Капітал і праця: механізм взаємодії

Міністерсвоосвіти і науки України
Київськийнаціональний економічний університет
Кафедраполітичної економії
Фінансово-економічнихфакультетів
Курсова робота
на тему: «Капіталі праця: механізм взаємодії»
Студентки I курсу,
2 групи, спеціальності6508
факультетуфінансово-економічного
Гончарової М.Ю.
Науковий керівник
доц. Тимошевська Л.Д.
Київ – 2008

Зміст
Вступ
1    Капітал як економічна категорія
1.1  Теорії капіталу
1.2  Перетворення грошей укапітал. Загальна формула руху капіталу
2 Капітал і праця
2.1 Наймана праця і робоча сила як товар
2.2  Властивості товару робочасила. Його вартість
3    Винагорода за працю в ринковій економіці: заробітна плата
3.1 Теорії і суть заробітної плати
3.2  Форми та системизаробітної плати
3.3  Номінальна і реальназаробітна плата.Мінімальна заробітна плата та її критерії
Висновки
Список використаної літератури
 

Вступ
Актуальністьданої теми визначається тим, що сучасна економіка будь-якої держави тіснопов’язана з такими категоріями, як капітал і наймана праця. Між цими поннятями існуєтісний взаємозв’язок, який безпосередньо пов’язаний з економічними відносинамиміж власником капіталу і власниками робочої сили. Тобто механізм взаємодіїкапіталу і праці можна розглядати як авансування грошей у виробництво(капітал), яке існує у свою чергу тільки з використанням засобів виробництва іробочої сили (праця).
Виробничівідносини між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили – цеісторично обумовлене, суспільно–виробниче відношення між підприємцями, щоволодіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (робітниками), якіпозбавлені будь–яких засобів виробництва.
У данійкурсовій роботі висвітлення теми: «Капітал і праця: механізм взаємодії»передбачає розгляд таких аспектів економічних відносин як:
ü  соціально-економічного змісту категорії «капітал», враховуючи йальтернативні підходи до трактування її сутності;
ü  механізму взаємодії капіталу і найманої праці;
ü  соціально-економічної природи заробітної плати, її сутності, формта систем у ринковій економіці.
Капіталпідприємства, вкладений у виробництво, а саме у засоби праці та робочу силу, знаходитьсяв процесі безупинного руху, в результаті призводить до появи додатковоївартості. Робоча сила являє собою сукупність фізичних і розумових здібностейлюдини, її здатності до праці; та в умовах ринкових відносин «здатність допраці» робить робочу силу товаром. Але це не звичайний товар. Його відмінністьвід інших товарів полягає в тому, що він, по-перше, створює вартість більшу,чим коштує сам, по-друге, без його залучення неможливо здійснити будь-якевиробництво. Тому капіталіст наймає робітника, точніше його здатність до праці.У той же час наймана праця має оплачуватися, що пояснює соціально-економічнуприроду заробітної плати.
 

