ПЛАН
ВСТУП
1. Токсикологіяяк наука про отрути
2. Антропогенні(технічні) отрути
3. Природнийтип отрут
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК
ВСТУП
Отрути —речовини, здатні при дії на живий організм викликати різке порушення нормальноїйого життєдіяльності — отруєння або смерть. Віднесення тих або інших речовин доотрути є умовним, оскільки токсичність багатьох з них визначається обставинамиабо способом введення в організм.
Використанняхімічних речовин як отрути відомо за давніх часів. Як зброя ураження отрутизастосовувались під час полювання на диких тварин та у боротьбі між племенами.
З розвитком хіміїта хімічних технологій формувалася наука про отруту — токсикологія. Отрутистають грізною зброєю, засобом масового знищення людей, бойовими отруйнимиречовинами, котрі в широких масштабах стали застосовуватися в першу світовувійну, а потім i в інших військових конфліктах (Ефiопiя, Китай, В'єтнам, Iран).
Хiмiчну зброю замасштабами її вражаючої дії можна порівняти з ядерною зброєю середньогокалібру.
На рiвнi збойовими отруйними речовинами, військові токсикологи приділяють велику увагу iхімічним речовинам, які при руйнуванні хiмiчно-небезпечних підприємств можутьвикликати масові ураження особового складу військ та населення.
Широкевикористання токсичних речовин у народному господарстві, великi викидишкiдливих речовин у навколишнє середовище викликає «екологiчну»небезпеку для населення окремих регiонiв нашої планети, а також небезпекурозвитку генетичних захворювань, зв’язаних з порушенням апарату спадковостілюдини внаслідок їх впливу на організм.
Звiдси стаєзрозумiлим головне призначення токсикологiї як науки — розкриття сутi впливуотрути на органiзм та створення на цiй основi ефективних засобiв застереження iлiкування отруєнь.
1.Токсикологія як наука про отрути
Сучасна токсикологія(вчення про отрути та їхню дію на організм — отруєння) — це наука, якарозглядає отрути і отруєння з різних позицій. Вона поділяється на загальну іспеціальну. Перша визначає загальні закономірності токсичної дії окремих отруті вишукує засоби лікування отруєнь, які ними викликаються.
Сучасна токсикологіярозділилась на кілька відносно самостійних галузей: 1) судову, 2) промислову,3) харчову і 4) військову. Історично найбільш ранньою галуззю токсикології єсудова токсикологія, яка вивчає отрути і отруєння в аспекті питань, якіцікавлять в основному судово-слідчі органи.
Промислова токсикологія– галузь гігієни праці, що вивчає властивості отруйних речовин, дію промисловихотрут у виробничих умовах і патологічні зміни, які виникають в організмі, зметою розробки ефективних засобів лікування й профілактики отруєнь.
Військоватоксикологія є складовою частиною військової медицини та загальноїтоксикології. Предметом військової токсикології є вивчення токсичної дії на організмлюдини БОР (бойових отруйних речовин), вибухових газів, а також компонентівракетних палив, технічних рідин, які використовуються у військах. Крім того, військоватоксикологія вивчає i сильнодiючi отруйні речовини (СДОР), котрі при руйнуванніхімічних об’єктів можуть стати причиною формування великих вогнищ хімічногоураження, а також деякі отрути рослинного та тваринного походження, отруєнняякими можуть виникнути в умовах діяльності військ чи розглядатися, якпотенцiйнi ОР.
Отруйні речовиниз давніх часів привертали до себе особливу увагу. З ними пов'язана безлічлегенд і переказів. Так, білий миш'як (As203) протягом багатьох століть мавславу «порошку для спадкоємців», а у Венеції при дворі дожів трималифахівців-отруйників. Агата Крісті у своїх детективах часто труїла героївмиш'яком. Разом із тим давно відомо, що сполуки, отруйні у великих дозах,можуть бути цілющими в малих, про що говорив ще в першій половині XVI ст.Парацельс. Наприклад, традиційне знаряддя убивць — арсен оксид в невеликихдозах (до 5 мг) корисний: його призначають усередину як загально-зміцнювальнийй тонізуючий засіб. Недарма алхімічний символ Арсену — змія — зображений нагербі медицини.
