Реферат
Економічнийрозвиток України на початку XXст.
План
1.Розвиток промисловості України на початку XXст.
2.Становище сільського господарства на початку XXст.
Висновки
Списоклітератури
1.Розвиток промисловості України на початку XX ст.
Нарубежі XIX і XX ст. для України було характерно завершення промисловогоперевороту і складання великих промислових центрів: Донецького вугільного, Криворізькогозалізорудного, Нікопольського марганцевого, південно-Західний цукровобуряковийрайон).
Українськаекономіка розвивалася як складова загальноросійської економіки. За своїмекономічним потенціалом Україна посідала друге місце в промисловому виробництвіРосійської імперії. Саме тут було сконцентровано 20 % промислових підприємствімперії. На території України у 1913 рр. вироблялося 72% руди, 69% чавуну,сталі – 58 %, паровозів – 40%, 20% машинобудування і металообробки.
Тому,як і Російська імперія, Україна у 1900-1903 рр. пережила економічну кризу, а1904 – 1908 рр. – депресію, і лише 1909 – 1913 рр. почалося промисловепіднесення.
Завдякисвоєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початкустоліття була одним із найрозвиненіших у промисловому відношенні регіонів. Тутсклалися такі великі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний,Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни таПівденно-Західний цукробуряковий район. Промисловий розвиток України в цейперіод визначався зростанням великого капіталу, який все глибше проникав у всігалузі економіки. Це основні сировинні галузі, що визначали економічнестановище України.
Формуванняпотужних промислових регіонів засвідчує і той факт, що в окремих районах Українирозвиток продуктивних сил взагалі відбувався набагато швидше, ніж в обтяженомупережитками капіталізму центрі Росії. Це передусім стосувалося гірничої,металургійної, кам'яновугільної і цукрової промисловості.
Проте,незважаючи на випереджальний розвиток цих галузей, стан економіки Українихарактеризувався нерівномірністю в регіональному масштабі. Особливо це помітно,якщо розглянути показники східних, південних і західних регіонів. Зокрема, наЛівобережжі найзначнішою мірою збереглися залишки кріпосництва. Найвищим рівнемрозвитку капіталістичних відносин характеризувався Південь України. З одногобоку, потужний індустріальний розвиток Сходу та Півдня, а з іншого — однобічний«калікуватий» стан західного регіону.
Характеристикипромислового розвитку України порівняно з центральними регіонами Росії, зокремастатистичні дані загального обсягу продукції її господарства, свідчать про те,що вона піднялася на вищий щабель.
Загальнахарактеристика стану промисловості України в перші роки XX ст. буде однобічною,якщо не з'ясувати її місце в промисловому потенціалі Російської імперії, а воновизначалося такими показниками. У кам'яновугільній промисловості в 1896 р.всього по Росії (Росія, Польща, Україна) видобуток вугілля становив 572,5 млнпудів, у 1902 р. — 1 005 240, у 1906 р. — 1 326 454 млн пудів. Окремо Українавидобувала у 1896 р. 311 736 млн пудів вугілля, у 1902 — 707 141, у 1906 — 1060 530 млн пудів. Отже, у 1906 р. частка Донбасу в усьому видобутку кам'яноговугілля Росії становила 73 відсотки. У 1913 р. темпи видачі «на-гора» кам'яноговугілля зросли до 1,5 млрд пудів, що становило 78 відсотків усього видобутку.
Аналогічніпоказники були також в інших найважливіших галузях промисловості. У 1913 р.Україна виробляла від загального виробництва Російської імперії: залізної руди— 72,3 відсотка, сталі — 58, чавуну — 69, прокату — 57, сільськогосподарськихмашин — 50, паровозів — 40 відсотків.
Українабула потужним загальноросійським виробником цукру. У перші десятиліття століттяїї заводи виробляли 81 відсоток виробництва цукру в Російській імперії. У 1913р. вона виробила 1018 млн пудів цукру, тоді як Росія в цілому — тільки 0,7 млнпудів.
