Еволюція грошей

ЗМІСТ
 
Вступ
Розділ 1. Сутність і види грошей
1.1 Грощі як загальний вартісний еквівалент
1.2 Грощі технічний інструментарій обміну товаром
1.3 Натуральні гроші
1.4 Символічні гроші
Розділ 2. Еволюція грошей
2.1 Купоно-карбованець
2.2 Історія нової гривні
2.3 Види захисту гривні
Розділ 3. Функції грошей
3.1 Гроші як міра вартості
3.2 Гроші як засіб обігу
3.3 Гроші як засіб накопичення
3.4 Гроші як засіб платежу
3.5 Світові гроші
Висновки
Список літератури

ВСТУП
Гроші — це невід'ємна і істотна частина фінансової системи кожної країни. Чиназиваються вони доларами, рублями, фунтами або франками, гроші служать засобомоплати, засобом збереження вартості і одиницею рахунку у всіх, окрім самихпочаткових економічних системах.
В цій роботі ми простежуємо найцікавішу і значущу тему «Єства, видів іролі грошей в сучасній економіці». Оскільки єство грошей неможливо розглянути без функційгрошей, то ми безпосередньо зачіпаємо і цю сторону питання. В даний час темагрошей є найактуальнішою в нашому житті, оскільки без наявності грошей жодналюдина не зможе прожити в цьому світі. До того ж вона доводиться дуже значущійі безпосередній для майбутніх економістів, оскільки економічна теоріяпобудована на основі грошей.
Ця тема є і сучасної в нашому житті, оскільки постійно економічна системапоповнюється все новими видами грошей, які прості в обігу і якоюсь міроюполегшують життя людини, роблячи його самим зробленим в житті. Без наявності грошей жодна людинапрожити не зможе.
Метаданої роботи: виявити значення грошей в сучасній економіці. Для досягненняпоставленої мети необхідно сформулювати наступні задачі, які необхідно вирішитив даному курсовому дослідженні:
-вивчититеоретичні аспекти єства грошей;
-взнати, в чомуполягають функції грошей;
-показатиособливості зміни і вдосконалення видів грошей;
-розкрити рольгрошей в сучасній економіці.
Предметомданої роботи є самі гроші, на що ми концентруємо свою особливу увагу. Миспираємося при дослідженні даної теми, як на теоретичні матеріали професійнихекономістів, так і прагнемо висловити свою власну думку на що цікавить настему. Без вивчення даних теоретичних аспектів цієї роботи жодна людина якпрофесійний економіст відбутися не зможе, оскільки ця тема є однією знайважливіших і значущих при вивченні економіки.

РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ІВИДИ ГРОШЕЙ
Складність грошей як об'єкта теоретичного пізнання і водночас предметавивчення, різнобічний характер їх системної побудови передбачають багаторівневуструктуру підходів до визначення якісної сутності та функціональнихвластивостей цього економічного феномену. Мається на увазі, що для виявлення неформальних, а реальних причинио-наслідкових зв'язків, котрі зумовлюють природута об'єктивні основи саморозвитку грошових відносин, потрібне їх розмежуванняна логічно відособлені структури і площини аналізу, на кожній з якихрозглядаються специфічні завдання процесу пізнання. Йдеться про характеристикугрошей, по-перше, на рівні визначеності їхньої суті, по-друге, на рівні, щозабезпечує пізнання змісту і форм функціонування грошей, і, по-третє, на рівні,що розкриває емпіричні закономірності розвитку конкретно-історичнихфункціональних грошових форм і специфіку їх реалізації.
Необхідність такого розмежування визначається тим, що на кожній іззазначених площин об'єкт вивчення характеризується специфічними ознаками, що їхаж ніяк не можна змішувати. Визначити якісну суть грошей — означає вияснитипричини та генетичну основу їх виникнення, виявити ознаки, що мають стійкийхарактер, пізнати внутрішню структуру і протиріччя, які визначають об'єктивну логікуі закони їх саморозвитку.
Інша мета ставиться при вивченні функцій грошей. Зрозуміти призначенняфункцій — значить з'ясувати найперше механізм їхньої взаємодії з усімкомплексом товарно-грошових відносин, встановити характер зовнішніх зв'язківвласне грошових відносин із системою виробництва, обігу, розподілу і споживаннятоварів.
Якщо суть грошей пізнається сама в собі, то функції не мають окремішньоїоснови; вони позбавлені осібних рис і чинні лише як моменти цілісного комплексугрошових відносин.
Отже, розмежування теоретичних площин аналізу системи грошових відносин,на одній з яких пізнається їхня внутрішня природа, якісна визначеність, а наіншій — функціональна специфіка, має досить вагому аргументо-ваність.
Водночас, розглядаючи структурну побудову системи грошових відносин якпредмета вивчення, слід враховувати і особливості її конкретно-історичногорозвитку, пов'язані з застосуванням грошей з метою виконання відособленихфункцій. Лише на ранніх етапах товарного виробництва вся багатоманітність функційконцентрувалася в обігу однієї грошової структури — золота як монетарноготовару. Можливість виникнення різноманітних форм закладена в самій суті грошей,природі їх функцій. Функціональні форми — похідні від грошових срункцій є їхлогічним продовженням. А втім, вони мають і відносну самостійність,розвиваються за власними об'єктивними законами та правовими нормами. Тому вметодологічному плані змішувати процес вивчення функцій грошей та обіг окремихфункціональних форм також неприпустимо. Цим зумовлюється виділення ще одного — третього рівня пізнання, де гроші розглядаються в їхній безпосереднійреальності.
Вказані площини теоретичного аналізу у своїй сукупності складають логічнуструктуру теорії грошових відносин як об'єкта вивчення. Послідовний аналізгенетичних зв'язків, що формуються на кожній площині, дає можливість усвідомитипередусім специфіку співвідношення абстрактного й конкретного і водночаслогічного й історичного в теорії грошей, без чого неможливо пізнати глибиннусуть явищ, що в процесі вивчення курсу мають бути всебічно обмірковані.
Та перше ніж перейти до аналізу фундаментальних теоретичних положень, щохарактеризують суть і функції грошей, розглянемо найзагальніші аспекти їхвиникнення та історичної еволюції. Спираючись на цей матеріал, ми зможемоглибше збагнути і основні теоретичні визначення даної теми.
Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їхрозвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існуєбагато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно ускладнюєрозвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин. «Неясність з приводупоняття й природи грошей, — писав стосовно цього на початку 1970-х рр. у своїйкнизі відомий американський економіст П.Девід-сон, — є лихом економічноїпрофесії»1. Однак, попри своєрідний бум у розвитку теорії грошей, щостався в останні десятиріччя, ситуація практично не змінилася. І в наші дні,пише американський економіст Л.Гарріс у своїй фундаментальній праці,присвяченій спеціальному дослідженню зазначеної проблеми, «грошова теорія неможе розглядатися як цілісна і загальноприйнята концепція, у ній лишається щебагато суперечливого».
З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі,визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного питання.Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціональногозастосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого підходу стала відомаформула, запропонована ще в минулому столітті американським економістомФ.Во-кером: «Гроші — це те, що вони виконують». Прикладом такого підходу можебути характеристика суті грошей, вміщена в підручнику «Економікс», авторомякого є американські економісти К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю. На запитання «що такегроші?» автори підручника дають таку відповідь: «Гроші є тим, що вони роблять.Все те, що виконує функції грошей, є грішми».
