Суб’єкти кримінального процесу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР
КУРСОВА РОБОТА
з курсу
„Кримінальний процес України ”
Тема:
Суб’єкти кримінального процесу
Виконала:
студентка Vкурсу
заочного факультету №2
МЕЛЬНИК Світлана Григорівна
Перевірив:
_____________________________________
ЧЕРКАСИ
2009

ЗМІСТ
ВСТУП
1.        Поняття такласифікація суб’єктів кримінального процесу
2.        Загальнахарактеристика суб’єктів кримінального процесу
Особи, які ведутькримінально-процесуальне провадження
Особи, які мають тавідстоюють у кримінальному процесі свої інтереси
Учасники процесу, яківідстоюють інтереси інших осіб
Особи, які сприяютькримінальному процесу і здійсненню правосуддя
3.        Процесуальнаправоздатність і дієздатність суб’єктів кримінального процесу
Задачі
Висновки
ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП
В Україні на сучасному етапі її розвитку відбувається вдосконаленняправової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій івстановлені гарантії реалізації й захисту їх прав і свобод, визначенихКонституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріпленіці права й інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевомузаконодавстві, а також для встановлення процесуального порядку їх захисту.
Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і прицьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов’язки ми маємо.
Актуальність теми дослідження. Кримінальний процес– це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органівдізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю йпокаранню винних та недопущенню покарання невинних. А також – системаправовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності вказаних органів один зодним, з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами,громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сферикримінально-процесуальної діяльності.
Кримінально-процесуальна діяльність за своїмзмістом являє собою систему передбачених законом процесуальних дій і рішеньорганів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктівкримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальніправовідносини або виступають їх наслідком. [3, c.15]
Процесуальні правовідносини можна розглядати якправову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи такихправовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт –поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язкисуб‘єктів. Тож можемо говорити про те, що поняття суб’єкту кримінальногопроцесу є ключовим.
Тема є актуальною,оскільки участь осіб вкримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав таобов’язків кожного суб’єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ходікримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальноївідповідальності – суттєвого обмеження її прав та свобод.
Крім того, ця тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів.Вони повинні чітко знати, хто має залучатися до участі в кримінальному процесіі які права та обов’язки при цьому ці особи матимуть.
Об’єктом дослідження цієї курсової роботи єзаконодавство України.
Предмет дослідження – суб’єкти кримінальногопроцесу.
Мета – аналітичне дослідження процесуальногостатусу всіх суб’єктів кримінального процесу.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
-          дослідити поняття суб’єктів кримінального процесу,
-          охарактеризувати основні групи суб’єктів кримінальногопроцесу та кожного із суб’єктів зокрема,
-          вирішення задач.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники,навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теми„Суб’єкти кримінального процесу”.
Методологічнаоснова. У курсовій роботі використовується історично-правовий,типологічно-порівняльний і комплексно-системний метод.
Практичнацінність. Матеріали та результати курсової роботи можуть бути використані длямайбутніх правових досліджень.
Структурадослідження. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків, спискувикористаних джерел.

1.  Поняттясуб’єктів кримінального процесу
Осіб, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносиниу зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язкирегламентуються чинним законодавством визначають як суб'єктів кримінальногопроцесу. Тобто, усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини,незалежно від підстав, обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінальногопроцесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, єсуб'єктами кримінального процесу.
З визначення суб’єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони єйого учасниками. І насправді використання в науковій літературі поняття“суб’єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім недавно. В цьому є деякаособливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і є учасникамипроцесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїйроботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саместосовно кримінально-процесуального їх значення [3, c.74].
У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступаютьпо-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюєтьсяпроцесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої права ізаконні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїхпосадових обов'язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя(слідчий, прокурор, суддя і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представникцивільного позивача, захисник і т, д.); четверті — притягаються до участі впроцесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).
Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку,передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутніобставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені в законі права та обов'язки (законвизначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх правта обов'язків у встановленому порядку;
г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;
д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідністьінших учасників процесу;
є) мають право на забезпечення особистої безпеки;
є) вступають у процесуальні правовідносини;
ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язківабо порушення прав інших учасників. [9, c.65]
За характером виконуваних функцій, завдань і свогопроцесуального статусу суб’єктів кримінального процесу поділяють на чотиригрупи.
