ЗМІСТ
Введення
Теоретичні аспекти дослідження малого бізнесу.
Загальні основи індивідуального дрібного підприємства.
Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності.
Світовий досвід формування та регулювання малого бізнесу.
Особливості розвитку та сучасний стан малого бізнесу в Україні.
Становлення та розвиток малого бізнесу.
Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого бізнесу підприємства.
Проблеми малого бізнесу.
Напрямки розвитку малого бізнесу в Україні в умовах реформування економіки.
Організаційні заходи сприяння малому бізнесу.
Напрямки державної підтримки малого бізнесу.
Загальні висновки.
Література.
ВЕДЕННЯ
Зростання активності в усіх сферах економіки заклало надійний фундамент в формуванні ринкової системи господарювання в Україні. В перехідний до ринкових відносин період особливе значення має розвиток малого бізнесу, як найбільш динамічного елементу у структурі народного господарства, і проявляється у структурній перебудові економіки, прискоренні науково-технічного процесу, формуванні нового соціального шару.
Мале підприємництво — один з провідних секторів, багато в чому визначає темпи економічного росту, стану зайнятості населення, структуру і якість валового національного продукту. Розвиток малого бізнесу відповідає загальносвітовим тенденціям до формування гнучкої змішаної економіки, поєднанню різних форм власності та адекватної їм моделі господарства, в якій реалізується складний синтез конкурентного ринкового механізму і державного регулювання великого, середнього і дрібного виробництва. І якщо великий бізнес — це скелет, вісь сучасної економіки, то все різноманіття дрібного і середнього підприємництва — м'язи, жива тканина господарського організму.
Особливо актуальна проблема впровадження на ринок малих підприємств у світлі останніх змін в економіці нашої країни. В умовах виходу з економічної кризи не можна не згадати про підтримку малого бізнесу. Поява великої кількості фірм призведе до появи нових робочих місць, малим підприємством легше управляти в умовах нестабільного курсу національної валюти, та й це принесе реальні гроші до бюджету не тільки центру, а й регіонів, що особливо важливо.
Актуальність дослідження проблем малого підприємництва посилюється також і тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.
Істотне значення ролі та місця підприємницької діяльності зумовило постійну увагу дослідників до різних її аспектів. Перші спроби теоретичного осмислення
підприємництва почалися з XVII ст. Вагомий внесок у дослідження підприємництва протягом XVIII— XIX ст. зробили відомі західні вчені Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, а на початку XX ст. — М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Хайек та інші.
Питаннями малого підприємництва займаються і сучасні вітчизняні науковці, серед яких необхідно відзначити О. Варановського, Л. Воротіну, Ю. Єханурова, І. Жиляєва, А. Кисельова, Ю. Клочка, Т. Ковальчука, В. Корнєева, В. Кредісова, І. Кузнецову, Є. Панченка, С. Реверчука, В. Сизоненка, С. Соболя, О. Титаренко, Л. Хмелевську, В. Черняка, О. Щура та інших. Окремі питання створення умов розвитку підприємництва розглядаються також у наукових працях українських учених-економістів, зокрема Л. Безчесного, В. Бородюка, В. Гейця, В. Голікова, А. Гриценка, М. Долішнього, П. Єщенка, І. Лукінова, С. Мочерного, Ю. Ніколенка, В. Нові-кова, Ю. Палкіна, Ю. Пахомова, В. Рибалкіна, В. Савчука, В. Степаненка, О. Турчинова, А. Чухна та інших. Однак зазначена проблема у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою. Немає праць, у яких би комплексно розглядались економічна природа, роль та місце малого підприємництва як одного з ринкоутворюючих чинників, не розглядається проблема фінансових ресурсів малого підприємництва, стан та джерела їх формування, недостатньо обґрунтовано соціально-економічні наслідки розвитку малого підприємництва в Україні. Отже, актуальність дослідження визначається об'єктивно високою соціально-економічною роллю малого підприємництва та недостатнім науково-теоретичним його обґрунтуванням.
Метою даного дослідження стало вивчення теоретичних аспектів дослідження малого бізнесу, ролі малого підприємництва в економіці на прикладі розвинутих країн світу, виокремлення основних перешкод успішній та ефективній роботі малого бізнесу і основні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні.
Теоретичні аспекти дослідження малого бізнесу
Загальні основи індивідуального дрібного підприємства.
Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями. залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове.
Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, оптимальне співвідношення їх.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавчо установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне
привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.
Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам. [28, c.65]
За формами об’єднань підприємств в країні розрізняють: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдингова компанія, промислово-фінансова група.
Форми організації підприємництва характеризують те, яким чином підприємці організують свою справу, як вони взаємодіють один з одним та з іншими учасниками підприємництва. Форми організації підприємницької діяльності, що визначені юридично, називаються організаційно-правовими формами підприємництва.
Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) індивідуальне підприємництво; 2) партнерство; 3) корпорація. Розглянемо детальніше індивідуальне підприємництво.
Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов´язання фірми. Індивідуальне підприємництво має свої переваги.
По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).
По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.
По-третє, індивідуальному підприємництву властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.
Проте, ця форма підприємництва має і деякі недоліки.
1. Досить важко залучити великі капітали, так як власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.
2. Повна відповідальність за борги. Тобто у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.
3. Відсутність спеціалізованого управління: одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. У деяких випадках це негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже далеко не всі люди здатні на це.
4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється уразі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рисунок. 1.1) [27,c.137]
Рис.1.1. Переваги та недоліки індивідуального підприємництва
Основні принципи організації дрібного підприємництва Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Самоокупність підприємства здійснюється в процесі кругообігу фондів.
Важливо не лише окупити витрачені ресурси, а й одержати прибуток у такому розмірі, щоб можна було активно вести господарство в майбутньому.
Слід пам'ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Для цього він має бути не лише грамотним фахівцем з тієї чи іншої галузі виробництва, а й кваліфікованим економістом, здатним розрахувати розподіл прибутку, виходячи як з поточних, так і з перспективних потреб. Для підприємця будь-якого рівня головна мета — не прибуток
сам по собі, а його примноження. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.[28, c.67]
Таким чином, займатися малим бізнесом практично під силу кожному. Але одного бажання тут недостатньо. Потрібні відповідні знання ринкової економіки й уміння використати ринкові важелі в організації свого бізнесу.
Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності
Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями, залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове.
Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації.
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із ст.63 Господарського кодексу України малими(незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.
Треба зазначити, що ключовим елементом зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Роль великого підприємництва визначається двома обставинами. По-перше, його провідною роллю в ринковій системі. Так, один із відомих американських вчених у галузі управління та економіки А. Чандлер зазначає, що "… центром економічного зростання, починаючи з останньої чверті XIX сторіччя і по сьогоднішній день, у всіх провідних країнах світу були і залишаються
капітало- та науковомісткі галузі, такі як нафтова, хімічна промисловість, металургія, автомобілебудування, електротехніка. У цих галузях економічний розвиток визначає відносно невелика кількість компаній… Саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США — найбільш розвиненою країною 20—60-х років, Японію — лідером останніх десятиліть".
По-друге, великий бізнес має величезний потенціал підтримки малих фірм, який реалізується через широкий спектр форм господарської інтеграції. (Більш детально це питання буде розглянуто в четвертому розділі.) І справа тут не в «бажанні» керівників великих підприємств допомогти суб'єктам малого підприємництва, а в об'єктивних закономірностях великого сучасного виробництва, що вимагає стійкої та ефективної системи коопераційних зв'язків. Про це свідчить і світовий досвід. Зокрема, відомі російські вчені-економісти зазначають, що "… економіка західних країн базується на двох засадах — на великих організаційно-господарських структурах, з одного боку, та малому бізнесі, — з іншого. Перша надає їй стабільності и керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних новацій; друга створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію". [29]
Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Воно було первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження і спрямовує до першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.
У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє і велике підприємництво. Але, на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.
Роль малого підприємництва полягає у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (рис.1.2.).
МАЛЕ ПІДПРИЄМСТВО
це:
— провідний сектор ринкової економіки;
— основа дрібнотоварного виробництва
визначає:
— темпи економічного розвитку;
— структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту;
— ступінь демократизації суспільства
здійснює структурну перебудову економіки
характеризується:
— швидкою окупністю затрат;
— свободою ринкового досвіду
забезпечує:
— насичення ринку товарами та послугами;
— реалізацію інновацій;
— додаткові робочі місця
характеризується:
— високою мобільністю;
— раціональними формами управління
формує:
— соціальний прошарок підприємців-власників;
— основу середнього класу
сприяє:
— послабленню монополізму;
— розвитку конкуренції
Рис. 1.2. Роль малого підприємництва
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим
підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури.
Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.
Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.
Мале підприємництво має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати і впроваджувати нову техніку й технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки. Малому підприємництву властиві також і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.[29]
Таким чином, основні принципи діяльності малого підприємництва визначаються такими чинниками:
це особливий тип підприємницької діяльності;
формується на засадах дрібнотоварного виробництва;
стимулює структурну перебудову економіки;
створює додаткові робочі місця;
є одним із провідних секторів ринкової економіки;
формує нову соціальну верству підприємців-власників;
сприяє послабленню (обмеженню) монополізму;
активізує інноваційні процеси;
забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами;
здійснює швидку окупність витрат і свободу ринкового вибору;
характеризується високою мобільною здатністю;
є найбільш динамічною та гнучкою формою господарювання.