Аналогічне визначення специфіки грошей знаходимо і в навчальному виданні.«Гроші, — зазначається в цьому підручнику, — можуть мати лише функціональневизначення. їхня — специфіка може бути з'ясованою лише на основі окресленняхарактеру їх використання. На запитання «що таке гроші?» простіше датипояснення з приводу того, «як використовуються гроші». А далі — така дефініція:«Все, що виконує грошові функції, є грішми».
Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення зміступитання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на сутоприкладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, щохарактеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому їхцілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себечерез грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті.
Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно попервах визначитиметодологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти наукововмотивоване вирішення поставленої проблеми.
Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі її розвитку,вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартіснихвідносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умовисуспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну,розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і вцьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основисуспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, яквона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки,завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів,виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання. Цестосується структури дослідження всієї сукупності економічних зв'язків, у т.ч.й теоретичного аналізу грошей, які за своєю суттю найбільш тісно пов'язані ззазначеною категорією, будучи безпосередньою формою її реалізації.
1.1 Гроші як загальний вартісний еквівалент
Як відомо із загальної економічної теорії, виникнення грошей пов'язане зрозвитком протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару. На ранніх етапахтоварного обміну, коли зазначене протиріччя знаходилось ще в ембріональномустані, вартість товару не
Маємо взяти до уваги і те, що в процесі розвитку товарного виробництваістотна характеристика категорії «вартість» як підґрунтя грошових відносин, задопомогою якого гроші виражають свою якісну визначеність, наповнюється новимзмістом. Як виробниче відношення вартість характеризується властивістюісторизму — тобто спроможністю пристосовуватися до конкретно визначених умов виробництвата обігу товарів, що постійно змінюються, вдосконалюються.
Дотично до цього поняття «загальний еквівалент» на кожному ступеніісторичного розвитку має розглядатися як вираз не суті грошей взагалі, авідображення специфічної суті, що наповнюється новим змістом у межах різнихетапів товарного виробництва та обігу і відтак постійно збагачується. Впідмурівку цього закладено принцип історизму грошових відносин, що спеціальнорозглядатиметься у 3-й темі посібника.
Конче важливо мати на увазі, що в розглядуваній площині гроші виступаютьне лише як безпосереднє втілення вартості, але і як суспільний еталон виміруостанньої, як міра її кількісного визначення. Здійснення в товарному обігуфункції еталона виміру вартості, її міри є суспільною монополією грошей.Визначеність грошей як загального вартісного еквівалента значною мірою спертана реалізацію саме цієї монополії. А це своєю чергою означає, що теоріявартості і теорія грошових відносин — не ізольовані, а органічно пов'язані міжсобою, невід'ємні складові однієї економічної теорії — теорії товарно-грошовихвідносин.
Розглядаючи гроші як уособлення загального вартісного еквівалента, слідвраховувати і те, що в цьому понятті дається лише абстрактна характеристикаїхньої суті. Гроші в названій якості ще не визначаються у стані свогобезпосереднього буття як органічна єдність змісту і форми. На цьому ступеніпізнання вони розглядаються лише як результат розвитку їхньої глибинної суті — вартості. Тому тут поки що відсутня система зв'язків, яка поєднує гроші з усієюструктурою суспільного відтворення, її складовими ланками. На даному рівніпізнання гроші розглядаються лише як виробниче відношення, взяте поза йогоконкретно функціональним втіленням. Тут ще не йдеться про специфіку якоїсьокремої конкретної форми грошей у своїй реальності, яка функціонує в певнійсистемі товарно-грошових відносин. Природа грошей на даній лощині аналізурозглядається лише в межах простого визначення їхньої абстрактної загальності,як суть грошей взагалі, як економічна структура, не наповнена досі конкретнимзмістом.
Цими обставинами зумовлюється необхідність переходу на більш високийступінь аналізу, у фокусі пізнання якого виявляються гроші не в абстрактній, ав предметній конкретно-історичній визначеності, у їхньому реальному бутті.Зміст останніх виражається на базі відповідної комбінації грошових функцій, щозабезпечують реалізацію специфічної визначеності грошей.
1.2 Гроші як технічний інструментарій обміну товарів
Розглянуті питання, що характеризують логічний взаємозв'язок понять«вартість товару» — «гроші як загальний вартісний еквівалент», визначаютьзагальноекономічну природу грошей. Мова йде про те, що вказане призначеннягрошей виявляється у їхній здатності забезпечити відособлення і реалізаціювартості товару як специфічного економічного відношення, що складається міжокремими товаровиробниками і суспільством у цілому.
Однак зазначене призначення грошей не може обмежуватись лише цієюфункцією. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується реалізаціяне лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв'язку з цим важливоюскладовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня здатність обслуговуватитехнічний бік обміну — рух споживчих вартостей. Мається на увазі інша логічнаструктура взаємозв'язку — взаємозалежність понять «споживча вартість товару» — «гроші як технічний інструментарій обміну».
Зазначене положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того,що їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії розвитку:гроші як вираження суспільного зв'язку мають один цикл розвитку, гроші якінструментарій руху споживчих вартостей — інший цикл. Така структурність грошейувиразнює подвійність процесу товарного обміну, який має в собі цінову оцінкувартості товару, її попередню конвертацію в грошову оболонку, ідеальнуметаморфозу товару в гроші. Цей же процес передбачає безпосередній обмін товаруна гроші і далі — останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічнепереміщення з одних рук в інші споживчих вартостей, котрі ще перед тим на базіреалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дісталинеобхідну для реального обміну цінову оцінку.
Однак у дійсності зазначені визначення не є абсолютно протилежними.Самостійність ліній розвитку грошових відносин, про яку йдеться, відносна.Відображаючи подвійну структуру товару і відповідно — його обміну, вказанілінії реалізують себе в межах єдиної грошової суті. Гроші як вираз суспільноїякості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй єдностіможуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т — Г — — Т. Звідси їхнєрозмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання. Водночас згаданерозмежування логічних ліній розвитку грошових відносин несе в теоретичномуплані досить важливе методологічне навантаження, що його слід обов'язково взятидо уваги при вивченні курсу з теорії грошей.
Методологічне значення теоретичного аргументування структури грошовихвідносин визначається тим, що на цьому підґрунті виникає можливість якісноїхарактеристики структурної побудови конкретно-історичних форм грошей, специфікаяких виражається відповідною комбінацією грошових функцій. Ідеться провиявлення в кожній конкретно-історичній системі грошових відносин структурнихелементів, за допомогою яких обслуговується технічний бік товарного обміну,здійснюється переміщення споживчих вартостей та елементів, на базі якихвиявляється соціальна природа грошей, їхня роль загального вартісногоеквівалента.
Виходячиз природи матеріалу можна виділити два основні види грошей: натуральні ісимволічні гроші.
