/>Зміст
Вступ
1. Умови утворення озер і боліт та їх класифікація
1.1 Вплив умов водногоживлення на формування озер і боліт
1.2 Класифікація озері боліт
1.3 Температурнийрежим озер і боліт
2. Геологічна діяльність озер і боліт
2.1 Умови формуваннятирогенних відкладень
2.2 Водна рослинністьі заростання озера
3. Мінеральні ресурси озер і боліт та їх значення
3.1 Хемогенні відкладиозер і боліт
3.2 Органогенні породиозер і боліт
3.3Народногосподарське значення мінеральних ресурсів озер і боліт
4. Озера і болота Чернігівщинита їх екологічне та природоохоронне значення
4.1 Болотні ресурсиЧернігівщини
4.2 Гідрологічні заказники та пам’ятки загальнодержавногозначення Чернігівської області
4.3 Озера та болотаособливої охорони Чернігівського району
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність. Миживемо в епоху гострого конфлікту між людським суспільством та природою, колинераціональна господарська діяльність порушила динамічну рівновагу біосферинашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Цей процессупроводжується вичерпанням природних ресурсів і різким погіршенням якостінавколишнього природного середовища, що спричинює масові захворювання рослин,тварин та людей і загрожує подальшому розвитку людської цивілізації на Землі.
У зв'язку з цим у даний час проблема утворення танакопичення мінеральних ресурсів озерами і болотами є досить важливимкомпонентом біосфери, що має багатофункціональне значення і відіграє основнуроль у її еволюції. У цьому плані значний інтерес представляє геологічнадіяльність озер та боліт, їх рослинність, що відрізняється, як відомо, інтразональністю,а також специфічними особливостями структури і функціонування. В даний час вонавиявилася у фокусі цілого ряду питань, пов'язаних з розширенням техногенногонавантаження, посиленням антропогенної евтрофізації водойм і рекреаційногонавантаження, вилученням великих обсягів води для різного роду потреб. Всебільшого значення набуває проблема фітоіндикації антропогенних змін, щовідбуваються, в перезволожених екосистемах, а Чернігівщина досить багатарізноманітними болотистими територіями. Тому дана тема досить актуальна длядослідження.
Предмет дослідження – процеси, які лежать воснові утворення мінеральних ресурсів озерами та болотами.
Об`єкт дослідження – озера та болотаЧернігівського району, та їх природоохоронне значення.
Метою роботи було систематизувати відомості проресурсо-утворюючу діяльність озер та боліт у формуванні мінеральних ресурсів.
Для виконання даної мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати умови утворення озер і боліт.
2. Дати класифікацію озер та боліт.
3. Дати характеристику геологічної діяльності озер і боліт.
4. Розглянути мінеральні ресурси озер і боліт, їх значення.
5. Охарактеризувати озера та болота Чернігівського району,встановити їх екологічне та народногосподарське значення.
1. Умови утворенняозер і боліт та їх класифікація1.1 Вплив умов водного живлення наформування озер і боліт
Одним із воднихоб'єктів суші є болота. Болотом називається природне утворення, яке постійноперебуває в стані застійного або слабопроточного зволоження і в якомувідбувається накопичення органічної речовини у вигляді торфу. До цієї жкатегорії природних утворень відносяться й заболочені землі.
Походження болітпов'язане з заростанням водойм (озер, водосховищ, ставків) або з заболочуваннямсуші (головний вид утворення боліт) [13].
Виникнення болітшляхом заболочування суші обумовлене співвідношенням на її території складовихводного балансу (опади, випаровування, стік) та сприятливій геоморфологічнійбудові місцевості (западини, низини), які створюють умови для застійного абослабопроточного водного режиму й акумуляції на поверхні суші надмірної вологи(рис. 1.1). Заболочування ділянок суші відбувається під впливом певнихгідрологічних факторів наприклад, наявність водонепроникних порід та підземнихвод).
/>
Рис. 1.1.Заболочування суші [13]
Виділяють дваосновних види заболочування суші: затоплення і підтоплення території. Затопленняпов'язане з переважанням атмосферних опадів над випаровуванням за відсутностідренажу, або з незначним поверхневим стоком в умовах зниженого рельєфумісцевості. Підтоплення території пов'язане з підвищенням рівня ґрунтових вод(після спорудження, наприклад, гребель на річках або внаслідок надмірногозрошення значних територій) [13].
Утворення болітсупроводжується накопиченням органічного матеріалу на поверхні ґрунту. Надлишоквологи в ґрунті спричинює погіршення кисневого і мінерального живлення рослин,внаслідок чого порушуються процеси розкладання органічних решток рослин,відбувається виділення гумінових кислот і консервація органічного матеріалу.Останній ущільнюється, деформується і поступово Перетворюється в органічнупороду — торф, який характеризується значною водопроникністю і вмістом води(88-97% за об'ємом). Болото можна ототожнити з торфовищем, котре має шар торфуне менше 30 см і вкрите специфічною рослинністю. Надмірно зволожені ділянкиземної поверхні з шаром торфу завтовшки менше 30 см називають заболоченимиземлями. Процеси утворення боліт характерні для умов холодного та теплогоклімату на рівнинах і гірських схилах, але інтенсивність їх у різнихкліматичних й орографічних умовах залежить від двох основних чинників:зволоженості території та кількості тепла.
Озерами називаються заповнені водоюзаглиблення поверхні суходолу, які не мають безпосереднього зв’язку з водамиСвітового океану. Вони, здебільшого, поширені в областях вологого клімату, тамде є значні за розмірами низовини та безстічні улоговини. Найчастіше озеразустрічаються в районах, які зазнали впливу четвертинного зледеніння, упівнічних частинах Євразійського та Північноамериканського континентів, дезаймають близько 2% їх території.
Глибина озер досягає десятків ісотень метрів. Найглибшим у світі є озеро Байкал (1741 м), в якому зосереджено23 тис. км3 прісної води, що становить п’яту частину світовихзапасів [4].
Виникнення озерних западин зумовленерізноманітними ендогенними та екзогенними процесами (табл. 1.1). Самостійнукатегорію складають озера, створені людиною (водосховища).
У таблиці 1.1 назви груп та типів вказуютьна походження озерних улоговин і на геологічний фактор, який спричинив їхвиникнення. Проте, утворення таких улоговин здебільшого пов’язане не з одним, аз декількома геологічним процесами.
Таблиця 1.1Генетична класифікація озерних улоговинКатегорія Група Тип І. Ендогенна вулканогенна кратерний, кальдерный, фумарольно-гейзерний, лавово-гребельний, лахаро-плотинний сейсмогенна провальний, обально-гребельний тектоногенна грабенний (рифтовий), синклінальний ІІ. Екзогенна гравітаційна провально-гравитаційний, провально-карстовый, провально-суфозійний, обально-гребельний ерозійна (річкова) русловий, заплавний (старичний), дельтовий еоловогенна дефляційний гляціогенна екзараціонний, каровий, термокарстовий, гляціально-плотинний таласогенна (морська) приморський, реліктово-морской біогенна атоловий, біогенно-плотинний метеоритна (астроблемна) ударний, вибуховий
Наприклад, озерні улоговини,розташовані в долинах рік, мають два схили, утворені ерозійною діяльністю ріки,а третій – загатний схил (гребля), пов’язаний з обвалом гірських порід.
Серед ендогенних улоговин виділяютьсяулоговини, які утворилися внаслідок виверження вулканів, землетрусів татектонічних процесів. Вершини вулканів, здебільшого, характеризуються наявністюлійкоподібних западин – кратерів, в яких накопичується вода. Такі кратерніозера ізометричної форми, шириною в декілька сотень метрів і глибиною додесятків метрів. У діючих вулканах озера при черговому виверженні можутьвиплескуватися, а в потухлих вони існують тривалий час та називаються маарами.На схилах вулканів мають місце численні западини, виникнення яких пов’язане звикидами газів, пари води та гарячої води. Такі западини називаються фумарольнимита гейзерними улоговинами, які також слугують місцем зародження озер. Окрімзазначених западин на схилах
Назва груп ітипів улоговин указує на їх походження, на той геологічний фактор, що обумовилиїх появу. Утворення озерних улоговин іноді пов'язане не з одним, а з декількомагеологічними процесами. Наприклад, озерні улоговини, розташовані в долинах рік,мають два схили і дно, утворені текучою водою, а третій схил гребельний,пов'язаний з обвалом.
Серед ендогеннихулоговин виділяються улоговини, пов'язані з виверженнями вулканів, землетрусамиі тектонічними процесами. Вершини вулканічних гір бувають увінчаніворонкоподібною западиною — кратером. Кратерні озера найчастіше округлої форми,мають ширину в сотні метрів, глибину в кілька десятків метрів. Озера в діючихвулканів непостійні, при черговому виверженні вода з них може вихлюпуватися [27].
У кратеріпогаслих вулканів утворяться довгостроково існуючі озера — маари. На схилахвулканів часто виникають невеликі западини, зв'язані з викидами газів, пар водиі гарячої води, — це фумарольні і гейзерні улоговини. Крім цих улоговин насхилах вулканів, у долинах рік і струмків зустрічаються улоговини, зв'язані злавовими, туфолавовыми або навіть вулканічними грязьовими потоками (лахарами),що перегороджують русла рік і струмків. До числа лавово-гребельних озервідноситься найбільше на Кавказу оз. Севан (Вірменія).