Дляхарактеристики токсичності тієї або іншої сполуки найчастіше використовуютьпоняття летальної дози — LD50, що викликає загибель 50% піддослідних тварин. Якправило, дозу вимірюють масою отрути, що припадає на 1 кг маси тварини. Однаквикористання поняття летальної дози має свої обмеження. По-перше, величинуLD50, визначену, наприклад, для мишей, дуже рідко можна переносити на інших тварин.Отруйність нікотину для людини приблизно така ж, як і ціаністого калію (50—100мг або 1—2 краплі), тоді як кози й козулі взагалі мало сприйнятливі донікотину. По-друге, експериментально визначена, скажімо, на мишах, доза LD50залежить від того, введена отрута підшкірно, внутрівенно, внутрім'язово абоперорально (через харчовий тракт). Нарешті, навіть нелетальна доза можепризвести до серйозного ураження того або іншого органа, особливо вдовгостроковій перспективі, і викликати загибель організму. Проте величину LD50широко використовують на практиці, у тому числі для порівняння токсичностірізних класів хімічних сполук.
Згідно зкласифікацією катастрофальних отрут Інституту фармакології та токсикології АМНУкраїни, отрути, які несуть ризик масових отруєнь, поділяються в залежності відїх походження на два типи — антропогенні (техногенні) та природні.
2.Антропогенні (технічні) отрути
Антропогенніотрути з точки зору медицини катастроф найбільш вивчені. Це пояснюєтьсязацікавленістю спеціалістів промислової, сільськогосподарської, воєнноїтоксикології, фахівців в області медицини катастроф та ін. Разом з тим вартонагадати, що розповсюдженість, потенціальна можливість утворюватися у різнихсередовищах довкілля в природних умовах у великих кількостях, високатоксичність, здатність забруднювати ряд об’єктів довкілля у значнихконцентраціях та невідворотність контакту людини з цими токсикантами знаступним проникненням в організм різними шляхами (пероральний, аерогенний,черезшкірний) обумовлюють високий ризик масових гострих та хронічних отруєнь.
До антропогеннихотрут відносяться: сильнодіючі отруйні речовини (СДОР); токсичні речовини;пестициди; мінеральні добрива; отрути військової хімії; засоби побутової хімії;отрути, які викликають токсикоманію; фармакологічні препарати та диверсійніотрути (Дод. 1).
Як відомо, досильнодіючих отруйних речовин (СДОР) відносяться головним чином зріджені тастиснені гази і низькокиплячі рідини, які при певних умовах (розгерметизація)можуть за короткі терміни забруднити значні об’єми повітря і стати причиноюмасових інгаляційних уражень. Можна передбачити, що при воєнних конфліктах застосуваннянайновітнішої зброї (напр. високоточні авіабомби нового покоління) виникненнявторинних хімічних катастроф, викликаних СДОР, буде скоріше правилом, а невинятком.
Такі СДОР якхлор, аміак, фосген, диоксид та триоксид сірки, оксиди азоту, метилізоціанатмають задушливу дію. При цьому переважній більшості їх притаманна такожвиражена подразнююча дія. Фосген такою дією не володіє і має виразнийприхований період (4-12 год.). В цілому динаміка формування втрат, викликанихними, уповільнена. На відміну від них ціаністий водень — швидкодіючагістотоксична отрута. Отже у схеми фармакологічного захисту від отрутзадушливої дії необхідно включати препарати для усунення подразнюючо-больовоїдії та препарати для зменшення запалення бронхо-легеневого апарату, а такожзасобів для зменшення проникливості альвеолярно-капілярних мембран. Останнідані дають підставу рекомендувати також застосування препаратів, які зменшуютькисневий запит організму (транквілізатори, антигістамінні засоби).
Гострі отруєнняціаністим воднем вимагають екстреного застосування антидотних засобів тапатогенетичних ліків ( фенотіазинові похідні: метиленовий синій, толуїдиновийсиній, тіонін; хромосмон, метгемоглобіноутворювачі: диметил-амінофенол,диетиламінофенол, амілнітрит, пропілнітрит; вітаміни: ціанкобаламін, аскорбіновакислота, піридоксин; натрію тіосульфат та інші сірковміщуючі препарати).Необхідно зазначити, що частина з вказаних вище препаратів виявляє такожантидотно-профілактичну дію, що обумовлює доцільність використання їх і зпрофілактичною метою (особовий склад рятувальних команд, контингенти населення,при загрозі його попадання у заражену зону та інші ситуації.
Токсичні відходи,кількість яких накопичується з кожним роком, стають однією з провідних причинтоксикологічного ризику та масових отруєнь. У цих процесах все більшу рольпочинають відігравати процеси токсичної трансформації токсикантів у довкіллі,які у певних умовах можуть перетворюватися у провідні фактори формуванняхімічної (токсикологічної) катастрофи. Вказані токсиканти можуть бути причиноюповітряних, водних та харчових хімічних катастроф. Останні дві з них, якправило, стають причинами так званих «повзучих», а перша може бути причиноюкласичної повітряної катастрофи з масовими інгаляційними ураженнями. Дотоксичних складових таких відходів відносяться солі важких металів,поліхлоровані поліциклічні сполуки, аміак, сірководень, меркаптани. Узалежності від токсиканту відповідно застосовуються існуючі антидоти та засобипатогенетичної терапії. Зокрема, при отруєннях солями важких металів(мідь, миш’як,ртуть, хром) як антидоти використовуються унітіол, зарубіжний препарат БАЛ,натрію тіосульфат, активоване вугілля та інші сорбенти. При ураженнісірководнем та меркаптанами — хромосмон, метиленовий синій, натрію тіосулфат.При отруєнні аміаком застосовується арсенал фармакологічних засобів, описаних упопередньому розділі (СДОР).
