Науково-технічний прогрес - основа розвитку виробництва

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИМІЖГАЛУЗЕВИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
Кафедра менеджменту і
інформаційнихтехнологійКУРСОВА РОБОТА
З ПРЕДМЕТУ РОЗМІЩЕННЯПРОДУКТИВНИХ СИЛ НАТЕМУНАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙПРОГРЕС –ОСНОВА РОЗВИТКУВИРОБНИЦТВА   Підготувала
студентка 1-го курсу
факультету “Облік та аудит”
групи БД-101
залікова книжка №16
Перевірила Волошина Л.І.
КИЇВ — 2001
ПЛАН
Вступ
1.Сутність виробництва
     1.1.Загальні форми економічного життя.
     1.2.Умови виникнення та еволюція товарного виробництва.
2.Характеристика товарного виробництва.
     2.1.Загальні ознаки та типи товарного господарства.
     2.2.Джерело рушійних сил товарного виробництва.
     2.3.Економічні закони та категорії.
3.Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічногопрогресу.
4.НТП – як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальноїнебезпеки.
     4.1.Екологічне становище України.
     4.2.Безпека життєдіяльності населення в умовах НТП.
     4.3.Технологічна структура.
     4.4.Техногенні фактори.
     4.5.Нова концепція промислового виробництва.
     4.6.Зниження потенційної небезпеки виробництва.
Висновки.
Література.
     
    ВСТУП
    
     Науково-технічний прогрес –еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки. Довгий час наука і технікарозвивались відокремлено. Їх зближення почалося при мануфактурному виробництві,а завершилося під час першої промислової революції
кінця XVIII – початку XIX ст.ст. До цьогоматеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженнюемпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань проприроду. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресомнауки і відкрило великі можливості для її технологічного застосування. Тимсамим наука і техніка стали органічно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток.
     Революційний етап НТП починається зсередини 50-х років ХХ ст. і отримав назву НТР (науково-технічна революція).Наука при цьому перетворюється у безпосередню продуктивну силу, постійнореволюціонізуючи розвиток техніки. Характерною рисою сучасногонауково-технічного прогресу є те, що він охопив всі сторони життєдіяльностісуспільства.
  
     1.СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА.
 
    1.1.Загальні форми економічного життя.
       
     Осмислення сучасних економічних проблемчерез призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва іринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринковоїтрансформації економіки України.
 
     Суспільство знає два основних типиорганізації економіки: натуральне го
сподарство і товарне господарство. Їмвідповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.
     Історично першим типом економічноїорганізації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, булонатуральне господарство, за якого продукти праці як результатвиробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніхвиробників і членів їх родин, тобто для використання  в межах господарськоїодиниці – роду, племені, патріархальної сім’ї, общини тощо як різновидів. Восновному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційноготипу.
     Натуральне господарство характерізувалосясуспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістюорганізаційно-економічних зв’язків, роз’єднаністю, відірваністю господарюючихсуб’єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва,малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил ісуспільства був дуже повільним. Усі зв’язки натурального господарстваобумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операційу тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавленамобільності, вона виробничо та теріторіально закріплена. В натуральномугосподарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді якпрямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляютьсябезпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробничеспоживання.
     З розвитком продуктивних сил натуральнегосподарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йомугосподарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність,слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обмінупродукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку з зростаннямпродуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарнихзв’язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним.Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва,відбувся перехід до загального товарного господарства.
     Однак це ще не означало повного зникненнянатурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, щорозвиваються. В середині ХХ ст. в їх натуральному і напівнатуральномувиробництві було зайнято 50 – 60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місцеі в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство).В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркіїтощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.
 
    1.2.Умови виникнення та еволюція товарноговиробництва.  
     Першою необхідною умовою для виникненнятоварного виробництва є суспільний поділ праці, в результаті якого проявляєтьсянеобхідність обмінювати продукти, виготовлені у різних видах виробництва.Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом іземлеробством. Але одного суспільного поділу праці для того, щоб виробництвостало товаром, ще недостатньо. Необхідно щоб суспільний поділ праці бувдоповнений правом індивідуального привласнення результатів праці тарозпорядження ними. Тобто повинна мати місце економічна відособленістьтоваровиробників.
     Економічна відособленістьтоваровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішуютьпитання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурсивикористовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленоюпродукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власнихінтересів. Тому економічне відособлення не віддільне від власності на засоби виробництваі вироблювану продукцію.
     Товарне виробництво рабовласницькогосуспільства. Товарне виробництво ще в первісній общині досягає розвиткурабовласницького суспільства. Об’єктивні умови розвитку суспільства поступоворозкривали кордони натурального виробництва, втягуючи його в нові економічнізв’язки, які набували товарної форми.
     З розширенням товарних відносинзбільшувалася праця та витрати зі збутом товарів. Все це в кінці кінців привелодо того, що в середовище товаровиробників почали виділятися особи, які взяли насебе посередництво в збуті. Так в рабовласницькому виробництві виникаєкупецький капітал. З появою класу купців, які займалися лише торгівлею,відбувся третій великий суспільний поділ праці.
     Товарне виробництво в феодальномусуспільстві. Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства дофеодалізму на перших порах дещо загальмував розвиток товарно-грошових відносині цим самим затримав процес витіснення натурального господарства. Протеекономічний процес товарних відносин вже зупинити було неможливо, особливо ціпроцеси поширювались в результаті переходу у взаємовідносини між феодалами такріпосними селянами. Торгівельні зв’язки між селом і містом, між різнимикраїнами поступово стають більш широкими та більш регульованими. Спільнийпоштовх в розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями(Америка, Індія). Феодальна організація ремісничого виробництва в форміцехового ладу, його суворою регламентацією обсягу та технологї виробництва іпослідовного прогресу техніки виробництва збільшення обсягів товарної продукції- все це обмежувало можливості значного і послідовного прогресу.
     Виникає потреба в ліквідації феодальнихвиробничих відносин і заміни їх новими, які б відповідали рівню і характерузростаючих продуктивних сил.
     Висновки:
· товарне виробництво, ринокіснували не завжди, вони виникають лише на певному етапі розвитку людськогосуспільства;товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах; товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують капіталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умов
2.ХАРАКТЕРИСТИКАТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА.
 
            2.1. Загальні ознаки та типитоварного господарства.
          Основні загальні ознаки товарноговиробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:
· суспільний поділ праці;
· економічна відособленістьвиробників;
· еквівалентність відносин;
· ринковий зв’язок міжвиробниками та споживачами;
· визнання суспільногохарактеру праці через ринок;
· здійснення економічнихпроцесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;
· виробництво для обміну і врозрахунку на вигоду;
· конкуренція.
     Серед них також відкритість системвідносин, існування таких категорій як товар, вартість, мінова вартість тощо, ізаконів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об’єктивнийхарактер, як і товарне виробництво та обіг.
     Специфіка товарного виробництванасамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарневиробництво поділяється напросте і підприємницьке (тобторозвинене, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистійпраці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва.Воно невелике за своїм обсягом, характерізується безпосереднім і добровільнимпоєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажуробочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові факторивиробництва та готова продукція.