Утворенняулоговин екзогенної категорії зв'язано з провалом гірських порід, розташованихнад підземними порожнинами, створеними процесами вимивання і вилудження легкорозчиннихпорід (карстові улоговини). Озера в цих улоговинах звичайно невеликі, вода вних може зникати. Найбільш поширені в долинах рік і струмків гребельніулоговини. Їх розділяють за походженням гребель на: обвальні, льодовиково-моренніі навіть біогенні, якщо утворення гребель зв'язане з діяльністю тварин аборослин. Усі ці озера мають різко подовжену овальну форму.
Серед тектонічних озерних улоговиннайпоширенішими є улоговини, утворені в значних за розмірами грабенових,рифтових структурах та зонах розломів. Озера в таких улоговинах мають видовженуформу, і їх довжина значно перевищує ширину. Класичним прикладом таких озерможе бути озеро Байкал.
Утворення улоговин екзогенноїкатегорії пов’язане з провалами гірських порід над підземними порожнинами,створеними процесами вимивання та вилуговування легкорозчинних гірських порід.Такі улоговини називаються карстовими, а озера, розташовані в них, здебільшого,невеликі за розмірами. Найпоширенішими серед екзогенних озер є озера,сформовані в процесі перегородження долин рік та струмків природними загатами (греблями).Залежно від походження загат серед них розрізняють: обвальні,льодовиково-моренні і навіть біогенні, якщо утворення загати пов’язане здіяльністю тварин або рослин. Всі ці озера характеризуються різко видовженоюформою та невеликою глибиною [13].
Другою важливою умовою виникненняозер є джерело водної маси. Більшість озер живляться за рахунок поверхневих вод– рік та атмосферних опадів, які заповнюють озерні улоговини. Проте, в деякихозерах, особливо тектогенної групи, основним джерелом водної маси є підземніводи.
1.2 Класифікація озер і боліт
Озера — це природніводойми, які утворилися в поглибленнях суші (котловинах) і заповнені в межахсвого ложа прісними або солоними водами. Котловини озер за походженням поділяютьна тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни, лимани),провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (у кратерах згаслих вулканів),завально-запрудні.
Існують також реліктові, або залишковіозера, які утворилися внаслідок відокремлення їх від моря і, відповідно, воднамасса таких озер має морське походження.
Гідрологічний режим озер (збільшеннята зменшення води) тісно пов’язаний з кліматичними особливостями районівїхнього розташування. За гідрологічним режимом усі озера можна поділити на тригрупи: безстічні, проточні та озера з перемінним стоком [4].
Безстічні озера поширені в областях аридного (сухого)та семіаридного (посушливого) клімату. Вони живляться за рахунок рік,тимчасових потоків або атмосферних опадів та не мають стоку, а втрачають водутільки внаслідок випаровування.
Проточні озера поширені здебільшого в областяхгумідного (вологого) клімату та живляться водами рік і атмосферних опадів.
Характерною особливістю таких озер єте, що окрім випаровування, вони також віддають воду через ріки та струмки, якіз них витікають, або шляхом підземного стоку.
Озера з перемінним стоком – це періодично проточніозера, з яких стік води відбувається лише в періоди високих вод.
Водний баланс та клімат відіграютьосновну роль у формуванні хімічного складу озерних вод. Так, наприклад, морськіводи реліктових озер з проточним гідрологічним режимом і розташованих вгумідній кліматичній зоні, можуть поступово замістись прісними поверхневимиводами атмосферного походження. В безстічних озерах областей аридного клімату,де відбувається інтенсивне випаровування, спостерігається збільшення солоностіводи.
Мінералізовані озера діляться нахлоридні, сульфатні та карбонатні. Хімічний склад озерної води значною мірою визначаєтьсяхарактером осадконакопичення. В озерній воді містяться також тонкі глинисті тапилуваті частинки, які приносяться в озеро поверхневими та підземними водамиабо вітром. Дуже багато, особливо у водах прісних озер, органічних речовин(водоростей, дрібних планктонних організмів, тощо) [24].
Для органічних та неорганічнихсуспендованих речовин характерна кліматична сезонність. У весняний, літній таосінній періоди різко збільшується кількість органічних речовин, а неорганічних– весною та осінню. Взимку вміст органіки та мінеральних часток у воді різкозменшується.
Залежно від характеру руху води озераділяться на проточні та застійні. Перші, здебільшого, приурочені до долин рік ірух води в них зумовлений рухом маси річкової води. Окрім постійних течій возерах також відбуваються тимчасові переміщення води, пов’язані з вітровимихвилями. Висота хвиль в озерах, здебільшого, незначна, але іноді може досягти 5м. При різкій зміні атмосферного тиску або при сильному вітрі певного напрямкувиникають так звані сейші – хвилі, які утворюються при переміщенні великих масводи від одного берега до іншого, при цьому перший частково осушується, апротилежний – затоплюється. У великих озерах рух води може бути спричиненийнерівномірним нагріванням поверхні води сонячним промінням.
У застійних озерах переміщеннюпідлягають тільки води поверхневих шарів. Води глибоких горизонтів залишаються нерухомими,при цьому вертикальна циркуляція відсутня і в придонній частині, девідбувається інтенсивний розклад органічної речовини, утворюються сірководень,вуглекислий та інші гази.
Геологічна діяльність озерскладається з абразії (руйнування, розмивання) берегів та дна, перерозподілуматеріалу в середині водоймища і накопичення осадків на дні та схилахулоговини.
Характер та інтенсивність геологічнихпроцесів залежить від типу та розмірів озерної улоговини, динаміки і складуводи, а також від інтенсивності розвитку біоти [24].
Озерна абразія, або лімноабразія, пов’язана зрухами води і, насамперед, з вітровими хвилями. Існує певна залежність між розмірамиозера, висотою хвиль і інтенсивністю руйнування берегів. У відносно невеликихозерах зі статичним дном та встановленим рівнем води лімноабразія мінімальна,тому що береговий абразійний профіль в них уже сформований, абразійні уступивіддалені на недосяжну для хвиль відстань і робота в даному випадку зводитьсялише до подрібнення відкладів зони пляжу. В озерах загатного типу на початковихстадіях розвитку, особливо в період накопичення води, абразія досягає найвищогоступеня. Відбувається інтенсивне розмивання берегів та загати (греблі), інодідо повного знищення останньої і зникнення озера.
У протічних озерах можливе розмиваннядна. Загалом лімноабразія поступається ерозії і руйнівній роботі морів та океанів,що, мабуть, спричинене значним розвитком прибережної рослинності.
Уламковий матеріал, який надходить уозеро при руйнуванні берегів або приноситься водами поверхневого стоку,сортується за розміром і розноситься хвилями та течіями по всьому водоймищу, азагалом осідає на дно та перемішується з органогенними і хемогенними осадками,які утворюються безпосередньо в озері.
В Українікарстові озера є на Поліссі і в деяких регіонах степової зони. Одне знайбільших — оз. Світязь, що знаходиться на Волині. Утворення котловини цьогоозера пов'язане з розмиванням крейдяних порід, внаслідок чого і утворилосьпоглиблення земної поверхні [4].
У степовій зонібіля м. Слов'янська є невеликі за площею озера (Вейсове, Ріпне, Сліпне), їхкотловини заповнились водою після розмивання покладів солі, близькорозташованих до поверхні землі. Завально-запрудні озера утворюються внаслідокзавалу гірською породою ущелин або річкових долин. Вони характерні для гірськоїмісцевості. До найбільших (площа 700 м2, глибин л 16 – 24 м) такихозер належить оз. Синєвір, що знаходиться на висоті 988 м в УкраїнськихКарпатах. У Закарпатті налічується близько 137 завальних за походженням озерзагальною площею 3,69 км2. На території Українських Карпат довулканічних, або кратерних, належать озера Липовецьке, Синє та Ворочівське. Болота прийнятоділити на дві великі групи — заболочені землі (із незначним шаром торфу) і торфовіболота. До заболочених земель відносяться такі типи боліт: торфові болотаарктичної тундри, очеретяні та осокові болота лісостепу, засолені болотанапівпустелі та пустелі (солончаки), заболочені тропічні ліси тощо.
За характеромводно-мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності торфовіболота поділяються, у свою чергу, на три типи: низинні перехідні і верхові (рис.1.2).
/>
Рис 1.2. Схемаверхового (а) та низинного (6) торф'яного болота мікроландшафти: 1 — осокові;осоково-очеретяні, осоково-гіпнові; 2 — сфагново-осокові; 3 —сфагново-пухівкові; 4 — вільшаники; 5 — сосново-сфагнові; 6 — поклади сфагновоготорфу; 7 — поклади очеретяного та осокового торфу; 8 — мінеральний грунт.
Лісові та лугові болота утворюються в межах пониженихділянок посеред лісу або лугу внаслідок постійного перезволоження ґрунту.Причиною утворення таких боліт є вимивання (вилуговування) надлишковою водоюречовин, які сприяють нормальному розвитку рослинності та їхнього відмирання.На зміну деревній рослинності в лісі та трав’яній на лугах приходять меншвимогливі до мінеральних солей мохи – зелений та сфагновий. Мохова дернинанасичена водою, перекриває доступ кисню до рослин, які розкладаються, що сприяєторфоутворенню і заболочена ділянка таким чином перетворюється на болото [13].