Аналіз світового досвіду та досвіду перших кроків вітчизняного малого підприємництва свідчать, що значна економічна та соціальна роль малого підприємництва можлива лише за умови виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.
--PAGE_BREAK--
Світовий досвід формування та регулювання малого бізнесу
Малий бізнес представляє собою найбільший прошарок дрібних власників, які визначають соціально-економічний рівень розвитку країни. В країнах ЄС функціонує більше 20 мільйонів підприємств малого і середнього бізнесу, які виробляють більше половини загального обсягу ВВП, а число зайнятого населення на підприємствах малого бізнесу становить близько 70 % від всього зайнятого населення ЄС. У Євросоюзі малі та середні підприємства становлять 99 % усіх підприємств та забезпечують 65 млн. людей робочими місцями. Найбільша кількість малих підприємств припадає на торгівлю, будівництво та харчову промисловість. Система регулювання та підтримки малого бізнесу в Європі почала формуватися у 70-ті роки минулого століття, при якій було ліквідовано адміністративні бар’єри для малого бізнесу, внесено зміни до оподаткування податком на додану вартість, у соціальну політику держав, а також скориговані умови фінансування малого бізнесу. Також була розроблена Європейська хартія для малого бізнесу Європи, яка надає значні переваги фінансового, технологічного, інформаційного та кадрового забезпечення для розвитку малого бізнесу. Державна підтримка малого бізнесу здійснюється через спеціальні програми, які фінансуються із Структурних фондів Євросоюзу, Фонду регіонального розвитку, Соціального фонду, а також через діяльність конкретних держав [17].
Досвід зарубіжних країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що малий бізнес має певні переваги, що дає змогу йому домінувати на деяких ринках. Він оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до обмежених ринків і ринків, де інновації і персональні взаємовідносини є дуже важливі, надає економіці потрібної гнучкості, характеризується високою швидкістю обігу авансованого капіталу, робить внесок у формування конкурентного середовища. Крім того, малий бізнес надає робочі місця тисячам і навіть мільйонам громадян, він простий у формуванні і управлінні, швидко реагує на можливості, оскільки характеризується мобільністю у прийнятті рішень під впливом
кон'юнктури ринку, потребує порівняно невеликого початкового капіталу, в багатьох країнах користується державними пільгами. Але малий бізнес має і недоліки: він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо до фінансових, а невеликі розміри діяльності не дають змоги успішно використовувати переваги масштабності, вирішувати питання про внутрішню спеціалізацію. За цих умов серед підприємств малого бізнесу дуже високий рівень банкрутства. На думку західних спеціалістів, мала фірма з 20 або меншим числом працівників має тільки один шанс із трьох протриматися більше чотирьох років. Більшість банкрутств пов'язують із поганим управлінням.
Розвиток малого бізнесу на Заході відбувається швидкими темпами за рахунок активної державної підтримки на всіх рівнях влади. Малий бізнес в розвинених країнах представляє собою середній клас, який є основою для стабільного розвитку економіки будь-якої країни. Основний вплив на розвиток і стимулювання малого бізнесу зі сторони державних органів у Франції сконцентровано на підвищення кваліфікації управлінського персоналу малих фірм та створення законодавчих гарантій по попередженню їх від банкрутства. В Іспанії в разі нестачі власних коштів уряд надає фінансову допомогу малим підприємствам. Країни Азії, що розвиваються (Тайвань, Сінгапур, Індонезія) саме за рахунок стрімкого розвитку підприємств малого бізнесу здійснили економічний ривок та увійшли до переліку найбільш розвинутих країн останніх років [18].
По розвитку підприємств малого бізнесу Сінгапур займає 5-те місце у світі за рахунок надання пільг в оподаткуванні (особливо у перші роки створення підприємства), постійного зниження відсотків по кредитам, які надаються малим підприємствам, великої кількості пільгових програм кредитування, державного фінансування навчання та підвищення кваліфікації робітників, які зайняті у сфері малого бізнесу. Завдяки такій підтримці в Сінгапурі функціонує близько 140 тисяч підприємств малого і середнього бізнесу, що становить 90 % від усіх підприємств країни, які забезпечують приріст ВВП на рівні 5-6 % на рік [16].
Малий бізнес у Китаї розвивається душе стрімко і успішно, що підтверджується значними обсягами виробництва дешевих товарів, які виробляються саме на підприємствах малого бізнесу. Уряд Китаю прийняв рішення про переорієнтацію економіки країни з ресурсомістких виробництв на підприємства малого бізнесу, а також підтримує розвиток підприємств у сфері розробки програмного забезпечення і виробництва електротоварів. Значна увага також приділяється розвитку інноваційних технологій, 65 % патентів та більше 80 % виробництва нової продукції припадає на підприємства малого бізнесу. Більше 50 % податкових надходжень та більше 60 % обсягу експорту також є заслугою підприємств малого бізнесу [11]. Регулювання розвитку малого бізнесу в Китаї здійснює Національна комісія по розвитку і реформуванню, яка приймає рішення про стимулювання створення і розвитку деяких видів малих підприємств, здійснює контроль за проведенням тендерних аукціонів, які дозволяють малим підприємствам отримувати державні замовлення на поставку товарів і послуг.
В Індії налічується 3 млн. підприємств малого бізнесу, на яких працює до 80 % найманих працівників всієї індійської промисловості. Основними сферами діяльності малих підприємств є фермерське господарство, інформаційна та технологічна сфери. Важливу роль в розвитку підприємств малого бізнесу відіграє державна підтримка, яка здійснюється на федеральному та регіональному рівнях, програми підтримки малих підприємств розроблені на 5-10 років плановою комісією Індії, в яких державна підтримка полягає у розвитку експортної діяльності малих компаній, наданні податкових та митних пільг, субсидій, зниженням орендних ставок та пільгове фінансування.
В Японії питома вага підприємств малого бізнесу становить близько 40 %, які функціонують в галузях будівництва, легкої промисловості та сфери послуг. Пільги на розвиток малого бізнесу залежать від статусу підприємства та виду діяльності. Державна підтримка малого бізнесу полягає у наданні державних субсидій та кредитів для розвитку підприємства, держава виступає поручителем при отриманні кредиту в банку, навчання спеціалістів за рахунок державних коштів у спеціально
створених центрах та безкоштовне кваліфікаційне консультування підприємців. Законодавство Японії жорстко регулює ринкову вартість на всі види продукції, уряд контролює необґрунтоване підвищення цін на сировину, матеріали, готову продукцію і послуги, що дає хороші умови для розвитку малого бізнесу в країні.
Особливість державного регулювання малого бізнесу в Японії проявляється у тимчасовому характері підтримки розвитку окремих галузей або сфер діяльності, які в даний час мають велике значення для розвитку країни або знаходяться у несприятливих умовах господарювання. В майбутньому напрями державної підтримки змінюються залежно від пріоритетів в бізнесі. За рахунок концентрації зусиль на підтримці відповідних сфер діяльності уряд досягає швидких високих результатів росту економіки та збалансування різних галузей економіки країни. Малим підприємствам надається допомога в отриманні державних замовлень на поставку товарів і послуг, питома вага яких в обсязі державних замовлень становить 45 %, в обсязі інших підприємств і організацій – 32 %.
Японія досягла економічних висот завдяки розвитку МП. Після 1952 року, в промисловості та торгівлі спостерігалося бурхливе розширення конкуренції і створення нових фірм. Великі відомі на світовому рівні концерни становлять тут тільки вершину економічного айсбергу, а його основна частина – МП. На них припадає близько 55 % реалізованої продукції промисловості, коло 60 % обсягів промисловості. Функціонує 6,5 млн. невеликих підприємств, або 90 % від загальної їх кількості, працюють близько 40 млн. людей. Зайнятих у малому бізнесі 85 % працездатного населення Японії створює майже 90 % валового національного продукту. Правове положення МП в Японії регулюється системою спеціальних законів у статусі МП та пільгових (всього 12), а також положеннями про пільги для МП в податковому, зовнішньоторговому та галузевому законодавстві.
В Америці розвиток малого бізнесу розпочався у період великої депресії, в умовах зниження обсягів виробництва, масового звільнення робітників, знецінення грошової одиниці. Усвідомивши важливість розвитку малого і середнього бізнесу для економіки країни вже на початку 50-х років уряд держави почав формувати
систему регулювання та підтримки малого бізнесу, в 1953 році створено спеціалізоване агентство – Американська адміністрація підтримки малого бізнесу, яка протягом багатьох років здійснює технічну та фінансову підтримку бізнесменів-початківців. В рамках адміністрації діють три різні програми кредитування підприємств малого бізнесу: поповнення оборотного капіталу, придбання землі, майна або обладнання та мікрокредитування, де адміністрація виступає гарантом перед банком зі сторони держави.