1 Капітал якекономічна категорія
 
1.1     Теорії капіталу
 
Термін«капітал» (від лат. – голова) уперше з'являється в XII і XIII ст. і означає«засоби, склади товарів, сума грошей, гроші, позичені під процент». Поступовотермін починає вживатися в більш вузькому значенні: грошове багатство виробникаабо купця. У XVII ст. цей термін у своєму вузькому значенні ставзагальноприйнятим, особливо стосовно продуктивного капіталу. Іменник«капіталіст» зустрічається вже в середині XVII ст. і позначає власниківкапіталу. Слово «капіталізм» пізнього походження запровадив К. Маркс.[3, с.227]
Капітал,поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна, належитьдо найголовніших в ринкових відносинах. Однак його місце – особливе. Вінзнаходить прояв в товарі (товарний капітал), в грошах (грошовий капітал). Попит,пропозиція та ціна виступають як чинники (фактори), від яких в значній мірізалежить капітал. Одночасно капітал має суттєвий і зворотний вплив – попит,пропозиція і ціна залежать від обсягів капіталу.
Капіталвиникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва тагрошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавцяробочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метоюодержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку.
Умовами,за яких функціонує категорія капітал, є:
1) високорозвинуті товарневиробництво, обіг і ринок;
2) наявність такоїмотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержанняприбутку;
3) зосередження вчастини господарюючих суб'єктів значної кількості засобів виробництва ігрошових ресурсів;
4) наявність людейпраці, юридичне вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвихблаг, що змушує їх найматися.[3, c.230]
Капітал– цеавансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошовіресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивноївзаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.[3, c. 230]
К.Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу:
1.Капітал – це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал – цесамозростаюча вартість;
2.Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формаціїсуспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речіспецифічного суспільного характеру;
3.Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, цеперетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало єкапіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми.
Як зазначалосявище, К. Маркс продуктивний (функціонуючий, реальний) капітал поділяв напостійний – С та змінний – V. Під постійним він розумів вкладення коштів взасоби виробництва, який не змінює величини своєї вартості в процесівиробництва (С – від слова “Сonstantes Kapital”). Змінним він вважав кошти,вкладені в робочу силу, який (капітал) в процесі виробництва змінює своювартість, тобто робітник не тільки відтворює вартість своєї робочої сили, але іробить додаткову вартість, збільшуючи капітал. (V – від слів “VariablesKapital”).
Капіталперетворюється в найважливіші фактори процесу виробництва — у засобивиробництва і робочу силу. Вони грають різну функціональну роль у процесівиробництва, як процеси створення вартості. Цей критерій використаний К.Марксомдля розподілу усього функціонуючого капіталу на постійний і перемінний.
ПопередникиК. Маркса – представники меркантилізму, фізіократичної школи і класичноїполітичної економії – ототожнювали капітал з річчю, із засобами виробництва.Меркантилісти ототожнювали капітал з грішми, фізіократи – відносили до капіталуінструменти, сировину й інші речові фактори виробництва, А. Сміт та Д. Рикардотакож вважали капіталом засоби виробництва. Згідно теорії трьох факторіввиробництва Ж. Б. Сея, капітал – це один із факторів, який приносить йоговласнику прибуток.[5, с. 198]
Багатодослідників вважали, що капітал – це сукупність засобів виробництва, якіприносять прибуток (дохід) їхнльому власникові. «Капітал, — пише видатнийамериканський економіст Поль Самуельсон, — цей термін часто застосовують дотоварів виробничого призначення...», які «… перебувають у приватній власності,а вироблюваний ними дохід належить їх власникам».[8, с. 64, 72]
Дж.С. Мілль під капіталом розумів попередньо нагромаджений запас продуктів минулоїпраці. Він забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону,знаряддя і матеріали, а також засоби існування для працівників під часвиробничого процесу. Мілль вважав капіталом ту частину власності підприємця(фабриканта), яка утворює фонд для здійснення нового виробництва.
Оригінальнимиє погляди Дж. С. Мілля на те, що виробнича діяльність обмежується розмірамикапіталу; що капітал є наслідком не споживання, а заощадження (зберігання); щокапітал постійно споживається, але одночасно й відновлюється (відтворюється);що не праця викликає попит на капітал, а, навпаки, капітал викликає попит напрацю.
Сучасназахідна економічна думка під капіталом розуміє засоби виробництва, створенілюдиною, які полегшують здійснення процесу праці, в багато разів збільшуючи їїпродуктивність. Тобто капітал розглядається як ресурс виробництва, поряд зпрацею, землею та підприємницькою здатністю.
Вихіднимпунктом виникнення капіталу є гроші.
Масовимиі панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичноговиробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва(капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:
·         по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку,та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатностідо праці — робочої сили) — з іншого;
·         по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу(послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якогокапіталіст організовує і контролює її використання;
·         по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів,які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар,послуга) — належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, якітовари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому,що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка длябезпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповіднувеличину (приріст).[1, ст.167-170]
Наймаючипрацівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чипослуги праці), а й найголовніше — здатність до створення додаткового продукту.
Отже,капітал – це вартість, що приносить додаткову вартість шляхом експлуатаціїнайманих робітників.
1.2 Перетвореннягрошей в капітал. Загальна формула руху капіталу
Однієюз особливостей економічної системи з розвинутими ринковими відносинами є те, щогроші стають капіталом. Гроші і капітал – це два різні поняття. Гроші самі пособі не є капіталом, вони стають ними, коли власнику грошей приносять додатковігроші, приносять дохід або прибуток.
Найбільшзагальною формулою руху грошей як капіталу є формула:
 
Г– Т – Г ', де Г ' = Г + ∆Г.
Загальнаформула капіталу стверджує, що гроші можуть бути капіталом лише тоді, коли заних купують товар, який при його продажі, принесе більші гроші, тобто:
 
Г' = Г +∆Г.
Наявністьприросту грошей — ∆Г і є свідченням того, що гроші – капітал.Класики, в тому числі К. Маркс, приріст грошей ∆Г — назвалидодатковою вартістю.
Такимчином, гроші функціонують як капітал, коли вони приносять додаткову вартість.
Щобвирішити проблему, яким чином з’являється додаткова вартість без порушеннявимог закону вартості, К. Маркс розглядає два протиріччя загальної формуликапіталу:
1.Додаткова вартість не може виникнути в обігу, одночасно вона ж не може виникнутибез обігу;
2.Товар повинен бути куплений по вартості, проданий по вартості і при чомуповинна з’явитись додаткова вартість.[6, с.178]
Вказанідва протиріччя вирішуються, якщо на ринку з’являється особливий товар – робочасила, тобто в суспільстві з’являються люди, що є власниками лише одного ресурсу– ресурсу праця. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сам ресурспраця, стає товаром лише при певних умовах:
Ø  носій робочої сили не повинен мати інших ресурсів (засобів праці,предметів праці, землі тощо);
Ø  носій робочої сили повинен бути юридично вільним, сам повністюрозпоряджатись собою, в т. ч. своєю робочою силою.