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньоздійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчоговідділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор,обвинувач. Загальним дляних є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих надосягнення завдань кримінального процесу.Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не зацікавлені в результатах справи. Законгарантує державний захист цихосіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійсненнябудь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес:потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольноїформи досудової підготовки матеріалів, цивільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюдислід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала від злочину але допорушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси«третіх осіб»: захисник, представникцивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те,що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можутьбути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваноюними функцією.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок,заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судовогозасідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальномусудочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. [3,c.80]

2. Загальна характеристика суб’єктівкримінального процесу
 
2.1Особи, які ведутькримінально-процесуальне провадження
До числа суб'єктів кримінального процесу даної категоріїналежать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, якапровадить дізнання, прокурор, суддя(суд). [9, c.69]
Слідчий — суб'єкт кримінального процесу, уповноваженийпровадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справахпровадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчимиподаткової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.
Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під часрозслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки,проводять розслідування в одному і тому ж процесуальному порядку. Слідчийзобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу таприйняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжитизаходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав тазаконних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявленняй усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпеченняправильного застосування закону. [2,c.35]
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та іншіпередбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.
Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкіпроцесуальні повноваження (ст.114 КПКУ)
Начальник слідчого відділу має наступний процесуальний статус:
має право перевіряти кримінальні справи,давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягненняяк обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, пропровадження окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому,доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь упровадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство,користуючись при цьому повноваженнями слідчого (ст.114 -1 КПКУ)
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому [11, c.47]
Органи дізнання. Досудове розслідування включає у себедосудове слідство та дізнання. Дізнання це діяльність певних адміністративних органівдержави, яка випливає із завдань попередження, припинення і забезпеченнярозкриття злочинів, виконання котрих для одних із цих органів обумовлюєтьсябезпосередньо їхнім призначенням, а для інших — особливими умовами, в яких вонизнаходяться, і полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявахознак події злочину і у виявленні обставин, що перешкоджають виникненнюкримінальної справи, шляхом проведення кримшально-процесуальних іоперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення покримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчихдій.
Сутність дізнання полягає в доказуванні, здійснюваномуневідкладно після отримання повідомлення про злочин чи при безпосередньому йоговиявленні (збиранні, закріпленні, дослідженні та перевірці доказів), а також впопередженні злочинів та запобіганні продовженню злочинних дій та спробпідозрюваних протидіяти встановленню істини (ст.114 -1 КПКУ).
Органи дізнання — це державні органи і посадові особиоперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які наділені правомпровадження кримінально-процесуальних дій за відсутності можливості їхпроваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію розслідування,забезпечуючи виконання завдань кримінального процесу і досягнення метиправосуддя. [6, c.56]
Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органибезпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; командири військовихчастин, з'єднань.Керівники військових установ та Військова служба правопорядку у Збройних силахУкраїни — щодо злочинів, які вчинені військовослужбовцями тавійськовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройнихсил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуваннівійськової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах. Митні органи — у справах проконтрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів,лікувальних та трудових профілакторіїв — у справах про злочини противстановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а такожу справах про злочини, вчинені в розташуванні вказаних установ. Органи державного пожежного нагляду —у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонноїохорони — у справах про порушення державногокордону; капітани морських суден, що перебувають удалекому плаванні(ст.101 КПКУ).
Кожен з названих органів здійснює дізнання в межах своєїкомпетенції. Закон надав лише органам міліціїправо провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесенодо компетенції іншого органу дізнання, а капітанам морських суден—про всізлочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. Саме тому ці органи дізнання в літературідеколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією. [2, c.67]
Завдання органу дізнання. Згідно зі ст.4 КПК України на орган дізнання покладається обов'язок порушитикримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнаннязобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожномувипадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів довстановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи,яка вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинногодіяння.
