Вступ
Я,Лялюга Євгенія Євгеніївна, з метою закріплення теоретичних знань, здобутих мноюв процесі вивчення таких дисциплін, як: кримінальне право, кримінальний процес,цивільне право, з метою формування професійних умінь і навичок для прийняттясамостійних рішень, виховання потреби систематично поповнювати свої знання татворчо їх застосовувати в практичній діяльності, з 26 червня 2009 року по 16липня 2009 року проходила практику у Волинському окружному адміністративномусуді в м. Луцьку, що знаходиться заадресою: м. Луцьк, вул. Словацького 3.
Передпочатком практики я ознайомилась з її програмою, отримала необхіднуконсультацію відносно завдань та змісту практики, порядку її проходження тазахисту, вимог до відповідних документів, що мають бути підготовлені занаслідками проходження практики.
Метою тазавданням проходження практики в адміністративних судах є: опанування студентами форм і методів організації праціюриста, формування у них на базі одержаних в університеті знань професійнихумінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час роботи в конкретнійсфері діяльності на різних ділянках юридичної практики. Завдання практики в адміністративних судах реалізуютьсяшляхом вивчення студентами всіх аспектів організації та здійснення судочинства,виконання конкретних доручень керівників практики, вивчення рекомендованихнормативно-правових джерел. Значення цієї практики ще більше зростає у зв'язкуз розширенням відповідно до Конституції України можливостей судів управозастосуванні, поширенні юрисдикції судів на всі відносини, що виникають удержаві.
Відповіднодо ст. 124 Конституції України правосуддя здійснюється виключно судами, внашому випадку – адміністративними судами. Делегування функцій судів, а такожпривласнення цих функцій іншими органами, посадовими чи службовими особами недопускаються.
1. Ознайомлення з системою Адміністративних судів України
Закон України «Про судоустрій України» передбачив у системі судівзагальної юрисдикції систему спеціалізованих судів, до яких, зокрема, належатьі адміністративні суди. В цьому контексті необхідно зазначити, що місцевіадміністративні суди є основною ланкою системи, оскільки розглядають переважнубільшість адміністративних справ, є судами першої інстанції, що вирішуютьсправи по суті. Як місцеві адміністративні суди Кодексом адміністративногосудочинства України визначаються місцеві загальні суди та окружніадміністративні суди.
Система адміністративних судів, які здійснюють розгляд і вирішеннясправ, має свою специфіку. Так, Кодексом адміністративного судочинства Українив нашій державі запроваджено дворівневу систему місцевих адміністративнихсудів.
Так, відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 р.«Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердженнямережі та кількісного складу суддів» з 1 січня 2005 р. створено в системіадміністративних судів України, відповідно, такі адміністративні суди: 1)Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим; 2) Вінницькийокружний адміністративний суд; 3) Волинський окружний адміністративний суд; 4)Дніпропетровський окружний адміністративний суд; 5) Донецький окружнийадміністративний суд; 6) Житомирський окружний адміністративний суд; 7)Закарпатський окружний адміністративний суд; 8) Запорізький окружнийадміністративний суд; 9) Івано-Франківський окружний адміністративний суд; 10)Київський окружний адміністративний суд; 11) Кіровоградський окружнийадміністративний суд; 12) Луганський окружний адміністративний суд; 13)Львівський окружний адміністративний суд; 14) Миколаївський окружнийадміністративний суд; 15) Одеський окружний адміністративний суд; 16)Полтавський окружний адміністративний суд; 17) Рівненський окружнийадміністративний суд; 18) Сумський окружний адміністративний суд; 19)Тернопільський окружний адміністративний суд; 20) Харківський окружнийадміністративний суд; 21) Херсонський окружний адміністративний суд; 22)Хмельницький окружний адміністративний суд; 23) Черкаський окружнийадміністративний суд; 24) Чернівецький окружний адміністративний суд; 25)Чернігівський окружний адміністративний суд; 26) Окружний адміністративний судміста Києва; 27) Окружний адміністративний суд міста Севастополя.