2 Капітал і праця
 
2.1 Наймана працяі робоча сила як товар
Впродовжкількох століть економісти сперечаються стосовно того, що продає найманийпрацівник капіталісту-підприємцю. Ще у XVII ст. англійський економіст У. Петтіназвав об'єктом купівлі-продажу працю. Надалі до наших днів дискусія триваланавколо двох товарів: праці та робочої сили. Сучасні західні економісти ще однимоб'єктом купівлі-продажу вважають послуги праці або робочої сили.
Праця— це процес свідомої доцільної діяльності людей. З цього випливає, по-перше, щопрацю не можна продавати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Наринку робітник може продати лише здатність до праці, або робочу силу.Капіталіст купує у робітника — власника робочої сили — тимчасове розпорядженнянею. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неїповний еквівалент (що ця праця повністю оплачується), то незрозуміло, звідкивиникає додатковий продукт. Єдиним джерелом вартості, в тому числі додатковогопродукту, є праця людини, а засоби виробництва не створюють додатковогопродукту. Додаткова вартість, яка створюється працею підприємця або вищогоменеджера, незначна за обсягом порівняно з додатковою вартістю, створеноюнайманими працівниками.
Праця- процес споживання робочої сили. В свою чергу, під робочою силою розуміється “сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, живаособистість людини, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляєякі-небудь споживчі вартості”.Таким чином, робоча сила виникла тоді, колилюдина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Вонаіснувала за всіх способах виробництва, є і зараз, але в теперішніх умовахробоча сила набула іншої форми — форми товару.
Яквідмічалося раніше, капітал і наймана праця співіснують поряд. Їх існуванняпов’язане з тим, що робоча сила є товаром. Робоча сила, тобто здатність людинидо праці, її фізичні та розумові здібності до праці, в тій чи іншій міріпритаманні кожній дорослій здоровій людині.
Однаклюдина і її робоча сила – це не одне і те. Людина більш широке поняття, вона впевних умовах, сама може продаватись та купуватись, тобто бути товаром: раб,кріпосний селянин (кріпак).
Явища,пов’язані з торгівлею людьми, на жаль, можна спостерігати і в теперішньомусвіті.
Однакв класичних ринкових умовах продається і купується не людина, а її робоча сила.
Робочасила — сукупність фізичних, розумових та організаторських властивостей людини,набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживнихвартостей.
Робочасила є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, алетоваром стає лише за капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавленийвласності на засоби виробництва і засоби існування, але сам він особистовільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.
Умовиперетворення робочої сили в товар:
v  Особиста юридична воля працівника.
v  Відсутність у працівника засобів виробництва і, унаслідок цього,засобів існування.
v  Виробництво в умовах панування капіталу характеризується тим, щоосновні фактори, необхідні для його початку, — засоби виробництва і робочасила, відділені один від одного. Для початку процесу виробництва необхіднийпродаж робочої сили капіталісту.
Підробочою силою, чи, здатністю до праці, розуміється сукупність професійнихякостей, якими володіє людина і затрачає при виробництві матеріальних благ.
Особливостітовару «робоча сила»:
v  Продається, як правило, у кредит.
v  Продається на певний строк.
v  В момент продажу робоча сила, як будь-який інший товар, невідокремлюється від її власника — самого робітника.
Капіталпідприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється наінший фактор виробництва – робочу силу вільних робітників, яких він можезалучити через механізм наймання. Наявність найманої праці – обов'язковийсоціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільствакатегорії капітал.
Економічнатеорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.
Пряме(безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництвата сектору підприємств колективної власності, коли пряме поєднання робочої силиі засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас євласником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.[3, с. 231]
Але вринковій економіці більшість підприємств є приватною власністюпідприємців-капіталістів або державною власністю.
Побічнепрацевлаштування – це коли наймана праця здійснюється за допомогою засобіввиробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесомпраці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюютьсявласником капіталу.[3, с.231]
Найманняпраці – це письмовий чи усний договір між власником підприємства або йогопредставником і працездатною особою про використання робочої сипи суб'єкта, щопрацевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошовувинагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата. [3, с.231]
Трудовіколективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствахрозвинених країн Заходу організовують первинні ланки професійних спілок. З їхучастю формуються і змінюються основи трудового права, трудового законодавства,виробляються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлюютьсяпитання оплати, умов та охорони праці, соціального розвитку, участі вуправлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, щочлени трудових колективів — це наймані працівники, які мають особисту свободу,проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу яктовар, виходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керуєтьсямайбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежатьвід стратегії фірми, можливостей підготовки і перепідготовки кадрів, ситуаціїна ринку праці (внутрішньому і зовнішньому), а також інших чинників. Найманняпрацівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, яківідповідають умовам роботи і виробничим функціям, через агентствапрацевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними проспектами,на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснюєкадрова служба.
Юридичнасвобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічнимчинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненнямкапіталізму створюється особливий ринок – ринок праці.
2.2 Властивостітовару робоча сила. Його вартість
 