Певніособливості промислового розвитку склалися в Західній Україні, землі якоївходили до Австро-Угорщини. Тут переважали видобувні та переробні галузі.Західноукраїнські землі залишалися одним із основних постачальників лісу доєвропейських країн. Особливо високими темпами розвивались тут деревопереробна,лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток і переробка нафти. У 1913р. на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн т нафти. Протезагальний рівень економічного розвитку цього регіону був невисоким. Вінзалишався відносно відсталим аграрно-промисловим регіоном.
Українаяк регіон імперії на початку століття стала головною ареною підприємницькоїдіяльності іноземного капіталу. Тут створюються спільні акціонерні товариства,які вкладають свої капітали у видобувну промисловість і переробку сировини.Так, промисловий розвиток Донецько-Криворізького басейну нерозривно пов'язанийз іноземним капіталом. Зокрема, у чорній металургії Півдня перед першоюсвітовою війною діяло 18 акціонерних товариств. Капітал 12 з них повністюналежав іноземцям, а інших — був змішаним. Частка російського капіталу в цихтовариствах постійно зростала.
Напочатку 1914 р. шість змішаних товариств, де переважав російський капітал,контролювали вже 52,5 відсотка основного капіталу чорної металургії. Увугільній промисловості також відбулося зростання частки неакціонованогокапіталу: у 1912 р. в загальному видобутку вугілля вона становила 26 відсотків.
Активнуучасть у фінансуванні вугільної промисловості брали російські банки. На 1912 р.російський капітал контролював майже 80 відсотків видобутку антрациту.Усе-такипровідна роль іноземного капіталу в розвитку гірничозаводської промисловостіПівдня безперечна. Іноземні інвестиції прискорювали темпи видобутку кам'яноговугілля та залізної руди. Особливо високими вони були в металургійнійпромисловості. Ступінь концентрації виробництва тут був значно вищим, ніж вінших регіонах країни.
Зарівнем концентрації промислового виробництва Україна на початку XX ст. займалаодне із провідних місць у світі. Найвища концентрація промислового виробництвазосереджувалась у великих промислових центрах Східної України та містах Півдня— Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаєві, Одесі.
Чисельністьвеликих підприємств, на яких працювало 1000 і більше осіб, невпинно зростала. З1879 по 1890 р. вона зросла на 25, з 1890 по 1902 р. — на 141,5 відсотка. Чисельністьсередніх підприємств (500—999 робітників) відповідно в ці роки зросла на 10 і97,2 відсотка, а дрібних (100—499 робітників) збільшилась на 15,5 і 54,3відсотка.
Внаслідокконцентрації промисловості утворюються великі монопольні об'єднання, які впершому десятилітті XX ст. займали панівне становище в економіці України.Нагадаємо, що монополія — це об'єднання підприємств однієї галузі з метоюведення конкурентної боротьби з іншими монополістичними об'єднаннями. В Україніоб'єднання підприємств почали виникати ще наприкінці XIX ст. У 1887 р. у Києвіутворилося об'єднання цукрозаводчиків. У 1902 р. підприємці створили синдикат«Продамет» — товариство для реалізації виробів металургійних заводів, ядромякого були підприємства Півдня Росії. «Продамет» давав 75 відсотків листовогозаліза Росії. Також діяли синдикати «Турбопродаж», «Продвагон». 60 відсотківвидобутку кам'яного вугілля Донбасу контролював синдикат «Продвугілля», що буворганізований у 1904 р.
Водночасз промисловими виникали великі банківські об'єднання.
Відбувавсяпроцес зрощування промислового капіталу з банківським, народжувався та міцнівфінансовий капітал. Зрощування банківського та промислового капіталу утворювалофінансову олігархію.