Створено також апеляційні адміністративні суди округів, які діютьна рівні кількох областей. Таким чином, створено сім апеляційнихадміністративних судів. До їх переліку відносяться: 1) Дніпропетровськийапеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградськаобласті); 2) Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганськаобласті); 3) Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька,Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); 4)Львівський апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська,Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецькаобласті); 5) Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська,Херсонська області); 6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд(Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); 7) Харківський апеляційнийадміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).
У відповідності з Указом Президента «Про Апеляційний суд України,Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р.передбачено створення Апеляційного, Касаційного та Вищого адміністративнихсудів України з місцезнаходженням їх у місті Києві. Крім того, УказомПрезидента України «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційногосуду України та Вищого адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р.встановлено кількісний склад суддів для означених судів: для Апеляційного судувін складає 50, для Касаційного суду – 96, для Вищого адміністративного суду – 65.Проте, рішенням Конституційного Суду від 11 грудня 2003 р. у справі проКасаційний суд України утворення Касаційного суду у системі судів загальноїюрисдикції визнано неконституційним, тому втратили чинність відповідні статтіЗакону України «Про судоустрій України» і Кодексом адміністративногосудочинства України у якості касаційної інстанції у системі адміністративнихсудів визнано Вищий адміністративний суд України. Вищий адміністративний судУкраїни переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративнихсудів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеномуч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищийадміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як судапеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду,територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Отже, касаційноюінстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне провадження,також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судівзагальної юрисдикції. В цьому контексті необхідно зазначити, що Верховний СудУкраїни наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касаціїрішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами.
Отже, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах,систему адміністративних судів України утворюють: 1) місцеві адміністративнісуди, до яких належать місцеві адміністративні суди округів, місцеві загальніадміністративні суди як адміністративні суди; 2) апеляційні адміністративнісуди округів; 3) Вищий адміністративний суд України; 4) Верховний Суд України.
Не вважається адміністративним судочинством розгляд справ провчинення адміністративних правопорушень (проступків), навіть якщо цей розглядздійснюється судом.
2. Юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАП юрисдикціяадміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори крім тих, дляяких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Отже, в ч. 2цієї статті, в загальних рисах сформульовані межі предмету адміністративноїюрисдикції. В цьому аспекті необхідно зазначити, що проблема відмежування відінших видів судової юрисдикції є однією з найскладніших проблем, яка стосуєтьсяспеціалізації судів в Україні. Важливо знати, що сучасні відносини є надторізноманітними, це створює перешкоди для їх ідентифікації та встановленнявідповідної їм судової юрисдикції. Утворення адміністративних судів в Українівикликає необхідність в розмежуванні предмета юрисдикції адміністративних судіввід предмета юрисдикції інших судів. Законодавчо це зазначено так, що увідповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, діїчи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо такихрішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено іншийпорядок судового провадження. Отже, ч. 2 ст. 2 цього Кодексу формулюєположення про таке поняття, як «юрисдикція адміністративних судів», під якоюрозуміється нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядкуадміністративного судочинства. Тобто тут іде мова про компетенціюадміністративних судів. Поняття «компетенція», походить від латинського соmpeto – взаємно прагну,відповідаю, підхожу, тобто тут слід розуміти коло повноважень будь-якоїорганізації (органу), установи чи особи або коло питань, в яких ця особа маєпевні повноваження, знання, досвід (див.: Словник іншомовних слів. – К.: УРЕ,1975. – С. 345).
Виходячи із цього загального поняття, слід дати визначеннякомпетенції адміністративного суду, як належності спору, що відноситься довідання такого суду. З врахуванням ст. 17 цього Кодексу компетенціяадміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб ізсуб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правовихактів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори зприводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення зпублічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводуреалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень,а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративнихдоговорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках,встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчимпроцесом чи процесом референдуму. Це означає, що у відповідності з ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено обов'язокорганів публічної влади та їх посадових і службових осіб нести відповідальністьза кожен правовий акт, що приймається ними, а також за будь-які вчинені нимидіяння.