Якбудь-який інший товар, робоча сила володіє двома властивостями -вартістю іспоживчою вартістю. Вартість робочої сили визначається вартістю засобівіснування робітника і його родини, необхідних для підтримки здатності до праці.Якщо розглядати в історичному плані, вартість робочої сили росте в силучинності закону збільшення потреб, зросту складності, кваліфікації йінтенсивності праці.
Споживчавартість робочої сили укладається в її здатності робити вартості більше, ніжвона сама коштує. Споживча вартість робочої сили, як і всякого іншого товару,здійснюється в користуванні, у споживанні, а її споживання є праця. Покупкаробочої сили здійснюється заради її здатності створювати в процесі виробництвадодаткову вартість.
Вартістьробочої сили – це те, чого вона коштує. Однак – це особлива вартість. Згідно К.Маркса, це вартість всіх життєвих засобів, необхідних для існування носіяробочої сили – людини. В більш вузькому розумінні вартість робочої сили, цевартість життєвих засобів – предметів споживання, необхідних для відновленнявитрат робочої сили, здійснених в процесі її споживання. Згідно Маркса, увартість робочої сили глави сім’ї (робітника) входить також вартість засобівдля підтримки життєдіяльності членів його сім’ї, і, насамперед, дітей, які вмайбутньому повинні замінити його в процесі виробництва.
Окрімтого, вартість робочої сили, крім витрат, необхідних для підтриманняжиттєдіяльності самого робітника і членів його сім’ї, включає витрати нанавчання робітника, тобто на підвищення його освіти і кваліфікації.
Напротивагу іншим (звичайним товарам) поняття вартості товару робоча сила включаєв себе історичний і моральний елемент.
Цеозначає, що розмір необхідних потреб, життєві запити робітника, способи задоволенняїх залежать здебільшого від культурного рівня країни і від того, за яких умовсформувався клас (прошарок) найманих працівників.
Вартістьробочої сили у грошовому виразі є її ціна. Ціна робочої сили складається, якправило, на ринку праці під впливом попиту та пропозиції на цьому ринку. Так якпропозиція на ринку праці здебільшого перевищує її попит, то ціна робочої силичасто складається на рівні, нижчому за вартість робочої сили.
Сукупністьжиттєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили,також визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, відкон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили можевідхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись,викликаючи відповідні коливання ціни робочої сили.
Важливомати на увазі чітке розмежування між вартістю робочої сили і вартістю продукту(товару), створеного робочою силою.
Останнє,як правило, перевищує вартість робочої сили. Таке перевищення вартостіствореного продукту (новоствореного продукту) над вартістю робочої сили і єдодатковою вартістю, яка на поверхні виступає як прибуток, рента чи процент, іякі, в більшості випадків, привласнюються тими, хто не приймає участі увиробництві (власники підприємств, державні службовці, культові особи тощо).
Доданавартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праціта кількості працюючих. Від кількості працюючих залежить не тільки поділпідприємств на малі, середні або великі, а й соціально-економічна форма їхорганізації — трудовий колектив. У політико-економічному розумінні трудовийколектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, якийзабезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів зметою створення і привласнення доходу. Якщо засоби виробництва виступають уформі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічнихвідносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) і самогопроцесу праці.
Уміжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили.Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці(червень 1985 p.), вартість робочої сили — це розмір фактичних видатків наймачана утримання робочої сили.
Навеличину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшуютьїї:
1.      безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадовийоклад, преміальні виплати, пільги, послуги, надбавки і доплати);
2.      натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаютьсяпрацівникам підприємцями; витрати на професійне навчання;
3.      витрати на утримання громадських служб; витрати роботодавців насоціальне забезпечення працівників;
4.      встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, узв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом,безробіттям і як сімейна допомога);
5.      добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внескив систем і соціального забезпечення і приватне страхування;
6.      безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі черезхворобу, нещасний випадок тощо;
7.      вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна допомога(виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);
8.      витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації персоналу,професійну орієнтацію та підбір кадрів;
9.      витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та іншізаклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічніпослуги); податки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фондзаробітної плати, на дохід).
Вартістьробочої сили складається з витрат, пов'язаних з використанням робочої сили ізабезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ,необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. На вартістьробочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На ринкувона формується через порівняння результативності праці та її корисності зурахуванням витрат на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, якийузгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці дляпокупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.
 

