Реформування економіки
Система державного планування економічного і соціальногорозвитку трансформується в більш гнучку і дієву, із залученням до цього процесутрудових колективів, які досить точно можуть визначати реальні можливостітемпів, структури і якості економічного зростання щодо платоспропроможногопопиту споживачів. Однак перебудова системи планування виявилася справоюнайважчою. Відмовитись від усталених методів планування, від досягнутого(вихідного) рівня, відтворення неефективних галузевих структур, як показуютьнаші обстеження підприємств, які переходять на госпрозрахункові принципиведення господарства, поки що не вдається. Незважаючи на введення державнихзамовлень на виготовлювану продукцію, економічних нормативів і лімітів, які,здавалося б, розширюють свободу вибору і дій керівників і трудових колективів,у багатьох випадках все залишається по-старому. Державним замовленням нерідкоохоплюється майже весь вироблений продукт, не залишаючи місця для прямихдоговірних зв'язків зі споживачами, а нормативи і ліміти диференціюються так,що починають виступати в ролі мало не індивідуальних, стосовно до кожногопідприємства чи невеликих їх груп. Залишаються несправедливими норматививідрахувань в бюджет, ставлячи різні галузі і групи підприємств у нерівнеекономічне становище. Заплановані темпи росту і структура виробництва, щонав'язуються зверху, без належної ресурсозабезпеченості і технологічної,зводять нанівець права трудових колективів, надані Законом про соціалістичнепідприємство. До того ж, не вирішені питання зі встановленням економічно обґрунтованоїсистеми цін і фінансово-кредитного регулювання заводять в тупий кут економічнийстан групи підприємств збиткових і нерентабельних, які не можуть забезпечуватинавіть мінімально необхідних госпрозрахункових фондів для розвитку насамоокупності і самофінансуванні. Виникає свого роду «зачароване коло»: щобпідвищити ефективність господарської діяльності цих груп підприємств, необхідноввести повний госпрозрахунок і виключити джерела утриманства за рахунок інших,але щоб це зробити, потрібні реальні можливості формування об'єктивно потрібнихгоспрозрахункових фондів і належного доступу до кредитних ресурсів.
Отже, суцільне переведення цих галузей і великих регіонів безконкретного урахування економічної обстановки, без зміни державного регулюючогомеханізму і без застосування відповідного комплексу заходів щодо подоланняїхньої низько рентабельності і збитковості, призводить до серйозних ускладнень,ставлячи на грань економічного банкротства близько половини промисловихпідприємств і господарств агропромислового комплексу. Підхід тут повинен бутиглибоко конкретним, всебічно виваженим і науково обґрунтованим. Спробирозв'язати складні економічні проблеми з допомогою одноразових юридичних актів,численних урядових рішень були не раз і раніше, але закінчувались вони, якправило, без належних результатів, у кращому випадку, не приносячи сподіваногоефекту, а в гіршому — ускладнюючи економічне становище.
Поворот усієї системи планування і економічного стимулюваннянауково-технічного прогресу, перетворення його на головне джерело економічногозростання — найважливіша ланка перебудови планового управління з використаннямсистеми таких могутніх регулюючих важелів, як ціни, фінанси, кредит, нормативи,тощо. Широке впровадження програмно-цільових методів планування і управліннянауково-технічним прогресом особливо важливе в процесі перебудови. Вітчизнянийі світовий досвід підтверджує його досить високу надійність і ефективність,враховуючи комплексність і динамізм здійснюваних рішень під керівництвомвисококваліфікованих лідерів. Але й тут необхідна рішуча відмова від голихадміністративно-вольових методів і перехід до методів економічних, щооптимально поєднуються з безпосереднім управлінням прискоренням у досягненнінамічених цілей.