1.3 Натуральні гроші
Натуральні (речовинні) гроші, їх нерідко називають дійсними грошима,включають всі види товарів, які були загальними еквівалентами на початковихетапах розвитку товарного обігу (худоба, зерно, хутра, черепашки і т.п.) атакож гроші з дорогоцінних металів (золоті і срібні)
Характернаособливість натуральних грошей полягала в тому, що вони могли існувати нетільки як гроші, але і як товар. Номінальна вартість грошей даного виглядувідповідала їх реальній вартості (вартості золота або срібла).
Металевігроші існували спочатку у формі злитків певної ваги, а потім монет. Металевігроші виникли в глибокій старовині.
ВРосії появу перших монет відносять до IX — X вв.; в той період мали ходіння яксрібні так і золоті монети. Епохою панування золотих монет вважають XIX в. Іпочало XX в.
Використовуваннянатуральних грошей (перш за все — золотих) як загальний еквівалент мала рядістотних переваг. Натуральні гроші мали власну вартість як товару. Тому в тойперіод не могло виникнути ситуації невідповідності між об'ємом грошової маси іоб'ємом товарів і послуг на ринку.
Якщо на ринку виникав надлишок грошей, то золоті і срібні монети йшли зобігу осідаючи в кишенях їх власників як скарб. Обмеженість здобичі золота ісрібла була перешкодою безконтрольної емісії грошей. Обидва ці обставини робили неможливоюінфляцію яка стала неминучим злом при переході від натуральних грошей до їхзамінників. Проте з розвитком ринкової економікиможливості використовування натуральних грошей виявилися обмеженими. Дляобслуговування господарських зв'язків, що розширяються, було потрібне всебільше і більше грошей. Золота не вистачало збільшення об'єму грошової маси длязабезпечення операцій виявилося скрутним, що, у свою чергу, стримував розвитоктоварообміну.
1.4 Символічні гроші
Символічнігроші називають знаками вартості, замінниками натуральних (речовинних) грошей.До символічних грошей відносяться паперові і кредитні гроші.
Номінальнавартість символічних грошей значно вище, ніж вартість того матеріалу, з якоговони виготовлені. Наприклад, щонайвища цінність десяти паперових рублів полягаєсаме в їх використовуванні як гроші а не в якій-небудь іншій якості.
Паперовігроші і різні монети (з міді і алюмінію і інших металів) з'являються тоді, колив операціях, що часто повторюються, безпосередня присутність самих благороднихметалів стає необов'язковою. Спираючись на силу державної влади стає можливимзамінити золото і срібло в обігу спочатку в межах даної держави, а потім і всвітовій торгівлі знаками вартості.
Спочаткуці знаки у будь-який момент могли бути обменены на благородні метали заноміналом що і дозволяло їм циркулювати в обігу як замінники грошей здорогоцінних металів.
Паперовігроші — грошові знаки, віддруковані на спеціальному папері, яким держава додаєсилу офіційних грошей (3, стр.79).
Загальненайменування паперових грошових знаків — «банкноты». З XIX в. Банкноти ділятьсяна три категорії «классические», «кредитні» і «звичайні»; спочатку обміну назолото підлягали тільки класичні банкноти (за що вони отримали повсякденнуназву «розмінні банкноти»). Проте золотомонетную систему «висадили» кредитнібанкноти, превратившиеся в класичні паперові гроші.
Томустановление паперових грошей ми розглянемо на прикладі кредитных банкнот.
Банкноти- результат розвитку платіжного обороту, отражавшего, у свою чергу, зростанняоб'єму товарного производства. В тих випадках, коли виробник погоджувавсяпродати свій товар не за готівку, а в кредит (борг) він одержував від покупця«вексель» — боргове зобов'язання у вигляді расписки, в якій покупець указувавсуму боргу і термін її виплати. Часто обставини складалися таким чином, щовиробник потребував грошах раніше чим наступав обумовлений векселем термін йоговиплати. Тоді він вже сам пропонував є у нього вексель як оплати за своїпокупки.
Врезультаті надійні векселі починали звертатися в качестве«незаконних», як би довірчих, засобів платежу (разом з готівкою, якоюв ті часи були тільки повноцінні монети), виступаючи як особливі — кредитних»(або «торгових») грошей. Оскільки вільна готівка водилася в основном убанкірів, але саме їм в першу чергу пропонувалися векселі в обмін на готівку.Так в банках скапливалось значне число векселів комерсантів. І тоді банкироввідвідала щаслива думка — а що, якщо під майбутні гроші надійних векселівдавати не готівку, а самим випускати векселі (вони отримали назву — «банковские квитки»)?
Требасказати, що обмін комерційного векселя на навіть банківський вексель(«банківський квиток») вважався вдалим операцией, оскільки комерційний вексельмогли і не прийняти в сплату, а банківські квитки славилися своєю надійністю.Ми зараз не зупиняємося на вигоді банкіра, що приймав комерційний вексель, бо,зрозуміла справа, він виписував ответный банківський квиток на значно меншусуму, — на цьому побудований, наприклад, сучасний факторинг.
Банківськіквитки випускалися банкірами і раніше, але ті квитки були забезпечені золотом(«класичні банкноты»), тепер же з'являється новий вид банківських билетов — банківські векселі, які самі мають лише вексельное, боргове кредитнезабезпечення. Проте для власників банківських квитків, до яких вони потраплялипричудливым чином, це не мало значення.
Тобтоніж був обеспечен даний банківський квиток на момент його випуску — золотом абокомерційним векселем — в умовах золотого стандарта будь-який банківський квитоку будь-який момент міг бути обменен на золото (векселі, що випускаютьсябанками, на відміну від приватних векселів, входили в систему золотомонетнойденежной системи). Це, до речі, стримувало надмірний выпуск кредитних банкнот,оскільки зайві для обігу банківські квитки поверталися в банки для обміну назолото. Ось звідки вражаюча вас сьогодні стійкість банкнотного обігу протягомвсього XIX в., що викликає у частини економістів тугу за золотим стандартом.
Банкнотивсе більше починають звертатися як загальноприйнята готівка. До кінця XIX в.Вони стають главным, а з 1914 р. — і єдиним видом грошових знаків.
Алечим обширніше ставала сфера обігу банківських квитків, тим менше ставав розмірїх золотого обеспечения. У зв'язку з цим в 2-й половині XIX століття середекономістів і державних діячів йшла нескінченні суперечки про допустимістьемісії банківських балетів за умови їх часткового золотого забезпечення» іншимисловами — який повинне бути співвідношення «золотого і „кредитного“забезпечення» всієї маси банківських квитків?
Тимчасом банківські квитки охопили всю сферу экономики. В цій ситуації держава, незмінюючи форми банковских квитків фактично бере на себе їх забезпечення:емісійним банкам дозволяється випуск банкнот під розмір що придбавалися банкамиоблігацій государственных позик. З цієї миті і виникають достовірно бумажныегроші забезпеченість яких гарантується тільки государственными ціннимипаперами, т. Е. державою. Це була друга (після появи монети) революція вісторії грошей: паперові гроші, виникнувши спочатку як представители золото,стали врешті-решт, дійсно «паперовими».
