/>/>/>Зміст
Вступ
1. Проблема коректного оформленняпоняття «уяви», як спеціально наукового концепту
1.1 Поняття “уяви” улітературних джерелах
1.2 Загальна характеристикауяви
1.3 Проблема побудови поняття«уява»
2. Ціль, завдання й методидослідження
2.1 Об'єкт і предметдослідження
2.2 Мета й завданнядослідження
2.3 Методи дослідження
3. Категорія уяви. Лінгво-логістичнийаналіз психологічного концепту
3.1 Визнання поняття “уяви”
3.2 Порівняльний аналізродових та видових ознак понять уяви
3.3 Коректна побудова поняттяуяви
Висновки
Список використаної літератури
уявапсихологічний концепт
Вступ
Ціль даної роботи — вивчення концепту «уява» і його логіко-лінгвістичний аналіз.
Актуальність роботивизначається пильною увагою сучасної лінгвістики й логіки до специфіки даногопоняття. У лінгвістичних роботах останнього часу поняттявивчається з урахуванням співвідношення мови й мислення, способів вираження вмові немовневої дійсності, знань про світ, законів організації «язиковоїкартини миру», тезауруса окремої особистості.
Концептуальний аналіз — один із плідних напрямків лінгвістичного аналізу поняття. Вивчення поняттяздійснювалося з різних методологічних позицій. Увагу дослідників залучали питання«Що така уява?», «Як організоване поняття уяви», «Які особливості коректноговизначення поняття?» і т.д. Відповіді на багато питань ще не знайдені.
Розвиток психологіїпривело до переконання, що психологія входить у різні сфери людського життя йдіяльності, які можуть становити предмет різних наук. Всі різні його прояви абовсі ці сторони його багатоликої й різноманітної істоти підлягають цілкомсамостійному вивченню й розробці.
У результаті вивченнякожного з різних проявів уяви ми будемо, звичайно, щораз одержувати сукупністьвідомих відомостей, що говорять про те, що представляє із себе уява із цієїсторони його існування.
Ці відомості ми й можемовідповідно до правил формальної логіки зводити у визначення, тобто утворювати зних поняття. Адже поняття лише виражає в концентрованому виді те, що ми знаємопро предмет. Іншої функції воно не має й не здатно виконувати. Тому науковоправомірні не одне, а кілька понять уяви.
1. Проблема коректного оформленняпоняття «уяви», як спеціально наукового концепту1.1Поняття “уяви” у літературних джерелах
Образи,якими оперує людина, не обмежуються відтворенням безпосередньо сприйнятого.Перед людиною в образах може стати й те, чого він безпосередньо не сприймав, іте, чого взагалі не було, і навіть те, чого в такій саме конкретній формі вдійсності й бути не може. Таким чином, не всякий процес, що протікає в образах,може бути зрозумілий як процес відтворення. Властиво кожний образ є якоюсьмірою й відтворенням — хоча б і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим- і перетворенням дійсного. Ці дві тенденції відтворення й перетворення, данізавжди в деякій єдності, разом з тим у своїй протилежності розходяться один зодним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам'яті, то перетвореннястає основною характеристикою уяви. Уявляти — це перетворювати.
Істотидіючі, люди не тільки споглядають і пізнають, але й змінюють мир, перетворятьйого. Для того щоб перетворювати дійсність на практиці, потрібно вмітиперетворювати її й подумки. Цієї потреби й задовольняє уява. Уява нерозривнопов'язане з нашою здатністю змінювати мир, дієво перетворювати дійсність ітворити щось нове. Тому прав був А. М. Горький, коли говорив, що «саме вимиселі задум піднімають людини над твариною» — вимисел насамперед як задум.
Підуявою в самому широкому змісті слова іноді розуміють усякий процес, що протікаєв образах. У такому випадку пам'ять, що відтворює образи раніше сприйнятого,представляється «лише одним з видів уяві» (Ф. Кейра, А. Селлі, П.П. Блонський іін.). Виходячи із цього, приходять до розрізнення репродуктивної й творчої уявий ототожнюванню першого з пам'яттю.
Оскільки,з одного боку, уява завжди опирається якоюсь мірою ні минулий досвід, а зіншого боку — образне відтворення звичайно, як показане дослідження, якоюсьмірою перетворить відтворене, між уявою й образною пам'яттю безперечно існуєзв'язок. Але не менш безперечно й існування між ними розходжень. Якщо виходитиіз широкого розуміння уяви психічний процес, що як охоплює будь-який, вобразах, то саме тому, що цей термін включить у такому випадку й пам'ять,прийде, вносячись подвійність у терміни, позначити уяву в більше вузькому йспецифічному змісті слова в його відмінності від пам'яті. Тому доцільнішезберегти термін «уява» для позначення цього останнього специфічного процесу.Уява — це відліт від минулого досвіду, це перетворення даного й породження націй основі нових образів, що є й продуктами творчої діяльності людини йпрообразами для неї.
Основнавідмінність властиво уяви від образної пам'яті пов'язане з іншим відношенням додійсності. Образи пам'яті — це відтворення минулого досвіду. Функція пам'яті — зберегти в можливій недоторканності результати минулого досвіду, функція уяви — їх перетворити. Але й ця протилежність існує й здійснюється в конкретнійдіяльності людини лише як єдність протилежностей. У процесі розвитку зі зміноюуяви й процесів збереження й відтворення змінювалася і їхнє взаємне відношення.На ранніх щаблях розвитку, коли відношення відтвореного образа до минулого незізнається чітко як таке, свідома установка на точність відтворення, на йоговідповідність об'єктивної дійсності ще відсутній. Тому на цих ранніх щабляхвідтворення далеко не є копією відтвореного. Воно містить безліч помилок, зрушень,змін, трансформацій; відтворення ще чітко не відокремилося від уяви.
Усвою чергу уява, що завжди припускає деяку незалежність від безпосередньоданого, не відокремилося чітко від відтворення, поки ця незалежність якоюсьмірою не усвідомлена. Уява у власному змісті є лише тоді, коли плин образівперестає бути мимовільною зміною, як би перекручуванням образів-подань, стаючивільним оперуванням образами, не зв'язаним установкою на відтворення. У мірусходження до усе більше високих щаблів або форм уяви воно усе більше чіткодиференціюється від пам'яті.