Факт розкриття злочину в практичній діяльності органівдосудового розслідування формально ототожнюється зі затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. [12, c.245]
Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тому обсязі, якимкористується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора щодо питань пропритягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення,про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа,яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але неприпиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові довиконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжногозаходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб,які вчинили злочин.
Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дійзакон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а «органдізнання». Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання,обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання (ст.103 КПКУ)
Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображаєтьсярішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив органдізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.
Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зіст, 121 Конституції України покладаються:
— представництво інтересів громадян або держави в суді увизначених законом випадках;
— наглядза додержанням законів органами досудового слідства,дізнання та оперативно-розшукової юрисдикції;
— підтриманнядержавного обвинувачення в суді;
— наглядза додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, атакож при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободигромадян. [1, c.15]
Представництво прокурором інтересів громадян чи держави всуді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та іншихдій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод ізаконних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати.Частково функціяпредставництва може здійснюватись і в стадії досудового розслідування.
Формами представництва є: звернення до суду з позовнимизаявами, участь у судовому розгляді справи і використання при цьому своїхповноважень обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційногоподання на судові рішення або заяви про перегляд справи в порядку виключногопровадження за нововиявленими обставинами.
Прокурор підлягає відводу за тими самими підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні досудовогослідства у справі, підтримував обвинувачення в суді або робив висновок прирозгляді справи в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини неможуть бути підставою для відводу. [4,c.15]
Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді,розв'язується судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором (ст.58 КПКУ)
Підтримка державного обвинувачення — одна з функційпрокурора, яка полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи івикористанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захиступрав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя іневідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу,якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави тасуспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів іпідкорення їх тільки закону, своєчасно вжити передбачених законом заходів доусунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, сприяти виконаннювимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленнюсудових рішень, що ґрунтуються на законі (ст.227 КПКУ)
Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення,а також потерпілий у справах приватного обвинувачення (справах, передбаченихчастиною 1 статті 27 КПК України) та в справах, де прокурор відмовився відобвинувачення, який у відсутності прокурора виконує функцію обвинувачення ікористується правами обвинувача.
У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправівимагати продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримуєобвинувачення. Обвинувачяк учасник процесу з'являється в стадіях судового розгляду справи. [10, c.117]
Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнімпереконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, береучасть у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодоклопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводузастосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функціюправосуддя. Згідно зі ст.124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом тасудами загальної юрисдикції.
Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначенихзаконом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення судувиносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій територіїдержави.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судовеслідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину тапризначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчіповноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має право:винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направитисправу на додаткове розслідування.
Для виконання своєї функції судді наділяються не тільки суттєвими повноваженнями, а йстатусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений ісправедливий розгляд справи.
Судді, слідчі, особи, які проводять дізнання, прокурор маютьправо на забезпечення безпеки в передбачених законом випадках і відповідно до положень ст. 52-1-52-3КПК України.
2.2 Особи, які мають та відстоюють у кримінальномупроцесі свої інтереси
Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесустановлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільнийпозивач, цивільний відповідач та правопорушник у справах протокольної формидосудової підготовки | матеріалів.
Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому закономпорядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПКУкраїни). Притягненняяк обвинуваченого відбувається у стадії досудового розслідування, коли зібранідостатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою. Після відданнядо суду обвинувачений стає підсудним.
Обвинувачений не вважається винним, доки його винність небуде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, щонабрав законної сили. [8, c.563]
Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в чому його обвинувачують; даватипоказання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показаннята відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скаргина дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді тасуду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усімаматеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, аза наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.
Обвинувачуваний має право на повагу до його честі й гідності, захист його життя іздоров'я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, даватипоказання рідною мовою і безкоштовно користуватися допомогою перекладача.
Підозрюваний. Підозрюваним визнається:1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якоїзастосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст.43 -1 КПКУ)
Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється;давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подаватидокази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокуроромправомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадитьоперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватисьрідною мовою та безоплатною допомогоюперекладача, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [10, c.237]
Відповідно допринципу презумпції невинуватості підозрюваний має право на поводження з ним якневинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності. Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самомупорядку, що й реалізація прав обвинуваченим.
Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної,фізичної або матеріальної шкоди і яка визнана потерпілою мотивованим рішеннямособи, в провадженні якої знаходиться справа (ст.49 КПКУ)
Надання особі правового статусу потерпілого є способомкримінально-процесуального захисту його прав. Про визнання громадянина потерпшим або про відмову в цьому слідчий,особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Потерпілий має право: давати показання у справі абовідмовитися від давання показань; подаватидокази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи змоменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідствоне провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовомурозгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадитьдізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок абоухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — назабезпечення безпеки. [3, c.90]
Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто даватипоказання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснюватипромови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовнокористуватись допомогою перекладача. Він також вправі вимагати відшкодуваннязаподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можутьйого близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПКУкраїни). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, ріднібрати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України).
Потерпілий зобов'язаний:
1) з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, У разі нез'явлення без поважнихпри чин підозрюваний може бутидоставлений у порядку приводу;
2) давати правдиві показання. За давання неправдивих показаньпотерпілий несе кримінальну відповідальність.
Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа абоорганізація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогупро його відшкодування у порядку кримінального судочинства.
Заява про цивільний позов подається тому органу, упровадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинніперевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальноїсправи. Про визнання цивільним позивачем абопро відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурорта суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу. Після того як цю особу визнано цивільним позивачем, вона стаєучасником процесу та набуває прав, передбачених ст. 50 КПК України.
Цивільний позивач має право: подавати докази; заявлятиклопотання; брати участь у судовому розгляді; просити органи дізнання, слідчогота суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову; підтримуватицивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінченнядосудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, якапровадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги навирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову, а занаявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Якщо в результаті злочину громадянину заподіяно не тількиматеріальної, а й фізичної або моральної шкоди, він може виступити в процесіодночасно і як цивільний позивач, і як потерпілий. Про визнання цього громадянинаодночасно і позивачем, і потерпілим у справі слідчий, особа, яка провадитьдізнання, або прокурор виносять постанову,а суд — ухвалу. [12, c.258]
Цивільний позивач зобов'язаний за вимогою органу дізнання,слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своємурозпорядженні, пов'язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач нез'явиться у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає занеможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається безрозгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядкуцивільного судочинства.
Цивільнийвідповідач. Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальномупроцесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин,— обвинувачений. Проте у деяких випадках ця відповідальністьпокладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які йменуються цивільнимивідповідачами. Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни,піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи й організації, яків силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діямиобвинуваченого.
За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіянунеповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього немаємайна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди,остання має бути відшкодована його батьками.[5]
Про притягнення як цивільного відповідача особа, якапровадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Цивільнийвідповідач має право: заперечувати проти пред'явленого позову; подавати докази;заявляти клопотання, а за наявності відповідних підстав — на забезпеченнябезпеки; знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, змоменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких до-судове слідствоне провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовомурозгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадитьдізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок таухвалу суду в частиш, що стосується цивільного позову (ч. 2 ст. 51 КПКУкраїни).

2.3 Учасники процесу, які відстоюютьінтереси інших осіб
Захисник — це учасник кримінального процесу, на якогопокладено функцію захисту, і в силу цього він зобов'язаний використовувати всізазначені в законі засоби і способи з метою з'ясування обставин, щовиправдовують підзахисного чи пом'якшують його відповідальність. Як захисники допускаються особи, якіє фахівцями в галузі права. Згідно з частиною першою ст. 59 Конституції Україникожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Ст. 44 КПК України визначає, щозахисником може бути будь-яка особа, яка запрошена і уповноважена самимобвинуваченим (підозрюваним, підсудним, засудженим) чи призначена відповідно дозакону здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного,обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхіднуюридичну допомог при провадженні у кримінальній справі.
З моменту закінчення досудового слідства як захисникидопускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого,його опікуни або піклувальники. Захисником не може бути особа, яка маєсудимість. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органахвнутрішніх справ, служби безпеки, державного управління, Виходячи з такогоположення, особи, що мають відповідний юридичний статус, не можуть допускатисьдо участі в справі як захисник. [8, c.385]
Одна й та сама особа не може бути захисником двох або кількохпідозрюваних, обвинувачених і підсудних, якщо інтереси захисту одного з нихсуперечать інтересам захисту іншого.