Длядійсних грошей характерна стійкість, що забезпечувалося вільним знаком вартостіна золоті монети, вільною чеканкою золотих монет при визначеному і незмінномузолотому змісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдякисвоїй стійкості дійсні гроші безперешкодно виконували всі п'ять функцій.Золотий обіг проіснував в світі відносно не довго — до першої світової війни,коли воюючі країни для покриття своїх витрат здійснювали емісію знаківвартості. Поступово зникло з обігу.
Гроші,у яких номінальна вартість (позначена вартість) відповідає реальній вартості,тобто вартості металу, з якого вони виготовлені. Металеві гроші (мідні, срібні)мали різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монета більш пізнього розвиткугрошового обігу мала встановлені законом відмітні ознаки (зовнішній вигляд,ваговий зміст).
Більшзручної для обігу виявилася, кругла форма (менше стиралася), лицьова сторонаякої називалася аверс, оборотна — реверс і обріз — гурт. З метою запобіганнямонети від псування гурт робився нарізним.
Грошима,номінальна вартість яких вище реальній, тобто що затрачує на їх виробництво суспільноїпраці, є металеві знаки вартості — золота монета, билонная монета, щостиралася, тобто дрібна монета виготовлена з дешевих металів, наприклад міді,алюмінію.
Паперовігроші — представники дійсних грошей. Історично вони з'явилися як заступники на щознаходилися в обігу золотих монет.
Об'єктивнаможливість обігу цих обумовлена особливостями функції грошей як засоби обігуколи гроші були швидкоплинним посередником товарів. Право випуску паперовихгрошей привласнює собі державу. Різниця між номінальною вартістю випущенихгрошей і вартістю їх випуску (витрати на папір, друкування) утворює емісійнийдохід казни, що є істотним елементом державних надходжень. На початковому етапіпаперові гроші випускалися державою разом із золотими і з метою їх упровадженняобмінювалися на них. Проте поява а потім і зростання дефіциту бюджету викликалорозширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави уфінансових ресурсах. Паперові гроші виконують лише дві функції: засіб обігу ізасіб платежу. Відсутність золотого обміну не дає можливість їм піти з обігу.Держава, постійно випробовуюче недолік і збільшує випуск паперових грошей безурахування товарного обігу і платіжного обороту.
Єствопаперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, щовипускаються державою для покриття бюджетного дефіциту, звичайно вони нерозміни на золото і наділює державою примусовим курсом.
Появакредитних грошей пов'язана з розвитком кредитних відносин, коли купівля-продажздійснюється в кредит, з розстрочкою платежу. Кредитні гроші виникають і діютьразом із золотими грошима, поступово набираючи силу і витісняючи золоті гроші.
Кредитнігроші виступають як у виді відповідним чином оформлених паперів (банкнот,чеків, векселів), так і у вигляді відповідних записів на рахівницях.
Кредитнігроші, будучи чисто символічними грошима, вимагають для свого ефективногофункціонування державної гарантії. Така гарантія забезпечується завдякинаявності державних законів регламентуючих правила випуску і обігу векселів ібанкнот, а також правив і процедур здійснення депозитних операцій, щопередбачають, зокрема, і відповідальність за порушення цих законів, правил іпроцедур. В період становлення кредитних грошей однієї державної гарантії дляїх міцності і стійкості було ще недостатньо. Протягом довгого часу кредитнігроші існували на базі золотих грошей і поряд з ними приймаючи на себезабезпечення все більшої частини обороту товарів і капіталу.Кредитні грошіпройшли наступний шлях розвитку: вексель, вексель, що акцептується, банкнота, чек,електронні гроші, кредитні картки.
Вексель- письмове безумовне зобов'язання боржника сплатити певну суму в напередобумовлений термін і у встановленому місці.
Розрізняютьпростої вексель, виданий боржником, і перекладний (тратту) виписаний кредиторомі направлений боржнику для підпису з поверненням кредитору.
Вданий час в обігу знаходяться і казначейські векселі, що випускаються державоюдля покриття дефіциту бюджету і касового розриву, дружні векселі, виписаніоднією особою на іншу з метою обліку їх в банку, бронзові векселі не маютьтоварного покриття. Вексель характеризується наступними особливостями:
а)абстрактністю,тобто відсутністю на документі інформації про вид операції.
б)безперечністю,що означає обов'язкову оплату векселя;
в)обертається,тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створюєможливість вексельних зобов'язань.
Платіжнагарантія ще більш зростає при акцепті (згоді) векселя банком (вексель, щоакцептується).
Вексельмає певні межі обігу:
1.Профункціонує міжособами, добре інформованим платоспроможності один одного і здійснюючимиторгово-економічні відносини;
2.Прообслуговуєпереважно оптову торгівлю;
3.Пропогашаєтьсяміж учасниками вексельного обігу готівкою.
Банкнота- кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Впершебанкноти були випущені XVII століття на основі переобліку приватних комерційнихвекселів. Спочатку банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантіюоскільки випускалася на базі комерційних векселів пов'язаних з товарообігом, ізолоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалисякласичними, мали високу стійкість і надійність. На відміну від векселя банкнотає безстроковим борговим зобов'язанням і забезпечується суспільною гарантієюцентрального банку, який в більшості країн став державним.
Сучаснабанкнота втратила по суті обидві гарантії: не всі векселі, передисконтовуваніцентральним банком, забезпечені товарами, і відсутній обмін банкнот на золото.
Вданий час центральні банки країн випускають гроші строго певної гідності. Посуті вони є національними грошима на всій території держави.
Чек — грошовий документ встановленої форми, безумовний наказ власника рахунку, щомістить, в кредитній установі утримувачу чека вказаної суми.
Вперші чеки з'явилися в обігу в XVI Великобританії і Голландії одночасно. Зрозвитком системи вони отримали широке розповсюдження.
Розрізняютьтри основні види чеків:
1.Іменний — напевне обличчя без права передачі;
2.Пред'явницький — без вказівки одержувача;
3.Ордерний — напевне обличчя, але з правом індосамента на обороті документа.
Відповіднодо Положення про чеки, затвердженим в 1929 р. В СРСР діяли два види чеків:розрахункові і грошові.
Розрахунковічеки — це письмові доручення банку провести грошовий платіж з рахунку чекодавцяна рахунок чековласника користувалися для безготівкових розрахунків.
Грошовічеки служили для отримання підприємствами, організаціями готівки.
КінецьXX в. Ознаменований переходом до нового виду грошей — «електронний грошам». Цестало можливим завдяки масовому випуску комп'ютерів, що дозволило перейти доелектронних платіжних перекладам. Це новий «сверхскоростной вид» чека, але уформі пластикової («кредитної») картки.
Кредитнакартка — іменний грошовий документ, випущений банком або торговою фірмою,засвідчуючий особу власника рахунку в банку і даючий йому право на придбаннятоварів і послуг в роздрібній торгівлі без оплати готівкою.Поява карткикардинальним чином міняє наше уявлення про гроші, зводячи їх до інформаційних потокам.Іншими словами цілком реальна ситуація, коли всі операції, аж до найдрібнішихпокупок здійснюватимуться за допомогою електронних перекладів.