Уяваможе, далі, передбачаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагаліне було. Так М.В. Водоп'янов або И.Д. Папанін могли у своїй уяві уявити собіполіт на Північний полюс і висадження на ньому тоді, коли це була тільки мрія,ще не здійснена й невідомо, чи здійсненна. Уява може, нарешті, зробити й такийвідліт від дійсності, що створює фантастичну картину, що яскраво відхиляєтьсявід дійсності. Але й у цьому випадку воно якоюсь мірою відображає цю дійсність.І уява тим плодотворніше й цінніше, ніж у більшій мері воно, перетворюючидійсність, відхиляючись від її, при цьому все-таки враховує її істотні стороний найбільш значимі риси. Таким чином, і в цій формі, що відхиляється віддійсності аж до фантастики, уява не пориває зовсім з дійсністю.
Уяване абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності. Націй основі розвивається потім певна здатність, у міру того як уява формується вякій-небудь конкретній творчій діяльності.
Уяваяк уявне перетворення дійсності в образній формі може бути тісно зв'язано,сказали ми, зі зміною дійсності, з її практичним, діючим перетворенням.Передбачаючи результати нашої діяльності, мрія, створювана уявою, стимулює дотого, щоб працювати над її втіленням у дійсності, щоб боротися за їїздійснення. Д.И. Писарєв писала: «Якби людина був зовсім позбавлений здатностімріяти… якби він не міг зрідка забігати вперед і споглядати уявою своїм уцільній і закінченій картині той самий утвір, що тільки що починає складатисяпід його руками, — тоді я рішуче не можу представити, яка спонукальна причиназмушувала б людини вживати й доводити до кінця великі й стомлюючі роботи вобласті мистецтва, науки й практичного життя...». Але зі стимулу до дії мрія уявиможе іноді перетворитися й у заступник дії, перероджуючись у ту порожнюмрійність, який деякі люди, як димовою завісою, затуляються від реального мируй необхідності його змінювати. Роль уяви і його характер істотно визначаютьсятим, що являють собою його продукти. Одні знаходять собі легеня ймалоплодотворне задоволення в скороминущих і дозвільних мріяннях, прикриваючисьзавісою своєї фантазії від реальної справи. Іншими, наділеними достатнімитворчими чинностями, перетворюють втілення своєї уяви в реальну справутворчості. Їхнього утвору вводять у реальний мир як би новий вимір. У створениххудожньою творчістю творах мистецтва люди споглядають перетворений, поглибленийобраз миру, що далеко виходить за обмежені рамки їх часто вузького особистогоіснування; у практичному житті вони ламають застарілі норми й реально змінюютьдійсність.
Уявавідіграє істотну роль у кожному творчому процесі. Його значення особливо великев художній творчості. Усякий художній твір, гідний цього імені, має ідейнийзміст, але на відміну від наукового трактату воно виражає його вконкретно-образній формі. Якщо художник змушений вивести ідею свого добутку вабстрактних формулах так, що ідейний зміст художнього твору виступає поряд зйого образами, не одержуючи адекватного й досить яскравого вираження усерединіїх, його добуток губить свою художність.
Не менш необхідна уява — вінших формах — у науковій творчості. Ще великий англійський хімік XVIII в. Дж. Прістлі,що відкрив кисень, затверджував, що дійсно великі відкриття, до яких «ніколи недодумався б розважливий повільний і боягузливий розум», здатні робити лишевчені, які «дають повний простір своїй уяві». Т. Рібо схильний був навітьзатверджувати, що якщо ми «підведемо підсумки кількості уяви, витраченій івтіленому, з одного боку — в області художньої творчості, а з іншого боку — утехнічних і механічних винаходах, то ми знайдемо, що другий значно більшепершого».
Роль уяви в науковійтворчості дуже високо розцінював і В. И. Ленін. Він писав: «… безглуздозаперечувати роль фантазії й у самій строгій науці». «Дарма думають, — зауважуєвін в іншім місці, — що вона потрібна тільки поетові. Це дурний забобон. Навітьу математику вона потрібна, навіть відкриття диференціального й інтегральноговирахувань неможливо було б без фантазії. Фантазія є якість найбільшоїцінності...».
«Філософська енциклопедія»визначає уяву, як психічну діяльність, що полягає в створенні подань і уявнихситуацій, ніколи в цілому безпосередньо що не сприймалися людиною в дійсності.
Малийенциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона дає наступне визначення. Уява, психологічна здатність до простого відтворення того, що вже булонами сприйняте, або до відтворення таких образів, які не представляють копіїякого-небудь колишнього сприйняття. Розрізняють уява відтворююче (пасивне,котре є не що інше, як відома форма пам'яті) і творче (активне, по будівельне,властиво фантазію), тобто здатність відтворювати образи в новій комбінації, уякій ми їх у дійсності не зустрічаємо. Розрізняють уяву інтелектуальну,сприятливу до пізнання навколишніх предметів, практична уява або винахідливістьі естетичністна або художність.
Словник «Суспільні науки»пише про уяву наступне. Уява — створення в процесі мислення нових образів наоснові минулих сприйняттів і наявних понять. Уява дозволяє реконструювати явищапо їхніх описах. Розрізняють уява, що відтворить, і творча уява, а також: — довільна уява, що проявляється при цілеспрямованому рішенні наукових, технічнихі художніх завдань; і — мимовільна уява, що проявляється в сновидіннях і вмедитативних образах.
Багато дослідниківвідзначають, що уява є процес створення нових образів у наочному плані. Цятенденція відносить уяву до форм почуттєвого матеріалу. Природу уяви становитьсинтез, єдність логічного й почуттєвого.