Низинні болота розповсюджені узнижених формах рельєфу, на місцях колишніх озер або в заплавах річок. Поверхняцих боліт ввігнута або плоска, що обумовлює застійний характер водного режиму.Живляться болота за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод зоточуючої території, річкових вод під час водопілля і паводків, фунтових вод. Важливоюгідрологічною особливістю низинних боліт є надходження в них зі стокомповерхневих і фунтових вод мінеральних біогенних речовин, завдяки чомустворюються сприятливі умови для розвитку євтрофної рослинності (чорна вільха,береза, гіпновий зелений мох, осока, очерет, хвощ тощо). Торф низинних болітбагатий на мінеральні солі (його зольність — 6 — 7%), що дає можливістьвикористовувати його як добриво. В Україні низинні болота знаходяться вПоліссі, в заплавах і дельтах великих річок. Останнім часом низинні болотапочали утворюватися в зонах підтоплення водосховищ.
Верхові болота зустрічаютьсялише у вологому кліматі і розташовуються на плоских вододілах. Їх поверхняопукла або плоска, тому живляться такі болота лише за рахунок атмосфернихопадів. Верхові болота бідні на мінеральні біогенні речовини, тому до нихприурочена невибаглива до умов життя оліготрофна рослинність (сфагновий білиймох, пухівка, журавлина тощо). Торф накопичується в центральній частині болоташвидше, ніж на краях, тому болота мають переважно опуклу форму. Торф верховихболіт бідний на мінеральні солі (його зольність менше 4%). використовується віняк паливо та в хімічній промисловості.
Перехідні болота за характеромрослинності і ступенем мінералізації вод, які їх живлять, є проміжними міжнизинними і верховими. Поверхня їх слабоопукла або плоска, мінеральне живленняпомірне, яке відповідає вимогам мезотрофних рослин (береза, осоки, сфагновібілі мохи) [4].
Проміжні болота живляться атмосферними опадами і підземнимиводами. У рельєфі вони займають проміжне положення між верховими та низинними.
Приморські болота поширені в межах приморськихзон з вологим кліматом, де займають значні за розміром території.
Головним джерелом їх живлення єатмосферні опади, а також води припливу. Рослинність різноманітна, здебільшогодеревна, але з корінням, пристосованим до тривалого перебування під водою. Втропічних областях такі болота заростають манграми — деревами з корінням, якевиходить на поверхню.
Для кожного зтрьох типів боліт характерне певне сполучення видів рослинності (біоценозів), згеоморфологічними особливостями окремих частин боліт, відповідно до чогостворюються специфічні болотні мікроландшафти.
Стадії розвиткуболіт найкраще простежити на прикладі водойми, яка після заростання перетворюєтьсяна болото (рис. 1.3).
Спочаткуутворюється низинне болото, багате на мінеральні солі, що сприяє розвиткурослинності. В міру відмирання рослин поверхня болота, підвищується, доступвод, багатих на мінеральні солі, скорочується, попередня рослинністьзамінюється на менш вибагливу до умов живлення. З'являється сфагновий мох,характерний для верхового болота, який живиться атмосферними опадами, біднимина мінеральні солі [7].
/>
Рис. 1.3. Схемарозвитку болотного масиву (за К.Є. Івановим)
а) в глибокихзападинах
б) в пологихдепресіях
З морфологічногобоку болота характеризуються формою поверхні розмірами масивів, похиламиповерхні і потужністю торфового шару Поверхня болота може бути плоскою,ввігнутою або опуклою. Характерними елементами рельєфу поверхні болота (точнішемікрорельєфу) є пасма і мочарі, купини та між купинні зниження, горби. Пасма —це окремі витягнуті в довжину підвищені ділянки болота, відокремлені одна вілодної такими ж витягнутими в довжину значно обводненими зниженнями (мочарами). Пасмата мочарі бувають витягнуті вздовж горизонталей, розташовані концентричнонавколо найвищих відміток болота і перпендикулярно до максимального похилуповерхні болота. Пасма на мочарі змінюються через кожні 4 — 6 м, іноді через 3 — 4 м. Пасма та мочарі з'являються на болотних масивах у кінцевій стадії їхньогорозвитку і є наслідком підвищення рівня води в болоті. На їхній поверхнірозвинена різна болотна рослинність. Таким чином, вони являють єдиний комплексу мікрорельєфі болотних масивів. Утворення купин та міжкупинних знижень пов'язанез нерівномірною густотою рослинного покриву і накопиченням торфу. Горби спостерігаютьсяна болотах лісотундри. Складені вони з торфу, під яким знаходиться вічнамерзлота. Висота горбів досягає декількох метрів.
Для болотнихмасивів характерна наявність внутрішньоболотних водних об'єктів (струмків,річок, озер, мікроозер і трясовин), поєднання яких утворює внутрішньоболотнихгідрографічну сітку.
До болотнихводотоків відносяться струмки та річки. Вони утворюються або до заболочуваннятериторії, або є вторинними водотоками, котрі сформувалися в процесіболотоутворення. Всі водотоки покращують дренаж боліт. Струмки та річкивитікають з болотних озер або трясовин. Швидкість течії у вторинних водотоківнезначна, а витрати води малі Глибина їх не перевищує 1,5-2,0 м, ширина русла —не більше 10 м.
До болотнихводойм відносяться озера й мікроозера. Болотні озера це відносно значні заплощею та об'ємом води утворення. Площа їх мохи перевищувати 10 км2,а глибини досягати 10 м і більше. Поверхня озер чиста або вкрита сплавинами. Мікроозера— це водойми менших розмірів які зустрічаються великими групами середзаболоченої території. Вони розташовані на схилах болотних масивів, а також упониженнях рельєфу. Водойми боліт за своїм походженням бувають первинними тавторинними Перші існували ще до початку утворення болота, інші виникли впроцесі заболочування суші та еволюції болота [24].
Своєріднимиводними об'єктами боліт є трясовини — перезволожені ділянки болотних масивів,що характеризуються розрідженою торфовою масою, слабою дерниною рослинногопокриву та високим рівнем води, як і періодично або постійно знаходиться наповерхні. Трясовини розташовуються на плоских ділянках у центральній частиніабо на схилах болотних масивів. Серед трясовини спостерігаються ділянкивідкритої води. Трясовини бувають застійними, з фільтраційним рухом води тапроточні.
1.3 Температурний режим озері боліт
Термічний режимболіт визначається не тільки кліматичними факторами, але й залежить відводно-теплових властивостей торфу та його верхнього діяльного шару. Торф уприродному стані складається з органічного скелета з незначним вмістоммінеральних речовин, води та повітря, тому особливо важливу роль відіграютьтеплоємність і теплопровідність торфу. Вони залежать від об'ємногоспіввідношення органічної речовини, моди і повітря та їхньої теплоємності.Теплоємність повітря незначна, об'єм сухої речовини у торфі становить лише 7%,і теплоємність її порівняно з теплоємністю води теж невелика. Отже,теплоємність торфу визначається наявністю води в ньому. Чим більший вміст водив торфі, тим більша його і теплоємність і тим повільніше він нагрівається йохолоджується [27].
З глибиноюамплітуда коливання температури торф'яного відкладу зменшується. В умовахпомірного клімату добовий хід температури в діяльному шарі торфового болотапомітний лише до глибини 15—25 см, а озонні коливання температуриспостерігаються до глибини 3,0-3,5 м. На глибинах, що перевищують 35-40 см і4-5 м, відповідно добова і сезонна зміна температури відсутня.
Добові і сезонніколивання температури в торф'яному болоті менші, ніж у мінеральному ґрунті,вони зменшуються зі збільшенням вологості і ґрунту. Безпосередньо на поверхніболота добові коливання температури значні через те, що тут майже відсутняпередача тепла на глибину. Максимальні літні температури на поверхні моховихболіт можуть досягати 50°С, що сприяє підвищеному випаровуванню.
В умовах холодногота помірного клімату болота замерзають через 15 — 17 днів після переходутемператури повітря через нуль. Болота перехідного типу починають замерзатиодночасно і замерзанням мінеральних ґрунтів. Сфагнові болота замерзають пізнішеГлибина промерзання торфово-болотної маси — 19 — 42 см, тобто менше, ніжглибина промерзання мінеральних ґрунтів. Максимальна глибина промерзанняторф'яників — 60 — 65 см.
Відтавання болітзалежить від кліматичних умов, товщини мерзлого ґрунту і снігового покриву,тому його строки будуть різні в окремих болотних мікроландшафтах.
2.Геологічна діяльність озер і боліт2.1 Умови формуваннятирогенних відкладень
Вода в озерах маєрізне походження. Озерні западини можуть бути заповнені річковою водою, водоюльодів, що тануть, і снігів, атмосферною або водою підземних джерел. Деякіреліктові озера зберегли морську воду (Каспійськ море).
Солоність озерноїводи залежить від типу води, що заповнює озера, і від кліматичних умов, у якихзнаходиться озеро. Озера з атмосферним, річковим, льодовиковим живленням вумовах вологого клімату звичайно прісні, із вмістом солей менш 5 г/л. Озера вумовах жаркого, посушливого (аридного) клімату засолоняются, і вода в них можебути солонуватою (5 — 25 г/л) або солоною (25 — 45 г/л) і навіть розсолом.