3 Винагорода запрацю в ринковій економіці: заробітна плата
3.1 Теорії і сутьзаробітньої плати
Заробітнаплата є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці.Трудові доходи є основним джерелом доходів для більшості людей.
Щоявляє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на цепитання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що«….заробітна плата, або ставка заробітної плати, – це ціна, яку платять завикористання праці». Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничноїпродуктивності (рис.3.1).[3, с. 233]
/>
Рис.3.1. Визначеннярівня заробітної плати на конкурентному ринку праці
Нацьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивністьдодаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає їїграничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці наокремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; W – ставказаробітної плати. Точка а визначає граничну продуктивність останньоїодиниці праці. W водночас характеризує витрати підприємця на оплатупраці.
Протилежноюнеокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринковоїсистеми. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності звартістю товару робоча сила. «… Вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів,необхідних для підтримання життя її власника… Сума життєвих засобів, – писавК. Маркс, – повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивідаяк такого в стані нормальної життєдіяльності». [11, с. 169]
Ужиттєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда,К. Маркс включав:
ü   блага, необхіднідля задоволення природних потреб: їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;
ü   блага, необхіднідля утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;
ü   витрати нанавчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набулапідготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічноюробочою силою.
Цятеорія є протилежною неокласичній теорії, за якою:
1)заробітна плата є винагородою виключно за працю;
2)заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.
Зцього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.
НедолікМарксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата непов'язується з результатами праці трудящого.
Щодосуті, рівня та систем заробітної плати в політичній економії існує чималорізноманітних поглядів. Як уже відмічалось, один з них співпадає з поглядом К.Маркса і вважає заробітну плату як перетворену форму ціни або вартості робочоїсили; інші, розуміючи під робочою силою ресурс праця, вважають заробітну платуяк плату саме за цей ресурс.
Середінших, більш конкретних теорій, слід відмітити продуктивну теорію заробітноїплати. (Сей та Кері). Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці і що рівеньїї змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.
Пізнішез’явилась теорія “граничної продуктивності” (Кларк), згідно якої загальнийрівень заробітної плати визначається “граничним продуктом праці”, тобтопродуктом останньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теоріїдотримувався і Кейнс. Він же був прихильником “регульованої” заробітної плати,згідно якої рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці,але й державою а також профспілками. (Державне законодавство в галузі оплатипраці, угоди між підприємцями і профспілками).
Різновидомтакої теорії є теорія “залізного закону заробітної плати” (Лассаль, Блюм) татеорія “інфляційної спіралі” заробітної плати і ціни.
Згідноостанньої, зростання заробітної плати веде до зростання цін, а зростання цінведе до зростання заробітної плати і т.д. Основним змістом цих теорій є думкапро недоцільність суттєвого стихійного підвищення заробітної плати, пронеобхідність регулювання рівня заробітної плати державою. Кейнс зробив висновокщодо зв’язку зростання зайнятості із зниженням реальної заробітної плати.
Чільнемісце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатнийукраїнський політеконом Туган-Барановський вбачав в заробітній платі двісторони: продуктивну (економічну) і соціальну. Він вважав, що рівень заробітноїплати в значній мірі визначається боротьбою людей найманої праці за своїекономічні права.
Різновидомсоціальної є “колективно-договірна” теорія заробітної плати, яку умовно можнаподілити на два напрямки: інституціональний та психологічний. Спільним для обохє погляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати дляробітників однієї спеціальності, рівної кваліфікації і які виконують однаковіроботи.
Фактичнийрівень заробітної плати знаходиться між верхньою і нижньою межею, залежно відрівня потреби роботодавців в робочій силі і рівня потреби робітників в роботі.В решті решт він залежить від переговорів і угод між роботодавцем і робітником.
Прихильникиінституціонального підходу більшу роль у встановленні заробітної плативідводять таким неекономічним факторам (інститутам), як вплив держави,профспілок, переговорів між профспілковими організаціями і підприємцями.
Прихильникипсихологічної школи найбільше уваги надають психологічним, суб’єктивнимфакторам: почуття “справедливості” у підприємців, оцінка трудових затрат самимиробітниками тощо.
Радянськаполітична економія, не визнаючи робочу силу товаром при соціалізмі, підзаробітною платою в такому суспільстві вважали частку фонду індивідуальногоспоживання, яку одержує працівник у відповідності з кількістю і якістю праці,вкладеної ним в суспільне виробництво, як грошовий вираз основної частиниствореного на державних підприємствах необхідного продукту. При цьому заробітнаплата виступає основною категорією дії економічного закону розподілу праці,який, вважалось, притаманний соціалістичній економіці.
Повніше(комплексно) сутність зарплати розкривається у виконуваних нею функціях.Заробітна плата виконує такі функції:
Ø  відтворювальну — забезпечення розширеного відтворення якостіробочої сили найманого працівника та членів його сім'ї;
Ø  стимулюючу — стимулювання високоефективної праці;
Ø  розподільчу — стимулювання припливу робочої сили в одні галузі таїї відпливу з інших.
Отже,заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Вонаяк економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартістьтовару робоча сила і оплату за працю, за витрати й її результати, що визнаніринком.

