ЗМІСТ
Вступ
Концепціяспонтанного характеру ринкового порядку
Висновки
Література
Вступ
Тема реферату – «Концепція спонтанногохарактеру ринкового порядку».
У розвинутих країнах світу ниніактивно ведеться боротьба за ідею суспільного договору. Криза соціальноїдержави, безробіття, проблема закону і порядку породжують питання межіпретензій індивіда. Тому на передній план виходять конституційні проблеми, алібералізм набуває нового змісту.
Неолібералізм — напрям в економічнійнауці та практиці управління господарською діяльністю, прихильники якоговідстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірноїрегламентації. Представники економічного неолібералізму, дотримуючисьтрадиційних положень, виходять з того, що ринок як найефективніша системагосподарства створює найкращі умови для економічного зростання і що свободасуб'єктів економічної діяльності має пріоритетне значення. Держава повинназабезпечити умови для конкуренції та здійснювати контроль там, де відсутні ціумови. Сучасних неолібералів об'єднують не стільки концептуальні положення, якспільність методології.
Головними теоретиками цього напряму в економічній науці є Ф.-А. фон Хаєк,М. Фрідман, Р.Е. Лукас,М.Ф.-Ш. Алле таін.
Концепція спонтанного характеруринкового порядку
Досвід 70—80-х років XX ст. показав, що державне втручання може статиреальною загрозою нормальному функціонуванню ринкової системи. Така ситуаціязумовила появу ідей ліберально-ринкової системи. Найвпливовішим теоретикомлібералізму в XX столітті є Ф.-А. фон Хаєк.
Хаєк (Hayek) Фрідріх-Август фон (1899—1992) —австрійський економіст, лауреат Нобелівської премії (1974). Народився у Відні.Навчався у Віденському університеті. У 1921 р. здобув ступінь доктора права, в 1923 р. доктора економіки. У 1927 p., залишивши державну службу, разом зЛ. фон Мізесом заснував Австрійський інститут економічних досліджень (кон'юнктури),яким керував чотири роки. На запрошення англійського економіста Л. Роббінсапереїхав до Лондона. Працював професором місцевого університету, завідувачемкафедри економіки та економічної статистики в Лондонській школі економіки. В 1938 р., не бажаючи залишатися в окупованійГітлером Австрії, став британським підданим. Через три роки в Лондонськомууніверситеті йому було присуджено вчений ступінь доктора природничих наук.
Ф.А. фон Хаєк — один із лідерівнеоавстрійської школи політичної економії. В Лондоні став ініціаторомекономічної дискусії, що розгорнулася у зв'язку з виходом у світ двох йогопраць — «Ціни і виробництво» (1931) і критичної рецензії на працю Дж. М. Кейнса«Трактат про гроші»(1930). У нійвзяли участь майже всі відомі англійські економісти. За часом дискусія збігласяз Великою депресією і тому, по суті, велася навколо причин глибокої кризи, щоохопила всі індустріальні країни, та шляхів виходу з неї. У цій дискусіїзіткнулися дві економічні школи — австрійська і кейнсіанська. І хоча прийнятовважати, що вона завершилася на користь кейнсіанців, австрійська школа та їїпровідний представник Ф. А. фон Хаєк своїм трактуванням подій передбачиврозвиток економіки, котрий виявився через 40 років у процесі стагфляції 70-хроків.
У 30-ті роки було опубліковано праці «Монетарна теорія і торговий цикл»(1933), «Монетарний націоналізм і міжнародна стабільність» (1937), у яких Хаєкпередбачив багато положень монетарної теорії М. Фрідмана. У праці «Прибуток,відсоток та інвестиції»(1939) авторвиступає на захист вільного конкурентного ринку.
У 1950 р. він переїхав уСША і до 1962 р. працював професором соціальнихнаук і етики Чиказького університету. Ці роки були для вченого періодомплідного наукового пошуку. У 1969 p., повернувшись до Європи, Ф.-А. фонХаєк — професор економічноїполітики у Фрейбурзькому університеті (Німеччина), а з 1970 р. — професор-консультант Зальцбурзького університету (Австрія).Останні роки життя провів у Фрейбурзі.
У 50—60-ті роки західні економістивважали Ф.-А. фон Хаєка вченим, який безнадійно відстав від часу. До цьогоспричинила, зокрема, поразка у дискусії з Дж.-М. Кейнсом, нехтування ниммакроекономіки і економетрики, відстоювання позиції невтручання держави уроботу ринку. Однак після визнання його внеску Нобелівським комітетом інтересдо праць вченого відродився. Стагфляція підтвердила обґрунтованість багатьохйого застережень.