Мінералізованіозера поділяються на хлоридні, сульфатні і карбонатні. Хімізм озерної водизначною мірою визначає характер осадонакопичення. В озерній воді є також імеханічні суспензії, як правило, тонкі глинисті і пилові частки, принесені возеро текучою водою, підземними водами (окисли заліза) або вітром. Дуже багато,особливо у воді прісних озер, органічних (гумінових) речовин, зв'язаних із значнимрозвитком водоростей, дрібних планктонних організмів і т.п. Для органічних інеорганічних суспензій в озерній воді характерна кліматична сезонність.Навесні, влітку і восени різко збільшується кількість органічних речовин;кількість мінеральних суспензій збільшується весною і восени (в озерах зльодовиковим живленням — улітку). Узимку кількість органіки і мінеральнихчасток у воді різко скорочується, вода стає прозорою і набуває природногоблакитного кольору [19].
Геологічнадіяльність озер складається з абразії берегів і дна, розносу і перерозподілуматеріалу усередині озера і нагромадження опадів на дні і схилах озернихулоговин. Характер і інтенсивність геологічного процесу в озерах залежать відтипу і розмірів озерних улоговин, від динаміки і складу вод, від розвиткуорганічного світу в озерах.
Озерна абразія,або лімноабразія, пов'язана з рухами води й у першу чергу з вітровими хвилями. Чимбільша водойма, тим вище хвилі й інтенсивніше руйнування берегів. У відносноневеликих озер з постійним, давно сталим рівнем лімноабразія мінімальна, томущо береговий абразійний профіль у них уже вироблений, абразійні уступивідсунуті на недосяжні для хвиль відстані і робота озера в цьому випадкускладається з перетирання і роздрібнення порід пляжу. В озерах гребельного типув початковий період життя, особливо в період нагромадження води, абразійнаробота значна: розмиваються і розсовуються береги, розмивається гребля, аж доїї повного руйнування і, отже, самознищення озера. Інтенсивність руйнуванняберега озерною водою можна добре спостерігати у водоймищах. У проточних озерможливий розмив дна. У цілому лімноабразія набагато уступає й ерозії, іруйнівній роботі морів і океанів. Руйнування берегів значно послабляєприбережна рослинність. Уламковий матеріал, що надійшов в озеро від руйнування берегів абопринесений ріками і струмками, дощовими потоками, піддається в озері сортуваннюпо крупності і розноситься хвилями і плинами по водоймі, а потім випадає надно, змішуючись з органогенною і хемогенною речовиною, що утвориться в самомуозері. Основний видозерної геологічної діяльності полягає в нагромадженні осадів на всій площіозера. В озерах утворюються всі генетичні типи осадів: уламкові (теригенні),органогенні і хемогенні. Для озерних опадів характерний дрібнофракційний матеріал зперевагою мулу, достатком органогенних (головним чином фітогенних) і хемогеннихвідкладень [24].Озернівідкладення часто мають добре виражену тонку (1 — 10 мм) пряму шаруватість,іноді мікрошаруватість, що обумовлено спокійними умовами осадонакопичення. Уряді випадків нашарування відбивають сезонні зміни складу осадів: навесні івлітку в період танення льодів і снігу, а в тропічних озерах у період злив, возера приноситься й осаджується більш рясний і грубий матеріал, а узимку або всухий період — тільки дрібнозерниста речовина, що утворює більш тонкий,міліметровий шар. Фітогенні шари також формуються восени, коли відмираєрослинна маса. У зв'язку зі спокійним осадконакопиченням в озерах відкладеннязберігають відбитки рослин — листків, стебел, сліди водних тварин, а при сейшах- і сліди наземних тварин, що приходять на водопій, і навіть ямки від дощовихкрапель. В озерахпроточного типу, у дельтових озерах, а також у великих озерах, де абразиванаробота велика, уламкові відкладення відіграють істотну роль. Уламковий матеріалв озерах добре сортується. Грубоуламкові осади (галька, пісок) відкладаютьсяпоблизу устя ріки або: струмка, утворити підвідну дельту, а також у крутихрозмивних берегів у виді вузьких прибережних смуг (мал. 2.1).
/>
Рис. 2.1. Схемарозподілу осадів в озері
Уламкові осади: 1- галька, піски; 2 — глинисті, вапнякові й інші голки; 3 — органогенно-детритові (рослинні) голки. Хемогенні осади: 4 — тонкі органогенні(діатомові) голки; 5 — крутий берег
Алевритова іглиниста каламуть розноситься по всій території озера і утворюються на днітонкомутні добре шаруваті теригенні голочки. В озерах з великою кількістю рік,що впадають, і струмків, особливо гірських, теригенних осадів накопичуєтьсядуже багато. У зв'язку з нагромадженням великої кількості теригенних відкладеньозера сильно міліють.2.2 Водна рослинність ізаростання озера
За умов багатоговодно-мінерального живлення та періодичного підсихання низинні болота маютьрізноманітний видовий склад, добре виявлену горизонтальну і вертикальнупочленованість та високу продуктивність. На них росте більше 200 видівквіткових і вищих спорових рослин. Багато з них знаходять тут оптимальні умовиі нормально розвиваються. Однак у складі евтрофної рослинності та її флоривідбувається диференціація видів за здатністю в цих умовах інтенсивноакумулювати і трансформувати енергію і речовину, створюючи специфічні групиболотних видів та їх фітоценотичні взаємозв'язки. Ці види є едифікаторамирослинних угруповань. Вони визначають будову та видовий склад кожногофітоценозу, ранг синтаксонів, за їх участі формуються певні асоціації, котрістановлять флористичне ядро син таксона [36].
Залежно відступеня зволоження, проточності і застійності болотних вод, на болотахрозвиваються різні типи рослинного покриву. Мало обводнені болота вкриваютьлісові болотні угруповання. Дуже обводнені болота населяють рідколісніугруповання з низькорослим і пригніченим деревостаном або крупнотравні безлісніболотні угруповання — очерету, рогозу, схенусу озерного тощо. Менш зволоженіболота зайняті трав'янистими безлісними угрупованнями (при проточномуводно-мінеральному живленні), або трав'янисто-гіпновими читрав'янисто-сфагновими угрупованнями з суцільним моховим покривом (призастійному водному живленні). Особливістю останніх типів рослинних угруповань єне тільки домінування, але й зміна фітоценотичної ролі мохового покриву, який уданому випадку виступає як головний едифікатор рослинних угруповань, щовизначає суть і природу еволюції болотних синтаксонів.
Залежно відфітоценотичної ролі певної життєвої форми рослин у складі евтрофної рослинностівиділяють лісові, чагарникові, трав'янисті і трав'янисто-мохові підтипи та їхугруповання. Перші із них нерідко називають лісоболотними або закритимиболотними угрупованнями, тим часом як трав'янисті і трав'янисто-мохові тамохові підтипи кваліфікують як відкриті болота. В Україні переважають відкритіевтрофні болотні угруповання.
Лісові болота — це надмірно зволожені ділянки поверхні Землі зі специфічною болотною(гелофітною) рослинністю, добре розвинутим деревостаном із зімкнутістю крон неменше 0,3, шаром торфу не менше 0,5 м, насиченим кореневими системамилісоутворюючих порід [8].
Постійно аботимчасово надмірно зволожені ділянки поверхні зі специфічною болотноюрослинністю та шаром торфу менше 0,3 м в неосушеному стані або без ньогоназивають заболоченими землями. Вони з розвинутим деревостаном і зімкнутістюкрон 0,3 – 0,1 утворюють заболочені ліси і являють собою одну із стадійформування лісових боліт. Залежно від участі у формуванні синтаксонівлісоутворюючих порід у складі лісових боліт виділяють три групи — хвойнолісову,листянолісову та хвойно-листянолісову.
3. Мінеральніресурси озер і боліт та їх значення3.1 Хемогенні відклади озер іболіт
Хемогеннівідкладення характерні для озерного осадонакопичення і досить різноманітні. Возерах, у прісноводних умовах, у районах вологого клімату відбуваєтьсянагромадження мулу, з яких згодом утворяться лінзи і малопотужні шари вапняківі мергелів [24]. Часто зустрічаються вапнякові конкреції. Ці карбонатні опадиособливо типові для високогірних озер Паміру і Гіндукушу. З колоїдних розчинів,принесених річками, що впадають, або підземними водами, на дні озер утворяться залозистіабо марганцеві голки. Дуже часто окису заліза і марганцю в процесі осадженнястягаються в сферичні грудочки (від часток міліметра до 10 мм у діаметрі — горошини і бобу), що можуть утворити на дні суцільний шар. Іноді ці горошинимають концентричну будову — озерні ооліти. Вважають, що при осадженні заліза возерах істотну роль грають бактерії. В озерах тропічних країн відбувається осадженняокису алюмінію з утворенням бобових бокситів — кращої руди для одержанняалюмінію. В озерах з аридним кліматом, де випар води великий, зустрічаються: сода(Na2CO3*10Н2О), мірабіліт (Na2SO4*10Н2О), поварена сіль (NaCl), калійна сіль (КС1, MgCl2) іін. Хемогенні осадів озера підрозділяються на карбонатні, сульфатні, хлоридні,боратні й ін. Подібні озера широко розвиті в Прикаспії (Ельтон, Баскунчак,Индер і ін.). Для деяких вулканічних озер характерне випадання сірки (також увигляді оолітів), з'єднань бора й ін. Іноді відкладення солей відбувається возері не цілодобово, а сезонно (частіше влітку). У цьому випадку осад на днімає чітку тонку шаруватість, по якій можна визначити (так само, як і затеригенними відкладеннями) тривалість утворення даного шару і всієї товщі солей.
