ПРОБЛЕМИ ВЕНЧУРНОГОФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ВУКРАЇНІ
ПЛАН
1. Венчурні інвестиції
2. Форми венчурного фінансування
3. Венчурний бізнес
Список використаних джерел інформації
1. Венчурні інвестиції
Найважливішою складовою економічного забезпеченняінноваційної діяльності є фінансування. Сучасний фінансовий стан економікиУкраїни супроводжується проблемами створення механізмів фінансування,адекватних потребам інноваційного розвитку. Вичерпання власних фінансовихресурсів та залучення позикового капіталу призвели до погіршення фінансовогостану багатьох підприємств України. Адже зовнішні джерела фінансуванняхарактеризуються нестабільністю кредитної системи внаслідок коливанняпроцентних ставок, кризовим станом державних фінансів і високими темпамиінфляції. Зростаючі потреби у фінансах для активізації інноваційної діяльностіпідприємств вже не задовольняються за рахунок традиційних систем кредитування,бюджетного фінансування та обігу грошових коштів. Для фінансування новихтехнологічних компаній, які ще не мають ні застави, ні навіть імені, під якевони змогли б одержати гроші у банку, необхідні інші інструменти, серед якихважлива роль відводиться венчурному фінансуванню.
Венчурні інвестиції розглядаються багатьма економістами [1,2, 7, 9, 13, 16, 19] як найважливіший стратегічний фактор підвищенняконкурентоспроможності виробництва. Щоб оцінити важливість венчурногоінвестування, слід звернути увагу на світовий досвід, який показує, що длямасового розвитку інноваційної діяльності венчурний капітал є найбільшпристосованим для інвестиційного забезпечення відтворення інновацій,пов'язаного з великою різноманітністю ризиків [12]. Завдяки венчурному капіталуз малих інноваційних компаній виросли такі гіганти, як HP, Microsoft, Apple,Oracle, Yahoo, Amazon, Google, Intel та ін. [5].
Актуальність розвитку венчурного фінансування сталаочевидною, тому що саме воно дозволяє з'єднати науку з іншою частиноюекономіки, і тим самим підвищити конкурентноздатність вітчизняноїпромисловості. Основне призначення венчуру — забезпечити життя і розвиток малоїінноваційної компанії на початковій стадії її розвитку, коли компанія ще не маєактивів, крім НДДКР, які вже знаходяться на завершальній стадії, або дослідногозразка свого нового продукту, але вона потребує вже значних фінансових ресурсівдля подальшого росту. Таким чином, венчурний капітал виступає одним з головнихкаталізаторів інноваційного розвитку.
У зв'язку з цим необхідно відмітити, що за останні роки векономічних публікаціях за останній час з'явилося багато досліджень,присвячених венчурному інвестуванню. Серед них можна виділити роботи Д.Гарнера, Р. Оуна, Р. Конвея, В. Аньшина, М. Бродського, О. Дагаєва, А.Каржаєва, Л. Фоломьєва, Л. Антонюк, А. Поручника, В. Савчука, М. Йохна та ін.Їх зусиллями були створені теоретичні і методологічні основи для подальшогодослідження венчурного капіталу та його можливостей в інноваційному оновленніекономіки.
Практика використання венчурного капіталу в інноваційномурозвитку економіки України тільки розпочинається. Зусилля підприємців, уряду,громадських організацій поки що не дають значних позитивних результатів урозвитку механізму венчурного фінансування. Однією з причин такої ситуаціїможна назвати недостатнє вивчення природи, механізму і динаміки створення івикористання національного венчурного капіталу.
