Вступ
Актуальністьтеми роботи. У сучасному українському суспільстві спостерігаються економічнізміни, міняються життєві цінності. Роль подружжя в побуті, а також права таобов'язки визначає матеріальна сторона сімейного життя. Суперечки через майночасто стають причинами розлучень. З кожним роком зростає число судових позовів,з питань розділу спільно нажитого майна. Їх було б менше при існуванні традиціїскладати договори про розподіл майнових прав та обов'язків. Такі договори поширенів сім'ях з великим достатком, або їх укладають громадяни, реєструючи шлюб зіноземцями.
Аджеукладення шлюбного контракту вирішило б багато проблем. У цьому випадку розділмайна при розлученні пройшов би інтелігентно без зайвих витрат сил, а також коштівна адвокатів. Шлюбний договір можна укладати до шлюбу і після вступу до нього.Якщо контракт укладено до шлюбу, він набирає чинності лише у момент реєстраціїнаречених.
Існуєбезліч причин, по яких громадяни не укладають майнові договори:
1.Величезна частина населення країни належить до категорії малозабезпечених. Уних немає майна, розділ якого може якось ускладнити розірвання шлюбу.
2.Головне – в Україні не прийнято укладати шлюбні договори. Для українцівукладення шлюбу засноване на почуттях, коли люблячі люди щадять один одного. Уцей період не хочеться навіть вимовляти слово розлучення. А спробизапропонувати підписання договору розцінюються, як бажання отримати вигоду ісвідчать про відсутність почуттів, несерйозності намірів і т.д.
3.Багато хто просто не хочуть проходити процедуру укладення шлюбного договору,який підлягає обов'язковому посвідченню у нотаріуса.
4. Ушлюб вступають і заможні люди, яким є що ділити, і договір був би найкращимвиходом у непростій ситуації із розлученням і розділом. Але і ці люди невживають заходів із-за власної безграмотності в питаннях шлюбного контракту.Вони взагалі несерйозно ставляться до такої ідеї, вважаючи, що майно потрібноділити по справедливості, і коли прийде час. Вони не замислюються, що у кожноїлюдини свої поняття справедливості, а під час розлучення навряд чи хтось ізподружжя поступиться особистими інтересами заради цього поняття.
Томуз упевненістю можна зазначити, що вищезазначені причини являються основнимінструментом такого диспозитивного, багатоваріантного регулювання подружніхмайнових відносин як шлюбний договір, що створює актуальність теми роботи.
Ступіньнаукової розробки теми. Окремі питання договірних майнових відносин міжподружжям у тій чи іншій мірі порушувалися українськими вченими-юристами уцивільно-правових або сімейно-правових монографічних дослідженнях, коментаряхдо цивільного або сімейного законодавства, навчальній літературі, наукових іприкладних статтях у періодичних виданнях. У деяких публікаціях міститьсяоглядовий аналіз договірного регулювання майнових відносин подружжя узарубіжних країнах.
Разомз тим, шлюбний договір, до цих пір потрапляв у поле зору вітчизняних тазарубіжних вчених-юристів, як правило, тільки у зв'язку з розглядом інших,більш загальних питань цивільного або сімейного права, а не в якості основноїтеми для науково-правового вивчення. У цій роботі шлюбний договір впершеобраний основним предметом спеціального юридичного дослідження. Тут розглянутотеоретичні правові питання шлюбного договору, узагальнена та проаналізованапрактика оформлення та посвідчення шлюбних договорів.
Дотеоретичної основи дослідження відносяться, зокрема, наукові висновки іміркування, що містяться в роботах О. Калітенко, О. Явор, І. Красько, М.Антопольської, І. Жилінкова, М. Брагінського та ін. вчених.
Виявленняправової природи шлюбного договору як цивільно-правового інструментусімейно-правового регулювання подружніх майнових відносин базується наосмисленні результатів робіт В.В. Витрянского, О.П. Сергєєва, Є. А. Чефранова.
Об'єктомдослідження є відносини подружжя, які виникають з приводу їх спільного майната його розподілу, а також щодо майнового утримання.
Предметомдослідження є Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, а такожнормативно-правові акти, які визначають порядок укладення шлюбного договору.
