Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Міністерство освіти та науки України
Одеський національний університет ім.І. І. Мечникова
Економіко-правовийфакультет
Кафедрацивільно-правових дисциплін
Курсоваробота
Здисципліни «Цивільно-процесуальне право України»
натему: «Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні»
Студентка 4 курсу
групи 4-зЮ
спеціальність: «Правознавство»
Сінцерова Ю. В.
Ст. викладач
Голоденко І.О.
Одеса2009

План
Вступ
1. Поняття визнання тазвернення до виконання рішення іноземного суду
1.1 Поняттярішення іноземного суду, його визнання та виконання
1.2 Виконаннядоручень іноземних судів
2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду,яке підлягає примусовому виконанню
2.1 Процедура виконання рішення іноземного суду
2.2 Надання дозволу на примусове виконання рішення
2.3 Відкриття виконавчого провадження
3. Визнання рішення іноземногосуду, яке не підлягає примусовому виконанню
3.1 Рішення, щоналежать до тих, які не підлягають примусовому виконанню
3.2 Умови тапорядок визнання рішень іноземного суду, які не підлягають примусовомувиконанню
Висновки
Списоквикористаної літератури

Вступ
Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язківза міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України таінтересам республіки (ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України»).З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договоріввони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший— дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судовихрішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своєміністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своєдипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державізвертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою.Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєїдержави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносинвизначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з ТуніськоюРеспублікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції зІталійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а такождоговорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерствазакордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазькоїконвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, щосудові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, якіпроживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів владимають надсилатися для виконання відповідним радянським установами удипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієїКонвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет,Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія,Польща, Португалія, Румунія, Суринам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція,ФРН, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичнийпорядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається,якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.
У державах континентальної Європи у правовому регулюванніпроцесу визнання і виконання іноземних судових рішень широко застосовується екзекватура— надання рішенню іноземного суду сили рішення своєї держави, у тому числі іможливості його примусового виконання. У Франції екзекватура надається судомпершої інстанції рішенням у справах, які за французьким законодавствомухвалюються з цивільного або торговельного права (приватного, але непублічного). Для надання екзекватури не вимагається взаємності з боку іноземноїдержави щодо примусового виконання рішення французького суду, але необхідно,щоб іноземне рішення за правом держави, судом якої воно було ухвалене,підлягало примусовому виконанню. При цьому суд перевіряє наявність необхіднихумов, а саме: чи іноземне рішення ухвалене компетентним судом; чи булидотримані ним обов'язкові правила цивільного судочинства; чи були застосованіпри ухваленні даного рішення цивільно-правові закони відповідно до правил, якізастосовуються згідно з французьким колізійним правом; чи не буде примусовевиконання рішення порушувати французький публічний характер; і чи відсутнійобхід закону. Перевірка умов, необхідних для надання іноземному рішеннюекзекватури, фактично означає перегляд його по суті. Не вимагається екзекватуридля визнання юридичної сили за іноземним рішенням про розірвання шлюбу, особибезвісно відсутньою та іншими рішеннями, які стосуються цивільного статусуособи. Однак, якщо посилання на такі іноземні рішення оспорюютьсязаінтересованими особами, суд перевіряє наявність зазначених умов. Іноземнесудове рішення без екзекватури може бути використане сторонами як доказ успірній справі.

1. Поняття визнання та звернення до виконання рішенняіноземного суду
Правове регулювання визнання та виконання рішень іноземнихсудів в Україні здійснено Законом України «Про визнання та виконання вУкраїні рішень іноземних судів», положення якого були трансформовані у ЦПКУкраїни у розділ VIII «Про визнання тавиконання рішень іноземних судів в Україні», який має дві глави: «Визнаннята звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовомувиконанню»; «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягаєпримусовому виконанню».
В правовій науці під визнанням рішення іноземного судурозуміють поширення його дії на територію іншої держави з дозволу останнього, зтими правовими наслідками, які тягне за собою рішення суду держави визнання,яке набрало законної сили. Виконання іноземного рішення означає реалізацію йогошляхом застосування до боржника в передбаченому законом порядку заходівдержавного примусу в виконавчому провадженні. Визнання іноземного судовогорішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лишевнаслідок відповідного розпорядження компетентного суду (екзекватури) тієїдержави, де запитується таке виконання.