     Просте й підприємницьке товарневиробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, щовони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва,ринкової форми зв’язку між виробниками і споживачами, конкуренції міжтоваровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарномувиробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це однаособа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений відзасобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництвапроцес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямованийна задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницькевиробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибуткувласника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, нанескладній техниці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії,автоматизованих системах тощо.
     Сьогодні просте товарне виробництво єхарактерним для країн, що розвиваються. В розвинених країнах воно маєзалишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарстваремісників, фермерів, роздрібних торгівців та ін. Останнє набуває все більшепідприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючоюекономічною системою.
     Розрізняють ще два типи товарноговиробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервнооновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період відглибокої давнини до другої половини ХХ ст. Історія другого типу розпочалась удругій половині ХХ ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягомусього ХІХ ст. використовувала в основному лише два матеріали – чавун і сталь,а текстильна виробляла лише чотири види тканин – бавовняні, вовняні, лляні,шовкові. У другій половині ХХ ст. спостерігається безперервне поновленняномеклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбуваєтьсякожні 5 – 6 років. Є підстави вважати, що на рубежі ХХ – ХХІ ст.ст. процесбезперервного поновлення номеклатури товарів буде домінуючим в економіці.
     2.2. Джерело рушійних сил товарноговиробництва.
    
      Сучасне ринкове господарство єпрактичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарноговиробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляютьтоварним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на цізапитання сприятимуть грунтовному розгляду проблем сучасного ринковогогосподарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних іособливо соціальних суперечностях.
     Товарному виробництву властиві особливісили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапахвиникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася назагальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку івдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економікатієї чи іншої країни пов’язана з товарним виробництвом, то держава (центр) неможе зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмомчи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якійне властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цюсистему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальнимикатаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
     Для визначення механізму функціонуваннярушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно врахувати закондіалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядромдіалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втіленав товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечністьміж конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці,яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару івиявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, атакож між індивідуальним і суспільно необхідним часом, витраченим навиробництво товару.
     Суперечності, втілені в товарі, — цеєдність протилежності тобто їх взаємодія. Постійне розв’язання і відтвореннясуперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.  
     Незалежно від суспільної формивиробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволенняпотреб людини – споживання. В різних суспільних системах зв’язок міжвиробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв’язання суперечностейтоварной форми пов’язано з пошуками найефективніших способів зв’язку міжвиробництвом і споживанням. Цей зв’язок опосередкований формами обміну тарозподілу, які також мають товарний характер.
     Суперечності, втілені в товарі, розв’язуютьсятоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюєтьсяв свою протилежність – грошову форму. Цим самим праця, витраченатоваровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага “товару” визнаєспоживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного видутовару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодобудь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробникамимають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, завигідні умови реалізації своєї продукції.
     Перетворення споживної вартості в своюпротилежність – вартість здійснюється в процесі реалізації товару на ринкучерез посередництво ціни – грошового вираження вартості, втіленої в товарі“праця”. Власне через грошову форму розв’язуються суперечності товару. Ціна, заякою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільно необхіднихвитрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару.Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виготовляє товар за власнийрахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєювеличиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільно необхідних витратпраці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільно нормальними(типовими, пересічними). Це є законом товарного виробництва, відомим як законвартості.
     Виробникі товарів, у яких індивідуальнівитрати збігаються із суспільно необхідними, при реалізації їх за ринковимицінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок –прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники,індивідуальні витрати яких нижчі за суспільно необхідні. Їх прибуток зростає навеличину різниці між суспільно необхідними та індивідуальними витратами. Вгіршому становищі знаходяться ті виробники, які виготовляють товари приіндивідуальних витратах, вищих, ніж суспільно необхідні. При досягненні певноїмежі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробникірозорюються.
     Боротьба за досягнення приватногоекономічного інтересу, зростання прибутку – мета товаровиробників.Останніпотрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більшийобсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витративиробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тимстійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.
     Перетворення споживної вартості товару навартість, перетворену форму її – ціну зумовлюють відповідні, обов’язкові вимогидо товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хочезалишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивченняпопиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва,реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів – ці та іншівимоги постійно турбують виробника.Від нього вимагаються підприємництво,заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.
     Рушійні сили розвитку, внутрішньовластиві товарному виробництві, визрівали протягом тисячоліть. Продуктомрозвитку суперечностей товару єгрошова форма вираження суспільно необхіднихвитрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступноїзумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільногоподілу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру тавизначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надтоускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактноюпрацею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільноюпрацею), їх розвиток визначили специфічний товар – золото, який почаввиконувати функцію загального еквівалента – грошей.
     Суперечності товару як рушійної силирозвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, колистворювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницькогогосподарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру.Суперечності товару стали властивими товару “робоча сила”. Перетворенняспоживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніжвона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізупідприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увагазверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов’язане зексплуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додатковоївартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.
     Продаж робочої сили, перетворенняспоживної вартості її в ціну перетворювали її носія – працівника в соціальноактивну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань,кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. Зцим пов’язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створенняналежних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовахсоціально орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринкупраці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі міста,збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакшеможна залишитися без роботи. Суперечності товару “робоча сила”, розв’язання їхє важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.
     Перетворення робочої сили на товарзумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створеннясприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій міжроботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювалиправо на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхіднірезультати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватнийекономічний інтерес пов’язаний з певними соціальними межами, переступати якінебажано, а іноді й небезпечно.
     Рушійні сили товарного виробництваспонукають виробника до безперервних якісних зміи, тому системи господарювання,основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використаннядосягнень науково-технічного прогресу.
     2.3.Економічні закони та категорії.
    Товаровиробники, які неспроможні освоїтинову техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає переспективиіснування.
     Закон вартості позбавляєтоваровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари;знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні новутехніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві тареалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти,знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.
     Виробництво та реалізація споживноївартості сприяли формуванню стійких господарських зв’язків міжтоваровиробниками, заснована на жорсткій матеріальній відповідальності, обов’язковостіта взаємній довірі.
     У поєднанні із законами попиту тапропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконуєфункцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів міжрізними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі товаризростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширеннявиробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей,де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і наних знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійнимрегулятором суспільного виробництва.
     В сучасних умовах у різних господарськихсистемах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава.Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості якрегулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна їїнеможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін єважливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої силиміж різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів покище не знайдено.
     Важливо підкреслити ще одну обставину:врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни в виробництві товарівпід їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволеннюплатоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах,заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано такенегативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а ненавпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепціюмаркетингу,дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможньогопопиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільноговиробництва.
     Розв’язання суперечностей, діяекономічних законів товарного виробництва  пов’язані з використанням системи вартіснихкатегорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартістьпродукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит івідсоток, земельну ренту, заробітню платню та інше. Ці категорії є нормамивикористання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами проявусуті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованомувигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають новихрис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.
     Вартість як категорія не може бутибезпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немаєможливостей облічувати та вимірювати витрати суспільно необхідної праці навиробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні іншіматеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представникомвартості є її грошова форма – ціна. Особливістю руху ціни є здатність їївідхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (цінавиробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на їївеличину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості.Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілимнабором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До нихналежать передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток,у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі,пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробованіпротягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та йогореалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов’язана виплатавідсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.
     Використання перетворених форм вартостіпов’язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можутьбути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.