Метоюдослідження є сприяння правовими засобами зміцненню родини (її майновоїскладової) шляхом аналізу договірної форми регулювання майнових відносин міжподружжям, у якому саме подружжя могло б встановлювати найбільш вигідний їхправовий режим подружнього майна, найкращим чином, з точки зору самогоподружжя, визначати майнові відносини один з одним не зводячи особливі подружнівідносини до звичайних товарно-грошових відносин між відокремленими і автономнодіючими учасниками цивільного обороту.
Зазначенамета досягається вирішенням наступних завдань:
– історичнихвитоків правового регулювання шлюбного договору в Україні;
– визначеннямправової природи шлюбного договору;
– встановленнямособливостей суб'єктного складу, предмета та змісту шлюбного договору;
– визначеннямструктури шлюбного договору;
– виявленнямправових підстав зміни та припинення шлюбного договору;
– аналізомпідстав недійсності шлюбного договору.
Методологіядослідження.
Поставленізавдання вирішуються за допомогою використання загальних і спеціальних методівтеоретичного дослідження. Вивчаються процеси, явища, правовідносини і механізмиправового регулювання. Широко використовуються такі методи дослідження якелементарно-теоретичний та структурний аналіз і синтез. Відсутність стійкоїпрактики застосування законодавства в досліджуваній області визначає особливузначущість формально-логічного та історичного методів.
Новизнароботи полягає в розумінні правової природи шлюбного договору якцивільно-правового інструменту сімейно-правового регулювання майнових відносинміж подружжям. Наслідком такого розуміння стало виведення про неприпустимістьмеханічного перенесення в сферу договірного регулювання подружніх майновихвідносин договірних механізмів і конкретних договорів безпосередньо зцивільного законодавства.
Структурароботи складається із вступу, чотирьох розділів, висновку та спискувикористаних джерел.
1.Історія правового регулювання шлюбного договору за законами України
Всупереч загальноприйнятій думці, право першості у винаходішлюбного контракту не належить ні сучасній Європі, ні Америці. Цей документ нетакий молодий. Тисячі років тому в Стародавній Греції і Римі чоловік і жінка,перш ніж створити сім'ю, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини,відразу обговорюючи також і питання спадкоємства в майбутньому спільно нажитогомайна [19, с. 784]. Це не вважалося ганебним і така «страховка» була дужепоширена аж до приходу християнства. У наступні часи «священний союз» полягав ірегулювався виключно церквою.
В Англії до 1882 р. майно подружжя за «загальним правом»(«common law») вважалася належить чоловікові. Навіть те, чим володіла жінка дошлюбу, переходило у власність чоловіка.
Вже в XVII столітті, з розвитком капіталізму в Англії, норми«загального права» зайшли в суперечність з інтересами вищих класів і в 1882 р.англійським парламентом був прийнятий Закон про власність заміжніх жінок.Заміжній жінці було надано право вступати в договори з приводу цієї власності,право заповідати її.
Таким чином, спочатку причиною появи шлюбних контрактівз'явилася потреба вищих класів захистити свій капітал від сторонньоговтручання.
У нашій країні за раніше діючим шлюбно-сімейнимзаконодавством майнові відносини подружжя регулювалися лише законом. Будь-якіугоди з управління та розпорядження спільним майном суперечили закону і булинедійсними.
Головною причиною цього було те, що майно подружжя восновному складали предмети споживання (одяг, меблі тощо), тому «ділити», якправило, було нічого. І, крім того, передбачалося, що в сім'ї духовне началопереважає над матеріальним [24, с. 10].
Однак, з розвитком відносин приватної власності ситуаціязмінилася. З'явилися сім'ї, що володіють значними прибутками, у яких виниклапотреба захистити своє багатство, свій капітал.
ВУкраїні укладення шлюбного договору стало можливим після вступу в законну силу післяпроголошення незалежності в дію Кодексу про шлюб та сім'ю від 14.11. 1991 р.Зокрема, в ст. 27 про право подружжя укладати між собою дозволені закономугоди зазначено, що подружжя може укладати між собою всі дозволені закономмайнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових правжінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов’язкові ні для подружжя, ні длятретіх осіб[2].
Крім того, визначено, що особи, які беруть шлюб, мають правоза власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбнийконтракт), в якій передбачено майнові права і обов’язки подружжя. Умови шлюбного контрактуне можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавствомУкраїни. Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом МіністрівУкраїни.
Пізніше, з 01.01. 2004 р. Кодекс про шлюб та сім'ювтратив чинність на підставі Сімейного кодексу України, в якому і на підставіякого здійснюється правове регулювання шлюбного договору.