Захисник допускається до учасгі в справі в будь-якій стадіїпроцесу.
У випадках, коли участь захисника є обов'язковою, близькіродичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть братиучасть у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем угалузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисточи за Дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадитьдізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд—ухвалу.
Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача. Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справіможуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники,управомочені в силу закону представляти під час провадження у кримінальнійсправі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача іцивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженніякої перебуває справа.
Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники;представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вонипредставляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що єцивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуютьсяпроцесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
2.4 Особи, які сприяють кримінальномупроцесу і здійсненню правосуддя
Свідок. Свідком є учасник кримінального процесу, який не маєстатусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якомувідомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутніобставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо вінстав очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор,голова місцевої адміністрації, судця, президент держави тощо) може бутидопитаний як свідок. Віксвідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силусвого розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення для справи. [9, c.112]
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані,що їй відомі будь-які обставини, які стосуються справи (ст. 68 КПК України).Нездатність особи через свої психічні чи фізичні вади правильно сприймати тіабо інші явища та давати про них об'єктивні показання унеможливлює її участь усправі як свідка.
Відповідно до приписів ст. 69 КПК України не можуть бутидопитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудногопро обставини, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків;адвокат.
Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою і вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показаньу тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важкотримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення по нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхомзастосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями52-1-52-5 КПК України. Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та датиправдиві показання. [9, c.120]
Експерт. Особливе значення в вирішенні завдання встановленняоб'єктивної істини в процесі мають різні речові докази та експертні дослідженняречових джерел доказової інформації. Згідно зі ст. 75 КПК України як експертможе бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні спеціальні знання длявинесення висновку з питань, що досліджуються.
Спеціальні знання — сукупність сучасних теоретичних знань іспеціальних практичних умінь і навичок у галузі науки, мистецтва чи ремесла,набутих у результаті фахової підготовки або професійного досвіду роботи, щовикористовуються з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів.
Експертиза в кримінальному процесі — це проваджуване впередбаченій законом формі компетентними особами за постановою слідчого (особи,що провадить дізнання, прокурора або суду) дослідження різних об'єктів, явищ іпроцесів, які містять доказову інформацію, з використанням спеціальних знань, спрямованена з'ясовування обставин, які мають значення для вирішення завданькримінального процесу.
Експерт — це незацікавлена в справі особа, що володієспеціальними знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва аборемесла і яка залучаться у встановленому законом порядку до участі вкримінальному процесі для провадження експертизи. Експертиза може бути призначена та проведена відповідними спеціалістами в будь-якій галузі людських знань, за винятком права. Експерт дає висновок від свого імені та несе за ньогоособисту відповідальність. Висновокексперта має значення самостіиноговиду доказів у кримінальному процесі. Правовий статус експерта, певні вимоги донього встановлені ст. 62, 75, 77, 196,200-201, 310-311 КПК України, законом України «Про судову експертизу»та підзаконними нормативними актами.
Спеціаліст Спеціалістом у кримінальному процесі визнаєтьсябудь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідніспеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями,навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст, 128-1 КПК Українизалучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранніта дослідженні доказів. [5]
Як спеціалістом так і експертом можуть бути особи, яківолодіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст,використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженніслідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та оглядідоказових матеріалів, застосуванні для цього необхідних технічних засобів,наприклад засобів так званої «польової криміналістики» при оглядімісця події, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази іформулює висновки по поставлених перед ним питаннях, які мають значеннясамостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висновок,який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогув збиранні доказів. Тому процесуальне становище спеціаліста й експерта різне.
До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить двіосновні вимоги: бути не зацікавленим в результаті справи та матинеобхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.
Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженніяких може, бути залучений спеціаліст.
Поняті. Залучення понятих у кримінальному процесі має на метістворення необхідних умов для об'єктивного та правильного провадження слідчихдій, засвідчення та закріплення доказів.