Визнанням іноземного судового рішення в Україні є дозвілнашої держави на поширення його дії на територію України з такими самимиправовими наслідками, які виникають у результаті набрання законної силирішенням, ухваленим судами України.
Виконанням рішення іноземного суду — застосування засобів примусовоговиконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.
Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні [1], якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами абоза принципом взаємності за домовленістю з іноземною державою, рішення суду якоїмає виконуватися в Україні. Пред'явлення до примусового виконання в Українірішення іноземного суду можливе протягом трьох років з дня набрання нимзаконної сили, а рішення про стягнення періодичних платежів — протягом усьогостроку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
За наявності між учасниками багатостороннього ідвостороннього договорів мають застосовуватися, насамперед, двостороннідоговори, а багатосторонні — при вирішенні лише тих питань, які не охопленіцими двосторонніми договорами [1].
Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішеньіноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надаєтьсяУкраїною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів.
Відносини, пов'язані із визнанням (невизнанням) і виконаннямрішень іноземних судів в Україні, регулюються розділом VIII ЦПК України, Законом України «Проміжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р., а також відповіднимиміжнародними договорами.
У цей час є чинними, наприклад, такі міжнародні договориУкраїни, які регулюють питання визнання й виконання рішення іноземного суду, щоратифіковані Верховною Радою України :
1) Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнампро правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від6 квітня 2000 р.;
2) Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран проправові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11травня 2004 р.;
3) Договір між Україною та Республікою Болгарія про правовудопомогу в цивільних справах від 21 травня 2004 р.;
4) Договір між Україною та Румунією про правову допомогу таправові відносини в цивільних справах від 30 січня 2002 р.;
5) Договір між Україною та Угорською Республікою про правовудопомогу в цивільних справах від 2 серпня 2001 р.;
6) Договір між Україною та Чеською Республікою про правовудопомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 р.;
7) Угода міжУкраїною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 6вересня 2004 р. тощо.
Під рішенням іноземного суду в цьому випадку маються на увазірішення іноземних судів у цивільних справах, вироки іноземних судів у кримінальнихсправах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкодипотерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органівіноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ, щонабрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території Українивідповідно до міжнародних договорів.
Якщо визнання та виконання рішення іноземного судупередбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких наданаВерховною Радою України, таке рішення підлягає примусовому виконанню натериторії України.
Однак є рішення іноземних судів, що не підлягають примусовомувиконанню. В такому разі вони визнаються в Україні на тих самих умовах [1].
Відповідно до ст.392, ч. 1 ст. 400 ЦПК України питання про надання дозволу на примусовевиконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судомза місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника(заінтересованої особи). Якщо боржник (заінтересована особа) не має місцяпроживання (перебування) або місцезнаходження на території України або йогомісце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання пронадання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядаєтьсясудом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (заінтересованої особи).
Виконаннядоручень іноземних судів. Під час здійснення провадження у цивільних справахможе виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами територіїсвоєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручитиповістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише вмежах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дійможливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншоїдержави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називаєтьсясудовим дорученням. Отже, судове доручення — це звернення суду однієї державидо суду іншої держави з проханням про виконання на території останньоїпроцесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, врученняпозовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживаннявідповідача тощо.
Виконання такихдоручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальнийпорядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнімзаконодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.
Суди Українивиконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів пропроведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України здодержанням встановленого ЦПК процесуального порядку вручення повісток, розшукувідповідача, допиту свідків, огляду на місці, проведення експертизи. Порядокзносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України таукладеними нею міжнародними договорами.
Широкий перелікпроцесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземнихсудів, міститься у Конвенції держав — членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенціїдоговірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконанняпроцесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірноїсторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків,вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допитусторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінальногопереслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання івиконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільногопозову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
Суди Україниможуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення іншихпроцесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України.Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав — членівСНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані звчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України таіншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави. Однак суди Українине можуть надавати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщотаке виконання суперечить суверенітету України або загрожує безпеці, та тоді,коли виконання доручення не належить до компетенції суду.
За Договором міжУкраїною і КНР відмова в наданні правової допомоги можлива, якщо запитуванадоговірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці,громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам їїзаконодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнароднихдоговорах України.

