Завдання 1.
Технічнийпрогрес на залізничному транспорті та транспортному
будівництві усправі охорони навколишнього середовища.
Дляреалізації політики екологічної безпеки на транспорті проводиться комплексприродоохоронних заходів, направлених на підвищення екологічних характеристик рухомогоскладу і інфраструктури транспорту. Ці заходи по напрямах діяльності підрозділяютьсяна чотири групи: організаційно-правові, архітектурно-планувальні, конструкторсько-технічні,і експлуатаційні.
Конструкторсько-технічні заходи дозволяють упровадититехнічні новини в конструкції рухомого складу, санітарно-технічні ітехнологічні засоби захисту навколишнього середовища на підприємствах іоб'єктах транспорту.
Міністерством транспорту ведеться підготовка законопроектів зпитань державного регулювання діяльності окремих видів транспорту і загальнотранспортних проблем. Серед них Закон «Про транспортну діяльність». Донормативної документації відносяться стандарти, будівельні норми і правила(СНіП), санітарні правила і норми (СанПіН), методичні рекомендації, інструкції,керівництво і інші документи.
Будівельні норми і правила, використовувані припроектуванні, будівництві і реконструкції об'єктів, включаючи транспортні,встановлюють екологічні вимоги, що забезпечують сприятливі умови для життя,праці і відпочинку населення. Вони визначають эколого-санітарний режим міст іінших населених пунктів, вимоги до розміщення і будівництва підприємств і споруд,що надають шкідливу дію на природу. СНіПи регламентують проектуваннязалізничних тунелів і підприємств транспорту.
Санітарні норми і правила визначаютьсанітарно-епідеміологічні вимоги до якості навколишнього природного середовища.У їх основу встановлені наступні принципи: екологічна безпека населення, збереженнягенетичного фонду рослин, тваринних і людину, забезпечення раціональноговикористовування і відтворення природних чинників для розвитку господарськоїдіяльності. Санітарні норми і правила встановлюють санітарно-гігієнічні нормативигранично допустимих концентрацій шкідливих речовин (ГДК). Мета таких нормативів– визначити показники якості навколишнього середовища стосовно здоров'я людини.
Щоб зменшити транспортне навантаження населених пунктів іупорядкувати транзитні транспортні потоки, важливим планувальним рішенням єстворення об'їзних кільцевих залізниць. Зниження рівня екологічної небезпекивід дії транспорту можливе шляхом реалізації комплексної програми розвиткуміста, включаючої архітектурно-планувальні заходи. До них відносяться:будівництво шляхопроводів, транспортних розв'язок на різних рівнях;упровадження автоматизованих систем управління дорожнім рухом; будівництвожитлових будівель на віддалі від транспортних магістралей з дотриманням санітарно-захиснихнорм; прокладка дорогий мимо заповідних зон і історичних пам'ятників; облік впланувальних рішеннях міської забудови місць розміщення зелених насаджень,сприяючих зниженню забруднення атмосферного повітря.
Порекомендації біологів добрі результати по зниженню рівня забруднень може датипосадка порід дерев, стійких до відпрацьованих газів транспортних засобів.Найбільш відповідними для крупних міст є культурні форми хвойних дерев ітополя.
Конструкторсько-технічні заходи щодо зменшення забруднення навколишньогосередовища направлені на поліпшення екологічних показників транспортних засобіві скорочення викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел.
Конструкторсько-технічнізаходи, здійснювані на рухомому складі, групуються по напрямах: підвищенняекономічності двигунів, зниження маси конструкції, зменшення опору руху,зниження токсичності відпрацьованих газів, використовування екологічно чистішихвидів палива, застосування комбінованих джерел енергії. На стаціонарних джерелахскорочення шкідливих викидів досягається упровадженням очисних споруд.
Підвищенняекономічності двигунів досягається вдосконаленням їх конструкції і дозволяєскоротити споживання палива і відповідно понизити викид забруднюючих речовин.Одночасно забезпечується заощадження паливно-енергетичних ресурсів, що є щеоднією важливою екологічною задачею. Основою скорочення витрати палива і викидушкідливих речовин є поліпшення процесу згорання в двигунах транспортнихзасобів. Роботи по вдосконаленню конструкції інтенсивно ведуться як длякарбюраторних, так і для дизельних двигунів. Паливна економічність двигуніввнутрішнього згорання напряму пов'язана з дизелізацією транспортних засобів.Дизелі застосовують на тепловозах. Дизельний двигун економічніший закарбюраторний на 20-30% токсичність відпрацьованих газів дизель значно нижче.