В даний час 50 % ВВП (12 трильйонів доларів) створюється саме на підприємствах малого бізнесу. З 28 млн. підприємств малого бізнесу в США (це 70 % робочих місць) лише 7 млн. фірм наймають найманих працівників, всі інші – працюють самостійно, хоча і мають значні прибутки. Середній річний дохід підприємств малого бізнесу становить від 4 до 28 млн. доларів. Малі підприємства США експортують товарів і послуг на 300 мільярдів доларів на рік, що становить близько 30 % всього експорту країни. Незважаючи на потужність та великі розміри обсягів малого бізнесу в США держава постійно допомагає та підтримує розвиток таких підприємств. Велика кількість федеральних програм підтримки малого бізнесу працюють з 40-х років минулого століття, основними положеннями яких є: доступ до капіталу, освіта, допомога в отриманні державних замовлень (23 % від усіх замовлень) та захист у судах і на рівні законодавства [13].
США є країною з найвищим рівнем підприємницької активності в світі. Для оцінки цього рівня Національна комісія по підприємництву розробила спеціальний індекс, який становить суму частки дорослого населення країни у віці від 18 до 64 років, залученого в створення нових фірм за 12 місяців. Цей індекс повної підприємницької активності в США становить 12,7 %, в Бразилії –16 % (високий індекс МП в Бразилії експерти пояснюють наявністю в цій країні аграрного сектора), Південній Кореї – 13,7 %, Канаді – 7,9 %, Італії – 5,7 %, Великобританії – 5,2 %, Німеччині – 4,7 %, Франції – 2,2 %, Японії – 1,3 %.
Розквіт малого бізнесу у США забезпечує значною мірою належна підтримка з боку держави. Конгресом США ще у 1953 році на правах федерального відомства
було створено Адміністрацію у справах малого бізнесу. На кінці 80-х – початку 90-х років Правління США провело через Конгрес ряд законодавчих актів та поправок до них. Ці акти відобразили радикальні зміни державної науково-технічної політики США [12].
Цікавий досвід адміністрації малого підприємництва в сфері податкового стимулювання МП. Він полягає в поетапному зменшенні податкових ставок та пониженні прогресивних податкових стягнень при достатньо вузькій податковій базі та широкій сфері застосування податкових пільг, що спонукає забезпечити прилив інвестицій в промисловість, сферу послуг, торгівлю. Зменшення ставки податку залежно розмірів підприємництва є одним з повсякденно використовуваних методів податкових стягнень в МП. У США діють пільгові ставки податку на доходи до 16 тис. дол., 15 % – податок на перші 50 тис. дол. і 25 % – на наступні 25 тис. Понад цю суму діє максимальна ставка – 34 %. Також діє прогресивне оподаткування прибутку: до 25 тис. дол. –15 %; 25-30 тис. дол. – 18 %; 50-75 тис. дол. – 30 %; 75-100 тис. дол. – 40 % [18]. Таким чином, реалізується роздільний підхід до малого підприємництва за принципом – чим менше підприємство, тим більше податкових пільг.
Ефективна система підтримки МП існує у Великобританії. Держава активно використовує інструменти бюджетної, податкової і кредитної політики для стимулювання цього сектора економіки. Для підприємств малого бізнесу знижено ставки прибуткового податку: при стандартній ставці 35 % ставка для малих підприємств становить 27 % [16, С.19]. Разом із зниженням ставки податку на прибуток малих підприємств зменшено податок на інвестиції в нові сфери малого бізнесу, особливо пов'язані з високим ступенем ризику. Крім того, приватна ініціатива стимулюється наданням податкових знижок, спрощенням фінансової процедури злиття і поділу фірм, зниженням всіх ставок індивідуального подоходного податку, підвищенням порогу зарплати, яка підлягає оподаткуванню за найвищою ставкою.
У Франції94 % підприємств належать до категорії малих з чисельністю працюючих до 9 осіб. Політика підтримки підприємницьких організацій у цій країні базується на використанні багатьох важелів економічного, організаційного і правового характеру. Завдання держави в управлінні підприємницькими структурами обумовлено захистом інтересів суспільства в цілому. Вони не обмежуються тільки економічними інтересами, а включають також соціальний і політичний аспекти. Соціальне значення державної політики стосовно підтримки підприємництва тісно пов'язана із забезпеченням зайнятості населення, створенням нових робочих місць, а також з розподілом прибутків і багатств. Новостворені малі фірми у Франції на три роки звільняються від сплати податків. Для стимулювання впровадження малими підприємствами енергозберігаючих технологій податкові ставки на їх інвестиції зменшені на 40-50 % [9, с.54]. Передбачається також можливість відстрочки сплати низки податків при тимчасових фінансових труднощах.
У Німеччині(на території колишньої ФРН) з 1978 р. здійснюється спеціальна управлінська програма «Загальна концепція науково-технічної політики в співвідношенні з МП», передбачається сприяння в галузях наукових досліджень, фінансування ризикової діяльності, покращення умов передачі технології, покращення умов передачі технологій, забезпечення науковими кадрами.
Щоб оптимізувати податкові платежі, переважна більшість підприємств обирає таку організаційно-правову форму господарювання як «товариство з обмеженою відповідальністю». Аналіз підприємницької активності, проведений центральним банком Німеччини у грудні 2001 року, засвідчив, що завдяки успішному розвитку підприємств малого бізнесу та зростанню їх доходів, вони були цілком спроможні збільшити власні кошти в середньому на 25 %. Проте серед суб'єктів малого бізнесу, заснованих у формі товариств з обмеженою відповідальністю (в Німеччині частка сягає майже 60 %), темпи зростання обсягів власних коштів становили 2,5 % [10, с.56] .
Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що підприємства малого бізнесу стабільно та ефективно працюють в розвинених країнах світу завдяки державній підтримці на всіх рівнях влади. Держава, в свою чергу, отримує зростання обсягів виробництва продукції, зниження напруженості на ринку праці, збалансування різних галузей економіки, гармонічну співпрацю великого і малого бізнесу, формування середнього класу підприємців, розв’язання соціальних проблем, підвищення конкурентоздатності національних товарів, зростання надходжень до державного бюджету за рахунок податків.
Як показує досвід розвинених країн, малий бізнес успішно розвивається за умови постійної та ефективної державної підтримки, в умовах оптимального співвідношення розвитку великого, середнього і малого бізнесу. У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги, фактично не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання, недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.
Для активізації розвитку малого бізнесу в нашій країні (незалежно від того, наскільки добре чи погано він розвивається) потрібна дієва і активна підтримка державних органів на всіх рівнях, доступ до дешевих кредитних ресурсів, інформаційна та технічна підтримка підприємців на всіх етапах розвитку підприємства. В зарубіжних країнах підприємства малого бізнесу досить стабільно розвиваються, отримують значні прибутки та мають можливість конкурувати на міжнародних ринках товарів і послуг (це особливо відчутно у США, Китаї, країнах Азії).
Одним із вирішальних факторів при визначенні сектору підприємств малого бізнесу є встановлення критеріїв, за якими визначають які підприємства можуть
відноситися до малих, середніх або великих. В світовій практиці визнані різні критерії віднесення підприємств до розряду малих підприємств. Чим вищий розвиток економіки країни, тим вищі критерії щодо кількості працюючих осіб, обсягів доходу та суми балансу для підприємств, які мають право вважатися малими підприємствами. Це пов’язано з тим, що держава надає значні кошти для підтримки та розвитку малого бізнесу країни, а тому менш розвинені країни, які не мають вільних коштів для розвитку економіки та підтримки малих підприємств знижують критерії віднесення підприємств до розряду малих, що, відповідно, зменшує обов’язки держави щодо підтримки і надання пільг підприємствам малого бізнесу.
Як показує світова практика, критерії віднесення підприємств різних форм власності до підприємств малого бізнесу можна поділити на кількісні та якісні. До кількісних критеріїв відносяться чисельність працюючих, розмір статутного капіталу, річний обсяг обороту, доходу або прибутку, а до якісних критеріїв відноситься відношення власника підприємства до участі в управлінні підприємством та ступінь його контакту з персоналом.
За даними Світового банку загальне число критеріїв, за якими визначають підприємства малого бізнесу більше 50, однак, практично у всіх країнах визначальним критерієм виступає чисельність працюючих на підприємстві за звітний період, залежно від цього підприємства поділяються на дрібні (1-9 осіб), малі (10-100 осіб) та середні (200-500-1000 осіб) [8]. В деяких країнах також додається обмежувальний кількісний критерій річного обсягу виручки, прибутку, валюти балансу та ін., а також враховується критерій віднесення підприємства до відповідної сфери діяльності (виробництво, торгівля, сфера послуг, будівництво та ін.). Іноді також враховується територіальна приналежність підприємства до конкретної території та місцезнаходження такого підприємства, або враховується критерій автономності діяльності малого підприємства чи його співпраця з великим підприємствами або промисловими групами. Виділяють також сімейні, молодіжні та жіночі малі підприємства. Класифікація малих підприємств здійснюється в більшості випадків незалежно від правової форми підприємства.