     З урахуванням законів товарноговиробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльностітоваровиробника – комерційний розрахунок. Через нього і реалізуютьсярушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використанняїх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника.Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленняцін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лініюповедінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічнеудосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й облікувитрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економіяматеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат навиробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільно необхідних витрат.
     Комерційний розрахунок зумовлюєфункціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сферипослуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначаютьпершим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси.Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічнийінтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервіввиробництва та шляхів використання їх.
     В умовах комерційного розрахунку кругооборотресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початково авансованагрошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштівтоваровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.
     Господарювання на основі комерційногоразрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотногоколивання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість.Руйнується основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявомнестабільності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комерційнимпрогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізуєтоваровиробник, а й на засоби виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки,зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.
     Нестабільна грошова одиниця перестаєвиконувати функцію міри вартості, бути надійною формою економічних зв’язків міжвідособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засібплатежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальнихвитрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарноговиробництва. Збагачуються насамперед не ті, хто виробляє необхідні суспільствутовари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливанняцін. Спекуляція є невід’ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною.Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну,відособленні торгового капіталу та торгового прибутку, пов’язана з рушійнимисилами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари.За певних умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва,стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчитьпро серйозний розлад в товарному виробництві, його грошовій системі внаслідокзнецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатствоне зростає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хижацькогоперерозподілу доходів.
     Отже, у товарному виробництві важливезначення має дотриманнязакону грошового обігу. Суть його полягає втому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнюватисумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменниходиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів,проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якиминастав час оплати.
     3.ЗМІНА МІСЦЯ І РОЛІ ЛЮДИНИ УВИРОБНИЦТВІ В ПРОЦЕСІ НАКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ.
 
     Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічногоспособу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться провеличезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічнимавтоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.
     Одне з найважливіших не тількиекономічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної  ручної праці увиробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагаєосвоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнімкультурним, освітнім та професійним рівнем.
     Сьогодні у наково-популярній іспеціальній літературі багато уваги приділяється “безлюдним технологіям”, тобтотаким автоматизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають людину звиробництва. Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує такеустаткування, й знижується, роль людини у виробництві не тількине зменшується,а, навпаки, значно зростає. Звичайно, характер трудової діяльності людини прицьому істотно змінюється: вона в основному виконує функції проектувальника,програміста, налагоджує всю технологічну систему. До того ж “безлюднатехнологія” у матеріальному виробництві доповнюється значним збільшеннямкількості фахівців, зайнятих розробками нових технологічних систем таустаткування. Ці працівники є практично учасниками кінцевого виробництва. Так,на заводі в одну зміну можуть працювати лише 10 – 20 чоловік, а вкострукторському бюро при цьому заводі – кілька сотень.
     Людина поєднує і фізичну, і розумовудіяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвиткомсуспільного виробництва на основі нової техніки і технології у загальнихвитратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багатопрофесій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше –розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях,гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін.
     На початку  ХХ ст. набула поширення організація виробництва заметодом американського інженера Ф.Тейлора, що грунтувалася на функціонуванніробітника як простого додатка до машини, який у виконанні певної операціїдосягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потоковоговиробництва, вона приводила до значного зростання продуктивності праці. Суть їїполягала в тому, що поєднувались в одне ціле людина і машина. Досягалося це насампередраціоналізацією та прискоренням рухів людини, приведенням її дій увідповідність з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система “людина –машина”.
     За цих умов розумова діяльність людиниобмежувалася, усувалася від виробничого процесу, оскільки була непотрібною. Ценеминуче призводило до зниження ролі професійних знань виробників, їхінтелектуального рівня, було реальним підпорядкування праці капіталу,спотворення особистості людини.
     У другій половині нинішнього століттяможливості зростання продуктивності праці за рахунок найбільш раціональноговикористання фізичних можливостей людини були вичерпані. Завдання полягало втому, щоб привести в рух можливості розуму і духу людини. У зв’язку з цимвиникло багато теорій “людських відносин”, “соціального партнерства” та інших,спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники через купівлю акційта участь у розподілі прибутку є рівноправними соціальними партнерами. В рядікраїн (Японії, США та інших, особливо в Скандинавських) ці теорії вдалосяреалізувати на практиці.
     Людина з виконавця виробничих операційвсе більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування,автоматичних систем. Від рівня її овіти, культури, професійної майстерностізалежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знаряддьвиробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого,культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благамивиробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні. Тому,наприклад у США, мінімальна тривалість освіти виробників (враховуючи різногороду курси без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося бпідкреслити, що в нашій країні асігнування на освіту не відповідають вимогамнауково-технічного прогресу, що позначається на якості підготовки спеціалістів,на розвитку науки і техніки.
     Перехід до широкого застосуванняобчислювальної техніки, комп’ютерізації багатьох сфер діяльності людини,створення розгалуженої системи персональних комп’ютерів знаменувавінформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життялюдини. Нині докорінно змінюється взаємодія нових поколінь техніки і новихпоколінь людей. Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засобипраці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 разаперевищують попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь технікисупроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників. Вважається, щопротягом століття змінюється три покоління людей.
Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток:зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколіньпрацівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузяхвиробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майжечотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніцізмінилося чотири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне поколіннясупутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивнідвигуни, створено надзвукові літальні апарати.
Це свідчить про те, що не фізичностаріння машин, а моральне викликас заміну діючої техніки новою, що науковізнання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають.Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числій кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.
Старіння знань з науки і технікивідбувається нерівномірно. Воно коливається в межах 5—7 років у галузях, щошвидше розвиваються, 10—12 років у інших і 10—15 років у деякихнауково-прикладних та інженерно-технічннх галузях.
Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період їїтрудової діяльності знань, здобутих під час загального та професійногонавчання. НТР змінила ситуацію докорінно.
     Все ширшим стає коло професій і спеціальностей, знання уяких швидко старіють, а набу­та кваліфікація знецінюється. Щоб підтримуватинеобхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфіка­цію.Система освіти перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разі потреби даєможливість підвищувати або змінювати кваліфі­кацію працівників з відривом і безвідриву від виробництва: вихо­вує в людині потяг до постійного здобугтя новихзнань, уміння оволодівати інформацією, сприймати соціально-економічні,науково-технічні нововведення.
Поряд з традиційною освітоюпоширюється «електронна» гра­мотність людей, яка поступово, аленевпинно охоплює все більше коло професій. Вона має стати обов'язковою длявсіх, оскільки ви­значає кваліфікованість спеціалістів, їх здатність оброблятиі вико­ристовувати інформацію.
Поверховий погляд на сучасні процеси,викликані НТР, створює враження, ніби стрімко і масштабне зростання знарядьвиробни­цтва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у жи­війпраці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океан­ськихсупертанкерів, велетенських аеробусів, комп'ютерів четвер­того покоління, щовиконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Протенасправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидкозростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одногоробіт­ника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значнусуму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.
Якщо враховувати кошти, які держававиділяє на навчання у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, навиробниче навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівни­ків(до них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплатуперіодичних видань, оплату навчання тощо), на вихо­вання дітей, охоронуздоров'я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки порівняннимиз вартістю матеріально-речо­вого багатства суспільства. До того ж хоч якимвеличезним є останнє, людина — головне багатство суспільства.
