ДЕРЖАВНЕРЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вступ
Розглянутоосновні тенденції розвитку інноваційної діяльності в Україні, охарактеризованоголовну мету та шляхи державного регулювання інноваційної політики,запропоновано нові аспекти вдосконалення інноваційної діяльності.
Ключовіслова: інновація, інноваційна політика, інноваційна діяльність.
DoctorateO.R. Balaban — Ternopil STU named after Ivan Pul'uj
Stateregulation of innovational activity
Thebasic tendencies of innovational activity development in Ukraine areconsidered, the main objective and ways of state regulation of an innovationalpolitics are characterized, new aspects of innovational activity improvementare offered.
Keywords:innovation, innovative activity, innovative policy.
Світоваекономіка початку ХХІ ст. характеризується кардинальними змінами у визначеннінапрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні переміщуються назавдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки,що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальний капітал, наука,процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво. У ПосланніПрезидента України до Верховної Ради України "Європейський вибір.Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на2002-2011 роки" підкреслюється, що «стимулюваннянауково-технологічного розвитку, реалізація структурно-інноваційної стратегіїповинна стати однією з визначальних цілей уряду, Верховної Ради, органіввиконавчої і представницької влади на місцях», а також, що «державаможе стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником іорганізатором досліджень і розробок на найбільш сучасних напрямахнауково-технічного прогресу» [1]. Отже, пріоритет переходувітчизняної економіки на шлях інноваційних перетворень та активна роль державиу цьому процесі визначені на найвищому державному рівні.
Аналізостанніх досліджень і публікацій. Проблеми інноваційної політики привертають досебе дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників бізнесовихструктур. У цьому напрямі плідно працюють такі українські вчені як В.Александрова, Ю. Бажал, М. Гаман, А. Гальчинський, О. Лапко, І. Новікова, В. Рижов,В. Хаустов, Т. Панфілова та багато ін. Можна стверджувати, що в ціломусформувалася досить цілісна система наукових поглядів щодо проблем державногорегулювання інноваційної політики. Аналіз публікацій свідчить, що невирішенимизалишаються питання втілення цих вірних концептуальних положень у практикудержавного управління-основною перешкодою виступає незавершеність політичногореформування державного устрою, відсутність єдності дій між усіма гілкамизаконодавчої та виконавчої влади.
Безпідтримки з боку держави вітчизняного виробника при реалізації ним інноваційнихпроектів переведення економіки на інноваційний шлях є нереальним. Саме державаповинна створювати умови для існування та постійного розширення інноваційноїдіяльності шляхом зменшення ставок оподаткування інноваційної продукції іпрямої фінансової підтримки інноваційної діяльності та іншими шляхами. З оглядуна це, метою статті є дослідження шляхів державного регулювання та визначенняпріоритетних напрямів державної підтримки інноваційної діяльності.
Метадержавного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежитьвід багатьох обставин і, у першу чергу, від ступеня загального розвиткуекономіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинутихкраїн передбачає такі складові [2]: економічне зростання; повнузайнятість; економічну ефективність; стабільний рівень цін; економічну свободу;справедливий розподіл доходів; економічну забезпеченість; збалансованістьзовнішньоекономічних відносин.
Згіднозі Законом України «Про інноваційну діяльність» [3], головноюметою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних,організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку йвикористання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадженнясучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючихтехнологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.
Законтакож зазначає, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюєтьсяшляхом:
• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційноїдіяльності дер жавного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;
• формування й реалізації державних, галузевих, регіональних тамісцевих програм;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів дляпідтрим ки виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційноїдіяльності;
• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційноїінфраструктури.
Застатистикою [4], 12,7 % підприємств України у 2003 р. впроваджували інновації.Понад 40 % з них створювали та впроваджували нові чи значно удосконаленіпроцеси, кожне четверте підприємство придбало та впровадило нові засобимеханізації виробництва, майже кожне дев'яте- нові технології [5]. Протягом2003 р. було впроваджено 1482 нових технологічних процесів проти 1142 у 2002 р., освоєно 710 нових видівтехніки (проти 520 у 2002 р.).