Ст. 127 КПК України передбачає обов'язкову участь не меншедвох понятих при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб тапредметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, описі майната освідуванні. [5]
Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані усправі повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими потерпілий, родичіпідозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів дізнання тадосудового слідства.
Поняті зобов'язані:
• бути присутніми під час провадження слідчої дії;
• після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколіфакт, зміст та результати цієї дії;
• не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, якістали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (функції понятого).
Поняті мають право:
робити зауваження і заяви з приводу проваджуваних з їх участюслідчих дій, які підлягають занесенню до протоколу;
• знайомитись з протоколом слідчої дії, проваджуваної з їх участю;
• одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з участю в кримінальнійспразі,
• на забезпечення особистої безпеки.
Поняті несуть кримінальну відповідальність згідно зі ст, 387Кримінального кодексу України за розголошення без дозволу прокурора, слідчогоабо особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудовогослідства чи дізнання, якщо були попереджені в установленому законом порядку прообов'язок не розголошувати такі дані.
Перекладач. Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бутизалучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіємовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуютьсябудь-які учасники процессу.
Перекладачзобов'язаний:
• з'явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурораабо суду;
• здійснити повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його правильність своїм підписом у відповідних процесуальних документах;
• заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що вказуютьна його зацікавленість у справі чи залежність від інших учасників процесу;
• не розголошувати без дозволу слідчого дані досудового слідства;
• додержуватися порядку судового розгляду. [5]
Секретар судового засідання — учасник кримінального процесу,в процесуальні обов'язки якого входить ведення та засвідчення своїм підписомвірності протоколу судового засідання та розпорядчого засідання суду.
Він виконує за дорученням судді також необхідні організаційніфункції: повідомляє учасників процесу про час і місце розгляду справи, з'ясовуєпричини нез'явлення та інформує про це суд, виконує інші доручення головуючогопо забезпеченню судового процесу (вручає копію вироку), надає можливістьознайомлення з протоколом судового засідання тощо. [6, c.90]
Секретар судового засідання повинен бути не зацікавленим у результатах справи.
Заявник — особа, яка заявила про злочин. Заявник є учасникомкримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи. Саме на цій стадіїособа, яка заявила про злочин, має статус заявника. Далі — у стадіях досудовогорозслідування та судового розгляду — така особа, залежно від підстав, виступаєабо як потерпілий, якщо їй заподіяно шкоду, або як свідок, якщо вона була лишеочевидцем вчиненого злочину. Інколи заявник стає й обвинуваченим, якщоз'ясується, що він сам вчинив злочин.
На заявникові лежить обов'язок давати правдиві повідомлення.Він несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про щойого має бути попереджено при отриманні від нього заяви.
Заявник має право ознайомлюватися з протоколом отриманнязаяви, робити зауваження та доповнення або ж власноручно викласти свою заяву.

3. Процесуальна правоздатність і дієздатність суб’єктівкримінального процесу
Момент виникнення правоздатності залежить від того, у якійякості виступає дана особа. Для групи суб’єктів цей момент пов'язаний з наданням державою компетенціївідповідній особі (органу) і настає з призначення на посаду (створення органу);для обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного — пов'язаний з виникненнямкримінальної правоздатності і відсутністю обставин, що виключають провадження усправі (ст.6 КПК).
Для потерпілого, цивільного позивача і відповідача створюєтьсясамим фактом вчинення злочину з заподіянням конкретної шкоди; для захисника — 1) одержанням спеціальних знань в галузі права і 2) наданням права наздійснення юридичної допомоги; у випадках і порядку, передбаченому законом (дляродичів — п.11 ст.32 КПК) правоздатність захисника виникає при досягненні 18років; для представників — також пов'язаний з досягненням визначеного віку(ст.52 КПК), законних представників — при наявності встановлених закономзв'язків. При цьому недієздатні, обмежено дієздатні і неповнолітні маютьпроцесуальну правосуб'єктність. [5]
Виникнення правоздатності в 3-й групі суб'єктів неможливе без типових ознак, які, однак,неконкретизовані в КПК: для свідка — це наявність правильно сприйнятихвідомостей про обставини, що відносяться до справи незалежно від віку (ст.68КПК), для експерта — наявність необхідних знань для дачі висновку (ст.75 КПК),для перекладача — здатність здійснювати достовірний і точний переклад,обумовлена рівнем освіти, віком і знанням мови.