На основі зростання суспільноговиробництва змінюється спів­відношення між зайнятістю у матеріальному танематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвиненихкраї­нах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих уматеріальному виробництві. Це пов'язано з тим, що продуктивність праці уматеріальному виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і даєможливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятиху матеріальному виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити всебільше праців­ників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовніпот­реби людей.
Раніше у вітчизняній статистиці доскладу сукупного суспільно­го працівника включалися лише робітники, службовці,інженерно-технічні працівники, які безпосередньо брали участь у створенніматеріальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а їївплив на суспільне виробництво — майже непо­мітним. Сьогодні у зв'язку іззростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей ступіньрозвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економіки ікультури країни. Тому не можна не відносити до сукупного суспільного працівникавчителів, лікарів, працівників культури, побутового та житлово-ко­мунальногогосподарства, пасажирського транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючуроль у розвитку економіки і суспільст­ва. Ось чому нині при визначальній роліматеріального виробни­цтва треба забезпечувати пріоритетний розвиток соціальноїсфери.
Водночас треба зазначити, що вкраїнах, які розвиваються та переходять до ринкових відносин, зростаннязайнятих у сфері об­слуговування відбувається за рахунок роздрібної торгівлі,надання різних побутових послуг тощо, а не за рахунок обслуговуванняматеріального виробництва. Це наслідок не прогресу, а відсталості, формаприхованого безробі'ггя.
На сучасному етапі посилюється процесперетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, органічного поєднання наукиі виробництва. У сфері науки та наукового обслуговування в Україні зайнятопонад 1,5 мли чол.
Наукові дослідження, а такожінформатика впливають на зрос­тання суспільного продукту. Результати науковихдосліджень є про­міжним, а нерідко кінцевим продуктом суспільного виробництва.У загальному обсязі виробництва швидко зростає наукоємна про­дукція, яка єрезультатом втілення наукових розробок. Якість та­ких товарів, їх асортимент,техніко-економічні показники визнача­ють нині науково-виробничий потенціалкраїни.
Врешті-решт істотно змінюєтьсяспіввідношення між галузями самого матеріального виробництва, насамперед міжпромисловіс­тю і сільським господарством.
Щодо промисловості, то тривалий часчастка зайнятих у ній зрос­тала. Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже неспостеріга­ється. Наблизилась до цього і більшість східноєвропейських країн,коли весь приріст промислової продукції досягається за рахунок підвищенняпродуктивності праці при абсолютному скороченні чи­сельності працівників.
Важливим напрямом якісноговдосконалення сукупного суспіль­ного працівника є швидке підвищеннязагальноосвітнього рівня працівників, інтелектуалізація праці.
Останнім часом в Україні в зв'язку ізструктурною трансфор­мацією істотних змін зазнала мережа вищих та професійнихнав­чальних закладів. Перепрофільовапо 250 профтехучилищ, у вищих навчальнихзакладах зменшено підготовку студентів з 60 інженер­них спеціальностей ізбільшено (на 15 відсотків) з економічних, юридичних та інших спеціальностей.Здійснюється перехід на бага­торівневу систему підготовки спеціалістів. Впершев Україні роз­роблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей такваліфікаційних рівнів.
Все більшого значення набуваєпідвищення кваліфікації та пе­репідготовки кадрів. Наприклад, у Франції лише 20відсотків квалі­фікованих робітників одержують підготовку на виробництві, у Ні­меччиніж — 90 відсотків. Аналогічна ситуація в Японії, де кваліфі­кованих робітниківнавчають в основному фірми.
Такі відмінності у формах професійноїпідготовки робітників у зарубіжних країнах свідчать, що обидві мають своїпереваги. За­вдання в тому, щоб раціонально їх поєднувати і використовувати. Цетим більш важливо, що за рівнем професійної підготовки ро­бітників Україназначно відстає від розвинутих країн. Так, строк навчання безпосередньо навиробництві у нас становить 3—6 міс., а в розвинутих країнах — 3—4 роки.
Науково-технічний прогрес висуваєвисокі вимоги до інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск інженерівбув у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких галузях економіки кількістьїх значно перевищувала реальні потреби. До того ж значна частинаінженерно-технічного персоналу використовувалася не за призна­ченням. Нарешті,масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив дозниження якості їхньої підготовки.
Значно відстає розвитокматеріально-технічної бази вищих нав­чальних закладів України від міжнароднихвимог. Все це познача­ється на якості підготовки фахівців. Тому реформа системиосвіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати проблему індивідуалізаціїнавчання кадрів, істотного підвищення його ефективності. Необ­хідновстановлювати тісніші безпосередні зв'язки навчальних закла­дів зпідприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу організуватипідготовку кадрів за цільовим призначенням з опла­тою витрат на це самимизамовниками.
Істотною рисою сукупного суспільногопрацівника на сучасно­му етапі є зростання значення управлінської праці. Вумовах на­уково-технічного прогресу техніка і технологія висувають високівимоги до професійних знань і вмінь людини-виконавця, до її за­гальної таспеціальної освіти. Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, якіуправляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна;вона пов'язана з прийнят­тям рішень, які потребують знання не тільки техніки ітехнології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець — цекерівник високої компетенції та культури.
Перебудова економіки, перехід відадміністративних до еконо­мічних методів управління передбачають істотнепідвищення ква­ліфікації управлінського персоналу. Чиновників адміністративноїсистеми повинні замінити енергійні люди, які компетентні самостій­но прийматирішення і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході донової системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільненіабо самі залишили свої пос­ти, оскільки не відповідали підвищеним вимогам.Проте така ре­форма проводилась розсудливо, поступово, порайонно, з улашту­ваннямзвільнених, в тому числі через перепідготовку.
У нашій країні гостро стоїть проблемаекономічної підготовки кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітконе розумі­ють суті ринкових методів господарювання. Кожний другий інже­нерно-технічнийпрацівник не володіє необхідним обсягом еконо­мічних знань. Особливо негативнопозначилася багатолітня ізоля­ція нашої економічної освіти від світової у такихнапрямах, як ме­неджмент, маркетинг, основи бізнесу, пов'язаних з оволодіннямзаконами ринку.
Водночас слід подолати відставання вреалізації досягнень науки і техніки. Науково-технічний прогрес якфундаментальний закономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничіможливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вонає могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.
4.НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕСЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА І ЗНИЖЕННЯ ЙОГО ПОТЕНЦІАЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
4.1.Екологічнестановище України.
 Загострення проблем безпеки навколишнього середовнща і населен­ня сталовідмітною    рисою сучасного етапу розвитку науково-технічного прогресу. Розмірантропогенного впливу на природне середовище, ур­банізація території, зростанняобсягів штучних елементів середовища (техносфери) —усі ці фактори справляютьпотужне зворотнє діяння на населення. Ускладнення техногенного середовищапроживання створює якісно нову ситуацію: відносини людини з середовищемнабувають ха­рактеру антагоністичної суперечності. Причому в її основі лежатьві­домчі інтереси, які будуються на екстенсивній ресурсомісткій та багато­відхіднійтехнології виробництва, шо працює саме на себе.
Недооцінкатакого фактора, як структура промислового виробницт­ва, що склалася в Україні,є причиною важкої екологічної обстановки в багатьох промислових центрах ігустонаселених районах. Розвиток ви­робництва, у свою чергу, викликаєнеобхідність подолання або запобі­гання назріваючим, а в деяких випадках вжерізко виявленим суперечностям між рівнями виготовлення знарядь праці,створенням нових (з меншою кількістю відходів або взагалі безвідхідних)технологічних про­цесів та засобів, які забезпечують екологічну безпекужиттєдіяльності людини від негативних наслідків функціонування промисловості.
