Реферат
на тему:
«Розподіл прав на об'єкти права інтелектуальноївласності між суб'єктами права»
Вже на етапі створення об'єкта праваінтелектуальної власності необхідно подбати про розподіл прав на нього. Річ утім, що на цьому етапі основні сторони правовідносин — замовник, виконавець ікористувач — знаходяться по один бік «барикад». Вони однаковозацікавлені як у створенні ОШВ, так і в досягненні кінцевої мети — отриманніприбутку від його використання. На цьому етапі мало хто замислюється над тим,кому належатимуть права на ОШВ і в якій пропорції буде розділений прибуток відйого використання між суб'єктами правовідносин. Але тільки-но прибуток будеотримано, ці суб'єкти, як правило, займають позиції по різні боки «барикад».Тому що кожен з них хоче отримати якомога більшу частину прибутку. Часто цепитання вирішується в судовому порядку, що є не найкращим способом розв'язанняспорів.
Спрощену схему відносин між замовником,виконавцем і користувачем ОШВ представлено на рис. 3.2.
/>
Типовим є випадок, коли замовник дає завданнявиконавцеві розробити, скажімо, технологію або художній твір і дає останньомугроші на виконання роботи. Натомість замовник повинен отримати від виконавцячастину прав на створення ОШВ. Виконавець, своєю Чергою, передає частину правна розроблений ним ОШВ користувачеві, розраховуючи отримати за це гроші. Зрештою,замовник Може також передати користувачеві свою частину прав на ОШВ в обмін нагрошовий еквівалент.
Розгляньмо послідовно правовідносини міжзамовником та виконавцем і виконавцем і користувачем. Для першої двійкитиповими є дві пари: «держава — юридична особа», «юридична особа- фізична особа».
Як було розглянуто вище, держава згідно зЦивільним кодексом України [15], не може бути суб'єктом права інтелектуальноївласності, тобто, надаючи бюджетні кошти на створення ОШВ через проектидержавних науково-технічних програм і державні цільові програми, органидержавного управління не можуть отримати майнові права на створені за ці коштиОШВ. Тільки в окремих випадках (велике значення для підвищення обороноздатностікраїни, здоров'я людей тощо) держава може відповідно до закону перебрати насебе право розпоряджатися цими правами.
Тим не менш, уряди активно займаютьсяодержанням економічної й соціальної вигоди від фінансованих державою досліджень.У минулому держава задовольнялася одержанням такої вигоди, фінансуючифундаментальні дослідження та створюючи позитивний зовнішній або супутнійефекти, наприклад, переміщуючи науковців і дослідників у сферу виробництва чипублікуючи наукові результати в академічних виданнях. Від початку 80-х роківнаміти лась тенденція до створення сприятливих умов трансферу технологій ізнань, створених у державних дослідницьких структурах, у приватний сектор. Основниммеханізмом була передача права на володіння інтелектуальною власністю відфінансованих державою дослідницьких структур державному або приватномувиконавцеві, що виконує дослідження.
Не менш важливий механізм полягав у поширеннідержавно-приватного партнерства в НДДКР при передкомерціалізаційній діяльності.Таке партнерство спирається на право інтелектуальної власності задля стимуляціїспівробітництва фірм із державними дослідницькими структурами. Держава все даліпросувається шляхом комерціалізації виконаних на її кошти результатівдосліджень, а промисловість усе більше фінансує такі дослідження. Чіткі правилата сильна правова охорона інтелектуальної власності, створеної державнимидослідницькими структурами, стають дедалі істотнішими при одержанні доходів відвкладень у НДДКР. Сильна правова охорона досліджень зменшує невизначеність, зякою стикаються фірми при розробленні або комерціалізації технологій здержсектору.
Отже, уряд, не маючи права безпосередньоотримати віддачу від створення на його кошти ОШВ, може отримати значну користьвід податків, що будуть отримані від введення ОПІВ у цивільний обіг та відзбільшення інтелектуального потенціалу держави.
ОПІВ, що створені фізичними особами (творцями)на замовлення юридичної особи (роботодавця) називають службовими. Не-відрегульованістьправовідносин між цими суб'єктами є найпоширенішим джерелом конфліктів.
Цивільний кодекс України [15, ст.429] встановлює,що «майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язкуз виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єктта юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше невстановлено договором», тобто немає пояснень, як саме поділити ці права.