2. Форми венчурного фінансування
Метою дослідження є вивчення особливостеймеханізму венчурного фінансування та виявлення основних проблем його розвитку вУкраїні. Сучасний венчурний капітал, пов'язаний з інвестуваннянауково-технічних та інноваційних проектів, із створенням нових фірм, виник у1950-х роках у США в Кремнієвій Долині в Каліфорнії, а різноманітність йогоформ — у 60-80-х роках ХХ ст. В Європі венчурне інвестування сталовикористовуватися з середини 70-х років ХХ ст. В цілому венчурний бізнесхарактеризується підвищеною прибутковістю. Відомо, що низькоризикованіінструменти грошового ринку (облігації і привілейовані акції) приносять 5-10%річних, більш ризиковані (звичайні акції) — вищий доход, а венчурний капіталдозволяє отримувати дохід від інвестицій в середньому 30% річних. За данимивибіркового дослідження в США, з 50 фінансових фірм, що надавали ризиковийкапітал, майже 70% мали рентабельність вище 20%, а решта — більше ніж 30%. [2]Перший венчурний фонд, який був створений в США у 1961 році, інвестував у новевиробництво всього 3 млн. дол., а через кілька років повернув інвесторамблизько 90 млн. дол. [1, с. 39-40]. Разом з тим, власники венчурного капіталуніколи не досягають повного успіху за всіма своїми проектами. Так, в середньомутретина інвестицій приносить їм збитки, третина — невеликий прибуток, і лишетретина — великі доходи [2]. Однак, незважаючи на високу ризикованість,загальний світовий ринок венчурного капіталу до початку ХІХ ст. перевищив 100млрд. дол. [8, с. 101].
В цілому у світі ця сфера застосування капіталу вважаєтьсянайбільш прогресивною і наукоємною. Зростання інтересу до венчурногофінансування у світі О. Дагаєв пояснював такими причинами. По-перше, інвесториотримували реальний доход, який у багато разів перевищував можливий доход відтрадиційних кредитно — фінансових операцій. По-друге, специфіка об'єктівфінансування — високоризикованих підприємницьких проектів — сприяла розвиткуособливих методів управління, спрямованих на мінімізацію інвестиційних ризиків.По-третє, венчурний механізм забезпечує практичну можливість фінансування новихінноваційних ідей і розробок на початкових етапах їх реалізації [7].
Перші ідеологи венчурного капіталу — американські економістиЖ. Фенн, Н. Лайанг, С. Прауз, П. Джонсон — визначили венчурний капітал якфінансування акціонерного капіталу інноваційних підприємств малого бізнесу, якімають значний потенціал росту на стадії їх створення і реалізації продукції, усукупності з консультаційною підтримкою і високим ступенем залучення у процесприйняття рішень [6].
За визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу(EVCA — European Venture Capital Association), це пайовий капітал, наданийпрофесійними фірмами, які інвестують і спільно управляють новими приватнимикомпаніями або компаніями, що розвиваються, і які демонструють високийпотенціал росту [19]. М. Бунчук визначає венчурний капітал як довгостроковий,ризиковий капітал, який інвестується в акції нових і швидкозростаючих компанійз метою отримання високого прибутку після реєстрації акцій цих компаній нафондовій біржі [4].
В літературних джерелах можна зустріти й інші визначеннявенчурного капіталу. Тому можна визначити, що сьогодні єдиного науковообґрунтованого визначення цього поняття немає. Венчурний капітал більшістюдослідників цього поняття розглядається у формі інвестицій для створення новихабо розширення існуючих підприємств або реалізації окремих інноваційнихпроектів. Для більш повного розкриття економічної сутності венчурного капіталунеобхідно розглянути його основні особливості.