Уява, за словами словникаОжегова — це психічний процес, у якому відбиття дійсності відбувається вспецифічній формі — об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів,подань, ідей), створеного на основі образів сприйняттів, пам'яті, а також знаньпридбаних у процесі мовного спілкування. Коли мова йде про об'єктивно новий, томається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється всуспільстві. Коли ж мова йде про суб'єктивно новий, те це значить, що створенийпродукт має новизну тільки лише для самого творця, у той час як у суспільствівін уже відомий.
Уява — цеаналітико-синтетична діяльність, що здійснюється під напрямним впливом свідомопоставленої мети або почуттів, переживань, які володіють людиною в цей момент.Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, колинеобхідно відшукати нове рішення, тобто потрібно випереджальна практична діявідбиття, що відбувається в конкретно-образній формі, як результат оперуванняобразами.1.2Загальна характеристика уяви
Уява, фантазія, психічнадіяльність, що складається в створенні подань і уявних ситуацій, ніколи вцілому не сприймалися людиною в дійсності. Уява заснована на оперуванніконкретними почуттєвими образами або наочними моделями дійсності, але при цьомумає риси опосередкованого, узагальненого пізнання, що поєднують його ізпроцесом мислення. Характерний для уяви відхід від реальності дозволяєвизначити його як процес перетворюючого відбиття дійсності.
Уява є специфічно людськоюформою психічної діяльності, що виникла на основі практичного перетвореннядійсності. Розвиваючись разом з ускладненням процесу праці й суспільств,відносин, уява стає одним з основних елементів свідомості й діяльності людини.Головна функція уяви в людській свідомості складається в ідеальному поданнірезультату діяльності до того, як він буде досягнутий реально. Інша функціяуяви пов'язана з необхідним у процесі праці плануванням своїх дій. «Павукробить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будівлею своїх восковихосередків осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор віднайкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будуватиосередок з воску, він уже побудував її у своїй голові». У цьому випадкуособливо важко розмежувати діяльність уяви й мислення, але в реальній єдностівсіх психічних функцій суб'єкта уява зберігає свою специфіку: передбаченнятого, чого ще не існує — або в особистому досвіді даної людини, або в дійсностівзагалі. Із цим зв'язана здатність робити відкриття, знаходити нові шляхи,способи рішення виникаючих перед людиною завдань.
Здогад, інтуїція, щоведуть до відкриття, неможливі без уяви. Тому уява є компонентом створення нетільки образно-образно-насичених продуктів діяльності, але йабстрактно-понятійних.
«Співробітництво» логіки йуява можливо тому, що їхня протилежність не абсолютна. У мисленні постійновідбувається перекодування словесно-понятійних і наочно-образних логічнихструктур, причому останні нерідко несуть основне евристичне навантаження врішенні мислить, завдання. Саме ця обставина є однієї з поки не переборенихперешкод на шляху формалізації евристичних процесів і передачі їхній машині.
Розрізняють що відтворитьі творчу уяву. уява, Що Відтворить, полягає в створенні образів об'єктів, щораніше не сприймалися, відповідно до їх опису або умовним зображенням(кресленням, топографічною картою, літературним текстом і т.д.). Творча уяваскладається в самостійних створенні нових образів, втілюваних в оригінальніпродукти діяльності. Воно є одним із психологічних факторів наукових ітехнічного прогресу й найбільше опукло проявляється в мистецтв, творчості,перетворюючи в особливу форму пізнання й одночасно показу, «об'єктивації»життєвої реальності в її сутності. Особливий вид творчої уяви являє собою мрія — створення образів бажаного майбутнього, не втілюваних безпосередньо в ті абоінші продукти діяльності. Мрія може відігравати активізуючу роль у життііндивідуума й суспільства, якщо укладена в ній ідея веде до подальшихпрактичних перетворень.
Надзвичайно широкийдіапазон проявів уяви, що завжди виступають у єдності з інший сторонамипсихіки, обумовлює також різноманітні за своїм характером і складності розумовіприйоми перетворення наявних у людини подань і сприйняттів. Механізм цихперетворень у загальному виді зводиться до аналізу й синтезу вихідного«матеріалу» уявою. У простих випадках має місце комбінування різноріднихелементів («аглютинація» — склеювання), перебільшення або зменшення окремихсторін дійсності, об'єднання подібного в різному або роз'єднання реальноєдиного. У складних випадках творча уява потрібні широкі уявні узагальнення йзіставлення, що йдуть по лінії пошуків конкретних фактів, чорт, ситуацій,наочних моделей і мистецтв, конструкцій, що відбивають загальні ідеї йзакономірності, які потрібно виявити або відкрити (показ типового черезіндивідуальне в мистецтві, творчості, відкриття закону за допомогоюспостереження конкретних явищ або створення їхньої експериментальної моделі).
Діяльність уяви може матирізний ступінь довільності, від спонтанних дитячих фантазій до тривалихцілеспрямованих пошуків винахідника. До мимовільної діяльності уяви відносятьсновидіння, однак вони можуть детермінуватися заданої в стані пильнуванняметою; такі відомі приклади рішення наукових завдань у сні.
Уява розвивається впроцесі творчої діяльності під впливом суспільств, потреб. Передумовою високогорозвитку уяви є його виховання, починаючи з дитячого віку, через ігри,навчальні заняття, прилучення до мистецтва. Необхідним джерелом уяви єнагромадження різноманітного життєвого досвіду, придбання знань і формуванняпереконань.1.3Проблема побудови поняття «уява»
Історично навчання проконцепт сходить до П’єра Абеляра (1079-1142), що розглядав концепт як форму«схоплювання» змісту; як «збори понять, замкнутих у сприймаюче мовлення душі»;«зв'язування висловлень в одну точку зору на той або інший предмет привизначальній ролі розуму, що перетворить висловлення в думку, що горнеться,».Як основна ознака концепту Абеляр виділяла його конститурованістьіндивідуальною свідомістю, що лягло в підставу трактування концепту як граничносуб'єктивної форми схоплювання змісту.
Концепт — продуктпіднесеного духу, розуму, що здатний творчо відтворювати, або збирати(конципірувати), змісти як універсалії, що представляють собою зв'язок речей імовлень. Концепт містить у собі розум як свою частину. Концепт як, що висловлюємовлення, таким чином, не тотожне поняттю.