Отже, можна зазначити, що витоки основ шлюбного договорусвоїм корінням сягає глибокої давнини, який на той час регулював майновівідносини подружжя. В даний час правове регулювання шлюбного договору в Україніна основі Сімейного кодексу України має велике значення у сімейних відносинахподружжя і регулює майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
договір шлюбний
2. Поняття та значення шлюбного договору
Для нас поняття «шлюбний договір» відносно нове, тоді як закордоном (у європейських країнах, Америці, тощо) він давно успішнозастосовується. 23 червня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон«Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України» (даліКпШС), котрим була передбачена можливість укладання шлюбного контракту міжособами, які вступають у шлюб. Згідно з цим законом КпШС доповнений ст. 271,якою передбачена можливість укладання шлюбного контракту між особами, щовступають у шлюб. У цій же статті говориться, що порядок укладання шлюбногоконтракту визначається Кабінетом Міністрів України. Керуючись згаданим законом,Кабінет Міністрів України розробив «Порядок укладання шлюбного контракту», якийбув затверджений постановою Кабінету Міністрів України №457 від 16 червня 1993 р.15 січня 2003 р. був прийнятий Сімейний кодекс України, в якомупередбачена глава 10 – «Шлюбний договір», де детально регулюється порядок йогоукладання, необхідність у згаданій постанові відпала і вона була скасована.Таким чином, на сьогодні у нашій державі поняття «Шлюбний контракт» змінено напоняття «Шлюбний договір». Порядок укладання шлюбного договору регулюєтьсятільки одним нормативним актом – Сімейним кодексом України, інші законодавчіакти втратили чинність.
Шлюбний договір психологічно не всіма громадянамисприймається позитивно. Вважається, що у шлюб вступають виходячи не зматеріальних, а з особистих обставин, тобто по любові. Але у житті трапляєтьсярізне, і один з подружжя, а іноді і обидва жалкують, що своєчасно невизначились з тими чи іншими умовами шлюбних відносин. Тому можна стверджувати,що укладання шлюбного договору – це явище не антиморальне, а цілкомсоціально-справедливе, його слід застосовувати.
Згідно з міжнародним законодавством і СКУ (ст. 93)шлюбним договором регулюється тільки майнові відносини між подружжям. Особистівідносини цим договором регулюватися не можуть. Це могло б призвести допорушення прав людини[3]. Шлюбним договором не може бути передбачено:
– яке прізвище обере кожен з наречених при реєстраціїшлюбу, яке прізвище і ім'я буде надано дітям, які народяться у подружжя;
– пріоритет чоловіка або жінки у вирішенні питань сім'ї,ці питання повинні вирішуватись спільно чоловіком і жінкою;
– обмеження у праві кожного подружжя стосовно навчання іза кінченим того чи іншого навчального закладу;
– обов'язок одного з подружжя щодо прийняття тієї чиіншої віри;
– обов'язок вінчання після реєстрації шлюбу;
– працю на присадибній або дачній ділянці;
– обмеження кількості дітей у подружжя;
– обмеження жінки, яка має дитину (дітей), у праці абогромадській діяльності;
– обов'язок жінки (чоловіка) вступати у шлюбнівідносини.
Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природашлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, щосімейне право є самостійною галуззю права, і шлюбний контракт є інститутомшлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільнудіяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки)можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонамийого можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може статипідставою для розірвання шлюбу. Наведені аргументи, не є безспірними і такими,що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного права.
Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу надослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейнихобов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбногоконтракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольськоїщодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правовусутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він єцивільно-правовою угодою з певною специфікою [11, с. 114]. Таку точку зорупідтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як ібудь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотніособливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору [21, с. 117].Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнаннянедійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчатьпро те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкціїдоговірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбногоконтракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінюватита применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контрактута визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінськийзауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейнихправовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює данівідносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейнимзаконодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидомцивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певноїнепослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством рольсубсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнаватишлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбнийконтракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підставирозглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усіознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовоюугодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак – є комплексним договором.
Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленнямгалузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання йогоцивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки.
Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що взарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, яківідрізняють його від комерційних договорів:
1) предмет шлюбного договору, як правило, становить длядержави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору;
2) на зміст договору істотно впливає часто досить різнийрівень матеріального становища сторін;
3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, авиконується через певний, можливо досить тривалий, час.