2. Визнання та звернення довиконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню
За загальнимправилом рішення міжнародних та іноземних судів сторони мають виконуватидобровільно в строки, передбачені такими рішеннями. У випадку невиконаннярішення в добровільному порядку застосовується процедура примусового виконаннярішення відповідно до міжнародних договорів, а також норм законодавства тієїкраїни, на території якої визнається та виконується рішення. Слід зауважити, щоефективність проведення процедури примусового виконання рішення суду багато вчому залежить від нормативного забезпечення та визначеності такої процедури.
Вважаю занеобхідне згадати, що рішення іноземних судів мають задовольняти таким вимогам:
1) вони набрали законноїсили;
2) підлягаютьвизнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорівУкраїни.
Слід такожзауважити, що рішення іноземного суду може бути пред’явлене до примусовоговиконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили.Винятком є рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, якийперевищує три роки. Воно може бути пред’явлене до примусового виконанняпротягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості заостанні три роки.
Процедуравиконання рішення іноземного суду розпочинається зі з’ясування наявностіміжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною ідержавою, про визнання й виконання рішення суду чи арбітражу якої йдеться.
Одним із основнихміжнародно-правових інструментів у сфері визнання та виконання рішень іноземнихсудів є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень,укладена у м. Нью-Йорку в 1958 році. До цієї Конвенції приєдналася великакількість держав світу, в тому числі й Україна.
Термін «арбітражнерішення» включає як рішення, постановлені арбітрами, призначеними в кожнійокремій справі, так і рішення, постановлені постійними арбітражними органами,до яких звернулися сторони [1].
Довизнання та звернення до виконання арбітражних рішень, до яких застосовуєтьсяНью-Йоркська Конвенція, не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливіумови або більш високі мита або збори, ніж ті, які існують для визнання тазвернення до виконання внутрішніх арбітражних рішень.
Дляотримання визнання та приведення до виконання сторона, яка запитує визнання таприведення до виконання, при поданні такого прохання надає:
а)належним чином завірене оригінальне арбітражне рішення або належним чиномзавірену копію такого;
б)оригінальну угоду, або належним чином завірену копію такого.
Якщоарбітражне рішення або угода викладені не на офіційній мові тієї країни, дезапитується визнання та звернення до виконання цього рішення, сторона, якапросить про визнання та звернення до виконання цього рішення, надає перекладцих документів на таку мову. Переклад завіряється офіційним або присяжнимперекладачем, або дипломатичним, або консульською установою.
Серед іншихміжнародно-правових угод України, які часто застосовують для визнання тавиконання рішень іноземних судів, є:
1) Конвенція проправову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальнихсправах, укладена державами-членами Співдружності Незалежних Держав у м.Мінську 22 січня 1993 р. Поряд з Україною, учасницями цієї Конвенції єреспубліки Азербайджан, Беларусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Таджикистан,Туркменістан, Узбекистан, Грузія, Киргизька Республіка та Російська Федерація.
Верховна РадаУкраїни ратифікувала Конвенцію із застереженням, що Україна бере на себе зобов’язаннявизнавати й виконувати рішення, постановлені на територіях держав-учасницьКонвенції, за винятком визнання і виконання виконавчих написів та нотаріальнихактів щодо грошових зобов’язань.
2) Угода пропорядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності,підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20березня 1992 р. До учасниць цієї угоди належать республіки Беларусь, Вірменія,Таджикистан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизька Республіка,Російська Федерація та Україна.
3) Європейськаконвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, підписана в м. Женеві 21 квітня1961 р., яка передбачає деякі особливості проведення арбітражу порівняно зположеннями Нью-Йоркської Конвенції.
4) Двосторонні договориУкраїни.
Надання дозволуна примусове виконання рішення. Таким чином, з’ясувавши питання наявностіпідстав для визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні, сторона(стягувач) подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання такогорішення. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземногосуду на підставі клопотання стягувача розглядається апеляційним судомАвтономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським таСевастопольським міськими судами за місцем постійного або тимчасовогопроживання чи перебування (місцезнаходження) боржника.
У випадку колиборжник не має постійного чи тимчасового місця проживання або перебування(місцезнаходження) на території України або місце його постійного чи тимчасовогопроживання або перебування (місцезнаходження) невідоме, питання про наданнядозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядає відповіднийсуд України за місцезнаходженням майна боржника на території України.
