового інститутувходять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента Українипро об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку;транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств;нафтової, газової, нафтопереробної промисловості танафтопродукто-забезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти:установчі договори, статути об'єднань.
Об'єднанняпідприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавстваУкраїни, яке ґрунтується на двох основних законах — від 18 лютого 1992 р. «Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності» та від 29 листопада 1993р. «Про Антимонопольнийкомітет України». Це специфічне законодавство, яке покликане виконувати функціюзахисту ринків України від зловживання монопольним становищем окремимигосподарюючими суб'єктами. Названі закони створюють правову основу дляобмеження і попередження монополізму, недопущення у підприємництвінедобросовісної конкуренції, здійснення державного контролю за виконанням вимогантимонопольних законів. Загалом норми цих законів забороняють монополії,контракти і змови щодо обмеження конкуренції у виробництві та реалізаціїпродукції (робіт, послуг), угоди з монопольного встановлення цін та іншімонопольні явища і дії.
Фундаментальнимінститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які наоснові Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» регулюють відносинищодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народномугосподарстві. До цього інституту входять нормативні акти:
· проуправління державною власністю. Це в основному укази Президента України,постанови Кабінету Міністрів, які деталізують положення ст. 31-39 (про державнувласність) Закону України «Про власність». Стосовно державного сектора ці активстановлюють правовий режим державного майна, яке знаходиться у повномугосподарському віданні державних підприємств або оперативному управлінніказенних підприємств та державних установ;
· прооренду державного та комунального майна;
· проприватизацію державного майна.
Окремим важливимінститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного(контрактного) права. Значення його обумовлене тим, що інститут господарськогозобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видівгосподарських відносин. Діюча система законодавства про договірне господарськеправо ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі видидоговорів. Кодифіковані акти — це: Цивільний кодекс України, що містить нормипро зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Закон «Про підприємства вУкраїні», в ст. 21 якого йдеться про господарські відносини підприємства, а вст. 31 — про відповідальність за порушення договірних зобов'язань; Арбітражнийпроцесуальний кодекс України, ст. 10 та 11 якого встановлюють загальний порядокурегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірваннігосподарських договорів.
Законодавство прорегулювання ринків капіталу, яке ґрунтується на Законі «Про власність», охоплюєтакі основні закони і декрети:
· ЗаконУкраїни від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність» з наступнимизмінами та доповненнями;
· ЗаконУкраїни від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів вУкраїні», який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринкуцінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їхпохідних в Україні;
· Закон від10 грудня 1997 р. «Про національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні», який визначає правові основиобігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні;
· ЗаконУкраїни від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу», який визначаєумови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницькудіяльність щодо обігу цінних паперів в Україні;
· ДекретКабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. «Про довірчі товариства», якимвизначено поняття довірчого товариства, особливості його створення тадіяльності;
· ДекретКабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютногорегулювання і валютного контролю». Він установлює режим здійснення валютнихоперацій на території України, визначає загальні принципи валютногорегулювання, повноваження державних органів і функцій банків та іншихкредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права йобов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю,відповідальність за порушення валютного законодавства;
· УказПрезидента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційні фонди таінвестиційні компанії». Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фондита інвестиційні компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційнихкомпаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державногоконтролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.
Законодавство прострахування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями,створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств здодатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами тадієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичнихосіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошовихфондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів(страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюєтьсяна державне соціальне страхування.
Антимонопольнезаконодавство, як атрибут правової системи ринкового спрямування, представленев першу чергу Законом України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізмуі недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності, якийвизначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недолущеннянедобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державногоконтролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. До ньоговідносяться також Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольнийкомітет України», Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист віднедобросовісної конкуренції», який визначає правові засади захистугосподарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, та іншінормативні акти.
/>Висновок
Юридична відповідальність сполучається з державним осудом, осудженням поводженняправопорушника. Саме державний осуд допомагає викликати такі почуття, що можутьзробити істотний виховний вплив на осіб, що допустили протиправне діяння.Наприклад, приміщення хворого в психіатричну чи лікарню митний огляд облич, щоперетинають границі держав, чи вилучення майна його власником у сумлінногонабувача не супроводжуються осудом, осудженням цих облич, хоча і носять незовсім сприятливий для них характер.
Юридичнавідповідальність, будучи однієї з форм соціальної відповідальності, у той жечас по цілому спектрі ознак відрізняється від всіх інших видів.
Насамперед, воназавжди оцінює минуле: це відповідальність за дію (бездіяльність), що вже маломісце, відбулося, тобто юридична відповідальність — відповідальність ретроспективна.Цим юридична відповідальність відрізняється від організаційної, політичний іінших видів відповідальності, звернених у майбутнє (наприклад, у постановіякої-небудь громадської організації визначається, що «товариш Ім'яреквідповідає за проведення заходу». Тут у наявності або організаційна, абополітична відповідальність і мова йде про відповідальність товариша Ім'ярек умайбутньому, якщо цей захід буде зірване".
Далі, юридичнавідповідальність установлюється за порушення правових вимог, а не за їхнє виконання.На жаль, дуже часто можна зустріти штампи, коли «прописують» узаконопроектах відповідальність за дотримання правових положень: за достовірнуінформацію ( а треба за недостовірну), за виконання договірних зобов'язань (атреба за порушення і т.п.).
/>Списоквикористаної літератури
1. Іванов В. Вступ до теоріїправа., Харків., Скіф, 2004р.
2. Щербина В. Господарськеправо., Київ Юрінком Інтер 2003р.
3. Венгеров А.Б. Теориягосударства и права: Учебник для юридических вузов. – К.: Новый Юрист, 2004. –624с.
4. Навроцький В.О. Наступністькримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960р. та2001р.). К. Атіка. 2001.
5. Науково-практичний коментардо Кримінального кодексу України. Під заг. ред. Потебенька М.О., ГончаренкаВ, Г. Загальна частина. — К.: Форум, 2001.