Напідставі зрощення фінансового та промислового капіталу створювалися банківськіоб'єднання, які фінансували будівництво промислових підприємств, виробництвопродукції та її реалізацію. Створювався замкнений цикл діяльності окремоїгалузі. Зокрема, цукрову промисловість України фінансували Російський торгово-промисловийі Азовсько-Донецький банки; з експортом хліба пов'язана діяльність Російськогодля зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донецького й Об'єднаного банків; вугільнупромисловість фінансували Азовсько-Донець¬кий, Російсько-Азіатський іМіжнародний банки; суднобудування в Миколаєві — Міжнародний іРосійсько-Азіатський банки. Магнати капіталу, серед яких були й українськіфінансисти Харитоненки.
2.Становище сільського господарства на початку XX ст.
Вєдиному економічному просторі України водночас із промисловим розвиткомспостерігалися зрушення в сільськогосподарському виробництві. Однак економічніпроцеси характеризувалися певними особливостями, специфікою форм і методівгосподарської діяльності.
Характеристика аграрного сектору:
1)збереження поміщицьких господарств. В Україні на початку XX ст.налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств, частина з яких перейшли накапіталістичні рейки завдяки застосуванню вільнонайманої праці, новітньоїтехніки й передових технологій. А решта змушені були продавати свої землі. Так,з 80-х рр. по 1905 р. дворяни Півдня України продали майже половину своїхволодінь. Попри кризу поміщицького господарства саме вони разом згосподарствами заможних селян давали основну частину зерна. Такі власники, якХаритоненко, Терещенко, Кочубей, створили у своїх маєтках сільськогосподарськікомплекси, до яких входили машинобудівні та переробні заводи.
2) важке становище селянських господарств( 44% селянських господарств були бідними й володіли не більше 5 десятин)
3) майнова диференціація селянства( відсоток безземельних і малоземельних селян в Україні сягнув 80 %.
4) посилення експлуатації народних мас — селянин сплачував викупні платежі, численні податки, виконував натуральніповинності. Існувала на селі так звана кругова порука, за якою за несплатуборгу одного селянина відповідала вся громада. Без згоди громади селяни не малиправо піти на заробітки. Серед селян побутувала традиція брати землю на 1-2роки, тому що була неспроможна оплатити більший термін. Все це вело до зростаннясоціальної напруженості на селі.
5) відбувається створення колективних господарств(кооперацій) у формі артілей, кас, крамниць з метою захисту середньогоселянства від розорення. Але кооперативний рух у Наддніпрянщині, на відміну відЗахідної України, був недостатньо поширений. Це було наслідком політикицарського уряду, який забороняв діяльність кооперативів. Він бачив у нихорганізації, навколо яких гуртувалися національні сили України. Ватажкикооперативного руху перебували під постійним наглядом поліції. Існуючі артілізакривалися, нові практично не відкривалися.
6)загострення проблеми аграрного перенаселення. Понад 50% селян України булинезаможними. В пошуках джерел існування вони відправлялися в міста або взагаліпокидали Україну. Ще наприкінці XIX ст. українське населення мігрувало наКавказ (1300 тис), до Поволжя (400 тис), на Далекий Схід (225 тис). Українцізаселяли територію Приморського та Амурського країв Далекого Сходу. Тутпереселенці отримували по 100 десятин кожен, будували собі селища,викорчовували ліси під земельні ділянки для хліборобства, осушували болота.
Усільському господарстві України відбувалася боротьба нових формкапіталістичного господарювання з феодалізмом, який, незважаючи на реформу 1861р., чинив опір і не здавав своїх панівних позицій. На початку XX ст. тутіснувало чимало поміщицьких латифундій, площі яких становили десятки тисячдесятин землі кожна. У 1905 р. 97 найбільшим латифундіям належало близько 2 млндесятин землі. У маєтках із земельною площею понад 500 десятин зосереджувалосямайже 9 млн десятин землі, тобто 20 відсотків місцевого земельного фонду.Усього напередодні революції 1905 р. в Україні налічувалося 32,5 тис.поміщицьких господарств. Маєтне дворянство, зосередивши в своїх руках величезніматеріальні цінності, залишалося впливовою силою в державі.