Немало проблем перебудови виникає і в сфері матеріально-технічногозабезпечення, переходу від централізованого фрондування матеріальних ресурсів змеханічним прикріпленням споживачів до постачальників, що багато в чомустимулює дефіцитність, до оптової торгівлі засобами виробництва по цінах, щовідбивають їхню реальну вартість. Це сприяє послабленню гостроти дефіцитності ізбалансованому економічному зростанню. При цьому посилюється вплив споживача навиробника щодо якості, структури і вартості виробництва. Кожне підприємство внових умовах буде дбати тільки про те, що йому справді потрібне і не перевищуєйого фінансових можливостей, не припускаючи зайвих запасів і вибираючи надійнихпостачальників. Органи матеріально-технічного постачання мають бути, відповіднодо установок директивних органів, перетворені на госпрозрахункові організації,що надають платні послуги з вибором оптимальних структур поставок і, до того ж,несуть майнову відповідальність за недотримання договірних зобов'язань.
Велика робота ведеться зараз по перебудові цінового іфінансово-кредитного механізму як найважливіших важелів державного економічногоуправління. В документах червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС прямо сказано, що«необхідно провести не часткове удосконалення системи цін, а взаємозв'язануперебудову цінового механізму — оптових, закупівельних, роздрібних цін ітарифів». План на майбутню п'ятирічку (1991 —1995 рр.) повинен бути складений унових цінах. Комплексний підхід до реформи цін має за мету відбити в цінахсуспільно необхідні затрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживнихвластивостей, якість і платоспроможний попит. У цінах повинні бути закладеніплатежі підприємств у бюджет за виробничі фонди, трудові і природні ресурси, атакож витрати на охорону навколишнього середовища. Це принципово нові явища в цінотворчому процесі нинішнього етапу господар/>ської реформи, пов'язані з процесамиподорожчання. Водночас новою концепцією формування планової системи цінпередбачається надання їй проти-затратної спрямованості, підвищення стимулюючоїролі у прискоренні науково-технічного прогресу і поліпшенні якості продукції, вресурсозбереженні. Мається на увазі також скорочення невиправданих перерозподільнихпроцесів і дотацій, створення економічних передумов для переходу всіх галузейнародного господарства на повний госпрозрахунок із самоокупністю ісамофінансуванням соціалістичних підприємств. Для цього важливо добиватисятакого становища, щоб паливно-сировинні ресурси, всі продукти і вироби,незалежно від місця, яке посідають галузі, що виробляють їх, першого і другогопідрозділів, груп «А» і «Б», реалізовувались за цінами, які відповідають їхнійреальній вартості. Тільки такий підхід гарантує від суб'єктивних помилок іперекосів, які деформують економічну структуру. Хоча відхилення планових цінвід швидкозмінної суспільної вартості й неминучі, але вони не повинні виходитиза економічно не виправдані межі об'єктивної дії закону вартості. Вціноутворенні зовсім неприпустимий штучний поділ різних видів виробництв на«синів» і «пасинків», суб'єктивне завищування ціни для одних і заниження дляінших, що ставить тим самим останніх у принизливе становище постійних прохачівдопомоги. Так історично склалась, наприклад, ситуація з постійним заниженнямцін на вугілля і деякі види сировини, продукти сільського господарства, щозначною мірою і створило продовольчу проблему, яку ми ніяк не можемо вирішити ідонині.