При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими,що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від іншихцивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотніособливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, немістять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташуванняшлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вонимають переважно соціально-економічне спрямування [23, с. 398].
В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується яктакий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовнаугода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності узв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. Зцивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує.Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладаєтьсялише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише післяреєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбногоконтракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально.Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбнийконтракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають зособливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав іобов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.
В юридичній літературі висловлювалася також принципованезгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою.На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, якахоча і є юридичним фактом, але не є «повноцінною» угодою.
І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася здеякою аргументацією автора.
На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовоюпередбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних праві обов'язків, встановлюється самими сторонами договору.
По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичнезначення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки – наперешкоджання настанню передбачених договором умов. Тому, продовжує автор,оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, щоперешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу вшлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбуукладеним, неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угоддо інституту шлюбного контракту в цілому.
Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні вбагатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовноюугодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотнуобставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України[1],ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки тачоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостейпро майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підставрозглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною.Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадськомуосуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідківдля його сторін у разі нереєстрації шлюбу.
Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту всистемі договорів та доцільності його розташування як самостійногоцивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи звищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежністьдо сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною [16, с. 217].Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, вглаві 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбномудоговору. Так воно виявилося вирішеним у СК України, в якому шлюбному договоруприсвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчуєправову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормамисімейного законодавства.
Отже, шлюбний договір – це угода, що укладена особами, якіподали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніхмайнових відносин. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуютьсярізноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатисянайрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одногоз батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружнюневірність (компенсація моральної шкоди) тощо.
3. Зміст шлюбного договору
Зміст шлюбного договору регулюється ст. 93 СК.
У шлюбному договорі встановлюється:
– загальний строк його дії, а також строки тривалостіокремих прав та обов'язків;
– чинність договору або окремих його умов (прав таобов'язків) і після припинення шлюбу;
– порядок зміни умов договору[3].
А також визначається майно, яке дружина, чоловік передає длявикористання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна,подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
Законодавець надав право сторонам домовитися:
– про непоширення щодо майна, набутого ними за часшлюбу, спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністюабо особистою приватною власністю кожного з них;
– про можливий порядок поділу майна, у тому числі і вразі розірвання шлюбу;
– використання належного їм обом або одному з них майнадля забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;
– включення до шлюбного договору будь-яких інших умовщодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадамсуспільства; про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з нихчи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів.
Стаття 93 СК також передбачає, що у шлюбному договорі можутьбути закріплені майнові права та обов'язки. У ч. 3 цієї статті прямозазначено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини міжподружжям, а також між ними та дітьми. У ст. 93 СК досить докладнорозкрито зміст шлюбного договору. Так, ним можуть регулювалися майновівідносини між подружжям, визначатися їх майнові права та обов'язки, майновіправа та обов'язки подружжя як батьків. Останнє положення означає, що ушлюбному договорі можуть передбачатись регулювання майнових відносин міжбатьками та дітьми, а також визначатись обов'язки батьків щодо утримання дітей.
Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини,встановлених СК, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигіднематеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК).
Це положення відповідає ч. 8 ст. 7 СК, у якійзакріплені загальні принципи регулювання сімейних відносин і згідно з якою данерегулювання має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересівдитини, непрацездатних членів сім'ї.
Положення ч. 4 ст. 93 СК відповідає ч. 3 ст. 51Конституції й обумовлене імперативним характером статтями 75 і 180 та правил ч. 5ст. 97 СК [25, с. 376]. Питання про те, як розуміти положення ч. 4ст. 53 СК, відповідно до якого шлюбний договір не може ставити одного зподружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, можна пояснити,порівнявши цю частину з ч. 5 ст. 97 СК, яка передбачає, що сторониможуть включати до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режимумайна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Основним змістом шлюбного договору є встановлення правовогорежиму майна подружжя. Дружина і чоловік можуть змінити режим як роздільного,так і спільного майна.
Подружжя може у шлюбному договорі обмежити дію режимуспільності майна на окремі предмети, передбачивши, наприклад, що вклади,внесені до банківської (кредитної) установи на ім'я одного з подружжя, належатькожному з них. Речі, пов’язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад,стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога) – це власність того з подружжя,предметом професійної діяльності якого вони є.
У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 СК,яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбуістотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошовихзатрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бутивизнане рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Може бутитакож закріплено положення про те, що правовий режим цього майна незмінюватиметься, тобто воно належатиме тому з подружжя, хто був його первіснимвласником, або дружині та чоловіку на праві спільної часткової власності унерівних частках.