В США перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в 1953 р., взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого роду якісними характеристиками. В даний час до малих підприємств відносяться підприємства кількість працівників якого не перевищує 500 осіб (у роздрібній торгівлі до 100 осіб) і обсягом річного обороту не більше 5 млн. доларів (підприємства послуг і роздрібної торгівлі – до 1 млн. доларів).
В Канаді критерії віднесення до підприємств малого бізнесу поділяються залежно від сфери діяльності: невиробничий сектор – до 49 осіб з обсягом річного обороту до 5 млн. дол., виробничий сектор – до 99 осіб з обсягом річного обороту до 10 млн. дол. До розряду середніх підприємств в Канаді відносяться підприємства з чисельністю працюючих до 499 осіб з обсягом річного обороту до 50 млн. дол.
В Японії для визначення критеріїв віднесення до підприємств середнього або малого бізнесу враховуються два показники: чисельність працюючих та статутний капітал. До підприємств середнього бізнесу відносять підприємства промисловості, транспорту та будівництва з статутним капіталом до 100 млн. єн (≈ 1200 тис. дол.) та чисельністю персоналу до 100 осіб, підприємства оптової торгівлі з капіталом до 30 млн. єн (≈ 370 тис. дол.) та чисельністю персоналу до 300 осіб та роздрібна торгівля з статутним капіталом до 10 млн. єн (120 тис. дол.) та чисельністю персоналу до 50 осіб. До підприємств малого бізнесу відносять підприємства виробничого сектору з чисельністю до 20 осіб, а у торгівлі і сфері послуг – до 5 осіб. До мікропідприємств відносяться підприємства промисловості та інших сфер з чисельністю до 5 осіб, а у торгівлі та сфері послуг – до 2 осіб [5, с.36].
В Індії чисельність працюючих взагалі не виділяється (у зв’язку з перенасиченням ринку праці), а критерієм, що враховується при визначенні малого підприємства є розмір основного капіталу, який не повинен перевищувати 3,5 млн. рупій (≈70 тис. дол.).
В країнах ЄС з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносилися підприємства, з кількістю зайнятих працівників до 50 чол., річним оборотом не більше 4 млн. екю і
сумою балансу не більше 2 млн. екю. З метою державної підтримки в окремих країнах ЄС встановлювались власні показники віднесення підприємств до розряду малих. З 2005 року прийняті єдині критерії віднесення підприємств до малого та середнього бізнесу на території країн ЄС. Середніми підприємствами вважаються підприємства з кількістю працівників від 50 до 249 осіб, щорічним оборотом не більше 50 млн євро та балансом підприємства до 43 млн. євро. Малими підприємствами вважаються підприємства з кількістю працівників від 10 до 49 осіб, щорічним оборотом та обсягом балансу до 10 млн. євро. Мікропідприємствами вважаються підприємства з кількістю працівників до 10 осіб і щорічним оборотом і обсягом балансу до 2 млн. євро [17].
У Франції додатковим критерієм віднесення підприємств до розряду малих є безпосередня участь власника у забезпеченні управління підприємством на основі його постійного прямого контакту з працівниками та наявність більше 50 % капіталу підприємства у власності власника. У Швейцарії малим підприємством вважається фірма з чисельністю працюючих до 200 осіб та річним оборотом не більше 20 млн євро. В Німеччині введені більш жорсткі критерії по відношенню до малих фірм: чисельність працюючих не повинна перевищувати 9 осіб і річний оборот компанії не більше 700 тис. євро.
Для надання фінансової підтримки малому бізнесу власні критерії віднесення фірм до категорії малого бізнесу встановлюють Міжнародні та світові організації. Наприклад, Міжнародна Організація Економічної Співпраці (ОЕСР) визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99 чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як великі.
В останні роки в рамках ЄС здійснюється системна підтримка малого і середнього бізнесу, яка орієнтується на трьох основних базисах, які приймають участь у створенні і підтримці малого бізнесу: на конкретну особу, фірму та суспільство.
Залежно від розвитку країни та економічної ситуації в конкретний проміжок часу кількісні критерії віднесення до підприємств малого бізнесу періодично змінюються.
Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки. Особливо велику роль відіграє державна підтримка малого підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. Прикладом цього можуть бути післявоєнні Японія і Німеччина, Англія кінця 70-х років, країни Східної Азії в останні 10—15 років. Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого підприємництва в Україні.
Особливості розвитку та сучасний стан малого бізнесу в Україні
Становлення та розвиток малого бізнесу
В Україні малий бізнес як самостійне соціально-економічне явище розвивається в складних умовах перехідної економіки і стикається з безліччю проблем. Малі та середні підприємства створюються, мають певну підтримку, але конкурентоспроможного підприємницького типу господарювання в малому бізнесі ще не створено [20, c. 103].
Ринкова економіка чітко вимальовує можливість банкрутства, особливо це стосується малих підприємств, які ще не мають стійкого «ґрунту» для своєї економічної діяльності. Тому від початку своєї діяльності, а саме — від складання бізнес-плану, керівники мають чітко усвідомлювати, за рахунок яких фінансових ресурсів вони будуть здійснювати свою діяльність, куди їх ефективніше вкласти, щоб отримати економічний ефект.
Забезпечення зростання суспільного багатства можливе лише за умов ефективності конкретних форм розподілу, перерозподілу і використання наявних фінансових ресурсів і фінансового потенціалу держави, в чому і проявляється фінансова політика держави.
Серед голових напрямів реалізації фінансової політики держави слід виділити стимулювання розвитку малого підприємництва. Аналіз показав, що мале підприємництво в Україні протягом останніх років забезпечувало близько 10 — 11% ВВП країни. В країнах з розвиненою ринковою економікою (США, Японія, Німеччина) даний показник сягає 65 — 80%. У Німеччині ще на початку 90-х років підприємствами малого та середнього бізнесу створювалося близько 50% ВВП [21, c. 60].
У світовій господарській системі, за даними ООН, малі й середні підприємства забезпечують робочими місцями майже 50% працюючого населення усього світу, а обсяг виробництва у цьому секторі у різних країнах складає від 33 до 66% ВВП.
В Україні в останні роки спостерігається тенденція до зменшення кількості працівників, зайнятих у малому бізнесі, про що свідчать статистичні дані [22, c. 61]. Взагалі становлення і розвиток малого підприємництва в Україні проходило досить швидко. Так, діючих малих підприємств у 1991 році налічувалося 19,6 тис. одиниць; 3 637,0 осіб зайнятого населення, а в 2003 році — 272,7 тис. одиниць із зайнятістю біля 2 млн. осіб. Особливо динамічно зростала кількість діючих суб'єктів малого підприємництва в перші роки незалежності України (1991 — 1993 рр.) — в зв'язку з проведенням малої приватизації та формуванням законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організовувати свій приватний бізнес). За ці роки кількість малих підприємств зросла в 3,8 рази.
У другій половині 90-х років темпи зростання загальмувалися. Почала скорочуватись середньостатистична чисельність працівників у малому бізнесі, особливо негативним стало те, що більшість зареєстрованих малих підприємств не діяла, або займалась торгівлею та громадським харчуванням. При загальному збільшенні підприємств кількість зайнятих працівників скорочувалась. Так, у 1995 році на одне мале підприємство припадало 12 працівників, в 2000 році — 8 осіб, а в 2007 році — 5 осіб.
Аналіз статистичних даних засвідчує, що частка найманих працівників малих підприємств у загальній кількості працівників за видами економічної діяльності складає 18,4%, а в готелях та ресторанах — 49%, надання послуг в сфері культури та спорту — 41,3%, освіта — 40,8%, операції з нерухомістю і послуги підприємствам — 46%. Отже, саме в названих видах економічної діяльності перевага належить малим підприємствам, в той час як у промисловості лише 9%, сільському господарстві 15,4% працівників зайнято в малому підприємництві [19, c.62].
У 2001 — 2006 рр. малі підприємства України завершили свою господарську діяльність з від'ємним фінансовим результатом. У 2006 р. фінансовий результат від
звичайної діяльності до оподаткування на малих підприємствах України склав 249,5 млн. грн.
Вітчизняні науковці низьку прибутковість пов'язують з надмірною багатопрофільністю малих підприємств. З цих позицій вони не витримують конкуренції, характеризуються меншою стабільністю, оскільки диверсифікація вимагає високої маневреності у використанні фінансових ресурсів.
Серед малих підприємств спостерігається значна кількість збиткових підприємств. Їх питома вага у загальній кількості малих підприємств в 2006 р. склала 34,5%. Але слід враховувати той факт, що частина малих суб'єктів господарювання лише декларують збитковість, приховуючи свої фактичні прибутки [23, c. 62].
Найважливіша причина невдач вітчизняного малого бізнесу вже на старті полягає в тому, що українці, охочі зайнятися підприємництвом, після створення малих підприємств стикаються з непривабливою реальністю. Величезні бюрократичні перепони, корупція з боку численних чиновників (преференції «своїм фірмам», «наїзди» на конкурентів, хабарництва тощо), відсутність довгострокових і дорожнеча будь-яких кредитів, складність, суперечність і нестабільність законів, постанов, інструкцій, дуже високі ставки податків, обов'язкових платежів, плата за ліцензії, патенти і т.д.