Розв'язанняцих завдань значною мірою залежить як від об'єднаних зусиль окремих галузейекономіки, так і від форми впровадження до­сягнень науково-технічного прогресу,розвиток якого можливий за дво­ма напрямами. Перший— це створення очиснихспоруд для запобігання забрудненню повітря, води, грунту, флори і фауни на базінових меха­нізмів очищення. Другий—впровадження якісно нових технології, якідадуть можливість поступово перейти до замкнутого технологічного циклу змінімальним використанням ресурсів і обмеженою кількістю відходів. При цьомуресурси повинні йти на виготовлення багатьох ви­дів продукції, хоча у зв'язкуіз зміною технології змінюється і саме уяв­лення про відходи.
«Конфлікт»між економічним зростанням і навколишнім природним середовищем, що посилюється,спонукав уряди держав усього світу зо­середити увагу на теорії «сталого,розвитку». Ця теорія полягає в тому, що процвітання (розквіт) у майбутньомузалежить від збереження «природного капіталу»—повітря, води та іншихекологічних багатств. Для досягнення цієї мети потрібно збалансувати діяльністьлюдини з швидкістю природи відтворюватися.
Економічнатеорія вказує на чотири головні джерела, фактори, за рахунок яких відбуваєтьсярозвиток країни: праця, капітал, науково-технічний прогрес і земля з їїнадрами, природою. Прогрес є біологіч­ною особливістю людини, пов'язаною зхарактеристиками її мозку і пси­хіки. Тому він супроводжуватиме людину завжди.Тільки прогрес забез­печує дедалі «витонченіші» технології використанняприродних ресурсів. Однак практично не існує технологій, які б не деформувалиприроду. Ви­никнення у світовому суспільстві нового напряму сталого розвитку — результатпрофесіоналізації механізмів управління державами, регіона­ми, міждержавнимиутвореннями. Головний інтегральний показник, який відповідає ідеї сталогорозвитку,—збільшення тривалості жит­тя населення країни. Тому екологізація НТГІу рамках ринкової еконо­міки—це та передумова, яка повинна забезпечитипідвищення тривалості життя як функцію, залежну від якості середовищапроживання, рівня задоволення потреб населення.
Такимчином, перехід до сталого розвитку в Україні можливий при переорієнтаціїнауково-технічного прогресу на створення ресурсо-, енерго- і водозберігаючихтехнологій. Основним пріоритетом має стати використання наукомістких технологійз поступовим витісненням ресур­сомістких; а також з відповідною зміноюпріоритетів у структурі зов­нішньої торгівлі—від переважання експорту природнихресурсів у бік його збільшення щодо високоякісної наукомісткої продукції.
Управліннянауково-технічним прогресом як вирішальним факто­ром розвитку потенціальненебезпечного виробництва та його інтенси­фікації має передумовою наукові знанняпро закономірності змін потреб у засобах виробництва. Технологічний прогрес,спрямований на забез­печення безпеки, змінює комплекс потреб у засобахвиробництва, робить нові висококорисними і позбавляє корисності застарілі.Економічно зу­мовлені технологічні зрушення, зміни в структурі потреб у засобахви­робництва та їх екологосуспільної корисності складають систему факто­ріврозвитку потенціальне небезпечного виробництва. Відповідно до цього засобивиробництва мають корисність остільки, оскільки вони створю­ють умови дляорганізації та застосування досконаліших. Однак поши­рення технологічнихнововведень у галузі, скажімо, атомної енергетики або хімічного виробництва тавитіснення ними традиційних технологій — процес, який відбувається у взаємодіїта зіткненні з інтересами населен­ня. Отже, він є соціальне конфліктним засвоєю суттю. Саме розуміння технології, потенціальне небезпечної для людини інавколишнього сере­довища, як результату соціальної дії, врахування впливу відїї виник­нення і поширення на суспільні відносини певною мірою робить їх об'єк­томекономічної науки.
Високаприродомісткість і ресурсно-сировннний генезис економіки України визначаютьособливі вимоги щодо урахування впливу науково-технічного прогресу припроведенні економічних реформ. Нині ніхто докладно не уявляє поєднання розміруресурсокористування і рівня нау­ково-технічного прогресу, необхідного длясталого.розвитку України, однак ясно, що сьогоднішні тенденції цьому несприяють. Тим більше, що в рамках СНД відсутні оцінки впливу господарськоїдіяльності, ви­значення екологічних загроз з транскордонним діянням, немаєдокумен­тів щодо координації спільних дій у зонах екологічних стихійних лих.
4.2.Безпекажиттєдіяльності населення в умовах НТП.
Безпекажиттєдіяльності населення як упорядкований за певних умов етап територіальноїорганізації суспільства у поєднанні з раціо­нальним формуванням територій длясучасних і майбутніх потреб жи­телів України та їх господарювання—одна звузлових проблем еконо­міки. Сучасні тенденції її розвитку—широке використанняпотен-ціально небезпечних технологій і виробництв, істотне погіршення еколо­гічниххарактеристик окремих регіонів, господарське освоєння територій з ухилом доприродних катастроф. Переважання доцентрових тен­денцій у розміщеннівиробництва й розселенні, у свою чергу, призводить до концентрації економічногоі соціального життя у великих містах і по­роджує соціально-територіальнівідмінності в умовах життя міського і сільського населення, наростаючу замінуприродних компонентів се­редовища проживання техногенними. Виробництво іспоживання, замк­нуті одне на одному, зумовлюють територіальну організаціюсуспільст­ва, яка призводить до глибоких змін у середовищі життєдіяльності лю­динина всіх рівнях: регіон, країна, континент. Таким чином, процес формуваннясередовища життєдіяльності на всіх рівнях.розгортається на основі того чиіншого розміщення виробництва, розселення і створен­ня техносфери.Життєдіяльність постійно зростаючої чисельності міських жителів дедалі більшоюмірою залежить від техногенного впливу висококонцентрованих об'єктівпромисловості. Прагнення зробити техноло­гічний прогрес відповідальним занерозв'язані економічні проблеми пе­ребуває у безсумнівному зв'язку знаростанням суперечностей у забез­печенні безпеки розвитку промисловості,особливо її техногенне небез­печних галузей. 