Квазігроші- це певні високоліквідні фінансові активи, такі, як бесчековыеощадні рахунки, термінові внески і короткострокові державні цінні папери, якіхоча і не функціонують безпосередньо як засіб обігу але можуть легко і безризику фінансових втрат переводитися в готівку або чекові рахунки. Так, ви можете зажадати зняти готівкуз бесчекового ощадного рахунку в коммерческом банку або ощадній установі. Або віншому випадку ви можете зажадати переклад фундацій з бесчекового ощадногорахунку на поточний рахунок. Термінові внески, як припускає їх назва стаютьдоступними вкладнику лише після закінчення терміну. Наприклад, вкладник можевилучити без сплати штрафу 90-денні або 6-місячні внески тільки післязакінчення вказаного терміну. Хоча термінові внески володіють явно меншоюліквідністю (здатністю бути витраченими), ніж бесчековые ощадні рахунки.
Слід помітити, що всі металеві гроші, що мають ходіння в багатьохкраїнах, являются символічними грошима. Це просто означає, що дійсна вартість — тобто вартістьметалевого злитка, що містився в самій монеті менше стоимости, позначеної намонеті. Це робиться специально для того, щоб запобігти переплавленнюсимволических грошей з метою їх прибуткового продажу як золоті або срібнізлитки. Якби, наприклад 50-центова монета містила серебряный злиток вартістю 75центів, то б було дуже Вигідне переплавити її і продати як злиток.
Недивлячись на незаконність подібних дій, 50-центові монети стали б зникати зобігу. В цьому один з потенційних недоліків товарных грошей. Якщо їх цінністьяк товару перевищить їх цінність як грошей, то вони припинять функціонувати якзасіб обігу.Засоби на банківських рахівницях до запитання (депозитні гроші) — це що випускаються банками кредитні гроші в безготівковій формі. Вони єзобов'язаннями банків.

РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ
 
2.1 Купоно-карбованець
Після того, якРадянський Союз розвалився, а Україна проголосила свою незалежність, з 10 січня1992 було введено в обіг купоно-карбованці. На виконання постанови ПрезидіїВерховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонівбагаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний Банк Україниввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. Звведенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти— радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків запродовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; длярозрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так ікупонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючибільш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше зарадянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнивсякупонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і убезготівковому обігу.Хоча купони багаторазового використання планувалось ввестидля використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявшина себе весь інфляційний удар.
2.2Історія нової гривні
Безпосередняробота з виготовлення українських грошей розпочалася в квітні 1991 року задвома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривеньбув розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовимпід безпосереднім керівництвом В. П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, післярозгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнотноміналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривеньбуло випущено 2, 25-ти — 20 гривень.
Згідно зпостановою Президії Верховної Ради України «Про затвердження назви іхарактерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 рокуНаціональний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, аГолова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот.
2 березня 1992року були затверджені номінали монет: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок і1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок в обіг випущені не були.
14 листопада 1991року Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про національну валютув Україні». Цим документом передбачалось введення в обіг на території Українинаціональної валюти в І півріччі 1992 року. Тому заходи з виготовлення гривніздійснювались у прискореному темпі. Ще 23 жовтня 1991 року було підписаноконтракт з «Кенедієн Банкнот Компані» на виготовлення гривні. Проте достатніх потужностейдля якісного друку щонайменше 1,5 млрд. необхідних банкнот фірма не мала. Отже,за згодою Леоніда Кравчука, 18 січня 1992 року у Києві було укладено контракт занглійською фірмою «Томас Де Ла Рю». Від Національного банку його підписавтодішній голова НБУ В. П. Матвієнко. Він же затвердив до друку купюри номіналом50 і 100 гривень.
Відповідно доУказу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася 2—16вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом булоперераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії,кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян.Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їхвикористанням у гривнях.
Протягом 15 днів— від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільновикористовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх.Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів булоприпинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цьогомоменту стала гривня.
Гри́вня —національна валюта України. Відповідно до Указу Президента України ЛеонідаКучми та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 — 16 вересня 1996 рокув Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валютуУкраїни гривню та її соту частку — копійку. Код валюти літерний — UAH, кодвалюти цифровий — 980, скорочена назва — грн. Емісійний інститут — Національнийбанк України.
В обігузнаходяться:
1.банкнотиномінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень.
2.розмінні монетиномінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок.
3.обігові монетиномінальною вартістю 1 гривня.
2.3 Види захисту грошей
Відповідно доУказу Президента України та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 — 16вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введенонаціональну валюту України — гривню. В обігу знаходяться банкноти номінальноювартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень.Зміст [сховати]
Загальнийопис.Банкноти всіх номіналів виготовлені на спеціальному білому папері, що нефлуоресціює в ультрафіолетових променях. Водяний знак на банкнотах номінальноювартістю 1, 2, 5, 10, 20 гривень зразка 1992 року — зображення світлими лініямитризуба, вільно розміщене на всій площині банкнот. Водяний знак на банкнотахномінальною вартістю 1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10(1994 р.), 20 (1995 р.), 50 і 100 гривень — розміщене на вільній від друкуділянці зображення в різних тонах портрета, що повторює портрет, якийнадрукований на лицьовому боці банкнот.
Лицьовий бік. Налицьовому боці банкноти розташовані: портрети видатних діячів історії талітератури України, написи „Україна“ або „Україна“ і»Національний банк України", номінальну вартість банкнот словами тацифрами. Дизайн доповнюють орнаменти та розетки, які виконані багатоколірнимдруком. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот виконанірельєфним друком.
Зворотний бік. Назворотному боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурнихпам`яток України, зверху над якими зроблено напис «Національний банкУкраїни». Словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальнувартість банкнот, а знизу — і рік затвердження зразка банкнот. Дизайн банкнотидоповнюють розетки, стрічки та орнаменти, які виконані багатоколірним друком
Характеристиказахисних елементів. Водяний знак на банкнотах номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривеньзразка 1992 року — зображення світлими лініями тризуба, яке утвореневнутрішньою структурою паперу, повторюється по всій площі банкноти і видиме прирозгляді банкноти проти світла; на банкнотах пізнішого випуску — видиме прирозгляді банкноти проти світла зображення на білій площині банкноти в різнихтонах (світліших та темніших від паперу) портрета, що утворене внутрішньоюструктурою паперу і яке повторює портрет, надрукований на лицьовому боцібанкноти.
Захисна стрічкаубанкнотах номінальною вартістю 1(1995 р.), 2 (1995 р.) та 5 (1997 рік) у товщіпаперу між водяним знаком та портретом вертикально розміщена полімернаметалізована стрічка з кодованим номіналом шириною приблизно 1,3 мм, яку виднопри розгляданні банкноти проти світла як темну смужку з прозорим написом«1 ГРИВНЯ», «2 ГРИВНІ» та «5 ГРИВЕНЬ», щоповторюються; у банкнотах номінальною вартістю 1 (1994 р.), 5 (1994 р.), 10(1994 р.), 50 та 100 гривень у товщі паперу розміщена вертикальна полімернастрічка шириною приблизно 1 мм, яку видно проти світла. На ній є напис«Україна» темного кольору, що повторюється. Його можна прочитати задопомогою збільшувального скла; у банкнотах номінальною вартістю 20 гривеньзразка 1995 року між водяним знаком та портретом розміщена вертикальна металізована«віконна» стрічка. З лицьового боку банкноти вона періодично (6разів) виходить із товщі на поверхню паперу банкноти. Ця частина стрічкипомітна, вона має вигляд блискучої пунктирної лінії. При розгляданні банкнотипроти світла уся стрічка має вигляд безперервної темної лінії, що перетинаєбанкноту впоперек.