У 2007 році Україна за рівнем ведення бізнесу займає 139 місце серед 178 держав (Дані чергової доповіді Всесвітнього банку).
В умовах ринкової економіки мале підприємство, як виробник, може стати в нагоді великому, взявши на себе окремі функції, що не властиві провідній спеціалізації великих компетенції (допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, туристичне обслуговування, харчування тощо) [19, c. 63].
Малий бізнес щораз ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з
метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди «заганяють» податковий тиск, державна бюрократія, тощо.
Внаслідок посилення кризи обсяг тіньової економіки України в першому кварталі виріс на 7 процентних пунктів, до 36% від офіційного ВВП. Щороку зростає кількість чиновників та установ які «долають» тіньову економіку, щороку збільшується фінансування з державного бюджету для знищення цього ганебного явища, а обсяг «тіні» із кожним роком зростає й зростає.
Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування, тощо.
Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Саме для цього декілька років тому розпочалося створення нового Податкового кодексу, який вступив в дію з 1 січня 2011 р. За цим кодексом передбачається встановлення нульової ставки на прибуток для малого бізнесу — на 5-річний період, для готельного бізнесу і легкої промисловості — на 10-річний період. Зниження ставки податку на додану вартість з нинішніх 20% до 17% з 1 січня 2014 року. Проект Податкового кодексу запроваджує поетапне зниження податку на прибуток підприємств з 25% до 16% за період з 2011 по 2014 рік. Зокрема, з 2011 року ставка податку на прибуток буде зменшена з 25% до 19%, з 2012 року — з 19% до 18%, з 2013 року — з 18% до 17% і з 2014 року — з 17% до 16%. Але не зважаючи на те, що Податковий кодекс скоротив кількість місцевих податків, зменшив податкове навантаження за рахунок зниження ставок податку на прибуток і ПДВ, в той самий час були прийняті статті, які негативно позначаться на діяльності фізичних осіб підприємців і підприємствах, які працювали на єдиному податку без
ПДВ. Бо з 01.04.2011 року підприємства платники ПДВ не можуть віднести витрати на придбання робіт, послуг у не платника ПДВ на валові витрати, а це означає, що будь-яке підприємство платник ПДВ буде заінтересоване мати господарські відносини тільки з платниками ПДВ.
Викладені питання, звичайно, не вичерпують зміст даної проблеми розвитку малого підприємництва в Україні. Усе наведене вище засвідчує, що розвиток малого підприємництва є складною науковою і практичною проблемою, яка потребує вирішення багатьох завдань як на державному, так і на регіональному рівнях управління. Але що стосуються сучасного стану малого підприємництва на Україні, то по перш за все воно потребує захисту і підтримки боку держави, і створення на законодавчому рівні умов для ефективної діяльності підприємців. Тому в наступному розділі розглянемо юридичне забезпечення розвитку малого бізнесу.
Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого бізнесу підприємства
Аналіз нормативно-правової системи регулювання вітчизняного малого підприємництва свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки, вона значною мірою гальмує розвиток уже функціонуючого малого підприємництва. Разом з тим, прийняті останніми роками нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивну роль у становленні малого підприємництва. Так, починаючи з 1988 року, нормативно-правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони «Про кооперацію в СРСР», «Про індивідуальну трудову діяльність», потім Закони України «Про підприємництво» (1991 р.), «Про власність» (1991 р.), «Про підприємства в Україні» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1991 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.) тощо.
Слід підкреслити, що формування та реалізація державної політики підтримки малого підприємництва в Україні — це комплексне, широкопланове завдання. З метою вдосконалення правової бази розвитку малого підприємництва тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів. Так, для впорядкування системи реєстрації суб'єктів підприємництва, спрощення цієї процедури затверджено і введено в дію нове Положення про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Прийнятий порядок реєстрації позбавив чиновників безвідмовного важеля впливу на долю підприємництва — «дозволити чи не дозволити». Нині підприємець сам вирішує, бути йому чи ні. Для зацікавлення підприємств у відновленні основних виробничих фондів затверджено Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів. Щоб надалі стимулювати експорт продукції, Постановою Кабінету Міністрів України «Про лібералізацію експортних операцій» з 1 листопада 1994 p. скасовано режим квотування і ліцензування експортних товарів (крім зернових культур, вугілля, відходів і брухту чорних, кольорових та дорогоцінних металів). Внесено ряд змін та доповнень і до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення (посилення) відповідальності за дії, які порушують права або завдають збитків суб'єктам підприємництва.
Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд із чинними законодавчими актами Верховна Рада України 1996 року схвалила Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про рекламу», у травні 2000 року було схвалено Закон України «Про природні монополії», а 1 червня 2000 року Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.
Роль і значення малого підприємництва у розв'язанні питань з усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, насичення ринку товарами та послугами зумовило необхідність розробки проекту Концепції державної політики розвитку малого
підприємництва. Вона покликана забезпечити формування в межах дійової державної політики здорового макроекономічного середовища, створити надійні, сприятливі умови для становлення та розвитку малого підприємництва. Відповідну концепцію було розроблено і в березні 1996 року запропоновано уряду Міністерством економіки України, а в квітні 1996 року її було схвалено Кабінетом Міністрів України.
Мета Концепції державної політики розвитку малого підприємництва — спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва. У Концепції визначено завдання, принципи та основні напрями державної підтримки, а також регулювання розвитку малого підприємництва, його організаційне забезпечення.
Відповідно до Концепції та з метою активнішого освоєння ринкового середовища Кабінет Міністрів України постановою від 29 січня 1997 року затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997—1998 pp. Головним завданням програми, наголошується у постанові уряду, є забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід'ємної складової ринкової економіки та створення нових робочих місць. Подальше забезпечення його державної підтримки супроводжуватиметься як формуванням відповідної правової бази, так і сприянням розвиткові малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальній сферах, стимулюванням інвестиційної активності та обмеженням монополізму в підприємницькій діяльності, формуванням розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях тощо. Координацію та контроль за виконанням програми покладено на Міністерство економіки.
І нарешті, з погляду нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яку було прийнято на п'ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року, «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».
Ухвалення та введення в дію Конституції України — Основного Закону нашої держави — справді знаменна подія. Україна та її народ мають тепер довгостроковий правовий фундамент для динамічного цивілізованого розвитку. Основний Закон — це гарантія не тільки незалежності, а й справді реформаторської розбудови держави, зокрема ринкової трансформації економіки.
Для України, яка перебуває на перехідному етапі і в якій ще панує високомонополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває виключної актуальності. З метою забезпечення здійснення державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей в умовах реформування економіки, як вже зазначалося Указом Президента України від 29 липня 1997 року, було створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до цього Указу Ліцензійна палата України підпорядковується Державному комітету України з питань розвитку підприємництва.
Як зазначалося раніше, з метою формування і реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки Президент України 12 травня 1998 року підписав Указ «Про державну підтримку малого підприємництва». Цим указом визначено основні напрями підтримки малого підприємництва, яке вважається одним із найважливіших завдань державної політики.
Особливу увагу треба приділити двом законотворчим подіям року, що минув, а саме прийняття:
Податкового кодексу;
Закону України «Про єдиний соціальний внесок».
Основними недоліками правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні є:
1. Відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва, яка надзвичайно важлива передусім для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання тимчасових і постійних правових норм.
2. Неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко спотворює основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу. Крім того, слід підкреслити, що «розгул» підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює дух і букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень.
3. Практично недієвий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна дотримання нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишатимуться лише деклараціями, доки не введено в дію законів, які визначатимуть конкретні механізми, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів дедалі більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які вершать суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами.
4. Наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати протилежному трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові «піраміди», які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників.
5. Необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності
практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.
6. Наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму полягає в ігноруванні права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливому ставленні до правових принципів і традицій. Основними причинами усталення правового нігілізму є приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграє недосконалість правової освіти та брак елементарних знань у правовій царині.
Проблеми малого бізнесу
Оцінюючи ті проблеми, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні потрібно відзначити, що основною з них є недостатність фінансування. Ця проблема є актуальною не тільки в Україні, а й у решті країн світу, зокрема й в економічно розвинених. Для її розв'язання держави забезпечують сприятливі законодавчі умови щодо створення відповідної фінансової інфраструктури. На жаль, в Україні рівень її розвитку є невисоким. Це стосується як організаційного, так і функціонального аспектів її роботи. Ці фактори зумовлюють актуальність дослідження питання розвитку системи фінансування розвитку малого бізнесу в країні.
Негативний вплив світової фінансової кризи на економіку України закономірним чином позначився й на розвитку вітчизняного підприємництва. І в першу чергу мова йде про малий та середній бізнес, який не має достатніх резервних ресурсів та страхових інструментів для самостійного подолання кризового тиску, який з кожним днем лише посилюється. Однією з найвагоміших перепон на шляху діяльності малих підприємств в умовах кризи є відсутність достатньої кількості фінансових ресурсів [24].
Для фінансової підтримки малого підприємництва в Україні функціонують: 176 банків і 1369 їхніх філій; 1740 небанківських фінансово-кредитних установ, у тому числі 1441 кредитна спілка [25, c. 51].