Його наукова скарбниця містить 18праць, серед яких «Чиста теорія капіталу» (1941), «Використання знання усуспільстві» (1945), «Контрреволюція науки» (1952), «Структура сприйняття»(1960), «Конституція свободи» (1960), трилогія «Право, законодавство і свобода»(1973— 1979), дві збірки лекцій і статей «Дослідження в філософії, політиці,економіці та історії ідей» (1967—1978) та десятки статей.
Ф.-А. фон Хаєк — почесний член Лондонської школиекономіки, почесний доктор Токійського, Віденського, Зальцбурзькогоуніверситетів.
Чільне місце у теорії лібералізму Ф. А.фон Хаєка належить концепції спонтанного характеру ринкового порядку.
Концепція спонтанного характеруринкового порядку — концепція про такийабстрактний самоутворений порядок (як наслідок розвитку), що побудований настворених правилах, які можуть застосовуватися окремими людьми незалежно відмети і є однаковими для цілих категорій суспільства, не зазначенихіндивідуально.
Ринкова економіка, на думку Ф.-А. фонХаєка, виникає і еволюціонує внаслідок взаємодії людей. Однак це не свідчитьпро цілеспрямований вплив на її формування і розвиток. Річ у тім, що ринковаекономіка розвивається за власною внутрішньою логікою, зумовленою тим, що в їїформуванні люди керуються практичними знаннями, втіленими у звичаях і звичках.Переважно це неусвідомлене знання і тому воно не може бути формалізоване,узагальнене в теоріях і взяте за основу економічної політики. Прак-тичнізнання, що використовуються господарськими суб'єктами, є своєрідною «розсіяною»і «швидкопсувною» інформацією про змінювані умови та параметри поточноїдіяльності у сфері економіки. Характер знання, на якому ґрунтується еволюціяринкового порядку, цілком виключає, на думку Хаєка, можливість будь-якоговтручання у цей процес без загрози часткового або повного руйнування. Ринковийпорядок, стверджує вчений, принципово відрізняється від природних ітехнологічних об'єктів і систем, знання про які у вигляді конкретних даних,формул, графіків тощо легко піддаються формалізації і можуть використовуватисядля управління такими об'єктами та системами.
Вчений вважає, що провідна роль уформуванні і поширенні практичних знань про господарство належить механізмуринку, який через систему цін, зміни співвідношення попиту і пропозиції,рекламу тощо систематично передає інформацію про те, що, де, як, коливиробляти, купувати та продавати, і тим самим забезпечити координацію дійучасників ринку. Ринок є своєрідним інформаційним механізмом, що забезпечуєотримання не фрагментарного, а системного знання про економіку, без якоїнеможлива ефективна господарська діяльність. Щодо цього Ф.-А. фон Хаєкполемізує з іншими представниками неокласичної школи, які вважають, що ринокявляє собою соціальний механізм, який розподіляє обмежений і до того ж відомийобсяг ресурсів відповідно до обсягу і структури потреб покупців. Якби проблемаполягала в такому розподілі, вважає вчений, то ринок з властивою йому конкуренцієюбув би не потрібний. З таким завданням справилася б система планового розподілувиробничих продуктів з єдиного центру. Ринок, стверджує Ф.-А. фон Хаєк, можеефективно розподіляти ті ресурси, які раніше не були і не могли бути враховані,на господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими.Конкуренція — це ефективний спосібспрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок можевиконати, оскільки йому під силу виявити, поширити і ефективно використатидотепер невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто виступити в роліспецифічної інформаційної системи.
Як стверджує Ф.-А. фон Хаєк,спонтанний характер ринкового порядку означає, що втручання у нього можепідірвати механізм ринку і паралізувати господарську систему загалом. Більшетого, свідомий контроль над господарським життям, будь-яка політика, щонацілена на отримання певних результатів чи на повну зайнятість, економічнезростання, боротьбу з інфляцією або економічними спадами, балансування попиту іпропозиції грошової маси тощо, на думку Ф.-А. фон Хаєка, неможливі, оскількивони не в змозі врахувати і використати той масив знань, що необхідний для їїуспішної реалізації, і може мати руйнівні наслідки для економіки.
Негативні наслідки має втручання у ринковийпорядок з метою його реформування або вдосконалення, незалежно від намірівосіб, що зазіхають на цей порядок. Ринковий порядок розвивається за власноювнутрішньою логікою, що не має нічого спільного з морально-етичними нормамипредставників соціальних верств і класів, які вимагають справедливості,рівності в розподілі прибутків, майна тощо.