Власнерівень безпеки чітко виявив неспроможність технологічного прогресу забезпечитиналежне середовище проживання людей. Еколого-економічна неспроможністьпромислової безпеки постала реальністю і перетворилася на одне з уразливихмісць технологічного прогресу. Якість нових тенденцій нагромаджуваласяпоступово. Міста, розростаючись, зу­мовили особливу форму розміщеннявиробництва і розселення, коли про­мислові підприємства—основні джерелазабруднення—опинилися всередині жилої забудови. Це, природно, змінило характерконцентрації промисловості, дозволивши утворити принципово нову форму терито­ріальноїорганізації. Безпосереднім середовищем життєдіяльності є вже не окремепоселення, а певний регіон у цілому. Слід зазначити і той факт, що у плановийперіод розвитку економіки спеціалізація регіонів зміню­валася дуже повільно.Процес зміни функціональної структури, госпо­дарського профілю старих, унедалекому минулому ще швидко зростаю­чих промислових центрів, проходивповільно. Справа в тому, що підпри­ємства масового серійного виробництварозміщені у старих промислових районах і не передислоковувалися на новітериторії. Одночасно продовжу­валися відплив населення з сільської місцевості іпросування техносфе­ри—штучного середовища—у нові райони, що потребує великихре­сурсів. Однак при цьому слід вказати на односторонність іі формування.Цілеспрямовано і прискорено розвивалися воєчно-промислова іелектронно-обчислювальна техніка, зв'язок і автоматизація, виробництво син­тетичнихі штучних матеріалів, автомобілебудування. Тільки в останнє десятиріччя почавсярозвиток наукових розробок у галузі безвідхідної технології та промисловоїбезпеки, але не спостерігалося їх широкого впровадження у практику. В мірузростання та розвитку міст і концент­рації в них населення, будівель, машин,комунікацій, а також відходів, які викидаються у навколишнє середовище, відбуваєтьсятрансформу­вання території; виникає новий «рельєф». Підвищення природної по­верхніскладає від 0,5 до 100 м. Під впливом підземного будівництва, статичних тидинамічних навантажень міста підвищується температура гірських порід, різкозмінюються їх властивості і структура, навіть ха­рактер і швидкість геологічнихпроцесів. Під усіма містами спостері­гається термічне забруднення надр Землі.Внаслідок того, що міста спо­живають велику кількість води на промислові такомунально-побутові потреби, під ними істотно змінюється підземна гідросфера,якісний склад. Виснаження підземних вод спричиняє споживання більшої кіль­костіповерхневих, забруднених викидами промисловості. Головним дже­релом забрудненняатмосфери міст є автотранспорт і ТЕС: один автомо­біль за тисячу кілометрівпробігу забирає річну, норму кисню однієї лю­дини, а кожна тонна спаленоговугілля — фактично річний запас кисню 10 чол.                             
Розвитоктехносфери, формування специфічного середовища життє­діяльності людини у регіонахстали суттєво позначатися на соціально-економічному житті населення, оскількиекологічна якість навколишньо­го середовища стає дедалі менш сумісною збіологічними потребами лю­дини. Саме територіальне регулювання рівня безпеки,незважаючи на наявність концепції регіонального розвитку, яка декларує завданняусунення соціально-економічної нерівності життєдіяльності: населення міжтериторіями, все ще залишається складовою економічної політики. На практицівона пов'язується з успіхом у розвитку економіки, але ж не тоді, колитериторіальні суперечності починають загрожувати полі­тичній стабільності(боротьба населення проти будівництва.потенціаль­но небезпечного об'єкта),тобто коли складається напружена обстановка окремих регіонах. Однак значначастина капіталовкладень, призначе­них для периферії, як завжди, залишається увеликих центрах.
4.3.Техногеннаструктура.
Технологічнаструктура—ключова характеристика рівня, розвит­ку потенціальне небезпечноговиробництва. Разом з набором і масшта­бами використання вона визначає йогогалузеву структуру, види та кіль­кість використовуваних засобів праці, сировинита. матеріалів, форм енергії, характер обміну речовин з навколишнімсередовищем. Засоби ви­робництва пристосовані до умов їх використання в певних,технологіях. (Система машин, устаткування, будівель та споруд створюєвнробничий апарат технології. Раціоналізація структури виробництва не зводитьсятільки до зниження кількості техногенне небезпечних об'єктів. Вона по­виннапередбачати підвищення ролі як галузей, пов'язаних з охороною навколишньогосередовища, так і галузей, які використовують технології із замкнутим циклом,коли сировина переробляється, а відходи повер­таються у новий виробничийпроцес. При цьому виготовляється тільки екологічно чиста продукція, яка маєпопит.
Кінцевимрезультатом змін у регіональній структурі техногенне не­безпечного виробництваповинні бути усунення і заміна виробів і ма­теріалів, шкідливих для середовища.Важливою складовою такої раціо­налізації є забезпечення екологічної безпекипроживання населення Ук­раїни і суміжних країн. У дослідженнях, які проводятьсяу Раді по вив­ченню продуктивних сил України НАН України, багато уваги приділя­єтьсявивченню закономірностей функціонування промислового вироб­ництва як єдностіного економіки і сфери життєдіяльності населення їх основу складає налагодженнявзаємозв'язку між технологічними і антропогенними процесами, які зумовлюють ізмінюють якість навко­лишнього середовища, а також підвищують ступіньнегативного діяння техногенних факторів на життєдіяльність людини.
4.4.Техногенніфактори.
Техногенніфактори—продукт розвитку суспільства, передусім— продуктивних сил.Територіальна структура техногенних факторів, які інтенсифікують взаємодіюсуспільства і природи, характеризує рівень розвитку виробництва. Так, видобутоккорисних копалин, скажімо, ву­гілля детермінований геологічними факторами. Типвзаємозв'язку і від­носин у системі «навколишнє середовище—техногенні фактори»у рам­ках певної території визначається наявністю шахт, підприємств, ТЕС,сільськогосподарських земель, міст і транспортних комунікацій. У про­цесііндустріалізації техногенні фактори змінюють вигляд природного комплексутериторії. Так, у Донбасі на особливу увагу заслуговують гігантські терикони—відвалипорожньої породи. Шляхом інфільтрації забрудники потрапляють з них у поверхневіі підземні води, що використовуються не тільки для промислових, а й длякомунально-побутових по­треб. Терикони безперервно зростають угору і вшир,стаючи серйозною загрозою для водопостачання міст, для грунтів і рослинності. Вцілому обсяг речовин та енергії, що повертається в результаті вуглевидобуван­няу природне середовище, істотно менший від обсягу, що вилучається з нього. Такимчином, можна говорити про від'ємний баланс речовин та енергії у межах даноїтериторії.
Усівиди використання територій, навантаження на них окремих по­тенціальнихвластивостей являють собою втручання в структуру гео-системи, що реагує якєдине ціле. Вимоги, які ставляться суспільством до території, є суттєво диференційованимизалежно від мети використан­ня діючих підприємств і потреб суспільства.Об'єктивна диференціація останніх зумовлена технічними і соціальнимипередумовами. Вихідним положенням для розрахунків повинна стати визнана системасоціальних пріоритетів, до якої слід включити формування навколишнього середо­вищапевної якості. Труднощі в його оцінці або у визначенні витрат на поліпшення івідтворення внаслідок надзвичайних ситуацій не можуть бути перешкодою длявключення проблем формування екологічної рів­новаги до системи кількіснихпоказників при регулюванні господарської діяльності на регіональному рівні.
Ниніпромислове виробництво і умови життя настільки наблизилися одне до одного, щотреба постійно враховувати потенціал навколишньо­го середовища, а такожпотенціал окремих регіонів з точки зору можли­востей їх використання.Антропогенний вплив набув небувалих масшта­бів інтенсивності. Поряд зпозитивними результатами технологічного прогресу (залучення до процесувиробництва нових матеріалів і техно­логій), зростає небезпека порушенняприродних екосистем у сфері жит­тєдіяльності людини внаслідок ризикутехногенних аварій і катастроф. Серед видів діяльності людини, яка викликаєзміни, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширенняміст, потім —добув­ну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водногогосподарства.
4.5.Новаконцепція промислового виробництва.