Кількість малих підприємств у 2009 році порівняно з 2004 роком в Україні зросла в 1,3 рази, і з розрахунку на 10 тис. осіб населення — в 1,3 рази.
Однак загальні параметри розвитку малого підприємництва не відповідають можливостям і потребам української економіки. За кількістю малих підприємств, їхнім внеском у загальний обсяг виробництва, зайнятістю працівників та іншими показниками Україна відстає від розвинутих країн світу через високу ресурсозатратність виробництва в них, застарілий парк сільськогосподарської техніки та високу вартість імпортного обладнання. Головною проблемою на шляху до ефективного функціонування малого бізнесу в Україні є фінансове забезпечення його розвитку.
За даними опитування проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією, на думку підприємців, головними факторами активізації та розвитку діяльності малого бізнесу в Україні є [26, с. 116]:
високі ставки податку — на думку 83 % опитаних;
велика кількість податків — 68 %;
низький попит на продукцію — 46 %.
часті зміни у формах звітності — 39 %;
велика кількість ліцензованих видів діяльності — 38 %;
перевірки державними органами — 38 %;
складність отримання кредиту — 36 %.
Як видно з результатів опитування основні проблеми, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні носять фінансовий характер, які умовно варто розподілити на дві групи: фіскальні та фінансово-кредитні. Фіскальні проблеми пов'язані із податковим навантаженням, які несуть суб'єкти підприємництва. Фінансово-кредитні стосуються залучення зовнішніх фінансових ресурсів для розвитку бізнесу. Розв'язання цих проблем є принципово важливими для подальшого розвитку вітчизняного бізнесу.
Так, узагальнюючи світовий досвід можна виділити такі основні джерела фінансування малого та бізнесу:
самофінансування — використання прибутку;
кредити комерційних банків (фінансово-кредитний ринок);
державне фінансування — у формі державної підтримки та грантів;
ресурси міжнародних фондів та організацій;
інвестування (фондовий ринок);
ресурси приватних осіб.
За статистичними викладками перше з перелічених джерел в Україні є основним при фінансуванні малих підприємств. За рахунок власних коштів суб'єктів підприємництва фінансується до 65 % їх витрат на розвиток. Однак, світовий досвід та сучасний стан ефективності функціонування підприємств малого бізнесу в Україні свідчать, що використовуючи лише його неможливо досягти високих темпів розвитку.
Доволі привабливим виглядає залучення фінансових ресурсів суб'єктами малого бізнесу на фінансово-кредитному ринку. Однак відмітимо, що інфраструктура фінансово-кредитного ринку в Україні все ж не зовсім розвинена: фактично відсутні такі інституційні інвестори як венчурні фонди та інвестиційні компанії, майже не функціонують компанії з управління активами. Єдиним реальним джерелом залучення коштів у таких умовах залишається банківська система. Потрібно відзначити, що ставки на банківські позики для малого бізнесу в Україні за останніх 3-5 років суттєво знизились, це особливо стосується ресурсів з програм фінансування розвитку малого бізнесу [26, c. 116].
Корпоративне кредитування малого бізнесу в багатьох банках заморожене. Позички малому бізнесу не надають Укрсоцбанк, Райффайзен Банк Аваль, Правекс — Банк, Прокредитбанк та інші фінустанови. За статистикою НБУ, за січень-лютий 2010 року загальний портфель корпоративних банківських кредитів скоротився на 1,4 %. Однак існує декілька банків, кредитних спілок і фондів прямих інвестицій, котрі, як і раніше, фінансують малий бізнес.
У 2009 році банківські кредитні програми для корпоративного сектору подорожчали порівняно з 2007-м — початком 2008-го приблизно в 1,5 раз. Зараз відсоткові ставки за кредитами для великих компаній становлять 20-25 % річних у гривні (рік тому кредитні відсотки були на рівні 15-17 %). Банківські кредити малим та середнім компаніям сьогодні обходяться дорожче, ніж великому бізнесу: від 30% до 50 % річних у гривні. Втім, позичальники, які отримують виручку в інвалюті, можуть розраховувати на досить привабливі за нинішніми мірками умови кредитування: 15-17 % у євро або доларах [24].
Сьогодні практично всі корпоративні кредити банки надають під заставу нерухомості, беззаставне кредитування заморожене. Так як оцінити реальний стан справ на підприємстві та його перспективи дуже складно, тому банки пропонують бізнесменам компенсувати брак інформації про фірму ліквідною заставою.
Оцінюючи державне фінансування розвитку малого бізнесу можна стверджувати фактичну його відсутність. Україна пішла шляхом зниження рівня податкових вимог. Були спроби створити Державну інноваційну компанію та Банк реконструкцій і розвитку, які не призвели до реальних успіхів та не покращили ситуацію у сфері фінансування МСБ.
Державна політика України останніх років набула чіткого спрямування на спрощення процедур, пов'язаних з організацією підприємницьких структур, включаючи їх реєстрацію, надання послуг на безоплатній основі підприємцям-початківцям у виборі перспективних видів підприємницької діяльності, інформації стосовно іноземних фірм, ринків збуту тощо.
Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.
На необхідності посилення ролі банківської системи в розвитку малого та середнього бізнесу в державі було наголошено Президентом України у Посланні до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки».
За даними Держфінпідприємництва за перші дев'ять місяців 2010 року в порівнянні з тим же періодом попереднього року обсяг кредитних ресурсів, що спрямувався у сектор малого підприємництва, значно скоротився (майже у 20 разів). Значно зменшився рівень мікрокредитування міжнародними організаціями, а також активність кредитних спілок. Патерналізм держави відносно малого підприємництва, який характеризується фінансовою підтримкою, демонструє свою неспроможність через недостатність обсягів фінансування запланованих заходів в програмних документах.
Розвиток інвестиційних процесів 2004-2008 рр. засвідчив значний рівень нестійкості інноваційного зростання багатьох галузей промисловості, разом з тим кризові явища з кінця 2008 р. чинили значний деструктивний вплив на інноваційну активність інвесторів, що вилилося в різке падіння інноваційної ефективності інвестицій в галузях, що протягом останніх років підтримували інноваційну активність в промисловості: в хімічній та нафтохімічній промисловості в 2008 р. кожна гривня вкладених інвестицій забезпечила більш ніж втричі менший обсяг створеної інноваційної продукції, ніж роком раніше, в виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення – майже вдвічі. Продовжувалося зниження цього показника в галузях споживчого попиту – харчовій та легкій промисловості, деревообробці.
Через відсутність інноваційної привабливості економіки в цілому на державному рівні, сьогодні інноваційна складова в секторі малого підприємництва не помітна в типових галузевих ринках малого підприємництва – сфері платних послуг, оптової і роздрібної торгівлі, будівництва, в інформаційно-комунікаційному секторі. Так, кількість малих науково-технічних та інноваційних підприємств в Україні поки ще незначна – 1,4% у сфері досліджень та розробок і 0,6 % у сфері освіти за даними офіційної статистики станом на 2006 рік. На даний час зазначений показник взагалі не фіксується.
До числа найбільш важливих проблем, що мають системний характер і стримують розвиток інноваційних процесів в національній економіці, а звідси – й розвиток інноваційного підприємництва, необхідно віднести наступні:
недосконалість нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, особливо в частині стимулювання такої діяльності;
відсутність чіткої і стабільної державної науково-технологічної політики, що унеможливлює залучення недержавних інвестицій у реалізацію інноваційних проектів, особливо з тривалим циклом освоєння;
слабкість економічних мотивацій в учасників інноваційного бізнесу (розроблювачів, виробників, інвесторів), а також недосконалість механізмів державної підтримки суб'єктів інноваційної діяльності і концентрації їхнього потенціалу на стратегічно важливих для суспільства напрямках;
нерозвиненість інноваційної інфраструктури і ринку інтелектуальної власності;
відсутність державної політики міжнародного співробітництва у сфері інноваційно-технологічної діяльності.
Сучасний стан розвитку джерел фінансування розвитку малого бізнесу в Україні не дає змоги активно розвиватись малим підприємствам.
Напрямки розвитку малого бізнесу в Україні в умовах реформування економіки
Організаційні заходи сприяння малому бізнесу
Формування інфраструктури підтримки розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється відповідно до статті 10 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2063-ІІІ “Про державну підтримку малого підприємництва” та на підставі заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, які щорічно затверджуються розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Розвинена інфраструктура підтримки малого та середнього підприємництва України — це система комерційних і некомерційних організацій, які спрямовують свою діяльність на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва. Доступ до можливостей, ресурсів та асортименту послуг такої інфраструктури отримує кожен житель країни, бажаючий займатись бізнесом, незалежно від місця свого знаходження.
До об’єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва України належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, технопарки, фонди підтримки підприємництва, фінансові установи, інноваційні та інвестиційні фонди і компанії, консультаційно-інформаційні установи, громадські об'єднання підприємців та інші організації.
Невід’ємною функціональною складовою інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва є фінансово-кредитне, маркетингове, інформаційно-консультаційне, консалтингове, матеріально-технічне, ресурсне, кадрове забезпечення суб’єктів малого і середнього бізнесу тощо.