Рельєфні елементиелементи друку в банкнотах номіналом 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень, які виступають над поверхнею паперу,шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців.
Суміщениймалюнокмалюнок, розташований в одному місці на лицьовому та зворотному бокахбанкноти, усі елементи якого збігаються та доповнюють один одного при розглядібанкноти проти світла (орнамент із лівого боку банкноти).
Райдужний друкпоступовийперехід одного кольору захисної сітки, виконаної суцільними лініями безрозривів, в інший (захисні сітки та орнаменти з обох боків банкноти).
Антисканернасітка розташовані під різними кутами тонкі лінії, які при копіюванні абоскануванні банкноти утворюють на копії «муар» (захисні сітки).
Кодоване латентнезображенняприховане цифрове зображення номіналу на банкнотах 2 (1995 р.), 5(1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень, видиме прирозгляданні банкноти на рівні очей під гострим кутом проти світла при їїповороті на 45 градусів (прямокутний орнамент праворуч від портрета) таприховане зображення тризуба (цифрове позначення номіналу у верхніх кутахлицьового боку банкнот номіналом 2-20 гривень зразка 1992 року).
Мікротекст написбезперервно повторюваного слова «Україна» абревіатури«НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.
Знак для сліпихрельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті лицьового боку банкнот 2(1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень,який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.
Видимі захисніволокнахаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкнотисині волокна довжиною близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 року),сині та червоні волокна — номінал 1, 2, 5 гривень зразка 1994-1997 рр.
Невидимі захисніволокна хаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкнотволокна: довжиною близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 року), які вультрафіолетових променях флуоресціюють зеленим світлом; довжиною близько 4 мм(1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995р.), 50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють жовтим іблакитним світлом та синім і зеленим світлом (1 (1995 р.), 2 (1995 р.), 5 (1997р.) гривень).
Флуоресцентнийномер надрукований методом високого друку чорною фарбою горизонтально (номінал1 — 20 гривень зразка 1992 року) та червоною фарбою горизонтально ((1 (1994,1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.) гривень)і вертикально (номінал 50 та 100 гривень), рівно, з однаковим інтервалом міжцифрами номер банкноти, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим(номінал 1-20 гривень зразка 1992 року) та світло-червоним (1 (1994, 1995 рр.),2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень)світлом.
Магнітний номернадруковані методом високого друку чорною фарбою горизонтально в один рядок,рівно та з однаковим інтервалом між цифрами серія та номер банкноти, які маютьмагнітні властивості (1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10(1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень).
Прихованийномінал надрукований в центрі лицьового боку банкноти крім 1 (1994, 1995 рр.),2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.) гривень невидимоюфарбою номінал, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим світлом.
Флуоресцентнийдрукелементи дизайну лицьового боку і зворотного боку банкнот та кодованиймалюнок (50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюютьжовтим, зеленим або жовто-зеленим світлом (в залежності від номіналу).
Високий друкдрук, яким виконано номери банкнот. Він залишає на папері потовшений із країв штрихавідбиток фарби і рельєфний заглиблений слід. На зворотному боці папір, якправило, має опуклий рельєфний відбиток.
Орловський друкрізкий перехід одного кольору у інший без розривів, накладання або зміщенняліній малюнка (портрет, написи, стрічки, орнаменти).

РОЗДІЛ 3
ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
Функції (від лат. funktio – виконання) характеризують особливості використовуваннягрошей. Їх можна розглядати як форми прояву єства грошей. З питання функцій,які виконуються грошима, існують різні підходи.
Одні автори виділяють три функції грошей: засоби обігу або обміну(покупки товарів і послуг, а також сплати боргів); засоби вимірювання іпорівняння вартостей (облікова функція); засоби збереження (накопичення)вартості (накопичувальна функція).
Інші автори виділяють наступні чотири функції (розташовуючи їх в різнійпослідовності): засоби обміну; одиниці рахунку (загального знаменникацінностей); засоби збереження вартості (утворення запасу цінностей); заходи(масштабу) відкладених (відстрочених) платежів (8, стр.9)
Ще одна група економістів називає (також в різній послідовності) такічотири функції, як заходи вартості, засобу обігу, засобу накопичення і засобівплатежу.
Серед російських економістів переважає концепція, згідно якої грошівиконують п'ять функцій:
а)заходи вартості(сумірність вартості);
б)засоби обігу (купівельного засобу);
в)засоби накопичення (заощадження);
г)засоби платежу (платіжного засобу);
д)світових грошей.
3.1 Гроші як міра вартості
Функція міри вартості є головною функцією грошей. Саме ця функція булавстановлена К. Марксом в основу визначення грошей: «Товар, який функціонує якміра вартості, а тому також, безпосередньо або через своїх заступників, і якзасіб обігу, є гроші». Золото стає грошима зважаючи на виконання саме даноїфункції.
У функції міри вартості гроші використовуються для виразу вартості ікорисності (цінності) товарів і інших благ шляхом встановлення їх цін. Ціноюназивається грошовий вираз вартості і корисності товару. Функція міри вартостіполягає в тому, щоб через ціни виразити вартості різноманітних товарів якоднойменні (виражені в рублях, доларах або фунтах), якісно однорідні ікількісно порівнянні величини. Ціна товару є формою прояву не абстрактної, авідносної, мінової вартості.
Якщо, наприклад, пакет молока коштує 30 крб., а батон хліба – 6 крб., цезначить, що вартість молока в 5 разу більше, ніж вартість хліба. Ціни товарів,таким чином, виражають пропорції між вартостями окремих товарів. Інакше кажучи,ціни вимірюють вартості окремих товарів. Саме сумірнистсво вартостей, а невизначення вартості того або іншого товару необхідне для дотримання вимогиеквівалентності обмінюваних товарів.
Гроші, що не мають власної внутрішньої вартості (паперові і кредитнігроші), використовуються для сумірності вартості. А металеві гроші (срібні ізолоті), що володіють власною вартістю, — не тільки для сумірності, але і длявимірювання вартості.
Важливою особливістю функції сумірності вартості є те, що її виконують щов думках представляються, тобто ідеальні, або рахункові, гроші. Визначення цінитовару є уявною операцією, проте воно здійснюється на основі реально сталихпропорцій. Для визначення ціни товару, яке відбувається до його обміну нагроші, немає необхідності мати при собі реальні гроші.
Функція сумірності вартості реалізується на основі масштабу цін. Вінпотрібен для того, щоб порівнювати ціни різних по вартості товарів. Масштаб цін– це технічна функція грошей, інструмент, механізм виконання ними функційсумірності вартості.
Якщо економічна система не має міри вартості, тоді в цьому випадку,замість того, щоб однозначно виражати ціну кожного товару в доларах, намдоведеться складати пропорції обміну кожного товару і послуги на кожний іншийтовар. Для різних товарів і послуг кількість можливих парних комбінацій рівно
n(n-1)/2.