Кримінально-процесуальна дієздатність виникає з настаннямпевного юридичного факту, з яким закон пов'язує початок участі суб'єкта всудочинстві. Виникнення дієздатності у першої групи суб'єктів пов'язують з обов'язком реалізації прав іобов'язків у силу своєї компетенції. Для суб'єктів І групи — з обов'язком прийняти скаргу впорядку ст.ст. 4, 97 КПК Україна і вирішити її по суті, тобто з порушеннямкримінальної справи і (чи) прийняттям її до свого провадження. Для суду зокрема- з одержання справи від прокурора в порядку підсудності, надходженням скаргипотерпілого по справах приватного обвинувачення. Дієздатність суб'єктів 2-ї та 3-ї груп виникає зволевиявленням державного органу чи посадової особи, яке виражається увідповідному процесуальному документі про присвоєння процесуального статусу. [3, c.121]
Так, дієздатність підозрюваноговиникає з моменту складання протоколу затримання чи постанови про застосуваннязапобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення і допиту в цьому статусі (ст.43-1, 106 КПК). Дієздатністьобвинувачуваного — змоменту винесення постанови про залучення до участі в кримінальній справі в ційякості (ст.132 КПК) чи з порушення суддею кримінальної справи по справахприватного обвинувачення, за матеріалами в протокольній формі. Дієздатність потерпілого настає з моменту винесення постанови про визнання його таким (ст.49 КПК); захисника — з винесення постанови про допуск до участіу справі за запрошенням (угодою) чи за призначенням (ст.44 КПК). Моментвиникнення дієздатності свідка пов'язаний із врученням йому повістки (ст.166 КПК), експерта — з винесеннямпостанови про призначення судової експертизи (ст.75, 76, 196 КПК), перекладача- із складанням протоколу про його участь у справі в даній якості (ст.128 КПК). [5]
Розділ 4 КПК України передбачає перелік обмежень, наявністьяких не допускає виникнення дієздатності. При цьому мова буде йти про конкретнудієздатність по конкретній справі.

ЗАДАЧІ
Задача 1. В місцевий суд надійшли дві кримінальних справи: одна зазвинуваченням Примака за ст. 115 (навмисне вбивство), інша – за звинуваченнямЄжова за ч.1 ст.121 КК (навмисне тяжке тілесне ушкодження).
Яким повинен бути склад суду під час розгляду цих справ у судовомузасіданні?
Відповідь: Згідно Статті 17 КПК/> кримінальні справи розглядаються в судіпершої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за виняткомвипадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
/>Кримінальні справи про злочини, за які законом передбаченопокарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років,розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб,якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. [5]
/>Кримінальні справи про злочини, за які закономпередбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі,в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьохнародних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правамисудді.
/>Тож оскільки санкція ч.1 ст.121 КК (навмисне тяжкетілесне ушкодження) передбачає до 8 років позбавлення волі, справа за звинуваченнямЄжова за має розглядатися в суді першої інстанції одноособово суддею, який дієвід імені суду. [4, c.46]
Кримінальна справа за звинуваченням Примака за ст. 115 (навмисневбивство) в суді першої інстанції має розглядатися судом у складі двох суддів ітрьох народних засідателів (які при здійсненні правосуддя користуються всімаправами судді), оскільки ч.2 ст.115 передбачена можливість призначення покаранняу вигляді довічного позбавлення волі [4, c.45]. .
Задача 2. В судовому засіданні розглядалася кримінальна справа позвинуваченню Підбережного за ч.1 ст. 189 КК України (вимагання). Післядослідження доказів в судовому засіданні прокурор відмовився від обвинувачення.
Яке рішення у зв’язку з цим повинен прийняти суд? Які наслідки відмовипрокурора від обвинувачення? Яке процесуальне становище прокурора в суді 1-їінстанції?