3.2 Форми тасистеми заробітної плати
Заробітнаплата виражається в основних формах та системах. Це дає змогу усвідомитиполітекономічну сутність даної категорії на відповідно нижньому рівніабстракції.
Залежновід способу обліку і нарахування заробітної плати розрізняють дві її основніформи: почасову (погодинну) і відрядну (поштучну).
Почасова(погодинна) зарплата — це оплата працівникові за певний час (годину, робочийдень, тиждень) його роботи (праці).
Привизначенні розмірів заробітної погодинної плати визначається одиниця виміруціни праці – ціна години праці – погодинна ставка оплати праці. Погодиннаставка оплати праці розраховується діленням установленої величини заробітноїплати (за день, тиждень, місяць) на нормативну кількість годин праці(відповідно за день, тиждень, місяць):
/>
Погодинназаробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чіткорегламентований технологічний режим (масово-поточне виробництво, автоматизованіоперації і виробництва з переважанням апаратурних процесів (хімічні,технології, термічна обробка і т. ін.)). Вигода від застосування погодинноїзаробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легшепідвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.
Особливовигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разіробітникові оплачується не денна (або тижнева чи місячна) вартість його робочоїсили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин.
Відряднаформа зарплати — це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку(виготовлених виробів або здійснених операцій).
Затратиробітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістювиробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищенняінтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посиленняконкуренції між ними.
Наоснові погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовуютьрізні системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількостіта якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогоювласники підприємств намагаються зацікавити найманий персонал у найбільшійвіддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов'язків, в ініціативності тавинахідливості.
Усучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні,преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповіднодо конкретних обставин та модифікацій. В останні десятиліття зарубіжні фірмидля посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участіпрацівників у прибутках і створенні робітничої власності. Досвід показує, щозастосування такої системи приводить до додаткового приросту продуктивностіпраці.
3.3 Номінальна тареальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата та її критерії
 
Визначеннярозміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з бокуроботодавця.
Роботодавецьобчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітноїплати, а й валові витрати на наймання працівників. Найманий персонал підзаробітною платою вважає той заробіток, який він одержує на руки в касіпідприємства. На рис.3.2. показано структуру заробітної плати з точки зорупідприємця і працівників, яка є характерною для Німеччини.[3, с. 239]
Яквидно з рисунка, на підприємствах Німеччини робітник одержує в касіпідприємства лише 35% того, що витрачає роботодавець прямо чи опосередковано навикористання найманої ним робочої сили.
/>
Рис. 3.2. Валовівитрати роботодавця на найманих працівників і відповідна чиста заробітна платанайманого працівника
Дляхарактеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної іреальної заробітної плати.
Номінальназаробітна плата – сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Включає всебе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Одиницеювиміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливанням попитуі пропозиції на ринку праці. На погодинну ставку впливають і такі чинники:фондоозброєність праці, її продуктивність і якість, рівень застосованоїтехнології праці, кваліфікації найманих працівників, ефективність праці,природні умови (клімат) і традиції країни.
Номінальназаробітна плата, тобто кількість грошей, одержаних працівником на руки, не даєповного уявлення про доход на фактор найманої праці, тому що в різний час заодну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Томувизначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.
Реальназаробітна плата визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати заномінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податківта інших платежів. Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумоюномінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага. При даномурівні цін реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно змінамномінальної заробітної, а при даному рівні номінальної заробітної плати –обернено пропорційно зміні цін на споживчі товари і послуги.
Реальназаробітна плата – відносний показник, який характеризує купівельну спроможністьномінальної заробітної плати під впливом змін роздрібних цін на товари йпослуги та рівня витрат на сплату податків і обов’язкових платежів. Абсолютнавеличина реальної заробітної плати розраховується діленням номінальноїзаробітної плати поточного періоду без урахування податків і обов’язковихплатежів на індекс споживчих цін.
Виділяютьтакі фактори, які визначають рівень заробітної плати:
1)розмір номінальної заробітної плати;
2)рівень цін на товари та послуги (індекс вартості життя);
3)розмір податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондівсоціального страхування.
Длявизначення реальної заробітної плати індекс номінальної зарплати ділять наіндекс вартості життя.
Рухреальної заробітної плати визначається за такою формулою:
/>,
деІрзп – індекс реальної заробітної плати; Інзп – індекс номінальної заробітноїплати; Іц – індекс цін на товари і послуги.[3, с.240]
Цяформула показує, що номінальна і реальна заробітна плата необов'язковозмінюються в одному й тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата можезростати, а реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною.
Номінальнідоходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.
Реальнідоходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів напослуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальнихдоходів населення:
/>,
де: Др— доходи реальні;
Дн —доходи номінальні;
Іц —індекс споживчих цін.
Чинникцін (рівень інфляції) в обчисленнях динаміки реальної заробітної платирозраховується як індекс вартості життя (індекс цін споживчих товарів –коефіцієнт, що відображає зміну цін).
Вумовах державного регулювання розподілу національного доходу і доходівнаселення майже в усіх країнах законодавче встановлюється мінімальна заробітнаплата, яка націлена на зниження бідності в країні.
Основоюрозрахунку мінімальної заробітної плати виступає показник прожиткового мінімуму(вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення вузького колапершочергових потреб людини).
Отже,мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітноїплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплатаза виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи), за якунекваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У Законі України «Прооплату праці» наводиться таке її визначення: «Заробітна плата — це винагорода,обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ниморган виплачує працівникові за виконану ним роботу». Тобто маємо безпосереднювказівку на лінійний зв’язок заробітної плати з ціною праці (чи її послуг).
Державнерегулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розмірумінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.
Розмір мінімальноїзаробітної плати визначається з урахуванням:
§ вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовимзближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економікикраїни;
§ загального рівня середньої заробітної плати;
§  продуктивностіпраці; рівня зайнятості та інших економічних умов.
Установлюючи мінімальнузаробітну плату, країни з розвинутою ринковою економікою орієнтуються навідповідні конвенції Міжнародної організації праці. Як свідчить практика цихкраїн, визначення мінімуму заробітної плати на загальнонаціональному рівні єхоча і важливим, проте додатковим, а не основним інструментом регулювання оплати,оскільки пріоритет зберігається за колективними переговорами. Державнерегулювання оплати праці має за мету визначити найменший рівень заробітноїплати, «стартові» позиції учасників колективних переговорів, нижче рівня якихугоди неможливі.
У сучасних умовах вУкраїні метою встановлення мінімальної заробітної плати є фіксування нижньоїмежі розмірів оплати праці. Отже, мінімум заробітної плати розглядається якінструмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівникам на умовах наймуна підприємствах усіх форм господарювання гарантованого захисту відневиправдано низьких ставок заробітної плати.
Розмірмінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданнямКабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердженняДержавного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених у процесіпереговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених нимиорганів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладеннягенеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежновід зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодоюсторін колективних переговорів.
Установлена на рівні державимінімальна заробітна плата являє собою її державну гарантію для всіх категорійнайманих працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі і підприємства.
Мінімальна ж зарплата вданому Законі визначається, як «законодавчо встановлений розмір заробітноїплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплатаза виконану працівником місячну погодинну норму праці (обсяг робіт)». Тутненаче і є вказівка на врахування обсягу прожиткового мінімуму і в той же час —немає. Формування мінімальної зарплати має базуватись на обчисленніпрожиткового мінімуму, який не може бути нижчим за межу малозабезпеченості. Нажаль, в Україні протягом 90-х років усі ці показники не корелювались, норматививстановлювались довільно. Тому при їх аналізі будь-яка економічна логікавідсутня. Водночас у розвинутих країнах розмір мінімальної погодинної зарплатизаконодавчо встановлюється з урахуванням прожиткового мінімуму (наприклад, уСША її розмір становив у кінці 90-х років понад 5 доларів).