Відповідно до ч. 3 ст. 97 СК сторони можутьдомовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірванняшлюбу. А згідно з ч. 4 цієї статті у шлюбному договорі може бутипередбачене використання належного подружжю або одному з них майна длязабезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.
Як вже зазначалось, згідно з ч. 5 ст. 97 СК дружинаі чоловік можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правовогорежиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Такимчином, ч. 5 ст. 97 СК надає подружжю широкі можливості для регулюванняїх майнових прав та обов'язків під час укладення шлюбного договору. Дружина ічоловік можуть змінити правовий режим не тільки їх спільного, а й роздільногомайна. Зокрема, вони можуть поширити режим спільності на дошлюбне майно або найого окремі предмети, на речі, набуті за час шлюбу не в результаті їх спільноїпраці, а одержані, наприклад, одним із подружжя в дарунок, у порядкуспадкування або придбані у період шлюбу за рахунок коштів одного з подружжя.
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Прозастосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено,що у шлюбному контракті майнові права та обов'язки подружжя можуть бутивизначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейногозаконодавства [10, с. 29]. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно,яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержане під час шлюбу вдарунок, стає їх спільною сумісною власністю. На розсуд дружини і чоловіка можебути визначено розмір їх часток у праві власності на майно, що буде набуте зачас шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, атакож порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чироздільного майна.
Частина 4 ст. 93 СК, як вже зазначалось, передбачає, щошлюбний договір не може ставити одного з подружжя у незвичайно невигіднематеріальне становище. Це правило має тлумачитись шляхом зіставлення цієїчастини з ч. 5 ст. 97 СК. А остання встановлює, що сторони можутьвключати до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщовони не суперечать моральним засадам суспільства. У зв'язку з цим постаєпитання про те, як треба тлумачити наведені положення.
Як зазначають окремі автори, у деяких випадках умови шлюбногодоговору погіршують матеріальне становище одного з подружжя, наприклад,положення про те, що дошлюбне майно одного чи обох з подружжя вважається їхспільним майном (зрозуміло, що якщо дошлюбне майно одного з подружжя набагатоперевищуватиме дошлюбне майно другого з них, матеріальне становище останньогопогіршиться), що частки дружини і чоловіка у їх спільному майні не є рівними,що майно, одержане одним із подружжя у дарунок або у спадщину, належитьподружжю на праві спільної сумісної власності. Однак ці положення діють.
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Прозастосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено,що ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжяпогіршують його становище порівняно з законодавством України (мають дискримінаційнийхарактер, позбавляють права на частку в набутому майні тощо), не можуть бутивизнані дійсними.
Водночас при застосуванні ч. 5 ст. 95 СК постаєпитання про те, які умови шлюбного договору, що передбачені з волі подружжя іпогіршують становище обох чи одного з них, мають визнаватися недійсними.Уявляється, що у шлюбному договорі не можна передбачити положення, якіобмежують конституційні права подружжя, наприклад, на пересування, вибірпрофесії, роду трудової діяльності, світогляду, релігії, мови спілкування, абопорушують принцип рівності чоловіка і жінки.
Дискусійним є питання про можливість закріплення у шлюбномудоговорі нерівних часток у праві власності подружжя на їх спільне майно, заумови, що майно, набуте за час шлюбу, належатиме їм на праві спільної частковоївласності.
Як вже зазначалось, у п. 11 згаданої постанови ПленумуВерховного Суду України роз'яснено, що дружина і чоловік можуть на власнийрозсуд визначати розмір їх часток у праві власності на майно, що буде набуте зачас шлюбу, а також передбачати умови поділу спільного майна у разі розірванняшлюбу.
3. Ромовська свого часу зазначала, що відступ від рівностічасток є основним елементом шлюбного договору і що проект СК прямо передбачаєможливість порушення принципу рівності у майні, набутому за час шлюбу. Однак цеположення прямо не передбачене ч. 3 ст. 97 СК, хоча вона й невідкидає можливості зазначеного відступу. Л. Пчелінцева підкреслює, що дружинаі чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі положення про те, що розмір їхчасток у праві спільної часткової власності на набуте за час шлюбу майно буденерівним. Цієї ж думки дотримується й О. Дзера [18, с. 256]. ВодночасО. Дзера і Т. Ариванюк стверджують, що згода одного з подружжя наодержання у період шлюбу меншої частки майна або повна відмова від неї зюридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивнихцивільних прав, що суперечить основоположним принципам конституційного тасімейного права. На їх погляд, право на власність є елементом конституційного статусулюдини, воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо.