Основною метою формування інфраструктури підтримки малого підприємництва з точки зору держави є створення умов для ефективного впровадження діяльності суб’єктами господарювання, створення нових робочих місць, збільшення обсягів виробництва та усунення диспропорційності у розвитку регіонів за рахунок вирівнювання економічного потенціалу.
В Україні вже створено певну кількість закладів інфраструктури підтримки. Але їх кількісні показники та нерівномірність розташування по території України не завжди свідчать про ефективність впливу на вирішення соціально-економічних проблем в регіонах та подальші темпи розвитку малого підприємництва.
Особлива увага приділяється створенню сприятливих умов для розвитку малого бізнесу в найбільш перспективних сферах, таких, як науково-технічна, інформаційна, реінжиніринг і т.і. Так, наприклад, у США діє програма SBIR, згідно якої всі міністерства і відомства, що мають витрати R&D вище визначеної суми, зобов'язані відраховувати відповідну частку на проекти, що виконуються малими інноваційними підприємствами.
В умовах України, коли потоки місцевого інституціонального капіталу недостатні або й зовсім відсутні (у переважній більшості), необхідно забезпечити умови, потенційно привабливі для капіталу іноземних інституціональних інвесторів. Для цього потрібно, зокрема, забезпечити узгодженість системи національних податкових і регуляторних норм з аналогічними системами в країнах, що конкурують за залучення іноземного інституціонального капіталу.
Допомогти в рішенні цих проблем можуть програми роз'яснювальної роботи (наприклад, інформаційні семінари) серед менеджерів інституціональних фондів і налагодження відносин з місцевою громадою. Сприяння формуванню інституту фінансових та інвестиційних консультантів, що спеціалізуються на питаннях венчурного фінансування, може слугувати одним із аргументів на користь визнання венчурного капіталу в якості одного з класів активів для інституціональних інвестицій.
Малий інноваційний бізнес забезпечує швидкість технологічних змін і тим самим має перевагу перед великими корпораціями у випадку коли треба динамічно комерціалізувати новітні технології чи задовольнити інноваційний попит споживачів.
Напрямки державної підтримки малого бізнесу
Основним напрямком відродження і соціально-економічного розвитку всіх без виключення регіонів України є розвиток малого підприємництва. Сьогодні мале підприємництво знаходиться на етапі становлення; існує безліч стримуючих факторів і проблем, вирішення яких вимагає фахового комплексного підходу, об’єднання зусиль, ресурсів усіх відповідальних і зацікавлених інституцій та осіб.
Важливим інструментом комплексного підходу щодо вирішення проблем малого підприємництва є розробка і впровадження регіональних програм. Метою регіональних програм є забезпечення сталого розвитку малого підприєм
ництва на основі максимально ефективного використання наявних власних фінансових, майнових, трудових та інтелектуальних ресурсів; підвищення ролі малого бізнесу у соціально-економічному житті області як одного з найвідповідальніших критеріїв оцінки результатів діяльності регіональної та місцевої влади.
Цілі регіональних програм:
створення сприятливих умов для розвитку існуючих підприємств, підвищення їх конкурентноздатності;
організація роботи щодо створення нових ефективно діючих малих підприємств;
розвиток сучасної інфраструктури підтримки бізнесу;
розвиток людського та соціального потенціалу шляхом впровадження сучасних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, а також розвитку громадянського суспільства;
створення ринкового середовища та вільної конкуренції;
залучення капіталу та інвестицій задля забезпечення сталого розвитку територій.
Головними завданнями регіональних програм підтримки підприємництва є
наступні:
забезпечення дотримання в області вимог Законів України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
аналіз потенціалу малого підприємництва області, перспектив та напрямів його розвитку;
податкове стимулювання розвитку підприємницької діяльності;
забезпечення фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва органами місцевої влади;
створення сприятливих умов для суб’єктів малого бізнесу на ринку кредитних ресурсів;
сприяння розвитку молодіжного підприємництва та створення нових перспективних робочих місць для місцевої молоді, особливо у сільській місцевості;
підтримка розвитку підприємництва на селі, зокрема, селянських (фермерських) господарств;
активізація інвестиційної діяльності суб’єктів малого підприємництва;
розвиток матеріально-технічної бази ринків, створення належних умов торгівлі;
вдосконалення форм та механізмів виробничої кооперації між великими та малими підприємствами;
розвиток експортного потенціалу малого підприємництва;
вдосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів для сфери малого бізнесу;
підвищення конкурентоспроможності продукції суб’єктів малого підприємництва;
зниження рівня безробіття в області;
вдосконалення інформаційного та консультативно-методичного забезпечення суб’єктів господарювання;
поширення в регіоні позитивного досвіду розвитку малого підприємництва;
активізація виставково-ярмаркової діяльності суб’єктів малого підприємництва;
розвиток мережі бізнес-центрів у районах та містах області.
Враховуючи особливості нинішнього періоду, сьогоднішні регіональні програми повинні бути ще й дієвим інструментом подолання фінансово-економічної кризи на місцевому рівні.
Фінансове забезпечення регіональних програм залишається ключовим фактором підтримки малого підприємництва в умовах кризи. Зменшення обсягів фінансування заходів регіональних програм, або взагалі його відсутність в окремих регіонах, поглиблює негативний вплив економічної кризи на малий бізнес, що спричиняє ланцюгову реакцію у погіршенні соціально-економічної ситуації в регіонах, пов’язаної із зростанням безробіття та зменшенням обсягів надходжень до бюджетів всіх рівнів. Проте, нестабільна фінансово-економічна ситуація в країні в свою чергу негативним чином позначилась як на фінансуванні заходів регіональних програм в цілому, так і на впровадженні фінансово-кредитних механізмів підтримки малого підприємництва на місцевому рівні.
З метою вирішення цієї проблеми, Комітетом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», до якого, зокрема, внесено положення, щодо рекомендацій місцевим органам виконавчої влади щорічно при складанні місцевих бюджетів
передбачати не менш, ніж 0,5 відсотка доходів регіональних та місцевих бюджетів на підтримку малого та середнього підприємництва. Зазначений законопроект надасть можливість зменшити нерівномірність фінансової підтримки малого підприємництва в регіонах, що забезпечить рівні умови для розвитку малого підприємництва та максимальне використання підприємницького потенціалу регіонів для їх економічного розвитку й вирішення соціальних проблем.
Головним напрямком регіональних програм в останні роки було надання фінансово-кредитної допомоги суб’єктам малого підприємництва, в тому числі шляхом відшкодування відсоткових ставок за кредитами для реалізації інвестиційних проектів.
В умовах складної ситуації з отриманням банківських кредитів, коли потреба малих підприємств у кредитних ресурсах задовольняється не більше ніж на 5-7%, в більшості регіонів перевага надавалась саме заходам за напрямком фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. Понад 66% загальних обсягів бюджетного фінансування заходів регіональних програм було спрямовано на компенсацію частини вартості банківських кредитів для суб’єктів малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів та 12,5% — на пільгове кредитування інвестиційних проектів та фінансування на поворотній основі.
Крім фінансово-кредитної підтримки, суб’єкти малого підприємництва потребують ресурсної та інформаційної допомоги від місцевої влади. В рамках регіональних програм така допомога надавалась на місцевому рівні, зокрема, шляхом створення баз даних незадіяних нежитлових приміщень, незавершеного будівництва, виробничих площ, вільних земельних ділянок та через надання вільних приміщень комунального майна в оренду і передачу у власність.
Впровадження принципів Європейська хартія для малих підприємств в Україні розпочалося з підписання у липні 2008 року Указу Президента України «Питання впровадження в Україні принципів Європейської хартії малих підприємств» та прийнята відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з її
положеннями відповідальним за вжиття заходів, спрямованих на запровадження принципів Європейської хартії для малих підприємств було визначено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Протягом 2008 — 2009 років центральними та місцевими органами виконавчої влади проводилась робота з реалізації заходів, передбачених зазначеним розпорядженням.
Зокрема, було визнано необхідним внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Такий законопроект було розроблено і 25.06.2009 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо принципів державної політики у сфері ліцензування) № 1571-VI.
Важливим слід вважати внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». 15 грудня 2009 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» (№ 1759-VI). У законі уточнюється визначення поняття «документ дозвільного характеру», встановлюються єдині вимоги до строку видачі документів дозвільного характеру — 10 робочих днів та впроваджується принцип «мовчазної згоди».
Прийнято в першому читанні законопроект «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», а також проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Підготовлено також проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру», який направлено на доопрацювання до Кабінету Міністрів України. Продовжено роботу з підготовки (з урахуванням пропозицій громадськості) законопроекту щодо внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Проведено роботу з внесення змін до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Зокрема, набуло актуальності питання законодавчого закріплення рекомендованих граничних норм фінансового забезпечення регіональних програм розвитку малого підприємництва з місцевих бюджетів. Обсяги фінансування регіональних програм з місцевих бюджетів у відношенні до кількості малих підприємств коливаються в діапазоні до 200 разів, що, в свою чергу, призводить до поглиблення регіональних диспропорцій в соціально-економічному розвитку. Проектом закону «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» передбачено положення, що місцеві органи виконавчої влади щорічно при складанні місцевих бюджетів передбачають не менш як 0,5 відсотка доходів регіональних та місцевих бюджетів на підтримку малого та середнього підприємництва на регіональному та місцевому рівнях.