Тому, беручись до створення ОШВ, необхідноподбати про юридичне оформлення розподілу прав. Для цього є різні способи. Наприклад,при наймі працівника на роботу в контракті слід визначити, кому належатимутьправа на ОШВ, що створені працівником на підприємстві. Однак навіть занаявності такої норми в контракті, в разі виникнення спору, суд може й недозволити компанії привласнити всі права на всі винаходи, створені службовцемпід час роботи в компанії, навіть якщо є таке положення про передання прав. Цестосується прав на інформацію або винаходи, для одержання яких невикористовуються устаткування, кошти або ресурси компанії.
Приклад. Фармацевтична компанія, розташована водному з периферійних міст України, розробила новий препарат, на якийочікувався значний ринковий попит. До розроблення препарату на стадії НДР таНДКР залучали наукового працівника. Ще до закінчення випробувань компаніявідкрила в Києві свою філію та призначила її директором саме цього науковогопрацівника. Незабаром він на своє ім'я подав до Патентного відомства заявку навинахід — спосіб отримання препарату та у встановленому порядку отримав нанього патент. Після цього компанія, не підозрюючи про наявність патенту, вийшлаз препаратом на ринок. Дізнавшись про це, правовласник винаходу запропонувавкомпанії купити в нього ліцензію на винахід вартістю в кілька мільйонів гривень.Компанія вважала, що цей винахід є службовим і подала заяву до суду. Але длявизнання винаходу службовим судові необхідно було представити суттєві докази засеми пунктами: документи про те, що цей науковий працівник був призначений длявиконання відповідної НДР, що він використовував в роботі наукове обладнаннякомпанії, її фінансові ресурси тощо. Зібрати ці докази виявилося дуже важкоюсправою.
Не менш складною справою є розподіл прав міжуніверситетом як роботодавцем, з одного боку, та викладачами, науковимипрацівниками, аспірантами і студентами — з іншого.
Більшість університетів намагаються накластина дослідників контрактне зобов'язання про передання університетові майновихправ на створені об'єкти права інтелектуальної власності. Однак ці Умови вконтракті особистого найму не завжди мають чинність закону. Наприклад, уВеликій Британії такі умови будуть скасовані відповідно до Акта пропатентування 1977 року (Patent Act 1977) безвідносно до будь-якого пункту вконтракті особистого найму.
В акті про патентування (розділ 39) сказанотаке: «Попри всі вказівки в нормах права, винахід, зроблений службовцем,повинен належати цьому службовцеві».
Ситуація може бути відносно простою длявикладачів і професорського складу в силу стабільного характеру їхньої роботи (наймання).При цьому університет володіє інтелектуальною власністю за будь-яких умовгранта на велику частину їхніх робіт. Однак де задіяні треті сторони абовинахід перебуває поза повсякденною сферою діяльності дослідника, або йогоробота не є прикладним дослідженням, права власності потребують ретельногоаналізу.
Труднощі також виникають, коли до дослідженнязалучено більш ніж одну організацію, наприклад, коли працівник післядокторантури винаходить що-небудь у процесі виконання контрактів надослідження, укладених з двома або більше організаціями. Де організація, котрафінансує, наполягає на переданні всієї інтелектуальної власності, створеної врезультаті її грантів, ситуація може бути ще більше ускладненою через видачукількох грантів від різних організацій, залучених у дослідження, що ведуть дореєстрації патентів.
Проблема залучення аспірантів у процесвинаходу підлягає розглядові з юридичного боку. Вони не є службовцями, а взаконодавстві кожної країни міститься положення, відповідно до якого тількивинахідник і роботодавець можуть обговорювати права власності. Багатоуніверситетів наполягають на тому, щоб аспіранти відмовлялися ще до початкуроботи від усіх прав на все те, що буде винайдено протягом терміну їхніхдосліджень. Спірним є питання про законність подібних «контрактів». Багатоуніверситетів також наполягають на переданні будь-яких прав, на які може бутивиданий патент, за символічну компенсацію.
Є проблеми з правами студентів, що черездипломні та магістерські роботи беруть участь у створенні ОПІВ:
Зловживання впливом. Викладачі є керівникамистудентів. Можна вважати, що вони самі та їхні колеги зловживають своїм впливомна студентів, позбавляючи їх права на результати досліджень.