З наведеним положенням не можна погодитись. Згода одного зподружжя на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або повнавідмова від неї не є відмовою від набуття суб'єктивних цивільних прав. У такихвипадках він відмовляється від свого суб'єктивного права власності на частку успільному майні або дає згоду на зменшення своєї частки у праві власності наспільне майно, тобто розпоряджається зазначеним правом, а не відмовляється віднабуття суб'єктивних цивільних прав.
Більшість суб'єктивних цивільних прав, як зазначають деякіавтори, відчужуються і передаються. Якщо у шлюбному договорі передбачено, що уподружжя виникає право спільної часткової власності на набуте ними за час шлюбумайно, кожен із них має право на оплатне чи безоплатне відчуження належної йомучастки у праві власності на спільне майно (ст. 361 ЦК).
Отже, кожен із подружжя має право розпоряджатися належноюйому часткою у праві спільної часткової власності, а також може дати згоду наодержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або відмовитися від неї.Така згода або відмова дійсні, якщо вони відображають справжнє волевиявленнятого з подружжя, хто їх дав. Це не суперечить моральним засадам суспільства іне ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище,якщо він достатньо матеріально забезпечений. Стаття 347 ЦК прямо передбачаєможливість особи відмовитись від права власності на належне їй майно.
Якщо після укладення шлюбу один із подружжя вселяється ужитлове приміщення, яке належить другому з них, сторони у шлюбному договоріможуть домовитися про порядок користування ним. Житло може належати одному зподружжя на підставі права власності або на умовах договору житлового найму.Можуть бути передбачені умови звільнення житлового приміщення у разі розірванняшлюбу тим з подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації абобез неї.
Якщо житлове приміщення належить дружині та чоловіку на правіспільної сумісної власності, вони можуть домовитися про поділ його у рівнихчастках або з відступом від рівності часток, а також вирішити питання пропроживання або непроживання кожного з них у цьому приміщенні. При цьому згідноз частинами 7 і 8 ст. 7 СК мають враховуватися права малолітніх інеповнолітніх дітей щодо користування житлом. У шлюбному договорі також можутьбути передбачені умови користування житловим приміщенням, що належить обом абоодному з подружжя, родичами кожного з них. При цьому дружина і чоловік повиннівизначити умови проживання цих осіб.
У шлюбному договорі можуть бути також передбачені права таобов’язки подружжя щодо взаємного утримання (ст. 99 СК; п. 2 Порядкуукладення шлюбного контракту). Сторони можуть домовитися про надання утриманняодному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальнійдопомозі, визначити умови, розмір та строки виплати аліментів як у періодшлюбу, так і після його розірвання. У разі невиконання одним із подружжя свогообов’язку за договором аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчогонапису нотаріуса.
Шлюбним договором може бути встановлена можливість припиненняправа на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової(грошової) компенсації. Умови договору не можуть погіршувати становище того зподружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги. Це твердженняобумовлене імперативним характером ст. 75 СК і правилами ч. 5 ст. 97і ч. 8 ст. 7 СК.
Отже, зміст шлюбного договору – це умови, які можутьвизначатися сторонами при його укладенні. Дії подружжя, складаючи зміст одногошлюбного контракту можуть бути різноманітні:
– передавати майно у власність;
– забезпечити необхідне житло для проживання подружжя;
– створювати умови щодо належного виховання та утриманнядітей та інші.
Кожна з таких угод може також містити в собі вказівки настроки та порядок їх виконання, а також передбачати відповідальність подружжяза невиконання взятих на себе зобов'язань.
4. Умови виконання, зміни та припинення шлюбного договору
Сімейний Кодекс України регламентує порядок та умовиукладання, виконання та припинення шлюбного договору. СК України встановлює, щошлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, якіподали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором можерегулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов'язки по відношенню додітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті відносини міжподружжям та їхніми дітьми.
Сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширенняна майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, івважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного зних. Шлюбний договір може поширювати свою дію як на майно, яке є об'єктомспільної сумісною власністю подружжя на момент укладення цього договору так іна майно, що буде набуте дружиною або чоловіком в подальшому. Наприклад, удоговорі встановлюється, що будинок, придбаний під час шлюбу залишається вособистій приватній власності чоловіка, автомобіль переходить до власностідружини, а земельна ділянка, що може бути придбана у майбутньому,розподіляється в певних частках. Подружжя та наречені також можуть домовитисьпро можливий порядок поділу майна, в тому числі і в разі розірвання шлюбу, атакож включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони несуперечать моральним засадам суспільства [30, с. 14].
СК України встановлює, що укладення шлюбного договору, йогоподальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того,закон передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду зпідстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права таобов'язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можутьбути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.
Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або, особи правата інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним зпідстав, встановлених ЦК України [17, с. 974].
Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріальнозасвідчується. Тепер цей документ може регулювати майже всі сфери сімейнихстосунків. Так, у ст. 93 Сімейного кодексу України зазначається, щошлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаютьсяїхні майнові права та обов'язки. Ним же можуть бути визначені майнові права таобов'язки подружжя як батьків. Проте шлюбний договір не може регулюватиособисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановленіцим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигіднематеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власністьодному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державнійреєстрації.
Після того, як всі умови узгоджені та шлюбний договірпідписано, то він одразу набирає чинності: якщо шлюбний договір укладено дореєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу; якщо ж шлюбнийдоговір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріальногозасвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк йогодії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також у шлюбномудоговорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і післяприпинення шлюбу.
У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина,чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовийрежим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторониможуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разірозірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використанняналежного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, атакож інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які іншіумови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадамсуспільства.
У шлюбному контракті також визначається порядок користуванняжитлом. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із членів подружжя вселяється вжитлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбномудоговорі можуть домовитися про порядок користування ним [28, с. 512].
Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщеннятим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатоюгрошової компенсації або без неї. Чоловік та дружина можуть домовитися пропроживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньоюспільною власністю, їхніх родичів.
Сторони можуть домовитися про надання утримання одному зподружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі наумовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови,розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжясвого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставівиконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановленаможливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку зодержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.Шлюбний договір, також, як і двостороннє вступання у шлюб, може бути зміненотільки подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бутизмінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а такожнепрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
«Не хочу» – це про право на відмову від шлюбного договору,яка також не допускається, якщо відмова є односторонньою. А от подружжя маєправо відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя,права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту йогоукладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.
Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи,права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним зарішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
Отже, Сімейний кодекс України регламентує порядок та умовиукладання, виконання та припинення шлюбного договору. СК України встановлює, щошлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подализаяву про реєстрацію шлюбу. За загальним правилом зміни можуть бути внесенілише за згодою сторін, а основними підставами припинення є відмова подружжя відшлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про і розірвання шлюбногодоговору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що маютьістотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання
Висновки
Отже,шлюбний договір – це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріальнопосвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстраціюшлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмірчасток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхнімайнові права та обов'язки як батьків. У шлюбному договорі може бутивстановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав таобов’язків. Подружжя може вносити зміни до шлюбного договору, укладаючивідповідний договір, який підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбнийдоговір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстраціїшлюбу. Якщо договір укладено подружжям, він набирає чинності у день йогонотаріального посвідчення. У разі, коли розмір частки при поділі майна дружинита чоловіка неможливо визначити за домовленістю між ними або за шлюбнимдоговором, спір може бути вирішений судом.
Переважнабільшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбногодоговору в законодавстві. В різних країнах цей інститут має свої особливості,проте мета його існування єдина – надати подружжю достатньо широкі можливостідля самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мализмогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, якийавтоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком увирішенні даної проблеми і правова система України.
Укладення шлюбного договору є взаємним волевиявленнямосіб. Умови шлюбного договору, які погіршують умови одного з подружжя всуперечпорівняно з законодавством України не можуть бути визнані дійсними, так само які шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленогозаконодавством України.
Стаття 94 СК України передбачає, що шлюбний договірукладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Посвідчити шлюбнийдоговір вправі як державний, так і приватний нотаріус. У випадку, коли шлюбнийдоговір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстраціїшлюбу, а коли договір укладений між подружжям – у день його нотаріальногопосвідчення, про що зазначається у договорі.
Строк дії шлюбного договору може бути загальний, можутьвстановлюватися строки тривалості окремих прав та обов’язків. Також можевстановлюватись чинність договору або окремих його частин і після припиненняшлюбу.