А. Каржаєв і А. Фоломьєв [16, с. 23-36] виділяють такіособливості венчурного капіталу:
1) постійнийзв'язок з інноваційною і науково-технічною діяльністю, результати якої маютьвисокі шанси визнання більшістю споживачів на ринку і високу прибутковість удосить короткий період їх реалізації;
2) органічнийзв'язок з людським фактором, пропорційне об'єднання можливостей фінансового(венчурні інвестиції) та інтелектуального капіталу (власний менеджмент, досвідуправління, знання в галузі маркетингу, інформаційне забезпечення тощо), щодозволяє проявити синергетичний ефект;
3) готовністьі схильність до науково-технічних та інноваційних проектів та сфер діяльності звисокими фінансовими ризиками (інноваційними, комерційними, екологічними,технологічними тощо) в поєднанні з можливими (але не обов'язковими) високимирівнями рентабельності;
4) поєднанняфрагментарності (в різних фазах життєвого циклу фірми або інвестиції) іпостадійності (в межах однієї фази) фінансування інноваційних проектів, щодозволяє вирішувати проблеми, які вимагають специфічних професійних фінансовихі технічних рішень і тим самим, знижувати ризики;
5) багатосуб'єктністьуправління рухом, життєвим циклом у кожній фазі венчурного капіталу, щопередбачає зв'язок останнього з професійним стороннім консультуванням,починаючи з експертизи ідей підприємців і закінчуючи забезпеченням ліквідностіакцій створеної фірми. Іншими словами, венчурні капіталісти не тільки вкладаютьсвої кошти в інноваційні проекти, але беруть активну участь в управлінні йогорухом, пропонуючи підприємцю цінні ділові зв'язки, багатий досвід менеджменту імаркетингу, гарне знання товарних ринків тощо;
6) венчурнийкапітал орієнтований, в першу чергу, на розвиток самих інноваційнихпідприємницьких структур, на приріст самого капіталу, а не повернення вкладенихкоштів, не на процент і не на регулярні доходи на інвестований капітал.Венчурний капітал надається під перспективну інноваційну ідею без гарантійногозабезпечення наявним майном, заощаджень або інших активівпідприємця-інноватора. Єдиною заставою є оговорена частка акцій вже існуючогоабо тільки створеної фірми;
7) міжнароднийхарактер венчурного капіталу як по перетоку коштів з інституційних джерел (заджерелами формування), так і за спрямованістю. Наприклад, європейськийвенчурний капітал характеризується високим ступенем міждержавної інтеграції.
За своєю суттю венчурний капітал виступає посередником міжпотенційним інвестором та підприємством, яке потребує стартового капіталу чиінвестицій для реалізації інноваційного проекту, шляхом створення венчурнихфірм. Конкретне уявлення про функції і принципи діяльності венчурних фірм даєрозгляд етапів венчурного фінансування. [9, с. 237; 13, с. 140]
Перший етап — зародження венчура: формується за рахуноккоштів індивідуальних та інституційних інвесторів (корпорації, пенсійні фонди,страхові компанії, приватні особи, банки).
Другий етап — створення прототипу нововведення (триваєблизько року): акумульовані кошти вкладаються у ретельно відібрані інноваційніпроекти (1-6% пропозицій) шляхом придбання пакета акцій інноваційнихпідприємств розміром від 25% до 40%.
Третій етап — розширення виробництва (триває від 4 до 6років): активна участь венчурних капіталістів в управлінні компанією(раціоналізація структури і та управління, впровадження технологічнихінновацій, реінвестування прибутку). Очікується, що за цей період вартістькомпанії суттєво збільшиться завдяки впровадженню у виробництво та реалізаціїнових видів продукції, зокрема високотехнологічних.
Четвертий етап — вхід на ринок перших емісій: венчурнікапіталісти виходять із складу проінвестованої ними компанії через продажналежного їм пакета акцій і розподіляють прибуток від продажу між акціонерами.Доходами венчурної фірми є різниця між початковою ціною акцій підприємства таїї величиною на завершальному етапі інвестицій. Найбільш поширеними стратегіямитакого виходу є [17]:
- реалізаціяпридбаних акцій на біржовому ринку;
- продажінвестицій стратегічному інвестору;
- продажсвоєї частки акцій іншим акціонерам або керівництву підприємства.