Концепт формуєтьсямовленням. Мовлення здійснюється в просторі душі. Змінюючи душу людини, щообмірковує річ, він при своєму оформленні в концепцію припускає іншого суб'єкта(слухача, читача), актуалізуючи змісти у відповідях на його питання, щонароджує диспут. Спрямованість до слухача завжди припускала одночаснуспрямованість до трансцендентного джерела мовлення — Богу. Пам'ять і уява — невідторжимі властивості концепту, спрямованого на розуміння тут і тепер, зодного боку, а з іншого боку — він є синтез трьох здатностей душі і як актпам'яті орієнтований у минуле, як акт уяви — у майбутнє, як акт судження — усьогодення.
Поняття як форма мисленнявідображає предмети і їхню сукупність в абстрактній, узагальненій формі напідставі їхніх істотних ознак. Поняття — одна з основних форм науковогопізнання. Формуючи поняття, наука відображає в них досліджувані нею предмети,явища, процеси. Відображаючи істотне, поняття не містять усього багатстваіндивідуальних ознак предмета й у цьому змісті вони бідніше форм почуттєвогопізнання — сприйняття й подання. Разом з тим, вони дозволяють глибше проникнутив дійсність, відобразити її з більшою повнотою, на що не здатно почуттєвепізнання.
Що б скласти поняття пропредмет, нудно зрівняти даний предмет з іншими предметами, знайти ознакиподібності й розходження. Логічний прийом, що встановлює подібність аборозходження предметів, називається порівнянням.
Виділення ознак пов'язанез розчленовуванням предмета на складові його частини, сторони, елементи. Уявнерозчленовування предмета на частині називається аналізом.
Виділення за допомогоюаналізу ознак дозволяє відрізнити істотні ознаки від несуттєвих. Це уявневиділення ознак, називається абстрагуванням.
Елементи, сторони, ознакипредмета, виділені за допомогою аналізу, повинні бути з'єднані в єдине ціле. Цедосягається за допомогою прийому, протилежного аналізу, — синтезу, щопредставляє собою уявне з'єднання частин предмета, розчленованого аналізом.
Ознаки досліджуванихпредметів поширюються на всі подібні предмети. Ця операція здійснюється шляхомузагальнення, за допомогою якого певні предмети на основі властивих їмоднакових властивостей поєднуються в групи однорідних предметів.
Таким чином, ми утворимоодну з основних форм мислення — поняття. Поняття нерозривно пов'язане зосновною язиковою одиницею — словом. Поняття виражається й закріплюється всловах і словосполученнях, без яких неможливо ні формування понять, ніоперування імені (це слова й словосполучення, що мають певний зміст іпозначають який-небудь предмет).
Змістом поняттяназивається сукупність істотних ознак предмета, що мислиться в даному понятті.Безліч предметів, що мислиться в понятті, називається обсягом поняття. Поняттяможе бути досить (якщо не вичерпно) повно охарактеризовано із двох сторін — збоку свого змісту (змісту) і з боку того, до яких предметів воно ставиться. Цідві сторони називаються відповідно інтенсіональною і екстенсіональною.
а) Інтенсіональністьпоняття.
Зміст поняття пояснюють,як правило, через ототожнення його або:
- с поняттям як таким (зміст поняття — це системаознак, на основі якої здійснене узагальнення й виділення предметів у понятті).
- зі значенням (сукупність істотних ознак предмета,мислимих у понятті, називається змістом поняття)
- з усім, що відомо про дане явище взагалі.
Виходить, що в деякомузмісті зміст поняття — це те, що нам відомо про речі, що відповідають цьомупоняттю. Ці трактування змісту поняття, укладають у собі деяку думку аботенденцію до неї, яку можна виразити так: зміст поняття — це інформація,необхідна для того, щоб утворити, сформулювати дане поняття й осмислити його. Аінформація ця — знання всякого роду, про ознаки відмітних, загальних, істотнихі всіх взагалі ознаках.
Існує подання про величинузмісту, тобто зміст одних понять може бути більше, ніж зміст інших понять. Алевизначення, що таке величина втримання поняття, очевидно, не існує. Найчастішепояснюють це так: поняття, наприклад, автомобіля більш змістовно, тобто більшепо змісту, чим поняття машини. Адже щоб сформулювати поняття автомобіля,потрібно використати поняття машини. Тоді як при визначенні машини поняттяавтомобіля використати немає необхідності. Порівнювати по величині можна лишепідпорядковуючі й підлегле поняття, але не інші.
Специфічним елементомзмісту поняття є коннотація, тобто ті етичні й естетичні відтінки, фарбування йасоціації, які ми вкладаємо в поняття, що приводять іноді до зміни йогословесної форми.
б) Екстенсіональністьпоняття.
Поняття завжди ставитьсядо якихось об'єктів поза ним, позначає якісь речі явища, предмети. Саме ті, якімають ознаки, узагальнені в понятті. Такі предмети становлять особливий клас.Клас предметів визначають як сукупність об'єктів, що мають один або кільказагальних характеристичних ознак, відбитих яким-небудь поняттям.
Щоб перейти до обсягупоняття, потрібно провести розходження між предметами реальними й абстрактними.Трапляється, що деякі ознаки й риси приписуються йому й помилково. Словом,предмет у своєму реальному бутті й предмет як об'єкт думки — це не те саме. Востанньому випадку ми маємо справу з особливим розумовим явищем, що називаютьабстрактним предметом.
Предмет, про яке відомотільки те, що він підходить під те або інше поняття, і більше нічого, є цілкомрозумове утворення й називається абстрактним предметом. Сукупність абстрактнихпредметів, що відповідають тому самому поняттю, становить його обсяг.
Поняття прийнято ділити нанаступні види:
a) Поняття одиничні йзагальні:
Залежно від того,мислиться в них один елемент або безліч елементів. Поняття, у якому мислитьсяодин елемент, називається одиничним. Поняття, у якому мислиться безлічелементів, називається загальним.