Висновок
 
Формуванняцивілізованих економічних взаємовідносин між капіталом та працею передбачають подоланняпротиріч в стосунках робітника і капіталіста, який мав місце на ранніх етапахрозвитку західного суспільства. Нині ці відносини наповнюються іншим змістом.Трансформуються самі основи виробничих зв’язків.
Вонинабувають ознак партнерства й співробітництва. Як писав нобелівський лауреат П.Самуельсон, відносини, про які йдеться, набувають економічної симетрії. З одногобоку, на зміну відносинам купівлі-продажу робочої сили прийшли відносини їїколективно-договірної оренди, з другого – колективи працівників виступають, посуті, в ролі орендарів капіталу і втілених у ньому засобів виробництва. Йдетьсяпро те, що за нових умов праця здатна таким же чином відігравати роль наймача капіталу,як і капітал – наймача праці.
Капітал— це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до початково авансованогорозміру вартості активів (грошових, матеріальних і нематеріальних). Капіталскладається з двох частин: постійної та змінної.
Постійнийкапітал — це витрати підприємця на придбання засобів виробництва, вінпереноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійнийкапітал С бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є факторомвиробництва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо,електроенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.
Другачастина капіталу — вартість робочої сили, яка визначається за домовленістю міжпрацівниками і роботодавцями (в руках працівників вона є заробітною платою),змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом V. Цячастина капіталу забезпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первіснувартість і створюючи додану вартість т.
Отже,постійний капітал і вартість робочої сили (С + V) становлять витративиробництва, а створювана найманими працівниками нова вартість розпадається наеквівалент вартості робочої сили і додану вартість. Додана вартість є доходомвиробництва.
Капіталфіксує деякі ключові елементи феномену: він пов'язаний з грішми і являє собоюспецифічний спосіб організації виробництва.
Грошістають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто дляодержання грошової суми більшої ніж первісно вкладена.
Найманийпрацівник продає капіталісту-підприємцю не працю, не послуги праці, як цевидається на перший погляд, а робочу силу. Остання є сукупністю фізичних,розумових і організаторських властивостей і здібностей людини, набутих неюзнань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей.
Як івсякий товар, робоча сила – як товар, має споживну вартість і вартість.Споживною вартістю робочої сили, тобто її корисністю, є здатність її приноситидодаткову вартість (прибуток, дохід). Фірма (підприємець) наймає робочу силулише тоді, коли вона приносить фірмі (підприємцю) дохід (прибуток). Якщо наостаннє робоча сила не здатна, то для роботодавця вона не викликає ніякогоінтересу.
Вартістьробочої сили (як специфічного товару) визначається суспільно необхіднимивитратами на її відтворення (тобто належного рівня освіти, кваліфікації), відповіднимивитратами на утримання сім'ї. Вартість робочої сили упродовж тривалого періодузростає, що свідчить про постійне зростання ролі особистісного фактора увиробництві, ускладнення споживної вартості даного товару, про дію законузростання вартості останнього. Таке зростання зумовлює збільшення реальноїзаробітної плати.
Заробітнаплата є грошовим виразом вартості та ціни товару робоча сила і результативностіїї функціонування. На ціну робочої сили (а отже, і на заробітну плату) істотновпливають попит і пропозиція. Комплексно сутність заробітної платирозкривається у виконуваних нею функціях (відтворювальній, стимулюючій ірозподільчій).
Такимчином, заробітна плата – це нарахування працівникам у грошовій та натуральнійформі (незалежно від джерела фінансування) за відпрацьований час або виконануроботу, премії, доплати, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьованийчас.
Отже,продається на ринку не сам процес праці, а лише здатність до праці, тобторобоча сила. Якщо ж кажуть, що на ринку праці продається праця, то саме під неюрозуміють робочу силу.
Будь-якійлюдській праці, незалежно від того, в яких суспільних умовах вона здійснюється,властиві дві міри кількості праці: безпосередньо відпрацьований робочий час івироблений продукт. Відповідно до цього заробітна плата виступає в двохконкретних формах: почасової і відрядної плати. Тому форма заробітної платипоказує міру кількості праці, що застосовується з огляду на об’єктивні умовипроцесу виробництва. Форму заробітної плати слід відрізняти від системизаробітної плати. Останнє характеризує різновидність певної форми і пов’язанаіз способом організації праці та методом розрахунку заробітку робітника.
Заробітнаплата, що виплачується за певний час функціонування робочої сили (година, день,тиждень, місяць), називається почасовою заробітною платою.
Одиницеювимірювання почасової заробітної плати є погодинна ставка заробітної плати, якаіменується ціною праці.
Дляхарактеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної іреальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – рівень заробітноїплати, нижче якого вона бути не може. Основою мінімальної заробітної плати єпрожитковий мінімум. Мінімальна заробітна плата може не співпадати, а то й бутинижчою за прожитковий мінімум, що залежить від рівня економічного розвиткукраїни. В економічній теорії є різні погляди щодо ролі категорії мінімальноїзаробітної плати. Одні вважають, що встановлення мінімуму заробітної плати нарівні вищому за рівноважну викликає зростання надлишку робочої сили на ринку,тобто безробіття. Інші ж, навпаки, заперечуючи це, вбачають в мінімальнійзаробітній платі суттєвий засіб підтримки доходів населення.
Отже,економіку будь-якої країни не можливо уявити без механізму взаємодії такихкатегорій як капітал і праця. У свою чергу ці поняття є нерозривновзаємопов’язані і не можуть існувати окремо, що було досліджено в данійкурсовій роботі.

Списоквикористаної літератури
1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політичнаекономія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. —Тема 11.
2. Основи економічних теорії: політекономічнийаспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — К.: Вища шк. –Знання, 2003. — Розд. 19, §1; Розд. 28, §2.
3. Політична економія: Навч. Посібник / Заред. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – Тема 13.
4. Економічна теорія: Політекономія:Підруч. / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання-Прес, 2005. — 581 с.
5. Історія економічних учень: Підруч. / Заред. Л.Я. Корнейчук, З.О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001. — 564 с.
6. Маркс К. Капітал — М.: Издательствополитической литературы.-1983-т.1-с.178
7. Мочерний С.В. Основи економічних знань.– К.: Феміна. – 2006.
8. Самуельсон П. Экономика. – М.:Прогресс,1964. – Гл.28.
9. Чухно А.А. Капітал, кредит, процент, їхсутність і роль в економіці // Фінанси України. – 1997. — № 9.
10. Богиня Д. Актуальні проблеми регулюваннядоходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України// Україна: аспекти праці. – 2000. — №6.
11. Маркс К. Капітал: Т.1 // Маркс к.,Енгельс Ф. Твори. – Т.23. – с. 169.