Клопотання про надання дозволу на примусовевиконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі. Воно має містити таку інформацію:
— найменуваннястягувача або його представника (якщо клопотання подає представник), зазначенняїхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування(місцезнаходження);
— найменуванняборжника, зазначення його постійного або тимчасового місця проживання чиперебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;
— мотиви поданняклопотання.
У випадку коли вміжнародних договорах України не визначений перелік документів, які маютьдодаватися до клопотання, до нього додаються такі документи:
1) засвідчена вустановленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконанняякого подається клопотання;
2) офіційнийдокумент про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо про цене йдеться в самому рішенні);
3) документ, якийзасвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і якане брала участі в судовому процесі, була своєчасно й належним чином повідомленапро час і місце розгляду справи;
4) документ, якийвизначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягаєвиконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, якийпосвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подаєпредставник);
6) засвідченийвідповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовоюабо мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Якщо зазначенеклопотання і документи, які до нього додаються, не оформлені відповідно до вимог,передбачених Законом, або якщо до клопотання не додані всі переліченідокументи, відповідний суд України повертає їх стягувачеві (або йогопредставникові) без розгляду.
Для розглядуклопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного судузабороняється вимагати інші документи та відомості.
Про надходженняклопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного судувідповідний суд України протягом п’яти днів письмово повідомляє боржника іпропонує йому в місячний строк подати можливі заперечення проти цьогоклопотання [1]. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або увипадку його відмови від подання заперечень, а також коли в місячний строк зчасу повідомлення боржника про одержане судом клопотання він не подавзаперечення, суддя постановляє ухвалу. В ухвалі суддя визначає час і місцесудового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмовоне пізніше ніж за 10 днів до його розгляду. За заявою стягувача або боржника іза наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про щоповідомляє сторони. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусовевиконання рішення іноземного суду провадиться суддею одноособово у відкритому судовомузасіданні. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповіднийсуд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача, боржника або їхпредставників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки провиклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання.
Розглянувшиподані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу пронадання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмовув задоволенні клопотання з цього питання.
Копію ухвали суднадсилає стягувачеві та боржникові в триденний строк з дня постановлення ухвали.
Якщо в рішенні іноземногосуду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає цеклопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банкуУкраїни на день постановлення ухвали.
Клопотання пронадання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду незадовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких наданаВерховною Радою України.
Якщо міжнароднідоговори України такі випадки не передбачають, у задоволенні клопотання можебути відмовлено:
1) якщо рішенняіноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено,не набрало законної сили;
2) якщо сторона,стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливостівзяти участь у судовому процесі через те, що їй своєчасно і належним чином неповідомили про розгляд справи;
3) якщо рішенняпостановлене в справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду абоіншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщопостановлене рішення суду України в спорі між тими самими сторонами, з того жпредмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо впровадженні суду України є справа між тими самими сторонами, з того ж предметаі на тих же підставах, порушена до часу порушення справи в іноземному суді;
5) якщо пропущенострок пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні,встановлений міжнародними договорами України та ЦПК України;
6) якщо предметспору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконаннярішення загрожувало б інтересам України;
8) в іншихвипадках, передбачених законами України.
Ухвала,постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусовевиконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання зцього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки,передбачені законодавством України.
Відкриттявиконавчого провадження. На підставі рішення іноземного суду та ухвали пронадання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили,відповідний суд видає виконавчий лист, який є підставою для відкриттявиконавчого провадження [1].
Державнийвиконавець (за місцезнаходженням боржника) у 3-денний строк з дня надходженнядо нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчогопровадження. В постанові державний виконавець визначає строк для добровільноговиконання рішення, який не може перевищувати семи днів. Він попереджає боржникапро примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зістягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженнямвиконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 р. № 606-14. Копія постанови про відкриття виконавчогопровадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику таоргану (посадовій особі), який видав виконавчий документ. За заявою стягувача зметою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державнийвиконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчогопровадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про щозазначається в цій постанові. Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії тавиконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна
боржника, непізніше ніж у двомісячний термін з дня надходження виконавчого документа.
Слід однаквідмітити, що на практиці ж на шляху виконання рішень виявляється ряд проблем.Зокрема, дуже рідко трапляється виконання рішень у добровільному порядку.Найчастіше сторона, незадоволена негативним для себе результатом винесеногорішення, намагається уникнути його виконання і всіляко йому перешкоджає.