Позитивними рисами діяльності венчурних компаній є: по-перше,вони, на відміну
від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких частовиступають транснаціональні компанії, не призводять, як правило, до підпорядкуванняекономіки країни інтересам гігантів світового бізнесу; по-друге, результатомдіяльності венчурних фондів є впровадження на придбаних або контрольованихпідприємствах інноваційних виробничих, управлінських, маркетингових технологій,формування кадрів, які готові до сприйняття інновацій; по-третє, на відміну відбанківського фінансування, вони не вимагають від підприємців застави, гарантій,повернення коштів з певним відсотком і перевагу надають довгостроковимвкладанням коштів, при цьому ризик нерентабельності проекту розподіляється міжвсіма учасниками венчурного фонду пропорційно вкладу кожного з них, щомінімізує втрати конкретного підприємства, а у випадку успішної реалізаціїпроекту витрати багатократно окупаються. Потреба в одержанні коштів такого родучасто виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених іінженерів, які намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні іперспективні розробки.
Виділяють декілька форм венчурного фінансування [19].Найбільш ризикована форма — це стартове венчурне фінансування. Воноздійснюється на самих початкових етапах підприємницької діяльності, найчастішеще до створення компанії або в період початку виробничої діяльності (наприклад,створення дослідного зразка, його патентний захист, аналіз ринку збуту, підбірменеджерів). Ризик такого фінансування дуже великий, и вкладення можутьокупитися не раніше, ніж через 5-10 років.
Менш ризикова форма — це фінансування розвитку компаній, вяких є потенціал швидкого росту. Найчастіше таким чином фінансуються фірми, якііснують менш трьох років і ще не одержують прибутку.
Ще менш ризикова форма — це фінансування більш пізньої стадіїдля розширення інноваційної діяльності підприємства (наприклад, за рахуноквведення в дію нової виробничої лінії або створення торгової мережі на новихтериторіях). Термін окупності таких інвестицій значно менший (приблизно 2-5років). У цьому випадку венчурний капітал є альтернативою класичномукредитуванню.
Таким чином, можна визначити основні ознаки, які відрізняютьвенчурний капітал від традиційного фінансування:
- інвестиціїнадаються новим фірмам на початковому етапі їх розвитку, в яких ще немаєможливості одержувати банківські кредити, або вже існуючим фірмам, які маютьпотенціал швидкого розвитку;
- інвестиції,які, як правило, вимагають високої норми прибутковості, надаються на умовахшвидкої окупності на період 3-10 років, далі може здійснюватися первиннийвідкритий продаж акцій, злиття або продаж бізнесу, або ж застосування іншихджерел фінансування;
- участьінвестора в управлінні інноваційною фірмою та отримання прибутків від продажуїї акцій на фондовій біржі;
- вкладаннякоштів без матеріального забезпечення і без гарантій з боку венчура (на страх іризик власників капіталу);
- венчурніінвестори, як правило, очікують, щорічний дохід на інвестиції у розмірі 20-50%.
3. Венчурний бізнес
В Україні венчурний бізнес став розвиватися зовсім недавно, восновному при підтримці міжнародних фінансових організацій. При цьому першийвенчурний капітал був пов'язаний не з фінансуванням інноваційних проектів, а зметою виходу з кризи і підвищення ефективності роботи приватизованихпідприємств [14]. Основним інвестором українських венчурних фірм був ЄБРР.
На рис. 1 представлена діаграма, яка характеризуєгеографічний розподіл коштів венчурного капіталу ЄБРР по країнах колишньогоСРСР і Східної Європи.
Перш за все існували Регіональні венчурні фонди і Фондипрямого інвестування малих підприємств, де ЄБРР був майже стовідсотковимінвестором, і деякі інші фонди прямого фінансування, де ЄБРР діяли якспівінвестори. Другим важливим інвестором венчурних фондів були іноземнідержавні структури. Відповідно, з узгодженнями українського та іноземнихурядів, більшість іноземних інвестицій у венчурні фонди були орієнтовані наконверсію оборонної промисловості.