Запровадження у відповідності з чинним законодавствомадміністративного судочинства вимагає розмежування компетенції міжадміністративними судами і Конституційним Судом України; між адміністративнимисудами і судами загальної юрисдикції; між адміністративними судами ігосподарськими судами. Виходячи з означеного, розглянемо перш за все предметадміністративної і конституційної юрисдикції.
Розглянемо перш за все предмет адміністративної та конституційноїюрисдикції. Так, в адміністративній юрисдикції серед іншого об’єктом судовогоконтролю є підзаконні правові акти. Критерієм їх правомірності (оцінки) єКонституція України, закони України та міжнародно-правові акти, ратифікованіУкраїною. У свою чергу юрисдикцію Конституційного Суду України також поширенона низку підзаконних актів, вичерпний перелік яких визначено п. 1 ч. 1ст. 150 Конституції України – це правові акти Верховної Ради України, актиПрезидента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної РадиАвтономної Республіки Крим. Проте єдиним критерієм їхньої оцінки дляКонституційного Суду України є норми Конституції України. Таким чином, предметперегляду і критерій для оцінки в адміністративній та конституційній юрисдикціїможуть частково збігатися.
Для проведення поділу між адміністративною та іншими видамиюрисдикції, зокрема й понятійною, Кодекс адміністративного судочинствапередбачає, як ми вже зазначали вище, що: 1) юрисдикція адміністративних судівпоширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких закономвстановлений інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 цьогоКодексу); 2) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодотаких актів чи діяльності законом чи Конституцією встановлено інший порядоксудового провадження (ч. 2 ст. 2 цього Кодексу).
Звідси випливає те, що адміністративні суді не можуть вирішуватиспори щодо конституційності правових актів, які відповідно до Конституції Україниі Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішує Конституційний СудУкраїни. Так, відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» доповноважень Конституційного Суду належить розгляд справ з питаньневідповідності Конституції:
1) чинних законів України та інших актів, прийнятих ВерховноюРадою України; 2) прийнятих, але не введених в дію законів та інших актівВерховної Ради України. До компетенції Конституційного Суду України належитьрозгляд справ про невідповідність Конституції і законам України: 1) указів ірозпоряджень Президента України;
2) постанов Президії Верховної Ради України; 3) законів та іншихактів, прийнятих Верховною Радою Республіки Крим та її Президією; 4) постанов ірозпоряджень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів Республіки Крим.Також Конституційний Суд України повинен розглядати справи щодо: 1) порушеннякомпетенції органами і особами державної влади, зазначеними в КонституціїУкраїни; 2) порушення розподілу встановленої Конституцією України та КонституцієюРеспубліки Крим компетенції місцевих Рад різного рівня, а також компетенціїмісцевих Рад і органів державної виконавчої влади; 3) законності призначеннявиборів і референдумів.
Адміністративні суди також уповноважені переглядати правові актиВерховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету МіністрівУкраїни, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предметїхньої законності, але не конституційності. Водночас адміністративний суд можевизнати неконституційними інші підзаконні акти. За такого підходу можливітруднощі в правозастосуванні. Не виключені випадки, коли один і той самийправовий акт буде предметом перегляду у Конституційному Суді України (з оглядуна відповідність цього правового акта положенню Конституції) або вадміністративному суді (з огляду на його відповідність такому ж за змістомположенню закону). У цьому випадку адміністративний суд повинен зупинитипровадження у справі до вирішення питання Конституційним Судом України, якщо вадміністративного суду є сумніви щодо конституційності цього акта (який є вадміністративному і в Конституційному Суді України).