Пестициди представляютьширокий перелік БАР різної хімічної будови, які мають широкий спектр механізмівтоксичної дії. У залежності від останнього і використовуються антидоти тазасоби патогенетичної дії. Так, при отруєннях препаратами з антихолінестеразниммеханізмом дії (ФОС) застосовують як антидоти фармакологічні засобихолінолітичної дії (атропін та атропіноподібні препарати), реактиваторихолінестерази (дипіроксим, диетиксим, алоксим). Потрібно наголосити, що приураженні антихолінестеразними отрутами холінолітики ефективні тільки протягомдекількох десятків хвилин після попадання отрути в організм. Отже у відставленітерміни усунути судорожний синдром вдається при парентеральному застосуванніпотужних швидкодіючих протисудомних засобів (реланіум, феназепам, засоби длянеінгаляційного та інгаляційного наркозу). Для переважної більшості пестицидівінших груп антидоти не розроблені, а існуючі мало ефективні. Отже при отруєнняхцими отрутами використовуються патогенетичні та симптоматичні засоби лікуваннята профілактики.
Мінеральнідобрива самі по собі малотоксичні речовини, але при певних умовах можуть статипричиною крупномасштабної катастрофи та масових отруєнь: пожежа, залізничнакатастрофа, повені, зливи. Вказані фактори можуть стати причиною їх токсичноїтрансформації або надходження значної кількості у водоймища та забрудненняпитної води, риби, продовольства та інших об’єктів довкілля. Значна кількістьоксидів азоту після термічного розкладу солей азотної та азотистої кислотвикликає ураження дихальної системи з розвитком токсичного набряку легень, щовимагає застосування того ж переліку фармакологічних засобів, якийзастосовується при отруєнні СДОР задушливої дії. Забруднення води тапродовольства солями азотної та азотистої кислоти викликає токсичну метгемоглобінемію,що вимагає застосування метиленового синього, хромосмону, аскорбінової кислотита інших реактиваторів метгемоглобіну.
Отрути воєнноїхімії складають різні за хімічною будовою та механізмами дії сполуки. До нихвідносять як бойові отруйні речовини, так і ряд хімічних сполук, які широкозастосовуються у військовій діяльності (напр. технічні рідини, ракетні палива).Для частини з них (фосфорорганічні отруйні речовини) розроблені та впровадженідосить ефективні профілактичні, лікувально-профілактичні та лікувальні антидотина основі холінолітичних препаратів, реактиваторів холінестерази, протисудомнихзасобів, зворотних інгібіторів холінестерази. Оскільки холінолітики проявляютьсвою антидоту активність у перші 10-20 хв. після попадання отрути в організм, потрібнозастерегти, що після розвитку судомного синдрому без застосування протисудомнихзасобів та інших патогенетичних препаратів попередити фатальний наслідок важко.У цих умовах набуває значення застосування профілактичних талікувально-профілактичних антидотів для цього класу отрут. Для миш’яківміщуючихотрут розроблені ефективні лікувальні антидоти унітіол та БАЛ (британськийантилюїзит). Проти подразливо-больових отруйних речовин (поліцейських) такожрозроблені більш чи менш ефективні антидотні рецептури. Для решти отрут воєнноїхімії ефективні антидоти відсутні, через це для лікування гострих отруєнь цимиотрутами буде застосовуватися широкий перелік патогенетичних та симптоматичнихфармакологічних засобів аптечної мережі. А це, в свою чергу, вимагає проведеннясерйозного пошуку та експериментального обґрунтування ефективних схем таспособів фармакологічної профілактики гострих масових отруєнь вказанимитоксикантами.
В літературіневідомі приклади велико-масштабних хімічних катастроф, викликаних засобамипобутової хімії. Разом з тим не виключені інциденти, для ліквідації наслідківяких сил і засобів медичної служби районної ланки не вистачить. Це пояснюєтьсявідсутністю ефективних антидотів для отрут цього класу та складністювідповідних медичних технологій. Отже в цих умовах провідного значення набуваєзастосування патогенетичних та симптоматичних фармакологічних засобів, наявниху аптечній мережі потерпілого регіону.