/>
Рис.1 Географічний розподіл коштів венчурного капіталу ЄБРР по країнах колишньогоСРСР і Східної Європи [3]
За останні роки ситуація дещо змінилася. Так, за оцінкамиМіністерства економіки та з питань євроінтеграції, наведеними у доповіді«Перспективи інноваційного розвитку України», ринок венчурногокапіталу в Україні становить приблизно 400 млн. дол. (потенційний його обсяг заданими деяких компаній сягає 800 млрд. дол.) і нараховує не більше десяткапрацюючих на ньому компаній. Серед них можна назвати Western NIS EnterpriseFund (капітал 150 млн. дол., виділений урядом США для освоєння у харчовійпромисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів,фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал 100 млн. дол.), фонд прямихінвестицій «Україна» за 10 років діяльності в Україні інвестувавпонад 22,5 млн. доларів США (50% свого капіталу) у більш як 30 українськихпідприємств, які займаються виробництвом товарів широкого вжитку та послуг навнутрішньому ринку [10].
ЄБРР зіграв дуже важливу роль у становленні індустріївенчурного капіталу в Україні: через ЄБРР та його фонди інші управляючікомпанії пізнали, як венчурний капітал може ефективно діяти в Україні; ЄБРРсвоєю діяльністю сприяв приходу приватних інвесторів на український ринок; ЄБРРсприяв формуванню вітчизняних професіоналів венчурної індустрії. Однак сьогодніще рано говорити про розвиток реального українського венчурного бізнесу. Якщо убільшості розвинених країн майже половина венчурного капіталу має національнепоходження, то в українській венчурній індустрії частка національного капіталунезначна. Переважна більшість працюючих в Україні і з Україною фондів створеніабо безпосередньо міжнародними організаціями, або національними, у рамкахміжурядових угод. Приватні венчурні фонди поки що слабо представлені наукраїнському ринку [11].
В Україні тільки розпочалися процеси розвитку інфраструктуривенчурної індустрії. Однак вона суттєво відрізняється від венчурних фондіврозвинених країн [15].
По-перше, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами)можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ністрахові компанії не можуть вкладати гроші у венчур. По-друге, більшістьвенчурних фондів створюються тільки для того, щоб обслуговувати проекти своїхзасновників: вони або акумулюють кошти для власних інвестиційних проектів, або«використовуються для оптимізації податкових платежів засновникам».По-третє, відрізняється і сфера вкладення венчурного капіталу — найбільшпривабливими сферами є: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес,переробка сільськогосподарської продукції, страхування.
Характерною рисою венчурного бізнесу, наприклад в США, є йогоорієнтація на вкладення коштів в інноваційні підприємства, які займаютьсярозробкою та реалізацією передових технологій у різних галузях промисловості[16, с. 53].
На відміну від класичних венчурних фондів, українськийвенчурний капітал не орієнтується на інноваційні проекти. Для нього більшпривабливим є реалізація інвестиційних проектів середнього рівня ризику звикористанням операцій з фінансовими активами і нерухомістю. Найбільш поширеноюформою венчурного інвестування в Україні є надання інвестиційного кредиту — відвкладень у спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційногокредитування через венчурні фонди [19].
Однією з причин такої ситуації є недосконалість законодавчоїбази. Порядок створення венчурних фондів в Україні регулюється Законом України«Про інститути спільного інвестування», що набрав чинності у березні2001 року. Крім того, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринкувизначено порядок реєстрації випуску акцій з метою спільного інвестування таінвестиційних сертифікатів венчурного фонду. Але цього для масового венчурногостарту виявилося зовсім недостатнім. Тому Указом Президента України від 25березня 2002 року було знову поставлене питання про розробку законопроекту«Про основні засади формування та регулювання ринку венчурного капіталу вУкраїні». Питання венчурного фінансування також не вирішує і Закон України«Про інноваційну діяльність». Зокрема, передбачена лише процедурафінансової підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установоюінноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг,яка здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у виглядізастави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору порукитощо.
Сам термін «венчурний бізнес» уже протягом кількохроків зустрічається в низці законодавчих актів України, зокрема в РішенніДержавної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 січня 2002 р. №8 та№9, Постанові Верховної Ради «Про дотримання законодавства щодо розвиткунауково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні» від 16червня 2004 р., проте досі не дано визначення суті, функцій, принципівдіяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Зокрема, відкритимзалишається питання про стимулювання розвитку венчурного капіталу, заохоченняпотенційних інвесторів до участі у ньому.