Ефективністьпроцесу виконання рішення часто залежить від того, чи можна знайти банківськийрахунок, на якому знаходилася б сума, необхідна для виконання рішення в повномуобсязі.
Обов’язок розшукурахунку (-ів) боржника покладається на державного виконавця, який наділенийвідповідними повноваженнями щодо здійснення запитів до органів податковоїслужби, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів[1].

3. Визнання рішення іноземного суду, яке не підлягаєпримусовому виконанню
Конвенцією держав — учасників СНД (ст. 55) передбачено, щорішення іноземного суду немайнового характеру, які не підлягають примусовомувиконанню, ухвалені судом кожної договірної сторони, після набрання нимизаконної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціальногопровадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у ційсправі не було ухвалено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно зданою Конвенцією, а у не передбачених нею випадках — із законодавствомдоговірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа неналежить до виключної компетенції її установ юстиції [1].
До рішень, які не підлягають примусовому виконанню, належатьрішення про визнання прав, визнання недійсними певних актів, про позбавленнябатьківства, розірвання шлюбу, визнання договору недійсним, усиновлення,встановлення юридичних фактів, визнання громадянина безвісно відсутнім чиоголошення його померлим тощо.
У Конвенції держав — учасників СНД немає норм, які вирішувалиб питання щодо клопотань про визнання рішення. Розв'язано це питання частковобільшістю двосторонніх договорів України про надання правової допомогиіноземним державам. Договорами України з Молдовою, Польщею і Китаєм,передбачено розгляд клопотань про взаємне визнання рішення.
Наприклад, задоговором України з Республікою Молдова встановлює, що для визнання і виконаннярішення (у тому числі рішення, що не підлягають примусовому виконанню) застосовуєтьсязаконодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане івиконане [1]. Це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішенняіноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню. В Україні процесуальнийпорядок визнання і виконання рішення іноземного суду, що не підлягаєпримусовому виконанню, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України.
В Україні визнається рішення іноземного суду, що не підлягаєпримусовому виконанню, за умови якщо його виконання передбачене міжнароднимидоговорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або запринципом взаємності за домовленістю аd hос з іноземною державою, рішеннясуду має виконуватися в Україні. На відкриття провадження про визнання рішенняіноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересованою особоюподається клопотання до суду за місцем проживання (перебування) або місцемзнаходження боржника. А якщо таке відсутнє або невідоме, то клопотанняподається за місцем знаходження майна боржника в Україні.
Клопотання подається до суду безпосередньо стягувачем або упорядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами передбачено, щоклопотання про визнання рішення подається через державні органи України, судприймає до розгляду клопотання, що надійшло через органи державної влади.
Клопотання провизнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню,подається у письмовій формі за змістом, встановленим для клопотання про наданнядозволу на примусове виконання рішення іноземного суду [2].
Обов'язковим додатком до клопотання про визнання рішенняіноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є документи, встановленіч. 2 ст. 400 ЦПК України:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішенняіноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення набрало законноїсили, якщо про це не зазначено у самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до вимог законодавства перекладперелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнароднимидоговорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщоклопотання і документи не оформлено відповідно до встановлених вимог, судзалишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що доданідо нього, стягувачеві.
Про наявність клопотання про визнання рішення іноземногосуду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк надсилаєповідомлення заінтересованій особі з пропозицією подати проти нього можливізаперечення у місячний строк. Після перебігу зазначеного строку, незалежно відтого, було чи не було подане заперечення, суддя постановляє ухвалу про час імісце розгляду клопотання і повідомляє заінтересованих осіб письмово не пізнішеніж за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин суд може зазаявою заінтересованої особи перенести час розгляду клопотання, про щоповідомити заінтересованих осіб.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що непідлягає примусовому виконанню, розглядається суддею одноособово у відкритомусудовому засіданні. Неявка у судове засідання без поважних причинзаінтересованих осіб, яким своєчасно було вручено повістки про виклик до суду,не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами його розгляду та розглядузаперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання вУкраїні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення абопро відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що непідлягає примусовому виконанню.
Суд відмовляє у визнанні в Україні рішення іноземного суду увипадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами такі випадки непередбачені, суд відмовляє у задоволенні клопотання за наявності підстав,передбачених ст. 396 ЦПК України, які були мною перелічені в Розділі ІІ.