Імовірність статипричиною великомасштабних токсичних інцидентів у отрут, які викликаютьтоксикоманію, як і у отрут попереднього класу, незначна. Для окремихпредставників цих отрут розроблені антидоти та відповідні медичні технології.При отруєннях метанолом як антидот використовується етиловий спирт, приураженнях гепатотоксичними отрутами застосовується N-ацетилцистеїн. Особливогозначення у цих умовах набувають відповідні способи детоксикації організму.
Фармакологічніпрепарати, як не дивно, при певних умовах можуть стати причиною не тількиспорадичних, але і групових, а то і масових отруєнь. Отже це вимагає від службиохорони здоров’я приділяти увагу можливості появи таких інцидентів таплануванню відповідних заходів по організації медичного забезпеченняпотерпілого населення. Оскільки при створенні медикаментозних засобів в процесіїх доклінічного та клінічного вивчення з’ясовуються їх побічні та можливітоксичні ефекти, існує можливість обґрунтувати способи антидотного чипатогенетичного лікування побічних та токсичних ефектів для частини вказанихфармакологічних засобів. Можна тільки зазначити, що, не дивлячись на їхантидотні властивості та наявність у них ознак, які притаманні препаратам ізгрупи антидотів, їх до антидотів не відносять.
Диверсійніотрути. До недавнього часу до цього класу відносили в основному сполукифтороцтової кислоти, солі важких металів, алкалоїди, психохімічні речовини.Після інциденту у 1995р. у Токійському метро з використанням зарину вказанийперелік диверсійних отрут потрібно продовжити.
3.Природний тип отрут
До отрутприродного походження відносяться: природні отрути геологічного походження;мікробні токсини; токсини водоростів; токсини нижчих грибів (мікотоксини);отрути тваринного походження (зоотоксини); токсини рослинного походження тощо.
На територіїУкраїни не виключені хімічні катастрофи, викликані природними отрутамигеологічного походження (Крим, Карпати). Такі отрути, як диоксид та триоксидсірки, оксиди азоту, аміак, монооксид та двооксид вуглецю, сірководень,меркаптани, метан можуть утворюватися у природних умовах і бути причиноюхімічних катастроф. Оксиди сірки, оксиди азоту, аміак мають подразнюючу дію іуражають бронхо-легеневий апарат і з наступним токсичним набряком легень.Двоокис вуглецю у високих концентраціях може викликати рефлекторну зупинкудихання. У механізмах токсичної дії сірководню та меркаптанів основну рольвідіграють гістотоксичні процеси. Є вказівки літератури, що при отруєннісірководнем метиленовий синій виявляє суттєвий антидотний ефект. Монооксидвуглецю відноситься до типових гемічних отрут. Ефективні антидоти вказанихотрут не розроблені. Застосування кисню — антидоту монооксиду вуглецю уекстремальних умовах при масових ураженнях населення по ряду причин може бутиутруднене. Характер медичної допомоги ураженим іншими отрутами геологічногопоходження розглянутий у розділі, присвяченому СДОР.
Серед природнихотрут біологічного походження мікробні токсини є найбільш частою причиноюмасових та групових отруєнь після вживання забруднених ними харчових продуктів.
У сучасний періоднайбільш часто причиною отруєнь за кількістю інцидентів та кількістю потерпілихє токсини мікробного походження. Вважають, що на відміну від інфекційнихзахворювань, для виникнення харчової токсикоінфекції обов’язковою умовою єпопадання в організм продуктів харчування із значною кількістю мікробів, які вних накопичилися. Якщо захворювання пов’язане з надходженням в організм з їжеютільки мікробних токсинів, то його відносять до харчових інтоксикацій.
Розрізняють тригрупи мікробних токсинів: екзотоксини, які виділяються у середовище в процесіжиттєдіяльності мікроба; ендотоксини, які виділяються у середовище післязагибелі мікробів; та мезотоксини, що являють собою токсичні речовини, які неміцно зв’язані зі стромою мікробної клітини і можуть частково проникати усередовище культивування з живих мікробів.
В залежності відхарактеру відповідної реакції організму мікробні токсини можуть бутиспецифічними, коли вони вибірково діють на певні клітини та тканини організму,що проявляється конкретним інфекційним захворюванням, та неспецифічними,попадання яких в організм викликає загальнопатологічні реакції.
Біохіміки взалежності від природи токсинів та хімічних властивостей поділяють їх на групупростих та складних білків (протеотоксини), групу із стероїдною конфігурацією(афлатоксини) та групу полісахаразних комплексів, токсичну активність якихвизначає ліпідний комплекс (ліпід А).