Поліпшеннюекологічних характеристик дизельних двигунів сприяє застосуванню турбонаддуваі рециркуляції відпрацьованих газів. Добрі результати по зниженню токсичностідизельних двигунів виходять при використовуванні трьох режимного регуляторапаливного насоса високого тиску. Вдосконалення конструкції поршневих кілецьсприяє зниженню витрати масла на чад і утворенню димного випуску. Зниженнятоксичності відпрацьованих газів досягається рядом технічних рішень. Яківключають установку нейтралізаторів вихлопних газів, фільтрів, присадок допалива. Системи нейтралізації відпрацьованих газів застосовуються як додатковеустаткування, яке без значних змін в конструкції двигуна легко вбудовується увипускний тракт двигуна.
При створенні нових типів рухомого складу вже в процесіпроектування закладається зниження власної маси, коли передбачають новікомпонувальні схеми і полегшені конструкційні матеріали, що дає економію енергоресурсівна 8-10%.
Застосування електричної енергії і комбінованих джереленергії на транспортних засобах дозволяє поліпшити їх екологічні показники ісприяє збереженню паливно-енергетичних природних ресурсів. З цією метою ведутьсярозробки конструкцій на базі існуючих транспортних засобів.
На залізничному транспорті успішно використовується перекладлокомотивного парку на електричну тягу. електровози працюють на постійному ізмінному струмі і практично не забруднюють атмосферне повітря. У пасажирських вагонахелектроопалювання використовується для обігріву замість пічного, щовикористовує кам'яне вугілля як паливо.
Необхідність проведення експлуатаційних заходів щодозменшення забруднення атмосферного повітря і ґрунтів викликається зміноютехнічного стану і регулювальних параметрів ДВЗ при тривалій експлуатаціїтранспортних засобів. Токсичні атмосферні викиди рухомого складу ростуть швидшеза їх фізичний знос і старіння. Сучасне технічне обслуговування і ремонт рухомогоскладу за наявності відповідної матеріально-технічної бази і кваліфікованихкадрів ремонтних служб сприятимуть забезпеченню нормативного рівня викидів.Разом із заходами зниження токсичності транспортних засобів на практицінадається увага зниженню викидів від стаціонарних джерел, упровадженню захиснихпристроїв, очисних установок і засобів контролю на експлуатаційних і ремонтнихпідприємствах транспорту, розосередженню екологічно небезпечних виробництв потериторії підприємства, ліквідації джерел забруднення і ін. проводиться роботапо захисту земель в смузі відведення транспортних магістралей. На землях смугивідведення залізниць здійснюються лісонасадження, рекультивація земель зпідсипачкою родючого шару ґрунту.
Завдання 2.
Стандартизація в середовищі охорони водних басейнів, методита
засоби контролю.
Проблема забезпечення належної кількості та якості води єоднією з найбільш важливих і має глобальне значення. Ще до нашої ери Аристотельвказував на необхідність раціонального використання чистої води та відділенняїї від тієї, котра використовується для господарських потреб. Стан 2/3 водних джерел за якістю води не відповідає нормативним вимогам. Через використаннянеякісної води в 4 – 5 разів зросла захворюваність людей. Вода використовуєтьсядля охолодження машин і механізмів, функціонування технологічних процесів тавходить до складу продукції, що виробляється.
Охорона вод – це система заходів, спрямованих на запобіганнята усунення наслідків забруднення, засмічування і виснаження вод. Охорона водипередбачає встановлення видів та значень показників водоспоживання та водовідведення,а також якості води. Вона передбачає розробку методів і засобів очищеннястоків, контроль якості води та стоків.
В процесі кругообігу вода транспортує тепло. Розчиняє тапереносить природні елементи, руйнує та перетворює літосферу, бере участь уметеорологічних та гідрологічних процесах, є середовищем існування водних організмівта рослин, котрі забезпечують виробництво значної частини кисню. Кількість таякість води відновлюються, якщо забезпечуються необхідні для цього умови. Однакрозвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, урбанізаціяпризвели до того, що природні водойми вже не можуть самоочищатися, томупотрібні штучні споруди для очищення води.
В залежності від ступеня забруднення водні об’єкти буваютьдопустимого, помірного, високого та надзвичайно високого ступенів забруднення.Це слід враховувати при організації водоспоживання. В залежності від цілей водовикористанняджерела водопостачання поділяються на дві категорії.
До першої категорії відносяться водні об’єкти, що використовуються в якості джерел централізованого або нецентралізованого господарсько-питного водопостачання, а також дляводопостачання підприємств харчової промисловості.
До другої категорії відносяться водні об’єкти длякультурно-побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.