Певні положення щодо розмежування компетенції міжадміністративними судами та судами загальної юрисдикції і між адміністративнимисудами та господарськими судами знайшли місце у Прикінцевих та перехіднихположеннях Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у відповідностіз п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративногосудочинства України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги усправах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодовідмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення вактовий запис цивільного стану (глави 29–32 і 36 Цивільного процесуального кодексуУкраїни 1963 року, позовні заяви у господарських справах, що віднесені цимКодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги(подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку знововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і нерозглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України,Розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги(подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку,встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог іправил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року. Підставою дляскасування чи зміни судових рішень за заявами про перегляд судових рішень узв'язку з винятковими обставинами, поданими до набрання чинності Кодексомадміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом,може бути також виявлене після касаційного розгляду справи застосуванняположення закону всупереч нормам Конституції України. Підставою для скасуваннячи зміни постанов або ухвал Вищого господарського суду України, оскаржених укасаційному порядку до Верховного Суду України до набрання чинності Кодексомадміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом,можуть бути також застосування Вищим господарським судом України закону чиіншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України рішеннямВерховного Суду України; невідповідність постанов та ухвал Вищогогосподарського суду України міжнародним договорам, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України. Після набрання чинності Кодексомадміністративного судочинства України військові суди завершують розгляд заяв іскарг, які подані і не розглянуті до набрання чинності цим Кодексом у справах,що визначені статтею 17 цього Кодексу. Після набрання чинності Кодексомадміністративного судочинства України судові рішення, що ухвалені в першійінстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можутьбути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу без поданнязаяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження відповіднодо Цивільного процесуального кодексу України 1963 року або Господарськогопроцесуального кодексу України 1991 року не закінчився. Неоскаржені судовірішення, ухвалені в першій інстанції до набрання чинності Кодексом адміністративногосудочинства України, набирають законної сили в порядку, встановленому Цивільнимпроцесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальнимкодексом України 1991 року. Касаційні скарги (подання) на рішення загальнихсудів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набраннячинності цим Кодексом і нерозглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищогоадміністративного суду України. Касаційні скарги (подання) на рішеннягосподарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що поданідо набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судомУкраїни, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України.Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України розглядсправ щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесомреферендуму, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Органвнутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати іпримусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки напідставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом зазверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону абоСлужби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляютьсявід виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підставивважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. З дня набрання чинності Кодексомадміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чибездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справздійснюється в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинстваУкраїни. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства Україниоскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, ірозгляд судом відповідних справ здійснюються в порядку, встановленому Кодексомадміністративного судочинства України.
/>2. Ознайомлення з порядком та підставамиапеляційного та касаційного оскарження рішень Волинського окружногоадміністративного суду
Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальнихсудів з адміністративних справ, як і рішень окружних адміністративних судів,створено апеляційні адміністративні суди округів, які Діють відповідно доапеляційних округів – на рівні декількох областей. Ці суди переглядають судовірішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів якадміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться умежах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку – як судиапеляційної інстанції. Отже, в Україні створено 7 апеляційних адміністративнихсудів відповідно до восьми апеляційних округів: Дніпропетровський апеляційнийадміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області);Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська,Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); Львівський апеляційнийадміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська,Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); Одеський апеляційнийадміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області);Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим,місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська,Сумська, Харківська області).
У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексуадміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції є Вищийадміністративний суд України. Суд апеляційної інстанції переглядає законністьта обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скаргив разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судомпершої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Отже,апеляційний адміністративний суд не пов'язаний з межами вимог апеляційноїскарги, якщо встановлено порушення адміністративним судом норм матеріальногоабо/та процесуального права. Суд апеляційної інстанції може дослідити новідокази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи абоза клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованимненадання їх до суду першої інстанції або Необґрунтованим відхилення їх судомпершої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, якідосліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог Кодексуадміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в судіпершої інстанції.
Об'єктивність вирішення справи забезпечує передбачена системасудових інстанцій. За перегляд судових рішень в адміністративних справах у разіїх оскарження відповідають суди апеляційної інстанції (апеляційніадміністративні суди), суд касаційної інстанції (Вищий адміністративний суд), атакож Верховний Суд України при здійсненні Провадження за винятковимиобставинами. Так, апеляційне оскарження починається з подання скарги до судуапеляційної інстанції на судове рішення суду першої інстанції з мотивівнеправильного встановлення обставин у справі (питання факту) або неправильногозастосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питанняправа) і вирішується цією інстанцією. Таким чином, апеляційне оскарження можестосуватися як питань факту, так і питань права.