Велика кількість нормативно-правових актів, які регулюютьінноваційну діяльність, свідчить, насамперед, про визнання неефективностінаявних правових інструментів і про незадоволення суб'єктів цього бізнесунаданими їм можливостями, оскільки законодавство недосконале. суперечливе, абож просто не виконується. Нормативно-правове забезпечення інноваційноїдіяльності в Україні не відповідає вимогам часу.
Наприклад, одним із напрямків державної підтримки є створенняумов, які б стимулювали венчурні інвестиції, і насамперед — це залученнявітчизняних інвесторів у венчурні фонди. Як відомо, в Україні, на відміну відрозвинутих країн, венчурними інвесторами не можуть бути приватні особи,пенсійні фонди і страхові компанії. Щоб залучити їх, необхідно забезпечитивисокий рівень державних гарантій, підвищити вимоги до венчурних фондів — задоходністю і напрямками вкладання коштів. Але це, у свою чергу, ускладнитьпроцес створення цих фондів. Спеціалісти вважають, що на даному етапі розвиткувенчурної індустрії акцент треба робити на тому, щоб зацікавити венчурнимивкладеннями таких інвесторів, як великі підприємства і банки [15].
Другий напрямок державної підтримки — це стимулюванняінноваційної діяльності малих і середніх підприємств для того, щоб бувпостійний попит на венчурний капітал. Тут ми маємо ще більше невирішенихпроблем. В першу чергу необхідно відзначити таку проблему, як невиконання вжеприйнятих законів. Мова йде про невиконання норм Закону «Про інноваційнудіяльність» в частині стимулювання інноваційної діяльності. Як відомо, вцьому Законі передбачено пільгове оподаткування інноваційної діяльності. Однаквідповідні статті цього закону так і не були задіяні. Фактично деякі податковіпільги діють лише для інноваційних проектів технопарків.
Крім того, було б доцільним спростити процедуру виконанняекспертизи для державної реєстрації інноваційних проектів, змінити умовинадання підприємствам статусу інноваційних тощо. Все це вимагає змін в законі«Про інноваційну діяльність».
Ще одне важливе питання — це спрощена система оподаткування,яка сьогодні практично відмирає, оскільки поява нових законів приводить допостійної її зміни, і не в бік її подальшого спрощення. Наприклад, прийняттязакону «Про обов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно з цимзаконом, платники єдиного податку зобов'язані ще платити внески у Фондобов'язкового державного соціального страхування і Пенсійний фонд. Сьогодні цеодна з головних причин відмови багатьох малих підприємств від спрощеної системиі повернення їх до загальної системи оподаткування. Необхідно, прийняти окремийзакон «Про спрощену систему оподаткування», який би усунув ціпротиріччя і підвищив стимулюючу роль спрощеної системи у розвитку малого ісереднього бізнесу. Існує також проблема подвійного оподаткування привенчурному фінансуванні.
Ще одна проблема пов'язана з правами інтелектуальноївласності. Тут необхідно звернути увагу на підхід, прийнятий у багатьохкраїнах: держава має страхувати ризики нових інноваційних компаній, але неповинна претендувати на доходи від їх бізнесу. Свої доходи держава отримує зарахунок податків від тих фірм, які створені на базі інновацій. Такий же підхідмає відстоюватися і в Україні при розбудові венчурної індустрії: права нарезультати інтелектуальної діяльності, одержані за рахунок державногофінансування, повинні безоплатно передаватися розробникам — за умовивпровадження їх в найкоротший період в економічний оборот на території України.
З іншого боку, необхідно захистити права приватноговенчурного інвестора, який оплатив розробку нової ідеї до стадії продукту абопрототипу. Це міг би зробити закон про комерційну таємницю. Сьогодні жінвестори побоюються вкладати кошти в нові технології ще й тому, що у випадкунезгоди з основними розробниками ризикують втрати всі свої вкладення.