3.2 Органогенні породи озер іболіт
Відносно спокійнігідродинамічні умови в озерах і невеликих глибинах є гарною передумовою длярозвитку органічного світу. Обмілілі береги озер звичайно заростаютьводоростями. Часто спостерігається зональність у розподілі рослин у залежностівід глибини. Безпосередньо в берегів росте осока, потім рогози, очерету, лілії(мал. 3.1). Усі вони, відмираючи восени, формують на дні повстеподібну масу.Добре розвивається в озері різноманітний рослинний планктон, що часто складаєтьсяіз синьозелених, діатомових і інших водоростей. Наприкінці літа відбуваєтьсярозмноження (цвітіння) планктонних водоростей, і тоді вони вкривають тонкимшаром значні площі, а в невеликих застійних озерах і всій їх поверхні. Разом зфітопланктоном на поверхні озера плавають дрібні живі організми. Уся масапланктону, відмираючи, опускається на дно і, змішуючись з тонкими глинистимичастками, утворить на дні шар органічного мулу.
/>
Рисунок 3.1.Схема заростання озера й утворення торфів: 1 — осоковий торф; 2 — очеретяний іочеретяний торф; 3 — сапропелевий торф; 4 – сапропеліт
За допомогоюанаеробних бактерій відбувається бітумінізація мулу, і він перетворюється всапропель. Це маслиново-бура студениста, жирна на дотик маса. Елементарнийсклад органічної її частини: С — 52-60%, Н — 6-7, N — 4,8%. Сапропель єкорисною копалиною: він застосовується як лікувальний бруд, додається в кормхудобі. При сухій перегонці з нього одержують газ, бензин, вазелін, парафін іт.п. Шари сапропелю звичайно невеликої потужності (не > 10 м), але в Переясловськомуозері його нагромадилося 40 м. У процесі діагенезу сапропель перетворюється всапрокол — породу чорно-коричневого кольору, щільну, легку, з раковистимзламом. Він відноситься до класу бурих вугіль сапропелевого типу [24].
Середорганогенних озерних відкладень зустрічаються прошарки вапняків-черепашників,що складаються з раковин гастропод, двоусток і ін. Звичайно ці вапнякималопотужні і залягають лінзами, тому що озерний бентос нечисленний. Шкарлупкидіатомових водоростей іноді складають кременистий діатомовий мул, що пізнішеперетвориться в гірську породу діатоміт — пухкого, пористого, легкого, білогоабо сірого кольору.
З відмерлихчастин моху утворюється торф, який має важливе значення в народномугосподарстві, де його широко використовують. Торф — порода життєвогопоходження, утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків,які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізуютьтьсялише частково.
Торф містить50—60 % вуглецю. Його найвища теплота згоряння складає 24 МДж/кг. Вік сучаснихторфовищ вимірюється 5—10 тисячами років. Усі торф'яники зазвичай дужезаводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту.
Більшістьторф'яних покладів (близько 80 %) розташована в верхніх широтах; близько 60 %усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф'янісуцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.
До рослин, яківідіграють основну роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі(сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, лепеха, рогіз; з трав'янистих —хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник. Важливе місце в утворенні торфупосідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес,лохина, богульник та ін.) [7].
Щорічний прирістрослинного ресурсу, з якого утворюється тоф, коливається від 10 до 25 мм на рікі залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. Щорічний прирістторфу складає тільки 0,5 — 1 мм на рік.
Колір торфу надаєгумус, який зумовлює його основні властивості й надає м'якість. Найважливішимипоказниками торфу є ступінь розкладення та попільність.
За способамиутворення торф поділяється на «верховий», «перехідний» та «низовий».Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишківсфагнових мохів, пухівки, богульників. Верховий торф визначається низькоюпопільністю, високою теплотворністю, високою вологоємністю (від 600 до 1200 %),підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання. Низинні й перехідніторфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються зперепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності. Низинні й перехідніторфи відзначаются високою попільністю, малою теплотворністю, середньою таслабкою кислотністю, високим вмістом поживних речовин та багатим набороммікроелементів.
Торф має декількаважливих властивостей, які зумовлюють його цінність для рільництва. Внесенняторфу в ґрунт є найбільш вдалий спосіб поліпшити властивості ґрунту:пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та поживнийсклад. Торф містить гумінові кислоти, які сприяють росту і розвитку рослин, таамінокислоти, потрібні на перетворення певних рівнів харчування на форму,доступну рослинам.
3.3 Народногосподарське значеннямінеральних ресурсів озер і боліт
Різнобічневивчення боліт з метою їх освоєння проводять багато науково-досліднихінститутів, болотних станцій та інших установ. Однак, порівняно з річками вгідрологічному відношенні болота вивчені ще недостатньо.
При вивченніболіт застосовують як стаціонарні, так і польові (експедиційні) дослідження. Востанніх широко використовують аерофотозйомку, що дає можливість доситьдетально вивчати різні види болотних мікро-ландшафтів, спостерігати напрямкистоку тощо. На спеціальних болотних станціях вивчають елементи водного балансуболіт, водні властивості торфу, термічний режим боліт, режим рівнів ґрунтовихвод тощо. Матеріали цих досліджень використовують при різних водогосподарськихрозрахунках, насамперед при проектуванні осушувальних систем [28].
Осушення боліт полягає вштучному зниженні рівня ґрунтових вод на болотах, що спричиняється до зміниспіввідношення елементів водного балансу та перерозподілу стоку. В Україніосновні осушувальні роботи проводяться в Поліссі.
Осушені болотамають велику господарську цінність. На осушених низинних болотах розвиваєтьсявисокопродуктивне сільське господарство (вирощують кормові, зернові, овочевікультури).
Крім того, болотамістять великий запас теплової енергії у вигляді торфової маси. Першіелектростанції в Росії (Шатурська, Каширська та ін.) були збудовані на базівикористання торфу як палива. Торф також широко застосовується в хімічнійпромисловості (з нього виробляють ряд хімічних продуктів, таких, як бітум,аміак тощо), сільському господарстві (як добриво), будівництві (як будівельнийматеріал). Промислове скупчення торфу називають торфовим родовищем.
Добувають торф задопомогою спеціальних фрезерних та екскаваторних машин.
Торф маєбактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видамґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1.5-2 рази,запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин,послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, якийутворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиваннюлегкорозчинних добрив. Низовинні й перехідні торфи, які складаються зперепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності, є родючіші, аніжгорішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надатизв'язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. Всільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:
— легкий (абосвітлий) — торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15 %. Цемолодий, слаборозкладений торф з питомою вагою від 150 до 250 кг/м3, який маєвисоку газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових таамінокислот через незавершений розпад;
— важкий (аботемний) — торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15 %. Це «зріліший»торф з питомою вагою від 350 кг/м3 та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж улегкого, газо- й водопоглинністю.
Залежно відтехнології рільництва торф використовують:
— чистий, щобполіпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворитисередовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;
— з торфу готуютьсубстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- тамакроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якіснийґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умовдозрівання плодів, тощо;
— як сировину дляприготування органічних добрив;
— привиготовленні торф'яних блоків, які використовуються для вирощування розсади таоблашування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.
Торфвикористовують як підстилку у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинативологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Одинкілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього сумішможна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу дляпідстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам ухудоби [24].
Торф є займистакорисна копалина, тобто непогане паливо.
Першіелектростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколоМоскви, працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії,наприклад, близько 5-7 % відсотків всієї енергії, яка споживаються в країні,отримується з торфу.
На виробництвоенергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, якийвидобувають із серединних та донних частин боліт. Важливою перевагою торфу єйого своєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатенгоріти без додаткової подачі кисню.
Торф є цінноюхімічною сировиною. Насьогодні з торфу отримують понад сто основних хімічнихвиробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцетну тащавельну кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.
Волокна пушиці,які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин.Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.
Протизаразнівластивості торфу відомі з давніх часів. Насьогодні на оздоровницях ЗахідноїЕвропи широко поширені торф'яні купелі, в яких використовують бактерицидні талікувальні властивості торфу.
4. Озера і болота чернігівщини та їх екологічнета природоохоронне значення/>4.1 Болотні ресурси Чернігівщини
Болота наЧернігівщині займають значні площі і часто межують з іншими типами рослинності,зокрема лучним та прибсрежноволним. Щодо розташування у рельєфі — характернізаплавні та староруслові болота, рідше долинні Заплавні болота розвиваються в умовахалювіального режиму Дніпра, Десни, Сейму та їх приток, займають більшу частинуплощ з болотною рослинністю. Серед цієї групи боліт виділяють власне заплавні,прируслові, центральнозаплавні та притерасові болота. Найпоширенішим варіантомцієї групи с власне заплавні та притерасні болота. Староруслові болотаформуються на старицевнх водоймах. В улоговинах другої піщаної тераси Десни,Сейму, Снову формуються невеликі за площею болота-«блюдця», якіналежать до улоговинних боліт. В їх рослинному покрові в умовах збідненогомінерального живлення розвиваються сфагнові мохи та види, характерні длясфагнових боліт [11].