Водночасна межі століть чітко проглядався буржуазно-поміщицький шлях аграрнихперетворень. Незважаючи на всебічну підтримку царизму, дворянськеземлеволодіння невпинно скорочувалося. У 1906 р. дворянські маєтки в Україністановили тільки 45,5 відсотка приватних господарств. У сільському господарствіУкраїни співіснували дві системи: дрібноселянська й поміщицька, у тому числікапіталізоване сільськогосподарське виробництво. Земельна площа України булаприблизно порівну розділена між ними.
Загальназемельна площа України на початку століття становила 44,1 млн десятин. Із них уприватній власності перебувало 20,6 млн десятин, надільні землі становили 20,1,а казенні, удільні, церковні — 3,4 млн десятин.
Якрозподілялися ці землі між соціальними верствами суспільства? Приватні землі:10,8 млн десятин — дворянські, 5,6 млн — селянські, 4,1 млн десятин належалиіншим станам суспільства. Надільна земля була розподілена між більш як 3 млнселянських дворів, проте дуже нерівномірно: до 5 десятин на двір було уволодінні 44,2 відсотка селян, від 5 до 10 десятин — 39,4, понад 10 десятин —16,4 відсотка селян.
Порівнянодобре було забезпечене землею селянство Півдня України: малоземельних селян тутбуло 44 відсотки, середньо-земельних — 43, великоземельних селян — 13відсотків. Тут було менше залишків кріпосництва й найвищого ступеня досяглакапіталізація, широко використовувалися сільськогосподарські машини,агрокультура та вільнонаймана праця прийшлих робітників.
Розвитоккапіталізму в сільськогосподарському виробництві спостерігався й назахідноукраїнських землях. Відбувалося скорочення поміщицьких володінь, земліяких переходили до буржуазії та заможних селян. Здійснювалося обезземеленняселянства. Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків позаселом. Швидкими темпами зростала еміграція. Землю скуповувала заможна верхівкасела. У господарствах поміщиків і заможних селян упроваджувалися досягненняагрокультури, прогресивні зміни в структурі посівних площ. Унаслідокпроникнення капіталістичних відносин у сільське господарство посилюваласьдиференціація селянства. Впливовою силою стає заможна верхівка села, в якійцаризм вбачав свою опору.
Протерозвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався повільними темпами.Консервативні дворянські методи ведення господарства, відстала агрокультураістотно впливали на врожайність. На початку століття врожайність зерновихкультур в Україні була надзвичайно низькою. Середня врожайність на однудесятину становила: жита — 45 пудів, пшениці — 45—50, вівса — 46, гречки — 27пудів. Низькі врожаї постійно тримали селянина на межі голоду.
Висновки
За рівнем розвиткупровідних галузей промисловості, концентрації та монополізації капіталу Українана початку XXст.займала одне з перших місць у Російській імперії. Саме в Україні існувалиосновні монополістичні об'єднання, що визначали характер промисловогокапіталізму в Росії в цілому, глибину його суперечностей.
Монопольні об’єднання,зрощення банківського і промислового капіталу були реальністю для промисловогорозвитку України. За рівнем розвитку промисловості, концентрації імонополізації капіталу Україна посідала одне з перших місць у Російськійімперії.
Загальний стансільського господарства, існуюча система землеволодіння та землекористування,напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні зумовлювалинеобхідність запровадження невідкладних заходів їх розробку і впровадження вімперській Росії міг здійснити виключно центральний уряд.
Список літератури
1.Лановик Б. Лазарович М. Історія України: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес,2006. – 598 с.
2.Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX– XX ст. – К., 1996.
3.Історія України/ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Л., 1996.
4.Історія України: нове бачення: У 2-х т./ Під ред. В. Смолія. – К., 1995.
5.Мороз В. Україна в XX ст. – Т., 1992.