Ліквідність інвестицій — дуже болісне питання для венчурногокапіталу. Ліквідність інвестицій венчурного капіталу в Україні є ще більшневизначеною через такі причини: по-перше, відсутність ринку IPO; по-друге — відсутність довіри до українських компаній на світових ринках; по-третє — відсутність досвіду придбання компаній крупними українськими підприємствами.
Ця ситуація наглядно простежується в структурах угод, колиінвестування в акціонерний капітал найчастіше замінюється на негарантованіпозики, або коли відбувається відхилення від класичного придбаннянеконтрольного пакету акцій до купівлі контрольного з розрахунком намайбутнього потенційного стратегічного партнера, як правило зацікавленого вповному контролі над компанією.
Інший підхід, викликаний невпевненістю щодо ліквідностіукраїнських інвестицій, полягає в тому, що з самого початку має місцеспівінвестування з майбутнім потенційним стратегічним партнером або пошуктехнологій для інвестування за рекомендацією партнерів, які можуть статистратегічними, якщо технологія буде успішною. Причиною цього є проблема такзваного «виходу» венчурних інвесторів. Стратегія майбутнього«виходу», як правило, продумується венчурним інвестором завчасно. Найбільшпоширені стратегії такого «виходу» в розвинутих країнах нами буливизначені вище.
Для розвитку цих механізмів «виходу», насамперед,необхідно розвивати фондовий ринок, створити мережу біржових площадок дляпродажу акцій інноваційних підприємств. Крім того, існує проблема пошуку самогостратегічного інвестора (в ролі якого, як правило, виступають великі промисловівиробники), який був би зацікавлений у широкомасштабному тиражуванні наукоємноїпродукції та освоєнні значимих сегментів ринка.
На шляху створення венчурної індустрії виникає немало проблеморганізаційного, правового та економічного характеру. Виходячи з російськогодосвіду, однією з серйозних проблем є вибір організаційно-правової формивенчурного фонду. В українському законодавстві немає жодної відповідної форми,яка б адекватно відповідала вимогам венчурного капіталу. Оскільки венчурнеінвестування — це різновид бізнесу з високим ступенем ризику, то його учасникамнеобхідна мінімізація оподаткування, звітності, інших обмежень, свобода в залученніі вкладенні капіталу, входу, виходу і управління компанією, що інвестуєтьсятощо. Різноманітні форми власності, які є в українському законодавстві, такі,як ТОВ, ЗАТ, ВАТ, ТДВ, ПІФ та ін., створюють перешкоди для функціонуваннявенчурного капіталу. Тому це питання потребує першочергового вирішення.
Таким чином, ми можемо визначити суттєві проблеми, якіперешкоджають розвитку венчурної індустрії в Україні. Основні з них:
- недосконалістьзаконодавчої бази в області інноваційної діяльності і ускладнення реєстраціївенчурних фондів в українській юрисдикції;
- слабийрозвиток інфраструктури, яка б забезпечувала появу в науково-технічній сферінових і розвиток існуючих малих і середніх швидкозростаючих технологічнихінноваційних підприємств, спроможних стати привабливим об'єктом для прямого(венчурного) інвестування;
- недостатністьукраїнського капіталу у венчурній індустрії України — одного з основнихфакторів привабливості країни для іноземних інвесторів і відсутність значимихджерел венчурного капіталу;
- низькаліквідність ризикових капіталовкладень, відсутність для цього ринковогомеханізму (спеціального фондового ринку);
- відсутністьекономічних стимулів для залучення прямих інвестицій у підприємствависокотехнологічного сектора, які б забезпечували необхідний ризик длявенчурних інвесторів;
- низькийавторитет підприємницької діяльності в галузі малого и середнього бізнесу;
- недостатняінформаційна підтримка венчурної індустрії;
- недостатнякількість кваліфікованих управляючих венчурними фондами і низький рівеньінвестиційної культури підприємців.