З метою дотримання паритетів у товарному обміні нова системацін покликана забезпечити:
— поліпшення співвідношень оптових цін на продукціюсировинних і обробних галузей промисловості з відповідним підвищенням цін насировину і паливо. Це, звичайно, як ланцюгова
реакція, потягне за собою подорожчання в усіх споживчихгалузях, якщо дія здешевлюючи факторів не компенсуватиме втрат відподорожчання;
— повніший облік у цінах на продукціюмашинобудування і нову техніку реальної ефективності машин і обладнання зпідвищенням стимулювання випуску високоякісної продукції, яка перевищувала бсвітовий рівень. Договірні ціни на науково-технічні розробки мають визначатисявідповідно до ефекту їх використання у споживачів. Звісно, зміни в системі цінміняють пропорції обміну на споживані виробниками паливно-сировинні іматеріально-технічні ресурси — з одного боку, і на реалізовані споживачамитовари, з другого, тобто і виробники, і споживачі потребують відповіднихпаритетів еквівалентного обміну, без чого не забезпечити принципу економічноїрівності і соціальної справедливості в життєдіяльності трудових колективів ірізних шарів населення;
— точнішу цінову ув'язку змінних рівнівсільськогосподарських закупівельних і промислових оптових цін, що впливають наформування міжгалузевих пропорцій, які правильніше визначають ступіньеквівалентності товарно-грошового обміну, а звідси і збалансованості розвиткудвох вирішальних сфер єдиного народногосподарського комплексу — промисловості йсільського господарства. До того ж, динамізм системи ринкових взаємозв'язків,розвиток продовольчого ринку ставить на порядок денний перехід на оплатусільськогосподарської продукції за договірними і розрахунковими цінами,виходячи в межах і оптових, і роздрібних цін на кінцеві продукти споживання;
— перегляд рівнів роздрібних цін зурахуванням змінних закупівельних і оптових, а також радикальних змін усієїекономічної обстановки. Підвищення рівня штучно занижених роздрібних цін напродовольчі товари може бути частково компенсоване зниженням цін на іншіспоживчі товари, частково — введенням компенсаційних продовольчих надбавок,регулюванням оподаткування та іншими заходами стабілізації реальних доходівнаселення. Принаймні концепцією реформи цін виключається зниження життєвогорівня трудящих. Навпаки, має відбутися його підвищення для певних категорійнаселення, щоб досягти повнішої соціальної справедливості. Зрозуміло, щоперегляд рівнів і співвідношень планових цін не може не позначитись і на змінахцін колгоспного ринку, які, складаючись під впливом попиту і пропозиції,знижуються тільки в міру насичення попиту.
Водночасякісні й кількісні зрушення безпосередньо у виробництві, зниження собівартостіі вартості одиниці товарів, задоволення потреб у них створюють надійніекономічні передумови для зниження цін на них при одночасному збільшенніприбутків виробників за рахунок маси товарного випуску. Це вирішальнаекономічна умова цінових змін в напрямку зниження, зміцнення купівельноїспроможності карбованця. Планування цін і тарифів намічається далі органічноув'язувати з розробкою п'ятирічних планів, щоб повніше відображати в цінахзавдання і умови економічного і соціального розвитку народного господарства вмайбутній перспективі. Вводиться і єдина загальнодержавна система контролю цін.Подолати тенденцію їхнього зростання немислимо без усунення затратногомеханізму, ліквідації дефіцитів і будь-яких видів монополізму. Потрібне здоровезмагання підприємств за випуск того, що необхідне покупцеві, у відповідності зпринципом — більше, дешевше і краще. Так розумів В. І. Ленін принципсоціалістичного господарювання, який відроджується на сучасному етапі, виходячиз якісно нової економічної ситуації.
Оптимальногопоєднання потребують дії цінового і фінансово-кредитного механізмів. У періодзастою панував вольовий метод фінансово-кредитного розподілу на шкоду вміломуціновому регулюванню. Суттєві недоліки і посилені перекоси в системі цін, посуті, компенсувалися за рахунок прямого адміністративного вилучення доходів увисокоприбуткових галузей і підприємств та фінансування низько-прибуткових ізбиткових. Переважання такого зрівнювального принципу розподілу гасило діюстимулюючих факторів, породжуючи апатію до дальшого зростання ефективності уколективів, які працюють добре, і утриманські настрої у тих, хто працюєнеефективно.
Дляуспішного переходу на нові умови господарювання ЦК КПРС справедливо визнав занеобхідне здійснити радикальну перебудову фінансово-кредитного механізму.Зокрема, фінанси і кредит перетворюються на найважливіший інструмент, щозабезпечує органічне включення товарно-грошових відносин до механізму плановогоуправління економікою, підвищення її ефективності. Розробляється спеціальнапрограма фінансового оздоровлення народного господарства, приведення до єдностігрошового і матеріального обороту. Витрати виробництва і обороту, а такожформування госпрозрахункових фондів кожен трудовий колектив повинен здійснюватиза рахунок своїх зароблених коштів. Це міняє всю систему утворення івикористання грошових ресурсів як державного бюджету країни, союзних республік,так і місцевих бюджетів і фінансових ресурсів госпрозрахункових підприємств.Докорінно змінюються і форми фінансових взаємовідносин їх з держбюджетом. Платапідприємств за ресурси стає основним джерелом бюджетних надходжень. Посилюєтьсяконтроль карбованцем за ефективністю ведення господарства. Змінюється і системафінансування діяльності бюджетних організацій.