Законодавство встановлює можливість внесення змін дошлюбного договору. Причому одностороння зміна умов шлюбного договору недопускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Договір про змінушлюбного договору також нотаріально посвідчується. Водночас, на вимогу одного зподружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цьоговимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніхдочки, сина, що мають істотне значення. Також відповідно до ст. 102 СКУкраїни на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний зарішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разінеможливості його виконання.
Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Утакому разі права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються вдень подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.
В загальному, можна виділити такі підстави визнанняшлюбного договору недійсним:
1) Невідповідність шлюбного договору чинним нормамзаконодавства;
2) Неналежний суб’єктний склад (укладання його особою,яка не має повної цивільної дієздатності);
3) Положення договору обмежують права дитини,встановлені законодавством і не відповідають її інтересам;
4) Умови договору ставлять одного з подружжя унадзвичайно невигідне матеріальне становище або його укладання під впливомтяжкої обставини;
5) Укладання договору не відповідає внутрішній воліоднієї зі сторін;
6) Укладання договору під впливом обману або насильства;
7) Помилка однієї зі сторін.
Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнанняшлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму ВерховногоСуду №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судамизаконодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнанняйого недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені певніособливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що усправах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви пророзірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договорунедійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки таківимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщо шлюбнимдоговором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, топри розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умовтакого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93,ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного зподружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права таінтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнанінедійсними з підстав, установлених ЦК.
Отже, можна зробити загальний висновок, що шлюбнийдоговір є одним із способів надання подружжю самостійності у вирішенні питаньщодо побудови їх сімейних відносин.
Список використаних джерел
1.Конституція України. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, №30, ст. 141.
2.Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 червня 1969 р., №2006-VII.
3.Сімейний кодекс України. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, №21–22, ст. 135.
4.Цивільний кодекс України. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40–44, ст. 356.
5.Закон України «Про власність». – Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, №20, ст. 249.
6.Закон України «Про нотаріат». – Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, №39, ст. 383.
9.Наказ Міністерства юстиції України «Про внесення доповнень до Інструкції пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 31 березня 1997, №26/5.
10.Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К., 1999. – с. 29.
11. Антокольская М.В. Лекциипо семейному праву: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2005. – 114 с.
12. Антокольская М.В. Семейноеправо. Учебник. – М.: Юристъ, 2007. – 366 с.
13. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорноеправо. Общие положения. – М., 2007. – 387 с.
14.Брачные контакты и контракты. // Правозащитник. – 2008. – №4. – 41 с.
15.Гражданский кодекс Украины. Научно-практический коментарий. – Харьков: ООО «Одиссей»,2000. – 848 с.
16.Гражданское право Украины. – Харьков: Основа., 2006. – 217 с.
17.Гражданское право: Учебник / А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой (ред.). – М.:Проспект, 2007. – Ч. 1. – 974 с.
18.Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.:Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
19. Дождев Д.В. Римскоечастное право. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред.академика РАН, доктора юридических наук, професора В.С. Нерсесянца. – 2-еизд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 784 c.
20. Ершова Н.М. Развитиесоветского семейного права // СССР – Австрия: проблемы гражданского исемейного права. – М., 2007. – 175 с.
21. Жилинкова И.В. Брачныйконтракт (договор). – Харьков: «Ксилон», 2001. – 117 с.
22. Жилинкова И.В. Брачныйконтракт. – Харьков, 2005. – 172 с.
23. Жилинкова И.В. Правовийрежим имущества членов семьи. – Харьков: «Ксилон», 2000. – 398 с.
24.Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? // Урядовий кур’єр. –2008. – №215. – с. 10.
25.Конституційне право України: Підручник для студ. вищ. юрид. закладів і фак. /В.Я. Тацій, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодик та ін. – К.: Український центрправничих студій, 2009. – 376 с.
26.Максимович Л. Брачный договор. // Закон. – 2007. – №11. – с. 35–41.
27. Матвеев Г.К. Историясемейно-брачного законодательства Украинской ССР. – Киев, Изд-во КГУ, 2000. –64 с.
28.Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю.С. Червоного.– К., 2003. – 512 с.
29. Ромовська З.В.Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К., 2003. – 179 с.
30. Явор О.А.Функції шлюбного контракту в сімейному праві України // Автореф. дис.канд. юрид. Наук: 12.00.03. – Х., 2006. – с. 14.