Заеколого-генетичним типом більшість боліт області належить до евтрофних, асфагнові, що поширені в основному в північних районах області і формуються 1)улоговинах борових терас поліських річок — до мезотрофних та оліготрофних.Цеспричиняє виділення за способом живлення ірьох класів формацій болотноїрослинності — евтрофного, мезотрофного та оліготрофного.
Серед евтрофнихболіт виділяємо три групи формацій. З них — найбільш поширеними і доситьрізноманітними с трав'яні болота, в меншій мірі — лісові, фрагментарночагарникові. Оспону трав'яного нокрину евтрофних боліт складають: лепешнякмеликий (Glyceria maxima), очерет звичайний (Phragmiles australis), різні видиосок (C. vesicaria, C. acuta) та інші види болотного різнотрав`я (хвощ річковий(Equisetum Jiuviatile), плакун верболистий (Lythrum sallcarlil), вербозіллязвичайне (Lysimachia vulgaris).
Лісові евтрофніболота на Чернігівщині представлені двома формаціями — вільхи клейкої (Aineta(glulinosae) paludosa) і берези болотної, з яких більш поширеною є перша.Класичне місцезростання лісових боліт з домінуванням вільхи клейкої (Alnusgluiinosa) — притерасна частини заплави, перезволожена, багата мінеральнимиречовинами. Характерною особливістю вільшнякових боліт є мозаїчність рельєфу — наявність п'ядесталів та міжстовбуроних знижань, У зниженнях переважають осоки (о.побережна (Carex riparia), о.пухирчаста, о. госіровидна (С. acutiformis)) тапиди гідрофільного різнотрав'я (образки болотеі, бобівник трилистий (Menyanlhesігі/оііаш), кттк болотний (Nmmtburjlci Ihyrsfflora). На присгопбуронихііідниіцеїінях трапляються різні види гідрофільних папоротей (теліптерисболотний (Thelypleris pahistris), щитник шартрський (Dryptarls carlhuslana), безщитникжіночий (Alhyrium filix-femina), щитник гребінчастий (Dryptcrlx cristta)), видилучно-болотного різнотрав'я [36].
Найбільшпредставленою серед евтрофних боліт є груші асоціацій трав'яних боліт, їхценози звичайно розвиваються в умовах надмірного зволоження і вкривають більшучастину площі долинних, заплавнихта частково притерасних боліт. Рослинний покрив трав'яних евтрофних болітпредставлений осоковими, злаковими та лепешняковими ценозами формацій осоки омської (Caricetaomskianae). осоки гострої, осоки пухірчастої (С. vesicariae), лепешнякувеликого (Glycericla тахітае), очерету звичайною (Phragmitela austrsalis). Найбільшпоширеними є ценози першої. Вони характерні для заплавних, староруслових тадолинних боліт, де представлені головним чином формаціями Cariceta aculae, С.отхкіапае, С. acutiformis, в умовах значного зволоження повеневими таделювіальними водами. Так, ценози Cariceta omskianae займають значно зволоженіта багаті мінеральними речовинами ділянки. Угруповання характеризуються значнимрозвитком травостою (60 — 90 %), з нього 30 — 60 % припадає на домінанту. Вонихарактеризуються добре розвиненими купинами та обводненим міжкупиннимпростором, їм властива мозаїчність трав'яного покриву. В обводнених зниженнях зпокриттям 5 – 7 % зустрічаються вовче тіло болотне (Сотаrит раlustris),плавушник болотний (Hottonia palustris), бобівник трилистий, поодиноко — жовтець язиколистий, осока побережна. По периферії купин зустрічаються видиширокої екології, переважно лучно-болотні (плакун верболистий (Lythrumsalicaria ), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), новконігєвропейський (Lycopus europaeus )). З інших купинно-осокових ценозівфрагментарно трапляються угруповання з осоки ситничковидної (Carex juncella).
Так, вСосинському заказнику (406 га), який створений у 1980 році на межіЧернігівського та Козелецького районів, біля с. Олишівка, на одному з відрогівболотного масиву «Смолянка», охороняються типові осокові (серед якихрідкісні угруповання осоки дворядної (Carex disticha)) та очерстяно-осоковіділянки боліт Лівобережного Полісся, які збереглись на даній території [31].
В північнихрайонах області спорадично, у східних рідше, поширені мезотрофні та оліготрофпіболота в різних за глибиною та походженням улоговинах другої піщаної терасиДесни, Сейму, Снову. На їх терасах, наявні нестічні, неглибокі улоговининезначної площі, які прийнято називати болотами-«блюдцями». Джереломїх живлення є грунтові (здебільшого глибинні підземні) та поверхнево-стічніводи. Вони формуються на торф'янистих та торфово-глейових грунтах, що пов'язаноз бідністю мінерального ложа болота та живленням На Чернігівщині проходить межапоширення вододільних боліт з олігоірофною та мезотрофною рослинністю(Чернігіи-Сосниця-Новгород-Сіверський), характерних для Руської рівнини(Брадіс, 1951). За даними Є.М. Лавренка (1936, 1940), Д.К. Зсрова (1938), Г Ф.Бачурипої (1964), поза вказаним регіоном ці болота трапляються дуже рідко.
Рослинний покрий мезотрофних та оліготрофних боліт регіонудосліджень представлений сосново-осоково-сфагновими,сосново-сфагново-злаковими, березово-осоково-сфагповими,березопо-сфагново-злаковими угрупованнями. На Чернігівщині мезотрофиі іоліготрофні болота охороняються на болотах «Мох», «Гальськиймох» та деяких інших. Так, болото «Мох» (98 га), як гідрологінийзаказник охороняється з 1974 р Воно розташоване в пониженні лівобережноїборової тераси р Снов, біля с. Єліно Щорського району. Основні площі болотазаймають мезотрофні та мезосвірофиі уірупування пухівки піхвової та сфагнумуобманливого з розрідженою березою пухнастою та незначними куртинами багназвичайного, андромеди багатолистої, журавлини болотної. Волого «ГальськийМох» (28 га) розташоване біля с. Загребсльна Слобода Щорського району таохороняється як пам'ятка природи загальнодержавного значення Тут збереглисясфагнові мезотрофні угрупування з пухівки піхпової та видів роду .4.2 Гідрологічні заказники тапам’ятки загальнодержавного значення Чернігівської області
Болото Гальський Мох,гідрологічна пам'ятка природи загально-: державного значення. Розташованапоблизу с. Загребельна Слобода Щорського району. Створена в 1975 р. Площа 25 га. Перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу. Знаходиться на території Новоборо-вицькоголісництва (кв 78, 79) в урочищі «Гало» на другій лівобережній терасір. Снов.
Переважають торф'янистігрунти. Торфовий поклад глибиною до 2,1 м належить до мішаного перехідного типу (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983).
Болото неправильноївидовжено-овальної форми, оточене сосновим лісом, який переходить до болота увологий березовий ліс.Флора пам'ятки природи маєбореальний характер. Тут виявлено близько 40 видів судинних рослин. Переважначастина болота вкрита мезотрофними та олігомезотрофними пухівково-сфагновимиугрупованнями (з пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum) та Sphagnum mаjus зрозрідженими сосною (Pinus sylvestris), березою пухнастою (Betula pubescens), березоюповислою (В. pendula) заввишки до 4 м. У центральній частині болота у трав'яно-чагарничковомуярусі (проективне покриття 60-70%) значна роль належить журавлині болотній (Oxycoccuspalustris) (10-15%), андромеді багатолистій (Andromeda polifolia) та багнуболотному (Ledum palustre) (5-10%) [34]. Ближче до периферії їх участь у ценозахзменшуються, а більшу роль відіграють осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa) таосока омська (Carex omskiana), які мають (проективне покриття 10-15%. Моховийярус (проективне покриття 80-90%) утворений здебільшого Sphagnum mqjus.
Периферійна частина болотазайнята мезоевтрофними осоково-сфагновими угрупованнями з розрідженими осокоюомською (Carex omskiana), Sphagnum majus та густим деревостаном, утворенимберезою пухнастою (Betula pubescens) та березою повислою (В. pendula). Утравостої трапляються куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), осокапухнатоплода (Carex lasiocarpa), осока чорна (С. nigra), пухівка піхвова (Eriophorwnvaginatum), вовче тіло болотне (Comarum palustre), вербозілля звичайне (Lysimachiavulgaris), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora).
Созологічну цінністьстановлять рідкісні для регіону мезотрофні та олігомезотрофніпухівково-сфагнові угруповання (Eriophorum vaginatum-Sphagnum majus), а такожхарактерні для них рідкісні на Лівобережному Поліссі види — андромеда багатолиста(Andromeda polifolia), багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccuspalustris), верба лапландська (Salix lapponum).
Болото Мох, гідрологічнийзаказник загальнодержавного значення. Розташований поблизу с. Єліно Щорськогорайону. Стоворений у 1974 р. Площа 98 га. Площа охоронної зони 652 га. Перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу. Знаходиться на територіїНовоборовиць-кого лісництва (кв. 19, 20, 25, 26). Заказник розташований надругій лівобережній терасі р. Снову в оточенні соснового лісу. Переважаютьторф'янисті Грунти. Торфовий поклад глибиною до 2,5 м належить до мішаного перехідного типу (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983) [11].