Аналіз матеріалів про апеляційний перегляд судових рішень даєможливість виділити такі ознаки для інституту апеляції: 1) апеляція завждиподається на рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу; 2)за апеляційною скаргою адміністративна справа направляється на розглядадміністративного суду апеляційної інстанції; 3) апеляційна скарга викликананеправильним застосуванням адміністративним судом першої інстанції нормматеріального чи процесуального права, необґрунтованістю судового рішення; 4)суд апеляційної інстанції вирішує як юридичну, так і фактичну сторонуконкретної справи в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; 5) судовепровадження в апеляційному суді відбувається з дотриманням основних засадсудочинства.
До суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені будь-якіпостанови суду першої інстанції (тобто судові рішення, якими справа вирішуєтьсяпо суті заявлених вимог). Окремо від постанови суду в апеляційному порядкуможуть бути оскаржені ухвали у випадках, визначених Кодексом адміністративногосудочинства України. Це насамперед ті ухвали, що перешкоджають провадженню усправі.
Розгляд адміністративних справ у апеляційному, касаційномупорядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюватиметьсяадміністративним судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддіввідповідно до закону. Справи у порядку провадження за винятковими обставинамиздійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справахВерховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але неменше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат ВерховногоСуду України.
Касаційне оскарження починається з подання скарги до судукасаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а припотребі – і суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування нормматеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) івирішується цією інстанцією. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лишепитань права. Також касаційним оскарженням є й подання скарги до ВерховногоСуду України за винятковими обставинами, однак таке касаційне оскарженняобмежене двома винятковими, найбільш принциповими для національної судовоїсистеми, підставами і здійснюється після «звичайного» касаційного провадження.
Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищийадміністративний суд України. Враховуючи те, що провадження за винятковимиобставинами є різновидом касаційного провадження, Верховний Суд України усправах про перегляд судових рішень за винятковими обставинами є судомкасаційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження є порушення судом нормматеріального права чи процесуального права.
Необхідно звернути увагу на те, що суд касаційної інстанціїпереглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межахкасаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення нормматеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційнійскарзі. Крім того, суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимогиосіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.
Отже, для суду касаційної інстанції притаманні такі ознаки: 1)завжди касаційна скарга подається на рішення суду першої інстанції, що вступилов законну силу, а також касаційна скарга подається на рішення суду апеляційноїінстанції; 2) конкретна справа за касаційною скаргою направляється на розглядадміністративного суду касаційної інстанції; 3) подання касаційної скаргизумовлене неправильним застосуванням адміністративним судом першої таапеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права; 4) касаційнийсуд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведенимиобставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання продостовірність того чи іншого доказу; 5) касаційне провадження відбувається здотриманням основних засад судочинства.
/>3. Ознайомлення з підготовкою проектів процесуальних рішень
Відповіднодо ст. 158 КАС, судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладаєтьсяу формі постанови. />Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриваєпровадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодоінших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
Поняттясудового рішення. Результатом здійснення правосуддя, тобто наслідкомвстановлених у справі обставин є ухвалений відповідно до норм матеріального тапроцесуального права акт – судове рішення.
ПленумВерховного Суду України у Постанові №11 від 29.12.76 (із змінами, внесенимизгідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №4 від 24.04.81, №13 від25.12.92, №15 від 25.05.98 р.) «Про судове рішення» зазначив, що судоверішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захистгарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку таздійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Узаконодавстві термін «судове рішення» не визначений.
Зазмістом частини п’ятої статті 124 та частини третьої статті 129 КонституціїУкраїни поняття «судове рішення» та «рішення суду» вжиті як синоніми івизначають загальну назву акта застосування права судом. Узагальнюючий підхіддо визначення цих термінів збережено і в Кодексі адміністративного судочинстваУкраїни (пункт 7 частини першої статті 7, пункт 12 частини 1 статті 3). Поряд зцим, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Господарськогопроцесуального кодексу України, Кодекс містить визначення видів судовогорішення (стаття 158 КАС), у ньому розкриті поняття постанови та ухвали (пункти13, 14 частини 1 статті 3), що дає змогу вести мову про різновиди судовихрішень залежно від форми та способу прийняття, за обсягом вирішених у нихпитань та юридичними наслідками, тощо.