Наприклад, в економічній системі, що проводить 5000 різних товарів іпослуг, покупцям доведеться користуватися 12497500 обмінними пропорціями длявсіх можливих поєднань товарів і послуг.
Уряд будь-якої країни може змінити встановлений раніше масштаб цін. Таказміна називається грошовою реформою. Так, в Росії масштаб цін був укрупнений врезультаті деномінації рубля в 1998 р. Грошова реформа – перехід від однієїміри вартості до іншої, супроводжуваний зменшенням загальної кількості грошей.Перехід з одного масштабу цін в іншій відбувається при обміні однієїнаціональної валюти на іншу.
В країнах, що переживають гіперінфляцію, грошові реформи часто приводятьдо зростання довір'я до національної валюти, оскільки уряд, проводячи грошовуреформу, інформує населення про свій намір припинити проведення інфляційноїполітики. Гіперінфляція – інфляція, що характеризується дуже високими темпамизростання, рівень якої може перевищувати декілька стільників відсотків в рік.
3.2 Гроші як засіб обігу
Коли гроші використовуються як засіб здійснення оплати за товари іпослуги, ми говоримо, що вони використовуються як засіб обігу. Таким чином,засоби обігу – це гроші, що використовуються для покупки товарів і послуг, атакож для сплати боргів.
Значення грошей як засоби обігу важко перебільшити, оскільки вонидозволяють піти від бартерної форми торгівлі. Бартер (бартерна операція)- обмінодного товару (або послуги) на іншій без допомоги грошей. Громіздкий процесбартеру призводить до того, що людина, охоча купити картоплю і продати капусту,вимушений об'єднувати акти покупки і продажу. Цій людині доведеться шукатитого, хто хоче продати картоплю і купити капусту.
Заміна бартеру грошовим обміном відділяє акт продажу від акту покупки.
В США функцію засобу обігу в основному виконують монети, паперові гроші ічекові депозити (внески до запитання). Попит на гроші для здійснення операцій впершу чергу залежить від таких чинників, як об'єм скоюваних покупок, частотавиплати заробітної платні, час, відведений для сплати по рахівницях, регулярністьпред'явлення цих рахунків до оплати і доступність позикових грошових коштів.Наприклад, чим більше об'єм покупок і чим рідше оплачується праця тієї абоіншої людини, тим більше середня величина грошового балансу, необхідного йомудля здійснення його фінансових операцій.
Об'єм скоюваних покупок залежить від рівня розвитку торгівлі іспеціалізації. Сім'ї, провідні “самодостатнє (натуральне) господарство”, майжене беруть участь в торгівлі і практично не потребують засобах обігу. В ті часи,коли більшість сімей в США займалася фермерським господарством, потреба взасобах обігу була значно нижчою, ніж сьогодні. У міру розвитку комерції іпромисловості посилювалася і спеціалізація, значно зріс об'єм здійснюванихоперацій. В сучасній економічній системі люди звичайно одержують свій заробітоку формі грошей, а потім купують на ці гроші те, що їм потрібно.
Витрати обігу. Заміна механізму бартерних операцій механізмом, щовикористовує гроші як засіб обігу, приводить до скорочення витрат обігу.Грошовий обмін вимагає набагато менших зусиль і часу, ніж бартер.
Прийнятність грошей як засоби обігу
Гроші, добре виконуючі функцію засоби обігу, з готовністю повинніприйматися кожним. Гроші, що мають широке розповсюдження, надають їх власникуякусь загальну купівельну спроможність, що є вельми важливою перевагою.Використовування грошей дозволяє здійснювати гнучкий вибір типів і кількості,товарів, що купуються, вибір часу і місця здійснення покупки, а також партнерівдля операції. Якщо якийсь засіб обігу використовується протягом достатньодовгого часу, то його прийнятність стає достатньо стабільної. Прийнятністьгрошей залежить від готовності і бажання населення їх використовувати.
3.3 Гроші як засіб накопичення
Засіб накопичення – актив, що зберігається після продажу товарів і послугі забезпечуючий купівельну спроможність в майбутньому.
Третя функція грошей – бути засобом накопичення. Звичайно, будь-якийактив до деякої міри може служити засобом накопичення. Люди можуть берегти своєбагатство у вигляді коштовностей, витворів мистецтва, будинків, акцій іоблігацій, і в багатьох інших формах.
Проте гроші більше підходять для виконання цієї функції, оскільки їмвластива ліквідність.
Ліквідність – здатність грошей перетворюватися на товари і послуги.
Гроші за визначенням володіють досконалою ліквідністю. Вони можуть бутивикористаний як засіб платежу, і оскільки вони виконують функцію міри вартості,то не змінюють своєї власної номінальної вартості в термінах масштабу цін. Всійрешті видів активів ліквідність властива лише в більшому або меншому ступені.Наприклад:
1)  Короткостроковіцінні папери федерального уряду, такі, наприклад, як казначейські векселі,звичайно вважаються високоліквідними, оскільки ринкові ціни цих паперів лишетрохи міняються день від дня, а також тому що вони можуть бути без праціпроданий на фінансових ринках, причому витрати здійснення операції будутьвельми невеликі. Проте, на відміну від грошей, ці активи не є абсолютноліквідними.
2)  Акції ідовгострокові облігації, випущені в обіг приватними корпораціями, володіютьменшою ліквідністю, ніж короткострокові цінні папери федерального уряду. Ціницих активів значно сильніше змінюються з часом, і платня, стягувана заздійснення операцій з подібними паперами, дещо вищий. Такі активи володіютьпроміжним або середнім рівнем ліквідності.
3)  Нерухомість(наприклад, будинок, ферма або магазин) надзвичайно неліквідна. Ринкові ціни нанерухомість дуже мінливі і їх важко передбачити до здійснення операції. Пошукипокупця будинку або земельної ділянки займають багато місяців, а витрати наздійснення операції (гонорари брокерів, реклама, платня за юридичне оформлення)можуть бути вельми великий.
Хоча досконала ліквідність грошей робить їх ідеальним засобом накопиченняпротягом коротких періодів часу, грошам властивий той недолік, що власникугрошових активів часто доводиться жертвувати тим доходом, який міг би бутиотриманий при використовуванні менш ліквідного активу. Готівка, поміщена надеякі види банківських рахунків, не приносять їх власнику ніякого доходу. Протев сучасних економічних системах гроші можуть зберігатися на рахівницях, якіприносять такий дохід. Проте ці види внесків приносять процентний дохід, якийменше ніж процентні виплати по облігаціях корпорацій, дивіденди, виплачуванівласникам акцій, або прибуток, який може одержувати власник фірми або магазина.
В періоди швидкої інфляції гроші як засіб накопичення втрачають своюпривабливість, не дивлячись на їх високу ліквідність. Якщо, день від дня, надолар, песо або рубель можна буде купити всю меншу кількість товарів, то людисхочуть берегти вартість в грошовій формі лише протягом дуже коротких періодівчасу. Відомо, що іноді, в умовах гіперінфляції, робітники вимагають щоденній, ане щомісячної виплати заробітку, щоб мати нагоду витрачати свої гроші до того,як наступного дня виростуть ціни.