Флора заказника маєбореальний характер. Тут виявлено близько 50 видів судинних рослин [40].
Переважна частина болотавкрита мезотрофними, олігомезотрофними пухівково-сфагновими угруповання (зпухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum) і Sphagnum falax) з розрідженими сосноюзвичайною (Pinus sylvestris), березою пухнастою (Betula pubescens) та березоюповислою (В. pendula) заввишки до 3 м. У трав'яно-чагарничковому ярусі цихугруповань зростають багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccuspalustris), осока ситничковидна (Carex juncella), андромеда багатолиста (Andromedapolifolia). Серед інших видів у цьому ярусі поодиноко трапляються осокапухнатоплода (Carex lasiocarpa), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), теліптерисболотний (Thelypteris palustris), верба попеляста (Salix cinerea). Моховий ярус(проективне покриття 80-90%) має багатий видовий склад. Крім Sphagnum falax узниженнях зростають Sphagnum cuspidatum, Drepanocladus fluitans та D.exanulatus, куртинами на купинах, утворених пухівкою піхвовою (Eriophorumvaginatum), трапляються Polytrichum gracile та Pleurozium shreberi.
Периферійна частиназайнята мезоевтрофними осоково-сфагновими угрупованнями з переважанням осокиомської (Carex omskiana) з негустим деревостаном, утвореним березою пухнастою (Betulapubescens) та березою повислою (Betula pendula). У густому травостої, крімдомінанта, значну участь (10-20%) мають куничник сіруватий (Calamagrostiscanescens), осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), осока чорна (С. nigra) тапухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), трапляються куртини вовчого тілаболотного (Comarum palustre). Наявні вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris),кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora), мітлиця собача (Agrostis cuninu).
Ближче до краю болота вценозах зростає роль осоки чорної (Сагех nigra). На периферійних ділянкахмоховий ярус розріджений [21].
Невеликі ділянки болота знеглибокими торфовими покладами зайняті угрупованнями з домінуванням удеревному ярусі берези пухнастої (Betula pubescens), у трав'яному — пухівкипіхвової (Eriophorum vaginatum), у моховому — Sphagnum falax. У моховому ярусі,крім домінанта, трапляються Аиіасотпіит palustre та Polytrichwn gracile.
На периферійні залісненіпідвищені ділянки болота з прилеглого соснового лісу чорницевого заселяютьсящитник шартрський (Dryoptеris cartusiana), чорниця (Vaccinium myrtillus) табрусниця (V. vitisidaea).
Порівнюючи результатипопередніх досліджень (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983) з нашими даними, натериторії заказника спостерігаємо сукцесію мезоевтрофного болота у напрямкузаліснення.
Брецький, Берецький,ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у Корюківськомурайоні. Створений у 1996 р. Площа 200 га. Перебуває у віданні Брецької сільської ради. Заказник охоплює оточений лісом лучний масив у заплаві р. Бреч. Уґрунтовому покриві переважають торф'янисті та торф'яно-болотні ґрунти, напідвищених ділянках — дерново-оглеєні супіщані та глинисто-піщані.
У заказнику виявлено 131вид рослин, серед яких провідне місце належить представникам гідромезофітногорізнотрав'я. Лучна рослинність представлена комплексом круиноосокових такрупнозлакових угруповань. Переважаючими формаціями є угруповання торф'янистихта болотистих лук (80%). Справжні луки займають близько 20% площі.
Болотисті лукипредставлені угрупованнями, утвореними осокою гострою (Сагех acuta), осокоюпухирчастою (С. vesicaria), лепешняком великим (Glyceria maxima), очеретянкоюзвичайною (Phalaroides arundinacea). Домінанти мають проективне покриття85-95%. Для цих ценозів характерна висока частота трапляння представниківгідрофітного різнотрав'я, які мають проективне покритта до 2-3%, зокремавербозілля звичайного (Lysimachia vulgaris), півників болотних (Irispseudacorus), плакуна верболистого (Lythrum salicaria), смовді болотної (Peucedanumpalustre), підмаренника болотного (Galium palustre), м'яти водяної (Menthaaquatica), чистецю болотного (Stachys palustris), калюжниці болотної (Calthapalustris), вероніки довголистої (Veronica longifolia), оману британського (Inulabritannica), гадючника в'язолистого (Filipendula ulmaria). Виявлені ділянки зізначною участю вовчого тіла болотного (Comarum palustre). На болотистих лукахтрапляються заболочені ділянки з домінуванням верби попелястої (Salix cinerea) таочерету (Phragmites australis).
Торф'янисті лукипредставлені ценозами куничника сіруватого (Calamagrostis canescens), куничниканепомітного (С. neglecta) та щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). Укуничникових угрупованнях постійними компонентами травостою є мітлиця повзуча (Agrostisstoloniferd), півники болотні (Iris pseudacorus), підмаренник болотний (Galiumpalustre), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), осока чорна (Сагехnigra), м'ята польова (Mentha arvensis), калюжниця болотна (Caltha palustris), коронаріязозуляча (Coronaria floscuculi), лисохвіст колінчастий (Alopecurusgeniculatus). У невеликих за площею щучникових угрупованнях співдомінуютьмез'офітні злаки — тонконіг лучний (Poa pratensis), костриця лучна (Festucapratensis), а серед різнотрав'я трапляються також волошка лучна (Centaureajacea), дзвінець малий (Rhinanthus minor), подорожник ланцетолистий (Plantagolanceolata), жовтець повзучий (Ranunculus repens), перстач гусячий (Potentillaanserina), осока шершава (Саrех hind), підмаренник справжній (Galium verum) [34].
Справжні лукипредставлені угрупованнями з домінуванням мітлиці тонкої (Agrostis tenuis), пахучоїтрави звичайної (Anthoxanthum odoratum), гребінника звичайного (Cynosuruscristatus), кострищ лучної (Festuca pratensis), тонконогу лучного (Poapratensis). Найпоширенішими асектаторами є люцерна хмелевидна (Medicagolupulina), дзвінець малий (Rhinanthus minor), конюшина лучна (Trifoliumpratense), конюшина повзуча (Т. repens), горошок плотовий (Vicia septum).
Замглай, ландшафтнийзаказник загальнодержавного значення. Знаходиться у Ріпкинському районі міжселами Замглай та Ловинь. Заказник створений у 2000 році на площі 4428 га. Охороняється болотний комплекс одного з найбільших на Лівобережному Поліссі Замглайськогоболотного масиву в пра-долині Дніпра. До території заказника входить ділянкаЦентрального Замглаю. Це комплекс боліт, заболочених лісів, лук, піщаних грядта підвищень, а також обводнених кар'єрів — залишків діяльності Замглайськоготорфобрикетного заводу. Найбільші площі в заказнику займають болота, серед якихпоширені відкриті осокові з осоками омською (Сагех omskiana) та ситничковидною(С. juncella). Високотравних боліт мало, невеликі площі займають чагарниковіболота з вербою попелястою (Salix cinerea) з домішкою інших верб — розмаринолистої (S. rosmarinifolia), мирзинолистої (S. myrsinifolia) тарідкісних видів верб — в. Старке (S. starkeand) та в. чорничної (S.myrtilloides), занесених до Червоної книги України. Великі популяції взаказнику утворює береза низька (Betula humilis), занесена до Червоної книгиУкраїни. Вона має тут тенденцію до поширення переважно в центральній частинізаказника [30].
Луки заказникарізноманітні, серед них більш поширені заболочені та торф'янисті, менші площізаймають справжні. На лучних ділянках виявлена низка лучно-болотних видіворхідних — це пальчатокорінники: м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnata) таплямистий (D. maculata), а також більш рідкісний вид — придніпровський ендем — зозулинець жилкуватий (Ochis nervulosa). Серед інших видів заслуговує на увагузростання тут валеріани високої (Valeriana exaltata), синюхи голубої (Polemoniumcaeruleum), півників сибірських (Iris sibirica). Розсіяно по масивузустрічається реліктовий вид — вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum). Наділянках лук, які частково заліснені, відмічена любка дволиста (Platantherabifolia), занесена до Червоної книги України, а також малопоширений виддзвоники оленячі (Campanula cervicaria).
Піщані підвищеннязаростають булавоносцем сіруватим (Соrупеphorus canescens). Тут зростаєреліктовий вид сонцецвіт яйцевидний (Helianthemum ovatuni).
Територія заказникавідбиває основні риси Замглайського болотного масиву. Тут зростає 7вищезгаданих видів із Червоної книги України, а також низка реліктових тамалопоширених у регіоні видів. Заказник є ругулятором гідрологічного режимуприлеглих територій [30].
Каморетський, загальнозоологічнийзаказник загальнодержавного значення. Знаходиться в Менському районі неподаліквід с. Блистова. Створений в 1974 р. Площа 515 га. Заказник знаходиться у Березнянському лісництві Чернігівського держлісгоспу.
Заказник розташований направому березі Десни і оточений меандрою р. Десни. Він являє собою поєднаннярівнинних ділянок зі злегка хвилястими, місцями горбастими елементами рельєфуцентральної широкої заплави. Тут представлені справжні діброви(ліщиново-конвалієві, крушиново-конвалієві, ліщиново-різнотравні), осичники (намісці вирубаних дібров), чорновільшняки та вербняки з густим підліском з вербитритичинкової, зарості якої підходять до водного дзеркала озер.