Загальні поняття можутьбути що реєструють і не реєструють. Що реєструють називаються поняття, у якихбезліч мислимих у ньому елементів піддається обліку, реєструється (у всякомуразі, у принципі).
Загальне поняття, щоставиться до невизначеного числа елементів, називається не реєструє. Безлічмислимих у них елементів не піддається обліку: у них мисляться всі люди,слідчі, укази минулого, сьогодення й майбутнього. Не поняття, що реєструють,мають нескінченний обсяг.
b) Поняття збірні й незбірні.
Поняття, у яких мислятьсяознаки деякої сукупності елементів, що становлять єдине ціле, називаютьсязбірними. Зміст збірного поняття не можна віднести до кожного окремогоелемента, що входить у його обсяг, воно ставиться до всієї сукупностіелементів. Збірні поняття можуть бути загальними й одиничними.
Поняття, у якому мислятьсяознаки, що ставляться до кожного його елемента, називається не збірним.
Якщо висловлення ставитьсядо кожного елемента класу, то таке вживання поняття буде розділовим; якщо жвисловлення ставиться до всіх елементів, узятим у єдності, і незастосовно докожного елемента окремо, то таке вживання поняття називається збірним.
c) Поняття конкретні йабстрактні.
У залежності тому, що вонивідображають: предмет (клас предметів) або його ознака (відношення міжпредметами).
Поняття, у якому мислитьсяпредмет або сукупність предметів як щось самостійно існуюче, називаєтьсяконкретним.
Поняття, у якому мислитьсяознака предмета або відношення між предметами, називається абстрактним.
Розходження між конкретнимий абстрактними поняттями засновано на розходженні між предметом, що мислитьсяяк ціле, і властивістю предмета, відверненим від останнього й окремо від ньогоне існуючим.
Абстрактні поняттяутворяться в результаті відволікання, абстрагування певної ознаки предмета; ціознаки мисляться як самостійні об'єкти думки.
Не слід змішуватиконкретні поняття з одиничними, а абстрактні із загальними. Загальні поняттяможуть бути й конкретними, і абстрактними.
d) Поняття позитивні йнегативні.
Залежно від того, чистановлять їхній зміст властивості, властивому предмету, або властивості,відсутні в нього.
Поняття, зміст якихстановлять властивості, властивому предмету, називаються позитивними. Поняття,у змісті яких указується на відсутність у предмета певних властивостей,називаються негативними.
e) Поняття безвідносні йспіввідносні.
Залежно від того, чимисляться в них предмети, що існують роздільно або у відношенні з іншимипредметами.
Поняття, що відображаютьпредмети, що існують роздільно й мисляться поза їхнім відношенням до іншихпредметів, називаються безвідносними.
Співвідносні поняттямістять ознаки, що вказують на відношення одного поняття до іншого поняття.
Визначити, до якого видуставиться те або інше поняття, виходить, дати йому логічну характеристику.Логічна характеристика понять допомагає уточнити їхній зміст і обсяг, виробляєнавички більше точного вживання понять у процесі міркування.
Концепт відіграє рольпосередника між культурою й людиною, реалізуючись у мові, що є середовищем, уякій відбувається понятійна репрезентація концептів, таких, наприклад, як«буття», «реальність», «свідомість», «знання», «розум», «віра», «досвід»,«річ», «дійсність», «діяльність» і т.п. При розгляді мови як середовищарепрезентації змістів, доречно буде скорегувати твердження Ю.С. Степанова«концепт — зміст слова» твердженням: концепт — зміст, втілений у словісуб'єктом цього слова на основі існуючих комплексів подань про способи втіленняцього змісту.
Е.С. Кубрякова у своєму«Короткому словнику когнітивних термінів» затверджує, що концепт містить у собіне тільки подання концептоносія про об'єктивне положення речей у світі, але й«відомості про уявлювані мири й можливе положення справ у цих мирах». Концептдозволяє зберігати знання про світ, це як би «спресовані» подання суб'єкта продійсність.
2. Ціль, завдання й методи дослідження2.1Об'єкт і предмет дослідження
Об'єктом нашогодослідження є поняття «уява» як концепт. Уява — не дійсність, але воно не можебез дійсності, тому що саме елементи дійсності є для нього живильнимсередовищем. Уява породжує задум, тобто подання про майбутній утвір. І колилюдина приступає до будь-якої роботи, він «бачить» мета своєї діяльності, їїрезультат.
У літературі є самі різнівизначення уяви. Історично навчання про концепт сходить до П’єра Абеляра. Під уявою в самому широкому змісті слова інодірозуміють усякий процес, що протікає в образах. (Ф. Кейра, А. Селлі, П.П.Блонський і ін.). Аналіз уяви був зроблений П.А. Каюровим.Також використовувалися деякі значимі концепції й висновки, що ставляться доблизьких феноменів, зроблені в рамках: структуралізму й семіотики (М. Фуко, Г. Шпет,Ю.М. Лотман, Ю.Л. Линянов, Ц. Тодоров, Н. Фрай, У. Еко), екзистенціалізму (Ж.П.Сартр, А.Камю, А. Кожев, Ж. Батай, Л. Тичин), післяструктуралізму йпостмодернізму (Ж. Дерріда, Ж. Делез, Р. Барт, Ю. Кристєва, Ж. Бодрійяр,Р.Рорті, Б. Кассен, В. Руднєв, Г. Шозловськи), психоаналізу (Ж. Лакан, 3. Фрейд,С. Жижек). Серед авторів, що досліджували уяву й близькі питання є значиміроботи Т. Ацорно, В.В. Бьчкова, Н.Б. Маньковської, В.М. Діанової, Л.А. Закса,Ф. Лаку-Лабарта, В.Г. Арсланова, М.А. Лівшиця, Л.Г. Юлдашева, В.Н. Ждана, Н.А. Корміна,З.А. Лішаєва, А.Ю. Нестерова, Э. Ауербаха, А. Шенле, Ж. Женетта, М. Ріффаттера.Г.К. Косікова, А.В. Міхайлова, Н.Н. Смирнової. Проблеми уяви у вітчизнянійлітературі досліджували також Я.Л. Голосовкер, К.Х. Бородай, М.С. Каган, Ю.М. Романенко,А.А. Басова.