В тих країнах, де має місце гіперінфляція, місцева валюта може частковоне використовуватися як засіб накопичення, а також як міра вартості. Люди, щоне мають бажання витрачати національну валюту безпосередньо після того, якзароблять цю валюту, зразу ж обмінюють гроші своєї країни на долари абобудь-яку іншу національну валюту. Після цього вони обмінюють долари на внутрішнювалюту, у міру того, як у них виникає необхідність здійснення покупок.
Функція накопичення може виконуватися як наявними, так і безготівковимигрошима. Причому в умовах розвитку банківської системи і безготівковихрозрахунків переважає накопичення (заощадження) в безготівковій формі, тобто увигляді збільшення залишків засобів на банківських рахівницях підприємств,населення, держави. Гроші, накопичувані в безготівковій формі, функціонують нафінансовому ринку. Гроші, що зберігаються в наявній формі (в «панчохах»),вилучаються з обороту. В умовах високих темпів інфляції відбувається їх знецінення.
3.4 Гроші як засіб платежу
У функції засобу платежу гроші використовуються для обслуговуваннякредитних відносин, а також при здійсненні платежів, які не припускаютьотримання якого-небудь еквівалента. В цій функції гроші опосередковують не тількирух товарів, але і рух капіталу.
Приклади використовування грошей у функції засобу платежу: погашенняборгових зобов'язань, надання і погашення банківських позик, виплата зарплати,оплата податків, здійснення комунальних платежів, оплата товарів і послугшляхом безготівкових розрахунків (при яких виникає розрив в часі між поставкоютовару і платежем за нього).
Історично функція засобу платежу виникла при продажу товарів і послуг вкредит, тобто з відстроченням платежу. Коли товар продається в кредит, тозасобом обігу служать не гроші, а боргові зобов'язання (векселі). При погашенніборгового зобов'язання гроші використовуються як засіб платежу.
Гроші як засіб платежу завершують процес обміну, погашаючи борговезобов'язання, що виникло при продажу товару в кредит, тоді як як засіб обігувони є посередником в обміні товарів. Тому у функції засобу платежу на відмінувід функції засобу обігу рух грошей відбувається відносно самостійно від рухутоварів. Рух грошей не залежить від руху товарів при оплаті податків, видачібанківської позики і інших платежів.
Ще одна відмінність функції засобу платежу від функції засобу обігуполягає в тому, функцію засобу платежу виконують як наявні, так і безготівкові(депозитні) гроші. При цьому переважаюча частина грошових платежів відбуваєтьсяв безготівковій формі. При взаємному заліку боргових зобов'язаньвикористовуються рахункові гроші.
Деякі економісти об'єднують функцію засобу платежу з функцією засобуобігу (іноді називаючи цю з'єднану функцію обмінної), не враховуючи наявностіпринципових відмінностей між цими функціями. До даної концепції примикаютьекономісти, які затверджують, що грань між цими функціями стирається в умовахзагального характеру кредитних відносин. Безперечно, що в умовах розвиткукредиту і банків, бурхливого прогресу безготівкових розрахунків зростає рольплатіжної функції, гроші переважно виступають в грошовому обороті як засібплатежу. Проте функція засобу обігу не зникає, оскільки частина товарів іпослуг як і раніше продається за готівку
3.5 Світові гроші
У функції світових грошей гроші використовуються для обслуговуванняміжнародних відносин. Світові гроші виконують в даний час дві функції:міжнародного платіжного засобу і між народного резервного засобу.
У функції міжнародного платіжного засобу світові гроші використовуютьсяпри погашенні сальдо платіжного балансу, наданні і погашенні міжнароднихкредитів, оплаті товарів і послуг на світовому ринку шляхом безготівковихрозрахунків. Функцію міжнародного резервного засобу світові гроші виконують приформуванні валютних резервів окремих держав, міжнародних фінансових інститутів,а також комерційних банків.
В умовах металевого обігу і вільного переміщення металевих грошей міжкраїнами функцію світових грошей виконували спочатку срібло і золото, а потім –тільки золото. При цьому на міжнародному ринку гроші скидали «національнімундири» монет і приймалися по вазі, виступали «в своїй первинній формі злитківблагородних металів». Для обслуговування міжнародних відносин національнімонети перетворювалися на злитки, у вигляді злитків приходили на світовийринок, а звідти після перекарбовування поверталися у внутрішній грошовий обіг.
Функцію світових грошей виконують:
1.Ведучінаціональні валюти, і перш за все резервні (ключові) валюти (до 2002 р. доларСША, мазка ФРН і японська ієна, зараз – долар США);
2.Міжнародні грошові одиниці, тобто наднаціональні валюти, щовипускаються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами; СДР, МВФ, щовипускаються, і
3.Євро, що випускається Європейською системою центральних банків (ЕСЦБ),очолюваною Європейським центральним банком (ЕЦБ).
Розглянуті намип'ять функцій є проявом єдиного єства грошей як загального еквівалента товаріві послуг. Вони знаходяться в тісному зв'язку і єдності.

ВИСНОВКИ
Грощі це один знайбільш важливих розділів економічної науки. Нормально працююча грошовасистема сприяє ефектному розподіленню ресурсів в суспільстві. Погано функціонуюча грошова система єодним з головних джерел різних коливань об´єму виробництва та цін, і, якнаслідок економічної, а за нею і політичної нестабільності в суспільстві.
Для розкриттясущності грошей необхідно врахувати їх функції.В функції совиміпрюваннявартості грошей використовуються для встановлення товарних цін, дляспівставлення виручки від різниці товарів з витратами на їхвиробництво.Виконання грошима засоби використання та платежу полегшатитоварообмін, дозволяє понизити витрати обігу.Виконання грошима функції засобівнакопичення прискорюється утворення джерел капіталу длярозширення виробництва,відбувається утворення джерелссуднго капіталу. Вони грають важливу роль впроцесі утворення росподілу та переросподілу національного доходу.Світові грощіопосередковують процеси акомульції та переросподілу світових фінансовихпотоків, перелив капіталу з однієї сторони в іншу, обслуговуєтся рухом товарівта послуг між странами.
Що до еволюціїгрошей в Україні з 1992року то, за той час, відколи нова національна валютаперебуває в обігу, обслуговуючиекономічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основномупозитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної увересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайністьпозитивних оцінок цілком виправдана.
Слід вказатитакож на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку булопроведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприялазаспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валютиосновної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривніна першому етапі її функцюнування.
Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою іреалістичнішою стає база для більш грунтовних оцінок того заходу, який бувздійснений у грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чомучисто емоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку гривніповинні прийти виваженіші й реалістичніші оцінки і висновки щодо проведеногозаходу та подальшого розвитку грошової системи України.

СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Векіпедія-вільна енциклопедія.
2. БорщЛ.М., Інвестування: теорія і практика, Навч. посіб.,— К.: Знання, 2005.— 470с
3. БочанІ.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 403с.
4. Економічнатеорія. Політекономія / За ред… В. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 615с.
5. КривенкоТ. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 508с.
6. ЛеоненкоП.М., Черепніна О.І. Сучасні економічні системи: Навч. посібник. – К.: Знання,2006. – 429с.
7. МочернийС. Економічна теорія. – Академія, 2004. – 856с.
8. МочернийС. Основи економічної теорії. – Академія, 2005. – 472с.