За механізмом діїосновні бактеріальні білкові токсини поділяють на мембранотоксини, цитотоксини,функціональні блокатори та ексфоліативні еритрогеніни.
В свою чергу,мембранотоксини поділяються на групи лейкоцидинів, токсинів з фосфатидазноюактивністю та гемолізини. Гемолізини поділяються на підгрупи О2-лабільні,О2-стабільні та ін.
Цитотоксиниподіляються на такі три групи: антиелонгатори, дермонекротизини та цитотоксиниз ентеротропною активністю.
Функціональніблокатори також поділяються на три групи: ентеротоксини з підгрупамитермостабільних та термолабільних ентеротоксинів.
Токсиниводоростів (альготоксини) несуть високий ризик масових отруєнь при вживаннізабрудненої ними води. В Україні існують природно-географічні та кліматичніумови для масового розмноження продуцентів альготоксинів у прісноводних штучнихморях та прибережних зонах Чорного та Азовського морів. Труднощі виявлення цихтоксинів та їх обеззараження існуючими водоочисними системами, а також вживаннязабрудненої ними води значними контингентами населення без попередньої очисткизбільшують ризик масових отруєнь альготоксинами. До цього часу не розробленіефективні антидотні засоби для профілактики та лікування гострих уражень цимитоксинами, через що у критичних умовах потрібно буде використовуватипатогенетичні та симптоматичні фармакологічні засоби.
Важкі отруєннялюдей та тварин рибою, молюсками та водою прісноводних та морських водоймобумовлені масовим розмноженням («цвітіння» води) токсичних водоростей. Їхтоксичні продукти накопичуються в об’єктах другої ланки екологічного ланцюга(молюски, риби), через які передаються відповідно у третю ланку (наземнітварини та людина). Не виключене отруєння травоїдних на водопої при попаданні вшлунок зараженої води та фітопланктону, а також при купанні під час «цвітіння»води. Під час «цвітіння» води у ній утворюється значна біомаса(більше 100–200 г/л та міліони клітин синьозелених водоростей) [13, 15, 16].
Анабена цвітінняводи (Anabaena flos-aquae Breb) продукує так званий анатоксин(2-ацетил-9-азобіцикло (4-2-1) нон-2ен), який є потужним стереоспецифічнимантагоністом Н-холінорецепторів. Він блокує нервово-м’язову передачу подеполяризуючому типу, що проявляється сильною початковою контрактурою зподальшим повним паралічем скелетної та дихальної мускулатури. ЛД50 для мишейта щурів цієї отрути складає 0,5 мг/кг при внутрішньоочеревинному введенні.0,1–1 мг цього токсину пригнічує фермент холінестеразу.
Афанізоменонцвітіння води (Aphanisomenon flos-aquae (L) Ralfs-продуцент термостабільних укислому середовищі афантотоксинів, які містять неосакситоксин (90 %) тасакситоксин (10 %). Такі ж токсини були виділені у морських перідіній Gonyaulaxта Q. amarensis. Механізм дії пояснюється тим, що гуанідинова група молекуливказаних токсинів застрягає в іонотранспортній ділянці Na+-каналу і блокуєйого.
Мікроцистіссірувато-зеленій (Microcystis aeruginosa) продукує поліпептидні токсини,зокрема мікроцистин, який містить L-тирозин, D-аланін, D-ізоглутаміновукислоту, бета-D-аспарагінову кислоту, N- метилдегідроаланін, L-метіонін; LD50токсину становить 0,1 мкг для мишей при внутрішньоочеревинному введенні. Токсинвикликає тромбоцитопенію з наступними крововиливами в легені та печінку,тромбози, збільшення печінки.
ТоксинLR-гексапептид на відміну від мікроцистину містить L-лейцин та R-аргінін. ЙогоLD50 лежить в межах 0,1 мкг і викликає смерть мишей протягом 1 години. Цейтоксин також спричиняє тромбоцитопенію, тромбоз легень, збільшення печінки.
Розрізняютьшлунково-кишкову, шкірно-алергічну, м’язову та змішану форми отруєнь токсинамисиньозелених водоростей.
При зараженнісиньозеленими водоростями води водогінної мережі виникають масові отруєння потипу токсичного гастроентериту, подібного до дизентерійного чи холерного [15,16, 21].
Варто зазначити,що одним з показників забруднення води альготоксинами є її сильний рибнийзапах.
В системіпрофілактичних заходів для попердженню масових отруєнь альготоксинами одне зосновних місць посідає гідробіологічний контроль якості води.
Для профілактикиотруєнь альготоксинами потрібно проводити тривале кип’ятіння води, фільтраціюїї через активоване вугілля, озонування води на водоочисних спорудах.