Предметом нашогодослідження є особливості побудови визначення поняття «уяви». Для визначенняпоняття використовують ознаки (істотні й несуттєві) У поняття відбиваютьсятільки істотні ознаки (кожний з яких необхідний, а всі разом — достатні дляхарактеристики даного поняття). Визначення — логічна операція, що розкриваєзміст поняття або встановлює значення терміна. Структура — обумовлене поняття(дфд) і визначальне поняття (дфн). Реальне визначення — коли визначаєтьсяпоняття. Номінальне — визначається термін, що позначає поняття, за допомогоюномінальних визначень уводяться нові терміни, уводяться знаки, що позначаютьтерміни. Явні визначення — це коли дано дфд і дфн і між ними встановлюєтьсявідношення рівності «уява — це психічний процес». Родова ознака вказуєна те коло предметів, із числа яких треба виділити обумовлений процес. Генетичневизначення — визначення процесу шляхом вказівки на спосіб, яким утворитьсятільки даний процес і ніякий інший «у якому відбиття дійсностівідбувається в специфічній формі – об'єктивно або суб'єктивно нового (у виглядіобразів, подань, ідей), створеного на основі образів сприйняття, пам'яті, атакож знань придбаних у процесі мовного спілкування». Неявні визначення — намісце дфн підставляється контекст або набір аксіом. Уява — це психічний процес,аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється під напрямним впливом свідомопоставленої мети або почуттів, переживань, які володіють людиною в цей момент.Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, колинеобхідно відшукати нове рішення, тобто потрібно випереджальна практична діявідбиття, що відбувається в конкретно-образній формі, як результат оперуванняобразами. Загальний висновок можна зробити про те, що уява — це психічнийпроцес, у якому відбиття дійсності відбувається в специфічній формі — об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, подань, ідей), створеногона основі образів сприйняття, пам'яті, а також знань придбаних у процесімовного спілкування.
2.2Мета й завдання дослідження
Метою нашого дослідження євиявити проблемні ознаки визнання поняття уяви.
Завдання дослідженнянаступні:
1. Здійснити порівняльнийаналіз родових ознак визначень поняття уяви.
2. Здійснити порівняльнийаналіз видових ознак понять уяви.
3. Здійснити спробукоректної побудови поняття уяви.2.3Методи дослідження
У нашому дослідженні мивикористали наступні методи проведення досліджень:
1. Аналіз літературнихджерел.
2.Порівняльно-порівняльний аналіз по родовидової схемі.
Продуктивність іуспішність логічної процедури прямо пов'язана з тими вимогами, які до неїпред'являються. Правила визначень підрозділяють на три групи: літературні,фактичні й логічні. Під літературними правилами мається на увазі те, щовизначення повинне бути як можна більше ясним, повинне уникати фігуральних іметафоричних виражень. Інакше кажучи, зміст термінів, використовуваних увизначенні, повинен бути досить ясним для адресата.
До фактичних вимог можнавіднести те, що кваліфікація обумовленого (дефінієндума) повинна відбуватисяточно по істотних ознаках, а уточнення, пояснення вже уведеного терміна в деякумову повинне здійснюватися через терміни, поняття, значення яких уже відомі,більше ясні й зрозумілі, чим значення поняття, що уточнює.
До логічних вимогвіднесемо наступні:
1. Вимога взаємозаменімості(«розмірності). Це значить, що в явних визначеннях обумовлене й визначальнеповинні бути замінні один на одного в будь-яких стандартних контекстах(стосовно номінальних визначень). У реальних визначеннях мова йде продомірності, рівнооб’ємності обумовленого й визначального.
2. Правило заборонипорочного кола, що свідчить про те, що дефінієндум і інші вираження, певні задопомогою цього терміна, не повинні зустрічатися в дефінієнсі, тобтовизначальне у свою чергу не повинне характеризуватися через обумовлене.Визначення не повинне бути негативним: у визначальному повинне вказуватися наякісь позитивні ознаки, а не на їхню відсутність, як, скажемо, у вираженні:«Кит — не риба».
4. Правило некреативності,що вимагає, щоб визначення не створювало обумовлений предмет. Звичайно, можнаспробувати дати визначення поняттю «сніжна людина», але це не буде означати, щосніжна людина існує.
Порушення вимог, якправило, приводить до логічних помилок. В інших книгах, наприклад,зустрічається визначення логіки як науки про правильне мислення і його закони.При цьому правильне мислення визначається як мислення за законами логіки.Порушення правила домірності веде до того, що визначення може бути занадтовузьким або занадто широким. У занадто вузькому визначенні обсяг визначальноговже обсягу обумовленого, наприклад: «Людина — це істота з довгими ногами,блакитними очами й чорними волоссями, здатне до членороздільного мовлення».
3. Категорія уяви. Лінгво-логістичнийаналіз психологічного концепту3.1Визнання поняття “уяви”
Уява — психічний процесстворення образа предмета, ситуації шляхом перебудови наявних подань.
Визначення поняття (абодефініція) є логічна операція, що розкриває зміст поняття або встановлюєзначення терміна. За допомогою визначення понять ми можемо розкривати змістпоняття й тим самим відрізняти мислимі в ньому предмети від інших предметів.
У явному визначенніпоняття, зміст якого треба розкрити, називається обумовленим, а те поняття, за допомогоюякого воно визначається, називається визначальної. Явне визначення встановлюєміж ними відношення рівності їхніх обсягів, тобто відношення еквівалентності. Унеявному визначенні місце визначального поняття займають контекст, набір аксіомабо опис способу побудови обумовленого об'єкта. Визначення буде реальним, якщов ньому перераховуються істотні ознаки предметів, мислимих у понятті. Якщовизначається термін, що позначає предмет, то визначення буде номінальним.Вищенаведене визначення уяви реальне певне. За допомогою номінальних визначеньуводяться також нові терміни, короткі імена замість більше складних описівпредметів. Найбільш важливим серед реальних визначень є визначення черезнайближчий рід і видову відмінність. Суть цього визначення в тім, що спочаткувстановлюється родова ознака, властивий мислимому в понятті предмету, а потімуказується його специфічна, видова ознака (або кілька таких ознак).