Залежновід кола питань, вирішених через прийнятий акт, судові рішення поділяються на постановитаухвали. За цим критерієм постанова є рішенням суду будь-якоїінстанції у якому вирішуються вимоги адміністративного позову, а ухвала –рішенням яким вирішуються питання пов’язані з процедурою розглядуадміністративної справи та інші процесуальні питання.
Утеорії процесуального права судове рішення визначається як волевиявлення судуіз застосування норм права з метою захисту чи забезпечення захисту права,свобод, законних інтересів, що здійснюється в установленій процесуальній форміта порядку і забезпечене державною силою.
Сутьпостанови суду. Із цього питання виділяють два методологічні підходи, щоґрунтуються на відповідних розуміннях сутності судового процесу. У першомунаголос робиться на предметі постанови суду та матеріально-правових наслідкахїї дії. Другий відобразив значення постанови як акту, що підсумовує сам процессудового захисту. Оскільки «постанова суду» та «позов» є парними науковимикатегоріями, те чи інше вчення про постанову суду кореспондує відповіднійтеорії позову.
Автори,які зосереджували увагу на предметі постанови суду, виходили із матеріально-правовоїтеорії позову. Позов як вимога про судовий захист при цьому розумівся якматеріально-правове домагання, що виводиться із порушеного права, але існуєокремо від нього, або як матеріально-правова вимога, що є елементомвідповідного суб’єктивного права. Постанова суду власне і гарантує реалізаціюцього суб’єктивного права. Вважається, що факт порушення суб’єктивного права непороджує у його носія жодних нових матеріально-правових можливостей, що могли ббути реалізовані у примусовому порядку на основі судового рішення.
Ученняпро постанову суду як результат процесу судового захисту методологічно походитьіз публічно-правової теорії позову. Її представники визнають, що матеріальнеправовідношення, звільнене від спірності, входить до складу предмету постановисуду, проте підкреслюють, що цим правовідношенням суть постанови невичерпується. Судове рішення по суті позовних вимог не може бути ухвалене позапроцесом, без дотримання належної процесуальної форми. При цьому обов’язокухвалити постанову суд несе не перед державою, як це передбачаєтьсяматеріально-правовою теорією позову, а перед сторонами. Такий обов’язоквиводиться із конституційного права особи на судовий захист, яке безпосередньогарантує процесуальну можливість звернутися до суду. Звідси і назва указаноїтеорії: судовий захист прав, свобод та інтересів держава забезпечує з метоюреалізації свого конституційно-правового (публічного) статусу.
Наоснові наведених методологічних підходів суть судової постанови може бутивизначена як: 1) декларація суду, що полягає у підтвердженні наявності чивідсутності спірних правовідносин, матеріальних прав і обов’язків, та йогонаказ, що приписує учасникам спору певні правила поведінки (матеріально-правоватеорія позову); або 2) декларація суду з приводу матеріальних правовідносин тайого припис щодо способів здійснення підтверджених матеріальних прав таобов’язків (публічно-правова теорія позову).
Вирішеннясудом спору по суті. Згадані наукові підходи до визначення поняття та сутіпостанови суду дозволяють осягнути зміст ще однієї ключової для судовогопроцесу категорії – вирішення спору по суті. У науці процесуального права спірпро право традиційно розуміється як розбіжності з приводу суб’єктивнихматеріальних прав та обов’язків чи правовідношення в цілому. Заявляючи позов,зацікавлена особа ставить перед судом питання, які випливають із предметуспору, – чи існує спірне правовідношення; чи існують між учасниками спорувідповідні права та обов’язки; який їх обсяг і зміст. Після відкриттяпровадження за таким позовом у суду виникає обов’язок розглянути і вирішитивідповідний спір по суті, тобто дати відповідь на питання, постановленіпозивачем. Таким чином, постанова суду усуває спірність матеріальнихправовідносин, сумніви щодо існування, обсягу та змісту відповіднихматеріальних прав і обов’язків.
Відповідно доУказу Президента України від 16.05.2007 №417/2007 «Про кількісний склад суддівадміністративних судів» у Волинському окружному адміністративному суді штатначисельність суддів становить 16 суддів.