Відповідь: Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор керується законом ісвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи.Якщо він переконається, що дані судового слідства не підтверджуютьпред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися відобвинувачення та у своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому разі суд роз'яснюєпотерпілому та його представникові їх право вимагати продовжити розгляд справиі підтримувати обвинувачення (ч. З ст. 264 КПК).
Прокурор— суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст. 121 Конституції України покладаються, зокрема, представництво інтересів громадян абодержави в суді у визначених законом випадках, підтримання державного обвинуваченняв суді.
Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає уздійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованихна забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і законних інтересівгромадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати.
Підтримка державного обвинувачення — одна з функцій прокурора, якаполягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і використанніповноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту правпотерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя іневідворотності кримінальної відповідальності.
Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цьоговимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства,і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їхтільки закону, своєчасно вжити передбачених законом заходів до усуненняпорушень закону, від кого б вони не виходили, сприяти виконанню вимог законупро всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судовихрішень, що ґрунтуються на законі. [12, c.309]

ВИСНОВКИ
Аналіз теоретичних, наукових джерел та відповідногозаконодавства з досліджуваної тематики дозволяє зробити наступні узагальнення.По-ерше, про тотожність таких понять як суб’єкти кримінального процесу таучасники кримінального процесу. Їх можна визначити як осіб, які вступають укримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права,повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством. Тобто, усі особи, які вступають упроцесуальні правовідносини, незалежно від підстав, обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами(учасниками) кримінального процесу.
З визначення суб’єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони єйого учасниками. Як свідчить аналіз навчальної та наукової літератури, використанняв ній поняття “суб’єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім недавно. Вцьому є деяка особливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і єучасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права.
У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступаютьпо-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюєтьсяпроцесуальне провадження.
За характером виконуваних функцій, завдань і свогопроцесуального статусу більшість авторів поділяють суб’єктів кримінальногопроцесу на наступні чотири групи.
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньоздійснюють кримінально-процесуальне провадження.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси«третіх осіб.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству.
Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку,передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутніобставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені в законі права та обов'язки (законвизначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх правта обов'язків у встановленому порядку;
г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;
д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідністьінших учасників процесу;
є) мають право на забезпечення особистої безпеки;
є) вступають у процесуальні правовідносини;
ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язківабо порушення прав інших учасників.
Варто також зазначити, що не достатньо чітко законодавчовизначеними є поняття процесуальної правоздатності та дієздатності суб’єктівкримінального процесу й умови їх настання. Тож це питаня

Списоквикористаної літератури
1.  КонституціяУкраїни.//Конституція України.-Київ: Юрінформ, 1997. – 20 с.
2.  Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий.-Одесса: Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264с.
3.  Коваленко, Є.Г.Кримінальний процес України. ─ К.: Юрінком Інтер, 2008. ─ 576 с.
4.  Кримінальний кодексУкраїни.– Київ: Юрінком, 1995. – 150 с.
5.  Кримінально-процесуальнийкодекс України. – Офіційний сайт ВРУ. – ред. від 25.02.2009 р.
6.  Кримінальний процесУкраїни: Пiдручник / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. ─ Х.:Прапор, 2000. ─ 496 с
7.  Кучинська О.П.Кримінальний процес України: Навч. посiбник для вузів. — Акад. адвокатуриУкраїни. ─ К.: Прецедент, 2007. ─ 202 с.
8.  Михайленко П.П. Кримінальнеправо, кримінальний процес та кримінологія України: У 3 т.: Статтi, доповiдi,рецензiї. ─ К.: Генеза, 1999. ─ 944 с.
9.  Михєєнко М.М., Нор В. Т.,Шибіко В. Кримінальний процес України. — К.: Либідь, 2007. – 380с.
10.     Смирнов М.І. Кримінальнийпроцес України: Навч.-метод. посібник / М.І. Смирнов, І.В. Гловюк; ОНЮА. ─О.: Фенікс, 2008. ─ 652 c
11.     Тертишник В.М.Кримінально-процесуальне право України: Підручник. — К.: А.С.К., 2003. – 270с.
12.     Тертишник В.М.Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К.:Юрінком Інтер, 2005.- 730с.