Реформав системі кредитування зводиться до відновлення основоположних принципівкредитування, розділення бюджетних і кредитних ресурсів, виключення емісії для цілейкредитування, перетворення кредиту на знаряддя зміцнення радянськогокарбованця. Створена мережа спеціалізованих банків, які працюють нагоспрозрахункових принципах, перетворюючи кредитну систему в надійного ізацікавленого партнера розвитку і оновлення соціалістичних об'єднань іпідприємств. Удосконалюється організація страхової і ощадної справи,посилюється вплив фінансово-кредитного механізму на підвищення ефективності ірозширення зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення структури експорту йімпорту, розвиток виробничої кооперації на основі валютної самоокупності і самофінансування.
Активізаціядії економічних важелів регулювання процесами відтворення і оборотусупроводжується перебудовою організаційної структури управління, скороченнямйого роздутого апарату, призвичаєного до вольових методів керівництвапідвідомчими підприємствами. В низовій первинній ланці реформа спрямована наподолання вузьковідомчих бар'єрів, розвиток процесів розподілу праці іспеціалізації з одночасним кооперуванням та інтеграцією, концентрацією таусуспільненням виробництва. Надаються широкі права і повноваження підприємствамдля створення спільних виробництв за рахунок кооперованих і кредитних ресурсів.Це має неабияке значення для самодіяльного розвитку принципово новихгосподарських систем інтегрованого типу на основі використання ефективнихресурсозберігаючих технологій, які забезпечують випуск високоякісних виробівпід широкий (масовий) попит споживачів.
Порядз формуванням великих науково-виробничих, галузевих, міжгалузевих ітериторіально-галузевих об'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл«Наукові дослідження і розробки — інвестиції — виробництво — збут —обслуговування» союзного рівня, всемірний розвиток повинні одержувати середні ідрібні підприємства, включаючи кооперативні, що працюють на місцеві ринки, ірегіональний з підпорядкованістю республіканським та місцевим органом.
Проблемафункціональної і структурної перебудови органів управління також упирається врозвиток інтеграційних процесів по горизонталі і вертикалі, формування новихгосподарських систем і відповідних їм взаємозв'язків, оптимального поєднаннягалузевих і територіальних аспектів планово-економічного управліннянародногосподарським і господарським розвитком. Процес перебудови здійснюєтьсяна всіх рівнях управлінської ієрархії — союзних, республіканських, обласних,районних і господарських органів з широким використанням демократичних основдобору і розстановки кадрів, застосування нових методів господарювання. Прицьому послідовне здійснення госпрозрахункових принципів охоплює всі сторонидіяльності підприємств, галузей, регіонів, перетворюючи систему організаціївиробництва і праці, його оплату і стимулювання, формування інвестиційних таінших господарських фондів. Госпрозрахунок поступово розповсюдиться на всіланки господарського управління, науково-дослідні і проектно-конструкторськірозробки, виробничу і соціальну інфраструктуру. Це накладає відбиток на всюсистему планово-економічного регулювання, прямих і зворотних зв'язків, процесикругообігу.
Заостанні три роки в ході реалізації концепції прискорення в Українській РСРпроведена чимала робота по удосконаленню структури і функцій управління.Скасовано вісім міністерств і відомств агропромислової сфери. Створений єдинийорган управління — Держагропром УРСР, наділений міжвідомчими функціями покерівництву сільським господарством, галузями переробної промисловості,виробничою і невиробничою інфраструктурами АПК. Реорганізована системабудівельних міністерств. Скасовані союзно-республіканські міністерства —Мінчормет УРСР, Мінвуглепром
УРСР,Мінгео УРСР, Головнафтохім-пром УРСР.
У1987—1988 роках проводиться велика робота по скороченню чисельностіцентрального апарату Ради Міністрів, республіканських міністерств і відомств,ліквідації зайвих ланок управління, формуванню великих науково-виробничихоб'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл «від наукових розробок доїхньої широкомасштабної реалізації». Все це спрямоване на створенняорганізаційних передумов для ефективного господарювання підприємств(об'єднань), ліквідацію дублюючих функцій, розвиток інтегрованих структур.