 Вихіднимиположеннями, принципами нової концепції промислово­го виробництва мають стати:по-перше, визнання абсолютної цінності всіх природних об'єктів; по-друге,недопустимість будь-якого техногенного втручання у життя природних об'єктів;по-третє, оцінка вилучення твер­дих, рідких і газоподібних тіл із земельнихнадр за тими наслідками, які виникають при надзвичайних ситуаціях. Побудованана цих принципах структура промислового виробництва, яка може бути реалізованаі оптимізована на основі економічних критеріїв, дозволить скасувати супереч­ностіміж необхідними темпами розвитку технічного прогресу та ного руйнівним впливомна природу. На наш погляд, увагу дослідників тре­ба зосередити на такихнапрямах:
       — оцінка ефективності галузей промисловості зточки зору якостіжиття                                                                                                                                                                           включаючипозиції, прийняті міжнародними організаціями при 00Н;
— розробка керованої структури виробництва іспіввідношення різномасштабних підприємств в одній галузі, комплексних іавтономних, вузько- і широкоспеціалізовапих виробництв, темпів оновлення ОВФ, атакож тих, хто активно працює, і людей пенсійного віку;
            ---пошукзасобів підтримки нових структур самоорганізації вироб­ництва для забезпеченняйого мобільності та здатності до перебудови як окремих галузей, так і економікив цілому з урахуванням техногенного впливу на сферу життєдіяльності населення.
ПередУкраїною постає завдання—формувати нові економічні умо­ви так, щоб вони незнизили існуючої ефективності територіальної структури господарства. Позиція,згідно з якою економіку можна вивес­ти з кризи без урахування вимог екології,на практиці призведе до згуб­ної економічної та технічної політики, бо приречеУкраїну на подаль­ше порушення оптимальної взаємодії економіки з природою ісоціаль­ним середовищем.  Тому за усіх труднощів перехідного періоду необхід­ноює підтримка стратегічних наукових програм, пов'язаних з створенням енсрго- іресурсозберігаючих технологій. Йдеться не про заборону тієї чи іншої технології,а про її організацію. Вже є тенденція до переходу на безвідхідні технології.Але обов'язок держави полягає в організа­ції надійного, вірогідного іоперативного екоконтролю.
Утехнології виробництва виділяються три напрями розвитку: базові технологіївиготовлення або конкретні засоби впливу на об'єкт праці відповіднимизнаряддями виробництва; технічна реалізація економічно ефективних умоввиробництва або застосування устаткування, яке об­слуговує базові технології;організація умов, які забезпечують стійкість функціонування виробництва та йогопромислову безпеку. Третій на­прям — це різні види контролю за ходомвиробничого процесу: діагнос­тика машин та устаткування, вимірювальнийконтроль.
4.6.Зниженняпотенційної небезпеки виробництва.
Забезпеченнязбалансованості та порівнянності усіх складових цих напрямів на високомутехнічному та оптимальному економічному рівні є головною умовою поєднаннядосягнень НТП з розвитком потенціально небезпечного виробництва, яке дозволяєзнизити ступінь його техно­генної небезпеки. Недостатній розвиток хоча б одногоз цих напрямів не тільки не компенсується розвитком двох інших, але й знецінюєвсю су­купність. Саме послідовність у реалізації цього принципу є найважливі­шоюобставиною, яка зумовлює ефективність НТП як бази подальшого економічногозростання потенціальне небезпечного виробництва взагалі.
 Впливна навколишнє середовище технологічного процесу кожного окремого виробництва узв'язку з використанням ним первинних ресур­сів неоднаковий. Саме відтехнології залежить рівень досягнутої про­мислової безпеки життєдіяльностінаселення. Розширення інформатизованих технологій, на базі яких формуєтьсяживий тип взаємодії вироб­ництв, значно підвищує їх інформаційний потенціал ізабезпечує ефек­тивніші методи управління промисловою безпекою. Наданіінформацій­но-обчислювальною технікою можливості надзвичайно активізують пе­ребудовувиробничого апарату підприємств, сприяючи забезпеченню від­повідного рівнябезпеки процесу виробництва. Головні напрями такої перебудови: розвитокавтоматизації, розширення масштабів виробницт­ва із замкнутим циклом; широкевпровадження технологій з обмеженим застосуванням живої праці(роботи-маніпулятори); удосконалення тех­нологічних процесів, їх оптимізація;інтеграція виробничих процесів з інформаційними на основі використання сітокпередачі даних; посилен­ня взаємозв'язків у системі «виробництво — безпека».
Організуватита оптимізувати виробництво стає можливим при ра­дикальному вдосконаленніінформаційної структури виробництва. Такий шлях перебудови — шлях поєднаннягнучких виробничих систем (ГВС) з локальними сітками різних конфігурацій. Уцьому випадку функції людини за своїм принциповим змістом зводяться доперетворення ін­формації, яка реалізується через управління відповідними, технічнимисистемами. Тому переданням вказаних функцій різним інформаційно-обчислювальнимзасобам досягається підвищення рівня безпеки. Тим більше, що особливістюсучасних технологій є використання таких про­цесів, контроль за якими виходитьза межі фізичних можливостей опе­ратора. Це зміцнює тенденцію до скороченнямасштабів використання живої праці, додаткові витрати на автоматизаціюкомпенсуються знач­ним підвищенням безпеки виробничого процесу, що сприяєформуванню нової якості навколишнього середовища.                            :
 Однимз напрямів державного регулювання є поширення інформації для споживачів щодоекологічних наслідків вибору ними технології ви­готовлення продукції) Цьому маєсприяти посилення контролю з боку держави за відкриттям нових прибутковихрахунків екологічного спря­мування.                                                     
 Принципова новинапоширюваних нині високих технологій полягає в їх органічному поєднанні змікроелектронними засобами отже в їх збагаченні елементами штучного інтелекту.Вищою стадією цього про­цесу стане використання комп'ютерів, роль якихзводитиметься до авто­матизації багатьох видів розумової праці. Стане можливимзначне вдосконалення всієї системи виробничих технологій, багато з яких роз­робляютьсяна основі емпіричних підходів.
 Прогресмікроелектроніки, поряд з іншими досягненнями нового етапу науково-технічноїреволюції (передачею сигналів по оптичних во­локнах, засобами новоїтелекомунікації і т. д.), приведе, на думку соціо­логів, до розгортання такзваної «інформаційної революції», яка за роз­махом і можливою глибиною будеподібна індустріальній революції. Во­на стане базою для фундаментальнихперетворень в інтелектуальній діяльності і, перш за все, у галузі прийняттярішень з таких важливих і складних питань, якими є проблеми безпекижиттєдіяльності людини.
Виживаннялюдства вимагає не тільки глибокого осмислення не­безпеки, яка виходить знегативних явищ розвитку НТП, але й нового нетрадиційного погляду на них.Майбутнє залежить не тільки від вирі­шення технічних завдань проблем безпеки, ай від досягнення згоди щодо суперечностей в його розвитку та від зміни самоїлюдини, її внут­рішньої суті: кардинальне трансформування життєвих цінностей іці­лей та впровадження інноваційного навчання, що може привести до змін,оновлення та перебудови структури і переформулювання проблем, від вирішенняяких залежить сприятлива життєдіяльність населення на території розміщенняпотенціальне небезпечного виробництва.