Навколо водозабору або іншого джерела водопостачання влаштовуютьсязони санітарної охорони, в котрих встановлюється особливий режим охорони водвід забруднення хімічними речовинами та шкідливими біологічними організмами, атакож стічними водами.
Вода характеризується складом та властивостями, котрівизначають її придатність для конкретних видів водокористування. Оцінка якостіводи здійснюється за ознаками, котрі вибираються та нормуються в залежності відвиду водокористування. В якості лімітуючої вибирається ознака, що характеризуєтьсянайменшою нешкідливою концентрацією речовини у воді. узагальнена числова оцінкаякості води здійснюється за індексом, котрий є сукупністю основних показниківза видами водокористування. Якість, склад та властивості води у водоймахрегламентуються гігієнічними вимогами та санітарними нормами.
Для гігієнічної оцінки води використовують наступніпоказники:
- кількість завислих речовин;
- кількість плаваючих речовин;
- температура;
- водневий показник рН;
- мінеральний склад;
- розчинений кисень;
- біологічне повне споживання кисню;
- хімічне споживання кисню;
- наявність збудників захворювань;
- кількість лактозопозитивних кишкових паличок;
- кількість каліфогів у бляшкоутворюючих одиницях;
- наявність життєдатних яєць гельментів та найпростіших кишкових;
- кількість хімічних речовин.
Для санітарної оцінки води використовуються показники:
- гранично допустимі концентрації речовин у воді;
- орієнтировочно допустимі рівні речовин у воді;
- лімітуючі ознаки шкідливості (санітарно-токсикологична, загальносанітарна,органолептична з розшифруванням властивостей: запаху, впливу на колір,утворення піни та плівки, присмак);
- клас небезпеки речовин.
Хімічні речовини у воді поділяються на класи небезпеки: 1клас — надзвичайно небезпечні; 2 клас – високо небезпечні; 3 клас – небезпечні;4 клас – помірно небезпечні. Віднесення шкідливих речовин до класу небезпеки залежитьвід їх токсичності, кумулятивності, здатності викликати віддалені ефекти, відвиду лімітуючого показника шкідливості.
Крім державного контролю, стан води контролюєтьсяпідприємствами, котрі використовують воду та скидають стоки у водоймища. Дляцього на підприємствах при заводських або спеціальних лабораторіях створюютьсяпости, обладнані необхідною апаратурою для проведення аналізів. При проведенніконтролю за станом вод та стоків використовуються фізичні, хімічні, біологічніта органолептичні методи.
Фізичні методи використовуються для визначення прозорості,каламутності, кількості завислих часток та провідності води та стоків.
Кількість завислих часток визначається за допомогоюмембранних та паперових фільтрів, через котрі пропускається проба об’ємом100-500 мл. Прозорість, каламутність визначаються за допомогою приладів абоорганолептичним порівнянням взірців.
Хімічні методи використовуються для визначення кислотності,лужності у воді металів, солей. Органічних та синтетичних речовин.
Бактеріальний аналіз виконується за спеціальними методиками влабораторіях санітарно-епідеміологічних станцій. Заслуговує на увагу контрользабрудненості за допомогою бактерій – біотестування. Деякі бактерії при появізабруднень починають світитися. Чим більше у воді токсичних речовин, тимсильніше світяться бактерії.
Попередження забруднення водних об’єктів стічними водами можебути забезпечене організаційними та технічними заходами.
Організаційні заходи зводяться до попередження скиданнястічних вод у водойми без їх очищення. Технічні заходи передбачають очищеннястічних вод, повторне використання стічних вод для технічних потреб та поливу,створення оборотних та замкнених систем водокористування, вдосконаленнятехнологічних процесів на підприємствах у напрямку скорочення надходження забрудненьу стоки, перехід на безвідходні технології, скорочення забруднення територійнафтопродуктами, котрі зі зливовими стоками можуть потрапляти до водойм.
Кожне підприємство повинне мати очисні споруди,водогосподарські системи. Це комплекс водних об’єктів та гідротехнічних споруд,призначених для раціонального водокористування та охорони вод. Водоохоронні комплексипризначені для підтримання необхідної кількості та якості води у воднихоб’єктах, розташованих поблизу підприємства.
Завдання 3.
Методи та засоби вимірювання запилення атмосфери.
Згідно з нормативно-технічною документацією нормування якостінавколишнього природного середовища здійснюється з метою встановлення граничнодопустимих норм впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпекунаселення та збереження генетичного фонду, забезпечує раціональне використування і відтворення природних ресурсів за умов сталого розвиткугосподарської діяльності. В Україні розроблені та діють нормативи ГДК,перевищення котрих за певних умов негативно впливає на здоров’я людини.