Однакдо справжнього інноваційного «переозброєння» вітчизняної економіки щедалеко. Адже обсяг інноваційної продукції у 2003 р. становив усього 5,1 % відзагального обсягу промислової продукції. За даними Держкомстату України,наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3 %, що у 10-20разів менше загальноприйнятого світового рівня. Сьогодні понад 90 % продукції,що виробляється, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а насвітовому ринку високотехнологічної продукції частка вітчизняної продукціїстановить лише 0,1 % (проти 36 %, які мають США). У розвинутих країнах питома вагаінноваційно активних підприємств знаходиться в межах 60-70 %, а в Україні цейпоказник скоротився удвічі: з 26 % у 1994 році до 12,7 % у 2003.
ВУкраїні вже зроблено певні кроки для створення національної інноваційноїсистеми: прийнято Закон «Про інноваційну діяльність», є законодавчіпередумови для функціонування ринку венчурного капіталу, створюється мережаінноваційних структур. Серед останніх документів значним досягненням сталоприйняття Верховною Радою України Закону України «Про пріоритетні напрямкиінноваційної діяльності в Україні» (№43 3 -ІV від 16 січня 2003 р.), вякому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формування іреалізації пріоритетних напрямків у країні. Сучасний ринок інноваційноїпродукції формується в умовах, коли вже існуюче законодавство у сферіінноваційної діяльності могло б повною мірою сприяти розвитку згаданої сфери заумови введення його у дію. Однак найважливіші позиції затвердженого досі нефункціонують, що стримує розвиток інновацій. Одним із головних чинників,спрямованих на підвищення рівня інноваційності економіки, мало б стати,відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційноїдіяльності в Україні» [6], запровадження державного замовлення наінноваційну продукцію, проте Державним бюджетом України на 2004 р. виділеннякоштів на ці цілі передбачено не було.
Вумовах недостатнього бюджетного фінансування науково-технічної сфери зростаєнеобхідність реалізації позабюджетного стимулювання науково-технічногопрогресу. Так, ефективною схемою фінансування інноваційної діяльності могла бстати мережа спеціалізованих державних небанківських фінансово-кредитнихустанов у різних галузях економіки й окремих регіонах для кредитуванняінноваційних проектів [7].
Активізаціїпроцесу сприяло б створення венчурних фондів на основі інвестицій недержавнихінвесторів (приватних підприємств, громадських організацій). Законодавчі умовидля функціонування в Україні ринку венчурного капіталу вже існують (зокрема,норми діяльності венчурних фондів встановлені Законом України «Проінститути спільного інвестування»). Головна проблема, яку необхідноподолати на шляху розвитку венчурного бізнесу, -обмеженість фінансових ресурсівукраїнських суб'єктів господарювання для вкладання їх у високоризиковані проекти.Особливого значення тут має набути стимулювання малого інноваційногопідприємництва як провідника інноваційного продукту від науково-технічноговинаходу до масового виробництва. Саме тут важливою є така роль держави: вонамає виступити ініціатором створення венчурних фондів, взяти безпосередню участьу формуванні венчурного капіталу і, головне, організувати надійний контроль заїх діяльністю з метою запобігання різного роду махінаціям. Держава може нетільки прямо />надавати кошти, ай страхувати інноваційні ризики. За умови гарантій з боку держависпівзасновниками венчурних фондів більш охоче можуть ставати недержавніфінансові структури [8].
Стимулюваннюінноваційної діяльності має сприяти й комерціалізація науково-технічнихдосліджень та розробок. Процес комерціалізації науково-технічної сферинеможливо реалізувати за відсутністю механізму трансферу технологій.
Позитивнийдосвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективноговпровадження новітніх технологій, комерційної реалізації інновацій, створенихвнаслідок наукових досліджень і розробок, функціонування мережі такихінноваційних структур як технологічні парки, технопо-ліси, інноваційнібізнес-інкубатори. На даний час головним дієвим механізмом реалізаціїінноваційної моделі розвитку економіки України є система технологічних парків,які діють на підставі Закону України «Про спеціальний режим інвестиційноїта інноваційної діяльності технологічних парків». Здійснюючи концентраціюнаукових, виробничих та фінансових ресурсів, технопарки забезпечуютьвпровадження у виробництво наукомістких розробок, високих технологій, створенняконкурентоспроможної на світових ринках продукції. У світі нині функціонуютьпонад 500 технопаркових структур, у США їх налічується більше 160, в Японії — близько 50, Китаї- понад 50. На сьогодні в Україні 8 діючих технологічнихпарків. Вони виконують 66 проектів, з яких 59 — інноваційних і 7 інвестиційних.Та поряд із тим технопарки України ще не стали регіональними центрами розвиткуінноваційної діяльності. Шість із них зареєстровані у Києві, по одному — уХаркові та Донецьку. Більшість технопарків не виконують функцій сприяннястворення підприємницьких інноваційних структур ринкового типу. Лише притехнопарку "Інститут монокристалів" працює інкубатор «Харківськітехнології». У рамках цього співробітництва інкубатор проводить регулярніучбово-методичні семінари, видає методичні посібники для виконання проектів,розробляє бізнес-плани інноваційних проектів, в окремих випадках фінансуєпочаткову стадію реалізації проектів.
ВУкраїні налічується 64 бізнес-інкубатори та 4 центри інновацій і трансферутехнологій у системі Міністерства освіти і науки України. У цілому створенняінноваційних структур, особливо бізнес-інкубаторів, в останні рокиуповільнилося. Поряд із проблемами з фінансуванням, їхньому подальшому розвиткуперешкоджає відсутність відповідної законодавчої й нормативно-правової бази.
Висновки
Сьогоднінеобхідність вирішення проблем, пов'язаних з інноваційним розвитком економікиУкраїни, набуває особливого значення. Та без здійснення державою рішучих кроківі дій у напрямку стимулювання інноваційної діяльності ці питання залишаютьсяневирішеними. Держава як організатор і координатор структурних зрушень маєстворювати умови для активізації національного науково-технічного потенціалу йінноваційної діяльності, впровадження нових технологічних укладів, подоланнярозриву між наукою і виробництвом, забезпечення реального трансферу технологій.
Отже,результати наведеного аналізу свідчать, що в Україні необхідно найближчим часомна загальнодержавному й регіональному рівнях здійснити комплекс заходів зорганізаційно-економічного і правового забезпечення, створення й ефективногостимулювання інноваційних структур, які в інших країнах демонструють позитивнірезультати щодо реалізації інновацій. Особливої уваги та цільової підтримки збоку держави потребує венчурний бізнес, зокрема створення законодавчогозабезпечення та надання податкових стимулів до фінансування інновацій.
Література
1. Кучма Л.Д.Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціальногорозвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до ВерховноїРади України 2002 року// Урядовий кур'єр, 2002,4 червня.
2.Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник/ За ред. проф. О.І. Волкова,проф. М.П. Денисенка. -К.: ВД «Професіонал», 2004.-479 с.
3.Про інноваційну діяльність: Закон України// Урядовий кур'єр,2002, 7 серпня.
4.Наукова та інноваційнадіяльність в Україні. Статистичний збірник.- К.: Дер-жкомстат України, 2004.
5.Баляснікова Є.В. Передумови створення інноваційної моделі розвиткуекономіки України// Актуальні проблеми економіки, 2004, № 10. — С. 127-134.
6.Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: ЗаконУкраїни// Урядовий кур'єр, 2003,10 лютого.
7.Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХ століття// Авт.кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, А. Гурій та ін. — К.: Навчальна книга,2004. — С. 453-458.
8.Гаман М. Державна підтримка фінансування інновацій// ЕкономікаУкраїни, 2004, № 8.-С. 44-50.