Однак необхідно враховувати той факт, що, незважаючи на всюсвою привабливість, венчурне фінансування не є універсальним механізмом. Вонокорисно у своїй конкретній сфері розвитку інноваційної активності підприємств іне може компенсувати нестачу коштів з інших джерел для розвиткунауково-технічної сфери. Недаремно питома вага венчурного капіталу у загальномуобсязі інвестицій у багатьох країнах порівняно невелика (винятком є тільки СШАі Велика Британія). Крім того, для ефективного венчурного фінансуваннянеобхідний певний рівень розвитку національної промисловості, здатної сприйматиінновації, а також наявність стійкої і гнучкої кредитно-грошової системи — інакше підприємства, скориставшись послугами венчурних підприємств, просто незможуть забезпечити повернення інвестованих коштів [18].
Крім того, виходячи з досвіду країн, необхідно відзначити, щодля успішної реалізації проектів венчурного інвестора повинні бути створеніпевні умови, а саме:
- наявністьринків та галузей, що швидко розвиваються (залежить від зростання економіки вцілому);
- перспективирозвитку окремої компанії;
- наявністькваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використатиінвестиції та підвищити вартість компанії;
- достатнійрівень розвитку фондового ринку, що дасть змогу об'єктивно оцінити поточнувартість компанії, тобто створити сприятливі умови для вигідного продажувенчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступає об'єктом інвестування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1. Антонюк Л.Л., ПоручникА.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.
2. Аньшин В.М., Филин С.А.Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе. — М.: Анкил,2003.
3. Бродский М.Н., КостенкоС.И., Моисеев В.Д. Проблеми финансирования инновационных проектов // Инновации.- №7-8. — 2000.
4. Бунчук М. Рольвенчурного капитала в финансировании малого инновационного бизнеса //Технологический бизнес. — 1999. — №1. //http://www.techbusiness.ru/tb/archiv/number1/page02.htm
5. Галкин П. Венчурнийкапитал. Немоного истории и статистики // Корпоративний менеджмент //http://www.cfin.ru//investor/venture.
6. Гарнер Д, Оуен Р., Конвей Р.Привлечение капитала / Пер. с англ. — М.: «Джон Уайли енд Санз», 1995г. — 464 с.
7. Дагаев А. Венчурнийбизнес: управление в условиях кризиса // Проблеми теории и практики управления.- №3. — 2003.
8. Дагаев А.А. Механизмивенчурного (рискованного) финансирования: мировой опит и перспективи развития вРоссии // Менеджмент в России и за рубежом. — 1998. — №2. — с. 101.
9. Йохна М.А., СтадникВ.В. Економіка і організація інноваційної діяльності. — К.: Видавничий центр«Академія», 2005. — 400 с.
10. Княжанський В.Продається «українська ідея». Без венчурного капіталу інновацій небуде // День. 2003. — №9.
11. Коптівши В. Солодів В.,Левін О. Інноваційні процеси та венчурне фінансування //http://www.novekolo.info/ua/news/publications/? m=publications& c=view& t=rec&id=1034
12. Левкович-Маслюк Л.Точка роси // Бизнес-журнал «Компьютерра» //http://www.computerra.ru/compunity/femida/21747/
13. Маренков М.Л.Инноватика. — М.: Комкнига, 2005. — 304 с.
14. Москві С. Венчурніфонди компаній з управління активами як феномен спільного інвестування вУкраїні // Сайт київського інституту інвестиційного менеджменту //http://www.kimi.edu/
15. Наумец И.«Авантюрний капитализм» // Инвестгазета, №40 (469), 5 октября 2004 г
16. Национальная системавенчурного инвестирования / А.Т. Каржаев, А.Н. Фоломьев. — М.: ЗАО «ИздательствоЕкономика», 2006.- 239с.
17. Сиржук Р., Участьвенчурного капіталу в розвитку акціонерних товариств // Цінні папери Украіни. 2003. — №19 (257).
18. Фоломьев А.Н., КаржаевА.Т. К вопросу о концепции национальной системи венчурного инвестирования // Экономист. — 2001.- №10. — С. 27-34.
19. Цихан Т.В. Рольвенчурной индустрии в формировании национальной инновационной системи // Теорияи практика управления — №11. — 2004.