Розробленонову генеральну схему управління народним господарством Української РСР, якурозглянуто і схвалено в основному позачерговою сьомою сесією Верховної РадиУРСР одинадцятого скликання (квітень 1988 р.) Скорочення чисельності апаратууправління — не самоціль. Змінюються покладені на нього функції — відповіднозмінюються чисельність, структура, технічна оснащеність і кваліфікація управлінців,їх має бути не менше і не більше того, скільки треба для вироблення і виконанняефективних господарських рішень. Інша річ, що сформована структура управлінняпристосована переважно до адміністративних методів оперативного керівництва уформі «диктату» над господарською діяльністю. Апарат, який функціонує набюджетних асигнуваннях, не зацікавлений у будь-якій перебудові, а отже, і впередачі оперативного керівництва і ряду інших функцій госпрозрахунковимоб'єднанням та підприємством.
Тількив умовах, коли виробництво закономірно розвивається під впливомгоспрозрахункових інтересів трудових колективів, за рахунок власних накопиченьшляхом гнучкої планової переорієнтації змінних ресурсів під змінювані запитиспоживачів, створення нових відомств «зверху» стає зайвим. Понад те, виникаєоб'єктивна потреба, в міру інтеграції господарських систем
«знизу»,формувати інтегровані системи «зверху», тобто об'єднувати раніше штучнороздрібнені міністерства і відомства або ж створювати на їх базі комплексніоргани управління, в яких органічно ув'язувались би галузеві і регіональніекономічні інтереси, виключались міжвідомчі бар'єри, раціонально поєднувалисьцентралізм і низове управління. Стає невиправданою і велика кількість ланок.Чим менше ступенів, тим простіша управлінська система, можна точніше іоперативніше приймати і виконувати рішення, долати «вузькі місця» у процесівідтворення, комплексно розв'язувати проблеми інтенсифікації, ефективноговедення господарства.
Перенесенняцентру ваги в економічному розвитку на первинні господарські системи —об'єднання і підприємства — не тільки не знімає, а навпаки, посилює рольцентралізованого планового управління у забезпеченні збалансованих зв'язків,стабільних економічних основ для госпрозрахунку, ефективної науково-технічної,структурної і кадрової політики, прискорення технологічного оновлення,прогнозування змін попиту з відповідною адаптацією до них виробництва, ціновогоі фінансово-кредитного регулювання як могутніх важелів економічного управління.
Розвитокінтеграційних процесів з метою подолання як неефективної громіздкості ігігантоманії, так і надмірної роздрібненості і типу «натуральногогосподарства», невиправданого адміністративного тиску на виробника «зверху»доцільно здійснювати шляхом послідовного переходу від вузькогалузевого доінтегрованого управління міжгалузевими системами і комплексами, послаблюючи тимсамим відомчі бар'єри і забезпечуючи комплексний розвиток господарства регіонівна базі сучасних технологічних досягнень з ефективним використанням місцевихресурсів.
Перебудоваструктури і функцій
сфери.Діюча структура не забезпечує комплексного вирішення соціальних і духовнихпроблем. Тут, як ні в якій іншій сфері, що має справу з формуванням ізадоволенням насущних запитів людини, вузька спеціалізація штучно дрібнить іобмежує наші можливості успішно реалізувати активну соціальну політику.
Перебудоваверхніх ланок управління виробництвом і невиробничою сферою веде за собоюнеминучість перебудови місцевих органів управління. Адже вузькогалузевий принциппродовжує переважати і на обласному рівні. В кожній області України зараз існуєзначна кількість управлінь (відділів) облвиконкомів та обласних органівміністерств і відомств. Щоб на ділі перетворити обласні органи влади наповнокровних і відповідальних керівників економічним, соціальним і культурнимбудівництвом на своїх територіях, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР,прийнятою 17 липня 1987 року утворені головні виробничо-економічні управління(ГВЕУ) облвиконкомів, які покликані здійснювати практичне керівництво народнимгосподарством в областях.