1. Уява — не дійсність, але воно не може бездійсності, тому що саме елементи дійсності є для нього живильним середовищем.(Т. Рибо. Психология воображения. – М., 1967. – с.66).
2. Уява породжує «образ» того, що лише буде створено впроцесі творчої роботи (Кудрявцев В.Т. Воображение ребёнка: природа иразвитие.//Психологический журнал. –М.: Наука/Интерпериодика, 2001, №5.-с.57-68).
3. Уява пов'язане з нашою здатністю, і необхідністютворити нове» (Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.: В 2-х т. Т.1.–М.: 1989).
4. Уява — це відліт від минулого досвіду, перетворенняйого (Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.: В 2-х т. Т.1. – М.:1989).
5. Уява — це перетворення даного, здійснюване вобразній формі (Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.: В 2-х т. Т.1.– М.: 1989).
6. Уява — психічна діяльність, що полягає в створенніподань і уявних ситуацій, ніколи в цілому безпосередньо що не сприймалисялюдиною в дійсності (Філософська енциклопедія. – М., 1989).
7. Уява — психологічна здатність до простоговідтворення того, що вже було нами сприйняте, або до відтворення таких образів,які не представляють копії якого-небудь колишнього сприйняття (Малий енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона.– М., 1985).
8. Уява — створення в процесі мислення нових образівна основі минулих сприйняттів і наявних понять (Словник «Суспільні науки». –К., 1992).
9. Уява — це психічний процес, у якому відбиттядійсності відбувається в специфічній формі — об'єктивно або суб'єктивно нового(у вигляді образів, подань, ідей), створеного на основі образів сприйняттів,пам'яті, а також знань придбаних у процесі мовного спілкування (С.И Ожегов.Словар руського язика. – М., 1987).
10. Уява — це аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється піднапрямним впливом свідомо поставленої мети або почуттів, переживань, яківолодіють людиною в цей момент (Полуянов Ю.А. Воображение и способности.–М.: Знание, 1982.- 96с.). 3.2Порівняльний аналіз родових та видових ознак понять уяви
Ознака, що є загальним длякласу предметів, із числа яких виділяється їхній підклас, мислимий вобумовленому понятті, називається родовою ознакою, а сам цей клас — родом. Унаведених прикладах родовим є поняття “процес”, “психологічний”, “творчадіяльність”. Ознаки, за допомогою яких обумовлений підклас предметіввиділяється із класу предметів, що відповідають родовому поняттю, називаютьсявидовою відмінністю. При визначенні поняття можуть бути зазначені один абокілька видових ознак. Різновидом визначення через рід і видову відмінність єгенетичне визначення. Генетичним називається визначення, у якому вказуєтьсяспосіб, яким утвориться тільки даний предмет, і шкалої іншої (це його видовавідмінність). Ще одним різновидом родовидового визначення є операційневизначення, у якому мислимі в ньому предмети виділяються за допомогою вказівкитих або інших операцій, виконання яких дає можливість відрізняти ці предметивід інших. Правила явного визначення. Помилки, можливі у визначенні
1. Визначення повинне бутирозмірним, тобто обсяг визначального поняття повинен бути дорівнює обсягуобумовленого поняття.
Це правило частопорушується, у результаті чого виникають логічні помилки у визначенні. Типи цихлогічних помилок:
а) широке визначення, щоколи визначає поняття по обсязі ширше, ніж обумовлене поняття.
б) вузьке визначення, щоколи визначає поняття по обсязі вужче, ніж обумовлене поняття.
в) Визначення в одномувідношенні широке, в іншому — вузьке.
2. Визначення не повиннемістити кола. Коло виникає тоді, коли обумовлене поняття й визначальне поняттявизначаються одне через інше.
3. Визначення повинне бутичітким, ясним. Це правило означає, що зміст і обсяг понять, що входять увизначення, повинен бути ясним і певним. Визначення понять повинні бутивільними від двозначності; не допускається підміна їхніми метафорами,порівняннями й т.д. 3.3Коректна побудова поняття уяви
Отже, у концепті мивиділили два основних компоненти: загальномовний і індивідуальний. Предметомнашого інтересу в даній роботі є концепт «уява». Для Д.С.Лихачова дорогесудження про те, що концепт являє собою зіткнення язикового словникового значенняй емпірії. В індивідуальній мовній практиці словникове значення знаходить новікомпоненти значення, які можуть бути як латентними в самім слові, так ііндивідуальними. Так, наприклад, «Філософська енциклопедія» визначає уяву, якпсихічну діяльність, що полягає в створенні подань і уявних ситуацій, ніколи вцілому безпосередньо що не сприймалися людиною в дійсності. С.Л. Рубінштейн,пише: «Уява — це відліт від минулого досвіду, перетворення його. Уява — цеперетворення даного, здійснюване в образній формі».
Концептоносій вноситьіндивідуальні змісти, певні власним досвідом (підкресленість елементівсловникового значення: «психічна діяльність», «відліт від минулого досвіду»).Причому приклад тексту С.Л. Рубінштейна дозволяє зрозуміти розширювальне тлумаченнядосвіду: досвід є всі враження й всі впливи, випробувані автором.
Пообсязі поняття бувають одиничні (одноелементний клас «великий російськийписьменник А.Н. Островський»), загальні (число елементів більше 1 «автомобіль,держава»), універсальні (обсяг яких дорівнює універсальному класу«натуральні числа»), порожні або з 0-вим обсягом (обсяг цих понять — порожня безліч «Бог, дід Мороз і т.п. „).