Ухвала суду, постановлена з приводу розгляду судом клопотанняпро визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовомувиконанню, має відповідати таким вимогам, повинна складатися з:
1) вступноїчастини із зазначенням:
— часу і місця її постановлення;
— прізвища та ініціалів судді (суддів —при колегіальному розгляді);
— прізвища та ініціалів секретарясудового засідання;
— імен (найменувань) сторін та іншихосіб, які брали участь у справі;
— предмета позовних вимог;
2) описовоїчастини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;
3)мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, ізакону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4)резолютивної частини із зазначенням:
— висновку суду;
— строку і порядку набрання ухвалоюзаконної сили та її оскарження [1].
Копія такої ухвали у триденний строк з дня постановленнянадсилається заінтересованим особам, які мають право оскаржити її вапеляційному, касаційному, іншому процесуальному порядку, встановленому ЦПКУкраїни [2].

Висновки
Таким чином, привирішенні питання про прийняття клопотання про визнання та виконання рішенняіноземного суду суд повинен досконально перевіряти відповідність їх вимогамміжнародних угод та законодавству відносно форми, змісту, мови, перелікудоданих документів, враховувати, що питання про виконання рішень може вирішуватисьлише в межах, визначених в клопотанні, а саме — подаватись лише особою, накористь якої постановлене рішення, або належно уповноваженим її представником.
Питання визнання і виконання іноземних судових рішень, у томучислі з окремих категорій справ, врегульовані міжнародними конвенціями. Так, зметою забезпечення взаємного визнання і виконання рішень за позовамиміжнародного або внутрішнього характеру про утримання дітей, які народилися ушлюбі, а також позашлюбних і усиновлених дітей була прийнята Гаазька конвенціяпро визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання щодо дітейвід 15 квітня 1958 р.
Дальшим розвитком її положень стала Гаазька конвенція провизнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків від 2 жовтня1973 р.
Комплексномувирішенню питань визнання і виконання іноземних судових рішень присвяченаГаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільнихі торговельних справах від 1 лютого 1971 р.
Рішенняіноземного суду — рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейнихсправах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосуєтьсяконфiскацiї майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземнихарбiтражiв та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належитьрозгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили iпідлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнароднихдоговорів України.
Виконання рішеньшляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а також на інші активи, крімгрошових, на практиці супроводжує велика кількість проблем. Так, всі активикомпанії та її кошти можуть навіть не вказуватись у бухгалтерськійдокументації, і державному виконавцю часто доводиться проводити величезну роботудля визначення активів, на які можна звернути стягнення.
Отже, можназробити висновок, що головні труднощі в процесі врегулювання спірних питань міжсторонами трапляються саме на стадії виконання рішення суду. З огляду на цемеханізми регулювання цього процесу потребують подальшого вдосконалення нанаціональному та міжнародному рівні.

Списоквикористаної літератури
1.    Цивільний процесуальнийкодекс України 2004р., прийнятий Верховною Радою України 18.03.2004р. (іззмінами внесеними згідно із Законом України від 16 березня 2006р. №3570-ІV);
2.    Лунц Л.А., Маришева Н.І. «Курсміжнародного приватного права. Міжнародний цивільний процес» — М., 1976. –516с.;
3.    Шак X. Міжнароднецивільно-процесуальне право. — М., 2001. – 478с.;
4.    Цивільний процес: підручник /за ред. проф. Комарова В.В. – Х.: ВАТ «Одісей», 2001. – 704с.;
5.    Цивільне процесуальне правоУкраїни: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. –384с.;
6.    Цивільне процесуальне правоУкраїни: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «ВидавничийДім „Ін Юре“, 2005. – 624с.;
7.    Вісник Верховного СудуУкраїни. — 1998. — № 1;
8.    Договір між Україною таРеспублікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних ікримінальних справах від 13.12.1993р.;
9.    Європейська конвенція прозовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961р.;
10.  Закон України „Про виконавчепровадження“ № 606-ХІV-ВР від 21.04.1999р.;
11.  Закон України „Про міжнароднеприватне право“ № 2709- ІV-ВР від 23.06.2005р.;
12.  Конвенція про визнання та виконанняіноземних арбітражних рішень від 10.06.1958р.;
13.  Конвенція про правову допомогу іправові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладенадержавами-членами СНД від 22.01. 1993р.;
14.  Угода про порядок вирішення спорів,пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992р.