Ідею спонтанності розвитку ринковогопорядку Ф.-А. фон Хаєк поширив і на гроші. Вони, на його думку, не повинні бутиінструментом економічної політики держави, що має на меті (як пропонувалимонетаристи) забезпечення постійного темпу приросту грошової маси в обігувідповідно до обсягу попиту на гроші, оскільки це суперечить самій природіцього явища. Стабільності грошової системи може бути досягнуто через її лібералізацію,яка передбачає скасування урядової монополії на емісію грошей і заміну їїконкуренцією приватних емітентів — недержавних суб'єктів з правом друкуваннягрошей. Така конкуренція здатна не допустити інфляції та економічних спадів,породжених політикою державного регулювання економіки. Позиція Хаєка спрямованаяк проти монетаризму, так і проти кейнсіанської концепції, що розглядає грошіяк інструмент державного впливу на економіку.
Виступаючи проти кейнсіанства, Ф. А.фон Хаєк спирався і на свої уявлення про «неявне» знання господарськихсуб'єктів. Він дорікав Дж.-М. Кейнсу, що той переоцінює можливості економічноїнауки, здатної дати лише абстрактне, а значить, неповне знання про загальнітенденції економічного життя, і залишає осторонь практичні знання господарськихагентів, на яких ґрунтуються реальні економічні процеси. Заперечує Хаєк тлумаченняКейнсом явищ ринкової економіки з позицій макрорівня. За Хаєком, цей рівеньекономічних залежностей не має аналогів у реальній дійсності, де всі економічнірішення приймаються індивідами з урахуванням їхніх суб'єктивних оцінок іпереваг.
Концепція спонтанного характеруринкового порядку, а також вчення про неявне знання Ф. А. фон Хаєк широковикористовував, критикуючи соціалізм. Концентрація економічної влади в рукахпланових органів, на його думку, має негативні наслідки. Вона підриваєприродний хід суспільно-історичного процесу, позбавляючи його внутрішніхрушійних сил розвитку, нав'язує суспільству певну шкалу цінностей. Ця шкалавідображає боротьбу різних груп у центральних, у тому числі планових органах,інколи й волюнтаристські дії вищих посадовців, а тому дезорієнтує суспільствопри визначенні конкретних цілей господарювання та засобів їх досягнення.Централізована планова економіка, на думку Ф.-А. фон Хаєка, позбавлена тихмеханізмів компенсації помилок господарських суб'єктів, які діють у ринковій економіці,де господарські рішення приймаються всіма суб'єктами економіки і помилки однихнеминуче компенсуються успішною господарською діяльністю інших. У плановій жеекономіці допущена помилка може бути виправлена тільки після того, якгосподарству вже завдано непоправної шкоди. Планова економіка не в змозівикористати неявне знання, на якому ґрунтується господарська діяльність, нізамінити його чимось адекватним. Така система ліквідує економічну свободугромадян і перетворює їх з активних самостійних суб'єктів господарювання напасивних об'єктів планової економіки.
Праця Ф. А. фон Хаєка «Згубнасамовпевненість: Помилки соціалізму» (1989) спрямована проти соціалізму. У ній протиставляєтьсякапіталізм як «розширений порядок людського співробітництва», що виникприродним чином внаслідок наслідування певній моральній практиці, і соціалізм,який виступає штучно сконструйованою соціально-економічною системою. На думкувченого, єдино можливий шлях розвитку для людства — це капіталізм. Тому проблему вибору між капіталізмом ісоціалізмом він трактує як питання, власне, про існування суспільства.Суперечка про ринковий порядок і соціалізм є суперечкою про виживання. Наслідуваннясоціалістичній моралі призвело до знищення більшої частини сучасного людства тазубожіння основної маси тих, хто залишився.
Ф. А. фон Хаєк вважає, що природна система завжди досконаліша від штучноствореної. Не випадково, зазначає він, за ринкового порядку виробляється інакопичується більше знань та багатства, ніж це можливо в централізованокерованій економіці. Річ у тім, що капіталізм «володіє найвищою здатністювикористовувати розсіяні знання» завдяки притаманній йому ринковій конкуренції,котра являє собою єдиний відомий людству спосіб інформування господарськихсуб'єктів про такі напрями діяльності, які можуть дати максимальний результат.
Протиставляючи капіталізм ісоціалізм, Ф.-А. фон Хаєк розмежовує два способи регулювання відносин між людьми:
— інстинкти, що відображають біологічну природу людини і відіграютьвизначальну роль на початковому (стадному) етапі розвитку людства;
— правила розширеного порядку як спонтанно утвореної та розвивальноїсистеми людської поведінки, особливо ті, «що стосуються чесності, договорів,приватної власності, конкуренції, прибутку і приватного життя».