Різніфактори, що викликають аварії, у багатьох випадках пере­хрещуються, впливаютьодин на одного, нерідко мають подібні елемен­ти. Поряд з тим,багатоваріантність підходів до розв'язання проблем безпеки, різноманітністьконкретних її напрямів тісно пов'язані з пи­танням її практичної значущості, зоцінкою її здатності впливати на по­долання усіх суперечностей щодо практичноїреалізації. Однак сьогод­ні, на жаль, слід констатувати, що загальновизнаноїтеорії безпеки життєдіяльності населення (з урахуванням ризику аварій ікатастроф техногенного та екологічного походження) поки що не існує. Зали­шаєтьсявідкритим питання про принципову можливість створення по­дібної теорії на базісучасних знань про процеси розвитку НТП, еволю­ції навколишнього середовища,про пов'язані з цим негативні явища, адаптацію людини до створеної її геніємтехносфери та про її відносини з самою собою.
Пошукшляхів вирішення завдання екологічної та промислової без­пеки сам по собістановить дуже серйозну проблему, яка не обмежуєть­ся створенням теоретичноїконцепції та стратегії її реалізації. Сьогодні головним є завдання розробкиметодів і принципів практичної реаліза­ції найбільш плодотворних ідей ірекомендацій щодо підвищення рівня промислової безпеки, основою якої єтехнологічний прогрес.
Творцітеорії про роль людського фактора, людських ресурсів і знань у подоланніпланетарних утруднень розробляють концепцію «суспільст­ва знань», згідно з якоюлюдські ресурси не марнуватимуться даремно. Для науки стане необхіднимпоступове стирання границь між різними галузями знань і пізнання суті явищ набазі взаємозв'язаних міждисципліиарних підходів. Подана модель майбутньогопередбачає також подолання технологічних труднощів та верховенства технократівз тим, щоб демократизувати виробництво і використання досягнень науки і технікиз метою поліпшення життя, його безпеки і якості середовища проживання людини.Саме демократизація дасть можливість подолати дедалі зростаючий «людськийрозрив» у свідомості людини між знанням і тим, як воно використовується. Сутьтакого розриву полягає у підви­щенні складності технічних систем і нездатностілюдини впоратися з ними.              
«Суспільствознань» повинне перейти з системи підтримуючого нав­чання на тип навчання, якийдістав назву «інноваційне». Для нього влас­тиве поєднання двох принципів: передбаченняі участі. Передбачення орієнтує людину на свідомий, заздалегідь осмисленийвибір довгочасних альтернатив її майбутнього. Навчання передбаченню підготуєлюдей до використання таких методів, як прогнозування, створення сценаріїв імоделей для дослідження майбутнього. Принцип участі передбачає участь окремихлюдей та їх професійних груп у процесі прийняття важ­ливих рішень на усіхрівнях — від локального до глобального. Профе­сійна підготовка у галузіуправління технологіями і технікою є вирі­шальним фактором у поведінцівиконавця при виникненні нештатних си­туацій та для неприпустимостітехнологічних помилок при наближенні надзвичайної події.
Некомпетентністьспеціаліста породжує економічні наслідки від не­правильних дій. Томупершочерговим завданням, яке стоїть перед НТП, є проектування потенціальненебезпечних промислових об'єктів на якіс­но нових принципах, які повиннізабезпечити конструювання агрегатів і механізмів з підвищеним рівнем внутрішньовластивої їм безпеки, по­кликаної значно знизити наслідки від непродуманих,неправильних дій. Це досягається шляхом створення технологічної системи,відхилення в якій від нормативного режиму є сигналом для автоматичного її повер­ненняу нормальний стан або зупинки, що не дозволить статися надзви­чайній події.Науково-технічний прогрес у розвитку засобів захисту по­винен забезпечитизниження ймовірності реалізації уражаючого потен­ціалу сучасних технологічнихоб'єктів.
Досистеми державного регулювання необхідно поступово вводити процедуру визначеннятехногенно-екологічного ризику та його оцінки в процесі прийняття рішення. Цяпроцедура фактично передбачає право накладання вето на технологію навіть у томувипадку, коли не виявлено залежності між ефектом її впровадження і негативнимиекологічними наслідками. Йдеться про введення поняття «прийнятний» і «недопусти­мий»рівень ризику, який має бути закріплений законодавче. Для видів діяльності зприйнятним рівнем ризику повинна бути встановлена єдина ставка компенсації.
Регулюваннямає сприяти закріпленню коаліції держави з вироб­никами і споживачами щодопобудови «зеленої» та здорової економіки, яка б безперервно розвивалася. Дляцього потрібні: розробка нових природозберігаючих засобів, які б ураховуваливичерпання ресурсів і екологічні збитки; створення нової системи для новогостоліття (оскіль­ки мета змінилася і розширилася)—від охорони навколишньогосередовища до обсяговішої концепції досягнення сталого розвитку. Досвідостанніх 10 років показує, що економічні, екологічні та соціальні про­блеми неможна вирішувати ізольовано, їх передбачення та запобіган­ня їм шляхомпланування і прогнозування є більш економічним порів­няно з витратами поліквідації їх наслідків.
ВИСНОВКИ.
Критичнийхарактер і нестабільність нормального функціонування промислових об'єктів,викликані надзвичайними подіями, є базою для проведення глибоких дослідженьпроблем екологічної та промислової безпеки. Досі в Україні не приділялася увагарозробці програм попе­редження таких подій на промислових і, особливо, напотенціальне не­безпечних об'єктах. Розробка Державної програми запобігання іреагу­вання на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, в межах якоїРада по вивченню продуктивних сил України НАН України проводить дослідження,має змінити ситуацію. Нею передбачається проведення фундаментальних і пошуковихдосліджень як у галузі розробки техніч­них систем, так і у галузі розробкизаходів по захисту життєдіяльності населення. В усьому світі визнається факт,що будь-яка аварія (якими б не були її причини) впливає на навколишнє середовищеі здоров'я на­селення. Водночас радіус уражаючого діяння більшості промисловихава­рій може бути обмежений межами підприємств і прилеглою територією. Однакчасто наслідки аварій виходять за ці межі, і відбувається нега­тивний коротко-або довгостроковий вплив на життя людей, системи життєзабезпечення, майно, усемісто.
Катастрофана Чорнобильській АЕС привела до усвідомлення го­ловної особливості аварій насучасних промислових підприємствах — колосальний масштаб наслідків, якийперетворює аварію на катастрофу, коли до виниклої надзвичайної ситуаціїпотрапляють населення навко­лишнє середовище, економічні структури, великітериторії. Захист ін­тересів населення, що проживає на територіях, якіхарактеризуються підвищеним ризиком виникнення техногенних аварій, а такожосіб, що постраждали від їх катастрофічного впливу, об'єктивно повинен бути уцентрі державної політики, її правильне формування є важливою умо­воюрозв'язання усього спектра завдань, пов'язаних як з розвитком НТП у галузіекологічної безпеки, так і з охороною прав населення, яке проживає в техногенненебезпечних районах. Формування грамотної по­літики у сфері розвитку напрямівНТП, пов'язаних із забезпеченням без­пеки населення та промислових об'єктів,потребує прийняття цілеспря­мованих державних рішень щодо фінансування такихрозробок.
Література:
      1.Гош О.П. «Політична економія»
       2.Гальчинський А.С. та ін. «Основиекономічних знань»
       3.Журнал «Економіка України»
       4.Журнал «Розбудова держави»