Порушення «прав справедливості» (вАнглії, Ірландії та США поряд зі звичайними законодавчими актами є системазаконодавчих норм, що заступає ці акти в разі невідповідності їх один одному). Умовиконтракту, що містять такі порушення, можуть слугувати ще одним фактором привизначенні прав студента.
Характер стандартної роботи та проведенихстудентом досліджень. Права власності на будь-який винахід, значно віддаленийвід поля діяльності безпосереднього винахідника, можуть законно знаходитися вруках цього дослідника, хоча багато організацій думають, що вони самі маютьправа власності і, отже, можуть ліцензувати або продавати їх.
Університети часто намагаються виправдати своїпретензії на права власності тим аргументом, що вони надають матеріали, наоснові яких було отримано підтвердження концепції. Однак це саме по собі ще недає прав на патент, а дає лише справедливе право на одержання компенсації завикористання матеріалів.
Є одне просте, хоча й підступне, рішення щодоцієї проблеми. Менеджерів відділів у великій дослідницькій організації заразнаймають з-поміж перспективних аспірантів як техніків і тільки після виконаннячастини розробки потім реєструють їх як аспірантів. Це автоматично вводитьрезультати праці таких працівників у рамки службових винаходів, хоча, якнаслідок, виникають деякі витрати.
Особлива проблема, хоча вона й рідше виникає,пов'язана із ситуацією, коли студенти оплачують своє навчання. Відомі таківипадки, коли університети намагалися претендувати на права власності навинаходи, зроблені студентами, що платили за своє навчання. Університетамрадили не подавати позовів проти цих студентів.
Ще однією проблемою є те, що у вищихнавчальних закладах України не відрегульовані права викладачів на створені нимиелектронні версії підручників і навчальних посібників.
Для того, щоб розв'язати ці проблеми,необхідно в університеті розробити низку внутрішніх нормативних актів, які брегулювали розподіл прав між університетом та його творчими працівниками.
Що стосується розподілу прав між виконавцем ікористувачем, то він більшою мірою, регулюється суттєвими умовами звичайних Цивільнихдоговорів. Важливо пам'ятати про це ще на етапі розроблення ОПІВ.
Розгляньмо питання розподілу авторських прав уконтексті Закону України «Про авторське право і суміжні права» [23]. Статтею16 цього закону «Авторське право на службові твори» встановлено, Щоавторське особисте немайнове право на службовий твір наловить його авторові. Виключнемайнове право на службовий твір належить роботодавцеві, якщо інше непередбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовимдоговором між автором і роботодавцем.
За створення та використання службового творуавторові належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якоївстановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовимдоговором між автором і роботодавцем. Це дещо суперечить статті 429 Цивільногокодексу України [15].
У Цивільному кодексі України [15] виділеноокрему групу договорів, яка регулює відносини, пов'язані з розпорядженняммайновими правами інтелектуальної власності. Цьому питанню присвячено окремуглаву 75 Книги V «Зобов'язальне право», статті 1107-1114.
Розпоряджання майновими правамиінтелектуальної власності, зокрема й авторськими правами на твір, здійснюєтьсяна підставі таких договорів:
ліцензії на використання об'єкта праваінтелектуальної власності;
ліцензійного договору;
договору про створення за замовленням івикористання об'єкта права інтелектуальної власності;
договору про передання виключних майнових правінтелектуальної власності;
іншого договору щодо розпоряджання майновимиправами інтелектуальної власності [25].
Наприкінці розгляньмо розподіл прав міжтворцями (авторами) ОПІВ, так зване співтовариство, що виникає, коли два абокілька авторів спільно творчою працею створюють твір [23, ст.13].
Якщо твір створено у співавторстві, утворюєодне нерозривне ціле, то жоден зі співавторів не може без достатніх підставвідмовити іншим співавторам у дозволі на опублікування або інше використаннятвору. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах,якщо в договорі між ними не передбачено інше. Якщо нема такого договору,авторське право на твір здійснюють всі співавтори спільно.
Якщо твір, створений у співавторстві,складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен зіспівавторів має право використовувати створену ним частину твору на власнийрозсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами [23, ст.13].
Література
1. Економіка і маркетинг виробничо-підприємницькій діяльності. Гаврись О.М.- Харків. — 2004 — 640 с.
2. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. — 2004 — 296 с.