Мікотоксини(токсини нижчих грибів) продукуються мікроскопічними грибками. Оскільки їхсубстратами є харчові продукти, фураж, товарне зерно та ін., то при певнихумовах мікотоксини можуть накопичуватися у значних кількостях та ставатипричиною масових гострих та хронічних отруєн. Методи лабораторної ідентифікаціїмікотоксинів складні, тривалі та громіздкі, клінічна картина отруєння ними незавжди чітко окреслена, отже розпізнавання природи масових захворюваньзапізнюється, що не дає змоги своєчасно здійснити необхідний комплекс заходів.Лікування гострих отруєнь мікотоксинами утруднюється відсутністю специфічнихантитоксичних засобів.
Мікотоксини —токсичні речовини складної хімічної будови, які продукуються мікроскопічнимигрибами. Мікроскопічні гриби по типу живлення та обміну речовин мають ознаки якрослин (апікальний ріст, клітинна полярність, наявність клітинної оболонки),так і тварин (гетеротрофний тип обміну речовин по вуглецю, наявність глікогенута хітину в оболонках та інші).
Займаючи третємісце по чисельності видів після тварин та рослин, мікроскопічні грибивідрізняються за морфологією, способом життя та живлення, механізмами адаптаціїта іншими ознаками.
За хімічноюбудовою мікотоксини — це ароматичні поліциклічні сполуки з молекулярною масою вмежах 200–400, у складі яких є вуглець, водень та кисень.
Більшістьмікотоксинів не руйнується при звичайній кулінарній та технологічній обробцізабруднених ними харчових продуктів. Про кількість їх видів та розповсюдженістьсвідчить перелік відомих токсикозів. Так, гриби роду Aspergilus продукуютьафлатоксини B1, B2, G1, G2, M1, M2, стеригматоцистин, охратоксини А, В, С,фумітриморгини А та В, триптоквивалін, фумітоксини A, B, C, D, терротриеми А таВ, цитохалазин Е. Вказані мікотоксини продукуються при розмноженні грибів на такихприродних субстратах, як арахіс, кукурудза, бобові, насіння бавовни, горіхи,фрукти, овочі, спеції, фураж, сири, зернові, рис, силос. Вказаним мікотоксинампритаманна гепатотоксична, канцерогенна, мутагенна, тератогенна,імунодепресивна, нефротоксична та капіляротоксична дія.
Гриби родуPenicillium продукують токсичні речовини пенітреми A, B, C, D, E, веррукулоген,янтитреми А. В та С, паксилін, лютеоскирин, циклохлоротин, ісландітоксин,еритроскирин, руголозин, цитреовіридин, цитринин, патулін, пеніцилова кислота,PR-токсин, рокфортин, мікофенолова кислота, циклопіазонова кислота, рубратоксинА та В, секалонова кислота D.
Субстратамивказаних грибів є насіння бавовни та сояшника, сири, яблука, пасовищні трави,рис, сорго, пшениця, бобові, арахіс, перець, ячмінь, овес, жито, різні фрукти,овочі та продукти їх переробки (соки, пюре, джеми та компоти), фураж,кукурудза, арахіс.
Гриби родуFusarium продукують трихотеценові мікотоксини (більше 40 сполук), зеараленон,моніліформін. Субстратами вказаних грибів є різні зернові, фураж, в тому числісіно та солома, кукурудза, сорго.
Гриби родуClaviceps purpura та Claviceps paspali продукують нейротоксичні ерготоксини, аїх субстратами є різні зернові, дикоростущі злакові. Їх міцелій у спокої наколосках жита чи пшениці у вигляді ріжків темно-фіолетового кольору довжиною до4 см та товщиною 0,6 см називають матковими ріжками.
Широкерозповсюдження та швидке накопичення мікотоксинів у субстратах пояснюється тим,що вони утворюються у ланцюгу послідовних ферментних реакцій з відносноневеликого числа хімічно простих проміжних продуктів основного метаболізму, асаме ацетата, малоната, меквалата та амінокислот.
Зоотоксини — отрути, які продукуються вищими тваринами [11]. Оскільки зоотоксини є білкамичи поліпептидами, переважна їх біль-шість може проявляти токсичність припаренте-ральному введенні, що значно обмежує їх спроможність викликати масовіотруєння. У літературі відомі масові отруєння, викликані укусами диких бджіл.Разом з тим треба наголосити на тому, що деякі морські риби при їх вживанні якпродуктів харчування можуть стати причиною гострих масових отруєнь.Антитоксич-ні сироватки розроблені проти отрут деяких найбільш поширенихплазунів. Отже основним в арсеналі медикаментозної терапії гострих отруєнь зоотоксинамибудуть патогенетичні та симптоматичні фармакологічні засоби.