Позмісту поняття бувають конкретні (у цих поняттях мається на увазі який-небудьпредмет цілком “будинок, свідок»), абстрактні (у них мислиться нецілий предмет, а який-небудь із його ознак, узятий окремо від предмета «білизна,чесність»), відносними (існування одного предмета неможливо без існуванняіншого «учитель-учитель-учень-вчитель, діти-батьки»), безвідносні(предмети, що існують самостійно «будинок, людина»), позитивні(характеризують наявність в предметі якої-небудь якості або відносини«грамотна людина, що відстає учень»), негативні (означають те, щозазначена якість відсутнє в предметі «ненормальна людина»), збірні (колигрупа однорідних предметів мислиться як єдине ціле «полк, зграя»),незбірні (можна віднести до кожного предмета даного класу «будинок,ріка»).
Отже, ми може укласти, щоконцепт «уява» — категорія, апелююча до діалектики системної й індивідуальної,універсального й частки.
На підставі вивченихвизначень поняття «уява» можна зробити висновок. Жодне із цих понять не можепретендувати на безроздільне панування в науці. Щораз, коли робляться спробизатвердити таке панування того або іншого поняття, виявляються його слабкі йсильні сторони.
Єдино правильне науковерішення цього питання, приголосне з навчанням сучасної логіки про утворенняпонять, полягає в тім, що всяке строго науково побудоване поняття понеобхідності обмежено. Ще Кант особливо наполегливо вказував на те, що зпоняття не можна витягти більше, ніж у нього вкладено. А в поняття може бутивкладено тільки те, що полягає в родовій ознаці й у видовій його відмінності.Тому якщо ми візьмемо для визначення поняття уяви родова ознака з областіпсихіки, те, залишаючись логічно послідовними, ми й будемо мати справу тількиіз психічними переживаннями; так само точно, якщо ми візьмемо родову ознаку ізпсихологічних явищ, оскільки вони втілилися в міжособистісних відносинах, то мий будемо мати справу з уявою, як психологічним явищем; далі, якщо ми візьмемородову ознаку уяви з області чисто психологічних процесах, то ми й будемо матисправу із психологічними явищами. Взагалі аналогічний результат ми будемоодержувати із усяким поняттям спорідненим з уявою, логічно правильно утвореним,тобто точно відмежованою своєю родовою ознакою й видовою відмінністю.
Це навчання про утворенняпонять, що розвиває новітньою логікою, засновано на даних, що доставляютьсучасними науками. Природничі науки не знають всеосяжних і єдиних понять дляскладних конкретних явищ і оперують із множинністю понять для кожного окремогоявища. Звичайно, більшість цих понять звичайно не формулюється і їм ненадається виду закінченого логічного визначення.
Л.С. Виготский відзначає,що «Уява не повторює в тих же сполученнях і в тих же формах окремих вражень,які накопичені колись, а будує якісь нові ряди з колись накопичених вражень.Інакше кажучи, приношення нового в самий плин наших вражень і зміна цих враженьтак, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, що раніше не існувавобраз, становить, як відомо саму основу тієї діяльності, що ми називаємоуявою».
Цим шляхом, однак, вінодержав таке широке поняття, що об'єктом його виявилася не сама уява, астворення неіснуючого й прагнучого до розвитку. Разом з тим, як ми бачили вище,виявилася нездатність цього поняття охопити щиру сутність об'єктивної уяви,тому що останнє не вміщається в сфері психологічних переживань. Не підлягаєтому сумніву, що психічна природа уяви повинна бути додатково досліджена.
Висновки
Поряд із множинністюнаукових понять уяви не підлягає сумніву, що уява як психічне явище єдине. Уяває специфічно людською формою психічної діяльності, що виникла на основіпрактичного перетворення дійсності. Розвиваючись разом з ускладненням процесупраці й суспільств, відносин, уява стає одним з основних елементів свідомості йдіяльності людини.
Людська психікадосліджується давно — з різних наукових і гуманітарних позицій; але найбільшоюмірою це вірно стосовно до уяви, оскільки тут найважливішу проблему йнайважливішу перешкоду для культурно-естетичної інтеграції й оцінки представляєсаму мову опису даної сфери й, відповідно, сама наша здатність дану сферуосмислити.
Очевидно, що уява цілкомзаконно може стати об'єктом різноманітних вишукувань в областях: біології ймедицини, де проводяться істотні фундаментальні дослідження; у психології йсексології, де досліджуються сильні емоційні реакції, особливо ефективністьуяви в якості «пускового механізму» пам'яті, а також фактор уяви всексуальному потязі й при виборі партнера.
Ця проблема, у свою чергу,відсилає нас до антропологічних досліджень, у яких нюху також перебуває місце йу які можуть бути розглянуті різні системи класифікації й оцінки фантазій.Далі, існує масова культура, що останнім часом настільки сильно займає уяву,фантазія, дизайн, новизна, стиль і мода. Але крім усього цього є й лінгвістика,де гостро коштує питання про лексикон, тобто про словесне кодування розвитку уяви,про горезвісну недостатність термінології.
Список використаної літератури
1. Ракитов А.И. Курс лекций по логике науки. М., 1971.
2. ЗотовА.Ф. Структура научного мышления. М.,1973.
3. Логико-гносеологиечкиеисследования категориальной структуры мышления. Киев., 1980.
4. Логическийсловарь-справочник под ред. Кондакова Н.И., М., Наука, 1976, с.720.
5. Войшвілло Е.К., Дегтярьов М.Г. Логіка. М., ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001.- 528 с.
6. Курбатов В.І. Логіка. Ростов-на-Дону, Фенікс, 2001. – 512 с.
7. Беркилит М., Петровский А. Фантазия и реальность. – М.: Политиздат,1968.
8. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте. Собр. соч.в 6 т. – Т. 2, М, 1982.
9. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. – М., 1979.
10. Коршунова Л.С., Пружинин Б.Н. Воображение и рациональность. Опытметодологического анализа познавательной функции воображения. – М., 1989.
11. Натадзе Р.Г. Воображение как фактор поведения. Эксперимен-тальныеисследования. – Тбилиси, 1972.
12. Никифорова О.И. Исследования по психологии художественного творчества. –М., 1972.
13. Познавательные процессы и способности в обучении. – М., 1990.
14. Розет И.М. Психология фантазии. Экспериментально-теорети-ческоеисследование внутренних закономерностей продуктивной умственной деятельности. –Минск, 1977.
Размещено на www.