Деревний ярус дібровформує дуб звичайний (Quercus robur) I-II бонітету висотою 22-24 м та його співдомінанта (осика (Populus tremula), в'яз шорсткий (Ulmus glabra), липа серцелиста (Tiliаcordata). Чагарниковий ярус формують такі види, як ліщина звичайна(Сorylus avellana), свида кров'яна (Swida sanguined), бруслина європейська (Euonymuseuropaea), смородина чорна (Ribes nigrum). Серед видів трав'яного ярусуконвалія звичайна (Convallaria majalis), вербозілля звичайне (Lysimachiavulgaris), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), цирцея звичайна (Сіrсаеаlutetiana) та ряд інших.
В цілому флора заказниканараховує більше, ніж 300 видів судинних рослин. Тут зустрічаються 12 рідкіснихвидів судинних рослин, з них 6 — занесених до Червоної книги України (коручкатемночервона (Epipactis atrorubens), пальчатокорінник м'ясочервоний (Dactylorhizaincarnata), гніздівка звичайна (Neottia nidusavis), сальвінія плаваюча (Salvinianatans), лілія лісова (Lilium martagon), зозулині сльози яйцевидні (Listeraovaidj) та 6 видій регіональної охорони (косарики черепитчасті (Gladiolusimbricatus), півники сибірські (Iris sibirica), синюха голуба (Polemoniumcaeruleum), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe), голокучник дубовий (Gymnocarpiumdryopteris), латаття сніжно-біле (Nymphaea Candida)).
Із угруповань, занесенихдо Зеленої книги України, слід відзначити ценози глечиків жовтих, лататтясніжно-білого, сальвінії плаваючої [14].
Загальнозоологічнийзаказник загальнодержавного значення «Каморетський» мас науковуцінність для збереження генофонду дібров, зокрема їх залишків у заплаві р.Десни, та охорони заплавно-лісового, болотного і навколоводного фауністичнихкомплексів.
Мурав'ївська, гідрологічнапам'ятка природи загальнодержавного значення. Знаходиться уНовгород-Сіверському районі. Створена у 1996 р. Площа 40 га.
Пам'ятка включає озераОмут, Старуха і Судак, які розміщені на лівобережній частині заплави Десни, врайоні впадіння р.Судость. Територія гідрологічної пам'ятки являє собоюкомплекс заплавних озер Десни та її притоки Судості з типовими заболоченими ісправжньолучними ділянками, навколоводними і болотними орнітокомплексами.
Вища водна рослинністьданої території розвинена досить добре і оточує озера, утворюючи смугу. Вонапредставлена ценозами прибережно-водних угруповань, які оточують озера вздовжпівнічних та південно-східних берегів, та ценозами справжньої водноїрослинності, які найбільшу площу займають у південній частині озер. Середводної рослинності на озерах поширені ценози водяного горіха плаваючого (Trapanatans), латаття сніжнобілого (Nymphaea Candida), латаття білого (Nymphaea dbd)та глечиків жовтих (Nuphar httea). Прибережно-водна рослинність представленаформаціями з домінуванням осоки гострої (Саrех acuta) та лепешняку великого (Glyceriamaxima). Гостроосокові угруповання поширені вздовж всієї берегової лінії озер увигляді неперервних або розривчастих смуг. Серед видів гідрофільногорізнотрав'я слід відзначити підмаренник болотний (Galium palustre), м'ятуводяну (Mentha aquatica), частуху подорожникову (Alisma plantago-aquatica), вовчетіло болотне (Comarum palustre). Угруповання лепешняку великого пов'язані змілководними ділянками з мулисто-піщаними донними відкладеннями. Середасектаторів слід відзначити півники болотні (Iris pseudacorm), частухуподорожникову (Alisma plantago-aquatica), вех широколистий (Siian latifolium), лепехузвичайну (Acorns calamus).
Із видів, занесених доЧервоної книги України, трапляються водяний горіх плаваючий (Trapa natans) ісальвінія плаваюча (Salvinia natans).
Із угруповань, занесенихдо Зеленої книга України, слід відзначити ценози водяного горіха плаваючого,латаття білого, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих та плавуна щитолистого [30].
Наявність доситьзбережених ділянок рослинності визначає значну різноманітність тварин. З видівтварин, які занесені до Європейського Червоного списку, слід відзначити такі,як видра річкова (Lutra lutra), п'явка медична (Hirudo medicinalis), коромислозелене (Aeshna viridis), плавунець широкий (Dytiscus latissimus). З видівтварин, які занесені до Червоної книга України, слід відзначити видру річкову,журавля сірого (Grus grus), кулика-сороку (Haematopus ostmlegus), дозорця-імператора(Апах imperator).
Гідрологічна пам'яткаприроди загальнодержавного значення «Мурав'ївська» — це важливийгідрологічний об'єкт із групою рідкісних реліктових видів рослин та їхугруповань. Вона має флористичну та ценотичну цінність і є важливою длязбереження типових заплавних комплексів водойм півночі Лівобережного Полісся.
Оболонський, ботанічнийзаказник загальнодержавного значення. Знаходиться у Коропському районі, біля с.Оболоння. Створений у 1996 р. для збереження типових заплавних лук р. Десни.Площа 400 га.
Заказник «Оболонський»- це ділянка заплави р. Десни, яка відрізняється великим флористичним іфітоценотичним різноманіттям. Вона являє собою рівнишгу територію з незначнимигривами та вузькими зниженнями, тут є стариці та невеликі заплавні озера.Ґрунтовий склад заказника характеризується переважанням лучних груп грунтів,зокрема лучних та дерново-глейових супіщаних і піщаних, у зниженнях — лучно-болотних [30].
Переважають ділянкисправжніх лук (до 80% площі), менш поширеними є остепнені та болотисті луки.Комплекси справжніх лук представлені ценозами костриці лучної (Festucapratensis), китайка лучного (Alopecurus pratensis) та костриці червоної (Festucarubra). Співдоміяантами є мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), тонконіглучний (Poa pratensis), щучник дернистий (Dechampsia caespitosa).
Серед видів лучногорізнотрав'я на цій території звичайними є королиця звичайна (Leucanthemumvulgare), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), дзвоники розлогі (Campanulapatuld), горошок мишачий (Vicia cracca), живокіст лікарський (Symphytumofficinale).
На території заказниканевеликі площі займаютьугруповання s участю китника лучного, які є досить висопродуктивними і ціннимив кормовому відношенні. Мало поширеними на цій території є і угруповання здомінуванням трясучки середньої (Briza media), пахучої трави звичайної (Anthoxanthumodoratum) і келерії Делявіня (Koeleria delavignei).
На заплавних озерах та їхприбережних смугах поширені ділянки прибережно-водної та водної рослинності зучастю лепешняку великого, осоки гострої, латаття білого (Nymphaea alba), лататтясніжно-білого (Nymphaea Candida) і глечиків жовтих (Nuphar luted).
На території заказника «Оболонський»виявлено 6 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, а саме:зозулинець болотний (Orchis palustris), зозулинець блощичний (О. coriophora), пальчатокорінниктравневий (Dactylorhiza majalis), пальчатокорінник м'ясочервоний (D.incarnata), водяний горіх плаваючий (Traра natans), сальвінія плаваюча (Salvinianatans).
Із угруповань, занесенихдо Зеленої книги України, слід відзначити ценози глечиків жовтих, лататтябілого і лататгя сніжно-білого, водяного горіха плаваючого [12].
Ботанічний заказникзагальнодержавного значення «Оболонський» має наукову цінність длязбереження генофонду лучних видів, практичну цінність як осередоквисокопродуктивних лучних ділянок та естетичну цінність як ділянка з гарноквітучихрізнотравних угруповань.4.3 Озера та болота особливоїохорони Чернігівського району
Чернігівськийрайон знаходиться у західній частині Чернігівської області, створений в 1923році. Площа 2,5 тис. м2. Населення 75,3 тис. чол., у т. ч. міського- 8,1 тис. Центр — м. Чернігів. Район лежить у межах Придніпровської низовини. Поверхняполого-хвиляста моренно-зандрова (східно-алювіальна) рівнина з лесовимиостровами, розчленована прохідними долинами. Абсолютна висота 108-140 м. Покладиторфу, буд. пісків, цегельно-черепичних глин. Є джерела мінеральних вод (с.Ладинка). Поширені заболочені ділянки. Район розташований у ЧернігівськомуПоліссі. Чернігівський район належить до вологої, помірно теплоїагрокліматичної зони. Основні ріки: Дніпро з частиною Київського водосховища(на західній межі району), його притока Десна з притоками Сновом, Замгласм,Білоусом, Смолянкою. Переважають дерново-слабопідзолисті, сірі лісові, лучні таболотні ґрунти. Площа лісів 53,3 тис. га (сосна, береза, вільха, дуб, осика),лісосмуг — 660 га. У заплавах річок подекуди збереглася лучна та болотнарослинність. Тер. р-ну зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії наЧАЕС 1986 (15,5 тис. га сільсько-господарських угідь). В зоні періодичногоконтролю — 34 населені пункти. Площа сільськогосподарських угідь (тис. га) — 151,9,у т. ч. орні землі — 101,8, пасовища — 23,9, сіножаті — 25,3, багаторічнінасадження — 0,9. Осушено 15,7 тис. га, зрошується 1,8 тис. га.