Один ізнайвідоміших видів тваринних отрут (зоотоксинів) — тетродотоксин. Він міститьсяв шкірі й яйцях деяких жаб, у яйцях каліфорнійського тритона, у слинних залозахвосьминога. Але найбільшу популярність йому принесла риба фугу, отрутаміститься в яєчниках і печінці. Фугу — улюблені ласощі японців, однак готуватиїї дозволено лише кухарям, що мають спеціальну ліцензію, оскільки навітьдвогодинне кип'ятіння отруту не руйнує. Для тетродотоксину LD;o = 10 мкг/кг,тобто одного міліграма цієї отрути досить, щоб убити людину. Тетродотоксинналежить до нейротропних отрут, що блокують проникність мембран нейроніввегетативної нервової системи для іонів натрію, що практично миттєво перериваєнервовий імпульс. На основі тетродотоксину виготовляють знеболюючі препарати.
Токсинирослинного походження або токсини вищих рослин нараховують близько 200 представників.З точки зору медицини катастроф та токсикології хімічних катастроф значеннямають не більше 10 отрут (атропін, скополамін, дитилін, рицин та інші). Цепереважно ті токсичні речовини, які продукуються широко розповсюдженимирослинами, які вирощуються як продуценти лікарських речовин або як технічнікультури. Як правило, для таких отрут антидоти існують. Крупномасштабнітоксикологічні катастрофи, викликані такими отрутами, не зареєстровані.
З отрутрослинного походження (фітотоксини) найдужчий — глікопротеїн рицин (LDS0 = 0,1мг/кг), основний токсичний компонент бобів рицини. Білкова частина рицинускладається з 560 амінокислотних залишків, полісахаридна складає близько 20 %молекулярної маси, що дорівнює 62 400. В організмі рицин викликає структурнуперебудову клітинних мембран і порушує внутрішньоклітинний синтез білків. Припотраплянні крапельок рицину в легені його токсичність приблизно така ж, як унервово-паралітичного газу зарину: у деяких країнах вивчали способизастосування рицину у вигляді аерозолю під час воєнних дій.
Дві добре відомірослинні отрути — нікотин (LD50 = 0,3 мг/кг) і стрихнін (LD50 = 0,75 мг/кг), щоміститься в блювотних горішках (насіння Strychnos nux vomica), — належать доалкалоїдів. Регулярне вдихання тютюнового диму викликає повільне, аленевідворотне руйнування органів людини. Шкідливість паління особливо доводитьтой факт, що дорослу людину може вбити ін'єкцією нікотину, виділеного з однієїсигари.
У медицині широкозастосовують алкалоїд атропін. Він міститься в беладоні, блекоті, дурмані йінших рослинах сімейства пасльонових. Хоча атропін не такий токсичний, якбагато інших алкалоїдів (для нього LDM = 400 000 мкг/кг), саме ця отрута —найчастіша причина отруєння в середніх широтах. Маленькі діти вважають солодкічорні ягоди беладони вишневими й можуть отруїтися на смерть, з'ївши всьоготри-чотири.
Вміст токсичнихречовин у різних частинах рослин нерівномірний. Він міняється протягом року,одні рослини більш токсичні до цвітіння, інші в період цвітіння чи після нього.В посушливі та дощові роки ціаногенні речовини у клевері, льону, виці післяморозу утворюються у більшій кількості. У дощову погоду вміст токсичних речовину красавці (белладонні), дурмані та аконіті зменшується.
ВИСНОВОК
Отрути —речовини, здатні при дії на живий організм викликати різке порушення нормальноїйого життєдіяльності — отруєння або смерть.
За походженнямусі отруєння можна поділити на випадкові і навмисні, причому випадковітрапляються частіше. Випадкові отруєння бувають домашніми, медичними іпрофесійними. До випадкових домашніх отруєнь належить більшість отруєнь. Вонивідбуваються внаслідок необережного зберігання отруйних речовин і вживання їхдітьми, п'яними, з поспіху і т. ін. Інколи навіть дорослі і тверезі люди можутьотруїтись не тільки отруйними речовинами, які не мають запаху і смаку, але йїдкими отрутами. Бувають отруєння внаслідок прийому отрути замість ліків.«Медичними» отруєннями називають отруєння речовинами, які вводятьсямедичним персоналом з лікувальною метою.