Підготовлено та прийнято в першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання». Згідно його положень пропонується запровадити спрощену процедуру реєстрації державним реєстратором припинення суб‘єкта господарювання на підставі його власного рішення про це, а також на підставі відповідного судового рішення (крім банкрутства). Крім цього, проектом передбачається завершити процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які були зареєстровані до 1 липня 2004 р. та до цього часу не подали державному реєстратору відомості про себе для їх включення до вказаного реєстру.
Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розроблено з метою приведення діючих законодавчих актів України у відповідність до вимог Цивільного кодексу України і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Метою законопроекту є завершення створення єдиної системи державної реєстрації юридичних осіб та усунення існуючих на даний час протиріч між положеннями Закону про реєстрацію та деякими іншими законами, які регулюють зокрема,
порядок проведення державної реєстрації та припинення окремих видів юридичних осіб.
Розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо акредитації на території
України відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб». Він спрямований на захист вітчизняного виробника та запобіганню недобросовісної конкуренції з боку іноземних компаній, зокрема проникнення на територію України несанкціонованих товарів, медичних препаратів, ліків, шкідливих відходів різних виробництв тощо, що можуть направлятися філіям іноземних юридичних осіб, створених ними на території України. Передбачено, що іноземні суб’єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх відокремлених підрозділів на території України шляхом їх акредитації. Установлюється також перелік документів, що мають подаватися для акредитації відокремленого підрозділу іноземного суб’єкта господарювання на території України. При цьому, сама процедура акредитації та включення відомостей про відокремлені підрозділи буде проводитись за принципом «єдиного вікна».
Держкомпідприємництвом розроблено проект Закону України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», прикінцевими положеннями якого передбачено, зокрема, внесення змін до статті 55 Господарського кодексу України в частині визначення поняття суб’єктів мікро, малого, середнього або великого підприємництва.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Загальні висновки
В Україні питанням підприємницької діяльності приділяється значна увага. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами її рівень є недостатнім та потребує суттєвого покращення.
По-перше, необхідно створити чіткі правила гри, прозорі і зрозумілі для бізнесу, які не будуть залежати від політичної ситуації у країні. Для вирішення зазначених проблем необхідна консолідація дій політиків в Україні. Діяльність всіх гілок політичної влади, а також опозиційних сил, об'єднань підприємців, роботодавців доцільно сконцентрувати для прийняття конкретних рішень щодо впровадження європейських підходів до розвитку малого бізнесу в Україні.
По-друге, розробка відповідної нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва. Розвиток підприємництва стримується використанням обтяжливих регуляторних процедур (складністю адміністрування податків, отримання дозволів, технічного регулювання /сертифікації та стандартизації/, перевірок органів державного нагляду). Тому важливими є питання удосконалення правової та організаційної бази, спрямованої на створення більш сприятливих умов для функціонування соціально-орієнтованого, налаштованого на роботу в умовах конкурентного середовища бізнесу.
По-третє, державне регулювання підприємництва в Україні потребує не тільки підтримки стабільного, поступального його розвитку, а і створення умов для суттєвого прискорення темпів його приросту, впровадження інновацій, активізації міжнародних операцій та формування конкурентоспроможних вітчизняних підприємств. Господарський комплекс нашої країни характеризується низьким рівнем технічної та технологічної бази. Тому до пріоритетних завдань належить створення умов для прискорення технологічної перебудови вітчизняного виробництва з метою підвищення його потенціалу та досягнення рівня світових стандартів. Важливим напрямом зміцнення конкурентоспроможності національного бізнесу та оволодіння сучасними важелями конкурентної боротьби є забезпечення високого рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств. Умовою
прискорення стабілізації економічного та соціального розвитку України є реалізація заходів, спрямованих на активізацію модернізації господарського комплексу з урахуванням досвіду розвинутих країн.
По-четверте, стабільність фінансування регіональної програми і забезпечення рівномірного поетапного надходження коштів для реалізації програмних заходів є запорукою ефективності роботи місцевих органів виконавчої влади й самоврядування у зміцненні сектору малого підприємництва у вирішенні соціально-економічних проблем регіону.
Викладені питання, звичайно, не вичерпуюють зміст даної проблеми розвитку малого підприємництва в Україні. Усе наведене вище засвідчує, що розвиток малого підприємництва є складною науковою і практичною проблемою, яка потребує вирішення багатьох завдань як на державному, так і на регіональному рівнях управління. У всьому світі малі й середні підприємства утворюють основний хребет економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРТАТУРИ
Конституція України в останній редакції вiд 04.02.2011р.
Податковий Кодекс України із змінами, внесеними згідно із Законами N 3221-VI ( 3221-17 ) від 07.04.2011р.
Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст. 144
Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» Відомості Верховної Ради України, 2000, N 51-52, ст.447
Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» // Відомості Верховної Ради України, 2001, N 7, ст.35
Зверев А. Организация и регулирование розничной торговли в Германии / А. Зверев // Экономист. — 2010. — № 2. — С. 62–70.
Колісник Г. М. Світовий досвід підтримки і розвитку малого та середнього бізнесу. Фінансовий бізнес плюс// Наук. вісник ЛНУ ім. Івана Франка/ За ред. проф. С. К. Реверчука. – Львів, 2009. – 179 с.
Критерії суб’єктів малого підприємництва [Електронний ресурс] /Економічний портал. Національна економіка. – Режим доступу: econ-house.ru/nacionalna-ekonomika/.
Кужель О. Економічні засади державної регуляторної політики у сфері господарювання: світовий досвід та вітчизняна практика // Економіст. – 2008. – № 7. – С. 50-57.
Майборода В. Роль банківського сектору Німеччини у сприянні розвитку малих і середніх підприємств// Вісник НБУ. – 2009, № 3. – С. 54-57.
Малий бізнес: закордонний досвід [Електронний ресурс] /Національний інститут системних досліджень проблем підприємництва. – Режим доступу: www.nisse.ru/business/article/article_1141.html.
Малый бизнес – фундамент экономики США [Електронний ресурс] /«Деловая пресса». – 2008. – № 7 (359). – Режим доступу: www.businesspress.ru/newspaper/.
Малый бизнес: США [Електронний ресурс] /Малый бизнес: Кредитование малого бизнеса. – Режим доступу: www.kreditbusiness.ru/usa.html.
Мельник Л.Ю., Сафронов С.О. Основи економічної теорії та підприємництва. – Дн-к: Січ, 2007. – 461 с.
Основні показники розвитку малих підприємств [Електронний ресурс] /Держ. ком. статистики України. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
Петров Р. А. Сближение законодательств о компаниях Украины с законодательством Европейского Сообщества / Р. А. Петров // Перспективы сближения хозяйственного законодательства Украины с правом Европейского Сообщества. — Донецьк: Правовые чтения Донецкого государственного университета, 2008. — С. 17–23.
Система поддержки малого и среднего бизнеса в ЕС [Електронний ресурс] /Малый бизнес в России и за рубежом. – Режим доступу: www.smallbiznes.net/Business.php.
Анализ мирового опыта финансирования малого бизнеса [Електронний ресурс] //Научные публикации филиала Российского государственного социального университета в г. Красноярске. – Режим доступу: kraspubl.ru/content/view/136/56/1/1/.
Майсюра О.М. Сутність та проблеми розвитку малого підприємства в економіці України // Економіка та держава. — 2010. — №2. — С. 61 — 63
Кириченко О.А., Ваганов К.Г. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — №1. — С. 103 — 118
Дьорова Л.М. Економічна сутність фінансового механізму діяльності малих підприємств // Економіка та держава. — 2010. — №3. — С. 60 — 62
Виговська В.В. Малий бізнес України: сучасний стан і тенденції розвитку // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — №1. — С. 59 — 64
Азаров обіцяє найнижчі податки в Європі, а також податки на нерухомість та депозити. Режим доступу до сайту: www.newsru.ua/finance/03sep2010/kodex.html
Щипанська М. В., Круглянко А. В. Фінансування малих підприємств в Україні в умовах економічної кризи. [Електронний ресурс] — Режим доступу: // http: // intkonf.org/.
Збарський В. К. Тенденції розвитку малого підприємництва / В. К. Збарський // Економіка АПК — 2009. — № 8. — С. 50 – 53.
Другов О. О. Аналіз джерел фінансування розвитку малого та середнього бізнесу в Україні / О. О. Другов // Стратегічні пріоритети — 2008. — № 4. — С. 115 — 120.
Майсюра О.М. Сутність та проблеми розвитку малого підприємства в економіці України // Економіка та держава. — 2010. — №2. — С. 61 – 63
Осовська Г.В., Осовський О.А.Основи менеджменту, Навчальний посібник / К.: «Кондор», 2006.- 664 c.
Мале підприємництво: основи теорії і практики — Варналій З.С.[Електронний ресурс]– Режим доступу:// pidruchniki.com.ua