Голова суду: –Александрова Марія Ананіївна
Судді:
КостюкевичСергій Федорович
КсензюкАндрій Ярославович
ДмитрукВалентин Васильович
КовальчукВолодимир Дмитрович
ДенисюкРуслан Степанович
АндрусенкоОксана Орестівна
ДимарчукТетяна Миколаївна
Лозовський ОлександрАнатолійович
ПлахтійНаталія Борисівна
Валюх ВікторМиколайович
МачульськийВіктор Володимирович
4.Загальний процес проходження практики
Напершому тижні проходження практики я ознайомлювалась з нормативними актами, якірегулюють діяльність апеляційних судів, зокрема із Кодексом адміністративногосудочинства, Законами України «Про судоустрій України», «Про статус суддів»,Інструкцією з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах таінші.
Особливуувагу звернула на порядок розгляду справ, ведення їх обліку, порядок здійсненняпідготовки справ до розгляду в засіданні адміністративного суду. Ознайомилась з особливостямизастосування принципів адміністративного процесу на практиці. Також я вела облікотримання та відправлення кореспонденції, формувала та оформлювала справи, відправлялавідповідну документацію адресатам, приймала та реєструвала кореспонденцію, оформлювалареєстраційні картки, готувала справи до здачі в архів, складала проекти ухвал, постановсуду, протоколів судового засідання, вела облік та реєструвала матеріали, виконуваладоручення керівників апарату суду, систематизувала і зберігала документи дляздачі в архів, вела картотеку обліку проходження документів, тощо.
Ознайомиласьз організацією архіву, порядком передачі і зберігання матеріалів справ вархіві, вивчав матеріали справ, які зберігаються в архіві.
З огляду нароботу, виконану під час проходження практики можу зробити наступні висновки. Підчас проходження практики в Волинському окружному адміністративному суді я здобула широкіпрактичні знання і навички, ознайомилась з матеріалами справ, брала участь услуханні судових засідань, працювала в архіві та канцелярії. Навчиласьпрацювати з документацією, робити опис справ, перевіряти справи, які надійшлидо суду на наявність всіхнеобхідних документів.
Такимчином, під час практики в Волинському окружному адміністративному я здобуланеобхідні практичні навички для майбутньої професійної діяльності, закріпилаздобуті під час навчання теоретичні знання та ознайомилась із системою тапринципами правосуддя.
Хочудодати, що робота Волинському окружному адміністративному суді налагоджена нависокому рівні, насамперед завдяки чіткому підпорядкуванню працівників суду, їхвідповідальності та дотриманні дисципліни, також інформаційне таматеріально-технічне забезпечення діяльності Волинського окружногоадміністративного суду здійснюється на належному рівні. Всі робочі місця оснащенікомп’ютерами та іншими електронними приладами, що значно полегшують діяльністьпрацівників суду, в тому числі і студентів-практикантів.
Висновок
Отже,проходження виробничої практики у Волинському окружному адміністративному суді дало мені змогу зробитинаступні висновки:
1. Практика всуді є важливою складовою процесу навчання на юридичному факультеті, оскількидає можливість реалізувати свої теоретичні знання у практичній діяльності, атакож сприяє підготовці для роботи в суді та інших організаціях;
2. Практика дає можливістьзакріпити теоретичні знання, отримані в процесі навчання.
Виробничапрактика в Волинськомуокружному адміністративному суді мала для мене наступне значення:
1. Яознайомилась з сучасними методами та формами організації праці в юридичнійгалузі;
2. З’ясувалаосновні завдання відділів адміністративного суду;
3. Мала змогупоглиблено ознайомитись зі структурою Волинського окружного адміністративногосуду організацієюйого діяльності, формами та методами здійснення поставленим перед судомзавдань;
4. Самостійнооформлювала (описувала), підшивала справи для передачі їх до архіву;
5. Проаналізувалапрактику застосування правових норм, що регулюють організацію і діяльністьапеляційного суду, а також норми, що вони застосовують у своїй діяльності.
Отже,завдання, що були поставлені згідно програми проходження практики, я вважаю,виконала в повному обсязі.