Промислові викиди поділяються організовані та неорганізовані.Організовані промислові викиди – це викиди, що надходять в атмосферу черезспеціально споруджені газоходи, повітропроводи та труби.
Неорганізовані викиди надходять в атмосферу у вигляді ненапрямлених потоків внаслідок порушення герметизації, невиконання вимог охорониатмосфери при навантаженні та розвантаженні вантажів, порушення технологіївиробництва або несправності обладнання.
Викиди підлягають періодичній інвентаризації, під котрою слідрозуміти систематизацію відомостей про розподіл джерел викидів на території об’єкта,їх кількість та склад.
Метою інвентаризації є: визнання викидів шкідливих речовин,що надходять в атмосферу від об’єктів; оцінка впливу викидів на навколишнє середовище,встановлення ГДВ або ТПВ; вироблення рекомендацій з організації контролювикидів; оцінка стану очисного обладнання та екологічності технологій івиробничого обладнання; планування черговості природоохоронних заходів.
Інвентаризація здійснюється один раз на 5 років згідно зІнструкцією з інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферивизначають виходячи зі схем виробничого процесу підприємства. Для діючихпідприємств контрольні точки приймаються по периметру санітарно-захисної зони.Заміри параметрів викидів здійснюють працівники лабораторії підприємства аболабораторії санітарно-епідеміологічної станції.
Послідовність інвентаризації викидів у атмосферу така:
1. виявлення джерел забруднення атмосфери та нанесення їх наситуаційний план.
2. визначення виду шкідливих речовин у джерелах викидів та їхкоординування.
3. визначення коефіцієнтів завантаження обладнання і наявностіпристроїв очищення викидів
4. встановлення контрольних точок і розмірів санітарно-захисних зон.
5. отримання даних про метеорологічні умови і фонові забруднення.
6. заміри параметрів джерел викидів: висоти і діаметра труб, температури,швидкості, вологості газів, концентрації шкідливих речовин у шкідливих викидах.
7. розрахунок параметрів викидів і їх розсіювання в просторі та часі.
8. розробка тома ГДВ і заходів зі зниження викидів.
9. погодження тома ГДВ із санітарним наглядом, затвердження тома ГДВ.
10. отримання дозволу на викид шкідливих речовин в атмосферу.
Основними параметрами, котрі характеризують викидизабруднюючих речовин в атмосферу, є вид виробництва, джерело виділенняшкідливих речовин, джерело викиду, число джерел викидів, координатирозташування викиду, висота джерела викиду, діаметр устя труби, параметригазоповітряної суміші на виході з джерела викиду (швидкість, об’єм,температура), характеристика газоочисних пристроїв, види та кількість шкідливихречовин тощо. Розрахунок забруднення атмосфери викидами промислових підприємстввиконується згідно з Методикою розрахунку концентрацій в атмосферному повітрішкідливих речовин, що містяться у викидах підприємств (ОНД-86) або за Збірникомметодик розрахунку викидів в атмосферу забруднюючих речовин.
Завдання 4.
Установити, на якій відстані від труби над поверхнею землівиникає максимальна концентрація (при холодних викидах) шкідливих речовин.
/>
Висота труби Н (м) = 25
Діаметр отвору джерела викиду Д (м) = 1,00
Кількість шкідливої речовини,
що викидається в атмосферу М (г/с) = 4,2
Речовина, що викидається – Етинол
Об’єм газоповітряної суміші Q (/>) = 10,42
Коефіцієнт А = 200
/>Коефіцієнт />= 1
/> - ?
Розв’язання.
Середня швидкість виходу газоповітряної суміші, м/с
/> м/с
Значення />м/с
Значення К, />
Значення n: при />
Максимальна приземна концентрація шкідливих речовин />
/>
коефіцієнт d – при /> />
відстань />
Відповідь: відстань від джерела викиду, на якомуутворюється максимальна приземна концентрація шкідливих речовин Хм = 196,65 м.
Список використаних джерел.
1. Павлова Е.И., Буравлев Ю.В. Экология транспорта: Учеб. Для вузов.– М.: Транспорт, 1998. 232 с.
2. Маслов Н.Н., Коробов Ю.И. Охрана окружающей среды на железнодорожном транспорте: Учеб. Для вузов. М.: Транспорт, 1996. 238 с.
3. Джигерей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охоронанавколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальнийпосібник. – Вид. 2-ге, доп. – Львів, Афіша, 2000 – 272 с.
4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. Підручник длястудентів природничих факультетів віщих навчальних закладів. – 2-е вид., зізмінами. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
5. Указанияпо расчету рассеивания вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий. СН– 369 – 74. – М.: Стройиздат, 1977.