Умови дії отрути, якізалежать від таких чинників:
а) вік. Грудні тамаленькі діти дуже чутливі до опію, алкоголю і відносно менш чутливі — дострихніну. Відомий випадок смертельного отруєння трирічного хлопчика, якогоп'яний дід «пригостив» чаркою горілки;
б) стан здоров'я. Улюдей виснажених, які хворіють на хронічні захворювання, гостріше і швидшевиявляється дія отруйних речовин;
в) вага. Смертельнадоза отрути прямо пропорційна вазі потерпілого;
г) стать. У жінок упевні періоди спостерігається підвищена чутливість до дії отрут (менструація,вагітність);
д) звикання донаркотиків, алкоголю і т. ін. На противагу звиканню у деяких осібспостерігається підвищена чутливість (ідіосинкразія), наприклад, доантибіотиків, йоду, новокаїну та інших речовин, які приймаються в лікувальнихдозах;
е) кумуляція отрути ворганізмі, тобто властивість накопичення (солі важких металів, лікувальніпрепарати і т. ін.).
Згідно зкласифікацією катастрофальних отрут Інституту фармакології та токсикології АМНУкраїни, отрути, які несуть ризик масових отруєнь, поділяються в залежності відїх походження на два типи — антропогенні (техногенні) та природні.
До антропогеннихотрут відносяться: сильнодіючі отруйні речовини (СДОР); токсичні речовини;пестициди; мінеральні добрива; отрути військової хімії; засоби побутової хімії;отрути, які викликають токсикоманію; фармакологічні препарати та диверсійніотрути.
До отрутприродного походження відносяться: природні отрути геологічного походження;мікробні токсини; токсини водоростів; токсини нижчих грибів (мікотоксини);отрути тваринного походження (зоотоксини); токсини рослинного походження тощо.
СПИКОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бак З.Химическая передача нервного импульса. М.: Мир, 1977. —70 с.
2. БилайВ.И. Основи общей микологии. —К.: Вища школа, 1989. —392 с.
3. БилайВ.И., Пидопличко Н.М. Токсинообразующие микроскопические грибы. —К.: Науковадумка, 1970. —291 с.
4. БудагянФ.Е. Пищевые токсикозы, токсикоинфекции и их профилактика. —М.: Медицина, 1972.—216 с.
5. ВильнерА.М. Кормовые отравления. —Л.: Колос, 1984. —408 с.
6. ГоликовС.Н. Профилактика отравлений в быту. —Медицина, 1975. —128 с.
7. ГубскийЮ.И., Долго —Сабуров В.Б., Храпак В.В. Химические катастрофи и экология. —К.:Здоров’я, 1993. —223 с.
8. ДалинМ.В., Фиш Н.Г. Белковые токсины микробов. —М.: Медицина, 1980. —224 с.
9. ДаниленкоВ.С., Родионов П.В. Острые отравления растениями. —К.: Здоров’я, 1981
10. ЕфимоваЛ.К., Бора В.М. Лекарственные отравления у детей. —К.: Здоров’я, 1995. —382 с.
11. ЗероваМ.Я. Їстивні та отруйні гриби України. —К.: Наукова думка, 1970. —138 с.
12. ИвашинД.С., Катина З.Ф., Рыбачук И.З., Иванов В.С., Бутенко Л.Т. Лекарственныерастения Украини. —К.: Урожай, 1971. —351 с.
13. КоролевР.В. Яди животного происхождения// в кн. Руководство по токсикологииотравляющих веществ. —Под ред. Голикова С.Н… —М.: Медицина, 1972. —С.389 —428.
14. МедведеваВ.К. Ботаника. —М.: Медицина, 1980. —296 с.
15. ОрловБ.Н, Гелашвили Д.Б. Зоотоксинология (ядовитые животные и их яди). —М.: Высшаяшкола, 1985.
16. ОрловБ.Н., Гелашвили Д.Б., Ибрагимов А.К. Ядовитые животные и растения СССР. —М.:Высшая школа, 1990. —272 с.
17. ПостовитВ.А. Пищевые токсикоинфекции. —Медицина, 1984. — 279 с.
18. РадкевичП.Е. Ветеринарная токсикология. —М.: Колос, 1972, 231 с.
19. ТокинБ.П. Целебные яды растений. —Л.: Издательство ленинградского университета,1980. —280 с.
20. ТутельянВ.А., Кравченко Л.В. Микотоксини. —М.: Медицина, 1985. —320 с.
21. Франке З.Химия отравляющих веществ. Т.1. Перевод с нем. М.: Химия, 1973. —437 с.
22. ХрапакВ.В., Кулик Т.В. Классификация химических катастроф// Фарм. и токсикол. К.:Здоров’я, 1991, N27. —С. 74 —78.
23. ХрапакВ.В. Екотоксикологічні аспекти хімічних катастроф// В кн. Актуальні проблемиекогігієни і токсикології. Ч.2. —К.: 1998. —С.293 —300.
24. ДаниленкоВ.С., Максимов Ю.М., Сопіна І. Л. Отрути тваринного походження як джерелоодержання лікарських препаратів. —Ліки. —1995. —N6. —с.99 —106.