Ці правила, на відміну відінстинктів, поширюються завдяки традиціям, навчанню і наслідуванню. Людизмушені жити у двох системах правил, які перебувають у конфлікті, оскількиправила розширеного порядку змушують утримуватися від того, до чого людейспонукають їхні інстинкти, наприклад до захоплення чужої власності, порушеннядоговорів тощо.
Соціально-економічна філософіянеоавстрійської школи з її категоричною опозиційністю усім формам державноговтручання і макроекономічного регулювання загалом тривалий час вважаласяреліктом епохи laissezfaire (мінімальної економічної ролідержави), пережитком лібералізму. Лише у зв'язку з кризою кейнсіанства у 70-тіі марксизму у 80—90-ті роки XX ст. зріс інтерес до концепцій неоавстрійців, аїхні автори здобули офіційне визнання. Як свідчить досвід, Ф.-А. фон Хаєк тайого прихильники відіграли помітну роль в обстоюванні принципів «вільногопідприємництва», а багато їхніх положень, наприклад концепція спонтанногоринкового порядку, «очищення» ринків від впливу держави, профспілок та інших«забруднюючих» ринок факторів, стали основою новітніх концепційнеоконсерватизму.
Ф. А. фон Хаєк вивчав широке колопроблем економіки. Наприклад, у праці «Чиста теорія капіталу» він проаналізувавоборот капітальних благ, враховуючи їх відтворення, зношуваність, замінність іспецифічність. На відміну від монетаристів вчений був противником того, щобстрижнем грошової політики було питання про залежність між кількістю грошей тарівнем цін. Він наполягав на нейтральності грошей.
Економіст також є одним із авторів концепції «децентралізації грошей»,підтриманої в останні роки деякими представниками монетарної школи. Суть ідеїконкурентної емісії (праця «Вибір валюти») полягає у передачі права випуску(емісії) грошей у приватні руки, оскільки неможливо досягнути грошовоїрівноваги з допомогою політизованих кредитно грошових установ.
У теорії торгових циклів Ф.-А. фонХаєк розвинув думку про вплив постійних грошових ін'єкцій у народнегосподарство на ціни в різних періодах. У праці «Грошова теорія і економічнийцикл» він суттєво розширив межі кредитно-ірошової теорії циклу, доповнив їїаналізом процесів, що відбуваються на ринку робочої сили, а також показавмеханізми впливу інфляції на виробництво. Це вигідно відрізняє Ф.-А. фон Хаєкавід деяких представників західної економічної науки, у т. ч. противниківінфляційної політики стимулювання економіки, які не змогли теоретично пояснитинегативний вплив інфляції на економіку.
Цікавим є науковий підхід Ф. А. фонХаєка до розв'язання практичної проблеми. Феномен стагфляції він розглядав уконтексті порушення структурної рівноваги у виробництві. Визначаючи можливінапрями виходу з такої ситуації, вчений заперечує кейнсіанські рекомендаціїдержавного регулювання економіки, що, на його думку, здатні лише загнатихворобу вглиб і відстрочити розв'язання питання.
Висновки
Отже, у своїх працях Ф.-А. фон Хаєк на широкій аналітичній та історичнійоснові розкрив зв'язок процесу пригнічення особи з втратою нею економічноїсамостійності, відходом до ринку як універсального механізму вільногоузгодження інтересів. Він стверджував, що соціальна справедливість — не більшяк порожня формула, а спроби досягнути її на практиці несумісні з суспільствомвільних людей. Своєю теорією вчений захищає людину як самодостатню цінність. Уйого працях окреслено контури послідовної та пройнятої внутрішньою єдністюсвітоглядної системи. Запропоновані ним ідеї, незважаючи на їх, здавалося б, абстрактнийтеоретичний характер, істотно вплинули на практичну політику багатьох країн.
Література
1. Абрамова, М. А. Экономическаятеория М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М: Юриспруденция, 2001. – 400 с.
2. Архипов, И. И.Экономика: учебник для вузов И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М.: Проспект,2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В.Экономическая теория: практикум О. В. Корниенко. – Ростов н/Д: Феникс, 2008.– 320 с.
4. Макконнел, К. Р.Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М.:Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика:учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск: Новое знание,2005.
6. Мицкевич, А. А.Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М.: Вита-Пресс,2001. – 592 с.
7. Экономическаятеория для студентов вузов. Серия «Шпаргалки». — Ростов н Д, Феникс, 2005 – 192с.